Зміст
Вступ. 2
Розділ І. Теоретичні основи акторськоїмайстерності в педагогічній діяльності 4
1.1 Стан розробки пролбеми акторськоїмайстерності в працях психологів, педагогів та нормативних документах освіти. 4
1.2 Театральна педагогіка як факторгуманізації освітньої системи. 7
1.3 Елементи педагогічної і акторськоїмайстерності 10
Розділ ІІ. Акторська майстерність іпрактична діяльність вчителя. 18
2.1 Акторська майстерність викладача яккатегорія педагогічної технології 18
2.2 Стимулювання емоцій, почуттів таінтересів учнів засобами театральної педагогіки 24
2.3 Формування артистизму як професійноїнавички майбутніх учителів музики в умовах занять з хорового класу. 33
2.4 Формування навичок театральноїмайстерності на уроках читання. 41
Висновки. 48
Список використаних джерел. 50
/>Вступ
Складний етап розвитку суспільства, наякому перебуває Україна, cпричиняє глибокі соціокультурні перетворення, зміни,особливо у сфері духовного відродження української нації та у сфері освіти.Духовність, культура все більше пронизують значущі події суспільного життя ісвідомість людей. За таких умов постає завдання виховання розвиненоїособистості, здатної до освоєння, успадкування та подальшого розвиткузагальнолюдських духовних надбань. Цей процес має бути постійним і пов’язаниміз спеціальною педагогічною діяльністю, зорієнтованою на формування і розвитокдуховної особистості.
Державна національна програма „Освіта”(„Україна ХХI століття”) одним із першорядних завдань визначила необхідністьдокорінного реформування всієї системи освіти, яка б забезпечила формуванняінтелектуального і культурного потенціалу особистості як найвищої цінностінації. Програмою визначено основний напрям поступу вітчизняної освіти –створення умов для підготовки нової генерації педагогічних кадрів, здатних напрактиці впроваджувати у життя особистісно орієнтовану систему навчання івиховання на засадах гуманістичної педагогіки, підвищення їх професіоналізму імайстерності.
У Національній доктрині розвитку освітиконстатується, що освіта у нашій державі має ґрунтуватися насамперед накультурно-історичних цінностях українського народу, його традиціях ідуховності.
Від викладача соціологічних наук, йогопрофесійної діяльності залежить оновлення сучасної вищої освіти. Існуюча прямазалежність якості вищої освіти від фахової підготовки викладача відноситьформування педагогічної майстерності до однієї з найважливіших проблем вищоїпедагогіки.
Проблеми професійної підготовки вчителя звикористанням театральної педагогіки досліджені досить широко. Водночасзазначимо, що аспект формування педагогічної акторської майстерності майбутніхвикладачів соціальної роботи, вчителів за допомогою цілісного циклу театральнихдисциплін поки що не знайшов розкриття у педагогічних дослідженнях. Дотепер нерозроблено і теоретично не обґрунтовано систему навчання майбутніх фахівців підчас вивчення дисциплін театрального циклу, яка дала б змогу забезпечитиефективне формування педагогічної майстерності вихователів в галузі соціальноїроботи.
Це дає підстави вважати, що означенапроблема потребує відповідного теоретичного обґрунтування, розробки методичногозабезпечення і практичного впровадження.
Актуальність і нерозробленість проблеми,необхідність пошуку нових технологій підготовки майбутніх викладачів соціальноїроботи, соціальних працівників зумовили вибір теми дослідження – „Акторськамайстерність у педагогічній діяльності викладача соціальної роботи”.
Об’єкт дослідження – професійна підготовкамайбутніх викладачів соціальної роботи у вищих навчальних закладах.
Предмет дослідження – зміст, форми і методиформування акторської майстерності при здійсненні педагогічної діяльності вчителяпочаткових класів.
Мета дослідження – розглянути,проаналізувати елементи акторської майстерності в педагогічній діяльності вчителяпочаткових класів.
Були поставлені наступні завдання:
1. На основі аналізу літературних джерелвиявити специфіку формування педагогічної майстерності вчителя.
2. Виявити елементи акторськоїмайстерності, необхідні вчителю початкових класів.
/>3. Проаналізувати складові педагогічної майстерності.
4. Проаналізувати викорситання вчителямипочаткових класів елементів театральної діяльності для розвитку дітей.
/>Розділ І. Теоретичні основи акторської майстерності в педагогічнійдіяльності
/>1.1 Стан розробки пролбеми акторської майстерності в працях психологів,педагогів та нормативних документах освіти
До вивчення феномену акторськоїмайстерності в діяльності педагогів, педагогічної майстерності зверталися: О.А.Абдулліна, Є.С. Барбіна, І.А. Зязюн, Н.М. Тарасевич, Р.І. Хмелюк (у контекстіпсихолого-педагогічних проблем становлення майбутніх учителів); М.М. Барахтян,Л.Ф. Спірін (формування професійних умінь); В.О. Кан-Калик, О.М. Леонтьєв(культура і акторська майстернісь спілкування); А.Й. Капська, Р.І. Короткова(оволодіння культурою мовлення); В.Ц. Абрамян, П.В. Галахова, Г.І. Переухенко(театральна педагогіка); І.С. Дмитрик, Г.О. Олійник та інші (формуванняпедагогічної техніки і технології, логіко-емоційної виразності читання).
Взаємодія педагогіки і театру має глибокіісторичні й соціальні корені. Навчання і виховання учнів із застосуваннямелементів театрального мистецтва у педагогічній діяльності здійснювалося і вдавні і в новітні часи (Аристотель, Квінтіліан, Платон, Сократ, Цицерон,Я.А.Коменський, С.Полоцький та інші).
Нетрадиційний метод театрального мистецтва– театралізацію (яскраву, образну, емоційну форму) в навчанні і вихованністудентів практикували Ф. Прокопович, Г.С. Сковорода. Цей метод у педагогічнійдіяльності використовували видатні педагоги: Я. Корчак, А.С. Макаренко, В.О.Сухомлинський та інші. Можливості театрального мистецтва у підготовці вчителівдо педагогічної діяльності на сучасному етапі розвитку досліджують Н.А.Абалкін,В.Ц.Абрамян, М.М.Барахтян, Р.Х.Баталов, Р.І.Короткова та інші. Вони розглядаютьакторську майстерність як педагогічне мистецтво, як засіб удосконаленнятворчого потенціалу вчителя, його педагогічної майстерності та гармонійногоособистісного розвитку.
Історія науки знає багато прикладів, коливидатні вчені були водночас і блискучими лекторами; М.В. Ломоносов, Д.І.Менделєєв, К.А. Тімірязєв, Н.Н. Лузін, О.Ю. Шмідт — цей список можна було бпродовжити. На жаль, не всім педагогічний талант дається від народження, і якщойого немає, його обов'язково потрібно виховувати, розвивати в собі. О.С.Макаренко сподівався, що прийде час, коли майбутніх педагогів будуть навчатитому, як увійти в аудиторію, де і як стояти, як привітати, як посміхнутись інавіть як подивитись на своїх вихованців.
На важливість імпровізаційних уміньпедагога вказували ще К.Ушинський, А.Макаренко, В.Сухомлинський, а такожсучасні вчені С.Дудель, В.Загвязинський, В.Кан-Калик, Н.Кузьміна, М.Нікандровта ін. У психолого- педагогічній літературі дослідниками проблеми педагогічноїімпровізації (Л.Берікханова, В.Смиренський, В.Харькін, Т.Фокіна) розроблені йзапропоновані різні підходи до формування імпровізаційної готовності устудентів та вчителів, визначені структура та компоненти цієї готовності, атакож умови її досягнення.
Отож, можна говорити про необхідністьнавчання імпровізування, про включення імпровізації у процес професійноїпідготовки майбутнього викладача.
В останнє десятиліття проблема педагогічноїмайстерності досліджувалась багатома вченими. У їхніх роботах досліджуєтьсяпроблема підготовки викладача творчого, що має яскраву індивідуальність,здатного до безперервного самовиховання і самоосвіти.
Педагогічна майстерність – це своєрідний сплавособистої культури, знань і світогляду вчителя, його всесторонньої теоретичноїпідготовки з удосконаленням оволодіння прийомами навчання й виховання,педагогічною технологією та передовим досвідом [5]. Разом з тим – це виддіяльності, який торкається переважно внутрішньої сфери вчителя: бажання статимайстром педагогічної справи; переконання в тому, що майстерність забезпечує нелише високу результативність праці, а й почуття задоволення від неї,утвердження себе як фахівця.
В Концепції національного виховання просутність виховання на Україні, про особистість вчителя і завдання йоготворчості (розділ п'ятий «Критерії ефективності виховної діяльностіпедагога») вказується: Педагогічна майстерність — комплекс властивостейособистості вчителя, що забезпечує самоорганізацію високого рівня професійноїдіяльності на рефлексивній основі [3, 30].
У праці „Розмова з молодим директоромшколи” В.О. Сухомлинський зазначив: „Досвід багатьох років переконує, що суттюпедагогічної творчості є думка, ідея, яка пов’язана з тисячами повсякденнихявищ. Педагогічна ідея – це, образно говорячи, повітря, на якому пливуть крилапедагогічної майстерності” [23, 426].
Першим ввів поняття «майстерністьвихователя” і “педагогічна техніка” А.С. Макаренко у своїй статті » Деяківисновки з мого педагогічного досвіду": «Майстерність вихователя не єякимось особливим мистецтвом… але це спеціальність, якій треба вчити, яктреба вчити лікаря його майстерності, як треба вчити музиканта» [17, 141].
.О.Сухомлинський продовжив розвиток теоріїпро педагогічну майстерність. У працях В.О.Сухомлинського «Сто порадвчителю», «Павлиська середня школа», «Як виховати справжнюлюдину», «Розмова з молодим директором школи» та багатьох іншихвелика увага приділяється творчості вчителя в становленні справжньої людини,громадянина, патріота Батьківщини. «Ми маємо справу з найскладнішим,неоцінним, найдорожчим, що в житті, — з людиною. Від нас, від нашого вміння,майстерності, мистецтва, мудрості залежить її громадянське й інтелектуальнеобличчя, її місце і роль у житті, її щастя» [22, 217].
В статті 24 Закону України «Про освіту» врозділі «Педагогічні працівники» зазначається: Педагогічним працівником повиннабути особа з високими моральними якостями, яка має відповідну педагогічнуосвіту, належний рівень професійної підготовки, здійснює педагогічнудіяльність, забезпечує результативність та якість своєї роботи, фізичний та психічнийстан здоров'я якої дозволяє виконуватипрофесійні обов'язки в навчальних закладахсистеми загальної середньої освіти. Перелік посад педагогічних працівників системизагальної середньої освіти встановлюється Кабінетом Міністрів України [1].
/>1.2 Театральна педагогіка як фактор гуманізації освітньої системи
На початку XXI проблема гуманізації освіти,набуваючи універсального характеру, перебуває в центрі уваги світового івітчизняного наукового загалу і широкої громадськості. Це пояснюється тим, щовже в кінці XX ст. гуманізм як соціокультурне явище перетворюється на сутніснийелемент громадянського суспільства практично всіх демократичних країн світу.Саме гуманізм сьогодні найбільш адекватно виражає прагнення людини реалізуватиідеали свободи у власній життєдіяльності, її рішучість мужньо зустрічати івідповідати на виклики майбутнього.
Докорінні зміни в сучасному світі пов’язаніз впровадженням в різні сфери суспільного буття нових інформаційних технологій.Головне завдання освіти полягає в підготовці молодого покоління до роботи зновими інформаційно-комунікативними технологіями, що суттєво змінюють характерпраці і її організацію, потребуючи тим самим, вміння працювати і в новихорганізаційних структурах.
У зв'язку з цими новими життєвими реаліяминабуває нового змісту саме поняття “гуманізм” і потребує впровадження в першучергу – в освіті. В цьому новому розумінні виховання індивіда повинне бутиорієнтоване не на миттєве задоволення матеріальних потреб, прагненнянескінченного споживання, формування не маріонетки за заданими соціальнимистандартами, а здатної самостійно мислити творчої особистості.
Гіперболізація можливостейабстрактно-логічного мислення як основного інструмента формування новоїособистості в ході реалізації педагогічного процесу за часів Радянського Союзу,привели до примітивізму і спрощення розуміння духовного життя, девальваціїгуманістичних цінностей у свідомості багатьох молодих людей. Саме на цезвертали увагу видатні вчені, говорячи про ерозію загальнолюдських цінностей ігуманістичних ідеалів (Д.С. Лихачов.), деградацію Духа (О.Ф.Лосєв.).
Гуманістичне освіта як різновидпедагогічної діяльності покликана формувати нові і вдосконалювати вже набутіособистісні інтелектуальні, моральні, духовні якості і здібності.
Проблеми творчого розвитку особистостізберігають свою актуальність ще з часів античності. Саме гармонійно розвиненаособистість є уособленням споконвічних прагнень людства досягти вищоїдосконалості, гармонії та краси. З цих позицій театральне мистецтворозглядається як ефективний засіб, що дозволяє розвивати інтелектуальну,духовну, фізичну сфери людини, ефективно реалізовувати її творчий потенціал.
Досвід роботи педагогів-новаторівпідтверджує думку про те, що навчально-виховний процес потребує впровадженняелементів театральної педагогіки як інноваційної освітньої технології.Оскільки, ще К.Д. Ушинський вважав, що педагогіка не наука, а мистецтво,найбільше, найскладніше, найвище та найнеобхідніше з усіх мистецтв.
Використання елементів театральноїпедагогіки сприяє розвитку творчих здібностей, формуванню ініціативності,вміння самостійно вирішувати проблеми. Допомагає розвивати інтелектуальну(формування розумової діяльності: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення;розвиток діалогічного мислення), емоційно-вольову (культура почуттів, творчауява, асоціативна пам'ять, спостережливість) сфери; формувати морально-ціннісніорієнтації (розвиток співчуття, співпереживання); сприяти фізичномувдосконаленню; підвищувати мовленнєвий рівень (відпрацювання техніки вимови,навичок словесної виразності) дитини.
Театральна педагогіка, – ефективнийкомпонент освітньо-виховної дидактики. Вона, досліджуючи специфіку театру черезсценічну дію, фізичну і психічну змістовність акторської творчості, виявляєтьсядуже близькою до педагогічної практики.
Основоположником театральної педагогіки якнауки вважають К.С. Станіславського, популярність ідей якого серед світового івітчизняного педагогічного загалу невпинно зростає. Педагоги в своїй практичнійдіяльності керуються рекомендаціями: зробити важке звичним, звичне — легким іприємним.
Розробка проблеми застосування засобівтеатральної майстерності у навчанні та вихованні молодших школярів, підводитьдо думки, що:-
театральне мистецтво (використаннясценічних прийомів у процесі предметного навчання) є значущим у творчомурозвитку особистості;
використання засобів акторського мистецтваповинно носити системний характер;
результативність методики впровадженняелементів театральної педагогіки у навчально-виховний процес в освіті значноюмірою залежить від того, наскільки цілеспрямовано організована підготовчаробота учнів-виконавців, органічно поєднані сценічний(ігровий) ілітературно-художній компоненти уроку (розвиток читацьких навичок з одночаснимудосконаленням виконавської техніки);
театральна педагогіка сприяє інтеграціїрізних видів і форм творчої діяльності учнів початкових класів; підвищеннюрівня сприйняття навчального матеріалу, вдосконалення вміння виразного читання,цілісної характеристики образу, об'єкта, явища в сукупності словесних іневербальних його складових; збагаченню мовленнєвої культури розвиткуособистісного спілкування.
Формування у молодших школярів творчихздібностей — це спроба виявити реальні можливості театральної педагогіки вудосконаленні початкової освіти, визначити найбільш ефективні та відповіднівіковим особливостям молодших школярів методи, прийоми, види і формиорганізації навчально-виховної діяльності.
1.3 Елементипедагогічної і акторської майстерності
Найважливішим завдання освіти на сучасномуетапі є підвищення якості виховання та навчання молоді, підготовка її до життя.Успішне вирішення цього завдання значною мірою залежить від викладача, йогопрофесійної кваліфікації.
Специфіка педагогічної роботи полягає втому, що основним знаряддям праці педагога є власна особа, професійна зрілістьякої дозволяє знаходити оптимальні рішення в постійно змінній “виробничій”ситуації і яка врешті-решт визначає результати всієї практичної діяльностіпедагога.
Зрозуміло, що педагогічна діяльність –творчий процес, оскільки вона не зводиться до повторення колись засвоєногоалгоритму і оскільки в ньому постійно виникає щось нове.
Властивості педагогічної майстерності:гуманістична спрямованість діяльності вчителя, професійні знання, вміння танавички, педагогічні здібності (забезпечують швидкість самовдосконалення),педагогічна техніка (гармонізує структуру педагогічної діяльності). Педагогічнадіяльність — творчий процес.
Творчість — це процес створення чогосьнового на основі перетворення пізнаного: нового результату або оригінальнихшляхів і мета дій його одержання [18, 33]. Характеристики творчості: новизна іперетворення. Педагогічна творчість — процес створення і перетворенняособистості вихованця. Педагогічна творчість виявляється в науковій діяльностіпедагога і в творчій педагогічній роботі ( оригінальне вирішення педагогічнихзавдань, розробка нових педагогічних методів, прийомів, застосуванняпедагогічного досвіду в нових умовах, удосконалення системи роботи з учнями,імпровізація в педагогічному процесі).
У багатьох ситуаціях викладачу доводитьсядіяти не за “статутом”, а приймати рішення на основі особистих знань іцінностей, використовувати всю свою акторську майстерність, здібності. Чимбагатша людина як особистість, тим вона цінніша як член організації, якщо,звичайно, організація занепокоєння не лише збереженням статус – кво, а йвдосконаленням діяльності, створення мов для творчості й розвитку.
Творче начало є основною рисою, якавизначає результативність усіх вчинків і дій людей в умовах безперервних змінреальної дійсності. Успішне вирішення складних завдань навчання і вихованняпідростаючого покоління великою мірою визначається професійною майстерністювикладача. У зв’язку з цим мета виховання й освіти у вищій школі пов’язується зформуванням особистості педагога, якому притаманні певні творчі якості,постійна готовність до інтенсивного розвитку творчого потенціалу, готовність доімпровізації у навчально-виховному процесі школи.
Займаючись творчою діяльністю, створюючинове, педагог перш за все звертається до імпровізації, сутність якої складаєшвидке і гнучке реагування на виникаючі педагогічні завдання. Педагогічнаімпровізація завжди пов’язана з творчістю: в умовах педагогічної імпровізаціїйде процес самоактуалізації і мобілізації творчих сил і здібностей,відбувається творчий саморозвиток педагога. Відмінною ознакою педагогічноїімпровізації є те, що вона має загально-педагогічну цінність, педагогічнузначущість, є показником якості творчого навчання і виховання школярів. Якзазначає В.Харькін, в основі педагогічної імпровізації лежать загальнокультурніі психолого-педагогічні знання, вміння і навички, творча домінанта, спеціальнізнання, сутність педагогічної імпровізації, вміння і навички імпровізування.Він визначив складові готовності педагога до педагогічної імпровізації:психолого-педагогічні знання, знання предмета і методики його викладання,розподілена увага, розвинена уява, творче самопочуття (натхнення, творчийпошук), вміння спілкуватися, володіння мовленням, вміння перевтілюватися,рефлексивні вміння, розвинену інтуїцію, вміння швидко приймати рішення імиттєво публічно їх реалізовувати, вміння органічно переходити від експромтногодо запланованого [6].
Зовні акторська майстерність педагога – цевирішення різноманітних педагогічних завдань, успішна емоційно насичена організаціянавчально-виховного процесу й отримання відповідних результатів, але їїсутність полягає в певних професійних і особистісних якостей, які породжують цюдіяльність і забезпечують її ефективність. Тому справжній педагог повинен бутив постійному творчому пориві оптимізації як професійного так і особистісногопотенціалу, оскільки педагогічна майстерність – це своєрідний сплав особистоїкультури, знань і світогляду педагога, його всебічної теоретичної підготовки здосконалим володінням прийомами навчання і виховання, педагогічного технікою іпередавали досвідом.
Основні риси педагогічної майстерності:
бути майстром педагогічної справи – цеозначає мати вихідну позицію, яка є особистісно-гуманного;
це яскрава особистість, мудра, чуйна,доброзичлива і принципова людина;
це першодослідник теоретичних рекомендацій,який може переконливо довести або спростувати.
На думку науковців (Т.Касяновича,С.Гончарна, Н.Никало, В.Ягукова та ін.) основою педагогічної майстерності єпедагогічна культура, основні складові якої – педагогічна спрямованість, психолого-педагогічнаерудиція, висока педагогічна майстерність і організованість, уміння продуктивнопоєднувати навчально-виховну; науково-дослідницьку діяльність, сукупністьпрофесійно-важливих якостей, постійне самовдосконалення.
Педагогічну діяльність здавна кваліфікуютьяк творчу. Як і в будь-якому виді творчості, в ній своєрідно поєднуютьсянормативні (що випливають із встановлених законів, правил) і евристичні(створені під час власного пошуку) елементи. В роботі викладача чималотипового, повторюваного, сталого, але чимало також змінного, варіативного,індивідуального.
Маючи багато спільного з іншими видамитворчості (наукова, художня, технічна), педагогічна є своєрідною, пов’язаною ізхарактером процесу, із його результатом – особистістю студента. Педагогічнатворчість жорстоко обмежена в часі. Досить часто викладач не має можливостіпередбачити все наперед. У той ж час, він не може чекати, доки прийде “осяяння”,йому необхідно швидко приймати рішення, часто без достатньої логічноїобґрунтованості, покладаючись на інтуїцію і на акторські здібності. Однакправильність інтуїтивно прийнятого рішення значною мірою залежить від досвідувикладача, його знань, умінь, педагогічної майстерності й творчого підходу допрофесійної діяльності. У цьому сенсі творчість проявляється в таких аспектах:
вміння вільно застосовувати відомідидактичні засоби в нових стандартних (або нестандартних) ситуаціях;
здатність оптимально вирішити ситуаціюіншим шляхом, відмінним від уже відомих,
здатність до імпровізації, як прояву акторськоїмайстерності [5].
Рівні педагогічної творчості (за І.П.Раченко): рівень професійного становлення, рівень стихійного самовдосконалення,рівень планової раціоналізації, рівень оптимізації процесів та результатівпраці.
Форми виявлення творчих сил викладача — творче самопочуття, творче натхнення, творчий пошук чи експеримент, творчапедагогічна діяльність, науково – дослідна діяльність.
Особливості педагогічної творчості:обмеженість часу; необхідність завжди давати позитивні результати; публічністьобставин творчості; співтворчість усіх учасників процесу тощо.
Педагогічна техніка — це система добревідпрацьованих професійних навичок і вмінь: інтелектуальних, поведінкових ікомунікативних, завдяки яким учитель-професіонал виконує необхідну роботу швидко,чітко й максимально результативно, витрачаючи на це мінімум часу й зусиль [12,60].
Перспективним із погляду на розв'язанняпроблеми формування професійної майстерності є виокремлення І.А. Зязюномосновних вимог до психологічних утворень особистості педагога, без яких упринципі неможлива успішна педагогічна робота. Головні з них — це любов додітей і до педагогічної діяльності, наявність спеціальних знань у тій галузінауки, культури чи техніки, якої він навчає, високорозвинений інтелект, високийрівень моральності й загальної культури вчителя. Додатковими факторамистановлення педагогічної майстерності є такі риси особистості викладача, яккомунікабельність, артистичність, гарний смак як розвиненість естетичнихпочуттів, доброзичливий характер.
У ході педагогічної діяльності головні йдодаткові фактори інтегруються в єдину систему педагогічної майстерностівчителя, яка функціонує як його індивідуальний стиль. Кожний хороший учитель єунікальною й своєрідною особистістю.
У свій час видатний український педагог АС. Макаренко і великий російський театральний діяч К.С. Станіславський виділиликілька основних принципів, орієнтуючись на які, педагог може дійти верхніхщаблів педагогічної майстерності. Вони є такими:
1. Принцип активності: лише діючи й задіюючиінших, розвивається людська особистість.
2. Принцип організації ефективногопедагогічного впливу, пов'язаний із необхідністю побудови системи перспективнихліній як чіткого усвідомлення тактичних (продиктованих основними завданнямипедагогічного процесу), оперативних (викликаних до життя особливостямипедагогічної ситуації, що склалася) і стратегічних (пов'язаних із розвиткомособистості та пізнавального потенціалу учнів) цілей.
3. Принцип паралельної дії передбачає впливна конкретну особистість учня, вихованця не безпосередньо, а опосередковано.Апелюючи до колективу, педагог тим самим висуває вимоги й до конкретноїособистості; контролюючи групу, він контролює й особистість, яка себеідентифікує з нею й приймає відповідальність за її стан.
4. Принцип життєвої правди (об'єктивноїзорієнтованості змісту) вимагає від педагога забезпечення добору й викладаннязнань на рівні вимог сьогодення, досягнення відкритості й відвертості устосунках з учнями, організації їхньої педагогічної взаємодії у системі суб'єкт-суб'єктнихвідносин.
5. Принцип руху колективу. Суть принципупов'язана з необхідністю рахуватися з фактом розвитку будь-якої групи яксоціальне-психологічної цілісності. Це, відповідно, потребує перегляду цілей ізасобів педагогічного впливу. Передбачається, що завдяки педагогові ця група усвоєму русі еволюціонує.
Відомий сучасний дидакт вищої школи В. І.Гінецинський творчо розвиває позначений підхід, виділяючи такі принципи яксистемоутворюючі чинники технології організації високопродуктивного впливупедагога-майстра:
1. Принцип рефлективності: педагог повиненрозглядати себе, свої знання, здібності й цінності як суттєвий факторефективності педагогічного впливу.
2. Принцип ефективності педагогічноговпливу: цей вплив повинен здійснюватися так, щоб намічений результат досягавсянайменшими зусиллями й в найкоротший строк.
3. Принцип результативності: педагогічнийвплив має місце тоді, коли досягнуто попередньо визначеного психологічнодоцільного результату.
4. Принцип особистісної зорієнтованості: вякості кінцевого ефекту педагогічного впливу, як проекції його основної мети,завжди треба розглядати зміну особистості об'єкта впливу.
5.Принцип гармонійності: одиничнийпедагогічний вплив включається в систему інших педагогічних впливів такимчином, щоб сприяти досягненню загального ефекту.
6. Принцип імперативності: знання прооб'єкти дійсності педагог—суб'єкт педагогічного впливу — повинен переосмислитияк таке, що підлягає обов'язковому засвоєнню навчальною аудиторією.
Відповідно до Закону України „Про загальнусередню освіту” сучасне реформування освіти в нашій країні передбачає реальнупереорієнтацію діяльності педагога, всього процесу навчання з передавання знаньна розвиток особистості учня, формування його основних компетенцій. Педагог укінцевому підсумку повинен не просто передати іншій людині (вихованцеві,учневі, студентові) суму знань, умінь і навичок, а сформувати її компетенції.Поняття компетенцій не зводиться тільки до знань і навичок, а належить до сферискладних умінь і якостей особистості [1]. Компетенція (або компетентність) — цезагальна здатність людини, яка базується на знаннях, досвіді, цінностях іздібностях, набутих завдяки її навчанню.
Основними групами компетенцій, якихпотребує сучасне життя, є такі:
• соціальні, пов'язані з готовністю брати.на себе відповідальність, бути активним у прийманні рішень, у суспільномужитті, у врегулюванні конфліктів ненасильницьким шляхом, у функціонуванні йрозвитку демократичних інститутів суспільства;
• полі культурні — стосуються розуміннянесхожості людей, взаємоповаги до їхньої мови, релігії, культури тощо;
• комунікативні — передбачають опануванняважливим у роботі й суспільному житті ефективним усним і писемним спілкуванням,оволодіння кількома мовами;
• інформаційні, зумовлені зростанням роліінформації в сучасному суспільстві і передбачають оволодіння інформаційнимитехнологіями, уміннями здобувати, критично осмислювати й використовуватирізноманітну інформацію;
• саморозвитку й самоосвіти, пов'язані зпотребою й готовністю постійно навчатися як у професійному плані, так і вособистому й суспільному житті;
• інші, що реалізуються в прагненні йздатності до раціональної продуктивної, творчої діяльності. Компетенції єінтегрованим результатом активної діяльності вчителів і учнів. Вони формуютьсяпередусім на основі опанування учнями змістом сучасної освіти під керівництвомпедагога. Зрозуміло також, що педагог не може сформувати такі характеристики вкогось іншого, сам не володіючи ними. А тому формування їх в учня доцільновважати основним показником результативності педагогічної праці вчителя,вихователя, об'єктивним індикатором його професійної компетентності тапедагогічної майстерності.
/>Розділ ІІ. Акторська майстерність і практична діяльність вчителя
/>2.1 Акторська майстерність викладача як категорія педагогічноїтехнології
Існує багато видів професійної діяльності,що безпосередньо стосуються людини, але є серед них професії лікаря, юриста,педагога, викладача які впливають на її долю. Ось чому кожна з цих професійповинна бути не лише діяльністю, а й покликанням.
Викладач великій кількості людей даєможливість не лише багато чого дізнатися, а й відчути ту особливу емоційнудоторканість до науки, до пізнання, до педагогічної творчості, що по суті маєту саму природу, що й зіткнення з художньою творчістю на концертах і виставахза участю великих майстрів.
Важко переоцінити значення цієї емоції урозвитку особистості молодої людини, її смаків, пристрастей і всього того, щоможна було б назвати інтелектуальним, естетичним і просто духовним багатством. Значенняособистості педагога в педагогічному процесі, його акторські здібності накладаютьна нього велику відповідальність і вимагають великої постійної роботи надсобою. Педагог обов'язково повинен багато працювати для вдосконалення себе як викладача,майстра своєї справи, актора.
Щоб досягти довершеності, йому потрібноповсякчас не лише вивчати свій предмет, його історію, філософію, а й вдосконалититехніку свого викладання, розвивати творчі здібності. У цьому відношеннідіяльність викладача дуже близька до діяльності актора.
Педагогічна майстерність — це професійневміння оптимізувати всі види навчально-виховної діяльності, спрямувати їх на всебічнийрозвиток та удосконалення особистості, що забезпечує високу організаціюпедагогічного процесу. Вона характеризується високим рівнем розвиткуспеціальних узагальнених вмінь, і, звичайно, суть її — в особистості викладача,його позиції, здатності керувати діяльністю на високому рівні. Велике значенняу цьому контексті має володіння викладачем педагогічною технікою. Володінняцією технікою відзначається вмінням перетворювати на апарат педагогічноговпливу свої емоції, голос (тон, сила, інтонація, жести, міміку).
Вміння керувати своїм психічним станом,педагогічно активно і емоціонально відкрито, виявляти своє ставлення допредмета і студентів є однією з ознак технологічної культури, викладача.
У діяльності актора і педагога загальним єучасть живої людини у процесі сприйняття іншою людиною (для актора — глядачі,слухачі; для педагога — студенти).
У роботі викладача сприйняття, як і вактора, визначається особистістю педагога. Викладач передає студентам не лишесвої знання, а й своє ставлення.
При будь-якому підході до визначення зміступедагогічної техніки постійно зберігається ряд елементів, а саме:
— культура спілкування викладача зістудентами;
— саморегуляція технічної діяльності(самоконтроль, витримка), управління внутрішнім самопочуттям;
— оволодіння увагою аудиторії;
— виразний показ почуттів і відношень(міміка, пантоміміка, зовнішній вигляд педагога);
— володіння мовою (голос, дихання, дикція,грамотність, інтонаційна гнучкість, емоційна виразність, тощо).
Загальною ознакою цих елементів є їх найтіснішийзв'язок з індивідуальної особливостю викладача.
Розглянемо спілкування як важливийпрофесійний інструмент педагогічної діяльності. Педагогічне спілкування — цепрофесійне спілкування викладачів і студентів піл час занять або поза ними,спрямована на створення сприятливого психологічного клімату, яке має такіфункції; пізнання особистості і обмін інформацією, організація діяльності,обмін ролями, співпереживання, самоствердження.
На етапі управління спілкуванням необхідновміння підтримувати ініціативу студентів організувати діалогічне спілкування. Природно,що викладач у навчальній діяльності і поза нею повинен бути ініціатором вуправлінні спілкуванням. Для цього необхідно звернути увагу на демонстраціювласної прихильності до аудиторії, показ яскравих цілей діяльності, передачустудентам розуміння викладачем їхнього внутрішнього стану під час навчання,організацію контакту з усією аудиторією.
Усе це допомогає переборювати перешкоди, щозаважають ефективному навчанню і виникає на початку викладацької діяльності.Передусім це деякий страх перед аудиторією. Він знімається психологічнимнастроюванням, переключенням уваги на інтерес до майбутньої роботи, пошукомемоційного «ядра» спілкування. Викладачеві необхідно розвивати в собіоптимістичні прогнозування своєї діяльності.
Фактор уміння спілкуватись дужеаргументовано викладений у книзі Д.Карнегі '' Як завойовувати друзів і впливатина людей", а також у книзі А.Іствуда «Я Вас слухаю». Педагогповинен володіти арсеналом засобів за допомогою яких він передає свій досвід,свої уявлення. Ці засоби завжди індивідуальні неповторні. Окрім слів, голосу,інтонації в арсеналі педагога є ще жести, рухи, ритм. Але, насамперед, очі! Вченівже давно встановили, що ефективне спілкування викладача із студентами пере буваєна рівні його сугестивної дії, оскільки заняття або лекції — творчістьпедагога.
За Станіславським творче почуття — це такедушевне і тілесне почуття актора на сцені, яке благотворно сприяє творчомупроцесу [17].
Творче самопочуття викладача ніколи не залишаєтьсябезслідним. Воно проникає, впливає на почуття і свідомість студентів, переборюєпсихологічні бар'єри, народжує творче сприйняття матеріалу і залишається нелише надовго в пам'яті, а й стає якоюсь мірою їхньою життєвою позицією.
У науковій психолого-педагогічнійлітературі виділяються такі компоненти творчого самопочуття викладача:
— зібраність, поглиненість вчителяголовними завданнями заняття його пізнавальним виховним задумом; усвідомленнязадуму цілей і завдань, які впливають на волю, розум і почуття, стаючизбуджувачем його творчості; усвідомлення задуму цілей і завдань впливають наволю, розум і почуття викладача, стаючи збуджувачем його творчості,
— сприймання викладачем усіх студентів ікожного ніби «зсередини»;
— здатність контролювати себе, здійснюватисамоаналіз.
Лекція викладача соціальної роботи схожа надійство, і лектор повинен користуватись всіма засобами, доки він не відчує, щов думки слухачів проникла та ідея, яку він хотів до них донести. Викладачевінеобхідно вміти говорити логічно і послідовно, з правильними зупинками.
Велике значення під час спілкуваннявикладача соціальної роботи з аудиторією мають пантоміміка і міміка.
Пантоміміка — це рухи тіла, рук, ніг [20].Вона допомагає виділити головне, малює образ. Рівна хода, зібраність говоритипро впевненість педагога в собі, в своїх знаннях. Водночас сутулість, в'ялістьсвідчить про внутрішню слабкість людини, невпевняність у собі. естетика тіла нетерпить поганих звичок: покачування взад-вперед, переступання з ноги на ногу,звички триматися за спинку стільця, тримати в руках різні предмети, тощо.
Жест викладача повинен бути органічним істриманим, без різних змахів.
Міміка — мистецтво висловлювати свої думки,почуття, настрої, стани, діями м'язів обличчя.
Жести, міміка, підсилюючи емоційнузначущість інформації, активно впливають на слухачів. Широкий діапазон почуттівдемонструє посмішка на обличчі викладача. Найвиразніші на обличчі людини очі:''Порожні очі — дзеркало порожньої душі". Таким чином, у формуванніпрофесійної майстерності необхідний тісний зв'язок теорії, методики іпедагогічної техніки.
Гуманістична спрямованість — найголовнішахарактеристика майстерності. дії. Гуманістична спрямованість як надзавдання уповсякденній роботі майстра завжди визначає його конкретні завдання. Підвалиноюпедагогічної майстерності є професійна компетентність. Знання вчителя звернені,з одного боку, до дисципліни, яку він викладає, а з другого — до учнів,психологію яких мусить добре знати. Зміст професійної компетентності — цезнання предмета, методики його викладання, педагогіки і психології. Важливоюособливістю професійних педагогічних знань є їх комплексність, що потребує відучителя вміння синтезувати матеріал для успішного розв'язання педагогічнихзадач, аналізу педагогічних ситуацій, що зумовлюють необхідність осмисленняпсихологічної сутності явищ, вибору засобів взаємодії. Розв'язання кожноїпедагогічної задачі актуалізує всю систему педагогічних знань учителя, яківиявляються як єдине ціле.
Майстерність педагога — в«володінні», натхненності знання, яке не переноситься з книг ваудиторію, а висловлюється як власний погляд на світ [7]. На грунті професійнихзнань формується педагогічна свідомість — принципи і правила, які є засадовимищодо дій і вчинків учителя. Ці принципи і правила кожний педагог виробляє напідставі власного досвіду, але осмислити, усвідомити їх можна лише за допомогоюнаукових знань, що потребують систематичного поповнення. Слід зауважити, щоскладність навчання вчителя, набуття професійної компетентності полягає і втому, що професійне знання має формуватися водночас на всіх рівнях:методологічному, теоретичному, методичному, технологічному. Це потребуєрозвинутого професійного мислення, здатності добирати, аналізувати йсинтезувати здобуті знання у досягненні педагогічної мети, уявляти технологіюїх застосування.
Третім елементом у структурі педагогічноїмайстерності є здібності до педагогічної діяльності. Вони залежать відособливостей перебігу психічних процесів, що сприяють успішній педагогічнійдіяльності. Аналіз педагогічних здібностей здійснено у низці фундаментальнихдосліджень.
Здібності до педагогічної діяльності можнаоцінити залежно від того, як швидко йде професійне навчання. Елементипедагогічної майстерності дають змогу з'ясувати системність цього явища впедагогічній діяльності. Високий рівень майстерності надає нової якості всійроботі педагога: формується професійна позиція, що акумулює в собі вищі рівніспрямованості, знань і готовності до дії; розвинуті знання стають інструментомдля самоаналізу і вияву резервів саморуху; високий рівень здібностей стимулюєсаморозкриття особистості, а вдосконалення педагогічної техніки — пошукрезультату, адекватного задумові.
В справі оволодіння педагогічноїмайстерності важливі наступні положення:
— не можна вдосконалити свою педагогічнумайстерність, не займаючись постійно вивченням власної методики, і навпаки, неможна вивчати методику, не ставити шляхи її вдосконалення;
— не можна вдосконалити свою майстерність,не використовуючи досвід своїх колег;
— вивчення своєї методики і методики колегможливо лише при практичній діяльності;
— по-справжньому можна вивчити методикусвого колеги, лише допомагаючи йому;
— не можна вдосконалити педагогічнумайстерність з орієнтацією на «чорний ящик»;
— вдосконалення і самовдосконалення викладачасоціальної роботи не повинно мати меж.
Отже, педагогічна діяльність викладачасоціальної роботи неможлива без опанування акторської майстерності.
2.2 Стимулюванняемоцій, почуттів та інтересів учнів засобами театральної педагогіки
Підтримати інтерес до навчання дозволяєінтеграція уроків розвитку мовлення з різними видами діяльності учня (грою,спілкуванням з природою, музикою, художньою працею, драматизацією, читанням).Такі уроки сприяють опановуванню граматичних умінь та навичок, допомагаютьрозв'язати мовленнєві завдання, досягти значних зрушень у загальному розвиткуучнів.
Існує зв'язок між емоційністю дитини,активністю чуттєвих форм сприйняття і її розумовими здібностями.
Інтелектуальна активність, притаманнаранньому шкільному віку, зумовлена високою активністю двох взаємопов'язанихформ мислення: словесного і образного, які, в свою чергу, ґрунтуються назначній активності чуттєвих форм сприйняття. До школи ці три види активностіможуть перебувати у відносній рівновазі. Але з першим дзвоником на урок цярівновага найчастіше порушується. Друга сигнальна система посилено починаєперевантажуватися, у той час коли перша практично позбавлена навантаження.
«У педагогічних колах існує думка, щонавчання обов'язково спричиняє суттєве просування учнів у їхньому розвитку. Ценеправильно. Можна шляхом багаторазових повторень і тренувальних вправ досягтинепоганих результатів у засвоєнні знань і навичок, але водночас дати дуже малодля розвитку школярів. Щоб досягти швидкого та інтенсивного розвитку, необхідностворити таку систему навчання, яка спеціально передбачає це завдання», —вважав професор Л.В.Занков.
У молодшому шкільному віці стимулом донавчання і творчості є застосування елементів театральної педагогіки, організаціяшкільного уроку вчителем за типом побудови режисером театрального дійства,згідно з умовами структури уроку, застосування інтеграції на уроках читання,мови і математики.
Головне завдання, що стоїть перед педагогом— позитивними стимулами підтримати пошукову діяльність учнів, щоб навчальнийпроцес супроводжувала радість відкриття. Очевидно, поєднання елементів гри інавчання здатне позитивно впливати на розвиток творчих здібностей дітей.Завдяки атмосфері, створеній на наших «дослідницьких» уроках, рівень навчальноїактивності і діяльності школярів досить високий.
Підтвердження своїх міркувань ми знайшли йу праці науковців Л.Л.Дубової та Г.Л.Дубової «Режисура шкільного уроку»(Матеріали Всесоюзної науково-практичної конференції. — Полтава, 1994. — С.209—211). На їхню думку, «проблема підготовки шкільного уроку звичайнорозглядається лише в педагогічній літературі і завжди з певних і цілком звичнихдля нас позицій: граничної завантаженості учнів протягом 45 хвилин уроку, ізвичайно ж, структурної побудови згідно з педагогічними вимогами: цеорганізаційний момент, опитування, викладення нового матеріалу, йогозакріплення. І практично ніколи ми не говоримо про те, що все це, по суті, і єрежисурою уроку. У зв'язку з цим цікавим є підхід до уроку саме як дотеатрального дійства, що розгортається між актором і хором за принципомдавньогрецького театру. У даному випадку актор — вчитель, хор — клас (алефункція цього хору більш динамічна, а вчитель виступає не лише і не стількиактором, скільки режисером і постановником».
Розроблений нами підхід до застосуваннятеатральної педагогіки в процесі викладання української мови, що інтегрується зтакими мистецькими дисциплінами, як музика, образотворче та драматичнемистецтво, базується на численних працях з питань театральної педагогіки тарежисури уроку.
Гуманізм, формування цілісної картини світу— провідні тенденції розвитку української національної школи. Особливо значиміці ідеї для змісту початкової мовної освіти, оскільки характерною рисою дитячоїтворчості є синкретизм — органічне поєднання різних видів мистецтв в однійхудожній дії (Л.Вигодський).
Організація спостережень у процесі гри,спілкування з довкіллям, музикою, картиною, літературним твором є однією зпроблем методики інтегрованого уроку. Інтеграцію ми використовуємо у процесінавчання учнів писати твори. Якщо твір буде результатом свідомої роботи розумуі почуттів, продуктом власної творчості, то в ньому обов'язково відіб'єтьсяособистість учня, його настрій, прагнення, уподобання. На таких уроках мистворюємо умови для збагачення словника учнів новими зворотами, образами,заглиблюємося у джерела народної творчості Навчаємо дітей бачити і відчуватикрасу рідного краю на екскурсіях, які передують урокам розвитку мовлення; накартинах художників, у власних малюнках, на кольорових репродукціях тафотографіях, у віршах, які діти спочатку навіть не вміють слухати, а потім ісамі пробують писати.
Синтетична природа театрального мистецтвастворює можливості для розвитку мовлення, уваги, спостережливості, пам'яті,фантазії, а також сприяє поліпшенню психологічної атмосфери міжособистісногоспілкування.
Застосування засобів театральної педагогікивимагає від нас, учителів початкових класів, постійного самовдосконалення.Молодші школярі беззаперечно визнають авторитет свого учителя, вважають йогодумку пріоритетною. Учні копіюють наші вислови, жести, міміку, тон, манери, щочерез багаторазове повторення може позначитися на самостійних формах їхньоїповедінки, причому привласнюватися може як позитивний, так і негативний досвід.Таким чином, володіння учителем мовними та позамовними засобами виразності єважливим чинником у формуванні особистості учня.
Інтонаційні вправи
Навчаючи дітей, ми вчимося самі. Насампередпоставимо собі запитання: кого може схвилювати чи переконати монотонне, байдужемовлення? Адже слухати урок — велика розумова праця, яку значною мірою полегшуєневимушений, емоційно-образний, жвавий виклад теми мовлення. На практиці мивчимося володіти диханням, голосом, дикцією, інтонацією, темпом, жестом імімікою. Поповнюючи свої знання, ми передаємо їх нашим учням. Крім розчитки, науроках читання ми виконуємо тренувальні вправи на дихання. Наприклад:
— видихнути повітря з легень (губи«трубочкою»);
— вдихнути через ніс на рахунок 1—2—3(«роздути»' животики);
— розширити грудну клітку, «розсуваючи»ребра (1с);
— «підтягнути» животики (1 с);
— затримати дихання (1 с);
— видихнути через рот на рахунок 1—2—3—4—5;
— зробити короткий вдих ротом і носом,видихнути на рахунок 1—2—3—4—5; знову короткий вдих — видихнути на рахунок6—7—8—9—10; вдих — видих 11-12-13-14-15; вдих — видих 16—17—18— 19—20. З часомповітря можна затримувати довше.
Правильне дихання забезпечує чистоту,красу, різноманітність відтінків голосу.
Проконсультувавшись з учителями музики, мзробили висновок про можливості розвитку голос З цією метою доцільно виконуватитакі вправи.
Цокіт копит
/>
А тепер спробуйте відтворити такий цокіткопит:
/>
Найкраще виконувати подібні вправи у формізмагання, конкурсу, гри. Вправу можна доповнити діями, але жодним чином не слідперевантажувати дітей.
Можна «пограти» голосом у «Зозулю» самому,вдвох, групами.
Зозуля
Зозуля кує галасливо в ліску:
«Ку-ку!
Ку-ку! Ку-ку!
Ку-ку!»
Доносить луною нам пісню таку:
«Ку-ку!
Ку-ку! Ку-ку!
Ку-ку!»
Повідай, зозуленько, правдоньку всю —
Чи доля всміхнеться мені на віку?
«Ку-ку!
Ку-ку!
Ку-ку! Ку-ку!»
Чи може ти граєш зі мною у гру?
Та пісню співаєш мені ось таку:
«Ку-ку!
Ку-ку! Ку-ку!
Ку-ку!»
Злети й падіння
Щоранку думкою злітаю вгору, ↑
Та відчуваю болісне падіння вниз,
За те, що маю я запал до спору, ↑
Та ще чимало хибних рис.
Діапазон голосу кожної людини має своюверхню і нижню межу. Встановіть «робочу» ноту вашого голосу — «стелю» інайнижчу — «дно» на прикладі такої вправи:
Поступово слід переходити до інтонуванняречень у тексті.
Дуже важливо не тільки те, що сказано, алей те, як сказано. Тому в букварний період такі вправи спрямовані на розвиток удітей здібності слухати і відповідати, відтворювати почуте, розуміти, тлумачитийого зміст і відтворювати вголос.
Далі, коли вже діти читають нескладнітексти, розвиток мовленнєвого слуху нерозривно пов'язаний з розвитком технікичитання і мовлення. У цей період дітей зацікавлять вправи на інтонуваннятексту: читання з різними намірами. Такі вправи не тільки допомагаютьпозбавитися неправильної вимови і вад мовлення, але й сприяють виробленнючіткої та виразної вимови голосних і приголосних звуків, окремих слів,словосполучень, речень із різним інтонаційним відтворенням; розвивають зоровесприймання; вчать керувати голосом у процесі читання, мовлення, дихання, тобтосприяють формуванню навичок правильного, швидкого, свідомого і виразного читаннятексту.
Емоційно насичений матеріал завжди добре сприймаєтьсядітьми, легко усвідомлюється, засвоюється ними.
Позамовні засоби увиразнення, підсиленняемоційності — міміка і жест. У роботі з дітьми можна використовувати жестивертикальні, стверджувальні; горизонтальні, заперечувальні; вказівні (вказуютьна предмет); описові (вимовив «кавун» — і описав рукою коло, сказав «душеювідчуваю» — і поклав руку на серце); ті, що вказують на прохання, благання,емоційні (передають різноманітні почуття: гнів, розпач, розгубленість,безпорадність, радість; їх вважають психологічними — вони тісніше пов'язані зпідтекстом, аніж з текстом); ритмічні (зливаються з ритмікою звука, слова,підкреслюють не окремі моменти мовлення, а весь його ритм — відбивання такту,диригування).
Жест і міміка, як правило, «працюють» упарі. Наприклад, вияв захоплення, надзвичайної втіхи супроводжується сплеском удолоні, піднесенням рук «розкриленими» вгору і посмішкою; почуття бридливостівиявляється жестом стримування-відкидання рукою і похмурим, скривленим угримасі обличчям.
Якою може бути посмішка? Ніяковою, якщолюдина не розуміє того, що їй кажуть. А може виражати презирство до того, прощо йдеться. У поєднанні з киванням головою на знак згоди посмішка заохочуєтого, хто говорить, розповідати далі.
Оскільки міміка і жести лише допомагаютьслову, то слід опанувати багатство мови.
Інтонаційно-образні ігри
Піктограма настрою із застосуваннямсхем-опор
1-й варіант. Діти одержують 6 карток, наяких зображені обличчя з різною мімікою (радість, сум, гнів, подив, увага,замисленість). Вони мають послухати музичний твір, визначити настрій музики,піднявши картки. Як дидактичний матеріал можна використовувати твори з альбомівдля дітей П.Чайковського, Р.Тумана, В.Косенка, М.Степанидка, Г.Васька.
2-й варіант. Описати усно настрої двохмузичних творів, що прозвучали, порівняти їх з картками настроїв. Твори маютьбути контрастними за характером, наприклад П.Чайковський, «Хвороба ляльки» —«Нова лялька», В.Косенко, «Не хочуть купити ведмедика» — «Купили ведмедика».Набір протилежних визначень: весело — сумно, задоволено — сердито, сміливо —нерішуче, святково — буденно, ясно — похмуро.
Завдання «Музичний портрет»
1-й варіант. Уявити характер, настрійперсонажа із казки, наприклад «Буратіно», слухаючи його музичний портрет(М.Замороко. Токкатина. Колискова. Вальс. Марш. Із циклу «Джаз для малюків»).
2-й варіант.
— Композитор К.Хачатурян створив балет, уякому головними героями є «живі» овочі та фрукти. Послухайте музичні фрагментиі розкажіть про Чи-поліно, Синьйора Помідора, Грушу, Гарбуза.
Завдання нарізні види імпровізації(ритмічна, музична).
Створити ритмічний супровід до казки проЧервону Шапочку. Який характер її кроків, коли вона йде спокійно, поспішає,біжить?
Згадати, який предмет у казці про Попелюшкузіграв важливу роль? (Годинник.) Пригадати, як рухалися стрілки годинника напочатку і наприкінці балу? Чому? Створити імпровізацію годинника на початку інаприкінці балу.
Завдання на пластичну імпровізацію.
1-й варіант. Вибрати героя казки і створитийого образ рухами, жестами, мімікою.
— Ми на репетиції у театрі. Хто із героївказки вийшов на сцену?
2-й варіант. Учитель пропонує початок гри:«За сімома горами, за сімома морями є країна Вітрів. У ній живутьнайрізноманітніші вітри». Придумати образ вітру і передати його в пластичнійімпровізації.
Ефективність усіх запропонованих вправ можезначно зрости, якщо вчитель у процесі навчання і під час роботи над вправамивиховуватиме в учнів увагу до слова, до його звучання, вироблятиме звичкуконтролювати свої думки й слова, не пропускати поза увагою жодної помилки,порушення елементів техніки мовлення та техніки читання.
Результатами нашого творчого пошуку,плідної співпраці з науковцями кафедри методики початкового навчанняпедагогічного факультету РДГУ стало створення творчої групи, до складу якоїувійшли досвідчені вчителі Л.В.Сингаївська, Т.Б.Суржук, Т.Ф.Пишечкіна,Т.В.Патутіна. Очолює творчу групу заступник директора школи, учитель вищоїкатегорії, старший вчитель О.І.Сорокіна. Науковий керівник — кандидатпедагогічних наук, доцент кафедри методики початкового навчання, фахівець знавчання виразності читання З.О.Захарчук.
Розробляючи уроки, вчителі керуютьсядидактичними принципами професора, академіка, доктора педагогічних наукГ.П.Коваль.
На шляху впровадження застосуваннямистецьких елементів було визначено напрям нашої діяльності — режисура уроку.
Наша діяльність передбачила таку подачунавчального матеріалу, коли прочитання та інтерпретація художнього творувчителем знаходили своє відображення в образному втіленні головної думки твору,теми уроку.
Роль учителя в такій діяльності визначаласьяк «режисер уроку», «постановник уроку», а урок перетворювався на цікавувиставу. І вчитель, як режисер, мав забезпечити право дітей на їхнє місце упрекрасному спектаклі під назвою «Урок».
Безумовно, далеко не для кожного урокучитання можна забезпечити партитуру (це потребує багато знань, умінь і часу напідготовку), але уроки, на яких за основу беруться тексти, що мають глибокевиховне спрямування, змістовно й емоційно насичені, ми виділили в окрему групу(цикли). Загалом це уроки, на яких діяльність вчителя значною міроюспрямовується на розвиток та вдосконалення навичок виразного читання школярів.
Головним завданням вчителя-режисера науроках читання є чітке визначення в композиції уроку основних смисловихепізодів і найголовнішого серед них (кульмінаційного); знаходження провіднихприйомів та відповідних видів роботи; визначення стилю комунікації з учнями;визначення своєї ролі та ролі учнів у кожному епізоді; вирішення уроку вкольорі, знаходження його музичного образу.
Одним із ключових моментів є обов'язковечитання вчителем навчальних текстів за підготовленою заздалегідь партитуроючитання та навчання учнів робити логіко-емоційну розбивку текстів.
Попередня ретельна підготовка таких уроківзабезпечить зорове Імпровізаційно-творче самопочуття і вчителя — режисера, іучнів — акторів.
Якщо такі уроки активізують основні формисприйняття (слухову, зорову, тактильну) і помітно покращують розумовудіяльність учнів, то це вже крок до розвитку духовних сил особистості.Систематичний, достатньо глибокий розвиток і вдосконалення розвитку чуттєвихформ сприйняття, не мовленнєвих форм мислення поверне в школу, за образнимвисловом Я.Корчака, «Попелюшку, що мандрує світом — відчуття».
Ми вважаємо, що найголовнішим генераторомтворчої діяльності дітей в початкових класах передусім може стати дійсно творчаі цілісна особистість учителя — людини небайдужої до справжньої краси в людях,природі, мистецтві. Адже саме від його натхненної роботи з дітьми,фахово-педагогічної підготовки та творчого підходу до «режисури» кожного уроку,особливої захопленості своєю справою безпосередньо залежить рівень творчоїактивності молодших школярів, їхнє свідоме бажання виявити власні творчі здібності,нахили в художньо-творчій діяльності.
/>2.3 Формування артистизму як професійної навички майбутніх учителівмузики в умовах занять з хорового класу
Сучасний етап суспільного розвиткухарактеризується певними змінами у сфері освіти: відбувається переосмисленняпедагогічних цінностей, виникає необхідність пошуку нових шляхів розвиткуособистості, найбільш повного розкриття її творчого потенціалу. Вирішенняпроблем освіти неможливе без серйозних змін у системі підготовки вчителя, босаме він є носієм нових педагогічних ідей, провідником їх безпосередньо вжиття.
Взаємодія педагога й вихованців завждипов’язана зі спілкуванням, яке проявляється у стилі поведінки, яка виражаєтьсяв манері говорити, висловлювати свої почуття й настрої, у рухах і жестах. Узв’язку з цим проблема формування артистизму особистості майбутнього вчителя йоволодіння ним акторсько-сценічними вміннями є актуальною. Поставлений голос,добре розвинене мовлення, природні й невимушені жести, висока комунікативнакультура є складовою професійних умінь педагога.
У педагогічній діяльності утворюєтьсяособлива структура здібностей, яка втілює в собі взаємодію педагогічних,літературних, акторських, режисерських умінь, що підпорядковуються педагогічнійспрямованості. Їх розвиток сприяє вирішенню безлічі завдань: підвищеннюефективності педагогічної взаємодії, створенню творчої атмосфериспівробітництва в педагогічному процесі й максимальному розкриттю творчогопотенціалу всіх його учасників.
У педагогіці не викликає сумніву той факт,що артистизм необхідний учителеві будь-якої спеціальності, але в особливій мірівін знаходить відображення в діяльності викладача музики. О.Апраксінапідкреслює, що артистизм учителя музики – не мрія, а нагальна потреба, доступнатому, хто дійсно бажає розвивати в собі цю якість [3].
Мета статті – розкрити особливостіартистизму як одного з професійних навичок майбутнього вчителя музики,обґрунтувати форми й методи, що сприяють ефективному формуванню цієї якості.
У вітчизняній педагогіці склався цілийнапрямок дослідження проблем розвитку особистості засобами драматичногомистецтва. Ідея використання досягнень театральної педагогіки у підготовцівчителя не є новою. У педагогічній діяльності питання формування артистизму йакторсько-сценічних умінь знайшли відображення в роботах цілої низкидослідників. Так, окремі аспекти проблеми розроблені у працях А.Макаренка,сучасних педагогів Ю.Азарова, І.Зязюна, В.Кан-Калика, Н.Никандрова. Вагомийвнесок у дослідження проблеми артистизму зробила Л.Майковська, подавши ціліснеуявлення про художньо-комунікативний аспект діяльності майбутнього вчителямузики.
У той же час огляд стану досліджуваноїпроблеми і наш власний практичний досвід роботи з хоровими колективами свідчатьпро те, що проблема формування артистизму особистості у сферінавчально-виховної та музично-виконавської діяльності вищої школи розробленанедостатньо. Можливості театральної педагогіки використовуються неефективно,хоча наявні праці становлять для цього серйозну наукову базу. Існуючі методипідготовки до професійної діяльності не завжди відповідають вимогам життя. УВНЗ невиправдано використовуються малопродуктивні форми навчання, механічнокопіюється вітчизняний і закордонний досвід, недостатньо враховуютьсяособливості регіональної соціокультурної ситуації.
Особливе місце у цілісному процесівиховання музично-педагогічної культури майбутнього вчителя музики посідаєхорова виконавська діяльність. Хоровий спів – це колективний творчий процес, і,безсумнівно, на особливу увагу заслуговує вивчення методів театральноїпедагогіки в умовах роботи колективу. Актуальність цієї теми викликаназагостренням протиріч між сучасними вимогами до професійного рівняпедагогів-музикантів і відсутністю умов, що забезпечують зростання педагогічноїмайстерності фахівців і стратегію їх виховання у процесі вузівської підготовки.
Артистизм є необхідним компонентомпедагогічного професіоналізму й майстерності. У науковій літературі визначенняцього поняття подається неоднозначно. Так, В.Загвязинський уважав, що артистизм– це особлива, образно-емоційна мова творення нового; проникливий стильспівтворчості педагога й учня, орієнтований на розуміння й діалог з іншим,другодомінантність; витончене й тонке мереживо створення живого почуття, знанняй змісту, що народжуються “тут і зараз” [5]. Це здатність майже миттєвопереключатися на нові ситуації, опинятися в новому образі… Це багатствоособистісних проявів, образний шлях постановки й вирішення проблеми, гра уяви,добірність, натхнення, відчуття внутрішньої волі. О.Булатова, доповнюючивизначення В.Загвязинського, відзначає, що артистизм – не тільки здатністькрасиво, переконливо щось передати, але й передати, емоційно впливаючи навихованця. Справжній артистизм – це краса й багатство внутрішнього світупедагога, уміння вирішувати завдання, проектувати майбутнє, представляючи йогов образах, використовуючи фантазію та інтуїцію, гармонійно зіставляючи логічней естетичне. Артистизму не можна навчитися, прочитавши або запам’ятавшиположення, що містяться у книгах. Можна зрозуміти й прийняти ідеї, включитися вроботу щодо виявлення й розвитку здібностей і вмінь, пов’язаних з фантазією таінтуїцією, імпровізацією, технікою й виразністю мови й рухів, самопрезентацією,відкритістю, переконливістю у служінні добру й красі, у пробудженні йвирощуванні кращих якостей довірених педагогові молодих людей [2].
У межах педагогічного дослідження мивизначаємо артистизм як якість, що формується у процесі духовно-практичногоосвоєння особистістю певних видів творчої діяльності з метою задоволенняпотреби у професійному самовдосконаленні й самоосвіті. Розвиток і формуванняартистизму має особливу значущість для студентського віку. На цьому етапістановлення особистості відзначається активний розвиток моральних і естетичнихпочуттів, становлення і стабілізація характеру, оволодіння повним комплексомсоціальних ролей дорослої людини. Пора пізньої юності характеризуєтьсяромантичним ставленням до навколишнього світу, емоційною піднесеністюпсихічного життя, посиленням інтелектуальних основ пізнання дійсності. Ціособливості є сприятливим моментом у процесі формування професійно необхіднихякостей педагога-музиканта.
Артистизм розглядається не тільки якздатність до перевтілення, а й як цілісна система особистісних якостей, які сприяютьвільному самовираженню особистості. Тим самим особистість наче створює себенаново. Цей процес містить у собі не тільки задум, але й втілення цього задуму,успішність якого залежить від глибини підготовчої роботи й від високого ступенясформованості особистості [7]. Актуалізуючи важливість даного педагогічногозавдання, можна з упевненістю сказати, що використання засобів театральноїпедагогіки відкриває великі можливості для формування артистизму особистості якпрояву її педагогічної майстерності.
Досліджуючи вищезазначену проблему, намибули виділені такі структурні компоненти артистизму особистості: психофізичний;емоційно-естетичний; художньо-логічний. Основу психофізичного компонентастановлять фізичні дані: володіння своїм організмом, тембром і силою голосу,дикцією, мімікою, пантомімікою – і психічні процеси: увага, спостережливість,уява, афективна пам’ять, вольові прояви.
Емоційно-естетичний компонент пов’язаний зекспресивними сторонами особистості музиканта, його сенсорним досвідом, де найбільшважливе значення має здатність до емоційної сприйнятливості, керування своїмемоційним станом і творчим самопочуттям, володіння темпоритмом.
Художньо-логічний компонент у структуріартистизму включає здатність учителя музики логічно вибудовувати системукомунікативних дій, піддавати її аналізу й коригуванню. Артистизм реалізуєтьсяпри активній художньо-розумовій діяльності й включає такупрофесійно-особистісну якість, як режисирування свого творчого самопочуття,психофізичних станів у процесі педагогічного спілкування. Це вимагає наявностіемпатії, рефлексії, театрального мислення, імпровізаційності у поведінці.
Як основна концептуальна передумовадослідження виступило обґрунтування багатих можливостей хорового мистецтва ійого безпосередньої близькості до театрального жанру. На основі такогоспоріднення стало можливим застосування форм і методів театральної педагогіки ухоровому колективі.
Хорова виконавська діяльність майбутньоговчителя музики посідає особливе місце у цілісному процесі виховання йогомузично-педагогічної культури, що є засобом впливу на духовний світ учнів,фундаментом, на якому формується педагогічна майстерність. Ефективністьформування педагогічної майстерності майбутніх педагогів-музикантів у процесіхорової підготовки забезпечується тим, що: хоровий спів доступний широкиммасам; використання комплексу форм, методів і прийомів театральної педагогікидозволяє психологічно й емоційно розкріпачити особистість, звільнитипсихофізичний апарат від звичних затисків і напруги; робота в хорі сприяєвиробленню гарного тембру голосу, музично виразної мовної інтонації,вдосконалює артикуляційний апарат, розвиває міміку, допомагає оволодіннюзасобами вербальної та невербальної комунікації; хоровий спів сприяє розвиткууяви, фантазії, “театрального мислення”, збагаченню афективної пам’яті,формуванню “емоційного тезауруса”, емпатії та рефлексії; виконавська хоровадіяльність розвиває почуття форми, темпоритму, почуття жанру, поетичність,сприяє проникненню в “дух мови”; репертуар хорового колективу, що включає кращізразки класичної та народної музики, є незамінним засобом залучення досправжніх художніх, морально-естетичних цінностей, сприяє формуванню й розвиткудуховної культури педагога-музиканта; активна концертна діяльність хоровогоколективу сприяє розвитку й удосконаленню психофізичного апарата, а такожформуванню вольової та емоційної стійкості особистості; творчий характердіяльності у хоровому колективі перешкоджає виникненню “психологічного бар’єра”між його учасниками, створює сприятливий емоційний клімат для оптимізаціїпедагогічного спілкування.
Аналіз змісту хорової підготовки у ВНЗдозволив виявити, що при певній організації навчально-виховної роботи йцілеспрямованому використанні форм і методів театральної педагогіки можназначно збагатити, активізувати процес формування артистизму особистостімайбутнього вчителя музики, зробити його педагогічно керованим.
У результаті емпіричного дослідження звивчення стану проблеми нами були обґрунтовані специфічні особливості хоровогоспіву, при навчанні якого активно використовуються форми й методи театральноїпедагогіки. Його особливості знаходять своє вираження насамперед у відсутностізовнішньої фізичної дії, в особливому поєднанні методів хорового й театральногомистецтва. На кожній хоровій репетиції, на концерті, як правило, організуютьсятворчі види діяльності. Вони насичені розмаїттям форм і методів, дидактичнихзасобів і матеріалів.
Використання досягнень театральноїпедагогіки у процесі формування артистизму особистості майбутнього вчителямузики потребувало не тільки внесення змін у зміст програми хорового класу, алей спеціальної підготовки відповідних йому форм, методів і прийомів навчання.Уся сукупність форм і методів представлена у вигляді певної класифікації, якарозділяє їх на різні групи залежно від ролі, що виконується у процесіформування артистизму.
Враховуючи синтетичний характер хорового йтеатрального мистецтва, їх специфічні особливості, у процесі формуванняартистизму особистості майбутнього педагога-музиканта доцільно використовуватисистему спеціальних методів. Вона включала в себе 6 груп, кожна з яких маласвоє функціональне призначення.
I. Традиційні методи (словесні, наочні,практичні).
II. Методи проблемно-творчого характеру(створення проблемних ситуацій, постановка навчальних проблем).
III. Методи “занурення” у середовищехудожніх образів і музично-естетичних цінностей.
IV. Методи організації творчої діяльності(використання позанавчальних форм роботи хорового колективу).
V. Методи стимулювання до активногоосвоєння необхідних професійно-педагогічних якостей (ігрові, ситуаціїзмагання).
VI. Методи педагогічної діагностики рівнясформованості артистизму особистості майбутнього вчителя.
Група традиційних методів (словесних,наочних, практичних) була призначена для накопичення знань у галузі освоєннявокально-хорової техніки й прийомів акторсько-сценічної майстерності;організації співочої діяльності, розвитку навичок хорового виконання.
Група методів проблемно-творчого характеруактивно застосовувалася на всіх етапах формування артистизму особистостімайбутнього педагога-музиканта. За допомогою цих методів на практичних заняттяххорового класу створювалися проблемні ситуації зіставлення й порівнянняподібних або контрастних образів у творах репертуару; виявлялися найбільшдоцільні виразні засоби для передачі основної драматургічної лінії.
Група методів створення спеціальнихситуацій “занурення” у певне музично-естетичне середовище дозволяла черезсистему переживань, закладених в образному змісті творів, створювати певну атмосферуна репетиції. Прослуховування аудіо- і відеозаписів сприяло освоєнню музичноїкультури різних епох, стилів і напрямків.
Група методів організації творчоїдіяльності, пов’язаних з активною позанавчальною діяльністю студентськогохорового колективу, мала особливе значення у дослідно-експериментальній роботі.Велика концертно-виконавська практика, шефські концерти у школах та напідприємствах, тематичні концерти-бесіди, студентські фестивалі, творчізустрічі з авторами пісень допомагали створювати сприятливі умови дляреалізації та закріплення придбаних професійно-педагогічних навичок на публіці.
Методи стимулювання до активного освоєннянабутих навичок сприяли ефективності розв’язання поставлених професійних ітворчих завдань. З цією метою практикували створення ситуацій змагання упроцесі розучування пісень, освоєння педагогічних прийомів і систематичнезастосування імпровізацій при виконанні хорових творів.
Група методів педагогічної діагностикирівня сформованості артистизму особистості призначалася для проведеннярізноманітних педагогічних вимірів, що служили засобом забезпеченняпланомірного характеру управління цим процесом.
Запропонована система організаціїнавчально-виховного процесу в хоровому класі сприяє ефективному розв’язаннювеликої кількості різноманітних завдань: звільненню та розкріпаченнюпсихофізичного апарата, оперативному керуванню своїми психічними станами йтворчим самопочуттям, розвитку уяви й виробленню навичок перевтілення;збагаченню чуттєво-емоційного досвіду й афективної пам’яті; формуванню“театрального мислення”; збагаченню духовної культури майбутнього вчителя.
Використання вищенаведених форм та методівроботи над формуванням артистизму особистості дозволяє переконатися в тому, щотворчий колектив є могутнім чинником її морального вдосконалення, розвиваєорганізаторські здібності, комунікативну культуру. Активнаконцертно-виконавська діяльність хору сприяє виробленню емоційної та вольовоїстійкості особистості.
2.4 Формуваннянавичок театральної майстерності на уроках читання
Очевидно, що тільки вчитель-митець можевиховати творчу особистість. Традиційні уроки, як основна форма навчання, незадовольняють потреби учнів у самовираженні, самореалізації. Саме томунавчально-виховний процес постійно удосконалюється завдяки введенню новихтехнологій, методів, прийомів навчання.
Краше може навчити той, хто вчить цікаво.Усвідомити цю думку має кожен учитель. Адже паростки творчості є майже у всіхдітей — треба лише створити відповідні умови для їх розвитку. Своєрідністьтворчих здібностей молодших школярів часто вражає нашу уяву своїм змістом,глибиною, багатогранністю.
Дитина — природжений актор, який постійновиконує якусь роль у дитячій грі.
Навчання малюків відбувається через гру.Учні початкових класів ще добре пам'ятають і люблять своїх ляльок, ведмедиків,граються машинками, вірять, що десь живуть Чебурашка, крокодил Гена, Незнайко іМальвіна. І якщо їхні улюблені іграшки та казкові персонажі завітають у гості,то урок стане цікавим, схожим на казку. Тоді ручка перетвориться на чарівнупаличку, а самі діти — на чарівників.
Улюблена гра на уроках читання — розмовлятиголосами казкових персонажів. Дітям подобається добирати слова, щобохарактеризувати дійових осіб. Наприклад, на дошці написані слова й учні маютьпідкреслити ті, що характеризують того чи іншого героя, довести свою думку.
Дуже продуктивні уроки читання звикористанням елементів театральної педагогіки. Це майстерне читання текстів,застосовування міміки і жестів, використання відповідної атрибутики ібутафорії, а також інсценування, ігрові прийоми.
Зазвичай урок починається з музики іпоезії. Звучить музика, учитель виразно читає вірші, діти слухають твори увиконанні акторів, вчаться складати партитуру, читають оповідання в особах,розігрують сценки на задану тему або за прочитаним оповіданням, казкою, байкою.
«Без казки не можна уявити дитинство», — ціслова В.Сухомлинського знаходять практичне втілення в роботі з дітьми. Томунайбільше програмових творів, які було інсценовано — це саме казки.
Крім слів, люди використовують дляспілкування і жести. Якими жестами найчастіше послуговуємося ми? Це жестипривітання, прощання тощо. Найвиразніше передають внутрішній стан людини очі.Погляд може деколи сказати більше, ніж слова.
Потрібно вчитися розуміти мову обличчя.Крім того, досить чітко передає стан людини і її хода. Отже, і міміка, і жести,і манера ходи допоможуть краще зрозуміти людину, її внутрішній стан. Цеполегшує спілкування з нею.
Дітям дуже подобається пантоміма.Розпочинати цю роботу слід з найпростішого — з відгадування загадок.
Наприклад:
1. До дошки вийшов хлопчик у зеленійкурточці, потім її зняв, а під нею виявилася червона сорочка з чорнимиплямочками. Це… кавун.
2. Хлопчик у халаті з прикріпленими донього латками. Діти їх знімають і плачуть. Це… цибуля.
Від таких конкретних прикладів можнапереходити до пантомімічного зображення творів.
Діти полюбляють уроки, на яких вони разом зучителем читають казки. З великим задоволенням учні переказують тільки-нопрочитану казку, а надто коли імітують голоси своїх персонажів. Можна йтрішечки пофантазувати. Для цього слід виготовити маски звірят — вовка,зайчика, лисички, ведмедика; свійських тварин — собачки, кішки. А також пошитина уроках трудового навчання рукавичку, вирізати з картону і розмалювати ріпкута безліч інших атрибутів до відомих казок.
Вивчаючи байку чи казку, можна«розігрувати» сценки в особах. Цікавим видом роботи є продовження «закінченоїказки». У дітей виникає відчуття безпосередньої участі у творенні казки. Підчас створення казкових персонажів варто запропонувати учням познайомити одинодного зі своїм улюбленим героєм — озвучити образ, відтворити у власномувиконанні характерні його ознаки.
Щорічно у школі відбувається конкурсінсценованої казки. До нього ретельно готуються всі класи: добирають репертуар,складають свій сценарій, готують необхідний реквізит, костюми, проводятьрепетиції. Потрібно заздалегідь потурбуватися про відповідні атрибути:декорації, символи, художні деталі. Але слід зауважити, що надмірне використанняатрибутики відволікає увагу учня. Наочність має бути такою, щоб допомогти дітямуявити умови, за яких відбувалися певні події.
Чарівний світ казки і драматизація творів —прийоми навчання, що підтримують пізнавальний інтерес, забезпечують естетичнийрозвиток особистості. Вчитель заохочує дітей до подібної діяльності, радієїхнім успіхам: самостійно складеній казці чи написаній п'єсі тощо. Учні іззадоволенням готують вистави лялькового театру, виступають із ними передвихованцями дитсадка, на батьківських зборах, шкільних ранках. Значно сприяютьактивізації усного мовлення дітей гуртки читання, уроки поза-класного читання.
Створюючи сценарії, діти вчаться складатиплан, працюють над розвитком мовлення. Для інсценізації можна брати не весьтекст (якщо він великий), а тільки основні частини, в яких розкриваютьсястосунки між героями.
Драматизація — це передача подій, про якійдеться у прозовому чи віршованому творі, у драматичній формі, тобто в особах.Для драматизації підходять тексти казок «Дружні звірі», «Легкий хліб». Тутдоречно використати маски, деталі костюмів героїв казок.
Свято казки — це завершальний етап роботивчителя з учнями в класі.
У систему дидактичних ігор дляпершокласників доцільно вводити ігри-інсценізації, рольові ігри з сюжетом. Дляучасті у рольовій грі діти повинні мати уявлення про ті особливості діяльності,які можна відтворити ігровими засобами (мовні ситуації, жести, міміка,практичні дії, ігровий реквізит). Наприклад, розмістившись за екраном«телевізора», що стоїть на столику, юний диктор докладає максимум зусиль, щобпрочитати текст виразно, гарно, а всі інші прискіпливо слухають. Дітямподобається театр одного актора (учень читає вірш, а слухачі оцінюють).Маленька сцена, що є у класі, привчає правильно, чітко, емоційно читати вірші.Крім того, емоційність як незмінний супутник усього, що пов'язане з мистецтвом,перетворює вивчення мови в цікаве заняття.
У 1-му класі діти опрацьовують такі твори:«Колобок», «Лисичка і Журавель», ««Івасик-Телесик», «Дванадцять братів».
У 2-му класі творів для інсценізації тадраматизації вже значно більше. Та й вчителю простіше працювати з учнями; аджевони мають певні навички. Інсценувати можна ігри, веснянки, оповідання, казки.Діти звертають більше уваги на передачу характеру героя мімікою, жестами.
У 3-му класі діти інсценують вірші, байки,казки. Самі складають партитуру для дійових осіб. На кожному четвертому уроцічитання учні стають акторами. Цьому сприяє навчальний матеріал читанки.
Діти охоче розглядають малюнки в книжках, аякщо їх показати в русі, у дії — це принесе учням ще більше задоволення.Малюнки — оформлення до обраного сюжету — розкладають на столі як своєріднідекорації. Читаючи казку чи оповідання, між цими декораціями пересуваютьмалюнки-пер-сонажі. Така вистава сприяє яскравому сприйманню літературноготвору, розвиває образне мислення дітей.
Подобаються дітям і вистави театру тіней.
Для четвертокласників характерний доситьвисокий рівень театральної майстерності. Діти легко входять в образ героя,імітують його голос, жести, рухи. Ставлячи досить складні запитання, учительспонукає дитину під час аналізу того чи іншого твору побувати в ролі маленькогописьменника, режисера, коли вона сама має створити казку чи скетч.
Аналізуючи читанку для 4-го класу, можназасвідчити, що програмовий матеріал сприяє розвитку творчих здібностей дітей.Учитель дає учням завдання самостійно опрацювати віршований твір, проникнутсянастроєм поета і передати його під час читання. І це дітям вдається не тількиза допомогою голосу, а й жестів, міміки.
На уроках читання діти:
• придумують різні варіанти закінченняоповідання (В.Осєєв, «Сім'я у нас одна». 2-й клас):
• домислюють події, які могли б продовжитирозповідь про героїв оповідання (М.Стельмах, «Познайомилися», 3-й клас);
• створюють уявні образи на основіпрочитаних текстів (Є.Гуцало, «Перебите крило»; С.Пушик, «Новинкар», 4-й клас).
• вводять у твір нові події і персонажів.
Перш ніж інсценувати чи драматизуватитвори, вчитель ознайомлює дітей з лексичним значенням слів театральноїтермінології, вводить їх в діалогічне та монологічне мовлення учнів. Учителімають картки з опорною лексикою з даної теми, тлумачний словник, картограму зтеми: «Театр», «Режисер». Вони добирають тексти з даної теми і використовуютьїх на уроках української мови.
Наступний етап — художнє виразне читання звидами виконавського мистецтва. Діти вчаться читати вголос художні твори здотриманням інтонації, що відповідає змісту, інтонувати спокійну абосхвильовану розповідь, питання чи відповідь, здивування чи радість. Працюютьнад позначенням пауз, логічних наголоси», підвищень і знижень голосу, тобтостворюють партитуру. Правильне дихання забезпечує можливість варіювати голос:промовляти слова голосно, пошепки, високим чи низьким тоном.
Читаючи казку «Рукавичка», діти самівизначають, що слова вовка і ведмедя слід читати грубим, тобто низьким голосом.Слова мишенят з казки «Колосок» треба прочитати високим, писклявим голосом.Уміння варіювати голос діти можуть продемонструвати, читаючи твори позакласноючитання.
Одна з важливих вимог виразного читання —уміння інтонувати прочитане. Інтонування твору залежить від пауз і логічногонаголосу. Вже з 1-го класу діти вчаться «читати» розділові знаки.
У кожному творі відбита радість чи печаль,захоплення чи здивування. Читання художніх творів викликає в учнів певнінастрої, почуття. Відчувши їх, діти знаходять відповідну інтонацію длявідтворення голосом радості або горя, схвалення чи осуду. Часом учням необхіднадопомога вчителя. Але вона має полягати не в підказці щодо того, весело чисумно, захоплено чи задумливо слід читати текст. Вона може бути справдіефективною тільки за умови цілеспрямованого аналізу твору: його змісту,поведінки дійових осіб, описаних подій і ситуацій. Розмірковуючи надпрочитаним, учні самі приходять до висновку, як слід читати твір.
Отже, щоб належним чином формувати навичкитеатрального мистецтва на уроках читання, слід акцентувати увагу на наступному:
• вчити дітей інтонувати речення, визначатиголовних героїв і читати твір б особах;
• вчити інсценувати твори;
• навчати складати сценарії на основіпрочитаного;
• збагачувати словниковий запас школярів;
• удосконалювати навички акторської гри;
• розвивати акторські здібності дітей,творчу фантазію;
• виховувати любов до рідного слова,театру, підтримувати пізнавальний інтерес.
/>Висновки
Результати проведеного дослідженнялітературних джерел та практичного досвіду вчителів дають можливість зробититакі висновки:
В роботі проаналізовано філософську,психологічну, педагогічну, культурологічну, мистецтвознавчу, методичнулітературу, на основі чого виявлено специфіку формування педагогічноїмайстерності вчителя художньої культури; виявлено можливості театральногомистецтва у формуванні педагогічної майстерності майбутніх учителів художньоїкультури; запропоновано освітньо-кваліфікаційну характеристику вчителяхудожньої культури; розроблено критерії та визначено рівні сформованостіпедагогічної майстерності майбутніх учителів художньої культури.
У ході дослідження виявлено специфікуформування педагогічної майстерності майбутніх вчителів початкових класів, якаполягає у необхідності засвоєння знань своєрідної, унікальної мови культури, вумінні інтерпретувати зміст навчального матеріалу шляхом прояву акторськихздібностей.
Можливості акторського мистецтвазастосовуються при формуванні професійної компетентності вчителя. Педагогічнадіяльність дає можливість викладачу соціальної роботи одержатипсихолого-педагогічні, спеціальні, методичні знання для успішного розв’язаннядидактичних завдань, аналізу педагогічних ситуацій, для вибору засобіввзаємодії, розвиває вміння синтезувати матеріал, знаходити для нього відповіднепсихо-емоційне забарвлення.
Застосування елементів акторськоїмайстерності при роботі соціального працівника впливає і на формуванняздібностей до педагогічної діяльності, а саме: розвиває комунікативність,професійну прозірливість, пильність, педагогічну інтуїцію, перцептивніздібності вчителя; вміння володіти собою і активно впливати на іншуособистість; здійснювати самоконтроль, саморегуляцію за будь-якої емоційноїситуації; вміння прогнозувати розвиток особистості, орієнтувати її на позитивніперетворення; креативність.
Вітчизняні та зарубіжні дослідники, митці,учителі-новатори проблему формування акторської майстерності педагогарозглядали у тісному зв’язку з спеціальною та психолого-педагогічноюпідготовкою та розвитком особистості і її духовності.
У молодшому шкільному віці стимулом донавчання і творчості є застосування елементів театральної педагогіки,організація шкільного уроку вчителем за типом побудови режисером театральногодійства, згідно з умовами структури уроку, застосування інтеграції на урокахчитання, мови і математики.
Головне завдання, що стоїть перед педагогом— позитивними стимулами підтримати пошукову діяльність учнів, щоб навчальнийпроцес супроводжувала радість відкриття. Очевидно, поєднання елементів гри інавчання здатне позитивно впливати на розвиток творчих здібностей дітей.
/>Список використаних джерел
1. Закон України «Про освіту» // Інформаційнийзбірник. – К., 1996
2. Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХ1ст.).- К., 1994
3. Концепція національного виховання // Ріднашкола.-1996.- №5.
4. Концепція безперервної системи національноговиховання. – К.: Освіта, 1994.
5. Аматьєва О.П. Розвиток творчих здібностейдошкільників у театрально ігровій діяльності. // Педагогіка і психологія. —1997. — № 1.
6. Амонашвили Ш.А. Педагогическая симфония: В 3 ч. –Екатеринбург, 1993. – 320 с.
7. Барбина Е.С. Педагогическое мастерство – искусствои наука быть человеком. – К., 1995. – 105 с.
8. Барбина Е.С. Теоретико – методологические основыпрофессиональной подготовки будущих учителей. Научно-методическое пособие. –Херсон, 2001. – 70 с.
9. Белоборыкина О. Волшебный мир домашнего театра. —М., Знание, 1993.
10. Біленко Л.В., Сисоєва С.О. Вивчаємо творчудіяльність педагога // Рідна школа, 1993. — №11-12.
11. Булатова О. Общность и различиеактерско-режиссерской и педагогической деятельности // Искусство и образование.– 2004. — №1. – С.45-53.
12. Булатова О.С. Артистизм как компонент творческойличности педагога // Школа. – 2001. — №2. – С.18-19.
13. Булатова О.С. Педагогический артистизм: Учеб.пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений. – М.: Академия, 2001. – 240 с.
14. Бутенко В.Г. Естетичні орієнтири педагогічної праці// Етноестетика праці вчителя. – К., 1995. – С.7-12.
15. Бутенко В.Г. Способи самореалізації особистості //Особистість педагога: Розкриття можливостей. – К.,1995. – С.28.
16. Ваганова Ж. Эффект личного обаяния или слагаемыепедагогического артистизма // Директор школы. – 1998. — №5. – С.59-65.
17. Ваганова Ж.В. Артистизм педагога как компонент еготворческой индивидуальности: Дис. на соиск. учен. степ. канд. наук. – Тюмень,1998. – 402 с.
18. Виготський Л. Психологія мистецтва. // Мистецтво вшколі. — 1996. — № 3.
19. Демьянко Н.Н. Элементы театрального искусства вобщепедагогической подготовке учителя в 20-е гг. // Проблема освоениятеатральной педагогики в профессиональной подготовке будущего учителя. –Полтава, 1991. – 110 с.
20. Дитяча енциклопедія. Т. 12. Мистецтво.
21. Дубина Л. Викладання мистецьких дисциплін зелементами театральної педагогіки. // Мистецтво і освіта. — 2001. — № 4.
22. Єлісовенко Ю. Розвиток діапазону голосу з досвідутеатральної педагогіки. // Мистецтво і освіта. — 2000. — № 2.
23. Єршова О., Букатов В. Режисура уроку // Завуч(Перше вересня). – 1999. — №5. – С.3-10.
24. Жилютова С В. Українське довкілля. — К.: МузичнаУкраїна, 1993.
25. Загвязинский В.А. Педагогическое творчествоучителя. – М., 1987. – 37 с.
26. Загорский В. Сыграем на «бис»?: О режиссуре урока иактерском мастерстве преподавателя // Педагогическая техника. – 2004. — №6. –С.72-78.
27. Заєць С.Г. Реалізація ідеї відродження українськоїмови через драматизацію як прийом навчання // Початкова школа. — 1993. — № 3.
28. Кан-Калик В.А., Никандров А. С. Педагогическоетворчество.- Москва: Педагогика, 1993.
29. Караманенко Г.М. Караманенко Ю.Г. Ляльковий театрдітям. — К.: Рад. школа, 1986.
30. Кашник Т.І. Методи творчого самовираження іартгераїш в психокорекційній роботі. — Одеса, ПТУ, 1999.
31. Коджаспирова Г.М… Коджаспиров А.Ю. Педагогическийсловарь. – М., 2000.
32. Лимаренко Л.І. Майстерність актора в педагогічнійтехнології вчителя // Проблеми сучасної педагогічної освіти. – Сер.: Педагогікаі психологія: Збірник статей. – К.: Пед. преса. – 2002. – Випуск 4. –С.141-145.
33. Лимаренко Л.І. Формування і розвиток творчогоначала у студентів засобами сценічного мовлення // Збірник наукових праць. –Педагогічні науки. – Херсон: Херсонський державний педагогічний університет. –2000. – Випуск XII. – С.42-47.
34. Майборода В.К. Творча особистість учителя упедагогічній спадщині В.О.Сухомлинського // Рідна школа. – 1993.- №9.- С.33-34.
35. Майдеман Рудольф. Мова тіла вчителя на уроці //Шкільний світ, №22, 1998.
36. Рогозіна В. Особливості методики розвитку творчихздібностей молодших школярів. // Мистецтво і освіта. — 1997. — № 2.
37. Савостьянов А.И. Основы театральной педагогики вмастерстве учителя // Методист. – 2005. — №5. – С.33-37.
38. Соромна О. У пошуках навчання ретельного іпривабливого: режисура уроків читання (із царини театральної педагогіки). //Початкова школа. — 2001. -№4.
39. Станиславский К.С. Работа актера над собой // Собр.соч.: В 8 т. – Т.3. – 625 с.
40. Сухомлинський В.О. Розмова з молодим директоромшколи. Бесіда 1. Основні проблеми творчої праці вчителя. // Вибр. твори в 5 т.-К.,1976. – Т.4. – С.414-446.
41. Табат В.В.Чарівний світ казки // Початкова школа,1994. — № 11.