Організація самостійної роботи студентів вищих навчальних закладів в умовах особистісно-орієнтованого навчання

Міністерство освіти і науки України
Українська інженерно-педагогічна академія
Кафедра педагогіки і методики професійного навчання
Курсова робота з дисципліни
„Педагогіка вищої школи"
Організація самостійної роботи студентів вищих навчальних закладівв умовах особистісно орієнтованого навчання
Слухача групи ЗЕН-ПМ8-2мг(з)
(спеціальність 8.000005)
Дзюби Ірини Олександрівни
Науковий керівник — к.п.н., доц.
Посохова Ірина Степанівна
Харків 2008

ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИСТУДЕНТІВ У ВНЗ
1.1 Сутність і структура самостійної роботи студентів в умовахособистісно орієнтованого навчання
1.2 Педагогічні аспекти організації самостійної роботи студентів вумовах реформування вищої школи
РОЗДІЛ 2 ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ МЕТОДИКИ ОРГАНІЗАЦІЇ САМОСТІЙНОЇРОБОТИ СТУДЕНТІВ В УМОВАХ ОСОБИСТІНО ОРІЄНТОВАНОГО НАВЧАННЯ
2.1 Самостійна робота студентів як складова підготовки майбутніхвчителів іноземної мови
2.2Засоби організації самостійної роботи студентів наприкладі дисципліни «Педагогіка»
2.3 Методика організації самостійної роботи студентів на прикладідисципліни «Педагогіка»
2.4 Організація та проведення експериментального дослідженняметодики організації самостійної роботи студентів на прикладі дисципліни«Педагогіка» в умовах особистісно орієнтованого навчання
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ

ВСТУП
Навчальнийпроцес у вищій школі відповідно до Болонського процесу, що поступововпроваджується у вищу освіту України, має бути спрямований на підготовкуосвіченого фахівця, який уміє ініціативно, творчо мислити, самостійнопоповнювати свої знання та застосовувати їх у діяльності.
Успіхпідготовки фахівців залежить від багатьох факторів, одним з яких є самостійнаробота студентів. В процесі впровадження кредитно-модульної системи навчання уВНЗ, значна частина навчального матеріалу вноситься на самостійне опрацюваннястудентами. Тому основним завданням викладача у вищій школі стає нерепродуктивне викладання набору готових знань, а організація активноїсамостійної роботи студентів.
Нинізростає рівень інтелектуальних запитів студентів і водночас з’являються новітехнології навчання, з якими має бути обізнаний кожний майбутній фахівець.Молодому спеціалісту, який не навчався у ВНЗ самостійно здобувати знання, будене просто розвинути в собі ці якості в професійній діяльності.
Щобвиконати завдання, які постали перед вищою школою, потрібно вдосконалюватинавчально-виховний процес, розробляти нові методи і форми взаємодії викладача істудента, стимулювати самостійну навчальну діяльність молоді, оскільки самежиття довело, що тільки ті знання, які людина набула самостійно, завдякивласному досвіду, думці й діям, стають справді її здобутком. Тому у вищихнавчальних закладах останнім часом спостерігається тенденція до збільшення годинна самостійну роботу. Оволодіння уміннями та навичками самостійної діяльності єнайважливішою умовою здійснення безперервної освіти.
Реалізаціяцієї мети тісно пов’язана з посиленням ролі самостійної роботи в навчальному процесі.Сучасні програми Міністерства освіти і науки України для педагогічнихспеціальностей вищих навчальних закладів відводять на самостійну роботустудентів під керівництвом викладача від 1/3 до 2/3 загального обсягунавчального часу. Це є свідченням того, що самостійна робота важливий резервпідвищення ефективності підготовки спеціалістів. Однак аналізпсихолого-педагогічних досліджень, а також методичної літератури і результатівнаукових досліджень дозволяє зробити висновок про недостатню готовність більшоїчастини студентів (близько 50%) до нових для них форм самостійної роботи увищому навчальному закладі, що виявляється у відсутності необхідних навичок тавмінь, а також необхідної мотивації та уваги до цієї роботи. Істотні можливостіщодо підвищення мотивації надає кредитно-модульна система. Мотивація студентівдо навчальної діяльності буде підвищуватись за таких умов, якщо лекції тасамостійна робота не дублюють одне одного.
Узв’язку з посиленням ролі самостійної роботи у навчально-пізнавальному процесіактуальною стала проблема раціональної організації самостійної роботи зурахуванням готовності до неї студентів. Вчені й педагоги-практики завждиприділяли багато уваги вивченню різних аспектів, пов’язаних із самостійноюроботою. У наукових роботах В.К. Буряка, Б.Г. Єсипової, А.М. Івасишина, В.В.Луценко, П.І. Підкасистого, Н.О. Шишкіної [12, 21, 47, 53] та інших,досліджувались сутність поняття самостійної роботи, принципи її організації,розглядались різні класифікації, вивчались методи, форми, засоби проведеннясамостійної роботи, розроблялись методики планування, організації та контролюсамостійної роботи.
Проблемуорганізації самостійної роботи студентів досліджували М.Г. Гарунов, О.В.Євдокимов, С.Г. Заскалєта, І.А. Шайдур та інші [15, 23, 30]. У роботах К.Б.Бабенко, О.Г. Мороза, В.С. Тесленка та інших відображені особливостіорганізації самостійної роботи студентів на молодших курсах. Управліннямсамостійної роботи студентів у позааудиторний час займалися Л.В. Клименко, В.П.Шпак та інші. Навчання студентів вмінню планувати свою пізнавальну діяльністьдосліджували А.А. Лошак, О.М. Козак, М.П. Красницький та інші. Системний підхідв організації самостійної роботи студентів досліджувався в роботах Г.М.Гнитецької, Л.І. Заякиної та інших [58].
Незважаючина значну кількість досліджень, які присвячені самостійній роботі, проблемаорганізації студентів педагогічних спеціальностей у вищих навчальних закладах вумовах особистіно-орієнтованого навчання майже не розглядалась.
Незважаючина широкий і багатоплановий характер досліджень, присвячених організаціїсамостійної роботи як учнів, так і студентів, багато питань цієї складноїпроблеми залишаються поки що не з’ясованими. Так, у теорії і практиці маютьмісце великі розходження, пов’язані з трактуванням ключового поняття –«самостійна робота студентів». Не розкриті достатньою мірою зв’язки івідношення між метою організації самостійної роботи студентів вищогонавчального закладу I-III рівнів акредитації і способами її реалізації, не виявленітеоретичні передумови організації самостійної роботи студентів, орієнтованої наїхні індивідуальні особливості, не розроблені практичні рекомендації зорганізації самостійної роботи студентів, у яких урахувалися б нові ціннісніорієнтації і підходи.
Актуальністьпроблеми, її недостатня дослідженість щодо індивідуальних особливостейстудентів, зумовили вибір теми магістерської роботи: «Організація самостійноїроботи студентів вищих навчальних закладів в умовах особистісно орієнтованогонавчання».
Об’єктомдослідження є самостійна роботи студентів.
Предметомдослідженнявиступає методика організації самостійної роботи студентіввищих навчальних закладів.
Метадослідження – теоретично обґрунтувати, розробити та частково експериментальноперевірити запровадження методики організації самостійної роботи студентів вищихнавчальних закладів.
Гіпотезадослідження – за умови упровадження у вищому навчальному закладі розробленоїметодики організації самостійної роботи студентів на прикладі дисципліни«Педагогіка», підвищиться рівень якості знань студентів (повноти, глибини,усвідомленості), що буде сприяти подальшому розвитку самостійності студентів.
Відповіднодо предмета, мети та гіпотезу визначено основні завдання дослідження:
1.        Проаналізувати стан науковоїрозробки проблеми організації самостійної роботи студентів вищих учбовихзакладів освіти у педагогічній науці та практиці.
2.        Провести аналіз сутностіпоняття «самостійна робота» та визначити її роль в організації навчальногопроцесу.
3.        Обґрунтувати форми, види,типи та методи проведення самостійної роботи студентів.
4.        Розробити методикуорганізації самостійної роботи студентів з дисципліни «Педагогіка» у ВНЗ.
 

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВУ ВНЗ
 
1.1 Сутність і структура самостійної роботи студентів в умовахособистісно орієнтованого навчання
 
Зміни,які відбуваються нині в організації навчальної діяльності студентів, свідчатьпро посилення ролі самостійної роботи у підготовці майбутніх фахівців.
Питанняорганізації самостійної роботи студентів у системі освіти постійно знаходятьсяв сфері інтересів дослідників. Протягом багатьох років навкруги цієї проблемивиникають наукові суперечки, в результаті яких народжуються різноманітніпогляди і формуються методичні та методологічні позиції. Ці погляди не маютьантагоністичного характеру, а відображають просто різні точки зору, які вцілому ряді випадків відрізняються одна від одної непринциповими якіснимихарактеристиками.
Вивченняспеціальних наукових робіт і публікацій свідчить про досить детальний розгляд впедагогічних дослідженнях питання організації самостійної роботи в середнійшколі, у вищих навчальних закладах.
Єчимало підходів до визначення сутності самостійної діяльності, яка спрямованана формування творчої особистості.
Відомінауковці, а саме: Астахова О.В., Прокопенко І.Ф., Євдокимов В.І., ПідкасистийП.І., Харламов І.Ф. [3, 54, 23, 53, 60] надають великого значення самостійнійроботі в процесі формування особистості, розглядають основні принципи, форми,методи організації, а також облік і контроль цієї діяльності.
Так,І.Ф. Харламов підкреслює, що «…на уроках, як би гарно вони не проводились, маємісце концентроване запам’ятовування, і завдання переводиться лише в оперативну пам’ять … апотрібне розосередження запам’ятовування» [60. с. 67]. Для досягнення цієї метиавтор пропонуєсуттєво покращити самостійну роботу учнів зарахунок вдосконалення домашніх завдань. Навіть, якщо самостійна роботаобмежується тільки домашнім завданням, вона повинна мати дидактичний зміст увигляді завдання, яке формує вчитель відповідно навчальної дисципліни.
Вроботах сучасних дослідників [9.с.25] зустрічаємо визначення умов, від яких залежить успіх домашньоїнавчальної роботи. До них відносяться:
-          сформованість в учнівпізнавального інтересу до знань (ця умова забезпечується єдністю домашніхзавдань та навчальної роботи на заняттях, зв’язок з життям, з практикою);
-          педагогічне керівництво іконтроль з боку вчителів та батьків, які виховують відповідальне відношення довиконання домашніх завдань;
-          дотримання дидактичнихпринципів, зокрема принципу доступності навчання, а саме посильностіпропонованого домашнього завдання.
Особливоїуваги заслуговують розміркування дослідників щодо місця і ролі самостійноїроботи у навчальному процесі. В літературі зустрічаємо спори про те, чим же єсамостійна робота: це форма організації навчального процесу, метод чи засібнавчання? За якими показниками слід визначити, відноситься чи інший вид діяльності учня в навчанні до самостійної роботи? Автор формуєсвоє розуміння на ці питання. Зокрема підкреслюється, що в переважній більшостівизначень і підходів до розкриття поняття «самостійна робота» учителюприділяється відповідне місце в керівництві цією роботою: відмічається, що воназдійснюється, якщо це необхідно, допомагає учням і контролює її результати, в тойчас підкреслюється, що з його сторони не повинно бути точного, сковуючогоініціативу учнів інструктування [41. с.10].
Віншій роботі [25.с. 5] підкреслюється, «під самостійною роботою ми будеморозуміти кожну організовану викладачем активну діяльність студентів,направленої на виконання поставленої дидактичної мети в спеціально відведенийдля цього час». Дані автори визначають дидактичні завдання самостійної роботистудентів: пошук знань, їх осмислення і закріплення; формування і розвитокпрактичних навичок, а також інтелектуальних, і гностичних умінь; систематизаціюзнань тощо. Звідси самостійна робота визначається як засіб організаціїнавчально-пізнавальної діяльності студента.
Іншіавтори [7.с.110] в своїх дослідженнях і рекомендаціях вказують на те, що шкільніметоди самостійної роботи малопридатні в вузівській системі навчання і томустудентів, з першого дня їх перебування в інституті, необхідно навчатисистематично та самостійно працювати в аудиторії, в бібліотеці, щоб вониякнайшвидше оволоділи навичками самостійної навчальної діяльності.
Алеі згодом, після закінчення вузу, спеціаліст повинен не тільки добре виконуватисвої виробничі функції, але він повинен продовжувати своє навчання. І тому самев вищому навчальному закладі студентам слід оволодіти методикою самонавчаннядля наступного самостійного опанування знаннями.
Формуванняумінь навчатися складаються з формування різноманітних умінь і виявлять вчіткій організації діяльності студентів, направленої на виконання різноманітнихзадач.
Оскількипри вивченні кожного предмета студенту важливо не тільки засвоїти навчальнийматеріал, а й оволодіти культурою розумової праці, досвідом творчої діяльності,автори [7.с.210] виділяють уміння, які необхідні для опанування науковимизнаннями:
-          читання з різною метою (длязасвоєння важливих деталей, для відповіді на запитання, для критичної оцінки,для розвитку словникового запасу, тощо);
-          працювати з першоджерелами,користування книгою як знаряддям праці;
-          шукати необхідну інформацію;
-          користуватися довідником;
-          конспектувати;
-          складати картотеку ікористуватися нею;
-          будувати схему спостережень;
-          вірно описувати процес, заяким здійснюється спостереження;
-          виділяти головне;
-          слухати, на слух виділятиголовне;
-          аргументовано висловлюватисвою думку;
-          коротко і стисло викладатисвої і чужі думки;
-          логічно мислити;
-          систематизувати,класифікувати явища;
-          бачити і розуміти причини інаслідки процесу виникнення і розвитку того чи іншого явища;
-          аналізувати факти, робитиузагальнення і висновки;
-          самостійно ставити задачі таінше.
Вроботах, в яких аналізується самостійна навчальна і домашня робота учнів якформа самостійної навчальної діяльності, нерідко дослідники виділяють інедоліки. Зокрема до них відносяться: напівмеханічне читання навчального матеріалу,невміння розчленувати його окремі смислові частини, невміння учніворганізовувати свій робочий час, перевантаження учнів домашніми завданнями[20.с.98]. Ці недоліки мають місце і в системі вищої освіти.
Підводячипідсумок аналізу досліджень у сучасній педагогічній літературі проблемамсамостійної навчальної роботи студентів, можна зробити висновок:
-          самостійна робота єорганізованою викладачем активною діяльністю студента, направленої на виконанняпоставленої дидактичної мети, але здійснюється без посередньої участівикладача;
-          самостійна робота студентіввимагає від викладача ретельного її планування;
-          створення умов ефективноїорганізації навчальної роботи студентів припускає перш за все ґрунтовненауково-методичне їх забезпечення.
Відорганізації самостійної роботи багато в чому залежать результати навчаннястудентів та їх майбутня практична діяльність.
Самостійнаробота студентів є дуже широким поняттям, у тлумаченні якого сформувалися різніпідходи, що зумовлено відмінностями в розумінні суті цього явища.
Нерідкосамостійну роботу розглядають як окремий вид навчальних занять поряд з лекцією,семінаром, практичним заняттям та інше. При цьому її суттєвими ознакамивважають обов’язковістьзаняття у відведений розпорядком дня вузу час, роботу без безпосередньої участівикладача, але за обов’язкового його контролю. За іншими твердженнями, самостійна роботапередбачає всю активну розумову діяльність студентів у навчальному процесі, євнутрішньою основою зв’язку різних видів і форм занять між собою вважаючисамостійну роботу основним методом засвоєння знань, прихильники цього підходустверджують, що вона охоплює пізнавальну діяльність, яку здійснюють студенти нелише позааудиторно, а й на лекціях, семінарах, індивідуальних співбесідах,заліках, іспитах, під час захисту курсових, дипломних робіт тощо. Тобто,самостійна робота, згідно з таким баченням, охоплює всі види і форминавчального процесу.
Засвоєю суттю самостійна робота є активною розумовою діяльністю студента, пов’язаною з виконаннямнавчального завдання. Наявність завдання і цільової установки на його виконаннявважають характерними ознаками самостійної роботи. Завдання, які доводитьсявирішувати студенту в навчальній діяльності, стосуються таких її сфер:
-          засвоєння матеріалу теми,яка розглядається на лекції (робота з конспектом лекції, рекомендованоюнавчальною літературою);
-          конспектуванняфундаментальних робіт відповідно до програми навчальної дисципліни;
-          розв’язування задач, проведенихдослідів тощо;
-          підготовка рефератів,контрольних робіт, фіксованих виступів (доповідей) на семінарському занятті;
-          підготовка курсових,дипломних робіт.
Усіці елементи навчального процесу є самостійною роботою, оскільки студентиздійснюють їх певною мірою індивідуально, в позааудиторний час.
Самостійнаробота – навчальна діяльність студента, спрямована на вивчення й оволодінняматеріалом навчального предмета без безпосередньої участі викладача.
Самостійнаробота з виконанням навчального завдання охоплює три етапи.
1.Підготовка студента до виконання завдання, теоретичне, психологічне, організаційно-методичнеі матеріально-технічне забезпечення самостійної роботи.
Теоретичнаготовність студента виявляється в його інтелектуальній підготовці, тобто уздатності застосовувати свої знання для виконання завдання.
Практичнапідготовка полягає у здатності оптимально планувати самостійну роботу, вміловикористовувати конспект лекцій, підручники, посібники, комп’ютер, розумовіоперації (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, класифікацію та інше).
Психологічнаготовність студента передбачає передусім наявність у нього мотивів до виконанняконкретного завдання. Для того, щоб поставлене перед студентом завдання сталомотивом його розумової, практичної діяльності, воно повинно бути ним сприйняте.Внутрішнє сприйняття завдання починається з актуалізації мотиву, що спонукаєстудента до виконання поставленого завдання, а відповідно до організації своєїсамостійної роботи.
Успіхпідготовчого етапу залежить і від організаційного, методичного,матеріально-технічного забезпечення самостійної роботи студента (забезпеченістьлітературою, методичними рекомендаціями, наочними посібниками,інформаційно-комп’ютерною базою тощо).
2.Безпосереднє виконання навчального завдання. Це найважливіший інайвідповідальніший етап самостійної роботи студента. Оскільки навчальнезавдання найчастіше постає у навчально-пізнавальній формі, то в процесі йоговиконання беруть участь усі психічні процеси, які забезпечують пізнавальнуактивність: відчуття, сприйняття, уява, пам'ять, мислення, увага та інші. Наефективність виконання завдання впливають такі особисті якості студента, якцілеспрямованість, наполегливість, відповідальність тощо.
3.Аналіз виконаного завдання. Є завершальним етапом виконаної роботи. Під часаналізу студент оцінює (методом самоконтролю, іноді взаємоконтролю) якість ічас виконання завдання, ефективність використаних у процесі самостійної роботиметодів і засобів.
Багатостудентів наштовхуються на труднощі під час виконання письмових домашніхзавдань (розв’язання задач з математики, статистики, економіко-математичногомоделювання, підготовки рефератів, контрольних і курсових робіт). Письмовуроботу виконують перед усім для того, щоб викладач міг оцінити ступіньзасвоєння студентом навчального курсу, рівень сформованості у нього вмінь інавичок використання теорії при розв’язанні практичних завдань.
Наефективність самостійної роботи студента значною мірою впливає керівництво неювикладача, яке охоплює:
-          планування самостійноїроботи студентів;
-          формування в них потреб імотивів до активної, творчої самостійної роботи;
-          навчання студентів основамсамостійної роботи;
-          контроль за виконаннямнавчальних завдань.
Формуванняу студентів потреб і мотивів до активної самостійної роботи відбуваєтьсявнаслідок спонукання (наказ, жорстка вимога) викладача. Цей спосіб неефективний, будь-яка діяльність, що викликає у людини професійного інтересу,малопродуктивна. Значно ефективнішим способом формування у студентів потреб імотивів до самостійної роботи є розвиток пізнавального інтересу до предмета,який вивчається, процесу оволодіння ним. Діяльність, що має у своїй основіглибокий інтерес не лише до результату, а й до її процесуальних компонентів,найпродуктивніша, адже саме від неї людина має найбільше задоволення. Студент уцьому разі сам знаходитиме час для предмета, який йому сподобався. Зрозуміло,що викликати інтерес до навчальної дисципліни, її змісту повинен викладач.
Самостійнаробота сприяє формуванню у студентів інтелектуальних якостей, необхіднихмайбутньому спеціалістові. Вона виховує у студентів стійкі навички постійногопоповнення своїх знань, самоосвіти, сприяє розвитку працелюбності,організаційності й ініціативи, випробовує його сили, перевіряє волю,дисциплінованість, тощо.
Підчас самостійної роботи студенти мають змогу краще використати своїіндивідуальні здібності. Вони вивчають, конспектують літературні джерела, запотреби повторно перечитують їх окремі розділи, абзаци, звертаються довідповідних довідників і словників. Все це сприяє глибокому осмисленнюнавчального матеріалу, виробляє в студентів цілеспрямованість у здобутті знань,самостійність мислення. Самостійна робота здійснює і виховний вплив настудентів, сприяючи формуванню і розвитку необхідних моральних якостей.
Організаціясамостійної роботи студентів має бути підпорядкована певним вимогам:
1) розвитокмотиваційної установки у студентів. Умовою будь-якої цілеспрямованої діяльностіє установка – готовність до певної активності, виникнення якої безпосередньозалежить від наявності в людині потреби і від об’єктивної ситуації задоволенняцієї потреби. Установка відчутно впливає на характер і результати діяльностістудентів, сприяє підвищенню ефективності дій, активізує мислення, пам'ять,робить сприйняття точнішим, увагу зосереднішою, спрямованішою на об’єкт пізнання.Тому студент повинен виробити в собі внутрішню потребу в постійній самостійнійроботі;
2) систематичністьі безперервність. Тривала перерва у роботі з навчальним матеріалом негативновпливає на засвоєння знань, спричиняє втрату логічного зв’язку з ранішевивченим. Несистематичність самостійної роботи унеможливлює досягнення високихрезультатів у навчанні. Тому студент повинен не випускати з поля зору жоднихдисциплін, вміло поєднувати їх вивчання;
3) послідовністьу роботі. Послідовність означає чітку упорядкованість, черговість етапівроботи. Не закінчивши вивчення однієї книги, не можна братись за іншу, далі затретю. Розкиданість та безсистемність читання породжують поверховість знань,унеможливлюють тривале запам’ятовування прочитаного.
Причитанні конспекту лекцій, монографій, підручника, навчального посібника неповинно лишатися нічого не з’ясованого. Не розібравшись хоча б в одномуелементі міркувань автора книги, студент не може далі повноцінно засвоїтинавчальний матеріал;
4)правильне планування самостійної роботи. Чіткий план допоможе раціональноструктурувати самостійну роботу, зосередитися на найсуттєвіших питаннях;
5)використання відповідних методів, способів і прийомів роботи. Багато студентівпрацюють із книгою неправильно: читають текст і відразу занотовують,намагаючись запам’ятати прочитане. За такого підходу ігнорується найважливішийелемент самостійної роботи – глибоке осмислення матеріалу. Це призводить дотого, що студенти засвоюють його поверхово, їм складно на практиці повною міроюзастосувати теорію. У них формується шкідлива звичка не думати, азапам’ятовувати, що також негативно впливає на результати навчання;
6)керівництво з боку викладачів. Основними формами керівництва самостійноюроботою студентів є визначення програмних вимог до вивчення навчальнихдисциплін; орієнтування студентів у переліку літератури; проведення групових таіндивідуальних консультацій; організація спеціальних занять з метою вивченнянаукової та навчальної літератури, прийомів конспектування; підготовка навчально-методичноїлітератури, рекомендацій, пам’яток тощо.
Вихованняу студентів навичок самостійної роботи з навчальним матеріалом, науковою танавчально-методичною літературою належить до першочергових завдань вищої школи.Адже разом із цим вони виховуватимуть у собі організаційність, системність,діловитість, зосередженість, без чого не обійтись їм і в майбутній професійнійдіяльності.
Завеликого навчального навантаження, дефіциту часу важливе значення має длястудента раціональне планування самостійної роботи. План допомагає правильнорозподілити, економно використати свій час. Обґрунтування в ньому обсягу,змісту, послідовності роботи протягом певного часу надає роботіцілеспрямованості, творчого характеру.
Раціональнепланування студентом свого навчання залежить від дотримання ним такихпередумов:
1.        Уміння відрізняти головневід другорядного в самостійній роботі. Насамперед необхідно зосередитись наопануванні головним матеріалом, відповідно спланувавши для цього свій час.
2.        Зосередженість на навчаннівсієї уваги, фізичних і моральних сил, думок, прагнень.
3.        Цілеспрямованість іраціональність виконання завдань самостійної роботи.
Складаючирозпорядок дня, передбачаючи свою участь у всіх основних заходах, якіздійснюються у вищому навчальному закладі, студент повинен орієнтуватися нанавчальні програми, плани і розклад занять.
Використаннявідповідного на самостійну роботу часу є справою творчою. Добре, коли студент упроцесі роботи виробляє власний стиль, взявши в його основу наукову організаціюпраці. Економії часу сприяють знання основ комп’ютерної грамотності,бібліографії, система забезпечення обов’язковою літературою, вміння працювати знею.

1.2 Педагогічні аспекти організації самостійної роботи студентів вумовах реформування вищої школи
Організаціясамостійної роботи учнів та студентів є тією проблемою педагогічної теорії тапрактики, яка має давню історію, її вивченням займалось широке колодослідників. Але сьогодні навчальна ситуація (соціальне ставлення,концептуальні основи, реальні умови, самі суб’єкти навчального процесу) значнозмінилася. Відбувається перехід на багаторівневу підготовку спеціалістів, щовимагає дослідження особливостей самостійної пізнавальної діяльності на різнихрівнях та визначення шляхів підвищення ефективності самостійної роботистудентів, форм і методів її організації.
Тривалийчас у вищих навчальних закладах використовувалась інформативна методикавикладання дисциплін. Вважалось, що студент тим більше знатиме, чим тривалішібудуть лекції. Сьогодні перевага надається самостійній роботі студентів. Але цяформа навчально-виховного процесу, яка оптимально забезпечує засвоєннядисципліни, дає високі результати у самовдосконаленні особистості. Самостійнаробота є важливим засобом формування самостійності у здобуванні знань, якареалізується у самовиявленні внутрішньої потреби у знаннях, пізнавальнихінтересах студентів.
Яквідомо, ще в 1993 році Міністерство освіти України затвердило Положення проорганізацію навчального процесу у вищих навчальних закладах освіти. Принциповиммоментом цього положення є те, що вперше у вітчизняній практиці на рівнінормативного документу передбачено відведення на самостійну роботу студентіввід 1/3 до 2/3 загального обсягу навчального плану. Згідно з цим Положенням,самостійна робота студентів є основним засобом оволодіння навчальним матеріалому час, вільний від обов’язкових навчальних занять.
Змістсамостійної роботи студентів над конкретною дисципліною визначається робочоюнавчальною програмою дисциплін.
Навчальнийплан дисципліни, передбачений робочим навчальним планом для засвоєння студентомпроцесі самостійної роботи, виноситься на підсумковий контроль поряд знавчальним матеріалом, який опрацьовувався при проведенні навчальних занять.
Самостійнаробота студента забезпечується системою навчально-методичних засобів,передбаченої для вивчення конкретної навчальної дисципліни: підручник,навчальні та методичні посібники, конспект лекцій викладача, практикум тощо.
Методичніматеріали для самостійної роботи студентів повинні передбачати можливістьпроведення самоконтролю з боку студента.
Самостійнаробота студента над засвоєнням навчального матеріалу з конкретної дисципліниможе виконуватись в бібліотеці вищого навчального закладу, навчальнихкабінетах, комп’ютерних класах (лабораторіях), а також в домашніх умовах.
Аналізпедагогічної літератури засвідчує, що сьогодні вивчення організації самостійноїроботи проводиться за різними напрямками:
1)планування і фізичні затрати часу на самостійну роботу;
2)упровадження таких організаційних форм і методів, які активізують самостійнуроботу;
3)організація самостійної роботи залежно від індивідуальних особливостей тих, хтонавчається.
Надумку цих учених, організацією самостійної роботи є:
а)різні поєднання і взаємозв’язок її форм: фронтальною, групової й індивідуальної;
б)надання студентам педагогічно-доцільної консультативної допомоги з бокувикладача [24].
Ученієдині в погляді на те, що самостійна робота базується на педагогічних іпсихологічних закономірностях, де термінується змістом, методами організаціїнавчання, індивідуально-типологічними особливостями студентів. Саме такийпідхід призводить до комплексного впливу на засвоєння кожним студентом науковихпонять, способів дій, на формування певних особистісних характеристик.
Аналізпсихолого-педагогічної літератури з організації навчальних завдань свідчить пронеоднозначність підходів до визначення їх властивостей, призначення,застосування. На думку Н.В. Кузьміної, вузлом педагогічного процесу єпред’явлення завдань тим, хто навчається, спонукання їх до самостійногоформулювання своїх навчальних завдань, до пошуку продуктивних способів їхрозв’язання [40.с.45].
М.І.Махмутов підкреслює, що «розумова діяльність стимулюється задачами ізавданнями, які необхідно чітко розрізняти. Пізнавальною є така задача, упроцесі розв’язування якої учні приходять до нового знання або нового способудії. Навчальне завдання – це будь-який вид доручення виконати якісь навчальнідії» [49.с.119].
Ядромсамостійної роботи є пізнавальне і проблемне завдання, тому що саме наявністьзавдання обумовлює весь процес самостійної роботи.
Доцього слід додати, що завдання повинні вимушувати студента працювати з великиммасивом інформації й інформаційних джерел. Саме при виконанні самостійноїроботи студент має довести свою професійну зрілість і здатність працювати вінформаційному суспільстві.
Однаіз основних вимог до завдань – поступове нарощування їх складності від рівня,доступного тому, хто навчається на початку роботи, до потрібного рівнянаприкінці. При будові такої системи завдань необхідно враховувати, що навчанняносить розвиваючий характер.
Дотриманняцієї вимоги робить навчання більш ефективним, викликає інтерес у тих, хтонавчається, сприяє виникненню стійкої мотивації до вивчення предмета.
Узв’язку з різним тлумаченням сутності завдань розробляються й різні підходи доїх класифікації.
С.Я.Батишев поділив пізнавальні завдання на три групи:
— перша – запитання-завдання, які виконують функції закріплення знань(відтворення вивченого, первинна систематизація фактів, понять, формуваннянавичок);
— друга – запитання-завдання, які сприяють оволодінню логічним мисленням ідосвідом творчої діяльності (самостійна робота з проведення аналізу, синтезу,порівняння, узагальнення, формування висновків, оцінок; поглиблення системи знань:уточнення, конкретизація, систематизація);
— третя – запитання-завдання, які потребують застосування набутих знань(виконання самостійних робіт, оволодіння уміннями й навичками).
В.О.Онищук пропонує диференціювати пізнавальні завдання за рівнем пізнавальноїдіяльності, способом логічних міркувань і дидактичною метою:
— зарівнем пізнавальної діяльності – завдання-орієнтири, завдання-вказівки,евристичні запитання, проблемні запитання, пізнавальні задачі, проблемнізавдання;
— заспособом логічних міркувань – аналітичні, синтетичні, порівняльно-узагальнюючі,конкретизуючи, узагальнюючі;
— задидактичною метою – розкриття внутрішніх зв’язків і співвідношень, встановленняпослідовності подій, виявлення закономірностей, визначення одиничного ізагального, оцінювання фактів (явищ, процесів), засівання ставлення до факту(явища, процесу), обґрунтування висловленого твердження (тези), доведення чиспростування.
Заналізу всіх підходів до вирішення підходів організації самостійної роботистудентів із використанням завдань можна зробити висновок, що різноманітнітлумачення цього поняття мають одну спільну рису: усі вони вказують передусімна такі функції пізнавальних завдань, як навчальна (спрямована на формування устудентів системи знань) і розвиваюча (яка забезпечує розвиток розумовоїдіяльності). Можна виокремити і ряд вимог до їх розробки, а саме:
— система дидактичних завдань повинна поєднувати різні їх види. При використанніїх слід застосовувати різноманітні прийоми в організації самостійної роботистудентів;
— розробляючи дидактичні засоби, необхідно особливу увагу звертати на специфікупредметів, що вивчаються, окремих їх розділів і тем;
— завдання повинні мати професійну орієнтацію (відповідати вимогамосвітньо-кваліфікаційних характеристик);
— завдання має носити цілісний характер (тобто не складатися з окремихрозрізнених частин, а мати логічну послідовність і взаємозв’язок);
— завдання повинні бути доступними для вирішення їх студентом;
— обсяги завдань повинні враховувати зайнятість студентів одночасним їхвиконанням з декількох навчальних дисциплін;
— технологія виконання завдань повинна формувати у студентів практичні навичкироботи з різноманітними інформаційними джерелами;
— узавданнях повинен прослідкуватись взаємозв’язок між темами та навчальнимидисциплінами;
— систему завдань доцільно структурувати за ступенем їх ускладнення (збільшенняобсягу, змісту, джерел знань, способів управління і контролю);
— завдання повинні бути різного ступеню складності та їх багатоваріантність.
Розглядсистеми пізнавальних завдань буде неповним, якщо окремо не зупинитись напроблемі сутності поняття «творче завдання» та прийомах його застосування. Різноманітністьінтерпретацій «творчого завдання» в наукових дослідженнях та його центральнемісце у психології мислення потребує уточнення його змісту. Специфічним длятворчих завдань є неможливість розв’язання їх простим перебором різнихваріантів.
Завданнястає творчим за умови, якщо «воно має логічний зв'язок із раніше засвоєнимипоняттями та уявленнями і з тими, які підлягають засвоєнню в певній навчальнійситуації, містять пізнавальні труднощі і видимі межі відомого та невідомого,викликає незадоволеність тим запасом знань та умінь, які є» [54].
Можнавиділити такі основні компоненти «творчого завдання»: самостійний пошук,перетворення та розкриття відношень між об’єктами і явищами, проблемність,заданість мети.
Унашому розумінні – творче завдання це змістова мета навчального процесу, якаспрямована на самостійний пошук нових засобів оволодіння знаннями й уміннями упрофесійній діяльності. Вважаємо, що головною метою використання творчихзавдань у коледжі є моделювання майбутньої діяльності спеціаліста. Творчізавдання носять комплексний характер, тому що вони спрямовані на здобуття упроцесі навчання певних знань, розвиток певних способів мислення, формуванняконкретних навичок та вмінь у процесі міжособистісної взаємодії, яка, у своючергу, пов’язана з конкретною соціальною чи професійною діяльністю. Творчізавдання відрізняються від традиційної системи навчання з використаннямрепродуктивних завдань такими особливостями: по-перше, при використанні творчихзавдань процес навчання максимально наближений до реальної педагогічноїдіяльності. Це досягається шляхом використання у творчих завданнях моделейреальних ситуацій. Іншими словами, будь-яке творче завдання є імітаційнимметодом; по-друге, творче завдання – це колективний та індивідуальний методнавчання; по-третє, у творчих завданнях спеціальними засобами створюєтьсяпевний емоційний настрій учнів, який активізує та інтенсифікує процес навчання.
Длярозв’язання творчих завдань необхідно вчити студентів самостійно виконуватикожен з її етапів. Цими етапами є:
1)        спостереження і вивченняфактів та явищ;
2)        з’ясування незрозумілихявищ, що підлягають дослідженню;
3)        висунення гіпотез;
4)        побудова плану дослідження;
5)        встановлення зв’язків міжявищами, що розглядаються, й іншими;
6)        формулювання рішень,пояснень;
7)        перевірка рішень;
8)        практичні висновки проможливе та необхідне застосування здобутих знань.
Найдоцільнішекласифікувати творчі завдання за такими напрямками:
— заметою та змістом – соціальні, психолого-педагогічні та навчально-методичні;
— затипами творчих завдань – стратегічні, тактичні, оперативні;
— заспособом проведення – емпіричні й теоретичні, предметні, на дошках, на картках,кресленнях, схемах, деталях, усні, письмові;
— заметодом вирішення – аналітичні та евристичні;
— затривалістю розв’язання – довготривалі (до 45 хв.) та коротко тривалі (до 15хв.).
Ворганізації самостійної роботи студентів на основі постановки навчальнихзавдань можливе використання двох способів: перший – пред’являти завданняоднакової складності, надаючи різні види допомоги залежно від індивідуальнихособливостей студентів, другий – надавати завдання різного рівня складності наоснові врахування рівня типологічних відмінностей [5].
Відповіднодо рівнів знань при самостійній роботі – низького рівня пред’явлень (студентизасвоюють тільки факти і зовнішні ознаки явищ й недостатньо осмислюють їхсутність), середнього рівня розуміння (студенти осмислюють причини і наслідкиявищ, що вивчаються, але не вміють їх повністю відтворювати і через силузастосовують на практиці), високого рівня розуміння (студенти характеризуютьміцно закріплені, систематизовані знання) – М.Г. Гарунов і П.І. Підкасистий [15,53] визначили такі типи самостійної роботи:
— відтворюючий (репродуктивний);
— реконструктивно-варіативні, які передбачають актуалізацію, перенос знань, уміньта навичок і варіювання системи способів діяльності для розв’язання нових завданьабо проблем;
— частково-пошукові;
— дослідницькі (творчі).
Значніможливості в організації самостійної роботи студента відкриває комп’ютеризаціянавчального процесу, коли кожен студент може індивідуально «поспілкуватися» зкомп’ютером, одержати від нього завдання, перевірити свої відповіді, скластидля себе програму навчання, послідовність проходження певних курсів.
Таблиця1.1.
Видисамостійної діяльності студентівМета Види самостійної діяльності студентів Первинне оволодіння знаннями Читання підручника, першоджерел додаткової літератури; складання плану; конспектування прочитаного, графічне зображення тексту; виписка, робота зі словником, довідником; ознайомлення з нормативними документами і спостереження. Закріплення і систематизація знань Робота з конспектом лекцій, робота з підручником, першоджерелами, складання плану, відповідь на запропоновані запитання; складання таблиць, графіків, схем; вивчення нормативної документації; відповідь на контрольні запитання; підготовка виступів для семінарів, рефератів, доповідей, складання бібліографії. Застосування знань, формування умінь Розв’язання задач і вправ за взірцем, виконання графічних робіт, розв’язання ситуативних виробничих задач, підготовка до ділових ігор; підготовка курсових, дипломних робіт, робота на комп’ютері, дослідно-пошукова робота.
Формиі методи самостійної роботи студентів, про які йшлося, утворюють відповіднусистему занять студентів. Вона, як показують спостереження, розкриває їхнітворчі здібності, готує до активного пошуку, викликає потребу вдосконалюватисвою майстерність. Інакше кажучи, правильно організована система самостійноїроботи студента покликана готувати фахівця, спроможного вирішувати завданняпобудови сучасного демократичного суспільства в Україні.
Організаціясамостійної роботи вимагає від вчителя ґрунтовної підготовки, навіть більшої,ніж тоді, коли навчальний матеріал він викладає сам. Якщо при цьому вчитель бачитьзавдання сформувати в учнів уміння і навички самостійної роботи, то йому, якправило, потрібно продумати і визначити:
— мету, час і характер самостійної роботи, а також уміння і навички, щоформуються у ході самостійної праці;
— спосіб повторення того мінімуму фактичних знань і вмінь, без якого неможливевиконання якої-небудь самостійної роботи;
— вид роботи з книгою або для повторення, або просто для пошуку інформаціїдовідкового характеру, або для знайомства з новим матеріалом. Виявивши основніпоняття та ідеї, необхідно визначити, які з них мають подаватися в готовомувигляді, а які учні повинні отримати в результаті самостійної роботи;
— вид роботи з вправами: виконання завдань репродуктивного, продуктивногохарактеру або завдань на повторення;
— методику усунення у студентів труднощів, які можуть виникнути у процесівиконання завдань, а також спосіб швидкої перевірки і методику аналізудопущених помилок.
Результативностісамостійної роботи студентів заважають, в основному, дві групи причин, якімають місце в діяльності навчальних закладів:
— ті, що залежать від самого студента: брак працелюбності, волі, наполегливості,загальної підготовленості, здібностей, відсутність уміння самостійно працюватитощо;
— ті, що залежать від викладача, кафедр, деканатів. Це причини, передусімпов’язані з організацією навчального процесу у вищих навчальних закладах, якийздійснюється без належного індивідуально орієнтованого підходу; а такожвідсутністю необхідних навчальних посібників з диференційованими завданнями,матеріально-побутових умов тощо.
Відсутністьчітко сформульованої мети здійснення самостійної роботи призводить до того, щосам процес її виконання залишається в кращому випадку нейтральним стосовнохарактеру пізнавальної самостійної діяльності студентів. Процес йогоінтелектуального пізнання відбувається або ж за методом спроб і помилок, або жза однією із первинних схем. У першому випадкові він прихований від викладача ітому не керований, у результаті чого виконання самостійної роботи слабковпливає на розвиток мислення студента, його ініціативу й самостійність,пізнавальні здібності та професійну підготовку. Процеси ці відбуваютьсястихійно, навчання ж значною мірою втрачає свою розвиваючу і дидактичнуфункцію.
Усуненняпричин першої групи пов’язано з удосконаленням діяльності середньоїзагальноосвітньої школи. Викорінення причин другої групи залежить від того, якорганізований процес навчання, тобто від впровадженняіндивідуально-орієнтованого підходу.
Надумку Б.П. Єсипова, самостійна робота при правильній її організації даєможливість розгорнутися індивідуальності кожного учня. Однією із важливих умовдля цього є збудження і підтримання інтересу до знань з метою застосування їхна практиці [21].
Саметому організація самостійної роботи в різних типологічних студентських групахпередбачає особистісно-орієнтований підхід: для слабо встигаючих потрібностворювати спеціальні ситуації успіху шляхом добору таких завдань, які вони вцей момент зможуть виконати, і активного заохочення.
Длясильних студентів важливо забезпечити можливість отримувати радість подоланняособливих ускладнень при розв’язанні завдань підвищеної складності, тобтодосягти відповідності рівня складності навчального завдання рівню можливостейтієї чи іншої типологічної групи. Ці положення знаходять підтвердження вдослідженнях Ю.К. Бабанського [4].
Дужеважливим моментом в організації самостійної роботи є систематичний контроль заїї результатами з боку викладача.
Контрольза самостійною роботою студентів забезпечує оцінку результатів навчання, даєзмогу викладачу вносити корекцію знань.
Запроваджуючиобрану форму, необхідно дотримуватися педагогічних вимог до контролю:об’єктивність перевірки та оцінки; систематичності, класності, всебічноїперевірки; застосовувати самоконтроль.
Доцільновикористовувати різні форми контролю й самоконтролю знань студентів. Дляоб’єктивної оцінки самостійної роботи студентів потрібно розробити критеріїоцінки.
Контрольза результатами самостійної роботи студентів – це невід’ємна складова частинанавчально-виховного процесу, що має на меті забезпечити зворотній зв'язок«студент-викладач» і виявити на основі цього правильність її організації. Метаконтролю самостійної роботи студентів – допомогти їм методично правильно, змінімальними затратами часу самостійно засвоювати теоретичний матеріал йздобувати навички розв’язання певного рівня завдань з навчальних дисциплін.Організовуючи і проводячи контроль, викладачеві необхідно мати на увазі, що вцьому випадкові його першочерговим завданням є:
— актуалізація, перевірка та оцінка засвоєних знань у ході або після вивченняпевного навчального матеріалу;
— створення психологічної установки на засвоєння нового матеріалу, закріпленнязасвоєного змісту;
— виявлення можливостей і здібностей студентів, причин, труднощів та помилок;
— визначення ефективності видів, організаційних форм і засобів СРС, виділеннясеред них тих, котрі потребують корекції.
Вирішенняцих завдань досягається за рахунок реалізації оцінної й навчально-виховноїконтрольної функції. Оцінна функція контролю полягає у визначенні результатупорівняння якості засвоєних знань із необхідним рівнем.
Навчально-виховнафункція контролю пов’язується з організацією процесу повторення певним чиномспрямованої діяльності студентів. Воно організується таким чином, щобздійснювалося не тільки механічне відтворення засвоєних знань, але й активна їхпереробка, систематизація, утворення нових знань, що сприяє розвитку мислення іпам’яті, асоціативних зв’язків. Здійснення цих функцій контролю повинновраховувати необхідність у регулярній, активній, спрямованій самостійній роботістудентів.
Наоснові даних проведеного контролю знань, умінь викладач здійснює корекцію своєїдіяльності. Для нього така позиція щодо власної діяльності дуже важлива, босаме ця діяльність виступає особливим предметом аналізу, осмислення й оцінки.Якщо при розв’язанні практичних завдань, що виникають у конкретних педагогічнихситуаціях, викладач безпосередньо включений у процес реальної взаємодії зістудентами, то тепер самі ці процеси стають предметом дослідження. Якщо у своїйпрактичній діяльності він консультує і використовує ті чи інші способикерівництва діяльністю студентів, то тепер самі ці способи перетворюються воб’єкт осмислення. Якщо у процесі оцінки діяльності студентів викладачзастосовує певні критерії й показники, то тепер самі вони стають тим, щоповинно бути засвоєно й розкрито.
Підсумовуючивсе вищесказане, можна стверджувати, що найбільш поширеною точкою зору стосовноздійснення самостійної роботи є твердження про необхідність її організації вумовах особистісно-орієнтованого підходу. Отже, в організації самостійноїроботи, насамперед, слід виявити індивідуальні особливості студентів ізіставляти виявлені закономірності функціонування пізнавальних процесів зоптимальними умовами їх перебігу.
Мивражаємо, що діяльність викладача щодо організації самостійної роботи студентівв умовах особистісно-орієнтованого підходу має включати такі напрямки:
1)розробка системи нових завдань із предмета на різних рівнях складності;
2)індивідуалізація навчальних завдань;
3)зміна рівнів складності навчальних завдань для студентів різних типологічнихгруп з тим, щоб ступінь самостійності у процесі їх виконання постійно зростав;
4)створення позитивного емоційного фону заняття;
5)співвіднесення оптимальних поєднань фронтальної, групової і індивідуальної формроботи з урахуванням специфічних відмінностей кожної групи студентів;
6)надання викладачем консультативно-дозованої допомоги при виконанні студентамисамостійної роботи залежно від їх типологічних особливостей і рівня складностінавчального завдання;
7)регулювання частоти і глибини контролю за продуктивністю виконання самостійноїроботи студентам залежно від їх особливостей.
Такимчином, питання організації самостійної роботи студентів у системі освітипостійно знаходяться в сфері інтересів дослідників. Протягом багатьох роківнавкруги цієї проблеми виникають наукові суперечки, в результаті якихнароджуються різноманітні погляди і формуються методичні та методологічніпозиції.
Існуєчимало підходів до визначення самостійної діяльності, яка спрямована наформування не тільки самостійної, а й творчої особистості. За своєю суттю самостійна робота єактивною розумовою діяльністю студента, пов’язаною з виконанням навчальногозавдання. Самостійна робота сприяє формуванню у студентів інтелектуальнихякостей, необхідних майбутньому спеціалістові. Вона виховує у студентів стійкінавички постійного поповнення своїх знань, самоосвіти, сприяє розвиткупрацелюбності, організаційності й ініціативи, випробовує його сили, перевіряєволю, дисциплінованість тощо.
Самостійнаробота студента забезпечується системою навчально-методичних засобів,передбаченої для вивчення конкретної навчальної дисципліни: підручник,навчальні та методичні посібники, конспект лекцій викладача, практикум тощо.Організація самостійної роботи вимагає від вчителя ґрунтовної підготовки, навітьбільшої, ніж тоді, коли навчальний матеріал він викладає сам. Досліджуючисутність самостійної роботи студентів, неважко помітити, що науковці, прагнучидо комплексного розв’язання проблеми організації самостійної роботи студентів івиділяючи різні її аспекти, важливе місце відводять саме здійсненнюособистісно-орієнтованого підходу до студентів.
 

РОЗДІЛ 2 МЕТОДИКА ОРГАНІЗАЦІЇ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ ВУМОВАХ ОСОБИСТІСНО ОРІЄНТОВАНОГО НАВЧАННЯ
 
2.1 Самостійна робота студентів як складова підготовки майбутніхвчителів іноземної мови
 
Самостійнаробота студентів, методика її організації на рівні навчальної дисциплінибезпосередньо пов’язані з активізацією пізнавальної діяльності тих, когонавчають. Самостійна навчально-пізнавальна діяльність студентів – це перший крокдо творчої роботи особистості.
Формуванняу студентів-філологів умінь організації пізнавальної діяльності требарозглядати як складову одного з компонентів змісту освіти – способівдіяльності. Уміти навчати – означає вміти організовувати засвоєння знань, своюрозумову діяльність, що забезпечує сприйняття, усвідомлення, готовність допошуку необхідного рішення не тільки на уроках філології, але і впродовж всьогожиття. Це справжнє мистецтво та важлива характеристика розвиненої особистості.Завдання викладача в цьому процесі – допомогти студентам вчитися самостійно,створити оптимальні умови для самостійної, творчої роботи та активізувати її.
К.Д.Ушинський визначив добрим те навчання, при якому діти навчаються самі, авчитель організовує і спрямовує їхню навчальну діяльність.
Діяльністьвикладача в організації самостійної роботи студентів в умовахособистісно-орієнтованого підходу має включати такі напрямки:
— розробкусистеми нових завдань з предмета різних рівнів складності;
— індивідуалізацію навчальних завдань для виділення типологічних груп;
— зміну рівнів складності навчальних завдань для студентів різних типологічнихгруп для того, щоб ступінь самостійності у процесі їх виконання постійнозростав;
— створення позитивного емоційного фону навчального заняття;
— співвіднесеність оптимальних поєднань фронтальної, групової та індивідуальноїформ роботи з урахуванням специфічних відмінностей кожної з типологічних груп;
— надання викладачем консультативної допомоги залежно від індивідуальнихособливостей студентів і рівня складності індивідуального завдання;
— регулювання частоти і глибини контролю за продуктивністю виконання самостійноїроботи.
Уцьому плані доцільним є дотримання алгоритму самостійної роботи: постановкамети – виявлення вихідних даних, їх аналіз – вибір способу досягнення мети,виконання дії проведення самоконтролю – коригування способу досягнення мети –коригування виконання дії. На нашу думку, виконання самостійної роботи за такималгоритмом сприятиме розвитку розумових здібностей студента – і за таких умоввикладачеві можна по-справжньому керувати формуванням спеціаліста. Крім того,систематична самостійна робота необхідна не лише в професійному, а й виховномуплані: джерела працьовитості, наполегливості, волі — саме в самостійній роботі.
Упедагогічній науці немає єдиного підходу до класифікації методів самоосвітньоїдіяльності через багатогранність цього поняття. Проте в залежності від джерелазасвоєння та відтворення інформації можна виділити такі групи методів:
1. Методисамостійної навчальної діяльності: конспектування, складання плану, тез,анотацій до книги, статті, складання узагальненого огляду літератури,рецензування статей, складання рефератів, звітів, доповідей.
2.Методи читання літератури: попередній перегляд літератури, наскрізне читання,змішане те суцільне читання.
3.Методи практичної самоосвітньої діяльності: виконання практичних завдань,розв’язування задач, самостійна робота та проведення дослідів у лабораторіях,кабінетах, вивчення та узагальнення передового педагогічного досвіду.
Ефективністьсамостійної роботи зростає завдяки використанню в процесі навчання у вищомунавчальному закладі всього комплексу вищеозначених методів та від частоти іглибини корекцій з боку викладачів. Продуктивність самостійної роботи студентіввизначається також позитивним емоційним ставленням їх до навчальної діяльності.
Самостійнаробота – один із обов’язкових видів навчально-пізнавальної діяльностістудентів, що виконує функції, серед яких важливе значення мають:
— навчальна, яка полягає в опрацюванні першоджерел, що сприяє більш глибокомуосмисленню вже засвоєної суми знань;
— пізнавальна, призначення якої полягає в опануванні новою сумою знань,розширенні меж світогляду;
— коригуюча, що передбачає осмислення новітніх теорій, концепцій, категорій,підходів до визначення сутності відомих понять, напрямків розвитку науки іт.п.;
— стимулююча, сутність якої полягає у такій організації самостійної роботи, колистудент отримує задоволення від результатів пізнавальної діяльності;
— виховна, що спрямована на формування таких якостей, як воля, цілеспрямованість,відповідальність, дисциплінованість;
— розвиваюча, що спрямована на розвиток самостійності, творчості, дослідницькихумінь особистості.
Самостійнаробота має певні особливості, що відрізняють її від навчально-пізнавальноїдіяльності в цілому. Вона планується викладачем, який визначає обсяг, зміст,загальні терміни здійснення; організовується ним, коли він визначає формизвітності за виконану роботу, місце та час звітування, забезпечує умови здійсненнязвіту. У такому розумінні самостійна робота не може бути самостійною ні намотиваційному, ні на технологічному, ні на організаційному рівнях. Мотививиконання кожного конкретного виду самостійної роботи формуються у студента підвпливом реалізації стимулюючої функції самостійної роботи і залежать від рівняїї реалізації викладачем.
Технологіявиконання самостійної роботи студентом багато в чому залежить від того,наскільки він володіє методами опрацювання наукових джерел, наскільки опанувавуміння конспектувати, складання тез, виписок, підготовки рефератів, що надалістане основою для написання курсових, кваліфікаційних та дипломних робіт.Викладач також визначає вид самостійної роботи (план, тези, виписки, конспектчи реферат), що повинен виконати студент, де і яким чином прозвітує він провиконання завдань для самостійної роботи.
Оскількивизначене викладачем завдання студент виконує самостійно, планує свій час,місце і порядок його виконання і займається цією діяльністю самостійно, безконтролю за цим процесом з боку викладача, самостійну роботу можна назвати лишечастково керованою. При цьому варто наголосити, що ступінь самостійностістудентів при виконанні різних видів самостійної роботи буде різним на окремихетапах їх навчання у ВНЗ і залежатиме від дидактичної, методичної,пізнавальної, розвиваючої та виховної мети.
Такимчином, ми можемо констатувати, що самостійна робота студентів – спланована,організаційно і методично спрямована пізнавальна діяльність, що здійснюєтьсяпід керівництвом і контролем викладача за рахунок скорочення обов’язковихаудиторних занять.
Упедагогічній літературі існує багато класифікацій типів і видів самостійноїроботи студентів. За дидактичною метою можна виділити чотири типи самостійноїроботи.
Першийтип спрямований на формування у студентів умінь виявляти у зовнішньому планіте, що від них вимагається, на основі заданого їм алгоритму діяльності тапосилань на цю діяльність, які містять умови завдання. Пізнавальна діяльністьстудентів полягає у тому, щоб пізнати об’єкт певної галузі знань при повторномусприйманні інформації про нього або дій з ним. Як самостійну роботу цього типунайчастіше використовують домашні завдання, що передбачають опрацюванняпідручника, конспекту лекцій і т.ін. спільним для самостійних робіт першоготипу є те, що у всіх завданнях повинен бути представлений спосіб виконання.
Другийтип передбачає формування знань, що дозволяють розв’язувати типові завдання,так звані знання-копії. Пізнавальна діяльність студента при цьому полягає увідтворенні і частковому реконструюванні, зміни структури і змісту засвоєноїраніше навчальної інформації. Це передбачає необхідність здійснення аналізупевного об’єкта, різних шляхів виконання завдання, визначення найбільшдоцільних з них або послідовного виділення логічно розташованих способів йогорозв’язання. До самостійних робіт такого характеру можна віднести певні етапипроведення лабораторних і практичних занять, написання курсових робіт, а такожспеціально підготовлені домашні завдання з приписом алгоритмічного характеру.Характерна особливість робіт цього типу полягає в тому, що при визначеннізавдання для самостійної роботи необхідно обґрунтувати мету, шляхи їїрозв’язання і методи досягнення [43].
Третійтип спрямований на формування у студентів знань, що є основою для розв’язаннянетипових завдань. Пізнавальна діяльність студентів при виконанні таких завданьполягає у накопиченні і прояві у зовнішньому плані нового для них досвідудіяльності на базі раніше засвоєного формалізованого типу шляхом перенесеннязнань, умінь і навичок в інші умови діяльності. Виконання завдання цього типупередбачає пошук, формулювання і реалізацію мети та завдань розв’язаннявизначеної проблеми, що завжди виходять за межі минулого формалізованогодосвіду і вимагають від студентів варіювання умов діяльності, розгляду ранішезасвоєної навчальної інформації під новим кутом зору, використання її унетипових ситуаціях. Самостійні роботи третього типу повинні висувати вимогианалізу незнайомих навчальних ситуацій і генерування об’єктивно новоїінформації. Типовими для самостійної роботи третього напрямку є курсові,кваліфікаційні і дипломні роботи.
Четвертийтип передбачає створення передумов для творчої діяльності студентів. Їхпізнавальна діяльність при виконанні цих робіт полягає у глибокому проникненнів сутність об’єкта, що визначається, встановленні нових зв’язків і стосунків,необхідних для обґрунтування нових проблем, ідей, генерування нової інформації.Цей тип самостійних робіт реалізується, як правило, при виконанні завдань науково-дослідногохарактеру, включаючи курсові, кваліфікаційні і дипломні роботи [46].
Найбільшдоцільною у зв’язку із завданнями вищої школи є класифікація, запропонованаП.І. Підкасистим, у якій розмежуються самостійні роботи за зразками,реконструктивно-варіативні, евристичні (частково-пошукові) і творчодослідницькі [42]. Самостійні роботи за зразком включають розв’язання типовихзавдань, виконання різноманітних вправ за зразком. Вони дозволяють засвоїтиматеріал, але не розвивають творчу активність. У процесі вивчення навчальнихдисциплін це роботи, що пов’язані, у першу чергу, з методом спостереження. Цеперший тип розумової діяльності, що ґрунтується на розпізнанні об’єкта,предмета, явища, що визначається. На цьому рівні відбувається засвоєння навчальноїінформації. Конструктивно-варіативні самостійні роботи передбачаютьнеобхідність відтворення не лише функціональної характеристики знань, а й їхструктури, залучення відомих знань для розв’язання інших завдань, проблем,ситуацій. Це другий тип (рівень) розумової діяльності, на якому відбуваєтьсявідтворення й розуміння явищ, що вивчаються. Евристичні самостійні роботипов’язані з розв’язанням окремих питань, проблем, окреслених на лекціях,семінарських, лабораторних, практичних заняттях. Це третій тип розумовоїдіяльності, що передбачає функціонування уміння бачити проблему, самостійно їїформулювати, розробляти план її розв’язання. Це рівень розумової діяльності, наякому здійснюється більш глибоке розуміння явищ, процесів і розпочинаєтьсятворча діяльність. При здійсненні дослідницьких самостійних робіт (творчихзавдань, курсових, кваліфікаційних, дипломних робіт). Пізнавальна діяльністьцього типу набуває творчого, пошукового характеру, для її здійсненнявизначається система оптимального поєднання методів розв’язання проблемнихситуацій. Це четвертий рівень розумової діяльності, на якому проявляєтьсяінтелектуальний потенціал і творчі здібності студентів, реалізуються їхдослідницькі здібності.
Більшістьтих, хто вступає до вищого навчального закладу, недостатньо володіє методами іприйомами, не завжди знає всі можливі засоби здійснення самостійноїпізнавальної діяльності. Їм доводиться засвоювати нові елементи культури ітехнології розумової праці. Без навичок самостійної роботи, без стійкогопрагнення постійного поповнення, оновлення й удосконалення знань у процесісамостійної роботи навчання у вищому закладі освіти значно уповільнюється або йзовсім унеможливлюється. У процесі самостійної пізнавальної діяльності студентмає навчитися виділяти пізнавальне завдання, добирати способи їх розв’язання,здійснювання операції самоконтролю за грамотністю виконання поставленихзавдань, удосконалювати методи реалізації творчих знань.
Організаціясамостійної роботи проходить у два етапи:
а)початкова організація, що передбачає безпосередньо участь викладача удіяльності студентів з виявленням причин появи помилок;
б)самоорганізація, що не вимагає безпосередньої участі у процесі самостійногоформування знань студентів.
Ворганізації самостійної роботи студентів особливо важливим є правильневизначання обсягу і структури змісту навчального матеріалу, що виноситься насамостійне опрацювання, а також необхідне методичне забезпечення їхньоїсамостійної роботи. Методичне забезпечення такої праці студентів включаєпрограму діяльності, варіативні завдання, нестандартні завдання з урахуванняміндивідуальних можливостей кожної особистості. Створюючи систему самостійноїроботи студентів, необхідно, по-перше, навчити їх вчитися і, по-друге,ознайомити з психофізіологічними основами розумової праці, технікою її науковоїорганізації.
Отже,самостійна робота – одна з важливих і актуальних проблем сучасної дидактики,яка сприяє розвитку самоорганізації студента-філолога, а підготовка студентівдо самостійної навчальної роботи – складова програма загальної підготовкимайбутніх вчителів іноземної мови
2.2 Засоби організації самостійної роботи студентів на прикладі дисципліни«Педагогіка»
 
Провідноютенденцією розвитку сучасної педагогічної науки є її повернення до своїхсвітоглядних витоків, повернення до людини, переорієнтація на творчий розвитокособистості.
Сучаснасоціально-педагогічна ситуація, що склалася у суспільстві, вимагає оновленнязмісту, форм і методів виховання, забезпечення його гнучкості, диференціації,динамізму, оперативності, здатності адекватно реагувати на зміни в суспільстві,максимально враховувати інтереси і потреби кожної людини і, насамперед,підготовку педагогічних фахівців, здатних вирішувати виховні завдання в новихісторичних умовах.
«Педагогіка»як дисципліна вивчається студентами філологічно -педагогічного факультетуХарківського гуманітарно-педагогічного інституту з ІІ курсу по IV за спеціальністю«Педагогіка і методика середньої освіти. Філологія». В кінці ІІ та IV курсів здається залік, а вкінці ІІІ – іспит.
Метадисципліни «Педагогіка» — формування педагогічної спрямованості мислення.Іншими словами, оволодіваючи базовим елементом педагогічного знання, студентиповинні навчитися: виявляти і описувати педагогічні факти, явища і процеси внавчальному житті; самостійно поповнювати педагогічні знання, формуватипервісні навички дослідницької роботи і професійної рефлексії.
Завданнядисципліни «Педагогіка» — навчити майбутнього фахівця:
1)виявляти, характеризувати і пояснювати педагогічні факти, явища і процесиреального життя;
2)самостійно поповнювати педагогічні знання;
3)теоретично обґрунтовано характеризувати і пояснювати різні педагогічніситуації, відокремлюючи в них педагогічні задачі;
4)оволодіти алгоритмом рішення педагогічних ситуацій;
5)набути первинні навички професійної рефлексії (самооцінки);
6)забезпечувати демократичний, гуманістичний стиль педагогічної взаємодії.
Предметдисципліни «Педагогіка» — вивчення тих закономірних зв’язків, які існують міжрозвитком людської особистості та вихованням, і розробка на цій основітеоретичних та методичних проблем виховної діяльності.
Занаслідками вивчення дисципліни студенти повинні знати:
1)сукупність поняття «педагогіка», її об’єкти, предмет, основні функції, завданнята категорії;
2)логіку наукового дослідження в цілому і науково-педагогічного зокрема;
3)внутрішні і зовнішні фактори розвитку людини на різних вікових етапах;
4)сукупність процесу навчання, його двобічний характер, рушійні сили,закономірності і види навчання;
5)структуру і умови вибору методів і засобів навчання;
6)основні сучасні тенденції удосконалення організаційних форм навчання;
7)сукупність поняття «індивідуально-диференційований підхід у навчанні»,
8)сукупність і специфіку рушійних сил виховання;
9)можливості конкретних видів виховання для формування особистості;
10)характеристику окремих методів виховання, їх педагогічні можливості;
11)актуальні проблеми оновлення і подальшого розвитку навчання, освіти тавиховання в Україні;
12)державні документи про освіту та виховання в Україні.
Перелікзабезпечуючи дисциплін, які безпосередньо пов’язані з дисципліною «Педагогіка»і доповнюють одна одну:
1)філософія, є базою для осмислення цілей виховання і освіти на сучасному етапірозвитку педагогічного знання;
2)психологія, через закони розвитку психіки людини, педагогіка розробляє закониуправління розвитком особистості;
3)анатомія, як база для розуміння біологічної сутності людини;
4)фізіологія, знання закономірностей функціонування вищої нервової діяльностідозволяє педагогіці конструювати розвивальні, навчальні технології, якісприяють оптимальному розвитку особистості;
5)соціологія, результати соціологічних досліджень є базою для рішенняпедагогічних проблем, пов’язаних з соціалізацією особистості;
6)медицина, визначає методи формування поняття про прекрасне в природі та всуспільстві.
Викладачідисципліни «Педагогіка», обговорюючи робочий навчальний план, оцінюють обсягсамостійної роботи, її доцільність та ступінь важкості матеріалу самостійноїроботи, терміни її виконання, форми контролю та самоконтролю.
Основнимиформами організації самостійної роботи при вивченні дисципліни «Педагогіка» єчитання підручника, нормативних джерел, робота зі словником, довідником тазаповнення зошита «Для самостійного вивчення матеріалу» (з печатною основою);відповідь на запропоновані запитання; підготовка рефератів, доповідей,розв’язання задач і вправ за взірцем, розв’язання ситуативних педагогічнихзадач.
Розробляючизавдання для самоконтролю, викладачі керуються рівнем знань, який повинніотримати студенти з цього питання, та признаками, які відповідають даному рівнюзнань.
Крімтого, викладачі розуміють, що у процесі життєдіяльності у кожної людиниформується і удосконалюється особистий стиль самостійної розумової роботи.Такий стиль – це сукупність прийомів, запозичених у інших людей, а такожвідпрацьованих конкретною людиною. І тому викладачі при організації самостійноїроботи студентів приділяють увагу формуванню і розвитку навичок розумовоїпраці. Постійно підкреслюють, що навички розумової праці необхідно починативиробляти у себе із загальної її організації. Це і організація режиму дня,робочого місця, планування і обліку роботи, ведення різних записів, оформленнярезультатів роботи і т.п.
Самостійнунавчальну роботу краще планувати на ранок чи післяобідній час, оскільки заняттяу пізній вечірній час мало результативні.
Устудента виховується розуміння того, що для навчання потрібні воля,цілеспрямованість, бажання пізнати як можна більше, багато чому навчатися. Тодіі труднощі легко подолати.
Згідноз навчальним планом, загальний обсяг годин 152, з них на самостійне вивченнядисципліни 62 години, тобто 41% навчального матеріалу. Тому дуже важливоправильно організувати самостійну роботу студентів.
Дляорганізації і проведення самостійної роботи студентів використовуються:
1.Робоча навчальна програма;
2.Методичні рекомендації, де вказується тема і цілі самостійної роботи,обґрунтовується її важливість, подані навчально-пізнавальні задачі, практичніситуації з еталоном рішення, контролюючі питання і завдання для самоконтролю,тести для перевірки знань;
3.Зошит «Для самостійного вивчення матеріалу» (з печатною основою), де вказуєтьсятема і цілі самостійної роботи, обґрунтовується її важливість, контролюючіпитання і завдання для самоконтролю, тести для перевірки знань (додаток Б);
4.Зошит «Для лекційного вивчення матеріалу» (з печатною основою), де вказуєтьсятема і цілі аудиторної роботи, обґрунтовується її важливість, контролюючіпитання і завдання для самоконтролю, тести для перевірки знань.
Метавидання зошитів для роботи в аудиторії та при самостійному вивченні матеріалу –більш чітка організація робіт, зручність і комфорт при виконанні завдання.
Уході організації самостійного вивчення дисципліни «Педагогіка» викладачідопомагають студентам цілком ясно уявити собі мету самостійної роботи, їїзадачі, форми та методи, навчитися свідомо самоконтролювати результати роботи.
Виходячиз зазначеного вище, викладачі навчальної дисципліни «Педагогіка» у Харківськомугуманітарно-педагогічному інституті при організації самостійної роботиобов’язково враховують:
— підготовленість студентів до оволодіння навчальним матеріалом;
— необхідність чіткої постанови навчальної мети;
— створення досить сильної потреби у конкретній навчально-пізнавальнійдіяльності;
— формування упевненості у студентів у оволодінні навчальним матеріалом інеобхідність постійно її підтримувати протягом роботи.
2.3 Методика організації самостійної роботи студентів на прикладідисципліни «Педагогіка»
 
Метанавчання визначає вибір дидактичних прийомів, організаційних методів, форм ізасобів навчання. Основною метою вищої освіти є формування творчої особистості,фахівця-професіонала, який уміє самостійно приймати рішення, глобально мислитита, що особливо важливо, володіє певним обсягом компетенцій, що дозволяє йомупостійно підвищувати свій рівень (професійний, загальноосвітній, моральний,естетичний тощо).
Під«принципами навчання» (принципами дидактики) розуміють визначену системувихідних, основних дидактичних вимог, установок до процесу навчання, виконанняяких забезпечує ефективність практичної діяльності.
Цівихідні положення обумовлені:
1)закономірностями процесу навчання, що випливають із законів теорії пізнання. Цізакономірності передбачають вияв у відповідних умовах постійних стійкихзв’язків і залежностей між трьома елементами навчання – діяльністю викладання,діяльністю навчання та об’єктом засвоєння, тобто змістом навчання [30.с.17],
2)метою і завданням, які висуває перед школою суспільство.
Томупо-різному трактувалися і трактуються окремі принципи навчання.
Першаспроба створення цілісної системи принципів навчання належить Я.А. Коменському.Він назвав їх основоположними, на яких повинен будуватися навчальний процес.
Усучасній дидактиці єдиної загальновизнаної номенклатури принципів навчання неіснує. Різні автори визначають різну їх кількість, а в деяких випадках навітьвкладають різний суттєвий зміст в одні і ті ж принципи (наприклад, принципсистемності знань, який часто неправильно ототожнюють з принципом систематичності),розглядають принципи парами, щоб повніше показати взаємозв’язок головнихположень дидактики тощо.
Урізних посібниках з педагогіки так визначаються дидактичні принципи навчання:
1.Науковості; науковості і доступності; науковості і посильної трудності;науковості змісту виховання і навчання; науковості і врахування вікових таіндивідуальних можливостей учнів.
2.Доступності навчання; доступності і посильності; доступності, врахуваннявікових та індивідуальних особливостей учнів; доступності, або подоланнятруднощів учнів у пізнанні та перетворенні дійсності.
3.Наочності в навчанні; наочності навчання і розвитку теоретичного мислення;наочності, або заповнення простору між конкретним і абстрактним.
4.Зв’язку теорії з практикою; зв’язку навчання з життям, з продуктивною працею;зв’язку навчання з життям; зв’язку теорії з практикою навчання з життям;зв’язку навчання і виховання з суспільно-корисною продуктивною працею; зв’язкушколи з життям, з розв’язання завдань прискорення розвитку країни.
5.Систематичності навчання; систематичності в засвоєнні знань; систематичності йпослідовності навчання, систематичності й послідовності.
6.Системності; системності, або упорядкування знань.
7.Свідомості і активності учнів у навчанні; свідомості і активності учнів унавчанні за керуючою роллю вчителя; свідомого навчання і творчої активностіучнів; свідомого засвоєння знань; свідомої і творчої активності учнів закеруючою роллю вчителя; свідомості, активності і самостійності учнів унавчанні; свідомості й міцності засвоєння знань, навичок і умінь; свідомості,активності, самодіяльності, творчості учнів; свідомості й активності участіучнів у процесі навчання; активності у навчанні за керуючою роллю вчителя.
8.Міцності засвоєння знань; міцності засвоєння знань і їх зв’язку із всебічнимрозвитком пізнавальних сил учнів; міцності знань, умінь і навичок; міцностізнань.
9.Індивідуального підходу до учнів за умов колективної навчальної праці з класом;фронтальності, колективності і індивідуалізації навчання в їх оптимальномусполученні; колективного характеру навчання і врахування індивідуальнихособливостей учнів; індивідуального підходу до учнів; сполученняіндивідуального підходу і колективізму в навчанні або зв’язку інтересівособистості і суспільства; колективного характеру виховання і навчання.
10.Самостійності і активності учнів у навчанні; самостійності або обмежуваннязалежності учнів від вчителя; переходу від навчання до самоосвіти.
11.Виховання в процесі навчання; виховую чого навчання; виховую чого характерунавчання. Цей принцип з точки зору організації самостійної роботи діє яксамовиховання.
12.Позитивного емоційного фону навчання; емоційності навчання.
13.Поваги до особистості дитини в сполученні з розумною вимогливістю.
14.Оперативності знань.
15.Цілеспрямованості педагогічного процесу, ефективності або зв’язку між метою ірезультатами навчання.
16.Навчання на високому рівні труднощів; швидкого темпу у навчанні; провідної ролітеоретичних знань; усвідомлення школярами процесу навчання; цілеспрямованості ісистематичності роботи вчителя над розвитком усіх учнів, у тому числі інайбільш слабких.
Віддидактичних принципів слід відрізняти правила, які виходять із принципів.Правила вказують вчителю, як слід у практичній роботі здійснювати той чи іншийдидактичний принцип.
Результативністьпроцесу навчання здебільшого визначається реалізацією принципів навчання, яківипливають як із закономірностей навчання, так і потреб суспільства доформування особистості. Тому принципи виступають як необхідні умови, якісприяють підвищенню якості педагогічної діяльності. У педагогічному процесіпринципи навчання виступають не окремо, а в тісному взаємозв’язку, що створюєцілісну систему забезпечення ефективності навчання.
Основніфункції принципів представлено в таблиці 2.1.
Упедагогічній літературі зустрічаємо різноманітні підходи до визначення поняття«освіта». Так, коли йдеться про ступені освіти, то користуються такимипоняттями, як «початкова», «середня», «вища». Коли говорять про зміст іхарактер освіти, то визначають «загальну», «політехнічну», «професійну» освіту.Коли конкретизують спеціалізацію, то вживають такі поняття, як технічна,сільськогосподарська, медична, економічна, педагогічна освіта тощо.
Отже,зміст освіти розглядаємо як один з головних елементів у структурі процесунавчання.
Наведемодекілька визначень поняття «зміст освіти», представлених у різних посібниках.
«Підзмістом освіти … розуміється система знань, умінь і навичок, оволодіння якимизабезпечує розвиток розумових і фізичних здібностей школярів, формування у нихоснов … світогляду, моралі і відповідну до них поведінку, готує їх до життя іпраці».
«Змістомосвіти» являє собою точно окреслене коло систематизованих знань, умінь інавичок, які є основою для всебічного розвитку учнів, формування у нихдіалектико-матеріалістичного світогляду … і пізнавальних інтересів» [51.с.177].
«… під змістом освіти розуміють обсяг іхарактер знань, умінь і навичок, якими повинна оволодіти людина в процесінавчання» [51, с.237],
«змістосвіти – один із компонентів процессу навчання. Це система наукових знань, умінь і навичок, оволодіння якими забезпечує всебічнийрозвиток розумових і фізичних здібностей школяра, формування … світогляду,моралі і поведінки, підготовки до суспільного життя, праці. До змісту освітивключаються всі елементи соціального досвіду, накопиченого людством» [4, с.386],
« …у загальнонауковому плані під змістом освіти слід розуміти ту систему науковихзнань, практичних умінь і навичок, а також світоглядних і морально-естетичнихідей, якими необхідно оволодіти учням у процесі навчання» [48, с.128],
«підзмістом освіти … розуміють систему знань про навколишній світ, сучасневиробництво, культуру і мистецтво, узагальнених інтелектуальних і практичнихумінь, навичок творчого розв’язання практичних і теоретичних проблем, системуетичних норм, якими повинні оволодіти учні» [48, с.93].
Таблиця2.1.
Функціїпринципів навчання Дидактичні принципи регулюють
/>/>/>/>
характер мети навчання (цільо-
вий компонент навчання)
вибір проекту-
вання змісту освіти (змістов-
ний компонент навчання) вибір методів і форм навчання (операційно-процесуальний компонент навчання) забезпечення результатів навчання (контрольно-результативний компонент навчання)
— принцип ви-
ховуючого нав-
чання, який передбачає за-
безпечення всебічного розвитку
виховання особистості
— принципи нау-ковості;
— принципи труд-ності й доступ-ності навчання;
— принцип систематичності й системності в навчанні
— принцип активності й самостійності;
— принцип наочності — принцип свідомості й міцності засвоєння знань, умінь, навичок — зв'язок навчання з життям, практикою, що дозволяє враховувати потреби, вплив соці-ального середовища
— принцип оптимізації навчального процесу;
— принцип індивідуального підходу
Змістосвіти має історичний характер і відзначається він цілями, завданнями освіти натому чи іншому етапі розвитку суспільства.
Глибокенауково-теоретичне обґрунтування проблема змісту освіти знайшла в концепціїІ.Я. Лернера.
Вихіднеположення концепції складається з того, що глобальна функція навчання –передача молодому поколінню змісту соціальної культуру для збереження її(відтворення) і розвитку. Індивід стає особистістю в міру оволодіння цимзмістом соціального досвіду.
Єдинимджерелом, звідки береться зміст освіти, є культура у найширшому її розумінні.Саме вона, таким чином, повинна стати об’єктом аналізу для визначення їїскладу. Культура – матеріальна і духовна, — щоб бути переданою особистості (асаме формуванням особистості займається педагогіка), повинна бути розпредмечена,а тоді вона втілюється в соціальний досвід суспільства. Тільки урозпредмеченому вигляді вона може бути засвоєна особистістю.
Соціальнийдосвід являє собою сукупність засобів і способів діяльності, створених впроцесі суспільно-історичної практики для відтворення розвитку суспільства іздатних стати надбанням особистості.
Ціположення дозволяють І.Я. Лернеру обґрунтувати чотири основних елемента освіти:
1.Інформація, яка підлягає засвоєнню, тобто перетворенню в знання. Знання – цецілісна система відомостей, пізнання, які накопичені людством. У навчальномузакладі повинні бути засвоєні основні поняття, терміни, факти повсякденноїдійсності й науки, закони науки; теорії, які містять систему наукових знань;знання про шляхи, методи пізнання, типи і способи розумових дій; оцінні знання,тобто такі, які характеризують суспільне, особистісне значення для людиниматеріалу, що вивчається.
2.Способи діяльності, досвід їх здійснення. Тут виділяється досвід здійсненнявідомих способів діяльності, який втілюється в уміннях і навичках учнів, якізасвоїли цей досвід. Уміння – свідоме оволодіння сукупністю певних навчальнихоперацій (способів здійснення дій). Навички – усталені способи діяльностіучнів, автоматизовані вміння. Уміння і навички – це способи діяльності учнів наоснові набутих знань.
Розрізняютьуміння і навички спеціальні і загально підготовчі. Спеціальні, предметніуміння, формуються на матеріалі конкретного предмета (навички розв’язанняобчислювальних задач, граматичного розбору, літературного аналізу та ін..).серед загально підготовчих умінь і навичок виділяють (Ю.К. Бабанський): 1)навчально-організаційні – уміння раціонально планувати діяльність, визначити їїзавдання, уміння створювати умови діяльності; 2) навчально-інформаційні –уміння виділяти головне, аналізувати, порівнювати, систематизувати, зіставляти,раціонально запам’ятовувати, здійснювати самоконтроль у навчально-пізнавальнійдіяльності, доводити, обґрунтовувати тощо. Всі групи вмінь повиннізабезпечувати потреб особистості в самоосвіті і самовихованні.
3.Досвід творчої діяльності, тобто діяльності, в результаті якої створюєтьсяоб’єктивно чи суб’єктивно нове завдяки специфічним процедурам:
— самостійного переносу раніше засвоєних знань і вмінь у нову ситуацію;
— знаходження оригінального розв’язання проблеми в умовах, коли відомі інші;
— виділення нової проблеми в знайомій ситуації або нової функції об’єкта.Вважається, що найбільша трудність відкриття полягає не стільки у проведеннінеобхідних спостережень, експериментів для одержання нових фактів, скільки узміні традиційних підходів до їх тлумачення;
— бачення альтернативних варіантів вирішення проблеми;
— комбінування раніше відомих способів у новий.
Слідвідзначити відносну незалежність змісту третього компонента від перших двох,тому що наявність знань і засвоєння за зразком умінь не забезпечує творчихпотенцій студента. Вони можуть проявлятися і при досить обмежених за обсягомзнаннях. Вирішальною передумовою творчого виховання в сучасних умовах єінтелектуальний розвиток особистості: розвиненість пам’яті, уваги, здатність дознаходження численних видів зв’язків, процесуальних якостей, регулювання своєїпізнавальної діяльності.
Оволодіннядосвідом творчої діяльності передбачає не тільки інтелектуальний аспектособистості, а і її психологічні, характерологічні риси, до яких відноситься:настирливість у досягненні мети, незалежність, почуття гідності, чесність упошуках істини, в спілкуванні а також активність духовного потенціалу людини,її внутрішній діалог, самоаналіз, саморефлексію, перегляд особистісних ціннихорієнтацій, процес самопізнання, саморозвитку. Отже, творчість вимагаєінтелектуального, емоційного і вольового напруження.
4.Досвід емоційно-ціннісного ставлення, який передбачає наявність знань, умінь,але не зводиться до них і полягає у формуванні ставлення школярів до світу,діяльності, наукових знань, моральних норм, ідеалів. І доки таке ставлення несформульоване, немає можливості говорити про вихованість. Єдиним способом іумовою засвоєння емоційного відношення, сприйняття об’єкта як цінності єпереживання, що сприяє виникненню інтересу до предмета, окремого явища іпотреби у діяльності.
Порядіз специфікою змісту різних елементів соціального досвіду вони розрізняютьсятакож за функціями, які виконують у творенні культури.
Таблиця2.2.
Функціїкомпонентів соціального досвідуКомпоненти соціального досвіду (змісту освіти) Функції елементів соціального досвіду (зміст освіти) І. ЗНАННЯ про світ і способи діяльності інтелектуального і практичного характеру.
а) ГНОСОЕЛОГІЧНА (пізнавальна) – знання створюють уявлення, в тому числі теоретичне про оточуючий світ;
б) ОРІЄНТАЦІЙНА – знання вказують напрямок і спосіб доцільної діяльності;
в) ОЦІННА – знання вказують норми ціннісного ставлення суспільства, систему ідеалів, якої дотримується суспільство або ті чи інші його верстви. ІІ. Досвід здійснення СПОСОБІВ ДІЯЛЬНОСТІ. ВІДТВОРЮЮЧА – обумовлює збереження і відтворення культури, в тому числі розширення (примноження). ІІІ. Досвід ТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. ПЕРЕТВОРЮЮЧА – визначає здібність до перетворення світу, створення якісно нових об’єктів. IV. Досвід ЕМОЦІЙНО-ЦІННІСНОГО СТАВЛЕННЯ. РЕГУЛЮЮЧА – регулює вибіркове ставлення до об’єктів і діяльності, визначає відповідність діяльності і об’єктів до потреб особистості, виробляє оцінку імовірності задоволення потреб, створює імпульс до діяльності, відбивається на її темпі, якості, рівні.
Враховуючивикладене, зміст освіти можна визначити як педагогічно адаптований соціальнийдосвід, педагогічно адаптовану систему знань, способів діяльності інтелектуальногоі практичного характеру, досвіду творчої діяльності та емоційно-ціннісногоставлення до світу, тобто систему чотирьох компонентів соціального досвіду,віддзеркалену у видах і галузях діяльності, втілений у навчальних предметах іпрограмах позаурочної діяльності.
Розробляючиметодику організації самостійної роботи студентів на прикладі дисципліни«Педагогіка», ми ґрунтувались на розумінні цього поняття, а також адекватних доних методів і форм застосування яких у процесі підготовки майбутніх вчителів англійськоїмови гарантує досягнення поставлених цілей – формування активної, самостійної,компетентної особистості.
Будь-якапедагогічна методика має відповідати принципам навчання, серед яких виділяють:принцип науковості, доступності навчання, зв’язку теорії з практикою,систематичності, свідомості та активності, міцності засвоєння знань,індивідуального підходу, самостійності та активності, виховання в процесінавчання, позитивного емоційного фону навчання, поваги до особистості,цілеспрямованості педагогічного процесу, навчання на високому рівні труднощів.
Головноюметою самостійної роботи є самостійне вивчення і засвоєння матеріалу.
Прививченні дисципліни «Педагогіка» самостійна робота поділяється на аудиторну тапозааудиторну. Методика організації самостійної роботи студентів при вивченнідисципліни «Педагогіка» складається з двох етапів і на кожному з нихреалізуються свої завдання.
Іетап. Самостійна робота студента має репродуктивний характер. На цьому етапіздійснюється формування умінь, навичок самостійної роботи під безпосереднімкерівництвом викладача, мають місце такі процеси:
— формування пізнавальної активності та позитивної мотивації до самостійногооволодіння знаннями, уміннями і навичками;
— формування умінь працювати з літературними та нормативними джерелами;
— формування інтелектуальних умінь (аналізувати, узагальнювати, порівнювати,виділяти головне тощо) у процесі роботи з літературою;
— формування творчих умінь при розв’язанні проблемних задач;
— формування критичного мислення, ораторських здібностей, а також здатностіведення дискусії на основі підготовки та виступу з доповідями.
Змістосвіти складають знання з теми «Види і форми організації навчання». Вчительповинен знати: види навчання; форми організації навчання. Вміти правильноготуватися до заняття.
Форминавчання:
1.Письмова контрольна робота.
2.Реферат.
3.Розв’язування тестових завдань.
ІІетап. Самостійна робота студентів має проблемний характер. На цьому етапівідбувається реалізація продуктивної діяльності студентів за участю викладача,а також на цьому етапі здійснюється формування умінь, навичок самостійноїроботи студентів у співробітництві з викладачем, причому мають місце такіпроцеси:
— розвиток пізнавальної активності та позитивної мотивації до самостійного оволодіннязнаннями, вміннями і навичками;
— розвиток пошукової активності в роботі з літературними то нормативнимиджерелами, періодичною пресою;
— розвиток інтелектуальних умінь (аналізувати, порівнювати, узагальнювати,виділяти головне) на основі обробленої літератури;
— розвиток творчих умінь через розв’язання виробничих ситуацій, творчих завдань;
— розвиток критичного мислення, ораторських здібностей, а також здатності веденнядискусії на основі підготовки та виступу з доповідями;
— формування вмінь визначити методологію та методи дослідження, скласти доповідьпід час підготовки (написання) курсових, дипломних робіт, а також виступу наконференціях, семінарах.
Форминавчання:
1.Вирішення педагогічних ситуацій.
2.Виступи студентів із доповідями.
Напідставі аналізу методики організації самостійної роботи студентів з дисципліни«Педагогіка» можна зробити висновок, що:
— виконання позааудиторної роботи дає змогу систематизувати та закріпититеоретичні знання та практичні навички, сформувати вміння застосовуватитеоретичні знання у вирішенні практичних питань, розвивати творчу ініціативу,самостійність відповідальність, підготувати студентів до іспитів та подальшоїпіслядипломної освіти;
— надругому етапі позааудиторна самостійна робота практичного характеру переконуєстудента не тільки опрацювати теоретичний матеріал, але й набувати практичнінавички з даної дисципліни, що може стати в нагоді в майбутній професійнійдіяльності.
Розробленаметодика організації самостійної роботи студентів з дисципліни «Педагогіка»схематично представлено на рисунку 2.1.; вона включає етапи, а також відповідніїм засоби, форми і методи, застосування яких гарантує досягнення поставленихцілей – формування активної, самостійної, компетентної особистості у процесі підготовкимайбутніх фахівців.
Методикаорганізації самостійної роботи на прикладі дисципліни «Педагогіка»безпосередньо пов’язані з активізацією пізнавальної діяльності тих, когонавчають.
Урозробленій методиці відповідно до самостійної роботи у першу чергу требадотримуватись наступних принципів: доступності навчання, зв’язку теорії зпрактикою; свідомості та активності; міцності засвоєння знань; індивідуальногопідходу; самостійності та активності; позитивного емоційного фону навчання;цілеспрямованості педагогічного процесу навчання на високому рівні труднощів.