Міністерство освіти і наукиУкраїни
Національний університетводного господарства та природокористування
Кафедра українознавства
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
ДО НАПИСАННЯ ДИКТАНТІВ ЗДИСЦИПЛІНИ «УКРАЇНСЬКА МОВА»
для слухачів факультетудовузівської підготовки денної та вечірньої форми навчання
Рівне – 2004
1. Специфіка диктантів та класифікація їх видів
Диктант (улатинськіймові dicto означало «говорити для записування») – це письмова робота, вправадля перевірки грамотності і засвоєння правил правопису.
Якщо розглядати диктант зісторичного погляду, то побачимо поступову диференціацію, урізноманітнення йоговидів. Проте цей процес не був рівномірним. Різним було ставлення до диктантів – від надто частого їхвикористання до цілковитого заперечення, змінювалась оцінка їх ролі унавчальному процесі.
Оцінюючи навчальнуефективність диктантів, потрібно мати на увазі конкретні їх форми та способи їхреалізації. Людині надзвичайно часто доводиться, окрім списування з готовоготексту, формулювання власних думок, записувати сприйняте на слух, почуте відкогось. Практичні потреби життя вимагають відповідних навичок передавати написьмі текстуальне, вибірково чи стисло усне мовлення, сприйняте на слух.Оскільки між усною мовою і писемною, між звуками в їх системі, в живому потоцімовлення і засобами їх передачі на письмі існують складні, неоднозначнівідношення, необхідно створити зв’язок між слуховим сприйманням і графічним образомслова, між вимовою і його написанням. Цього можна досягти лише відповіднимивправами.
Диктант, якщо вмілопроводити і застосовувати різні їх види, є одним із засобів боротьби закультуру писемної мови, вони виконують організуючу і виховну роль, допомагаютьсформувати професійні навики регламентованої роботи, вміння дотримуватисьвстановленого порядку і ритму. У той же час сама передача на письмі вимагаєнапруження і зосередження уваги. Отже, це один із засобів виховання уваги, дисциплінованості, організованості, точності та акуратності внавчальній діяльності, вміння включатись в розумову роботу і виконувати завдання в даниймомент. Це непростий і нелегкий вид навчальної роботи.
Хоча диктанти – один з «традиційних», давнозастосовуваних видів вправ, проте в питанні їх тлумачення, оцінки, класифікаціїіснують значні розбіжності. Панує також термінологічний різнобій, тобто один ітой же вид диктанту в різних авторів називається по-різному, наприклад,словниковий диктант інколи називають орфографічним, різний зміст нерідковкладається також в одні і ті ж терміни. Не завжди є час і можливістьрозібратись у цьому несистематизованому наборі видів письмових робіт під назвою «диктант». Першза все диктанти – це один із видів письмових робіт. Однією з найхарактерніших ознакдиктантів є запис тексту, сприйнятого на слух. Передавати текст можна усно абоза допомогою технічних засобів навчання. Слухове сприймання тексту не виключаєзорове. У зв’язку з цим диктанти бувають слуховими і слухо-зоровими абозоро-слуховими (коли зорове сприймання тексту використовується для попередженняабо виправлення помилок).
Залежно від знання, якевипливає з конкретної навчальної мети, текст можна записувати без змін (слово вслово) або зі змінами – вибирати лише окремі слова, словосполучення, змінювати їх,доповнювати текст, передавати його власними словами і т. п. Такі видидиктантів близькі до переказів, творів, але не є ними. Де в чому близькі міжсобою детальні перекази та вільні диктанти. При вільному диктантівідтворюють прочитаний текст частинами, а під час переказу – передають зміст усьоготексту своїми словами.
Диктанти бувають різнихвидів, кожен з яких має свої характерні особливості. Щоб визначити типидиктантів і створити певну їх систему, необхідно виділити такі ознаки, які б неналежали однаково до всіх вправ, а виявляли б себе в окремих видах по-різному.
Ознаки для поділузагальної категорії диктантів на типи можуть бути такими:
1. Мета виконуваної роботи.
2. Особливості тексту, якийдиктуємо.
3. Характер відтворення продиктованого тексту – без змін чи зі змінами.
4. Спосіб (методика) проведення диктанту.
Залежно від мети виконуваноїроботи диктанти бувають навчальними або контрольними. Оскільки навчальнідиктанти допомагають виявити також рівень знань слухачів, а контрольні мають інавчальне значення, межа між ними до певної міри умовна. Текст, що диктується,може бути зв’язним або складатися з окремих речень, словосполучень або слів, так званий словниковийдиктант. Залежно від того, як записують продиктований текст (без змін чи зі змінами і якимисаме), диктанти поділяються на чотири групи:
1. Текстуальні (дослівні).
2. Вибіркові.
З. Вільні.
З огляду на спосіб (методику – проведення) навчальнідиктанти розділяються на попереджувальні та пояснювальні. Якщо спочаткуробиться усний аналіз тексту, щоб попередити неправильне виконання певногозавдання, не допустити помилок, то такі диктанти називаються попереджувальними.Попередження помилок може бути тільки усним.
Пояснювальні диктантивиступають як протилежність попереджувальним – текст спочатку під диктовкузаписується, потім здійснюється його розбір, виправлення, коментування. Ценайчастіше робиться усно, але іноді вдаються і до наочності (використовуютьсятаблиці, друковані тексти, словники та ін.)
Отже, існують чотири основнихтипи диктантів:
1. Текстуальний.
2. Вибірковий.
3. Вільний.
4. Творчий.
Кожен з них залежно від метипроведення може бути навчальним або контрольним, а навчальний залежно відспособу опрацювання тексту попереджувальним або пояснювальним (перед написаннямчи після здійснюємо орфографічний чи стилістичний розбір, пояснення тексту).Попереджувальні диктанти бувають слуховими або зоро-слуховими, а пояснювальні – слуховимиабо слухо-зоровими.
Текстуальні диктанти
Текстуальний (дослівний)диктант – це точне, дослівневідтворення на письмі сприйнятого на слух тексту. Є декілька різних видівнавчальних текстуальних диктантів. Залежно від методики їх проведення,опрацювання лексичного чи граматико-правописного матеріалу в продиктованомутексті вони можуть бути попереджувальними або пояснювальними.
Обсяг тексту (кількістьслів, речень і т. п.) для навчальних диктантів визначається, виходячи з конкретноїнавчальної мети, місця і ролі даної форми письмової роботи в системі іншихприйомів.
Це ж можна сказати йвідносно насиченості тексту правописними чи граматико стилістичними моментами.Якщо текст для контрольного диктанту не повинен бути перенасиченим складнимивипадками, то для навчального диктанту можна добирати тексти будь-якоїскладності.
Безсумнівно, важливо правильновибирати вид диктанту на певному етапі навчання, бо найкраща форма роботи можестати неефективною, якщо втрачається почуття міри.
Найпоширенішіпопереджувальні текстуальні диктанти, тому що легше попередити помилки, зсамого початку прищеплювати правильні орфографічні навики, аніж потімвикорінювати їх. Застосовується він при опрацюванні й закріпленні новогоматеріалу, який ще в достатній мірі не засвоєний.
Попередження можездійснюватись по-різному, тому можливі різні форми попереджувальнихтекстуальних диктантів:
1. Усний розбір, аналіз мовних фактів, пригадування правила переднаписанням продиктованого тексту.
2. Пояснення тексту, що диктується, у процесі письма.
З. Аналіз тексту на дошці,таблиці чи надрукованого з подальшим його записом під диктовку. На основі цьоговиділяються два різновиди текстуального попереджувального диктанту: слуховий і зоро-слуховий
Слуховийпопереджувальний диктант
Цей вид диктанту проводитьсяза схемою – спочатку усне пояснення, усний розбір тексту, потім його запис. Може мати такі варіанти:
1. Пригадуємо певні правила, з метою повторити які може проводитисьдиктант, потім читаємо речення, роз’яснюємо в ньому орфограми та пунктограми,далі це речення диктуємо для запису, який здійснюється і на дошці, і в зошитах.Наприклад, для закріплення теми «Не з дієприкметниками» викладач ставитьпитання: «У яких випадках частка не_ з дієприкметниками пишеться окремо?Коли не_ пишеться з дієприкметниками разом?». Далі читає речення іпропонує визначити у ньому дієприкметники з часткою не. Після цьогоречення записують на дошці і в зошити. Приблизно в такий же спосібопрацьовується весь текст (але не всі речення є потреба детально коментувати йзаписувати на дошці). Над дрімучим лісом знявся нестихаючий шум. Нестримний вітер колише нескошеніжита. Насталаврешті – решт пора небувалих змін. Мною несходжені ждуть дороги. Велич подій сповнюваладівчину новою, не звіданою досігордістю. Толока не орана, вівці не лічені, – пастух рогатий. Чисте, не заросле місце то звужувалось, то розходилось, ніби озерце.
2. Весь текст диктанту,після повторення певних правил, аналізується усно, а потім записується.Записавши, слухачі мовчки перечитують текст, тоді пояснюють правопис того чиіншого слова, вживання розділових знаків (такий коментар не обов’язковий).
З.Більшого поширеннянабувають словникові попереджувальні диктанти. Матеріал, який беруть дляопрацювання, складається з окремих слів. Добре те, що можна зосередити увагуслухачів на тому конкретному матеріалі, який з тих чи інших причин бувзасвоєний недостатньо.
4. Окремим видом слуховогопопереджувального диктанту є вправи, відомі також під назвою «коментоване письмо».
Коментований диктант – це «думання вголос» під часзапису, сприйнятого на слухтексту. Правила проведення коментованогодиктанту:
· Викладач диктує текст.
· Один зі слухачів записуєпродиктоване разом з іншими, голосно і чітко проказує слова, коротко пояснює їхнаписання, вживання розділових знаків.
· Усі стежать за вимовою ікоментуванням; записують слова.
· Якщо слухач відчуває труднощіпід час пояснення або замовкає, його негайно змінює інший. З цією метоюзаздалегідь призначається 34 коментатори.
· Якщо хтось зі слухачів незнає або не зрозумів, як написати слово, він може голосно його вимовити, не встаючи з місця і непитаючи дозволу викладача. Коментатор ще раз пояснює правопис цього слова.
Часто зустрічається впрактиці так зване довільне коментування, коли коментатор пояснює лишенеобхідні, на його думку, орфограми, інші ж слова лише чітко проговорює безпояснення.
Зоро – слуховийпопереджувальний диктант
Один з різновидів навчальнихпопереджувальних диктантів, попередження помилок; аналіз тексту перед йогозаписом супроводиться використанням зорових вражень, зорового сприймання даногоматеріалу сухачами.
Є кілька варіантів зоро-слуховихпопереджувальних диктантів:
· викладач пропонує мовчки іуважно прочитати надрукований або написаний на дошці текст, звернути увагу наорфограми, розділові знаки, щоб потім грамотно передати його на письмі. Післяцього текст закривається, слухачі записують його під диктовку,
· перед початком виконанняписьмової вправи проводиться бесіда, в ході якої повторюються певні правила,потім читають призначений для диктанту текст, здійснюють пунктуаційний чиграматико-орфографічний розбір, нарешті текст закривається й записується піддиктовку.
І в першому і в другомувипадку після запису тексту можливі порівняння з оригіналами, обговореннядопущених помилок.
Слухачам іноді даєтьсязавдання: обраний для диктанту текст проаналізувати вдома, самостійно, апотім на занятті він диктується після додаткового аналізу.
Слухові та слухо –зорові пояснювальні диктанти
Пояснювальні диктанти нібипротилежний попереджувальним диктантам вид роботи: спочатку записпродиктованого тексту, потім його розбір, пояснення орфограм, повтореннявідповідних правил. Пояснювальні диктанти (як і попереджувальні) можутьпроводитись на матеріалі зв’язних текстів або окремих речень, слів; залежно відспособу проведення поділяються на слухові і слухо-зорові. Порівняно зпопереджувальними пояснювальні диктанти складніші для слухачів, проводити їхдоцільно після того, як вони в достатній мірі засвоїли матеріал.
Пояснювальний диктант звикористанням дошки найчастіше проводиться так: викладач диктує текст, слухачпише на дошці, інші в зошитах. Коли речення записане, обговорюються орфограмичи розділові знаки, виправляються допущені помилки, наводяться аналогічніприклади для ілюстрації певного правила.
Зустрічається й такийваріант проведення пояснювального диктанту: незв’язний текст, достатньо насиченийпотрібними орфограмами, викладач диктує частинами: перше речення записують усіслухачі, потім один іде до дошки і зі свого зошита записує там це речення, аінші в цей час під диктовку викладача пишуть наступне речення. Далі записане надошці коментується, робляться, в тому числі і в зошитах, мотивовані поправки.Після цього йде до дошки наступний слухач зі своїм зошитом, а всі пишуть третєречення. У такій послідовності опрацьовується весь текст.
Більш продуктивним щодообсягу опрацьованого матеріалу протягом певного часу є пояснювальний диктантбез використання дошки.
З метою кращої перевіркислухачами своїх робіт, усунення не тільки типових, але й індивідуальних,одиничних помилок деякими викладачами запроваджуються різні види пояснювальнихдиктантів, які умовно можна об’єднати спільною назвою – слухо-зорові. Характерноюрисою їх є те, що слухач, написавши текст з голосу викладача, потім маєможливість зіставити його з правильним зразком.
Інколи застосовують й такийвид пояснювального диктанту: коли слухачі записали весь продиктований текст,викладач каже певне правило, всі відшукують у написаному текстіприклади-ілюстрації на дане правило, підкреслюють їх, якщо є помилки, роблятьвиправлення.
Одним із видів пояснювальнихдиктантів є так званий диктант з письмовим обґрунтуванням. Суть його полягає втому, що слухачі записують продиктоване викладачем, наводять письмовіпояснення. Для цього слова (якщо вправа складається з окремих слів) записують вколонку, наприклад: П’ять – апостроф після букви п перед я; Розмалювати –префікс роз –; Списати – префікс с – перед п.
Якщо ж диктується реченняабо зв’язаний текст, то пояснення наводяться наприкінці. Наприклад, прививченні правопису прислівників слухачам дається завдання у записаних піддиктовку реченнях пояснити правопис прислівників і однозвучних з ними частинмови, пояснювальні слова підкреслити.
Усі діти так веселогралися, що аж сонце згори усміхнулося І батьки, наче діти, бродили пострумках, що збігали з гори до ставу. В день повноліття нашого товариша миподарували йому книги. По-перше, виконуй завдання вчасно, по-друге, будьакуратним, і старанним, і ввічливим. Вдень не лише сонце – все небо, здавалось,дихало спекою. Студенти відпочиватимуть по перше вересня. Всі жити хочуть по-новому.По новому мосту проїхала трійка коней.
Згори – прислівник; з гори – іменник з прийменником; в день – іменник з прийменником; по-перше – прислівник; утворений за допомогоюприйменника по і порядкового числівника і т. п.
Розглянуті вище форми, видипопереджувальних і пояснювальних диктантів описані в типовому їх виявленні. Тутможливі різні сполучення елементів попередження і пояснення, різні способивикористання наочності, зорових вражень слухачів, градація завдань щодо їхскладності – від найлегших видів роботи до таких, що наближаються доконтрольних, перевірених диктантів.
Вибіркові диктанти
Вибірковий диктант – це диктант, коли слухачзгідно з завданням викладача записує лише окремі частини продиктованого тексту(слова, словосполучення, групи слів, частини речень або навіть окремі речення)
Є різні види вибірковихдиктантів. Одним із них є вибірковий запис слів без зміни тієї форми,яку вони мають у контексті, або зі зміною її (наприклад, учні отримуютьзавдання визначити в продиктованому тексті числівник, поставити його впочатковій формі і записати). Вибірковий диктант зі зміною форми значноскладніший звичайного.
У практиці спостерігаємовибіркові диктанти у поєднанні з творчим завданням.
Наприклад, слухачі одержализавдання з продиктованих речень вибрати прислівники, що пишуться через дефіс,записати їх у рядок, потім з кожним із прислівників скласти речення.Продиктовано такий текст:
Ніч була тиха іпо-осінньому прохолодна і непроглядна. У тиху погоду в лісі анішелесне:тихо-тихо,тільки коли-не-колифлейтою іволга заграє. Ось один зваріантів виконаного завдання:
По-осінньому,тихо-тихо, коли-не-коли. Ночі вже були no– осінньому холодні.По небу тихо-тихо пливли хмарки. Лише коли-не-коли щебетали птахи.
Навчальні вибірковідиктанти бувають попереджувальними(слуховими і зоровими) або пояснювальними (слуховими і слухо-зоровими), можуть поєднуватись з роботою творчою характеру.
Найлегшим видом вибірковогодиктанту є зоро-слуховий попереджувальний. Слухачам після повторенняправил пропонується розглянути текст, знайти в ньому орфограми, слова на дане правило,зробити їх граматико-орфографічний розбір. Після визначення й аналізуприкладів, які потрібно буде записати, викладач забирає текст і диктує його длявибіркового запису слухачами на слух.
Для вибіркових диктантівможуть використовуватись як зв’язні тексти, так і складені з речень або окремихслів, наприклад, викладач диктує текст, складений із дієслів різних дієвідмін,слухачі ж записують дієслова лише певної дієвідміни. Так можуть опрацьовуватисьдосить конкретні моменти, наприклад, слухачі помиляються у визначенні іменників4 відміни. Звернувши їхнюувагу на ознаки даної групи слів, диктуємо слова: ягня, суддя, курча, дівча,круча, ім’я, полум’я, зайченя, листя, земля, теля, душа, лоша, гуща, площа,колосся, порося, коліща. Слухачі ж записують: дівча, ягня, курча, ім’я,зайченя, теля, лоша, коліща, порося. Таким чином навчаємо відрізняти однукатегорію іменників від інших з дещо схожими зовні ознаками.
За допомогою вибірковогодиктанту можна охопити великий за обсягом текст у порівняно короткий час. Аджев тексті не всі орфограми однаково цікавлять викладача.
Оскільки на вибірковийдиктант відводиться небагато часу, практикується він найчастіше як видтренувальної вправи для закріплення поданого матеріалу та з метою перевіркинаскільки слухачі зрозуміли й засвоїли тему.
Ось приклад такої вправиорфографічного характеру: викладач під час закріплення правопису складних іменниківпродиктував текст.
На площі погаслиелектроліхтарі. Всюдихід мчав по пустині.Місто Новоград-Волинськийв історії української літератури відоме як місце народження великої поетесиЛесі Українки.Йому довелось об’їздити за день пів – Рівного. У нашому містінещодавно відкрили новий кінотеатр» Україна». Учні в зошитах записували:електроліхтарі, всюдихід, Новоград-Волинський, пів – Рівного, кінотеатр.
Часто практикуєтьсягрупування виписаних частин тексту, вправа може ускладнюватись додатковимизавданнями, а саме: граматична характеристика виписаних слів, формування питань і т. п.
Наприклад, закріплюючи тему «Прислівник»,пропонується записати прислівники разом з тими словами, до яких вонивідносяться, поставити до кожного із прислівників питання. Продиктованоречення.
Понад ставом увечерішепочеться осока.Ніч надворі була тиха. З самого початку бригада працювалапо-новому. Рясно вбрані інеєм стоять на дорозі нерухомі верби. Сонце припікалопо-літньому.
Учні в зошитахзаписали. 1 Шепочеться (коли?)увечері.2. Була тиха ніч (де?) надворі. З. Працювала (як?)по-новому. 4. Вбрані (як?)рясно. 5. Припікало (як?) п о – літньому.
Різні види вибірковихдиктантів дають можливість враховувати вікові особливості та ступінь підготовкислухачів, обирати ефективні завдання, прийоми опрацювання мовою матеріалу,виходячи з конкретних умов. Цей вид роботи сприяє розвиткові уваги йаналітичного мислення.
Творчі диктанти
Творчий диктант – це диктант, під часнаписання якого слухачі вносять певні визначені викладачем зміни впродиктований текст. Цей диктант поєднує в собі вироблення навичок орфографіїта пунктуації з розвитком мовлення, виконання стилістичних завдань. Ця формароботи вимагає ще більшої уваги, ініціативи, творчого мислення, ніж під часнаписання текстуальних диктантів. Найпоширенішими різновидами творчогодиктанту є:
1. Розширення, доповнення тексту.
2. 3міна в продиктованомутексті граматичних форм.
3. Заміна одних слів ісловосполучень іншими.
Розширення, доповненнятексту
Особливість цього різновидутворчого диктанту в тому, що слухачі за завданням викладача вводять упродиктований текст самостійно підібрані слова, словосполучення. Потрібно братидо уваги попередні навики слухачів, а також матеріал, який вони вивчають.
Інколи варто розпочати цюроботу навіть з творчого переписування, замість крапок вставляючи потрібні зазмістом слова (абослова, виписані окремо в кінці вправи).
Ось приклад творчогодиктанту з самостійним доповненням тексту, який проводиться під час вивченнятеми «Прикметник». Викладач читає текст, потім диктує його для запису,пропускаючи прикметники. Усі записують текст, додаючи прикметники, які бнайточніше характеризували той чи інший предмет.
(Зимовий) ліс. (Ясне)сонечко почало підніматись десь далеко за лісом. Його (червоний) слід слався влісі по снігу, а на (опушених) інеєм (високих) гілках стрибало його (ясне)проміння, висвічуючи то (жовто-зеленими), то (червоно-синіми) іскорками. Наче(зачарований) велетень, стояв ліс, (опушений) весь (білим) інеєм, прикритий і пронизанийнаскрізь (сонячним) сяйвом. У ньому було тихо; (холодне) повітря від (лютого)морозу, здається, загусло, аніворухнеться– (чисте, прозоре) ПанасМирний.
Перше речення можнаопрацювати колективно. Текст читається повільно, з такими паузами, які даютьможливість подумати, дібрати й записати найбільш вдалий прикметник.
До творчих диктантів нарозширення тексту, які проводяться під час вивчення синтаксису, можна ставититакі завдання: ввести в речення означення, додатки, поширити реченняоднорідними членами або додати узагальнюючі слова до однорідних членів реченнятощо.
Зміна в продиктованомутексті слів, граматичних форм, будови речень.Записують продиктованийтекст з наперед визначеними змінами. Наприклад, у поданому тексті дієсловаминулого часу ставлять у форму теперішнього, змінюють особу або числозайменників, ступінь порівняння прикметників, синтаксичну структуру реченнятощо.
Може бути й такий варіанттворчого диктанту, коли диктуються окремі слова в початковій формі, а слухачізмінюють їх, як вимагається контекстом. Наприклад, викладач диктує:(Хлюпотіти, шелестіти, співати) джерельце. У білім цвіту (стояти) калина,(віяти) міцним терпким запахом. (Защебетати) соловейко в зеленому гаю, аслухачі пишуть: хлюпоче, шелестить, співає ріка. У білім цвіту стоїть калина,віє міцним терпким запахом. Защебетав соловейко в зеленому гаю.
Перед виконанням письмовоїроботи потрібно повторити відповідний граматичний матеріал, щоб запобігти можливихпомилок.
Корисна ця форма роботи ітим, що дає можливість поєднати вивчення конкретного граматико-пунктуаційногоматеріалу з розвитком мовлення, стилістичної вправності дітей.
Корисними є вправи іззавданням перетворити два простих речення на складне певного типу, пряму мовуна непряму, а під час вивчення зв’язку слів у реченні – змінити число іменників, відчого змінюються залежні слова, поставити в потрібній формі слова, подані в початковійформі тощо.
Добре опрацювати якеськонкретне правило, відмінкову форму дають змогу словниковий та вибірковийтворчі диктанти.
Суть словникового творчого диктанту полягає в тому, що викладач диктує не речення, а окремі слова,слухачі ж записують їх у заданій формі. Вивчаємо, наприклад, відмінюванняіменників 3 відміни (в О.в.одн.), і на закріплення відповідних правил проводимодиктант: викладач читає іменники в називному відмінку (ніч, сіль, любов,розкіш, подорож, міць, сучасність), усі записують їх згідно із завданням – уродовому, в орудному чи іншому відмінку.
Інколи слухачі говорять іпишуть: ходю, носю або хожу, сижу і под. З метою вироблення правильної вимови йнаписання аналогічних форм добираємо відповідні приклади й опрацьовуємо цейматеріал за допомогою творчого диктанту. Диктуємо: ходити, носити, робити,сидіти, просити, пекти, втекти тощо, слухачі ж записують: ходжу, ношу, роблю,сиджу, прошу, печу, втечу і т.д.
Під час вибірковоготворчого диктанту з тексту, який читає викладач, слухачі виписують певніслова, відразу ставлячи їх у заданій формі. Вивчаємо, наприклад, закінченняіменників 2 відміни в родовому відмінку однини. Для вибіркового творчогодиктанту добираємо текст, насичений іменниками цієї групи в різних відмінках.Слухачі записують їх лише в Р.в. однини. Наприклад, викладач диктує:
1. На правому березіДніпра видніється чудовий бір.
2. Останні дні влистопаді були вже холодні.
3. Прокидалась крайнеба зірниця, мов над озером тихим лебідь сплеснув білим крилом. Учні пишуть:берега, Дніпра, бору, дня, листопада, неба, озера, лебедя, крила. На правомуберезі Дніпра видніється чудовий бір.
Під час опрацювання окремихтем, зокрема в плані розвитку мовлення слухачів, він має ряд переваг, особливопід час вивчення лексики.
Спосіб проведення його підчас вивчення синонімів ілюструємо таким прикладом. На дошці викладач записуєслова і словосполучення, якими можна замінити дієслово говорити: висловити,виступити, звернути увагу на, сказати. Слухачі ж у продиктованому текстізамінюють ними дієслово говорити, яке повторюється в кожному реченні. Післядоповіді почалося обговорення. Говорило багато студентів. Гайовий Іван, ШвецьБорис говорили про потребу проведення екскурсій. Куратор говорив проорганізаційні труднощі, говорили всі, бо було багато бажаючих вирушити втуристичний похід.
Творчі диктанти доцільнопроводити і на матеріалі письмових робіт слухачів. Викладач читає речення, якеслухачі усно аналізують, перебудовують і записують уже удосконалений йоговаріант. Приклади з письмових робіт потрібно групувати за типами помилок:неправильне слововживання, невміння користуватися займенниками, неправильнапобудова речень, тавтологія та ін.
До різновидів творчихдиктантів відносимо і графічний диктант. Слухачі записують продиктованийтекст графічними знаками. Наприклад, під час узагальнення й закріпленнявідомостей про значущі частини слова диктуються слова: хатка, посаджу,надхмарний, прибережний, а усі подумки аналізують ці слова й записують лишесхеми.
Вільні диктанти
Вільний диктант стоїть на межіміж власне диктантами і докладними переказами. Суть його полягає в тому, щослухачі при завданні якомога точніше відтворити продиктований текст, все жпередають його і своїми мовними засобами, бо диктується текст частинами, які практично неможливо дослівнозапам’ятати й записати. Цей вид диктанту сприяє підготовці до виконанняскладніших форм письмових робіт, зокрема переказів, надає певну творчусамостійність при відтворенні тексту: ті частини, які вдалось запам’ятати,слухачі записують дослівно, решту викладають своїми словами, реченнями,зберігаючи зміст оригіналу. Проведення вільного диктанту спонукає мислити,запам’ятовувати думки, уявляти картини, образи.
Види вільних диктантів:
1. Попереджувальний (текст спочатку аналізують, потім записують)
2. Пояснювальний (коментується вже виконана робота).
Як попереджувальний, так іпояснювальний диктанти бувають лише усними. Друкований текст може бутивикористаний з метою самоперевірки виконаної роботи чи самостійного усуненнядопущених помилок.
Текст для вільного диктантуповинен бути зв’язним, доступним для слухачів за змістом, зрозумілим. Якщо утексті є незрозумілі слова, то необхідно їх пояснити. Текст також повиненвідповідати виховним і навчальним завданням, бути в достатній мірінасиченим потрібними орфограмами.
Готуючись до проведеннядиктанту, ділимо текст на смислові йвідповідно цілісні частини по кілька речень, визначаємо слова, які потрібнобуде записати на дошці й пояснити. Далі відмічають ті місця в тексті, якібудуть опрацьовуватись. Викладач готується також до виразного читання тексту.
Перед тим як практикувати вільнийдиктант, потрібно ознайомити слухачів з його особливостями та способамивиконання. Спочатку на основі невеликого тексту викладач розповідає, як потрібно виконувати данезавдання, організовує колективне опрацювання вправи. Викладач читає уривок (абзац), пропонує одному зі слухачіввідтворити зміст своїми словами. Якщо відтворений слухачами текст викладач вважаєправильним, то усі записують. У протилежному випадку вносяться корективи,уточнення. Так у формі попереджувального вільного диктанту опрацьовуються всіабзаци. Така форма роботи слухачів готує до самостійної роботи над текстом,подає зразок, як потрібно передавати на письмі продиктований текст.
Наступні вільні диктантиможна проводити в найбільш типовій його формі. Викладач виразно читає весьтекст, потім за допомогою запитань з’ясовує, чи все зрозуміло, пояснюєнезрозумілі слова, ситуації, потім диктує текст для запису.
Кожна частина читається одинраз, після чого слухачі записують так, як запам’ятали, сприйняли уривок. Такопрацьовується весь матеріал. Важливо обрати правильний темп читання, аджеслухачі значно відрізняються один від одного швидкістю письма, самим способомвиконання завдання; деякі довго обмірковують, потім записують, інші намагаютьсяодразу записати продиктоване.
Потрібно систематичнопривчати слухачів не починати запису, допоки викладач не закінчив читати. Лишепрослухавши увесь уривок, можна приступати до писання.
Після запису всього текстувідводиться декілька хвилин для самоперевірки. Інколи при вільному диктантідається завдання не повторювати продиктований текст, а виразити почуту думкусвоїми словами, висловити її іншим способом, синонімічними реченнями,зберігаючи основний зміст продиктованого.
Цікавою формою зоро-слуховихвільних диктантів є диктанти за картиною.
Щоб провести вільний диктантза картиною, викладачу необхідно або скласти самому, або дібрати текст,відповідний змістові обраної картини, а слухачі перед диктуванням аналізуютькартину, з’ясовують її зміст. Часто на основі картини складаєтьсясловничок, яким користуватимуться під час написання диктанту.
Завершивши підготовчу роботу, викладач читає текст,слухачі передають зміст своїми словами, використовуючи словнички.
Проте, як правило, вільні диктанти закартиною проводяться простіше – пропускається попередня підготовча робота надопорними словами. Виходячи з припущення, що цей словник міститься у самомутексті, що диктується. Картина в цьому випадку – наочний супровід, засіб, який допомагає конкретніше уявити описанів диктованому тексті образи, події.
Вивісивши репродукціюкартини, не повідомляємо її назви, а навідними запитаннями допомагаємозрозуміти картину, «здогадатись» про її назву Орієнтовні питання: 1. Що вибачите на цій картині? 2. Який куточок нашої України зображений на ній? Що є для ньогохарактерним? З. Яка пора року описана в ній? (3 чого це видно?) 4. Що ви знаєте проприроду цієї місцевості? Якою вона тут буває в різні пори року? Далі викладач короткорозповідає біографію художника й визначає основну тематику його робіт. Післяцього читає текст для вільного диктанту.
Для прикладу візьмемокартину художника В. Навроцького «Натюрморт»,на якій автор зобразивкомпозицію з найцінніших для життя людини дарів природи. Осмислення картини зазапитаннями:
1.До якого жанру образотворчого мистецтва належить картина? 2. Що впершу чергу привертає увагу на картині? Якими засобами досягає цього художник? З. Що змальовано накартині. На чому варто акцентувати найбільшу увагу? 4. Якою є колірна гама картини? 5.Що підкреслює невидиму присутність людини? 6. Яке загальне враження від картини?Після цього диктується текст частинамидля запису.
Перед нами композиція знайцінніших для життя людини дарів природи. Хліб і мед – символ добробуту, працьовитихрук і світлого розуму. Квіти – символ краси і чистоти почуттів. Дивовижне і чудове,поєднання красивого ікорисного, духовного і матеріального.
Милуючись натюрмортом,передусім звертаємо увагу на великі золотоголові соняхи, що,як два яскраві сонечка,примостилися серед важких дозрілих колосків пшениці. Сині волошки і голубуватіромашки підсилюють враження присутності неба, яке де-не-де проглядає крізьсіточку з гілок і зеленого листя.
Далі погляд переводимозгори вниз на чудовий глечик, у якому стоїть цей прекрасний сонячний букет; напишний духмяний хліб, від якого ніби щойно відрізали окраєць; на золотистістиглі груші; на сота запашного меду, що чиясь щедра рука піднесла нарозмальованій тарелі; на глибоку, тонкої роботи, миску зі свіжим, прозорим, якбурштин медом і дерев’яною різьбленою ложкою; й, нарешті, на соковитечервонобоке яблуко і простий кухонний ніж. Все це багатство художник розмістивна чисто вимитому дерев’яному столі в саду, просто неба
Людини не видно, але відчувається, що вона є невід’ємноючастиною цієї краси і багатства, бо все це – плоди її натхненної праці. Ложка ініж підкреслюють, що людина тут, поруч, вона щойно смакувала окрайцем духмяного, запашного хліба змедом.
Вся картина дихаєтеплом і спокоєм,злагодою і любов’ю (О.І. Мельничайко, Н.В. Лесняк).
Вільний диктант – дуже корисна вправа зрозвитку зв’язного мовлення слухачів. Ця форма роботи – засіб підготовки допереказів і творів, розвитку вмінь самостійного письмового викладу змістутексту, сприйнятого на слух, привчає самостійно сформулювати почуту думку іправильно побудувати
власні висловлювання. У майбутньому це допоможедосконало оволодіти технікою запису як лекцій, так і публічних виступів і т. п.
Контрольні диктанти
Контрольні диктанти – це диктанти, за допомогоюяких виявляється рівень правописних навичок, певних правил чи навчальногоматеріалу за певний період. Основна мета цього типу вправ – визначити рівень знаньокремих слухачів чи всієї аудиторії.
Як навчальні, так іконтрольні диктанти поділяються на такі види: текстуальні, вибіркові, вільні,творчі.
Текст для диктанту повиненвключати випадки на вивчені правила орфографії і пунктуації, але підібратитакий текст складно. Тексти часто доводиться опрацьовувати, усувати з них деякіслова, речення, вносити зміни в побудову фраз, хоча робити це потрібно дужеобережно.
Зрештою, часто це неможливоробити без шкоди для художнього рівня та композиційної цілісності уривка.
Текст повинен бути насиченийтими орфограмами, які вивчаються на даному етапі або викликали труднощі впопередніх роботах, важливо, щоб насиченість орфограмами була розподіленарівномірно по всьому тексту, а не зосереджувалась у якійсь його частині. Увагаслухачів протягом заняття зазнає змін; до кінця заняття слухачі стомлюються,увага їх послаблюється, тому й спостерігається більша кількість помилок у кінцідиктанту. У кінці текст повинен бути менш складним.
Для того щоб розвиваласямова слухачів, потрібно використовувати тексти різних стилів. Не рекомендуєтьсябрати уривки з художніх творів, де з певною метою використовуються жаргонізми,діалектизми, історизми та інші рідковживані або незрозумілі слова. Якщо текст уцілому відповідає меті роботи, то незнайомі слова рекомендується пояснити йзаписати на дошці
Важливою умовою успішноїроботи над виконанням контрольного диктанту є організація всіх слухачів.Необхідно як перед диктантом, так і під час проведення створити спокійну,ділову обстановку.
Після короткогоорганізаційного моменту записують на дошці заголовок диктанту, далі читаютьвиразно текст і в кінці запитують, чи все зрозуміло. Така вступна бесідапотрібна для посилення уваги та цікавості слухачів до змісту прочитаного,з’ясувати, як вони розуміють зміст уривка, а також окремі слова
Не потрібно викладачу ходитипо аудиторії, робити зауваження чи пояснення, які відволікають, розсіюють увагуслухачів. Викладач читає ціле речення, потім диктує його для запису частинами(якщо речення коротке, то на частини не розбивається), нарешті, щоб слухачперевірив, чи не пропустив чогось, речення перечитується ще раз. Диктуватипотрібно не окремими словами, а смисловими частинами речення.
Читати текст необхідновиразно, чітко, щоб усі добре чули зміст, не вгадували непочуті слова. Важливообрати правильний темп диктування, орієнтуватись на середню швидкість письма слухачівконкретної аудиторії. Після того як весь текст продиктовано, викладач ще разчитає його виразно, роблячи дещо більші, ніж звичайно, паузи в кінці речень,щоб слухачі подумали про правопис окремих слів, встигли внести, якщо потрібно,виправлення.
Чи давати час насамоперевірку чи ні, викладач вирішує сам. Після того як слухачі напишутьдиктант, викладач збирає зошити.
Одним з найважливішихзавдань проведення диктантів є формування грамотності слухачів, підвищення їхрівня грамотності. Грамотність – певний ступінь знання законів і правил даної мови та володінняпрактичними навичками для вираження своїх думок усно й на письмі. Це один зосновних показників культурного рівня людини, необхідна передумова освіти,забезпечення активної участі кожного в житті суспільства.
2. Архітектура
З давніх-давен архітектура,безперечно, посідає у художній культурі особливе місце як основа синтезу всіхінших видів мистецтва, зокрема живопису, і скульптури, і декоративно –прикладної творчості.
Архітектура – це передусіммистецтво створення будівель, споруд та їх комплексів. Це, звичайно ж, явищематеріальної культури і водночас один із провідних видів пластичного мистецтва,що ґрунтується на єдності як принципів краси, так і корисності. Як вид мистецтва, вона формуєпросторове середовище для життя і діяльності людини, виражає суспільні ідеї ухудожньо-естетичних образах.
Немає сумніву, суспільнацінність архітектури зумовлюється функціями споруди, її естетичноювизначеністю. За призначенням архітектура поділяється на основні типи: житлову,суспільно-громадську (культові будівлі, культурно – освітні, видовищні,адміністративні), промислову (виробничі, транспортні і торгівельні споруди).
Складовою архітектури єсадово-паркове мистецтво, а саме: оформлення парків, і скверів, і бульварів.
Сукупність функціональних,конструктивних і художніх рис архітектури становить архітектурний стиль.Історії архітектури відомі такі стилі, як романський, готика, ренесанс, бароко,класицизм, модерн, конструктивізм та інші.
Зазначимо, що розвитокархітектури в Україні відзначається поєднанням впливу різних стилів зформуванням національних традицій.
(3 книги «Українська культура»)
Що таке архітектура?
Архітектура – це мистецтво проектувати,будувати і прикрашати будівлі. Твори архітектури – і гігантські піраміди, івеличні храми, і суворі фортеці, і витончені палаци, і скромні альтанки, ібагато-багато інших споруд.
Архітектор прагне створитидовершений художній образ, і неважливо, чи йде мова про палац, а чи про склад.Давні римляни, наприклад, зуміли перетворити в справжній шедевр архітектуринавіть водопровід. Через абстраговані уявлення: незграбність і легкість,громіздкість і стрункість, суворість і декоративність – архітектура передаєобрази людини і світу, який її оточує.
Міцність, користь і краса,без сумніву, складові частини витворів архітектури, тому що навітьнайрозкішніший палац створюється для того, щоб у ньому жили.
Пам’ятник архітектури неможе існувати в штучному музейному просторі як картина або скульптура. І справане в тому, що розміри і маса споруди не дозволяють вивезти їй будь-якомуколекціонеру. Наприклад, кріпосні брами міста Вавилонабуло переправлено в Берлін і вміщено під музейні склепіння.
Складність виявляється віншому: архітектурний пам’ятник тісно пов’язаний з навколишнім світом, інеможливо розірвати цю єдність. Це в повній мірі відчули європейськіархітектори початку ХІХ ст. Захоплені мистецтвом майстрів Давньої Греції,спробували точно відтворити шедеври античності. Однак архітектори не врахували,що і яскраве південне сонце, яке освітлює теплий, золотисто-жовтого відтінкумармур, і сірокам’яний пейзаж, і навіть запахи моря і степових духмяних травбули невід’ємною складовою краси грецьких пам’ятників.
Архітектура сама здатназмінювати зовнішнє оточення. Давньоруські архітектори вміли, на диво, «вписувати»свої витвори в навколишню природу. Невелика церква могла додати звичайномусередньоросійському пейзажу закінченість художнього твору.
Така архітектура, що пов’язує з організацієюприродного середовища і створенням садово-паркових ансамблів, отримала назвуландшафтної. Її ідеальним втіленням ставВерсаль, палац французьких королів, уархітектурі якого було враховано навіть рух сонця. Перші його променіосвітлювали королівську спальню, а останні – Великий канал і головну алею парку.
Прагнення до гармонії тіла ідуху також відбилося на вигляді архітектурних споруд.
Урочистість і ствердженнямогутності влади простежуються в римських тріумфальних арках. Містичний поривдуші, що спрямовується до Бога, – в готичних соборах. Творці храмів епохиВідродження намагалися відповідно до уявлень свого часу передати мовоюархітектури упорядкування Всесвіту.
(З книги «Світ мистецтва»)
Десятинна церква
З Подолу і берегів Дніпрабуло видно Десятинний храм. Він неначебто виростав з гущавини дерев, мовбивінчав місто Кия. Перед мандрівником, що наближався до Києва суходолом чиводою, він постав, як дивне видіння. «Дивен храм,у світі такого немає,» – говорили про нього.
Розкішний собор непоступався перед кращими європейськими зразками, і залишки будівельногоматеріалу та орнаменту засвідчують, що Десятинний храм був оздоблений не гіршевід Ярославової Софії. На диво, тут виявили грецький мармур, і кримську яшму, ікарпатський шифер. Творці храму звели його з легкої цегли, стіни розмалюваличервоною фарбою, навкруг вікон і дверей виліпили з білої глини пальмове гілля івиноградні грона, дах покрили хвилястою білосніжною черепицею. У голубизні небасвітились позолочені хрести шоломоподібних бань.
Всередині над престолом буввикладений зі смальти образ Богородиці. Вона стояла в синьому царському одязі йтемно-червоних черевиках на зеленому постаменті, високо піднявши руки. Блідеобличчя Богоматері, смутні очі були дуже простими, звичайними, людськими.
Цікаве походження назвихраму. За переказами, князь Володимир, оглянувши споруджену церкву, був зачарований її красою.Він сказав: «Я вражений тим, що побачив». Відтоді велів давати на храм десятинусвого доходу. Так і став храм Богородиці називатися Десятинним.
(За М. Міщенком)
Чим відомий соборСвятої Софії у Києві?
У кінці тридцятих на початкуп’ятдесятих років XI століття за вказівкою великого князя Київського був зведенийнайвеличніший і найзнаменніший з усіх українських храмів – собор Святої Софії,що значить Премудрості Божої. Це – найграндіозніший з усіх відомих у наш чассоборів візантійської традиції.
Для архітектури соборуСвятої Софії характерні тріумфальність і святковість, пов’язані іззатвердженням авторитету князя і могутності молодої держави.
Собор мав незвичайний купол уцентрі, перед вівтарем, де на мерехтливому золотому фоні сяють давні мозаїки. Уодинадцятому столітті Софійський собор був тринадцятикупольним, але пізнішезазнав серйозної перебудови і кількість куполів, на жаль, зменшилася.
Кількість верхів церковноїбудівлі в давньоруській архітектурі мала глибоке символічне значення.Тринадцять куполів символізували Ісуса Христа і дванадцять апостолів. Чотириверхи, найближчі до центрального, нагадували про чотирьох євангелістів: Матвія,Марка, Луку та Іоанна. Христос Вседержитель розташований в куполі Неба. У вівтарі, на центральнійстіні, зосереджена і сувора фігура Богоматері.
Якщо давні фрески ледь-ледьпроступають на стінах собору, то мозаїки, виконані з кольоровогонепрозорогоскла-смальти такі ж яскраві, як і багато століть тому.
(3 книги «Світ мистецтва»)
Словниковий диктант
Бароко, мистецтво, узвишшя,церква Успіння Пресвятої Богородиці, кам’яний храм, Софійські Золоті ворота,суміш, тринадцятикупольна, дванадцять, дерев’яна, Києво-Печерська лавра,багатство, західноєвропейський стиль, середньовіччя, інтер’єр, різьблення,нетесаний камінь, скріплюючий розчин, вікна-бійниці, укріплення-вежі, готський,магдебурзьке право (самоврядування), символіко-алегорична, міжповерхові,обрамлення, кафедральний собор, вежа-дзвіниця, контрастні масштаби, у серединікаплиці, рельєфи, тераси, пізнього рококо (бароко), наддніпрянська, павільйони,майстрами не збудовані, кольорова гама, півколони, численних,антидемократичний, міста-заповідники, спроектував, інвентаря, ззовні, в’їзні ворота,піддашок, півкругляки, авгієві стайні, якнайбільший, час від часу, трипільськакультура, П – подібний, по-іншому, в цілості.
Пояснювальний диктант
1. У 70-х роках створено міста-заповідники: Львів, і Луцьк, іКам’янець-Подільський, Новгород-Сіверський, Переяслав-Хмельницький.
2. Перший кам’яний храм Русі, церква Богородиці Десятинної, зведений візантійськимимайстрами на замовлення Володимира Великого, який започаткував традиціюкам’яного культового будівництва і певною мірою визначив його особливості.
3. Термін «романський стиль», як відомо, введений у XIX ст. і означає художнійстиль, що панував у Західній Європі та деяких країнах Східної Європи у добусередньовіччя (Х-ХП століття).
4. Ренесанс – архітектурний стиль, для якого характерні такіриси: урівноваженість композиції, міжповерхові членування, розвинений каркас.обрамлення вікон та дверей, архітектура пілястри (колони) – вертикальний виступ стіни,обрамлений у вигляді колони.
5. Найцінніше досягнення бароко – це ансамбль святого Ігоря, зведений на вершині пагорба, і складається з соборумонастирських келій, палацу митрополитів та тераси з парадними сходами.
6. Оборонна забудова 18 століття – це один із ранніхзразків професійної архітектури, що встановився у І тис. до н.е.
7. Матеріал і конструкція,масштаб і форма, пропорції і ритм – всі ці виразні засоби властиві не тількиархітектурі, але і, наприклад, скульптурі.
8. Стиль архітектури, як іінших видів мистецтва, – це, з одного боку, зовнішня форма, художній образ,архітектура, з іншого – відбиття уявлень певної епохи.
9. Наприклад, гігантськийфасад Версаля, протяжність якого не перевищує півкілометра, має переважно горизонтальнийнапрям розвитку.
10. Стиль епохи – це,передусім, стиль архітектури.
11. Мечеть «Купол скелі», що знаходиться в Єрусалимі, – найважливіше святилищеісламу.
12.В італійській архітектуріХІ-ХП століть не було стилістичної єдності.
13. Якби Пізанська вежа ненахилялася, стояла суворо вертикально, як всі інші вежі на світі, слава їїобмежилася б, мабуть, лише вузьким колом архітекторів й істориків.
14. Інтер’єр собору Святого Петра, безсумнівно, перший приклад крупномасштабного інтер’єрув стилі бароко.
3. Декоративно-прикладнемистецтво
Історія народноївишивки в Україні
Вишивка – поширений вид декоративно-прикладного мистецтва, в якому узір та зображення виконується ручним або жмашинним способом на різних матеріалах: тканині, шкірі, повсті, – лляними, бавовняними, шовковиминитками, а також бісером, перлами і коштовним камінням.
Цей вид мистецтва виникдавним-давно, корені його сягають вглиб віків. Мабуть, ми ніколи не зможемодовідатися, хто і коли вперше здогадався втілити в узори красу рідної природи,свої переживання та відчуття, тому що зогляду на недовговічністьтканини та ниток наука позбавлена можливості точно визначити час цього,безперечно ж, від Бога мистецтва.
Вишиванням на Українізаймалися майже виключно жінки. Для цієї роботи використовувалась кожна зручнанагода: досвітки та вечорниці, на які дівчата збиралися довгими осінніми тазимовими вечорами, і години відпочинку від польових робіт навесні та взимку.
За народними традиціями,готуючись вийти заміж, кожна дівчина, як правило, повинна була мати багаторізних вишиванок. Заможніші дівчата готували собі 50–100 сорочок з тонкоговиробленого і вибіленого полотна: для буденної роботи, свята, посагу, навесілля, навіть на смерть, тобто для потреб протягом усього життя. Дівчатазмагалися між собою в доборі узору, в майстерності вишивання. Одяг – характеристикамайстерності дівчини, її працьовитості, і поганою нареченою вважалася тадівчина, яка не оволоділа цією майстерністю змалку.
Художнє вишивання – один знайбільш поширених видів народного мистецтва, в якому втілені кращі традиціїнароду, приносить і буде приносити радість тисячам його шанувальників.
(За О. Гасюком, М. Степаном)
Сучасне українськехудожнє скло
Художнє скло України насучасному етапі розвитку є одним з найбільш цікавих і характерних видівдекоративно-прикладного мистецтва. Воно здобуло визнання не тільки в нашійкраїні, а й поза її межами. Елегантні іскристо-прозорі кришталеві вази, ікубки, і набори для напоїв, яскраво декоративні кольорові скляні комплектипосуду, своєрідні чарівно-фантастичні скульптурні вироби українських митцівкористуються успіхом на художніх виставках та ярмарках.
Усе ширше й майстернішеостанніми роками застосовується художнє скло в архітектурі України – у виглядівітражів, декоративних вставок, мозаїчних композицій.
Сьогодні неможливо уявитинаш побут, інтер’єр житла чи громадського приміщення без наявності художньо опрацьованогоскла.
Українське художнє склосвоїм корінням сягає часів Київської Русі. З давніх-давен майстри склавиготовляли різні прикраси, а також посуд, пляшки, і келихи, склянки тощо. Тапроцес розвитку давньоруської художньої культури, в тому числі й склоробства,надовго загальмувала татаро-монгольська навала. Лише в наступні десятиліттястало відроджуватись втрачене і розвиватись нове.
Освоєння митцями різнихтехнічних і технологічних прийомів опрацювання скла привело до збагачення йрозширення арсеналу художньо-виражальних засобів. А це, в свою чергу, звичайнож, зумовило й забезпечило розширення асортименту виробів, збагаченняідейно-художнього змісту та декоративної виразності скляних творів.
Сучасне художнє українськескло – яскраве, своєрідне явище художньої культури України (За В. Щербаком).
Музей історичнихкоштовностей
Музей історичнихкоштовностей у Києві відкрито 1969 року. В ньому експонуються витвори майстрів-ювелірів різних епох імісцевостей (VI ст. до н. е. – початок XX ст. н.е.). Ці виробивиготовлені із золота, срібла, платини й оздоблені коштовним камінням, як-от:діамантами, і рубінами, і смарагдами, й аметистами тощо. Основа експозиції – колекціїз фонду Державного історичного музею України. Сюди також передані речі з музеївЧернігова, Кіровограда, Дніпропетровська, Бахчисарая, Сімферополя, Керчі тощо.
Значний внесок у поповненняфондів та експозиції музею Інституту археології Академії наук України, якийбагато років підряд організовує експедиції для розкопувань скіфських курганів,слов’янських та давньоруських городищ.
Тільки за останній час музеюпередано декілька тисяч художніх витворів із золота й срібла V–VI ст. до н.е. Серед нихшедеври світового значення: срібна ваза з Гайманової могили (Запорізькаобласть), пектораль із Товстої могили (Дніпропетровська область) та багатоінших речей, розкопаних в різних областях України.
Експозиція Київського музеюісторичних коштовностей має три розділи. У першому репрезентовані мистецьківитвори із золота й срібла періоду VI ст. до н. е. – ХШ ст. н. е., у другому – здебільшого вироби українськихта російських ювелірів XIV–XV ст., третій присвячений нумізматиці VI ст. до н. е. – початкуХХ ст. н. е.
Фонди музею нараховуютькілька десятків тисяч пам’яток історії, культури й мистецтва. Частина з них –унікальні твори декоративно-прикладного мистецтва, відомі як у нашій країні,так і за її межами.
(За О. Ганіною)
Словниковий диктант
Декоративно-прикладнемистецтво, виробничо-реміснича, розписний, естетично-художнє, художнєрізьблення, сюжетно-тематичні інновації, пізній палеоліт, розфарбування,червоно-жовтий, трипільські розписи, часи середньовіччя, кольоровий полумисок,персні, сувенірно-подарункові вироби, бароко, прикраси, Львівське училищеприкладного мистецтва ім. І. Труша, майстерня-кузня, дерев’яні, електрописак,скіфські поховання, лляне волокно, пано, майстрині-надомниці, фотофільмодрук,регіони Західної України, художники-професіонали, державні музеї килимів,поліська техніка, у післявоєнний час, власноруч, Музей народної архітектури тапобуту України, ковальські цвяхи, столи-скрині, карпатські, експонатимукачівського історико-краєзнавчого музею, віконниці, в’язання, візерунки,напівсферичні кошики.
Пояснювальний диктант
1. Традиційним візерунковимткацтвом в українців, як і в інших східнослов’янських народів, було ткацтво начотирьох підніжках.
2. Певна річ, потрібно все жтаки відзначити таку рису українських ремісників, як естетичні почуття,прагнення обов’язково прикрасити речі, що ними виготовлялися.
З. Керамічні вироби здавніх-давен поділялись на чотири основні групи: побутовий посуд, оздоблюваніплитки-кахлі, будівельні матеріали – черепиця, цегла, якою викладали підваристою піччю.
4. Бронзоливарне виробництвов Україні, як довели археологи, відоме ще з трипільських часів.
5. Різьблення – одна знайдавніших технік художнього декорування дерев’яних виробів.
6. Відомі центри українського килимарства: Поділля, Волинь,Полтавщина.
7. Розпис тканини прийнято вважати порівняно новим видомдекоративно-ужиткового мистецтва в Україні.
8. Про мальовану скриню в народі казали: «Аж очі вбирає.»
9. Після мови народневбрання – найважливіша етнічна прикмета.
10. Майже неможливо знайти в селі дві цілком однакові сорочки: кожнажінка, вишиваючи для себе, робила це по-своєму, даючи простір власній фантазії,імпровізуючи.
11. Селище Петриківка Дніпропетровської області – традиційний центрнародного мистецтва, самобутня культура якого особливо яскраво проявилася вдекоративному розписі.
12.» Працюю у співавторстві з природою», – говорить про себе самодіяльниймайстер різьби з Кременця В. Прохоров.
13. Ажурні віконнізанавіски, декоративні рушники так само, як вишивка і розпис стали, без сумніву,невід’ємною частиною оздоблення художньо-поліграфічної продукції, театральнихдекорацій.
14. У країнах ЗахідноїЄвропи витинанки – це прикраси здебільшого сюжетно-розповідні, своєюхудожньо-образною системою вони уподібнювалися до графіки, їх складнібагатофігурні, дзеркально-симетричні композиції завжди вміщувалися в одномуцільному аркуші паперу.
15. Писанки – це символ України для тих українців, що виїхали за кордон.
4. Скульптура
Скульптура (різьблення, ліплення,пластика) – видобразотворчого мистецтва, сутність якого становить фізично об’ємне, тривимірнезображення.
Головний об’єкт зображення ускульптурі – целюдина, іноді тварина, час від часу природа чи пейзаж, а також предмети,атрибути, аксесуари або натюрморт. Основні види скульптури: кругла (статуї, погруддя, півфігурита інші) і рельєф (плоскісно-скорочене зображення на площині, яка творить длянього тло).
За своїм призначенням ізмістом скульптура поділяється на монументальну, наприклад, пам’ятники,монументи, – цесамостійні архітектурно – скульптурні об’єкти в міському чи природному середовищі;монументально – декоративну(статуї в нішах, паркова архітектура,фонтани); станкову – замкнуті в собі композиції, які є переносними і не пов’язаними зконкретним середовищем.
Вагомий внесок у розвитокмистецтва скульптури зробили українські митці діаспори, а саме: Богдан Мухін, іГригорій Крук, і Михайло Черешньовський та інші.
В умовах духовноговідродження важливу роль відіграє творча спадщина скульптора, народногохудожника України Івана Гончара (1911–1993),який створив загальновідомі композиції «Берегиня», «Ярило», серіїживописних історико-етнографічних картин «Весілля на Україні», народнихкраєвидів «Мальовнича Україна» тощо. Зберігаючи національну самобутність,український народ утверджує своє буття в історії.
(З книги « Українська культура»)
Різьблення – висічення скульптурногооб’єму з твердого матеріалу, головним чином з каменя. Творець «вивільняє»статую з сірокам’яного масиву. Геніальний митець Відродження Мікеланджеловизнавав тільки різьблення. Форму статуї, її позу і пропорції він заздалегідьнамічав у малюнку і в маленькій восковій моделі, а потім власноруч вирубувавсвоїх могутніх гігантів – Давида, Мойсея, «пов’язаних рабів» – з суцільноїбрили мармуру, відбиваючи від неї великі шматки і обробляючи те, що залишилося.
Мікеланджело говорив: « Добра та статуя, у якої невідокремлюється жодна частина, якщо її скотили з гори.»
Робота творця пов’язана,звичайно ж таки, з великими труднощами. Випадково відхопивши зайве, творець, нажаль, вже не зможе виправити свою помилку. Він повинен уявно бачити в кам’яномумасиві майбутню статую з такою виразністю, неначебто вона вже існує і їїпотрібно лишень звільнити з кам’яного полону.
Ліплення – створення зображення зпластичного матеріалу, зі слухняної, м’якої глини. Цей вид виготовленняскульптури допускає як виправлення, так і переробки. Але глина неміцна, тому звиліпленої з неї скульптури роблять гіпсовий зліпок, який служить моделлю длявідтворення в камені або відливання в бронзі.
(3 книги» Світ мистецтва»)
Пам’ятник БогдануХмельницькому
Ідею спорудження пам’ятникаХмельницькому висунув ще в тридцяті роки минулого століття відомий історик,етнограф і фольклорист, перший ректор Київського університету МихайлоМаксимович.
Та минуло чимало літ, першніж царський уряд дав на це дозвіл. Зважаючи на високу скруту в грошах,організаційний комітет по спорудженню пам’ятника вирішив не організовуватиконкурсу на кращий проект, а відразу замовили його прославленому російськомускульпторові М.Й. Микешину (1836–1896).
Скульптор дуже шанувавукраїнську культуру, літературу, чудово знався на історії козаччини, з якою йогоознайомив Т.Г. Шевченко. У 1868 р. М.П. Микешин приступає дороботи над цим відповідальним замовленням. Він приїжджає до Києва, вивчаєматеріал. Як свідчили сучасники, буквально за одну ніч скульптор виліпив макетмайбутнього пам’ятника – багатопланову композицію, у центрі якої знаходиться горда поставагетьмана на коні. Трохи нижче, на постаменті, художник розмістив постаті селян,котрі брали участь у визвольній війні 1648–1654 років. Задумливо слухають вони пісню кобзаря, який дуже схожий на Т.Г. Шевченка.З трьох боків цоколя постаменту було вирішено прикріпити горельєфи пронайважливіші події тих часів – «Битва під Зборовом», «Переяславська рада», «ЗустрічХмельницького в Києві.»
(3 газети)
Словниковий диктант
Рельєф, об’єкт, трипільськакультура, прапредки слов’яни, висококультурні цивілізації, невеликі розміри,керамічні статуетки, культово-магічний, чотирма, людиноподібні надмогильністели, середньовіччя, мистецтво пізньої античної Греції, по-різномутлумачиться, клиновидне обличчя, звужене донизу, присвячено, скіфи-кочівники,співвідношення, золота пастораль (нагрудна прикраса), Київський музейісторичних коштовностей України, чотирьохгранний стовп, у давнину, Краківськийнаціональний музей, безпідставно названий, язичницький бог Сонця (Святовит), скульптури-ідоли,на жаль, небажане явище, високохудожній орнамент, по-язичницькому, немає,білокам’яне різьблення, давньоукраїнський, немовбито, багатопластові,іконографічні джерела, медальйон, півфігура, широкомасштабне будівництво,співпраця, контрреформації, у стіні, бароко, західноєвропейський, приїжджі,Харківський художній інститут.
Пояснювальний диктант
11.Згідно з археологічними дослідженнями, добу неоліту в Українірепрезентує трипільська культура, названа за місцем відкриття у селі Трипілляпоблизу Києва.
2. Окрему групу пам’яток скульптури становлять стели кіммерійськогочасу (V-VІІ ст. до н.е.).
3. У період, коли творить своє мистецтво степова, кочова людністьскіфів, процвітають на теренах Північного Причорномор’я (південної України й Криму)грецькі міста – колонії: Ольвія, і Херсонес, і Феодосія, і Пантікапси.
4. Численні скульптурні мармурові елементи прикрашали Десятиннуцеркву – один з величних храмівкняжої України – Руси.
5. Важливою пам’яткою мистецтва є дерев’яне «Розп’яття» із костелу вЖидачеві, що зберігається в музеї Одеського замку.
6. У період пізнього бароко, або так званого рококо, мистецтвоскульптури (передусім на західноукраїнських землях) досягло найвищого рівня вЄвропі.
7. Чернігівські майстри досягли надзвичайної виразності урізьбярстві, і до нашого часу збереглись фрагменти кам’яних скульптур, якимиприкрашались фасади Борисоглібського собору в Чернігові.
8. Барельєф – скульптурний твір, в якому опукле зображення виступає над плоскоюповерхнею менш як на півоб’єму.
9. Працюючи над об’ємною скульптурою, потрібно схопитинайхарактерніше, якнайцікавіше в постаті, показуючи її в русі.
10. Природа не тільки добра й ніжна, а й великий скульптор і митець, аіз усього, що природа створила, вибирається якнайцікавіше, доповнюється формоюі змістом.
12.Скульптура в жіночих руках – своєрідний подвиг.
13.Дерев’яні скульптури народного художника України Валентина Злоби,виготовлені з груші, зберігаються в постійно діючій експозиції Музеюобразотворчого мистецтва у Києві, а на Брюссельській всесвітній виставці 1958 року скульптура «Бокараш»отримала золоту медаль.
13. Для кращих своїх скульптур народний майстер з Чернігівщини АнтінШтепа вимочував деревину протягом двадцяти – двадцяти п’яти років.
14. Розрізняють низький рельєф – барельєф, на якому об’ємне зображення тільки злегка висувається з фону, і високий – горельєф, де зображенняпідіймається над фоном більше аніж наполовину свого об’єму.
15. Кругла скульптура – це не видимість матеріальних тіл, як живопис, а справжніматеріальні тіла: мідний вершник, мармуровий лев, фарфорова балерина.
МУЗИКА
Музика-безмежне звуковеморе
Музика – вид мистецтва, що виражає дійсність ухудожньо-звукових образах.
Вона супроводжує людину здавніх-давен і до сьогодні. Особливо багато музики звучить тепер, в час радіо ітелебачення, коли так доступні концерти і практично кожен може навчитися гратина будь-якому інструменті.
Як і будь-якемистецтво, музика може з великою силою виражатите, чим живуть люди: горе і радість, заповітні сподівання і мріїпро щастя. Музика проходить складний шлях від її творця до слухача, тому що вона має бути нелише створеною у свідомості та записаною – музику необхідно виконати. Отже, музика, звичайно ж, мистецтво виконання, яке втілює в собі творчуінтерпретацію самовиконаного тексту.
Спочатку музика мала прикладний характер, оскільки була тісно пов’язана зтрудовими процесами, первинною магією, але водночас і невіддільна від іншихрізновидів мистецтва: поезії, танців. Музика не може, як слово, виражатиконкретні поняття і наочно, як образотворче мистецтво, зображувати зміст (їмвластиві розвиток, перетворення і зіткнення узагальнених образів) емоцій, що внашій свідомості можуть порівнюватися з явищами природи. Як важливий засібдуховного виховання людини, вона формує естетичні смаки та ідеали, розвиваєемоційну чутливість, відчуття прекрасного, впливає на сферу почуттів, інтелектлюдини, скеровує її поведінку.
Музика виникла якнаслідування голосів природи, невід’ємних елементів трудової діяльності людини,культових обрядів, розваг, військових походів і була пов’язана з ритмікоюпраці, танцю, поезії. Про це свідчать літописи, живописні й архітектурніпам’ятки стародавніх цивілізацій: Індії, Китаю, Вавилону, Єгипту і Греції.Поступово відбувалося виділення музики як окремого виду мистецтва, і уСтародавній Греції музична культура (на базі основної тенденції якої зародиласяєвропейська музика) досягла значного рівня, вдосконалювалися музичніінструменти (арфа, ліра), розвивалось професійне виконавство на них, розвивались музично – естетичні смаки. Засередньовіччя західноєвропейська музика розвивалась як професійно – церковна, а також світська і народна, які впливали на культуру. Цікаво, що існувала система записумузики за допомогою різних знаків: рисок, крапок, ком, – яка лише приблизно вказувала напрямок мелодичної лінії. Винайдена в 11 століттіТвідо Д’Ареццо лінійна нотація даламожливість точно зафіксувати висоту тонів, пізніше її раз у раз вдосконалювали.
(3 книги «Українська культура: історія і сучасність»)
Пісня як серце народу
Пісня – серце народу, його душа, його крила, тому що витворена народом пісняпахне травневими дощами, і синіми льонами, і материними руками. Вона часом потрясає нашу пам’ять, будьмо пильні, а то черкне ластів’їнимкрильцем вечірній небокрай, торкнеться нашого серця і добуде чисту сльозинку з наших очей. Такої неземної сили нашанародна пісня! Скількилюдей, затамувавшиподих, слухалиїї трепетне і лагідне тужіння…
Українським соловейкомназвав Дмитро Гнатюк Ніну Матвієнко. І справді, у неї неповторний фольклорний стиль співу. Ніна – дуже тонка душа, завжди безпосередня у своємуспіві. Сольнийспів Матвієнко своєрідний, оригінальний, він, як чисте раннє повітря, непомітно проникає в серце, зачаровуючи магією м’якого голосу, глибиною почуттів і трагізмомлюдським. Співачка майже ніколи не повторює один і той же репертуар. Майстерністю народноїартистки України, лауреата Державної премії імені Тараса Григоровича Шевченка, Ніною Матвієнкозахоплювалися у багатьох країнах світу: Франції. Канаді, Мексиці та інших, – аленайбільшої глибини сягнула співачка у виконанні народної пісні. На відміну відбагатьох естрадних співаків вона живе піснею, глибоко переживає під час співу,співає серцем своїм щедрим таким.
Її народність бере витоки зісторії отчого краю, його легенд і балад, від мудрої селянської філософії, воснові якої – розум, доброта, внутрішній протест проти неправди.
Прислухайтесь, як співає Ніна Матвієнко, і ви станете щедрішими, чистішими у помислах і ділахсвоїх.
Скрипка
Бувало, коли всі поснуть, він тихо прокрадався з хати. Тоді шамотливі стеблакукурудзи сурово обступають його звідусіль, і високі мовчазні соняхи вкруглих брилях, як невідомі солдати, беруть його в полон. Він один-однісінький на городі, десятилітній хлопчик Лукаш, і страшенно далекі від ньогозорі тремтять-мерехтять на темному небі. Він притаїться на городі, принишкне і слухає. А найбільше він слухав коників-цвіркунів: булоїх на городі сила-силенна, і так вони на скрипочках своїх вигравали, що, бувало, місяць зупиниться на верхівцітополі, слухає їхній марш, а потім ураз схаменеться і котиться далі. В такі-от хвилини Лукашзабував геть-чисто все на світі – весь світ здавався йому тоді величезним чарівним оркестром, і, немовби уві сні, згадував тоді хлопець просвою скрипку, на якій грав у шкільному музичному гуртку. А що, коли все-таки попросити її у вчителя? Він добрий, він дасть скрипку додому пограти, а тоді Лукаш прийде сюди, на зелений город, і заграє.
(За О. Донченком)
У полоні пісеньВолодимира Івасюка
Рута-м’ята цвіте жовтимсуцвіттям, але трапляється і таке, що ця квітка один раз на десятиріччя цвіте червоно.Протягом багатьох років ця чудо-квітка жила в легенді на нашій землі, чекаючи,щоб хтось молодий і сміливий відкрив та оспівав її.
У решті-решт сталося! «Червона рута» сталаулюбленою піснею мільйонів людей, навіть тих, хто не знав імені її автора – Володимира Івасюка.
Володя закінчив з відзнакоюмузичну і середню школу. На скрипці, як не дивно, навчився грати у п’ять років, ще й читати не вміючи. У дощ, сніговиці батько з дня удень носив малого сина на руках до музичної школи на заняття.
Працьовитість Володі вражалавсіх: ірідних, і знайомих. Такий приклад: за порадою вчителів батьки віддали сина до Києва, умузичну школу при Київській консерваторії, а незабаром змушені булизвідти забрати, тому що шия в нього завжди була чорною від скрипки: грав по шість-сім годин надобу! Через фантастичнупрацелюбність друзі жартома порівнювали Володю з електростанцією.
Часто банально і традиційновиникає запитання: де розпочинається геніальність, де ж все-таки її витоки? 1, як правило, звучить традиційна відповідь: талант, помножений на працю. Безперечно, дуже багато залежить відсім’ї, від оточення. Володя з дитинства жив уоточенні чистого українського слова, ніжної, солов’їної української пісні. Окрім музики, Володя захоплювавсяукраїнською літературою. Більше того, сам був поетом. Найкращі пісні були написані композитором на власні тексти: «Червона рута», «Водограй», « Аве Марія»,» Пісня буде поміж нас».
Свої перші пісні хлопець написаву п’ятнадцять років. Володя раз у раз виїжджав у гори, розмовляв з гуцулами, записував народні пісні, коломийки і легенди.
1970 рік – написано «Червону руту». Врешті-решт вдалося створититвір, який став символом духовності сучасної української естради. Фантастичнапісня не знала кордонів – звучала і досі звучить у Європі, в Америці та Канаді.
Загалом Івасюк за своєкоротке тридцятирічне життя написав понад сто пісень…
Його трагічне життяобірвалося на злеті – раптово і несподівано. Музика Івасюка найчистіша і найсвітліша, до неї з трепетом іхвилюванням хочеться прилинути як у хвилини радості і піднесення, у свята, в щасливі дні, так і дні сумні. У його житті, як і у долі українськогонароду, переплелися радість і вічний смуток, щастя і туга.
Незрівнянний світНазарія Яремчука
Неперевершеним співучимсоловейком карпатського краю є незрівнянний Назарій Яремчук.
У нього дуже складна інезвична доля. Він був надто пізньою дитиною – коли народився, батькові було вже 64 роки. Кажуть, що такі діти особливо обдаровані і талановиті. Назар народився ЗО листопада1951 року в селі РівняВижницького району. Його батько, Назарій Танасійович, мав чудовий голос (тенор) і співав у церковному хорі. Мати, Марія Даріїна, виросла убагатодітній сім’ї. Грати на мандоліні навчилася у композитора Яремчука, і ще донині односельцізгадують її гарне сопрано.
Його чарувала краса гірськоїприроди, де він міг пропадати цілими днями. Яремчук в захопленні віднавколишньої краси, писав: «Найкраща музика – жива природа, і найсвятіша на землі». Він мріяв бути мандрівником, і любов до подорожей, напевне, знайшла вихід у гастрольних поїздках. Разом з братом БогданомНазар любив грати у футбол, і у 1969 році у складі кутських « Карпат « став чемпіоном Івано-Франківської області серед команд групи Б.
Після школи Назар не пройшовза конкурсом при вступі до Чернівецького університету і, як виявилось, на щастя, через те що інакше непотрапив би у ансамбль «Смерічка».
Знову повернувся до Вижниці, де вчився на курсах шоферівпри будинку культури. Саме там і відбувалися репетиції «Смерічки».
Якось учитель музикипопросив Назарія заспівати, і той заспівав пісню «Кохана» І. Поклада. Левку Дутківському відразусподобався цей симпатичний і голосистий юнак, і він відразу ж таки запросивйого у «Смерічку».
Назар мав велике щастяпершим співати всесвітньо відомі пісні Володимира Івасюка. Вже наступного 1970 року він бувзарахований на перший курс географічного факультету Чернівецького університету, а пізніше Назар ще закінчивКиївський інститут культури.
А що діялось після фільму «Червонарута» у 1971 році! Фільм мав фантастичний успіх, а Назар був найвродливішимз-поміж усіх, він особливо запам’ятався дівчатам і жінкам, навіть називалидітеййого іменем.
Сьогодні про НазаріяЯремчука говорять як про легенду, що стала символом епохи зародження і становлення української пісні. Цій легенді за життя вдалосязробити неоціненний внесок у нашу національну культуру. Він один з тих, кому пощастило післяфізичної смерті залишитися живим.
(З журналу)
Словниковий диктант
Західноєвропейська музика,розспів, електрофізичні інструменти, мелодекламація, церемоніальний, мюзик-хол,журі, піанісимо, Державний академічний театр опери та балету імені ТарасаШевченка, багатоголосся, філармонічні товариства, імпресіонізм, художньо-звукові,Боян (давньоруський співець-дружинник), фольклорні джерела, обжинкові пісні,вітчизняні, капела, Болонська філармонічна академія, опера «Запорожець заДунаєм «, народнопісенний, Шевченківські концерти, Державна консерваторія іменіМ.В. Лисенка, фортисимо, Аляб’єв, церковний християнський спів, безголосся,бетховенський, якнайшвидший, Прокофьев, бриньчати, гами, піврояля, потихеньку,незакінчена арія, рок-н-рол, заслужений діяч мистецтв, Міністерство культуриУкраїни, компакт-диск, оперне мистецтво, рок-культура, прелюдія, акомпанемент,балада, Римський-Корсаков, опера «Моцарт і Сальєрі», тонни партитур, вітчизнянахорова музика, капельмейстер, вірш-гімн «Ще не вмерла Україна», стрілецькімаршево – похідні пісні, лірико-психологічна елегія «Ворзель» Л. Грабовського.
Пояснювальний диктант
1. Певна річ, люди осягають музику по-різному. 2. Коли Ференц Ліст послухав концерт Гріга, вигукнув: « Це геніально! О чудо, я побачив вашу Батьківщину».3. Всього на карті Антарктиди можна зустріти 12 імен композиторів різних часіві національностей, а присвоїли їх географічним об’єктам наші та зарубіжнідослідники шостого континенту. 4. Автор «Слова о полку Ігоревім» згадує Бояна –давньоруського співця – дружинника другої половини ХІ початку ХІІ століття.5Скоромохи – музиканти пропагували народно-видовищну культуру, подорожуючи поРусі і країнах Європи: Польщі, Німеччині, Франції та Італії. 6. Особливоюпопулярністю користувалися кобзарі, безперечно, у Запорізькій Січі: вонипрославляли козацьку відвагу, пропагували серед народу визвольні ідеї, творилинаціональний епос України. Наприкінці 17 століття поширюються троїсті музики,українські народні інструментальні ансамблі, у складі яких були такіінструменти: скрипка, басоля, бубон (у Західній Україні – скрипка, цимбали,бубон). 8.М. Лисенко, як основоположник інструментальних танців вукраїнській музиці, як зачинатель української фортепіанної музики вивів нашумузику на світовий рівень, і у 1982 році встановлено республіканську преміюімені М Лисенка 9.У розвиток жанру авторської пісні вагомий внесок зробивВ.Івасюк (1949–1979) – український поет і композитор, автор тексту і музикипісень «Я іду в далекі гори» (1968), «Червона рута» (1969) та інші. Музика –вид мистецтва, що виражає дійсність у художньо-звукових образах. 11. Спочаткуслово «музика» потрапляє у латинську мову, потім у західноєвропейські мови, асаме: німецьку, французьку, італійську 12. Існує безліч різноманітних видівпісні: народні, масові, естрадні тощо, – але найголовнішим, найбагатшимпісенним жанром є все-таки народна пісня. 13. Є досить багато сюїт, складених з уривківбудь-якого твору, – опери, балету, музики до спектаклю. 14. Великий австрійськийкомпозитор Вольфганг Амадей Моцарт був людиною надзвичайною: у чотири роки грав на клавесині, у п’ять компонував музику, у вісім створив перші сонати і симфонії, в одинадцять написав оперу.
5. Театр
Витоки національноготеатру
Театр – вид мистецтва, що відображає дійсність ухудожніх сценічних образах. Театр – це мистецтво синтетичне, тому що поєднує драматургію, творчість автора, режисера, і музику, і живопис, і архітектуру, і танці, і співи.
У Стародавній Греції (Афінах), починаючи з кінця VІ ст. до н. е., щороку ставилися трагедії, комедії та сатиричні драми. Найдавнішим театром в Афінахвважається театр Діоніса – просто неба на південно-східному схилі Акрополя.
Римський театр (240 р. до н.е.) берепочаток від свят урожаю, які висвітлюються у піснях – діалогах, у побутових та комічних сценах і одноактних імпровізованихфольклорних п’єсах.
Витоки українськогонаціонального мистецтва сягають давніх народних землеробських свят і обрядів.Обрядові дії (хорове виконання, ігри, танці) грунтувалися на комплексі ідеймагічного характеру: слово (текст), рух, мелодія, драматична дія, пантоміміка –становили органічну цілісність.
З деякими елементамитеатралізації відбувалося свято Купало – найпоширеніше народне свято в українській обрядовості. Купало – це давньоукраїнський богврожайності й добробуту. Обрядові дії нерідко включали елементи комічного (наприклад, спалювання опудала), як складову частину народноїкультури.
У середньовіччі носіями ідейнародного театрального мистецтва були мандрівні актори, якіімпровізували, розігрували сцени з народного життя й водили потішних тварин. На жаль, творчість цих акторів переслідуваласьцерквою і владою.
Про виступи скоромохівзгадується у «Повісті временних літ «. Скоморохи брали участь увесільних обрядах, ярмарках, ходили з ведмедем, козою.
З народною обрядовістюпов’язаний розвиток української драматичної поезії. До своєрідноїтеатральноїдрами подібний традиційний український весільний обряд.
Драма народна – вид народної словесної йтеатральної творчості. Професійна драма виникає у зв’язку з піднесеннямосвітнього значення літератури, її ролі у національно-визвольному русі.
(3 книги «Українськакультура»)
Шкільна драма
У середньовічній ЗахіднійЄвропі користувалися популярністю жанри театру: міраклі, містерії, мораліте, – основуяких становили релігійні драми, що ілюстрували біблійні оповідання.
У 15–16 ст. Розвиваєтьсямістерія, головною темою якої було народження Христаі його воскресіння. У містеріях розігрувалися інтермедії (побутові сцени), щоб розважати втомленихсерйозною дією глядача. Вистави тривали по декілька днів.
У 15–16 ст. поширюєтьсямораліте – своєрідна барокова драма повчального змісту, що поєднує драматичну діюз філософсько-богословським диспутом.
Шкільні театри створюютьсяпри навчальних закладах Європи у період пізнього середньовіччя ренесансу табароко, і мали вони велике навчальне і виховне значення. Драматичні твори писали викладачі, а от розігрували їх учні. Шкільнадрама інсценізувала міфологічні та історичні сюжети, осучаснювала жанрисередньовічного театру. Особливість поетики шкільного жанру – риторичність, символічність, антонімічність.
У 14–18 ст. шкільна драмапоширилась у католицьких та протестантських школах Речі Посполитої, у православних школахУкраїни та Білорусії.
У другій половині 17 ст. у зв’язку з поширенням вУкраїні шкільної драми, зокрема інтермедії, виникає вертеп. Назва походить від печерипоблизу Віфлеєма в Йорданії, в якій, за біблійним переказом, народився Ісус Христос. Загалом українськашкільна драма – це передусім «Володимир» і «Милость божія «.
Українська шкільна драма ішкільний театр протягам свогорозвитку взаємодіяли з народним театром. Шкільна драма і вертеппозначилися на формуванні нової української літератури і становленні класичноготеатру.
(3 книги « Українськакультура «)
Словниковий диктант
Пантоміма, світський театр,п’єса, Москаль-чарівник», Г. Квітка-Основ’яненко, трупа, вітчизняне мистецтво,паралельний, Наддніпрянщина, корифей театру, І. Карпенко-Карий, «Глитай, або жПавук», присвята, львівські аматорські гуртки, літературно-драматичний,театрознавство, бароко, часопис «Українська хата», дисгармонія, інтелігентський,західноєвропейські театри, Київський театр імені Франка, режисер-новатор,співзасновник, антиісторичний, безголосся, без смаку, бовваніють, бездарність,бравісимо, журі, бряжчати, возносься, віч-на-віч, воронезький, все-таки, вцілому, година-дві, гордіїв вузол, ґречний, Державний академічний театр оперита балету імені Т. Шевченка, езопівська мова, заслужений діяч мистецтв,з-посеред, ірреальний, козир-дівка, мало-помалу, Міністерство культури України,вивчити напам’ять, напередодні, народний артист України, невважаючи на те що,недооцінювати, півзалу, підніжжя, пліч-о-пліч, по двоє, спідлоба, у стократ,уві сні.
Пояснювальний диктант
Театр використовує майже всііснуючі в культурі основні засоби як вербальної, так і невербальної комунікації.2. Як не дивно, але формування засобівтеатральної мови розпочинається ще задовго до виникнення театру як такого. 3. Театральне мистецтвоскладається з двох найбільш істотних структурних складових: писаного тексту ідраматичної сценічної дії, яка відбувається безпосередньо на сцені. 4. Первісна, найбільш давня відома намдраматична форма – це обряд. 5. У купальському обряді, як і в інших обрядах, – календарних і родинно-побутових, відбитий важливий принцип, принципімітації події, який ліг в основу театру як мистецтва. б. На Різдво виконувались івертепні вистави – у двоповерховій скриньці їздили закріплені на паличках ляльки. 7. Вертепні вистави вважаютьсяпохідними від шкільного театру, тому щоз вертепом ходили по селахучніКиєво-Могилянської академії та студенти братських шкіл – мандрівні дяки. 8.І до церкви, і до театрупотрібно було одягати якнайкращий одяг. 9. У 1599 році трупа переїжджала на інший берег Темзи, в театр «Глобус», десятий відсоток в якомуналежав Шекспіру. 10. Свого найвищого розвитку старогрецьке театральне мистецтво досяглоу творчості трьох великих трагіків 5 ст. до н.е.: Есхіла, Софокла, Еврипіда – і комедіографа Аристофана.11. У епоху еллінізму грецький театр класичної пори перетерпів істотні зміни,які стосувалися драматургії, і акторськоговиконання, і архітектуритеатральних будівель.
6. Образотворчемистецтво
Живопис
Живопис – один з основних видівобразотворчого мистецтва, художнє зображення на площині предметного світу кольоровимифарбами.
Зародження живописувідбувається у період первіснообщинного ладу (рисунки доби палеоліту іззображенням тварин). У живописі неоліту вперше з’являється образ людини. Найдавніші зображення наскелях, окремих каменях, стінах печер виконувалися різьбленням, вибиваннямзаглибин по контуру чи фарбами. Найвідоміші настінні зображення збереглися в печерах Альтаміра (північна Іспанія). В Українівідкрито виразні зображення тварин у так званій Кам’яній могилі у Приазов’ї.Вони нагадують кращі взірці палеолітичного мистецтва Європи і Кавказу. Настіннірозписи були вже у Стародавньому Єгипті, Індії, Середній Азії. У середньовіччінастінні розписи розвинулися у Візантії, Болгарії, Грузії і на Русі.
За призначенням таособливостями художнього виконання живопис поділяється на такі види:монументальний, декоративний та станковий.
Монументальному живописувластиві філософсько-епічне розуміння дійсності, суспільно – значимий зміст,масштабність задуму, громадянський пафос, високий лад образів, звернення до великої колективної аудиторії.
Декоративний живопис призначенийдля прикраси. Отже, термін відноситься до орнаментальнихрозмалювань такомпозицій, що не мають самостійного ідейно – образного значення: пано, орнаментальне підкреслення функційпредмету або оточення великих настінних сцен.
Станковий живопис (від словастанок, мольберт, на який ставиться приготована основа – картон, дошка, полотно длямалювання картин) об’єднує твори самостійного значення, не пов’язанім зархітектурним ансамблем. Їх можна переносити, зберігати в житлових приміщеннях,і установах, і музеях.
За тематикою живописподіляється на жанри, як-от: побутовий, історичний, батальний, портрет, пейзаж,натюрморт, міфологічний, релігійний і анімалістичний.
Художні образи живописустворюються за допомогою малюнка, кольору, світлотіні, колориту і перспективи.Важливу роль відіграє композиція, побудова художнього твору, співвідношенняокремих частин і елементів, що зумовлені його ідейно – образним змістом,характером і призначенням.
(3 книги «Українська культура: історія і сучасність)
Українська художницяКатерина Білокур
Сто років тому в селіБогданівна на київській землі народилась дівчина, про яку великий ПаблоПікассо скаже: «Це геніальна українська жінка. Якби у Франції була така, ми б примусили весь світговорити про неї».
Ми, на жаль, не знаємо, щоспонукало до малювання дівчину із маленького села Богданівна, від якого, за їїсловами, до Яготина – як до Марсу. Малювати розпочала ще в дитинстві. Перший свійсправжній олівець вона випросила у брата, який уже ходив до школи. І таємно, щоб не дай Бог не побачилибатьки, розмальовувала його шкільний зошит.
Але одного разу їїзахоплення малюванням все-таки помітили. Брату в школі дали завдання намалюватиконя. «А чи вийде у мене», – задумалась Катруся. Вонавзяла зошит брата івесь помалювала – її коні паслися, неслись галопом, були запряжені. Дівчина сміяласьі плакала: «Господи, як гарно мені вдається!» Таку красу потрібно показативсім, вирішила Катря і, нажувавши хлібного м’якишу, розвісила по хаті своїкартини.
Батько, коли побачив, дужесварився і строго – настрого заборонив брати зошит брата. І справа навіть не в тому,щозошити для селянина дорого коштували, а батьки стали помічати, якоюпредивною, на їхній погляд, стала дочка. «Накарав же нас Господь! За що нам, бідним, така каранебесна? «– жалілись вони сусідам. «Тиб, Катре, краще вишивала, – сварили вони її, – а то сидиш, чортів малюєш».
За тяжкою домашньою роботоюзовсім не лишалось часу в Катерини для улюбленої справи. Вона намагаласьвіднайти хоч декілька хвилин у вихідні та святкові дні, що у селян вважалосьгріхом, бо потрібно було йти до церкви, відпочивати, а вона малювала, ховаючись від людей.
«Чудакуватою дівчиною»називали Катрусю в Богданівці. Але одного разу в село приїхала сім’я вчителів.Вони-то і показали Катрі справжні пензлики і фарби. У них вона вперше побачилаі великий альбом репродукцій картин із Третьяковської галереї. Учителі показалиїй Шевченкового «Кобзаря». «Ніби мені хтось дання дав, ніби опоїв мене, такзапав він мені в душу», – писала художниця.
Після того як познайомиласяз «Кобзарем», Катерина Василівна назвала Тараса Шевченка своїм «батьком» іостаточно вирішила стати художником. Але вчителі незабаром поїхали з села, іКатерина знову ж таки залишилась сам на сам з людською ворожістю.
Почула якось Катерина, що вМиргороді є технікум, де «вчать на художників», зібрала свої малюнки і поїхалатуди. Але на перше ж питання приймальної комісії: «У вас є освіта? « – Катрінічого було відповісти.
Тільки у тридцять років уКатерини Василівни з’явилась можливість малювати справжніми художніми фарбами,і до цього часу відносяться її ранні роботи. «Малювала Катря Білокур», – підписувала вона свої раннізамальовки. Але, боячись батьківського гніву, нікому їх не показувала, нікогоне пускала в кімнату, де малювала (З газети).
Словниковий диктант
Первіснообщинний, вперше,різьблення, розписи, декоративний, натюрморт, співвідношення, фреска, непрозорескло, гуаш, візантійський, в основному, багатофігурна композиція «Причастя»,навпроти, іконописець євангеліст Лука, Київський державний музей російськогомистецтва, морально – етичні, Харківський художній музей, костьольний живопис,півкартини, золотаво – коричнева гама, гравюра, ілюстрації, вітчизняна,монастир, старослов’янська, алегорія, всесвітньо відомий митець – графік,картина «Чорнобильська мадонна».
Пояснювальний диктант
1. Живопис – один з основних видівобразотворчого мистецтва, художнє зображення на площині предметного світукольоровими фарбами.
2. Зародження живописувідбулося у період первіснообщинного ладу (поліхромні рисунки доби палеоліту іззображенням тварин).
3. За призначенням таособливостями художнього виконання живопис поділяється на такі види: монументальний, декоративнийта станковий.
4. Мозаїка, тобто присвяченамузам, – це сюжетні або орнаментальні композиції, виконані з природних каменів,смальти (емалі) та керамічних плиток.
5.З давніх – давен (3 тис. до н. е.) відома фреска, або техніка живопису фарбами посвіжій штукатурці.
6.У західноєвропейському таукраїнському мистецтві акварель застосовується з15 ст.
7. Фарби, розтерті на воді зклеєм і домішкою білила, мають назву гуаш, що по-французьки означає водяна
8. Майстри, якірозписували Десятинну церкву, ймовірно, засвоїли константинопольську систему декоруванняхраму, з якою в апсиді здебільшого зображали постаті Богоматері – Оранти(Оранта – благаючий), а в куполі – пів постаті Пантохратора (ХристаВседержителя) як єдиного Бога християнської церкви.
9. Наприкінці 16 ст. поряд з традиційним іконописом з’являються нові жанри:портрет, історичний живопис, пейзаж.
10. ТворчістьШевченка-художника належить до здобутків українського образотворчого мистецтва.
11. Назви справжньогопейзажиста заслуговує той художник, який не лише вміє передати олією,пастелюючи аквареллю лінії і барви, тони і відтінки, але й глибоко любить своюкраїну, окрилює ту любов у глядача.
12.К. Чуковський писав:«Одних лише етюдів до «Запорожців» було в Рєпіна кількасот, і мені здалося, щоу нихнавіть штрих український…»
13. Відвідувачі Дніпропетровського історичного музею іменіЯворницького часто затримуються біля загадкової картини, намальованої на дверях.
14. Тамуючи біль, Тарас Шевченко частенько працював до світанку, томущо складна техніка гравюри – офорти в поєднанні з акватинтою давалось трудно.