Реферат
Громадянсько-правовийвимір політичної системи Польщі
Зміст
1. Основні права та обов’язкигромадян
2. Принципи виборів Сейму,Сенату, Президента
3. Порівняльний аналізформування парламентаризму в Польщі та Україні
Висновки
Література
1. Основні права та обов’язкигромадян
Республіка Польща утверджує ірозширює права та свободи громадян. Вони мають рівні права незалежно від статі, народження, освіти, професії, національності, раси, віросповідання, а також соціального походження ісуспільного становища. ГромадяниРеспубліки Польща повинні чесно виконувати свої обов’язки перед Вітчизною і сприяти їїрозвиткові.
Громадяни Республіки Польща маютьправо:
— на працю, що означає право на отримання роботи, оплачуваної відповідно до кількостіта якості праці;
— на відпочинок, яке забезпечується скороченням узаконодавчому порядку робочого часу до восьми годин, коротким робочим часом у передбаченихзаконом випадках,встановленимизаконом неробочими днями, щорічними оплачуваними відпустками. Держава сприяє розвитку туризму, збільшенню кількості курортів, спортивних споруд, будинків культури, клубів, парків тощо, створює можливості для здорового такультурного відпочинку якомога ширших мас трудящих міст і сіл;
— на охорону здоров’я, а також на допомогу у разі хворобиабо втрати працездатності.
Дедалі повнішому здійсненню цьогоправа сприяють:
1) розвиток соціального страхуванняна випадок хвороби, за старістю або у зв’язку з непрацездатністю, а такожрозвиток різних форм соціального забезпечення;
2) розвиток організованої державноїсистеми охорони здоров’я та засобів поліпшення стану здоров’я населення,безоплатна медична допомога для всіх трудящих і їхніх сімей, постійнеполіпшення умов безпеки, охорони та гігієни праці, широкі заходи попередженняхвороб і боротьби з ними, турбота про інвалідів;
3) розширення міських лікарень,санаторіїв, амбулаторій, медичних пунктів і санітарних установ; a.користуватися багатствами природного середовища і зобов’язані його охороняти;b. на освіту, яке останнім часом забезпечується у дедалі ширшому масштабі:
1. безоплатним шкільним навчанням;
2. загально та обов’язковою освітою унеповних середніх школах;
3. розширенням системи загальноїсередньої освіти;
4. розвитком системи вищої освіти;
5. допомогою держави у підвищеннікваліфікації громадян, зайнятих на промислових та інших підприємствах міста ісела;
6. системою державних стипендій,розширенням мережі інтернатів, студентських гуртожитків, а також іншими формамиматеріальної допомоги; a. користуватися досягненнями культури та брати творчуучасть у розвитку національної культури.
Це право дедалі ширше забезпечуєтьсярозвитком і наданням у користування трудящим міста і села бібліотек, книг,преси, радіо, театрів, кіно, музеїв і виставок, будинків культури, клубів,читалень; всебічним заохоченням культурної творчості народних мас і розвиткомтворчих талантів. Держава піклується про всебічний розвиток науки, якаспирається на досягнення прогресивної світової думки, літератури та мистецтва,що відображають потреби і прагнення народу і відповідають найкращимпрогресивним традиціям польської культури.
Державні та громадські структуриоточують турботою ветеранів боротьби за національне і соціальне визволення, зособливим піклуванням ставляться до творчої інтелігенції – працівників науки,освіти, літератури та мистецтва, а також піонерів технічного прогресу,раціоналізаторів і винахідників. Жінці в Республіці Польща надаються рівні зчоловіками права в усіх сферах державного, політичного, економічного,соціального та культурного життя.
Ці права гарантуються:
1. рівними з чоловіками правами напрацю з винагородою за принципом «рівна плата за рівну працю», правомна відпочинок, на соціальне страхування, освіту, на почесні звання та відзнаки,правом обіймати державні посади;
2. турботою про матір і дитину,опікою над вагітною жінкою, наданням оплачуваної відпустки до та після пологів,розширенням мережі пологових будинків, ясел і дитячих садочків, розвиткоммережі підприємств обслуговування та громадського харчування. Держава зміцнюєстановище жінки у суспільстві, особливо матері та жінки, яка працює.
Шлюб, материнство та сім’яперебувають під захистом і заступництвом держави. Багатодітні сім’ї державаоточує особливою турботою. Батьки зобов’язані виховувати дітей чесними,свідомими своїх обов’язків громадянами Республіки Польща. Держава забезпечуєздійснення аліментних прав та обов’язків. Позашлюбні діти мають ті самі права,що й діти, народжені у шлюбі.
Піклуючись про благо сім’ї, державапрагне до поліпшення житлових умов, за участю громадян розвиває та заохочуєрізні форми житлового будівництва, особливо кооперативного, а також виявляєтурботу про раціональне використання житлового фонду. Держава оточує особливоютурботою та увагою молодь і забезпечує їй найширші можливості розвитку, а такожстворює умови для активної участі молодого покоління у соціальному, політичномута культурному житті, формуючи у нього почуття відповідальності за розвитокВітчизни.
Громадяни Республіки Польща,незалежно від національності, раси та віросповідання, мають рівні права в усіхсферах державного, політичного, економічного, соціального та культурного життя.Порушення цього принципу шляхом встановлення прямих чи опосередкованих перевагабо обмежень прав через національні, расові чи релігійні відмінності караєтьсязаконом. Виявлення ненависті або зневаги, розпалювання ворожнечі або приниженнялюдини через національні, расові або релігійні відмінності забороняється.
Держава забезпечує громадянам свободусовісті та віросповідання. Церква та інші релігійні громади можуть вільновиконувати свої релігійні функції. Забороняється примушувати громадян не братиучасті в релігійних діях чи обрядах. Церква відокремлена від держави. Принципиставлення держави до церкви, а також правовий і майновий стан релігійних громадвизначаються законами.
В державі громадянам забезпечуєтьсясвобода слова, друку, зібрань і мітингів, процесій і маніфестацій. З метоюрозвитку політичної, соціальної, економічної та культурної активності польськадержава забезпечує громадянам право на об’єднання трудящих, селян, кооперативніоб’єднання, молодіжні, жіночі, спортивні та оборонні організації, культурні,технічні та наукові товариства, а також інші громадські організації, якіоб’єднують громадян для активної участі у політичному, соціальному,економічному та культурному житті.
Утворювати об’єднання та брати участьв організаціях, мета чи діяльність яких спрямована проти політичного тасуспільного ладу або правопорядку Республіки Польща, забороняється. УРеспубліці Польща важливу роль відіграють професійні спілки – масоваорганізація, яка бере участь у розробленні завдань соціально-економічногорозвитку країни. Професійні спілки представляють інтереси та права трудящих, єшколою громадянської активності й ініціативності у справі створеннягромадянського суспільства. Громадяни Республіки Польща беруть участь уздійсненні громадського контролю, у консультаціях і дискусіях з ключовихпроблем розвитку країни.
Вони мають право звертатися до всіхдержавних органів зі скаргами та заявами. Апеляція, скарги та заяви громадянповинні розглядатися та вирішуватися швидко і справедливо. Винні у тяганині аботі, хто виявляє бездушність і бюрократичне ставлення, притягуються довідповідальності Держава всебічно забезпечує громадянам недоторканість особи.Позбавлення громадянина свободи можливе лише у встановлених законом випадках.Затриманий має бути звільнений, якщо протягом 48 годин з моменту затриманняйому не було вручено постанову суду або санкцію прокурора про арешт.
Закон охороняє недоторканість житлата таємницю листування. Здійснення обшуку житла та конфіскація майнадопускається лише у випадках, встановлених законом, на підставі остаточногосудового рішення, що набуло чинності. Громадянам іноземних держав та особам безгромадянства надається право притулку у порядку, визначеному законом. Натомістьпольські громадяни за кордоном користуються заступництвом Республіки Польща.
Громадяни Республіки Польщазобов’язані дотримуватися положень Конституції та законів, а також поважатиправила соціального співжиття, сумлінно виконувати свої обов’язки переддержавою. Кожний громадянин Республіки Польща зобов’язаний оберігати суспільнувласність і змінювати її як непорушну основу держави, джерело багатства тамогутності Вітчизни. Захист Вітчизни – священний обов’язок кожного громадянина.
Військова служба – почесний патріотичнийобов’язок громадян Республіки Польща. Бути пильним щодо ворогів народу, сувороберегти державну таємницю – обов’язок кожного громадянина Республіки Польща.Зрада Вітчизні – шпигунство, ослаблення Збройних сил, перехід на бік ворога –карається з усією суворістю закону як найтяжчий злочин.
2. Принципи виборів Сейму, Сенату,Президента
Право обирати має кожний громадянин,якому виповнилось 18 років, незалежно від статі, національної та расовоїналежності, віросповідання, освіти, стану осілості, соціального походження,професії та майнового стану. Кожний громадянин може бути обраний до Сейму таСенату після досягнення 21 року, якщо він постійно та не менше п’яти роківпроживає на території Республіки Польща.
Жінки мають рівні права з чоловіками.Військовослужбовці мають усі виборчі права нарівні з цивільними особами.Виборчі права не належать особам, які чинним судовим рішенням визнанінедієздатними з причини психічної хвороби або розумової недорозвиненості, атакож позбавлені публічних прав або виборчого права за чинним рішенням суду.Кандидатів у депутати, сенатори, на посаду президента висувають політичні тагромадські організації, а також виборці. Порядок висунення кандидатів тапроведення виборів депутатів, сенаторів, а також президента визначаєтьсязаконом. Після обрання депутати та сенатори зобов’язані звітувати передвиборцями про свою роботу і про діяльність органу, до якого їх обрано.
3. Порівняльний аналіз формуванняпарламентаризму в Польщі та Україні
У світлі парламентських виборів – 2002в Україні та пропозицій Президента Л. Кучми з приводу трансформації політичноїсистеми від президентської до парламентської моделі напрошується порівняльнийзріз парламентаризму в нашій державі та Республіці Польща. Долі польського таукраїнського народів багато в чому схожі. Їх історія, трагічна і героїчна,тісно переплелась. На її перебіг значно впливали і впливають міжнародні тазовнішньоекономічні чинники, зокрема геополітичні інтереси великих держав. Крімтого, саме тоді ще в соціалістичній Польщі відбулася важлива для всіх країнсоціалістичної співдружності подія, котра увійшла в історію як «Круглийстіл» 1989 року.
Довготривалі та складні переговориміж правлячою Польською Об’єднаною Робітничою партією та опозицією, якууособлювали передусім лідери профоб’єднання «Солідарність», їхрадники – інтелектуали та політичні кола з середовища інтелігенції, завершилисяприйняттям спільної компромісної угоди. Вона фактично вперше узаконила реальневідновлення багатопартійної системи в одній із провідних країн радянськогоблоку. За результатами «Круглого столу» ПОРП втрачало право намонопольне керівництво польським суспільством, формування уряду, абсолютнедомінування в парламенті. Україна ж на початку 90-х років отримала можливістьпобудови справді демократичної держави після проголошення незалежності тавизнання цього факту більшістю країн світу (зараз нашу державу визнали 165країн світу).
Отже, починаючи з кінця 80-х –початку 90-х років ХХ ст., польське й українське суспільство перебувають у фазівсеохоплюючого трансформаційного процесу. Він є не тільки внутрішньою справоюПольщі та України, своєрідним дійством, яке автоматично і негайно відчинитьдвері до так званого «демократичного раю». Не меншою, якщо не більшоюмірою цей процес має і зовнішньополітичне значення. Саме від того, якзаконодавча та виконавча влади зможуть ефективно розробляти та впроваджувати,формувати дієве правове поле, залежатиме і міжнародний престиж країн, що в своючергу, сприятиме або гальмуватиме їх інтегрування в європейські економічні таполітичні структури, у світове співтовариство взагалі. Звичайно, осмислення тааналіз становлення парламентаризму в посткомуністичних Польщі та Україніповинні бути досить виваженими та враховувати відмінності стартових передумовцього процесу, які складалися впродовж віків (наявність реально діючої держави,парламентарних традицій, рівня державницької ментальності у населення тощо).Також слід враховувати деякі особливості політичного життя обох країн.
Починаючи з 1989 року в Польщі, азгодом і в інших країнах колишньої соціалістичної співдружності, відбуваютьсяпроцеси, об’єктивно спрямовані на творення нового суспільного устрою.Характерними рисами перемін, що відбуваються у польському й українськомусуспільствах, є бажання сформувати дієві, побудовані на справді демократичнихзасадах, багатопартійні системи. В ідеалі вони повинні були б творитиефективний, справедливий, патріотичний парламент, позбавлений безкомпромісногопротистояння, скажімо «червоних» і «білих». У Польщі це,наприклад, прибічники старої соціалістичної ПНР і ті хто виводить себе із «Солідарності».В Україні ситуація значно складніша.
Внутрішньополітичний поділсуспільства доповнюється ще й різними зовнішньополітичними орієнтаціями: натих, хто бажає реанімації Радянського Союзу, та на тих, хто прагне створеннясправді суверенної, рівноправної, демократичної України. Порівняльний аналізпроцесу формування громадянського суспільства, розвитку парламентаризму вкраїнах Західної Європи та колишньої соціалістичної співдружності не даєпідстав говорити про мудре й активне запозичення значною частиною політичноїеліти саме позитивного досвіду функціонування парламентських систем у країнахЗаходу, а також врахування негативних факторів, що перешкоджали їх розвиткові.
На жаль, політичні силипосткомуністичних держав в першу чергу перейняли від реально функціонуючихдемократій Заходу вигідні для себе принципи, методи, символи. Вони значноюмірою використовуються у вузько партійних, корпоративних, а незагальнодержавних інтересах. Особливо дані моменти характерні для політичногоспектру українського суспільства.
Аналізуючи становлення демократичногосуспільства в Польщі й Україні та парламентаризму як його важливої складовоїчастини, слід відзначити явища, котрих не було в країнах Заходу. Це повиннівраховувати нові політичні сили у посткомуністичних державах, які стоять надійсно демократичних позиціях.
По-перше, наявність правлячоїкомуністичної партії, хоча у Польщі та деяких інших країнах формально діяли йінші партії. Проте вони слухняно виконували стратегічну програму розробленуправлячою комуністичною партією. Така ситуація сформувала і відповіднументальність пересічного виборця країн цього регіону. Як, наслідок, доситьупереджене ставлення частини електорату до сучасних реформ, розвиткубагатопартійності, парламентаризму.
По-друге, населення колишніхсоціалістичних країн отримало можливість на практиці порівняти та відчутипозитивні й негативні прояви в розвитку капіталістичних і соціалістичнихсистем. Повернення до капіталізму виявився досить болісним, особливо векономічному та соціальному аспектах. Це призвело до певного поділу суспільствана тих, хто не в змозі, а в ряді випадків і не бажає зрозуміти решту перемін,прагне повернення до доби соціалізму, і тих, хто готовий все перебороти і йтивперед, змінюючи своє життя і відповідно суспільне середовище.
Ось із врахуванням даних обставинякраз і намагаються будувати свою стратегічну поведінку нові політичні сили упосткомуністичних суспільствах, в тому числі Польщі та Україні. Увесь цейкомплекс проблем переконує в існуванні трьох рівнів у розвитку парламентаризмуна Європейському континенті. Перший рівень – парламентарні системи, щосформувалися у країнах Західної Європи. Вони характеризуються відноснодосконалими та сталими формами і методами функціонування. Другий рівеньформується в європейських країнах колишньої соціалістичної співдружності, депарламентські традиції відроджуються. Насамперед мова йде про Польщу, Чехію,Угорщину, Словенію.
Тут парламентаризм піддається значнимвипробуванням, але рухається в руслі розвитку та зміцнення західноєвропейськоїдемократичної традиції. Третій рівень характерний для групи країн, депарламентаризм тільки народжується. Це країни СНД, в тому числі й Україна. Нажаль, вже у своєму зародку він значною мірою здеформований.
Саме в цих країнах представникистарої номенклатури, нова політична еліта, регіональні клани використовують усвоїх вузькоегоїстичних інтересах принципи демократії та функціонуванняполітичної системи, далеко не завжди сприяють її розвитку. Тому небезпечним длякраїн другого та третього рівнів є механічне впровадження принципівпарламентаризму західноєвропейського зразка. Громадсько-політичні сили, якісправді бажають здійснити демократичні перетворення, повинні обов’язково враховуватиможливе загострення різноманітних проблем у перехідний період. В іншомувипадку, прихід до влади політичних сил, що проповідують старі методигосподарювання, чи навіть представників тіньового бізнесу, корумпованихдержавних службовців може стати справою часу. Щось подібне спостерігається наполітичному небосхилі України.
Ще березневі, 1998 року, вибори доВерховної Ради засвідчили загострення боротьби за місце в українськомупарламенті. Непоодинокі були випадки безпринципності у виборі методів отриманнязаповітного депутатського мандата з боку кандидатів у депутати. Дані фактизагалом підтвердили й останні вибори до Верховної Ради України, які відбулисянаприкінці березня 2002 р.
У кінцевому підсумку можнаконстатувати деяке порівняння новообраного складу депутатського корпусу. У 1998р. 24,65% виборців віддали свої голоси за комуністів, 8,55% – за виборчий блокСоціалістичної та Селянської партій України, 4,04% – за прогресивнуСоціалістичну партію України. Загалом це понад 38%. Майже 30% депутатів є представникамикомерційних структур, 20% – регіональної політично-економічної еліти, а 27,8% –це народні депутати обрані знову. Партійно-політичний спектр розкладу сил привиборах нового складу Верховної Ради України розподілився так. Найбільшеголосів виборців – понад 24 % – отримав блок В. Ющенка «Наша Україна»,на другому місці комуністи – їм віддали свої симпатії приблизно 20 % виборців,тільки третіми стали представники блоку «За єдину Україну» – трохименше 12 % електоральних голосів.
Чотирьохвідсотковий бар’єр пройшлитакож ще три партії і блок, отримавши від 6 до 8 % голосів виборців –соціалісти, представники Блоку Юлії Тимошенко і соціал-демократи об’єднані.
Ще на початку 1992 року поляки булинапевно найбільш песимістично настроєним посткомуністичним суспільством. Понадполовина (51%) польського суспільства вважала, що ситуація в країнірозвивається у хибному напрямі. Такий низький рівень оптимізму можна пояснититим фактом, що для пересічного поляка політична свобода не стала достатньоюкомпенсацією за падіння життєвого рівня, яке тривало фактично з 1980 року.Проте, вже під кінець 1992 року майже 52% респондентів визнали, що демократія єнайбільш ефективною формою розвитку держави. Це підтвердили і треті вільнівибори, які відбулися у Польщі у вересні 1997 року.
Вони засвідчили, що поляки все-такивіддали перевагу політичним силам, не пов’язаним з комуністичним минулим. ХочаСоюз Лівиці Демократичної і збільшив кількість своїх прихильників з минулимивиборами, набравши майже 27% голосів, Акція Виборча Солідарність все жвипередила суперника, отримавши приблизно 33%. Вона ж у коаліції зправоцентристською партією Л. Бальцеровича сформувала уряд на чолі з ЄжиБузеком.
Однак, як уже зазначалося в розділіпро законодавчу владу в політичній системі польського суспільства, цілий рядпричин і обставин привів до поразки АВС у парламентських виборах – 2001,приходу до влади лівого блоку Союз лівих демократів – Унія Праці та сформуваннінового урядового кабінету на чолі з його лідером Лєшеком Міллером. Незважаючина досить складну внутрішньополітичну передвиборчу ситуацію у Польщі тарезультати парламентських виборів 2001 року, слід зауважити, що у населенняпоступово формується розуміння необхідності політичної стабільності та дій,спрямованих на неухильний поступ суспільства, в тому числі й через ефективнодіючу парламентську систему.
Отже, можна зробити висновок, щопарламентаризм у Польщі 1989 – 2001 рр. загалом тяжів до західноєвропейськоготипу. Україна ж перебуває в активному пошуку оптимальної політичної моделірозвитку, хоча загальний вектор перемін має демократичне соціально орієнтованеспрямування.
Висновки
польськийпарламентаризм ліберальний демократичний
За останнє десятиліття політичнасистема Польської держави зазнала демократичних змін. Ці перетворення булиспричинені багатьма факторами. Проте, найголовнішим з них є розпадсоціалістичної системи. Цей величезний механізм почав руйнуватися наприкінці80-х років ХХ ст., і вже ніякі спроби налагодити його не мали та, напевно, й нематимуть успіху.
Адже люди втомилися жити за «залізноюзавісою». З крахом політичної системи у житті багатьох країн СхідноїЄвропи розпочався новий складний етап. Ці держави захопив потік демократичнихперетворень, „хвиля демократизації". І виявилося, що посткомуністичні країнизовсім до цього не готові. На поверхню спливла велика кількість питань, якіпотребували якомога швидшого вирішення. Для того, щоб не допустити хаосу табеззаконня в країні, повернення до старих часів, перш за все потрібно булостворити чітку та стійку законодавчу базу для розвитку суспільства.
В Польщі такою базою стала новаконституція 1997 року. За цією конституцією вищим законодавчим органом країни єпарламент. Розвиток парламентаризму в Польщі пройшов складний та нелегкий шлях:від Сейму в соціалістичній країні з пануванням єдиної комуністичної ідеологіїта командно-адміністративною системою управління до деідеологізації тадемократизації всього суспільного життя.
Парламентаризм є його невід’ємноюскладовою, і на останніх парламентських виборах восени 2001 року польськесуспільство довело, що воно готове до життя в демократичній країні, з усіма їїскладовими як то парламентаризм, багатопартійність, гарантованість і захистправ людини. Тобто поляки можуть та роблять все, щоб Польща була справді розвиненоюєвропейською державою. Парламентаризм в Польщі має усі сприятливі умови длясвого розвитку, адже в його розпорядженні є не лише всі ті демократичні зміни,що відбуваються в державі, але й досвід західного парламентаризму. ПротеПольща, як і всі країни колишнього соціалістичного табору, звичайно, має своїособливості, і не можна просто автоматично переносити усі засади західноїмоделі парламентаризму на постсоціалістичний простір.
Потрібний час і вміння політичнихкерівників держави для того, щоб Польська держава, як зрештою і всі колишнісоціалістичні країни, стала дійсно демократичною правовою державою.
В цілому, підводячи підсумки аналізуполітичної системи сучасного польського суспільства, можна зробити наступнівисновки.
1. Вищими законодавчим органом вПольщі є двопалатний парламент, який складається з Сейму (нижня палата) таСенату (верхня палата);
2. До органів виконавчої влади вРеспубліці Польща належать Президент, Уряд (Рада Міністрів), органи місцевогосамоврядування.
3. Судова влада в Польщі складаєтьсяз Конституційного трибуналу, Державного трибуналу, Верховної палати контролю,судів, Прокуратури.
4. Громадяни Республіки Польща маютьрівні права та свободи незалежно від статі, народження, професії, освіти, раси,віросповідання, суспільного становища.
Загалом політична система Польщі можевизначатися як парламентсько-президентська модель. Подібно до іншихпостсоціалістичних країн із швидкими темпами просування по шляху демократизаціїта ринкової економіки (наприклад, Чехії, Угорщини, Словенії) її розвиток,по-перше, відбувається у загальноцивілізаційному руслі; по-друге, має ознакистабільності через почергову зміну влади політичних сил ліво- таправоцентристської орієнтації; по-третє, характеризується поверненням доцінностей як ліберально-демократичного, так і одночасно традиційного характеру.
Література
1. KonstytucjaRzeczypospolity Polskiej. Warszawa, 6 kuietnia 1997 r.
2. Андрійчук В., Кириченко О.Реформи і зовнішня політика // Політика і час. – 1997.– № 3. 145
3. Бакер Р. К вопросу о роли «круглогостола» в процессе трансформации польской политической системы // Революции1989 года в странах Центральной (Восточной) Европы: Взгляд через десятилетие. –М.: Наука, 2001. – С. 131 – 138.
4. Бредова В. Экономика странВосточной Европы в 1996 г. // МЭиМО. – 1997. – № 11.
5. Бурант Стівен Р. Україна іПольща: до стратегічного партнерства // Політична думка. – 1998. – № 3.
6. Бухарин Н.И. Внутренниефакторы польской революции 1989 г. // Революции 1989 года в странах Центральной(Восточной) Европы: Взгляд через десятилетие. – М.: Наука, 2001. – С. 119 –130.
7. Вахрамеєв А., Габардин П.Что происходит в странах Центральной и Восточной Европы? – М.: Знание, 1991.
8. Воронков В. ПольскаяНародная Республика. Справочник. – М., 1984.
9. Восточная Европа: контурыпосткомунистической модели развития / РАН, Ин-т славяноведения и балканистики;отв. Ред. Ю.С. Новопашин. – М., 1992.
10. Геремек Б. Основнінапрямки зовнішньої політики Польщі // Політична думка. – 1998. – № 1.