Культурологічний підхід як основа модернізації змісту астрономічної освіти у загальноосвітніх навчальних закладах

ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИЗАСТОСУВАННЯ КУЛЬТУРОЛОГІЧНОГО ПІДХОДУ
1.1 Сутність культурногопідходу до навчання
1.2 Сучасний станастрономічної освіти з точки зору культурологічного підходу
1.3 Застосуваннякультурологічного підходу у фізичної освіті
РОЗДІЛ 2. КУЛЬТУРНИЙ ПІДХІД ЯК ОСНОВАМОДЕРНІЗАЦІЇ ЗМІСТУ АСТРОНОМІЧНОЇ ОСВІТИ
2.1 Вплив астрономії насучасною культуру
2.2 Астрономічна культура –невід’ємна складова сучасної людини
2.3 Модернізація змістуастрономічної освіти на основі культурологічного підходу
РОЗДІЛ 3. ЗАСТОСУВАННЯКУЛЬТОРОЛОГІЧНОГО ПІДХІДУ ПІД ЧАС НАВЧАННЯ АСТРОНОМІЇ У ЗАГАЛЬНООСВІТНІХНАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ
3.1 Дослідження станусучасної астрономічної освіти у загальноосвітніх закладах з точки зорукультурологічного підходу
3.2 Застосуваннякультурологічного підходу під час вивчення астрономії в академічному ліцеї
3.3 Особливості застосуваннякультурологічного підходу при вивченню астрономії у школі №30
ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ
СПИСОК ВИКОРИСТОВУВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП
Актуальність дослідження. Специфіка сучасної соціокультурної ситуаціїпотребує застосування культурологічного підходу до обґрунтуваннятеоретико-методологічних основ астрономічної освіти в загальноосвітніх учбовихзакладах. Проблема формування стійкого інтересу у учнів до астрономії є одній зактуальних проблем сучасної системи додаткової освіти дітей.
Культурологічний підхід до проблем загальноосвітніх учбових закладахдозволяє подолати суперечність між духовним і матеріальним, що існує у сферіосвіти. Інструментально-нормативна модель навчання сьогодні повинна бутизамінена культурно творчою моделлю, яка спирається на визнання принциповоїнезавершеності культурно-освітнього шляху людини, індивідуалізації освітньоїтраєкторії [6, c.81].
З огляду на актуальність проблеми і була вибрана тема дипломної роботи «Культурологічний підхід якоснова модернізації змісту астрономічної освіти у загальноосвітніх навчальнихзакладах».
В даний час у всіх країнах відбувається розширення культурного просторуосвіти. Сучасна школа відходить від репродуктивної моделі освіти, що працює навідтворення і стабільність наявних суспільних відносин, до продуктивної, посвоїй суті, гуманістичній, культуроориентированої школі, метою якої є вихованнялюдини, здібної до культурного творення, до творчого діалогу з природою,соціумом.
Це зв'язано з використанням культурологічного підходу до формуваннязмісту, з появою нових методик професійної освіти, які полягають в забезпеченнісуб'єктивної позиції майбутнього педагога. До умов оновлення педагогічноїосвіти відносять безперервність загальнокультурної і професійно-освітньоїпідготовки, якісне оновлення змісту на основі принципів культуро-сообразності,гуманізації, професіоналізації [7, c.54]. Суть культурологічного підходу восвіті також обумовлена процесами гуманізації і гуманітаризації. Вона полягає увихованні людини культури і моральності, направленої на збереження івідтворення світових і вітчизняних культурних цінностей. Культурологічнадіяльність вчителя не є якою-небудь наочною діяльністю, а виступає як деякаметадіяльность, як своєрідний внутрішній план будь-якої іншої діяльності.
Таким чином, існує актуальна потреба синтезу двохмагістральних напрямів сучасної освіти: інформатизації і гуманітаризації зметою створення ефективніших методик і умов навчання, які б сприяли вихованнюрозлитої, активної, гуманної особи, пристосованої до життя на сучасному світі,що швидко змінюється, не декларативна, а по суті.
Реалізувати це завдання, на наш погляд, можна тількиподолавши схематизм технократичного підходу, лежачого основі більшостіконцепцій комп'ютеризації і виробивши культурологічний підхід, який, ґрунтуючисьна конструктивній концепції культури, допоміг би подолати суперечностізнеособленого представлення людини як «комп'ютерної метафори» і повернути щонавчається його сутнісні людські характеристики як вільною, самоопределаюшейсяособі, що знаходиться вбезперервному діалозі з самим собою, іншими особами і творами культури, щоутілюють в собі всю попередню і справжню культуру [6, c.121].
Аналіз педагогічної літератури по нових інформаційнихтехнологіях, психологічним і технічним аспектам проблеми навчання людини задопомогою комп'ютера дозволили висунути наступну гіпотезу: підвищенняефективності процесу освіти на різних рівнях — від початкової до вищої шкіл, внових умовах екранної культури лежить на перетині двох зустрічних напрямів: розвиткуінформаційно-комп'ютерних технологій і розробки гуманістичних концепційвикористання їх людиною.
Необхідність введення астрономії в освітній стандарт, визначається нетільки світоглядною роллю астрономії, але і внутрішньою привабливістю її.
З цієї причини актуальна сама проблема формування і розвиткупізнавального інтересу що вчаться до астрономії і природних наук.
Зміст освіти є віддзеркаленнякультури певної епохи. В той же час, існуюча система вищої освіти багато в чомупобудована на культурних домінантах минулого — раціональному погляді на світ,інтелектуалізмі, утилітарності. Цивілізаційна однобічність виразно виявляєтьсяв змісті освіти, в якій знання про цілісний світ людини і досвід цілісноїдіяльності відсунуті на другий план в порівнянні з науковою монокультурою [4, c.54].
Пошуки моделей освіти, адекватнихсучасному типу культури і що відповідають новому етапу розвитку цивілізації,складають одну з актуальних проблем сучасної педагогіки. При цьому на першийплан висуваються завдання розробки теоретичних основ цілісного учбово-виховногопроцесу стосовно таких категорій, як зміст, методи і організація навчання.
Вирішення вказаних завдань викликаєнеобхідність звернення освіти до своїх фундаментальних витоків — розгляди йогояк частини культури, культуросообразної системи, культуротворчого процесу.Найважливішим завданням розвитку сучасної освіти є подолання роз'єднаності двохкомпонентів культури — природничонауковою і гуманітарною шляхом їх інтеграції івзаємозбагачення на основі додання змісту вищого утворення культурологічноїспрямованості.
Мета дослідження розробка концепції культурного інформаційно-освітньогосередовища в умовах екранної культури; вироблення методичних рекомендацій,направлених на створення умов, спонукаючих що навчається в цьому середовищі дорозвитку індивідуального, творчого діалогового гуманітарного мислення, щодозволяє людині знайти відчуття власної цілісності і можливість ефективноговзаємодіях з швидко змінним світом.
Об'єкт дослідженнядіяльність ліцеюпо створенню, освоєнню і впровадженню в учбово-виховний процес застосуваннякультурологічного підходу під час вивчення астрономії програми учбового курсу«Всесвіт. Культура. Людина», а також методика проведення уроку, для кращогозасвоєння культурологічного підходу при вивчені теми «Час та календар» в школі№ 30.
Предмет дослідження: дидактичні основи застосування культурологічного підходу прирозробці і використанні інформаційних диагностико — навчальних систем поастрономії
Відповідно до об'єкту, предмету імети були поставлені наступні завдання:
–         сформулюватиосновні положення культурологічного підходу при розробці і використанніінформаційно-діагностичних і повчальних систем.
–         розробитиконцепцію, структуру і функції культурного інформаційно-повчального середовищав умовах екранної культури.
–         розробитиструктуру і принципи функціонувань системи психолого-педагогической діагностикиі супроводу, що утілює гуманні принципи культурного інформаційно-повчальногосередовища як її ядро;
–         досліджуватиосновні проблеми викладання астрономії в сучасній школі.
Методи дослідження складають аналіз психолого-педагогической,науково-методичної літератури по темі дослідження; аналіз літератури по астрономії,її взаємозв'язку з іншими природними науками, еволюції поглядів на її викладання;аналіз літератури по використанню комп'ютерних технологій в навчанні астрономіїі фізики; вивчення російського і українського досвіду викладання астрономії вшколі; аналіз програм і підручників по астрономії.
На рівні конкретного методологічного дослідження основними сталі ідеїцілісного підходу, безперервної педагогічної освіти, ідеї особового ікультурологічного підходів в системі в загальноосвітніх учбових закладах:
–         вітчизняні теорії діалогу культур ікультурологічного розвитку особи (М.М.Бахтін, В.С. Біблер, Е.В. Бондаревськая,М.С. Каган, А.Ф.Лосев);
–         зарубіжні концепції культурологічного становленняособи (У.Берч, І.Вутрі, У.Гилфорд, А.Гропле, А.Депаред, Х.Десман, С.Киль,Ч.Кнаппер, Д.Мак-хепрі, Дж.Молл і ін.).
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в нім запропонована і обґрунтованаметодика використання комп'ютерних глобальних комунікаційних мереж припроведенні занять по фізиці і астрономії, а також обґрунтована методикавведення нових складних астрономічних понять в шкільний курс «Фізика іастрономія».
Практична значущість дослідження визначається тим, що теоретичніположення і виводи доведені до конкретної методики культурологічного підходуастрономічної освіти. Розроблені методичні рекомендації застосування культорологічногопідходу під час навчання астрономії в загальноосвітніх учбових закладах.Результати роботи можуть використовуватися як практична основа для професійногорозвитку вчителів на основі культурологічного підходу, в рамках системипідвищення кваліфікації, у вузівському викладанні на факультетах гуманітарногопрофілю, вдосконалення загальнопедагогічної системи в цілому, створення новихосвітніх продуктів (програм, учбових матеріалів); які застосовні для педагогів,орієнтованих на загальнокультурний особовий саморозвиток.
Структура дипломної роботи складається з вступу, 3-ох розділів,висновків. Обсяг дипломної роботи 86 сторінок, в тому числі 6 таблиць, 9рисунків, список використаних джерел складає 31 найменувань.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІЗАСАДИ ЗАСТОСУВАННЯ
КУЛЬТУРОЛОГІЧНОГО ПІДХОДУ
 
1.1 Сутністькультурного підходу до навчання
Що відбуваються в Україніполітичні, соціокультурні, духовні і економічні перетворення привели до того,що суспільство зайняте сьогодні фундаментальним переглядом своїх рушійнихсоціальних механізмів. Мова, перш за все, йде про перехід до демократичноїсистеми соціального розвитку, що вимагає змін і в системі освіти. Освітавиступає як основний чинник забезпечення культурного зрушення, оновленнясоціально-економічного устрою і всіх аспектів життєдіяльності суспільства [12, c.26].
Аналіз філософсько-соціологічної літератури показав, що в останнідесятиліття вся більша кількість досліджень в цій області приводить до виводупро існування глобальної кризи освіти: різні автори загострюють увагу на різнихаспектах цього явища: бездуховність і криза цінностей, недостатність професіоналізму,недостатність спеціалізації і так далі Все це обумовлено поряд чинників такихяк:
–        недостатнійкультурний рівень частини учнів і їх сімей.
–        недостатнійзв'язок і взаємодія установ освіти і культури.
–        малокультурнесередовище учбових закладів.
–        низькийрівень культури спілкування (серед дітей і дорослих)
–        низькийрівень культурної письменності основної маси випускників шкіл (тобтопедагогічний брак), які надалі не можуть забезпечити своєю працею необхіднукультуру сучасного виробництва.
У педагогіці неухильно росте увага до культурологічних проблем освіти. Цестало результатом різних для різних країн традицій системного розглядувзаємодії культури і освіти. У сучасній теорії і практиці освіти простежуєтьсятенденція не тільки пошуків нових підходів до його організації, але і іншого,адекватного сучасній культурі і науці розуміння його культурних особливостей імеханізмів.
Зміни в соціокультурній ситуації привели до змін погляду не тільки накультуру, але і на особу в культурі. Розвиток особи, вільний і творчий характертакого розвитку стають пріоритетними цінностями сучасної освіти.
В.М.Розін [3, с.46] в своїх роботах відзначає, що освічена людина – це нетільки фахівець і не тільки особа, а саме людина культурна і підготовлена дожиття, до змін способу життя, до зміни своїх уявлень, світоглядів,світовідчування; освічена людина є культурною і в тому сенсі, що приймає і розумієінші культурні позиції і цінність не тільки з позиції власної незалежності, алеі чужий.
Культурологічний підхід представляє для нас особливийінтерес, оскільки допомагає виявити соціокультурні проблеми, вирішити їх набазі ідей і принципів, відповідних сучасній культурі, і ставити нові питання,що дозволяють переосмислювати сучасну педагогіку:
–        які зміни необхідні для поглиблення зв'язків зкультурою.
–        що саметреба міняти в теорії утворення, щоб вона відповідала новим культурним ідеям.
–        як наситити зміст і форми освіти культурнимикомпонентами.
Зараз гостро коштує питання про формування культури фахівців, в якійз'єднуються високий професіоналізм, інтелігентність, а також творчий початок. Узаконі України «О освіті» в основних вимогах до змісту освіти підкреслюється,що воно повинне забезпечити «інтеграцію особи в системі світовий і національнихкультур» [18, c.21].
Мета професійного навчання полягає в оволодінні складною структуроюпрофесійної діяльності, яка відбувається через учення. У професійному навчанні усесторонньогорозвитку особи і підвищення її культурного рівня набуває великий особовий сенс,оскільки воно пов'язане з майбутньою професією, конкретною спеціальністю івиступає як визначальні характеристики майбутнього фахівця.
Провідна роль в підготовціфахівця такого рівня належить професійним освітнім установам, основна мета яких- виховання соціальне активною, такою, що комфортно відчуває себе в умовахпрофесійної діяльності і соціальної взаємодії особи, здібної до соціокультурноїадаптації. А особливе місце в реалізації ідеї соціокультурної адаптаціїналежить природознавчим наукам, за допомогою яких і здійснюється безпосереднійі опосередкований «діалог культур». У учбових закладах, де фізика та астрономіяє непрофілюючим предметом, на жаль, приділяється мало уваги. Сучасні учбовізаклади і вчителя — наочники, за рідкісним виключенням, не забезпечують повноюмірою дію культурних механізмів, форм і змісту освітніх процесів, хочаспорідненість культури і освіти самими вчителями номінально признається; зіншого боку, в спробах прищепити таким, що вчиться певний об'єм культурноїінформації методами нав'язування і примушення викладачі орієнтують учнів накультурні цінності минулого, відчужувавши їх від цінностей сучасної культури іжиття, ускладнюючи тим самим їх входження в сьогоднішній соціум.
Сучасна школа ставить передучителями та викладачами завдання одночасного формування в учнів та студентівгуманістичного і наукового світогляду. Світогляд є основою узагальненогоусвідомлення людиною свого відношення до навколишньої дійсності, усвідомленнямети людської життєдіяльності [19, c.37].
Сучасна школа ставить передпедагогами завдання формування в учнів і студентів одночасно гуманістичного йнаукового світогляду. Саме світогляд служить засобом узагальненого усвідомленнялюдиною свого відношення до навколишньої дійсності, визначення місця у світі,усвідомлення мети й змісту свого життя й діяльності. Всі уявлення, поняття,знання, погляди, які безпосередньо виконують цю функцію, є світоглядними.
Г.М. Голин відзначає, щонауковий світогляд є інтегральним баченням й осмисленням світу, він є вищимсинтезом знань, умінь, досвіду, переконань, ідеалів і емоційних оцінок. Кожнийіз цих елементів — необхідна складова частина світогляду, відсутність одного зних змінює всю структуру світогляду як цілісного феномена [3, c.56]. І.М.Лучків та І.І. Бродин [4, c.32] відзначають, що на кожному етапі розвиткуфізики необхідною була систематизація знань, об’єднана загальними ідеями йпринципами, що і проводиться в рамках фізичної картини світу.
Фізична картина світу — це цілісна система фундаментальних фізичнихпонять, законів і ідей, які відображають всю сукупність фізичних знань наданому етапі розвитку суспільства, культури і науки. Фізична картина світу єчастиною природничої картини світу й входить у загальну наукову картину світу,яка є компонентом загальнолюдської культури. Тому передавати знання, навчатифізики через одночасне формування й наукового, й гуманістичного світогляду вучнів і студентів в ізоляції від загальносвітової культури не можна. Якпоказують історичні факти, культура і її складові (філософія, наука та ін.)зародилися й розвиваються одночасно разом з людством.
Культура багатогранна, і тільки в системі цінностей можна доситьзмістовно зрозуміти її прояви. А прояви її нескінченні [2, c.12].
Учителя і викладачі не вчатькультури. Вони можуть тільки бути посередниками між культурою і учнями абостудентами. Посередницька роль учителя або викладача фізики полягає увикористанні в учбовому процесі елементів культурологічних знань, які єактуальними при вивченні певних тем, при складанні задач, при підготовцірефератів. На прикладі застосування знань про античне суспільство, йогокультуру і науку покажемо, як можна реалізувати гуманістичну спрямованістьфізичної освіти на практиці через синтез наукових і культурологічних знань, щомає на меті виховання високоосвіченого, інтелігентного громадянина.
Вже в античному суспільстві культура як сукупність навичок і вмінь, атакож результатів діяльності людини була виділена в предмет осмислення.
При вивченні історії виникнення науки. Демократична й гуманістичнаспрямованість грецької культури дозволила їй стати духовною цінністю в повномурозумінні слова, забезпечивши європейській культурі можливість зайняти йзберегти провідне місце у світі вже протягом двох тисячоліть [21, c.23].
У Древній Греції виникла теоретична наука (математика, механіка, фізика,астрономія, біологія, географія й т.д.), яка розробляла наукові уявлення просвіт, розвивався науковий метод. Наукові фізичні терміни — маса, атом,електрон, ізотоп і т.д. — мають грецьке походження. У фізичних й математичнихформулах дотепер уживаються букви грецького алфавіту. Імена грецьких учених:Фалеса, Піфагора, Демокрита, Аристотеля, Архімеда, Евкліда, Птоломея й іншихдотепер зустрічаються в підручниках, по яким займаються сучасні школярі йстуденти.
У Древній Греції людськийрозум уперше усвідомив свою силу, і люди стали займатися наукою не тільки тому,що це потрібно, але й тому, що це цікаво, відчули «радість пізнання» (заАристотелем). Перші вчені стали називатися філософами — «аматорами мудрості». Вгрецькому суспільстві виникла потреба в учителях мудрості, що привело до появипрофесій вченого і учителя [5, с.69].
У Древній Греції виникли систематичнінаукові дослідження, наукове викладання і наукова інформація. З’явилися першінаукові школи: академія Платона, ліцей Аристотеля, Олександрійський музей,Іонійська школа, Піфагорійська школа. У цих «наукових закладах» на першомуетапі зародження науки були поставлені глибокі питання про будову й походженнясвіту, про причину руху, про ролі кількісних відносин у природі й т.д.Намагаючись відповісти на ці питання, іонійці, піфагорійці й елєати поклалипочаток теоретичному аналізу природи, розробці наукової картини світу. У цихперших спробах багато наївного, помилкового, ще відсутня перевірка гіпотез ідоведень досвідом і математичним аналізом. Але вже висловлена чітка ідея провічність матерії, про розвиток світу в силу природних причин побудовані першімоделі Всесвіту. На зміну міфічним уявленням про виникнення й будову світуприйшла наука [5, c.43].
При вивченні законівзбереження.«Ніщо не може відбутися з нічого, і ніяк не може те, що має знищитися», — ізцього принципу Емпедокла починається історія законів збереження, що граютьфундаментальну роль у сучасній фізиці.
Його ідеї були розвиненіДемокритом: «З нічого не відбувається нічого. Ніщо існуюче не може бутизруйновано. Всі зміни відбуваються завдяки з’єднанню й розкладанню частин… Неіснує нічого, крім атомів і чистого простору, все інше тільки погляд...»
При вивченні історіївиникнення фізики як окремої науки. Хрещеним батьком фізичної науки зараз називають Аристотеля,який написав книгу «Фізика», присвячену дослідженню природи. Назва книги сталаназвою фізичної науки. Порожнеча, невагомість, за Аристотелем, неприродні,неможливі. Аристотелівський фізик — це людина, яка живе в повітряномусередовищі на нерухомій Землі, у полі тяжіння цієї Землі й не мислить життя безцих атрибутів. Відповідно до повсякденних уявлень Аристотель приймаєгеоцентричну систему світу й концепцію обмеженого Всесвіту, розшарованого насфери руху небесних світил.
Природознавству варто булопройти тривалий шлях пошуків і боротьби з Аристотелевским світорозумінням, щобприйти до іншого світорозуміння [5, c.136].
При вивченні молекулярноїфізики. ЛукреційКар написав знамениту поему «Про природу речей», що стала класичним надбаннямнаукового природознавства. Представник афінської науки й філософії Епікуррозвивав навчання Демокрита про природу, займався проблемами етики(«епікурейство» — матеріалістична й земна етика). Лукрецій намалював модельруху атомів, подібну до руху порошин у сонячному промені. Це була перша вісторії науки картина молекулярного руху. Сам хаотичний рух атомів Епікурпояснює інакше, ніж Демокрит, він відступає від строгого детермінізмуДемокрита. Епікур не визнає розходження у швидкості падіння малих і більшихатомів.
Епікур і Лукрецій вважали, щоодна необхідність не в змозі пояснити розмаїтість явищ природи й особливостіповедінки людей і тварин. Варто допускати невеликі випадкові відхилення — такуперше в історії науки в науковий аналіз поряд з необхідністю вводитьсявипадковість [9, c.190].
При вивченні механіки. Грецька наука перейшла відрозгляду світу в цілому до диференційованого знання, з єдиної науки виділилисяй розвилися окремі науки, природні й гуманітарні. Причина цього полягала взміні історичних умов, у нових суспільних потребах. Походи ОлександраМакедонського вимагали не тільки полководницького мистецтва, але й конкретнихзнань. Військо супроводжували інженери й будівельники. Одержала розвитоквійськова й будівельна техніка. Професія інженера стала користуватисясуспільним визнанням і повагою. Астрономія, географія, а з ними й природознавствостали суспільно необхідними. Спадкоємці імперії Олександра проявляли турботупро вчених, створювали умови, які забезпечували їм можливість спокійноїнаукової праці. Створювалися бібліотеки, обсерваторії, колекції. Так виникОлександрійський музей — попередник сучасних науково-дослідницьких інститутів.В Олександрії жили й працювали великі вчені: геометр Евклід, географ іматематик Ерастофен, астрономи Конон, Аристарх Самосский, Клавдій Птоломей. ЗОлександрією були зв’язані й листувалися знаменитий Архімед, математикАполлоній Пергський, астроном Гіппарх.
Великий математик, механік іфізик стародавності Архімед поряд з Евклідом є вченим, ім’я якого відомокожному школяреві. Закон Архімеда століттями не сходить зі сторінок шкільнихпідручників фізики.
Перші праці Архімедаприсвячені механіці. У своїх математичних роботах Архімед опирався на механіку.Він використовує принцип важеля при розв’язуванні ряду геометричних задач.Архімед був представником математичної фізики, вірніше, фізичної математики. Кріммеханіки й математики Архімед займався оптикою й астрономією.
Твір Архімеда «Про плаваючітіла» містить знаменитий закон Архімеда, умови плавання тіл. Природа рідини, заАрхімедом, така, «що з її часток, розташованих на однаковому рівні й таких, щоприлягають одна до одної, менш стиснуті видавлюються більш стиснутими, і щокожна з її часток стискається рідиною, що перебуває над нею, по схилові». Цеозначення дозволяє Архімедові сформулювати основне положення: «Поверхня всякоїрідини, що встановилася нерухомо, буде мати форму кулі, центр якої збігаєтьсяіз центром Землі». Таким чином, Архімед вважає Землю кулею й поверхня важкоїрідини, що перебуває в рівновазі, в полі ваги Землі, є сферичною.
Принцип важеля й вчення процентр ваги є найважливішими (разом із законом Архімеда) науковими досягненнямиАрхімеда. Він був одним з найбільших інженерів свого часу, конструктором машині механічних апаратів. Він винайшов машину для поливання полів, водопідйомнийгвинт і особливо успішно розробляв конструкції військових машин. Це був першийучений, що приділяв багато уваги й сил військовим завданням.
Під керівництвом Архімедабуло побудовано в Сіракузах безліч машин різного призначення. Він загинув разомз рідним містом у Другій Пунічній війні. Архімед увійшов в історію як один зперших учених, які працювали на війну, і як перша жертва війни серед людейнауки [5, с.96].
На цих прикладах показано, як можна використовувати елементикультурологічних знань в процесі викладання фізики з метою формування цілісногонаукового і гуманістичного світогляду. Такий підхід до навчання приводить довсебічного гармонійного розвитку особистості в єдиному зв’язку з формуваннямкультурних і моральних начал майбутньої людини-громадянина.
1.2 Сучасний станастрономічної освіти з точки зору культурологічного підходу
Національною доктриноюрозвитку освіти в Україні одним із пріоритетних напрямків розвитку освітипроголошується постійне оновлення змісту і якості освіти та форм організаціїнавчально-виховного процесу щодо формування у підростаючого поколіннянаціональних і загальнолюдських цінностей [6, с.31].
Особливого значення набуваєпріоритет гуманістичних цілей навчання. Сучасна гуманістична спрямованістьосвіти орієнтує навчальний процес (і в тому числі з фізики та астрономії) навиховання особистості, яка володіє високою загальною культурою, має широкийнауковий світогляд та культурне світорозуміння.
Гуманістична спрямованістьосвіти – цеспрямованість навчально-виховного процесу на викладання-засвоєння дисциплінтехнічного та гуманітарного циклів, де здійснюються міжпредметні зв’язки міждисциплінами цих циклів на основі кроскультурного підходу до навчання.Гуманістична спрямованість освіти базується на наукових засадах і формується надосвіді вітчизняного та зарубіжного розвитку науки, освіти, виховання, назнаннях, доведених теорією та перевірених практикою. Гуманістична спрямованістьосвіти має проникнути в процес навчання на всіх рівнях у середній та вищийшколі.
Фізична наука та їїдосягнення, фізичні знання є тією опорою, на якій формується світогляд учнів істудентів. Формування світогляду забезпечується безперервним характеромнавчання фізики, формуванням в учнів та студентів цілісної наукової картинисвіту через систематизацію та узагальнення знань про природу, про відношеннялюдини та природи, людини та суспільства на основі розкриття головних ідейфізичної науки. Розгляд еволюції фізичної картини світу, еволюції розуміннялюдиною свого місця у Всесвіті в цілісній системі виховання моральної культуримайбутньої особистості є одним із засобів формування наукового і, разом з цим,гуманістичного світогляду [17, c.25].
Педагогічна діяльністьорганізовує усередині культури «канал освіти», через який проходить, якщо невсе, то найістотніший і основніший для даної культури зміст, щоб статинадбанням конкретного індивіда і його діяльності, а через них знову повернутисяв культуру. Ця робота буде ефективною тільки тоді, коли вона відповідає будовікультури, логіці організації її матеріалу.
Таким чином, педагогічна культура, будучи особливим феноменом ірезультатом людської діяльності, виступає основним чинником, що впливає напроцес культурологічної підготовки майбутнього вчителя, що пред'являється додіяльності по навчанню і вихованню, і виступає інтеграційною характеристикоюпедагогічного процесу в єдності його суб'єкта, об'єкту, змісту, процесу,системи і цілей.
Культурологічний потенціалпедагогічної освіти в нашому розумінні означає здійснення процесу освіти ірозвитку особи вчителя через призму поняття культури. Цей процес здійснюється вперсоною культуросообразного середовища, наповненому людськими сенсами і особі,що дає можливість, вільно проявляти свою індивідуальність, здібність докультурного саморозвитку і самовизначення в світі культурних цінностей.
Звернення до культурологічної проблематики дозволяє зробити висновок проте, що сама педагогіка (наука і практика) виступає як значуще явище культури,що розглядається як засіб перетворення суспільної ситуації і окультурення,облагороджування природи людини [17, c.27].
Уявлення про суть, структуруі зміст культурологічної підготовки майбутнього вчителя нами сформульовано задопомогою звернення до процесу моделювання досліджуваного явища.
Специфіка підготовки вчителя з позицій використання теоретичної моделійого культурологічного розвитку полягає в тому, що акцент переноситься іззовнішнього боку організації педагогічної діяльності по підготовці професіоналана «її внутрішню сторону». В центрі такого підходу коштує майбутній вчитель яксуб'єкт професійного розвитку, а сама підготовка здійснюється з позиційкультуросообразного особово-орієнтованого навчання.
Особливістю сучасногошкільного курсу фізики є вимога обов'язкового включення в зміст предметуастрономічного матеріалу. Крім того, в деяких школах України астрономія як іраніше викладається у випускному (11) класі як самостійний предмет. У школах,як показує практика, астрономію ведуть частіше за всього вчителя фізики, вдеяких випадках — викладачі математики або географії.
На нашу думку, професійнапідготовка вчителя фізики повинна включати комплексну систему астрономічноїосвіти, що містить три підсистеми: наочну (курси фізики, астрономії, сучаснихконцепцій природознавства), методичну (методика викладання фізики) і спеціальну(курси по вибору, факультативи). Кожна підсистема, у свою чергу, є системою[17, c.24].
Наочна підготовкареалізується при вивченні курсів фізики (загальною і теоретичною), концепційсучасного природознавства, астрономії. Об'єднання вказаних предметів в рамкахосвітньої системи дозволить погоджувати їх зміст, що виключить повторматеріалу. Основним засобом при цьому може виступити реалізація міжнаочнихзв'язків різного типу, використання завдань з міжнаочним змістом. Узгодженістьвивчення астрономічного матеріалу сприяє систематизації астрономічних знань.
Курс методики викладанняастрономії в учбових планах педагогічних вузів, що готують вчителів фізики, непередбачений. Частково методична підготовка майбутнього вчителя до викладанняастрономії може бути реалізована при вивченні курсу методики викладання фізики.Але як учбовий предмет астрономія має свої особливості, які не завжди можутьбути враховані в програмах вказаного курсу. Доцільне введення спеціальногокурсу методики викладання астрономії, який дозволив би враховувати всі особливостівивчення астрономії в сучасній школі. Такий курс може бути, наприклад,дисципліну спеціалізації [18, c.14].
Останнім часом в областіастрофізики здійснено багато відкриттів, отримано багато нових фактів. Мобільновідстежувати всі зміни, що відбуваються в науці, в систематичному курсі наврядчи потрібно, оскільки це може привести до його перевантаженості, ускладнення.Досвід роботи провідних університетів України підказує введення курсів повибору, факультативів, присвячених проблемам сучасної астрофізики. Зміст такихкурсів більш вариативно, невелико за об'ємом, сприяє формуванню допитливості,розвитку пізнавального інтересу студентів і критичного відношення допсевдонаукових фактів.
Вищесказане лягло в основуконцепції комплексної системи астрономічної освіти, яка полягає в наступному:
1) основоположною є наочнапідготовка, а саме оволодіння астрономією як наукою, що реалізується прививченні власне астрономії як учбового предмету, а також курсів фізики,концепцій сучасного природознавства;
2) методична підготовкаповинна враховувати особливості викладання астрономії в школі як окремого курсуі в курсах предметів природничонаукового циклу і здійснюється в рамках методикивикладання фізики;
3) необхідним елементомсистеми є спеціальна підготовка (наочна і методична), що реалізовується черезкурси по вибору, факультативи;
4) три описані підсистемивзаємозв'язані в рамках загальної системи і ефективні лише в комплексі; окремізастосування підсистем не принесуть значущих результатів;
5) реалізація системи астрономічноїосвіти сприяє формуванню наукового світогляду, підвищенню рівнязагальноосвітньої і професійної підготовки майбутніх вчителів фізики.
Приведемо приклади реалізаціїкомплексної системи астрономічної освіти в Херсонському державному університеті[17, c.23].
Для студентів, що навчаютьсяза фахом «фізика», кваліфікація «вчитель фізики» в систематичний курсастрономії введені елементи методики викладання астрономії. Згідно Державномуосвітньому стандарту вищої професійної освіти для студентів, що навчаються повказаній спеціальності, передбачено вивчення курсу астрономії в об'ємі 200годин. Приблизно половина цього часу відводиться на самостійну роботустудентів. Частковий цей час використовується для виконання завдань методичнійспрямованості. Приведемо конкретні приклади. На вивчення теми «Елементинебесної механіки» відводиться 10 аудиторних годин (6 годин лекцій і 4 — лабораторних робіт) і 10 годин на самостійну роботу. Студентам пропонуютьсянаступні завдання для самостійної роботи: визначите роль і місце даної теми вшкільному курсі астрономії; складіть зразкове поурочне планування; поясните,які закони фізики використовуються для пояснення будови Сонячної системи, рухунебесних тіл; оціните межі застосовності законів класичної механіки у Всесвіту;який матеріал теми може бути використаний при вивченні шкільного курсу фізики(вказати конкретні розділи і теми). Виконання завдань перевіряється під часіндивідуальних занять із студентами.
Елементи методики викладанняастрономії входять в зміст лабораторних робіт практикуму по астрономії. Так,наприклад, студентам пропонується адаптувати завдання, що виконуються в ходілабораторної роботи, для шкіл, що вчаться.
Паралельно з курсомастрономії (це 7 і 8 семестрів) викладаються курси по вибору «Астрономічнаскладова природничонаукової картини миру» і «Сучасні проблеми астрофізики». Востанній рік навчання студенти мають можливість прослуховувати курси по вибору«Особливості формування системи астрономічних знань» і «Використанняінформаційних технологій у викладанні астрономії». Такий порядок курсівобумовлений тим, що до випускного курсу студенти вже вивчають і астрономію, ікурс теорії і методики викладання фізики [18, c.20].
Основними завданнямикомплексу курсів по вибору є: знайомство з сучасними уявленнями про Всесвіту;визначення місця і ролі астрономічних знань в сучасній природничонауковійкартині миру; розвиток у студентів уміння конструювати учбовий процес,моделювати уроки вивчення астрономічного матеріалу; формування навиківорганізації і проведення астрономічних спостережень; оволодіння основнимизасобами навчання астрономії і тому подібне
Слухачам курсу по вибору«Сучасні проблеми астрофізики» як завдання для самостійної роботи пропонуєтьсявиконання проекту з використанням комп'ютера. Кінцевим продуктом проекту єпрезентація, підготовлена за допомогою редактора Power Point, по одній іззаданих тим. Приклади пропонованих тим: пошук і відкриття планетних систем;космічні гамма-всплески; космос як фізична лабораторія. Робота над проектомвключає наступні етапи: вибір теми; збір інформації і розробка сценаріюпрезентації; підготовка презентації; експертна оцінка презентації (викладачемабо колегами-студентами); захист презентації.
Презентація може включатитексти, фотографії, малюнки, анімацію, питання і інші матеріали і надалівикористовуватися в учбовому процесі школи і вузу.
Досвід використання такоїформи самостійної роботи довів її ефективність: студенти захоплено працюють надпроектом, самостійно шукають необхідний матеріал, зокрема з використаннямInternet, підвищується їх пізнавальний інтерес і мотивація вивчення астрономії,формуються уміння роботи з комп'ютером. Підготовлені студентами презентаціїможуть бути використані (і вже використовуються) в учбовому процесі школи івузу [18, c.19].
1.3 Застосуваннякультурологічного підходу у фізичної освіті
Розуміння освіти яккультуровідповідного процесу дало можливість н ним сформулювати принципи, якісклали основу для подальшого розвитку культурологічного підходу до освіти. Дочисла таких увійшли: принцип зв'язку ревіти і культури (С.Гессен); принциппріоритету виховання над навчанням (И Зеньковський) та ін. Ці принципи дали підставирозглядати освіту як чистину культури, яка з одного боку розвиває її, а зіншого — живиться нею. Щоб забезпечити підйом людини до загальнолюдських цінностейі ідеалів культури, освіта повинна бути культуровідповідною. Це означає, щоосновним методом її проектування й розвитку має бути культурологічний підхід,який Передбачає спрямування всіх компонентів освіти на культуру і людину як їїі норця і суб'єкта, здатного до саморозвитку [24, c.93].
Розробка культурологічногопідходу до навчання, який активно розвивається О.Бондаревською, стала можливоюзавдяки урахуванню характеристик сучасного етапу розвитку світової педагогічноїдумки, що полягають у:
–          сприйнятиосвіти як культурного процесу, сутність якого виявляється у иманістичних ітворчих способах взаємодії його учасників;
–          змініуявлень про особистість, котра крім соціальних якостей наділена різноманітнимисуб'єктивними властивостями, що характеризують її автономію, незалежність,здатність до вибору, рефлексії, саморегуляції, які змінюють її роль упедагогічному процесі. Вона стає його системоутворюючим чинником;
–          переглядіставлення до учня як об'єкта педагогічного впливу. За ним укріплюється статуссуб'єкта власного життя, що має унікальну індивідуальність;
–          створенняумов для розвитку та усвідомлення учнем суб’єктного досвіду,індивідуально-особистісних здібностей, педагогічна Підтримка дитячоїіндивідуальності розглядаються як головні цілі освіти;
–          уведеннідо педагогіки й методик навчання різних дисциплін новітніх осягнень психології,згідно з якими разом з інтеріоризацією, що розглядалась як основний механізмособистісного розвитку, важливого значення набувають персоналізація, самоідентифікація,самореалізація та інші внутрішні механізми уморозвитку [5, с.43].
Детальне вивчення робітвчених (М.Бердяєва, О.Бондаревської, С.Гессена, С.Гончаренка, С.Кульневича, І.Лернера, Г.Тарасенка), дозволило встановити, що в світлі культурологічногопідходу компонентами особистісної зорієнтованої освіти виступають:
–         ставленнядо дитини як суб'єкта життя, здатного до культурного саморозвитку;
–         ставленнядо педагога як посередника між дитиною і культурою, здатного увести її до світукультурного надбання народу, надати допомогу в індивідуальному самовизначенні усвіті культурних цінностей;
–         ставленнядо освіти як культурного процесу, рушійними силами якого є пошук особистихсмислів, діалог і співробітництво його учасників;
–         відношеннядо школи як цілісного культурно-освітнього простору, де живуть і відтворюються культурнізразки життя дітей і дорослих, відбуваються культурні полії, здійснюється твореннякультури і виховання людини культури [9, с.189].
По відношенню до тих, хтонавчається, культурологічне особистісне навчання виконує такі функції:
–         допомагаєнабути цінностейі смислів життя;
–         підтримуєіндивідуальність і творчу самобутність;
–         забезпечуєрозвиток яклюдини культури й цілісної особистості. Реалізація цих функцій обумовлюєспецифіку цінностей педагогічної культури вчителя, яка визначається:
–         незнаннями, аособистісними смислами навчання і життя дитини;
–         не окремими предметнимиуміннями, а індивідуальними особливостями, самостійною навчальною діяльністю іжиттєвим досвідом особистості;
–         не педагогічнимивимогами, а педагогічною підтримкою і турботою, співробітництвом і діалогомучителя й учнів;
–         не обсягом знань, не кількістюзасвоєної інформації, а цілісним розвитком, саморозвитком та особистіснимзростанням школярів.
Ці положення характеризуютьціннісне ставлення до учня як суб'єкта життя і вимагають відповідногозмістовного наповнення та методичного забезпечення наступних компонентів змістуосвіти: аксіологічного, когнітивного, діяльнісно-творчого, особистісного [6, c.76].Аксіологічний компонент, на думку С.Кульневича, передбачає введення дитини досвіту цінностей і забезпечення допомоги їй у виборі особистісно значущоїсистеми ціннісних орієнтацій, особистісних смислів [13]. Когнітивний компонентмістить наукові знання про людину, природу, культуру, історію, ноосферу якоснову духовного розвитку суб'єктів навчання. Діяльнісно-творчий компонентпокликаний сприяти формуванню і розвитку в учнів різноманітних способівдіяльності, творчих здібностей, необхідних для самореалізації особистості упізнанні, трудовій, науковій, художній та інших видах діяльності. Особистіснийкомпонент забезпечує пізнання себе, розвиток рефлексивної здібності, оволодінняспособами саморегуляції, самоудосконалення, морального і життєвогосамовизначення, формує життєву позицію. Цей компонент є системоутворюючим узмісті особистісно зорієнтованої освіти. Він суттєво відрізняється відтрадиційного змісту освіти, системоутворюючим компитентом якого визнаєтьсякогнітивний.
З наведеного витікає, щоосновні зусилля учителів у оновленні змісту
фізичної освіти повинні бутизорієнтовані на підсилення його особистісно смислової спрямованості. Змістфізичної освіти необхідно наповнити культурними, тобто людськими смислами. Можливимизасобами цього виступають гуманітаризація, екологізація, естетизація змістуфізичного матеріалу, історичний підхід до вивчення предмету тощо.
Особистісно зорієнтованийзміст освіти вимагає для своєї реалізації адекватних педагогічних технологій їххарактерними рисами є: співробітництво, діалогічність, діяльнісно-творчийхарактер, спрямованість на підтримку індивідуального розвитку дитини, наданняучням необхідного простору, свободи для прийняття самостійних рішень,творчості, вибору змісту і способів навчання, співтворчість учителя і учнів. Напідставі цих характеристик і вимог до організації освітнього процесу стаєможливим відділення трьох основних груп педагогічних технологій:смисло-пошукових, особистісно-розвивальних, технологій педагогічної підтримки.На підставі зазначеного можна дійти висновку, що загальними принципамиорганізації середовища навчання і життєдіяльності учнів у процесі вивчення фізикиза умов культурологічного підходу виступають:
–         природовідповідність- урахування закономірностей природного розвитку дітей, укріплення їхпсихічного і фізичного здоров'я;
–         культуровідповідність- навчання, виховання та організація життя учнів у контексті культури(розумової, екологічної, фізичної та ін);
–         індивідуально-творчийпідхід — задоволення інтересів і потреб кожної дитини в різноманітних видахтворчої діяльності;
–         життєтворчість- включення учнів до діяльності із розв'язування проблем їх колективного життя,навчання технологіям побудови власного життя;
–         співробітництво- об'єднання цілей дітей і дорослих, спільна діяльність і узгодженість дій,спілкування і взаєморозуміння, спільна спрямованість у майбутнє івзаємопідтримка [13, c.116].
Підготовка вчителя дореалізації цих принципів у процесі навчання фізики — одне з завдань вивченняметодичних дисциплін у вищих навчальних закладах. Проте аналіз існуючоїпрактики підготовки вчителів фізики до виховної діяльності свідчить пронедостатню увагу навчальних закладів до розвитку культурного потенціалумайбутніх педагогів. Вища педагогічна школа поки що не стала повноціннимтранслятором культури. Абсолютизація значення спеціальних знань з фізики,відсунення на другий план духовно-культурних основ педагогічної освіти — одна зпричин того, що вчителі «бояться» постановки й виконання виховних завдань різноготипу на уроках. За даними наших досліджень, більше половини випускниківпедагогічних вищих навчальних закладів України відчувають труднощі ворганізації виховної роботи на уроках фізики, а більшість працюючих вчителів,позитивно оцінюючи власну підготовку до викладання фізики, незадоволені своєюпідготовкою до виховної діяльності [4, с.49].
Тому одним із аспектівметодичної підготовки вчителя, пов'язаних з реалізацією культурологічногопідходу до навчання фізики, має стати спеціальний курс, орієнтований нарозв'язання завдань виховання учнів у процесі вивчення фізики. Його призначенняполягатиме в освоєнні майбутніми вчителями можливостей реалізації методіввиховання на уроках фізики і розкриття виховного потенціалу даного предмету векологічному, естетичному, моральному, економічному, громадянському, трудовомувихованні підростаючого покоління засобами цього навчального предмету.
Нами накопичений досвідздійснення такої роботи зі студентами й учителями, який знайшов відображення умонографії «Екологічне виховання учнів під час вивчення фізики» [14, с.39] іпонад 20 публікаціях [11, 18, 25 та ін.].
Він свідчить, що якістьпідготовки педагогів до виховної роботи залежить від створення умов, якісприяють перетворенню майбутнього вчителя на суб'єкта культури, розвиненуіндивідуальність зі сформованими культурно-ціннісними орієнтаціями, творчимставленням до взаємодії з природою і суспільством та здатністю до реалізаціївласних культурних позицій у професійній діяльності.
Спостереження за роботоювчителів фізики і студентів переконують, що культурно-ціннісний потенціалпедагога залежить не лише від кількості вузькопрофесійних знань, а й відзагальної гуманітарної підготовки, якій на етапі вузівського навчання вчителівне приділяється належної уваги. Тоді як у вузах [Великобританії, США, Франції,Німеччини, Швеції, Японії майбутньому фахівцеві пропонується широкий набіробов'язкових гуманітарних дисциплін, питома вага яких у професійній підготовцідосить висока і становить 25 — 30% [23]. У вітчизняних педагогічних вищихнавчальних закладах на вивчення дисциплін аналогічного характеру відводитьсямайже вдвічі менше часу, що є свідченням реалізації тенденції підготовкивчителя-предметника. Гуманітарну ж складову професійної підготовки вчителя ідалі ігнорують або відсувають на другий план, надаючи статусу спецкурсів завибором. І це при тому, що парадигма педагогічної освіти типу: «Знай свійпредмет і викладай дохідливо» визнана остаточно застарілою. А прийнятапедагогічною спільнотою орієнтація підготовки вчителя до виховної роботи увигляді тези: «Май власні ціннісні орієнтири та формуй їх у дітей» [19, c.44]не підкріплюється у практиці навчання вчителів фізики.
Одним із стратегічнихнапрямів шкільної фізичної освіти сьогодні визнано формування екологічної культуришколярів. Підготовка вчителя фізики до реалізації цього вектора педагогічноїдіяльності вимагає озброєння його не тільки системою відповідних знань, але йформування системи поглядів і переконань щодо існування людини в природі.Культурологічний підхід до організації екологічного виховання орієнтує вчителяна аксіологічну й технологічну культуру виховного процесу. Зокрема,аксіологічна культура виховання зобов'язує педагога відмовитися від безособистісної, безоцінної позиції щодо природи та проблем її збереження і статитранслятором екологічно виправданих ціннісних підходів до навколишнього світу,які накопичено в національному й загальнолюдському досвіді. А свідоме прийняттявихованцями загальнолюдських цінностей та гуманістичного ставлення до природи йтрансформація їх у стратегічні орієнтири власної життєдіяльності внавколишньому світі є найголовнішими результатами їхньої екологізації.
Питання підготовки вчителя фізики до здійснення екологічного вихованняучнів в висвітлені у 12 публікаціях автора [18, 14, 6, 18, 8 та ін.], середяких 6 виконано за участю студентів.

РОЗДІЛ 2. КУЛЬТУРНИЙПІДХІД ЯК ОСНОВА МОДЕРНІЗАЦІЇ
ЗМІСТУ АСТРОНОМІЧНОЇ ОСВІТИ
 
2.1 Впливастрономії на сучасною культуру
Людство вступило в 3-єтисячоліття своєї історії. Стрімко набирає обертів ХХІ століття. Відбуваютьсяскладні, неоднозначні зміни як у середовищі проживання людини, так і всуспільстві.
Відчутно зміни й у сучаснійосвіті, викликані в першу чергу корінною зміною в житті нашої цивілізації — переходом від постіндустріального суспільства до суспільства інформаційного.Те, до чого прагнула й чого завжди хотіла людина — інформації — стає в наш частоваром і безпосередньою рушійною силою подальшого суспільного прогресу. Інформатизаціяцивілізації об'єктивно приводить до її глобалізації й посиленнязагальнопланетарних комунікативних процесів [30,c.231].
Основні тенденції розвиткуцивілізації на сучасному етапі можна охарактеризувати в такий спосіб:
–      значнерозширення масштабів міжкультурної взаємодії, у зв'язку з чим особливогозначення набувають фактори комунікабельності й толерантності;
–      виникненняі стрімкий ріст глобальних проблем, які можна вирішити лише співпрацею в рамкахміжнародного співтовариства.
Нова реальність, безумовно,знаходить своє «віддзеркалення» в освіті. Вона змушує відмовлятися від багатьохосвітніх стереотипів і шукати нові шляхи розвитку освіти, що відповідаютьвимогам і викликам часу. Сьогодні можна з упевненістю говорити про «кризузнаннєво-просвітницької освіти» [1, с.91]. По-перше, потік інформації всучасному світі вже неможливо «втиснути» ні в які навчальні програми. По-друге,поступово відпадає необхідність запам'ятовувати, перевантажувати пам'ять, томущо вже існують і розробляються нові технічні сховища інформації, і набагатоважливіше навчити учня користуватися ними. По-третє, «соціально-культурнівимоги до особистості в сучасному світі – нестабільному, але такому, щовідкриває можливості для вільного вибору й самореалізації в різних сферах соціальногожиття, спонукають розвивати суб’єктність, індивідуальність, адаптованістьдитини, особистісний потенціал, здатність самостійно вирішувати й попереджатижиттєві проблеми» [2, с.10].
У наш час фактичновідбувається заміна старої науково-просвітницької системи освіти новоюнауково-гуманістичною «…ми маємо справу з процесом поступового оновленняіснуючої освітньої парадигми, а саме: мінімізацією її технократичнго змісту йпосилення гуманістичної складової нашого «педагогічного світогляду». Освітнядіяльність у суспільній педагогічній свідомості тлумачиться вже не як тотальнакерований процес цілеспрямованого навчання, розвитку й виховання учнів(формування певної суми знань і умінь, розвиток творчих здібностей і соціальнозначимих якостей особистості). Поняття «освіта» наповняється новим змістом.Його можна трактувати як «передачу молодому поколінню соціокультурного досвіду(досвіду відтворення й удосконалювання існуючої культури) на основіпродукування умов саморозвитку особистості в макроосвітньому просторі» [3. с.56].
Згадуючи головну й відміннурису астрономії як навчального предмета. Найвідоміший радянський астрофізикІ.С.Шкловський виразив її так: «… астрономія завжди займала абсолютно особливемісце в «інтелектуальній історії» людства. Хоча значення астрономічних знаньдля суспільної практики за всіх часів було дуже велике (згадаймо усі світовікалендарі, способи навігації тощо) головне значення астрономії полягало в тому,що вона насамперед визначала основи світогляду різних епох і народів» [4, с.94].
Отже курс астрономії — один зпредметів, що формують світогляд сучасної людини. Не буде зайвим нагадати, щосвітогляд — «сукупність принципів, поглядів і переконань, що визначаютьнапрямок діяльності й ставлення до дійсності окремої людини, соціальної групи,класу або суспільства в цілому» [15, с.78]. Варто звернути увагу, що в цьомувизначенні фраза «окремої людини» стоїть на першому місці цілком природно. Аджесвітогляд суспільства, якщо говорити дуже спрощено, визначається сумоюсвітоглядів його членів.
Говорячи про астрономію ісвітогляд, ми поки не використовували фразу «науковий світогляд», хоча впереважній більшості випадків йдеться саме про науковий світогляд, який формуєсучасна астрономія. Рішення цієї дуже важливої задачі залишається для астрономіїактуальним і в наш час (про це – розмова окрема).
Важливим для розуміння місцяй ролі астрономії в сучасній системі загальної освіти є той факт, що світоглядбуває не тільки науковим. У цьому зв'язку відзначимо досить важливу тенденцію:сучасне світове товариство (а пострадянське суспільство, однозначно) перебуваєнині у своєрідному «новому середньовіччі» — наука, наукові погляди сьогодні неє «думою мільйонів».
Як помітив А.Я.Флієр: «Якимиб високими словами ми не намагалися позначити задачі виховання й освіти (абоширше — соціалізації і інкультурації особистості) в плані трансляції загальнихі спеціалізованих знань, відтворення культури і її базових цінностей татрадицій, неминуче доведеться визнати, що будь-яка узаконена освіта відтворюєнасамперед існуючий суспільний порядок, готуючи соціалізованих, компетентних і,по можливості, лояльних молодих учасників колективного життя, що дотримуютьсянорм, правил і законів, прийнятих у даній країні (суспільстві)» [6, c.56]. Ідалі: «Хоча зміст загальної освіти формується через об’єднання багатьохпредметних областей, насправді за сукупністю йдеться про комплексне навчаннялюдини найтривіальнішій і одночасно найекзотичнішій з усіх спеціальностей — професії повноцінного члена суспільства. Такий комплекс систематичних знань іуявлень, умінь і навичок, традицій і ціннісної орієнтації може бути названосистемою культурної компетентності особистості» [там же].
Таким чином, зважаючи насказане вище, варто чітко позначити нову, вищу в порівнянні з формуваннямнаукового світогляду, функцію астрономічної загальної освіти, яку ми визначаємояк культуротвірну функцію. До речі, цю функцію інтуїтивно відчували багатоастрономів і деякі педагоги минулого. А про те, що астрономія – частиназагальнолюдської культури – сперечатися не доводиться. Можна лише, слідом заА.В.Фесенком, повторити: «Астрономія – невід'ємна частина світової культури, щостосується всіх духовних складових людського досвіду, покликана нести особливумісію – духовну» [17, с.27]. Під культурою ми розуміємо «сукупністьматеріальних і духовних цінностей, створених і створюваних людством у процесісуспільно-історичної практики і характеризуючих історично досягнуту ступіньрозвитку суспільства» [15, с.12].
Перш, ніж перейти дорозкриття поняття культуротвірної функції астрономічної освіти, зупинимоськоротко на понятті культурної компетентності. «Це поняття позначає насампередтой умовно достатній ступінь соціалізованості й інкультурованності індивіда всуспільстві проживання, що дозволяє йому вільно розуміти, використовувати йваріативно інтерпретувати всю суму повсякденних (неспеціалізованих) знань, апочасти і спеціалізованих, які ввійшли у повсякденний побут і які складаютьнорму загальносоціальної ерудованості людини в даному середовищі; суму образів,законів, звичаїв, заборон, правил етикету та інших регуляторів поведінки;вербальних і невербальних мов комуніціювання; систему загальноприйнятихсимволів, світоглядних основ, ідеологічної та ціннісної орієнтації,безпосередніх оцінок, соціальних і міфологічних ієрархій тощо. Культурнакомпетентність особистості може бути охарактеризована і як певного родувитонченість параметрів її соціальної адекватності середовищу проживання, якідеальна форма прояву цієї адекватності» [6. с.90].
Очевидно, що астрономічнанаука, будучи складовою науки в цілому як форми суспільної свідомості, єчастиною загальнолюдської культури. Особливість астрономії, у порівнянні збагатьма іншими фундаментальними і прикладними науками, полягає лише в тім, щоодержувати, накопичувати й застосовувати на практиці астрономічні знаннялюдство почало на зорі свого розвитку. Задовго до того моменту, коли з'явиласянаука в нашому нинішнім її розумінні. Це, безумовно, можна пояснити предметомвивчення астрономії – світ небесних явищ, від якого в прямому й переносномусенсі залежало життя наших предків.
Астрономічні знання тим самимвпливали, а деякі їхні елементи проникали й у інші форми суспільної свідомості:філософію, релігію, мистецтво й естетику. У цьому зв'язку згадаймо, щоастрономія в Древній Греції належала до мистецтва і мала свою музу – Уранію.
Можна впевнено констатувати,що вся історія людства пройшла рука об руку з астрономією, яка сьогодні єорганічною, нерозривною частиною загальнолюдської культури.
Астрономічна культурахарактеризується нами як соціальна й індивідуальна якість особистості, щовідбиває ціннісне й особистісне ставлення до мегасвіту (Всесвіту) і якавиявляється в процесі участі в духовно-практичній діяльності по його пізнанню,освоєнню, перетворенню і збереженню.
Зважаючи на те, що культурнакомпетенція загальної освіти є основою всіх інших компетенції учня до числанайважливіших задач курсу астрономії в загальноосвітніх навчальних закладахварто віднести задачу розвитку й формування в учнів астрономічної культури — складової частини загальної культури людини [29,c.48].
Уже зі шкільної лави учень ічерез засвоєння астрономічних знань має навчитися розуміти людей іншої культурий усвідомити свою єдність із загальнолюдською культурою, розуміти своє місце іроль у житті довкілля.
Очевидно, що без елементарнихзнань астрономії сучасна людина не може обійтися. Адже астрономія дозволяєкомплексно розглядати середовище життя (життєвий простір) людства, дає знанняпро те, де живе людина і яке місце вона займає у Всесвіті. Астрономія даєможливість людині сприймати світ не у вигляді набору роз'єднаних природних абосуспільних компонентів, а у вигляді єдиної взаємозалежної природної системи, щоживе й розвивається за відповідними законами.
По суті астрономія — єдинийзагальноосвітній предмет, що синтезує знання з галузей природничих і суспільнихнаук. Вона охоплює всю систему «природа — людина — техніка». Крім власнеастрономічних знань, до її змісту входять дані з інших наукових дисциплін:фізики, космонавтики, хімії, історії, етнографії тощо.
Про роль астрономії в життісуспільства, про її внесок у загальнолюдську культуру висловлювали думки багатовидатних особистостей — І. Кант, М. Коперник, Г. Галілей, М.В. Ломоносов табагато ін. Ось слова, що належать відомому математику А. Пуанкаре: «Астрономіякорисна тому, що вона піднімає нас над нами самими; вона корисна тому, що вонавелична; вона корисна тому, що вона прекрасна. Саме вона являє нам, яканезначна людина тілом і яка вона велична духом, тому що розум її спроможнийосягнути сяючі безодні, де її тіло — це лише темна точка, спроможнийнасолодитися їхньою безмовною гармонією. Так ми приходимо до усвідомлення своєїміці, і це усвідомлення дорого коштує, бо воно робить нас сильнішими».
Під астрономічною культуроюми розуміємо сучасний комплекс матеріальних і духовних цінностей, виробленихлюдством у процесі практичного пізнання (вивчення) Всесвіту. У свою чергуастрономічна культура особистості – це система життєвих цінностей, щоспираються на знання про Всесвіт і регулюють поведінку людини в процесі взаємин«людина-природа-суспільство-культура». Вона містить у собі комплексастрономічних знань, ідей, цінностей, світогляду, способів пізнання, мислення,досвід творчої і практичної діяльності.
Астрономічна культура якпоняття, очевидно, має два аспекти — вузьке (спеціальне) і широке (масове).Засвоїти зазначене поняття потрібно кожній людині, яка повинна мати певніастрономічні знання, хоча б з метою інтеграції в культурне середовищесуспільства.
Розгляньмо істотні ознакипоняття «астрономічна культура». З цієї метою виділимо такі основні компоненти:астрономічна картина світу, астрономічне мислення, методи астрономії, моваастрономії – всі вони важливі як ознаки і для спеціальної, і для масовоїастрономічної культури, але розкриваються з різною глибиною у кожному заспектів [29,c.61].
На побутовому рівні людина,обізнана в астрономії, може оцінити елементарні астрономічні події. У масштабахнашої планети знання астрономії, володіння астрономічною культурою допоможуть,наприклад, оцінити зміну глобальних кліматичних показників, що відбуваєтьсявнаслідок діяльності людини, розуміти, наприклад, взаємозв'язок між активністюСонця і станом біосистем.
На глобальному рівніастрономічна культура дозволяє людині розуміти взаємозв'язок між середовищем їїпроживання (Землею) і Космосом.
У широкому розумінніастрономічна культура учня складається з наступних складових:
–      науковесприйняття навколишнього світу;
–      володіннямовою астрономічної науки (поняттями, термінами, іменами);
–      розвинутеаналітичне мислення, пов'язане з умінням визначати причинно-наслідкові зв'язки,що існують у Всесвіті;
–      розвинутіпросторові уявлення, уміння «перекласти» астрономічне знання зоряного неба накарту, уміння користуватися картою;
–      уміння використовувати астрономічні знання напрактиці, у повсякденному житті.
Наукове пізнаннянавколишнього світу полягає у сприйнятті ідеї про те, що Всесвіт — цематеріальна цілісна система; у ній усе перебуває в русі, постійно змінюється йрозвивається. Взаємодія компонентів Всесвіту виявляється в перетворенніречовини та енергії. Структура Всесвіту неоднорідна, кожна її частина, усі їїскладові мають свої індивідуальні особливості, і разом з тим їм властивізагальні закономірності розвитку [28,c.367].
Вивчаючи астрономію, учнізасвоюють у визначеному обсязі мову науки. Мова понять і термінів відображена впідручниках астрономії (почасти природознавства), де проведено ретельний добірсистеми наукових понять, засвоєння яких відбувається від уроку до уроку, відкурсу до курсу. При цьому поняття розподілено за змістом: загальастрономічні йфізико-астрономічні; за супідрядністю у певній системі (головні й супідрядні зними, наприклад зоря — Галактика, галактики тощо); за ступенем абстракції(більш абстрактні, важчі для сприйняття, — сонячна активність, магнітна бурятощо і менш абстрактні — планета, супутник тощо) [29,c.99].
До елементів астрономічноїкультури варто віднести й оволодіння мовою наукових фактів — основою емпіричнихзнань, мовою цифр і дат, мовою астрономічних назв. Мова астрономічних назвбагато в чому визначає особливості астрономічної мови в цілому. Знання певногообсягу астрономічної номенклатури (імен астронімів) є однією з ознакастрономічної культури людини.
Варто вказати й на дужеактуальну для цивілізації на даному етапі розвитку задачу, яку требавирішувати, в тому числі, й через астрономічну освіту. Розвиваючи та формуючиастрономічну культуру учнів, астрономія покликана одночасно розвивати йекологічну культуру кожного з них, виховувати переконання в необхідностідбайливого ставлення до природи, міжнародної співпраці у вирішенні проблемнавколишнього середовища. Курс астрономії в загальноосвітніх навчальнихзакладах має розкривати й показувати роль природи в житті людини, їхнювзаємодію, а також все зростаючий вплив людини на природу, знайомити зглобальними екологічними проблемами Землі [29,c.98].
Таким чином, астрономія, ітільки астрономія, в силу цілком зрозумілих об'єктивних обставин, виконуєважливу роль у розвитку в учнів знань про Всесвіт – величезний, різноманітний ієдиний світ, виховує переконання в необхідності зберегти Землю для тих, хтоживе на планеті нині і житиме в майбутньому.
Шкільний курс астрономіїформує в учнів комплексне, системне й соціально орієнтоване уявлення проВсесвіт. А це багато в чому сприяє оволодінню ними астрономічною культурою –невід’ємної складової загальнолюдської культури.
2.2 Астрономічнакультура – невід’ємна складова сучасної людини
Астрономія, як затверджував відомий історик астрономії кінця 19 ст. О. Буше-леклерк,– «це віра, яка говорить на мові науки, і це наука, яка не в змозі нічим, окрімвіри, підтвердити свої принципи» [цит.по: Гоклен, 30, с.126]. Проте нам представляється, що астрономія не просто гіднакультурологічного аналізу, але є найважливішим об'єктом дослідження длякультуролога: по-перше, як явище, яке мало і продовжує мати місце в культурі, апо-друге, як явно невипадковий феномен (що підтверджується щонайширшимрозповсюдженням астрологічних уявлень і багатовіковою тривалістю битовання астрономії).Крім того, астрономія важлива і цікава для культурологів не тільки сама пособі, але і внаслідок того, що вона знаходиться в щонайтіснішому зв'язку збагатьма іншими явищами духовної культури. Тому вивчення астрономії дозволяєпролити світло на цілий ряд важливих питань, пов'язаних з мистецтвом,літературою, політикою, міфологією, релігією, філософією, наукою і так далі.Разом з тим, дослідження цих зв'язків допомагає нам глибше зрозуміти самуастрологію, її фундаментальні принципи і специфіку їх проявів в культурі [30,c.96].
Оскільки висловлена вище теза може викликати сумніви і заперечення, впідтвердження ми приведемо ряд фактів, що його обґрунтовують, і вкажемо на рядпроблем, які встають перед історією і теорією культури у зв'язку з вивченнямфеномена астрономії.
Перш за все, торкнемося питання про взаємини астрономії і мистецтва. Однатільки тема астрологічних мотивів в різних видах художньої творчості вже гіднаокремого дослідження. Позначимо лише основні точки зіткнення мистецтва іастрономії.
По-перше, у багатьох випадках сама форма художнього твору буває«астрологічною». В першу чергу, це відноситься до музичних творів. Як відомо,основи теорії музики, закладені в античності ученими-піфагорійцями, були тіснопов'язані з астрологічними уявленнями про «гармонію сфер»: вважалося, що кожназ семи планет (включаючи Сонце і Місяць) при своєму русі видає звук певноївисоти, а завдяки одночасному руху всіх світил виникає гармонійне звучання,тобто звукоряд в одну октаву. «Гармонія сфер» впливає не тільки на ступенізвукоряду, але і на систему нотації, тональність, вокальні форми. Під астрологічнуконцепцію «гармонії сфер» вже в античності був підведений фундаментфизико-акустических теорій [4, с.89]. Цікаво, що подібна система була незалежностворена і в Стародавньому Китаї – з тією лише різницею, що в Китаївикористовувалася пентатоника. П'ять нот китайської гамми відповідали п'ятистихіям і п'яти планетам. Таким чином, теорія музики із старовини буланерозривно пов'язана з астрологічними теоріями [30,c.99].
З астрономією бувають зв'язані і інші види мистецтва. Як показав А. Кобзев,в Китаї навіть структура літературних творів і їх розміщення на паперіпідкорялися астролого-нумерологическим закономірностям [16, с.93]. Японськийтрактат «Вербами дзесики» (857 р.) схожим чином трактує структуру віршів танка,закріплюючи за кожним з п'яти рядків танка співвідношення з певноюастрологічною стихією, порою року, стороною світла і планетою [17, с.24].
Цікавий приклад «астрологічної форми» літературного твору ми знаходимо втворчості відомого німецького мислителя Рудольфа Штейнера. Тема «світовогогороскопу» і одночасно – космічних вібрацій, що виявляються в словах людськоїмови, була майстрово втілена Штейнером у формі 12-строфного вірша «ZwцlfStimmungen» («12 настроїв», або «12 звучань»): 12 строф співвідносяться іззодіакальними знаками, а в кожній строфі по 7 рядків, присвячених 7 видимимпланетам: 1-й рядок – сонячна, 2-а і 3-а присвячені внутрішнім планетам, Венеріі Меркурію, середній рядок по сенсу пов'язаний з астрологічним сенсом Марса, занею слідують рядки Юпітера і Сатурну, і в кінці коштує рядок Місяця звідповідним текстом, зворотним першому сонячному рядку, чим зафіксовано, щоМісяць відображає сонячне світло [24, с. 162-167].
Мало відомий той факт, що в європейській літературі існував особливийлітературний жанр астрологічного вихваляння новонароджених і їх батьків –генетлиаконик. Такі віршовані вихваляння були переобтяжені астрологічноюсимволікою і зазвичай ґрунтувалися на гороскопі новонародженого. Характернимприкладом генетлиаконика є вірш Сімеона, що зберігся, Полоцького, присвячененародженню майбутнього російського царя Петра I [27, с.10].
Доведено, що багато творів архітекторів старовини (перш за все, різніхрами і святилища) мали структуру, обумовлену астрологічними уявленнями.Наприклад, зиккурати Двуречья складалися з трьох (по числу трьох світів:небесного, земного і підземного) або семи (по числу планет) поверхів, кожен зяких мав чотирикутну форму, що символізувала чотири сторони світла і чотирипори року [19, с.97-98]. Єгипетські і американські піраміди, романські іготичні храми і багато інших видів споруд в самій своїй структурі містятьвказівки на астрологічні мотиви [25, с.50].
Особливого обговорення вимагає питання про взаємозв'язок між астрономієюі міфологією, яка, у свою чергу, лежить в основі багатьох художніх творів. Аджеміфологеми богів, іменами яких названі планети, складають базис астрологічнихзначень цих небесних тіл. З іншого боку, самі міфи (особливо астральні, космологічніі календарні) містять велику кількість астрологічних мотивів. К. Г. Юнгуказував, що в міфах і астрологічних символах містяться одні і ті ж загальні архетипі.Цей видатний психолог вважав, що астрономія необхідна для правильноїінтерпретації міфів [24. с.185]. Не заглиблюючись в дану проблему, відзначимолише, що знання астрологічної «мови» необхідне для культурологічної«розшифровки» значного числа витворів мистецтва, заснованих на міфології різнихнародів. Іншими словами, астрономія виконує своєрідну «мовну» функцію в різнихвидах мистецтва.
Знання астрономії відкриває нові смислові пласти ряду літературнихтворів. Релігійні писання (зокрема, тексти Авести, Біблії, Талмуда, Корану),творіння Данте, Гріммельсгаузена, Шекспіра, Кальдерона, Стендаля, В. Скотта іінших письменників в художній формі часто відображають астрологічні концепції,що панували в епоху їх написання. Як у літературі, так і в живописі, книжковіймініатюрі, музиці і скульптурі неодноразово створювалися цикли, пов'язані іззнаками Зодіаку і астрологічним значенням планет.
Існує і зворотна дія мистецтва на астрологію. Так, багато астрологічнихтворів створювалися у вигляді художніх творів. Наприклад, якнайдавнішийпам'ятник римської астрономії – трактат Манілія «Астрономіка» – написаний уформі поеми [13, с.59]. Багато інших астрологічних трактатів СтародавньоїГреції, Риму, Єгипту еллінізму і Індії також створювалися у віршованій формі.Найбільш знаменитий твір, що поєднує в собі астрологічний зміст і художнюформу, – «Центурії» М. Нострадамуса. Вони є катренами з прогнозами, об'єднанимив десять центурій (тобто сотень).
Вже висловленого достатньо, щоб констатувати наявність складних зв'язківміж мистецтвом і астрономією, які істотно збагатили культуру багатьох народівмиру.
Чекає досліджень і така цікава тема, як проникнення астрологічноїтермінології і астрологічної символіки в повсякденний ужиток. Середастрологічних виразів, які увійшли до повсякденної мови: опозиція, «аспект»даної проблеми, «народитися під щасливою зіркою», «планида», «його зіркасходить», англійські слова і вирази «consider», «Ill starred» і так далі [15, с.169].Застаріла назва грипу «інфлуенца» указує на те, що причини даної хворобизводилися до впливу планет [19, с.29]. До астрологічних уявлень сходять і характеристикапровідних діячів культури і спорту як «зірок», і назви днів тижня в багатьохмовах, і що зустрічаються на прапорах багатьох держав Сонце, Місяць і зірки.
Серед інших сфер культури, з якими астрономія зв'язана безліччю ниток,слід виділити соціально-політичну сферу.
Поза сумнівом, що астрономія грає достатньо суперечливу роль всоціальному житті. Ця роль може істотно мінятися залежно від реалій конкретноїепохи. У тих країнах, де пануюча релігія тісно пов'язана з астрономією(наприклад, в Стародавньому Ірані, Індії, Китаї, у індійців Месоамеріки),«наука про зірки» грає роль підтримки традиційних засад, освячуючи порядокземних подій його зв'язком з Небесним порядком. У подібних суспільствахастрологами зазвичай є спеціально навчені жерці або державні чиновники, щостоять на соціальних сходах достатньо високо. У їх веденні виявляється нетільки встановлення цивільного календаря, основні напрями зовнішньої івнутрішньої політики, але часто і регламентація життя конкретних людей.Астрологи визначають обставини вступу нової людини в соціум, контролюютьздійснення релігійних обрядів, дають благословення на вступ до браку і такдалі. Таким чином, в даних випадках астрономія виконує соціально-організуючуфункцію в культурі.
У тих суспільствах, де астрономія не пов'язана з релігійними і державнимитрадиціями, функції астрологів різноманітніші. Наприклад, в Стародавньому Римі,Візантії і в позднесредневековой Західній Європі, де астрономія була дужепопулярна, але не зв'язувалася з релігією, соціальні ролі астролога і його клієнтівмогли бути дуже разними. Астрологами могли бути учені, освічені дворяни, людимистецтва і навіть правителі, тому астрономія неодноразово робила вплив наполітичне життя цілих країн. Разом з тим, були і бродячі астрологи, і вуличнішарлатани, мало досвідчені в «науці про зірки», але що видавали себе зазнавців. У Пізньому Середньовіччі (аж до 17 ст.) астрономія викладалася вуніверситетах і була в основному прерогативою вчених мужів. У 18 – нач. 20 вв.на західному світі астрономією займалися в основному ті, що різні ворожать імістично настроєні любителі. У сучасну епоху серед астрологів знов з'явиласявелика кількість людей з вищою освітою, що шукають нові шляхи психологів,істориків, лікарів і інших. Таким чином, в різні історичні періоди астрологіюпрактикували люди, що займають самі різні соціальні ніші. Клієнтура астрологівохоплювала представників практично всіх професій і верств населення. У цьомуплані показовий реєстр клієнтів знаменитого англійського астролога, що зберігсядо наших днів, 17 ст. У. Ліллі: основний контингент складали клерки, купці,ремісники, дворяни і моряки [17, с.22].
Популярність астрономії в суспільстві – величина непостійна. Протепитання про причини зміни її популярності не так просте. До астрологів у всічаси поводилися з питаннями про тривалість життя, багатство і спадок, провідносини між членами сім'ї, про успіх, дітей, хвороби, втрату грошей,переслідування з боку властей, брак, старість, ганебну смерть, відносини здрузями, славу, відмінності, благі надії, страждання, небезпеки і біди. Людейвсі ці проблеми не перестають цікавити ніколи. Чому ж тоді популярністьастрономії змінюється з роками?
Списи популярності астрономії часто пов'язують з періодами соціальної іполітичної нестабільності, коли люди не упевнені в своєму майбутньому. Коливідсутня стабільність в повсякденному житті, посилюються покладання надії людейна стабільність космічних законів. Поза сумнівом, астрономія виконує всуспільстві психотерапевтичну функцію, проте соціально-психологічні причини тутне єдині і, мабуть, не головні. Представляється, що багато в чому місцеастрономії в житті суспільства визначається її взаємодією з такими сферамикультури, як релігія, наука і політика.
Очевидно, що світоглядні установки на прийняття або неприйняттяастрономії (зокрема релігійні і політичні) дуже сильно впливають нарозповсюдження цього учення. Наприклад, астрономія в наший країні була, видно,достатньо популярна в епоху язичницької Русі, коли астрологічні уявленнявходили невід'ємною частиною в релігійну систему [19, с.93]. З ухваленнямхристиянства астрономія практично пішла «с сцени» вітчизняної історії. Проте в16–17 вв. спостерігалося деяке пожвавлення інтересу до «науки про зірки»,оскільки вона стала певним чинником придворного життя і не дуже суворопереслідувалася церквою [18]. Епоха політичної нестабільності на початку 20 ст.стала періодом максимальної популярності астрономії в царській Росії. Урадянський період вітчизняної історії астрономія була забороненим ученням, а зпереходом до демократичної політики і релігійного плюралізму астрономіяпережила новий розквіт. Таким чином, релігійна і державна політика входять дочисла головних чинників зміни популярності астрономії. Нерідко діє і принцип «відосоружного»: неможливість отримати відповідь від релігії в тому, що стосуєтьсяблизького майбутнього, а також відсутність міцної політичної владиобуславливают успіх астрономії (як у Візантії за часів Македонської династії іКомнінов).
Позиція науки також вельми важлива, оскільки астрономія впродовж столітьіснувала в науковому руслі і базується на астрономико-математическихрозрахунках. Так, в Західній Європі раннє Середньовіччя було періодомнепопулярності астрономії, оскільки астрономія і математика знаходилися взанепаді і не могли забезпечити належний технічний базис для астрономії. Але яктільки рівень наукових знань дозволив зробити розрахунок гороскопів достатньолегкою процедурою, астрономія швидко знайшла популярність в європейськомусуспільстві. Зміни наступили із зміною наукової парадигми – астрономії буловідмовлено в науковості, і в Новий час вона почала вважатися марновірством іпережитком. Але 21 ст. ознаменувала криза пануючої наукової парадигми, і одниміз следствий став новий спалах інтересу до астрономії.
Слід розуміти, що всі ці міркування справедливі, лише коли ми говоримопро західний світ. На Сході астрономія ніколи не переставала бути популярною, іїї функції в східному суспільстві відрізняються стабільністю впродовжтисячоліть.
Дуже цікавий той факт, що періоди найбільшої популярності астрономії вСтародавньому Римі, Візантії і державах Західної Європи часто співпадали згоніннями на астрологів. Причини цих гонінь були дуже різноманітними, але дужерідко вони були пов'язані з переконаністю правителів в помилковостіастрологічних учень. По-перше, ці гоніння часто були направлені проти вуличнихшарлатанів, тоді як багато учених і сановники продовжували цікавитисяастрономією, і їм це заняття не заборонялося. По-друге, ряд гонінь (перш завсе, в Римській імперії) були пов'язані з тим, що правителі надмірно вірили вастрологію і боялися, що практично будь-який охочий може дізнатися долюправлячих осіб і використовувати це знання в корисливих цілях, наприклад, дляпідготовки перевороту. Наприклад, імператор Тіберій, який, за свідченнямСветонія, «був прихильний до астрономії і твердо вірив, що все вирішує доля» [19,с.104], заборонив звертатися до тих, що ворожать таємно і без свідків, а потімі зовсім вигнав астрологів з Риму – окрім свого особистого астролога. По-третє,антиастрологічні укази в країнах, де державною релігією було християнство,часто викликалися тим, що заняття астрономією зв'язувалося з язичницькимикультами і вважалося таким, що суперечить ученню церкви.
Астрономія деколи використовувалася і як інструмент політичнихманіпуляцій – наприклад, під час другого сіцілійського повстання рабів (104 –99 до н.е.). Лідер цього повстання Атеніон був, за свідченням ДіодораСіцілійського, знавцем астрономії. Очевидно, Атеніон скористався своєюрепутацією астролога, переконавши інших рабів, що їх чекає неминучий успіх,якщо вони повстануть. Атеніон наполегливо стверджував, що боги через зіркивідкрили йому, що він стане царем всієї Сіцілії [19, c.176].
Таким чином, поза сумнівом, що астрономія неодноразово виконувалаполітичні і маніпулятивно-політичні функції.
Слід визнати, що астрономія грала і продовжує грати значну роль вкультурному житті (особливо в масовій культурі). І цю роль не сліднедооцінювати. Цінну допомогу в ломці стереотипів щодо рівня популярності астрономіїв ті або інші століття і в оцінці дійсного місця астрологічних концепцій вжитті суспільства дає нам історія книги. Виявляється, вже серед найпершихдрукарських книг публікації по астрономії мали велику питому вагу, і тиражіастрологічних книг в 16-18 вв. досягали майже немислимих цифр. Тільки у Англіїміж 1663 і 1673 р. було продано не менше 4 мільйонів екземплярів астрологічних альманахів[19, с.80], при тому, що середній тираж книг в 17 ст. не перевищував 1000-1200екземплярів [19, с.133]. На тлі подібних фактів твердження про «смертьастрономії» в 17 столітті виглядають щонайменше наївними.
Всі вищеперелічені аспекти взаємодії астрономії з різними сферамикультури складають лише невелику частину питання про місце астрономії всвітовій культурі. Але навіть такий короткий екскурс дозволяє нам стверджувати,що дана тема має велике значення для культурології і є вельми актуальною.
При цьому необхідно усвідомлювати, що наукова робота в даному напрямівимагає вирішення цілого ряду серйозних проблем. Виділимо деякі з цих проблем,що представляються нам найбільш вагомими.
Перша проблема, з якою стикається дослідник, прагнучий до коректного істрогого дослідження ролі астрономії в духовній культурі, – це проблемавизначень, як самої астрономії, так і тих сфер культури, взаємодія з якими єпредметом розгляду (у нашому випадку – науки, релігії і філософії). Очевидно,що залежно від вибраних визначень оцінка співвідношення астрономії з наукою,релігією і філософією буде задоволена сильно мінятися [30,c.99].
Тут слід зазначити, що при подібних дослідженнях необхідно усвідомлюватизгубність проектування сучасних уявлень про астрономію на попередні епохи [19, с.118-123].Якщо сучасні учені відносяться до даного учення вельми скептично, то доситьнеобачним було б стверджувати, що така сама думка панувала в наукових кругах вчаси, коли астрономія була університетською дисципліною. А той факт, що миживемо в епоху справжнього буму популярних астрологічних прогнозів в засобахмасової інформації, не повинен спотворювати наше сприйняття культур, в якихастрономія була сокровенним знанням, доступним тільки вузькому коло осіб.
При аналізі взаємодії астрономії і науки важливо враховуватисполучуваність астрологічної методології з тими методами, які вважаютьсянауковими в конкретній науковій парадигмі. Так, для механістичної парадигми, щоспирається на експеримент, астрономія є ненауковою. З іншого боку, як вважаєряд дослідників, астрономія заснована на органічній парадигмі, яку краще всьогоможна зрозуміти через не експериментальні, якісні методи дослідження, подібнідо герменевтики, феноменології і загальної теорії систем [19, с.46].
При вивченні взаємодії астрономії і філософії в історії світової культуривимагає пильної уваги проблема незмінності астрологічних систем, методик і томуподібне при постійній зміні філософського осмислення астрономії (з позиційрізних філософських учень). Адже не дивлячись на те, що астрономія вимагаєпевного філософського базису, серед людей, що займаються астрономією,зустрічаються як прихильники астрального фаталізму, так і переконаніприхильники теорії свободи волі, як ідеалісти, так і матеріалісти, як містики,так і учені-природодослідники.
Нарешті, при дослідженні взаємовідношення астрономії і теології вимагаєособливо ретельного аналізу сполучуваність ідей астрологічних і релігійних.Основний конфлікт тут пов'язаний із сприйняттям астрономії як релігійнійконцепції. Проте історично астрономія дуже рідко претендувала на рольрелігійного учення, що протистоїть всім останнім; набагато частіше астрологічніідеї органічно впліталися в теологічні концепції представників самих різнихрелігій.
Астрономія, поза сумнівом, заслуговує пильної уваги культурологів. Слідпогодитися з В. В. Ільіним [19, с.47], який відзначає: «У основі астрономії, які будь-якого знання, лежить специфічний архетип, об'ємна модель дійсності, щозадається історичним вимірюванням культури». Кажучи про підходи до вивчення феноменаастрономії, він пише, що «слід віддавати звіт в наявності серйознихзагальнокультурних обставин і причин, що викликали її [астрономію] до життя.Стратегія розгляду питання статусу астрономії повинна тому вестися в площиникультурології: оскільки своїми якостями і законами, що направляють її розвиток,астрономія зобов'язана культурі в цілому, слідує одне за іншим оголяти ланкитого динамічного ланцюга, який утворює загальнолюдську культуру, що одного разупородила астрологію» [19, с.123–138].
Проблема ролі астрономії в світовій культурі вимагає обширних ісистематичних досліджень, відкриваючи багаті перспективи не тільки длякультурологів, але і для фахівців в області філософії, історії науки,религиоведения, соціології, соціальної психології, мистецтвознавства і іншихнаукових дисциплін.
2.3 Модернізаціязмісту астрономічної освіти на основі культурологічного підходу
Модернізація освіти, що базується наінформаційно-комунікаційних технологіях, припускає формування нових моделейучбової діяльності, що використовують інформаційні і комунікаційні технології.
Останнім часом в системі утворення України інтенсивнопроводяться роботи по впровадженню в освітній процес інтерактивних підручниківі курсів, інтеграції телекомунікаційних засобів навчання, научно — інавчально-методичного забезпечення, заснованих на застосуванні сучасних інформаційнихтехнологій. Для формування сучасних астрономічних знань доцільне створеннякомплексу програмно-педагогічних і телекомунікаційних засобів. Дані засоби булирозроблені і упроваджені як для учнів, так і для вчителя [30,c.97].
Під комплексом програмно-педагогічних і телекомунікаційнихзасобів по астрономії ми розуміємо:
-         створенняі застосування сучасних мультимедійних повчальних комп'ютерних курсів поастрономії;
-         створеннясистеми дистанційного навчання астрономії на спеціальних освітніх сайтах;
-         створеннявіртуального методичного кабінету по астрономії;
д) проведення дистанційної олімпіади по астрономії.
До комплексу програмно-педагогічних засобів по астрономіївідноситься, перш за все, створення мультимедійного інтерактивного курсу поастрономії «Відкрита Астрономія 2.0», (компанія «ФІЗІКОН»), який міститьелектронний підручник, 57 інтерактивних учбових моделей, 750 фотографій, схем,рисунків і карт. Є також інтерактивний планетарій. Це дозволило вирішитипроблеми наочності у викладанні астрономії. Для перевірки засвоєння учбовогоматеріалу є тестуючий блок, який містить тести, контрольні завдання і завданняз рішеннями. Є також щоденник досягнень навчання, в який записуються статистикароботи з курсом, вирішення завдань і тестів, проставляється оцінка роботи. Зпогляду користувача курс складається з трьох основних блоків: теоретичного,довідкового і такого, що тестує. Даний мультимедійний комп'ютерний курс відразузадуманий як система інтеграції учбового диска і системи індивідуальногонавчання через Інтернет.
Був також розроблений комплекс навчально-методичних телекомунікаціонихзасобів по астрономії, розміщений на сторінках «Відкритого коледжу». При цьомувідразу було запропоновано розділення для учнів і для вчителів [15,c.236].
Вчиться пропонується:
1. Інтерактивний підручник по астрономії, тобто повний курс «ВідкритоїАстрономії 2.0.», розміщеною в Мережі безкоштовно, за винятком інтерактивнихмоделей.
2. Система пошуку інформації по астрофізиці.
3. Огляд найзначніших професійних і любительських сайтів поастрономії
4. Приклади інтерактивних моделей з комп'ютерного курсу«Відкрита Астрономія 2.0».
5. Вхід в систему дистанційного навчання з тестуванням іфорумом.
При цьому були використані можливості інтерактивного сервера www.college.ru що підтримує зворотний зв'язок з учнями. Окрім великого об'єму теоретичногоматеріалу вчиться надається можливість вирішувати завдання, виконуватиконтрольні тести, спілкуватися з віртуальним вчителем, отримувати електронніконсультації і багато що інше. Надаються великі можливості длясамотестирования, перевірки своїх знань. При цьому завдання формуютьсяіндивідуально, залежно від віку і рівня знань учня за системоюдиференційованого навчання.
Розроблена спеціальна система управління проектом, якасуміщає функції журналу досягнень і білінгової системи. Учні можуть зробитиперерву в навчанні, а потім продовжити його, індивідуальна інформація про їхучбові досягнення збережеться на сервері проекту.
Віртуальний методичний кабінет для вчителя містить:
1. Огляд методичної літератури.
2. Зразкове планування по астрономії 11 клас із застосуваннямкомп'ютерного курсу «Відкрита астрономія».
3. Методичні рекомендації по застосуванню комп'ютерного курсу«Відкрита астрономія» у викладанні природознавства 5 клас.
4. Стандарти освіти.
5. Приклади учбових планів шкіл, зокрема для різнорівневих іпрофільних класів.
6. Методичні рекомендації по формуванню індивідуальногоучбового плану.
7. Базисний учбовий план багатопрофільної школи.
8. Тематика науково-дослідних і учбово-дослідницьких робіт щовчаться по астрономії з використанням Інтернету.
9. Приклади дистанційних уроків по астрономії.
10. Підсумкова атестація учнів по астрономії у виглядіпрезентації в PowerPoint.
11. Рекомендації по проведенню підсумкової атестації щовчаться у вигляді співбесіди.
12. Форум вчителеві.
Потім робота із створення телекомунікаційних засобів навчанняастрономії була продовжена у напрямі проведення телекомунікаційної олімпіади поастрономії, в якій взяли участь 64 команди з різних регіонів країни. Буластворена методика проведення телекомунікаційної олімпіади по астрономії зповчальним туром і конкурсним туром [15,c.273].
Важливою подією в розвитку науково-педагогічнихтелекомунікаційних засобів по астрономії і залучення широкої педагогічноїгромадськості до проблем астрономічної освіти в Україні з'явилося проведення вІнтернеті секції вчителів астрономії. В рамках секції відбувся інтерактивнийопит, який виявив наступне:
1. На питання «Як Ви вважаєте, чи потрібна інтеграція фізикиі астрономії в школі?» 58% опитаних відповіли, що немає, 36% відповіли, що,швидше за все так, не знають — 6%.
2. На питання «Якої думки Ви дотримуєтеся?» 62% вважають, що«Астрономія повинна бути самостійним предметом», 15% вважають, що «Курсастрономії повинен бути інтегрований з комплексом інших предметів (географія,природознавство, фізика, філософія, історія), 23% вважають, що «Курс астрономіїдосить інтегрувати з фізикою».
3. На питання чи «Вважаєте Ви спостереження невід'ємноючастиною курсу астрономії?» 94 % опитаних відповіли, що звичайно, тільки 6%вважають, що астрономічні спостереження проводити не обов'язково.
У вирішенні секції вчителів астрономії записано, що практичновідсутні методичні посібники з роботи в Інтернет для вчителя фізики іастрономії, відсутній науково-методичний сервер для вчителя астрономії, системадистанційного підвищення кваліфікації вчителя астрономії.
Тому наступним кроком було створення спеціального сайту «Астрономія- віртуальний методичний кабінет» www.gomulina.orc.ru який відвідало1600 чоловік за 2 місяці існування.
Таким чином, створений комплекс програмно-педагогічних інавчально-методичних телекомунікаційних засобів по астрономії, що не маєаналогів по інших учбових предметах [15,c.276].

РОЗДІЛ 3.ЗАСТОСУВАННЯ КУЛЬТОРОЛОГІЧНОГО ПІДХІДУ ПІД ЧАС НАВЧАННЯ АСТРОНОМІЇ УЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ
 
3.1 Дослідженнястану сучасної астрономічної освіти у загальноосвітніх закладах з точки зору культурологічногопідходу
Ситуація, в якій опинилися шкільна астрономія і сучасний стан методикинавчання (точніше – дидактики) астрономії, детально аналізувалися по-перше двохрозділах дипломної роботи. До вже сказаному можна додати, що у зв'язку з різкимскороченням курсу фізики в непрофільних класах повної середньої школи,викладати астрономію стає значно важчим, оскільки тепер учні просто не маютьдостатньої підготовки для глибокого розуміння матеріалу підручника [наприклад,підручника автора «Астрономія-11», 9-е видання. М.: Освіта, 2004].
У обстановці, що склалася, роль обговорення на різних нарадах іконференціях яких-небудь деталей методики навчання і взагалі того, що можнаназвати «приватними питаннями», асимптотика наближається до нуля. Найважливішіз таких питань сформульовані у відомій авторській сучасній концепціїастрономічної освіти [див., наприклад, Е.П. Льовітан «Земля і Всесвіт», 2003, N1, а також відповідний параграф в «Дидактиці астрономії»]. В даний час нетільки конструктивне обговорення цієї концепції, але і доповнення новимиположеннями продиктовані тим, що твориться зараз з вмістом загальної освіти всередній школі, що знаходиться в стані перманентного (і не дуже зрозумілоговчителям) реформування[15,c.279].
Переконувавшись в тому, що «курс астрономії» повинензавершити природничонаукову і філософську освіту випускників загальноосвітньоїшколи. Але зараз, по-перше, існують різні типи старшої школи (XI кл.), і,по-друге, астрономія придбала статус «предмету по вибору» (унаслідок чого вбагатьох старших класах українських шкіл її взагалі не буде). Виявившисьвикинутою на «ринок учбових послуг», астрономія може вижити лише у разі своєїконкурентоспроможності. Для цього, курс астрономії повинен статиоглядово-світоглядним, значно простішим, доступнішим і цікавішим школярам, ніжщо нині існує. Не дивлячись на те, що в більшості шкіл України, де астрономіювикладають, вчителі використовують підручник Е.П. Льовітана, який працює надстворенням принципово нової програми по астрономії і відповідного підручника, вякому, звичайно, буде відображено краще з існуючого підручника, а також такихучбових книг, як «Астрофізика – школярам» [16, с.132] і «Коротка астрономія»[26, с.7].
Стара проблема – вивчення елементів астрономії (ікосмонавтики) в різних класах і в курсах різних предметів — повинна заразвирішуватися з позицій системного підходу, що виключає плутанину, суперечності,неузгодженість, властиві нинішньому етапу вирішення цієї проблеми.
Виключно важливу роль повинна грати система факультативів поастрономії і космонавтиці, що дає можливість допитливим школярам задовольнитисвій інтерес до науки про Всесвіту. Запропонована автором основа система факультативів включає наступніфакультативи:
а) у початковій школі – «Твій Всесвіт» або факультатив, «КазковийВсесвіт»;
б) у V-VI кл. – «Твій Всесвіт»;
в) у VI-VII кл. – «Пізнаваний Всесвіт»;
г) у IX кл. – «Космонавтика – школярам» (розробляєтьсяпрофесором Г.А. Полтавцом);
д) у X-XIкл. – «Всесвіт Людини».
Великі надії на реанімацію шкільної астрономії покладає у зв'язку зможливістю застосування в учбовому процесі різного роду сучасних інформаційнихтехнологій. Вже з'явився досвід мультимедійної продукції. У її розробціособлива заслуга належить Н.Н. Гомуліной, що недавно успішно захистилакандидатську дисертацію. Належить забезпечити методично обґрунтованумультимедійну підтримку таким, що всім розробляється і перерахованим вищескладовим шкільної астрономічної освіти.
Очевидно, що виникне настійна необхідність у вдосконаленніпідготовки студентів в педагогічних університетах по астрономії і особливо пометодиці її викладання (надзвичайно важливо озброїти майбутніх вчителів уміннямнавчати дітей в середніх і молодших класах) [23, c.24].
Таким чином, врятувати шкільну астрономію можуть не дрібнідосягнення у сфері обміну методичним досвідом, а розробка нових підходів дотеорії і практики шкільної астрономічної освіти. Але для цього, зокрема,актуальною стає проблема створення наукової школи фахівців в області дидактикиастрономії. Тільки при грамотній координації дій учених і методистів можна будедобитися всіма нами бажаного результату – ліквідації волаючої астрономічноїнеписьменності.
3.2 Застосування культурологічногопідходу під час вивчення астрономії в академічному ліцеї
Культурологічний підхід в нашому розумінні — це бачення освіти крізь призму поняттякультури, тобто його розуміння як культурного процесу, що здійснюється вкультуросообразной освітньому середовищу, всі компоненти якого наповненілюдськими сенсами і служать людині. Компонентами культурологічного підходу восвіті виступають [13, c.175]:
–        відношеннядо дитини як суб'єкта життя, здібного до культурного саморозвитку ісамоизменению;
–        відношеннядо педагога як посередника між дитиною і культурою, здатному ввести його в світкультури і подати підтримку дитячої особи в її індивідуальному самовизначенні всвіті культурних цінностей;
–        відношеннядо освіти як культурного процесу, рушійними силами якого є особисті сенси,діалог і співпраця його учасників в досягненні цілей їх культурногосаморозвитку;
–        відношеннядо школи як цілісного культурно-освітнього середовища, де живуть івідтворюються культурні зразки життя дітей і дорослих, відбуваються культурніподії, здійснюється творіння культури і виховання людини культури.
Принцип культуросообразности визначає відношення між освітою і культурою як середовищем,растящей і що живить особу (П. Флоренський). Він означає, що культурне ядрозмісту освіти повинні складати універсальні загальнолюдські,загальнонаціональні і регіональні цінності, а відношення до дитини визначатися,виходячи з його розуміння як вільної, цілісної особи, здатної у міру свогокультурного розвитку до самостійного вибору цінностей, самовизначення в світікультури і творчої самореалізації [15,c.279].
Виховання в гімназії не здатне змінити соціальне середовище імікросередовище дитини, але в змозі зробити на неї вплив, а головне — допомогтидитині виробити необхідне відношення до позитивних і негативних сторінсоціального середовища, навчити дитину активній участі в її позитивній зміні.
У культурологічному сенсі термін «середовище» — стійка сукупність речовихі особових елементів, з якими взаємодіє соціальний суб'єкт і які роблять впливна його духовні потреби, інтереси і ціннісні орієнтації в області культури.
Отже розвиваюче середовище – це конкретне, безпосередньо дане кожномуіндивідові соціокультурний простір, за допомогою якого він активно включаєтьсяв культурні зв'язки суспільства. Таким чином, середовище сприяє духовномуформування і соціалізації особи молодшого школяра [17, c.27].
В процесі соціалізації молодший школяр залучається до певної культури,засвоює певні культурні норми і цінності. Дитина є не плоскою одновимірною,чисто природним або чисто соціальним істотою, і не двосторонньою біосоціальноюсистемою, а трибічною біосоціокультурною.
Розвиток особи дитини в початковій школі процес складний і багатогранний,тому необхідно, щоб кожен вчитель володів достатнім «технологічнимрепертуаром». Отже, оволодіння теорією і технологією розвиваючого навчання стаєнеобхідною умовою успішної роботи вчителя на цьому ступені освіти. Реалізуватицю умову непросто, оскільки при цьому виникає ряд проблем. Головна з них втому, що теорія розвиваючого навчання не представляє в даний час єдинійнауковій концепції, а складається з різних напрямів, заснованих наоригінальних, експериментально перевірених ідеях їх творців. [11, c.11]
Таблиця 3.1 Технології розвиваючого навчання.Технологія Л.В.Занкова Технологія Д.Б. Ельконіна — В.В. Давидова
Основна мета навчання – формування і розвиток пізнавальної активності учнів. Ця мета досягається через:
·   створення проблемних ситуацій;
·   організацію учбової діяльності, що дозволяє розкривати суб'єктний досвід учнів;
·   включення учнів в планування учбової діяльності на уроці;
·   створення атмосфери зацікавленості кожного учня в роботі класу;
·   стимулювання учнів до вислову власної думки і пошуку різних способів рішення учбової задачі;
·   оцінювання не тільки кінцевого результату, але і самого процесу діяльності учня;
·   заохочення оригінальних способів діяльності учня;
·   розвиток умінь рефлексій учнів.
·   Відмітними особливостями системи роботи в даній технології є:
·   перетворюючий характер діяльності що вчаться, їх активна розумова діяльність;
·   інтенсивна самостійна діяльність учнів, пов'язана з емоційним переживанням, включенням дослідницької для орієнтування реакції, механізму творчості;
·   колективний пошук, що направляється вчителем і що будить самостійну думку учнів;
·   співпраця і спілкування на уроці, створення умов для природного самовираження кожного учня, прояву ініціативи і самостійності.
Основна мета навчання – формування теоретичного мислення, в основі якого лежить змістовне узагальнення. Мета досягається через:
·    створення проблемних ситуацій;
·    побудова моделі учбового завдання, що відображає деяке загальне відношення, знайдене в процесі перетворення умов завдання;
·    включення учнів в науковий пошук;
·    організація колективно-розподіленої діяльності учнів.
·    Відмітними особливостями даної технології є:
·    спеціальна побудова учбового предмету, організуюча пізнання учнем генетично початкових, теоретично істотних властивостей і відносин об'єктів, умов їх походження і перетворення;
·    наявність у дитини внутрішніх пізнавальних мотивів, що йдуть від пізнавальних потреб;
·    розуміння і ухвалення дитиною учбового завдання;
·    позиція дитини як повноцінного суб'єкта діяльності, що самостійно здійснює всі її етапи: целеполагание, планування, реалізацію, аналіз і оцінку результатів;
·    самостійний пошук і побудова підстав власних дій, оволодіння загальними принципами вирішення завдань певного класу.
Виділені новоутворення свідчать, що дана теорія направлена, в основному,на розвиток когнітивної сфери учнів. У цьому виявляється її сила, але разом зтим і відома однобічність. Тому основний напрям подальшого вдосконалення системрозвиваючого навчання педагоги пов'язують з посиленням їх особовоїспрямованості, створенням умов для розвитку ціннісної, особово-смислової сферигімназистів. Найбільші можливості для цього надають ті теорії і системи, якізвернені до суб'єктного досвіду дитини, до його етичної, а не тількиінтелектуальній сфері. Такий є система розвиваючого навчання Л.В. Занкова.
Развітіє Л.В. Занков і його послідовники розуміють як поява новоутвореньв психіці дитини, не заданих безпосередньо навчанням, а таких, що виникають врезультаті внутрішніх, глибинних інтеграційних процесів. По Л.В. Занкову,такими новоутвореннями молодшого школяра є аналізуюче спостереження, відвернутемислення і практична дія в їх взаємозв'язку і взаємообумовленості. Кожненовоутворення розглядається як результат взаємодії розуму, волі, відчуттівшколяра, тобто як результат діяльності цілісної особи, тому їх формування іпросуває розвиток особи в цілому [14, c.43].
Актуальна для кожної людини проблема збереження своєї індивідуальності.Дитина, опинившись в умовах гімназії, прагне зрозуміти сенс нової для себеситуації, досягти успіху і при цьому зберегти свою індивідуальність. Коженвчитель початкових класів на основі відібраного змісту організовує«окультурення» суб'єктного досвіду, звертаючись до свідомості особи, основ їїжиттєдіяльності, здібностей до саморегуляції.
Всі педагоги гімназії використовують в своїй практиці елементи проектнихтехнологій, забезпечуючи формування і розвиток проектного творчого мисленнягімназистів. Результатом застосування інтерактивних, проектних освітніхтехнологій є високий рівень і якість утвореної. Здатність створювати власніпроекти, їх обґрунтування, уміння аргументоване захищати їх — це і є показникрівня креативного мислення учнів [18, c.24].
У педагогічній практиці гімназії активно використовуються елементипроблемного навчання. Воно є способом організації активної суб'єктної взаємодіїв освітньому процесі. Той, що навчається переживає процес пізнання яксуб'єктивне відкриття ще невідомого йому знання, збагнення і розуміння науковихфактів, принципів, закономірностей і умов дії і вчинку, як особову цінність, щообумовлює розвиток пізнавальної мотивації.
Траєкторія і зміст дій що навчається в проблемному навчанні виглядає так:
Аналіз проблемної ситуації
/>
Постановка проблеми
/>
Пошук бракуючої інформації і висунення гіпотез
/>
Перевірка гіпотез і отримання нового знання
/>
Переклад проблеми в завдання
/>
Пошук способу рішення
/>
Рішення
/>
Перевірка рішення
/>
Доказ правильності рішення задачі
Цей шлях хоча і тривалий, але цікавий і продуктивний з погляду розвиткумислення і особи того, що навчається.
У гімназії розроблена, апробирована і успішно упроваджується технологіяролевої взаємодії. Вона направлена на підготовку гімназистів до переходу відучбового типу діяльності до соціального. У учбовій ролевій взаємодіївідтворюється наочний і соціальний зміст життя соціуму. Основу технологіїучбової ролевої взаємодії складає створення в освітньому процесі соціальноорієнтованих ситуацій, що дають можливість кожному школяру «прожити» ролірізних учасників полікультурного суспільства і ухвалити рішення з максимальнимобліком інтересів всіх взаємодіючих сторін. Така технологія навчання направленана становлення ціннісно-смислової установки особи.
Концепція самовиховання і саморозвитку особи що вчиться є спадкоємицеюконцепції розвиваючого навчання. Приймаючи всі принципові позиції розвиваючогонавчання, технологія самовиховання спирається не тільки на пізнавальнийінтерес; вона робить ставку на потребі особи в самовдосконаленні.
Головною метою, технології самовиховання, що вчиться, є створення умовдля переходу виховання в самовиховання, введення учня в режим саморозвитку,підтримка і стимуляція цього режиму на кожному віковому етапі, формування вірив себе і постачання інструментарієм самовиховання.
Ми вважаємо, що активна позиція учня, в освітньому середовищі гімназії,сприяє розвитку його як суб'єкта, інтенсивним становленню пізнавальноїдіяльності дитини, формуванню навиків рефлексій і критичного мислення, сприяютьформуванню компетентності в освітньому процесі [22, c.114-116].
Для застосування культурологічного підходу під час вивчення астрономіїбула розроблена програма учбового курсу «Всесвіт. Культура. Людина».
У основі пропонованого курсу лежать міжнаочні зв'язки, які реалізуються вдвох тематичних блоках курсу, доповнюють і заглиблюють знання небесних явищ, щовчаться про роль, і небесних тіл в історії культури і життя людини.
Курс орієнтований на розвиток інтелектуальних і творчих здібностей щовчаться і покликаний вирішувати важливу соціально-культурну задачу – сприятиформуванню світоглядної культури. Таким чином, програма курсу покликанаформувати усвідомлене відношення учнів до навколишнього їх світу небесних тіл іїх осмислення в світовій культурі, створюючи фундамент космічного мислення.
Мета: Основна виховно-освітня мета програми – формування ясних науковихуявлень про світ, місце і роль в нім людини і культури.
Завдання:
–        залученняшколярів до творчої пізнавальної і науково-дослідної діяльності;
–        знайомствоз досягненнями і проблемами сучасної науки в області вивчення Всесвіту іКультури;
–        введеннядітей в світ історії культури і астрономії (Кліо і Уранії) і збудити назапропонованому різноманітному матеріалі інтерес до цих наук і історії культурив цілому;
–        навчитидітей сучасним методам археологічних, астрономічних і археоастрономічнихдосліджень;
–        знайомствопроблем, що вчаться з широким спектром, якими займаються археологія,астрономія, культурологія.
Засоби і форми навчання:
Ілюстровані лекції, сократические бесіди (майевтика), ігрові заняття,перегляд відеосюжетів, спостереження в телескоп.
Очікувані педагогічні результати
Після проходження учбового курсу «Всесвіт. Культура. Людина» у учнівформується ясне уявлення про будову Всесвіту, роль астрономії в історіїкультури. Учні повинні освоїти основи методів проведення археоастрономічних досліджень,оволодіти навиками роботи з телескопом.
1-й семестр
У глибинах Всесвіту
1.Зоряне небо над нами.
Що вивчає астрономія? Небесна сфера. Сузір'я. Як влаштований телескоп.
2. Місячні горизонти.
Подвійна планета Земля – Місяць. Зміна місячних фаз. Рух Місяця. Розміриі маса Місяця. Місячні моря і материки. Подорож на Місяць.
3. Меркурій, Венера і Марс.
Будова Сонячної системи. Рух Меркурія. Поверхня Меркурія. АтмосфераВенери. Фізичні умови на поверхні Венери. Маса і розміри Марса. Великіпротистояння. Поверхня Марса. Фобос і Деймос.
4. У царстві гігантів.
Характеристики планет – гігантів. Юпітер. Сатурн. Уран. Нептун. Супутникипланет-гігантів. Планета Плутон.
5. «Кудлаті зірки» і планети-карлики.
Астероїди. Типи астероїдів. Пояс Койпера. Комети. Будова комет. Метеори,боліди і метеорити. Спорадичні метеори і метеорні потоки.
6. Зірка на ім'я Сонця.
Історія уявлень про Сонце. Маса, розміри і температура Сонця. БудоваСонця. Сонце і життя Землі.
7. Життя зірок.
Відстані до зірок. Народження зірок і планет. Характеристикивипромінювання зірок. Маси і розміри зірок. Внутрішня будова зірок. ДіаграмаГерцшпрунга-Рессела. Спектральні класи зірок. Подвійні і кратні зірки. Затменнязмінні і пульсуючі зірки. Вибухаючи зірки. Нові і найновіші зірки. Зоряніостанки. Газопилові хмари. Зоряні скупчення.
8. Галактики — зоряні острови.
Чумацький Шлях і Галактика. Будова і життя Галактики. Міжзорянесередовище. Рухи зірок в Галактиці. Обертання Галактики. Зоряні системи –галактики. Типи галактик. Еволюція галактик. Скупчення і над скупчення галактикВеликомасштабна структура Всесвіту. Минуле, сьогодення і майбутнє Всесвіту.
9. Життя у Всесвіту.
Самота людини і самота людства. Що таке життя? Пояс життя в Галактиці.Контакт між світами – контакт між культурами. Проблеми взаємодії братів порозуму.
2-й семестр Космос і культура
1. Міфи про зоряне небо.
Що таке міф? Коли і де придумали сузір'я? Міфи про сузір'я.
2. Зірки і люди.
Історичні сузір'я. Історії про зірки сузір'ях, пов'язаних з історичнимиособами від старовини до наших днів.
3. Введення в астроархеологію.
Термін «Астроархеологія». Зародження нової науки. Предмет і призначенняастроархеології. Як історія і астрономія допомагають один одному. Основнірозділи і напрями астроархеології. Найбільш знамениті астроархеологічніпам'ятники.
4. Сім зоряних чудес Стародавнього світу.
Піраміди Єгипту. Колос Родоський. Храм Артеміди Ефесськой. ЗевсОлімпійський. Галікарнасський мавзолей. Фаросський маяк. Сади Семіраміди.
5. Небо підданих пануючи Міноса.
Таємничий народ «Мноя». Мінойськие міста і палаци, їх планування іорієнтація. Астрономічні функції минойских святилищ. Культ бика. Реконструкціяминойских сузір'їв за даними археології. Реконструкції минойского календаря.Фестський диск і його можливі календарні функції. Ферейськие фрески.
6. Астрономія Греції Мікенськой.
Мікенськая Греція. Лінійний лист Б. Реконструкция ахейского календаря заданими археології, епосу і лінійного листа Б. Мікенськая астрономія ікосмологія за даними епосу.
7. Темні століття. Гомерівська Греція.
Формування «Іліади» і «Одіссеї». Астрономічні явища в епосі. Троянськавійна і розкопки на горбі Гисарлик.
8. Золоте століття античної астрономії.
Греція в класичну і еллінізм епохи. Астрономічна орієнтація міст ікультових споруд. Астрономічні поеми. Евдокс, Платон, Арістотель, Аристарх,Арат, Ератосфен, Гиппарх, Птолемей. Арктур – театральна зірка. Зоряний театрантичності.
9. Всі дороги ведуть до Риму.
Затьмарення Ромула або коли засновано Вічне Місто? Нума Помпілій – цар ізвіздар. Авгури стежать за небом. Цезар – нащадок Венери. Комета Юлія Цезаря.Небесні імператори Риму. Зоряні прапори римських легіонів. Цицерон і планетарійАрхімеда. Як вивчали небо римські школярі?
10. Мистецтво, осяяне зірками (частина 1).
Що таке мистецтво? Походження мистецтва. Види мистецтв. Рівні аналізувитвору мистецтва. Астрономія в мистецтві кам'яного століття. Народженнязоряної карти. Астрономія в мистецтві Стародавнього світу.
11. Мистецтво, осяяне зірками (частина 2).
Астрономія в античному мистецтві. Образ миру в європейськомухристиянському мистецтві. Мистецтво середньовічного Сходу. Проторенессанс(Данте і Джотто). Відродження (Боттічеллі, Леонардо да Вінчі, Рафаель,Джорджоне, Веронезе). Північне Відродження (брати Лімбурги, Дюрер, Рубенс,Брейгель, Гольбейн, Вермєєр).
12. Мистецтво, осяяне зірками (частина 3).
Астрономія в мистецтві XVII ст. Жанр эмблематы. Астрономічна эмблемата.Астрономічні атласи і еволюція астрономічної іконографії. Астрономія вмистецтві XVIII – XIX вв. (Герен, Моро). XX століття – століття освоєннякосмосу. Астрономія і космонавтика в живописі (Н. Реріх, А. Васнецов, Р.Черноволенко, А. Соколів, Р. Голобоков). Образ ученого в мистецтві.Художники-космонавти (А. Леонов, Ст. Джанібеков, А. Бін).
У даному застосуванні приводяться варіанти питань і завдань, розгляд якихв процесі реалізації програми може бути оформлене в різні цікаві форми (вікторина,гра і тому подібне).
Приклади астрономічних завдань, складені за античними джерелами.
Гомер
Приклад 1.
Гомер так описує щит Ахілла:
«Там представив він землю, представив і небо, і море
Сонце, в дорозі незнеможене, повний срібний місяць
Всі прекрасні зірки, якими вінчається небо:
Видні в їх сонмі Плеяди, Гиади і потужність Оріона
Арктос, синами земними ще Колісницею зовомий;
Там він завжди звертається, вічно дотримує Оріона
І єдиний чужається митися в хвилях Океану».
[Мул. XVIII, 483-489 пер. Н. Гнедіча.].
У якому місяці в Греції небо має такий вигляд? Можливо чи, одночаснобачити Сонце і «повний срібний місяць»? У якому сузір'ї Зодіаку знаходитьсяМісяць?
Приклад 2.
У описі плавання Одіссея від німфи Каліпсо до острова Схерія мовиться:
«Радісно вітрило напружило Одіссей і, попутному вітру
Ввірившись, поплив. Сидячи на кормі і могутньою рукою
Кермо обертаючи він не спав; сон на його не спускався
Очі, і їх не зводив він з Плеяд, з низхідного пізно
У морі Воота, з Ведмедиці, в людях ще колісниці
Ім'я що носить, і поблизу Оріона тієї, що здійснює вічно
Круг свій, себе ніколи не купаючи у водах Океану.
З нею богиня богинь повеліла йому невсипущо
Шлях соглашать свій, її залишаючи ліворуч».
[Од.V.269-277 пер. Ст. А. Жуковського].
Визначите з цього уривка, в яку пору року і в якому місяці здійснювавОдіссей це плавання?
Гесиод
Приклад 3.
«Тільки царствений зевс шістдесят після солноворота
Зимових відмірює днів, як виходить з вечерней заширяю
З океанських священних течій Арктур світлоносний
І протягом ночі весь час виблискує на небі.
Слідом за ним, з весною, що наступила, є до людей
Ласточка-пандіоніда з дзвінкою, гучною піснею»
[«Праці і дні» ст.564-569 пер. Ст. Вересаєва.].
Коли, по Гесиоду, в Греції наступає весна і прилітають ластівки?
Приклад 4.
«Лише на сході почнуть сходити Атлантиди – Плеяди
Жати поспішай; а почнуть заходити – за посів берися.
На сорок днів і ночей абсолютно ховаються з неба
Зірки – Плеяди, потім же стають видними оку
Знову в той час, як люди залізо точити починають»
[«Праці і дні» ст.383-387 пер. Ст. Вересаєва.].
Коли, по Гесиоду, треба приступати до жнив; до посіву; точити залізо(тобто серпи)?
Клеобул
Приклад 5.
«Є на світі отець, дванадцять синів йому служать;
Кожен з них народив дочок двічі по тридцять:
Чорні сестри і білі, один з одним не схожі;
Всі вмирають одна за одною, та все ж безсмертні».
[Діог. Лаерт. I. 6. 91 пер. М. Л. Гаспарова].
Розгадайте цю загадку.
Геродот
Приклад 6.
«Фіникіяне відплили з Ерітрейського морить і увійшли до південного моря.При настанні осені вони висаджувалися, засівали землю і чекали жнив; поприбиранню хліби пливли далі. Так пройшло в плаванні два роки, і лише на третійрік вони обігнули Гераклови стовпи і повернулися до Єгипту. Розповідали також,чому я не вірю, а інший хто-небудь, може бути і повірить, що під час плаваннядовкола Лівії финикияне мали сонце з правого боку».
[Історія IV, 42 пер. Р. А. Стратоновського]
Лівією в цьому уривку називається вся Африка. Чи згодні ви з Геродотом? Обґрунтуйтесвою відповідь.
Олександр Етолійський
Приклад 7.
«Довкруги найближчим до Землі, найменшим, володіє богиня Селену.
Другим же Стілбон — Гермеса зірка, на струнах того, що гуде ліри.
Фосфорос слідує після нього – Киферєї, прекрасною, світило.
Четвертим високо сяє Гелій, несомый кіньми.
П'ятий же услід Піроейс — Фракийца Ареса жахливого світоч.
Шостим Фаетон, блискуча славного зевса зірка.
Сьомим же сходить Файнон — Кронос від зірок недалекий.
Все семиструнною лірою звучать, приголосною піснею»
[пер. А. Ст. Фесенко]
Про які світила йде мова в цьому уривку? Чому Кронос названий «від зірокнедалеким»?
Евріпід
Приклад 8.
«Заходять перші зірки
І високі небесні Плеяди
А серед неба розташувався Орел»
[Рес. 528 пер. А. Ст. Фесенко].
Знайдіть помилку в описі неба.
Приклад 9.
«Про супутниці хмар быстробежных
Небесні птахи!
Летите, Де шлях указуют Плеяди
І блиск Оріона нічного»!
[Олена 1487-1490 пер. Ф. Зелінського]
Дія відбувається в Єгипті, в травні. Мова йде про осінньому перельотіптахів. У чому помиляється автор?
Катулл
Приклад 10.
«Нині лютого Льва я сяйвом стосуюся і Деви»
І — Лікаонова дочка — поряд Каллісто зі мною.
До заходу я спрямовуюся, до хвиль Океану, і услід
Довгий в заході своєму, сходить за мною Боот»
[эпиллий 66 пер. З. Шервінського]
Яке сузір'я описане в даному уривку? Прокоментуйте текст.
Сенека
Приклад 11.
«Вісник ночі і дня, ти в небеса завжди
Надто пізно, зірка, сходиш для тих, що люблять:
Жадібно юні чекають дружини і матери
Щоб швидше блиснув твій сріблястий промінь»
[Медея 71-74 пер. З. Ошерова]
Про яке світило йде мова? Прокоментуйте текст.
Зразок доксографического тесту
Чи згодні Ви з думками старогрецьких філософів і астрономів? (та чи ні)
Якщо Ви согланы або не згідно тільки з частиною вислову, то короткообгрунтуйте свою відповідь окремо у письмовій формі.
Таблиця 3.2 Тест доповідь «Думки старогрецьких філософів»Думки старогрецьких філософів Ваша відповідь Анаксагор: Місяць подібний до Землі. Вона має жилі області, а також горби і ущелини Емпедокл: Затьмарення Сонця відбувається тому, що на нього насувається Місяць. Геракліт: Сонце чашоподібне, увігнуте. Парменід і Геракліт: Зірки – це згустки вогню. Геракліт: Зірки спалахують і згасають. Теон Смірнський: Думати, що зірки спалахують і згасають, було б досконалою дурістю. Емпедокл: Сонце рівне по величині Землі. Демокріт: Чумацький Шлях – це скупчення зірок. Анаксагор: Спочатку всі речі були разом. Емпедокл: Місяць – це уламок Сонця. Парменід: Освітлена сторона Місяця завжди звернена до Сонця. Емпедокл: Для проходження з однієї крапки в іншу світлу потрібний час. Алкмеон: Сонце плоске. Емпедокл: Відстань від Місяця до Сонця в два рази більше, ніж відстань від Місяця до Землі. Аристарх: Відстань від Сонця до Землі більш ніж 18 і менше ніж 20 відстаней від Місяця до Землі. Лін: Всі речі виникли з колись єдиного Цілого, а зі всіх речей колись, в зумовлений час, знову буде Одне
Невеликі історії, які пожвавили заняття.
Астроном Фалес з Мілета, спостерігаючи зірки, впав до ями. Якась старасказала йому: «Ти, відаєш, що твориться в небі, а що у тебе під ногами небачиш!»
Єдиною неприємністю для Фалеса Мілетського на схилі віку було те, що зірвід старості втратив свою гостроту, і він більше не міг спостерігати зазірками.
Коли Анаксагора запитали: «Навіщо ти народився на світло», він відповів:«Для спостереження Сонця, Місяця і зірок».
Анаксагору сказали, що він зовсім не думає про свою батьківщину. «Навпаки,я тільки про неї і думаю» – відповів він і вказав на небо.
Астроном Геродор вважав, що на місяці живуть люди в п'ятнадцять разіввище за нас по зростанню, а місячні жінки кладуть яйця.
Діоген, побачивши сонячний годинник, сказав: «Непогана штука, щоб незапізнитися на обід».
Солдати Олександра Македонського, воюючи на Сході, скаржилися, що їм невидно Велика Ведмедиця.
Дванадцятирічний син майстра Ліпперсгея грав стеклами і випадковопридумав телескоп.
Тихо Бразі на дуелі відрубали ніс. Після лікування від рани він зайнявсяастрономією. А носовий протез для Тихо Бразі виконаний був з кращого данськогосрібла.
Китайські астрономи Хи і Хо вдалися до пияцтва і пропустили сонячнезатемнення. Їм відрубали голови.
Комета, що з'явилася в 1680 році, справила враження навіть на кури. УШвеції курка знесла яйце, на якому побачили фігуру комети і біля неї іншізнаки.
У 1577 році на небі з'явилася яскрава комета, на неї вирішила подивитисяанглійська королева Єлизавета I. Підійшовши до вікна, вона вигукнула: «Викликкинутий!», і довго дивилася на комету.
Астроном Лаланд дуже любив кішок. Одне з придуманих ним сузір'їв, вінназвав Кішкою.
3.3 Особливостізастосування культурологічного підходу при вивченню астрономії у школі №30
Специфіка астрономії і як науки, і як учбового предметуобумовлює особливі труднощі викладання її в школі. Ці труднощі мають деякийзагальний характер і окремі особливості при засвоєнні що вчаться деяких питань.До таких питань відносяться, наприклад, пори року і їх пояснення, вимірюваннячасу, видимі і дійсні рухи планет і ряд інших. Труднощі тут є і у школярів вясному розумінні матеріалу і у вчителів відносно методики його проходження [24,c.168].
Сприятливою обставиною, що полегшує справу засвоєння щовчаться астрономії в короткий термін, є те, що її викладання поставлене востанньому, XI класі, коли учні озброєні достатніми знаннями елементарноїматематики, фізики і інших предметів, а крім того, накопичили немало власнихвражень, на які можна спиратися в процесі викладання астрономії.
При всьому цьому учні, приступаючи до вивчення астрономії,все ж таки зустрічають багато незвичних для них уявлень, зовсім інші масштаби,чим в інших дисциплінах, нові поняття, визначення і терміни. Утрудняють також івеликі відмінності тим часом, що видно, спостерігається, і тим, як це відбуваєтьсянасправді. Вбачивши навколишній світ із Землі, беручи участь разом з нею в русіі не помічаючи цього руху, людина тільки в уяві може уявити собі, яквідбувається все насправді, в думках переносячись від нерухомого, що здається,свого положення в більш менш далеку точку простору поза Землею. При недостатньорозвиненому просторовому уявленні учні насилу засвоюють перехід відспостережуваного до дійсного руху. Історія астрономічних уявлень підтверджуєтруднощі, що є тут: впродовж тисячоліть люди знаходилися в помилці про місцеЗемлі серед інших небесних тіл і про її рух [25, c.54].
Все це висуває необхідність, приступаючи до вивченняастрономії, добиватися того, щоб у учнів вийшло можливо ясніше уявлення і просамі явища, як вони спостерігаються, і про те, як вони пов'язані з положеннямЗемлі і дійсними її рухами. Для цього при навчанні астрономії, з одного боку,треба ставити обов'язкові власні спостереження учнів над небом в різний час, зіншого боку, максимально використовувати наочну допомогу, що є під рукою,якось: географічний глобус, моделі і картини (стінні, друкарські діапозитиви,кінофільми і ін.)
Слідує частіше давати учням домашні завдання по самостійномуспостереженню. Необхідно, щоб учні рахували систематичні спостереження наднебом неодмінною частиною вивчення ними предмету астрономії. Добившись хорошогознання неба і явищ, як вони спостерігаються, вчитель значно полегшить собі і щовчиться подальше проходження астрономії.
Треба мати на увазі, що школярі зазвичай не відразу і нелегко засвоюють спостережувані на небі явища, пов'язані з одночасно видимими,що відбуваються, добовим обертанням неба і річним рухом Сонця і Місяця. Тимчасом достатня ясність в представленні цих явищ лежить в основі чіткогорозуміння ряду подальших питань. Тому слід звернути серйозну увагу на те, щобіз самого початку учні добре розрізняли ті зміни на небі, які відбуваютьсяунаслідок нашого постійного обертання разом із Землею протягом доби, іповільніші зміни день за днем, з місяця в місяць протягом цілого року.
Учні перш за все винні самі бачити, і не один раз, яквідбуваються явища в природі, зіставляти їх, убачати природні зв'язки іправильно розуміти, а не запам'ятовувати сліпо. Щоб помічати зміни, щовідбуваються, на небі, треба добре знати найголовніші сузір'я і їх взаємнерозташування як в північній, так і в південній стороні неба, кожного разузвертати увагу на сузір'я, що піднімаються зі сходу і опускаються до заходу. Цезнання легко утримується, якщо поставити перед учнями завдання спостерігати занебом всі ясні вечори і зіставляти спостереження із зоряною картою. При цьомуне слід спочатку входити в подробиці побудови карти (це можна зробити декількапізніше у зв'язку з вивченням координат), а треба користуватися нею як картиноюнеба. Дізнавшись характерні відмінності головних сузір'їв і яскравих зіроксеред них, що вчаться більш охоче і частіше самі звертаються до безпосередніхсамостійних спостережень, підвищується їх інтерес до вивчення неба, знаннястають конкретнішими і міцнішими. Прівітіє учням навику знаходити на небі певнізірки допоможе їм легко придбати дуже важливе на практиці уміння орієнтуватисяпо небесних світилах [24, c.136].
Словесне, книжкове, абстрактне викладання не разнаголошувалося як серйозний недолік. Воно має місце і у викладанні астрономії,коли використовуються тільки розповідь вчителя, підручник, креслення. Такевикладання стає сухим, і інтерес, що є у молоді, що вчиться, до астрономіїзазвичай пропадає. Потрібно остерігатися приділення дуже великої увагиматематичній стороні справи, пов'язаній з небесною сферою, з її елементами(небесними координатами і ін.), особливо спочатку, коли учням ще неясна рольцих елементів у вивченні астрономії, коли все це виступає, як щосьсамодовлеющее, далеке від самих небесних світил. Теорії повинні передуватибезпосереднє споглядання, спостереження самих небесних явищ, на чому і повиннобути зосереджено спочатку головна увага при навчанні.
Для кращого засвоєння культурологічного підходу при вивчені теми «Час такалендар» була розроблена методика проведення уроку.
Мета уроку: формування системи понять практичної астрометрії про методи іінструменти вимірювання, рахунку і зберігання часу.
Завдання навчання:
Загальноосвітні: формування понять:
-      практичнійастрометрії про: 1) астрономічних способах, інструментах і одиницяхвимірювання, рахунку і зберігання часу, календарях і літочисленні; 2)визначенні географічних координат (довготи) місцевості за даними астрометричнихспостережень;
-      прокосмічні явища: зверненні Землі навколо Сонця, зверненні Місяця навколо Землі іобертанні Землі навколо своєї осі і про їх следствиях — небесні явища: сході,заході, добовому і річному видимому русі і кульмінаціях світив (Сонця, Місяця ізірок), зміні фаз Місяця.
Виховні: формування наукового світогляду і атеїстичневиховання в ході знайомства з історією людського пізнання, з основними типамикалендарів і системами літочислення; развенчание марновірств, пов'язаних зпоняттями «Високосний рік» і перекладом дат юліанського ігригоріанського календарів; політехнічне і трудове виховання при викладіматеріалу про прилади для вимірювання і зберігання часу (годиннику), календаряхі системах літочислення і про практичні способи застосування астрометричнихзнань.
Що розвивають: формування умінь: вирішувати завдання на розрахунокчасу і дат літочислення і переведення часу з однієї системи зберігання ірахунку в іншу; виконувати вправи на застосування основних формул практичноїастрометрії; застосовувати рухому карту зоряного неба, довідники іАстрономічний календар для визначення положення і умов видимості небеснихсвітил і протікання небесних явищ; визначати географічні координати (довготу)місцевості за даними астрономічних спостережень.
Учні повинні знати:
1) причини повсякденно спостережуваних небесних явищ, породжених зверненнямМісяця навколо Землі (зміна фаз Місяця, видимий рух Місяця по небесній сфері);
2) зв'язок тривалості окремих космічних і небесних явищ з одиницями іспособами вимірювання, рахунку і зберігання часу і календарями;
3) одиниці вимірювання часу: ефемеридна секунда; доба (зоряні, дійсні ісередні сонячні); тиждень; місяць (синодичний і сидеричний); рік (зоряний ітропічний);
4) формули, що виражають зв'язок часів: усесвітнього, декретного,місцевого, літнього;
5) інструменти і способи вимірювання часу: основні типи годинника(сонячні, водяні, вогненні, механічні, кварцові, електронні) і правила їхвикористання для вимірювання і зберігання часу;
6) основні типи календарів: місячний, місячно-сонячний, сонячний(юліанський і григоріанський) і основи літочислення;
7) основні поняття практичної астрометрії: принципи визначення часу ігеографічних координат місцевості за даними астрономічних спостережень.
8) астрономічні величини: географічні координати рідного міста; одиницівимірювання часу: эфемероидную секунду; доба (зоряні і середні сонячні); місяць(синодичний і сидеричний); рік (тропічний) і тривалість року в основних типахкалендарів (місячному, місячно-сонячному, сонячному юліанському ігригоріанському); номери часового поясу Москви і рідного міста.
Учні повинні уміти:
1) Використовувати узагальнений план для вивчення космічних і небеснихявищ.
2) Орієнтуватися на місцевості по Місяцю.
3) Вирішувати завдання, пов'язані з перекладом одиниць вимірювання часу зоднієї системи рахунку в іншу по формулах, що виражають зв'язок: а) між зорянимі середнім сонячним часом; би) Усесвітнього, декретного, місцевого, літньогочасу і використовуючи карту часових поясів; у) між різними системамиліточислення.
4) Вирішувати завдання на визначення географічних координат місця і часуспостереження.
Наочна допомога і демонстрації:
Фрагменти кінофільму «Практичні застосування астрономії».
Фрагменти діафільмів «Видимий рух небесних світил»; «Розвитокуявлень про Всесвіту»; «Як астрономія спростувала релігійні уявлення про Всесвіту».
Тест ««Час та календар».
Прилади і інструменти: географічний глобус; карта часовихпоясів; гномон і екваторіальний сонячний годинник, пісочний годинник, водянийгодинник (з рівномірною і нерівномірною шкалою); свічка з діленнями як модельвогненного годинника, механічний, кварцовий і електронний годинник.
Малюнки, схеми, фотографії: зміни фаз Місяця, внутрішньогоустрою і принципу дії механічних (маятникових і пружинних), кварцових іелектронних годинника, атомного стандарту часу.
Завдання додому:
1. Вивчити матеріалу підручників:
Б.А. Воронцов-Вельямінова: § 6 (1), 7.
Е.П. Льовітана: § 6; завдання 1, 4, 7
А.В. Засува, Е.В. Кононовича: § 4(1); 6; вправа 6.6 (2,3)
2. Виконати завдання із збірки завдань Воронцова-ВельяміноваБ.А. [28]: 113; 115; 124; 125.
Таблиця 3.3 План уроку «Час та календар» Етапи уроку Зміст Методи викладу Час, мін 1 Перевірка знань і актуалізація Фронтальний опит, бесіда 3-5 2 Формування понять про час, одиниці вимірювання і відліку часу, заснованих на тривалості космічних явищ, зв'язки між різними «часом» і часових поясах Лекція 7-10 3 Знайомство учнів з методами визначенні географічної довготи місцевості за даними астрономічних спостережень Бесіда, лекція 10-12 4 Формування понять про інструменти для вимірювання, рахунку і зберігання часу – годиннику і про атомний еталон часу Лекція 7-10 5 Формування понять про основні типи календарів і систем літочислення Лекція, бесіда 7-10 6 Вирішення завдань Робота у дошки, самостійне вирішення завдань в зошиті 10 7 Узагальнення пройденого матеріалу, підведення підсумків уроку, домашнє завдання  3
Методика викладу матеріалу
На початку уроку слід провести перевірку знань, придбаних натрьох попередніх уроках, актуалізуючи призначений до вивчення матеріалпитаннями і завданнями в ході фронтального опиту і бесіди з учнями. Частинаучнів виконує програмовані завдання, вирішуючи завдання, зв'язані іззастосуванням рухомої карти зоряного неба (аналогічні завданням завдань 1-3).
Ряд питань про причини небесних явищ, основні лінії і точкинебесної сфери, сузір'я, умовах видимості світив і так далі співпадає зпитаннями, що задавалися на початку минулих уроків. Вони доповнюютьсяпитаннями:
1. Визначите поняття «Блиск світила» і «зорянавеличина». Що ви знаєте про шкалу зоряних величин? Від чого залежить блискзірок? Запишіть на дошці формулу Погсона.
2. Що ви знаєте про систему горизонтальних небеснихкоординат? Для чого вона застосовуються? Які площини і лінії є основними в ційсистемі? Що таке: висота світила? Зенітна відстань світила? Азимут світила? Учому переваги і недоліки цієї системи небесних координат?
3. Що ви знаєте про I екваторіальну систему небеснихкоординат? Для чого вона застосовуються? Які площини і лінії є основними в ційсистемі? Що таке: відміна світила? Полярна відстань? Годинний кут світила? Учому переваги і недоліки цієї системи небесних координат?
4. Що ви знаєте про II екваторіальну систему небеснихкоординат? Для чого вона застосовуються? Які площини і лінії є основними в ційсистемі? Що таке пряме сходження світила? У чому переваги і недоліки цієїсистеми небесних координат?
1) Як орієнтуватися на місцевості за сонцем? По Полярній зірці?
2) Як визначити географічну широту місцевості з астрономічнихспостережень?
Відповідні програмовані завдання:
1) Збірка завдань Г.П. Субботіна [с.287], завдання NN 46-47; 54-56;71-72.
2) Збірка завдань Е.П. Меткий [с.244], завдання NN 4-1; 5-1; 5-6; 5-7.
3) Страут Е.К. [с.276]: перевірочні роботи NN 1-2 теми «Практичні основиастрономії» (перетворяться в програмовані в результаті роботи вчителя).
На першому етапі уроку у формі лекції здійснюється формуванняпонять про час, одиниці вимірювання і відліку часу, заснованих на тривалостікосмічних явищ (обертанні Землі навколо своєї осі, звернення Місяця навколоЗемлі і звернення Місяця навколо Сонця), зв'язки між різними «часом» і часовихпоясах. Ми вважаємо за необхідне дати учням загальне поняття про зоряний час.
Потрібно звернути увагу учнів:
1. Тривалість доби і року залежить від того, в якій системівідліку розглядається рух Землі (чи зв'язана вона з нерухомими зірками, Сонцемі так далі). Вибір системи відліку відбивається в назві одиниці відліку часу.
2. Тривалість одиниць відліку часу пов'язана з умовами видимості(кульмінаціями) небесних світил.
3. Введення атомного стандарту часу в науці було обумовлененерівномірністю обертання Землі, виявленої при підвищенні точності годинника.
4. Введення поясного часу обумовлене необхідністю узгодженнягосподарських заходів на території, визначуваній межами часових поясів. Широкопоширеною побутовою помилкою є ототожнення місцевого часу з декретним часом.
1. Час. Одиниці вимірювання і відліку часу
Час — основна фізична величина, що характеризує послідовну зміну явищ і станівматерії, тривалість їх буття.
Історично всі основні і похідні одиниці вимірювання часувизначаються на основі астрономічних спостережень за протіканням небесних явищ,обумовлених: обертанням Землі навколо своєї осі, обертанням Місяця навколоЗемлі і обертанням Землі навколо Сонця. Для вимірювання і відліку часу вастрометрії користуються різними системами відліку, пов'язаними з тими абоіншими небесними світилами або певними точками небесної сфери. Найбільшогопоширення набули:
1. «Зоряний» час, пов'язаний з переміщенням зірок на небеснійсфері. Вимірюється годинним кутом точки весняного рівнодення: S = t; t = S — а
2. «Сонячний» час, зв'язаний: з видимим рухом центру дискаСонця по екліптиці (дійсний сонячний час) або рухом «середнього Сонця» — уявноїкрапки, що рівномірно переміщається по небесному екватору за той же проміжокчасу, що і дійсне Сонце (середній сонячний час).
З введенням в 1967 році атомного стандарту часу і Міжнародноїсистеми СІ у фізиці використовується атомна секунда.
Секунда — фізична величина, чисельно рівна 9192631770 періодамвипромінювання, відповідного переходу між надтонкими рівнями основного стануатома цезію-133.
Всі вищеописані «часи» узгоджуються між собою шляхомспеціальних розрахунків. У повсякденному житті використовується середнійсонячний час.
Визначення точного часу, його зберігання і передача по радіоскладають роботу Служби Часу, яка існує у всіх розвинених країнах світу, у томучислі і в Україна.
Основною одиницею зоряного, дійсного і середнього сонячногочасу є доба. Зоряні, середні сонячні і інші секунди ми отримуємо діленнямвідповідних доба на 86400 (24h´60m´60s).
Доба стала першою одиницею вимірювання часу понад 50000 роківтому.
Доба — проміжок часу, протягом якого Земля робить один повний оборот навколосвоєї осі щодо якого-небудь орієнтиру.
Зоряна доба — період обертання Землі навколо своєї осі щодо нерухомихзірок, визначається як проміжок часу між двома послідовними верхнімикульмінаціями точки весняного рівнодення.
Дійсна сонячна доба — період обертання Землі навколо своєї осі щодо центрудиска Сонця, визначуваний як проміжок часу між двома послідовними однойменнимикульмінаціями центру диска Сонця.
З огляду на те, що екліптика нахилена до небесного екваторапід кутом 23њ 26, а Земля обертаєтьсянавколо Сонця по еліптичній (злегка витягнутою) орбіті, швидкість видимого рухуСонця по небесній сфері і, отже, тривалість дійсної сонячної доби постійнозмінюватиметься протягом року: найшвидше поблизу точок рівнодень (березень,вересень), найбільш поволі поблизу точок сонцестояння (червень, січень).
Для спрощення розрахунків часу в астрономії введено поняттясередньої сонячної доби — періоду обертання Землі навколо своєї осі щодо«середнього Сонця».
Середня сонячна доба визначається як проміжок часу між двома послідовнимиоднойменними кульмінаціями «середнього Сонця».
Середня сонячна доба на 3m55,009s коротша за зоряну добу.
24h00m00s зоряного часу рівні 23h56m4,09s середнього сонячного часу.
Для визначеності теоретичних розрахунків прийнята ефемеридна(таблична) секунда, рівна середній сонячній секунді 0 січня 1900 року о 12годині равнотекущего часу, не пов'язаного з обертанням Землі. Близько 35000років тому люди звернули увагу на періодичну зміну виду Місяця — зміну місячнихфаз. Фаза Ф небесного світила (Місяці, планети і так далі) визначаєтьсявідношенням найбільшої ширини освітленої частини диска d¢ до його діаметру D: />. Лінія
терминатора розділяє темну і світлу частину диска світила.
Місяць рухається навколо Землі в ту ж сторону, в яку Земляобертається навколо своєї осі: із заходу на схід. Відображенням цього руху євидиме переміщення Місяця на тлі зірок назустріч обертанню неба. Кожну добуМісяць зміщується на схід на 13њ щодо зірок і за 27,3 діб здійснює повний круг.Так була встановлена друга після доби міра часу — місяць (рис. 3.2).
Сидеричний (зоряний) місячний місяць — період часу, протягом якого Місяцьздійснює один повний оборот навколо Землі щодо нерухомих зірок. Рівний 27d07h43m11,47s.
Синодичний (календарний) місячний місяць — проміжок часу між двомаоднойменними послідовними фазами (зазвичай молодиками) Місяця. Рівний 29d12h44m2,78s.
Сукупність явищ видимого руху Місяця на тлі зірок і зміни фазМісяця дозволяє орієнтуватися по Місяцю на місцевості (рис. 3.3). Місяцьз'являється вузеньким серпиком на заході і зникає в променях уранішньої зорітаким же вузьким серпом на сході. У думках приставимо зліва до місячного серпапряму лінію. Ми можемо прочитати на небі або букву «Р» — «росте», «роги» місяцяповернені вліво — місяць видно на заході; або букву «С» — «старіє», «роги»місяця повернені управо — місяць видно на сході. У повний місяць Місяць опівночівидно на півдні.
В результаті спостережень за зміною положення Сонця надгоризонтом протягом багатьох місяців виникла третя міра часу — рік.
Рік — проміжок часу, протягом якого Земля робить один повний оборот навколоСонця щодо якого-небудь орієнтиру (крапки).
Зоряний рік — сидеричний (зоряний) період звернення Землі навколо Сонця,рівний 365,256320…середньої сонячної доби.
Аномалістичний рік — проміжок часу між двома послідовними проходженнямисереднього Сонця через точку своєї орбіти (зазвичай, перигелій), рівний365,259641… середньої сонячної доби.
Тропічний рік — проміжок часу між двома послідовними проходженнямисереднього Сонця через точку весняного рівнодення, рівний 365,2422… середньоїсонячної доби або 365d05h48m46,1s.
Усесвітній час визначається як місцевий середній сонячний час на нульовому(Грінвічському) меридіані.
Поверхня Землі розбита на 24 ділянки, обмежених меридіанами — часові пояси. Нульовий часовий пояс розташований симетрично щодо нульового (Грінвічського)меридіана. Нумерація поясів дається від 0 до 23 із заходу на схід. Реальні межіпоясів суміщені з адміністративними межами районів, областей або держав.Центральні меридіани часових поясів отстоят один від одного рівно на 15њ (1година), тому при переході з одного часового поясу в іншій час змінюється націле число годинника, а число хвилин і секунд не змінюється. Нова календарнадоба (і Новий рік) починається на лінії зміни дати (демаркаційній лінії), щопроходить в основному по меридіану 180њ східної довготи поблизу північно-східноїмежі України. На захід від лінії зміни дат число місяця завжди на одиницюбільше, ніж на схід від неї. При перетині цієї лінії із заходу на східкалендарне число зменшується на одиницю, а при перетині лінії зі сходу на західкалендарне число збільшується на одиницю, що виключає помилку у відліку часупри кругосвітніх подорожах і переміщеннях людей з Східного в Західне півкуліЗемлі.
Поясний час визначається по формулі: Tn = T0 + n, де Т0 — усесвітній час; n — номер часового поясу.
Декретний час — поясний час, змінений на ціле число годинника урядовимрозпорядженням. Для України рівно поясному, плюс 1 години
Час — декретний час другого часового поясу (плюс 1 година): Tм = T0 + 3(години).
Літній час — декретний поясний час, змінний додатково на плюс 1 годинапо урядовому розпорядженню на період літнього часу з метою економіїенергоресурсів.
Далі слід коротко ознайомити учнів з астрономічними методамивизначення географічних координат (довготи) місцевості:
Унаслідок обертання Землі різниця між моментами настанняпівдня або кульмінацій зірок з відомими екваторіальними координатами в 2пунктах рівна різниці географічних довгот пунктів, що дає можливість визначеннядовготи даного пункту з астрономічних спостережень Сонця і інших світил і,навпаки, місцевого часу в будь-якому пункті з відомою довготою.
Географічна довгота місцевості відлічується на схід від «нульового» (Грінвічського)меридіана і чисельно рівна проміжку часу між однойменними кульмінаціями одногоі того ж світила на грінвічському меридіані і в пункті спостереження: />де S — зорянийчас в крапці з даною географічною широтою, S0 — зоряний час на нульовомумеридіані. Виражається в градусах або годиннику, хвилинах і секундах.
Щоб визначити географічну довготу місцевості, необхідновизначити момент кульмінації якого-небудь світила (зазвичай Сонця) з відомимиекваторіальними координатами. Перевівши за допомогою спеціальних таблиць абокалькулятора час спостережень з середнього сонячного в зоряне і знаючи подовіднику час кульмінації цього світила на грінвічському меридіані, ми беззусиль визначимо довготу місцевості. Єдину складність обчислень складає точнийпереклад одиниць часу з однієї системи в іншу. Момент кульмінації можна не«караулити»: досить визначити висоту (зенітна відстань) світила в будь-якийточно зафіксований момент часу, але обчислення будуть досить складними.
На другому етапі уроку учні знайомляться з приладами длявимірювання, зберігання і відліку часу – годинами. Показання годинників служатьеталоном, з яким можна порівнювати проміжки часу. Слідує увага учнів на те, щонеобхідність в точному визначенні моментів і проміжків часу стимулюваларозвиток астрономії і фізики: аж до середини ХХІ століття астрономічні способивимірювання, зберігання часу і еталони часу лежали в основі світової СлужбиЧасу. Точність ходу годинника контролювалася астрономічними спостереженнями. Вданий час розвиток фізики привів до створення точніших способів визначення іеталонів часу, які почали використовуватися астрономами для дослідження явищ,що лежали в основі колишніх способів вимірювання часу.
Матеріал висловлюється у вигляді лекції, що супроводжуєтьсядемонстраціями принципу дії і внутрішнього устрою годинника різного типу.
2. Прилади для вимірювання і зберігання часу
Ще в Стародавньому Вавілоні сонячна доба була розділена на 24години (360њ: 24 = 15њ ). Пізніше кожну годину був роздільний на 60 хвилин, а кожнахвилина на 60 секунд.
Першими приладами для вимірювання часу був сонячний годинник.Простий сонячний годинник — гномон — є вертикальною жердиною в центрігоризонтального майданчика з діленнями (рис. 3.4). Тінь від гномона описуєскладну криву, залежну від висоти Сонця і змінну день від дня залежно відположення Сонця на екліптиці, швидкість руху тіні теж міняється. Сонячнийгодинник не вимагає заводу, не зупиняється і завжди йде правильно. нахилившимайданчик так, щоб жердина від гномона була націлена на полюс миру, миотримаємо екваторіальний сонячний годинник, в якому швидкість руху тінірівномірна (рис. 3.5).
/>
Рис. 3.4. Горизонтальний сонячний годинник.
Кути, відповідні кожній годині, мають різну величину ірозраховуються по формулі:/>де а — кут між полуденною лінією(проекцією небесного меридіана на горизонтальну поверхню) і напрямом на числа6, 8, 10..., вказуючих годинник; j — широта місця; h — годинний кут Сонця (15њ,30њ, 45њ )

/>
Рис. 3.5. Екваторіальний сонячний годинник. Кожній годині нациферблаті відповідає кут в 15њ.
Для вимірювання часу в нічний час і в негоді винайденийпісочний, вогненний і водяний годинник.
Пісочний годинник відрізняється простотою конструкції і точністю, але громіздкіі «заводяться» лише на короткий час.
Вогненний годинник є спіраллю або паличкою з горючої речовини знанесеними діленнями. У Стародавньому Китаї створювалися суміші, що горятьмісяцями без постійного нагляду. Недоліки цього годинника: низька точність ходу(залежність швидкості горіння від складу речовини і погоди) і складністьвиготовлення (рис. 3.6).
Водяний годинник (клепсидри) застосовувався у всіх країнах Стародавнього світу(рис. 3.7 а, б).
Механічний годинник з гирями і колесами був винайдений в Х-xi століттях. Першийбаштовий механічний годинник був встановлений в московському Кремлі в 1404 роціченцем Лазарем Сорбіним. Маятниковий годинник винайшов в 1657 році голландськийфізик і астроном Х. Гюйгенс. Механічний годинник з пружиною винайшов в XVIIIстолітті. У 30-і роки нашого століття винайшли кварцовий годинник. У 1954 роців СРСР виникла ідея створення атомного годинника – «Державного первинногоеталону часу і частоти». Вони були встановлені в науково-дослідному інститутіпід Москвою і давали випадкову помилку в 1 секунду разів в 500000 років.
Ще точніший атомний (оптичний) стандарт часу був створений вСРСР 1978 року. Помилка в 1 секунду відбувається раз в 10000000 років.
За допомогою цих і багатьох інших сучасних фізичних приладіввдалося з дуже високою точністю визначити значення основних і похідних одиницьвимірювання часу. Було уточнено багато характеристик видимого і дійсного рухукосмічних тіл, відкриті нові космічні явища, зокрема зміни в швидкостіобертання Землі навколо своєї осі на 0,01-1 секунду протягом року.
Далі слід ознайомити календарів, що вчаться з основнимитипами, і системами літочислення. Матеріал можна висловлювати як у формілекції, так і у формі бесіди.
3. Календарі. Літочислення
Календар — безперервна система числення великих проміжків часу,заснована на періодичності явищ природи, що особливо виразно виявляється внебесних явищах (русі небесних світил). З календарем нерозривно пов'язана всябагатовікова історія людської культури.
Потреба в календарях виникла в такій глибокій старовині, колилюдина не уміла ще читати і писати. Календарі визначали настання весни, літа,осінь і зими, періоди цвітіння рослин, дозрівання плодів, збору лікарськихтрав, змін в поведінці і житті тварин, зміни погоди, час землеробських робіт ібагато що інше. Календарі відповідають на питання: «Яке сьогодні число?», «Якийдень тижня?», «Коли відбулося те або інша подія?» і дозволяють регулювати іпланувати життя і господарську діяльність людей.
Виділяють три основних типи календарів:
1. Місячний календар, в основі якого лежить синодичниймісячний місяць тривалістю 29,5 середніх сонячних діб. Виник понад 30000 роківтому. Місячний рік календаря містить 354 (355) діб (на 11,25 діб коротшесонячного) і ділиться на 12 місяців по 30 (непарні) і 29 (парні) діб в кожному(у мусульманському календарі вони називаються: мухаррам, сафар, рабиаль-авваль, раби ас-сани, джумада аль-уля, джумада аль-ахира, раджаб, шаабан,рамадан, шавваль, зуль-каада, зуль-хиджжра). Оскільки календарний місяць на0,0306 діб коротше синодичного і за 30 років різниця між ними досягає 11 діб, варабському місячному календарі в кожному 30-річному циклі налічується 19«простих» років по 354 діб і 11 «високосних» по 355 діб (2-й, 5-й, 7-й, 10-й,13-й, 16-й, 18-й, 21-й, 24-й, 26-й, 29-й роки кожного циклу). Турецький місячнийкалендар менш точний: у його 8 – летнем циклі 5 «простих» і 3 «високосних»роки. Новорічна дата не фіксується (поволі переміщається з року в рік): так,1421 рік хиджжры почалося 6 квітня 2000 р. і закінчиться 25 березня 2001 року.Місячний календар прийнятий як релігійний і державний в мусульманських державахАфганістані, Іраку, Ірані, Пакистані, ОАР і інших. Для планування і регулюваннягосподарської діяльності паралельно застосовуються сонячний і місячно-сонячнийкалендарі.
2. Сонячний календар, в основу якого покладений тропічнийрік. Виник понад 6000 років тому. В даний час прийнятий як світовий календар.
Юліанський сонячний календар «старого стилю» містить 365,25 діб.Розроблений Олександрійським астрономом Созігеном, введений імператором ЮліємЦезарем в Стародавньому Римі в 46 р. до н.е. і розповсюдився потім по всьомусвіту. На Русі був прийнятий в 988 р. н.е. У юліанському календарі тривалістьроку визначається в 365,25 діб; три «прості» роки налічують по 365діб, один високосний — 366 діб. У році 12 місяців по 30 і 31 день кожен (окрімлютого). Юліанський рік відстає від тропічного на 11 хвилин 13,9 секунд в рік.За 1500 років його застосування накопичилася помилка в 10 діб.
У григоріанському сонячному календарі «нового стилю»тривалість року складає 365, 242500 діб. У 1582 році юліанський календар поуказу Тата Римського Григорія XIII був реформований у відповідність з проектоміталійського математика Луїджі Ліліо Гараллі (1520-1576 рр.). Рахунок днівпересунули на 10 діб вперед і умовилися кожне сторіччя, що не ділиться на 4 беззалишку: 1700, 1800, 1900, 2100 і так далі не вважати високосним. Тим самимвиправляється помилка в 3 діб за кожних 400 років. Помилка в 1 доби «набігає»за 2735 років. Нові сторіччя і тисячоліття починаються з 1 січня «першого» рокуданого сторіччя і тисячоліття: так, XXI століття і III тисячоліття наший ери(н.е.) почнеться 1 січня 2001 року за григоріанським календарем.
У наший країні до революції застосовувався юліанськийкалендар «старого стилю», помилка якого до 1917 року складала 13 діб. У 1918році в країні був введений прийнятий у всьому світі григоріанський календар«нового стилю» і всі дати зрушилися на 13 діб вперед.
Переклад дат юліанського календаря на григоріанський календарздійснюється по формулі: />де ТГ і ТЮ – дати загригоріанським і юліанським календарем; n – ціле число днів, З – число повнихминулих сторіч, С1 — найближче число сторіч, кратне чотирьом.
Іншими різновидами сонячних календарів є:
Персидський календар, що визначав тривалість тропічного року в 365,24242 діб;33-річний цикл включає 25 «простих» і 8 «високосних» років. Значно точніше григоріанського:помилка в 1 рік «набігає» за 4500 років. Розроблений Омаром Хайямом в 1079році; застосовувався на території Персії і ряду інших держав до середини XIXстоліття.
3. Місячно-сонячний календар, в якому рух Місяця узгоджуєтьсяз річним рухом Сонця. Рік складається з 12 місячних місяців по 29 і по 30 діб вкожному, до яких для обліку руху Сонця періодично додаються «високосні» роки,що містять додатковий 13-й місяць. В результаті «прості» роки продовжуються353, 354, 355 діб, а «високосні» — 383, 384 або 385 діб. Виник на початку Iтисячоліття до н.е., застосовувався в Стародавньому Китаї, Індії, Вавілоні,Іудеєві, Греції, Римі. В даний час прийнятий в Ізраїлі (початок року доводитьсяна різні дні між 6 вересня і 5 жовтня) і застосовується, разом з державним, вкраїнах Південно-східної Азії (В'єтнамі, Китаї і так далі).
Крім вищеописаних основних типів календарів були створені і вдеяких регіонах Землі до цих пір застосовуються календарі, що враховуютьвидимий рух планет на небесній сфері.
У 60-річному циклі сучасного східного календаря налічується21912 діб (по-перше 12-ти роках міститься 4371 доби; у других і четвертих –4400 і 4401суток; у третіх і в п'ятих – 4370 діб). У цей проміжок часуукладається два 30-річні цикли Сатурну (рівних сидеричним періодам йогозвернення Тсатурна = 29,46 » 30 років), приблизно три 19-річні місячно-сонячніцикли, п'ять 12-річних циклів Юпітера (рівних сидеричним періодам йогозвернення Тюпітера = 11,86 » 12 років) і п'ять 12-річних місячних циклів.Кількість днів в році непостійно і може складати в «прості» роки 353, 354, 355діб, у високосних 383, 384, 385 діб. Початок року в різних державах доводитьсяна різні дати з 13 січня по 24 лютого. Поточний 60-річний цикл почався в 1984році. Дані про поєднання знаків східного календаря приведені в Додатку.
Центральноамериканський календар культур індійців майя іацтеків застосовувався в період близько 300-1530 рр. н.е. Заснований наперіодичності руху Сонця, Місяця і синодичних періодів звернення планет Венери(584d) і Марса (780d). «Довгий» рік тривалістю 360 (365) діб складався з 18місяців по 20 діб в кожному і 5 святкових днів. Паралельно вкультурно-релігійних цілях використовувався «короткий рік» з 260 діб (1/3синодичного періоду звернення Марса) ділився на 13 місяців по 20 діб в кожному;«номерні» тижні складалися з 13 днів, що мали свій номер і назву. Тривалістьтропічного року була визначена з високою точністю в 365,2420d (помилка в 1 добина накопичується за 5000 років!); місячного синодичного місяця – 29,53059d.
На початок ХХІ століття зростання міжнародних наукових,технічних і культурно-економічних зв'язків зумовило необхідність створенняєдиного, простого і точного Усесвітнього календаря. Існуючі календарі маютьчисленні недоліки у вигляді: недостатньої відповідності тривалості тропічногороку і датам астрономічних явищ, пов'язаних з рухом Сонця по небесній сфері,нерівній і непостійній тривалості місяців, неузгодженості чисел місяця і днівтижня, невідповідності їх назв положенню в календарі і так далі Неточностісучасного календаря виявляються.
Ідеальний вічний календар володіє незмінною структурою, щодозволяє швидко і однозначно визначати дні тижня по будь-якій календарній датіліточислення. Одним з якнайкращих проектів вічних календарів був рекомендованийдо розгляду Генеральною Асамблеєю ООН в 1954 році: при схожості згригоріанським календарем він був простіший і зручніший. Тропічний рік ділитьсяна 4 квартали по 91 доби (13 тижнів). Кожного кварталу починається звоскресіння і кінчається суботою; складається з 3 місяців, в першому місяці 31доба, в другому і третьому – 30 діб. У кожному місяці 26 робочих днів. Першийдень року завжди воскресіння. Дані за цим проектом приведені в Додатку. Вінопинився не реалізований по релігійних міркуваннях. Введення єдиногоУсесвітнього вічного календаря залишається одній з проблем сучасності.
Зростання культурно-економічних зв'язків і широкерозповсюдження християнської релігії на території Західної і Східної Європипородили необхідність в уніфікації систем літочислення, одиниць вимірювання івідліку часу.
Сучасне літочислення – «наша ера», «нова ера» (н.е.), «еравід Різдва Христова» (Р.Х.), Anno Domeni (A.D. – «рік панове») – ведеться віддовільно вибраної дати народження Ісуса Хріста. Оскільки ні в одномуісторичному документі вона не вказана, а Євангелія противоречат один одному,вчений чернець Діонісій Малий в 278 р. ери Діоклетіана вирішив «науково», наоснові астрономічних даних обчислити дату епохи. У основу розрахунком булапокладені: 28-річний «сонячний круг» – проміжок часу, за який числа місяцівдоводяться точно на ті ж дні тижня, і 19-річний «місячний круг» – проміжокчасу, за який однакові фази Місяця доводяться на одні і ті ж дні місяця. Твірциклів «сонячного» і «місячного» круга з поправкою на 30-річний час життяХриста (28 г 19S + 30 = 572) дав початкову дату сучасного літочислення. Рахунокроків згідно ері «від Різдва Христова» «приживався» дуже поволі: аж до XVстоліття н.е. (тобто навіть 1000 років опісля) в офіційних документах ЗахідноїЄвропи указувалися 2 дати: від створення світу і від Різдва Христова (A.D.).
На мусульманському світі за початок літочислення прийнято 16липня 622 року наший ери – день «хиджжры» (переселення пророка Мохаммеда змекки до Медіни).
Переклад дат з «мусульманської» системи літочислення ТМ в «християнську»(григоріанську) ТГ можна здійснити по формулі: />(років).
Для зручності астрономічних і хронологічних розрахунків зкінця XVI століття застосовується запропоноване Ж. Ськалігером літочислення юліанськогоперіоду (J. D.). Безперервний рахунок днів ведеться з 1 січня 4713 р. до н.е.
Як на попередніх уроках, слід доручити учням самостійнодоповнити табл. 6 відомостями про вивчених на уроці космічних і небеснихявищах. На це відводиться не більше 3 хвилин, потім вчитель перевіряє і коректуєроботу школярів.
Таблиця 3.4. Доповнюється відомостями:Космічні явища Небесні явища, що виникають унаслідок даних космічних явищ Обертання Місяця навколо Землі
Відображення дійсного звернення Місяця навколо Землі:
1)видимий рух Місяця по небесній сфері;
2)зміна фаз Місяця
При проходженні практики в школі № 30 була запропонована методика длякращого сприйняття учнів 11 – А класу культурологічного підходу при вивченнітими по астрономії «Час та календар».
По закінченню уроку, були запропоновані матеріали закріплення, прорешали запропонованізавдання, та провели тестування.
Матеріал закріплюється при вирішенні завдань:
Вправа 4:
1. 1 січня сонячний годинник показують 10 годин ранку. Якийчас показує у цей момент ваш годинник?
2. Визначите різницю в показаннях точних годинників іхронометра, що йде по зоряному часу, через 1 рік після їх одночасного пуску.
3. Яке найбільше число воскресінь може бути в лютому?
4. Скільки раз на рік сходить Сонце?
5. Чому Місяць завжди повернений до Землі однією і тією ж стороною?
6. Капітан корабля зміряв в дійсний полудень 22 груднязенітну відстань Сонця і знайшов його рівним 66њ33'. Хронометр, що йде погрінвічському часу, показав у момент спостереження 11h54m ранки. Визначите координатикорабля і його положення на карті світу.
7. Які географічні координати місця, де висота Полярної зірки64њ12', а кульмінація зірки а Ліривідбувається на 4h18m пізніше, ніж в обсерваторіїГрінвіча?
8. Визначите географічні координати місця, в якому верхнякульмінація зірки а Лебедя наступає в 17h08m місцевого зоряного часу в 12њ18' на південь від зеніту, якщо подовіднику для Грінвіча момент кульмінації визначений в 21h45m.
9. Визначите координати місцевості, в якій нижня кульмінаціязірки а Великої Ведмедиці наступає в 2h33m місцевого зоряного часу на висоті 14њ41' на північ від зеніту, якщо подовіднику для Грінвіча кульмінація наступає в 0h48m.
Тести по астрономії: «Календар та час»
(Вашій увазі пропонується 5 питань. Кожен з них оцінюється в 2 бали.Максимальна кількість балів за тест — 10.
1. Середня сонячна доба.
на 3 мін 56 з довше зоряної доби
на 3 мін 56 з коротше зоряної доби
на 4 мін коротше за зоряну добу
на 4 мін довше за зоряну добу
тривалість сонячної і зоряної доби однакова
2. При перетині лінії зміни дати із заходу на схід.
календарне число зменшується на дві одиниці
календарне число зменшується на дві одиниці
календарне число не змінюється
календарне число зменшується на одиницю
календарне число збільшується на одиницю
3. Географічна довгота місця спостереження рівна. (скільки?), якщо вмісцевий полудень мандрівник відзначив 14 ч 13 мін по грінвічському часу.
2 ч 13 мін з. д.
2 ч 13 мін ст. д.
5 ч 35 мін з. д.
5 ч 35 мін ст. д.
2 ч 13 мін 42 із ст. д.
4. Мандрівники відмітили, що за місцевим часом затемнення Місяцявідбулося в 5 ч 15 мін, тоді як за астрономічним календарем воно повинне буловідбутися в 3 ч 51 мін по грінвічському часу. Яка довгота їх місця знаходження?
2 ч 16 мін з. д.
2 ч 38 мін ст. д.
2 ч 16 мін ст. д.
2 ч 38 мін з. д.
1 ч 21 мін ст. д.
5. Якщо О. С. Пушкін народився в Москві 26 травня 1799 року по старомустилю, то по новому стилю його день народження слід відзначати.
5 червня
15 травня
6 червня
12 травня
7 червня
Вирішені правильно: +
Неправильно: -
Правильна відповідь: 1.- 2; 2.- 4; 3 – 1; 4 — 5; 5 — 3.
Результати тесту по астрономії: «Календар та час»
Таблиця 3.5. Дані проведеного тестування «Календар та час»№ Прізвище ім'я по батькові Питання Загальний бал 1 2 3 4 5 1 Алексейчук Іван Валерійович - + + - + 6 2 Алфьоров Євген Андрійович + + + + - 8 3 Білоус Павло ВІталійович + + - - - 4 4 Білоусова Наталія Вікторівна + + + + + 10 5 Брегіда Ігор Миколайович - - - + - 2 6 Буриченко Ірина Сергіївна + + + + - 8 7 Войнаровський Дмитро Сергійович + - - + + 6 8 Гончаренко Павло Олександрович - - - + + 4 9 Гусевик Дмитро Володимирович + + + + + 10 10 Добровольський Ігор Геннадійович - + + + + 8 11 Дубіна Денис Геннадійович + + + + - 8 12 Дубова Марина Валеріївна + + + + + 10 13 Дубовик Максим Олегович + - + + + 8 14 Кудіна Оксана Сергіївна + + - + + 8 15 Лаврик Адам Васильович + + + + + 10 16 Лесюк Андрій Володимирович - - - + + 4 17 Лубенко Євгенія Олександрівна + + + + - 8 18 Лутченко Олена Миколаївна + - - + - 6 19 Ляпин Анатолій Вікторович + + + + + 10 20 Максимович Марина Богданівна - - - + + 4 21 Мальцев Віктор Вікторович - + + + + 8 22 Маніленко Максим Олегович + + + + - 8 23 Маслюков Кирило Анатолійович + - + + + 8 24 Матейчук Вадим Миколайович + + - + + 8 25 Миронов Олександр Анатолійович + + + - + 8 26 Морозов В'ячеслав Євгенійович + + + + + 10 27 Новицький Станіслав Сергійович + - + + - 6 28 Ободянський Назарій Васильович - - - - + 2 29 Савовська Анастасія Вадимівна + + + + - 8
/>
Рис. 3.8. Результати тесту «Календар та час» учнів школи № 30, 11-Акласу.
Таким чином, можна зробити висновок, про те, що у більшість учнів 11-Акласу на уроці астрономії добре з'ясували тему «Календар та час».
Звичайно, можуть зустрітися деякі труднощі і при проходженніінших питань астрономії в школі, але вони не мають специфічного характеру. Всяастрофізична частина курсу, що знайомить з сучасними уявленнями про природу ірозвиток небесних тіл, висловлюється в школі описовим шляхом з приділеннямуваги тільки найголовнішим основним характеристикам. Тому ця частина непредставляє труднощів ні для викладача, знайомого з предметом, ні для засвоєннящо вчаться. Необхідно тільки використовувати ілюстративні засоби – діапозитиви фотографійнебесних об'єктів, стінні картини, короткометражні учбові фільми. Все це теперуже є в чималій кількості і доступно для шкіл.

ВИСНОВКИ ТАПРОПОЗИЦІЇ
Необхідність загальної астрономічної освіти обумовленаважливістю внеску астрономії в створення наукової картини миру і формуваннянаукового світогляду сучасних людей.
Астрономія — наука про Всесвіту, що вивчає основні фізичніхарактеристики, склад, будову, походження і еволюцію космічних об'єктів і їхсистем, космічні явища і космічні процеси.
У всіх моделях Всесвіту, що історично склалися, включають внайзагальнішому вигляді всі основні теоретичні ідеї певного періоду розвиткунауки, — механічною, електродинамічною, квантово-польовою,квантово-релятивістською і сучасною квантово-космологічною, астрономічні знаннямали особливо важливе, якщо не основоположне, значення.
Рівень розвитку астрономії визначає основи світогляду широкихмас населення в дану епоху, формує базові ідеї науки і особливості світоглядуучених.
Сучасна астрономія є всеволновой і всекорпускулярной,експериментальною і еволюційною наукою. Космічні об'єкти спостерігаються у всіхдіапазонах їх випромінювання і досліджуються впродовж всієї еволюції і увзаємозв'язку між собою. Засоби космонавтики дозволяють проводити прямевивчення космічних тіл, явищ і процесів.
Основними досягненнями сучасної астрономії стало:
-      поясненняеволюції зірок, що засноване на створенні їх моделей і підтверджується данимиспостережень;
-      дослідженнязагальної динаміки галактик, пояснення структури спіральних галактик, відкриттяактивності галактичних ядер і квазарів;
-      встановленняструктури Метагалактики, достатньо повні уявлення про процеси у Всесвіту вінтервалі до 10 мільярдів років від теперішнього часу;
-      підтвердженнятеорії формування зірок і планетних систем з газопилових комплексів і теоріїнестаціонарного Всесвіту;
-      значнерозширення відомостей про природу і фізичні характеристики планетних тілСонячної системи і Сонця, отримані в результаті космічних досліджень.
В результаті науково-технічної революції, що продовжується,об'єм і роль астрономічних знань продовжують зростати; виникають нові розділиастрономії, розробляються нові методи і інструменти науки, що підвищуютьшироту, точність і результативність астрономічних спостережень.
Значно зросла практична значущість астрономічних досліджень,сприяючих розвитку фізики, хімії і інших природних наук, техніки і енергетики.Зв'язок астрономії з іншими науками, технологією і культурою складна,багатообразна і неоднозначна.
Перетворення науково-виробничої діяльності технологічноїцивілізації Землі на найбільшу силу планетарного масштабу, що надає радикальне,здебільшого негативне, дію на біосферу, атмосферу, гідросферу і геологічніпроцеси рідної планети, ставить небачені раніше глобальні проблеми переходу людствана якісно інший шлях «концепції стійкого розвитку», прийнятий конференцією ООНз навколишнього середовища.
З урахуванням уразливості сучасної цивілізації, що росте, додії космічних чинників завдання земної екології вимагають астрономічнихспостережень і спостережень з космосу не тільки за Землею, але і за ближнімкосмосом.
Одним із засобів виживання людства в ХХI столітті станеподальше вдосконалення астрономічних знань і космонавтики для залученняресурсів і можливостей космічного простору для виходу з енергетичної іекологічної кризи (створення систем орбітальних рефлекторів і сонячнихелектростанцій, здобич і доставка з Місяця палива для «екологічно чистих»термоядерних установок, видалення із Землі високоактивних і високотоксичнихвідходів виробництва, видобуток корисних копалин на перетворених в супутникиЗемлі астероїдах і так далі).
Уселенська унікальність людства набуває в умовах розвиткутехнічної цивілізації і гострих соціальних перетворень особливого значення. Укожному космічному явищі і процесі видно прояви основних, фундаментальнихзаконів природи. На основі астрономічних досліджень формуються принципипізнання матерії і Всесвіту, найважливіші філософські узагальнення. Астрономіяпродовжує робити вплив на розвиток всіх філософських учень.
Все це обумовлює постійну зацікавленість широких маснаселення і особливо підростаючого покоління до астрономії і дослідженькосмічного простору, роблячи знайомство з основними ідеями астрономії потрібнимдля кожної сучасної освіченої людини. Астрономічна освіта є істотнимкомпонентом загального утворення широких мас населення.
Таємниці минулого і загадки Всесвіту розбурхують уяву людини з ранньогодитинства до глибокої старості. Розвинути інтерес до цих наук, навчити дитинукористуватися їх понятійним апаратом, орієнтуватися в світі, аналізуватиситуації і тому подібне – завдання педагогів. Це завдання вирішується не тількина шкільних уроках, але і в процесі індивідуальної роботи дитини, створеннямфакультативів, кружків, клубів і інших об'єднань школярів, роботою установдодаткової освіти дітей.
І та, і інша науки пов'язані з вивченням культури, покликані виховуватипіднесене відношення до Світу, формувати світоглядну культуру особи. Зоряненебо також є частиною людської культури, оскільки йому віддана частинкалюдської душі, оскільки воно є носієм людських сенсів. Не випадкове небо завждивважалося (понад усе, в античності) найдосконалішим витвором мистецтва.Оперуючи абсолютно незвичними просторово-часовими масштабами, астрономіядосліджує складні явища і процеси у Всесвіту, намагається осмислити будову іеволюцію нашого Миру як єдиного цілого, зрозуміти місце і призначення людини всвіті, зрозуміти долю Всесвіту, Людини, Культури.
Наука, що знаходиться на стику історії астрономії називаєтьсяархеоастрономией (інші назви: астроархеологія, палеоастрономія) і є дужемолодою дисципліною, до певної міри, знаходиться на стадії становлення. Але,саме, поєднання в одній науці історії і астрономії (архетипически – Неба іЗемлі, Урану і Геї), отже, возз'єднання багаторічних педагогічних традицій іметодик, дозволяє бачити в ній великий педагогічний потенціал. Примітно, щоспорідненість цих наук була обґрунтована і осмислено вже в глибокій старовині,сестри-музи Кліо і Уранія на рівних входять в грецький пантеон.
Зовні археоастрономического розуміння окремих проблем в різних наукахважко осягнути їх структурний і смисловий зміст. Особливо це стосуєтьсяархеології, де планографія більшості об'єктів відповідає специфічному уявленнюстародавніх мешканців конкретних регіонів про структуру миру і календарнусистему. Археоастрономія як науковий напрям має виняткову важливість дляреконструкції стародавніх світоглядних комплексів, характеру і змістустародавніх виробничих циклів, етапності палеокліматичних коливань,коректування періодизації і хронології археологічних культур, розгадки таємницьстародавньої міфотворчості, дослідження шляхів і форм розвитку календарнихсистем і стародавнього знання в цілому. Саме у цьому напрямі міститься великийпотенціал для самостійної науково-дослідної роботи учнів, саме в областіархеоастрономических теоретичних і польових досліджень дитина може досягтиреальних науково значущих результатів і оформити їх у вигляді наукової статті,доповіді, виступи на конференції і тому подібне
Крім того, археоастрономия учить нас, як в досить нестандартних умовах,без прямого словесного контакту, по залишках стародавніх культур знаходитисліди уявлень про космос і виявляти цивілізації, різко відмінні від сучасної.Тому традиційно в сферу цієї науки включаються роботи по пошуку позаземногорозуму.
У дипломної роботі була розроблена програма учбового курсу «Всесвіт. Культура.Людина».
У основі пропонованого курсу лежать міжнаочні зв'язки, які реалізуються вдвох тематичних блоках курсу, доповнюють і заглиблюють знання дітей про рольнебесних явищ і небесних тіл в історії культури і життя людини.
Курс орієнтований на розвиток інтелектуальних і творчих здібностей щовчаться і покликаний вирішувати важливу соціально-культурну задачу – сприятиформуванню світоглядної культури. Таким чином, програма курсу покликанаформувати усвідомлене відношення учнів до навколишнього їх світу небесних тіл іїх осмислення в світовій культурі, створюючи фундамент космічного мислення.
При проходженні практики в школі № 30 була запропонована методика длякращого сприйняття учнів 11 – А класу культурологічного підходу при вивченнітими по астрономії «Час та календар».
По закінченню уроку, були запропоновані матеріали закріплення, прорешали запропонованізавдання, та провели тестування.

СПИСОКВИКОРИСТОВУВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1.        Бернова,1993 — Бернова А. А. Календарные системы вуку и сака в культуре балийцев //Календарь в культуре народов мира: Сборник статей. — М.: Наука. Издательская фирма«Восточная литература», 2003. — с. 188.
2.        БолотовВ.А., Сериков В.В. Компетентностная модель: от идеи к образовательнойпарадигме. М.: «Педагогика», 2003, № 10 с. 8-14.
3.        БонаттиГ. Классическая астрология. Ч. 1 / Пер. с англ. Т. А. Тарасовой. — М.: Урания,1998.
4.        Ван-дер-ВарденБ. Л. Пробуждающаяся наука II. Рождение астрономии / Пер. с нем. — М.: Наука,1991.
5.                Введениев культурологию: Учеб. пособие для вузов / Руководитель авторского коллектива иотв. ред. Е.В. Попов. — М.: ВЛАДОС, 2005. — 336 с.
6.        ГайденкоП. П. Эволюция понятия науки (XVII — XVIII вв.). Формирование научных программ новоговремени. — М.: Наука, 2007. – с. 341
7.                ГолинГ.М. Вопросы методологии физики в курсе средней школы. — М.: Просвещение. — 2007. — 128 с.
8.        ГуревичП. С. Культурология: Учебное пособие. — М.: Знание, 1996.
9.        ГуринаР.В. Астрономическая безграмотность и глобальное сознание в контексте модернизацииобразования // Народное образование. – 2007. – № 2. – с. 189-193.
10.      Гурина,Р.В. Концепция подготовки учащихся профильных физико-математических классов кпрофессиональной деятельности в области физики: моногр. / Р.В Гурина. – М.:Дополнительное образование и воспитание. Витязь-М, 2006. – с. 210
11.      Дудченкол. Шарко В.Д. Проможливості естетичного виховання учнів на уроках фізики//пошук молодих. Вип.3 Зб.матеріалів всеукраїнської науково-проктичноїконференції «Управління якістю навчання учнів природничо-математичних дисциплінв умовах професійного навчання і рівня диференцацій» .- Херсон: Видавництво ХДУ,2004. – с. 11-14
12.      ДуховаЛ.И., Подымова Л.С. Професионально педагогическая культура и субкультураучителя/Педагогическое образование и наука. – 2004. — №5. — с.22-27
13.      ЕремееваА. И., Цицин Ф. А. История астрономии (основные этапы развития астрономическойкартины мира). — М.: Изд-во МГУ, 2009. – с.389
14.      ЕрмаковД., Петрова Г. Обучение решению проблем. М.: «Народное образование», 2004, № 9,с. 38-43.
15.      КрыловаН.Б. Культурология образования. – М.: Народное образование, 2000. –с.321
16.      КудрявцевП.С. Курс истории физики: Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов по физ. спец.- 2-е изд., испр. и доп. — М.: Просвещение, 2002. — 448 с.
17.      ЛучківІ.М., Бродіной І.І. Формування наукової картини світу під час вивчення фізики// Фіз. та астр. у школі. — № 1. — 2001. — С. 20-27.
18.      Національнадоктрина розвитку освіти // Офіційний вісник України: Щотижневий збірник актівзаконодавства. — № 16. – 2002. – С.11-24.
19.      Орлова Э.А. Введение в социальную и культурную антропологию. — М.: Изд-во МГИК, 1994.
20.      ОспенниковаЕ. В. Взаимосвязь системы видов учебного по­знания, методов обучения и органи­зационныхформ построения учебно­го процесса // Наука и шк. — 2001. — № 4. — С. 20-26.
21.      ОспенниковаЕ.В. Взаимосвязь системы видов учебного познания, методов обучения иорганизационных форм построения учебного процесса. М.: «Наука и школа», 2001, №4, с. 20-26.
22.      ПассовЕ.И. Основы коммуникативной методики. – М.: Русский язык, 2004. –с. 265
23.      ПуховськаЛ.П. Сучасни підходи до професіаналізму вчителя в різних освітніх системах//шлях освіти. -2001.-№1.-с. 20-26
24.      РозинВ.М. Философия образования: предмет, концепции, основные темы и направленияизучения.// Философия образования для ХХI века. – М., 1992.
25.      ФесенкоА.В. Гуманитарная астрономия и гуманитаризация образования. М.: «Земля иВселенная», 2005, №5, с. 63.
26.      ФлиерА.Я. «Культура мира» и культурная компетентность. М.: «Обсерватория культуры»,2004, № 2, с4-11.
27.      ФроловБ.А. Происхождение календаря // Календарь в культуре народов мира: Сборник статей.- М.: Наука. Издательская фирма «Восточная литература», 2003. — С.7-37.
28.      ШаркоВ.Д. До питання про когнітивний компонент методичної підготовки учителя фізики// Наукові записи. – Випуск №60.- Серія: Педагогічні науки – Кіровоград: РВВКДПУ ім. Винниченка.-2005.- Частина 2.-380.-с.365-369
29.      ШаркоВ.Д. Збірник запитань і завдань з методики навчання фізики (Загальні питання)/Методичний посібник для працівників вузівської і післядипломної освітивчителяфізики. – Херсон: Видавництво ХДУ, 2003. – 104 с.
30.      ШаркоВ.Д. Методична підготовка вчителя фізики в умовах неперервної освіти.Монографія.-Херсон: ВидовництвоХДУ,2006.-400 с.
31.      ШкловскийИ. С. Размышления об астрономии, ее взаи­мосвязи с физикой и технологией ивлиянии на современную культуру// Вопр. философии. — 2004. — № 5. — С. 52-62.