Реферат
зполітології на тему:
«Політичнадоктрина Ш. Монтеск´є»
Зміст
Біографія Шарля Луї Монтеск´є
Творчість Монтеск´є
Монтеск´є і релігія
Політичні погляди.
Про закони
Про війну
Про дух народу
Про три різні способи правління 9
Про індивідуальну волю й волюполітичну 10
Вчення Ш. Монтеск'є про державу йправо 11
Використана література 15
Те,що в один час є правдою,
вінший буває оманою.
Ш.Монтеск'є
БіографіяШарля Луї Монтеск´є
Шарль Луи деСеконда Монтеск'є (Montesquіeu), барон де Ла Бред і де Монтеск'є походить зістародавнього дворянського роду. Народився в замку Лабред біля Бордо 18 січня1689 у родині Жака де Секонда, барона де Лабред. Одержав освіту в коллежіораторіанцев у Жюйи біля Парижа (1705), а потім, як і личило вихідцеві зпарламентського «дворянства мантії», почав вивчати право в Бордськомууніверситеті й став адвокатом в 1708.
Після смертібатька в 1713 Монтеск'є, відомий до цього як де Лабред, одержав пост радника(або судді) у парламенті Бордо. Незабаром він одружився, був обраний членомБордської академії й після смерті дядька в 1716 одержав титул барона деМонтеск'є й спадкоємний пост заступника голови парламенту Бордо (до революціїпарламентом у Франції називався вищий судовий, а не законодавчий, як в Англії,орган). Монтеск'є, однак, мало цікавила кар'єра професійного юриста. Пізнішевін помітив, що його займали ідеї, що стояли за існуючими законами, повільнийрозвиток соціальних інститутів і принципи права. Тому через десять років, в1726, він з радістю продав свою посаду, що цілком відповідало прийнятим у тойчас звичаям.
У молодостіМонтеск'є займався природничонауковими експериментами й представив їхнірезультати в Бордську академію. Серед них були спостереження за скороченнямтканин тварин при охолодженні і їхньому розширенні при нагріванні. Пізніше ціексперименти лягли в основу висновків філософа про глибокий вплив клімату налюдину й, отже, на суспільні інститути.
Завоювавшисимпатії широкої читаючої публіки в 1721 живою сатирою на французькесуспільство — Перськими листами (Les Lettres persanes ), в 1728 Монтеск'є бувобраний членом Французької академії (після деяких коливань академіків). У томуж році він відправився в подорож по Австрії, Італії, невеликим німецькимкнязівствам уздовж Рейну, Голландії. Велике значення мало його перебуванняпротягом півтора років в Англії. Тут він відвідував сесії палати громад,спостерігаючи з радісним подивом відкриту критику урядової політики, що буладозволена опозиційним партіям у парламенті й газетах. Така воля була неможливапри абсолютній монархії в його рідній Франції, як і майже скрізь у світі в тойчас.
Маючи замкнутийхарактер, дозволяючи собі відкритість лише серед друзів, Монтеск'є інодіз'являвся в паризьких салонах, коштуючи осторонь і спостерігаючи зарозмаїтістю людських типів. Виснажений багаторічними дослідженнями й творчістю,майже сліпий від катаракти, однак завоювавший славу й закінчивши свію великупрацю, Монтеск'є помер у Парижу 10 лютого 1755.
ТворчістьМонтеск´є
Все життяМонтеск'є була присвячена майже цілком читанню, міркуванням і повільній,ретельній роботі над своїми творами. У величезній бібліотеці в Лабреде він деньу день сидів перед каміном, читаючи або повільно диктуючи секретареві.
Перські листи були опубліковані в 1721. Уних використаний східний антураж, що Монтеск'є запозичив з виданого незадовгоперед тим перекладу Антуаном Галланом Тисячі й однієї ночі й з описів подорожейпо Близькому Сході Ж.Тавернье й Ж.Шардена. Розваги сіамца в Парижі Ч.Дюфренапривернули увагу філософа до коштовного літературного прийому — «спостереженням іноземця». Однак Монтеск'є перевершив всіх своїхпопередників. Незважаючи на всі спроби імітації роботи Монтеск'є, появаТурецьких листів, Перувіанских листів, Ірокезьких листів не мало того успіху,що мали Перські листи. У своїх листах перський мандрівник описує різноманітнідурості й недоліки, а також більше серйозні політичні й релігійні зловживання уФранції 18 ст. Чужоземці дивуються тому, що французам представляється природнимпорядком речей.
Найчастішедотепність й іронія Монтеск'є перетворюються в злу сатиру. Він уже навчивсяписати в характерній енергійній і лаконічній манері. У Перських листах нападкампіддаються також релігійні війни, інквізиція, папа римський, абсолютна монархіяЛюдовика XІ і фіаско, що потерпів Джон Лоу в проведенні т.зв. плану Міссісіпі.Монтеск'є, помітив Вольтер, «сам мислить і змушує мислити інших».
Перські листи,визнавав італійський правознавець Ч.Беккариа, вплинули на його трактат Прозлочини й покарання (1764), у якому він виступав проти катувань і призивав добільше гуманної процедури судового розгляду. Листа безсумнівно вплинули наформу деяких виречень Вольтера в Кандиде й інших роботах. Зрозуміло, вонизробили величезний вплив на широку читаючу публіку. І сьогодні вони читаютьсяіз задоволенням і не без користі.
Міркування пропричини величі й падіння римлян (Consіd ratіons sur les causes de la grandeur des Romaіns etde leur d cadence, 1734, виправлене видання в 1748) — невелика, але дужеважлива для творчості Монтеск'є книга. Ключовим словом у її довгій назві є«причини». Чому Рим піднявся, чому він в остаточному підсумку впав?Історичні події мають свої причини, і вивчаючи їх, ми досягнемо мудрості, щодозволить уникнути помилок, зроблених у минулому.
Міркування проримлянах надихнули великого англійського історика Едуарда Гібона на написанняІсторії занепаду й руйнування Римської імперії (1776-1788), хоча він і непогодився з деякими висновками філософа. Більше пізні історики Рима часто йшлипо шляху, уже прокладеному Монтеск'є.
Про духзаконів (Del'esprіt des loіs, 1748) — праця всього життя Монтеск'є, результат більш ніждвадцяти років читання, міркувань і неквапливої, ретельної літературної роботи.Завдяки цій книзі політична й соціальна наука одержала художню форму й сталадоступній широкій публіці. Що таке закони? «Закони, — затверджує автор насамому початку книги, — у самому широкому значенні цього слова суть необхіднівідносини, що випливають із природи речей». Таким чином, ці відносинивнутрішньо властиві речам. Їх можна знайти й досліджувати. Вони залежать відтипу правління, будь то тиранія, монархія або демократія. Вони розрізняютьсязалежно від фізичних особливостей країни, її холодного, теплого або помірногоклімату, розміру, характеру рельєфу — рівнинної або гористого, релігії,кількості населення, манер, норм моралі й звичаїв її мешканців.
Книга Про духзаконів потрапила в "Індекс заборонених книг" в 1751. Роком ранішевийшла блискуча робота Монтеск'є В захист «Духа законів» (Dfense de l'Esprіt des loіs ).
Про дух законівтакож став фундаментальною працею в області політичної думки. До нього зповагою ставилися помірні лідери початкового періоду Французької революції, іякби Людовик XVІ виявився більше сильним і здатним правителем, у Франції моглаб установитися конституційна монархія в дусі англійського правління. У СШАкнига Монтеск'є користувалася популярністю, неї читали на французькому й ванглійських перекладах.
Монтеск´є і релігія
Безліч існуючих усвіті религий Монтеск'є порівнює й оцінює з погляду ступеня корисності длясуспільства. Релігія, як і цивільні закони, повинна прагнути до того, щобзробити людей гарними громадянами. Зливаючись із суспільними інтересами ймораллю, релігія, наприклад, повинна рекомендувати людям не споглядальнийспосіб життя, не ледарство, а працездатність, помірність, чесність. Кращимзасобом для релігійної людини заслужити благовоління Божества є дотриманняправил громадського життя й обов'язків людяності.
Із цього погляду, як думає Монтеск'є, усяка релігія — (навіть «помилкова») є гарантіячесності людей, що стримує їхньою вуздою. Він указує на те, що самі щирі йсвяті догмати можуть мати досить дурні наслідки, якщо вони не погодяться ізпринципами громадського життя, і навпаки — самі помилкові догмати можутьпривести до прекрасних результатів. Монтеск'є особисто схилявся до стоїчноїфілософії й скептично ставився до ідеї божества караючого й що нагороджує, алевважав цю ідею необхідні, стримуючі дурні страсті людей — народу й государів — засобом.
Якщо якась ізісторичних релігій — християнство, іудаїзм або магометанство — переважнішеінших, то тільки залежно від того, яка з них більше сприяє зм'якшенню вдач, ане з погляду більшої або меншої істинності. Якщо атеїзм з'єднується з високимступенем моральності, то Монтеск'є й у ньому не бачить небезпеки. Він зовсім недумає, визнаючи, що релігія може й повинна бути корисна для суспільства, щотільки релігійна людина може бути моральним, що моральність тримається нарелігії. Монтеск'є виходив з того, що моральний принцип, зміст якого становлятьпочуття жалю до ближнього й справедливість, є природженим людям, апріорним. Укожній історичній релігії Монтеск'є вбачав як темні й дурні, так і позитивністорони. Користь християнства він бачив у тім, що воно противиться духудеспотизму, сприяє зм'якшенню вдач і розвитку цивільних чеснот.
Однак Монтеск'євважав, що принципи релігії робляться вкрай пагубними, якщо їх уводять улюдську політику. Він вважає за необхідне поділ вищої влади в церкві й удержаві. Релігія повинна бути відгороджена від державного втручання й сваволі, державотворціне повинні втручатися у внутріцерковні суперечки доти, поки вони не порушуютьсуспільний мир і не викликають смуту. Джерело релігійної ворожнечі й релігійнихвійн, який заповнена історія, — не сам по собі факт існування багатьох релігій,а дух нетерпимості, що одушевляє ту, котра вважає себе пануючою. Нетерпимість єпотьмарення свідомості, занепад людського розуму. Подолання релігійноїворожнечі не в насильницькому встановленні релігійної однаковості, але увилученні сфери релігійного життя з-під примусової влади держави, у твердженнідуху віротерпимості. У релігійному відношенні з повинна бути незалежна віддержави.
Держава поможливості може пручатися появі нової релігії, але якщо вона затвердилася, тодо неї варто ставитися терпимо. Якщо держава вирішила терпіти в собі трохи релігії,то вона повинна забороняти їм взаємні сварки. Монтеск'є, таким чином, не цілкомпереборює ідею державної релігії, підтримуваної зовнішніми засобами. Проте неможна недооцінити внесок Монтеск'є у твердження ідеї волі совісті.
Політичніпогляди
Про закони.
Законам,створеним людьми, повинна була передувати можливість справедливих відносин,відносини справедливості передують встановленню їх позитивному закону. Людимають закони, що визначають відносини між правителями й керованими: це правополітичне. Є в них ще закони, якими визначаються відносини всіх громадян міжсобою: це право цивільне.
Як істотафізичне, людина, подібно всім іншим природним тілам, управляється незміннимиприродними законами, але як істота розумна й діюча по своїх власних спонуканняхлюдина безупинно порушує як ці вічні закони природи, так і мінливі людськізакони. Потреба людей, що живуть у суспільстві, у загальних законахспричиняється необхідність утворення держави. Для утворення держави (політичногостану) і встановлення загальних законів необхідно громадянський стан (єдністьволі).
Про війну.
Як тільки людиз'єднуються в суспільстві, вони втрачають свідомість своєї слабості. Існуючарівність зникає й починається війна. Кожне суспільство починає усвідомлюватисвою силу — звідси стан війни між народами. Окремі особи починають відчуватисвою силу — звідси війна між окремими особами. Ціль війни — перемога; цільперемоги — завоювання; ціль завоювання — збереження. Із цього й попередньогопринципів повинні виникати всі закони, що утворять міжнародне право.
Про дух народу.
Миром управляє небожественний промисел або фортуна, а діючі в будь-якому суспільстві об'єктивнізагальні причини морального й фізичного порядку, що визначають «духнароду» і відповідні форми й норми його державного й правового життя.
Багато речейуправляють людьми: клімат, релігія, закони, принципи правління, прикладиминулого, вдачі, звичаї; як результат усього цього утвориться загальний духнароду, важливо уникати всього, що може змінити загальний дух націй.Законодавець повинен погодитися з народним духом, оскільки цей дух не противнийпринципам правління, тому що найкраще ми робимо те, що робимо вільно й згідноз нашим природним генієм.
Головна темавсієї політико-правової теорії Монтеск'є й основна цінність, що відстоюєв ній — політична воля. До числа необхідних умов забезпечення цієї воліставляться справедливі закони й належна організація державності.
Про три різніспособи правління.
Основна метаподілу влади — уникнути зловживання владою. Поділ і взаємне стримування владиє, згідно Монтеск'є, головною умовою для забезпечення політичної волі в їївідносинах до державного устрою. Є три способи правління: республіканський(демократія й аристократія), монархічний і деспотичний. Щоб виявити їхнюприроду, досить і тих представлень, які мають про них навіть найменш обізнанілюди. Три визначення або три факти: «республіканське правління — це те,при якому верховна влада перебуває в руках або всього народу або частини його;монархічне, — при якому управляє одна людина, але за допомогою встановленихнезмінних законів; тим часом як у деспотичному все поза всякими законами йправилами рухається волею й сваволею однієї особи».
Принципи формправління: Республіка – доброчинність; Монархія – честь; Деспотія – страх.Одним з основних законів демократії є закон, у силу якого законодавча владаналежить тільки народу. Але крім постійних законів необхідні й постановисенату, які ставляться до актів тимчасової дії. До основних законіваристократії він відносить ті, які визначають право частини народу видаватизакони й стежити за їхнім виконанням. У загальному виді Монтеск'є відзначає, щоприродно, і повинне визначати, на його думку, головний напрямокаристократичного законодавства в цілому. У монархії основні закони визначають"існування посередніх каналів, по яких рухається влада". Головної зних є влада дворянства, так що без дворянства монарх стає деспотом.
Республіка являєсобою державу, де влада належить або всьому народу (демократія), або частинійого (аристократія). Рушійним принципом республіки виступає політична чеснота,тобто любов до батьківщини (цей принцип по-різному проявляється у двох формахреспубліканського ладу: демократія прагне до рівності, аристократія — допомірності).
Монархія — цеодноособове правління, що опирається на закон; її принципом служить честь.Носієм монархічного принципу Монтеск'є називав дворянство.
Деспотія, навідміну від монархії, — одноособове правління, засноване на беззаконні йсваволі. Деспотія тримається на страху і є неправильною формою держави.«Не можна говорити без жаху про це дивовижне правління», — писавМонтеск'є. Якщо де-небудь у Європі запанує деспотизм, то тут уже ніякі вдачі йклімати не допоможуть. Запобігти переродженню монархії в деспотію здатна лишеправильна організація верховної влади. Ці й подібні їм міркування просвітителясприймалися сучасниками як завуальована критика абсолютизму у Франції й закликдо скинення тиранів.
Дотримуючисьтрадицій античної політико-правової думки, Монтеск'є вважав, що республікахарактерна для невеликих держав (типу поліса), монархія — для держав середньоївеличини, деспотія — для великих імперій. Із цього загального правила вінзробив одне істотне виключення. Монтеск'є показав, що республіканське правлінняможе бути встановлено й на великій території, якщо його з'єднати з федеральнимпристроєм держави. У трактаті «Про дух законів» була теоретичнопередвіщена можливість утворення республіки у великих державах.
Установленняреспубліканського ладу, думав Монтеск'є, ще не означає досягнення волі членамисуспільства. Для забезпечення законності й волі необхідно як у республіці, такй у монархії провести поділ влади. Розвиваючи навчання Локка, Монтеск'єдетально визначає види влади, їхню організацію, співвідношення й т.п.
Проіндивідуальну волю й волю політичну.
Основні принципиполітичного лібералізму, як пріоритет індивідуальної волі, що базується напринципах природного права, відділення держави від цивільного суспільства,поділ влади.
«Всі людирівні в республіканських державах, вони рівні й у деспотичних державах упершому випадку вони рівні, тому що вони — всі, у другому — тому, що вони ніщо.Воля є право робити все, що дозволено законами. Якби громадянин міг робити те,що цими законами забороняється, то в нього не було б волі, тому що те ж самемогли б робити та інші; головне — це безпека громадянина.
Політичнийлібералізм — переконання, що окремі особистості є основою закону й суспільства,і що суспільні інститути існують для того, щоб сприяти наділенню індивідуумівреальною владою, без запобігання перед елітами.
Лібералізм — суспільний рух — проголошуючий волю індивіда у всіх областях життя як умоварозвитку суспільства; — підтримуючи (в економіці) волю приватногопідприємництва й конкуренції; — підтримуючи (у політиці) правову державу,парламентську демократію, розширення політичних і цивільних прав і свобод (лат.Lіberalіs – дотичний до волі).
Вчення Ш.Монтеск'є про державу й право.
Монтеск'є створивпершу розгорнуту політичну доктрину в ідеології просвітництва. У своїхдослідженнях він прагнув розширити фактологическую базу соціально-політичноїтеорії, описати причини, що викликають зміни в законодавстві й вдачах, і,узагальнивши накопичений матеріал, виявити закони історії. Монтеск'є бувпереконаний, що хід історії визначається не божественною волею й не випадковимзбігом обставин, але дією відповідних закономірностей. „Я встановивзагальні початки, — писав Монтеск'є, — і побачив, що частки випадки як би самісобою підкоряються їм, що історія кожного народу випливає з них як наслідок…Принципи свої я вивів не зі своїх забобонів, а із самої природи речей“.
Емпіричні методидослідження в працях Монтеск'є використаються нарівні (і тому вступають у різкепротиріччя) з методологією раціоналізму. Так, вивчення первісного суспільствадозволило йому перебороти договірну теорію походження державної влади.Запозичаючи ідею природного (догражданського) стану, він у той же час відкидаєраціоналістичні конструкції, у яких утворення держави виводилося з вимогприродного права. Не прийняв він і саме поняття суспільного договору.
Виникненняполітично організованого суспільства Монтеск'є схильний розглядати якісторичний процес. На його думку, держава й закони з'являються внаслідок війн.Не маючи достатніх матеріалів, щоб побудувати загальну теорію походженнядержави, мислитель намагається пояснити цей процес, аналізуючи те, якзароджувалися конкретні соціальні й правові інститути. У зв'язку із цим вінполемізує з попередніми йому теоретиками, які всупереч історичним фактам переносилив природний стан такі соціальні явища, як власність (Дж. Локк) і війна (Т.Гоббс). Монтеск'є був одним із зачинателів історико-порівняльного вивченнясуспільства й держави, емпіричного правознавства.
Закономірностігромадського життя Монтеск'є розкриває через поняття загального духу нації,(звідси назва його головної праці). Відповідно до його навчання на загальнийдух, вдачі й закони націй впливає безліч причин. Ці причини діляться на двігрупи: фізичні й моральні.
Фізичніпричинивизначають громадське життя на найперших порах, коли народи виходять зі станудикості. До таких причин ставляться: клімат, стан ґрунту, розміри й положеннякраїни, чисельність населення й ін. Наприклад, на півдні клімат жаркий, тамлюди розпещені, ледачі й працюють тільки зі страху покарання. У жарких країнах»звичайно панує деспотизм". Навпаки, на півночі, де клімат суворий іпереважають марні землі, люди загартовані, хоробрі й волелюбні. Для північнихнародів характерні помірні форми правління.
Намагаючисьустановити співвідношення між фізичними причинами, що визначають політичнежиття, Монтеск'є проникливо зауважував, що «закони дуже тісно пов'язані зтими способами, якими різні народи добувають собі засобу до життя».
Провідну із середфізичних причин Монтеск'є відводив географічним факторам. Сама постановкапитання про значення географічного середовища в житті суспільства була плідною,тому що орієнтувала політичну думку на виявлення об'єктивних причин держави йправа. У цьому французький просвітитель наближався до розуміння матеріальноїобумовленості політики. Разом з тим абсолютизація географічних факторівприводила його до зовсім довільних висновків (начебто того, що азіатські народисхильні до підпорядкування, а європейці — до панування). Ці ідеї Монтеск'єзгодом були використані ідеологами геополітики й расизму.
Моральніпричинивступають у дію пізніше, з розвитком цивілізації, відзначав Монтеск'є. Доїхнього числа ставляться: принципи політичного ладу, релігійні вірування,моральні переконання, звичаї й ін. Моральні причини впливають на законодавствонародів сильніше, ніж фізичні, і поступово витісняють їх. Як писавпросвітитель, «моральні причини більше впливають на загальний дух,загальний характер націй і повинні більше враховуватися при виявленнізагального духу в порівнянні з фізичними причинами».
У своєму вченніМонтеск'є піднімається, таким чином, до усвідомлення того, що історичнийрозвиток суспільства являє собою результат складної взаємодії об'єктивних ісуб'єктивних причин. Він вірно помітив і тенденцію до зростання суб'єктивногофактора в історії. Однак ці положення були витлумачені мислителем у дусіфілософії раціоналізму, що протиставляла об'єктивну необхідність і вільнийрозум. Написання книги «Про дух законів», за словами автора, мало наметі показати «тріумф моралі над кліматом».
Серед моральнихпричин найважливішими є принципи державного ладу. Для Монтеск'є, як ідля багатьох ідеологів лібералізму, проблема раціональної організаціїсуспільства — це проблема головним чином політична й правова, а не соціальна.В ідеології раннього лібералізму воля означала розумну організацію держави йзабезпечення режиму законності.
Кожна з них маєсвій власний принцип, що характеризує державну владу з діяльної сторони, зпогляду її взаємин із громадянами. Своєрідність цієї класифікації в тім, щоМонтеск'є наповнив поняття форми держави такими визначеннями, які в наступнихдоктринах будуть позначений як політичний режим.
Монтеск'є виділяєв державі законодавчу, виконавчу й судову влади. Принцип поділу влади,відповідно до поглядів мислителя, складається насамперед у тім, щоб вониналежали різним державним органам. Зосередження всієї повноти влади в рукаходнієї особи, установи або стани неминуче веде до зловживань і сваволі. Крімрозмежування компетенції принцип поділу влади припускає надання кожної із трьохвлади, спеціальних повноважень для того, щоб вони обмежували й стримували одинодного. Потрібний такий порядок, указував Монтеск'є, при якому «одна владазупиняє іншу».
Самим послідовнимвтіленням цих з мислитель називав державний лад Англії, де законодавча владаналежить парламенту, виконавча — королеві, а судова — присяжним.
Вчення Монтеск'єпро поділ влади мало значну новизну в порівнянні з попередніми концепціями.По-перше, він з'єднав ліберальне розуміння волі з ідеєю конституційногозакріплення механізму поділу влади. По-друге, Монтеск'є включив до складувлади, що підлягають розмежуванню, судові органи. Інакше кажучи, обґрунтуванняпарламентаризму як системи керування, заснованої на розмежуванні законодавчих івиконавчих повноважень, було доповнено в Монтеск'є принципом незалежностісуддів. Розглянута ним тріада влади (законодавчої, виконавчої й судової влади)згодом стала класичною формулою теорії конституціоналізму. У своєму навчанніМонтеск'є об'єднав найбільш популярні ідеї ліберальної буржуазії того часу йвибудував їх у досить послідовну й цілісну доктрину.
Ідеологічнотеорія поділу влади Монтеск'є була спрямована проти королівського абсолютизму йслужила обґрунтуванню компромісу буржуазії й дворянства.
В умовахпередреволюційної Франції це навчання призивало до створення представницькихорганів влади й передачі їм законодавчих повноважень. Компромісний характертеорії Монтеск'є виявився в тім, що він допускав збереження привілеївдворянства й передбачав утворення в законодавчих зборах верхньої палати, щоскладає зі спадкоємної аристократії. Прагнучи заручатися підтримкою знаті,Монтеск'є розписував древні вільності дворянства, які були потоптанікоролівською владою при державотворенні. Просвітитель хотів довести спадкоємноїаристократії, що обмеження прав монархів їй буде настільки ж вигідно, як ібуржуазії. Майбутнє Франції представлялося йому у вигляді конституційноїмонархії.
Вчення Монтеск'єзіграло величезну роль у розвитку політичної думки. Монтеск'є — родоначальникгеографічної школи в соціології; до його ідей зверталися представникиісторичної школи права, порівняльного правознавства, теорії насильства й іншихнапрямків. На початку XX в. інтерес до Монтеск'є помітно зріс. Наприклад,запропоноване їм визначення закону (закони суть «необхідні відносини, щовипливають із природи речей»), що здавався сучасникам пережитком римськогостоїцизму, було взято на озброєння послідовниками соціологічної юриспруденції.
Обґрунтованімислителем ідеї волі, цивільних прав і поділу влади одержали закріплення вконституційних актах Франції, а також були покладені в основу Конституції США йконституцій ряду інших держав. Декларація прав людину й громадянина 1789 р.,зокрема, проголосила: «Суспільство, у якому не забезпечене користуванняправами й не проведений поділ влади, не має конституції». Монтеск'єзаслужено вважається класиком конституціоналізму.
Використана література
1. Бебик В. М. Політологія для політика і громадянина. –К.: МАУП, 2003.
2. История политических и правовых учений. Учебник. /Под ред. док.юридических наук, проф. О. Э. Лейста.- М., 2000.
3. Політологія. Підручник /За заг. ред.проф. Кремень В. Г., проф. Горлача М. Т.- Харків 2001.
4. Політологічний енциклопедичнийсловник. 2-е видання.- К., 2004.
5. Шляхтун П. П. Політологія (теорія таісторія політичної науки).- К., 2002.