ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ І ПОЛІТИЧНІВІДНОСИНИ
Політична, як ібудь-яка інша людська діяльність – це діяльність з реалізації інтересів. Як миуже підкреслювали, політичне ставлення соціального суб’єкта до суспільстварозпочинається з того моменту, коли він усвідомлює: по-перше, свій власнийінтерес; по-друге, що інші соціальні суб’єкти мають свої, відмінні інтереси;по-третє, що заради задоволення свого інтересу доведеться долати перешкоди;по-четверте, що головною перешкодою при задоволенні власних інтересів єінтереси інших соціальних суб’єктів.
Якщо після усвідомленняназваних реалій життя соціальний суб’єкт шукає реалізації своїх інтересів нечерез насильство, а за допомогою соціальної взаємодії з іншими суб’єктами,використання легітимної влади, то його діяльність є політичною.
Мотивом політичноїдіяльності можуть ставати найрізноманітніші усвідомлені потреби: матеріальногота духовного споживання, виробничі, інтелектуальні, гуманітарні,культурно-естетичні, гарантування безпеки і т.д.
У бідному суспільстві –це насамперед потреби матеріального споживання, виробництва та розподілуматеріальних вартостей.
Поряд з цим, політичнадіяльність значною мірою підпорядкована настановам людської свідомості;визначається нею. У політичній діяльності люди наміряються здійснити чизахистити певний принцип, ідею завдяки яким стане можливим задоволеннябезпосередніх потреб. Наприклад, ідеї демократії.
Політична діяльність нев меншій мірі підпорядковується і корпоративним, груповим, клановим інтересам.Так діяльність певного угруповання набуває політичного характеру, коли у діяхйого представників починають переважати зусилля, спрямовані на підтримання йфункціонування цього об’єднання, незважаючи чи й протиставляючи їх суспільнимінтересам.
Як і в питаннівитлумачення сутності політики, так і в визначенні суспільного зміступолітичної діяльності чітко виділяються два підходи: конфронтаційний тагармонізацій ний. Прихильники конфронтаційного підходу наполягають навизначенні політичної діяльності як діяльності спрямованої виключно наздобуття, здійснення та утримання влади, як мети діяльності.
Таке визначення дужезвужує як сферу, так і коло суб’єктів політичної діяльності.Оскільки здобуття і здійснення державної влади відбувається черездепутатів та президента, то виходить, що лише вони займаються політичноюдіяльністю.
Поза політичноюдіяльністю у такому випадку залишаються народ, суспільні угруповання, партії,численні групи тиску. Не здобуваючи влади і не здійснюючи її вони все ж такимають безпосереднє відношення до владних рішень впливаючи на їхприйняття і таким чином беруть участь у владі.
Враховуючи данийаспект, прихильники гармонізаційного підходу, визначають політичну діяльністьяк індивідуальну або колективну, спонтанну або організовану діяльністьсуспільних суб’єктів, що прямо чи опосередковано визначається їх інтересами іспрямовується як на здобуття, здійснення та утримання, так і на вплив на владу– універсальне знаряддя реалізації та узгодження інтересів, регулюваннясуспільних відносин відповідно до таких фундаментальних цінностей яксправедливість, гуманізм, свобода, цілісність, власність.
Для розуміння сутностіполітичної діяльності є вагомим питання визначення чинників, що визначаютьзміст конкретних політичних дій. До них насамперед включають: а) соціальніінтереси; б) корпоративні інтереси; в) стан, характер економіки; г) рівеньрозвитку соціальної структури; д) знання політичної ситуації, теоретичнізнання; е) політична свідомість, культура (як загальна, так і політична),ідеологія учасників політичної діяльності; є) особистісні прихильності таемоції; ж) суперечності суспільного розвитку.
Результатом політичноїдіяльності є задоволення політичних потреб суспільства чи окремих суспільнихверств. Якщо конкретизувати, то це проявляється у збереженні, зміні чимодернізації суспільного ладу, внутрішно- чи зовнішньополітичного курсу,етнокультурного спрямування; у встановленні нових соціально-економічних,владно-політичних балансів між суспільними верствами, елітою і народом; зрештоюу різноманітних владних переміщеннях та реорганізаціях (створення і руйнуваннякоаліцій, альянсів; змінах способів здійснення, розподілу і перерозподілу владиі т.п.).
Варто підкреслити, що політичнадіяльність дуже часто не те що не приводить до визначеної мети, але й викликаєнепередбачувані, небажані, а нерідко й протилежні наслідки. Цю невідповідністьГ.Гегель свого часу назвав „іронія історії”, а М.Вебер „парадоксальниминаслідками політичної діяльності”. Її причину сучасні дослідники вбачають унадзвичайній складності й відкритості політики як системи. Тому суб’єктиполітичної дії, навіть знаючи всі елементи своєї складної системи, ніколи незможуть передбачити всіх комбінацій її поведінки.
ТИПИ ТА ВИДИ ПОЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Враховуючи визначенінами мету, суб’єктів політичної діяльності ми пропонуємо такі типи і видиполітичної діяльності.
Iтип. Трансформація. Даний тип діяльності характеризується спрямованістюна максимальні суспільні зміни. У його рамках виділяють такі різновиди якреволюцію, контрреволюцію, збройне повстання, селянську війну, громадянськувійну.
IIтип. Реформація. Характеризується регулюванням – за допомогою чинноївлади – суспільно-політичних відносин заради збереження і зміцнення чинногосуспільного ладу. У його рамках розрізняють реформи в межах чинногозаконодавства; реформи насильницькі всупереч чинному законодавству (диктатураА.Піночета в Чілі); реформи ненасильницькі всупереч чинному законодавству(„новий курс” Ф.Рузвельта у США)
IIIтип. Модернізація. Даний тип діяльності близький до попереднього. Проте,якщо реформаторство виростає з внутрішніх потреб суспільства, то модернізаціявиникає на ґрунті необхідності пристосування окремого суспільства до вимог, що ставлятьсясвітовою цивілізацією, країнами, що визначають сучасні тенденції суспільногопоступу. Модернізація теж здійснюється через систему реформ.
IVтип. Політичний переворот. Характеризується спрямованістю насамперед наперсональні зміни у сфері влади (здебільшого із застосуванням насильства). Допроявів політичного перевороту зараховують: державний переворот – справупредставників найвищого ешелону влади чи й правлячої групи; путч – справуполітичних аутсайдерів, які недостачу політико-адміністративних засобівнамагаються компенсувати опорою на заколот (повстання військових). Проявомданого типу є й політична змова, учасники якої за допомогою політичної інтриги(гри) – цілеспрямованих зусиль змовників бажаним чином направляють хідполітичних подій при створенні видимості спонтанного, довільного розвиткуполітичної ситуації.
Vтип. Політичний вплив-участь (партисипація). Характеризується залученнямнайширших верств населення з метою тиску на владу заради зміни чи продовженняпевного політичного курсу. Даний тип представляє найширший спектр якісновизначених форм. Сюди належать підготовка і надсилання петицій, демонстрації,маніфестації, мітинги, страйки, акції протесту (пікетування, голодування,походи, суїциди), акції громадської непокори, абсентеїзм – бойкотування,відхиляння від участі у політичних заходах, організовуваних владою. За цимрізноманіттям центральними різновидами у рамках даного типу діяльності євибори, референдуми, плебісцити.
VIтип. Політичне функціонування. Діяльність політичних інституцій,спрямована на організацію суспільно-політичного життя. Інша назва даного типудіяльності: професійна політична діяльність. У її рамках виділяють:
– діяльність, спрямовану на забезпеченняжиттєдіяльності політичних інститутів;
– збір та обробку інформації про стансуспільства, його окремих сфер;
– прийняття політичних рішень;
– вироблення алгоритмів, механізмівприйняття рішень (процедурні питання);
– адміністративна діяльність з реалізаціїприйнятих рішень (включаючи зворотній зв'язок: контроль, коригування).
В умовах політичноїстабільності політичне функціонування спрямовується загалом на організаціюсуспільно-політичного життя та політичний розвиток суспільства.
Під організацієюсуспільно-політичного життя мають на увазі:
– утворення у ході виборів державнихорганів, та органів місцевого самоврядування;
– створення громадсько-політичнихорганізацій, рухів, партій, як наслідку волевиявлення громадян;
– вироблення політико-правових нормпарламентами та іншими представницькими установами;
– організація системи управління основнимисферами державного і суспільного життя (визначення повноважень, засадфункціонування, ієрархізація відносин політичних інституцій)
– партійний менеджмент і виборчиймаркетинг.
У рамках політичногорозвитку виділяють:
– зміцнення соціальних основ розвиткусуспільства;
– вдосконалення національних відносин;
– залучення громадян до управліннядержавними і суспільними справами;
– формування атмосфери довіри і підтримкиполітичним курсам партій, політичних інституцій;
– формування політичної свідомості іполітичної культури громадян.
VIIтип. Політична діяльність як політичний спектакль. Її мета –упорядкувати, прикрасити, звеличити політичне життя, надати престижу політичнимподіям, особам та інституціям.
Політична еліта давнопереконалася, що більшість народу тримається осторонь політичного життя,турбуючись справами економічного, культурного, національного, побутовогозмісту. Навіть у ході революцій у вир масового політичного життя поринає, якпідрахували історики, максимум 15 % мешканців. Для решти політика залишаєтьсялише видовищем. Використовуючи цю особливість, політики й шукають видовищнихзаходів, щоб надати авторитетності своїм місцю й ролі у політиці. Серед нихвикористовують масові ритуальні церемонії: наради, походи, демонстрації,вшанування осіб та подій, урочисті похорони, коронації, інаугурації і т.п.
Як і належить театру(політичному) політики вдаються до використання політичного декору: символіки,емблематики, геральдики, пантеонів героїв та мучеників, мавзолеїв.
VIIIтип. Діяльність на міжнародній арені. Діяльність спрямована на захистнаціональних інтересів. Вона здійснюється за допомогою дипломатії; участідержави у програмах міжнародного співробітництва, санкціях, акціях; участінедержавних суб’єктів у економічних, культурних, науково-технічних та іншихконтактах; народної дипломатії.
ТИПИ І ВИДИ ПОЛІТИЧНОЇ ВЗАЄМОДІЇ
Попередньопроаналізовані типи характеризуються чітким поділом між суб’єктом та об’єктомполітичної діяльності. Наступні, типологічно подібні прояви політичного життями називатимемо політичною взаємодією, насамперед з тієї причини, що вонивідрізняються яскраво виявлюваними суб’єкт-суб’єктними взаєминами.
Iтип. Співробітництво – взаємнодоповнювана і взаємновигідна діяльністьполітичних суб’єктів у спільному досягненні поставленої мети. Співробітництвоможливе на ґрунті таких загальнодемократичних принципів як толерантність,консенсус, компроміс.
До найпоширенішихрізновидів співробітництва віднесемо союз або альянс. Дана форма передбачаєспівробітництво близьких суспільно-політичних сил, зумовлена спів паданнямїхніх корінних інтересів. З цієї причини союз є довготривалим різновидомспівробітництва.
Другим найпоширенішимпроявом співробітництва є блок або коаліція. Об’єднання різних іноді йдіаметрально протилежних політичних сил для спільного вирішення актуальнихполітичних питань. Оскільки до блокування вдаються заради вирішення актуальних,але поточних питань політичного процесу, оскільки суб’єктами блокування нерідковиступають діаметрально протилежні учасники політичного життя, то блоки,коаліції є доволі нетривалими формами співробітництва.
IIтип. Конкуренція. Випливає з природного прагнення суспільно-політичногосуб’єкта в задоволенні своїх життєвих потреб та інтересів. Вона неминуча ужетому, що будь-який соціум завжди функціонує в умовах недостачі ресурсів.Учасниками конкурентних відносин стають ті суб’єкти, які здатні в умовахнедостачі ресурсів (у т.ч. й політичних) усвідомлювати й об’єктивне правоконкурента на задоволення своїх потреб та інтересів. Таким чином, конкуренціюслід визначити як взаємодію типологічно подібних політичних суб’єктів зарадипереважної чи й монопольної реалізації певної соціально-політичної ролі,виконання певних завдань. Конкуренція, наприклад, виникає між спорідненимипартіями, які прагнуть представляти інтереси тієї чи самої суспільної верстви.
IIIтип. Політичний конфлікт. Це відкрите протиставлення політичнихінтересів, супроводжуване зіткненням соціально-політичних сил, спрямованих надосягнення непоєднуваних цілей, насамперед у сфері влади і власності.
IVтип. Політична боротьба. Даний тип ми визначили б як конфлікт,переведений у конфронтаційну стадію. Конфлікт як боротьба за інтересихарактеризується все ж толерантним ставленням до інтересів опонента. Влада бачитьсяінструментом узгодження інтересів, і при цьому первинного задоволення власнихінтересів. Політична ж боротьба характеризується не толерантним, а то йдегуманізованим ставленням до опонента. Влада ж сприймається як мета та засібзнищення опонента.
Політична боротьбаздійснюється через насильницькі методи: повстання, війни, революції, терор.
Не слід вважати, щонасильницькі засоби – це прерогатива виключно девіативних учасників політичногожиття. До насильства вдаються і соціально відповідальні суб’єкти, зарадипорушення насильства ще більших масштабів до якого, при пасивному потураннівластей, можуть вдатися екстремісти.
У рамках політичноїборотьби виділяють і групу ненасильницьких методів (петиції, мітинги,демонстрації, мирні акції протесту, акції громадянської непокори, парламентськаборотьба).
Окрему групу засобівполітичної боротьби становлять т.зв. антитехнології. Це ті засоби, в основіяких лежать аморальність, обман. Це, наприклад, фальсифікація, дифамація,кулуарна діяльність, блефування, дискредитація і т.п. Д.Видрін вказує на такіактивно застосовувані у поточному політичному житті анти технології якспонукання народу „простими рішеннями”, хоча в такій складній системі яксуспільство їх практично не буває, „щоденними малими але конкретними справами”замість вирішення глибинних, стратег них питань, підлабузництво низам, мовляв,народ завжди правий, а ми – політики – його слуги, використання метафор якзасобу підміни понять і т.п.
Vтип. Гегемонія (панування). Даний тип політичної взаємодії, спрямованийна встановлення політичного контролю над слабшими, підпорядкованим суб’єктомполітичної боротьби.
Гегемонія втілюється ужиття через ізоляцію – припинення впливу опонента на оточення, залишаючи йомуможливість лише внутрішнього функціонування.
Другим різновидомгегемонії є нейтралізація. Вдаючись до неї, сильніший суб’єкт дозволяє слабшомувпливати на оточення, однак постійно зберігає за собою можливість зняття цьоговпливу всіма доступними засобами, включаючи й припинення функціонуванняопонента. Прикладом може бути взаємодія між президентом і парламентом упрезидентській республіці.
ОРІЄНТАЦІЇ ТА ПОЗИЦІЇ У ПОЛІТИЧНІЙДІЯЛЬНОСТІ
При характеристиціполітичної діяльності вагомо знати, якими характеристиками політичногосамовизначення керуються суб’єкти політичної дії. Таких характеристик можнавиділити безліч. Спробуємо виділити найпоширеніші з них.
o Активна свідома підтримка й діяльність,спрямована на реалізацію певного рішення.
o Поміркованість, виваженість. Позиція, щоґрунтується на соціальній відповідальності, тобто визнанні, що реалізаціябудь-якого рішення має враховувати й потреби та інтереси верств сьогодніпозбавлених політичного представництва.
o Лояльність – повага до властей, визнанняпропонованої іншим політичним суб’єктом лінії поведінки доцільною, законною, іодночасно нейтральне ставлення до неї.
o Конформізм – внутрішнє невизнання, алезовнішня демонстрація, пристосуванство до певної політичної лінії.
o Нонконформізм – демонстративнезаперечення чиєїсь політичної лінії, що має на меті, під виглядом турботизагальносуспільними справами, реалізацію власної корисливої політичної лінії.
o Опозиційність – протиставлення своєїполітики офіційному курсу. Розрізняють помірковану, лояльну, конструктивну(формує змістовні ділові пропозиції), деструктивну (руйнівну).
o Радикалізм – конструктивна схильність доглибинних, докорінних змін суспільного життя.
o Екстремізм – неконструктивна схильністьдо крайніх, насильницьких, не прорахованих дій заради реалізації певноїутопічної мети чи вияву бунтарських нахилів.
o Абстенціонізм – не перешкоджання подіямрозвиватися своїм природним шляхом, що веде до зміцнення політичного становищатієї сили, яка й стоїть на позиціях абстенціонізму.
o Авантюризм (avanture– пригода, ризик) активна участь у л.ж. при зневаженні знань про реальнуобстановку, співвідношення сил і засобів, закономірностей суспільного життя.
o Макіавеалізм – позиція що передбачаєсистематичне застосування засобів заради досягнення політичної цілі.
o Негативізм – позиція в основі якоїлежить розглядання політичного життя виключно крізь призму бінарних опозицій –тотально взаємно протилежних сутностей (добро-зло, цивілізація-варварство,схід-захід).
o Партикуляризм (від лат. рarticular– частинка, похідне від pars– частина) позиція орієнтована на захист часткових і вузькогрупкових інтересів.
o Прагматизм ( від гр. pragma– справа, дія) позиція, що передбачає досягнення переваг, ігноруючи моральнийзміст та віддалені наслідки дій.
o Утилітаризм – зорієнтованість на вигоду,практичне використання, ігнорування духовних, моральних аспектів діяльності.