Київський національнийуніверситет імені Тараса Шевченка
Інститут міжнароднихвідносин
Політичний портретТоні Блера
Виконав:
студент 2 курсу, 3групи,
відділення «МП»
Іванчук К.М.
Київ – 2010
План
Вступ
1. Шляху політику
2. Особистістьполітика
3. Політико-практичнийаспект
4. Політичнийімідж
5. Медіа-простірполітичного лідера
Висновки
Вступ
Вінстав одним з найвідоміших політиків кінця XX – початку XXI століття. Це єдинийлейбористський прем'єр Великобританії, який привів свою партію до перемоги навиборах три рази поспіль. Мене особисто він зацікавив як людина з надзвичайнимобдаруванням політика, харизмою та особливою саме для нього вірою у те, щомірою рішень має бути їх «правильність». Щодо оцінки його діяльності точатьсянайпалкіші політологічні дискусії, в яких застосовуються діаметрально суперечнідоводи. Але яка б не була кінцева оцінка, Тоні Блер може по праву складати одинз найвражаючих політичних портретів нашого часу.
1. Шляху політику
ЕнтоніЧарльз Лінтон Блер народився 6 травня 1953 року в столиці Шотландії Единбурзі взаможній англіканській сім'ї Лео і Хейзел Блер, що згодом відкрило йому дверіюридичного факультету престижного Оксфордського університету. Однак особистістьмайбутнього прем'єра кувалася у горнилі «хіпово-гітарної» революції 1960-х:ідоли і вожді поп-культури були його кумирами, а їхній спосіб життя — прикладомдля наслідування. Це породжувало конфлікти з батьками й навчило Тоні, засвідченням друзів, з палаючими «непорочними» очима говорити неправду. Цеюнацьке вміння Блер привніс у своє доросле життя.
Навчаючисьв університеті, Блер як і раніше не випускав з рук електрогітару, продовжуючимолитися ідолам поп- і рок-культури. І Бог зна як склалося б його життя, якбивін не зустрів свою майбутню дружину Черрі. Вона походила з католицькоїірландської сім'ї, була вихована в строгості і наставила закоханого нареченого,а потім і чоловіка, «на шлях істинний». А цим шляхом була політика, тяга доякої проявилася ще в студентські роки, коли кудлатий гітарист не тількигітарою, а й промовами «заводив» зі сцени натовп. Потім своє природнекрасномовство Блер відточив в судових поєдинках, працюючи з 1976 по 1983 роки вадвокатській конторі, де він спеціалізувався на профспілкових справах ітрудовому праві. У результаті до кінця 1970-х його політичне дарування цілкомдозріло.
Блервступив в Лейбористську партію, яка тоді переживала період розброду і хитань,яскраво виступав на партійних форумах, де був помічений партійними босами, щопроштовхнули його в 1983 році в британський парламент, де він заробивпрізвисько «Бембі» в силу своєї недосвідченості. Разом з ним у парламентпройшов лівий журналіст з Глазго Гордон Браун, що став вічним другом-суперникомБлера і потім змінив його на прем'єрській посаді. З 1984 року Блер десять роківвходив до тіньового уряду лейбористів. У 1994 році, після смерті староголідера, він очолив Лейбористську партію, а в 1997-му привів її до перемоги,ставши наймолодшим за 200 років прем'єр-міністром країни.
2. Особистістьполітика
Епітет«один з самих» може імпонувати його самолюбству, але не закрутити голову. Блер- людина великої волі і міцних нервів, жорсткої самодисципліни і точного розрахунку.У той же час він — тверезий прагматик з переконаннями, у нього холодна голова,але не чуже натхненню серце. При такому наборі якостей, де доцільністьзмішується з принципами, Блер приречений не тільки на успіхи, а й на невдачі.
Блерстав тим, ким хотів, але не встиг стати його батько — успішним політиком. Протена цьому схожість закінчується. За своїм політичним поглядам вони дуже різні,хоча батько і надав на Тоні великий вплив у дитинстві. Син переконаногоконсерватора і атеїста став лідером лейбористів і вельми релігійною людиною.Яблуко у його випадку впало дуже далеко від яблуні. Лео Блер, незважаючи насвої ліві уподобання в молодості, більшу частину свідомого життя підтримувавКонсервативну партію і впевнено прокладав собі шлях до парламенту в англійськомумістечку Дарем на північному сході Англії. Очолюючи місцеву Консервативнуасоціацію, Лео мав непогані шанси досягти великих висот у політиці, а крімтого, був успішним юристом. Але життя розпорядилося по-своєму. КолиБлеру-молодшому було 11 років, у батька стався інсульт.
Ценещастя залишило глибокий слід у психіці Тоні. Побачити несподівано прикутою до ліжка людину не просто близьку, але вкрайактивного і енергійного, у розквіті сил, показало, як примарна сталість життя, як вонанепередбачувана і мінлива. З цих важких вражень Блер витяг для себе урок — життя коротке і мінлива, якщо хочеш чогось досягти — цінуй відведений долеючас, не втрачай його марно, дій цілеспрямовано. Ці судження проявилося вмотивах його політичних виступів, для яких характерні життєстверджуючі темивідродження, оновлення, молодості.
Головноюрисою його роботи на чолі британського уряду багато хто вважає радикальнереформування цієї партії і створення ідеології «нових лейбористів», уякій об'єдналися ринкові цінності та ідеали соціальної справедливості. Гасло«Пролетарі всіх країн, єднайтеся!» зникло з лейбористських газет.Соціалістична фразеологія стала тісна для цієї партії трудящих, коли її очоливТоні Блер. «Ми хочемо мати суспільство для всіх, гуманне, віддане певним соціалістичнимцінностям. Але слід визнати, що старі економічні механізми соціалізму більше неможуть привести до цієї мети», — говорить один з прихильників так званого«третього шляху» відомий соціолог Ентоні Гідденс.
Запорукуекономічного процвітання Блер побачив у продовженні ринкових реформ, початихурядом Маргарет Тетчер. Один з міністрів консервативного кабінету, Девід Мелортільки захоплювався тим, як лідер лейбористів переймає ідеї торі. «ТоніБлер — єдиний, хто зрозумів, що для успіху в 1990-х роках лейбористам слідвикинути весь свій багаж 1960-х і 1970-х років. Особисто я вважаю Тоні Блеранайсильнішим з усіх опонентів, яких можна протиставити нам», — говориввін.
3. Політико-практичнийаспект
Два останніхперіоду правління лейбористів збіглися з глибокою соціально-економічною іполітичною кризою У Великій Британії, ледь не призвів до її розпаду. Тому навиборах 1979 року переконливу перемогу здобула лідер Консервативної партіїМаргарет Тетчер — прихильниця жорстких ліберально-консервативних реформ:ліберальних — в економіці, консервативних — в політиці і суспільному житті.
Ці реформивитягли країну з прірви. Але за 18 років жорсткий «тетчеризм» британців дістав,оскільки виражав інтереси, перш за все, великого бізнесу і правлячої верхівкикраїни на шкоду широким верствам населення. Молоді лейбористи на чолі з ТоніБлером це зрозуміли і розробили нову ідеологію, яка поєднувала в собіекономічний лібералізм з «людинолюбством» лейбористів. Її назвали новимлейборизмом, під прапором якого Блер привів свою оновлену партію до влади.
Новий лейборизмстав великим досягненням Лейбористської партії і особисто Блера. За минулі 10років економічне становище Великої Британії покращилося. Виросла промисловість.Рівень зайнятості в громадському секторі економіки зріс удвічі, у стільки жскоротилось безробіття. Була відроджена національна система охорони здоров'я.Фунт стерлінгів — самий твердий за півстоліття.
Успішнареорганізація Лейбористської партії дозволила лейбористам залишатися при владі12 років, починаючи з 1997 року (наступні загальні вибори відбулися тільки в2009 році). Блер був активним прихильником концепції «Третьогошляху», сформульованої ще в 50-х роках західнонімецьким економістомВільгельмом Репке (Wilhelm Roepke) і набула розвитку в працях британськогосоціолога Ентоні Гідденса (Anthony Giddens).
Прихильники«Третього шляху» позиціонували себе між неолібералами (Рейган,Тетчер) і традиційними, або ортодоксальними, соціалістами, виступаючи засередній шлях між соціалізмом і капіталізмом — соціальну ринкову економіку, абозмішану економіку. Багато в чому їх поява стала відповіддю на кризу традиційнихєвропейських лівих партій, що пішов за падінням Берлінської стіни і розпадомсоціалістичного блоку.
Вони закликалилівих однопартійців врахувати нові реалії: скорочення чисельності робітничогокласу і поява на його місці численних меншин, бурхливий розвиток високихтехнологій, які вимагають більш високого рівня освіти, мобільності робочої силиі постійного зростання її компетенції, що, фактично виключає звичний принцип«одна спеціальність на все життя». У Німеччині головним виразникомідеї «Третього шляху» став Герхард Шредер, у Великобританії — ТоніБлер.
У 1999 році вониоприлюднили спільний «Маніфест Блера-Шредера», в якому заявили, щозалишаються, як і раніше, безумовно прихильниками традиційнихсоціал-демократичних ідеалів: «соціальної справедливості»,«рівності шансів», «солідарності» і «соціальноївідповідальності», але при цьому сподіваються пристосувати їх до сучасноїекономічної ситуації. Одне з ключових положень полягало в тому, що«держава повинна робити все, щоб допомогти підприємствам, але ніколи ненамагатися їх собою замінити». Словом, Блер і Шредер виступили «заринкову економіку», але проти «ринкового суспільства».
Саме з такихпозицій Тоні Блер взявся за здійснення таких важливих перетворень як реформаохорони здоров'я, освіти, транспорту, за боротьбу зі злочинністю, з занепадом ізубожінням у передмістях і т.п. Статистика і результати, оприлюднені урядомБлера, виглядають досить переконливо.
ЕкономікаВеликобританії в цілому демонструвала стабільне зростання, випереджаючи затемпами інші країни ЄС. У 2004 році економічне зростання склало 3,2 відсотка(проти 2,3 в ЄС), а рівень інфляції 1,3 (проти 2,1). Внутрішній борг скоротивсяз 50 до 40 відсотків. Рівень безробіття, за даними Eurostat, впав з 8 відсотківу 1996 році до 4,7 у 2006.
Велика Британіявважається однією з найпривабливіших країн для інвестицій, її фондовий ринокпереживає справжній бум, що зокрема, відбилося на зміцненні позицій фунтастерлінга, який вперше з часів Тетчер досяг двох доларів. Збільшився добробутдомашніх господарств, все більше людей вступають до університетів, якістьлікарського обслуговування населення покращилася. Матері отримали право нашестимісячну оплачувану відпустку по вагітності, а батьки — два тижні длядогляду за новонародженим.
Проте в той жечас, починаючи з 1997 року, у виробничому секторі британської економіки бувскасований один мільйон робочих місць. Зовнішньоторговельний баланс досягмаксимального дефіциту з моменту введення статистичних досліджень.Продуктивність британських підприємств, узята в погодинному вираженні, нижче,ніж у Німеччині і навіть у Франції.
Однак, яквідзначають багато оглядачів, однією з найістотніших невдач Блера, стало невмілийрозподіл доходів економічного зростання. Парадоксально, але поліпшеннядобробуту торкнулося, перш за все, верхніх і почасти середніх верствсуспільства, в той час як нижчі шари, які в принципі повинні бути головнимоб'єктом турботи лейбористів, серйозних змін не відчули. Зростання зарплатчастіше спостерігалося на добре оплачуванихпосадах, середні зарплати росли досить повільно.
Внутрішнюполітику, що проводиться Блером, відрізняло прагнення до більшої демократизаціїдержавних інститутів, децентралізація владних повноважень і посилення впливумісцевих органів самоврядування. У 1997 році уряд Блера провів обіцянийреферендум в Шотландії та Уельсі, за підсумками якого частина владнихповноважень була передана з Лондона шотландському парламенту і асамблеї Уельсу.У травні 1998 року самоврядування було надано Лондону, в якому була заснованаміська асамблея і пост виборного мера.
Найбільшимперсональним досягненням на внутрішньому фронті Блер, швидше за все, можевважати врегулювання конфлікту в Північній Ірландії.
У 1998 роціпівнічноірландські партії підписали мирну угоду, яка поклала кінець 30 річнійкривавій війні, а потім в республіці відбулися перші парламентські вибори.Ірландська республіканська партія оголосила про припинення військових дій протибританських властей і склала зброю.
У 1999 році булапроведена довгоочікувана реформа Палати лордів, яка скасувала звання спадковихперів, скоротивши їх кількість до 92 людей, в якості перехідного заходу, покиспадкове перство не буде скасовано повністю. 7 березня 2007 лейбористам вдалосяпровести через Палату громад закон про те, що Палата лордів має стати повністювиборною.
При Блері булиприйняті «Акт про права людини» (1998), який приєднав Європейськуконвенцію прав людини до британського законодавства і «Акт про свободуінформації» (Freedom of Information Act — 2000 рік), що гарантував тавраховував ряд умов, за якими кожен громадянин має право на надання з бокудержавних структур необхідної інформації.
І тим не менш,незважаючи на очевидні заходи по демократизації, деякі аналітики, як наприкладЙен Кершоу (Ian Kershaw), називають прем'єрство Блера не інакше як«президентським правлінням». При Блері прийняття основних політичнихрішень більш ніж при будь-кому сконцентрувалося у вузькому колі політиків-технократівна Даунінг стріт 10, а роль Палати громад багато в чому знецінилася.
До цього можнадодати відсутність у Блера відчутних ідеологічних пристрастей і його«просвітлений прагматизм», який, проте, крім своїх незаперечнихпозитивних моментів, призвів до деякого знебарвлення політичного життя.
Децентралізаціяопинилася в якійсь мірі палицею з двома кінцями. Після того як під часквітневих виборів у шотландському парламенті більшість отримали націоналісти,подумують про надання Шотландії незалежності, децентралізація загрожуєзвернутися в дезінтеграцію країни.
Блеру ставили впровину маніпулювання громадською думкою за допомогою преси, яку він активновикористовував для анонсування нових реформ, створюючи видимість діяльності.Нарешті, авторитет лейбористів, виявився сильно підірваний в результатіскандалу навколо великих пожертвувань до партійної каси при призначенні урядомнизки бізнесменів до Палати лордів. У цій справі, що отримав назву «позикиза перство», були арештовані найближчі радники Блера Лорд Леві і РутТернер, а сам він двічі допитувався Скотланд-Ярдом в якості свідка.
Проте, мабуть,найяскравішою стороною прем'єрства Блера бачиться його зовнішньополітичнадіяльність. На відміну від внутрішньої політики Блер показав себе тут набагатоменшим прагматиком. Зрозуміло, після терактів 11 вересня він, на відміну віддеяких інших політичних лідерів, чудово зрозумів небезпеку, яку представляєсобою міжнародний ісламський тероризм, і необхідність своєчасних конкретних дійщодо запобігання цій загрозі. Вибухи у лондонському транспорті в 2005 році, щозабрали десятки життів, і запобігання в 2006 році вибухів рідких бомб на бортудесятків пасажирських літаків, що вилітали в США з Хітроу, зайвий раз довелиправильність зайнятої ним позиції.
Однак безумовнапідтримка Блером Джорджа Буша, одного з самих ідеологізованих і глибокорелігійних політиків, позбавила його в якійсь мірі можливості маневру, щоособливо яскраво проявилося у зовнішній політиці, що проводиться його урядом наБлизькому Сході. Якщо населення Великобританії в більшості своїй підтрималоБлера під час операції міжнародної коаліції в Афганістані, розпочатої длязнищення «Аль-Каїди», то вторгнення в Ірак, розпочате через загрозуможливого використання Саддамом Хусейном зброї масового ураження, існуванняякої в підсумку так і не було доведено, а також справжня громадянська війна, щоспалахнула після повалення Хусейна, коштували Блеру популярності і призвели досерйозного розколу всередині самої Лейбористської партії.
Діяльність ТоніБлера неоднозначна. Наводячи одні й ті ж аргументи, одні розглядають її якуспішну, інші називають застоєм і «десятиліттям нереалізованихможливостей». Проте примітно, що ніхто не говорить про регрес. Декотрі зініціатив Блера у внутрішній і зовнішній політиці мають довгостроковуперспективу: їх можна буде оцінити після тривалого часу, коли вони принесутьабо не принесуть свої плоди. Але це тільки зайвий раз доводить, що Тоні Блербув і залишиться великим політиком.
4. Політичнийімідж
Блерз дитинства страждав хворобливим честолюбством, не будучи самостійною людиною.Його завжди хтось вів. Спочатку — ідоли поп-культури, потім — дружина Черрі,боси партії і, нарешті, президенти США. Але граючи в парі «ведений — ведучий»роль веденого, Блер досягав своїх цілей і втішав самолюбство. Так було вюності, так стало і у великій політиці.
Близькийрадник Блера Алістер Кемпбелл зізнався, що зміцнення зв'язків з Вашингтономбуло не тільки головною політичною, але й особистою метою британськогопрем'єра. «У нього завжди були б тісні відносини з американським президентом,хто б ним не був, — сказав Кемпбелл. — Я бував разом з ним на зустрічах зісвітовими лідерами, і ті говорили йому: «Я розмовляю з вами тому, що виволодієте впливом у Вашингтоні, від вас багато що залежить».
Тобточерез «собачу» дружбу з Клінтоном і Бушем Блер стверджував себе. Не маючиможливості стати головним світовим лідером, Блер вирішив у парі з номеромпершим стати лідером — 2, заради чого танцював під дудку ведучого,беззастережно підтримуючи всі його імперські авантюри і йдучи заради цього нааморальну брехня. Так було під час «гуманітарної інтервенції» НАТО на Балканахв 1999 році, так було потім в Іраку.
Ніхтоз британських лідерів так не «плазував» перед офіційним Вашингтоном, як ТоніБлер. Вірним пажем Білого дому Блер став ще при Біллі Клінтоні. Але з огляду наспорідненості музичних душ саксофоніст Білл не надто насідав на гітариста Тоні.Зате крутий техаський хлопець Джордж Буш по-ковбойські осідлав його, примусившиспівати другим голосом свої «ковбойські пісні». І Блер так їх співав, кружляючиі підвиваючи в такт, що отримав у британських журналістів прізвисько «пудельБуша». Образливе прізвисько. Але ось два епізоди, що трапилися на останніхсамітах «великої вісімки». На час торішнього саміту в Санкт-Петербурзі припалаліванська війна між Ізраїлем і «Хезболлою». Ця тема обговорювалася назасіданнях в Костянтинівському палаці. І ось під час засідання, що знімався нателекамери, стояв перед Бушем невимкнений мікрофон, по залу раптом пролунав рикгосподаря Білого дому: «Гей, Блер! Треба зателефонувати Асаду і припинити целайно! » Асад — це президент Сирії Башар Асад, нібито союзник «Хезболли».Настільки презирливе звернення Буша образило англійців, і газети вийшли тоді зїдкими коментарями і карикатурами з фразою: «Гей, Блер!»
Другийвипадок стався в Хайлігендаммі. Там згідно з протоколом по праву руку відАнгели Меркель мав сидіти Володимир Путін, а по ліву — Тоні Блер. Аленесподівано в кріслі Блера розвалився Буш. Помічник британського прем'єрапідійшов до нього і став пояснювати, що це крісло призначене для іншого. Алегосподар Білого дому, не глянувши на нього, негативно похитав головою і веселопідморгнув Путіну. Такого хамства не зніс би жоден політик. Але Блер,соромлячись, сів у крісло Буша — і цей казус зафіксували десятки камер. Так щодана Блеру кличка цілком доречна, як це не прикро Блеру і всієї Британії. Алещо ховалося за цим політичним мазохізмом?
Великоюбрехнею «гуманітарної інтервенції» була казка про геноцид косовських албанців.Які тільки жахи пропагандисти НАТО ні наганяли тоді на світ! А з великихполітиків найбільше старався Блер. Він заявив, що число жертв сербськогогеноциду перевищила 100 тисяч. А 22 березня 1999 року — за день до початкуінтервенції — Блер патетично промовив: «Ми повинні діяти в ім'я порятунку тисяччоловіків, жінок і невинних немовлят від гуманітарної катастрофи, смерті,варварства і етнічної чистки з боку варварської диктатури».
77днів «гуманітарної війни» обернулися загибеллю сотень безневинних людей іекономічною катастрофою для регіону. Ну а спеціальні міжнародні комісії потімзнайшли в землі Косова всього 2108 трупів з ознаками насильницької смерті,належали, за визнанням New York Times, «представникам різних національностей».Там були бойовики Армії визволення Косова, жертви помилкових бомбардувань НАТО,мирні жителі (албанці і серби), загиблі в ході війни: все. Брехня розкрилася.Але ті, хто брехав, не винен.
Ситуаціяповторилася через три роки, коли готувалася «визвольна» війна в Іраку підприводом наявності у Саддама Хусейна зброї масового ураження, а також зв'язківз «Аль-Каїдою». Щоб виправдати війну, ЦРУ і британська розвідка МІ-6 піднаглядом політиків сфабрикували «іракське досьє». У Вашингтоні досьє«куховарив» Дік Чейні, а в Лондоні доповідь розвідки був, за словами газетиObserver, «відредагований на Даунінг-стріт».
«Мибудемо відстоювати те, що вважаємо правильним. Ми дамо відсіч тиранії,диктатури і терористам, які зазіхають на наш спосіб життя », — заявив Блер впарламенті в 2003 році, домагаючись схвалення іракської кампанії. А щоб добитиопонентів, Блер сказав ошелешеним депутатам, що, за даними розвідки, СаддамХусейн ось-ось створить ракети з ядерними боєголовками, які за 15 хвилин можутьдолетіти до Великобританії. І цю несусвітню нісенітницю британський прем'єр ніс голосомправедника, з пожежею щирості в очах.
Однакіракська війна пішла не так, як планували її творці. В Іраку вже загинулоблизько 150 британських військовослужбовців, сотні поранені. Наслідком війнистали теракти в Лондоні в липні 2005 року, що забрали життя 52 британців.Британія зіпсувала відносини з ісламським світом, а британські мусульмани сталипотенційної бомбою, закладеною під британське суспільство. Але головне — розкрилася брехня, що лежала в основі війни. Війни неправедної і томувідірваної британським народом. І відповідальність за неї несе Блер. Війнапідкосила його популярність і політичні перспективи Лейбористської партії, щозмусило її лідера піти у відставку.
Колисьпереможна стратегія Тоні Блера лежала на двох китах: радикальне оновленняідеології Лейбористської партії і обіцянка очистити політичне життя країни відморальної скверни, зробивши її «біліше білого». З першим в загальному-то всевийшло, але з другим — нічого не вийшло. Гордо в'їхавши на Даунінг-стріт, 10, ззачохленою гітарою, постарілий відставний прем'єр покинув свій особняк нагребені брудних скандалів з репутацією лицеміра, «пуделя» і «палія війни».
ПадінняБлера-політика стало наслідком не його економічної політики, а його моральногопадіння. Це симптоматично і характерно в наші сумні часи. Коли відсутність усвіті великих історичних фігур на зразок Черчілля або Рузвельта виводить насвітову політичну сцену велемовних дітей масової поп-культури, які поводяться вполітиці, як поп-вожді, яким важливо за будь-яку ціну утвердитися на політичнійсцені. Ці люди здатні захопити натовп і повести її до тріумфу чи трагедії.Блеру вдалося і те, й інше. Тому він є яскравим представником сучасноїполітичної поп-культури і в такій іпостасі ще проявить себе.
Коментуючипризначення Тоні Блера спецпредставником «близькосхідного квартету», газетаFinancial Times Deutschland опублікувала іронічний коментар, що починавсясловами: «На Близький Схід обрушується одна напасть за одною».
5. Медіа-простірполітичного лідера
Коли в 1997 роціподружжя Блерів перебралася на Даунінг-стріт, 10, у них вже було два сини ідочка. Задовго до цього подружжя домовилося, що не будуть ховати Шері та дітейвід об'єктивів телекамер і фотоапаратів. Це було зроблено за наполяганнямдружини, яка хотіла якомога більше часу проводити разом з чоловіком. Блер двічібув присутній при пологах дітей. Він не бачив нічого особливого в тому, щобвночі вставати до своїх стурбованим чимось немовлятам.
СтурбованістьБлера з приводу зайвої уваги громадськості до його родини не развиправдовувалася. Прем'єр виявив, що його інтереси як політика і батька можутьвступати один з одним в конфлікт, і, до його честі, він зробив вибір на користьостанніх.
Але при всьомуцьому Блер не проти використовувати тему батьківства для досягнення бажаногопублічного ефекту. У його виступах часто можна зустріти пасажі типу «Я кажу вамце не тільки як прем'єр-міністр, але і як батько» або «Мої діти нудьгують замною,але вони — за мою присутність тут». Для вирішення політичних колізій Блернерідко звертається за допомогою до своєї дружини.
Висновки
Підсумки десятирічноїдіяльності Тоні Блера на посаді прем'єр-міністра досить суперечливі. Дати їмоднозначну оцінку неможливо, точно також як неможливо, не впадаючи в розлогіміркування, говорити про занепад «ери Блера» або, навпаки проподальший розвиток «блеерізма». Його відхід продиктований, яквидається, не стільки конкретними результатами його правління, але в першучергу втомою з обох сторін. Як заявив сам Блер у своїй промові: «Десятьроків — достатній термін не тільки для мене, але і для країни». Тому неможна сказати, що країна потребує нової політики, швидше — нових осіб.
Коли-небудь Тоні Блерперетвориться на персонаж історії. Чи залишиться він у пам'яті як прогресивнийлейборист або затаївся консерватор, сміливий реформатор або зберігач традицій,творець або руйнівник, а може бути, за ним закріпляться всі ці епітети? Адже вхарактері і в житті Тоні Блера так багато парадоксів.
Списоквикористаних джерел та літератури
1. TonyBlair “A Journey: my political life”// Random House/ Audiobooks: 2010//ISBN-10: 1846571626;
2. JonSopel“TonyBlair”// BBC: election97/ web.archive.org/web/ 19970429023830;
3. news.bbc.co.uk/hi/russian/uk/newsid_6636000/6636781.stm
4. www.iamik.ru/?op=full&what=content&ident=35149;
5. www.ahmadtea.ua/701/;
6. www.gromyko.ru/Russian/Brit/brit7.htm;