Реферат на тему:
Політична думка періоду Середньовіччя та епохи Відродження
1. Політична думка періоду Середньовіччя
З самого початку християнство несло в собі мрію принижених про рівність та соціальну справедливість. Проте, реальність феодального життя була зовсім не такою, якою вона бачилась первіснохристиянським пророкам. Церква активно втручалась в політику.
Аврелій Августін (354 — 430 рр.) та Фома Аквінський (1226 — 1274 рр.) — основні творці християнської політичної концепції. У їх вченнях християнська переконливість, навіть фанатизм, сполучалися із реалізмом та помірністю.
Аврелій Августін різко протиставляв церкву та державу. Він стверджував, що держава пов'язана із царством диявола, але в той же час обговорював ідею оновлення «граду земного» у руслі християнської доброчесності.
Фома Аквінський прийшов до висновку, що держава має позитивну
цінність. Вона не тільки зберігає мир, але і є виявом божого провидіння та волі в ім'я людей. Політика на його думку означає моральну відповідальність, спрямування волі людини у всіх соціальних діях. В роботі «Сума теології» Ф.Аквінський розглядає вічне право, божественне право, природне право, позитивне право.
Вічне право — мудрість бога, як правителя усього. З нього витікає божественне право — заповіді, які усім відомі, природне право — належить людям як свідомим моральним та соціальним істотам. Існує один стандарт істини та справедливості, він природний і усі його знають.
Позитивне право ( те, що існує насправді) необхідне, щоб заважати людям робити зло та забезпечувати мир. Якщо позитивне право, яке увів суверен протирічить природному — воно незаконне і у цьому випадку Ф.Аквінський визнавав право народу на виступ проти монарха у тому випадку, коли влада виступає проти бога та моральних принципів, коли влада перевищує свою компетенцію, або коли правитель починає діяти несправедливо. Але остаточне рішення про долю влади, на думку Ф.Аквінського залежить від церкви. Так виглядає вчення Фоми про державу.
Завдяки Християнству політична думка піднялась на новий рівень. Воно стверджувало, що людині від Бога даний індивідуальний спосіб існування та підкреслювало її цінність. Поряд з цим Християнство вчило людину не бачити в підлеглості ненависного тягаря, а сприймати владу тільки як тягар відповідальності.
2. Розвиток соціально-політичної думки в період Відродження.
Теоретиків цього періоду більше цікавить проблема походження та засад держави, а не його цілі. Політична думка звільняється від колишніх пут філософії та релігії. Розум розглядається ними як інструмент, робиться акцент на мирському характері законів.
Держава розглядається як унікальна незалежна організація, що необхідна для захисту та безпеки людей. У галузі політики головне відкриття Відродження: людина, а не Бог — центр Всесвіту — висловив Нікколо Макіавеллі (1469 — 1527рр.)
Він є автором нового наукового методу «доктрини моральної доцільності», теорії політичного республіканізму, які зробили великий вплив на англійську та американську політичну думку ХV та XVІІІ ст.
В політичних трактатах «Государь», «Роздуми на першу декаду Тіта Лівія» він сформулював основні положення своєї політичної концепції :
політика повинна розглядатися як самостійне явище, що не залежить від моралі і релігії;
держава є вищим проявом людського духу, а служіння державі — змістом, метою і щастям людського життя;
найкраща форма правління — республіка, демократія, яка забезпечує свободу людини і її відповідальність за свої дії;
у громадян повинні бути розвинуті громадянські чесноти, а якщо їх нема, то створити сильну державу можливо за допомогою ідеального монарха, причому для досягнення політичної мети він може використовувати всі засоби, не рахуючись з вимогами моралі.
З Макіавеллі починається формування буржуазної політичної думки, яка розглядає політику як самостійне явище, вільне від релігії. Проте він увійшов в історію як засновник маккіавелізму — політичної ідеології, яка нехтує нормами моралі для досягнення політичних цілей.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Гаджиев К.С. Введение в политическую науку. — М., «Логос», 1997.
2. Зеркин Д.П. Основи политологии. — Р-на/Д, «Феникс» 1996.
3. Политология. Учебник. / Под ред. М.Н.Марченко, — М., Изд-во МУ, 1997.
4. Мальцев В.А. Основы политологии. М., ИТРК РСПП,1997.
5. Політологія. / За ред. О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка. — К.: Видавничий центр «Академия», 1998.
6. Мельник В.А. Политология. — Мин., Вышейшая школа, 1996.
7. Енциклопедичний політологічний словник. — К., Вища школа, 1997.
8. Макарічев А.С. Постмодернизм и западная политическая наука. // Социально-политический журнал, 1996, №3.
9. Фавр П. Политическая наука во Франции. // Полис, 1996, №6.