Педагогічне спілкування культура функції такт здібності

Курсова робота з педагогіки.
Педагогічне спілкування: культура, функції, такт, здібності.
План.
Концепція національного виховання про завдання реорганізації школи.
Поняття «педагогічне спілкування», «культура педагогічного спілкування”.
Функції педагогічного спілкування.
Педагогічний такт і стиль спілкування.
Розвиток комунікативних здібностей.
Шляхи вдосконалення культури спілкування.
Спільні риси і відмінності у спілкуванні з індивідуумом і аудиторією
Правила що забезпечують успіх спілкування
Ораторське мистецтво виступаючого
Техніка публічного виступу
Список використаної літератури
         1. У Концепції національного виховання розглядаються основні завдання, принципи роботи школи України, вимоги до організації виховної роботи в системі освіти ( Україна XXI ст. ).
         2. Основні поняття.
            Педагогічне спілкування— це професійне спілкування вчителя з усіма учасниками навчально-виховного процесу, яке спрямоване на створення оптимальних умов для здійснення мети, завдань виховання і навчання.
            Культура педагогічного спілкуваннявключає загальну культуру людини, психолого-педагогічні знання, вміння та навички, відповідний емоційний настрій та спрямованість педагога на ефективну діяльність. 
           Стадії педагогічного  спілкування:моделювання майбутнього спілкування; початок взаємодії; корекція і уточнення прийомів впливу, вербальне та невербальне спілкування; керування спілкуванням і корекція; аналіз здійсненої системи спілкування; моделювання  майбутньої діяльності.      Видатні педагоги А.Макаренко, В.Сухомлинський та інші про мудру владу пе­дагога в спілкуванні. „Мистецтво і майстерність виховання полягають у то­му, щоб уміти бачити себе в образі вихованця, в тій істоті, що мислить, відчуває, переживає, істоті, яку ми творимо з маленької дитини“ (Сухомлинський В О.- Вибрані твори.-Т.2.-С.559).
      3. Функції педагогічного  спілкування:
1) Інформаційно-комунікативні;
2) Регуляційно-комунікативні (регулювання поведінки);
3) Афективно-комунікативні (визначення, вплив емоцій людини).
        Прояв функцій спілкування на різних етапах навчально-виховного процесу.
      Приклади з практики роботи вчителів.
      4. Педагогічний такт і стиль спілкування.
      Стильпедагогічного спілкування — прояв педагогічної  техніки (методики) у взаєминах. Залежить від особистих якостей людини, загальної культури, професійної компетенції, педагогічної інтуїції.
     Класифікація:демократичний, авторитарний, ліберальний, змішаний стилі. Іншакласифікація:активно-позитивний, ситуативний, пасивно-позитивний, паси­вно-негативний, активно — негативний. Характеристика стилів.
       Такт(доторкання) — норма прояву моральності в спілкуванні.       Педагогічний такт— форма функціонування педагогічної  етики, норма моральної пове­дінки вчителя.
      Вимоги педагогічного такту:максимум інформації про педагогічну ситуацію; вміння оціню­вати ситуацію; врахування характеру взаємодій, особливостей учнів, об'єктивні і суб'єктивні обставини тощо; передбачати ефективність  результату, наслідки впливу; особлива чуйність до “важких” дітей; витримка, об'єктивність, гуманізм, педагогічний оптимізм; вміння “піднятися до рівня дитини”  (Я.Корчак). „Ми, вчителі, повинні розвивати, поглиблювати в своїх колекти­вах нашу педагогічну етику, стверджувати гуманний початок у вихованні як найваж­ливішу рису педагогічної  культури кожного вчителя“ (В.Сухомлинський). Приклади культури поведінки вчителів.
      Вимоги до культури педагогічного спілкування:
— виправдовувати довіру держави, суспільства;
— дотримуватися педагогічної етики;
— поважати людей;
— бути готовим до діалогу з  людиною у кожній  ситуації;
— розвивати фізичну й духовну витривалість, загальну культуру спілкуван­ня.    Правила спілкування:
1) єдність слова і справи;
2) вимогливість до себе та інших;
3) зібраність у справах, вчинках, словах;
4) чесність, обов'язок, педагогічна і громадська відповідальність;
5) увага, чуйність, терпіння, наполегливість;
6) самоаналіз ефективності педагогічного впливу;
7) самокритичність, вміння виправляти власні  помилки;
8) педагогічний оптимізм, відвага в педагогічній творчості, мудра влада над вихованцями.
      5. Розвиток комунікативних здібностей:
— соціальної перцепції (розуміння стану людини);
— мускульної мобільності, зібраності; керування психічним й емоційним ста­ном;
— ініціативності (зовнішній вираз, мовлення, комунікативна атака, створення умов позитивного спілкування);
— застосування прийомів вербального впливу ( тональність, темп, емоційність, виразність, образність);
— використання невербальних засобів спілкування (міміка, жести, пантомі­міка);
— вміння „подати“ себе в спілкуванні;
— організації і творчого розвитку спілкування;
— мудрого оптимістичного прогнозування й аналізу тощо.
 
        6. Шляхи вдосконалення культури спілкування:ознайомлення з психолого-педагогічною літературою, спостереження, спеці­альні вправи, постійне спілкування, громадська активність, розвиток педагогічних, комунікативних, ораторських здібностей, вдосконалення загальної культури.  Заповіді педагогічного спілкування:
1. Відносини з дітьми — фундамент діяльності педагога.
2. У спілкуванні виходити з мети, завдань виховання, інтересів дитини.
3. Орієнтуватись на співрозмовника.
4. Не обмежуватися інформацією, аналізувати мотиви.
5. Усвідомлювати психологічну атмосферу (співпереживати).--PAGE_BREAK--
6. Самокритичність. Не жалітися на учнів.
7. Вміти слухати і поважати співрозмовника.
8. Тактовність. Взаємність у спілкуванні.
9. Динаміка, розвиток, ініціативність у спілкуванні.
10. Уникати моралізму та негативних  установок спілкування.
11. Виключати «голу» критику. Вчасно похвалити чи пожурити. «Не бійтесь бути ласкавими» (В.Сухомлинський). Частіше посміхатись, схвалювати, заохочувати.
12.  Розвивати комунікативну пам'ять, уяву, увагу, загальну культуру.
Спілкування один на один виступає як діалог і характеризується певною інтенсивністю. Тут немає часу на роздуми, тому в процесі індивідуального спілкування можливі конфлікти, де обиджві сторони використовуючи засоби спілкування повинні намагатися знайти взаєморозцміння. Перевагою індивідуального спілкування є можливість зосередитись на ідеях партнера.Публічний виступ – це монолог.В процесі такого спілкування аргументація менеджера набирає диктату. Складність такого спілкування полягає в тому, що відсутній зворотній зв’язок. Спільні риси:
Відкритість до спілкування – для цього менеджер повинен вміти слухати себе і дотримувати якості відкритлості до спілкування.
Етика критики і самокритики: вона має три напрями “зверху”, “знизу”,”самокритики”.
Критика “зверху” немає перешкод, але врахуйте вік, стать, темперамент. Критика “знизу” має перешкоди і у керівництва формується негативне відношення до критикуючого. Сприйняття критики “ знизу” ступінь зрілості керівника. Критику слід розглядати, як могутній засіб впливу на людей, а саме: не принижуйте гідність людини, не доводьте до конфлікту, не переслідуйте за критику, не критикуйте в п’ятницю: за вихідні слухи просуперечку поширяться, кількість співчуваючих теж, і в понеділок людина приходить без бажання працювати краще, бажано критикувати перед обідом або в кінці робочого дня ( людина має час об’єктивно оцінити свою поведінку, зрозуміти аудиторію і допомогти).
Визначення і дотримання часу зустрічі.В понеділок проходить адаптація до наступного тижня, тому цей день кращий для перенесення зустрічі а не для проведення. В п’ятницю не починати нових справ.
Вміло використовувати владу і тип темпераменту.
У виступі підкреслити позитивні моменти колективу, або працівника після похвали лише слухати критику.
Враховуйте емоційний стан співбесідника і аудиторії.
2. Правила
Щиро цікавитися іншими людьми ( докладаючи зусиль ,часу і енергію для завоювання друзів)
Посміхайтесь. Існує формула ( настрій-ПП)
Пам’ятайте, що ім’я людини самий солодкий і важливий для неї звук.
Будьте хорошим слухачеим ( стимулюйте, заохочуйте інших піклуватись про себе ) явний скандаліст і критик пом’якшується в присутності терпеливого слухача і мовчить в період його гніву.
Як зацікавити людей?
Як завоювати симпатію людей?: 1. Завжди запевняйте своєму співбесіднику значимість його особистості. 2. Давайте іншим те, що хотілиби отримати від інших. 3. Вчитися в кожної людини.
Десять правил вміння слухати.
Перестаньте говорити.
Допомагайте співрозмовнику відкритися до спілкування.
Продемонструйте, що ви готові слухати.
Усуньте роздратовуючі моменти, не стукайте по столу, не перекладацте папери, не малюйте.
Співпереживайте співрозмовнику.
Будьте терпеливі: не економте час, не перебивайте, не крокуйте до дверей.
Стримуйте емоційний характер і роздратованість — надає словам емоційний зміст.
Не допускайте спорів і суперечок ( пермога в спорі це поразка).
Задавайте питання, які стимулюють співрозмовника і свідчать про те, що ви його слухали.
Перестаньте говорити.Щоб слухати необхідні обидва вуха: перше спиймає зміст, друге чуттєво відображує його.
Дев’ять правил дотримування яких дозволяє впливати на людей не викликаючи в них почуття образи:
Починайте з похвали і визнаннея гідності співбесідника.
Вкахзуйте на помилки не прямо, а опосередковано.
Спочатку говоріть про власні помилки, а потім критикуйте співбесідника.
Задавайте співбесіднику питання замість наказів.
Давайте люджям можливість спасти свій престиж.
Не скупіться на похвалу, виражайте подяку за конкретний успіх.
Створюйте людям хорошу репутацію, яку вони будуть намагатися виправдати.
Заохочуйте, створюйте враження, що помилка, яку ви хочете бачити виправленою легко виправима.
Досягайте вхаєморозуміння, спонукайте лбдей до бажання працювати краще.
Ораторське мистецтво виступаючого забезпечено мовою, яка виконує три функції:
суб’єкту комунікації
риторика (зміст) повідомлень
об’єкту комунікації (отримувач)
Мова як відбитки пальців свідчить про два фактори:
ступінь самоствердження
впевненості в собі
Критерієм ефективності мови є певні вирази. Так фраза з 10-13 слів сприймається найкраще,з 18-25 задовільно, більше 25 слів не сприймається. Змістовне навантаження несуть не тільки слова, але і тональність, гучність, модуляція і темп вимови. Публічний виступ забезпечується такими елементами:
пояснення: передбачає чітке пояснення проблеми на базі теорії семантики
розуміння: обгрунтування причинно наслідкових зв’язків проблеми
інструментальний аспект: передбачає використання теорії соціально психологічних наук, щодо зменшення суперечок і стресів
Риторика вимагає побудови дослідів з трьох частин:
початок (вступ)
кульмінація
завершення
Логіка виступу забезпечується так званими логічними мостами, тобто переходу від одної думки до іншої за допомогою таких методів:
роздуми, від загально закономірних до часткових
зворотній, від часткових до загальних факторів
концентричний метод – вступ побудований навколо одного центру питань і ситуаційного підходу в менеджменті
ступеневий – це послідовне розкриття проблеми починаючи від більш простої до більш складної
хронологічний – за історичними датами або біографіями
проблемний виклад (інтелектуальний)
Виступ менеджера будується за допомогою таких правил:
риторичні питанняна які слухачі мовчки погоджуються    продолжение
--PAGE_BREAK--
повторення не менше чотирьох раз
градація – це розташування слів в якомукожне наступне речення виразніше більш емоційне ніж попереднє
антитеза(протиставляння окремих слів з різним значенням, що забезпечує менеджеру об’єктивне судження, і схиляє слухача на певну точку зору
переконання слухачів (теза, доказ, демонстрація)
Публічний виступ передбачає такі етапи:
підготовка
безпосередньо виступ
очікуваний результат виступу
Підготовка включає: написання доповіді, зовнішнє оформлення приміщення, зовнішній вигляд виступаючого і жести. У відповідності з вимогами менеджер готовить п’ять карток:
картка №1 як заволодіти увагою слухачів
картка №2 яким чином використовувати свою увагу в процесі виступу
картка № 3 і №4 як завоювати розум слухачів
картка № 5 результат виступу
Почати з картки № 3 сформулювати тему і основні положення які хочете донести до слухачів. Картка № 4 аргументація, цифри порівняння. Картка №5 сформулювати заключне звернення до аудиторії.Картка №1 яскравий виступ і картка №2 мета виступу і причини залучення слухачівдо прийнятих рішень. Доповідь прочитати перед виступом не менше шести раз.
Людина — продукт соціалізації і, перш за все, людина стає людиною через спілкування з іншими людьми. Людство знає чимало прикладів, коли дитина, потрапляючи в ранньому віці у середовище тварин, виживала, але не ставала людиною. Причина, як відомо, полягала у відсутності можливості наслідувати і, особливо, спілкуватись з людьми. Отже, спілкування має величезне значення як для становлення людини, так і для її подальшого життя в суспільстві, бо спілкування відіграє у нашому житті визначальну роль.
Перш за все від цього залежить наше здоров’я. Бо від того, як ми розмовляємо з людьми і як люди розмовляють з нами, залежить наш настрій, а значить стан нашої нервової системи. Від цього залежить благополуччя і спокій в наших сім’ях. Нарешті, від манери нашого спілкування багато в чому залежить успіх в нашій роботі і наш особистий успіх в просуванні по службі. Вміючи спілкуватись, людина уникає багатьох проблем, конфліктів, швидше досягає життєвих цілей. Справжнє вміння спілкуватись зводиться, перш за все, до культури спілкування.
Культура людського спілкування — це частка загальної моральної культури особистості. Відсутність культури спілкування — свідчення бездуховності людини. Ще мудрий Езоп довів, що наше слово — це і найкраще, що є в розпорядженні людини і найгірше, чим вона володіє. Сьогодні проблема культури спілкування набуває, як ніколи, великого значення. Відбувається становлення України як самостійної держави, інтенсивно розвиваються міжнародні та міжособистісні зв’язки з різними країнами світу. З огляду на це визначальною стає для нашого суспільства проблема вміння спілкуватись як на офіційному, діловому, так і на чисто побутовому рівнях.
На наш погляд, цій проблемі приділяється невиправдано мала увага як в освітньо-виховних закладах, так і в державі в цілому. Засоби масової інформації, маючи величезні можливості формувати у людини смак до справжньої високої культури взаємостосунків між людьми, нехтують цією можливістю і використовують дане їм державою право впливу на суспільство, часто в протилежному напрямку, потураючи розвитку масової антикультури. Кіноекрани і екрани телевізорів заполонили третьосортні бойовики і на глядача ллються брутальні слова, огидні вирази. Це не може не турбувати суспільство. Адже, якщо людина продукт соціалізації, то величезний сенс для становлення особистості у тому, який саме досвід (традиції, звичаї, норми) передає суспільство своїм поколінням. Традиції, звичаї українського народу високі і духовно багаті. Однак, якщо не давати належної оцінки розгулу антикультури, то вона починає сприйматись як норма. Саме так сприймається сьогодні низька культура спілкування між людьми у громадських місцях, в сім’ях. Грубість, відсутність поваги і уваги до людини порушує принцип людяності як найбільш бажаної норми взаємостосунків між людьми, викликає загальний негативізм і руйнує духовну сферу людських взаємовідносин. Ця проблема є актуальною не лише для нашого суспільства. Однак, на приклад, в Сполучених Штатах Америки до культури народу ставлення далеко не байдуже. Так, в 1991 році у вузах США запроваджено курс “Мистецтво спілкування”, розрахований на два роки, який включає в себе переважно питання культури спілкування. При підготовці робітників в училищах типу ПТУ введено однорічний курс “Мистецтво спілкування”. У наших вузах, в кращих випадках, по цій важливій проблемі читаються короткі спецкурси, розраховані на декілька годин.
Якщо ми прагнемо збудувати цивілізовану державу, то недостатньо одних заяв про це. Ми над усе мусимо бути цивілізованими людьми, а першим проявом цього і є культура спілкування. А тому сім’я, навчально-виховні і культурно-освітні заклади повинні, формуючи особистість, розвивати в ній такі морально-психологічні якості як уважність, чуйність, вміння бачити моральну сторону своїх і чужих дій і вчинків, витримка, володіння собою, здатність стримувати негативні емоції, вміння слухати іншу людину, передбачити можливі наслідки своїх слів, дій, вчинків. Саме тому і необхідне глибоке і об’ємне вивчення предмету “Культура і мистецтво спілкування”. Програмою цієї дисципліни, на нашу думку, слід передбачити поглиблене розкриття і вивчення таких проблем:
1. Поняття “спілкування” і “культура спілкування”.
2. Якості особистості, від яких залежить культура спілкування; суб’єктивні психологічні обмежувачі особистості. Егоцентризм людини.
3. Врахування у спілкуванні морально-психологічної атмосфери суспільства, психологічного мікроклімату у колективі (групі), індивідуально-психологічних та вікових особливостей суб’єктів спілкування.
4. Фази і рівні спілкування. Види спілкування. Відкрите і закрите спілкування, рольове, монологічне і діалогічне, демонстративне і акторське спілкування.
5. Техніка спілкування як сукупність засобів взаємодії, і впливу на інших.
6. Невербальні методи спілкування.
7. Бар’єри взаєморозуміння: естетичні, інтелектуальні, мотиваційні, моральні, емоційні.
8. Слухання партнера по спілкуванню. Нерефлексивне і рефлексивне слухання. Установка на слухання. Емпатичне слухання.
9. Ділове спілкування. Поняття “ділове спілкування”. Культура його. Встановлення контакту. Контакт з однією людиною. Емоційний і інтелектуальний контакти. Вміння переконувати, використовувати психологічні механізми впливу.
10. Спілкування з “важкими” людьми. Типи “важких” особистостей. Загальні принципи спілкування з “важкими” людьми. Проблема розуміння “важких” людей. Психологічні правила поводження з “важкими” людьми різних типів.
11. Спілкування в нестандартних ситуаціях. Поняття “нестандартна ситуація” в спілкуванні. Конфлікт як протиріччя, що виникає в процесі взаємодії між людьми. Психологічні і моральні втрати людей у конфліктах. Виявлення мотивів і причин конфлікту. Значення толерантності. Способи розв’язання конфлікту.
12. Аттракція. Прийоми її формування.
ІЗ. Культура мови суб’єктів спілкування. Культура мови у формальному і неформальному спілкуванні. Мовний стиль і мовний етикет. Правила мовного спілкування:
— зацікавленість, розуміння та інтерес до адресата;
— повага, доброзичливість, доречна ввічливість;
— вміння підібрати тему для спілкування;
— логіка мовлення;
— концентрація і організація уваги слухача;
— орієнтація на ситуацію;
— звернення до співрозмовника;
— скромність в самооцінках;
— збереження дистанції між старшими і меншими, батьками і дітьми, вчителями і учнями, що прийнята в даній національній і соціальній культурі.
Окремі фрагменти такої програми знаходять своє відображення в змісті таких дисциплін як психологія, менеджмент, психологія управління, етика і ін. Однак в складі цих навчальних дисциплін проблема культури спілкування не має конкретно-цільового спрямування, яке було б визначальним. Окремо виділений цей предмет міг би стати центром цілісної системи формування у студентської молоді культури і мистецтва спілкування, підвищення рівня духовності.
Культура і мистецтво спілкування не самоціль, а дорогоцінний здобуток людини. Це засіб духовного розвитку і вдосконалення особистості, яка прагне до відчуття власної гідності.
Набуття людиною навичок культури спілкування розв’яже чимало проблему міжособистісних, міжнаціональних взаємостосунках, а також у суспільстві в цілому.
Чи відомо вам, як сприймають вас усні, коли ви стоїте на уроці перед класом? Ваша постава, погляд, міміка, жести – ось далеко не повний перелік усіх тих компонентів, що складають систему сигналів вашого тіла. Це і є мова тіла.
Наше тіло говорить постійно. Кожної секунди сигналізує, воно про щось, будь то зосередженість, сонливість, недовіра, відстороненість чи закоханість. Більше того, на думку психологів, спілкування між людьми не дві третини є невербальним і лише третя частина інформації доходить до нас шляхом вербальної (словесної) комунікації.
Ось декілька порад невербального спілкування вчителя з учнями на уроці. Перш, ніж розпочати урок, дайте можливість вашому поглядові повільно „побродити” по класові. Ви прямо-таки збирайте погляди учнів. Не починайте говорити, тільки-но переступивши поріг класу. Краще зачекайте, поки учнів заспокояться. Інакше викажете ваше хвилювання, що негативно вплине на дисципліну в класі. Вітаючись з учнями на початку уроку: „Доброго ранку. Я хотів би розпочати наш урок”, не спрямовуйте очі у вікно. Цей погляд по-зрадницькому викаже, чого насправді хотів би вчитель: втекти туди, куди показує його погляд.    продолжение
--PAGE_BREAK--
Під час уроку підшукайте собі позитивно настроєного учня. Адже ви нервуватимете ще більше, якщо видивитеся собі учня, який, скажімо, позіхає постійно у вас на уроці, а то й взагалі вас не сприймає. То ж знайдіть собі учня із знаком „+”, який зацікавлено слухає ваш матеріал. Цей позитивний контакт з одним учнем автоматично переноситься і на всіх інших. Адже, з точки зору кожного учня, ви дивитеся саме на нього, то ж кожен приписуватиме собі цей „доброзичливий” погляд.
По можливості уникайте неспокійного ходіння туди-сюди перед класом. Ви тим самим відвертаєте увагу дітей від змісту уроку. Але й стояти, як вкопаному, не слід. Поки ви хвилин 20 пояснюєте новий матеріал, не завадило б двічі ти тричі спокійно перейти на інше місце. Та не кваптеся і не гарячкуйте. Під час зміни місця постарайтеся посилити візуальний контакт з окремими учнями. найвигідніше місце для вчителя – поблизу вчительського столу. Але не слід весь час стояти за столом. Тим самим ви поставите бар’єр, що дуже заважатиме вашим взаєминам із класом. Найліпше, якщо ви відкрито стоятимете перед класом, неподалік вашого столу. Тоді учні зможуть вас бачити на повний зріст. Та, з іншого боку, навряд чи хтось зможе півдня встояти на ногах. Присядьте тоді краще збоку на краєчок вашого столу, ваші ноги мають торкатися підлоги. Але ні в якому разі не сідайте на учнівський стіл, поставивши обидві ноги на стілець.
А тепер щодо пози вчителя біля дошки. В критичній фазі вчителі-початківці, як правило, починають відступати все далі назад від класу до дошки. Цього не слід робити, потрібно знайти в собі мужність зробити крок уперед назустріч.
Мабуть, ще складнішою виявляється ситуація, коли вчитель змушений повернутися до дошки, щоб записати матеріал. Дисципліна в класі відразу погіршується і вчитель поспіхом записує, щоб знову повернутися до класу. Часто вчитель, записуючи щось на дошці, хоче одночасно звернутися до класу, скажімо, поставити якесь запитання. Недосвідчені вчителі повертають тоді голову переважно через праве плече, в той час як весь корпус залишається повернутим до дошки. Така поза заважатиме відкритому спілкуванню вчителя з класом. Краще було б відірватись на якусь мить від дошки і відкрито повернутися до класу. Між дошкою та учнями виникає таким чином символічне комунікативне коло, що довершується постаттю вчителя.
Слідкуйте за своєю поставою. Вона не повинна посилати негативних сигналів. Уникайте використання сигналу зверхності, а саме – не закидайте голову назад під час вербальної атаки учнів. Бо ця ваша удавана „перевага” над ними чітко вказує на тимчасову втрату самоконтролю.
Відмовтеся від сигналів, що передають такі емоції, як: глузливість (висміювання), ворожість (корпус відведений назад, обидві руки відсторонююче простягнуті до учнів), нудьгу (нерухомий погляд у далечінь, глибокі зітхання, позіхання, позирання час від часу на годинника), нетерпіння (вчитель тарабанить пальцями по столу чи постукує ногою об підлогу). Всі ці пусті жести годяться для того, щоб відштовхнути від вас учнів. Уникайте і тих сигналів, які переносять на учнів вашу власну невпевненість у собі (вчитель сіпається, нахиляє вперед корпус, схрещує ноги чи обхвачує ними ніжку стільця).
Звертаючись до класу, використовуйте широкі, відкриті, але спокійні жести. Руки при цьому мають рухатися на рівні грудей, долонями догори. Ваші жести мають йти перед словами і ні в якому разі – навпаки. Найліпше, якщо руки вільно поєднуються на рівні грудей і живота. Цей жест виражає невимушену зосередженість чи зосереджений спокій.
Ніколи не крутіть крейду в руках. Дуже обережно використовуйте такі жести, як постукування вказівним пальцем по столу, погрозливі жести (стиснуті в кулаки руки), жести відведення (долонями як бар’єр вперед). Завжди уникайте пустих жестів, приміром, безцільного розмахуваннями руками.
Що ж стосується міміки, то намагайтеся відкрито дивитися учням у вічі. Коли не хочете виглядати нервовим чи емоційно хитким, уникайте часто прикривати рота, потирати носа чи щоки, стискувати губи, морщити лоба та здіймати брови. Література
Основы педагогического мастерства / Под ред. И.А.Зязюна.— Москва, 1989.— Раздел III.
Педагогічна майстерність / Під ред І.А.Зязюна.- К., 1997.- Розділ 7.
Кан-Калик В.А. Учителю о педагогическом общении. — Москва: Просвещение,1987.
Добрович А.Б. Воспитателю о психологии и психогигиене общения .-
Москва,1987.
Велітченко Л.К. Психолого – педагогічний практикум у  системі підготовки до педагогічної взаємодії  // Педагогіка і психологія.-1997.- №4.
Загвязинский В.И. Педагогическое творчество учителя.- Москва, 1987
Львова Ю.Л. Творческая лаборатория учителя.—Москва, 1985
Мачуська Г.М. Формування культури спілкування суб'єктів навчально-виховного процесу //  Педагогіка і психологія .- 1997.- №3.
9. Поташник М.М. Как развивать педагогическое творчество. – Москва, 1987.
Сеульский Р.П. Учиться быть учителем.-Москва,1986.
11.Сухомлинський В.О. Павлиська середня школа. Сто порад вчителю // Вибр.твори в 5т.-К.,1997.-Т.2.
Атватер Й.Я. Я вас слушаю… Пер. с англ. — М.: Экономика, 1988.
Головаха Є.І., Паніна Н.В. Психологія людського взаєморозуміння. — Київ, 1989.
В.С. Культура педагогического общения. — М.: 1990.
Панасюк А.Ю. Управленческое общение: практические советы. -М.: Экономика, 1990.