МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
ЦЕНТР ПІДГОТОВКИ НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНИХ КАДРІВ
НАВЧАЛЬНО-НАУКОВОГО ІНСТИТУТУ УПРАВЛІННЯ
КАФЕДРА ПЕДАГОГІКИ ТА КАДРОВОЇ РОБОТИ
8.060101 — “Правознавство"
Порівняльний аналіз нормативного регулюванняпідготовки кадрів міліції (поліції) України та Європейських країн
Курсова робота
з навчальної дисципліни “Педагогіка вищої школи"
Науковий керівник:
кандидатфілологічних наук, доцент
Київ 2009
Зміст
Вступ
Розділ 1. Засади порівняльно-юридичної педагогіки
1.1 Методологія порівняльно-юридичної роботи
Розділ 2. Система підготовкикадрів у вищих начальних закладах МВС України
2.1 Сучасний стан підготовки кадрів у вищих навчальнихзакладах МВС України
2.2 Організаційно-правове забезпечення навчального процесуу відомчих закладах освіти системи МВС України
Розділ 3. Система підготовки кадрів поліції в навчальнихзакладах вищої служби поліції Німеччини та Бельгії
3.1 Сучасний стан поліцейської освіти у країнах ЗахідноїЄвропи
3.2 Програма навчання кадрів поліції та порядок проходженняслужби поліцейськими Німеччини та Бельгії
Висновки
Список використаних джерел
Додаток А
Вступ
Сучасну професійну підготовку працівниківміліції з вищою юридичною освітою (оперативних працівників, слідчих,експертів-криміналістів тощо), неможливо уявити без відповідного багажу знань угалузі міжнародного права, а також права і законодавства іноземних держав. Такийпідхід продиктований насамперед соціально-політичними тенденціями в Україніщодо інтеграції до європейської та світової співдружності, положеннямиміжнародних нормативно-правових актів, вимогами навчальних програм, практичноюнеобхідністю використання найкращих зарубіжних зразків у галузі національноїюриспруденції та правоохорони. Вивчення, аналіз і запозичення іноземногодосвіду для правоохоронної діяльності мають забезпечувати високий професійнийрівень і дієвість працівників міліції, які першими стають на захист суспільствавід злочинності. Разом з тим, в ході реформування галузі нам не вдалосяуникнути ряду суттєвих прорахунків. Насамперед, це стосуєтьсяекспертизи нормативно-правової бази та її вдосконалення, використовуючи при цьомудосвід Європейських країн в регулюванні порядку та системи підготовки кадрів поліціїв навчальних закладах вищої служби поліції Німеччини та Бельгії. Одним ізупущень у процесі утвердження незалежної держави стали недооцінка системипідготовки кадрів органів внутрішніх справ України у вищих навчальних закладах,що негативно відображається на практичній діяльності правоохоронних органів.
В усуненні допущених недоліків, створенніналежних умов для вирішення проблем підготовки кадрів міліції важливе значеннямає їх законодавче закріплення. Динамічні зміни в житті суспільства так чиінакше призводять до невідповідності раніше прийнятих законів вимогамсучасності. Працювати над його постійним удосконаленням — головне завданняпарламенту, вчених, громадськості. У країнах Західної Європи питаннюнормативного регулювання підготовки кадрів правоохоронних органів приділяєтьсявелика увага, постійно удосконалюється правова база в цій сфері.
Виходячи з цього, ефективне вирішення завданьнаправлених на побудову в Україні правової держави, не можливе без використаннявсього позитивного, що накопилось не тільки у вітчизняній, але й зарубіжнійтеорії і практиці. Опираючись на досвід цивілізації і використовуючи його, миможемо виробити більш виважені підходи.
Не можна недооцінювати той факт, що в ЗахіднійЄвропі досягаються визначені позитивні результати в боротьбі з протиправнимипроявами, і не можна не враховувати цього при вдосконаленні нашогозаконодавства і роботи вітчизняних правоохоронних інститутів.
Тринадцять років незалежності України далоунікальний досвід реформування суспільства загалом і його окремих галузейдіяльності. Не є винятком і така людиноємка суспільна підсистема, як освіта. Врезультаті реформаторських кроків останнього десятиріччя (кожен з якихосмислювався поетапно і «доктринальним» чином) частка освіти, якадісталась нам у спадок від колишнього СРСР, перетворилась у досить збалансованунаціональну систему освіти незалежної держави, визнану в Європі і в світі.
Актуальність теми дослідження визначаєтьсяколом умов, які склалися на даний період та проблем правового та організаційногохарактеру. На сучасному етапі оновлення системи освіти вУкраїні спрямоване на підвищення рівня фахової підготовки спеціалістів. Виходячиз теперішнього стану підготовки кадрів міліції, одним із основних завданьорганізації навчально-виховного процесу є формування і розвиток особистості,яка має високий рівень знань та загальну і професійну культуру, причому їїформування і розвиток мають здійснюватись протягом всього життя.
Джерелом для розробки основ якісногонормативного регулювання підготовки кадрів міліції України може стати досвіддіяльності зарубіжних кадрів поліції, їх здобутки закріплені в нормативних базахправоохоронних систем.
Основна мета курсової роботи полягає упорівняльному аналізі систем підготовки кадрів міліції України та кадрівполіції країн Західної Європи, на прикладі Німеччини та Бельгії. Виявленняперспективних інноваційних технологій та перспектив щодо вдосконаленнянавчально-методичного забезпечення, яке впливає на рівень освіти; а також урозробленні рекомендацій щодо впровадження Європейського досвіду у діяльність органіввнутрішніх справ України.
Об’єктом дослідження є навчально-виховний процеста система нормативного регулювання підготовки кадрів міліції України та поліціїНімеччини, Бельгії.
Предметом курсової роботи є особливостіпроцесу підготовки кадрів міліції (поліції), формування та практичного втіленнявимог нормативного забезпечення правоохоронної діяльності міліції України таполіції Німеччини, Бельгії.
Мета дослідження — вивчити зарубіжний досвідпідготовки кадрів поліції з подальшим розробленням методичних рекомендацій щодойого впровадження у діяльність органів внутрішніх справ України.
Визначена мета дослідження зумовилапостановку і розв’язання наступних завдань:
1) визначити педагогічні та нормативно-правовіаспекти підготовки кадрів міліції у вищих навчальних закладах системи МВСУкраїни;
2) визначити педагогічні та нормативно-правовіаспекти підготовки кадрів поліції в навчальних закладах вищої служби поліціїНімеччини та Бельгії;
3) розробити рекомендації і пропозиції,спрямовані на вдосконалення та ефективне впровадження Європейського досвіду удіяльність органів внутрішніх справ України.
Методи дослідження. У курсовій роботі, кріманалізу нормативної бази, що регулює порядок підготовки кадрів міліції (поліції),здійсненого з метою вивчення стану досліджуваної проблеми, використанопорівняльний та описовий методи порівняльної педагогіки, які дали змогу описатиі відповідно порівняти стан освіти в навчальних закладах підготовки кадрівполіції (Німеччини, Бельгії) та кадрів міліції України. Проведено систематичнийі порівняльний аналіз наукових праць, підручників, посібників, періодичноїперси з даної проблематики, а також використано методи систематизації іузагальнення матеріалів, документів, підведення підсумків, висновків, одержанихв результаті дослідження нормативних та літературних джерел.
Структура курсової роботи визначена метою ізавданнями дослідження та включає в себе вступ, три розділи, загальні висновки,список використаних джерел та додатки.
Розділ 1. Засадипорівняльно-юридичної педагогіки
Одним із важливих, а в сучасних умовах іобов’язкових напрямків творчого пошуку і вдосконалення роботи щодо зміцненнязаконності і правопорядку виступає вивчення світового досвіду, його аналіз,оцінка і обґрунтоване використання.
Наша країна більше 70 років йшла „своїмшляхом”, мало рахуючись з світовим досвідом правоохоронної діяльності й освіти.В цьому можна побачити і позитивні сторони, але й негативні є очевидними. Досвідбільшості країн завжди в чомусь є повчальним, ніж досвід однієї країни, і будене розумно його не знати і не враховувати. Порівнювати те, що ми створили зсвітовим досвідом непросто цікаво, але є й багато обіцяючим.
Українське суспільство використовує зусилля,щоб стати повноправним членом світового співтовариства, культури. Не можнауспішно жити і працювати, не знаючи, що відбувається за кордоном, і не стверджуючисебе на міжнародній арені. Країна, яка володіє досягненнями науки,юриспруденції, педагогіки, психології і таке інше, отримує не малі доходи інові імпульси для саморозвитку. Щоб мати успіх в цьому необхідно добре знатиміжнародний досвід, порівнювати його із своїм.
Шляхи розвитку країн, боротьби зі злочинністю,вирішення завдань освіти мають виражену тенденцію до зближення, до зростанняспільного, міжнародного, що об’єктивно обумовлено характером науково-технічноїреволюції, глобальними проблемами виживання людства (погроза війни іззастосуванням всіх видів і засобів масового враження, погроза екологічноїкатастрофи, розвитку міжнародної злочинності, нестачі продуктів харчування, спустошенняенергетичних ресурсів) і заволодіння космосом, які потребують вирішенняоднакових наукових, освітніх, політичних, моральних завдань підготовки молодогопокоління.
В цих умовах одним з важливих напрямківтворчого пошуку й удосконалювання роботи зі зміцнення законності і правопорядкувиступає вивчення світового досвіду правоохоронної діяльності, його аналіз,оцінка й обґрунтоване використання. Чималу роль у цьому може зігратипорівняльно-юридична педагогіка.1.1 Методологія порівняльно-юридичноїроботи
Особливу цінність мають порівняльно-науковідослідження, що є необхідним елементом розвитку науки, у тому числі іпедагогіки. Проводячи порівняльне дослідження, ми можемо вийти з рамок своєїпедагогічної традиції, подивитися з боку на наші педагогічні концепції ікатегорії, що необхідно і корисно для кращого розуміння й удосконалюваннявласних шляхів і способів рішення вітчизняних науково-практичних проблем.
Порівняльна робота рідко активізовувалась унас в останні 10 — 15 років, в тому числі і в поліцейських органах все ж такипоки що ми знаходимося лише на її початковому етапі. Поки що по організації,змісту, якості і конструктивності вона ще є не досконалою. Необхідно:
підвищити науковий рівень (в тому числі іпедагогічний) порівняльно-юридичної роботи, забезпечуючи компетентне вивчення,аналіз, оцінку і використання досвіду;
охопити вивченням досвіду організації всієїправової сфери суспільства, діяльності правоохоронних органів, окремихспеціалістів і посадових осіб юридичної освіти і роботи з персоналом невідокремлено, а в системних зв’язках і взаємозалежностях;
забезпечити суворе наукове використання уроківвивчення зарубіжного досвіду, виключивши крайності консерватизму і сліпогонаслідування.
Не малу роль в цьому може зіграти порівняльно-юридичнапедагогіка. Її завданням є:
дослідження досвіду вирішення педагогічнихпроблем на світовому рівні при створенні і утвердженні правового суспільства вдіяльності правоохоронних органів і їх співробітників, в юридичній освіті, вроботі з персоналом правоохоронних органів;
вивчення історії розвитку і стану юридичної іпорівняльно-юридичної педагогіки в світі, організації участі в міжнароднихпорівняльно-педагогічних проектах;
порівняльно-педагогічна експертиза зарубіжногодосвіду;
визначення можливостей, шляхів і умоввикористання зарубіжного педагогічного досвіду у вирішенні правових проблем іпедагогічного супроводження процесу використання в Україні.
Перше враження від знайомства із зарубіжнимдосвідом — багато нового, не співпадаючого з нашим досвідом, що викликаєцікавість, заслуговує вивчення і оцінки. Друге — велике різноманіття, причому вузловимпитанням, причини якого викликають здивованість і думки, є питання в якому все вирішуєтьсяза принципом: „хто на що здатний". Такий вплив посилюється коливиявляється, що існуюче різноманіття є не тільки в досвіді різних країн, але водній і тій же країні.
Отже, це підштовхує до здійсненняпорівняльно-педагогічної роботи як різновиду наукової, юридично-педагогічноїроботи. Порівняльна педагогіка користається не тільки методами дослідженнясамої педагогіки, але, будучи наукою міждисциплінарною і інтегральною,використовує весь арсенал суміжних з нею наук. Специфічне значення дляпорівняльної педагогіки мають кілька методів:
описовий — вимагає точності, об'єктивності,угрупування, систематизації й інтернаціоналізації фактів; нагромадженнянеобхідної і достатньої інформації для аналізу, передбачає визначенняодиничного і типологічного в системі освіти. Динаміка цього методу виражаєтьсяв послідовному зростанні питомої ваги дослідницького аналізу;
історичний — передбачає аналіз генезису йособливостей розвитку педагогічних проблем, сприяє більш глибокому розуміннюсучасного стану вивчення педагогічних явищ;
соціологічний — припускає оцінку відповідностіорганізації освіти потребам розвитку даного суспільства;
статистичний — характеризує аналіз і інтерпретаціюкількісних показників освіти. Складність використання методу полягає в тому, щопараметри національної статистики освіти піддаються міжнародним порівнянням;
порівняння — основний, за допомогою якоговиявляються риси подібності і розходження систем правоохоронної діяльності, освіти,роботи з кадрами та інше, фіксуються загальні і специфічні прояви педагогічнихзакономірностей.
У сучасній вітчизняній порівняльно-юридичнійпедагогіці наукові принципи і методи вивчення, оцінки і використаннязакордонного педагогічного досвіду діяльності правоохоронних органів розробленіпрофесором А.М. Столяренко [21, 458]. Ним визначений і комплекс можливих різнихпідходів у педагогічному вивченні і використанні закордонного досвіду:
ознайомчо-інформаційний — полягає тільки у відтвореннікартини того, що відбувається за кордоном, наприклад у перекладі і публікаціяхзакордонних джерел інформації про педагогічний досвід або в описі того, щоспостерігали окремі працівники системи МВС України, які виїзджали за кордон;
аналітико-інформаційний — виражається внаданні практикам матеріалів, що відбивають перший результат педагогічногоосмислення досвіду з чітким виділенням всіх елементів педагогічної системи;
порівняльно-аналітичний — закордонний досвідне тільки описується, але і зіставляється з нашим, виділяються подібності івідмінності, а на основі порівнянь робляться оцінки і висновки;
науково-прикладний — зв'язаний з науковимобґрунтуванням процесу, процедур, методів, практичного осмислення закордонногодосвіду, витягу ідей, їхньої трансформації у варіанти (версії) прикладнихрішень по реалізації досвіду;
впроваджуючий — виражає практичні шляхиреалізації досвіду, експериментальну перевірку ефективності його впровадження,вибір найкращих варіантів.
При порівняльно-педагогічній роботі виявляєтьсясвоєрідність зв’язків вітчизняного і зарубіжного досвіду. Їх розуміння іврахування при використанні зарубіжного педагогічного досвіду в недалекомуминулому нашої країни було засмічено класово-ідеологічними догмами: споконвічноюупередженістю в непримхливості; тенденційному відборі матеріалу з ціллю критикиі замовчуванням того, що не погоджувалося із критичною позицією; необ’єктивністюв оцінках зарубіжного досвіду і самолюбством в оцінках соціалістичної освіти. Те,що робилось за кордоном, оцінювалось переважно як прояв „занепаду ”,„загнивання", „антинародності". Очевидно, що тепер потрібні іншінаукові, забезчуючи безпристрасність і наукову коректність підходи. Цьому іслугують спеціальні методологічні принципи забезпечуючи наукові орієнтири порівняльно-педагогічноїроботи.
Принцип об’єктивності зобов’язує суворопрагнути до пошуку істини, правди і тільки їх, звільнюючись від всіхкрайностей, суб’єктивізму, волюнтаризму, симпатій і антипатій. Уваги заслуговуєне тільки новизна і привабливість рішень, форм і методів роботи за кордоном,але головне — наукова коректність і практичний результат, який вонизабезпечують.
Принцип комплектності відображає об’єктивнузалежність особливостей правових систем і освіти в кожній країні відсоціальних, політичних, економічних, культурних, національно-етнічних,соціально-психологічних та інших особливостей суспільства і його громадян. Те,що добре в одній країні — може бути неприйнятним в іншій. Кожна країнапо-своєму унікальна і те, що робиться в ній, завжди повинно відповідати їїунікальності.
Принцип конкретно-історичного (генетичного) підходу,має на увазі те, що довід завжди знаходиться в розвитку, пов’язаний з окремимитимчасовими рамками, обумовлений історичними суспільними факторами. Тому одинзакордонний досвід може бути для нас застарілим, а для іншого — час у нас ще ненастав.
Принцип системності полягає в тому, що цілі,завдання, зміст, форми навчання, методи, способи контролю оцінки, забезпеченняпедагогічного процесу — завжди елементи якоїсь цілісної педагогічної системи,які функціонують як відокремлені інструменти в складному оркестрі і добре„звучать” тільки в гармонії, у згоді один з одним.
Принцип протиріччя педагогічного досвідувідображає факт внутрішньої діалектичної неоднозначності.
Отже, розглянуті спеціальні принципипорівняльної педагогіки та її методи і напрямки дослідження свідчать проте, щовикористання зарубіжного педагогічного досвіду — „важке мистецтво”. Требанавчитися використовувати зарубіжний досвід, але не менш важливим є вміння незловживати ним.
Педагогіка в практичній діяльності поліціїкраїн Західної Європи
Величезне різноманіття різних концептуальнихсхем діяльності правоохоронних органів (переважно поліцейських) в різнихкраїнах, які мають свої педагогічні аспекти, можна згрупувати в чотири моделі,які розташовані в послідовності збільшення відповідності ідеаламдемократичного, правового суспільства [30, с.118-123].
Перша модель — поліція „політиків-спостерігачів”характеризується політичною корумпованістю, службі політичній силі, низькимрівнем професіоналізму, репресивністю, неформальним, особистісним поводженняспівробітників. Поліцейські органи цієї моделі знаходяться під пресом критикисуспільства, мають негативний імідж.
Друга модель — поліція „юристів-професіоналів".Надається більше значення владі права, порядку, а не політичним вподобанням. Відполіцейських вимагається не вірність конкретній особі у владних структурах, акомпетентність, професіоналізм, почуття відповідальності. Їх робота носитьадміністративний, вузько і сухо правовий характер. Поведінка співробітникарегламентована, а оцінка його діяльності носить статистичний характер (кількістьарештів, штрафів, розкритих злочинів). Із наглядача він перетворився всоціального солдата, холодного, формально справедливого, але не в корумпованого.
Третя модель — поліція „служіння суспільству".Органи повинні займати не реактивну позицію (діяти після правопорушення), аактивну, займатись профілактикою можливих соціальних напружень, попереджуючизлочинність через вирішення проблем громадян і просування програмисамообслуговування у сфері забезпечення безпеки. Фігура поліцейськогостановиться уже не „спостерігачем", не „солдатом”, а „вчителем", якийграє не негативну автократичну роль, а позитивну, підтримуючу функцію. Важливезначення прибічники цієї моделі надають вихованню, навчанню і етичнимстандартам. Поліцейські повинні відрізнятися чесністю, правдивістю, поважатилюдей в їх багатообразності, дотримуватись законів і прав людини, відноситисядо людей не авторитарно, а як до споживачів їх значних і якісних соціальнихпослуг. Вислуховувати громадян терпеливо, бути складовою частиною „команди",перевагу віддавати не авторитарному типу керівництва, а спільній праці в якостілідера, вчителя, тренера, демонструвати контроль у використанні сили і зброї,працювати над собою. Модель „служіння суспільству" („соціальногообслуговування”), як стверджують аналітики, буде більше притягувати на службу вправоохоронні органи кращих кандидатів, сприяти їх особистому росту таінтересам суспільства.
Застосування цієї моделі в ряді держав назаході в 70-90 роки дало позитивні результати. Так, інститут Геллапа,з’ясовуючи у лютому 1994 року думки громадян про чесність і дотримання етичнихстандартів представниками різних професій виявив таку пріоритетність: фармакологи- 61%, священики — 54%, дантисти — 51%, викладачі — 50%, поліцейські опинилисяна почесному п’ятому місці — 46%. При чому рівень довіри і поваги до поліцейськихвиріс з 1977 року на 7%. Нова модель позитивно склалась і на моральнійатмосфері у самих правоохоронних органів, так як супроводжувалась постановкоюнових завдань, використанням нового змісту і методів виховання і навчання,більш гуманних і демократичних. В колективах пропагувалась атмосферапрозорості, довіри, взаємної відповідальності, спільних зусиль, взаємодопомоги,колективних обговорювань шляхів покращення роботи (по типу „кружків якості",створених в Японії ще в п’ятидесяті роки).
Четверта модель — „раціоналістична”. За цієюмоделлю співробітники перетворюються в аналітиків, що досліджують світ соціумуі передбачають результати забезпечення законності, правопорядку і боротьби зізлочинністю. Поки що ця модель знаходиться в стані розвитку, поелементновипробується, в правоохоронних органах повністю не використовується, алерозглядається як перспективна.
Якщо зробити аналіз цих моделей з позиціїпрактики органів внутрішніх справ України, то можна сказати, що останнявідноситься до симбіозу першої і другої з перевагою елементів другої, хочапропорції відчувають зрушення в окремих моментах діяльності держави, ізвичайно, варіюють в конкретних органах.
В концепціях удосконалення діяльності нашихправоохоронних органів спостерігається дефіцит принципово нових підходів, аокремі цікаві ідеї не витримують випробувань життя. Фактично і історично єнеобхідним перехід до третьої моделі соціального обслуговування, виправданий ізвсіх позицій (соціальних, правових, економічних, моральних, етичних,психологічних, педагогічних та інших). Педагогічна перевага його полягає врізкому покращенні правового виховання населення, позитивних змінах у всійсистемі соціально-педагогічних факторів, які впливають на стан законності іправопорядку, підвищення здорового престижу професії юриста, збільшення потокув правоохоронні органи найбільш досвідчених, вихованих, культурних і розвиненихгромадян, в якості більш високого рівня соціальної і педагогічноїпідготовленості співробітників правоохоронних органів, їх культури,багатогранності професіоналізму, в закріпленні партнерських відносинспівробітників з громадянами. Більш прогресивна модель правоохоронноїдіяльності відповідає потребам і можливостям радикального удосконаленнявиховання, навчання й освіти в правовій системі, внесенню в них нових, більшгуманних, демократичних, особистісних задач, змісту, форм і методів роботи зперсоналом, у більшості співробітників, що відповідають інтересам особистісногоросту, підвищення освіченості і професіоналізму, самоствердженні і повазі. Більштого, прийняття третьої моделі на перспективу вже сьогодні вимагає реалізаціївсіх можливостей юридичної педагогіки для удосконалення юридичної освіти ісистеми роботи з кадрами органів внутрішніх справ України, тому що тількиосвіта, культурні, морально-виховані, гуманно і демократично навчені кадри міліціїможуть створити ґрунт, що забезпечує реальний підхід у моделі соціальногообслуговування. Не випадково розгляд питань і необхідність прийняття концепціїобслуговування зараз викликає критичні побоювання лібералів про можливістьвиникнення «поліцейської держави», що при сучасному педагогічномурівні підготовленості кадрів мають визначені підстави. У згоді з підходом, щозатверджується в розвинутих країнах — поліція — орган по наданню масовихсоціальних послуг, об'єктивно розширюється коло педагогічних задач і потреба вїхньому якісному вирішенні. У країнах Західної Європи (Німеччина, Бельгія) першочерговимипитаннями, що стоять перед поліцією, є організація роботи по взаємодії земігрантами. Загальним педагогічним напрямком діяльності країн Заходу євзаємодія з населенням, що знаходить вираження у всіляких формах та змісті. Тому,зокрема, в останні двадцять років у поліції з'явилися особливі служби, щоумовно називаються суспільною поліцією («комунальною поліцією»),відповідальної за виховання законослухняних громадян, що роблять, у свою чергу,посилену підтримку поліції.
З метою більш тісної взаємодії з громадянами, пропагандистськимизаходами створений позитивний образ ініціатив громадян, іменованих «сусідськимспостереженням». Громадяни тримають у полі зору власність, розташовану усвоєму районі (на роботі, на фермі, у кафе, лікарнях і інше), виявляютьпідозрілих людей, дивні транспортні засоби і передають дану інформацію дополіції.
Поліція розвинутих країн спрямована на позиціїпедагогіки співробітництва із самими широкими верствами населення, включаючи літніхлюдей і дітей. Зокрема, широке визнання одержало «Рух Тріада»: суспільство- люди похилого віку — правоохоронні органи. Воно орієнтоване на допомогустарим і дає їм можливість почувати себе потрібними людям. Велике значенняприділяється використанню всіляких добровільних помічників поліції, волонтеріві резервістів.
Існує план розвитку суспільної поліції, щовключає методи і засоби попередження злочинності за допомогою громадян,методика проведення міських зборів, залучення штатських добровольців,розширення поліцейських зв’язків із громадськістю.
Проводиться спеціальна робота з дітьми імолоддю для розуміння ними ролі поліції як захисника інтересів населення. Зраннього віку їх привчають бачити в поліцейському друга, помічника і навітьрятівника. Маються і поліцейські служби, спеціально орієнтовані на роботу здітьми. Їхні обов’язки передбачають правове виховання дитини і надання допомоги.[13, с.165 — 212].
Таким чином, система педагогічної роботи ворганах внутрішніх справ України повинна мати зараз випереджаючий, орієнтованийна модель «служіння суспільству» («соціального обслуговування»)характер, і такий перехід не може бути здійснений за наказом, "іззавтрашнього дня". Тобто вся система педагогічної роботи сьогодні неповинна зводитися до «виліковування болячок», а містити всепрогресивне, що наближає бажане майбутнє.
Розділ 2. Система підготовки кадрів увищих начальних закладах МВС України
Стратегія реформування органів внутрішніх справпередбачає втілення нової кадрової політики. Її основною метою є формуваннявисокопрофесійного персоналу органів внутрішніх справ. Постало вважливезавдання: навчити майбутніх слідчих, оперативних працівників та експертівсамостійно набувати знання і творчо використовувати їх у різних життєвихситуаціях під час виконання професійних обов'язків.
Центральною фігурою в навчально-виховномупроцесі був і залишається викладач. Якість підготовки фахівців залежить відпрофесійної компетентності викладацького складу, гостра потреба в яких запрофілем спеціалізації обумовлена реорганізацією системи навчальних закладів,щоб вирішити дане питання щодо підготовки кадрів органів внутрішніх справ наплановій основі залучаються до навчального процесу керівники правоохороннихпідрозділів, практичні працівники, які мають багатий досвід роботи в окремихслужбах.
Науково-педагогічні працівники кафедр, яківикладають прикладні дисципліни (кримінальний процес, криміналістику,оперативно-розшукову діяльність), проходять стажування в практичних підрозділах- як в управлінських апаратах, так і “на землі", беручи безпосереднюучасть у розкритті й розслідуванні злочинів.
Враховуючи сьогоденні вимоги до підвищенняпрофесіоналів міліцейських кадрів, з поточного року було розпочато формуванняфахових навчальних груп для карного розшуку, служб з боротьби з економічною таорганізованою злочинністю, адміністративної служби, слідства, але не при вступідо відомчого навчального закладу, а починаючи з другого курсу навчання, колибільше вивчається особа, її схильності, бажання, внутрішня готовність дооволодіння професією. І робиться це за персональним замовленням комплектуючогооргану відповідно до кадрових потреб конкретної служби.2.1 Сучасний стан підготовки кадрів увищих навчальних закладах МВС України
Сьогодні відомча система освіти складається з13 вищих закладів освіти, в яких навчається понад 27,6 тисяч курсантів таслухачів [29, 10]. Звідси зрозумілою стає та роль іважливість відомчих закладів освіти в забезпеченні змісту навчального процесу,метою якого є професійна підготовка висококваліфікованих фахівцівправоохоронної справи, здатних на високому рівні захищати, охороняти ізабезпечувати права, свободи та законні інтереси учасників суспільних відносин.Забезпечити зміст навчально-виховного процесу в сфері професійної підготовкиособового складу органів, служб та підрозділів внутрішніх справ України можутьлише такі відомчі заклади освіти, які мають необхідні для цього права іобов’язки, чітко визначені в нормативно-правовому забезпеченні.
З розвитком нових суспільних відносин, напрацівників органів системи МВС України покладаються нові функції, яким, певноюмірою, відповідає новий перелік спеціальностей, що вони набувають у процесіпідготовки у відомчих закладах.
Отже, деякі напрямки підготовки фахівців завимогами замовників, тобто галузевих служб та підрозділів зумовлюютьнеобхідність поєднання знань, умінь і навичок одночасно з декількохспеціальностей. Усі вищі освітні заклади системи МВС готують фахівців заспеціальностями „Правознавство” і (або) „Правоохоронна діяльність”. Фахівців заспеціальністю „Управління у сфері правопорядку” готує Національна академіявнутрішніх справ, „Практична психологія”, „Військово-юридична діяльність” — Київськийінститут внутрішніх справ. Широке коло спеціальностей надає Національнийуніверситет внутрішніх справ, а саме: „Фінанси і кредит”, „Облік і аудит" тощо.
За спеціалізаціями відомчі навчальні закладиздійснюють підготовку: працівників карного розшуку Національна академіявнутрішніх справ, Національний університет внутрішніх справ, Київський,Луганський, Дніпропетровський, Львівський, Донецький інститути та Кримськийюридичний інститут НУВС; працівників служби боротьби з економічною злочинністю- Національна академія внутрішніх справ, Національний університет внутрішніхсправ, Львівський інститут; слідчих — Національна академія внутрішніх справ,Національний університет внутрішніх справ, Запорізький юридичний та Луганськийінститути; експертів-криміналістів — Національна академія внутрішніх справ,Національний університет внутрішніх справ, Донецький та Луганський інститути; дізнавачів- Запорізький юридичний інститут; дільничних інспекторів — Прикарпатська філіяНаціональної академії внутрішніх справ; фахівців ОВС на транспорті — Одеськийінститут; працівників державної автомобільної інспекції — Донецький інститутвнутрішніх справ; психологів — Київський інститут внутрішніх справ. До того жНаціональна академія внутрішніх справ забезпечує підготовку керівних кадрів,Національний університет внутрішніх справ — працівників апаратів таспеціалістів для роботи в аналітичних, інформаційних підрозділах, Київськийінститут — військових юристів. Завдяки роботі по розширенню мережі відомчихвищих закладів освіти, змінено й підвищено їх статус та відкриття нових вузів узакладах освіти системи МВС України.
Одним з провідних вищих навчальних юридичнихзакладів у системі МВС є Національна академія внутрішніх справ України ВнесокАкадемії в становлення фундаментальної та прикладної науки, відомчої освіти танаукового забезпечення практики боротьби зі злочинністю визнаний державою. Накафедрах академії і в науково-дослідному інституті проблем боротьби зізлочинністю працюють 4 академіки та члени-кореспонденти галузевих академійнаук, понад сорок докторів і професорів, майже 200 кандидатів наук та доцентів.Так, лише за минулий рік завершені наукові роботи з понад 80 тем, за їхрезультатами підготовлено 145 розробок з актуальних проблем правоохоронноїдіяльності. З них опубліковані у цьому році такі відомі вже праці, якпідручники “Кримінологія”, “Кримінальне право України: Загальна частина", монографії“Нелегальна міграція: генезис і механізм протидії", “Професійний відбіркадрів до органів внутрішніх справ (психологічний аспект) ” та інші. Науковішколи академії мають добру славу. Їх засновників знає не одне покоління юристів.Вищі навчальні заклади системи МВС України мають досить розгалужену мережунауково-дослідних інститутів і лабораторій. З метою ефективного використаннянаукового потенціалу для забезпечення потреб правоохоронної діяльностіпроведено профілізацію наукових підрозділів, створено нові наукові лабораторії,зокрема з проблем управління та кадрового забезпечення органів внутрішніхсправ, розкриття тяжких злочинів, підготовки кадрів для протидії незаконномуобігу наркотичних засобів. Головним завданням новостворених науковихпідрозділів є поглиблене вивчення практичного досвіду організації розкриття ірозслідування злочинів, наукове забезпечення правоохоронної практики та навчальногопроцесу у вузах системи МВС України. В процесі підготовки висококваліфікованихкадрів є проблема проходження курсантом чи слухачем стажування в практичнихпідрозділах. Сьогодні, наприклад, у карному розшуку кожен третій працює небільше двох років. Курсанти четвертих курсів стажуються у випускниківпопередніх років. У принципі це нормально, але “загартованих" практикоюпрацівників залишається дедалі менше, а це не може не позначитися найближчимчасом на якості роботи правоохоронних органів. З урахуванням рекомендацій МВС,Національна академія внутрішніх справ України розробляє цільову програмусупроводження випускника протягом перших трьох років служби. Тут потрібнаконкретна погоджена й контрольована робота вузу, комплектуючого органу,місцевої влади, громадських інституцій. Це вкрай складно, але справа набуваєдержавного значення.
Отже, значна роль у процесі підготовки кадрівміліції належить відомчим навчальним вузам. Їх чималий інтелектуальнийпотенціал може допомогти суспільству й державі визначити основні вектори їхрозвитку. Складність завдань, що вирішуються правоохоронними структурами, втому числі органами внутрішніх справ, насамперед, у протидії злочинності,вимагають постійного зростання професіоналізму кадрів правоохоронців, їхглибоких знань. Це, в свою чергу, потребує належного рівня науковогозабезпечення підготовки персоналу та наукового супроводження практичноїдіяльності. В сучасних умовах наука в органах внутрішніх справ покликана бутиневід'ємною, цілком інтегрованою частиною загальної науки, яка реалізуєтьсячерез відповідну систему закладів освіти вищого рівня акредитації танауково-дослідних установ.2.2 Організаційно-правовезабезпечення навчального процесу у відомчих закладах освіти системи МВС України
Зміст освіти — це науково обґрунтована системадидактично та методично оформлено навчального матеріалу для різних освітніх іосвітньо-кваліфікаційних рівнів. Він визначається освітньою іосвітньо-кваліфікаційною програмою підготовки, структурно-логічною схемоюпідготовки, навчальними програмами дисциплін, іншими нормативними актамиорганів державного управління освітою та вищого закладу освіти і відображаєтьсяу відповідних підручниках, навчальних посібниках, методичних матеріалах,дидактичних засобах. Зміст освіти включає нормативний та вибірковий компоненти:нормативний компонент змісту освіти визначається відповідним державнимстандартом освіти, а вибірковий — вищим закладом освіти. Таким чином, змістнавчального процесу у відомчих закладах освіти нормативно визначений івпорядкований. Як зазначено в Положенні про організацію навчального процесу увищих навчальних закладах освіти, державний стандарт освіти — це сукупністьнорм, які визначають вимоги до освітнього (кваліфікаційного) рівня [5].
Необхідність розвитку кадрового потенціалуорганів системи Міністерства внутрішніх справ України, системи роботи зперсоналом активізувала проблему вдосконалення нормативно-правовогозабезпечення професійної підготовки осіб рядового і начальницького складу увищих закладах освіти. Для якісного функціонування державної служби в цихорганах необхідний високий ступінь розвитку правового регулювання підготовкимайбутніх державних службовців органів внутрішніх справ, що створюють реальнуможливість оптимізувати відповідний навчально-виховний процес підготовкивисокоякісного фахівця своєї справи.
Удосконалюючи нормативно-правове забезпеченнянавчально-виховного процесу професійної підготовки державних службовціворганів, служб і підрозділів внутрішніх справ, необхідно обов’язково врахуватиконцептуальні засади подальшого розвитку змісту та структури програмпрофесійного навчання осіб рядового та начальницького складу до яких,насамперед слід віднести те, що, по-перше, змістовні характеристики навчальнихпрограм повинні передбачати формування таких знань, вмінь та навичок, якізабезпечуватимуть можливість горизонтальної, без додаткового навчання, тавертикальної в певній сфері правоохоронної діяльності ротації кадрів. По-другеструктура та зміст навчальних програм мають передбачати формування таких знань,навичок та вмінь, які будуть забезпечувати ефективне виконання працівникамиорганів, служб та підрозділів внутрішніх справ посадових обов’язків. По-третє,програми слід складати за модуль ним принципом, що надасть змогу забезпечуватинеобхідну та достатню не тільки професійно-орієнтовану, але і гуманітарну,соціально-наукову та природничо-наукову підготовку. По-четверте, зміст модулівмає бути спрямованим на оволодіння вміннями та навичками професійно-службовихзавдань, функцій та вповноважень. По-п’яте, засобами вимірювання якостіпрофесійної підготовки у відомчих закладах освіти повинно бути незалежно танеупереджене тестування, складання заліків та іспитів, наслідки якихобов’язково мають враховуватись під час прийняття на посади осіб рядового іначальницького складу, просування їх по службі та атестації.
Наповнення завдань та функцій органіввнутрішніх справ соціальним змістом обумовлює необхідність перегляду, подальшогоудосконалення нормативно-правового забезпечення організації змісту навчальногопроцесу у відомчих закладах освіти. Сьогодні до загальних тенденційнормативно-правового забезпечення навчально-виховного процесу, здійснюваного увідомчих закладах освіти, слід віднести наступне. По-перше, відбувається йогорадикальна якісна новелізація, спостерігається інтенсифікація як загальної, такі відомчої правотворчості, тобто зростання кількості нормативно-правових актіву сфері організації та функціонування досліджуваної складової національноїправоохоронної системи. По-друге, триває урізноманітнення форм (джерел) правотворчості.Найважливіші питання побудови, організації та функціонування органів системиМіністерства внутрішніх справ України, відомчої освіти та діяльності їхособового складу регулюються найрізноманітнішими за юридичними силою і формоюнормативно-правовими актами: Конституція, конституційні та поточні закони,укази, постанови, положення, розпорядження, інструкції, накази, рішення різнихзагальних і соціальних об’єктів правотворчості. По-третє, зменшення рівняформалізованості нормативно-правового забезпечення, ступеня визначеності і йогонорм, що до тих відносин, які можуть бути вирішеними на місцях безпосереднімиучасниками службово-трудових чи навчально-виховних відносин.
Відповідно до означених тенденцій доцільновизначити такі особливості даного різновиду нормативно-правового забезпечення:
Його міжгалузевий характер, оскільки вономістить норми різних галузей права. Найбільше значення в ньому мають нормиадміністративного та трудового права. Разом з тим багатогранність самоїосвітянської діяльності у відомчих закладах освіти Міністерства внутрішніхсправ дає підстави включати до складу досліджуваного нормативно-правовогозабезпечення також норми цивільного, фінансового, кримінального,цивільно-процесуального та інших галузей права.
Другою особливістю нормативно правовогозабезпечення організації змісту навчального процесу у відомчих закладах освітиє множинність нормативних актів, що регулюють різноманітні аспекти і питаннярозглядуваного різновиду професійної підготовки особового складу для органів,служб та підрозділів внутрішніх справ України. Привертає увагу незначнакількість законів у галузі даного нормативно-правового забезпечення. Недостатнякількість законів у цій сфері пояснюється, з одного боку, складною і повільноюпроцедурою їх прийняття, а з іншого, тим, що навчально-виховні відносини надторухомі та динамічні, а це вимагає внесення змін, спрямованих на вдосконалення навчально-виховноїдіяльності. Це забезпечується оперативним прийняттям підзаконних нормативнихактів, у зв’язку з цим спостерігається перекіс даного нормативно-правовогозабезпечення на бік відомчих нормативних актів. Відомчі нормативні акти (постанови,інструкції, положення і правила) видаються на виконання і в межах закону іпокликані усувати прогалини у відповідному правовому регулюванні [28, 63].
Основний масив нормативно-правовогозабезпечення організації змісту навчального процесу у відомчих закладах освітискладається із результатів відомчої нормотворчості.
На фоні означених тенденцій розвитку іособливостей нормативно-правового забезпечення навчально-виховного процесу взакладах освіти Міністерства внутрішніх справ України виразно простежуютьсядефекти та недоліки останнього: безсистемність розвитку позитивного правовогозабезпечення, величезна кількість змін і доповнень до такого, причому восновному до актів, прийнятих уже після проголошення незалежності України; внутрішнясуперечливість; правова неврегульованість багатьох службово-трудових танавчально-виховних відносин, що об’єктивно вимагають такого регулювання; недостатнянаукова обґрунтованість нормативно-правових актів, іноді їх декларативність,без адресність, відсутність у багатьох актах механізмів їх реалізації; відсутністюцілісної відомчої програми розвитку нормативно-правового забезпечення тавизначення пріоритетності у прийнятті відповідних актів; негайна необхідністьперегляду і доповнення Концепцій відомчої системи підготовки кадрів МВС України.
Ці недоліки і дефекти очікують свогопозитивного вирішення, що можливо лише за умов здійснення науково виважених іпрактично перевірених удосконалюючи заходів. Вважаємо, що удосконаленнянормативно-правового забезпечення організації змісту навчального процесу увідомчих закладах освіти має відбутися у двох найзагальніших напрямках. Зодного боку, воно повинно віддзеркалювати потреби безперервного реформування органівсистеми Міністерства внутрішніх справ та відомчої освіти. З іншого — подальшийрозвиток відповідного загального і спеціального законодавства має чинити дієвийвплив на той же процес реформування органів внутрішніх справ та професійноїпідготовки осіб рядового і начальницького складу у відомчих закладах освіти. Добільш конкретних удосконалюючих заходів нормативно-правового забезпеченнянавчально-виховного процесу відомчих закладів освіти, слід віднести:
розробку нових законів, необхідність прийняттяяких випливає з місця і ролі відомчої професійної підготовки працівниківорганів внутрішніх справ;
приведення чинного нормативно-правовогозабезпечення організації змісту навчального процесу здійснюваного в навчальнихзакладах Міністерства внутрішніх справ України, у відповідність з КонституцієюУкраїни;
адаптація розглядуваного нормативно-правовогозабезпечення до норм європейського, міжнародного права;
забезпечення цілковитої відповідності міжнормативними актами та процесами їх реалізації;
при прийнятті будь-якого нормативно-правовогоакту, особлива увага має приділятись додержанню методології його прийняття.
Розділ 3. Система підготовки кадрівполіції в навчальних закладах вищої служби поліції Німеччини та Бельгії
З кінця 60-х років у країнах Західної Європи взв'язку зі зміною соціальної ролі органів поліції і впровадженням у їхнюдіяльність новітньої техніки постає необхідність від співробітників поліції новогорівня освіти, нових умінь, наприклад дослідницьких, комунікативних, критичногомислення, розуміння різноманітних соціальних проблем і уміння їх вирішувати [31,с.39-52]. На початку XXІ ст. майже 30% вступаючих наслужбу в поліцію Німеччини мали середню освіту, (інші мали освіту нижчесередньої), що накладає додаткові вимоги на відомчу освітню систему.
Практика показала, що поліцейські, які маютьбільш високу освіту, продуктивніші в роботі, краще знаходять зв’язки ізколегами по службі, громадянами, представниками різних культур, рас, релігій. Воникраще адаптуються до соціальних нестатків суспільства, а не фокусуються тількина поліцейській діяльності (пошуку злочинців). Такі співробітники діють більшпрофесійно і більш віддані своїй справі. Освітній ценз для претендентівустановлюється тепер у залежності від роду майбутньої роботи, посади і,відповідно, місця в поліцейській ієрархії. У більшості країн Європи напочатковий рівень поліцейської ієрархії тепер приймаються особи, як правило, ізсередньою загальною освітою (11 класів, гімназія і т.д.). Освітній і культурнийрівень поліцейських розглядається зараз за кордоном як основний фактор, щозабезпечує прогресивний розвиток поліції, а поліцейська освіта — як могутнійрезерв підвищення ефективності поліцейської діяльності, її «секретна зброя»[33, с.23-25].3.1 Сучасний стан поліцейської освітиу країнах Західної Європи
Поліція країн Європи прагне до створенняосвітніх відомчих систем (дають повноцінну дипломовану освіту, що застосовуєтьсяй в інших сферах діяльності). Це означає, що європейські поліцейські навчальні закладидають підготовку, прирівнювану до визначеного загальнодержавного освітньогоступеня, конвертовану поза діяльністю поліції.
Європейські системи поліцейської освіти, навідміну від північноамериканських, не проводять різкого розмежування міжпрофесійною підготовкою і професійною освітою. Ці поняття там тісно інтегровані.Поліцейська освіта у відомчих освітніх закладах по основним освітнім показникаманалогічна освіті в цивільних навчальних закладах. Ставитися спеціальна задача- забезпечити такий освітній рівень, що ні в чому не поступав би цивільній, адипломи конвертувалися б поза діяльністю поліції.
Поліцейська освіта, і поліцейська підготовка вкраїнах Західної Європи мають трьохрівневу побудову, у якій по-різномуздійснюється взаємодія й інтеграція з національними освітніми системами:
1. першопочаткове навчання вступаючих наслужбу в поліцію в навчальних центрах, академіях і інших спеціальних навчальнихзакладах, як правило, що належать територіальним поліцейським органам. Цейрівень відповідає повному загальноосвітньому ступеню або середній професійнійосвіті, але може бути і трохи вище;
2. багатопрофільна підготовка поліцейськихрізних спеціальностей, середнього керівного складу поліції у відомчих освітніх закладахчи навчальних центрах під егідою центральних (федеральних) органівполіцейського управління. Цей рівень звичайно відповідає ступеню бакалавра читрохи нижче;
3. підготовка управлінських кадрів поліції,старших і вищих офіцерів у поліцейських академіях, навчальних центрах або іншихвідомчих освітніх закладах, а також у загальних університетах по спеціальнихпрограмах, що відноситься до поліцейської, юридичної, управлінської та іншої спеціалізації.Мінімальним тут звичайно є диплом бакалавра, а максимальним — диплом магістраабо який-небудь вчений ступінь (послявузівська освіта).
Трьохрівнева система професійної відомчої освітиприпускає поступове нарощування й ускладнення знань, умінь, навичок по міріпросування по службі і необхідності реагування на мінливі умови службовоїдіяльності.
Паралельно з основними рівнями професійної освітидіє широка багатопрофільна мережа додаткової освіти або як її називають вусьому світі, післядипломна освіта — підвищення кваліфікації, удосконалення іперепідготовка поліцейських кадрів, що функціонує як на базі навчальнихзакладів, так і у формі службової підготовки безпосередньо на місцях. Крімможливості одержати відомчу освіту, усе більше поліцейських відряджається чисамостійно вступають до цивільних університетів, інститутів, коледжів. Збільшилисьвипадки прийому на роботу в поліцію людей, що вже мають одну чи навіть дві вищіосвіти.
У ряді країн практикується функціонування, підпатронатом правоохоронних органів, професійно орієнтованих ліцеїв, коледжів,курсів, шкіл для молоді, яка планує в подальшому служити в поліції.
Під егідою різних поліцейських організацій і освітніхзакладів проводяться міжнародні і національні конференції, семінари, короткострокові(1-3 дня) курси по різноманітним науково-практичним проблемам поліцейськоїдіяльності, після закінчення яких учасникам видаються сертифікати, щозасвідчують навчання.
Таким чином, фактично всі співробітникиполіцейських департаментів і практичних органів поліції охоплені тією чи іншоюформою навчання. Це необхідна реакція на постійну зміну законодавства, появунових видів і методів удосконалення злочинів, варіативність соціальних ролейполіцейського, необхідність коректування професійної діяльності співробітниківполіції, адаптації їх до життєвих реалій і умов службової діяльності. У цьомузмісті можна говорити про систему безперервної професійної поліцейської освіти,що склалася до початку ХХІ ст.
В даний час за кордоном склалися загальнітенденції розвитку в системі професійної освіти кадрів поліції, що забезпечуєприведення освіти і підготовку кадрів поліції відповідно до вимог часу і змін вполіцейській діяльності. До таких тенденцій відносяться: демократизація процесувідбору в поліцію; відхід від військових традицій і створення власних; гуманізаціяпроцесу навчання; інтелектуалізація освіти; прагнення відомчої вищої освіти відповідатистандартам загальносуспільної і загальноуніверситетської освіти; формуваннятворчого мислення і розвиток особистісних здібностей фахівців різних напрямківполіцейської діяльності; використання в процесі освіти співробітників поліціїтехнологій дистанційної, відкритої і безперервної освіти; прагнення системполіцейської освіти різних країн до інтеграції і кооперації.
Під впливом сукупності різних політичних,історичних, соціально-педагогічних і інших факторів у різних країнах складалисярізноманітні педагогічні моделі системи поліцейської освіти (у Європі церосійська, французька, німецька і британська).
Педагогічні системи поліцейської освітивідрізняються своєрідністю утворюючих їх елементів: цілей, задач, змісту, форм,методів та інше. Для організації і побудови всього навчально-виховного процесухарактерні: чіткі освітні цілі; акцент на розуміння в процесі навчання; помірненавантаження учнів; відповідна оцінка їхніх знань за чіткими критеріями; акцентна самостійність учнів; почуття власності стосовно отриманих результатів.
Мета професійної поліцейської освіти — готуватиполіцейських-професіоналів будь-якого рангу і для будь-якого виду поліцейськоїдіяльності. Представлення про професіоналізм поліцейського хоча і не є єдиним,але найчастіше включає такі стандарти: повне розуміння і прийняття поліцейськимпризначення поліції в суспільстві; почуття спільності з колегами; повага доКодексу етики і виконання його положень у житті і на службі; розвинутийінтелект; наявність і постійне поповнення знань; володіння сукупністю методівпрофесійної діяльності (уміння перевести знання в сферу практичної роботи); поінформованістьпро сильні і слабкі сторони своєї особистості; психологічна і етичнапідготовленість; безперервне навчання новим методам поліцейської діяльності,підвищення кваліфікації та ін. Більш конкретно професійні вимоги зв'язані зіспеціалізацією співробітника поліції, його посадою і місцем у поліцейськійієрархії. У постановці цілей поліцейської освіти дискусійним є питання про те, чидавати співробітникам поліції повноцінну освіту або ж готувати вузьких фахівціву тій чи іншій сфері поліцейської діяльності. На думку німецького дослідника ПітераДоома, для поліції треба готувати і фахівців широкого профілю, і фахівціввузької спеціалізації [34, с.111-125]. Загальновизнано, що в даний час уполіцейській діяльності котується не горезвісна робоча сила, а співробітник звисоким рівнем освіченості, вихованості, професійної навченості, сукупністьяких і утворює професіоналізм.
Зміст професійної поліцейської освітивизначається: цілями і рівнем розвитку суспільства і держави; роллю поліції всуспільстві; розвитком законодавства, науки і техніки; вимогами і службовимизадачами конкретної правоохоронної діяльності; педагогічними теоріями змісту освіти(теорії дидактичного утилітаризму, гуманістичної освіти, особисто-орієнтованоїосвіти і т.д.) і іншими факторами. Зміст кожного конкретного освітнього рівня іступеня відповідає визначеним стандартам і прямо залежить від строків і формиотримання освіти, якісного складу навчаючих та ін. Зміни в змісті поліцейськоїосвіти відбуваються адекватно змінам у поліцейській діяльності. Значні зміни їїв сторону соціалізації і гуманізації відбулися на початку 70-х років ХХ ст., щододало в навчальні програми гуманітарні і загальноосвітні навчальні дисципліни,вивчення іноземних мов, розвиток комунікативних навиків, виховання і розвитокособистих якостей. В практичному навчанні теоретична частина інколи фактичновитісняється із процесу навчання (відхід від викладання предметів до обробкиситуації).
Програма навчань поліцейських освітніхзакладів Європейських країн містять традиційний набір предметів: багатогалузевезаконодавство, загальноосвітні предмети, основи поліцейської діяльності,фізичну і бойову підготовку, інформатику. При цьому в змісті учбових курсів пріоритетвіддається таким актуальним темам як боротьба із організованою злочинністю.,корупцією, тероризмом, розповсюдженням наркотиків, а також темі дотримання ізахисту прав людини [24, с.575-579]. Основним елементом змісту поліцейськоїосвіти є психологічна підготовка, що передбачає забезпечення співробітниківполіції особистісно значущими і професійно необхідними психологічними знаннями,формування і розвиток психологічних навиків, умінь, якостей, звичок поведінки,спілкування, а також уміння протистояти стресам і професійній деформації.
Для навчального процесу підготовки поліцейськиххарактерні:
чітка регламентація всіх дій суб’єктівпедагогічного процесу (адміністрації, викладачів, інструкторів, курсантів ітаке інше);
сильне методичне забезпечення, що проявляєтьсяу вигляді багато численних інструкцій, пам’яток, навчальних посібників,методичних матеріалів;
прагматичність, раціональність, конкретність унавчанні, що визначає чітке розуміння як викладачами так і навчаючимися коланеобхідних знань і вмінь, якими слід оволодіти в максимально короткі строки. Коженвипускник наперед знає місце своєї майбутньої служби і посади. Це пов’язано зтим, що місцеві органи влади і органи поліції приймають безпосередню участь ввідборі кандидатів на навчання, в управлінні навчальним закладом і йогофінансування, складені навчальних програм, визначення змісту навчання. Спостерігаєтьсявідкритість, прозорість для населення діяльності відомчих поліцейськихнавчальних закладів;
активність і професіональна направленістьнавчання, які досягаються широким розповсюдженням в західній професійнійполіцейській освіті практичного навчання (рольові ігри, практичні зайняття,дискусії, симуляції, спільні вирішення проблем);
психологічна комфортність як принцип навчання(„почуття безпеки в колективі”), що обумовлює оптимістичність навчання,закріплення дорослого навчаючогося, який має нерідко різні комплекси, віри всебе, свої можливості;
висока інтенсивність занять при створеннінавчаючимися необхідних умов для навчання і відпочинку;
довіра до навчаючихся в взаємодії з жорсткоюсистемою контролю знань, вмінь, навичок;
виховання навчаючихся, пронизуючи весьпедагогічний процес європейських відомчих поліцейських навчальних закладів. Особливийакцент ставиться при цьому на патріотичне виховання;
застосування ефективних педагогічнихтехнологій у навчально-практичній діяльності (технології дистанційного, комп’ютерного,відкритого навчання і таке інше);
модифікація сучасної поведінкової ролівикладача, який повинен бути в аудиторії ефективним менеджером, який пропонує слухачамможливість самим самостійно брати участь в процесі навчання. Викладачі ікурсанти разом обирають і планують навчальну програму, або, в крайньомувипадку, беруть участь у виборі змісту предмета, визначають цілі навчання;
особливі вимоги до професорсько-викладацькогоскладу, який за звичай формується на конкурсній основі і проходить додатковупедагогічну підготовку;
постійний „зворотній зв’язок” між слухачами,викладачами, адміністрацією на всіх рівнях, а також випускниками, практичнимипрацівниками (за допомогою анкетування, опитувань, рецензування і таке інше).
3.2 Програма навчання кадрів поліціїта порядок проходження служби поліцейськими Німеччини та Бельгії
Підготовка поліцейських кадрів у Німеччиніздійснюється в рамках програм, складених Поліцейською академією. До навчанняполіцейських у Німеччині відносяться дуже серйозно: це єдина країна, де нанавчання одного поліцейського витрачається 60 тисяч євро, а тривалість курсунавчання складає 2,5 роки. Перший рік направлений на вивчення основ теорії іпрактики поліцейської діяльності, за ним іде рік служби в діючих підрозділахпід керівництвом досвідчених наставників, після цього ще півроку теоретичногонавчання, яке завершується іспитом на звання поліцейського.
Поліцейські школи мають хорошу навчальну базуі раціонально поєднують навчання теорії і її закріплення практикою. Напрактичних заняттях майбутні поліцейські набувають різноманітні навики: відавто переслідування в міських і сільських умовах до стрільби по рухомих цілях. Особливаувага приділяється загально-фізичній підготовці, плаванню і зайняттю різнимивидами спорту.
До теоретичного курсу входить вивченняфедеральних законів і законів окремих земель, процедур розслідування злочинів,регулювання транспорту, способів надання першої медичної допомоги, проблемвзаємодії з населенням і практичної англійської мови. Особливе місцевідводиться навчанню правильним методам, методам втручання і затримання, відцього в основному залежить відношення до поліції в цілому, а також вивченнюнауки про поведінку людини, бо поліцейський повинен добре уявляти собі мотиви,наміри і можливі реакції того, з ким він зіткнувся виконуючи свій службовийобов’язок.
Із загального числа поліцейських сержантискладають 80%, які так і звільняються у відставку в цьому званні,19%поліцейських просуваються по службі, закінчивши трьохрічні навчальні курси успеціалізованих навчальних закладах і отримавши звання інспектора. І лише 1%отримавши відповідно освіту в Поліцейській академії в Мюнстері, висуваються накерівні посади. Навчання в академії здійснюється на основі різнопредметногопідходу, що гарантує поліцейським можливість проводити операції і прийматирішення з урахуванням різних політичних, соціальних і правових факторів. Відповіднодо цього, керівництвом розроблено навчальний план для єдиної підготовкислухачів вищої служби поліції, що є незмінним більше 10 років. Він визначає основинавчання та мету, керівні ідеї щодо підготовки кадрів, розподіл та організаціюнавчання слухачів протягом 2 років. Проводиться підготовка висококваліфікованихфахівців за спеціальностями: управління, поліцейський менеджмент і правові тасоціальні науки. Науково-викладацьким складом академії проводиться викладанняорганізаційних та економічних наук, вчень про поліцейські операції,криміналістики, кримінології, транспортного вчення, поліцейської техніки. Поліцейськаакадемія є не тільки головною в єдиній загальнонаціональній системі підготовкиполіцейських кадрів різного рівня, але й основним центром науково-дослідноїдіяльності, розробок у сфері охорони правопорядку. На базі Поліцейської академіїпроводяться курси підвищення кваліфікації керівного склад, які відвідують до 2тисяч чоловік на рік, у тому числі з різних країн світу. Вона підтримуєміжнародні зв'язки з міжнародними організаціями, навчальними закладами танауково-дослідними установами країн СНД, а також США, Великобританії, Франції,Іспанії, Словаччини, Польщі та ряду інших держав світу. Для ознайомлення зостанніми досягненнями в поліцейській діяльності академією випускається близько35 звітів на рік і регулярно проводяться семінари і зустрічі, в тому числі іміжнародні.
Програма навчання королівської школижандармерії Бельгії зорієнтована головним чином на вивчення загальноосвітніхпредметів (викладаються іноземні мови, ведення кореспонденції на французькіймові, канцелярська техніка і інформатика). Крім цього велика увага приділяєтьсявивченню предметів, які мають безпосереднє відношення до майбутньої сферидіяльності слухачів, серед яких право, судова медицина, професійна етика,профілактика злочинності серед неповнолітніх, дорожнє законодавство, назайняття спортом і фізичною культурою відводиться 15% навчального часу, дляознайомлення з діяльністю поліції слухачі направляються на двотижневестажування в один із поліцейських органів країни. Весь навчальний процес, щопередбачає від 470 до 490 годин, в королівській школі жандармерії поділено на 9модулів, по закінченню першого півроку навчання проводиться стажування слухачав практичних органах. За дворічний термін навчання слухачі 3 рази направляєтьсяв практичні органи (адміністративні, судові), щоб закріпити нещодавно здобутітеоретичні знання та прийняти участь спеціальних операціях.
В останні роки західна преса все частішепіднімає питання про незадовільну підготовку поліцейських кадрів зокрема,висловлюються скарги на не відповідність навчальних програм поліцейських шкіл іцентрів підготовки. Усунення цього недоліку потребує з точки зору багатьохфахівців перебудови всього навчального процесу, переорієнтацію його напрактичні проблеми, на підготовку компетентних співробітників правоохороннихорганів, працюючих в складних криміногенних умовах.
Враховуючи ці потреби, командуваннякоролівської школи жандармерії Бельгії внесло зміни в навчальний процес. В їхоснову були покладені такі принципи:
активна участь слухачів в процесі навчання;
застосування різних методів навчання в ціляхпідвищення зацікавленості слухачів;
налагодження тісного зв’язку між викладацькимскладом і практичними працівниками поліції;
розширене використання сучаснихаудіовізуальних засобів
Перш за все школа переоснащена технічно, класиобладнані сучасними засобами навчання, створені центри практичної підготовки іаудіовізуальних засобів, а також група їх стандартизації. Крім того булирозроблені нові і переглянуті старі навчальні посібники. Викладачі пройшлиперепідготовку на курсах підвищення кваліфікації. Були поліпшені методи оцінкизнань слухачів. Разом з переробкою навчальних програм, змінились і методинавчання. Напрямок зроблений на максимальну ілюстрацію навчального матеріалуприкладами із практики, оцінку знань на підставі досвіду роботи поліції ірозширення застосування технічних засобів навчання.
Почавши з показу слайдів для ілюстраційокремих положень теми, викладачі поступово перейшли до використаннятелевізійних засобів, що корінним чином змінило весь процес навчання. Досвідпоказав, що слухачі, працюючи з аудіовізуальними засобами, значно кращезасвоюють навчальний матеріал, проявляють більшу зацікавленість до занять,отримують можливість більш реально уявляти собі зміст майбутніх обов’язків. Впровадженнятелевізійних засобів дозволяє скоротити термін проходження матеріалу, що даєможливість викладачу підібрати індивідуальний підхід до підготовки слухачів,краще оцінити їх здібності, подати матеріал у короткий, дохідливій для запам’ятовуванняформі, швидко повторити найбільш складні і важкі положення навчальної програми.Практика показала, що матеріал по таких темах програми як оперативні заходи,патрульна служба, проведення опитування, обшуків, методи слідкування, наданняпершочергової допомоги, самозахист і застосування зброї, який вивчається задопомогою телевізійних засобів засвоюється слухачами значно краще. Навчальніфільми створені аудіовізуальним центром при королівській школі жандармеріїрозсилається всім поліцейським відділенням. Теми фільмів охоплюють різністорони діяльності поліції: обшук, застосування наручників, затримання зордером і без ордера на арешт, перевезення заарештованих, різниця міжсамозахистом і законним застосуванням зброї і багато іншого.
Більш широко використовуються телевізійнізасоби при підготовці особового складу спеціальних підрозділів бельгійськоїполіції їх співробітники займаються стрілецькою підготовкою в так званихтелетирах, де на екранах-мішенях виникають різні гострі ситуації, що потребуютьзастосування зброї. Після пострілу зображення зупиняється, що дає можливістьстрільцю перевірити його реакції і влучність пострілу. Такі телетири вжестворені у Брюсселі, Антверпені і Шарлеруа.
Таким чином, основним фактором, що забезпечує прогресивнийрозвиток поліції в країнах Західної Європи (Німеччина, Бельгія) є освітній ікультурний рівень поліцейських, а поліцейська освіта розглядається як могутнійрезерв підвищення ефективності поліцейської діяльності. Як бачимо, до навчанняполіцейських у Німеччині відносяться дуже серйозно. У Бельгії поліцейськаосвіта орієнтована на практичні проблеми поліцейської діяльності, на підготовкукомпетентних співробітників правоохоронних органів, працюючих в складнихкриміногенних умовах, поліцейська школа переоснащена технічно, класи обладнанісучасними засобами навчання, створені центри практичної підготовки іаудіовізуальних засобів, а також група їх стандартизації.
Отже, під впливом сукупності різнихполітичних, історичних, соціально-педагогічних і інших факторів у різнихкраїнах складалися різноманітні педагогічні моделі системи поліцейської освіти,які мають як спільні так і відмінні риси характерні для кожної країни. Зміст жепрофесійної поліцейської освіти визначається: цілями і рівнем розвиткусуспільства і держави; роллю поліції в суспільстві; розвитком законодавства,науки і техніки; вимогами і службовими задачами конкретної правоохоронноїдіяльності; педагогічними теоріями змісту освіти (теорії дидактичногоутилітаризму, гуманістичної освіти, особисто-орієнтованої освіти і таке інше) ііншими факторами.
Отже, вирішення завдань, направлених напобудову в Україні правової держави, неможливе без широкого використання всьогопозитивного, що накопичено в цій сфері не тільки вітчизняною, але й зарубіжноютеорією і практикою.
Висновки
В результаті проведено дослідження, виконаногона основі чинного законодавства України, Німеччини та Бельгії, практики йогозастосування, теоретичного осмислення ряду наукових праць з різних галузейзнань, сформульовано ряд висновків, пропозицій та рекомендацій, спрямованих наудосконалення змісту відомчої освіти персоналу органів внутрішніх справ України.Основні з них такі:
1. Положення щодо мети, завдань та змістуосвіти:
систематизація державних освітніх стандартів. Доцільнорозробити типову освітньо-кваліфікаційну характеристику підготовки працівниківв закладах освіти Міністерства внутрішніх справ України. Розробка такогонормативно-правового акту сприятиме уніфікації й стандартизації відповіднихосвітянських документів, сприятиме підвищенню якості підготовкивисококваліфікованих фахівців правоохоронної справи. Типоваосвітньо-кваліфікаційна характеристика повинна містити наступні розділи: загальнівідомості; характеристики сфери і об’єктів діяльності випускників; професійно-ділові,особистісні і моральні якості; освітньо-кваліфікаційні вимоги випускників; завданнявищого навчального закладу до поглибленої підготовки спеціалістів; основні видита завдання професійної діяльності; атестація випускників; структура освітньо-професійноїпрограми; нормативна частина змісту освіти; вибіркові навчальні дисципліни; відповідальністьза якість освітньої та професійної підготовки випускників. Необхідно прискоритироботу по розробці освітньо-професійних програм підготовки спеціалістів цеупорядкує процес розробки усієї системи нормативно-методичних документів,покликаних забезпечити здійснення навчально-виховного процесу в відомчихзакладах освіти. Основними структурними розділами освітньо-професійної програмимають бути наступні: галузь використання, нормативні посилання, позначення іскорочення, розподіл змісту освітньо-професійної програми та максимальнийнавчальний час за циклами підготовки, нормативна частина змістуосвітньо-професійної програми, рекомендований перелік навчальних дисциплін,державна атестація курсанта (слухача);
надання права вищим відомчим навчальнимзакладам самостійно визначати зміст навчальних курсів у відповідності здержавними освітніми стандартами;
забезпечення за допомогою змісту навчаннязагальної і професійної культури суспільства, адекватної світовому рівню,формування в курсантів світогляду, що відповідає сучасному рівню знань.
2. Положення щодо організації навчання:
встановлення ступеневої вищої освіти на базіпочаткової підготовки осіб, що отримали кваліфікаційний рівень „міліціонер".Перший ступінь. Здійснюється навчальними закладами ІІ-ІІІ рівнів акредитації. Післязакінчення навчання слухачі здають відповідні екзамени і отримують диплом молодшогоспеціаліста. Другий ступінь здійснюється навчальними закладами ІV рівня акредитації. Після закінчення навчанняі здачі відповідних екзаменів слухачі отримують диплом спеціаліста. Третій ступіньздійснюється Національною академією внутрішніх справ України з виключним правомпідготовки управлінських кадрів (начальники структурних служб та підрозділівсистеми МВС), слухачі отримують диплом магістра. Під час навчання на всіхрівнях ступеневої підготовки курсанти (слухачі) в обов’язковому порядку повинніпроходити практику з обраних спеціальностей в практичних підрозділах органіввнутрішніх справ. Термін практики не менше 20% від запланованого навчання;
підготовка кадрів у даних навчальних закладахповинна переорієнтуватися і відійти від репродуктивних методів, від дублюваннянавчальних методів. Навчально-виховний процес потребує більш широкогозастосування інтерактивних методів навчання, ділових ігор тощо.
Особливий інтерес представляє для нас правовийі організаційний досвід у сфері підготовки кадрів поліції країн ЗахідноїЄвропи, на прикладі Німеччини та Бельгії. На сьогодні наші знання і застосуваннядосвіду звичайно є недостатніми. Разом з тим Україна і західноєвропейськікраїни змушені вирішувати чимало схожих проблем, пов’язаних з підготовкоюкадрів для правоохоронних органів, підвищення якості освіти, проблеми пов’язаніз підвищенням рівня злочинності, в тому числі організованої, тероризмом,корупцією, наркоманією, проституцією та іншими негативними процесами, якіотримали великий розмах в обох суспільних системах.
Список використаних джерел
1. Закон України „Провищу освіту” // Освіта. — 20-27 лютого 2002 року.
2. Указ ПрезидентаУкраїни „Про додаткові заходи щодо забезпечення розвитку освіти в Україні"// Освіта, 2001. — № 75-58.
3. Наказ МВС України „Проорганізацію професійної підготовки осіб рядового і начальницького складу ОВСУкраїни". — №1444 від 25.12.2003.
4. Наказ МВС України „Прозатвердження Програми реформування освітянської діяльності МВС України". — №1213 від 20.10.2003.
5. Наказ Міністерстваосвіти України „Про затвердження Положення про організацію навчального процесуу вищих навчальних закладах". — №161 від 02.06.1993 року.
6. Національнадоктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті. — К.: „Шкільний світ", 2001.
7. Андрущенко В. Стратегіїреформування освіти в України: Рекомендації з освітньої політики. — К.: К.І.С.,2003. — 295 с.
8. Беспалько В.П.Проблемы образовательных стандартов в США в России: Педагогика. — 1995. — № 1.
9. Вітвицька С.С. Основипедагогіки вищої школи: Методичний посібник для студентів магістратури. — Київ:Центр навчальної літератури, 2003. — 316 с.
10. ДжуринскийА.Н. Сравнительная педагогика: Учебное пособие для студентов средних и высшихучебных заведений. — М.: Издат. центр «Академия», 1998.
11. Довідниккваліфікаційних характеристик професій працівників органів ВС України. — Київ: НАВСУкраїни, 2001.
12. Журавський В.С. Болонськийпроцес: головні принципи входження в Європейський простір вищої освіти. — 2003.- 200 с.
13. КолонтаевскаяИ.Ф. Изучение, обобщение и использование зарубежного педагогического опытапрофессиональной подготовки специалистов в высших и средних специальных учебныхзаведениях МВД России. — М. 1995.
14. Корнійчук А.В. Основнінапрями впровадження міжнародного досвіду кадрового забезпечення управління вдіяльності органів внутрішніх справ України: Магістерська робота / Україна МВС,НАВС. — К., 1999 — 91с.
15. Корсак К.В. Світовавища освіта: порівняння і визнання закордонних кваліфікацій і дипломів: Монографія.- К.: 1997.
16 Проблеми педагогікивищої школи: Збірник наукових праць. — Одеса: ПДПУ ім. К.Д. Ушинського, 2003.
17. Полиция (милиция)XXI века. Роль учебных заведений в её формировании. Сборникматериалов Х Международной конференции руководителей высших учебных заведенийполиции (милиции) стран Центральной и Восточной Европы / МВД РоссийскойФедерации — Академия управления. — М., 2003. — 67 с.
18. Професійнапідготовка співробітників поліції в зарубіжних країнах: досвід і можливостійого використання. Навчальний посібник. — Українська академія внутрішніх справ.- К, 1995. — 255
19. Степко М.Ф. Болонськийпроцес і навчання впродовж життя. — Х., 2004. — 111 с.
20. Столяренко А.М. Юридическаяпедагогика. Курс лекций. — М.: Ассоциация авторов и издателей «ТАНДЕМ».Издательство «ЭКМОС», 2000 г. — 496 с.
21. Столяренко А.М. Юридичнапедагогіка: Курс лекцій. — М., 2000. — С.458.
22. Тимошенко З.І. Болонськийпроцес: модель структури додатку до диплому. — К.: вид. Європейського ін-ту,2004. — 74 с.
23. Товажнянський Л.Л.Болонський процес: цикли, ступені, кредити. — Х.: НТУ „ХПІ", 2004. — 143 с.
24. Юридическаяпедагогика: Учебник для студентов вузов, обучающихся по специальности 021100„Юриспруденція” [Беличева С.А., Беляева Л.И., Буданов А.В. и др.]; Под. Ред. ДАНА,Закон и право, 2004. — 895 с.
25. Вища освіта: проблемита перспективи розвитку: Міжнародна АН вищої освіти: Другі академічні читання.- К.: МО України, 1995. — 202 с.
26. Воробець І.В. Освітадорослих як чинник державотворення // Україна: державніст, історія, перспективи.- І.-Франківськ: Плай, 1999. — С.258 — 264.
27. Каленюк І., КорсакК. Рух Європи до суспільства знань, Болонський процес і Україна // Вища освітаУкраїни. — 2004. — №3. — С.22 — 27.
28. Костюченко О. Перспектививдосконалення банківського законодавства // Право України. — 1998. — С.63.
29. Кравченко Ю.Ф. Освітаі наука в системі МВС: сучасний стан і перспективи розвитку // Матеріалинауково-практичної конференції „Становлення, розвиток відомчої освіти та науки,основні напрямки удосконалення підготовки кадрів органів внутрішніх справ України".- Харків, 2000. — 18 січня. — С.10.
30. Сергевнин В.А.Воспитательная и образовательная ориентация новых модулей правоохранительныхорганов за рубежом // Известия Методического центра профессиональногообразования и координация научных исследований. — М., 1997, №3. С.118-123.
31. Cohrane R. &Phillips S. The Training of Community Laison Officers // Southgate P. (ed). NewDirections in Police Training. — L.: Home Office Research and Planning Unit,1988. — P.39 — 52.
32. Formation de base du carde d”officiers du service de policeinteger,structure a deux niveaux: Belgisch staatsland — Moniteur Belge, 2002
33. Shafer K. H. High-PerformancePolicing for the 21 Centuru // The Police Chief. — 1997. — Nov. — P.23 — 25.
34. Smith H. ThePurposes of Higher Education. — N. — Y.: Harper & Brothers, 1955. — P.1.
35. Studienplan fur die einheitliche Ausbildung der Anwarter des hoherenPolizeivollzugsdienstes: Polizei — Fuhrungsakademie Munster, 2003. — 214 S.
36. www.galaxy.com.ua/svit/milicia.ua/.
37. www.justinian.com.ua/.
Додаток А
Питання та завдання для самоперевірки, вправта роздумів:
Чому порівняльно-юридична педагогіканазивається порівняльною? Яке її завдання та значення в сучасних умовах?
Як необхідно відноситися до зарубіжногодосвіду, його оцінка і використання в діяльності правоохоронних органів України?Якими методологічними положеннями необхідно керуватися?
Чи добре ви знаєте положення нормативних актівз питань освіти, що втілюють найбільш коштовне з закордонного досвіду увітчизняну систему освіти? Спробуйте згадати ці положення.
Визначте, що вам подобається в кожній із трьохосновних світових педагогічних шкіл і обґрунтуйте чому, а тепер — що вам неподобається і чому? Яка зі шкіл у вашій підсумковій оцінці віддає перевагуюридичній освіті і професійній підготовці співробітників правоохороннихорганів, які її ідеї заслуговують на використання в нашій системі?
Чи згодні ви з тим, що третя модель діяльностіправоохоронних органів — модель «служіння суспільству» («соціальногообслуговування»), у більшій мірі відповідає сутності і духу основ правовоїдержави? Якщо «так», то що треба змінити й удосконалити в психології,професійній майстерності і педагогічній культурі співробітників правоохороннихорганів України? Які види професійної підготовки треба підсилити, а які ввестив навчально-виховний процес?
Як вам подобається досвід використання всистемі підготовки поліцейських Німеччини та Бельгії оригінальних видівнавчання? Що, наприклад, необхідно змінити у відомчому навчальному закладі тапрактичному правоохоронному органі враховуючи закордонний досвід?
Як реалізується за кордоном принципбезперервності освіти (освіти впродовж усього життя)? У нас він тежпроголошений, але які міри треба прийняти, щоб кожен працівник міліції хотів биі постійно займався підвищенням рівня свого професіоналізму? Що для цього можнавикористати з досвіду підготовки поліції Німеччини та Бельгії?