МІНІСТЕРСТВОНАУКИ І ОСВІТИ УКРАЇНИ
ПЕДАГОГІЧНИЙКОЛЕДЖ
ЛЬВІВСЬКОГОНАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
ІМ.ІВАНА ФРАНКА
КУРСОВАРОБОТА
зпедагогіки:
Сучаснийурок: форми, структура, зміст і методи проведення
Студентки групи ФКА-42
Відділення „Англійська мова
та література”
Іванюк Ірини Миколаївни
Викладач:
Мачинська Наталія Ігорівна
Львів-2004
ЗМІСТВступРозділ I. Сучасні підходи до організації навчання йінтерактивні технології1.1 Урок, як форма організаціїнавчання1.2 Інтерактивне навчання, якновітній підхід до організації навчального процесу в школі1.3 Класифікація сучасних форморганізації діяльності учнів на уроціРозділ II. Види технологій інтерактивного уроку впроцесі навчанняВисновкиЛітератураДодатки
ВСТУП
Традиційнимнавчанням і структурою навчального матеріалу, і способом його викладуузгоджуються інформаційно-пізнавальні конфлікти: вчитель заздалегідь усепояснює, позбавляючи можливості „поламати над суперечністю голову”. А в чімдоцільність виявлення і суперечностей у процесі учнівського пізнання не викликаєсумнівів. С.Л. Рубінштейн вважав, що „мислити людина починає тоді, коли в неївиникає потреба щось зрозуміти. Мислення, як правило, починається з подиву абоздивування, із суперечності”. [4; 58]
Ф. Ніцше писав:„Людина – це стріла, пущена в майбутнє». Стріла реалізує себе в леті! Датидитині цей лет – завдання вчителя.
Основні напрямиреалізації цих шляхів: забезпечення розвитку освіти на основі новихпрогресивних концепцій, запровадження сучасних технологій та наукових досягненьу навчальний процес, усунення уніфікації освіти, авторитарної педагогіки, щосклалася у тоталітарній державі і призвела до нівелювання природних здібностей;підготовка нової генерації педагогічних кадрів; реорганізація існуючих тастворення навчально-виховних закладів нового покоління, регіональних центрів таекспериментальних майданчиків для відпрацювання педагогічних інноваційних таосвітніх модулів.
Діяльність всіхтипів загальноосвітніх закладів повинна спрямовуватись на формуваннянаціональної інтелігенції, виховання обдарованої особистості, здатноїсамостійно діяти й приймати рішення у будь-яких ситуаціях.
Домінуючими ворганізації навчально-виховного процесу мають бути переорієнтація стратегіїосвіти (навчання та виховання) на здібності, інтереси учнів, подоланнявідчуження між учителем та учнем, звернення до надбань світової культури,насичення навчальних процесів ідеями людяності, толерантності. Розвиваюченавчання повинно забезпечуватись оновленим змістом освіти, цілеспрямованимформуванням способів діяльності, умінь і навичок.
Методи навчаннямають забезпечити розвиток природних здібностей особистості. При цьому вчительповинен бути психічно готовим до роботи з дітьми із різною обдарованістю.
Сучасний етапрозвитку народної освіти в Україні характеризується інтенсивними пошукаминового в теорії та практиці навчання, в управлінні.
В педагогіцівиник новий напрям – педагогічна інноватика, яка стає спеціальною галуззюнаукового знання, що характеризується певним змістом, принципами, тенденціями ізакономірностями розвитку [2, 27].
Педагогічніінновації – це результат творчого пошуку оригінальних нестандартних рішень,різноманітних педагогічних проблем. Прямим продуктом творчого пошуку можутьбути нові навчальні технології, оригінальні виховні ідеї, форми та методивиховання, нестандартні підходи в управлінні. Побічним продуктом інновацій, якпроцес творчої діяльності є зростання педагогічної майстерності вчителя ікерівника, рівня його культури, мислення, світогляду. Саме інноваційні процесиє механізмом інтенсивного розвитку школи і педагогіки. Інновації в педагогіціфункціонують на рівнях створення, освоєння і втілення. Кожен з цих рівнів маєсвою технологію і особливості, залежні від багатьох чинників.
Інноваційніпроцеси зумовлюються рядом суперечностей, що відрізняються джерелом, предметнимпоходженням, складністю. Основна суперечність розвитку системи освіти –невідповідність старих методів навчання, виховання і розвитку учнів новимумовам життя. Неоднозначний розвиток науково-технічного прогресу, нових формгосподарювання, соціальні та екологічні стреси викликають необхідністьоновлення змісту, форм методів і умов освіти.
Стрімке зростанняобсягу інформації обумовлює необхідність її аналізу та оптимального підбору.Постійна робота щодо відбору навчального матеріалу і його оновлення – одна ізсуттєвих джерел інноваційних процесів у педагогіці.
Соціальнезамовлення сучасного етапу розбудови нашої держави – це особистість, здатнатворчо засвоювати знання. Це, у свою чергу, вимагає нових методів навчання,нестандартних форм виховання індивідуального підходу до особистості, тобтобільших витрат часу порівняно із традиційними, усталеними у нашій школі. Цясуперечність також спонукає до пошуків інновацій.
Мета курсовоїроботидослідити та проаналізувати форми організації сучасного уроку.
На основі вищеподаної мети перед нами постають такі завдання:
1. Опрацюватинауково-педагогічну літературу з проблеми організації уроку в сучасній школі.
2. Визначитиформи та методи організації в початковій та середній школі.
3. Проаналізуватине традиційні підходи до проведення уроків.
Об‘єктомдослідженняє уроки іноземної мови у школі.
Предметомдослідженняє використання сучасних методів проведення уроків з іноземної мови.
Гіпотеза передбачити, що сучаснийурок іноземної мови відрізняється за змістом, формою та структурою, щозумовлено новими вимогами щодо організації навчально-виховного процесу.
РОЗДІЛ I.СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ Й ІНТЕРАКТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ
1.1Урок як форма організації навчання
Основним підходом до організації системи навчання в сучасній школізалишається класно-урочна система, за якої провідною формою організаціїнавчальної роботи є урок.
У дидактиці під уроком розуміють основну одиницю освітнього процесу,чітко обмежену часовими рамками (45 хвилин), планом роботи та складом учнів(класом). Стосовно процесу навчання урок відіграє інтегруючу роль, оскількивідображає та поєднує такі його компоненти, як мета, зміст, методи, засобинавчання, взаємодія вчителя та учнів.
Незважаючи на широке визнання в світі, класно-урочна система має багатонедоліків. Найістотнішими з них є: орієнтованість на середнього учня; частовисока складність навчання для слабких учнів як за рахунок темпу, так і змістунавчання; неможливість повної реалізації в навчальному процесі індивідуальних особливостейучнів. Тому у XX столітті до уроку долучились такі форми, як консультації,заліки, семінари, практичні заняття тощо
В історії педагогіки було розроблено й апробовано такі варіантикласно-урочної форми, як бел ланкастерська система взаємного навчання[20;196], батовська система[10;75], маннгеймська систем[20;62],лабораторна система (Дальтон-план). За радянських часів в Україні значна увагаприділялась розробці нових типів уроку, вдосконаленню його структури таосновних елементів такої структури.
Водночас слідзазначити, що навчання – це підготовка молодої людини до життя і громадськоїактивності в громадянському суспільстві і демократичній правовій державі назаняттях з будь-якого предмета шкільної програми. Це вимагає активізаціїнавчальних можливостей учня замість переказування абстрактної, “готової“інформації, відірваного від їхнього життя і суспільного досвіду. Уроки такожповинні надати учням основні пізнавальні і громадянські вміння, а також навичкиі зразки поведінки.
Уроки маютьзахоплювати учнів, будити в них інтерес та мотивацію, навчати самостійномумисленню та діям. Ефективність і сила впливу на емоції і свідомість учнівзначною мірою залежить від умінь та стилю роботи конкретного вчителя.
Застосуванняінтерактивних технологій висуває певні вимоги до структури уроків. Як правило,структура таких занять складається з п'яти елементів:
а) мотивація
б) оголошення, представлення теми таочікуваних навчальних результатів
в) надання необхідної інформації
г) інтерактивнавправа – центральна частина заняття
д) підбиттяпідсумків, оцінювання результатів уроку.
Розглянемо коженцей елемент грунтовніше, аналізуючи методику його відтворення в рамках уроків зрізних дисциплін.
Мотивація
Мета цього етапу– сфокусувати увагу учнів на проблемі й викликати інтерес до обговорюваноїтеми. Мотивація є своєрідною психологічною паузою, яка дає можливість учнямнасамперед усвідомити, що вони зараз почнуть вивчати інший (після попередньогоуроку) предмет, що перед ними інший учитель і зовсім інші завдання. Суб'єктнавчання має бути налаштований на ефективний процес пізнання, мати в ньомуособисту, власну зацікавленість. Усвідомлювати, що й навіщо він зараз робитиме.Без виникнення цих внутрішніх підвалин: мотивації учнів і мотивації навчальноїдіяльності – не може бути ефективного пізнання.
З цією метоюможуть бути використані прийоми, що створюють проблемні ситуації, викликають удітей здивування, подив, інтерес до змісту знань та процесу їх отримання,підкреслюють парадоксальність явищ та подій. Це може бути і коротка розповідьучителя, і бесіда, і демонстрування наочності, й нескладна інтерактивнатехнологія (“мозковий штурм“, “мікрофон“ тощо).
Оголошення,представлення теми та очікування навчальних результатів
Мета –забезпечити розуміння учнями змісту їхньої діяльності, тобто того, чого вониповинні досягти на уроці і чого від них чекає вчитель. Часто буває доцільно долучитидо визначення очікуваних результатів всіх учнів.
Щоб визначити длясебе майбутні результати уроку, учні інколи мають озвучити своє особистеставлення до способів навчання та спланувати свої дії із засвоєння тазастосування знань, передбачених темою. Без чіткого визначення й усвідомленняучнями результатів їхньої пізнавальної діяльності на уроках з використаннямінтерактивних технологій, учні можуть сприйняти навчальний процес як ігру непов'язану з навчальним предметом.
Формулюваннярезультатів інтерактивного уроку для сприяння успішному навчанню маєвідповідати таким вимогам:
— висвітлюватирезультати діяльності на уроці учнів, а не вчителя.
— щоб булозрозуміло, як можна виміряти такі результати, коли вони будуть досягнуті,наприклад: якщо після Вашого уроку учні вмітимуть “пояснювати суть явища танаводити приклади подібних явищ“ – це легко перевірити і виміряти в оціночнихбалах, враховуючи, наприклад, точність і повноту пояснення і кількістьприкладів, що наведено
— бути коротким,ясним і абсолютно зрозумілим і для учнів, і для самого вчителя, і для батьківучнів, і для інших вчителів Ваш урок з огляду на те, чи досягне він очікуванихрезультатів.
Наданнянеобхідної інформації
Мета цьогоелементу, етапу уроку — дати учням достатньо інформації для того, щоб на їїоснові виконувати практичні завдання, але за мінімально короткий час. Це можебути міні-лекція, читання роздаткового матеріалу, виконання домашньогозавдання, опанування інформацією за допомогою технічних засобів навчання абонаочності. Для економії часу на уроці для досягнення особливого ефекту урокуможна подавати інформацію для попереднього домашнього вивчення. а самому уроці вчительможе ще раз звернути на неї увагу, особливо на практичні поради, якщо необхіднопрокоментувати терміни або організувати невеличке опитування. Ця частина урокузаймає близько 10-15% часу.
Інтерактивнавправа — центральна частина навчання
Її метою є засвоєннянавчального матеріалу, досягнення результатів уроку. Інтерактивна частина урокумає займати близько 50-60 % часу на уроці. Обов'язковими є такі послідовністьта регламент проведення інтерактивної вправи:
— Інструктування– вчитель розповідає учасникам про мету вправи, правила, послідовність дій ікількість часу на виконання завдання, запитує, чи все зрозуміло учасникам (2-3хв.).
— Об'єднання в групи і (або) розподілролей (1-2 хв.).
— Виконаннязавдання. при якому учитель виступає як організатор, помічник, учасникдискусії, намагаючись надати учасникам максимум можливостей для самостійноїроботи і навчання у співпраці один з одним (5-15 хв.).
— Презентаціярезультатів виконання вправи (3-15 хв.).
— Рефлексіярезультатів учнями: усвідомлення отриманих результатів, що досягається шляхомїх спеціального колективного обговорення або за допомогою інших прийомів (5-15хв.). Рефлексія є природним невід'ємним і НАЙВАЖЛИВІШИМ компонентом інтерактивного навчання на уроці.
Вона даєможливість учням і вчителю:
— усвідомити,чого вони навчились
— оцінити власнийрівень розуміння та засвоєння навчального матеріалу і спланувати чіткі реальнікроки його подальшого опрацювання
— порівняти своєсприйняття з думками, поглядами, почуттями інших й інколи скоригувати певніпозиції
— як постійнийелемент навчання привчати людину рефлексувати в реальному житті, усвідомлюючисвої дії та прогнозуючи подальші кроки
— учителямпобачити реакцію учнів на навчання та вносити необхідні корективи.
Рефлексіяздійснюється в різних формах: у вигляді індивідуальної роботи, роботи в парах,групах, дискусії, письмовій та усній формі.
Рефлексіязастосовується після закінчення певного етапу навчання.
Технологіїрефлексії після окремих вправ, фрагментів уроку
Усне обговоренняможе проводитись за запитаннями:
— З якою метою миробили цю вправу? — Які думки вона у нас викликала?
— Чому виособисто навчились? — Чому б хотіли навчитись у подальшому?
На цьому етапібагато вчителів схильні розслабитися провести, нечітко структуроване обговорення,усі погоджуються, що все було цікаво ( наприклад, рольова гра удалася, вправувиконали просто здорово тощо)., і цим справа закінчується. Учитель йде зпочуттям виконаного обов'язку, учні розходяться зпочуттям, що спробували щось новеньке.
На жаль, вони невраховували, що підсумки найважливішою частиною інтерактивного уроку. Саме тутпрояснюється зміст проробленого, підводяться риски під знаннями, які требазасвоїти і встановлюється зв'язок між тим, що вже відомо, і тим, що знадобитьсяв майбутньому.
Функціїпідсумкового етапу уроку:
порівняти реальнірезультати з очікуваними
— проаналізувати,чому відбувається так чи інакше
— зробитивисновки
— закріпити чивідкоригувати засвоєння
— намітити новітеми для обмірковування
— скласти планподальших дій.
Говорячи пропідсумки уроку, ми маємо на увазі процес, зворотний до інструктажу.
Методикапроведення рефлексії на уроці включає такі етапи:
1. Зупинкадорефлексійної діяльності. Всяка попередня діяльність має бути призупинена.Якщо виникли труднощі в розв'язанні проблеми, то після рефлексії її розв'язанняможе бути продовжене.
2.Відновленняпослідовності виконання дій. Усно чи письмово підтверджується все, що зроблено,в тому числі й те, що на перший погляд здається дріб'язковим.
3. Вивченнявідтвореної послідовності дій з точки зору її ефективності, продуктивності,відповідності поставленим завданням тощо. Параметри для аналізу рефлексійногоматеріалу вибираються із запропонованих учителем.
4. Виявлення таформулювання результатів рефлексії. Таких результатів може бути виявлено кількавидів:
— предметнапродукція діяльності – ідея. пропозиції, закономірності, відповіді на запитаннятощо
— способи, щовикористовувалися чи створювалися в ході діяльності
— гіпотези щодомайбутньої діяльності.
5. Перевірка гіпотезу наступній діяльності.
Рефлексія неповинна бути лише вербальною – це можуть бути малюнки, схеми, графіки тощо.
1.2 Інтерактивне навчання як новітній підхід до організації навчальногопроцесу в школі
Перш ніж перейти до ґрунтовного розгляду інтерактивного уроку спробуємоз'ясувати загальну суть інтерактивного навчання і порівняємо його іззагальновідомими, традиційними підходами до навчання. Виходячи з мети, яку мипоставили перед собою, скористаємось підходами, запропонованими Я. Голантом щев 60-х рр XX ст., і охарактеризуємо три основні моделі навчання, що існують усучасній школі. Я. Голант виділяв активну та пасивну моделі навчання залежновід участі учнів у навчальній діяльності— Зрозуміло, що термін «пасивна» єумовним, оскільки будь-який спосіб навчання обов'язково передбачає певнийрівень пізнавальної активності суб'єкта — учня, інакше досягнення результату,навіть мінімального, неможливе. У такій класифікації Я. Голант скорішевикористовує «пасивність» як визначення низького рівня активності учнів,переважно репродуктивної діяльності за майже повної відсутності самостійності ітворчості.
До цієї класифікації додамо інтерактивне навчання як певний різновидактивного, який має свої закономірності та особливості.
1.Пасивна модель навчання
Учень виступає в ролі «об'єкта» навчання, повинен засвоїти й відтворитиматеріал, переданий йому вчителем, текстом підручника тощо — джереломправильних знань. До відповідних методів навчання належать методи, за яких учнілише слухають і дивляться (лекція-монолог, читання, пояснення, демонстрація йвідтворювальне опитування учнів). Учні, як правило, не спілкуються між собою іне виконують якихось творчих завдань.
2.Активна модель навчання
Такий тип навчання передбачає застосування методів, які стимулюють пізнавальнуактивність і самостійність учнів. Учень виступає «суб'єктом» навчання, виконуєтворчі завдання, вступає в діалог з учителем. Основні методи: самостійнаробота, проблемні та творчі завдання (часто домашні), запитання від учня довчителя і навпаки, що розвивають творче мислення.
3.Інтерактивна модель навчання Слово «інтерактив» прийшло до нас з англійської від слова «interact», де «inter»—взаємний! «act» —діяти. Таким чином, інтерактивний — здатний до взаємодії,діалогу.
Суть інтерактивного навчання у тому, що навчальний процес відбувається заумови постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це співнавчання, взаємонавчання(колективне, групове, навчання у співпраці), де і учень і вчитель єрівноправними, рівнозначними суб'єктами навчання, розуміють, що вони роблять,рефлексують з приводу того, що вони знають, вміють і здійснюють. Організаціяінтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використаннярольових ігор, спільне вирішення проблеми на основі аналізу обставин тавідповідної ситуації. Воно ефективно сприяє формуванню навичок і вмінь,виробленню цінностей, створенню атмосфери співробітництва, взаємодії, дає змогупедагогу стати справжнім лідером дитячого колективу.
Інтерактивна взаємодія виключає як домінування одного учасника навчальногопроцесу над іншими, так і однієї думки над іншою. Під час інтерактивногонавчання учні вчаться бути демократичними, спілкуватися з іншими людьми,критично мислити, приймати продумані рішення.
Дослідження, проведені Національним тренінговим центром, показують, щоінтерактивне навчання дозволяє різко збільшити процент засвоєння матеріалу,оскільки впливає не лише на свідомість учня, а й на його почуття, волю (дії,практику). Результати цих досліджень були відображені в схемі, що отрималаназву «Піраміда навчання». Лекція — 5% засвоєння Читання — 10% засвоєння Внідео/аудіо матеріали — 20% засвоєння Демонстрація — 30% засвоєння Дискусійні групи — 50% засвоєння Практика через дію — 75% засвоєння Навчання інших / застосування отриманих знань відразу ж — 90% засвоєння
/> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> />
З піраміди видно, що найменших результатів можна досягти за умовпасивного навчання (лекція — 5%, читання — 10%), а найбільших — інтерактивного(дискусійні групи — 50%, практика через дію — 75%, навчання інших чи негайнезастосування — 90%). Це, звичайно, середньостатистичні дані, і в конкретнихвипадках результати можуть бути дещо іншими, але в середньому такузакономірність може простежити кожен педагог.Ці дані цілком підтверджуютьсядослідженнями сучасних російських психологів.
Однією з причин незадовільного засвоєння учнями почутого на уроці є темп,із яким учитель говорить, і ступінь сприйняття дітьми його мовлення.
Більшість викладачів промовляє приблизно від 100 до 200 слів за хвилину. Аледіти не здатні сприйняти такий потік інформації. За високої концентрації увагилюдина може сприйняти від 50 до 100 слів за хвилину, тобто половину. Протездебільшого, навіть тоді, коли навчальний матеріал цікавий, учням важкозосереджувати увагу протягом тривалого часу. Вони відволікаються, починаютьобдумувати деталі почутого, чи навіть проблему або ситуацію, що не стосуєтьсяуроку.
Наукові дослідження твердять, що для того, щоб учні слухали і не думалинад сторонніми речами, викладачі повинні промовляти від 400 до 500 слів захвилину. Адже це неможливо, людина говорить у чотири рази повільніше, а томуучні відволікаються, і часом їм стає нудно.
Дослідження, проведене в одному з американських «коледжів, де переважаєлекційна форма навчання, показало, що студенти були неуважні приблизно 40процентів часу. Більше того, коли за перші десять хвилин студенти ще моглизапам'ятати 70 процентів інформації, то за останні десять хвилин уроку вонисприймали всього 20 процентів матеріалу. Не дивно, що студенти під часвикладання лекційного вступного курсу до психології знали лише на 8% більше,ніж контрольна група, яка не слухала курсу взагалі.
Два відомих фахівці в галузі кооперативної освіти Д. та Р. Джонсон разомз К.Смітом указують на кілька проблем, пов'язаних із читанням лекцій:
• увагаучнів падає з кожною хвилиною;
• ця форманавчання подобається учням, у яких розвинена в основному слухова пам'ять;
• рівеньзасвоєння фактичного матеріалу низький;
•вважається, що всім учням потрібна однакова інформація, і всі учні засвоюють їїоднаковими темпами, що насправді не так.
Використання наочності під час лекції збільшує запам'ятовування матеріалувід 14 до 38%. Експеримент, проведений американськими дослідниками, показав,що використання візуальних засобів під час вивчення слів на 200 процентівполіпшує результати. Крім того, така презентація матеріалу забирає на 40процентів менше часу, вона підсилює усну подачу матеріалу. Наочність варта нетільки сотень слів, а й утричі ефективніша за одні лише слова.
Якщо ж до роботи залучається слухова й зорова пам'ять, є більше шансівзадовольнити потреби різних учнів, чий спосіб сприйняття матеріалу може суттєвовідрізнятися.
Однак використання лише зорової та слухової пам'яті недостатнє.
Дещо змінившислова великого китайського педагога, можна сформулювати кредо інтерактивногонавчання:
Те, що я чую, я забуваю, і
Те, що я бачу й чую, я трохи пам'ятаю.
Те, що я чую, бачу й обговорюю, я починаю розуміти.
Коли я чую, бачу, обговорюю й роблю, я набуваю знань і навичок,
Коли я передаю знання іншим, я стаю майстром.
Набагато важливішенавчити, ніж просто розповісти. Хоча останній метод простіший, доступніший і,безумовно, швидший. Ви можете швидко повідомити учням те, що вони повиннізнати, і вони забудуть це ще швидше.
Процес навчання не автоматичне вкладання навчального матеріалу в головуучня. Він потребує напруженої розумової роботи дитини і її власної активної участі в цьомупроцесі. Пояснення й демонстрація, самі по собі, ніколи не дадуть справжніх,стійких знань. Цього можна досягти тільки за допомогою активного(інтерактивного) навчання.
Усе сказане вище, звичайно, не означає, що потрібно використовуватитільки інтерактивне навчання. Для навчання важливі всі рівні пізнання і всі види методик татехнологій. Як можна помітити з поданого нижче опису різноманітнихінтерактивних технологій, обов'язковим складником їх є і так звані пасивніметоди. Сильні й слабкі сторони пасивного, активного та інтерактивного навчанняможна подати у вигляді таблиці.Критерії порівняння Пасивна модель (Суб'єкт-об'єкт навчання) Активна модель (Суб'єкт-об'єкт навчання) Інтерактивна модель 1. Обсяг інформації Великий обсяг інформації можна подати за короткий час у структурованому вигляді великій кількості учнів. Високий рівень подання інформації. Велика кількість учнів, які можуть одночасно отримувати інформацію. На вивчення невеликого обсягу інформації витрачається значний час. 2. Рівень засвоєння знань та результати навчання (знання, знання та навички, життєва компетенція) Як правило, орієнтована на рівень знання й розуміння, розвиток уміння слухати, записувати, конспектувати велику кількість інформації та вміння відтворювати її. Орієнтована на розвиток широкого спектра пізнавальних умінь і навичок. Передбачає диферентціацію навчання шляхом індивідуальних програм та завдань. Можливість роз- витку соціальної та громадянської компетентності учнів з усіх предметів. Розширення пізнавальних можливостей учнів, зокрема у здобуванні, аналізі та застосуванні інформації з різних джерел. Можливість перенесення отриманих умінь, навичок та способів діяльності на різні предмети та позашкільне життя учнів. 3. Відсоток засвоєння Як правило, невисокий. Досить високий. Як правило, високий. 4. Контроль над процесом навчання Викладач добре контролює обсяг і глибину вивчення, час і хід навчання. Результати роботи учнів передбачені. Зворотній зв'язок вчителя з учнями відсутній. Можливість співпраці учителя з кожним з учнів окремо. Постійний зворотний зв'язок вчителя з учнями. Опосередкований контроль вчителя за обсягом і глибиною засвоєння знань, часом і ходом навчання. Результати роботи тих, хто навчається, менш передбачені. Є необхідність подальшої корекції знань, умінь та навичок учнів. 5. Роль особистості педагога Безпосередній вплив учителя(або автора навчальних матеріалів) на учнів. Особисті якості педагога залишають ся «в тіні», він виступає як «джерело» знань. Особисті якості педагога та його професійна майстерність є однією з умов функціонування цієї моделі. Високий рівень навантаження на вчителя. Педагог сильніше розкривається перед учнями, виступає як організатор, консультант, фасилікатор дискусії. Забезпечення можливості демократичного, рівноправного партнерства між вчителем і учнями та в середині учнівського колективу. 6. Роль учнів Відносно пасивна; учні не приймають важливих рішень щодо процесу навчання Відсутність взаємодії всередині учнівського колективу. Небезпека вилучення частини учнів з навчального процесу. Учні приймають важливі рішення щодо процесу навчання, мають можливість спілкування і розвитку комунікативних умінь та навичок. Поєднання різноманітних видів діяльності учнів. 7. Джерело мотивації навчання Зовнішнє (оцінки, педагог, батьки, суспільство). Поєднання зовнішніх (оцінки, педагог, батьки, суспільство) та внутрішніх (інтерес самого учня) мотивів. Глибока внутрішня мотивація (інтерес самого учня). 8. Навчально-методичне забезпечення спільне для всіх моделей навчання.
Ця таблиця також допоможе вчителеві вибрати тип уроку залежно від завданьі умов роботи. Як правило, сучасна системі навчання чекає від учителя охопленнявеликого обсягу інформації й орієнтована на «знання» і «розуміння». Цепідштовхує педагога на використання в основному пасивного навчання. Усередньовіччі використання пасивних методів було виправдано. Учитель мавможливість передати весь обсяг відомої на той час інформації з будь-якогопредмета своєму учню. У сучасному світі ситуація кардинально змінилася.Неможливо одній людині знати все навіть у якійсь вузькій галузі знання. До тогож, я: відомо, численні факти добре запам'ятовують комп'ютера Учні ж повиннімати інші навички: думати, розуміти суть речей, осмислювати ідеї й концепції івже на основі цього вміти шукати потрібну інформацію, трактувати її ізастосовувати і конкретних умовах. Цьому саме і сприяють інтерактивні технології.Проте, як ми бачимо з таблиці, при їхньому застосуванні: педагог стикається зпевними труднощами.
Для того щоб подолати складності застосування окремих інтерактивнихтехнологій і перетворити їхні слабкі сторони в сильні, треба пам'ятати:
— Інтерактивнавзаємодія потребує певної зміни всього життя класу, а також значної кількостічасу для підготування як учням, так і педагогу. Починайте з поступовоговключення елементів цієї моделі, якщо ви або учні з ними незнайомі. Якпедагогу, так і учням треба звикнути до них. Можна навіть створити планпоступового впровадження інтерактивного навчання. Краще старанно підготуватикілька інтерактивних занять у навчальному році, ніж часто проводити наспіхпідготовлені «ігри».
— Можнапровести з учнями особливе «організаційне заняття» і створити разом із ними«правила роботи в класі». Налаштуйте учнів на старанну підготовку доінтерактивних занять. Використовуйте спочатку прості інтерактивні технології — роботав парах, малих групах, мозковий штурм тощо. Коли у вас і в учнів з'явитьсядосвід подібної роботи, такі заняття будуть проходити набагато легше, апідготовка не потребуватиме багато часу.
— Використанняінтерактивного навчання не самоціль. Це лише засіб для досягнення тієїатмосфери в класі, яка найкраще сприяє співробітництву, порозумінню ідоброзичливості, надає можливості дійсно реалізувати особистісно-орієнтованенавчання.
— Якщозастосування вами інтерактивної моделі у конкретному класі веде до протилежнихрезультатів, треба переглянути вашу стратегію й обережно підходити до їївикористання.
— Дляефективного застосування інтерактивного навчання, зокрема, для того щоб охопитивесь необхідний матеріал і глибоко його вивчити (а не перетворити технології вбезглузді «ігри заради самих ігор»), педагог повинен старанно планувати своюроботу, щоб:
Ø датизавдання учням для попереднього підготування: прочитати, продумати, виконатисамостійні підготовчі завдання;
Ø відібратидля уроку або заняття такі інтерактивні вправи які дали б учням «ключ» доосвоєння теми;
Ø під чассамих інтерактивних вправ дати учням час подумати над завданням, щоб вонисприйняли його серйозно а не механічно або «граючись» виконали його;
Ø на одномузанятті можна використовувати одну (максимум — дві) інтерактивну вправу, а неїх калейдоскоп;
Ø дужеважливим є проведення спокійного глибокого обговорення за підсумкамиінтерактивної вправи, зокрема акцентуючи увагу і на іншому матеріалі теми,прямо не порушеному в інтерактивній вправі;
Ø проводитишвидкі опитування, самостійні домашні роботи з різноманітних матеріалів теми,що не були пов'язані з інтерактивними завданнями.
1.3 Класифікація сучасних форм організації діяльності учнів на уроці
В сучасній дидактиці виділяють чотири форми організації навчальноїдіяльності учнів:
• парна(взаємодія учня з учнем чи вчителя з учнем);
• групова(вчитель одночасно навчає весь клас);
•кооперативна (колективна) (всі учні активні і навчають один одного);
•індивідуальна (самостійна) робота учня.
Кожна з цих форм має свої особливості, які необхідно враховувати, підбираючиті чи інші способи організації засвоєння учнями знань (методи, технології).
Групова (фронтальна) форма організації навчальної діяльностіучнів передбачає навчання однією людиною (здебільшого вчителем) групи учнів чицілого класу… Усі учні працюють разом чи індивідуально надодним завданням із наступним контролем результатів.
Колективна (кооперативна) форма навчальної діяльності учнів — проводиться у малих групах учнів, об'єднаних спільною навчальноюметою. За такої організації навчання вчитель керує роботою кожного учняопосередковано, через завдання, якими він спрямовує діяльність групи.Кооперативне навчання відкриває для учнів можливості співпраці зі своїмировесниками, дозволяє реалізувати природне прагнення кожної людини доспілкування, сприяє досягненню учнями високих результатів засвоєння знань таформування вмінь. Така модель легко й ефективно поєднується з традиційнимиформами і методами навчання і може застосовуватися на різних етапах навчання.
Загальнокласну роботу, яка поширена в сучасній українськійшколі, не можна назвати колективною перш за все тому, що при загальнокласнійроботі учні не мають спільної мети. Адже вчитель ставить переддітьми не спільну, а однакову для всіх мету. Внаслідок цього в учніввиробляється ставлення до навчальної діяльності не як до спільної і творчоїпраці, а як до чогось індивідуального й обов'язкового. Діяльність, спрямованана досягнення спільної мети, об'єднує, а однакової — викликає конкуренцію,змагання.
Спільну мету легко відрізнити від однакової для всіх. Якщозавдання, поставлене вчителем, може виконати кожен учень самостійно,то така мета однакова для всіх. А якщо за певний, вказаний проміжок часузавдання можуть виконати лише всі учні спільними зусиллями, то така мета єспільною. Одна людина досягти її не в змозі.
Навчальна мета може бути спільною в тому випадку, коли в ходінавчання, окрім засвоєння нових знань, умінь і навичок, група учнів навчаєкожного свого члена. Це передбачає систематичну участькожного учня в навчанні всіх.
На традиційному уроці найчастіше використовуютьгрупову (фронтальну) форму організації навчальної діяльності учнів. Усі спробиосучаснити класно-урочну систему, позбавити її притаманних їй недоліків булипов'язані з використанням у рамках уроку ще й парної та колективної форм.
Співробітництво (кооперація) — це спільна діяльність длядосягнення загальних цілей. У межах спільної діяльності індивідуумипрагнуть одержати результати, що є вигідними для них самих і для всіх іншихчленів групи. Кооперативним навчанням називається такий варіант йогоорганізації, за якого учні працюють у невеликих групах, щоб забезпечитинайбільш ефективний навчальний процес для себе і своїх товаришів. Одержавшиінструкції від учителя, учні об'єднуються і невеликі групи. Потім вонивиконують отримане завдання доти, поки всі члени групи не зрозуміють і невиконають успішно. Спільні зусилля приводять до того, що всі члени групипрагнуть до взаємної вигоди.
У ситуаціях кооперативного навчання існуєпозитивна взаємозалежність цілей, що досягаються учнями вони розуміють, щоможуть досягти своїх особистих цілей тільки за умови, що їхні товариші по групітакож досягнуть успіху.
Навчальні цілі учнів можуть бути структуровані по-різномуодні стимулюють спільні зусилля, другі — конкуренцію, треті — тільки зусилляокремої особистості. На відміну від ситуації кооперативного навчання, ситуаціяконкуренції виникає, коли учні змагаються один з одним, щоб досягти мети, щонасправді досяжна тільки для одного чи кількох учнів. У конкуренції присутнянегативна взаємозалежність між цілями, що досягаються. Учні розуміють, що вонидосягають своїх цілей (тільки за умови, що інші учні класу зазнають невдачі.Здійснюється нормативна оцінка власних досягнень. У підсумку — учні аборетельно працюють, щоб перемогти інших однокласників, або, махнувши рукою,відступають, оскільки не вірять, що |в них є шанс на перемогу
Зарубіжні дослідження кооперативного, конкурентного йіндивідуального навчання вказують на те, що співробітництво, порівняно зконкуренцією й індивідуальними зусиллями, приводить до:
а) більш високих досягнень і більшої продуктивності;
б) більш турботливих, чуйних і відданих взаємин;
в) більшого психологічного здоров'я дітей, соціальної компетентностіі самоповаги.
Позитивний ефект, що має співробітництво длядосягнення багатьох важливих результатів, робить кооперативне навчання одним знайбільш цінних інструментів в арсеналі педагога.
Об'єднавши учнів у групи і поставивши їм завдання працюватиразом, не можна розраховувати, що це само собою приведе до спільної діяльності.Об'єднання в групи, цілком може закінчитися конкуренцією, причому в тісномупросторі. Організувати урок таким чином, щоб учні дійсно працювали в режиміспівробітництва, можна лише розуміючи, які компоненти запускають механізмспівробітництва.
Оволодіння суттєвими компонентамиспівробітництва дає можливість вчителям:
• застосовувати кооперативне навчання за умов роботи за діючиминавчальними програмами в межах звичайних шкільних курсів;
• перебудовувати уроки, вже побудовані на принципах кооперативногонавчання, таким чином, щоб вони відповідали даній навчальній ситуації ідозволяли корегувати недоліки навчальних програм та недостатній пізнавальнийрівень учнів;
• діагностувати проблеми, що можуть виникнути в деяких учнів прикооперативному навчанні, і втручатися, щоб збільшити ефективність навчання вгрупі.
Суттєвими компонентами співробітництва є навчання:
Позитивна взаємозалежність. Її можна вважатиуспішно вибудованою, коли члени групи розуміють, що вони пов'язані один з однимтакою мірою, що один не може бути успішним, якщо не будуть успішними усі. Отже,групові нові цілі і завдання варто розробляти і повідомляти учням так щоб вониповірили, що вони або “потонуть”, або “випливуть”) але тільки разом.
Другий основний елемент спільного навчання — особистіснавзаємодія, що стимулює діяльність, причому важливо, щоб учні фізичнорозташовувалися обличчям один до одного. Учні повинні спільно займатисяреальною діяльністю, у якій кожний працює на успіх не тільки свій, а йтоваришів, спільно використовуючи можливості, допомагаючи один одному. Існуютьважливі види пізнавальної діяльності і міжособистісної динаміки, що можутьздійснитися тільки у випадку, коли учні сприяють навчанню один одного.
Сюди належить і усне пояснення того, як вирішуватипроблеми, і передача друзям власних знань, і перевірка розуміння, і обговореннядосліджуваних понять. Завдяки цьому групикооперативного навчання є одночасно системою академічної (кожен учень маєкогось, кому небайдужі його успіхив навчанні, бере на себе зобов'язання з надання допомоги) й особистісноїпідтримки (кожен учень має когось, хто тому по-людськи відданий).
Третій елемент — індивідуальна і групова підзвітність.Два рівні підзвітності повинні неодмінно бути структурно включені вуроки, засновані на кооперативному навчанні. Група повинна нестивідповідальність за досягнення своїх цілей, і кожен член повинен відповідати засвою частину роботи. Індивідуальна підзвітність існує, коли оцінюєтьсядіяльність кожної особи, і результати надходять назад у групу, і самій особі —з метою встановити, хто більше потребує допомоги, підтримки і схвалення в ходінавчання. Ціль кооперативного навчання в навчальних групах полягає в тому, щобкожен член групи зміцнився, реалізувався як повноправна особистість.
Четвертим елементом спільного навчання є розвиток навичокміжособистісного спілкування і спілкування в невеликих групах. Спільненавчання є по своїй суті складнішим, ніж конкурентне чи індивідуальне навчання,оскільки учні повинні одночасно виконувати певне завдання (вивчення змістунавчального предмета) і робити групову роботу (ефективно функціонувати як єдинагрупа). Соціальні здібності необхідно розвивати в учнів так само цілеспрямованой акуратно, як і академічні навички. Навички керівництва, прийняття рішень,вироблення довіри, спілкування й улагоджування конфліктів дають учнямможливість успішно справитися як із процесом групової роботи, так і звиконанням академічного завдання. Оскільки співробітництво і конфліктнерозривно пов'язані процедури, то навички конструктивного розв'язанняконфліктів особливо важливі для довгострокового успіху прикооперативному навчанні.
П'ятим основним елементом кооперативного навчання є обробкаданих про роботу групи. Таке опрацювання відбувається, коли члени групиобговорюють, на скільки успішно вони досягають своїх цілей і як вонипідтримують ефективні робочі стосунки.
Група повинна розібратися, які дії окремих її членів корисні,а які марні, і прийняти рішення про те, як варто поводитися надалі: що залишитиі що змінити у своїй поведінці. Підвищення ефективності процесу навчаннявідбувається завдяки ретельному аналізу того, як співпрацюють члени групи, івизначенню способів поліпшення ефективності цієї роботи.
Кооперативне навчання може здійснюватись не тільки в групах,а й у парах. Пара є різновидом навчального колективу, де відбуваєтьсявзаємонавчання. Взаємодія учнів у парі, порівнянно з групою, має своїособливості. Робота в парах застосовується і як окрема самостійна технологіянавчання, як підготовчий етап до роботи в групах, який допомагає розвинути вучнів комунікативні та інші вміння і навички. Невимушена обстановка в малій групісприяє розвиткові у сором'язливих учнів навичок міжособистісного спілкування.Крім того, технології кооперативного навчання вчать учнів уникати конфліктнихситуацій при вирішенні спірних питань.
Дискусії в малих групах стимулюють роботу командою. Потікідей допомагає учням бути корисними один одному. Висловлення думок дає їм змогувідчути їхні власні ресурси та зміцнити їх.
Сутнісним є встановлення міцного контакту між учителем ікласом, а також між учнями.
Отже, основними ознаками кооперативної групової роботи є:
1. Поділ класу на групи для досягнення конкретного навчальногорезультату.
2. Склад групи не може бути постійним протягом тривалого часу. Вінзмінюється залежно від змісту і характеру навчальних завдань, що необхідновиконати.
3. Кожна група розв'язує певну проблему, визначену завданням.
4. Завдання в групі виконується таким способом, щоб можна буловрахувати й оцінити індивідуальний внесок кожного члена групи й групи в цілому.Кількість учнів у групі залежить від загальної кількості їх у класі, характеруй обсягу знань, що опрацьовуються, наявності необхідних матеріалів, часу,відведеного на виконання роботи, вона обумовлюється наданням кожному учневіможливості зробити чітко визначений внесок у виконання завдання. Оптимальноювважають групу з 3-6 осіб.
Зі збільшенням розміру групи збільшується рівень набуттяспроможності, досвіду і навичок. Проте підвищується ймовірність порушень правилповедінки, прийнятих усіма. Групи непарної і парної кількості членів — незгодаскладніше долається в групах з парною кількістю членів. Групам з непарноюкількістю властива краща спроможність вибратися з глухого кута.
Об'єднання в групи може здійснюватись вчителем (здебільшогона добровільній основі, за результатами жеребкуванню або самими учнями завласним вибором.
Таким чином, використання групових форм організаціїдіяльності учнів у рамках класно-урочної системи навчання дає змогу позбутися деяких її вад і єоднією з умов використання інтерактивних технологій навчання.
РОЗДІЛ ІІ. ВИДИ ТЕХНОЛОГІЙ ІНТЕРАКТИВНОГО УРОКУ В ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ
Для засвоєннянавчального матеріалу необхідно щоб теорія не розходилася з практикою. Саметому досвідчений вчитель після пояснення теоретичного матеріалу завжди звертаєувагу на практичні елементи у вивченні даного матеріалу. Саме практична частинау навчанні повинна бути домінуючою.
Проходячипрактику в школі я спостерігала, що інтегроване навчання створює комфортніумови, за яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальнуспроможність.
Слід зауважититакож, що, враховуючи відсутність у науковій літературі будь-якої класифікаціїінтерактивних технологій навчання, ми визначили їх умовну робочу класифікаціюза формами навчання (моделями), у яких реалізуються інтерактивні технології. Мирозподіляємо їх на чотири групи залежно від мети уроку та форм організаціїнавчальної діяльності учнів:
• Інтерактивнітехнології кооперативного навчання.
• Інтерактивнітехнології колективно-групового навчання.
• Технологіїситуативного моделювання.
• Технологіїопрацювання дискусійних питань.
Парна і груповаробота організовується як на уроках засвоєння, так і на уроках застосуваннязнань, умінь та навичок. Це може відбуватися одразу ж після викладу вчителемнового матеріалу, на початку нового уроку замість опитування, на спеціальномууроці, присвяченому застосуванню знань, умінь та навичок, або бути частиноюповторювально-узагальнюючого уроку.
Технологія “Робота в парах” особливо актуальна на початковихетапах навчання учнів роботи у малих групах. Вона була використана длядосягнення дидактичної мети: засвоєння, закріплення, перевірки знань. За умовпарної роботи всі діти в класі отримали рідкісну можливість говорити,висловлюватись. Робота в парах дала учням час подумати, обмінятись ідеями зпартнером і лише тоді озвучувати свої думки перед класом. Вона посприяларозвитку навичок спілкування, вміння висловлюватись, критичного мислення,вміння переконувати й вести дискусію. Використання цього методу сприяло тому,що учні не могли ухилитись від виконання завдання. Під час роботи в парахшвидко виконували вправи, які за інших умов потребували великої затрати часу.Серед них:
· Обговорюваликороткий текст, завдання, письмовий документ.
· Бралиінтерв’ю і визначали ставленняпартнера до заданого читання, лекції чи іншої навчальної діяльності.
· Зробиликритичний аналіз письмової роботи один одного.
· Сформулювалипідсумок уроку з теми.
· Розробилиразом питання до викладача та інших учнів.
· Проаналізувалиразом проблему, вправу.
· Протестувалита оцінили один одного.
· Даливідповіді на запитання вчителя.
· Порівнялизаписи зроблені в класі.
Для організаціїроботи було:
· запропонованоучням завдання, поставлено запитання для невеликої дискусії. Після поясненняпитань та фактів, наведених у завданні, було дано їм 2 хв. для продумуванняможливих відповідей індивідуально.
· об’єднано учнів у пари, визначено хто зних буде висловлюватись першим, і щоб обговорили свої ідеї один з одним. Зразувизначено час на висловлення кожного в парі і спільне обговорення. Це допомагаєзвикнути до чіткої організації роботи в парах.
· позакінченні часу на обговорення кожна пара представляє результати роботи,обмінюється своїми ідеями та аргументами з усім класом. За потребою це можебути початком дискусії. (Див. додаток 1).
Мозковий штурм
На урокахіноземної мови використовувалась також відома інтерактивна технологіяколективного обговорення, що широко застосовується для вироблення кількохвирішень конкретної проблеми. “Мозковийштурм“ спонука учнів проявити уяву та творчість, дав їм можливість вільновисловлювати свої думки.
Мета “мозкового штурму” в тому, щоб зібрати якомога більшеідей щодо проблеми від усіх учнів протягом обмеженого періоду часу.
Організаціяроботи:
Після презентаціїпроблеми та чіткого формулювання проблемного питання запропоновано всімвисловити ідеї, коментарі щодо цієї проблеми. Усі пропозиції записуються надошці чи великому аркуші паперу в порядку їх виголошення без зауважень,коментарів.
Звертається увагана такі моменти:
1. Під час“висування ідеї“ не пропускала жодної. Бо якщо судити про ідеї і оцінювати їх,учні зосередять більше уваги на відстоюванні своїх ідей, ніж на пропозиціїнових.
2. Необхіднозаохочувати всіх до висування якомога більшої кількості ідей. Вартопідтримувати і фіксувати навіть фантастичні ідеї.
3. Кількість ідейзаохочується. В остаточному підсумку кількість породжує якість. В умовахвисування великої кількості ідей учасники “штурму“ мають можливістьпофантазувати.
4. Спонукайтевсіх учнів розвивати або змінювати ідеї інших. Об'єднання висунутих раніше ідеї призвело до появи нових, якіперевершили первинні.
(Див. додаток 2).
Ажурна пилка
Технологіявикористовується для створення на уроці ситуації, яка дає змогу учням працюватиразом для засвоєння великої кількості інформації за короткий проміжок часу.Ефективна і може змінити лекцію у тих випадках, коли початкова інформаціяповинна бути донесена до учнів перед проведенням основного уроку. Заохочуєучнів допомагати один одному вчитися, навчаючи.
Організаціяроботи:
1.Щоб підготуватиучнів до уроку з великим обсягом інформації, слід підібрати матеріал,необхідний для уроку і підготувати індивідуальний інформаційний пакет длякожного учня ( вирізки з газет, статті тощо).
2. Підготуватитаблички з кольоровими позначками, щоб учні змогли визначити завдання дляїхньої групи. Кожен учень входить у дві групи — “домашню“ і “експертну“.Спочатку учні були об'єднані у “домашні“ групи, апотім створені “експертні“ групи за допомогою кольорових позначок. У кожній“домашній“ групі всі учасники мали позначки різних кольорів, а у кожній“експертній“ – однакові.
3. Учніврозписали по “домашніх“ групах від 3 до 5 осіб —, залежно від кількості учнів.Кожен учень був поінформований, хто входить до його “домашньої“ групи, тому щоїї члени збирались раніше. “Домашнім“ групам дали “порцію“ інформацію длязасвоєння, щоб обмінятись нею потім з іншими.
4. Післязавершення роботи домашніх груп учні розійшлися по своїх кольорових“ групах, девони стали експертами з окремої теми ( своєї частини інформації). Наприклад,всі “червоні“ зібралися біля дошки, а всі “сині“ – у холі. В кожній групі бувпредставник з кожної домашньої групи.
5. Кожнаекспертна група вислухала всіх представників домашніх груп і проаналізуваламатеріал в цілому, провела його експертні оцінку за визначений час. Післязавершення роботи учням було запропоновано повернутись “додому“. Кожен ученьподілився інформацією, отриманою в експертній групі з членами своєї “домашньої“групи. Наприклад, всі учні під номером 1 зустрілись перед класом. В “домашніх“групах було по одній особі з експертних груп. Учні донесли інформацію якісно ів повному обсязі за визначений учителем час. (Див. додаток 3).
Симуляції абоімітаційні ігри
Імітаціяминазивають процедури з виконанням певних простих відомих дій, які відтворюютьбудь-які явища навколишньої дійсності. Учасники імітації реагують на конкретнуситуацію в рамках заданої програми, чітко виконуючи інструкцію. Під часімітації учні отримали чіткі поопераційні інструкції. Учні виконували діїіндивідуально. На закінчення певного виду діяльності всі учні отримали подібнийрезультат, але він різнився залежно від індивідуальних особливостей учня.Імітаційна гра позитивно вплинула на розвиток уяви та навички критичногомислення, посприяла застосуванню на практиці вміння вирішувати проблеми.
Організаціяроботи:
1. Було обраноявище, тему для імітації.
2. Сплановановсе, що необхідно для імітації, продумано участь у ній всього класу.
3. Надано учнямдостатньо інформації, щоб вони могли впевнено виконувати всі процедури.
4. Передімітацією було зроблено короткий вступ.
5. Заздалегідьпродумано запитання для підбиття підсумків. (Див. додаток ).
Складнішіімітаційні ігри називаються симуляціями. Це – створені вчителемситуації, під час яких учні копіюють у прощеному вигляді процедури, пов'язані здіяльність суспільних інститутів, які існують у справжньому житті. Готуючиучнів до симуляції, вчитель має не тільки розподілити ролі, а й з'ясувати зкожним виконавцем послідовність його дій та висловлювань.(Див. додаток 4)
Рольова гра
Імітує реальністьпризначенням ролей учасникам і наданням їм можливості діяти, наче насправді.Кожна особа в рольовій грі має чітко знати зміст її ролі та мету рольової гривзагалі.
Мета рольової гри– визначити ставлення до конкретної життєвої ситуації, набути досвіду шляхомгри, допомогти навчитися через досвід та почуття. Рольова гра була використана дляотримання конкретних навичок, вмінь і знань. Розігрування конкретної життєвоїситуації за ролями допомогло учням виробити власне ставлення до неї, набутидосвіду шляхом гри, сприяти розвитку уяви і навичок критичного мислення,вихованню спроможності знаходити і розглядати можливості дій, співчувати іншим.
У ході рольовоїгри учасники “розігрували у ролях“ визначену ситуацію. Рольова гра потребувалапочаткові вправи, була простою з наступними ускладненнями. Учні розігрувалисвою роль, моделюючи свою реальну поведінку, якщо це була ситуація. в яких вонивже побували.
Організаціяроботи:
1. Сформульованопроблему, яку ілюструє рольова гра.
2. Спільно зучнями визначено кількісний склад учасників а також продумано, як доцільнішепрацювати над грою. Нерішучих учнів заохочували до співучасті.
3. Учням наданодостатньо інформації, щоб вони переконливо виконували свої ролі.
4. Продумано самсценарій рольової гри, який може бути складений у вигляді:
а) розповіді, підчас якої ведучий розкриває суть справи, а решта учнів озвучують її, розкриваючизміст через ролі своїх персонажів.
б) інсценізації, підчас якої герої діють частково спонтанно, але відтворюють основну ідею.
Було забезпеченоактивну участь всього класу в проведенні вправи. Наприкінці ретельно обговорилиміркування учнів з приводу вправи. Вправи проводились в обстановці довіри, щобучні не почувались та розуміли, що реагувати можна по-різному. Практикадопомогла учням почувати себе впевненіше при проведенні таких вправ.
Відповідаючи напевні запитання і обговорюючи ситуацію, діти поступово вийшли з ролей. (Див.додаток5)
Дискусія
Дискусіяєважливим засобом пізнавальної діяльності учнів у процесі навчання. Вона значноюмірою сприяє розвитку критичного мислення, дає можливість визначити власнупозицію, формує навички відстоювати свою думку, поглиблює знання зобговорюваної проблеми і все це повністю відповідає завданням сучасної школи. Дискусія– це широке публічне обговорення якогось спірного питання. Є такі видидискусій: дискусія в стилі телевізійного ток-шоу та оцінювальна дискусія.
При плануваннідискусії враховувалось кілька важливих моментів: час, необхідний для проведеннядискусії, його узгодженість з іншими видами роботи під час навчального заняття,місце, яке має давати можливість здійснювати всі необхідні пересування учнів істворювати оптимальні умови для обговорення учнями проблеми і стеження за їїперебігом решти учнів, матеріали, необхідні для роботи учнів. Протягом усієїроботи груп в полі зору трималось три основних моменти: мета, від якої не слідвідхилятися, час, якого слід дотримуватись, щоб досягнути мети, підсумки, щобне втратити сенс самої дискусії. В основній вступній частині було створеноемоційний та інтелектуальний настрій дискусії.
Організаціяроботи. 1.Обранотему для дискусії. Вона була сформульована проблемно, щоб підходи до їївисвітлення були різновекторними.
2. Дуже важливимелементом дискусії є план. Він був запропонований учасникам заздалегідь.
3. Булопідготовано матеріал, який учні повинні були прочитати вдома. У ньому буловикладено всі точки зору.
4. Складеносписок запитань, які допомагають привертати увагу до проблеми.
5. Було створеноатмосферу довіри, щоб дискусія була відвертою.
ВИСНОВКИ
Як і чимзацікавити учнів різного віку, щоб предмет був для них цікавим, потрібним,таким, коли на урок хочеться йти, а з уроку – ні. Напевно, найважливіше – створюватитакі ситуації на уроці, щоб учні були постійно в пошуку і знаходили відповідіна різні питання.
Гуманізація йдиференціація шкільної освіти вимагає пошуків нових підходів не лише до змісту,форм і методів навчання, а й до учіння – активної пізнавальної діяльностішколярів у процесі навчання.
З-поміж найбільшефективних і цікавих для учнів форм організації і проведення занять можнаназвати різноманітні тренінги, моделюючі заняття, практичні заняття з навчаннядіагностики рівнів інтелектуального та морального розвитку учнів, виконаннявправ, характерних для шкільного навчально- виховного процесу, конкурсипедагогічної майстерності, ділові, рольові ігри, дискусії різних видів.
При цьому яспиралась на наявні у сучасній педагогічній літературі рекомендації, зокремапро те, що основний сенс сучасної навчальної діяльності повинен полягати упідвищенні пізнавальної активності учнів, стимуляції інтересу до навчальнихзанять; розвитку ініціативи і творчості потенціалу особистості учня; вона такожповинна допомогти створити у вчителів установку на творчу професійнудіяльність, на постійний пошук.
Добрапоінформованість вчителів про новації є передумовою схильності до творчості.
Задоволенняпрофесією і своїм місцем роботи збільшує позитивне відношення до новацій.
Застосуванняновацій в навчальній технології стимулює вчителя застосовувати відповідніновації в організації і методиці навчальної роботи.
Інноваційніпроцеси визначають динаміку прогресивного розвитку освіти і виховання
Інайістотніший висновок – учні більше цінять вчителів які застосовують новації, натаких уроках вони більш активні, творчість вчителя збуджує в них бажаннявипробовувати й власні сили в творчій діяльності.
ЛІТЕРАТУРА
1. Артемчук Г. Просучасні підходи до вивчення та викладання іноземних мов. Рідна школа.-2003. — №9. с.15-16.
2. Бабанов К.О.Інноваційні системи, технології та моделі навчання історії в школі. Монографія.–Запоріжжя: Просвіта. 2000. – 260с.
3. Богданова І.М.Професійна підготовка майбутніх вчителів на основі застосування інноваційнихтехнологій. Автореферат дисертації на здобуття наук. ступеня доктора пед.наук. – К.: Либідь. 1998. -22с.
4. Буркова Л.Гіпотетична побудова моделі адаптивної експертної системи освітніх інновацій.Рідна школа.- №9. с. 10-12.
5. Гавриш І. В.Інноваційні процеси – невід'ємна ознака освітнього українського сьогодення.Теорія і практика упр. соц. системи: психологія. педагогіка, соціологія. — 2—1.- № 1 .- с. 66-71.
6. Гуманкова О.П.Заглиблюючись у світ науки. // Іноземні мови в навчальних закладах. 2003. -№1.с. 100-103.
7. Дьяченко В.К. Новая дидактика. М.: Пед… России. 2002. -227с.
8. Кравченко Г. Ю.Інноваційний процес у сучасній школі. Засоби навчальної та науково-дослідноїроботи: Зб. наук. пр. / Харків. держ. пед. ін-т ім. Г. С. Сковороди. За заг.ред. В. І. Євдокимова, О. М. Микитюка. – Харків, 2002. – Вип. 17. – с. 18-21.
9. Ксензова Г.Ю. Перспективные школьныетехнологии. -М.: 2001. -76с.
10. Махмутов М.И. Современный урок. –М. 1984.
11. Мельникова С.И., ЯворскаяЛ.Н. Игровые формы учебных занятий. –Х.: ХГУ, 2001. – 50с.
12. Онищук В.А. Урок всовременной школе. –М.: Просвещение, 1988, -150с.
13. Побірченко Н. Інноваційніпідходи до підготовки майбутніх вчителів у контексті реформування системи вищоїпедагогічної освіти. Рідна школа.- 2003.-№3. с. 5-7.
14. Пометун О., Пироженко Л.Інтерактивні технології навчання: теорія, практика, досвід. –К., 2002. -135с.
15. Савченко О.Я. Дидактикапочаткової школи. –К.: Вища школа,1997, -415с.
16. Селевко Г.К. Современныеобразовательные технологии. М.: Народное образование, 1998, -360с.
17. Смирнов С.А. Педагогіка.–М., 2002, -204с.
18. Суровцева Р. Ф. Проблемаінноваційної діяльності в педагогічній теорії та практиці. Наука і освіта. — 2001.- № 6.- с. 116-120.
19. Фальтус Р. Приготуватися дороботи в групах. // Робота в групах. Вибрані статті. Переклад з польської –Варшава, 1994, -с.7-14.
20. Хутірський А.В.Современная дидактика. – С.-Петербург, 2001, -533с.
21. Чорная Н.М. Дидактическиеиммитационно-моделирующиє игры в современной школе и педагогике США. //Диссертация насоискание степени канд. пед. наук.
22. Щербань П.М. Національнеспрямування навч.-вих. процесу закладів освіти. //Рідна школа, 2001, — №5. с.10-13.
23. Ярошенко О.Г. Групованавчальна діяльність школярів: теорія і методика. –К.: Партнер, 1997, -193с.
ДОДАТОК 1
РОБОТА В ПАРАХ
Відмінюваннядієслів в майбутньому часі
1.Учитель спонукає учнівпригадати за якою ознакою дієслова в майбутньому часі поділяються надієвідміни.
2.Відповідь учнів: “Залежно відзакінчення основи дієслова –arдля першої дієвідміни; — erдля другої; -irтретьої.
3.Учитнль пояснює, що деякідієслова становлять виняток.
4.Для організації навчальноїформи Робота в парах учитель готує набір карток(по одній для кожної париучнів).
“№1.
Визначте, які з поданихдієслів належать до першої дієвідміни. Провідміняйте їх по особах.
comer, ir,comprar, fumar, crear.
№2.
Визначте, які зподаних дієслів належать до другої дієвідміни. Провідміняйте їх по особах.
decir, dejar, tener, haber, ser.
№3.
Визначте, які зподаних дієслів належать до третьої дієвідміни. Провідміняйте їх по особах.
venir, decir,hacer, estar, construir.
6.Карткироздаються кожній парі.
7.Вчительпропонує за одну хв. ознайомитися із завданням і обдумати свій висновок.
8.За сигналомучителя учні повертаються обличчям один до одного і висловлюються вголос спершуті, що праворуч 30сек. а потім ті, що ліворуч 30 сек.
9.Коли часвичерпано вчитель надає слово представникам пар, а решта, що опрацьовували тесаме завдання в разі неповної відповіді доповнюють.
10.Вчительпідсумовує усе.
ДОДАТОК 2
МОЗКОВИЙ ШТУРМ
Чому мибрешемо?
1. Учительзвертається до всього класу: “ Як ми думаємо або чому ми брешемо?" Називаєпроблему, яку треба розв'язати та запрошує взятиучасть в її обговорення шляхом обдумування. Він розповідає історію з життя, якапов'язана з темою даного інтерактивного методу.
2. Обранапроблема записується на дошці.
3. Всі учасники“штурму“ думають про проблему, здійснюється вибір правильних ідей і пошукспільних причин, які створюють цю проблему.
4. На дошцізаписуються всі ідеї, які пропонуються:
Причина 1 –бажання самоствердитись,
причина 2 –намагання приховати провину,
причина 3 –внести азарт в своє життя.
5. Робота взошиті: після того, як майже всі причини зібрано, учні в зошитах аналізують,розвивають ці причини.
6. Проводитьсяобговорення і оцінювання запропонованих визначень, вибирається якомога більшеідей щодо вирішення проблеми.
ДОДАТОК 3
АЖУРНА ПИЛКА
На попередньомууроці вчитель роздав кожному учневі картку певного кольору з номером на ній(від 1 до 4). Сформувалося 4 групи по чотири особи в кожній. Групи отрималипевні завдання.
“Червоні“ –сформулювати, довести та пояснити на прикладах утворення вищого ступеня порівнянняприкметників в англійській мові.
“Сині“ – сформулювати,довести та пояснити на прикладах утворення найвищого ступеня порівняннябагатоскладових прикметників.
“Зелені“ –сформулювати, довести та пояснити на прикладах утворення присвійного іменника ванглійській мові.
“Жовті“ –Сформулювати, довести та пояснити на прикладах утворення ступенів порівнянняодно- та двоскладових прикметників.
Вправа будуєтьсяза такими етапами:
1) учнямпропонується об'єднати в групи відповідно докольору картки, яку вони отримали (“домашні“ групи). У домашніх групах учніобмінюються інформацією, проводять взаємоопитування, розв'язують завдання,підготовані вдома.
2) учительпропонує учням об'єднатися в групи відповіднодо своїх номерів (“експертні“ групи). У кожній “експертній“ групі опиняютьсяпредставники з кожної “домашньої“ групи. Учасники та учасниці формулюють,доводять, показують на прикладах утворення ступенів порівняння прикметників тазаписують у зошитах.
3) учительпропонує учням об'єднатися в “домашні“ групи, учасники яких обмінюються міжсобою інформацією, отриманою в “експертних“ групах (формулюють, доводять тапояснюють утворення найвищого ступеня порівняння прикметників та показують наприкладах).
4) клас об'єднується в загальне коло дляпідбиття підсумків уроку.