Збагачення словникового запасу молодших школярів під час засвоєння граматико-орфографічних знань

Міністерствоосвіти і науки України
Тернопільськийнаціональний педагогічний університет
іменіВолодимира Гнатюка
ДИПЛОМНАРОБОТА
Збагаченнясловникового запасу молодших школярів під час засвоєння граматико-орфографічнихзнань
Тернопіль-2009

ЗМІСТВСТУП
РОЗДІЛ 1. ТеоретичніПЕРЕДУМОВИ ВИВЧЕННЯ СЛОВА ЯК ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНОЇ ОДИНИЦІ МОВИ
1.1    Слово як основна одиниця лексикології
1.2    Проблеми класифікації лексики
РОЗДІЛ 2. РОБОТАНАД ЗБАГАЧЕННЯМ СЛОВНИКОВОГО ЗАПАСУ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ
2.1 Шляхи збагачення словниковогозапасу молодших школярів
2.2 Система вправ зі збагаченнясловникового запасу учнів початкових класів
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ
ВСТУП
Методика викладання української мови як наука прагне віднайти шляхинайбільш результативного навчання, зокрема визначити мету викладання мови,обґрунтувати принципи навчання з урахуванням закономірностей засвоєнняфонетики, лексики, граматики, правопису, вмотивувати найекономніші йнайефективніші методи й прийоми навчання, вчить виявляти недоліки у викладанніі долати їх. Від успішного розвитку методики, безпосередньо пов'язаної зжиттям, зі школою великою мірою залежить ступінь піднесення культури народу.
Підвищення наукового рівня шкільного курсу рідної мови сприяє встановленнюоптимального співвідношення між теорією і практичним засвоєнням учнямипрограмового матеріалу, формуванням умінь і навичок усного й писемногомовлення.
Вивчення мови, невіддільне від розвитку усного і писемного мовленняучнів, передбачає збагачення їх словникового запасу, оволодіння нормамилітературної мови на всіх рівнях, формування в школярів умінь і навичокзв'язного викладу думок. Саме тому в початковій школі провідним принципомнавчання виступає розвиток мовлення молодших школярів, звідки випливаєнеобхідність розвитку їх активного і пасивного словника, активізації йзбагачення словникового запасу кожного учня.
Розвинене мовлення людини – не тільки форма думки, а й сама думка,супутник мислення, свідомості, джерело пам'яті. Створені за допомогою мовиобрази, описи подій, якостей, властивостей найрізноманітніших виявів життялюдей є вищим актом пізнавальної діяльності людини. «Мовна поведінка, — пише В. Бадер, — як частина загальної поведінки людей свідчить як про рівеньрозумового розвитку, так і про рівень їх виховання. Вона репрезентує людину вцілому» [2, 31].
Ознайомлення із словниковим багатством, своєрідністю звукової таінтонаційної системи, словотворчими властивостями, особливостями граматичноїбудови, художньо-зображальними засобами мови розкриває учням духовне багатствонароду, сприяє вихованню патріотизму.
Комунікативна лінія змісту програми [55] передбачає формування у молодшихшколярів чотирьох видів мовленнєвої діяльності — аудіювання, говоріння, читання,письма. Основним завданням таких занять є активне і цілеспрямоване збагачення іудосконалення мовлення учнів; безпосередня підготовка до складання учнямивласних текстів; розвиток логічного мислення; розширення кругозору учнів.
Крім цього, впроцесі роботи над формуванням власної мовленнєвої діяльності учні оволодіваютьі контекстовими уміннями, тобто вчаться висловлюватись на тему, підпорядковуючивисловлювання основній думці вихідного тексту, відбирати матеріал, визначаючи вньому головне і другорядне, використовувати відібраний матеріал у потрібному порядку.
Питанням розвитку мовлення школярів та збагачення їх словникового запасуприділяли багато уваги психологи, мовознавці та методисти (О. Леонтьєв, В. Мухіна,І. Синиця, Г. Ушакова; Л. Варзацька, М. Львов, В. Мельничайко, Г. Рамзаєва, Г. Фомічевата ін.). Проте ці та інші вчені „досліджували переважно загальнометодичніаспекти активізації та розвитку активного й пасивного словника учнів різноговіку і майже не зосереджували уваги на виявленні ролі граматико-орфографічнихзнань” [32, 31] у збагаченні словникового запасу молодших школярів. Все цеобумовлює актуальність проблеми та вибір теми наукового дослідження:«Збагачення словникового запасу молодших школярів під час засвоєнняграматико-орфографічних знань».
Об'єктдослідження – словникова робота на уроках рідної мови.
Предметдослідження – методичне забезпечення процесу словникової роботи при засвоєнніграматико-орфографічних знань.
Мета дипломноїроботи – описати словниковий склад лексики сучасної літературної українськоїмови та виявити найбільш ефективні шляхи збагачення словникового запасумолодших школярів під час засвоєння граматико-орфографічних знань.
Для досягненнямети роботи необхідно виконати такі завдання:
1)        проаналізуватинауково-методичну літературу з проблеми дослідження;
2)        охарактеризуватислово як основнуодиницю лексикології;
3)                 виявити шляхи збагачення словниковогозапасу молодших школярів;
4)        розробитисистему вправдля словникової роботи з використанням граматико-орфографічного матеріалу.
При написанні роботи були використані такі методи педагогічногодослідження: а) аналіз наукових джерел; б) спостереження; в) бесіда; г)теоретичне узагальнення.
Практична значущість дипломної роботи випливає з актуальних завданьудосконалення навчально-виховного процесу у плані збагачення, уточнення йактивізації словникового запасу молодших школярів. Матеріали дослідження можутьвикористовувати учителі початкової школи для ефективної реалізаціїрозвивального потенціалу уроків рідної мови, доповнення навчального матеріалупідручників та інших педагогічних та освітніх цілей.
Дипломна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, спискувикористаних джерел, додатків.
Загальний обсяг роботи складає 85 сторінок.

РОЗДІЛ 1. Теоретичні ПЕРЕДУМОВИ ВИВЧЕННЯ СЛОВА ЯК ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНОЇОДИНИЦІ МОВИ
1.1      Слово якосновна одиниця лексикології
Лексика (грец. lexikos — «словниковий») — це „словниковийсклад мови” [11, 14]. Розділ науки про мову, який вивчає лексику в усьому їїобсязі, називається лексикологією. Основний „предмет лексикологічних досліджень— слова в усіх їх функціональних виявах” [21, 15].
Слово — центральна функціо­нально-структурнаодиниця мови. Усі інші елементи мови існують або для слова й у слові (фонеми таморфеми), або завдяки йому (речення).
Задовільного,логічно бездоганного визначення слова „мовознавча наука ще не має, хоча мовцізавжди чітко відчувають і виділяють у мовленні окремі слова” [34, 27]. Цезумовлено тим, що, ло-перше, слова в мові дуже різні за своїм значенням іфункціями, а по-друге — визначення, яке підходить для однієї мови, часто непридатне для іншої.
Найбільш точно йстисло окреслив слово французький мовознавець А.Мейє (1866—1936): „Слово — цевираження асоціації певного значення з певним комплексом звуків, що піддаєтьсяпевному граматичному використанню” [47, 42]. Проте навіть це визначення далеконе досконале: у ньому чітко не відмежовується слово від морфеми, з одного боку,і від словосполучення, з іншого; не враховано існування в мові багатозначнихслів.
Певне значення(зміст, поняття) властиве не тільки слову, а й морфемі (наприклад, у словібезхмарний реальне значення мають і префікс без-, що вказує на відсутністьчогось, і корінь -хмар-) та фразеологічному словосполученню (пекти раків,передати куті меду, мати олію в голові), яке складається з двох і більше слів.Є багатозначні слова (голова на плечах, голова колони, голова зборів), є слова,зокрема займенники (він, такий, стільки), які не мають самостійного лексичногозначення, набувають його тільки в контексті [54]. Отже, значення не є означальнимдля слова, хоч і обов'язковим.
Не можна вважативизначальною рисою слова і його цільноооформ-леність (непроникність) [61].Наприклад, дієслово читати в складеній формі майбутнього часу (буду читати,читати (буду) виступає в розчленованому вигляді. Складена форма вищого ступеняпорівняння прикметників може виражатися дво­ма частинами: більш поміркований,менш придатний.
Основна відміннариса слова, якою воно відрізняється і від морфеми, і від словосполучення, — ценаявність у ньому певного граматичного значення [67]. Наприклад, наведена вищеформа буду читати — дійсний спосіб, майбутній час, перша особа однини.Граматичне значення має і прислівник швидко (належить до певної частини мови),і прийменник над (крім того, що належить до певної частини мови, ще й вимагаєпісля себе орудного або знахідного відмінка). А в нерозкладному фразеологічномусловосполученні гнути кирпу, що передає одне значення «зазнаватися», граматичнізначення має кожне слово (гнути — дієслово, неозначена форма і т. д.; кирпу —іменник, жіночий рід і т. д.). Поза контекстом займенник він не має лексичногозначення, а граматичні значення має займенник, чоловічий рід, називнийвідмінок, однина.
Отже, слово — цесамостійна, наділена одним або кількома граматичними значеннями одиниця мови,яка передає одне чи більше лексичних значень, легко відтворюється і є будівельнимматеріалом для речення.
Якщо розглядатислово з погляду психології, то це — мінімальний звуковий (чи графічний)подразник, який викликає у свідомості людини певне уявлення — реальний або нереальнийобраз [6, 95]. Наприклад, словосполучення книжка на столі і книжка під столомвикликають у свідомості різні уявлення, бо в них такими мінімальнимиподразниками виступають, крім іменників книжка і стіл, що повторюються в обохвисловах, два різні прийменники на і під. Саме вони й визначають різницю взначенні обох словосполучень, що дає підставу сприймати їх як окремі слова.
Слова виникаютьпо-різному. Назва кенгуру, наприклад, виникла через непорозуміння. Коли англійцізапитували в Австралії тубільців про назву дивовижних тварин, яких вонипобачили тут уперше, ті, не знаючи англійської мови, природно відповідали: «нерозумію», що для англійців звучало як «кенгуру». А такі слова, як ампер, вольт,ват, — це переведені до розряду загальних назв прізвища видатних учених [10,44].
Однак подібнівипадки найменувань поодинокі, нетипові. Звичайно ж, назви виникають стихійно.Люди виділяють у предметі якусь суттєву для них у цей час ознаку і роблять їїпредставником усього предмета. Як писав О.Потебня, „слово виражає не весь змістпоняття, а одну з ознак, саме ту, яка видається народному поглядовінайважливішою” [12, 28]. Наприклад, колись учні писали на окремих аркушахпаперу, але хтось здогадався зшити їх — і за цією ознакою предмет дістав назвузошит. Тепер аркуші скріплюють металевими скобками або склеюють, проте назвазалишається незмінною.
„Ознака предмета,покладена в основу його назви, називається внутрішньою формою слова” [5, 46].Внутрішня форма передається за допомогою морфем (коренів, суфіксів, префіксів).Внутрішня форма – це вмотивованість назви (наприклад, місяць жовтень, бо всежовтіє; олівець, бо колись стрижень для нього виготовляли з олова). З часомслова можуть втрачати свою внутрішню форму і стають немотивованими (наприклад,тепер уже ніхто не відчуває зв'язку слова жир із жити; поліно, полин, попіл ізпалити тощо, хоча колись такий зв'язок був самоочевидний)
Слово в мовленнівиступає в різних формах і з різним значенням. Для позначення всіх різновидівслова терміна слово недостатньо. Тому в лексикології використовують ще поняттялексема й словоформа [67, 95-96].
Лексема — це окреме слово з усієюсукупністю властивих йому форм словозміни й значень у різних контекстах. Наприклад,форми голова, голови, голові, голову і т. д. з усіма значеннями («частинатіла», «керівник установи», «передня частина колони» і т. п.) становлять однулексему — голова. Лексема — це узагальнене, абстрактне поняття.
Словоформа – це окреме слово в певнійграматичній формі. Наприклад, корінь, кореня, кореневі, коренем — це одна лексема,але чотири різні словоформи.
Слово, якправило, має одне чи більше лексичних значень, тобто має свою семантику.Семантика — це „смислова сторона мовних одиниць: слів, словосполучень,фразеологізмів, морфем” [18, 60].
Під лексичнимзначенням (семантикою) слова розуміють „історично закріплену у свідомостінароду (колективу) співвіднесеність слова з певним явищем” [24, 85]. Наприклад,коли француз чує слово baton, у його уяві постає палка, а коли ми чуємо словобатон, то уявляємо білий хліб довгастої форми.
У нашійсвідомості існує ідеальне (не дзеркальне) відображення світу. Ми можемо уявитибудь-який предмет або явище, тобто вичленувати його із суцільної картини,зосередити на ньому увагу (наприклад, яблуко). І коли з цим образом рефлекторноз'єднується звуковий комплекс (набір звуків — Ійа'блуко]) і цей „зв'язокзакріплюється в нашій свідомості, виникає слово з певним лексичним значенням”[27, 8]. У пам'яті утворюється стійкий образ певного звукового комплексу (образслова), який щоразу, коли його чуємо, викликає в уяві образ того самогопредмета реальної дійсності.
Реальний „предмет(чи явище) як об'єкт найменування називається денотатом (позначуваним). Йогоузагальнений, абстрактний образ у нашій уяві — це сигніфікат (позначка, образ)”[61, 85]. Сигніфікат, пов'язуючись з образом слова, стає лексичним значеннямслова. Коли ми бачимо реальний предмет (чи явище), завдяки сигніфікатовіпригадуємо його назву. І навпаки, коли чуємо назву, через образ слова активізуємосигніфікат і, зіставляючи його з довкіллям, упізнаємо названий словом предмет(чи явище).
Таким чином,лексичне значення і звукова форма слова виступають як нерозривна єдність, уякій лексичне значення — ідеальний зміст, а звукова форма — матеріальнаоболонка.
Лексичне значенняслова „не мотивується його звуковою формою, як, скажімо, вміст торбини незумовлюється її формою чи матеріалом, з якої її виготовлено” [67, 120](значення слова мотивується його морфемним, а не звуковим складом). Однакові зазвуковим складом слова в різних мовах, звичайно, мають різне значення.Наприклад, латинське слово pes означає «нога», а не «пес»; німецьке слово rotозначає «червоний», а не «рот». А однакові предмети (чи явища) у різних мовахназиваються по-різному: в українській — стіл, у німецькій — Tisch [ti§], уфранцузькій — table [tabl], в англійській — table [teibl] тощо.
Мотивованіприродними звуками тільки звуконаслідувальні слова, і то лише частково: урізних мовах звуки навіть тієї самої тварини передаються по-різному.Українському звуконаслідувальному слову гав-гав відповідає німецьке wau-wau,англійське bow-bow, французьке gnaf-gnaf, італійське bau-bau; українськийпівень співає кукуріку, російський — кукареку, німецький — kikeriki,французький — сосогісо, шведський — kukeliku, англійський — cock-a-doodle-doo[35, 138].
На образреального предмета (сигніфікат) можуть „накладатися додаткові враження, оцінки(мовби дивимося на предмет-денотат через кольорові окуляри). Такий додаток доденотата називається конотатом (супроводом), а додаткове емоційне чистилістичне значення слова — конотативним, тобто супровідним (на відміну відосновного — денотативного)” [18, 67]. Наприклад, у слові яблучко денотативнезначення — «плід яблуні» (як і в слові яблуко), конотативне — пестливеставлення мовця до названого предмета (такого значення в слові яблуко немає).
Межі значенняслова окреслюються в його відношеннях до інших слів, близьких за значенням [25,102]. Наприклад, значення слова вечір, з одного боку, обмежується значенням словадень («уже не день»), а з другого — значенням слова ніч («ще не ніч»). Так самопідліток — «уже не дитина», але «ще не юнак». Значення слова уточнюється такожконтекстом, який відсікає одні сторони значення й активізує інші. Наприклад,досить різне значення має слово чорний у словосполученнях чорна сажа, чорнахмара, чорний хліб, чорний хід, чорний день.
Слово називаєконкретні предмети, явища й узагальнює водночас. Наприклад, словом книжка можнапозначити як певну якусь книжку (Подай мені книжку), так і книжку взагалі(Книжка — джерело знань).
Словоузагальнюється в понятті [17]. Наприклад, коли ми чуємо слово лід, у нашій уявівиникає твердий, прозорий, дуже холодний кристал або застигла, холодна,блискуча гладінь ставка чи річки. Це лексичне значення слова. Але якщоподумаємо, то пригадаємо, що лід — це вода у твердому, кристалічному стані,якого вона набуває при температурі, нижчій за 0 °С, і т. д. Це поняття про лід.
Поняття — „результатузагальнення суттєвих ознак об'єкта чи низки однорідних об'єктів дійсності.Поняття в нашій свідомості пов'язане як із сигніфікатом, так і з образом слова”[4, 67]. Воно активізується і тоді, коли ми спостерігаємо якийсь предмет (чиявище), і тоді, коли ми чуємо назву предмета (чи явища).
Поняття пропредмет „впливає на сигніфікат, тобто загострює нашу увагу на тих ознакахпредмета, які є справді розрізнювальними, визначальними в його розпізнанні” [2,35] (наприклад, при розрізненні блідої поганки і подібної до неї печериці). Такпоняття входить у лексичне значення слова (у свідомості не лише окремих людей,а й усього суспільства), і лексичне значення не обов'язково передбачає такожнаявність поняття (наприклад, не кожна людина має поняття про комп'ютер, хочазнає, що це таке і навіть може користуватися ним). Поняття ж обов'язковопов'язується з лексичним значенням, яке у свідомості людини виступаєорганізуючим центром для вичленуваних суттєвих ознак, з яких формується поняття.
Слово узагальнює(тобто виступає представником багатьох однорідних предметів) на двох рівнях: нарівні сигніфікату — за зовнішніми, поверхневими ознаками — і на рівні поняття —за внутрішніми, суттєвими властивостями [20, 67]. Наприклад, якщо на рівнісигніфікату в обсяг слова дерево ми зараховуємо й банан, то на рівні поняття цярослина включається в обсяг слова трава (в Енциклопедичному словнику дано такевизначення: «Банан — рід багаторічних трав'янистих рослин») [21, 72].
Поняттяутворюється на основі життєвого досвіду як індивіда, так і суспільства вцілому. Воно формується прив'язано до слова і виражається ним. Проте не всіслова можуть виражати поняття [67]. Зокрема не виражають понять вигуки (ой, ах,кукуріку), займенники (він, такий, стільки), власні назви (Марія, Іваненко).
Слово, якезвучить, асоціюється зі словом, яке зберігається в пам'яті (звуковий чи графічнийобраз слова), а образ слова в пам'яті пов'язаний і з сигніфікатом, і з поняттям[20, 68]. Так ми впізнаємо відомі нам слова, які звучать, розуміємо їхнє лексичнезначення і водночас активізуємо поняття про позначувані ними предмети. Інавпаки, коли ми бачимо якийсь предмет, зіставляємо його із сигніфікатом(узагальненим образом у пам'яті), якщо треба, звертаємось до поняття про нього,ідентифікуємо його, потім рефлекторно через пов'язаний із сигніфікатом образслова пригадуємо його назву і називаємо словом.
За допомогою сліввідповідно до їхнього значення ми членуємо і таким чином пізнаємо навколишнійсвіт. Саме в цьому членуванні та „в способі називання виділених частин іфрагментів і виявляється неповторна національна специфіка як мови, такі народу— її творця” [24, 75].
Кожна мовапо-своєму членує світ, хоча в основному (але тільки в основному) це членуваннязбігається. Наприклад, український підліток — це «вік від 11 до 15 років»,англійський teenager — «вік від 13 до 19 років»; українське рука — «відкінчиків пальців до плеча», а в англійській мові — hand («кисть») і arm («відкисті до плеча»); англійське coat — це українське і пальто, і піджак; інавпаки, українське людина — це англійське і man, і person, і human being. В українськіймові розрізняються за значенням дієслова мити і прати, тим часом у французькій,англійській і німецькій мовах такого розрізнення немає: тут обом українськимсловам відповідають фр. laver, англ. wash, нім. waschen із значенням «очищатищось за допомогою води» [17, 84].
Є три типилексичних значень слів: номінативне (первинне й похідне), фразеологічне йконтекстуальне [67, 102].
Первинненомінативне значення — значення, якого набуло слово водночас із його появою.Воно є основою для виникнення та існування всіх інших значень слова. Первинненомінативне значення слова досить стійке. Виникнувши на певному етапі розвиткумови, воно протягом тривалого часу зберігається майже незмінним. Особливо цестосується загальновживаної лексики. Наприклад, такі слова, як мати, батько,син, око, рука, сонце, дощ, сніг, дерево, квіти, теплий, широкий, синій,думати, іти, я, ти та багато інших означають тепер те саме, що й колись, удавні часи.
У процесірозвитку мови, у постійному спілкуванні людей між собою слова можуть набувати йінших, похідних номінативних значень. Наприклад, слово теплий первісно,очевидно, означало лише температуру, середню між гарячою і холодною: теплавода, теплий дощ, тепле повітря, тепле проміння сонця. Потім це слово сталовживатися й стосовно тих предметів, які добре зберігають тепло, наповненітеплом (тепла хата, теплий будинок), добре захищають від холоду, зігрівають(теплий одяг, тепла хустка). А згодом це значення приємності, комфортабельностіпоширилося й на стосунки між людьми і стало означати «такий, що виражаєдоброзичливе ставлення, прихильність, приязнь» (тепла зустріч, тепле слово,теплий погляд, теплі почуття).
Нове значенняслова спочатку сприймається як побічне, невластиве йому. Але „з часом людизвикають до такого значення, і воно в їхньому сприйманні стає таким самономінативним, притаманним цьому слову, властивим йому й поза контекстом, як ійого первинне значення. Іноді таке похідне значення може стати навіть основним”[23, 50], як це трапилося, наприклад, зі словом основа. Колись воно означало«поздовжні нитки, відповідно натягнуті, щоб, запускаючи поміж них поперечнунитку — уток, ткати полотно». Походить воно від дієслова снувати: пряжу, щобвона стала основою, снували на снівниці — спеціальному ткацькому пристрої.Тепер слово основа означає насамперед «нижня опора чого-небудь» (основабудинку, основа для перекриття), з якого виникло значення «те, на чомущо-небудь тримається, ґрунтується, що є найважливішою частиною, провіднимпринципом, джерелом виникнення, розвитку чого-небудь» (наукова основа, основахудожнього твору, основи знань, основи моралі).
Таким чином, дваі більше номінативних значень можуть передаватися одним словом. Одне з цихзначень — первинне, інші — похідні, і водночас всі вони є прямими для такогослова.
Слова зномінативним лексичним значенням „вступають у зв'язки між собою відповідно дотих реальних зв'язків, які існують між різними предметами і явищами воб'єктивній дійсності, що їх ці слова називають” [36, 67]. Наприклад, дверіможуть зачинятися і відчинятися, скрипіти і грюкати, стояти і лежати (якщо вонизняті із завіс), але не можуть читати, писати, бігати. Тому й іменник дверіможна поєднувати лише з такими дієсловами, як зачинятися, відчинятися,скрипіти, грюкати, стояти, лежати, але не читати, писати, бігати. Торувати(«прокладати вздовж по землі») можна дорогу, шлях, стежку, але не будинок,пісню, думку. Тому й дієслово торувати може сполучатися лише з додатками,вираженими такими словами, як дорога, шлях, путь, стежка, але не будинок,пісня, думка тощо.
Частина слів „обмеженау своїх зв'язках з іншими словами не тому, що таких зв'язків між відповіднимиявищами немає в об'єктивній дійсності, а тому, що інше поєднання цих слів неузвичаєне в мові. Тобто цим словам властиве фразеологічне значення” [43, 22] —значення, яке виявляється в поєднанні лише з одним або кількома строговизначеними словами. Наприклад, прикметник карий вживається тільки у двохсловосполученнях: карі очі, карий кінь; в іншому поєднанні (скажімо, «кареволосся», «карий плід каштана») це слово позбавлене будь-якого змісту. Тимчасом прикметник темно-брунатний, що позначає той самий колір, що й карий,таких обмежень у своєму значенні не має: темно-брунатне волосся,темно-брунатний плід каштана, темно-брунатні очі. Так само можливі лише поєднання:гнідий кінь, буланий кінь, вороний кінь, булатна сталь, булатний меч, булатнашабля, валовий продукт, валовий збір зерна, заплющити очі, жито (пшениця,ячмінь).
Лише уфразеологізмах у сучасній українській мові вживаються такі слова, як, наприклад,байдики (бити байдики), облизень (піймати облизня), лизень (лизень злизав),відкош (дати відкоша), лігма (лігма лежати) тощо. Поза такими словосполученнямиці слова втрачають будь-яке лексичне значення.
Разом із тимслово в реченні може поєднуватися з іншими словами без урахування зв'язків, щоіснують між предметами і явищами в об'єктивній дійсності. Тоді воно набуваєневластивого йому значення, яке сприймається лише в певному контексті: теплийпередзвін заводів (М. Рильський), море сміху (С. Васильченко), клубок болю (М.Стельмах), п'яно гойдали головами соняшники (Ю. Мушкетик), вродиться такашарманка (Гр. Тютюнник). Таке значення слова називається контекстуальним [52,45]. Контекстуального значення найчастіше набуває слово, вжите переносно дляемоційної — позитивної чи негативної — характеристики особи, предмета, явища.
Слова буваютьоднозначні й багатозначні, мають пряме й переносне значення [78, 124-125].
Слово, що маєодне значення, називається однозначним. Одне значення мають переважно назвилюдей за різними ознаками (українець, киянин, слюсар, лікар, директор, родич,удівець), назви тварин (олень, леопард, нутрія, дельфін, окунь, краб, стриж,горобець, комар), назви рослин (сосна, тополя, вишня, городина, пшениця, буряк,жоржина, ромашка, чистотіл), назви конкретних предметів (споруда, шафа,стілець, долото, лопата, торба, піджак, паркан), назви місяців і днів (січень,лютий, понеділок, вівторок), більшість відносних прикметників (міський,латунний, кленовий, морський, тутешній, вчорашній, перелітний, подвійний,дев'ятиповерховий), числівники (два, три, десять) тощо.
Такожоднозначними є терміни (банкнот, вексель, інструкція, катет, аорта, меридіан,тонна, метр).
Слово, що має двазначення і більше, називається багатозначним. Здатність слова виступати зрізними значеннями називається багатозначністю, або полісемією.
 Слово може бутибагатозначним тому, що в його назві враховується лише одна якась ознакапредмета. А таку саму ознаку можуть мати й інші, відмінні предмети. Наприклад,основне пряме значення слова стіна — «вертикальна міцна частина будівлі»(матеріал, з якого вона виготовлена, тут не вказується), тому цим словом щеназивають і «прямовисну бічну поверхню чого-небудь» (стіна урвища), і «муровануогорожу» (стіна замку), і переносно «щільний ряд людей» (людська стіна), і таксамо переносно «моральну перепону між людьми» (стіна непорозуміння) тощо.
У такому разіслово у свідомості мовців поєднується за його спільною визначальною ознакою нез одним, а з кількома сигніфікатами. Наприклад, слово лінія означає «вузькасмужка, що тягнеться на якій-небудь поверхні», і саме з основним значенням«смужка, що має протяжність» пов'язуються всі його побічні значення: «уявнасмужка» (лінія горизонту), «межа» (оборонна лінія), «шлях» (трамвайна лінія),«послідовний ряд кровно споріднених осіб» (по материній лінії), «послідовнийрозвиток подій у художньому творі» (сюжетна лінія), «спосіб дії» (лініяповедінки).
Виділяють такожосновне й побічні значення слова [52, 49]. У багатозначному слові одне значення основне,інші — побічні. У слові голова основним є значення «частина тіла», побічними —«розум», «керівник», «передні ряди», «основна річ» тощо. Іноді в слові буваєдва й більше основних значень. Наприклад, слово грубий має три основнізначення: «товстий»; «необроблений»; «брутальний». Часом основним для слова єне первинне його значення, а похідне, як це сталося, наприклад, з іменникомколія, основним значенням для якого тепер є не «наїжджене заглиблення від колісна дорозі», а «лінія з двох паралельно прокладених рейок, призначена для рухупоїздів, трамваїв тощо».
Кожне конкретнезначення багатозначного слова реалізується в контексті, у ситуації: важкаколода (має велику вагу), важка будівля (велика, масивна), важкі кроки(повільні, втомлені), важка робота (вимагає значних зусиль), важкий день(сповнений труднощів), важкий удар (сильний), важкий настрій (гнітючий), важкийбіль (нестерпний), важкий характер (незлагід-ний), важкий погляд (суворий,похмурий) [43, 21].
Більшістьзагальновживаних слів української мови — багатозначні. Наприклад, у «Словникуукраїнської мови» зафіксовано тридцять значень дієслова іти: «ступати ногами»,«рухатися в якомусь напрямку» (про транспорт), «вирушати куди-небудь», «ставатикудись на роботу», «діяти певним чином», «брати шлюб», «знаходити збут» (протовари), «виділятися з чого-небудь», «наставати» і т. д. Слово крило має десятьзначень: «літальний орган птахів», «несуча поверхня літака», «лопать вітряка»,«дашок над колесом автомашини», «бічна частина будівлі», «угруповання в політичнійорганізації» тощо [60, 45-46].
Багатозначністьдає змогу за відносно обмеженої кількості слів називати ними практичнонеобмежену кількість предметів та явищ.
Слово може матипряме і переносне значення [67]. Пряме номінативне значення безпосередньо вказує наспіввідношення слова з тим чи іншим явищем об'єктивної дійсності, як цеісторично закріпилось у свідомості мовців. Пряме значення є переважно первиннимзначенням слова. Наприклад, пряме й первинне значення слова промінь — «світловасмуга, що виходить з якого-небудь джерела світла», усі інші — переносні йпохідні.
Переносненомінативне значення — це одне зі значень слова, яке виникло внаслідокперенесення найменувань одних явиш, предметів, дій, ознак на інші і закріпилосяв ньому як додаткове. Переносне значення завжди похідне, вторинне. Наприклад,значення «початок чогось доброго, позитивного» у слові промінь — переносне(промінь надії, промінь щастя, промінь свободи).
Від переносногозначення слова, що є постійним, слід відрізняти переносне вживання слова. „Переносневживання слова за своїм змістом індивідуальне і використовується лише в певномуконтексті. Значення, яке виникає внаслідок переносного вживання слова, є лишеконтекстуальним, тобто тимчасовим, ситуативним і за словом не закріплюється”[61, 372]. Якщо ж таке значення закріплюється за словом, то воно стаєномінативним.
Розглянемо різнізначення слова полотно: «лляна, конопляна, бавовняна тканина» — пряменомінативне значення; «картина художника», «проїзна частина дороги», «плоскатонка частина інструмента (пилки, ножівки)» — переносні значення, які сталиномінативними. А в реченні Зимовий вечір усе ткав і ткав над селом своїполотна, і вони ніжно спадали з невидимих верстатів на прихоплену морозцемземлю (М. Стельмах) відбулося переносне вживання слова. Однак значення словаполотно («сніговий покрив»), яке при цьому виникло, поки що тількиконтекстуальне.
Переносневживання слова відбувається в мові у вигляді метафори, метонімії, синекдохи[67].
Метафора — перенесення назви з одногопредмета, явища на інший предмет, явище за їхньою схожістю. Метафори бувають закольором (сріблиться річка, бронзовий загар), за формою (мереживо гілок,павутина доріг), за розміром (крапля надії, море радості), за місцем (ніс корабля),за динамічністю (спалах ентузіазму, вибух ненависті), за відчуттям дотику(шовкова трава, шорсткий голос), за функцією (металеве перо, електролампагорить, рушниця стріляє), за дією (ступає ніч ногами бурими — В. Симоненко), заспособом дії (навшпиньки підійшов вечір — П. Тичина), за наслідком дії (І небоневмите, і заспані хвилі — Т. Шевченко) тощо.
Метафора є нетільки одним із засобів посилення образ­ності й виразності мови, а й могутнімджерелом збагачення лексико-семантичної системи взагалі. Тим, що ми сьогоднікажемо сонце сходить, вживаємо слова схід, захід, східний, західний, завдячуємометафорі. Завдяки їй маємо слова правда, правдивий, правило, правильний (відправий, що колись мало значення «прямий»); кривда (від кривий); мрія, замріяний(від мріти); хвилювання, схвильований, хвилина (від хвиля); вікно, вічко (відоко); струм (від струмувати, струмок). Найчастіше саме так виникали слова забстрактним значенням.
Метонімія — перенесення назви засуміжністю. Вона буває тоді, коли вживається:
а) назваматеріалу замість назви речі: брильянти й золото на руках (замість: прикраси збрильянтів і золота), фарфор і фаянс (замість: фарфоровий і фаянсовий посуд);
б) назва предметазамість його вмісту: чайник закипів (замість: вода в чайнику), випив чарку(замість: горілку з чарки);
в) назвавластивості замість її носія: відвага мед п'є (замість: відважна людина),правда переможе (замість: люди, які домагаються правди);
г) назвамісцевості замість людей тієї місцевості: Київ прокидається (замість: люди, щоживуть у Києві), село чекає змін (замість: селяни);
ґ) назва особизамість речі, що їй належить: читаю Ліну Костенко (замість: твори, які належатьЛіні Костенко), шофер підвіз мене (замість: автомашина, якою керував шофер)тощо [18, 79-80].
Метонімічнеперенесення назви рідко спричиняється до появи нових номінативних значень условах [29]. Цим способом виникли хіба що такі назви, як бостон (від назвиміста Бостона), кашемір (від назви князівства Кашемір), галіфе (від прізвищагенерала Г. Галіффе), ом (від прізвища фізика Г.С. Ома) і т. ін.
Синекдоха — перенесення назви частинина ціле (найменування предмета за його характерною деталлю). Це, власне,різновид метонімії. Наприклад, назва частини тіла може вживатися на означеннялюдини: роботящі руки, носа не показувати куди, руда борода захвилювалася;назва одягу може замінювати назву людини з певного середовища: сіряки і свиткипідвели голови, чорний смокінг оглянувся. Однина вживається замість множини:риба в ставку, буряк у полі.
З переносноговживання слова розвивається його переносне номінативне значення. Спочатку цесприймається як щось незвичне, випадкове, а з часом, якщо таке вживанняповторюється, до нього звикають, і воно набуває статусу постійно-номінативного.
Лексичне значенняслів, особливо життєво важливих, виявляє високу стійкість. Таким словам, якмати, сонце, око, я, ти кільканадцять тисяч років; у різних мовах по-різномузмінилося їхнє звучання, але значення залишилося те саме. Разом із тим деякі словаз часом набувають інших значень, і ці зміни проходять у трьох напрямах: звуження,розширення, зміщення [6, 97-98].
При звуженніобсягу значення назва стає конкретнішою. Так, слово печиво колись означало «усеспечене з борошна», тепер — «кондитерські вироби з борошна»; слово квас колисьозначало «усе кисле», тепер — «кислуватий напій із житнього хліба або житньогоборошна»; слово каша колись означало «будь-яка густа їжа, звільнена відрідини», тепер — «страва з крупів, зварена на воді або молоці».
При розширенніобсягу значення кількість охоплюваних словом предметів, явищ зростає.Наприклад, слово поле колись означало «безліса рівнина, порожній великийпростір», тепер, крім цього, — «ділянка землі, відведена під що-небудь»,«простір, у межах якого відбувається якась дія», «сфера діяльності», «смужкавздовж краю аркуша паперу», «відігнуті краї капелюха» тощо; колись слово столярмало значення «той, хто робить столи», тепер — «виготовлювач виробів іздерева»; слово Меценат означало римського політичного діяча, який матеріальнодопомагав Вергілієві та Горацієві, тепер меценат — «багатий покровитель наук тамистецтв».
Внаслідоксемантичного зміщення слово може набувати зовсім іншого значення. Наприклад,колись слово берег означало «гора» (пор. німецьке Berg «гора»), тепер — «крайземлі, що межує з річкою, озером, морем»; слово благий у давньоукраїнській мовімало значення «добросердий, лагідний», тепер — «старий, убогий» (благий одяг).Спочатку слово мабуть виражало впевненість (має бути), тепер, навпаки, —невпевненість; те саме стосується й слів очевидно, певно, напевно.
Часом значення можезмінитися на протилежне, залишаючись співіснувати в тому самому слові: Спасибі,дідусю, що ти заховав в голові столітній ту славу козачу; я її онукам теперрозказав (Т. Шевченко). На весь куток іде слава про її сварливу вдачу (О.Копиленко) [3, 36].
Іноді різні групилюдей у те саме слово можуть вкладати різний зміст. Так, у недавньому минуломуслову націоналізм було приписано негативне значення «реакційна буржуазнаідеологія і політика в галузі національних відносин». Тим часом це словопоходить від лат. natio «народ» і означає «любов до свого народу» — так само,як слово патріотизм походить від лат. patria «батьківщина» й означає «любов досвоєї землі».
Слово в мові маєвживатися в його загальноприйнятому лексичному значенні. Відхилення від йогозначення може призвести до непорозуміння, а то й до неправильного тлумаченнясказаного.
1.2 Проблемикласифікації лексики
Багата, розвиненалексика забезпечує тонше сприйняття навколишнього світу, глибше проникнення внього і точніше мислення як для всього суспільства, так і для кожного окремогоіндивіда, що володіє цим багатством.
Лексика може вивчатися:з погляду словникового складу мови в цілому, його кількісного обсягу, походження,системи (власне лексикологія); з погляду значення слів, природи і типів цихзначень (семасіологія); з погляду походження слів, змін у їхньому значенні йзвуковому оформленні, їх зв'язків з іншими словами цієї мови та інших,споріднених з нею (етимологія) [18, 134].
Окреморозглядаються власні назви людей та місцевостей: їхнє походження й первіснезначення (ономастика), стійкі сполучення слів, їхній склад і значення(фразеологія) [24]. Не менш важливе значення для функціонування мови має теоріяй практика укладання словників (лексикографія) [36]. Основний „предметлексикологічних досліджень – слова та фразеологічні одиниці” [31, 72].
Увисокорозвинених мовах, таких, як українська, налічують сотні тисяч слів. Словниковийзапас — активний і пасивний — сучасної культурної людини становить не менш ніж70—80 тис. слів [30, 21]. Для того, щоб вільно користуватися таким багатством,останнє має бути якимось чином упорядковане, систематизоване.
Систематизаціялексики утруднюється тим, що слова відбивають позамовну дійсність, яка незавжди усвідомлюється як система.
Класифікаціялексики має такі особливості:
а) слова на групиподіляються нерівномірно: в одних групах є десятки тисяч слів, в інших — тількиодиниці (наприклад, іменників — величезна кількість; числівників, займенників —небагато);
б) те саме слововнаслідок своєї багатозначності може належати одночасно до кількох груп(наприклад, слово назустріч виступає то як прислівник: подався назустріч, то якприйменник: назустріч товаришеві, то як поєднання іменника з прийменником: назустріч з однокласниками; слово морда, коли йдеться про тварину, сприймаєтьсяяк стилістично нейтральне, коли ж мовиться про людину — потрапляє до розрядувульгаризмів);
в) межі міжгрупами не завжди чітко окреслені; у групі, як правило, розрізняється ядро(основа) і периферія (наприклад, у тематичній групі «Зима» ядро становлятьслова мороз, лід, сніг, хуртовина, сани, замерзати, білий тощо; периферію —сонце, небо, похмурий, сірий, які, входячи до цієї тематичної групи, так самоналежать і до інших, наприклад до тематичної групи «Осінь»);
г) групи слівможуть розпадатися на окремі підгрупи з різною ієрархічною віднесеністю(наприклад, слова, що належать до іменних частин мови, поділяються на іменники,прикметники, числівники, займенники; а іменники, у свою чергу, — на загальні йвласні назви, назви істот і назви неістот тощо) [47, 107].
У лексиці єчимало перехідних явищ. Наприклад, слово зірка — це і назва предмета (небеснетіло, геометрична фігура), і назва рослини (червоніють зірки у квітнику), іназва тварини (морська зірка). Слово немає, нема — якоюсь мірою дієслово, аякоюсь — предикативний прислівник.
Групувати словаможна по-різному, за різними критеріями.
За наявністюспільних коренів слова групуються в словотвірні гнізда. Наприклад, слова рука,рукав, рукавиця, ручка, ручний, зручний, безрукий, наручники, рушник, рушниця,ручатися, порука, доручати, приручений, поруч, заручини та ін. становлять однесловотвірне гніздо, бо мають той самий корінь -рук- (-руч-, -руш-), хоч інодівони бувають досить різні за своїм значенням.
За частотоювживання слова умовно поділяють на часто вживані, без яких практично не можнапобудувати тексту, помірно вживані і рідкісні [67]. Перша група — це переважнозайменники та службові слова (прийменники, сполучники, частки). Вона охоплюєпорівняно невелику кількість слів (до сотні). Друга група налічує приблизно10-15 тис. слів, які стосуються різних сторін життя людини та навколишньогосвіту. Частота вживання решти слів надзвичайно мала: як стверджують мовознавці,вони трапляються не частіше одного разу на мільйон слів тексту, хоч їх у мові єсотні тисяч. Зрозуміло, і в цих групах є частіше й рідше вживані слова. Крімтого, частота вживання тих чи інших слів залежить і від предмета розмови.
Можливі такожінші групування слів: за походженням (питомі й запозичені), за стилістичноювіднесеністю (стилістично нейтральні й стилістично забарвлені), за сфероювживання (загальновживані й вузько-вживані) [61]. Найважливішою для мови єкласифікація слів за їхнім лексичним значенням (семантикою).
Лексикакласифікується насамперед за значенням. Значення слів можна розглядати з різнихпозицій [46, 62].
Заграматико-семантичними ознаками, тобто за граматичними особливостями й реальнимзначенням, усі слова поділяються на повнозначні (самостійні) частини мови(іменники, прикметники, числівники, займенники, дієслова, прислівники),службові слова (прийменники, сполучники, частки) й окремо вигуки.
Зафункціонально-семантичними ознаками, тобто за їхньою роллю у відображеннідійсності і функціями в реченні, слова бувають номінативні, вказівні іслужбові.
Номінативні словапов'язані з постійними, властивими тільки їм сигніфікатами й виконуютьномінативну функцію, тобто називають предмети (іменники, наприклад, будинок,радість), ознаки (прикметники, наприклад, високий, радий), дії (дієслова,наприклад, стояти, думати), обставини (прислівники, наприклад, вчора, близько).Ці слова в будь-якому контексті мають однакове або близьке за значенням реальненаповнення. Наприклад, у висловах дерев'яний будинок, цегляний будинок,недобудований будинок, розвалений будинок, будинок на горі тощо слово будинокзавжди називає аналогічний предмет. Так само слово білий у різних висловах,таких, як білий сніг, біле полотно, білі руки, білий хліб завжди позначає більш-менштой самий колір і пов'язані з ним ознаки.
 Вказівні словапов'язуються із сигніфікатами залежно від контексту чи ситуації й вказують напредмети (займенники він, цей, той, хто, що, хто-небудь тощо), ознаки(займенники такий, мій, твій, наш, всякий, інший, весь та ін.), кількості(займенники стільки, скільки, скільки-небудь; числівники один, два, три,дванадцять, сто), обставини (займенникові прислівники там, тут, де, тоді, коли,тому, чому, навіщо тощо), почуття (вигуки ох, ай та ін.) [47, 121].
Такі слова немають свого конкретного семантичного наповнення, а набувають його тільки впоєднанні з номінативними словами, у контексті. Наприклад, значення займенникавона у вислові Вона прийшла стане зрозумілим, якщо в попередньому реченні будевжито слово зима, чи весна, чи воля, чи вістка, чи інший іменник жіночого роду.Зовсім різне реальне наповнення має числівник три у висловах три тополі, тришляхи, три брати. Сам по собі числівник три нічого реального не означає.
Різниця міжзайменниками (він, такий), займенниковими прислівниками (там, тоді) ічислівниками (два, три) як вказівними словами полягає в тому, що позаконтекстом займенники й займенникові прислівники взагалі нічого не виражають, ачислівники й поза контекстом передають ідею кількості, причому кожен числівник— відмінну, свою. Тому з числівниками, навіть без реального наповнення їх,можна здійснювати абстрактні математичні дії (два додати три дорівнює п'ять).
Вказівні словамало диференційовані за стилістичними ознаками, не поділяються ні на тематичнігрупи, ні за сферою вживання і розрізняються лише за своїми функціями [52, 46].
Службові словавказують на зв'язки, відношення між явищами, виражають різні граматичні тамодальні значення (модальні значення полягають у вираженні впевненості чиневпевненості, волевиявлення, особистого ставлення до сказаного тощо). Цю рольвиконують прийменники (на, під, перед), сполучники (і, та, або, щоб), частки (більш,би, навіть).
Службові слова,як і вказівні, мало диференційовані за стилістичними ознаками, не групуються затематикою і розрізняються тільки за своїми конкретними функціями [67, 135].
Номінативні словаза реально-семантичним змістом поділяються на різні лексико-семантичні групи,як, наприклад, назви спорідненості (батько, мати, брат, сестра, двоюрідний і т.д.), назви почуттів (радість, сум, щирий, збентежитися тощо), назви одягу(сорочка, плащ, пальто та ін.), назви смакових ознак (солодкий, гіркий, пріснийі т. д.), назви, пов'язані з кольором (синій, жовтий, білий, зелень, червонітита ін.), назви видів руху в просторі (іти, бігти, їхати та ін.) тощо.
У таких групахнерідко виділяються гіпероніми, тобто слова з узагальнювальним значенням, ігіпоніми — слова з підпорядкованим значенням. Наприклад, слово дерево єгіперонімом щодо слів дуб, сосна, береза, тополя, вишня, яблуня, які єгіпонімами щодо слова дерево.
Сукупний змістслів однієї лексико-семантичної групи становить семантичне поле, яке є мовнимвідображенням певної ділянки дійсності.
За тематикоюномінативні слова поділяються на більші й менші групи. Наприклад, тема «Погода»об'єднує такі слова різних лексико-семантичних груп: погода, негода, спека, мороз,імла і т. д.; дощовий, похмурий, морозний тощо; холодно, ясно, вранці та ін.Так само охоплюють велику кількість слів такі тематичні групи, як «Людина»,«Тваринний світ», «Природні явища», «Суспільне життя» тощо [62, 149].
За характеромприсвоєння назв з-поміж номінативних слів окремо виділяється надзвичайночисленна група власних назв. Якщо загальні назви позначають цілі групиоднакових предметів, то власні — даються окремим предметам, щоб відрізнити їхвід багатьох подібних.
Серед власнихназв розрізняються, зокрема: антропоніми — власні назви людей: Ольга, Іван,Петренко, Шекспір, Шевченко; топоніми — власні географічні назви: Київ, Дніпро,Україна, Волинь, Карпати, Говерла, Європа, Везувій, Корсика; культуроніми —позначення предметів духовної і матеріальної культури: «Кобзар», Євангелія, «ЛітописСамовидця», «Явір» (ансамбль), «Просвіта», «За заслуги» (орден), «Антей»(літак), «Турист» (автобус), «Кристал» (виробниче об'єднання), Перун і Зевс,Ахіллес (міфологічні персонажі) тощо [67].
Крім того,можливі невеликі об'єднання слів, зумовлені їхнім місцем у семантичному полі.За значенням слова по-різному пов'язуються між собою: або наближаються одне доодного, або, навпаки, відштовхуються на протилежні полюси. За характеромвідношень між словами в семантичному полі розрізняють антоніми, синоніми,омоніми, пароніми.
Антоніми — пари слів із протилежнимзначенням. Наприклад: мир — війна, життя – смерть, гострий — тупий, радіти —сумувати, за — проти.
Антоніми в семантичномуполі розташовуються на протилежних полюсах [61, 375]. Коли взяти низку слів напозначення стосунків між людьми (семантичне поле) – любов, симпатія, дружба,приязнь, пошана, прихильність, доброзичливість, байдужість, неповага,недолюблювання, неприязнь, зневага, ворожість, ненависть – то на протилежнихкінцях стоятимуть антоніми любов — ненависть.
Антоніми в мовііснують тому, що „в самій дійсності та в людських оцінках існують предмети,явища, дії, ознаки з протилежними якісними, кількісними, просторовими йчасовими властивостями” [2, 35]: день і ніч, тепло і холод, добро і зло,початок і кінець чогось, легкі й важкі предмети, близькі й далекі відстані,давній і майбутній час тощо. Мова лише називає ці якості.
Антонімивиражаються тією самою частиною мови й позначають однорідні явища, тобто явищаодного плану. У мовленні обидва антоніми поєднуються з тими самими словами: іпочаток, і кінець — дня, тижня, століття, роботи, твору, дороги, подорожі,поневірянь, нитки тощо; і сонячний, і хмарний — день, ранок, вечір, літо,осінь, весна, погода.
Слова, непов'язані з якісною чи кількісною оцінкою явищ, із різними протистояннями, немають антонімів: стіл, вікно, літак, думка, слово, мрія, математика, мистецтво,політика, хліборобський, заячий, писати, дивитися. Тому не можна вважатиантонімічними й поняття, пов'язані з розрізненням чоловічої та жіночої статі:батько — мати, брат — сестра, чоловік — жінка, цап — коза, баран — вівця. Вонихоч і мисляться попарно, проте не протиставляються, не взаємовиключаються, алише зіставляються за певною ознакою, як, наприклад, слова стіл і стілець,солодкий і кислий, іти і їхати, що також не є антонімами [11, 16].
Антоніми буваютьзагальновживані (постійні) і контекстуальні. Загальновживані антоніми маютьпротилежне значення й поза контекстом (сум — радість); контекстуальні жнабувають протилежного значення тільки в контексті внаслідок переносноговживання слова [18, 132]. Наприклад, у вислові Не бійтесь заглядати у словник:це пишний яр, а не сумне провалля (М. Рильський) завдяки контексту сприймаютьсяяк антоніми пари слів пишний — сумний, яр — провалля.
Синоніми — це „слова, що звучатьпо-різному, але мають спільне основне лексичне значення” [23, 51]. Усемантичному полі синоніми своїм значенням наклада­ються один на одного абоперебувають поруч: горизонт, обрій, видноколо, небосхил, небозвід, крайнебо,круговид, кругозір; зро­зуміти, збагнути, втямити, дібрати, уторопати,розшолопати. Синоніми, як правило, називають той самий денотат, але різнимисловами.
Синоніми в мовіможливі тому, що лексичні значення окремих слів нерідко перекривають однеодного: адже немає чіткої межі між поняттями, скажімо, багато і чимало; близькіза значенням у повсякденному вживанні слова імла, мряка, туман; те самеатмосферне явище називають слова дощ і злива [67, 138].
Водночас синонімиобов'язково чимось різняться між собою — відтінками значень, емоційнимзабарвленням, експресивністю, стилістичною віднесеністю, різною активністю вмові, здатністю сполучатися з іншими словами. Наприклад, здавалось би, словабатьківщина і вітчизна тотожні за значенням, проте перше слово, на відміну віддругого, має ще й побічне значення «місце походження»: можна сказати ПівденнаАмерика — батьківщина картоплі, але не вітчизна. Слова лелека, чорногуз,бузько, бусел називають того самого птаха і є, власне кажучи, абсолютнимисинонімами. Але у вислові Кохай мене, я твій завжди… Моя зажурена лелеко,прилинь сюди! (М. Упеник) взаємозаміна їх неможлива.
Відтінкамизначень і сферою вживання різняться між собою синоніми говорити, казати,мовити, вести річ, держати річ, висловлюватися, ректи, глаголати, цвенькати,подейкувати, балакати, гомоніти, просторікувати, молоти, верзти, базікати,патякати, шварґотіти, лепетати. Різну сполучу-ваність мають синонімизамурзаний, заяложений, каламутний, неприбраний, нечистий, яких об'єднуєспільне загальне значення брудний. Кажемо: замурзане обличчя, заяложений одяг,каламутна вода, неприбрана кімната, нечиста гра — але поміняти місцями ціозначення не можна, цього не дозволяє їхня конкретна семантика.
Синоніми „об'єднуютьсяв синонімічний ряд, у якому виділяється стрижневе слово — домінанта. Воно єносієм основного значення, спільного для всього синонімічного ряду, стилістичнонейтральне, найуживаніше” [27, 9] й у словниках синонімів ставиться першим:кричати, горлати, лементувати, галасувати, репетувати, верещати, волати.
Багатозначнеслово залежно від його конкретних значень може бути домінантою різнихсинонімічних рядів: добрий (про людину), чуйний, співчутливий, доброзичливий,щирий, людяний, уважний, приязний, прихильний; добрий (про спеціаліста), кваліфікований,досвідчений, умілий, знаючий, компетентний; добрий (про врожай), багатий,високий, щедрий, рясний, великий. Відповідно й те саме слово в різномуконтексті може замінюватися різними синонімами. Наприклад, до словапримітивний, коли йдеться про організми, синонімом виступає словоодноклітинний; про культуру — первісний, нерозвинений; про смак — грубий,невибагливий, невитончений; про світогляд — обмежений; про жарт — дешевий; протвір — недосконалий, недовершений.
Синонімічні рядинезамкнені, вони можуть постійно по­повнюватися новими словами, втрачатизастарілі слова. Наприклад, синонімічний ряд велетенський, грандіозний,гігантський, колосальний утворився нещодавно за рахунок запозичених слів.Колишня синонімічна пара гіркий і бридкий, що називала однаковий неприємнийсмак, розпалася: слово гіркий залишилося без синонімів, а слово бридкий сталодомінантою синонімічного ряду бридкий, огидний, гидкий, потворний, осоружний,негарний.
Крімзагальномовних, є також контекстуальні синоніми [67]. Наприклад, слово тишаможе поєднуватися не лише з постійними синонімами безгомінна, беззвучна,безгучна, безшелесна, німа, а й зі словами мертва, глибока, повна, цілковита,абсолютна, які не є синонімами до названих вище слів. При слові настрійсинонімічними означеннями можуть виступати як постійні синоніми (веселий,радісний), так і контекстуальні (весняний, світлий).
Синоніми,оскільки вони взаємозамінні, належать до тієї самої частини мови або, якщо цефразеологізми, співвідносні тією самою частиною мови [17, 162].
Семантичні(поняттєві) синоніми відрізняються лише відтінками значення; ця різниця можеполягати в інтенсивності вияву якоїсь ознаки (товариш, приятель, друг,побратим; здібний, обдарований, талановитий), у несуттєвих відмінностях міжпредметами, явищами (хата, дім, будинок), у здатності сполучатися з іншимисловами (череда — про корів, табун — про коней, отара — про овець, зграя — прововків; заплющувати — про очі, зачиняти — про двері, закривати — про інше).Семантичні синоніми в мові з'являються в процесі глибшого пізнання дійсності,появи нових предметів, явищ. Унаслідок цього стали вживатися порівняно недавнотакі синонімічні ряди, як дорога, шлях, путь, битий шлях, путівець, тракт,шосе, автострада, магістраль, траса, бруківка, колія (шляхи сполучення);дотація, асигнування, субсидія (економіка); трансплантація, пересадка(медицина) тощо.
Конотативні(емоційно-оцінні) синоніми відрізняються ставленням мовця до названого ним явища(з наростанням позитивних емоцій: дитина, дитя, маля, крихітка; з наростаннямнегативних емоцій: обличчя, лице, фізіономія, пика, морда, рило; нейтральнерайдуга і поетичне веселка).
Стилістичні(функціональні) синоніми відрізняються сферою вживання, але називають той самийпредмет, явище (електропоїзд, читальний зал — в офіційній мові, електричка,читалка — у просторіччі; рекомендувати — у науковій літе­ратурі, радити — узвичайній розмові; здібний, обдарований, талановитий — загальновживані,кмітливий, кебетний, метикуватий, тямущий — розмовні).
Семантико-стилістичні— відрізняються водночас і відтінком значення, і емоційним забарвленням, ісферою вживання (іти, крокувати, шкандибати, чимчикувати, плентатися, чалапати,дріботіти) [21, 35-36].
Уміле вживаннясинонімів — свідчення про майстерне володіння мовою, про вимогливість довласного висловлювання.
Омоніми — це „слова, які маютьоднакову звукову форму, але зовсім різні значення” [24, 130]. Їхні значеннянічим не пов'язані між собою: коса — заплетене волосся, коса — знаряддя длякосіння, коса — вузька смуга суходолу в морі, річці; луг — угіддя для сінокосу,луг — хімічна речовина певного складу; стигнути — достигати», стигнути«холонути.
Зовнішньоомонімія подібна до полісемії (багатозначності). Проте за своїм змістом іпоходженням це різні явища.
Кожне переноснезначення багатозначного слова обов'язково так чи інакше пов'язане з йогопервинним значенням: вогнище — 1) купа дров, що горить; 2) місце, де розкладаливогонь; 3) своя оселя, родина (у давнину близькі люди збиралися навколовогнища); 4) центр, зосередження чогось.
Омонімисемантичної спільності не мають: бал — оцінка, бал — вечір із танцями; стан — корпуслюдини, стан — становище, стан — стоянка, стан — машина (прокатний стан) [35,058].
Лексичні омонімиподіляють на повні (абсолютні) і неповні (часткові).
Повні омонімизбігаються в усіх граматичних формах: балка (1) — дерев'яний чи металевий брус,балка (2) – яр (обидва іменники в усіх відмінках однини й множини маютьоднакові форми); точити — робити гострим, точити — цідити (обидва дієсловазмінюються абсолютно однаково); моторний (1) – швидкий, моторний (2) –пов'язаний із мотором (обидва прикметники однаково змінюються за родами,відмінками та числами).
Неповні омонімизбігаються лише в частині граматичних форм: баранці — молоді барани (має всіформи однини й множини), баранці — піна на гребенях хвиль (має тільки формимножини); захід — одна з чотирьох сторін світу (має форми лише однини), захід —дія для досягнення якоїсь мети, захід — спуск небесного світила за обрій (маютьі форми однини, і множини); злити — викликати злість», злити — полити (уних усі інші форми різні, крім форм минулого часу й умовного способу).
Неповнимиомонімами є також збіги окремих форм різних частин мови:
а) іменників івідіменникових прислівників: кружка — довкола і кружка — родовий відмінокіменника кружок»; боком — не прямо і боком — орудний відмінок іменника бік;
б) іменників ізвуконаслідувальних вигуків: рип — рипіння (рип дверей) і рип — різкий звук відтертя (двері рип); стук — удар (почувся стук) і стук — різкий звук удару (щосьу вікно стук);
в) інші випадковізбіги: мати — рідна людина і мати — володіти чимось; коли — у який час і коли —наказовий спосіб дієслова колоти; їм — перша особа однини теперішнього часудієслова їсти і їм — давальний відмінок займенника вони [47, 95-96].
До омонімічнихявиш у мові належать також: омофони — при однаковій вимові мають різненаписання: кленок — клинок, греби — гриби, мене — мине, Роман — роман, Мороз —мороз; сюди слід віднести й синтаксичні омоніми — однакові звукові комплекси,один з яких є словом, другий — поєднанням слів: сонце — сон це, цеглина — цеглина, доволі — до волі, потри — по три, згори — з гори;
омографи — при однаковому написаннімають різну вимо­ву (різний наголос): за'мок і замо'к, доро'га і дорога', о'біді об'ід;
омоформи – мають однаковий звуковийсклад тільки в певній граматичній формі: шию (від шити) і шию (від шия); поле —лан і поле (від полоти); варта — сторожа і варта (від вартий) [67, 126].
У мові омоніминайчастіше з'являються внаслідок запозичень. Є два випадки звукових збігівтаких слів:
а) звуковийзбіг запозиченого слова з українським: мул — дрібні частинки у водоймах і мул(назва тварини, запозичена з латинської мови); клуб — маса кулеподібної форми іклуб (назва організації, запозичена з англійської); як (прислівник) і як (назватварини, запозичена з тибетської);
б) звуковий збігрізних запозичених слів: гриф (міфічна істота, з грецької), гриф (частинаструнного музичного інструмента, з німецької) і гриф (штемпель на документі, зфранцузької); метр — міра довжини (з грець­кої), метр — віршовий розмір (згрецької) і метр — учитель (з французької); кран — трубка із закривкою (зголландської) і кран — механізм для піднімання вантажів (з німецької) [43, 23].
Існуванняомонімів, звичайно, не перешкоджає ефективному функціонуванню мови: вони рідкотрапляються поруч, та й контекст, як правило, дає змогу уникнути сплутуванняїх. Якщо ж омоніми спричиняють двозначність, то мова позбувається одного з нихабо пересуває на периферію. Так, коли в українській мові виникли омоніми жати(жну) і жати (жму), то останній став рідше вживатися; натомістьвикористовується дієслово тиснути.
 Пароніми –це слова, дуже подібні за звучанням, нерідко – й за значенням, але не тотожні.Їх можна легко сплутати. Наприклад, небагатьма звуками різняться паронімиадресат — той, кому посилається і адресант – той, хто посилає; мимохіть — нехотячиі мимохідь — проходячи мимо; виє (від вити) і віє (від віяти); знегоди — злигодніі незгоди — відсутність згоди.
За лексичним значеннямпароніми бувають:
синонімічні:повідь – повінь, крапля – капля, слимак – слизняк, привабливий – принадливий,хиткий – хибкий, плос­кий – плаский, барабанити – тарабанити, линути – ринути,притаїтися – причаїтися, рипіти – скрипіти, радити – лаяти;
антонімічні:лепський – кепський, прогрес – регрес, експорт – імпорт, еміграція –імміграція, густо – пусто; семантично близькі: крикливий – кричущий, церемонний«манірний, проханий» – церемоніальний «урочистий, за пев­ним розпорядком»,цегельний – цегляний, ніготь – кіготь, м'язи – в'язи, кіш «кошик» – ківш«черпак», кристал – кришталь;
семантично різні:газ – гас, глуз – глузд, орден – ордер, дипломат – дипломант, ефект – афект[61, 343].
Пароніми, як іомоніми, у художній літературі та в побуті використовуються для створеннякаламбурів — жартівливої гри слів: Сумніваюсь, чи ти козак чи кізяк, —засміявся задоволений своїм жартом Варчук (М.Стельмах).
Страшніш відогненних геєн голодна хіть зажерливих гієн (Б. Олійник). Прийомний син баронабув баран (Л. Костенко).
Нечеснуприватизацію в народі називають прихватизацією; донощиків, що на вухо доносять,іменують Навуходоносорами (за ім'ям вавилонського царя Навуходоносора).Використання омонімів і паронімів як художніх та стилістичних засобівназивається парономазією.
Разом із тимтреба пам'ятати, що звукова, а іноді й значеннєва близькість паронімів можепризвести до сплутування їх: незгоди (відсутність взаємопорозуміння,розбіжність у поглядах) і знегоди (нещастя, труднощі); факт (подія, явище) іфактор (умова, причина); уява (здатність уявляти) і уявлення (розуміння,поняття); зумовити (спричинити) і обумовити (зробити застереження) тощо.

РОЗДІЛ 2. РОБОТА НАД ЗБАГАЧЕННЯМ СЛОВНИКОВОГО ЗАПАСУ МОЛОДШИХШКОЛЯРІВ
2.1 Шляхизбагачення словникового запасу молодших школярів
Усі слова мовистановлять її лексику (словниковий склад). Лексикою називають також певнучастину словникового складу мови: лексика абстрактна, лексика термінологічна,лексика побутова, лексика емоційна і т.д. „Найбільше багатство кожногосуспільства — його мова, а в мові — її словниковий склад” [12, 28].
Лексичнебагатство мови свідчить про рівень розвитку суспільства. В українській мовілише загальних назв (разом із термінами) кількасот тисяч. А якщо врахувати йте, що багато слів мають не одне, а кілька значень, то стане зрозумілим,наскільки неосяжна лексика високорозвиненої мови. («А мова — як море», — сказавписьменник С. Плачинда, маючи на увазі лексику [9, 11].)
З розвитком знаньпро світ мова невпинно зростає. До речі, більшість слів у мові становлятьспеціальні слова, пов'язані з різними галузями знань, культури, виробництватощо, і лише приблизно десята частина — загальновживані слова [6, 96].
Словниковий складмови являє собою не просто набір слів. Слова в мові існують у певній системі тавзаємовідношенні. Вони розрізняються за сферою й частотою вживання. Словаякнайтісніше пов'язані з позамовною дійсністю, складові частини якої вонипозначають і на зміни в якій оперативно реагують, відбиваючи широкийсоціально-історичний досвід носіїв мови [20, 67]. Тому лексична система єнайрухливішою, наймобільнішою складовою частиною мови: у ній постійно виникаютьнові слова, нові значення в існуючих словах, а окремі слова стають застарілими,рідковживаними, а то й зовсім забуваються, залишаючись тільки в писемнихпам'ятках. Коли ми говоримо про те, що мова пов'язує минулі покоління ізсучасними, зберігає й передає минулий досвід, то маємо на увазі насампередслова, лексику.
Умолодшому шкільному віці швидко росте пасивний словник — кількість слів, щорозуміє дитина [20, 66]. Дитина розуміє всі слова, якими користуються дорослі,а також пояснення дорослого (інструкції) відносно сумісних дій. Оскільки дитинаактивно пізнає світ речей, маніпуляція предметами для неї є найбільш значимоюдіяльністю, а засвоїти нові дії з предметами вона може тільки сумісно здорослим. Інструктивна мова, яка організує дії дитини, розуміється нею рано.Пізніше виникає розуміння мови-розповіді. Більш легко розуміє дитина ті розповіді,які пов'язані з предметами і явищами, що її оточують. Для того, щоб воназрозуміла розповідь або казку, зміст яких виходить за межі безпосередньосприйнятих нею ситуацій, необхідна додаткова робота — дорослі повинні цьомуспеціально навчити дитину.
Дужешвидко розвивається і активний словник, та все ж таки він відстає відпасивного. На початку другого року життя в активній мові дитини є 10—12 слів, вдва роки — близько 300 слів, в три роки словник складає 1200—1500 слів.Основною частиною активного словника дитини є іменники (до 60 %), дієслова(25—27 %) і прикметники (близько 10—12%) [27, 8].
Темпзбагачення словника дитячого мовлення нерівномірний, у ньому є фази прискоренняй уповільнення. Спостерігаються також значні індивідуальні відмінності як утемпі збагачення словника, так і в широті його використання.
Надругому році у дитини з'являються перші дво-, трислівні речення, першізапитання. Ця мова здійснюється у формі діалогу: «Дай булку», «Оля хоче пити»,«Що це таке?», «Як це зветься?» Охоче вступаючи з ними в діалог, відповідаючитерпляче на питання, дорослі розвивають у дітей потребу в мовленнєвійдіяльності [31, 72].
Вдошкільному дитинстві в основному завершується довгий і складний процесоволодіння мовою. До 6 років мова стає засобом спілкування і мислення дитини, атакож предметом свідомого вивчення, оскільки при підготовці до школипочинається навчання читання і письма. Як вважають психологи, мова для дитинистає рідною.
Розвиваєтьсязвукова сторона мови. Молодші дошкільники починають усвідомлювати особливостісвоєї вимови. Але в них зберігаються ще й попередні способи сприйняття звуків,завдяки чому вони впізнають невірно вимовлені дитячі слова. До кінцядошкільного віку завершується процес фонематичного розвитку [53, 10].
Інтенсивноросте словниковий склад мови. Як і в ранньому дитинстві, тут значнііндивідуальні відмінності: в одних дітей словниковий запас значно більший, вінших — менший, що залежить від умов їх життя, від того, як і скільки з нимиспілкуються близькі дорослі. Приведемо середні дані за В. Бадером. В 1,5 рокудитина активно використовує приблизно 100 слів, в 3 роки — 1000—і 100, в 6років — 2500-3000 слів [2, 31].
Розвиваєтьсяграматичний склад мови. Діти засвоюють закономірності морфологічного порядку(побудова слова) й синтаксичного (побудова фрази). Дитина 3-5 років не простоактивно володіє мовою — вона творчо засвоює мовну дійсність. У дошкільника з'являєтьсяоригінальне словотворення, яке К.Чуковський описав у книзі «Від 2 до 5».
Те,що дитина засвоює граматичні форми слова і набуває значний активний словник,дозволяє їй в кінці дошкільного віку перейти до контекстної мови. Зміст такоїмови розкривається в самому контексті, який стає зрозумілим для інших [20].Вона може переповісти прочитану розповідь або казку, описати картину, зрозумілодля оточуючих передати свої враження про побачене. Але це не означає, що вдитини повністю зникає ситуативна мова. Вона зберігається в основному врозмовах на побутові теми і в розповідях про події, що мають яскраве емоційнезабарвлення. Щоб отримати уявлення про особливості ситуативної мови, достатньопослухати, як діти розповідають один одному побачені мультфільми, коли вони незакінчують фрази, пропускають слова і т. ін.
Щобмовлення дитини успішно розвивалося, треба:
1)  виділяти певнізвукокомплекси (слова) з цілого мовного потоку, який діти постійно чують;
2)  здійснювати тонкийфонематичний аналіз кожного звукокомплексу, тобто розрізняти схожі сполученнязвуків (фонеми) і слова, наприклад: «та-то», «ба-ба», «хлопчик-м'ячик»;
3)  віднести виділене слово до певногооб'єкта (ознаки, дії, зв'язку), тобто розуміти слова;
4) узагальнювати однорідніпредмети (дії, ознаки, відношення) і називати їх тим самим певним словом;
5) розуміти ціле речення, тобтогрупу слів, об'єднаних певними
граматичними зв'язками; в реченні завжди передана закінчена думка;
6) засвоїти механізм вимови (артикуляцію);
7) засвоїти вміння відбирати вкожному окремому випадку потрібні слова і, організовуючи їх у певні граматичніструктури, передавати свої думки в зрозумілих іншим людям реченнях [12, 29].
Усіці складні завдання дитина розв'язує неодночасно і не однаково успішно. Дітизасвоюють мову двома шляхами: в повсякденному, природному спілкуванні знавколишніми дорослими і в процесі спеціально організованого педагогами йбатьками навчання. Від змісту, характеру і методів такого природного і спеціальногонавчання залежить розвиток мовлення дитини в кожний період її життя.
Мовнадіяльність дітей особливо бурхливо розвивається в період їх навчання в школі. Звертаннявчителя до класу, роз'яснення, вказівки, зауваження, запитання, поправки — усеце передано в мові [9, 11].Щоб написати першу паличку в зошиті, школяр-початківець повинен слухативказівки вчителя: яке завдання виконувати, як взяти олівець, який рядок знайти,де і з чого починати писати.
Протягомнавчання в 1 класі діти слухають, дивляться і діють (олівцем, ручкою,ножицями), працюють з дидактичним матеріалом. Школярі привчаються слухатипояснення вчителя і стежити за його думкою та вказівками. У 1 класі слуханнястає одним з основних видів спеціальної пізнавальної діяльності школяра [2, 32].
Алене тільки при вивченні граматики вдосконалюється процес слухання учнів. Читаючихудожню літературу, газетні тексти, діти опановують багатство рідної мови. До3-4 класів словник зрозумілих слів в учнів різко зростає. При цьому вінпоповнюється й образними висловами, що їх чують діти, слухаючи вірші і художнюпрозу.
Найістотнішоюзміною в мовному розвитку дитини-школяра є ознайомлення її зі словом, з мовоюяк об'єктом пізнання. З раннього дитинства мова була засобом спілкування дитиниз навколишніми людьми. У школі діти вивчають мову як спеціальний предмет [20, 66]. Першокласникові спочаткуважко розмежувати слово і предмет, який ним позначено. Тому першокласник довгоне може зрозуміти, що слово «малина» — ще не ягода малина. Слово — лише назвавідомої йому смачної темно-червоної ягоди. Не відразу слово відокремлюється відпредмета, і першокласник, знову збиваючись, каже: «У малині три склади».Вчителька поправляє: «Не в малині, а в слові «малина» три склади».
Відповіднодо вимог програми [55] в учнів початкових класів мають сформуватися деякіуявлення про мову і мовлення:
1)мова є найважливішим засобом спілкування між людьми;
2)найважливішими одиницями мови є звуки, слова, сполучення слів, речення, текст;кожна з них має своє призначення: із звуків утворюються слова, із слів –словосполучення і речення, із речень – зв'язні висловлювання;
3)мова пов'язана з мисленням (за допомогою речень висловлюються думки);
4)українська мова — мова українського народу;
5)знання з мови застосовуються у практичному мовленні; щоб оволодіти мовленням,потрібно знати слова і вміти поєднувати їх;
6)є дві форми мовлення — усна й писемна;
7)усне мовлення має допоміжні засоби увиразнення: інтонацію, міміку, жести;своєрідними допоміжними засобами спілкування є зорові умовні знаки і звуковісигнали.
Наведенівідомості учні повинні не заучувати, а засвоювати у процесі навчання. Урезультаті повинно виробитись свідоме ставлення до власних усних і писемнихвисловлювань, прагнення уникати помилок, дотримання етики мовлення —невід'ємної частини культури спілкування. Робота над досягненням цієї метипочинається на спеціально відведених уроках і продовжується при вивченні всіхтем і розділів програми, на заняттях з розвитку зв'язного мовлення [25, 132].
Навчальнийматеріал на уроці не може бути просто викладений вчителем — таку розповідьдітям було б важко сприйняти. Основою роботи має стати підручник, головнимиметодами — спостереження мовних явищ і бесіда, у проведенні якої слід постійноспиратися на мовний досвід учнів, поступово збагачуючи його. Однак учительповинен постійно спрямовувати бесіду, роз'яснювати наведене в підручнику, припотребі доповнювати новими фактами.
Вжев 2 класі учні дізнаються про суспільну природу мови — її створили люди дляпотреб спілкування в умовах спільної праці. За допомогою мови люди виражаютьсвої думки. Тому мова тісно пов'язана із мисленням [20, 68]. Дітям слід розказати,що люди, пізнаючи навколишній світ, явища дійсності, предмети, їх ознаки, дії,стали давати їм назви. Так з'явилися слова як своєрідне позначення явищдійсності. Найменування певного предмета, його ознаки чи дії — це своєріднізнаки тієї чи іншої мови, які допомагають відрізнити один предмет, ознаку, діювід інших.
Уході роботи доцільно підкреслити, що слів у мові дуже багато (при цьомупоказати словники), що словниковий запас мови весь час поповнюється. Не так давнов нашу мову ввійшли слова зореліт, космонавт, місяцехід, якими були названінові машини, нові професії. І навпаки, багато слів ми перестали або перестаємовживати (соха, постоли). На основі таких даних у дітей формуватиметься уявленийпро розвиток мови у тісному зв'язку з розвитком суспільства.
Упочаткових класах дітям прищеплюється любов до рідного слова, до мови батьків,до рідного краю, Батьківщини. Діти мають усвідомити, що українська мова є мовоюукраїнського народу, що обов'язком кожного українця є знання й збагачення її[32, 31].
Джереламизбагачення словникового запасу учнів на цьому етапі стають: сама навколишнядійсність, навчальний процес, ілюстративний матеріал читанок та іншихпідручників, наочні посібники, технічні засоби, які вчитель використовує у ходірозповідей та бесід з учнями [25]. Вже протягом першого року навчання мовленнядітей на уроці здійснюється у межах досить широкого кола тематичних груп: школаі шкільне навчання (назви шкільних приміщень, класне обладнання, навчальнеприладдя – колективне та індивідуальне, види навчальної праці, елементи уроку йрежиму навчального дня в цілому тощо); суспільно-політична лексика; лексика,пов’язана із суспільно корисною працею дорослих і дітей; види транспорту;рослини городу, саду, лісу; тварини — дикі і свійські; побутова лексика,пов'язана з ігровою діяльністю дітей тощо.
Уцей період словниковий запас молодших школярів активно поповнюється прикметниковимиі дієслівними формами, засвоєними під час читання, а самі висловлювання стаютьбільш повними, емоційними, яскравими.
Важливимє те, що дитячий словник збагачується не тільки кількісно, а й якісно [31, 72].Під час уроків читання у ньому, зокрема, збільшується питома вага лексики, якавідображає суспільно-політичні відносини (Батьківщина, Вітчизна, держава,Україна, столиця України — Київ, рідна мова, український народ, великийукраїнський письменник, видатна українська поетеса та ін.). Статті для читаннята художні ілюстрації ознайомлюють дітей з новими словами в галузі науки,техніки і культури, трудової діяльності людей міста й села, назвами рослин,тварин, предметів побуту. Поповнюється лексика, пов'язана з різноманітною діяльністюсамих дітей як на уроках так і в позаурочний час. Особливе значення в ційдіяльності належить дитячій книзі.
Найважливіше завдання початкової школи — навчити дітей вчитися, а це неможливо без уміння читати і працювати з книжкою. Специфіка роботи на уроці читання потребує від дітей багаторазовою перечитування слів, речень, текстів, яке швидко набридає, стомлює. Щоб зробити урок читання цікавим кожному учневі, слід керуватися такимиправилами: логічне поєднання всіх видів роботи; неможливість виконання наступного завдання без опрацьованої попередньої вправи; чітка установка щодо роботи: для чого? як робити? скільки часу витратити? [39, 15]. Підбір вправ для різних груп має здійснюватися зурахуванням індивідуальних особливостей школярів.
Кожен урок має формувати в учнів свідоме, правильне, виразне читання з відповідною для кожного віку швидкістю. А для цього учні мають чітко розуміти лексичне значення і бачити ціле слово, а згодом – словосполучення, смислову фразу, речення [25]. Тому велике значення на уроці надається словниковій роботі, яка органічно випливає із завдань упродовж цілого уроку. На уроках читання вона спрямовується на збагачення активного словника учнів, на розвиток словотворчих навичок, уміння бачити в тексті художні засоби та використовувати їх у своєму мовленні, на пропедевтичну й узагальнену роботу щодо знань з граматики.
У ході словникової роботи необхідно працювати й над розвитком швидкості читання, розширенням кута зору читця, розвитком уваги, зорової пам'яті, удосконаленням артикуляційних навичок. Завдання на класифікацію, вилучення зайвого, визначення спільних і відмінних ознак під час цієї роботи вчать дитину логічно мислити [38, 13]. А це вміння є невід'ємною умовою успішного подальшого навчання.
Теоретичнихвідомостей з лексики учні початкових класів не одержують (це програмовийматеріал наступних класів), а словник збагачують практичними вправами у зв'язкуіз засвоєнням знань за програмою 1-4 класів [55]. Тому словникова робота маєпов'язуватися з усією системою навчання дітей у школі. Розрізняють пасивний таактивний словники. Активний — це слова, які учень вживає у мовленні, пасивний —слова, значення яких дитина розуміє, але не використовує.
Класоводмає сприяти тому, щоб вихованці за допомогою різних вправ з читання переводилислова з пасивного до активного словника. Основними джерелами збагачення його єпідручники, книжки для позакласного читання, навчальні посібники, газети,журнали, кіно, театр, телебачення, радіо, екскурсії, спостереження занавколишнім світом, мова батьків, учителя, близьких, в оточенні якихперебувають діти.
Учительповинен допомогти розібратись у значенні цих слів, перевести їх до активногословника учнів [43, 21].
Важливуроль у збагаченні словника дітей має мова вчителя. Вона завжди є зразком дляучнів, а тому й повинна бути не лише правильною щодо побудови, а й багатою,змістовною, різноманітною за своїм словниковим складом. Таким чином, мовавчителя — важливе джерело збагачення словника учня початкових класів.
Науроках читання діти ознайомлюються і з деякими нелітературними, діалектними чижаргонними словами. Тому треба боротися з тим, щоб діти не засвоювали жаргоннихслів, переконливо доводити їм, що цим псується, засмічується мова [54, 10].
Значнемісце на уроках читання відводиться вправам, які допомагають розширити йуточнити словник дітей [63, 39]. Значення невідомих слів, що трапляються втекстах, обов’язково слід пояснювати, формуючи в учнів відповідні уявлення йпоняття. Також слід виробляти в учнів уміння добирати ті слова, якими можнанайточніше, найяскравіше, образно висловити думку. З перших днів навчаннядитини у школі необхідно повсякденно працювати над словом, пояснювати різнійого значення, добирати синоніми, вводити слова в речення, виявляти синоніми вілюстративному матеріалі і т. ін.
Длядосягнення кінцевої мети – розвитку образного усного мовлення — необхіднорозв’язувати такі навчальні завдання:
—   розширюватиі поглиблювати знання учнів про слова-назви, слова-ознаки, слова-дії, викликатиінтерес до роботи над словом, почуття гордості за рідну мову;
—   поступововводити дітей у світ краси мови;
—   формуватиініціативу і самостійність, здатність оперувати словом у мовленнєвійдіяльності;
—   розвиватидитячу уяву, фантазію;
—   виховувативміння долати труднощі під час опрацювання слів, прагнення вдосконалюватилітературну мову, спостережливість, кмітливість;
—   формуватинавички точного вживання слів у спілкуванні з ровесниками;
—    удосконалювати вмінняпереносити знання, здобуті на уроці, в нові умови;
—    застосовувати на уроцізнання, набуті самостійно [25, 102-103].
Вирішуючиці завдання, вчитель збагачує мовлення учнів кількісно, тобто поповнює їхнійактивний словник. При цьому вдосконалює його і якісно, дбаючи про найточнішевживання слів, виразність думки.
Матеріаломдля розширення словникового запасу молодших школярів служать синоніми, наведеніу тексті для читання. Синоніми (слова, близькі за змістом) збагачуютьсловниковий запас учнів, допомагають уникати повторення одного й того ж слова вреченні, роблять мовлення більш точним, виразним, емоційно забарвленим. Тому всловниковій роботі значне місце мають займати вправи з синонімами (безповідомлення цього терміна учням початкових класів).
Методистирекомендують такі вправи:
1.Відшукування синонімічних груп у тексті.
2.Добір слів, близьких за значенням.
3.Пояснення синонімів.
4.Аналіз емоційних синонімічних слів.
5.Вписування в речення синонімів, доданих у кінці вправи
6.Складання речень з поданими синонімами.
7.Заміна невдалих, невідповідних для певного тексту слів або тих, що по­вторюються[60, 43-44].
Програмаз рідної мови для початкових класів [55] передбачає вивчення й антонімів —слів, що мають протилеж­ні значення (легкий — важкий, низь­кий — високий,початок — кінець). Під час словникової роботи як один з методів пояснення новихчи незрозумілих слів використовується наведення протилежного слова. Рекомендуютьсятакі вправи:
1.До поданих слів добирати інші з протилежним значенням.
2.З поданих дібрати слова з протилежним значенням, розмістити їх парами [21, 152].
Протекраще проводити вправи на вживання антонімів у роботі над зв'язним текстом.Так, працюючи над оповіданням Ю.Збанацького «Щедра осінь», можна запропонуватиучням знайти в оповіданні слова з протилежним значенням: вечори — ранки, день —ніч; в оповідання «Відліт птахів» у реченнях Старі й бувалі птахи вчилимолодих; Дні стали короткі, а ночі довгі підкреслити антонімічні пари.
Молодшішколярі практично ознайомлюються із багатозначними слова­ми з читанок (легкасумка, легка задача, легка хода). Основний методичний прийом роботи над різнимизначеннями одного слова — це спостереження за ним у різних реченнях. Для цьоговикористовуються тексти оповідань, які є в підручниках, а також спеціально дібранітексти.
Одниміз способів ознайомлення з багатозначністю слів є виконання вправ на вживанняїх у прямому й переносному значенні.
1.  Поясненняпрямого й переносного значення слів: залізний цвях — залізна людина; солодкіцукерки — солодкі слова; гарячий чай — гаряче серце; світла ніч — світлийпогляд.
2.  Добір ізтексту слів з переносним значенням і вживання їх у прямому (Хвилі грають — граютьу м'яча).
3.  Складанняпопарно речень зі словами, вжитими в прямому й переносному значенні: гіркацибуля — гірка доля; тепла вода – тепла розмова [23, 50-51].
Молодшимшколярам доступні елементи образної мови: епітети, метафори, порівняння (безуживання термінів). Користуватись образними словами, учні привчаються під часроботи над художніми творами.
Зацікавленеспостереження над мовою в художніх творах, добір образних слів викликають у дітейбажання опанувати словникове багатство мови. Проводячи підготовчу роботу дочитання нового твору, доцільно використати такі прийоми:
1.Добір образних слів до предметів, зображених на ілюстрації до тексту.
2.Додавання до певної частини речення порівняння: міцний, як дуб: в нього очі,наче волошки в житі тощо [27, 11].
Щеодним видом словникової роботи є логічні вправи, що сприяють розвитковімислення, збагачення й систематизації дитячого словника. Вони широкозастосовуються в усіх початкових класах. Тематика логічних вправ залежитьпереважно від матеріалу підручника. Крім того, доцільно використовуватинатуральні предмети і сюжетні малюнки, таблиці, картки зі словами чи зв'язнимтекстом.
Найпоширенішимиє такі види словниково-логічних вправ:
1.Називання предметів: хто це? що це?
2.Називання ознак їх за кольором розміром, матеріалом, формою і т.д.
3. Називання предметів за властивими їм діями:… щебече.…цвірінькає (соловей, горобець).                
4. Називання предметів за властивими їм ознаками:… солодкий,кислий (цукор, оцет).
5. Групування предметів за загальними родовими ознаками:свійські й дикі тварини, риби, квіти, одяг, взуття, меблі тощо.
6.Добір до назв однорідних предметів слова, яке означає родове поняття: ластівка,горобець, сорока, синиця – це… (птахи).
7.Добір слів, що означають вид поняття, до узагальнюючих: меблі – стіл, диван...;посуд – чашка
8.Поділ предмета на складові частини: дерево: корінь, стовбур, листя...: будинок:двері, стеля, вікна
9.Складання елементарних логічних визначень: мак — це квітка; яблуня – фруктоведерево [25, 135-136].
Виконуючитакі завдання, школярі вчаться елементарної класифікації (групування) слів,порівнювати предмети і явища, встановлювати на основі цього схожість і різницю,ніж ними. Логічні вправи допомагають дітям правильно співвідносити родові івидові поняття, визначати правильний зв'язок між предметом і словом, якепозначає його.
Особливовелике значення для збагачення словникового запасу учнів мають вправи насловотворення. В результаті такої роботи діти не лише оволодівають навичкамисловотворчого аналізу, а й починають розуміти залежність лексичного значенняслова від його словотворчих елементів, усвідомлюють різноманітність, багатствозасобів творення нових слів [27].
Програмаз рідної мови передбачає в кожному класі вивчення слів, вимову яких слідпам'ятати. До кожного з них доцільно мати малюнок і картку. Передусім слідпоказати і назвати зображення, пояснити лексичне значен­ня цього слова, а потімзосередити на ньому увагу дітей. Можна запропонувати чітко повторити йогохором, двом-трьом учням окремо, вимову запам'ятати. Потім учні складають з цимсловом речення. Виучуване слово підкреслюють, далі записують до словничка, а вдома добирають малюнок.Застосовуючи картки з кольоровими зображеннями, вчитель має змогу викликати удітей інтерес до навчання
Такимчином, словникова робота є одним з найефек­тивніших засобів збагачення,уточнення, активізації і розвитку загалом мовлення школярів, підвищення їхньоїграмотності. Якщо проводити її систематично, цілеспрямовано і послідовно —можна досягти хороших результатів.
2.2 Система вправзі збагачення словникового запасу учнів початкових класів
Словникова робота в школі спрямована на збагачення активногоі пасивного словника учнів, розвиток зв'язного мовлення, вироблення навичоксвідомого оволодіння новими словами, уточнення значення і сфери вживаннявідомих слів. Щоб успішно розв'язати ці завдання, вчитель повинен сам добрезнати словникову систему мови і ті процеси, які в ній відбуваються. Лінгводидактичноюосновою організації роботи над формуванням словникового запасу учнів єлексикологія (розділ науки про мову, який вивчає словникову систему).
Із словом як одиницею мовлення учні мають справу з першихднів їх навчання в школі [25]. Ще в період навчання грамоти вчитель пояснюєпершокласникам значення окремих слів, практично (без уживання термінів) учніспостерігають явище омонімії (коса, лист) і багатозначності. Саме тут учнівпривчають стежити за своїм мовленням, правильно вживати слова.
У 2 класі школярі спостерігають за вживанням образних слів івисловів у тексті, зіставляють слова, близькі за значенням.
У 3 класі продовжується спостереження за значенням слів,прямим і переносним значенням, випадками багатозначності й омонімії. Учні маютьзмогу ознайомитися з синонімами, антонімами, з окремими фразеологізмами.
У 4 класі знання учнів про слово розширюються внаслідокпрактичного використання різних лексем в усному і писемному мовленні таспостереження за їх вживанням у художніх текстах.
Програма початкових класів [55] не передбачає виділенняспеціальних годин на словникові вправи. Вони повинні проводитися у зв'язку іззаняттями з читання, граматики й правопису і включатися як органічна частинацих занять в уроки української мови. Важливо, щоб учитель у процесі роботи надсловником дітей здійснював постійний міжпредметний зв'язок (наприклад, уроківчитання і письма, читання і музики та ін.). Це привчає дітей краще приглядатисядо лексичного багатства і стилістичних можливостей рідної мови, сприяєрозвиткові загальної мовленнєвої культури. Разом з тим для роботи над словом,зокрема над багатозначністю чи прямим і переносним значенням, потрібно час відчасу відводити окремі уроки, що передбачаються для розвитку мовлення. На такихуроках можуть бути і спостереження за художніми текстами, окремими реченнями, іпрактичні усні вправи.
У роботі над уточненням і розширенням словника учнів можнавизначити такі основні напрямки:
I. Лексичний (словниковий) аналіз мови художнього твору, якийвивчається на уроці, і виявлення незнайомих слів і висловів, уточненнявідтінків значень окремих слів і висловів, ви­явлення слів, ужитих упереносному значенні, добір сино­німів, з'ясування їх смислових відтінків,добір антонімів, аналіз зображувальних засобів мови художнього тексту.
II. З'ясування значення слів шляхом використання різнихспособів: показ предмета чи дії, позначених новим для дитини словом,демонстрація малюнка, ілюстрації, слайдів із зображенням предметів, назви якихє новими для дитини, добір синонімів, антонімів, введення нового слова уконтекст.
III. Виконання завдань на добір слів з певним значенням:дібрати потрібні за смислом речення іменники з поданого синонімічного ряду;дібрати прикметники для опису предметів, для характеристики людини, опису їїзовнішності, настрою, свого ставлення до події, до товариша і т. ін.
IV. Введення поданих слів у речення чи тексти: складанняречень за опорними словами, заміна слів у реченнях відповідними синонімами чиантонімами тощо [29, 18-20].
Так в учнів поступово виховується увага до значення слів івисловів, що є важливою передумовою успішної роботи над збагаченням іактивізацією словникового запасу школярів.
Словникові вправи ми класифікували за такими критеріями:
І. За дидактичною метою. Вправи, які використовуютьсявчителем під час роботи над словом, спрямовані на усвідомлення школярамифункції слова у мовленні. З огляду на це розрізняють:
а) Вправи, розраховані на пояснення значення слів:
— пояснити значення слова клас у такому тексті:
Класи знають футболісти, і пілоти, й хокеїсти.
Клас каюти визначають, і у класи діти грають.
Значень слова клас багато:
Перше — це шкільна кімната,
Друге — група школярів, підлітків чи малюків.
Клас об'єднує людей…
— визначити спочатку слова, вжиті в прямому, а потім упереносному значенні:
Ще сонно диха тихий сад,
Ще сплять навколо квіти.
Ще не прокинулась роса,
Спить чоловік, і діти. (А. Костецький).
— прочитати речення, пояснити значення підкресле­них слів:
Соняшник за тином голову схилив (В. Сосюра).
Голова розпочав шкільні збори.
—відгадати загадку, пояснити, які предмети названісловом-відгадкою:
Зрізаю я траву, колосся;
в дівчат я сплетена з волосся;
А ще я суші довга стрічка,
що забігає в море, річку.
б) Вправи, розраховані на формування навичок уживання слів у власномумовленні:
·    скласти речення з різнимизначеннями багатозначного слова (наприклад, машина, голка);
·    скласти речення з кількомасловосполученнями (наприклад, срібний голос, срібний іній, срібні ложки);
·    описати два предмети,використовуючи, зокрема, антоніми (великий, новий і маленький, старий будинки).
II. За характером розумових операцій, які здійснюють учні підчас роботи зі словом, розрізняють:
а) Аналітичні вправи (аналіз текстів: визначення невідомихслів, уточ-нення відтінків значення слів, з'ясування мети вживання того чиіншого слова тощо). Наприклад: прочитати вірш Г. Бойка. Користуючись довідкою,пояс­нити значення виділених слів:
Хто кричав?
Йшов з лікарні Гнат селом, а дружки й спитали:
Що, брат, боляче було, коли зуби рвали?
Ні,— хлопчина їм сказав,— Не дуже боліло...
А чого ж то ти горлав в лікаря щосили?
Так тож лікар заволав, бо я став брикатися,
Йому щипці поламав, і… вкусив за пальця.
Довідка: голосно кричати, голосно покликати, звертатися докогось із запитанням, передавати словами думки.
б) Синтетичні вправи (складання речень із словом, вжитим упевному значенні, дописування речень, виконання різних творчих вправ).Наприклад:
—дібрати синоніми до слова нероба, виправити речення,використовуючи синоніми: Ледар усе життя ледарює. Тільки нероба нічого неробить;
— до виділених слів дібрати антоніми і поставити їх у текстізамість крапок: У великої річки був брат —… струмок. Близькі родичі,вони були зовсім різними. Струмок вузенький, а річка… Струмок швидкомчав з гори, а річка… несла свої води. Та все ж мілководий струмокі… річка були вірними друзями.
3. Вправи на порівняння текстів чи речень, у яких відбуваласязаміна одних слів на інші (усунення недоречних повторювань, уживання емоційнозабарвленої і образної лексики тощо).
III. За ступенем самостійності у виконанні розрізняютьвправи:
а) Розраховані на спостереження за вживанням і значеннямокремих слів у готових реченнях чи текстах:
·    з казки «Рукавичка» виписати синонімидо слова прийти;
·    пояснити значення прислів'ївабо відгадати загадку і виписати антоніми парами, зокрема у прислів'ї Нехвались, як починаєш, а хвались, як кінчаєш або в загадці Г. Бойка про віск: У вогнія розмокаю, у воді я висихаю.
б) Конструктивні вправи (складання словосполучень із поданихслів, введення в речення антонімів, заміна одних слів іншими тощо). Наприклад:
— прочитати текст, замінити підкреслені слова антонімами. Якупору року буде тепер описано?
Прийшла весна. Зазеленіли дерева. Дні стали довгими, а ночікороткими. Прилетіли перелітні птахи. У полях починається гаряча пора.
·    скласти можливісловосполучення з словами багряний, багровий (прапор, рубець);
·    доповнити реченняпорівняннями (наприклад: Усе було вкрите білим снігом, мов ...).
в) Творчі вправи (складання словосполучень, речень ізпотрібним словом, розповідей за опорними словами тощо). Наприклад:
·    скласти кілька словосполученьз багатозначними словами (за вибором учнів);
·    скласти текст, використовуючидані вчителем слова чи словосполучення: Київ, столиця України, місто-герой.
За формою виконання ми використовували такі словниковівправи: усні і письмові.
Дані критерії розпізнавання словникових вправ дають змогукласифікувати кожну вправу. Зокрема, вправа «Прочитати твір. Назвати в ньомуслова, вжиті в переносному значенні» є за дидактичною метою вправою напояснення значення слів; за характером розумових операцій — аналітичною; за ступенемсамостійності — на спостереження за вживанням і значенням слова в тексті; заформою виконання усною.
Словникова робота в початкових класах розпочинається зознайомлення зі словом і його значенням. У поясненні значення слова, як і вусякій навчальній діяльності, необхідно керуватися загальними дидактичниминастановами, спрямованими на підвищення рівня самостійності і пізнавальноїактивності школярів. Завдання вчителя у проведенні словникової роботи полягає втому, щоб школярі правильно сприйняли незнайоме слово в тексті, зрозуміли цеслово з усіма його відтінками, засвоїли і закріпили у процесі виконання різнихвправ з читання і, нарешті, вжили його самостійно в потрібній ситуації [32, 32].
У сучасній методиці існує кілька способів і прийомівпояснення значення слів. Їх використання залежить від віку і загального рівня розвиткудітей, характеру пояснюваного слова [25]. Слова з предметним значенням можнапояснити, скажімо, прийомом демонстрації макета чи малюнка, а слова забстрактним значенням вимагають інших прийомів.
Для пояснення семантики незрозумілих слів учителі найчастіше вдаютьсядо таких способів:
·    демонстрація предмета чималюнка;
·    використання контексту;
·    найпростіший словотворчийаналіз;
·    тлумачення слів (короткепояснення, використання словника) [38, 13-14].
Кожен спосіб може бути здійснений одним із кількох різнихприйомів залежно від конкретного випадку.
Пояснення значення слова шляхом демонстрації можна здійснити такимиприйомами:
а) показ натуральних предметів (дзиґа, бриль, канни,баклажан);
б) показ чучел, макетів, муляжів (тетерук, стриж, шпак);
в) показ малюнків, діапозитивів, слайдів (акула, окунь, ясен,явір, рись, козуля) [46, 62].
Пояснення значення слова шляхом використання контекстуздійснюється за допомогою різних прийомів:
а) самостійне пояснення значення слова учнями. Цим прийомомучитель користується тоді, коли прозорий контекст підказує учням значенняслова. Так, слово чемно у реченні Чемно вітаюся: «Доброго ранку!» учніпояснюють як «ввічливо», «з повагою»;
б) конкретизація значення слова, поясненого учнями на основіконтексту, не зовсім точно. Наприклад, у реченні Періщить дощ, як із відра дітипояснюють слово періщить як іде, ллє. Насправді ж, говорить учитель, періщить –це сильно б'є, січе;
в) введення невідомого слова в контекст. Щоб пояснитизначення слова ґудзик, учитель, зокрема, вводить його в речення Пальто булозастебнуте на всі ґудзики [60, 45].
Найпростіший словотворчий аналіз учні початкових класівздійснюють під керівництвом учителя, тому що навичками такого аналізу вониволодіють недостатньо. Класовод запитує: «Від якого слова утворене пояснюванеслово? Чому даний предмет назвали саме так?» Наприклад: очеретянка — пташка,яка живе в очереті, через це її так назвали. Аналогічно пояснюють діти і слова теплохід(той, що рухається за допомогою тепла), самоскид (автомобіль, який сам скидаєвантаж), панелевоз (машина, яка возить панелі).
Цей прийом пояснення досить ефективний. Він дає змогу нетільки пояснити значення незнайомого слова, а й показати різницю в значенняходнокореневих, зовні схожих слів-паронімів. Наприклад, дружний (згуртований) — дружнийклас, дружна сім'я, дружній (приятельський, схвальний) — дружній погляд, дружняусмішка.
Тлумачення слів — найпоширеніший у шкільній практиці спосібпояснення значення слів. Користуючись цим способом, учитель вдається до рядуприйомів:
а) розчленування загального поняття на часткові (тканини — цесукно, сатин, ситець, шовк; цитрусові — це апельсини, лимони, мандарини);
б) підведення часткових понять під загальні (цемент, пісок,цегла — будівельні матеріали; муха, оса, ґедзь — комахи);
в) розгорнутий опис (колектив — це група людей, зв'язаних спільноюпрацею, спільними інтересами; батьківщина — це країна, в якій живуть народженів ній люди, що є її громадянами);
г) добір слів-синонімів. До використання цього прийому слідпоставитися дуже серйозно. Пояснення шляхом добору синонімів тільки тоді будеефективним, коли діти добре знають значення слів. Так, слово рубіновий треба пояснитине словами-синонімами багряний чи пурпурний, а знайомим дітям словом червоний;
д) добір антонімів (значення слова темрява стає зрозумілимдітям через зіставлення його із словом світло; слово смуток — через зіставленнязі словом радість);
є) пояснення шляхом перекладу з російської мови. В умовахбілінгвізму, особливо на території північних і південно-східних говорів, де впливросійської мови досить великий, значення окремих слів можна пояснити здопомогою російських відповідників, а саме: шкарпетки — носки, окуляри — очки,ковзани — коньки;
є) з'ясування значення незнайомих слів за допомогоюдовідкових матеріалів (тлумачний словник, виноски в читанках) [25, 136-137].
Пояснення значення одного й того самого слова можна здійснитирізними способами і прийомами. Так, значення слова панчохи пояснюється або задопомогою демонстрації предмета чи малюнка, або підведенням часткових понятьпід загальні (панчохи — це частина одягу), або внаслідок перекладу (панчохи —чулки), чи розгорнутим описом (панчохи — це виріб машинного або ручногов'язання, що одягається на ноги за коліна).
Класовод обирає той спосіб, який найбільше підходить докожного випадку пояснення слова.
Учні часто плутають пряме і переносне значення слова, і тому завданнякласовода — навчити школярів:
—    розрізняти пряме і переноснезначення слів;
—    вживати слова з переноснимзначенням у мовленні [10, 44].
Щоб упоратися з цими завданнями, вчитель має відвести вправамна спостереження за прямим і переносним значенням слів належне місце у загальнійсистемі вправ з граматики.
З терміном «пряме і переносне значення слова» учні ­знайомлятьсяв 3 класі. У 1-2 класах вони спостерігають за вживанням у текстах слів зпереносним значенням.
Для організації спостереження школярів за вживанням слів ізпереносним значенням учитель може використовувати той лексичний матеріал, якийє у вправах підручників з української мови і пов'язаний із вивченням частинмови (іменника, прикметника, дієслова), а також зустрічається в текстах читанокта дидактичних посібниках [12, 30].
Ознайомлення школярів з прямим і переносним значенням словапочинається із спостереження над спеціально дібраними реченнями чи текстом, якеорганізовує вчитель. Зручними у роботі є ті тексти, до складу лексичного матеріалуяких входять прикметники, бо саме вони нерідко вжи­ваються в переносномузначенні, виконуючи роль епітетів.
Виділяючи з тексту такі прикметники у сполученні зіменниками, вчитель звертає увагу дітей на переносне значення прикметника, показуєна конкретному прикладі вживання цього прикметника в прямому значенні,зіставляє пряме і переносне значення. Таке зіставлення дає можливість практичнопоказати учням засоби виразності прикметників. Так, пояснюючи переноснезначення прикметника шовковий, вчитель пропонує для спостереження за значеннямцього прикметника такі речення: Вітер колише трави шовкові (П. Тичина) та Унашої Оксаночки таке хороше вбраннячко: шовкова спідничка, білі черевички (Н.Забіла).
Учні виписують словосполучення, до складу яких входитьприкметник шовковий. Зіставляючи значення цього прикметника в обохсловосполученнях (шовкові трави і шовкова спідничка), учні доходять висновку,що в першому випадку прикметник ужитий не в своєму звичайному значенні, а впереносному. Щоб школярі переконалися в тому, наскільки виразнішим стає мовленнявід використання того чи іншого слова, вжитого в переносному значенні, вчительвдається до порівняння двох речень з нейтральними в одному і образними вдругому синонімами: У моєї мами працьовиті руки і У моєї мами золоті руки.
Поряд із вправами, які виконуються під керівництвом учителя,слід пропонувати дітям також завдання на самостійне відшукування у реченнях читекстах слів — різних частин мови із переносним значенням. Наприклад: визначтеслова, вжиті в переносному значенні: Кожна гілка на світанку дзвонить срібноюросою (В. Скомаровський).
З метою формування навичок самостійного вживання дітьми слівіз переносним значенням слід пропонувати вправи на заміну прямого значення слівсинонімічними словами або виразами, що мають переносне значення [25] (замінітьвиділене слово словосполученням із дужок: Настала весна (прийшла, стала напорозі, прилетіла на зелених крилах), а також вправи на самостійне складанняречень зі словами у переносному значенні (складіть речення із словом сміятися, щобвоно було вжите у прямому і переносному значенні). Такі вправи не тількизбагачують словниковий запас дітей, а й виховують у них уважне ставлення дослова, розвивають мовленнєве чуття.
Розширенню й активізації словника учнів, розвитку їх мисленнясприяють і спостереження за багатозначністю слів.
Робота над вивченням багатозначності слів передбачає:
а) усвідомлення того, що слово може мати не одне, а кільказначень;
б) точність уживання багатозначних слів у мовленні [12, 31].
Розпочинаючи опрацювання матеріалу про багатознач­ні слова,вчитель пропонує дітям для аналізу речення із багатозначними словами. Дітиз'ясовують, про які предмети, названі однаковими словами, йде мова.
Іншим варіантом такої роботи може бути вивішена таблиця, наякій зображені журавель — птах і журавель — пристрій для набирання води зколодязя, груша — плід і груша — спортивний інвентар, спечений хліб і лан пшеницічи жита. Учні розглядають перші пари малюнків і усвідомлюють: назви виникли наоснові подібності предметів. Учитель запитує, чи можна до наступної парималюнків дібрати одну назву. Учні мають записати як спільну назву слово хліб(між цими словами існує внутрішній зв'язок: з жита і пшениці печуть хліб).Отже, в основі багатозначності лежить якийсь зовнішній або внутрішній зв'язокпредметів.
Наступна робота над багатозначністю слів передбачавсамостійне з'ясування учнями значення слів, ужитих в окремих словосполученнях іреченнях. Наприклад, учитель пропонує пояснити значення слова іде в текстах длячитання: Людина іде (пересувається). Літак іде на посадку (летить). Урок іде (триває).Дощ іде (ллє) і т. ін.
З метою розширення словника дітей вчитель передбачає і вправитворчого характеру, як-от: скласти речення, у яких слово нести було б ужите врізних значеннях; описати предмети, назвою яких є багатозначне слово (земля,клас, голова та і н) [21, 68].
Усвідомлення природи багатозначних слів готує учнів до засвоєнняявища омонімії. Із словами-омонімами учні практично знайомляться ще в періоднавчання грамоти (ключ, лист та ін.). У наступних класах учні продовжуютьспостерігати за новими для них словами-омонімами (без термінів). Робота надвивченням омонімів має на меті:
— усвідомлення учнями того, що окремі слова, які однаковозвучать, мають різне значення;
— точне вживання однозвучних слів у мовленні [28, 15].
Ознайомлення учнів зі словами, які однаково звучать, алемають різне значення, починається в період навчання грамоти. Вчитель можевикористати малюнки букваря, на яких зображені, наприклад, коса (дівоча ізнаряддя праці), котики (на вербі і кошенята) чи лист (дерева і поштовий).Називаючи зображені предмети одним і тим же словом, діти переконуються в тому,що різні предмети можуть мати однакову назву.
У 2-4 класах учні не раз мають змогу зустрітися з омонімами[64]. Щоб розширити уявлення школярів про явище омонімії, вчитель можезапропонувати їм скласти словосполучення чи речення за малюнками із зображеннямрізних предметів, назви яких однозвучні (ключ — предмет, яким відмикають двері,джерело, музичний і т. ін.), скласти словосполучення і речення із певнимисловами, показавши при цьому, що значення слів різне {нота, пара, літній і т.ін.), а також розповісти, які б малюнки намалювали діти до слів лисичка, коса,кран.
Робота над синонімами допомагає учням тонше сприймати слово,бачити в ньому, крім основного значення, ще й різні смислові та експресивнівідтінки, а відтак бути точнішими у слововживанні. У процесі роботи надсинонімами вчитель має сформувати у дітей уміння:
·    розрізняти в мовленні близькіза значенням слова;
·    добирати синоніми;
·    замінювати в тексті те чиінше слово відповідним синонімом;
·    самостійно вживати в готовомутексті дібране за смислом синонімічне слово;
·    самостійно вибирати із своголексичного запасу найбільш влучний для висловлення власної думки синонім [7,38-39].
Завдання вчителя під час роботи над синонімами полягає втому, щоб забезпечити успішне оволодіння кожним із визначених умінь і тим самимпіднести рівень мовленнєвої культури школярів.
Робота над синонімами повинна проводитися систематично іпланомірно. Система роботи над синонімами розвиває у школярів навички уникатиповторення тих самих слів, одноманітності викладу. Від уміння з ряду синоніміввибрати одне слово, яке б найповніше передавало думку, залежить правильність,точність, образність вислову.
Уміння користуватися синонімами формується в учнів поступовопротягом тривалого часу. У процесі цієї роботи вчитель добирає різні типивправ:
1. Вправи на вибір слів, близьких за значенням.
Щоб навчити учнів розрізняти слова, близькі за значенням, доцільнодавати завдання на спостереження і виділення з невеликих за змістом текстів чиокремих речень слів-синонімів. Одне з можливих завдань: прочитати загадку ізнайти в ній слова, близькі за значенням.
Хто дід?
З'їжджалися дочки у гості до діда: Ось там Завірюха санчатамиїде, За нею Метелиця слідом мете, Хурделиця Хугу з собою веде, А тільки-новітер у полі завіє, Як стануть на лижі Хуртеча й Завія, Нарешті удвох зЗаметіллю приїхала Найменша — улюблена донечка Віхола. (Дід Мороз.)
2. Вправи на групування слів, близьких за значенням.
Такі вправи допомагають усвідомити синонімічні відношення міжсловами, їх синонімічну близькість. Наприклад, учні повинні згрупувати синонімиз поданого ряду слів: Батьківщина, праця, сміливий, труд, відважний, робота,хоробрий, Вітчизна.
3. Вправи на розташування синонімів за ступенем інтенсивностіознаки.
Увазі учнів пропонуються слова: огрядний, посміхатися,повний, реготатися, товстий, сміятися. Треба спочатку згрупуватислова-синоніми, а потім записати синоніми кожного ряду за ступенем інтенсивностіознак (повний, огрядний, товстий) чи дії (посміхатися, сміятися, реготатися).
4. Вправи на вибір одного з поданих синонімів. Виконуючи зучнями вправи такого типу, вчитель повинен домогтися, щоб діти осмисленовибирали слово, яке найкраще підходить до даного випадку. Працюючи, наприклад,над реченням Верби (сумують, журяться, нудьгують) над водою, вчитель запитує:«Яке з слів, поданих у дужках, не може бути використане? Чому?» (нудьгують).
5. Вправи на заміну синонімів у реченні чи тексті.
Ці вправи мають на меті показати дітям, що заміна в текстіповторюваних слів їх синонімами усуває його одноманітність, робить мовленнястилістично досконалішим. Робота на уроці складається з таких етапів:
а) читання тексту;
б) бесіда-аналіз прочитаного;
в) добір синонімів до слова;
г) створення тексту із заміною слова відповідним синонімом.
д) читання і аналіз учнівських робіт.
6. Вправи на самостійний добір синонімічних слів.
Такі вправи є кінцевою метою вправ із синонімами. Вони маютьна меті формування навичок самостійного добору слів із власного лексичногозапасу і використання їх у власному мовленні.
Цій меті підпорядковані вправи на складання словосполучень чиречень з одним із дібраних синонімів, на заміну слів самостійно дібраними синонімами(стилістичне редагування), на вживання синонімів під час написання переказів,творів [12, 29].
У процесі виконання вправ такого типу слід показати учням, щомісце слова в синонімічному ряду визначається багатозначністю. Так, залежно відлексичного значення слово може бути членом різних синонімічних рядів.Наприклад: свіжий – сьогоднішній (свіжа газета, свіжий хліб) холодний (свіжийвітер, свіже повітря).
Спостерігаючи за такими словами, учні повинні зрозуміти, щодля правильного добору синонімів до поданого слова його потрібно ввести вконтекст. Важливо також організувати спостереження за лексичною сполучуваністюсинонімічних слів. Учні повинні усвідомити, що синоніми мають неоднаковуздатність поєднуватися з іншими словами. З цією метою слід використовувативправи на утворення словосполучення із синонімічними словами (наприклад: коричневий,карий, плаття, очі, костюм).
Серед різноманітних видів вправ важливе місце посідають вправиз антонімами, мета яких — збагатити словниковий запас учнів, виробити в нихуміння яскраво і образно висловлювати свої думки. Крім того, виконуючи вправи зантонімами, школярі користуються такими логічними операціями, як порівняння,зіставлення, протиставлення, які сприяють розвиткові розумових здібностей дітей[11, 18].
За програмою 1-4 класів учні повинні навчитися зіставлятислова, протилежні за значенням, і розуміти їх, здійснювати спостереження зароллю антонімів у реченні, використовувати антоніми у своєму мовленні. Отже, програмапередбачає практичне ознайомлення учнів з антонімами.
Для того, щоб навчити дітей розрізняти антоніми і правильнокористуватися ними у своєму мовленні, потрібні спеціальні вправи, які залежновід поставленої мети можуть проводитися на окремих словах, словосполученнях,реченнях і зв'язних текстах.
У роботі з антонімами використовуються такі види вправ:
·    виділення з речення чи текстуслів з протилежним значенням (антонімів) і групування антонімів парами;
·    добір антонімів до поданихслів;
·    заміна в тексті виділенихслів антонімами;
·    дописування речень словами,які мають антонімічний смисл;
·    складання речень з антонімами[27, 10].
Ознайомлення дітей зі словами протилежного значенняпочинається з організації спостереження за вжитими в реченні антонімами.Вчитель пропонує знайти слова з протилежним значенням у прислів'ях: Відмаленької іскри може загорітися великий ліс. Для щастя свого народу не страшноу вогонь і в воду. Спостереження за вживанням антонімів у прислів'ях можнаорганізувати на уроках читання.
Вправи на спостереження за вживанням антонімів можутьвиконуватися учнями під час вивчення граматичного матеріалу, зокрема іменника,прикметника, дієслова, прислівника.
Важливо показати дітям, що антонімами можуть бути тільки тіслова, які належать до однієї і тієї ж частини мови. З цією метою вчительпропонує дітям дописати з довідки антоніми до поданих слів: високий, шум,низько, сміятися, плач. (Довідка: тиша, високо, низький, сміх, плакати.)
Звичайно, робота над антонімами не обмежується тількивиділенням чи добором їх із готового матеріалу. Важливо виробити в учнів уміннявживати антоніми у своєму мовленні. З цією метою вчитель використовує різніваріанти вправ, серед них:
а) дібрати до поданих слів антоніми, записати їх: зима—..., старий—...,чорний—...;
б) у словосполученнях чи реченнях замінити виділені словаантонімами: радісна подія, зимові канікули, ледачий хлопчик або почався урок. Укласах і в коридорах — тиша. Замовк шкільний радіовузол, стихла музика. Школяріпрацюють;
в) до поданих словосполучень дібрати антонімічні словосполучення:темна ніч — …., хвалять за працю — ..., ..., весняний ранок — ....;
г) продовжити почате речення антонімами: як є початок, то й… буде. Де багато слів, там… діла;
д) складання невеличких зв'язних текстів із використанням уних антонімів (наприклад, про спортивні змагання, роботу на пришкільній ділянцітощо).
Як і під час роботи над синонімами, при вивченні антонімівучитель зобов'язаний показати дітям, що вибір антонімів часто визначаєтьсяконтекстом. Це зумовлено тим, що багатозначні слова можуть утворювати кількаантонімічних пар. Так, наприклад, до слова солодкий можна дібрати кількаантонімів: солодкий — гіркий (перець), солодкий— кислий (виноград), солодкий — солоний(огірок).
Працюючи з антонімами, учитель разом з тим повторює синоніми.Для цього найкраще використовувати комбіновані вправи: учні спочатку добираютьдо поданих слів синоніми, а потім антоніми, як-то: сумний, зажурений, похмурий —веселий; цікавий, захоплюючий — нудний. Як видно з наведених прикладів, докількох синонімів можна дібрати один антонім. Однак з допомогою антонімів можнапоказати дітям різницю в значенні синонімів. Наприклад, різницю в значеннісинонімів плакати й ридати можна показати за допомогою антонімів сміятися,реготати.
Виходячи із завдань словникової роботи, доцільно пропонувати дітям такі вправи:
1.Прочитайте колонки слів, знайдіть пари близьких за значенням слів.
2.Прочитайте слово. Як сказати по-іншому?
3.Прочитайте слово. З яких слів воно утворене?
4.Прочитайте словосполучення. Утворіть з його слів нове слово.
5.Серед слів знайдіть прикметник (іншу частину мови). Яке слово сховалось у цьому прикметнику? (Наприклад: пухнастий).
6.Прочитайте слова. Поділіть їх на дві групи. Поясніть, чому так поділили. Поділіть слова на групи, аналізуючи їх значення.
7.Серед словосполучень знайдіть і назвіть вжиті в переносному значенні. Поясніть свою думку [25, 136-137].
Важливимвидом роботи над текстом є виконання вправ на розвиток орфографічної пильності, засвоєння теоретичних знань з мови, яке базується на читанні з граматичним завданням.
1.Знайти слово на задане правило.
2.Знайти словосполучення прикметник + іменник. Скласти словесний малюнок, використавши знайдені словосполучення.
3. Знаходження слів, які передають певні почуття (до чогось закликають).
4. Читання і знаходження споріднених слів.
5.Читання з виписуванням слів до практичного словника [32, 31].
Вправи на визначення образної та смислової ролі слова і слово-сполучень практично переконують дітей в тому, що в художніх творах випадкових слів не буває — кожне слово використане з певним смисловим художнім навантаженням.
1. Знайдіть в тексті епітети, порівняння, метафори (без уживання термінів). Поясніть їх використання.
2.Знайдіть і прочитайте опис. Назвіть у ньому слова, які позначають ознакипредметів. Яку роль вони відіграють в описі?
3. Прочитайте, які слова передають швидкість зміни подій. До якої частини мови належать ці слова?
4.Знаходження в реченні (тексті) слів, ужитих у переносному значенні. Пояснення необхідності використання даного слова з прочитаному уривку.
5. Замініть подані вислови словами тексту.
6. Доберіть слова, близькі за значенням до поданих. Як по-іншому можна сказати? Чому саме таке слово використав автор?
7.Читання ізнаходження слів, за допомогою яких автор показує своє ставлення до зображуваного.
8.Пояснення доцільності використання образного слова, вислову а словесній картині.
9.Порівняння образних висловів, використаних на початку і в кінці твору, які описують одне і те ж явище (предмет, істоту).
10.Знаходження слова, яке найчастіше повторюється у творі. Для чого його використав автор?      
11. Визначити, який настрій передають дані слова. Що хотів підкреслити цим автор?
12.Які слова передають любов до людей (інші почуття)? [29, 21].
Роботу над словом можна назвати ефективною, якщо учень використав його з таким значенням у власному мовленні, усному чи писемному.
Важливимнапрямком збагачення словникового запасу молодших школярів є робота ізпояснення походження (етимології) слів. Розуміти походження слова і вміти йогопояснювати — основа розвитку як пізнавального інтересу до рідної мови, так ізв'язного мовлення.
Вправиз етимології слів не передбачаються програмою, проте аналіз змісту підручниківз читання виявив значну кількість лексики, походження якої можна легко пояснитиучням [38]. Зрозуміло, що молодші школярі самостійно не можуть виконувати етимологічнийаналіз слів, якщо у них не сформувати інтерес до таких завдань. При цьому впочаткових класах цю роботу можна проводити за трьома напрямками:
1.Учитель розповідає про походження певного слова, що зустрічається у змістінавчання на уроках рідної мови, читання, інших предметів.
2.В учнів тривалими вправами виробляється уміння пояснювати походження слів, уяких містяться «підказування» у допоміжному матеріалі з читання — малюнках,загадках, віршах, коротеньких описах, уривках з казок та легенд і т.д.
Упроцесі навчання доцільно використовувати спеціально розроблений тематичнийсловничок незнайомих чи малознайомих слів в системі вправ, які стимулюютьпізнавальний інтерес під час уроків читання.
І.Вправи, розраховані на пояснення походження слів учителем. Виконуючи таківправи, слід намагатися доступно й цікаво пояснити походження слів. Розповідьне має бути тривалою. Щоб зацікавити учнів, треба використовувати загадки,ілюстрації, предмети, про які йдеться.
Наприклад:
1Велосипед.
—Діти! Відгадаймо загадку:
Натискаюна педалі — їду далі, далі, далі.
Ідушвидко я вперед,
Мчитьсямій… (велосипед).
—А чи знаєте ви, що слова швидкий і велосипед родичі? Слово велосипед утворилосьвід латинського велокс, що означає швидкий, і педис — нога. Разом — швидконіг. Отже,це складне слово, у якому поєднано два поняття.
2.Дятел.
—Діти, спробуйте відгадати ще одну загадку:
Вірнолюдям я служу — їм дерева стережу.
Дзьобміцний і гострий маю,
Шкідниківним добуваю.
—Хто ж це такий?
—Так, це дятел. А назва його походитьвід слов'янського слова, яке означало той, що довбає. А чому його так називають,ви вже здогадалися. Птах тому так зветься, що він довбає кору дерев — знищуєшкідливих комах.
3.Ящірка.
—Подивіться на малюнок і скажіть, що це за тварина. Де можна її побачити?
—Слово ящірка означає та, що швидко утікає. Як ви вважаєте, чи правильно їїназвали ?
II.Вправи на розуміння етимології слів за допоміжним матеріалом.
Цейтип вправ містить підказку в самому матеріалі. Тут доцільно використовувативіршовані тексти, бо, як відомо, діти люблять їх читати. Невеличкі віршованірядки легко завчаються, і учні краще запам'ятовують походження певного слова.Інший варіант розрахований на пояснення походження слова шляхом аналізу йогоокремих частин.
Таківправи можна проводити у формі змагань: хто швидше розкриє таємницю походженняслова. Звичайно, слушним є використання загадок, ілюстрацій, прислів'їв.Наприклад:
1.Редиска.
—Про який овоч йдеться в загадці:
Якругленька, червоненька,
Зхвостиком тоненьким.
Нагороді мене рвуть.
Менеріжуть, мене труть
Ідо столу подають.
Якмене з народі звуть? (Редиска).
—Послухайте, що розповіла про себе редиска:
Яу Франції вродилась,
Вцілім світі полюбилась.
Означаю— корінець.
Осьі загадці кінець.
2.Соняшник.
—Серед українських назв рослин є слова настільки прозорі, що коли дібрати до нихспоріднені, то легко можна встановити походження їх назви.
Спробуйтевідгадати загадку. Яка рослина так про себе говорить?
Насонечко я схожий і сонечко люблю.
Досонця повертаю голівоньку свою.
Стоюстрункий, високий, в зелених шатах я.
Ізолотом убрана голівонька моя. (Соняшник).
3.Січень.
—Діти, як називається перший місяць року ?
— Так, січень. Про цей місяць складенобагато прислів'їв. Послухайте одне з них:
Січеньсіче, ще й морозить, господар з лісу дрова возить.
—А ось чому місяць назвали січнем, я вам розповім. Назва походить відстаровинного слов'янського слова сікти. В цю пору давні слов'яни вирубувалиліс, чагарник, готуючи землю для посіву зерна. Від основи дієслова сікти йутворився іменник січень.
Важливоюумовою збагачення словникового запасу молодших школярів є робота, спрямована наформування умінь граматично правильно і лексично виправдано застосовувати увласному мовленні слова різних лексико-граматичних розрядів для побудовизв'язних висловлювань певного типу (розповіді, описів, міркування) [43, 23].
Робота над вивченням словникового матеріалу в початковихкласах має велике загальноосвітнє і практичне значення. Вивчення її розширюєзнання учнів про мову, знайомить з одиницею мовлення — словом, є головнимджерелом збагачення словника дітей. Словникова робота розвиває увагу учнів дозначення і вживання слів, виховує у них потребу у відборі необхідного слова дляточного висловлення думки, чуття мови. Через інтерес до слів виховуєтьсяінтерес до мови в цілому.

Висновки
Отже,робота над вивченням лексики в школі спрямована на збагачення активногословника учнів, розвиток зв'язного мовлення, вироблення навичок свідомогооволодіння новими словами, уточнення значення і сфери вживання відомих слів.
Лінгводидактичноюосновою організації роботи над формуванням словникового запасу учнів єлексикологія. Основний предмет її досліджень — слова в усіх їх функціональнихвиявах. Слово називають центральною функціонально-структурною одиницею мови.Усі інші елементи мови існують або для слова й у слові (фонеми та морфеми), абозавдяки йому (речення). Це вираження асоціації певного значення з певнимкомплексом звуків, що піддається певному граматичному використанню. Основноювідмінною рисою слова є наявність у ньому певного граматичного значення.Загалом слово — це самостійна, наділена одним або кількома граматичнимизначеннями одиниця мови, яка передає одне чи більше лексичних значень, легковідтворюється і є будівельним матеріалом для речення.
Слово в мовленнівиступає в різних формах і з різним значенням. Під лексичним значенням(семантикою) слова розуміють історично закріплену у свідомості народу(колективу) співвіднесеність слова з певним явищем. Лексичне значення і звуковаформа слова виступають як нерозривна єдність, у якій лексичне значення —ідеальний зміст, а звукова форма — матеріальна оболонка. Є три типи лексичнихзначень слів: номінативне (первинне й похідне), фразеологічне й контекстуальне.Слова бувають однозначні й багатозначні, мають пряме й переносне значення.Лексичне значення слів, особливо життєво важливих, виявляє високу стійкість.Слово в мові має вживатися в його загальноприйнятому лексичному значенні.Відхилення від його значення може призвести до непорозуміння, а то й донеправильного тлумачення сказаного.
Групувати словаможна за різними критеріями. Так, за частотою вживання слова умовно поділяютьна часто вживані, помірно вживані і рідкісні. За походженням виділяють слова питомій запозичені, за стилістичною віднесеністю – стилістично нейтральні й стилістичнозабарвлені, за сферою вживання – загальновживані й вузьковживані. Лексикакласифікується насамперед за значенням. Значення слів можна розглядати з різнихпозицій. За граматико-семантичними ознаками усі слова поділяються наповнозначні (самостійні) частини мови (іменники, прикметники, числівники,займенники, дієслова, прислівники), службові слова (прийменники, сполучники,частки) й окремо вигуки. За функціонально-семантичними ознаками слова буваютьномінативні, вказівні і службові. Ці слова в будь-якому контексті маютьоднакове або близьке за значенням реальне наповнення.
Основниминапрямами роботи над словом є збагачення, уточнення, активізація словника, таусунення нелітературних слів. Збагачення словника – це процес засвоєннянезнайомих учням слів, у результаті якого цілеспрямовано розширюєтьсясловниковий запас учнів і розвивається виразність їхнього мовлення. Це і роботанад засвоєнням лексичного значення слова, робота над усвідомленням прямого іпереносного значення слів, багатозначністю та омонімією, робота над синонімами,вивчення антонімів.
Методикаознайомлення з новим словниковим словом включає кілька етапів: ознайомлення ізсловом, усвідомлення його значення, аудіювання, різниця між вимовою танаписанням, підбір спільнокореневих. Важливо, щоб учитель у процесі роботи надсловником дітей здійснював постійний міжпредметний зв'язок (наприклад, уроківчитання і письма, читання і музики та ін.). Це привчає дітей краще приглядатисядо лексичного багатства і стилістичних можливостей рідної мови, сприяєрозвиткові загальної мовленнєвої культури. І разом з тим потрібно час від часувідводити окремі уроки, що передбачаються для розвитку мовлення.
Значнемісце на уроках відводиться вправам, які допомагають розширити й уточнитисловник дітей. Значення невідомих слів, що трапляються в текстах, обов’язковослід пояснювати, формуючи в учнів відповідні уявлення й поняття. Також слідвиробляти в учнів уміння добирати слова, якими можна найточніше, найяскравіше,образно висловити думку. З перших днів навчання дитини у школі необхідноповсякденно працювати над словом, пояснювати різні його значення, добиратисиноніми, вводити слова в речення, виявляти синоніми в ілюстративномуматеріалі. Вирішуючи ці завдання на уроках читання, вчитель збагачує мовлення учнівкількісно, тобто поповнює їхній активний словник.
Джереламизбагачення словникового запасу учнів початкових класів є навколишня дійсність,навчальний процес, ілюстративний матеріал підручників, наочні посібники,технічні засоби і т. ін. Протягом першого року навчання мовлення дітей на уроціздійснюється у межах досить широкого кола тематичних груп. У цей періодсловниковий запас молодших школярів активно поповнюється прикметниковими і дієслівнимиформами, а самі висловлювання стають більш повними, емоційними, яскравими.Важливу роль у збагаченні словника дітей має мова вчителя. Вона завжди єзразком для учнів, а тому й повинна бути не лише правильною щодо побудови, а йбагатою, змістовною, різноманіт­ною за своїм словниковим складом.
У сучасній методиці існує кілька способів і прийомівпояснення значення слів. Для пояснення семантики незрозумілих слів учителінайчастіше вдаються до таких способів: демонстрація предмета чи малюнка;використання контексту; найпростіший словотворчий аналіз; тлумачення слів.Кожен спосіб може бути здійснений одним із кількох різних прийомів.
Улексико-семантичній роботі надзвичайно важливим є систематичність у роботі надсловниковими словами. Таку роботу зі словниковими словами бажано проводитивідповідно до розділу мови, який вивчається: фонетики, орфоепії, акцентології,лексикології, синтаксису, морфеміці і морфології. Даючи завдання вчительповинен враховувати також і рівень підготовки класу, мовне середовище, в якомуперебувають діти, географічно-територіальне розташування, а також проводитидиференціацію (від варіантної до індивідуальної).

СПИСОКВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1.        Бадер В.Класифікація помилок у мовленні молодших школярів // Рідна школа. – 1999. – №9.– С. 53-55.
2.        БадерВ.І. Удосконалення мовленнєвого розвитку молодших школярів // Педагогіка іпсихологія. – 1998. – №4. – С. 31-36.
3.        БарановськаЛ.В. До теоретичних засад формування культури мовлення // Педагогіка іпсихологія. – 1997. – №3. – С. 33-37.
4.        БархинК.Б. Развитие речи в начальной школе. – М.: Учпедиз, 1955. – 83 с.
5.        БезпояскоО.К. та ін. Граматика української мови. – К.: Либідь, 1993. – 364 с.
6.        Бих І.Мовно-мовленнєвий розвиток учнів початкових класів як необхідна умова успішногонавчання // Магістр. – 2005. – Вип.1. – С. 95–98.
7.        БлохинаГ.В. Работа с синонимами в начальных классах // Начальная школа. – 1997. – №12.– С. 36-41.
8.        БондаренкоА.А. Работа над ударением в начальных классах // Нач. школа, 1989. – №2. – С.18-21.
9.        БуденкевичЮ. Поради батькам: як працювати над словом в молодшому шкільному віці // Початкова шко­ла. – 1997. — №10. – С. 11.
10.      БурмистроваЛ. Сказки про страну словографию // Семья и школа. – 1991. – №8. – С. 44-46.
11.      БутузоваИ.Д. Лексическая работа на уроках чтения // Начальная школа. – 1992. – №2. – С.14-19.
12.      ВарзацькаЛ.О. Активізація мовленнєвої діяльності учнів // Поч. школа. – 1991. – №2. – С.28-31.
13.      Варзацька Л.О. Упошуках концепції початкового курсу рідної мови // Початкова школа. — 1990. — №9. — С. 12-15.
14.      Вашуленко М. С.Державний освітній стандарт з української мови (початкова ланка) // Початковашко­ла. — 1997. — № 2. — С.2-5.
15.      ВашуленкоМ.С. Навчання української мови в 2 класі // Початкова школа. – 2003. – №1. – С.42–46.
16.      ВашуленкоМ.С. Орфоепія і орфографія в 1-3 класах. – К.: Рад. школа, 1982. – 104 с.
17.      ВихованецьІ.Р. Теоретична морфологія української мови. – К.: Пульсари, 2004. – 398 с.
18.      ВолохО.Т. та ін. Сучасна українська літературна мова. – 2-е видання, перероблене ідоповнене: Підручник. – К.: Вища школа, 1989. – 336 с.
19.      ВоскресенськаН.О. та ін. Українська мова у 4 класі чотирирічної початкової школи. – К., 1994. – 196 с.
20.      ГільбухЮ.З., Пенькова О.І. Психологічні аспекти словникового розвитку молодшихшколярів // Початкова школа. – 1979. – №12. – С. 66-69.
21.      ГольдбергА. Особливості оволодіння учнями молодших класів лексикою рідної мови. – К.:Рад. школа, 1959. – 226 с.
22.      Державнанаціональна програма «Освіта» («Україна ХХІ століття») // Освіта. — №44-46. –1993. – 16с.
23.      Дика Н.Поняття культури мовлення учнів // Дивослово. – 2002. – №2. – С. 50-51.
24.      ДоленкоМ.Т., Дацюк І.І., Кващук А.Г. Сучасна українська мова. – К.: Радянська школа,1964. – 386 с.
25.      ДорошенкоС.І. та ін. Методика викладання української мови: Навч. пос. – К.: Вища школа,1992. – 380 с.
26.      Дубовик С.Г.Прийоми розрізнення відмінків іменника // Початкова школа. – 1996. — №7. – С.6-10.
27.      ЗабіякаВ. Робота зі словником// Початкова шко­ла. – 1997. — №10. – С. 8-11.
28.      ИзмайловаР.Г. Обогащение речи младших школьников синонимами прилагательных // Начальнаяшкола. – 1995. – №10. – С. 11-16.
29.      КанакинаВ.П. Лексико-орфографические упражнения при изучении слов из словаря //Начальная школа. – 1990. – №11. – С. 17-22.
30.      КанакинаВ.П. О некоторых особенностях словаря младших школьников // Начальная школа. –1998. – №7. – С. 21-27.
31.      КанакинаВ.П. Особенности лексики младших школьников // Началь-ная школа. – 1997. – №6.– С. 72-77.
32.      КаруннаН. Збагачення словникового запасу під час засвоєння грама-тико-орфографічнихзнань // Початкова шко­ла.– 1991. — №2. – С. 31-32.
33.      Коляда О.Комплексні завдання для самостійних робіт з української мови // Початковашкола. — 1997. — № 2. — С. 14-16.
34.      Крикун М.Роль слова в розвитку зв’язного мовлення молодших школярів // Початкова школа.– 2003. – №11. – С. 27–35.
35.      КротевичЄ.В., Родзевич Н.С. Словник лінгвістичних термінів. – К.: Освіта, 1957. – 360с.
36.      ЛадоняІ.О. Українська мова: Навч. посібник. – К.: Вища школа, 1993. – 143 с.
37.      ЛазаренкоН. Збагачення словника молодших школярів прикметниками // Початкова школа. –1999. – №1. – С. 14–17.
38.      Луцак Н.Збагачення лексики школярів-шестиліток // Початкова школа. – 1996. – №7. – С.12–14.
39.      МалярукА.Я. Дидактичний матеріал для виправлення мовних недоліків. – К.: Ірпінь, 1997.– 408 с.
40.      Методиката технологія уроків рідної мови в початковій школі / Наумчук М.М., Гузар О.В.– Тернопіль, 1999. – 114 с.
41.      Методичнірекомендації щодо усного і писемного мовлення молодших школярів: Нормиоцінювання знань, умінь і навичок. – К.: Магістр-S, 1996. – 80 с.
42.      МихайловаЛ.В. Урок з української мови та розвитку мовлення в 3 класі // Початковенавчання та виховання. – 2005. – №6. – С. 2–3.
43.      Місяк П.Системність роботи зі словниковими словами // Початкова школа. – 1997. – №4. –С. 21–23.
44.      Мовчун Л.Норма і відхилення: мовні помилки-штампи // Поч. школа. – 1999. – №1. – С.27-29.
45.      Мовчун Л.Норми літературної вимови // Початкова школа. – 1999. – №4. – С. 43-44.
46.      Мовчун Л.Словник у роботі вчителя // Початкова школа. – 2001. – №12. – С. 61–63.
47.      Морфологічнапобудова сучасної української мови / Редкол.: М.А.Жо-втобрюх, І.Р. Вихованець,А.П. Гриценко. – К.: Наукова думка, 1975. – 208 с.
48.      Наумчук М.М.Дидактичний матеріал з української мови в 4 класі. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2005. – 80 с.
49.      НаумчукМ.М. Сучасний урок української мови в початковій школі (Методика і технологіянавчання). – Тернопіль: Астон, 2002. – 352 с.
50.      НаумчукМ.М., Лушпинська Л.П. Словник-довідник основних термінів і понять з методикиукраїнської мови. – Тернопіль: Астон, 2003. –132 с.
51.      ОлійникТ. Виправлення недоліків мовлення в учнів перших класів // Питання філології. –Вип. 1. – Тернопіль: ТДПУ, 1997. – С. 91-93.
52.      ПархоменкоМ. Методика роботи над словом, текстом на уроках читання // Початкова школа. –1997. – №7. – С. 44–48.
53.      Пентилюк М.Основні аспекти навчання рідної мови // Початкова школа. – 1997. — №4. – С.10-12.
54.      ПриступаГ.Н. Словарно-орфографическая работа на уроках чтения // Начальная школа. –1996. – №5. – С. 9-15.
55.      Програмидля середньої загальноосвітньої школи. 1–4 класи. – К.: Початкова школа, 2006.– 432 с.
56.      Прокіпчак О.Д.Загальне поняття про іменник. Назви істот і неістот (урок рідної мови) //Розкажіть онуку. – 1999. — №2. – С. 44-45.
57.      СавченкоО.Я. Дидактика початкової школи. – К.: Академія, 1999. – 360 с.
58.      СавченкоО.Я. Сучасний урок у початкових класах. – К.: Магістр. – 1997. – 255 с.
59.      СлободянО.М. Іменник. Цикл уроків за темами початкового етапу вивчення // Вивчаємоукраїнську мову та літературу. – К. – 2004. – №29. – С. 5–8.
60.      СобкоВ.О. Збагачення словникового запасу учнів прикметниками // Початкова школа. –1985. – №9. – С. 41-46.
61.      Сучаснаукраїнська літературна мова / За ред. А.П. Грищенка. – 2-е видання, переробленеі доповнене. – К.: Вища школа. – 1997. – С. 365–378.
62.      Сучаснаукраїнська мова / За ред О.Д. Пономарьова. – 2-е видання, перероблене. – К.:Либідь, 2001. – С. 134–149.
63.      Удосконаленнязмісту і методики навчання української мови в 1-4 класах. Науково-теоретичнізасади та методичні рекомендації. – Київ: Наукова думка, 1995. – 112 с.
64.      Українськамова з методикою навчання в початкових класах. – Інтегрований курс: Підручникдля педагогічних вузів / За ред А.П.Каніщенко, Г.О.Ткачук. – К.: Промінь, 2003.– 232 с.
65.      ФесуненкоП. Словникова робота в умовах класу-кабінету // Початкова школа. – 1984. – №2.– С. 28–30.
66.      ХорошковськаО. Розвиток українського мовлення молодших школярів // Початкова школа. – 1997.– №8. – С. 14-16.
67.      ШкуратянаН.Г., Шевчук С.В. Сучасна українська літературна мова: Навчальний посібник. –К.: Література, 2000. – 688 с.

ДОДАТКИ
Додаток А
Конспект уроку з розвитку мовлення
Тема. Написання твору « Прихід весни»
Мета. Вчити висловлювати свої думки в логічній послідовності,збагачувати активний словник учнів. Розвивати творчі здібності,спостережливість. Виховувати любов до природи, вміння відчувати красу рідногослова.
Обладнання. Дитячі малюнки про весну, пейзажі, репродукції, кольоровіолівці, папір, зошити для творчих робіт.
Хід уроку
1. Ознайомлення з темою і метою уроку
В центрі на дошці написана тема «Прихід весни».
У нас сьогодні дуже цікава робота. Ми будемо вчитись писатитвір про весну. Що означає – написати твір? Це означає – творити, працюватитворчо, висловлювати свої думки, передавати почуття, мрії, надії, захоплення,стан вашої душі. А весна пробуджує від сну, вносить у природу красу,чарівність.
2. Творча робота
А для чого, щоб написати твір про весну, треба підібрати такіслова, які допоможуть нам розповісти про цю чарівну пору року. Погляньте увіконечко, подумайте і назвіть дібрані слова.
(Діти називають такі слова-іменники: сонце, небо, хмарки, тепло, струмочки, земля, квіти, трава, дерева, птахи.)
Правильно, діти. Першим ви назвали СОНЦЕ, бо від його тепла
все оживає, починає рости та розвиватися. А якого кольору слово
СОНЦЕ?
(Це слово тепле, воно оранжеве)
Напишіть на аркуші посередині слово ВЕСНА, а вгорі у лівому
куточку кольоровим олівцем слово СОНЦЕ.
(Вчитель пише на дошці так само, а під словом СОНЦЕ прикріплюємалюнок сонечка і так на кожне слово).
3. Лексична робота: збагачення й активізація словникаучнів
Ось ми з вами написали кольорові слова ВЕСНИ. Бо ж НЕБО волошкове,а ХМАРКИ біленькі, ТЕПЛО- слово жовте, ДЕНЬ світлий, а ніч — слово чорне, СТРУМОЧКИголубі і сірі, ТРАВА зелена, ПТАШКИ- чорні, сірі або строкаті, а КВІТИ різнокольорові.Тепер вам необхідно до кожного іменника підібрати прикметники, якіхарактеризують весну. Розгляньте малюнки, які є на дошці, і подумайте, якіприкметники ви підберете, щоб змалювати словами цю чарівну пору року.
Добір прикметників.
СОНЦЕ (яке?) — веселе, усміхнене, яскраве, щире, привітне, тепле,оранжеве.
НЕБО (яке?) — високе, синє, безмежне, чисте, дивовижне, ясне.
ХМАРКИ (які?) — білі, легкі, химерні.
ТЕПЛО (яке?) — щире, лагідне, добре, привітне.
ДЕН Б (який?) — довший, світлий, сонячний.
НІЧ (яка?) — тиха, тепла, зоряна, місячна, коротка.
СТРУМОЧКИ (які?)- ніжні, тендітні, несміливі, дзвінкі.
ДЕРЕВА (які?) — світлі, весняні.
ТРАВА (яка?) -росяна, зелена, ніжна, гостренька, духмяна.
ПТАХИ (які?) — перелітні, співучі.
— Діти, ви підібрали дуже гарні прикметники про весну. Нам ще треба дібратидієслова і записати їх. Добір дієслів.
СОНЦЕ (що зробило?) — викотилось, піднялось, сховалось. ХМАРКИ (щозробили?) — з'явились, випливли, розбіглись.
ТЕПЛО (що зробило?) -розлилось, огорнуло, оповило,пригорнуло.
СТРУМОЧКИ ( що зробили?)- побігли, задзюрчали, потекли,заспівали.
КВІТИ (що зробили?) — проглянули, зацвіли, засміялись...
ТРАВА (яка?) — пробилась, вистромилась, потяглась...
ДЕРЕВА (що зробили?) — прокинулись, почали зеленіти...
ПТАХИ (що зробили?) — повернулись, прилетіли, заспівали...
4. Робота із словником
У тлумачному словнику діти знаходять значення слів: тендітний,щирий, щедрий, химерний.
5. Складання речень
Ось ми і підійшли до написання твору про весну. Зараз миспробуємо скласти речення про цю цікаву пору року з тих слів, що записали.
Діти складають речення із записаних слів, спочатку усно.Потім, використовуючи дібрані слова і речення, пишуть твори на аркушах паперу,щоб можна було замінити слово чи речення іншим, більш прийнятими та влучними.
6. Робота над планом
План твору
1.  Першіприкмети весни.
2.  Розквітаєземля.
3.  Перелітніптахи поспішають додому.
4. Складання твору учнями.
Зразок твору
Привітне тепле сонечко випливає на бездонне небо і щодняпіднімається все вище і вище. Часом на синьому небі з'являються химерні біліхмаринки. Вони такі легкі, наче лебединий пух. А ніжне тепло огортає всю землю.
День став довгий і світлий, а ніч коротка і тепла. Від теплапотекли дзвінкі струмочки, які щедро напувають землю талою водою. А земля усміхається до сонечкачарівними, ніжними, тендітними першими квітами.
Де-не-де пробивається зелена травичка і тягне гостренькісписики до сонця. На деревах набубнявіли бруньки. А з далеких країв повертаютьсядодому перелітні птахи.
Все в природі оживає, співає, квітує, а в повітрі стоїть п'янкий аромат весни. Здрастуй, весно!
7. Фізкультхвилинка
8. Творчаробота
А ми будемо колективно складати вірш про весну, добираючиостаннє слово другого рядочка в риму. Потрібне слово дуже швидко. Будьтеуважні.
Весна в усі шпаринки рветься,
Зчорніли клаптики снігів,
Веселе сонечко сміється,
І вийшла річка з берегів.
Не взнати стежечку знайому –
Там первоцвіт рясний зацвів,
Вертаються пташки додому,
До рідних місць, садів, лісів...
І пахощі приємні ллються,
Змінилося довкіл усе.
Струмочки весело сміються.
Весна іде! Красу несе!
Скажіть, яка іде весна?
Чарівна, гарна і ОСЯЙНА.
І раді всі міста і села,
Бо йде до нас весна ВЕСЕЛА.
Летить на сушу і на море
Повітря чисте і ПРОЗОРЕ.
У полі теплий вітер віє,
А небо угорі СИНІЄ.
Хоч де-не-де ще сніг лежить,
Та воює дзвінкий струмок БІЖИТЬ.
Веселе сонечко розквітло,
Весна летить прозора й СВІТЛА.
Вона така, неначе казка,
Несе до нас тепло і ЛАСКУ.
Вона завжди така прекрасна,
Пригожа, дивна, СВОЄЧАСНА.
На трави розсипа росу,
Дарує щастя і КРАСУ.
У квіти землю одягає
І пісню радості СПIBAЄ.
А по шляху по весняному
Вертаються пташки ДОДОМУ.
Весні завжди радіють діти,
Летять метелики на КВІТИ.
Іде весна — і все радіє,
Вона серденько наше ГРІЄ.
І пташечка весна стрічає,
Веселу пісеньку СПІВАЄ.
Які для весни є слова?
Вона красива і ЖИВА,
Тендітна й ніжна, як купини.
Весела, лагідна, ЛАСКАВА.
І скрізь весні лунає слава,
Весела, сонячна, ЯСКРАВА.
Весна іде, немов царівна,
Зелена, сонячна, ЧАРІВНА.
І кожен день на ній обнова,
Вона завжди така ЧУДОВА!
Та й що казати, кожен знає,
Вона ще трепетна БУВАЄ.
Стає одразу білосніжна,
Як зацвітає вишня НІЖНА.
Як прилетить зозуля сива,
То особливо вже КРАСИВА.
Як не любити нам її,
Коли співають СОЛОВ’Ї.
Весна легка і животворна,
І незбагненна, й НЕПОВТОРНА.
Заполоняє щастям світ,
Весна не йде, а вже ЛЕТИТЬ!
Ви, діти, весну зустрічайте,
А ці слова ЗАПАМ'ЯТАЙТЕ.
 
10. Підсумок уроку
Учні читають свої твори.
11. Домашнє завдання
Прочитати свої твори друзям.

Додаток Б
Завдання до словникової роботи
1.  Спишітьприслів'я, доповнивши їх антонімами
2.   
Правда з дна моря виринає, а неправда … (потопає).
Один «зараз» краще трьох… (потім).
Правда солона, а брехня…(солодка).
Ледачого всі обминають, а роботящого шанобливо.....(вітають).
Краще гірка правда, ніж… (солодка) брехня.
В добрім житті кучері в'ються, а в поганім — … (січуться).
Від слова до діла, як від землі до   (неба).
Літо біжить підстрибуючи, а зима… (бреде) похнюпившись.
Незнайко на печі лежить, а знайко по дорозі    (біжить).
Що маєш зробити, то зроби сьогодні, а що маєш з’їсти, тоїж.....(завтра).
Улітку пісні співаєш — узимку… (сльози)проливаєш.
По одягу зустрічають, а по розуму… (проводжають).
 
2. Омоніми-зміщення
На горі росте квасоля,
А згори несе квас Оля.
У садочку ріс ірис,
А на полі — мак ірис.
Кістку пес в зубах тримав
І в запасі ще три мав.
В парку гуляли ми, але я
Не знав, куди веде алея.
З'їв мій брат шоколад.
А я й це з'їм яйце.
Я зробив хлоп'ятко з вати,
Я к його я буду звати?
Він призначений для ігор
Отже, зватиметься Ігор.
Я ні слова не прорік
Ні про день, а ні про рік.
Бери грушки, поки даю,
Бо я в кущі покидаю.
3. Омоніми-каламбури
Якщо є у тебе мати, -
Будеш все на світі мати.
Всім подобається ласка.
Любить ласку навіть ласка.
Борода у діда з вати.
Як же цього діда звати?
Таємницю ніде діти,
Таємницю знають діти.
Грай моя скрипко, серце не край,
Я ще вернуся колись в рідний край.
Ти мене за носа не води,
Краще дай напитися води.
Я візьму легенький прут
Пожену гусят на Прут.
Хоч купатиму не в милі,
стануть чисті всі та милі.
Наша Мурка вушка мила
У садку біля криниці.
Мила лапкою, без мила –
Це тому, що Мурка – киця.
4. Кросворд
 
Замінисловосполучення іменниками-синонімами і запиши у клітинках.
1.  Висушенатрава.
2.  Сильнийдощ.
3.  Дощ ізблискавкою і громом.
4.  Буря вморі.
5.  Топленесало.
6.  Розливрічки.
/>