Поняття та структура політичної свідомості
Як вважав відомий російський письменник Ю. Нагібін,матеріал піддається аналізу, коли ми знаходимо йому точну форму. Аморфністьслабка та нежиттєздатна.
Постає питаннящодо вибору методологічного інструментарію для аналізу. Розглядаючи це питання,слід насамперед, зазначити, що у цій царині стикаємося із специфічними дляУкраїни проблемами вироблення методології соціальних досліджень як таких. Вумовах плюралізації ідеологічного і політичного життя дуже важливим є моментособистої культури, позиції вченого. Тут не зарадять заклики дооб‘єктивістських позицій, тобто розгляду предмета дослідження з “позалюдськихпозицій”. Завдання полягає в необхідності розв‘язати суперечності міжоб‘єктивною логікою зовнішнього для людини світу і позицією соціального суб‘єкта.Останній підлягає вивченню, хоч яких би ідейно-політичних позицій недотримувався, оскільки кожен досліджуваний елемент суспільства є складовоючастиною українського народу, масовим явищем, соціальним феномен із своїмправом на існування.
Поділяємо позиціюВ. Кременя і В. Ткаченка, які у цьому контексті зауважують, що, дослідник –завжди людина серед людей, а отже й невільний від поширених стереотипів,групових цінностей, уподобань свого професійного середовища. Але саме тому неслід забувати, що позиція дослідника соціальних явищ має бути завжди етичною.Культура дослідника виявляється в тому, яке рішення він приймає в ситуації,коли його власні політичні симпатії суперечать висновкам його науковогодослідження. Тут, як мовиться, й виявляється момент істини. Адже завданнянадзвичайно відповідальне – усвідомити шляхи вдосконалення механізмівсоціального управління Україною як суспільством перехідного типу, що стало нашлях модернізації.
Навіть якщонауковець-гуманітарій цілком раціонально і критично зважує певні наслідки, яківиникають із творення і вибору тих чи інших цінностей, він, зрештою, шляхомраціонального аналізу не одержує остаточної відповіді щодо того, які з деякихальтернативних цінностей він повинен підтримувати і захищати. Доки він описуєфакти, прагнучи, аби його ціннісні орієнтації не впливали на те тлумаченняісторичних фактів, він може твердити, що прагне встановити істину (і має на тепідстави). Але як тільки він поставить собі за мету дати настанови дляполітичної практики, не може уникнути вибору ціннісних орієнтацій: адже він, які будь-яка людина, в цьому разі виступає співтворцем історії. Навіть розуміннянаслідків вибору, тих чи інших життєвих перспектив, які пов‘язані з певнимицінностями, не дозволяє йому уникнути власного вибору. Тобто, він змушенийзайняти певну громадянську, політичну позицію.
Більш того, цейвибір науковцем-гуманітарієм ціннісних орієнтацій впливає, як правило, і нашляхи дослідження минулого та сучасного. Його громадянська і політична позиціявпливає на ту концепцію, яку він застосовує в науковому дослідженні. Інакшекажучи, дослідження у суспільних та гуманітарних науках не єціннісно-нейтральним.
“Історія не є чимось готовим, завершеним. Ми продовжуємо їїтворити і науковець-гуманітарій, хоче він того чи ні, не може обрати для себероль статиста, аби описувати те, що було в історії чи те, що відбуваєтьсясьогодні. Він неминуче мусить застосувати свої знання, аби дати відповідь напитання, яким варіантом історичного розвитку він віддає перевагу. Як учасниктворення історії він не може послатися на “закони історичного розвитку” (як церобив Маркс), щоб перекласти відповідальність з себе на науку. Він не можезняти з себе відповідальності за майбутнє і, обстоюючи той чи інший варіантмайбутнього, мусить єднатися з іншими людьми, аби успішно впливати на перебігподій – тобто, в діалозі ідей він мусить обирати свою позицію”.
В Україні традиціятеоретично-прикладного аналізу стану суспільної свідомості, політичноїповедінки, політичного процесу та його регуляторів, на думку Л.П. Нагорної,щойно складається.
Якщо говорити проосновні напрями наукового аналізу феномену політичної свідомості, у томувигляді як вони вимальовуються протягом останніх років в сучасній політичнійнауці і є використаними у нашій роботі, то тут можна виділити три підходи.Перший зводиться до аналізу переважно соціологічними методами сучасного стануполітичної свідомості, при цьому основна увага звертається на когнітивні тапрактичні (поведінкові) компоненти її формування та їх засвоєння на рівнісуспільства, групи, особи. Другий ґрунтується на дослідженні взаємозв’язків івзаємодії ментальності, національної свідомості з політичною свідомістю. Третійвиходить із розуміння політичної свідомості як сфери взаємодії політики,культури, моралі, тобто вкладає в поняття політичної свідомості те, що наЗаході становить предмет політичної філософії чи політичної етики.
Найбільшрезультативним серед названих підходів виявився соціологічний. Авторськимколективом Інституту соціології АН України (Є. Головаха, Н. Паніна, Ю.Пахомов та інші) у 1991 р. було досліджено політичну культуру та політичнусвідомість населення України за такими показниками: рівень задоволення іступінь політичного довір‘я; політична поінформованість і компетентність;політична активність і залученість; політична ефективність і готовність досоціального протесту; політична (“вертикальна”) ідентифікація; національна ісоціально-класова толерантність (“горизонтальна” ідентифікація).
Дослідженнявиконане на прикладах вивчення політичної культури у країнах Східної Європи.Воно виявило амбівалентність оцінок, суперечність орієнтацій, характерних дляперехідного 1991 р. Досить цікавими були запропоновані цим же інститутоммакросоціальні підходи до дослідження перехідного стану українського суспільства.Аналіз динаміки змін соціальної поведінки за показником інтенціональність(екзекутивність) проводився у 1992-1995 рр. у співробітництві з міжнародноюсоціологічною службою “Соціс-Геллап”. Здійснений моніторинг показав, що у 1992і 1993 рр. психосоцієтальну суспільну якість визначала ознака екзекутивності(“жіноче начало”); його співвідношення до інтенціональності (“чоловічогоначала”) виражалися пропорцією 62:38. Починаючи з 1994 р., ця пропорція почалазмінюватися у напрямі інтенціональності, у червні 1995 р. перейшовши межу50:50. Симетричний стан досліджуваного показника, за висновками соціологів єкритичною для суспільства межею, перехід через яку означає зміну напрямурозвитку і вихід із фази загострення економічної і політичної кризи.
Ряд дослідженьстану політичної свідомості проведено центром “Соціальний моніторинг” разом зУкраїнським науково-дослідним інститутом проблем молоді, Українським інститутомсоціологічних досліджень (“Громадська думка населення України: соціальнесамопочуття і політичні орієнтації” (червень 1994 – травень 1995 рр.),“Соціально-політичні орієнтації населення України (січень – лютий 1996 р.)”,“Соціально-політичні орієнтації населення України (вересень 2000)) тощо.
Певним підсумкомдосліджень, які проводилися Українським науково-дослідним інститутом проблеммолоді у 1994–1996 рр., є монографія про політичну культуру сучасної молоді.
Авторам вдалосяпомітити деякі суттєві вади домінуючих у країні підходів до аналізу політичноїкультури та свідомості (своєрідний “культурологічний прогресизм”, ототожненняреальної політичної свідомості і культури з їх теоретичними моделями), датикороткий історичний огляд розвитку політичної культури молоді в Україні.
Питання політичноїсвідомості у контексті української ментальності вивчають В. Бебік, Є.Бистрицький, П. Гнатенко, І. Кресіна, В. Лісовий, Л. Нагорна, В. Ребкало,О. Рудакевич та інші. Дослідники особливу увагу звертають на специфікуукраїнського індивідуалізму, яка впродовж багатьох віків української історіївиявлялася у різних формах партикулярного прагнення до особистої свободи.Сформована на цій основі своєрідна біполярна модель політичної культури поєднуєлицарсько-козацький та пасивно-споглядальний типи ставлення до довкілля. Вченізазначають, що українська ментальність та українська національна свідомістьзагалом мають суперечливий характер, у культурі нації одночасно проявляютьсярізні і навіть протилежні якості: героїзм і пасивність, волелюбність іконформізм, довірливість і підозрілість тощо, які сформувалися під впливомпевних історичних реалій.
Політичною вадоюобох цих підходів є те, що політична свідомість в Україні слабко досліджуєтьсяу загально-цивілізаційному контексті; для її аналізу майже зовсім незастосовуються методи та емпіричні надбання зарубіжної науки.
Наступний підхід у дослідженні політичної свідомостіпредставлений такими іменами, як Е. Баталов, В.М. Михальченко, В. Мшвенієрадзе,В. Ребкало, І. Надольний, котрі розглядають політичну свідомість як формусуспільної свідомості. Однак все ж таки не маємо фундаментальних дослідженьщодо політичної свідомості у контексті політичної етики.
На сьогодні йдеактивний процес накопичення емпіричного матеріалу за проблемами політичноїсвідомості, комплексне, суто політологічне осмислення. Важливим чинником цьогопроцесу є той факт, що різноманітні принципи структурування політичноїсвідомості у контексті кількох наукових дисциплін дають можливість дослідити цепоняття з кількох сторін, так би мовити сферично. Вони показують, що лінійнамодель політичної свідомості не розкриває всього багатства її змісту, щовизріла потреба вийти за межі цієї моделі.
Як підтвердженням цього є формування у вітчизняній тазарубіжній літературі нових наукових напрямів, у межах яких досліджуютьсяпроцеси формування політичної свідомості, зокрема, політичної топології, якавивчає просторові особливості політичного життя, специфіку просторовоговключення громадян у політику. До того ж, у сучасній науці існуютьфундаментальні методологічні та спеціальні теоретичні розробки, які, на наш погляд,допомагають поліпшити дослідженні політичного хронотипу (просторово-часовихособливостей політичного життя). Маються на увазі, зокрема, праціфілософів-феноменологів, які досліджують проблему інтенціональності, тобто“спрямованості” свідомості на об’єкт: роботи К. Манхейма та йогопослідовників, філософсько-філологічні експерименти М. Бахтіна, Ю. Лотмана, К.Леві-Строса та інших. Тобто дослідження політичної свідомості виходять затрадиційні межі і потребують нових методів та засобів дослідження).
Деякі автори, зокрема О. Валєвський, Д. Видрін, В.Журавський, В. Согрін, К. Холодковський, розуміють політичну свідомість яквідображення класових інтересів, політичних відносин, політичного життязагалом. Значення цієї позиції полягає в тому, що в ній наголошується навизначній ролі класових інтересів і політичних відносин. Наприклад,К.Холодковський зазначає, що політичні відносини у постсоціалістичних країнах,зокрема у Росії, формуються у контексті протистояння “демократія-авторитаризм”.
Інші автори (К. Гаджиєв, А. Улєдов, Г. Щедрова) розглядаютьполітичну свідомість крізь призму політичної влади. Вони виокремлюють саместрижень предмета відображення політичної свідомості – проблему державноївлади, політичного панування та управління. Наприклад, даючи характеристикутоталітарній владі, К. Гаджиєв зауважує, що вона породжує такий тип свідомості,“який доводить недовіру та ненависть до рівня світоглядного кредо”.
А такі дослідники, як В. Бебік, Л. Гордон, М. Михальченко,при визначенні сутності та специфіки політичних ідей, поглядів та уявленьособливо виділяють їх органічний зв‘язок з економічними відносинами, потребамита інтересами різних прошарків населення. Інакше кажучи, політичну свідомістьвизначають як відбиття політичних та економічних відносин.
Всі означені вище точки зору, на нашу думку, в певномурозумінні обмежують зміст поняття “політична свідомість”. Разом з тим, це можнапояснити свідомим звуженням предмета дослідження (політичної свідомості) – цьогопотребував контекст їх досліджень. У той же час на визначення поняття“політична свідомість” впливає також історичний чинник: наприклад, у сучасномусуспільстві класи та класові відносини вже не мають такої ваги, як раніше, томуобмежувати визначення політичної свідомості сферою класових відносин вже немаєсенсу).
Відстоюємо точку зору про ціннісну ідею цілісноговідображення суспільного буття в політичній свідомості, бо зосереджується увагана всій глибині змісту політичної свідомості. Це не зводиться тільки довідображення економіки чи політики, чи тільки духовної сфери життя. Змістполітичних уявлень, орієнтацій чи цінностей будь-якого суб‘єкта обов‘язкововбирає в себе відображення всіх сфер суспільних відносин. Тому політичнасвідомість так чи інакше включає в себе все відображене соціальне буття.
Крім того, політична свідомість – це не просто дзеркальневідбиття суспільного буття, а певний спосіб відображення. Його специфікаполягає в тому, що всі сфери життя (а не тільки політика) відображаються скрізьпризму політичних інтересів і політичних відносин. Тобто, інакше кажучи, окремаособа чи то група осіб обов‘язково матиме думку про політичну дійсність, якщоця дійсність зачіпає їх інтереси.
Отже, політична свідомість – одна з центральнихкатегорій політології, яка входить в систему її понятійних координат і означаєсприйняття та відображення суб’єктом навколишньої дійсності крізь призмуполітичних відносин та інтересів.
З цього огляду теоретичних та прикладних проблем політичноїсвідомості, на наш погляд, можна зробити висновок про необхідність пошуку новихпідходів до її аналізу. Традиційних підходів, коли дослідники розпочинають зпонять, їх взаємозв‘язку і т. п., недостатньо. До цього висновку приходять яквітчизняні, так і зарубіжні автори. Духовні явища повинні розглядатися уєдності з практичною життєдіяльністю людей. Це потребує аналізу, по-перше,того, як буття відображається у політичній свідомості людей, яке їх ставленнядо процесів, котрі відбуваються в політичному житті, по-друге, суперечностейрозвитку самої політичної свідомості (в першу чергу масової). Цілісне, сутополітологічне вивчення політичної свідомості в першу чергу включає дослідженняїї суб‘єктів-“носіїв” (мас, груп, індивідів), динаміки розвитку та основних їїфункціональних форм.
У той же час вияв сутності будь-якого явища передбачаєдослідження його структури.
Багатомірність політичної свідомості, складність тадинамізм дійсності, яку вона відображує, а також різні умови для формування тафункціонування складових компонентів, зумовлюють необхідність структуруванняцього поняття за різноманітними принципами. (Під принципами у цьому разірозуміється основи для структурування тієї чи іншої моделі політичноїсвідомості). У літературі вже давно відмічено, що дослідження та моделюванняструктури політичної свідомості “залишається постійною теоретичною проблемою,тобто завданням, яке на кожному новому етапі соціально-політичного розвиткупотребує нової постановки та нових рішень” Одним з перших запропонував модельтипології видів суспільної свідомості Ф. Константинов у 1951 році. Як вважаєдослідник, спочатку їх було п‘ять: наука, філософія, релігія, мистецтво таморальність. Надалі він додав ще політичну та правову форми свідомості, а такожекономічну свідомість.
Різніпринципи побудови структури політичної свідомості дають її різні моделі, яківідображують реальні взаємозв‘язки та взаємозалежності внутрішніх характеристикцього феномену. Слід враховувати, що будь-яка структура є певною ідеальноюсистемою. Це стосується і політичної свідомості, структурні компоненти якої неє абсолютно розмежованими та замкненими, а взаємопов‘язані.
Уфілософській літературі відомий стійкий вислів про те, що найважливішимиструктурними складовими політичної свідомості є політична ідеологія таполітична психологія. Остання охоплює головним чином емоційно-вольову,емоційно-чуттєву сфери відображення, в яких містяться безпосередні інтереси,прагнення різноманітних суб‘єктів суспільно-політичного життя Політичнапсихологія – це сукупність настроїв, звичок, почуттів, мотивів поведінки татипових рис характеру, а також соціально-політичних орієнтацій, уявлень тощо.
Політичнаідеологія у вузькому значенні – це відносно систематизована сукупність понять,ідей та уявлень, в яких різноманітні суб‘єкти політичних відносин – індивіди,соціальні групи, класи, нації, суспільство – усвідомлюють свої політичніпозиції та інтереси, якими вони пояснюють свої політичні прагнення. Цяідеологія виробляється не всією соціальною верствою (класом, групою), аособливою категорією – ідеологами. Тільки ця сфера дає можливість класу,верстві, державі, нації сформувати та поглибити свою політичну самосвідомість.Сутність політичної ідеології та політичної психології полягає не стільки углибині відображення та вираження інтересів, скільки в тому, що вони – продуктидійсного життєвого процесу, складні багатофункціональні суспільно-політичніявища, які відіграють однаково важливу роль в політичному житті соціальнихсуб‘єктів та суспільства загалом. Політична психологія та політична ідеологія –це дві сфери політичної свідомості.
Слід відмітити,що у системі свідомості різних соціальних суб‘єктів вони відносно самостійні,вирізняються один від одного і за засобом відображення дійсності (емоційно-чуттєвийта понятійно-логічний), і за способом формування (соціально-практичний тараціонально-теоретичний), і за структурою (комплекс установок, орієнтацій,настроїв, мотивів тощо і система ідей, поглядів, концепцій), і за роллю ужиттєдіяльності класу, верстви групи, нації тощо.
Структура“політична психологія – політична ідеологія” важлива і для політичної науки.Практика свідчить, що ідеологічні концепції, які не враховують конкретніпотреби та інтереси мас, дуже обмежено впливають на суспільну поведінку таорієнтації. Процес вивчення механізмів формування і функціонування суспільної(у тому числі і політичної) психології у вітчизняній політології тількирозпочався. Дослідники наголошують, що посилення суперечностейсуспільно-політичної реальності веде до ускладнення структури українськоїполітичної свідомості, до посилення її внутрішньої неоднорідності, дозбільшення різноманітних за своїм змістом компонентів. З одного боку,відбувається поляризація суспільної психології і свідомості мас, в результатіякої чіткіше формуються протилежні за своїми соціально-психологічними йідейно-політичними характеристиками типи свідомості. З іншого – виникаєспецифічний тип “багатомірної” свідомості, особливістю якої є синкретичність,одночасне існування (співіснування) суперечливих соціальних поглядів, оцінокнавколишньої дійсності.
Разом з тим, М. Михальченко зазначає, що політичнасвідомість складається не з двох, а трьох елементів: політичної ідеології,політичної психології та політичної науки. Кожний з яких одночасно євнутрішньою формою суспільної свідомості другого порядку.
Ще однієюосновою структурування політичної свідомості у політології є поділ її накомпоненти за ступенем систематизованості змісту та внутрішньої побудови (як вмежах однієї соціальної спільності чи групи, так і поза нею). Тому виокремлюютьспеціалізовану та масову свідомість.
Спеціалізованасвідомість – це, як правило, ідеологічно однорідна свідомість, притаманнаспеціалістам тієї чи іншої галузі політичного знання. Її носіями виступаютьполітичні партії, політичні організації. Вони фіксують необхідністьцілеспрямованої діяльності по формуванню та розвитку масового руху увідповідному напрямку. Саме головне для цього виду свідомості – це продукуваннята розвиток тієї чи іншої ідеології (концепції, доктрини і т.д.).
Партійнихідеологів вирізняє, головним чином, позитивістськи-прагматичний спосібсприйняття реальної дійсності, який полягає у продукуванні форм практичної дії,розрахованих на отримання безпосереднього прибутку, “успіху”, і таких, щоспрямовані у загальному напрямі впливу на владу (або її досягнення, розширення,утримання).
Зіспеціалізованою політичною свідомістю пов'язана масова політична свідомість. Урезультаті їх взаємодії дістають широкого поширення будь-які політичні поглядита ідеї. Вони поступово оволодівають масами, слугують для них мотивом поведінкита ставленням до політики.
Г.Ділігенський вказував, що масова політична свідомість “виражає опосередкованорівень і зміст потреб мас і разом з тим характер їх знань просуспільно-політичну дійсність – як таких, які вироблені різноманітнимиідеологіями і закріплені у політичній культурі, так і здобутих у ході власноїпрактики масових соціальних груп”. Масову свідомість іноді ототожнюють збуденною політичною свідомістю. Це не зовсім правильно. Поняття “буденнасвідомість” і “масова свідомість” виражають різні характеристики суспільноїсвідомості, і, як такі, вони розрізняються за своїми носіями і змістом. Буденнаполітична свідомість має конкретних носіїв – індивіди, соціальні групи таспільності, життєдіяльність яких з політикою пов‘язана опосередковано. У складібуденної свідомості співіснують елементи істини – здорового глузду та політичніілюзії, знання, досвід та вірування, сформовані під впливом політичногосередовища. Сприйняття політичної реальності на рівні буденної свідомості маєздебільшого поверховий характер, явища оцінюються за зовнішніми ознаки і вбільшості випадків з точки зору повсякденних потреб та інтересів. Специфіка жвласно масової свідомості, її зміст та функціональні якості обумовлені природоюїї носія – маси.
Взагалімасові уявлення, орієнтації, почуття, настрої вельми динамічні, маютьконкретно-історичний характер і постійно проходять періоди “спаду” та“підйому”, протягом яких набувається соціальний досвід (як позитивний, так інегативний). Досвід відіграє важливішу роль у формуванні та розвитку масовоїсвідомості. Без його врахування не можна зрозуміти конкретні модифікації таформи певних масових настроїв, уявлень та почуттів. Більшість дослідників,характеризуючи особливості масової свідомості, вказують на такі її риси, якнестійкість, ірраціональність, алогізм, відсутність здорового глузду,функціонування у режимі підсвідомого, а також – примітивізм, спрощеність упоясненні явищ, подій, процесів.
Практичноюта теоретичною проблемою (в тому числі і в контексті нашого дослідження) євзаємозв‘язок масового та спеціалізованого видів свідомості, особливості,характер їх функціонування на різних етапах розвитку політичної системи.
Політичнусвідомість загалом можна, на наш погляд, структурувати і за характеромстійкості його змістовних компонентів.
До відносностійких за своїм характером утворень можуть належати політичні теорії, ідеї,стереотипи політичного мислення, психологічні установки, традиції тощо.Стійкими елементами політичної свідомості вважаються ті, які склалися підвпливом явищ, що систематично повторювалися протягом тривалого часу, процесівсуспільно-політичного життя, перевірених та засвоєних у результатіцілеспрямованого впливу або (і) – співвідношення з набутим досвідом.
Меншстійкими чи нестійкими утвореннями є емоції (наприклад, страх, радість),психологічні настрої, почуття, думки, оскільки на них безпосередньо впливаютьбудь-які зміни в політичному житті суспільства, співвідношенняпартійно-політичних сил. Менш стійкі чи нестійкі компоненти політичноїсвідомості – це, як правило, короткотермінові, швидкоплинні, мобільні, мінливіхарактеристики, що відображають загалом динаміку політичних явищ, їх розвиток.Слід зазначити, що виокремлення в політичній свідомості компонентів захарактером стійкості – відносне; межа між ними є дуже гнучкою.
За рівнями відображення політичної реальності політичнусвідомість поділяють на теоретичну та буденну. Наприклад, В. Мшвенієрадзе виокремивв ній два рівні: суто теоретичний та державницько-бюрократичний, тобто рівеньприйняття рішень. Але у цьому випадку, за межами аналізу залишаєтьсямікрорівень, тобто політична свідомість на рівні особистості.
А у навчальному посібнику “Філософія” за редакцією докторафілософських наук, професора І. Надольного подається така структура політичноїсвідомості, яка об‘єднує по суті всі перераховані вище:
1) політична психологія і політична ідеологія;
2) політична самосвідомість, політичні знання й оцінкисуб‘єктом політичної діяльності потреб та інтересів різних суспільних груп іоб‘єднань;
3) спеціалізована свідомість (передусім партій) імасова політична свідомість, політична свідомість окремих верств;
4) політичні теорії, ідеї, стереотипи мислення,психологічні установки, традиції, переконання і політичні емоції, настрої,почуття, думки.
Стосовно щодо рівнів дослідження політичної свідомості, тонайбільш вдалий аналіз у контексті українського суспільства можна здійснити нарівні політичної ідеології та масової політичної свідомості, на які найбільшевпливають трансформаційні процеси. Демократичні цінності хоча поступово іпоширюються на рівні масової політичної свідомості, але цей процес далекий відзавершення. На наш погляд існує певний “життєвий цикл” складання демократичноїполітичної культури і відповідної політичної свідомості, темп якого не можебути у перехідний період вище можливостей цього суспільства адаптувати тазасвоювати нові процедури, установки, правила тощо. Однак певні вольові зусилляу цьому напрямі вельми можливі, а саме в контексті формування політичноїідеології, про суперечливість якої буде наголошено у дослідженні.
Одним з відкритихпитань у контексті розвитку політичної науки є проблема співвідношення поняттяполітичної свідомості з такими поняттями, як політичний режим, політичнасистема, політична поведінка та діяльність, національна свідомість, політичнакультура. Вирішення цієї проблеми дасть можливість більш глибоко проаналізуватиполітичні процеси, які відбуваються в суспільстві.
Зокрема, розкриття окресленої проблеми актуальне і длясучасної вітчизняної політичної науки, в якій лише відбувається становленняпонятійного апарату. Не менш важливе і для вирішення практичних завданьполітичного життя сучасної України. І, нарешті, для подальшого аналізуполітичної свідомості у цій роботі, бо досліднику вкрай необхідно знати, уякому політико-культурному просторі він працює.
Як зазначає Б. Куркін, “значущість культурологічнихпідходів до проблем соціально-політичної теорії зумовлюється тим, що навітьсамі раціональні заходи, закони, реформи, соціально-політичні “модернізації”,які здійснюються та приймаються без врахування людського фактора, фактора тієїчи іншої культури, її основних передумов та механізмів, чи не дають бажаногорезультату чи викликають соціальні потрясіння”.
Отже важливим чинником для визначення політико-культурногопростору є політична система суспільства. Діалектика взаємозв‘язку політичноїсвідомості й політичної системи складна і своєрідна. Політична система яквідображення економічних відносин та соціальної структури формується водночас зполітичною свідомістю і на її основі, справляючи на неї зворотний вплив, якийвиявляється у трьох основних аспектах. По-перше, політична система культивує туполітичну свідомість, котра забезпечує її функціонування. По-друге, політичнасистема прагне не допустити політичних поглядів, ідей і уявлень, що суперечатьїй або розкладають її цільові, структурні і ціннісні елементи. По-третє, вона“задає” саме ту спрямованість розвитку свідомості, яка відповідає її природі іцілям. Безумовно, стійкість та життєздатність будь-якої політичної системи залежатьвід ступеня відповідності її цінностей цінностям політичної культури, ікількість “позитивних” цінностей, які поділяють усі члени суспільства, визначаєступінь консенсусу між його окремими компонентами, його стабільність тажиттєздатність.
Взаємовідносини політичної системи і політичної свідомостізалежать від рівня політичної свідомості. Розробка і обґрунтування офіційноїполітики здійснюється передусім на державному рівні політичної свідомості,головною рисою якої є відображення загального інтересу правлячих політичних силі водночас пристосування інтересів мас, суспільної думки до політики. Державнасвідомість регулює політичні відносини шляхом вироблення різних законопроектів,програм, рішень, конституцій тощо. Найбільш повно і послідовно вона виявляєтьсяу захисті існуючих політичних порядків і принципів управління.
Також в особливому співвідношенні такі феномени, якполітична свідомість, політична діяльність, політична поведінка. Змістполітичної свідомості проявляється в формах політичної діяльності, зокрема,політичних інститутів, масових організацій, рухів тощо; є одним з внутрішніхрегуляторів політичної поведінки крізь призму потреб, мотивів, цінностей. Надумку Ф. Бурлацького та А. Галкіна, політична свідомість, у тому числі їїзовнішній, змістовний компонент – політична орієнтація, незмінно містить в собічітко виражену поведінкову спрямованість, тобто готовність практично діяти унапрямку зафіксованого ставлення до дійсності. Саме через таку тенденціюорієнтація і перетворюється у дію. Хоча цей процес здається цілком природним таочевидним, він відбувається досить складно і потребує для свого здійсненняпевних цілей.
Політична свідомість не дзеркально відображує політику, аорганічно вплетена в будь-який фрагмент політичної діяльності, надаючи можливістьвідстежити, яким чином політичні погляди, думки проявляються у поведінці певнихгруп населення, які проблеми турбують суспільство, виявити дієвість тих чиінших кроків уряду тощо. Прикладом тому слугує початковий період перебудови вСРСР, коли ідея неминучості корінних змін йшла з боку керівництва країни, хочасуспільство до таких змін не було підготовлено… Тобто вона є засобомполітичної “розвідки”. З іншого боку, дослідження політичної свідомості є однимз інструментаріїв надання діям політичних акторів певної спрямованості. Зрештоюце дає змогу для трансформації суспільної думки в менш небезпечний дляіснуючого суспільства стан.
В. Додонова взагалі визначає “політичне” через категоріїполітичної свідомості та політичної діяльності: це взаємовідношення політичноїсвідомості та політичної діяльності у формі суперечливого руху, фундаментомякого є відношення з приводу політичної влади, а формою розв‘язання слугуєполітична система суспільства. На її думку, політична система детермінує формита типи політичної свідомості, в межах яких, в свою чергу, вона функціонує.Зміст політичної свідомості проявляється в формах політичної діяльності, вонаорганічно вплетена в політичну структуру і є реальною ланкою її функціонування.Зміст політичної свідомості, як вважає дослідник, не може бути правильнозрозумілим, якщо трактувати його лише як відбиток політичних відносин. Такапостановка питання заздалегідь передбачає, що політична свідомість стоїть, такби мовити, за межами політичних відносин.
Окрім того, дослідник підтримує тезис щодо активностівпливу політичної свідомості на характер політичних подій у суспільстві,трактуючи його значно ширше. Зокрема зазначає, що політична свідомість впливаєна всю духовну сферу суспільства: політична діяльність спрямована нарозв‘язання найбільш важливих соціальних завдань та слугує чинником свідомоговирішення суспільних суперечностей та реалізації об‘єктивних історичнихзаконів, тому вплив політичної свідомості виходять за межі сфери суто“політичного”. Отже політична свідомість стає ефективним стимуляторомрізноманітних видів діяльності людей.
Одними з важливішихпонять, з якими корелює на теоретичному рівні поняття “політична свідомість” іпрояви яких у реальному політичному житті впливають на характер формуванняполітичної свідомості, зокрема, українського суспільства на сучасному етапі, єнаціональна свідомість та національна самосвідомість.
Багато явищполітичного характеру сприймаються скрізь призму національної свідомості, вони,так би мовити, “накладаються” на неї. З іншого боку, поширення тих чи іншихстереотипів щодо особливостей національної психології залежить від рівнязрілості політичної свідомості. Водночас певні умови формування політичноїсвідомості та світогляду впливали на національний характер та поведінковістереотипи. Тому здійснення аналізу взаємозв‘язку цих понять є вельминеобхідним завданням в контексті цього дослідження.
Треба зазначити, щопроблема співвідношення політичної й національної свідомості в методологічномуаспекті недостатньо досліджена у вітчизняній літературі. Проте такий аналізпотрібен, хоча б тому, що становлення української державності супроводжуєтьсябурхливим зростанням як національної самосвідомості мас, так і окремихіндивідів. А деформована національна свідомість може стати передумовоювиявлення націоналістичних почуттів. Саме тут великого значення набуваютьполітична свідомість та політична самосвідомість.
На думку відомогодослідника національної свідомості І. Кресіної, національна свідомість – цескладна модернізована система духовних феноменів та їх утворень, якісформувалися в процесі історичного розвитку нації і відображають основні засадиїї буття та розвою. Національна свідомість є цілісною системою духовнихфеноменів нації, в яких дістають відображення її сутнісні потенції тасмисложиттєві інтенції.
Найбільш наочноможна продемонструвати зв‘язок політичної та національної свідомості на рівніформування світогляду. Як відомо, визначальну роль у формуванні світоглядуособистості відіграє політична свідомість. У спеціальній літературі поняття“світогляд” визначається як система принципів, поглядів, цінностей тапереконань, яка визначає напрямок діяльності та відношення до дійсності окремоїлюдини, соціальної групи, класу чи суспільства в цілому.
Саме у світоглядітісно взаємодіють політичні та національні аспекти світосприйняття, політичната національна свідомість.
Структурасвітогляду відображує складну й суперечливу сутність навколишнього буття.Структурними елементами світогляду є знання та почуття.
Саме почуття, нанашу думку, як елемент світогляду у формуванні національної самосвідомостінабувають великого значення. Вони сприяють проникненню у світогляд особистостірізноманітних емоцій, настроїв, переживань, які залишаються в особистості назначно триваліший час, ніж знання, бо вони мають особистісне забарвлення,особливо коли вони перетворюються на переконання.
Таким чином,переконання відіграють важливу роль у формуванні світогляду, вони гармонійновзаємодіють з ціннісними настановами, без яких світогляд не зможе сформуватися.Велике значення має для перетворення почуттів на переконання також навколишнєсередовище, панівні в суспільстві моральні норми і принципи, політичніінститути, які в сукупності з різного роду соціальними чинниками витворюютьполітичну самосвідомість особистості, а отже і суспільства. Тобто відсформованої в суспільстві політичної свідомості, наприклад, залежить, чиперетвориться в особистості почуття національної ненависті у переконання після“невдалого” зіткнення з представником іншої національності. На тлі якоїполітичної свідомості відбувалося це зіткнення: де сформовано толерантнеставлення до інших національностей, етнічних груп чи культивуються почуттянаціональної ненависті та ворожнечі?
Також сліднаголосити, що світогляд має два рівні. Перший рівень пов‘язаний ізповсякденною життєдіяльністю людей, він ґрунтується на повсякденному досвіді.Саме тут, на цьому рівні, велику роль відіграє здоровий глузд. Його значення уформуванні національних почуттів, національної самосвідомості, загалом національноїпсихології важко переоцінити. Здоровий глузд є регулятором, який координує усвітогляді особистості політичний та національний аспект самосвідомості. Алесвідомість на цьому рівні може потрапити під вплив різного роду забобонів, щосуперечать здоровому глуздові. Саме тут великого значення набувають політичнакультура та культура міжнаціонального спілкування, які фактично формуютьполітичну самосвідомість.
У цьому контекстіособливо актуальним є питання співвідношення та взаємозв’язку понять “політичноїсвідомості” та “політичної культури”.
Особлива рольполітичної свідомості у структурі політичної культури зумовлена тим, що вона єодним з внутрішніх регуляторів політичної діяльності крізь систему потреб,мотивів, цінностей і. т. інше. Одночасно вона є джерелом формування уявлень прополітичні цілі діяльності.
На наш погляд,найбільш переконливо та обґрунтовано спробували розмежувати політичну культурута політичну свідомість Ф. Бурлацький та А. Галкін. Вони визначили сутьвідмінностей між цими феноменами: для політичної свідомості характернопереважання когнітивних елементів, хоча вона і не зводиться до них. Політичнакультура ж “присутня в політичній свідомості” так би мовити незримо, у виглядіфактора, який істотно впливає на політичну систему, на формуваннясоціально-політичних цінностей, які лежать в основі ідеологічного вибору; атакож конкретних політичних думок… У цьому розумінні політична свідомість,здавалося б ширше поняття “політична культура”.
Разом з тим віншому контексті, як вважають дослідники, вже політична культура ширше, ніжполітична свідомість, оскільки наявна і в тих випадках, коли політичнусвідомість виявлено в дуже невеликій мірі або взагалі відсутня. Більш того, самфакт відсутності політичної свідомості може бути розглянутий як специфічнийпрояв політичної культури, яка в цьому випадку існує не в активній, а впасивній формі. Інакше кажучи, політична свідомість є лише одним з типівреалізації політичної культури поряд з неусвідомленими реакціями орієнтовногопорядку та “імпульсивними поведінковими актами”.
Тому ці поняття не можна протиставляти, більш того, вони неможуть бути розкритими і зрозумілими одне без одного.
Література
політичний свідомість національний
1. Дацюк С., Грановский В. Геополитика, хронополитика и культурополитикаУкраины // Зеркало недели. – №2 (223). – 16 января 1999 года.
2. Демидов А.И., Федосеев А.А. Основы политологии: Учебное пособие. – М.,1995. – 271 с.
3. Державна ідеологія в сучасній Україні: Матеріалинауково-практичної конференції, 20 травня 1994 р. – К., 1995. – 88 с.
4. Дещиця А.Б. Трансформація тоталітарного режиму вУкраїні: теорія і практика: Автореф. дис… канд. політ. наук: 23.00.01 /Львівський державний університет ім. І. Франка. – Львів, 1995. – 23 с.
5. Дилигенский Г.Г. В поисках смысла и цели: проблемы массового сознаниясовременного капиталистического общества. – М., 1986. – 256 с.
6. Додонов Р.А. К вопросу о соотношении идеологии и ментальности // Культурологічний вісник: Науково-теоретичний щорічник НижньоїНаддніпрянщини. – 1996. – Вип. 3. –С. 96-102.
7. Додонова В.И. Политическое сознание: сущность, структура, современныетенденции развития (Социально-философский анализ): Дис. канд… филос. наук:09.00.03 / Запорожский государственный университет. – Запорожье, 1996. – 181 с.
8. Іщенко Ю. Реалії та реальності духовноговідродження // Політологічні читання. – 1992. – №2. – С. 187-203.
9. Іщук В. Україна: проблема престижності таідентичності (масова комунікація і культура як суб’єкти формування громадськоїта національної свідомості). – К., 2000. – 88 с.
10. Канигін Ю.М., Ткачук З.Ю. Українська мрія. – К.,1996. – 152 с.
/>