План
Вступ
Біографія
Політична кар’єра
«Макківеалізм»
Світогляд та ідеї
Літературна діяльність
Висновок
Додатки
Література
Вступ
НіколоМакіавеллі (1469-1527) є одним з перших теоретиків нової епохи. Макіавеллі — суспільний діяч, історик, видатний політичний мислитель. Він народився уФлоренції в епоху складання національно-згуртованих і політично незалежнихдержав. Його творами встановлений початок політико-правової ідеології Новогочасу.
Свої погляди продержаву і політику Макіавеллі висловив в таких своїх працях, як «Государ»,«Міркування на першу декаду Тіта Лівія», «Про військове мистецтво».
Головний об'єктвивчення Макіавеллі — держава. Це він вперше ввів термін «держава». До ньогомислителі спиралися на такі терміни, як: місто, імперія, королівство,республіка, князівство і т.д.
Актуальністьроботи :
Мета: в ходіпідготування реферату вивчити біографію Ніколо Макіавеллі, як засновникасвітської політичної науки, а також ознайомитися з твором «Золотий Осел».
Завдання:
1. Дослідити біографію Ніколо Макіавеллі;
2. Виявити сутність та основні проявиполітичної думки Макіавеллі;
3. Простежити загадку Макіавеллі.
/>Біографія
Ніколо народивсяв селі Сан-Кашано, поруч з містом-державою Флоренція, Італія, в 1469 році, ібув другим сином Бернардо ді Ніколо Макіавеллі (1426-1500), адвоката, іБартоломмеі ді Стефано Нелі (1441 — 1496). Його освіта дала йому повне знаннялатинської та італійської класики.
НіколоМакіавеллі народився 3 травня 1469 року в сім'ї юриста. Його батько, БернардоМакіавеллі, отримував також невеликий прибуток від своїх земельних ділянок.Мати Ніколо — донна Бартоломеа, була жінкою релігійною, вона складала гімни іканони на честь Діви Марії і співала в хорі в церкві Санта Трініта.
Вл. Топор –Рабчинский в своїй книзі «Макіавелллі та епоха Відродження» зазначає, що в сімроків Ніколо поступив в школу магістра Маттео, потім його віддали у міськушколу. До кінця навчання він дуже добре знав латинь і пройшов курс латинськоїстилістики.
Середнійдостаток сім'ї Макіавеллі не дозволив Ніколо вступити до університету. Йоговчителями стали древні автори Тіт Лівій, Тацит, Цицерон, Цезар, Вергілій,Светоній, Овідій, а також Тібулл і Катулл. Мабуть, Бернардо Макіавелліознайомив сина з основами юридичної науки і практики.
18 лютого 1498Макіавеллі балотувався на пост секретаря другої канцелярії республіки і бувпереможений кандидатом партії монаха-домініканця Савонароли. Але вже в квітніпартія Савонароли зазнала краху, а сам домініканець 23 травня був страчений наплощі Синьйорії ...
Через п'ять днівпісля цієї події Макіавеллі, перемігши кандидата від партії Медичі, бувнамічений, а 18 червня затверджений секретарем другої канцелярії; 14 липня йомубула також довірена канцелярія комісії Десяти, що відала закордонними івійськовими справами. Дуже скоро флорентійська Синьйорія пересвідчилася в тому,що не помилилася у своєму виборі. 29-річний Ніколо Макіавеллі успішносправлявся зі своїми обов'язками. За чотирнадцять років він склав тисячідипломатичних листів, донесень, урядових розпоряджень, військових наказів,проектів державних законів; здійснив тринадцять дипломатичних івійськово-дипломатичних поїздок з вельми складними дорученнями до різнихіталійських государів і урядів республік, до папи, імператора і чотири рази дофранцузького короля; як секретар комісії Десяти він був організатором і учасникомвійськових кампаній та ініціатором створення республіканського ополчення.
У березні 1499року Макіавеллі відправився в Понтедера до володаря Пьомбіно, розташованого засто кілометрів на південний захід від Флоренції. 30-річний секретар комісіїДесяти зумів переконати д'Аппіано, цього коронованого воєначальника, невимагати збільшення плати за військову службу Флорентійській республіці, яка ібез того витрачала колосальні кошти на найманців-кондотьєрів.
У липні того жроку Макіавеллі був посланий до правительки важливого для республікистратегічного пункту — Форлі, дочки Галеаццо Сфорца, Катаріне з офіційнимлистом першого канцлера Флоренції Марчелло Вірджіліо Адріані, учня Поліціано,університетського професора літератури. Незважаючи на все хитрування підступноїі досвідченої правительки, перший дипломатичний екзамен флорентійськийпосланець здав на відмінно: дружбу з правителькою Форлі вдалося зберегти, щобуло вкрай важливо в умовах напруженої боротьби за найважливіший торговий центрПізу.
У жовтні 1499року французькі війська увійшли в Мілан, а на початку наступного року йогоправитель Лодовіко Моро був ув'язнений і відвезений у Францію. Доля італійськихдержав тепер залежала від Людовіка XII, до якому Флорентійська республіка влипні 1500 року і направила дипломатичну делегацію в складі Ніколо Макіавеллі іФранческо Каза. Раніше питання про Пізу вирішувала Флоренція, відтепер йоговирішував французький двір, що вимагав величезних грошей за військову допомогу.Макіавеллі не належав до числа парадних послів, яких посилали в урочистихвипадках, а був оратором-дипломатом, який, за його власним висловом,«готує шляхи Господу» і, не маючи «коштів і ваги»,домагається всього своїми талантами і розумом.
Великийфлорентієць не тільки виконував офіційні інструкції, але уважно спостерігав іоцінював обстановку, людей, звичаї. Макіавеллі відвідав Ліон, Невер, Мелєя,Париж. Його повідомлення флорентійській Синьйорії були не менш важливі, ніжведення переговорів. «Французи засліплені своєю могутністю, — писали Макіавелліі Каза, — і зважають лише на тих, хто володіє зброєю або готовий даватигроші». Незабаром Каза захворів, і Макіавеллі залишився єдинимпредставником республіки при дворі. Він не тільки вивчав французьку політику,але також намагався впливати на неї вплив. Коли одного разу кардинал Руанськийзаявив, що італійці нічого не розуміють у військовій справі, Макіавеллівідповів йому, що «французи нічого не розуміють у політиці, тому що якщо брозуміли, то не дозволили б папству досягти такої могутності». Порадафлорентійця примусила французький двір серйозніше ставитися до політикипапства.
Під час цієї жмісії у Франції він виявив себе як тонкий психолог. Про знаходився прифранцузькому дворі з табору арагонців Джуліо де Скручіатіо, майбутньогопапського інквізитора, він повідомляв Синьйорії: «при першому ж вашомулисті сюди він зіграє роль блискавки… він красномовний, надзвичайносміливий, настирливий, жахливий, не знає міри в своїх пристрастях і томуздатний у всіх своїх починах досягти певного результату ».Після поверненняз Франції, в 1501 році, секретар комісії Десяти займався справами, пов'язанимиз підлеглою, але вічно непокірною Пістойєю: вів листування, писав накази, тричіїздив в бунтівний район для улагодження конфлікту. У цьому ж році він виконав ряддоручень в Сієні і Кашіні.
У 1502 рокуМакіавеллі зустрівся з Цезарем Борджа — герцогом Валентіно, який справив нанього сильне враження — жорстокий, хитрий, не зважає на будь-які норми моралі,але сміливий, рішучий і проникливий правитель. Він не ідеалізував ЦезаряБорджа, а вивчав його дії, коли той намагався підпорядкувати й об'єднати ціліобласті Італії. Макіавеллі ще кілька разів зустрічався з цим героєм шпаги іотруєного вина, і в своїх донесеннях відмічав якості цього державного діяча,гідні послужити матеріалом для теоретичних узагальнень.
Разом зєпископом Вольтерри Франчесько Содеріні Макіавеллі прибув у захоплений ЦезаремБорджа Урбіно. Содеріні і Макіавеллі були прийняті о другій години ночі 24червня 1502 року. Їхнє загальне враження було викладене в донесенні:«Герцог настільки сміливий, що найбільша справа здається йому легкою.Прагнучи до слави і нових володінь, він не дає собі відпочинку, не знає втоми,не визнає небезпек. Він приїжджає в одне місце раніше, ніж встигнеш почути пройого від'їзд з іншого. Він користується прихильністю своїх солдатів і зумівзібрати навколо себе кращих людей Італії. Крім того, йому постійно таланить.Все це разом узяте робить герцога переможним і страшним ». Цей портретвоєначальника і політика можна вважати першим нарисом знаменитого трактату«Государ», закінченого Макіавеллі 1513 року.
У вересні 1502року у Флорентійській республіці була уведена посада довічного гонфалоньєра,яким став П'єро Содеріні, брат єпископа Вольтерри, який їздив в Урбіно разом зМакіавеллі. Він був главою Синьйорії, мав право законодавчої ініціативи івтручання в судові справи. Содеріні був хорошим оратором, але не володівбудь-якими значними обдаруваннями. Від імені комісії Десяти Макіавеллі поспішивповідомити нового гонфалоньєра про обрання і висловив надію на успішну йогодіяльність. Незабаром Макіавеллі придбав необмежену довіру Содеріні, став йогопостійним радником.
Хоча другийканцлер республіки і був першою людиною при главі уряду, він продовжуваввиконувати складні дипломатичні доручення, адже ніхто не міг точніше і вірнішеоцінити політичну атмосферу в чужій країні і дати характеристику її діячам.Коли Синьйорія квапила його з присиланням донесень, він відповідав: "…серйозні речі не відгадуються… якщо не хочеш викладати вигадок і сновидінь,необхідне все перевірити". І Синьйорія переконувалася, що Макіавелліправий: «Воістину, в останніх двох ваших листах стільки сили, в нихнастільки яскраво позначається Ваш розум, що їх навіть не можна похвалити так,як вони того заслуговують. Зокрема, я говорив про це з П'єро Содеріні. Вінвважає абсолютно неможливим відкликати Вас звідти… Ваші міркування і описивикликають найутішнішу похвалу. Тепер всі визнають те, що я особисто помітив уВас: ясність, точність, достовірність ваших вістей, на яку можна цілкомпокластися ».
У 1503 році вінзнаходився у війську Цезаря Борджа, який зайняв Перуджу, Ассізі, сієнськізамки. Потім його терміново направили в Рим у зв'язку зі смертю Олександра VI івиборами нового папи Юлія II.
У 1504 році вінповторно прибув у Францію, в Ліон, з новими інструкціями флорентійському послупри Людовіку XII Ніколо Валорі, який у листах до Десяти утішно відгукувався проМакіавеллі, який допомагав йому порадами.
У наступномуроці він був посланий з дипломатичними дорученнями до синьйора Перуджі Бальоні,до маркіза Мантуї і синьйора Сієни Пандольфо Петруччі, а ще за рік представляєреспубліку при Юлію II, який на чолі своїх військ виступив проти Перуджі іБолоньї. Флорентійський посол повинен був в дипломатичній формі повідомитивойовничому папі, що Флоренція, хоча і є його союзником, поки не може надатидопомоги в його «святій справі».
У грудні 1507року Макіавеллі направлений у Тіроль до імператора Максиміліана з новимиінструкціями для флорентійського посла. Результатом його ознайомлення зобстановкою в німецьких землях була доповідь «Опис подій, що відбуваютьсяу Німеччині».
У 1509 році вінбув посланий до Мантуї для сплати грошового внеску республіки королюМаксиміліану, а потім у Верону, звідки спостерігав за ходом військових дій міжВенецією і союзниками Флоренції.
Наступного рокуМакіавеллі втретє відправився з дипломатичною місією у Францію для переговорівпро спільну боротьбу проти Венеціанської республіки. Після цієї поїздкиз'явилися його «Описи подій у Франції». Через кілька місяців йогознов послали у Францію через Мілан для обговорення питання щодо Пізанськогоцерковного собору, організованого Людовіком XII проти папи Юлія II. Цей соборвідкрився в листопаді 1511 року, і Макіавеллі був посланий туди республікою,щоб спостерігати за розвитком подій.
Виконуючичисленні і складні обов'язки, Макіавеллі не перетворився на занудногочиновника. Він мав живий, товариський характер, любив добре одягатися і нешкодував на це грошей, навіть коли їх було не дуже багато. Особливо піклувавсявін про свій одяг, коли представляв республіку перед чужоземними государями.Він був дотепним і любив повеселитися, і на вечірках, які іноді влаштовуваличлени комісії Десяти, завжди ставав душею компанії.
Макіавелліодружився у тридцять три роки на Марієтті Корсіні, у тридцять чотири — ставбатьком першої дитини. Він дуже піклувався про сім'ю, жартома називаючи їїсвоєю «командою».
Багато зробивМакіавеллі як секретар військової комісії Десяти, виявивши себе на цьому терніне тільки виконавцем, скільки організатором. У 1512 році відбулися драматичніподії, які призвели до загибелі Флорентійської республіки і поклали крайбурхливій політичній діяльності Ніколо Макіавеллі. 11 квітня іспанське військозахопило Прато, учинивши там безпощадну різанину і грабежі. П'єро Содеріні утікз Флоренції, де була відновлена синьйорія Медічі; в результаті переворотуМакіавеллі був позбавлений посади і висланий на рік з міста.
У наступномуроці був розкритий Медичі змову на чолі з Боско. Запідозрений у співучастіМакіавеллі у березні 1513 року був кинутий до в'язниці, підданий тортурам — йому нанесли шість ударів батогами. Він вийшов з в'язниці лише завдякиамністії, оголошеній у зв'язку з обранням на папський престол Джованні Медічі,який прийняв ім'я Льва Х. Як неблагонадійному засланого Макіавеллі дозволилипроживати у власному невеликому маєтку Сант-Андреа в Перкуссіно, розташованомунедалеко від Флоренції.
Макіавеллі бувприречений на вимушену бездіяльність. Він листувався зі своїми друзями — Содеріні і Ветторі. «Так довго продовжуватися не може, — писав Макіавеллі,- таке бездіяльне життя підточує моє існування». Однак він готовий бувслужити тільки своїй державі, а не кому завгодно і де завгодно. Про це свідчитьйого відмова від запрошення стати секретарем кардинала Просперо Колони 1521року, що пояснювалося його неприйняттям папства і церковників. Відмовився вінтакож від служби французькій монархії, заявивши в кінці свого життя:«Вважаю за краще померти з голоду у Флоренції, аніж від нетравлення шлункув Фонтенбло».
Проте Медичі недовіряли Макіавеллі і протягом п'ятнадцяти років не допускали його дополітичної діяльності.
Макіавеллізайнявся творчістю. У період заслання (1513-1520) він написав«Государя», «Міркування про першу декаду Тита Лівія»,«Міркування про способи упорядкування справ у Флоренції після смертігерцога Лоренцо», «Опис подій в місті Лукка», була почата"Історія Флоренції "...
Він невідмовлявся від незначних ділових доручень, на зразок поїздок у Карпі уфранцисканський монастир, який у листі до Гвіччардіні назвав «республікоюдерев'яних сандаль», або у Венецію для захисту інтересів флорентійськихкупців.
4 травня 1527Рим був захоплений німецьким ландскнехтами. Флоренція відповіла на цеповстанням проти Медичі і відновленням республіки. 58-річний Макіавеллі висунувсвою кандидатуру на пост канцлера Флорентійської республіки. Питання вирішилосяна Великій Раді республіки 10 травня 1527 року. Однак роки правління Медичізробили свою справу: за Макіавеллі було подано лише 12 голосів, проти — 555.
21 червня 1527 НіколоМакіавеллі помер, а ще через день його поховали в церкві Санта-Кроче, що сталафлорентійським пантеоном. Поруч з Макіавеллі покояться Мікеланджело, Галілей таінші великі італійці.
Політичнакар’єра
Незалежний всвоїх цивільних симпатіях і політичних поглядах, Макіавеллі не був прихильникомМедічі, вигнаних з Флоренції в 1494, не став він і прихильником Савонароли.Лише після його падіння в 1498 Макіавеллі почав активну політичну діяльність:був обраний секретарем Другої канцелярії, а пізніше — Ради Десяти, що відавдипломатією і військовими справами. Протягом 14 років він виконував безлічдоручень флорентійського уряду, їздив з посольствами в різні італійськідержави, Францію і Німеччину, вів листування, становив звіти та доповіді зпитань поточної політики, про положення справ в Італії та Європі. Досвіддержавного людини і спостереження дипломата, а також вивчення античнихписьменників дали Макіавеллі багатий матеріал при розробці його політичних ісоціальних концепцій.
У 1512 Медичіповернулися до влади у Флоренції. Макіавеллі як прихильник республіки бувусунений від справ і засуджений до річної висилку з міста. На початку 1513 вінза підозрою у змові був арештований і підданий катуванню. Проте невдовзі, узв'язку зі вступом Джованні Медічі на папський престол під ім'ям Лева X,Макіавеллі був помилуваний і відправлений у своє маленьке маєток у Сант'Андреа.
В книзі«Організоване суспільство» Андрущенко В. відзначає, що підкреслюючи рольН.Макіавеллі як великого реформатора соціально-філософської теорії, хотілося бзвернути увагу ще на одне його відкриття, яке чомусь у літературі непопуляризують, йдеться про розуміння філософом співвідношення двох реальностей:«суспільства» (соціуму) та «держави». Філософська традиція від античності доВідродження ці реальності ототожнювала. Н.Макіавеллі першим показав, що це –різні речі, що суспільне життя є реальністю більш широкого масштабу, ніждержава, що держава є однією із складових суспільства, його організаційнимстрижнем, що вона виконує інші (притаманні лише їй) функції.
Зазначеневідкриття дало поштовх для розвитку нової теоретичної дисципліни – політології,виходу останньої з предметного кола соціальної філософії. Н.Макіавеллі частохарактеризують як політолога. Й це правильно, хоча, звичайно, він – постатьбільш широкого філософського пошуку.
Ми називаємоН.Макіавеллі соціальним філософом, залишаючи за ним право бутибатьком-фундатором політології. Як соціальний філософ він здійснив революцію всуспільствознавстві: розірвавши більш ніж 1500-річну традицію теологічнихілюзій, повернув пізнання до реальності. Як політолог Н.Макіавеллі був синомсвого часу. Його політичні настанови мають конкретно-історичний характер і самев цьому контексті підлягають теоретичному розглядові.
Як відомо,Італія доби Н.Макіавеллі переживала період роздробленості, суперництва окремихдержав та провінцій, вторгнення французьких, іспанських, німецькихзавойовників, низки народних повстань, безсилля і злодіянь духівництва,розбещеності дворянства. Для виходу з соціальних катаклізмів, а головне — длязбереження свого статусу як самостійної держави вона потребувала інтеграції,об'єднання земель, мобілізації зусиль, нової внутрішньої та зовнішньоїполітики. Н.Макіавеллі добре розумів, що в цій ситуації є лише один засіб:зміцнення державності.
Понад те,опанувавши політичний досвід Франції та Іспанії, Н.Макіавеллі дійшов висновку,що ключовою проблемою застосування цього засобу є проблема сильного володаря.Зміцненню державності та посиленню ролі володаря Н.Макіавеллі й підпорядковуєсвою політичну концепцію. Його політична наука, як зазначав Н.Грамші, єсвоєрідною філософією часу, який прагне до створення абсолютних національнихмонархій – політичної форми, що допускає й полегшує подальший розвитокбуржуазних продуктивних сил.
Суспільно-громадськежиття, стверджував Н.Макіавеллі, визначає «фортуна» – тобто об'єктивназакономірність. Людина (як розумна істота) може пізнавати її, використовувати(закон) з метою осягнення «блага». Історія рухається «від несвободи досвободи», до більш глибокого блага людей. Водночас розвиток історії, на думкуН.Макіавеллі, йде суперечливо. Адже його «дійові особи» – люди – переслідуютьне тільки загальноісторичні, але й власні цілі. Для впорядкуваннярізноспрямованих прагнень потрібна сильна держава, а для керівництва –досвідчений і твердий у своїх рішеннях політик.
За переконаннямфілософа, духівництво (папство) нездатне до керівництва державою. Вонорозбещене багатством, брехливістю, хабарництвом. Християнська ідея не чиненняопору злу насильством також не може відігравати роль інтегративної духовноїнастанови. Зі злом треба боротися іншими засобами, особливо тоді, коли йдетьсяпро інтереси держави та народу.«Досвід нашого часу показує, – писав філософ, –що великі справи творили саме ті володарі, котрі мало зважали на обіцянки,вміли хитрістю крутити людям голови і врешті-решт перемагали тих, хтопокладався на чесність… Володарю необхідно володіти духом настільки гнучким,щоб обирати напрямок, указаний віяннями та мінливістю фортуни, і, як я зазначиввище, не ухилятися від шляху добра, якщо це можливо, але вміти стати й на шляхзла, коли це необхідно» (Макіавелли Н. «Государь». – М., 1990. – С.52). Володарповинен уособлювати якості людини та звіра, писав Н.Макіавеллі, а серед звірівслід уподібнитися до лева і лисиці. Це допоможе володареві «розігнати вовків»,перемогти ворогів і убезпечитися від поразки.
Звичайно, такінастанови Н.Макіавеллі, як «людей потрібно або пестити, або знищувати», «горетому, хто зміцнює чужу величність», «той, хто володіє державою, повиненпередбачати всі образи, щоб розквитатися за них одразу», «якщо вже потрібновибирати, то треба вибирати страх», не можуть не викликати в сучасниканегативної моральної оцінки. Проте, справа полягає саме в тому, що Н.Макіавеллі«виводить» політику із сфери морального підпорядкування та оцінки. Вінузагальнив політичну практику свого часу, сконструював своєрідну абеткуполітичної поведінки володаря в обставинах цієї історичної реальності, й небільше.
Маккіавеалізм
макіавеллідержавна політика
Макіавеллізм — термін у політології, що позначає державну політику, засновану на культі грубоїсили, нехтування нормами моралі і тому подібне. «Для зміцнення державидопустимі будь-які засоби — насильство, вбивство, обман, зрада». Термінпроведений від імені італійського мислителя Ніколо Макіавеллі, і зв'язується зідеями, викладеними ним у його книзі «Государ». У побутовому вживаннівідповідає поняттям підступність, віроломство [1], набуваючи (якщохарактеризується суб'єкт і цілі впливу поза сферою державної політики)переносне значення. Надалі цей стереотип поведінки був досліджений у психологіїяк феномен, і термін був використаний як сукупне позначення відповіднихособистісних характеристик, вже поза зв'язку з політикою.
Державець неможе робити все те, що люди вважають хороших, так як заради збереження державивін часто вимушений йти всупереч добра і справедливості. Він не має права датизайвої обіцянки, в очах оточуючих повинен виглядати милосердним, вірним,простодушним, людяним і благочестивим, оскільки люди оцінюють завжди ззовні, незнаючи істини, яка схована всередині. Насправді ж, правитель має бутизрадливим, корисливим, скупим, безсердечним і егоїстичним. Якщо треба піти назлочин, не можна оголошувати про це завчасно, оскільки вороги можуть знищититебе до того, як ти знищиш їх. Не можна оточувати себе надто могутнімипомічниками, а від переможних воєначальників краще позбуватися, адже з часомвони становитимуть серйозну загрозу [2; 164]. Не зважаючи на це, які б засоби государне використовував для збереження влади і здобуття перемоги, народ завжди їхсхвалить, якщо це не зачіпає їх особисті інтереси і приватну власність. Саметому, непопулярні в народі справи державець має доручити своєму оточенню, асправи, які народу до вподоби — робити самому.
В порадах НіколоМакіавеллі немає нічого аморального і несправедливого, адже його поглядиреально ілюструють політичну культуру суспільства як минулого, так ісьогодення. Проблема негативного відношення до цього філософа деяких критиківбазується лише на уявній вуалі, якою бажане хочуть видати за дійсне. Як неприкро, але наше суспільство має лише абстрактну мораль, яка існує в уяві, а нев житті. На мій погляд ідеї Макіавеллі слід виправдати, адже поміркованажорстокість, винахідливість, хитрість і егоїзм — єдині чинники, які зможутьпривести до влади і утримати її. В філософії Макіавеллі такі засоби повністювиправдовують мету — досягнення суспільного блага і побудова ідеальної держави.Проблема лише в утвореній дихотомії, коли поряд з політичним макіавеллізмомвиник індивідуальний: люди почали використовувати поради для державця у власнихцілях, перетворили загальне благо на особисте. Засуджувати таку реальністьбезглуздо, тому що кожну людину хвилює тільки особисте благополуччя, а неінтереси третіх осіб, які хоча і відносяться до одного соціуму, але гіпотетичноє ворогами і зрадниками.
Світогляд таідеї
ІсторичноМакіавеллі прийнято зображати тонким циніком, який вважає, що в основіполітичної поведінки лежать вигода і сила, і що у політиці слід спиратися насилу, а не на мораль, якою можна і знехтувати при наявності благої мети.
У роботах«Енеїда» («Князь») і «Міркування на першу декаду Тита Лівія» Макіавеллірозглядає державу як політичний стан суспільства: ставлення пануючих іпідвладних, наявність відповідним чином влаштованої, організованої політичноївлади, установ, законів.Макіавеллі називає політику «досвідченої наукою», якароз'яснює минуле, керує сьогоденням і здатна прогнозувати майбутнє.
Макіавеллі одинз небагатьох діячів епохи Відродження, хто у своїх роботах порушив питання пророль особистості правителя. Він вважав, виходячи з реалій сучасної йому Італії,яка страждала від феодальної роздробленості, що краще сильний, нехай іпозбавлений докори совісті, государ на чолі єдиної країни, ніж конкуруючіпитомі правителі. Таким чином, Макіавеллі поставив у філософії та історіїпитання про співвідношення моральних норм та політичної доцільності.
Автор ідеї прозагальний військовий обов'язок — у трактаті «Про військове мистецтво» закликавдо переходу від найманої до набираемой за призовом з громадян держави армії.
Макіавелліпротиставляв античну доблесть християнському смирення. В останньому він бачивзло, що робить світ слабким і віддає його у владу не зустрічаючим опору негідникам
Літературнадіяльність
О.Ф. Кудрявцев устатті про літературну діяльність Макіавеллі простежив, що у селі Макіавеллібагато і напружено трудився у 1513 він почав роботу над «Міркуваннями про першудекаду Тита Лівія» (1531), в кінці того ж, 1513, року був створений трактат«Государь» (1532), обезсмертив ім'я письменника. У ньому проголошувалося якнорма політичної дії положення про те, що мета виправдовує засоби, вжиті для їїдосягнення, а проте справжньою метою «нового государя» має стати, за Макіавеллі,не приватний, суто особистий інтерес, але «загальне благо», що припускаєоб'єднання Італії в сильну національну державу. У «Міркуваннях про першу декадуТита Лівія», завершених, мабуть, в 1516, Макіавеллі доводив перевагиреспубліканського способу правління.
У наступнікілька років він написав поему «Золотий осел» (1549), «Казку про архідьяволеБельфагоре» (1549), комедію «Мандрагора» (третє її видання з'явилося в 1524),трактат «Про військове мистецтво» (1521), «Життя Каструччо Кастракані з Лукки »(1532).У 1520 Макіавеллі почав писати «Історію Флоренції» (1532), в 1525 перші вісімкниг цього твору були піднесені його замовнику, татові Клименту VII.
Висновок
У ходідослідження свого реферату Макіфвеллі це був виходець із збіднілогодворянського роду, був секретарем флорентійської республіки, дипломатичнимдіячем. Багато уваги Макіавеллі приділяв літературній творчості. Характеризуючидобу Відродження, зокрема, відзначаючи всебічність розвитку діячів цього часу,Ф. Енгельс згадував і про нього: «Макіавеллі був державним діячем, істориком,поетом і, крім того, першим вартим згадування воєнним письменником новогочасу».
Макіавеллівисунув політичну програму, в основі якої лежала ідея сильної державної влади,його мрією була сильна італійська держава, яка могла б протистояти чужоземнимзагарбникам і економічному занепаду. Вона і надихає його на створення трактату«Князь». Написаний у 1513 — 1515 pp., а надрукований уже після смерті автора, у1532 p., трактат невдовзі набув величезного резонансу в європейськійлітературі.
У творіаналізуються ті реальні засоби, які, на думку Макіавеллі, можуть забезпечитиздійснення величної ідеї національного об'єднання. Такою силою, за Макіавеллі,є влада особистості, наділеної волею, силою духу, енергією. Всі засоби, якіслужать меті державця,- допустимі, і ніяким моральним нормам він не підвладний,йому дозволені жорстокість, насильство, віроломство, обман і навіть убивство.Макіавеллі створює сугубо індивідуалістичну політичну доктрину, пройнятунездоланною для письменника суперечністю між аморальністю засобів і величністюмети. Письменник хотів благополуччя батьківщині і людині, але пропонував длядосягнення цього благополуччя антигуманістичні засоби, протилежні високій меті.На основі створеного Макіавеллі індивідуалістичного ідеалу державця, для якогоне існує жодної заборони, пізніше сформувалося поняття макіавеллізму яквтілення безсоромності, цинізму і нестримного егоїзму в політиці.
Додатки
Цитати
· Цельоправдывает средства — часто приписываемая к авторству Макиавелли, но, согласнодругим источникам, эта цитата могла принадлежать и Томасу Гоббсу (1588—1679) иИгнатию де Лойоле (но официально принято считать, что эта цитата была принятаиезуитами уже после высказывания Макиавелли).
· Войнынельзя избежать, её можно лишь отсрочить к выгоде вашего противника. (1502год.)
· Внаши времена уже очевидно, что те государи, которые мало заботились облагочестии и умели хитростью заморочить людям мозги, победили в конце концовтех, кто полагался на свою честность.
· Добрымиделами можно навлечь на себя ненависть точно так же, как и дурными.
· Ктохочет жить в мире, тот должен готовиться к войне.
· Лучшепроиграть со своими, чем выиграть с чужими, ибо не истинна та победа, котораядобыта чужим оружием.
· Людивсегда дурны, пока их не принудит к добру необходимость.
· Людипо натуре своей таковы, что не меньше привязываются к тем, кому сделали добросами, чем к тем, кто сделал добро им.
· Государьдолжен также выказывать себя покровителем дарований, привечать одаренных людей,оказывать почет тем, кто отличился в каком-либо ремесле или искусстве. Ондолжен побуждать граждан спокойно предаваться торговле, земледелию и ремеслам,чтобы одни благоустраивали свои владения, не боясь, что эти владения у нихотнимут, другие — открывали торговлю, не опасаясь, что их разорят налогами;более того, он должен располагать наградами для тех, кто заботится об украшениигорода или государства.
· Неотклоняться от добра, если это возможно, но всегда вставать на путь зла, когдаэто необходимо
· Войныначинают, когда хотят, но заканчивают, когда могут
· Наименьшеезло следует почитать благом
Література
1. Андрущенко В. Організоване суспільство /Інститут вищої освіти АПН України. — К., 2006
2. Никколо Макьявелли. История Флоренции.М. Наука. 1973
3. Юсим М. А. Этика Макиавелли. – М., 1990
4. М.С. Шаповалова «Література добиВідродження: Італія (1982)»
5. Стаття О. Ф. Кудрявцева в «Большойэнциклопедии Кирилла и Мефодия»