Курсоваробота на
тему:
«Рольдидактичної гри в розвитку зв’язного мовлення»
Студентки 4-го А курса
дошкільне відділення
(заочна форма навчання)
Білгород – Дністровського
Педагогічного училища
ПДПУ ім. К.Д.Ушинського
Свиридової О.Т.
Провіднуроль у процесі мовного розвитку дошкільника відіграє розвиток зв’язного мовлення, оскільки речення є одиницею мови.
Існуєдва типи зв’язного мовлення: діалогічне і монологічне. Діалог – це розмова двохабо кількох осіб. Він складається із запитань та відповідей, не потребуєрозгорнутих речень, тому що їх зміст доповнюється мімікою, жестами інтонаціями,а також ситуацією, обстановкою, окремих слів, коротких повідомлень, проте співрозмовникидобре розуміють один одного, оскільки їм відомий предмет обговорення, вони е учасникамиспільної справи, перебувають в однакових умовах. Тому в діалозі багато не повнихномінативних і окличних речень; значне місце тут посідає розмовна лексика; складнеречення зустрічаються рідше, ніж у монолозі.
Монологічнемовлення — складна мовотворча діяльність, якою діти починають оволодівати в дошкільномувіці під впливом організованого навчання та на основі збагачення власного життєвогодосвіду. Це мова однієї особи, спрямована до слухачів. Вона більш розгорнута, вимагаєбільшої напруженості пам’яті, напруженішої уваги до змісту і форми мови. Монологічнемовлення спирається на мислення, яке логічно біль послідовне, ніж у процесі діалогу.Для того щоб монолог був зрозумілий слухачам, у ньому повинні використовуватисяповні і поширені речення, точні формулювання.
Дітиоволодівають монологом поступово. Залежно від вікових особливостей дітей спершунавчають розуміти розповідь вихователя, потім — розповідати самостійно: переказуватиневеликі оповідання та казки, описувати іграшку, предмет, картину, складати розповідьза сюжетною картиною, про події з власного життя, виконувати мовнотворчі завдання(наприклад, придумати розповідь на запропоновану вихователем тему).
Накінець старшого дошкільного віку вимоги до розповіді дітей підвищуються. Діти повиннідотримуватися чіткої композиції, логіки розвитку сюжету, правдиво зображувати дійсністьу розповідях на реальні теми, давати оцінку життєвим явищам, фактам.
Уснемовлення, як діалогічне, так і монологічне часто супроводжуєтья різного роду рухами,які мають характер жестів, змін міміки обличчя тощо. Це робить мову виразнішою,допомагає кращому розумінню змісту сказаного.
Навчаннядітей розмовної мови здійснюється в дитячому садку як у повсякденній роботі, такі під час спеціальних занять. З цією метою використовують розмови з дітьми під часрежимних процесів, спостережень, екскурсій, розглядання картин, предметів; бесідиза змістом літературних творів, на теми з досвіду дітей; дидактичні ігри з лялькоюта іншими іграшками.
Дидактичнагра – гра, спрямована на формування у дитини потреби в знаннях, активного інтересудо того, що може стати їх новим джерелом, удосконалення пізнавальних умінь інавичок.
Дидактичніігри, ігрові заняття і прийоми підвищують ефективність сприймання дітьминавчального матеріалу, урізноманітнюють їхню навчальну діяльність, вносять у неїелемент цікавості.
Використовуютьдидактичні ігри у навчанні та вихованні дітей усіх вікових груп у навчанні тавихованні дітей усіх вікових групах за необхідності актуалізувати їхній досвід,повторити, уточнити, закріпити набуті знання і уявлення про природні явища,працю і побут людини.
Якігровий метод навчання дидактична гра постає у двох видах:
1) Власна дидактична гра. Ґрунтується наавто дидактизмі (самонавчанні) та самоорганізації дітей;
2) Гра-заняття (гра-вправа). Провідна рольу ній належить вихователь, який є її організатором. Під час гри-заняття дітизасвоюють доступні знання. У них виробляються необхідні вміння, удосконалюютьсяпсихічні процеси (сприймання, уява, мислення, мовлення).
Удидактичній грі як формі навчання взаємодіють навчальна (пізнавальна) та ігрова(цікава) сторони. Відповідно до цього вихователь одночасно навчає дітей і береучасть у їхній грі, а діти граючись навчаються. Здатність дидактичної гринавчати і розвивати дитину через ігровий задум. Дії правила О.Усова визначає якавто дидактизм.
Длятого щоб дидактичні ігри стимулювали різнобічну діяльність і задоволенняінтереси дітей, вихователь повинен добирати їх відповідно до програми дитячогосадка для кожної вікової групи, враховуючи пізнавальний зміст, ступень складностіігрових завдань і дій. В кожній групі мають бути різних розмірів ляльки зкомплектами одягу, посуд, меблі, транспорт, м’які іграшки (тварини, птахи,комахи), настільно-друковані ігри (лото, доміно, шашки, шахи), дидактичнііграшки (матрьошки, кубики, пірамідки та інші), набори з природного матеріалу,картинки про природу, життя сім*я, діяльність людей, предмети домашнього вжиткутощо.
Важливимметодом розвитку зв’язного мовлення дітей є дидактична гра. Вона забезпечує сприятливіумови для розв’язання педагогічних завдань з урахуванням можливостей дітейдошкільного віку. Для розвитку діалогічного мовлення проводяться такі ігри, демовна активність дітей займає основне місце. В молодших групах це дидактичніігри з лялькою. Зміст цих ігор в тому, що вихователь розігрує невеликуінсценівку за участю ляльки, наприклад, влаштування кімнати для ляльки,святкування дня народження ляльки, зустріч нової ляльки Тані. Протягом усієї гривихователь веде розмову з дітьми від імені ляльки Тані; діти відповідають хоромі поодинці, уважно стежать за діями вихователя, самі беруть участь у виконанніокремих доручень ( накрити стіл для ляльки, одягти пальто на неї, допомогтиляльці сховатися тощо).
Виховательскладає інсценівку за участю не більше як трьох дійових осіб, продумає діалогякий буде вести протягом гри, дії, що будують виконуватися. Треба обов’язковопередбачити активну участь усіх дітей у розмові з дійовими особами. Сюжети длясценарію треба брати з дитячого життя, з життя тварин. Це можуть бути невеликіінсценізації: «Знайомство», «Зустріч друзів», «У лікарні», «В магазині»,«Розмова по телефону», «У бібліотеці» тощо. Дійовими особами можуть бути і героїулюблених казок: Червона Шапочка, зайчик і т. д. Проте це буде не інсценуваннявсієї казки, а розмова дітей з одним героєм.
Воснові гри-бесіди лежить спілкування вихователя з дітьми, дітей з вихователем ідітей один з одним. У грі-бесіді вихователь часто діє не від себе, а відблизького дітям персонажа і тим самим не тільки зберігає ігрове спілкування, а йпідсилює бажання повторити гру.
Цінністьгри-бесіди лежить спілкування полягає в тому, що вона ставить вимоги доактивізації емоційно-мислительних процесів: єдність слова, дії, думки й уявидітей. Такі ігри виховують уміння слухати і чути запитання вихователя, запитанняі відповіді дітей, уміння зосереджувати увагу на зміст розмови, доповнюватисказане, висловлювати судження.
Наведемоприклад дидактичної гри «Лист хлопчика Чомучці». Вихователь показує дітямвеликий конверт і говорить: «Коли я йшла до дитячого садка, листоноша передавмені ось цей конверт. Кому ж він і від кого? На конверті адреса нашого дитячогосадка і нашої групи! А що в конверті? Лист від Чомучки! Чомучка – хлопчик. Вінвеселий, добрий, допитливий. Чомучка часто запитує: «Хто? Що? Де? Чому?» Томуйого і називають Чомучкою. Може, і нас він про щось запитує? Ось що він пише:«Діти, там, де я живу, не буває зими. Розкажіть мені про зиму. Я буду дужерадий». Щось ще є у великому конверті. Що це? ( Хтось з дітей виймає кольоровіконвертики і знаходять в кожному карточку з запитанням). У кожному конвертикуЧомучка про щось запитує. Хочете відповісти на його запитання?.. Подумайте інамагайтесь відповідати коротко, але так, щоб Чомучка все зрозумів». Далівихователь виймає із конвертиків одну за одною картки і читає запитання.
Наприклад:Що таке зима? З якого місяця починається зима? Які звірі живуть взимку в лісі? Якіптахи відлітають і які залишаються? Як люди готуються до зими? Яку роботу вонивиконують? Як ви граєте взимку? Які взимку бувають свята? І т.д. Дітивідповідають на ці запитання.
Аледидактичні ігри проводять після того, як діти вже навчилися розповідати назаняттях. Однією з умов проведення дидактичної гри є її жвавість, певний ритм,активна участь усіх дітей. Якщо ж діти не вміють розповідати про предмети, граможе загубити ці свої цінні якості. В дидактичних іграх можна закріплювативміння дітей описувати предмет або картинку досить повно, послідовно. Засуттєвими ознаками. Це такі ігри: «Чарівний мішечок», «Відгадай, хто це?»,«Відгадай, яка квітка (дерево, тварина)», «Пошта», «Школа» тощо.
Ігримають чіткі правила, які вихователь на початку заняття повідомляє дітям і якихвони дотримаються в ході гри. Дотримання правил вимагає від дитини вольовихзусиль, уміння взаємодіяти з іншими, переборювати негативні емоції у зв’язку зневдачами тощо. У дидактичній грі правила є критерієм правильності ігрових дій,їх оцінки.
Основою,сюжетною канвою дидактичної гри є ігрові дії, завдяки яким діти реалізовуютьсвої ігрові задуми. Без підпорядкованих певним правилам дій неможлива гра.
Ігровідії малюків полягають у перестановці, збиранні предметів, їх порівнянні, доборіза кольором, розміром, імітуванні рухів, голосів тощо. Ігрові дії дітейсереднього і старшого дошкільного віку виражають значно складніші стосунки міжними.
Результатамдидактичної гри є її фінал. Відгадування загадок, виконання доручень, ігровихзавдань, вияв кмітливості є результатом гри і сприймається дитиною якдосягнення. Виявляється він і в задоволенні учасників гри від участі в ній. Длявихователя результатом гри є рівень засвоєння дітьми, знань їхній успіх урозумовій діяльності, налагоджені гармонійних взаємин.
Ігровийзадум, ігрові дії та правила тісно пов’язані між собою: задум визначає характерігрових дій, а дотримання правил допомагає в їх здійсненні та розв’язанніігрового завдання.
Класифікаціядидактичних ігор дає змогу простежити їх сутнісні особливості, використанняяких забезпечує відповідний навчально-виховний ефект.
Поширеноює класифікація дидактичних ігор за характером матеріалу, згідно з якоювиокремлюють:
1) Ігри з предметами. У таких іграхвикористовують дидактичні іграшки ( мазїйку, кубики), реальні предмети,різноманітний природний матеріал (листя, плоди, насіння), сюжетні (ляльки,предмети побуту, овочі тощо) і безсюжетні (кулі, циліндри, пірамідки та інші)дидактичні матеріали.
2) Настільно — друковані ігри. Вонипередбачають дії не з предметами, а з їх зображеннями. Найчастіше вонизорієнтовані на розв’язання таких ігрових завдань: добір картинок за схожістю(деякі види лото, парні картинки), карток-картинок пі час чергового ходу(доміно), складання цілого з частин (розрізні картинки, кубики) тощо.
3) Словесні ігри. Вони є найскладнішими,оскільки змушують дітей оперувати уявленнями, мислити про речі, з якими на тойчас вони не діють, використовувати набуті знання у нових ситуація і зв’язках. Умолодшому дошкільному віці ці ігри спрямовані на розвиток мовлення, уточнення ізакріплення словникового запасу, формування вміння рахувати, орієнтуватися упросторі. У старшому дошкільному віці словесні ігри розвивають самостійністьмислення, активізують розумову діяльність дітей. Як правило, дошкільникамдоводиться описувати предмети, відгадувати її за описом, за ознаками схожостіта відмінності, групувати за властивостями, знаходити алогізми в судженнях,вигадувати власні розповіді.
Класифікаціяігор за матеріалом наголошує на їх спрямованості на навчання, пізнавальнудіяльність, але вона лише поверхова розкриває основи дидактичної гри:особливості ігрової діяльності дітей, ігрових завдань, ігрових дій і правил, організацієюжиття дітей, керівництво вихователя. Цій меті підпорядкована класифікаціядидактичних ігор, запропоновано О.Сорокіною, за якою виокремлюють:
1) Ігри-подорожі. Відображають реальніфакти і події через незвичайне: просте – через загадкове, складне – черезпереборне, необхідне – через цікаве.
2) Ігри-доручення. Ігрове завдання таігрові дії в них ґрунтуються на пропозиції що-небудь зробити: «Збери у кошику усііграшки червоного кольору», «Дістань із мішечка предмети круглої форми» таінші.;
3) Ігри-припущення. Їх ігрове завданнявиражене в назвах: «Що було б …?», «Щоб я зробив, як би …?» та інші. Вониспонукають дітей до осмислення наступної дії, що потребує вміння зіставлятизнання з обставинами або запропонованими умовами, встановлювати причиннізв’язки активної роботи уяви;
4) Ігри-загадки. Розвивають здатність доаналізу, узагальнення, формують уміння розмірковувати, робити висновки;
5) Ігри-бесіди. Основою їх є спілкуваннявихователя з дітьми, дітей між собою, яке постає як ігрове навчання та ігровадіяльність. Цінність таких ігор полягає в активізації емоційно-розумовихпроцесі (єдності слова, дії, думки, уяви дітей), у вихованні вміння слухати ічути питання вихователя, питання і відповіді дітей, уміння зосереджувати увагуна змісті розмови, висловлювати судження.
Відповіднодо характеру ігрових дій дидактичні ігри поділяють на (В.Аванесова):
- Ігри-доручення. Ґрунтуються на інтересі дітейдо дій з іграшками і предметами: підбирати, складати і тощо.
- Ігри з відшукуванням предметів. Їхособливістю є несподівана поява і зникнення предметів;
- Ігри з відгадуванням загадок.Вибудовуються вони на з’ясуванні невідомого: «Впізнай», «Відгадай», «Щозмінилось?»;
- Сюжетно-рольові дидактичні ігри. Ігровідії, передбаченні у них, полягають у відображенні різних життєвих ситуацій, увиконанні ролей (покупця, продавця та інші);
- Ігри у фанти або в забороненій «штрафний»предмет (картинку). Вони пов’язані з цікавими для дітей ігровими моментами.
Щеє правила навчальні – розкривають перед дітьми що і як треба робити,співвідносяться з ігровими діями, посилюють їх роль. Організуючі – визначаютьпослідовність дій і взаємовідносини дітей в грі. Дисциплінуючі — попереджають проте, чого і чому не можна робити. Результат – показник рівня досягнень дітей у засвоєннізнань, у розвитку розумової діяльності.
Ізцих правил що до дидактичних ігор витікають такі вимого до гри:
а)кожна дидактична гра повинна давати вправи корисні для розумового розвиткудітей і їх виховання;
б)в дидактичній грі обов’язкова наявність захоплюючих завдань, рішення якихвимагають розумового зусилля, подолання труднощів;
в)дидактизм в грі повинен поєднуватись з зацікавленістю. Жестом, гумором;
г)гра повинна відповідати віковим можливостям дітей.
Процесоволодіння рідною мовою відбувається як під час занять, так і в повсякденномужитті дитячого садка. В різні періоди дня з дітьми можна планувати таку роботу:
Ранком:індивідуальна робота з виховання звукової культури та граматичної правильностімови, бесіди на близькі для дітей теми, короткочасні спостереження, дидактичніігри, словесні доручення, малорухливі ігри із співом та діалогом, розгляданняілюстрацій, настільно-друковані ігри; між сніданком і заняттями – короткочаснеспостереження в куточку природи.
Напрогулянці: спостереження в природі, в суспільному житті, індивідуальна робота,дидактичні ігри; рухливі ігри із співом і діалогом.
Удругу половину дня: після сну – показ різних видів театрів, концерти для дітейсилами учнів музичної школи, художня самодіяльність співробітників дитячогосадка, самодіяльні концерти дітей, веселі ігри-змагання, інсценований показзабавних іграшок, слухання улюблених казок, пісень; відзначення днів народженнядітей; перегляд діафільмів, літературні ранки; у вечірні години – спостереженняв природі і в суспільному житті, дидактичні, хороводні ігри, індивідуальнаробота, загадування і відгадування загадок, розглядання ілюстрацій,настільно-друковані ігри, перегляд телевізійних передач.
Зусіх перелічений видів роботи що дня планується 2-3 види.
Навчаннядітей зв’язного мовлення має велике значення для їхнього всебічного розвитку івиховання. Вміння вільно володіти своєю усною мовою К.Д.Ушинський висуває якодне з важливих завдань розвитку мовлення дітей. Це вміння тісно пов’язані ззагальним розумовим розвитком дітей, з розвитком їх логічного й образногомислення. Розмови, розповіді, перекази художніх творів впливають на моральневиховання таких рис, як дисциплінованість, товариськість, стриманість тощо.Одночасно формуються творчі вміння дітей, розвивається естетичне сприймання,виховується виразність мови.
Розвитокз ранніх років логічного мислення і зв’язної виразної мови дітей є одним із важливихаспектів підготовки дітей до засвоєння основ наук в школі, коли дитині доведетьсякористуватися різними формами мови. Вдосконалення вміння користуватися мовою якзасобом спілкування С.Л. Рубінштейн виділяє як основне в мовному розвитку дитини.Вміння брати участь у бесіді, розповідати будуть значною мірою зумовлювати успіхидитини в навчанні.
Однієюз основних функцій мови, що розвивається в дошкільному віці, є функціяспілкування. В ранньому дитинстві мова дитини, виступаючи засобом спілкування здорослими та іншими дітьми, безпосередньо пов’язана з практичною діяльністю дитиниабо з наочною ситуацією, в якій відбувається спілкування.
Встановлено,що ранній і молодший дошкільний вік — це вік діалогічної мови. Маленькій дитинілегше розповісти про щось окремими словами, реченнями, відповідями назапитання, ніж зв’язною розгорнутою розповіддю.
Діяльністьдитини цього віку здійснюється переважно за допомогою дорослих. Спілкування в конкретнійситуації з приводу тих чи інших дій і предметів здійснюється з допомогоюситуативної мови, яка має переважно діалогічний характер. Ця мова являє собоювідповіді на запитання дорослого або запитання до дорослих у зв’язку зутрудненнями, які виникають у ході діяльності: вимоги про задоволення тих чиінших потреб або запитання, що виникають під час ознайомлення з предметами йявищами навколишньої дійсності.
Ситуативнамова цілком зрозуміла співрозмовників, але не зрозуміла сторонній людині, якане знає ситуації. Вона характеризується тим, що дитина розповідає іншому, такнібито її співрозмовнику вже добре відомо те, про що вона говорить. Замістьзв’язного викладу вона обмежується окремими короткими реченнями, широковикористовує займенники він, вона, вони, прислівники там, тут, це. Ситуативнамова характеризується підвищеною експресивністю. Дитина жестикулює, приймаєрізні пози, супроводжує свою мову мімікою. Основною специфічною рисоюситуативної мови є те, що вона має характер розмови.
Підвпливом розширення кола спілкування і пізнавальних інтересів дитина оволодіваєконтекстною мовою. Контекстна мова вимагає повного опису ситуації, щоб бутизрозумілою без безпосереднього сприймання цієї ситуації. Переказ книжок,розповіді про цікаві факти або описування предмета не можуть бути зрозуміліслухачам без зв’язного викладу. Дитина починає сама до себе ставити вимоги інамагається слідувати їм при побудові розповіді.
Новіпотреби спілкування і діяльності ведуть до інтенсивного оволодіння мовою, їїсловниковим складом і граматичною будовою, внаслідок чого мова дитини стає зв’язною.Рівень зв’язності мови залежить перш за все від завдань і ситуації, в якійвідбувається спілкування, а також від її змісту. Контекстна і ситуативна мовиспівіснують, вони не витісняють один одного. Дитина користується тоситуативною, то контекстною мовою залежно від умов і характеру спілкування.
Післятрьох років дитина починає оволодівати внутрішнім мовленням. З цього часумовлення для неї стає не тільки засобом спілкування, а виконує вже й іншіфункції, насамперед пізнавальну: засвоюючи нові слова і нові граматичні форми,дитина розширює своє уявлення про навколишнє, про предмети і явища дійсності таїхні зв’язки.
Паралельноз розвитком комунікативної і пізнавальної функцій у дитини починаєтьсязасвоєння мови як регулятора її поведінки, розвивається регулятивна функція.
Особливимтипом мови дитини є пояснювальна мова. В старшому дошкільному віці у дитиниз’являється потреба пояснити товаришу зміст гри, будова іграшки тощо.
Частобавить незначне нерозуміння призводить до взаємного незадоволення, доконфліктів. Пояснювальна мова вимагає певної послідовності викладу, виділення вголовних зв’язків і відношень в ситуації, яку співрозмовник повинен зрозуміти.Пояснювальний тип зв’язного мовлення має суттєве значення як для формуванняколективних стосунків дітей, так і для їх розумового розвитку. Цей тип мови вдошкільному віці тільки починається розвиватися, тому дитині дуже важковислухати до кінця пояснення дорослого. Дитина прагне швидше розпочати гру,відволікається від пояснень умов і правил гри.
Починаючиз 2,5-3 місяців з дітьми, які виховуються в дитячих установах, проводять такізаняття з розвитку мови: показ і називання предметів та іграшок; показ іназивання рухів і дій; показ і називання іграшок, різних за розміром, кольором,матеріалом; ігри типу схованок; народні ігри-забави: «Ладусі», «Коза рогата»,«Сорока-білобока», «Цей пальчик», «Катя маленька»; заняття з предметнимикартинками.
Застосовуютьсявідповідні методичні прийоми: показ предмета і називання його, запитання додітей, перегукування, поєднання слова дорослого з виконанням руху.
Начетвертому та п’ятому місяцях життя можна показувати дітям яскраві не озвученнііграшки, називаючи їх. У другому півріччі дитина починає розуміти мову дорослихі це ускладнює методику. Основним методичним прийомом тепер стає «показ зназиванням». До 7 місяців дитина на запитання «Де?» повинна шукати і зупинятипогляд на предметі, що знаходиться в певному місці, а на кінець восьмого місяця– відшукувати знайомі предмети, де б він не був.
Увіці від 9-10 місяців до 1 року ігри заняття з розвитку мови та наслідуванняпомітно ускладнюються, вводяться групові заняття.
Здітьми від 1року 6місяців до 2 років проводять 3 заняття з розвитку мови іорієнтування в навколишньому середовищі. У першому півріччі другого рокупроводять: показ з називанням; показ предметів і дії з ними; організовані спостереженняза живими об’єктами та транспортом; показ і називання картинок,ігри-доручення,інсценівки. У другому півріччі – такі ж самі, але зміст їх імета ускладнюються: діти ховають і відшукують іграшки, проводятьсябесіди-розповіді про те, що дітям відомо з їхнього досвіду (наприклад, що вонибачили на прогулянці, що робили).
Улюбленимзаняттям дітей другого року життя є ігри з лялькою. У збірнику «Дидактичні ігриі заняття з дітьми раннього віку» наводиться система таких ігор: «Лялька Катяспіває і танцює», «Лялька Катя ходить», «Лялька Катя показує дітям своєвбрання», «Катання ляльок на машинах», «Укладання ляльки Ніни спати», «Одяганняляльки після сну», «Годування ляльки». Лялька сприймається дітьми як живаістота, і вони із задоволенням розмовляють з нею. На першому занятті дітейзнайомлять з новою (дидактичною) лялькою. Діти сидять на стільчиках,вихователька приносить ляльку, загорнуту в ковдру, іграшковий стільчик для неї.Розгортає ляльку і запитує: «Хто це?» — по черзі звертається до кожної дитини.«Це Катя. До нас у гості прийшла Катя. Подивись, Катя, на діток. Це Вова, а це– Валя». Лялька знайомиться з дітьми. Вихователька пропонує дітям сказати:«Сядь, Катю, сядь» — і садовить ляльку на стілець. Далі діти показують у лялькиі по можливості називають ніс, очі, рот, руки, ноги. У кінці заняттявихователька роздає дітям маленьких ляльок і розмовляє з кожною про її ляльку.Далі проводяться ігри з лялькою Катею, які відображають різноманітні дії. Основнамета таких ігор – закріплювати розуміння та вчити дітей розмовляти реченнями.
Упершій молодшій групі (3-й рік життя) проводяться такі заняття з розвитку мовита розширення орієнтування в навколишньому: спостереження навколишнього,розглядання картинок з поясненням вихователя, розповідання коротких оповідань,казок, читання віршів з ілюстрованим матеріалом і без нього, дидактичні ігри,сюжетні покази-інсценівки, показ діафільмів, розповіді — бесіди.
Дітимолодшого дошкільного віку тим активніше сприймають матеріал, чимрізноманітніші заняття, прийоми роботи. В молодшій групі велике значення маєзастосування ігрових прийомів, які допомагають підтримувати увагу дітей ізадовольняють їхню потребу в грі, рухах, діях з предметами. Ігрові прийомиповинні бути не лише забавними. А й навчальними. З елементами загадування івідгадування («Узнай, що в мішечку», «Що змінилось?»).
Дітичетвертого року життя ще малоактивні, тому вихователька повинна більшерозповідати, пояснювати, залучити дітей до відповіді шляхом допоміжних запитань.Діти повинні не тільки слухати, а й висловлюватись, відповідати на запитаннякоротко і повно, не відволікатися від теми розмови, говорити спокійно,привітно. Важливо привертати загальну увагу до висловлювання окремої дитини,вчити малят уважно товариша, розуміти його.
Навчаннярозвитку мови на четвертому році життя, як і на третьому, потребує повторностізанять. Тому один і той самий програмовий зміст можна закріплювати в різнихформах з деяким ускладненням матеріалів. Наприклад, ознайомлення дітей зпосудом: тарілкою, блюдцем, ложкою, чашкою, склянкою; оглянути всі ці предмети,вихователь дав пояснення; через деякий час знання дітей закріплюються в процесірозглядання картинок із зображенням цих предметів, відповідей на запитаннявихователя; потім проводять дидактичні ігри «Наш посуд», «Почастуємо нашуляльку».
Дидактичніігри з предметами, іграшками і картинками, спостереження, екскурсії-огляди,розглядання предметів і бесіди про них, читання оповідань, казок, вивченнявіршів напам’ять, розглядання картин і бесіди за їх змістом, ігри-драматизації,показ діафільмів, настільних театрів – усе це види занять з розвитку мови длядітей 4-го року життя.
Нап’ятому році життя розширюється коло уявлень дітей про навколишній світ,ускладнюються взаємовідносини з рідними, знайомими, дитина прагне розповістипро свої враження, поділитися думками. Дітей учать слухати і розуміти запитаннявихователя, бути готовими до відповіді, відповідати за викликом.
Оскількив цьому віці в дітей розвивається вміння помічати в предметах спільне івідмінне, узагальнювати предмети, класифікувати їх, у середній групі вводятьсянові види занять з розвитку мови: розповідання за картиною, описування іграшок,предметів і картинок, бесіди, самостійні розповіді дітей на основіспостережень, переказування художніх творів.
Припереказуванні літературних творів, описуванні предметів, картинок, розповіді звласного досвіду вихователь звертає увагу на якість відповіді, підказує те чиінше складне речення, потрібне слово. Ведучим прийомом розвитку мови дітейцього віку є зразок розповіді вихователя.
Устарших дітей чітко визначається різниця між грою і заняттям. На шостому ісьомому роках життя вводяться більш складні за змістом заняття –прослуховування радіопередач, переглядання телепередач, написання листів,бесіди за репродукціями художніх тварин. Широко використовуються словесніметоди роботи, творчі розповіді, бесіди на етичні теми, словесні дидактичніігри-вправи.
Закріплення,уточнення й активізація словника здійснюється методом дидактичної гри, якапроводиться в усіх вікових групах як самостійне заняття, а в старшій тапідготовчій до школи групі може бути частино. Іншого заняття з розвитку мови ітривати 5-10 хвилин.
Частодіти звертаються до вихователя з проханням розповісти їм казку чи якусь цікавуподію. Діти більше люблять розповідь, ніж читання. Є два види розповіді –пізнавальна та розповідь-зразок як дидактичний прийом навчання. Пізнавальнарозповідь використовується з метою розширення дитячих уявлень про навколишнєжиття; це розповідання казок, переповідання змісту художніх творів,кінофільмів, подій з життя. Розповідь-зразок – короткий жвавий опис будь-якогопредмета, явища чи події, доступний для наслідування дітьми як за змістом, такі за формою.
Розповідь-зразоквикористовується переважно на заняттях з метою навчити дітей розповідати.Вихователь досягне дидактичної мети лише тоді, коли розповідь буде доступна ізрозуміла дітям. Розповідь повинна мати струнку композицію: зав’язку (початок),послідовне розгортання подій (середину) та розв’язку (кінець). Не можна зловживатиартистичністю, не треба зайвих жестів, міміки. Розповідати слід спокійно,невимушено. Розповідь вихователя використовується як взірець для наслідуванняна таких заняттях: розповідання за картиною; описування предметів; дидактичніігри; складання дітьми розповідей з власного досвіду; продовження розповідівихователя; складання сюжетних розповідей за іграшкою, групою іграшок чи групоюслів.
Навчаючидітей розповіді, застосовують різні методи. Це описування предметів, іграшок,картинок; дидактичні ігри; переказування художніх оповідань та казок;розповідання за картинами, з власного досвіду, творче розповідання.
Прийомиможуть бути різноманітні, основними з них є: зразок та план вихователя,складання розповіді за частинами, колективний розбір плану, вказівка, оцінка.
Зразокрозповіді — це опис предмета або події, доступний для наслідування дітьми як замістом, так і за формою. Розповідь-зразок, яка використовується длянаслідування, має бути простішою, ніж розповідь для слухання, тому що слухати ірозуміти легше, ніж самому розповідати.
«Педагогічнарозповідь, — писав К.Д.Ушинський, — має бути не тільки цікавою, як і всякаінша, але мати в собі ще суто педагогічні якості: вона має бути такою, щобмогла легко відбитися в голові дітей, щоб, дослухавши розповідь до кінця, дитинапам’ятала її середину і початок; щоб подробиці не затемняли головного та щобголовне, будучи позбавлене подробиць, не було сухим».
Зразокповинен мати цінний виховний зміст, в ньому требо описувати добрі вчинки,дружні почуття тощо. Щоб наблизити зміст розповіді до досвіду дітей,вихователька може використати форму спогадів із свого дитинства: «Коли я буламаленькою…» Для розповіді требо дібрати конкретний факт чи подію, розповідатипослідовно, не відхиляючись від сюжетної лінії, мова має бути живою, образною,речення короткі.
Зразокрозповіді є легким навчальним прийомом, він показує дітям готовий результат, доякого вони повинні прагнути, допомагає він відібрати аналогічний зміст длявласної розповіді. Він застосовується на початкових етапах навчання розповіді,коли перед дітьми ставиться нове завдання. Як дидактичний прийом зразоквикористовується на початку заняття, а також у процесі його, якщо дітивідчувають труднощі в складанні розповіді. Застосований у кінці заняття, зразоквтрачає свою дидактичну цінність. Тут краще прочитати дітям літературний твір.
Щобдобитися від дітей самостійної творчої роботи, вихователька повинна пояснитисвою розповідь, так би мовити, показати, як її скласти. Тому попервах зразокрозповіді краще поєднувати з планом розповіді.
Планрозповіді – це 2-3 основні запитання, які визначають зміст і послідовністьвикладу. Після 2-3 занять із зразком розповіді план стає самостійним, провіднимприйомом навчання; він підносить мовні вміння дітей на вищий щабель. У процесізаняття треба поповнювати план новими запитаннями, які активізують увагу дітей,індивідуалізують завдання.
Передскладанням розповідей на початковому етапі рекомендується колективний розбірплану. Картина або тема озонується спільна для всіх дітей, тому зразок можеобмежити їхню творчість. Ще до складання розповідей вихователька обговорює здітьми окремі запитання плану, показуючи можливість урізноманітнення змістурозповіді. На один і той же пункт плану вона пропонує по-різному відповістикільком дітям. Це допоможе активізувати словник, розвинути ініціативу, що такпотрібно для складання розповіді. Для колективного розбору добираютьсянайважливіші з виховного боку питання.
Надеяких заняттях можна застосувати прийом складання розповіді за частинами картиниабо колективне складання. Його використовують при складанні розповіді за картиною,яку можна поділити на певні частини (наприклад, картини «На річці», «Першетравня», «Кішка з кошенятами», «Кури»), а також при складанні розповідіописового характеру з колективного досвіду.
Запитаннявиховательки – досить поширений прийом навчання, але в процесі розповіді, якправило, він не використовується, і лише після закінчення розповіді йоговживають для уточнення або доповнення її. Треба уникати «пустих» запитань ( «Щоще скажеш?», «Більше не про що не розкажеш?»). Вони часто викликають випадковівідповідь.
Колидитина відповідає, їй можна допомогти, підказавши потрібне слово або речення,виправивши помилку.
Оцінка– також навчаючий прийом. Суть її полягає в тому, щоб діти наслідували те, щосхвалив вихователь, і уникали того, що він засудив. Тому оцінки, які даються вкінці розповіді не мають дидактичного значення. І вихователька, і діти непам’ятають, які були розповіді, діти не зможуть сприйняти зауважень виховательки.Доцільніше давати коротку оцінку в ході слухання розповідей. Вихователькаповинна у своїй оцінці відмітити спроби творчості, вдале розкриття сюжету,виразність мови, повноту передачі тощо. В підготовчих групах до оцінюваннярозповідей треба залучати і дітей.
Підчас описування предметів, іграшок, картинок діти вчаться виділяти характерніознаки предметів, знаходити для опису точні слова і вирази, знаходити відмінне іоднакове в процесі порівняння предметів. Заняття-вправи на описування предметівта зображення їх готують дітей до проведення дидактичних ігор на описування. Такізаняття запропонувала у свій час Є.І.Тихєєва, вона надавала їм великогозначення в розвитку точності і логічності словника, зв’язної мови, мислення, узбагаченні кругозору дітей.
Заняттяна описування предметів проводяться в усіх групах дитячого садка. В молодшій і середнійдітей участь описувати предмети, дивлячись на них, з допомогою виховательки, а встаршій та підготовчій групах завдання ускладнюють: діти описують предмети нелише маючи їх перед очима, а й по пам’яті, самостійно. Діти повинні навчитисяскладати «загадки» про предмет або його зображення – описувати найбільшхарактерні ознаки, не називаючи предмет, впізнати його за описом.
Протягомроку проводяться 2-3 заняття на описування, щоб підготувати дітей до наступнихдидактичних ігор, до придумування сюжетних розповідей. Надалі завдання наописування входять до складу інших занять з розвитку мови.
Наперших заняттях вихователька використовує загальний наочний матеріал ( 6-8досить великих предметів або іграшок). Потім можна проводити заняття зіндивідуальним роздавальним матеріалом. Для цього треба добирати іграшки невеликі, різного типу (але приблизно однакової складності).
Длязанять на описування можна рекомендувати такі набори іграшок, предметів абозображень їх на картинках: прапорці різного кольору, дробленні з різногоматеріалу (паперові, з матерії); човники – з пластмаси і металевий, човник іпароплав; ляльки в різному вбранні; мат решки різної величини; іграшки – машинирізного виду ( вантажна, легкова, пожежна та інші); іграшки, що зображуютьтварин, — кішка і собака, конячка і корова, качка і гуска, вівця і коза; шматокцукру і шматок крейди; олівець і ручка; стілець і крісло, крісло і диван;гілочки ялинки і сосни, дуба і клена тощо.
Добираючиматеріал для описування і порівняння, слід пам’ятати про його доступність длядітей даного віку, відповідність знанням про навколишнє; у програмі визначенообсяг знань для кожної вікової групи.
Напочатку заняття вихователька нагадує дітям про те, що вони розглядали багатоіграшок, предметів, картинок. Повідомляє, що сьогодні вона також принеслаіграшки (предмети, картинки). Далі ставить перед дітьми мету – розглянутиіграшки (предмети, картинки) і розповісти про них все, що дитина знає. Усередній групі дається зразок опису. Наприклад: « Послухайте, діти, спочаткурозповім я про іграшку, а потім розповідатимете ви. Це стіл. Він дерев’яний. Зробилийого на меблевій фабриці. За ним можна обідати, працювати, писати, малювати»;або: «Це лялька Оксана. У неї чорні коси, а в них червона стрічка. ОдягненаОксана в плаття – біла з синіми смужками. На ногах біленькі шкарпеточки й синічеревички. Ляльку Оксану можна годувати, складати спати, возити в колясці».
Післяцього вихователька пропонує дітям описати аналогічну іграшку чи предмет (наприклад, ляльку Таню в іншому вбранні), що дасть їм змогу скласти своюрозповідь, легко наслідуючи зразок. Викликана дитина виходить до столувиховательки, бере в руку іграшку, розглядає її і, повернувшись обличчям догрупи, починає описувати. Крім зразка застосовується також план. У середнійгрупі діти спочатку не можуть утримати в пам’яті весь план опису. Тому в ходіописування виникає потреба нагадувати їм питання плану, допомагати навідними запитаннями.Робити це требо спокійно. У старшій і підготовчих групах дітей треба привчатидо самостійного описування. Вони повинні будувати свою розповідь логічно,послідовно, відповідно до запитань плану.
Удругому півріччі в старшій та підготовчій групах зразка вже можна не давати, аобмежитися лише планом: як називається іграшка, якого вона кольору, форми, зчого зроблена, як з нею можна гратися?
Протягомзаняття треба викликати і тих дітей, що вміють описувати, і тих, що не вміють.Якщо викликана дитина не зможе скласти розповідь-опис, можна запропонувати цю жіграшку для описування іншій дитині. Якщо й для інших це буде важко, варто вході заняття дати свій зразок опису.
Назаняттях слід підтримувати спроби дітей привносити в опис свій досвід. Для описуваннядобирають знайомі предмети, і діти можуть в описі передавати свої враження відних.
Описанііграшки спочатку залишаються на столі виховательки, якщо вони потрібні дляпорівняння, для класифікації, а потім їх треба сховати, щоб вони не відволікалиувагу дітей. Добирати для описування предмет діти можуть як за вказівкоювиховательки, так і самостійно. Тут требо враховувати інтереси дітей, їхніуміння. В процесі заняття можна використати хорове звуконаслідування, читаннявіршів, загадування загадок, гру дітей з іграшкою. Це зробить заняттяцікавішим.
Дляускладнення завдання дітям 5 років (друге півріччя) можна давати для описуваннягрупу іграшок. Діти повинні не тільки описати їх, а й точно визначати, як вонистоять (спереду, ззаду, зліва, справа). Можна також запропонувати дитиніпоставити іграшки так, як вона хоче, а потім розповісти про них. З метоюускладнення дітям старшої і підготовчої груп можна давати завдання описати зауявленням, по пам’яті, — наприклад, описати свою собаку або кішку, свої іграшки,кімнату, одяг.
Розвиткулогічного мислення, спостережливості, пам’яті, уваги, зв’язної мови значноюмірою сприяє порівняння, яке використовується в ході описування на шостому –сьомому роках життя. К.Д.Ушинський зазначав, що порівняння є основою будь –якого розуміння і мислення, що все в світі ми пізнаємо не інакше, як черезпорівняння.
Старшідошкільники описують два предмети, порівнюючи їх і відзначаючи в описі їхнювідмінність та схожість. Можна й окремо описати один предмет, а в другомувизначати лише відмінне й спільне.
Післятого як діти навчаться добре описувати предмети, можна планувати й проводитидидактичні ігри на описування. Однією з умов проведення дидактичної гри є їїжвавість, певний ритм, активна участь у ній всіх дітей. Якщо ж діти не вміютьрозповідати про предмети, то гра може втратити ці свої цінні якості. Удидактичних іграх на описування закріплюються вміння дітей описувати предметабо картинку досить повно, послідовно, за суттєвими ознаками. Це такі ігри:«Чарівний мішечок», «Відгадай хто це», «Відгадай яка квітка» (дерево, тварина),«Магазин іграшок», «Школа», «Пошта», «Мандрівники», «Що предмет розповідає просебе?», «Опиши картинку», «Що однакове і що різне», «Мандрівка по кімнаті», «Відгадай,кого або що ми задумали» та інші.
Основниминавчальними прийомами в дидактичних іграх є план та зразок розповіді — опису. Методиказастосування їх така ж, як і в заняттях – вправах на описування. Як прикладможна нависти дидактичну гру: «Відгадай, хто це» (п’ятий рік життя). Обираєтьсяведучий, який сідає біля виховательки і заплющує очі. Вихователька, а потім ідіти, описують зовнішній вигляд одного з дітей. Ведучій відгадує. Якщо вінвідгадав правильно, то сідає на місце, а той, хто загадував стає ведучім. Якщоведучій помилився, він повинен прочитати на пам'ять вірш, сказати скоромовку,заспівати пісню тощо.
Ігриз наочним матеріалом готують дітей до більш складних словесних ігор наописування у старшій і підготовчій групах («Відгадай, що ми задумали», «Дебув?», «Мандрівка» та інші). Ось, наприклад, дидактична гра «Мандрівка» (сьомий рік життя). Вихователька розподіляє дітей на групи, і всі вирушають умандрівку. Кожна група домовляється, куди і яким видом транспорту вони поїдуть.Одні – поїздом, інші – літаком чи пароплавом або кіньми. Відповідними рухамидіти символізують вид транспорту, який обрали. Всі групи розходяться по ділянцідитячого садка і запам’ятовують те, що зустрічають в дорозі. Через деякий часвихователька «по радіо» подає сигнал повернутися з мандрівки. Діти підходять іпо черзі розповідають, де були, що бачили.
Безумовно,ігри типу «Мандрівки» вимагають широкого кола знань про навколишнє життя,вміння відібрати з свого досвіду потрібне найбільш характерне, зв’язнорозповісти про це іншим. Дидактичні ігри позитивно впливають на навчання дітей,привчають їх до самостійності.
Розповідіз власного досвіду. Матеріалом для такої розповіді є попередній досвід дітей увигляді спогадів чи уявлень. Дитині треба виділити найістотніше з пережитого,передати свої враження у зв’язній, зрозумілій для слухачів формі. Требапридумати початок, зв’язку, розгортання дії та її кінець. Для цього дитинаповинна навчитися логічно, послідовно мислити, виражати свої думки реченнями,які зв’язані між собою і випливають одне з одного.
Навчаннядітей розповіді з власного досвіду на заняттях відбувається в старшій тапідготовчій групах.
Обов’язковимиумовами для таких розповідей є наявність у дітей яскравих і досить точнихуявлень про предмет розповіді та особисто зацікавленість, бажання поділитися своїмидумками. Якщо з теми, яку вихователька хоче запропонувати для розповідання, удітей немає точних уявлень або якщо ця тема не збуджує яскравих переживань,треба, за виразом й Є.І.Тихєєвої, «організувати» їх. Вихователька повинназбагачувати знання дітей про навколишній світ, більше проводити з нимиекскурсій, спостережень.
Добираючитему, вихователька повинна дбати, щоб зміст розповіді не тільки розвивавмислення дитини, а й виховував її почуття, викликав інтерес до навколишньогожиття, виховував її в дусі колективізму, дружби.
Воснові творчої розповіді лежить творча уява. В нових комбінаціях синтезуютьсяуявлення пам’яті, перетворюються засвоєні раніше знання.
Удітей дошкільного віку переважає відтворююча уява. В практичній, предметнійдіяльності (грі, конструюванні, малюванні) відтворююча уява широко проявляєтьсявже в ранньому і молодшому дошкільному віці. В словесній діяльності вонавиникає лише в кінці шостого і на сьомому році життя.
Продуктомтворчого розповідання дітей виступає логічно послідовна розповідь сюжетного чиописового характеру. За змістом вона може бути реалістичною чи з елементамифантазування (придумування казок).
Навчаннядітей вмінню придумувати творчі розповіді позитивно впливає на розвиток мови.Діти вправляються в активному використанні словника рідної мови, вчатьсяграматично правильно будувати речення, логічно поєднувати їх у розповіді. Цедопомагає дитині оволодіти усною, а пізніше і письмовою мовою, вчить їхправильно виражати свої думки.
Творчірозповідання виступає як засіб етичного виховання, засіб розвитку художньотворчих здібностей дітей. Дитина засвоює і розуміє прекрасне не лише шляхомспоглядання, а, головним чином, в активній творчій діяльності. Процес пізнаннянавколишнього світу вже з дошкільного віку повинен йти паралельно з формуваннямтворчих здібностей дітей. В ігровій, трудовій, навчальній діяльності дітямтреба не тільки запам’ятати і відтворити певні дії, а й виявити власнуініціативу, вміння по-своєму передати задум, скомбінувати з елементів життєвогодосвіду нові образи і ситуації. У такому взаємозв’язку пізнавального і творчогопроцесу виявляється в дитини розуміння навколишнього життя, її ставлення донього, особливості сприймання й уявлення, інтереси і здібності.
Творчерозповідання має важливе значення для морального виховання дітей. Придумуючирозповідь, дитина насамперед говорить про те, що її найбільше хвилює, цікавить.Це допомагає вихователеві краще вивчати індивідуальні особливості дітей, правильнонакреслити необхідні виховні заходи.
Темирозповідей, запропоновані дітям, можуть бути різноманітні і спрямовані навиховання у них позитивних рис характеру і поваги до старших, добрі стосунки зтоваришами, любов до природи тощо.
Програмадитячого садка ставить конкретні завдання що до навчання дітей творчоїрозповіді. Починається ця робота з шостого року життя. В старшій групі требарозвивати уміння дітей складати сюжетні розповіді, казки, дотримуватисякомпозиції викладу, характеризувати персонажів казки або розповіді; придумуватиподії, які передують тим, що відтворені на картинах або є продовженням їхзмістом. Вихователь повинен учити дітей виявляти творчу ініціативу, придумуватипродовження і закінчення розповідей, придумувати оповідання на тему,запропоновану вихователем, складати зв’язний сюжет, який послідовнорозвивається, застосувати в мови образні слова, епітети, порівняння. Дітиповинні вчитися придумувати сюжетні й описові розповіді на основі узагальнень,одержаних при читанні дитячих книжок.
Упрограмі підготовчої групи передбачається у самостійній творчій розповіді вчитидітей придумувати оповідання і знаходити відповідний стиль розповіді. При цьомувикористовувати різні варіанти творчих розповідей, придумувати продовження ізакінчення розповідей, складати розповіді ч и казки за планом вихователя, затемою, запропонованою ним, до аналогії художнього твору; придумувати розповіді чиказки на самостійно обрану тему. Зростають вимоги до якості дитячих розповідей.Вони повинні мати чітку композиційну структуру ( опис умов, дійових осіб,розгортання дії, кульмінація, розв’язка). Діти повинні правдиво зображувати урозповідях на реальні теми, не відхиляючись від основної теми та змістурозповіді.
Творчерозповідання – продуктивна діяльність. Кінцевим результатом її повинна бутизв’язна послідовна розповідь. Тому велике значення в цьому виді діяльності маєвміння розповідати, оволодіння структурою зв’язної розповіді.
Зперших занять з творчого розповідання необхідно звертати увагу дітей на те, щоозначає вказівка «придумати розповідь» чи « розповісти про те, що з тобоютрапилось». При правильному розумінні цих завдань перше з них активізує роботутворчої уяви, а друге – покращує процес відтворення. Забезпечення названих умовпозитивно впливає на творчість дітей.
Придуманідітьми розповіді можна умовно класифікувати залежно від використаного назанятті матеріал на такі види: творчі розповіді на наочній основі – церозповідь за сюжетною ігровою обстановкою, сюжетна розповідь про одну іграшку;придумування початку або кінця до подій, зображених на картині; описовірозповіді про природу.
Творчірозповіді на словесні основі – це придумування кінця до початку розповіді чиказки вихователя, розповідь на тему запропоновану вихователем, самостійнескладання дітьми казок.
Найлегшимвидом занять є розповіді про іграшки. Для занять такого виду можнавикористовувати образні та дидактичні іграшки: башточки, матрьошки, прапорці таінші. Іграшка як добре знайомий предмет викликає інтенсивну роботу думки,підвищує інтерес до розповідання. В старшій групі починити цю роботу можна іззавдання придумати окремі ігрові дії з даною іграшкою. Після опису іграшкитреба розповісти, як можна з нею гратися ( наприклад, провести дидактичну гру «Магазиніграшок», «Подарунок»).
Складнішимвидом роботи є розповідання за сюжетною ігровою обстановкою ці заняттянаближаються до розгорнутого творчого розповідання з опорою на наочнийматеріал. Діти повинні скласти невелику сюжетну розповідь про групу іграшок. Цепотребує складної аналітико-синтетичної діяльності. Кожну іграшку дитині требанаділити певними якостями, визначити її місце в розповіді, сюжеті. Спочаткуварто створювати найпростішу ігрову обстановку з невеликою кількістю іграшок.Наприклад, дітям пропонується тема «В гостях у ляльки Каті». Виховательвлаштовує лялькові кімнату в якій за столом сидять 3-4 ляльки і розглядаютькнигу. Діти розповідають, хто прийшов до Каті в гості, що нового розповіла чипоказала їм Катя. Або ситуація «Лялька захворіла». В ліжку лежить «хвора»лялька. Біля неї сидять на стільчиках ще дві ляльки. Діти повинні придумати ірозповісти, чому лялька захворіла, хто прийшов її провідати, про що їйрозповідають подруги.
Натаких заняття ігрові дії і ситуації створюються самим вихователем. Діти вчатьсяскладати на цій основі зв’язну розповідь. За допомогою наочності можна змінитисюжет, доповнити обстановку новими предметами чи частково замінити їх. Можнаскласти цілу серію невеличких розповідей ( «День народження ляльки», «Подарункина день народження», «Лялька пригощає гостей», «Гості веселяться» та інші). Наперших етапах навчання вихователь дає дітям зразок розповіді, надалі обмежуєтьсялише темою чи планом.
Якщов розповідях за сюжетною ігровою обстановкою дитині дається фактично готовийматеріал і вона повинна його лише «оживити», то значно складнішої уяви вимагаютьтворчі розповіді про одну іграшку. Дитина повинна самостійно придумати образніситуації, дії з даною іграшкою. Тому це завдання ставиться лише в підготовчійгрупі. Спочатку дітям можна запропонувати різні іграшки. Про одну з нихрозповідає вихователь, про інші повинні розповісти діти. Доцільно дозволити підчас розповіді взяти іграшку в руку, показати деякі дії з нею. Складнішимзавданням є складання дітьми розповідей про одну іграшку, але з різнимисюжетами. Якщо дітям важко його виконати, вихователька може запропонуватикілька варіантів розвитку сюжету.
Колидіти оволодіють умінням складати реалістичні розповіді, можна запропонувати їмскласти казку про іграшки. Доцільно включити казкові персонажі – Буратіно, Котау чоботях, Дюймовочку, Червону Шапочку та інші; а також іграшки –тварини, якічасто діють у казках, — зайця, ведмедя, лисицю. Наприклад, про ляльку дітиможуть придумувати казку про те, куди пішла лялька, з ким вона зустрілася, якіпригоди з нею трапилися.
Різновидністютаких занять є розповіді-інсценівки, які придумають самі діти. Специфіка цихрозповідей, казок полягає у тому, що дитина одночасно виконує три завдання:придумує сюжет, рухає іграшки по столу, розповідає слухачам про дії іграшки. Спочатку роль розповідача у дітей труднощі, тому що вимагає швидкої реакції,розподіл уваги ніж показом і словом. На заняттях-інсценівках дітям треба даватибільше часу для обдумування завдання, програвання сюжету в уяві. На першомузанятті вихователь дає пояснення, як саме розповідати: «Требо розповідати проіграшку і відразу пересувати її на столі. Одного разу маленький зайчик прибігдо своєї мами ( пересуває іграшку) і говорить: «Мамо, а я в лісі бачив якогосьзвіря. Він був рудий з великим пухнастим хвостом. Можна з ним погратися?» Підчас діалогу вихователь трохи рухає ту іграшку яка нібито говорить, і тежпоказує дії до кінця. Вихователь повторює зразок ще раз, потім викликає дитинуповторити. А далі діти розповідають самостійно придумані дії і інсценуютьсюжети. На наступних заняттях з демонстраційним, а потім і з роздавальним матеріаломможна використати вже дві іграшки, а також елементи декорації (будиночки,тварини, дерева, стіл, посуд тощо).
Назаняттях-інсценівках треба трохи уповільнити темп, щоб дати дітям змогуобдумати розповідь, про себе її проговорити. Свої уміння розповідати проіграшки діти переносіть у повсякденне життя, скажімо, при доказі театруіграшок.
Затаким самим принципом проводять заняття на складання дітьми творчих розповідейза картинами. Творче розповідання за картиною можливе лише тоді, коли дітинавчаться добре бачити і розуміти картину та відтворювати зміст зображеного взв’язній мові. Творча розповідь за картиною включає в себе: події, якіпередують зображеним, момент, зафіксований на картині, і наступні події (аботільки два з трьох названих елементів).
Упідготовчій групі на одному занятті можна пропонувати одночасно декілька картин(відомих і нових). Діти обирають за бажанням одну з них для складання творчоїрозповіді. Це розвиває самостійність дітей, підвищує інтерес до заняття,урізноманітнює його хід.
Найскладнішимдля дітей є описові розповіді про природу. Тому ця робота проводиться впідготовчій групі. Особливості і методику навчання дітей творчого розповіданняпро природу дослідила Н.Ф.Виноградова. Спочатку діти розповідають про конкретнупору року. Потім розповіді будуються на порівнянні природних явищ (зима і літо,річка восени і весною).
Передрозповіданням про конкретну пору року треба запропонувати дітям розповістиспочатку про погоду потім про рослини і тварин, про те, як в цю пору рокутрудяться дорослі і діти, тощо. Можна запропонувати, наприклад, такий план: Якапогода буває весною? Що відбувається весною з деревами і кущами? Як живутьвесною птахи і звірі? Що люди роблять на городах і в садах?.
Особливийінтерес являють творчі розповіді на порівняння природних явищ. Такі темистворюють широкі можливості не тільки для того щоб урізноманітнювати зміст, а йдля використання різних граматичних і синтаксичних структур, зокрема поширенихі складних речень. На таких заняттях можна використати словесні вправи. Наприклад:«Як можна сказати про сніг? Про березу? Про осінь?..»; «Підбери слова, близькідо слова холодний», «Підбери слова, протилежні словам холодний, похмурий,ясний» тощо.
Завданнярозвитку мови рішаються і у внеучебноє час. Мова педагога являється тимджерелом, з якого дитина черпає правильність вимови, граматичну оформленість, точністьі виразність, зв'язність і змістовність. Педагог повинен уникнути спрощених слів,а у разі використання їх дітьми давати правильну вимову, назви, не порушуючи процесуспілкування.
Підчас одівання, умивання, прийому їди та інші, вихователь постійно звертається додітей, супроводжуючи і свої і їх дії поясненнями. При цьому малюки не тільки учатьсяодягатися, умиватися, убирати іграшки і т. п., але і засвоюють нові слова — назвапредметів, одежі, меблів, посуду, дізнаються з яких деталей полягають знайомі їмпредмети (у туфельки є каблук, шкарпетка, застібка,а у черевика — шнурки). Разом з освоєнням назв предметів діти вчаться розуміти іпозначати словом різні дії: одні і теж дії з різними предметами — налити (суп, компот,молоко), є (суп, котлету, хліб), пити (чай, компот, молоко), надіти (пальто, шапку,черевики), повісити (пальто, кофтину на вішалку), покласти (ложку на стіл, шапкуна поличку); різні дії з одним предметом — надіти, зашнурувати, зняти, поставити(черевики). Дитина опановує умінням розрізнятиі називати якості предметів — м'яка, тепла (шапка), теплий, смачний (суп, хліб),круглий, червоний ( м'яч).
Пророзуміння малюком мови вихователь може судити по результату виконання дитиною різноманітнихдоручень. Дитина повинна зрозуміти мову дорослого, утримати доручення в пам'ятіі виконати його: посадити мишку на паличку, віднести великий м'яч в ящик, принестиляльку в червоному платті, допомогти однолітку зав'язати шарф і т. д. Якщомалюку важко у виконанні доручення, вихователь прибігає до наочності, показуючиі одночасно розповідає, що і як потрібно зробити.
Уповсякденному житті педагог вирішує ще одну важливу задачу — вивчає воспітанниківслухати і розуміти мову дорослого, звернену до всієї групи. Якщо виникає необхідність,то за висловом, адресованим всім дітям, слідує індивідуальне звернення,наприклад: " Діти, зараз ми акуратно поставимо всі іграшки, складемокубики, уберемо книги, а потім будемо одіватися на прогулянку. Все будуть прибиратиіграшки. Ігорьок, ти поставиш машину в гараж. Оленька вкладе велику ляльку в ліжко,а Наташа покладе маленьку ляльку в коляску. Ось іграшки і відпочинуть, поки мибудемо на вулиці". Після виконання дітьми дорученнями треба похвалити їх, відзначитиправильність виконання тих або інших дій. Корисно розповісти дитині про те щовін вже зробив: «Молодці, хлоп'ята, всі дружно прибирали іграшки. Ігорьокпоставив машину в гараж, маленька лялька вже спить, книжки лежать наполичці».
Дляактивації мови дітей вихователь спонукає їх звертатися один до одного: «Лена,покажи шкарпетку, запитай, чия це шкарпетка. Вадик, подивися, Саша сидить сумний.Запитай його: яку іграшку ти хочеш?» Навіть такі короткі фрази дуже важливідля активації мовних контактів дитини з однолітками, оскільки надалі на цій основісформується звичка звертатися один до одного з різних приводів. А поки діти врізних ситуаціях вчаться промовляти фрази услід за вихователем.
Годинникприйому дітей в групу і прогулянку можна використати для розмови з дітьми та такідидактичні ігри, як: ігри-доручення, ігри-путішествія, ігри-пропозиції («Щобуло б..?»), ігри-загадки, ігри-бесіди (ігри-діалоги).
Ігри-путішествіямаютьсхожість з казкою, її розвитком, чудесами. Ігра-путішествія наслідує реальні фактиабо події, але звичайне розкриває через незвичайне, просте — через загадкове, важке- через переборне, необхідне — через цікаве. Все це відбувається в грі, в ігровихдіях, стає близькім дитині, радує його. Мета ігри-путішествія — підсилити враження,зрадити пізнавальному змісту, трохи казкову незвичність, звернути увагу дітей нате, що знаходиться поряд, але не помічається ними. Ігри-путішествія загострюютьуваги, спостережливість, осмислення ігрових завдань, полегшує подолання труднощіві досягнення успіхів.
Удидактичній грі міститься комплекс різноманітності діяльності дітей: думки, відчуття.переживання, сопереживання, пошуки активних способів рішень ігрової задачі,подченені їх умовам і обставинам гри відношення дітей в грі.
Рольпедагога в грі складна, вимагає знань, готовності відповісти на питання дітей, граючиз ними, вести процес навчання непомітно.
Ігри-дорученнямаютьтаку ж структурні елементи що і ігри-путішествія, але за змістом вони простішеі за тривалістю до. У основі їх лежать дії з предметамиіграшками,словесні навчання. Ігрове завдання і ігрові дії в них засновані на предположеннящось зробити: «Збери в лукошко всі предмети червоного колір »,«Розклади колечка по величенні», «Дістань з мішечка предмети круглоїформи».
Ігри-пропозиції«Щобуло б..?» або «Що б я зробив...» та інші. Тоді початком такої гриможе служити картинка.
Дидактичнийзміст гри полягає в тому, що перед дітьми ставиться завдання і створюється ситуація,що вимагає осмислення подальшої дії. Ігрове завдання закладене в самому почині«Що було б..?» або «Що б я зробив...». Ігрові дії розділяютьсязавданням і вимагають від дітей доцільної предпологаємої дії відповідно до поставленихумов або створеними обставинами.
Починаючигру, вихователь говорить: «Гра називається „Що було б..?“ я почну,а продовжувати буде кожний з вас. Слухайте: „Що було б, як би раптом згаслоелектрічество у всьому місті?“.
Дітивисловлюють припущення, констатуюче або узагальнено-доказові. До перших відносятьсяприпущення: „Стало б темно“, не „Можна було б грати“, не»Можна читати, малювати" і т. д., які діти висловлюють виходячи з свогодосвіду. Змістовніші відповіді: «Заводи не смог лі би працювати — наприклад випікати хліб», «Зупинилися б трамваї, тролейбуси, і люди запізнилисяб на роботу» і т. д.
Ціігри вимагають уміння співвіднести знання з обставинами встановленнями причиннихзв'язків. У них міститься і змагання елемент: «Хто швидше зміркує?».Старші діти люблять такі ігри і вважають їх "іграми важкими", такими,що вимагають уміння «подумати».
Ігритипу «Що б я зробив, якби був чарівником» — це ігри, що звуть доздійснення мрії, що будять уяву. Проводяться вони подібно до попередньої гри.Починає вихователь: «Якби я була чарівником, я зробила б так, щоб всі людибули здорові».
Дітирізні, і різні у них мрії: одні хочуть бути космонавтами, інші — лікарями, щоб всібуло здорово, треті — віддаючи дань любові до вихователь, хочуть бути теж вихователями.Є і такі, які хочуть, щоб було багато у всіх морозива.
Ігри,в яких зріють паростки майбутнього, корисні. Педагогічна цінність їх в тому, щодіти починають думати, вчаться слухати один одного.
Ігри-загадки.Основною ознакою загадки є хитромудрий опис, який потрібно розшифрувати(відгадати і довести); опис цей лаконічно і нерідко оформляється у вигляді питанняабо закінчується ним. Змістом загадок є навколишня дійсність: соціальні і природніявища, предмети праці і побуту, рослинний і тваринний світ. З розвитком суспільстваістотно міняється зміст і тематика загадок. У них отоброжається досягнення науки,техніки, культури.
Головноїособливостью загадок є логічне завдання. Способи побудови логічних завдань різні,але всі вони активізують розумову діяльність дитини. Дітям старшого віку подобаютьсяігри-загадки. Необхідність порівнювати, пригадувати, думати, здогадуватися — доставляєрадість розумової праці. Розгадування загадок розвиває здібність до аналізу, узагальнення,формує уміння міркувати, робити висновки, висновки.
Ігри-бесіди(діалоги). У основі гри-бесіди лежить спілкування вихователяз дітьми, дітей з вихователем і дітей з один одним. Це спілкування має особливийхарактер ігрового навчання і ігрової діяльності. Відмінними його рисами є безпосередністьпереживань, зацікавлення, доброзичливість, віра в «правду гри», радістьгри. В грі — бесіди вихователь часто йде не від себе, а від близького дітямперсонажа і тим самим не тільки зберігає ігрове спілкування, але і підсилюєрадість його, бажання повторити гру.
Цінністьгри-бесіди полягає в тому, що вона пред'являє вимоги до активізації эмоцианально-розумовихпроцесів: єдність слова, дії, думки і уяви дітей. Ігра-бесіда виховує уміння слухатиі слухати питання вихователя, питання і відповіді дітей, уміння зосереджувати увагана зміст розмови, доповнювати сказане, висловлювати думку. Чимале значення має умінняучавствать в бесіді, що характеризує рівень воспітаності.
Основнимзасобом гри-бесіди є слово, словесний образ, вступна розповідь про щось. Результатомгри є задоволення, одержане дітьми.
Проведеннягри-бесіди вимагає від вихователя великого мистецтва, поєднання навчання і гри.Першою вимогою до керівництва такою грою є визначення «малих доз» пізнавальногоматеріалу, але достатніх, щоб гра була цікавою для дітей. Пізнавальний матеріалповинен обумовлюватися темою — змістом гри, а гра відповідати можливості засвоєнняцього змісту без порушення інтересу дітей і згортання ігрових дій. Однією з умовпровидіння гри-бесіди є створення доброзичливої обстановки. Кращий час для гри — друга половина дня, коли відбувається природний спад нових вражень, коли вже немаєгаласливих ігор, різноманітних емоцій. Маленькі ігри-мініатюри можуть бути використаніі під час тривалої прогулянки.
Початкомгри-бесіди є заклик, своєрідна приказка, що склалася в народній педагогіці:«Сядемо рядком та поговоримо ладком».
Мовадитини нездійснена: на питання малюки відповідають окремими словами, використовуютьнеправильні угоди і т. п. Вихователь повинен бути уважний до будь-яких відповідеймалюка, старатися зрозуміти його. Доцільно задавати ті, що уточнюють питання, доповнюючивідповідь дитини, підтверджувати правильність вислову і у разі потреби повторювативідповідь в виправленням варіанті. Практика показує, що дитина у віці 2-х роківставить мало питань. Проте якщо вихователь часто розмовляє з дітьми, питань стаєзначно більше, а це стимулює не тільки мовну, але і розумову активність малюка.
Ранковійгодинник і прогулянки можна також використовувати і для індивідуальної роботи надвимовною стороною дитячої мови. Корисно пригадати з малюками невеликі казки, розповіді,потікши, з котрими їх знайомили на заняттях, спонукаючи молодших дітей до домовленостіслів, фраз, а більш старших — до самостійної вимови. Така робота сприяє вдосконаленнюзвукопроїзношеннні, уточненню артикуляції, за тієї умови, якщо педагог стежитьза чіткістю своєї мови, говорить в злегка сповільненому темпі, а тексти підбираєз урахуванням індивідуальних особливостей вихованців.
Розвитокмови здійснюється також в самостійних дидактичних іграх. Обогощений зміст гри відбуваєтьсяза рахунок розширення уявлень про те, що оточує. Тому керівництво грою з боку вихователяповинне полягатимуть не тільки в тому, щоб надати дитині матеріал і місце для гри,але і в тому, щоб збагатити, уточнити його знання про предмети і явища оточущегомиру, навчити способам дій і умінню вибирати ці способи, розвинути інтерес до дійі потреба відтворювати їх в грі. "Ірочка, твоя дочка вже заснула? Ні? Заспівайїй тихенько пісеньку: баю-бай, баю-бай. Доктор, що болить у зайченяти? Ви змірялийому температуру?" — з такими приблизно словами вихователь включається в гру.Не порушуючи прийнятої дитиною ролі, він радить, доповнює, радіє разом з малюком.
Поступоводитина починає супроводжувати свою гру словом. Спочатку слово діє за діями, якби підводячи підсумок, потім передує, плануючи його осущесвленія, і нарешті заміщаєдію, а з часом і предмет.
Рівеньспілкування з тими, що оточують знаходиться в прямій залежності від виховної дії.Розвитку мовного спілкування малюка з однолітками сприяють сумісні ігри, які організуєпедагог. Крім того, необхідно постійноприділяти увагу активізації мови дітей самостійних іграх. Тоді між дітьми швидшеналагоджується мовне спілкування, а ігровий процес обогощається новим змістом. Дітиопановують умінням погоджувати один з одним свої дії, домовлятися.
Увсіх видах діяльності у дітей накопичується досвід дії з предметами, досвід різноманітнихумінь. Цей досвід реалізується і закріплюється в спілкуванні. Поступово мовне спілкуванняміцно входить в життя дитини, перебудовувавши його поведінку, впливаючи на пізнавальніпроцеси.
Усамостійних дидактичних іграх у дітей формуються емоційні почуття, розвиваютьсянавички спільних дій, уміння своєчасно допомогти товаришеві. Самостійні дидактичніігри сприяють вияву особистості дитини, сприяють вихованню в неї зосередженості,уваги, пам’яті. Вихователь рекомендує дітям ті дидактичні ігри та іграшки, які допомагаютьзасвоїти знання, визначенні програмою на певний відрізок часу. Наприклад, на заняттяхдіти дістали знання про дерева. Вихователь підбирає для них гру «Лото», де на картинкахнамальовані ці дерева. У процесі гри дошкільники мають пригадати те, що їм розповідалина заняттях.
Дітипідготовчої до школи групи знають зміст багатьох ігор, у них є досвід їх проведення.Їхнє мислення розвинене, що вони легко сприймають словесне пояснення гри і тількив окремих складних випадках виникає потреба в наочному демонструванні. Пояснюючиправила, треба враховувати, що обсяг уваги і здатність запам’ятовувати ще обмеженнів дітей. Якщо правила містять багато вимог, то дітям важко всі запам’ятати. Вонилегко засвоюють правила з 2-3 вимог. Правила складнішої структури розвиваються дітямпоступово, кількома прийомами. Діти шесті-семи років мають індивідуальний досвідгри, вміють самі пояснити товаришеві знайому гру. Наслідування в них вже має свідоміший характер. Ці діти можуть успішно застосовувати принцип взаємонаслідування,а передача ігрового досвіду одне одному є засобом пояснення нової гри. Тому немаєпотреби для пояснення нової гри збирати всю групу. Достатньо, щоб її добре засвоїлилише кілька дітей, особливо ті, які мають організаторські здібності. Але виховательповинен простежити, чи правильно ці діти пояснюють гру іншим. Надзвичайно кориснимидля розумового розвитку дітей цього віку є словесні дидактичні ігри.
Отже,самостійні дидактичні ігри — важлива форма організації життя дошкільників та їхньоїповедінки. У процесі гри діти набувають певних умінь, закріплюють знання, що їхрозумовому розвитку.
Висновки
Дидактичнагра явище складне, але в ній виразно виявляється структура, тобто основні елементи,що характеризують гру як форму навчання і ігрову діяльність одночасно. Один з основнихелементів гри дидактичне завдання, яке визначається метою повчальної і виховноїдії. Наявність дидактичного завдання або декількох завдань підкреслює повчальнийхарактер гри, спрямованість повчального змісту на процеси пізнавальної діяльностідітей. Дидактичне завдання визначається вихователем і відображає його повчальнудіяльність.
Структурнимелементом гри є ігрове завдання, здійснюване дітьми в ігровій діяльності. Два завданнядидактична і ігрова відображають взаємозв'язок навчання і гри. На відміну від прямоїпостановки дидактичного завдання на заняттях в дидактичній грі вона здійснюєтьсячерез ігрове завдання, визначає ігрові дії, стає завданням самої дитини, порушуєбажання і потребу вирішити її, активізує ігрові дії.
Однимз складових елементів дидактичної гри є правила гри. Їх зміст і спрямованість обумовленізагальними завданнями формування особи дитини і колективу дітей, пізнавальним змістом,ігровими завданнями і ігровими діями в їх розвитку і збагаченні. У дидактичній гріправила є заданими. Використовуючи правила, педагог управляє грою, процесамипізнавальної діяльності, поведінкою дітей.
Правилагри мають повчальний, організаційний, формуючий характер, і найчастіше вони різноманітнопоєднуються між собою. Повчальні правила допомагають розкривати перед дітьми, щоі як потрібно робити, вони співвідносяться з ігровими діями, розкривають спосібїх дій. Правила організують пізнавальну діяльність дітей: щось розглянути, подумати,порівняти, знайти спосіб рішення поставленою грою завдання.Організуючіправила визначають порядок, послідовність ігрових дій і взаємин дітей. У грі формуютьсяігрові відносини і реальні відносини між дітьми. Відносини в грі визначаються ролевимивідносинами. Правила гри і повинні бути направлені на виховання позитивних ігровихвідносин і реальних в їх взаємозв'язку.
Дотриманняправил в ході гри викликає необхідність прояву зусиль, оволодіння способами спілкуванняв грі і поза грою і формування не тільки знань, але і різноманітних відчуттів, накопиченнядобрих емоцій і засвоєння традицій. Керівництво дитячими дидактичними іграми повиннемати на меті: 1. встановлення правильного співвідношення між грою і миром,знаннями в житті дитини; 2. виховання в грі фізичних і психологічних якостей,необхідних для майбутнього діяча і працівника.
Гра- основна діяльність дітей. Силою уяви, ігрових дій, ролі, здатністю перевоплощаєтьсяв образ діти створюють гру. У іграх немає реальної обумовленості обставинами, простором,часу. Діти творці сьогодення і майбутнього. У цьому — обояніє гри. У кожну епохуобшественного розвитку діти живуть тим, чим живе народ. Але навколишній світ сприймаєтьсядитиною по — іншому, чим дорослими: дитина — «новачок», все для ньогоповно новизни, значення; дитина в грі робить «відкриття» того, що давновідомо дорослому.
Дітине ставлять в грі якихось інших цілей, чим мета — грати. Але було б неправильноне враховувати повчального і розвиваючого впливу гри і при збереженні в ній безпосередностіжиття дітей.
Видатнийрадянський Н. До. Крупська, підкреслюючи особливості дитячих ігор, писала: «Грає потреба дитячого організму, що росте. У грі розвиваються фізичні сили дитини,твердіше робиться рука, гнучкіше тіло, вірніше око, розвівається кмітливість, винахідливість,ініціатива. У грі виробляється у хлоп'ят організаційні навики, розвиваються витримка,уміння зважувати обставинами і інше». Н. До. Крупська указувала на можливістьрозширення вражень, уявлень в грі, входження дітей в життя, зв'язки ігор з життям.«Для хлоп'ят дошкільного віку гри мають виняткове значення: гра для них — навчання,гра для них — праця, гра для них — серйозна форма виховання. Гра для дошкільників- спосіб пізнання того, що оточує».
Розвиваючимисль про необхідність широко використовувати гру як засіб виховання, А. С.Макаренко звертав увагу батьків на те, що «виховання майбутнього діяча повиннополягатимуть не в усуненні гри, а в такій організації, коли гра залишається грою,але в грі виховуються якості майбутнього працівника і громадянина.
Основнезавдання керівництва грою — виховувати у дітей колективізм. Думка колективу позитивновпливає на окремих порушників поведінки.
Вмілоспрямовуючи гру, педагог навчає дітей усвідомлювати значення норм поведінки в колективнійдіяльності, виховував в них вимогливе й справедливе ставлення до ровесників, привчаєзважати на думку товаришів, погоджувати з ними свої бажання.
Такимчином, дидактичні ігри треба використовувати не лише як засіб навчання, розумовогорозвитку дітей, а і як засіб їх виховання.
Література
1. Т.І. Поніманська «Дошкільна педагогіка».(2006).
2. Л.В. Артемова, О.П. Янковська «Дидактичніігри і вправи в дитячому садку «. (1977)
3. Г.Н. Воронько « Конспекти вихователя» (2008)
4. Ф.А. Сохина«Развитиеречи детей дошкольного возраста» (пособиедля воспитателя детского сада) (1976).
5. А.К. Бондаренко «Дидактические игры в детскомсаду» (1991).
6. Н.Г. Година, Э.Г. Пилюгина «Воспитание иобучение детей младшего дошкольного возраста» (1987).
7. Сорокина
8. Ф.А. Сохина
9. Янківська
10. Богуш