КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни: «Моделюванняосвітньої та професійної діяльності фахівця»
за темою: «Запровадженнямагістерської
програми “Педагогіка вищоїшколи” як передумова
до підготовки кваліфікованихвикладачів відповідно до вимог Болонського процесу»
ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Підвищення рівнякомпетентності педагогічних працівників вищої школи та способи її реалізації
1.1 Проблеми сучасного суспільства усфері освіти
1.2 Предмет і завдання педагогікивищої школи
1.3 Обґрунтування потреби підготовкифахівців заявленого напряму
Висновки до розділу 1.
Розділ ІІ. Зміст, форми і методипідвищення рівня компетентності педагогічних кадрів національної системи вищоїосвіти у рамках магістерського курсу “Педагогіка вищої школи” у Національномутехнічному університеті “ХПІ”
2.1 Болонський процес та його впливна реформування освітньої системи України
2.2 Передумови до відкриттямагістерської програми «Педагогіка вищої школи» у Національному технічномууніверситеті «Харківський політехнічний інститут»
2.3 Зміст підготовки спеціаліста замагістерською програмою «Педагогіка вищої школи» у Національному технічномууніверситеті «ХПІ»
Висновки до розділу І
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Шлях європейської тасвітової інтеграції, обраний Україною, зумовлює необхідність інтенсивних змін вполітичному, економічному й соціальному житті нашої держави. Саме томуостанніми роками відбуваються реформаційні процеси в освітній галузі,спрямовані на досягнення рівня найкращих світових стандартів. Значним поступомстала поява стратегічного документа, – Національної доктрини розвитку освіти, —який заклав підвалини нової парадигми освіти – орієнтації на новий типгуманістично-інноваційної освіти, її конкурентності в європейському тасвітовому просторах, виховання покоління молоді, що буде захищеним і мобільнимна ринку праці, здатним робити особистісний духовно-світоглядний вибір, матименеобхідні знання, навички й компетентності для навчання протягом життя. Якістьосвіти набуває особливої ваги в сучасному світі. Суспільства, зокрема йукраїнське, повною мірою усвідомлюють важливість здобуття якісної освіти длявипереджального розвитку країни.
Відповідно до характеруперетворень, особливої уваги потребує підготовка висококваліфікованихпедагогічних працівників, зокрема для системи вищої освіти. Вища освіта країни- це понад 900 навчальних закладів першого, другого, третього та четвертогорівня акредитації. Це коледжі та технікуми, інститути, університети таакадемії. Вищі навчальні заклади відіграють провідну роль у підготовцінауково-технічної еліти України, впливають на розвиток особистості та формуютьсвітогляд молодих громадян. Відповідно до даних статистики, переважна більшістьвипускників із повною середньою освітою продовжують своє навчання для здобуттявищої освіти, тому підготовка висококваліфікованих сучасних викладачів, щоволодіють новими навчальними методиками та інформаційними технологіями, здатніпобудувати цікавий та змістовний навчальний процес та продемонструвати високийрівень компетентності, є справою національного значення.
Сьогодення приноситьнові виклики та вимагає нового рівня освіченості. Нові економічні умовипотребують все більше й більше висококваліфікованих спеціалістів у галузі вищоїосвіти, отже постає питання створення постійно діючої системи їхньої підготовки[3, c. 27-28].
На Харківщині,наприклад, потенційними замовниками фахівців з педагогіки вищої школи є 26державних вищих навчальних закладів третього та четвертого рівнів акредитаціїта 14 – приватної форми власності. За оцінками, тільки у 9 навчальних закладахінженерного профілю частка науково-педагогічних працівників пенсійного тапередпенсійного віку сягає трьох тисяч осіб. Прагнення вищої школи адекватновідповідати на виклики часу зумовлює відкриття нових спеціальностей, підготовказа якими також потребує кваліфікованих кадрів викладачів. Тому перспективнапотреба у фахівцях з педагогіки вищої школи складає тільки на найближчі п`ятьроків кілька тисяч осіб. Крім того, потенційними замовниками фахівців ззакладів першого та другого рівня акредитації, а також система підготовки таперепідготовки кадрів великих промислових підприємств.
В той же час у регіоніподібних фахівців не готує жоден вищий навчальний заклад. Підготовка фахівцівза напрямом «Освіта», яка здійснюється Національним педагогічним університетомім. Г.С. Сковороди у місті Харків, орієнтована на дошкільне і початковевиховання та на середню школу. Українська інженерно-педагогічна академія готуєфахівців з професійного навчання за профілем підготовки, а Харківська державнаакадемія культури – фахівців з соціальної педагогіки. Таким чином, в межах цієїноменклатури спеціальностей цільова підготовка фахівців з педагогіки вищоїшколи не ведеться, хоча потреба в них існує. Запровадження магістерського курсу«Педагогіка вищої школи» відповідає потребам ринку праці та підвищить рівеньпрофесійної компетентності в цілому.
Розділ I. Підвищеннярівня компетентності педагогічних працівників вищої школи та способи їїреалізації
1.1. Проблеми сучасного суспільства у сферіосвіті
Як відомо, життя —надзвичайно складний і багатогранний феномен у його біологічному та соціальномувимірах. Із філософського погляду, життя — це активне начало, суттєва ознакабіологічних і суспільних форм руху матерії — процес людського буття. Біологічнежиття — це особлива форма існування матерії та її руху. Суспільне життястановить реальний процес існування соціального субґєкта (особи, соціальноїгрупи, суспільства в цілому), що відбувається в конкретних історичних умовах іхарактеризується певною системою видів і форм діяльності як способу освоєннялюдиною реальної дійсності. Отже, життя соціальне в плані дій індивіда. І яктаке створює низку суспільно зумовлених норм життєдіяльності (виробничої,політично-правової, культурно-духовної, сімейної), які діалектичновзаємоповґязані [17, c. 89-90].
Постає важливе питання:хто або що є головним чинником, навколо якого має вибудовуватися вся системажиттєдіяльності? Передусім — це Людина. По-перше, вона — вершина, вінецьтворення природи й суспільства. По-друге, людина може свідомо втручатися врізні процеси біологічного й соціального життя: продовжувати рід людський (і вцьому, зрештою, сенс її життєдіяльності), активно впливати на довкілля.
З прадавніх часівцентром уваги філософів, учених, митців була Людина. Протягом багатьох столітьвивчалися особливості її фізичного, психічного та соціального розвитку.Починаючи з другої половини XIX і впродовж XX ст. увага значної частини вченихконцентрується на проблемах науково-технічної революції. Особистість людини всебільше почала відігравати роль додатка до технічних систем.
Освітня галузьбільшості країн цілеспрямовано працювала в алгоритмі освітньо-дидактичноїреволюції, провідником якої був великий чеський мислитель середини XVII ст.Я.А. Коменський. Головне завдання шкіл усіх рівнів у рамках тогочасної системизводилося до передання тим, хто навчався, певної суми знань, необхідних длязабезпечення суспільного і науково-технічного поступу [13, c.62-63].
Слід зазначити, що вконкретному історичному вимірі такі дії були виправдані. Проте, як показуєподальший розвиток суспільства в нових соціально-економічних умовах, такийпідхід гальмує природний розвиток. Виникає суперечність між значним обсягомзнань, якими володіє людина, і рівнем її моральної, фізичної, естетичної,трудової і розумової вихованості. Про це йдеться і в Євангелії: «У багатіймудрості є багато смутку. Хто примножує знання, примножує скорботу». Щоббільш-менш знівелювати цю суперечність, необхідно забезпечити всебічнийрозвиток особистості, який, як відомо, передбачає гармонію розумового, фізичного,морального, трудового й естетичного складників виховання. Адже ще Платонзастерігав: «Освічена, але погано вихована людина страшніша за будь-якогозвіра». Відомий російський учений Д.І. Менделєєв уже на початковій стадіїрозвитку технічного прогресу писав: «Знання без виховання — меч у рукахбожевільного» [12, c.20].
Надалі маємоусвідомити, що розвиток сучасного суспільства інспірує неабияке зростання ролілюдського чинника та міжособистісних стосунків на противагу матеріальнимцінностям. Тим паче, що нинішній період характеризується стрімкими суспільнимитрансформаціями. Якщо розвинуті країни здійснюють перехід від інформаційногосуспільства до суспільства знань, то Україна перебуває на початковому етапіпереходу від індустріального до інформаційного суспільства. Уроки історії,досвід людства свідчать, що матеріальна культура, успіхи всоціально-економічній сфері залежать від глибини розуміння значущості людини всучасному світі, її інтелектуального й морально-духовного розвитку. Самеморально-духовний та інтелектуальний розвиток особистості й суспільства вцілому визначають рівень суспільно-економічного стану, рівень цивілізованості.
Нині очевидною єрозбіжність між матеріальним і духовним вимірами людини. З одного боку, маємовеличезні технічні й технологічні досягнення як результат розвитку освіти йнауки. Досить лише згадати, що впродовж XX ст. зроблено більше відкриттів івинаходів, аніж за попередні 6 тис. років, що через кожні 5—6 років обсяг знаньз усіх галузей науки подвоюється, що понад 80 % учених, які будь-коли жили іпрацювали на планеті, діють у наш час.
З іншого боку, впадає воко порівняно низький рівень духовності людини. Аналіз історичних подій,асоціальних дій окремих членів суспільства дає підстави говорити про певнуморальну й духовну деградацію людства. Прояви жорстокості, злодійства, брехні,підлості, безчестя, безсоромності, підкупу, моральної зради охопили значнучастину суспільства. Причин цього багато. По-перше, в розвитку людини переваганадається навчанню. Це підтверджується хоча б тим фактом, що праця педагогів,викладачів ВНЗ оцінюється й оплачується передусім за навчання. Це знижуєвідповідальність освітньої системи за виховання підростаючих поколінь.Створюється ілюзія, що завдання морального, трудового, фізичного, естетичноговиховання розвґязуватимуться автоматично, самі по собі. По-друге, багато дітейпозбавлені належного родинного виховання з причин психолого-педагогічноїнепідготовленості батьків до виховної роботи, низького рівня економічногозабезпечення сімґї, зростання кількості неповних і асоціальних сімей. По-третє,утвердження постулатів партійно-класового виховання протягом попередніхдесятиріч, замовчування й заборона надбань народних традицій, вилучення звиховної сфери релігійного компонента призвели до збідніння системи виховнихвпливів на процес формування загальнолюдських і національних соціально-духовнихцінностей у дітей та юнацтва. По-четверте, руйнування сільської громади, щослугувала надійним оберегом моральності й духовності, повсюдна урбанізація тежстали однією з причин духовного зубожіння суспільства [7, c. 84-85].
Треба зауважити, щоосвітня революція також збільшує досить великий і загрозливий розрив міжзнаннями й вихованістю людей як у нашій країні, так і в усьому світі. А цеприховує у собі реальну небезпеку самому існуванню людської спільноти.
Варто звернути увагу щена один аспект цієї важливої проблеми. Сучасна загальноосвітня і професійнашколи зосереджують свої зусилля в основному на засвоєнні вихованцями певноїсукупності знань, що здійснюється в рамках пояснювально-репродуктивногонавчання. І, як наслідок, учні й студенти витрачають багато зусиль, арезультати не відповідають очікуваним. Так, дослідження показують, що й увипускників середніх загальноосвітніх навчально-виховних закладів, і встудентів лишається порівняно невелика частина програмних знань. При цьому нерозвґязується головне завдання навчання — забезпечення в належному обсязіінтелектуального розвитку особистості. Інтелект (лат. intellectus — відчуття,сприймання, розуміння, усвідомлення, пізнання, розум, глузд) — це розумовіздібності людини: здатність орієнтуватися в навколишньому середовищі, адекватнойого відображати й перетворювати, мислити, навчатися, пізнавати світ ізасвоювати соціальний досвід; спроможність розвґязувати завдання, прийматирішення, розумно діяти, передбачати. Дослідження відомих психологів (С.Л.Рубінштейна, Б.М. Теплова, Б.Г. Ананьева, Н.С. Лейтеса та ін.) переконують, щоінтелект не абстрактне біологічне утворення, а результат соціально-історичногорозвитку. Формування інтелекту відбувається в процесі цілеспрямованоїдіяльності, і насамперед — пізнавальної. Розвинений інтелект як окремоїособистості, так і суспільства в цілому — найбільше надбання й запорукасоціально-економічного поступу. Багатство будь-якої країни визначається нестільки наявністю природних ресурсів (корисних копалин, лісу, землі, воднихзапасів), скільки інтелектуальним фондом. Тому головне завданнязагальноосвітньої та професійної школи полягає в тому, щоб забезпечити оптимальнісоціально-економічні й психолого-педагогічні умови для належногоінтелектуального розвитку громадян. Це має здійснюватися шляхом перебудовисистеми навчання, вибору таких типів, форм, засобів, методів і прийомівпізнавальної діяльності, які б забезпечували прилучення кожного учня, студентадо самостійної навчальної діяльності. Звідси ефективність навчання набудь-якому рівні слід оцінювати за рівнем інтелектуального розвиткуособистості. У програмному документі «Національна доктрина розвитку освіти»визначено: «Освіта — основа розвитку особистості, суспільства, нації тадержави, запорука майбутнього України. Вона є визначальним чинником політичної,соціально-економічної, культурної та наукової життєдіяльності суспільства.Освіта відтворює і нарощує інтелектуальний, духовний та економічний потенціалсуспільства». Для подальшого розвою і формування здорового, соціальнозрілого суспільства необхідно змістити акценти зі знаннєвої парадигми розвиткулюдини на виховну. Якщо зосередити морально-духовні, інтелектуальні,матеріальні сили й ресурси на вихованні підростаючого покоління, можнадомогтися відчутних успіхів у соціально-економічному піднесенні країни [5,c.34-35].
1.2 Предмет і завдання педагогіки вищоїшколи
Педагогіка вищої школивиникла на базі загальної педагогіки. наука педагогіка, підґрунтя якої заклалидревні філософи — «як науки про виховання дітей», пройшла тривалийшлях історичного розвитку. за цей час накопичено значний теоретичний таемпіричний матеріал, чітко сформувалася тенденція диференціації педагогічнихзнань з урахуванням специфіки об'єктів виховання. Нині існує чимало системнавчання й виховання, які охоплюють людей різних вікових груп і професій.окреслено концепцію безперервної освіти й виховання людини, яка ґрунтується нагуманістичних цінностях суспільства. болонськийкомпетентність педагог вищий освіта
Педагогіка — наука пропедагогічні закономірності, сутність, принципи, методи і форми навчання,виховання, розвитку і професійної підготовки конкретної людини, колективу вінтересах успішної діяльності.
Поява педагогікипов'язана з першими об'єднаннями людей для спільної життєдіяльності: щоб їїздійснювати, проводили відповідну підготовку. як окрема галузь педагогікасформувалася лише після накопичення загальних і спеціальних педагогічних знань[21, c. 79-80].
Педагогіка виявляєнайбільш стійкі й істотні зв'язки, залежності між навчанням, вихованням,розвитком і всебічною підготовкою людей та соціальних груп. Ці зв'язки йвідношення постають як найважливіші і до суспільного життя, і для діяльностінеобхідні умови, які забезпечують ефективність і раціональністьнавчально-виховної діяльності. Вивчаючи педагогічні аспекти процесу освіти(самоосвіти), навчання, виховання, самовиховання, розвитку, саморозвитку йпрофесійної підготовки людей до певного виду діяльності, педагогіка вищої школиобґрунтовує принципи, методи та організаційні форми навчально-виховної роботи,рекомендації, правила, прийоми керівництва тощо.
Педагогіка вищої школи— галузь педагогічної науки, яка вивчає педагогічні закономірності й засобиорганізації та здійснення освітнього процесу (самоосвіти), навчання, виховання(самовиховання), розвитку (саморозвитку) і професійної підготовки студентів(слухачів) до певного виду діяльності й суспільного життя.
Тому предмет педагогікивищої школи охоплює:
- вищий навчальний заклад як педагогічнусистему;
- функціонування та ефективністьпедагогічного процесу у вищому навчальному закладі;
- педагогічну діяльністьнауково-педагогічних працівників, "їхню професійно-педагогічну підготовку;
- педагогічні закономірності формування йрозвитку особистості студента;
- процес вищої освіти і самоосвіти;
- навчання у вищому навчальному закладі;
- виховання і самовиховання студентів;
- моральну і психологічну підготовку;
- форми, методи і педагогічні технології увищому навчальному закладі;
- педагогічні аспекти неперервноїсамостійної роботи студентів під час навчання у ВНЗ та після його закінчення;
- особистість науково-педагогічногопрацівника;
- педагогічні особливості взаємодіїстудентів і науково-педагогічних працівників у педагогічному процесі ВНЗ у ходіреалізації завдань Болонської конвенції;
- колектив (соціальну групу)науково-педагогічних працівників кафедр, факультетів, ВНЗ;
- студентські колективи (соціальні групи).Докорінні зміни, що сталися в соціально-економічних умовах суспільства,висунули вимогу впровадження науково обґрунтованої підготовкинауково-педагогічних кадрів для вищої школи. Така підготовка передбачає не лишеглибоке володіння предметною галуззю, до якої належить навчальна дисципліна, ай науковими основами педагогічної діяльності. Одним із реальних шляхів такоїпідготовки є магістратура та аспірантура [29, c.45-46].
У Законі «Проосвіту» мету вищої освіти сформульовано так: «Вища освіта забезпечуєфундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку, здобуттягромадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їх покликань,інтересів і здібностей, удосконалення наукової та професійної підготовки,перепідготовку та підвищення їх кваліфікації». Стратегічні завданнясистеми вищої освіти, її пріоритетні напрями реформування викладено у Державнійнаціональній програмі «Освіта» («Україна XXI століття»).
Педагогіка вищої школимає забезпечити реалізацію таких функцій: освітньої, науково-пізнавальної,спонукальної, перетворювальної, прогнозуючої, проективної, культурологічної,адаптивної, формуючо-виховної та формуючо-професійної.
Педагогіка вищої школимає свій тезаурус і оперує такими основними поняттями: розвиток, навчання,освіта, виховання, професійна підготовка, самовиховання, самоосвіта,педагогічна система, педагогічний процес, педагогічна діяльність та ін.
Розвиток студентарозуміють як різнопланові та закономірні зміни в його індивідуальній психіці,унаслідок чого виникає новий якісний стан об'єкта. Процес може відбуватися попрогресуючій чи регресуючій лініях (у цьому разі об'єкт деградує — втрачаєпозитивні властивості, не здобуваючи нових).
З погляду педагогікирозвиток студента — цілеспрямований, систематичний і безперервний процесудосконалювання розумової, психічної, фізичної і професійної діяльності задопомогою відповідного навчального матеріалу, доцільного впливу та адекватноїорганізації навчально-виховного процесу у вищому навчальному закладі.
У науці розрізняютьзагальний інтелектуальний, моральний, психічний, фізичний і професійнийрозвиток людини [27, c.37-38].
Загальнийінтелектуальний (розумовий) розвиток пов'язаний з освітою і вихованням,спрямований на розвиток розуміння й розумових дій, умінь аналізувати,узагальнювати й конкретизувати ситуацію, педагогічне середовище, навколишнюдійсність, а в разі необхідності — уміння нестандартно мислити, ухвалюючививажені рішення.
Моральний розвитокпередбачає набування, підсилення, зміцнення сукупності моральних принципів,норм, почуттів, свідомості, ідеалів та ін.
Психічний розвиток — розвиток різних систем індивідуальної психіки студента.
Фізичний розвитокозначає високий рівень фізичної підготовленості, необхідний для ефективноїдіяльності. Має бути спрямованим на підготовку молоді до продуктивної праці.
Професійний розвитокстудентів — процес і результат набування знань, навичок і вмінь, необхідних дляефективного здійснення професійної діяльності, та їх удосконалювання.
Навчання — взаємозумовлений, цілеспрямований, організований і систематичний процес передаваннязнань, навичок, умінь та процес оволодіння ними. Навчання — основний шляхздобути фундаментальну освіту.
Навчаннявзаємопов'язане з вихованням. Під час виховання формуються певні якості івластивості, під час навчання набувають знань, навичок і вмінь.
Освіту трактують,по-перше, як процес засвоєння певної системи знань, навичок і вмінь, апо-друге, як результат їхнього засвоєння, який виявляється у відповідному рівнітеоретичної і практичної підготовленості та розвитку інтелектуальних силлюдини. На їхній основі формуються світогляд, моральні якості особистості,творчі здібності тощо.
Виховання буквальноозначає «оберігати, вирощувати». У давньоукраїнській писемності слова«виховання» і «вигодовування» — синоніми.
Термін«виховання» вживають у широкому соціальному значенні, а також увужчому педагогічному.
У широкому значеннівиховання — процес систематичного та цілеспрямованого впливу суспільства надуховний і фізичний розвиток особистості через створення умов для продуктивної,суспільної й культурної діяльності його членів. Мету, зміст та організаціюсоціального виховання визначають панівні суспільні відносини у країні.
У педагогічномузначенні виховання варто розуміти як цілеспрямовану, організовану системувпливів на людей в інтересах формування в них певних світоглядних позицій,моральних ідеалів, норм і відносин, естетичного сприйняття, високих прагнень, атакож потреби в систематичній праці.
У вужчому значеннівиховання розуміють як спеціальну педагогічну чи практичну діяльність щодопевного аспекту виховання (морального, правового, екологічного, професійного,громадянського та ін.).
Самовиховання, у вищомунавчальному закладі — цілеспрямована свідома діяльність студента щодосамовдосконалення й формування в собі необхідних якостей і властивостейособистості.
Самоосвіта — цілеспрямована самостійна робота студента з набування, поглиблення таудосконалення знань, навичок та вмінь [1, c.112-113].
Педагогічний процес уВНЗ — активний процес взаємозалежної і взаємозумовленої діяльності суб'єктів таоб'єктів навчання й виховання, що становить організовану й цілеспрямованунавчально-виховну діяльність його учасників, їхнє навчання й виховання,розвиток, професійну, морально-психологічну й психологічну підготовку, що їхвиконують у єдності й взаємозв'язку. Його основна мета — підготовка людей ігруп (колективів) до різних видів діяльності.
Між навчанням,розвитком, професійною, морально-психологічною і психологічною підготовкою,освітою й вихованням існують складні та суперечливі взаємозв'язки. На значеннєвомурівні для їхнього опису в педагогіці існує численний понятійний апарат. Донайактуальніших понять належать такі: знання, навички, вміння, прийоми, засоби,методи, форми, педагогічні закономірності тощо.
Як і будь-яка іншанаука, педагогіка складається з методології, теорії, методів і рекомендацій дляпедагогічної практики, її зміст складається з фактичного матеріалу, здобутого врезультаті спостережень, експериментів, досвіду; наукових узагальнень,сформульованих у законах, принципах, теоріях, гіпотезах, що їх перевіряють іпідтверджують практикою. Розвиваючись, педагогіка відкидає застарілі йнеправильні положення, збагачується новими, які адекватніше відбивають сутністьпедагогічних явищ.
Процес підготовки людейі колективів до успішного розв'язання завдань, його різні аспекти вивчає нинічимало наук: філософія, соціологія, етика, естетика, психологія, фізіологія таін. До дослідження цього процесу долучилися кібернетика, деякіфізико-математичні й технічні науки. Педагогіка взаємодіє з цими науками (як із низкою інших галузей педагогіки, використовує їхні відомості, а часом іметоди в аналізі явищ, що дає змогу глибше проникати в сутність педагогічногопроцесу, розробляти об'єктивніші критерії діяльності тих, хто навчає, і тих,кого навчають, а також обґрунтовувати точніші практичні рекомендації.
Таким чином, педагогіказбагачується завдяки розвитку інших наук. Водночас інші науки, досліджуючисвоїми методами процес підготовки людей, враховують висновки й рекомендаціїпедагогіки, її можливості.
Особливо вартопідкреслити зв'язок педагогіки з виховною роботою і морально-психічнимаспектом.
Сьогодні зросла рольпедагогіки в теоретичному розробленні педагогічних проблем конкурентоспроможноїпідготовки людей і різних соціальних груп.
Основні завдання педагогікивищої школи:
- обґрунтування методологічних ітеоретичних засад педагогічного процесу у вищій школі на сучасному етапірозвитку науки і людства;
- вивчення сутності, особливостей ізакономірностей педагогічного процесу та його складових: навчання, виховання,морально-психічної і психологічної підготовки, розвитку, самовиховання йсамоосвіти відповідно до вимог Болонського процесу;
- розроблення методичних систем та окремихметодів соціалізації і професійної підготовки майбутніх фахівців, їхньоговиховання й розвитку;
- розроблення й конкретизація принципівнавчання та виховання студентів (слухачів), їхньої професійної,морально-психічної і психологічної підготовки відповідно до змін, яківідбуваються в житті суспільства, ринкової економіки та ін.;
- виявлення та обґрунтування умов успішноїреалізації вимог принципів навчання й виховання для діяльності в різних сферах;
- визначення шляхів удосконалення йрозвитку організаційних форм навчально-виховної роботи, підвищення ефективностірізних способів контролю, оцінки навчально-виховного процесу, рівнівпідготовленості студентів і груп;
- прогнозування розвитку педагогічногопроцесу залежно від перспектив науки і потреб суспільства;
- розроблення нових підходів, принципів,форм і методів професійної, морально-психічної й психологічної підготовкистудентів (слухачів) та різних соціальних груп до діяльності в умовахконкуренції;
- пошук шляхів, прийомів, способів ізасобів активізації пізнавальної діяльності студентів (слухачів), скороченнячасу на їхнє ефективне та якісне професійне навчання;
- виявлення закономірностей педагогічноговпливу на студентів (слухачів) з метою формування в них наукового світогляду,національної свідомості, гідності й гордості, національних почуттів іпатріотизму, професійної відповідальності;
- формування у студентів мотивації додіяльності, конкуренції, активного суспільного й громадського життя;
- розкриття основних закономірностей,мети, змісту, методики самовиховання й самоосвіти студентів (слухачів),способів і прийомів їхнього стимулювання серед різних категорій людей;
- розроблення сучасних педагогічнихтехнологій соціалізації й професійної підготовки фахівців та різних соціальнихгруп;
- вивчення різних колективів і розробленнятехнологій педагогічного впливу на них з метою їхнього згуртування, оптимізаціїстосунків і забезпечення взаємодії, злагодженості тощо;
- вивчення й критичне осмисленняпедагогічної спадщини вищої школи минулого, виявлення й використання всьоготого, що є цінним сьогодні;
- впровадження у систему вищої освітинових педагогічних технологій освіти, навчання, професійної підготовки,виховання та ін;
- перебудова навчально-виховного процесу увищій школі відповідно до вимог Болонського процесу.
1.3 Обгрунтуванняпотреби підготовки фахівців заявленого напряму
Підготовка фахівців зпедагогіки вищої школи кардинально відрізняється від системи підготовки іншихосвітянських кадрів. Основні відмінності визначаються такими обставинами.По-перше, освітня підготовка в умовах реформування відповідно до нормБолонського процесу потребує розробки моделі сучасного фахівця з творчимгуманістичним світоглядом. По-друге, підготовка педагогічних працівників длясистеми вищої освіти потребує концепції формування гуманітарно-технічної елітикраїни, що закладає фундамент до якісних перетворень в освітній системіУкраїни. По-третє, підготовка викладачів потребує розробки та впровадженняінноваційних педагогічних технологій на основі світового досвіду, новихметодологічних та методичних підходів [8, c. 66-67].
Історично склалося так,що в нашій країні на всіх рівнях управлінської ієрархії, у різноманітних сферахжиття – економіці, політиці, науці і культурі значну частину керівниківскладають фахівці з базовою інженерною освітою. При безсумнівних перевагах цієїситуації, таких як аналітичне мислення, системний підхід, орієнтація накінцевий результат тощо, треба відмітити, що такі спеціалісти були позбавлені впроцесі навчання предметів, що розвивають комунікативні навички, вчатьзнаходити спільну мову в колективі, моделюють перспективну діяльністьспеціаліста та багато інших. Це приводило до того, що такий спеціаліст мавотримувати подібні знання самостійно, часто безсистемно та не розуміючи докінця механізму використання отриманих знань. Комунікабельність, вміннявисловити власну думку, гуманістичний підхід взагалі не вважалися складовоюкомпетентності, хоча життя та трудова діяльність доводили зворотнє. Тільки зпочатком реформування освітньої системи відповідно до стандартів Болонськогопроцесу, коли освітня підготовка спеціалістів почала зазнавати кардинальнихзмін, гуманітарні предмети зайняли належне місце у системі вищої освіти,насамперед – технічної. Глобалізація, поглиблення стосунків в міжнароднійосвітній та виробничій практиці продемонструвало важливість та актуальність отриманнябазових знань з гуманітарних предметів спеціалістами технічного профілю. А щедвадцять років тому вважалося, що технічна еліта – це технократи з надвисокимрівнем розуміння технологічних процесів. І якщо тоді більшість керівниківпідприємств технічного спрямування були інженерами-технологами, то в наш чассвітова практика демонструє поступовий перехід до керівників-економістів,керівників-юристів та керівників-гуманітаріїв. На перше місце виходитьздатність взаємодії між людьми. Система підготовки спеціалістів сьогодні – цепроцес, що готує людей, які мають безпосередній контакт із великими групамищоденно, спрямована саме на виховання людини-комунікатора із творчимсвітоглядом. Задля успішного виконання цього амбітного завдання необхіднопідготувати велику кількість викладачів, які самі будуть носіями сучаснихнавичок та вмінь. Відомо, що людина частіше за все копіює свого найкращоговчителя, тож особистість вчителя має захоплювати та позитивно впливати намайбутнього спеціаліста. Профільні педагогічні вищі навчальні заклади країни,нажаль, не готують викладачів вищих шкіл, тож на ринку освітніх послугдонедавна існував певний дефіцит. Запровадження магістерської програми«Педагогіка вищої школи» змінило цю ситуацію на краще, і від тепер підготовка педагогічнихпрацівників для вищої школи відбувається організовано та компетентно. Педагогічнийпроцес, якому донедавна практично не приділяли часу в процесі підготовкиспеціаліста, займає тепер провідне місце в програмі підготовки. Адже будь-якийспеціаліст, який працює із людьми вчить. Отже, він і сам є в певній мірівчителем чи викладачем. Усвідомлюючи усю важливістьь педагогічної освіти та їївплив на суспільство, держава, в рамках реформування освітньої системивідповідно до параметрів Болонського процесу, формує нові освітні програми длявищих навчальних закладів, відводячи прийнятну кількість академічних годин такредитів предметам, що мають в своїй основі професійні педагогічні знання.Педагогіка – наука майбутнього, адже вона демонструє суспільству структурованувиважену систему взаємодії між науковими знаннями і шляхами реалізацій науковихметод. Педагогіка створює систему, яка спирається на спеціальні знання,використання яких не можливе без грамотного підходу. Спеціальні знання беззнань основ педагогіки – це зброя, яка не стріляє, це тягар для людини та шлях допоступового регресу [2, c. 101-102].
Звичайно, на певномуетапі розвитку вітчизняної системи освіти вважалося, що викладачем навчальногозакладу, що готує спеціалістів з вищою освітою, може бути будь-який аспірант –тобто людина, що займається наукою професійно. Але, як виявилося, професійнінаукові здібності не завжди поєднанні із професійними педагогічними. Бутиуспішним науковцем не означає бути успішним викладачем. Це спостереження далозначний поштовх до розробки програм з підготовки викладачів, що базувалися наїх професійних знаннях та сучасних педагогічних методиках та технологіях.Здатність тримати аудиторію та працювати з нею – це талант, яким має володітикожен викладач. Це талант, який можна розвити. Наукові знання мають бутипідкріплені мотивацією підготувати студентів до майбутньої роботи, терпимістюдо чужих помилок, вмінням поважати думку іншої людини та завжди знаходитикомпроміс. Викладач – це надвчитель. Він окреслює шлях до успіху і підтримує накожному кроці [9, c. 14-15].
21 століття – століттяідей. Майстерність генерувати ідеї та втілювати їх у життя є найкращим проявомкомпетентності спеціаліста. Компетентність – це риса, яку людина виховую в собіпротягом всього життя. Це складний, але цікавий процес. Першу цеглинукомпетентності в людині закладає викладач його Alma mater. Підготувативисокопрофесійного та ерудованого викладача ставить собі за мету магістерськийкурс «Педагогіка вищої школи».
Висновки до частини I
Шлях європейської тасвітової інтеграції, обраний Україною, зумовлює необхідність інтенсивних змін вполітичному, економічному й соціальному житті нашої держави. Саме томуостанніми роками відбуваються реформаційні процеси в освітній галузі,спрямовані на досягнення рівня найкращих світових стандартів. Значним поступомстала поява стратегічного документа, – Національної доктрини розвитку освіти, —який заклав підвалини нової парадигми освіти – орієнтації на новий типгуманістично-інноваційної освіти, її конкурентності в європейському тасвітовому просторах, виховання покоління молоді, що буде захищеним і мобільнимна ринку праці, здатним робити особистісний духовно-світоглядний вибір, матименеобхідні знання, навички й компетентності для навчання протягом життя. Якістьосвіти набуває особливої ваги в сучасному світі. Суспільства, зокрема йукраїнське, повною мірою усвідомлюють важливість здобуття якісної освіти длявипереджального розвитку країни.
Відповідно до характеруперетворень, особливої уваги потребує підготовка висококваліфікованихпедагогічних працівників, зокрема для системи вищої освіти. Сьогоденняприносить нові виклики та вимагає нового рівня освіченості. Нові економічніумови потребують все більше й більше висококваліфікованих спеціалістів у галузівищої освіти, отже постає питання створення постійно діючої системи їхньоїпідготовки.
У програмному документі«Національна доктрина розвитку освіти» визначено: «Освіта —основа розвитку особистості, суспільства, нації та держави, запорукамайбутнього України. Вона є визначальним чинником політичної,соціально-економічної, культурної та наукової життєдіяльності суспільства.Освіта відтворює і нарощує інтелектуальний, духовний та економічний потенціалсуспільства». Для подальшого розвою і формування здорового, соціальнозрілого суспільства необхідно змістити акценти зі знаннєвої парадигми розвиткулюдини на виховну. Тож виникає гостра необхідність інтенсифікувати підготовкувикладачів, змінити її якісний рівень. Саме педагогіка виявляє найбільш стійкій істотні зв'язки, залежності між навчанням, вихованням, розвитком і всебічноюпідготовкою людей та соціальних груп. Ці зв'язки й відношення постають якнайважливіші і до суспільного життя, і для діяльності необхідні умови, якізабезпечують ефективність і раціональність навчально-виховної діяльності.Вивчаючи педагогічні аспекти процесу освіти (самоосвіти), навчання, виховання,самовиховання, розвитку, саморозвитку й професійної підготовки людей до певноговиду діяльності, педагогіка вищої школи обґрунтовує принципи, методи таорганізаційні форми навчально-виховної роботи, рекомендації, правила, прийомикерівництва тощо.
Педагогіка вищої школи— це галузь педагогічної науки, яка вивчає педагогічні закономірності й засобиорганізації та здійснення освітнього процесу (самоосвіти), навчання, виховання(самовиховання), розвитку (саморозвитку) і професійної підготовки студентів(слухачів) до певного виду діяльності й суспільного життя. Предмет педагогікивищої школи охоплює вищий навчальний заклад як педагогічну систему, функціонуваннята ефективність педагогічного процесу у вищому навчальному закладі, педагогічнудіяльність науково-педагогічних працівників, "їхню професійно-педагогічнупідготовку, педагогічні закономірності формування й розвитку особистостістудента, процес вищої освіти і самоосвіти, навчання у вищому навчальномузакладі, виховання і самовиховання студентів, моральну і психологічнупідготовку, форми, методи і педагогічні технології у вищому навчальномузакладі, педагогічні аспекти неперервної самостійної роботи студентів під часнавчання у ВНЗ та після його закінчення, особистість науково-педагогічногопрацівника, педагогічні особливості взаємодії студентів і науково-педагогічнихпрацівників у педагогічному процесі ВНЗ у ході реалізації завдань Болонської конвенціїта колектив (соціальну групу) науково-педагогічних працівників кафедр,факультетів, ВНЗ.
Підготовка фахівців зпедагогіки вищої школи кардинально відрізняється від системи підготовки іншихосвітянських кадрів. Основні відмінності визначаються такими обставинами.По-перше, освітня підготовка в умовах реформування відповідно до нормБолонського процесу потребує розробки моделі сучасного фахівця з творчимгуманістичним світоглядом. По-друге, підготовка педагогічних працівників длясистеми вищої освіти потребує концепції формування гуманітарно-технічної елітикраїни, що закладає фундамент до якісних перетворень в освітній системіУкраїни. По-третє, підготовка викладачів потребує розробки та впровадженняінноваційних педагогічних технологій на основі світового досвіду, новихметодологічних та методичних підходів.
Розділ 2. Зміст, формиі методи підвищення рівня компетентності педагогічних кадрів національноїсистеми вищої освіти у рамках магістерського курсу “Педагогіка вищої школи” уНаціональному технічному університеті “ХПІ”
2.1 Болонський процеста його вплив на реформування освітньої системи України
Болонський процес, абоБолонська реформа, започаткована у 1999 році, триває вже майже десятиліття. Сорокшість держав на двох континентах, від Португалії до Азербайджану, від Норвегіїдо Туреччини. 19 травня 2005 року у норвезькому місті Берген на Конференціїміністрів країн Європи Україна приєдналася до Болонського процесу,зобов'язавшись внести відповідні зміни у національну систему освіти та приєднатисядо роботи над визначенням пріоритетів у процесі створення єдиного європейськогопростору вищої освіти до 2010 року.
Мета реформи, визначенау Болонській декларації, полягає у створенні єдиного „Європейського просторувищої освіти” (European Higher Education Area) і „Європейського просторудосліджень” (Eurоpeаn Research Area). Створення цього єдиного простору освітимислиться перш за все у ліберальний спосіб: а саме, як усунення перешкод дляруху. За аналогією чотирьох свобод, фундаментальних для спільного ринкуЄвропейського Союзу, а саме: свободи руху капіталу, робочої сили, товарів іпослуг, Болонська реформа наполягає на необхідності „п’ятої свободи”, а саме„свободи руху знання”. Ця настанова передбачає усунення перешкод длямобільності студентів, викладачів і дослідників поміж країнами-учасницями.Зняття віртуальних, хоча і відчутних, кордонів між історично різними освітнімисистемами вимагає введення чіткої і зрозумілої для всіх учасників процесусистеми дипломів, прозорість присудження наукових ступенів, еквівалентністькваліфікацій тощо [14, c.67-68].
Згідно із ліберальноюнастановою реформи, усунення перешкод для руху створить кращі умови длярозвитку всіх її учасників. Тому в центрі уваги болонських зрушень знаходятьсяформальні критерії, що уможливлюють мобільність: спільна європейськатриступенева освіта (бакалавр – магістр — PhD), вихід на єдину системукваліфікацій (що включає шкільну, і навіть дошкільну освіту), еквівалентність івзаємовизнання дипломів, європейська кредитно-модульна система (ECTS, EuropeanCredit Transfer and Accumulation System). Всі ці структурні нововведення єформальними критеріями, необхідними для стимулювання руху знання поміжкордонами. За задумом учасників реформи, введення спільного знаменника длявимірювання мусить призвести до гармонізації, а не до уніфікації освітніхсистем і суттєво спростити процедури мобільності.
„Європейський вимір”реформи, на інституційному рівні, є визначальним. Так, „повноправним членом”Болонського процесу, окрім сорока шести держав, є Європейська Комісія, яка, дотого ж, фінансує чимало пов’язаних із реформою ініціатив. Так, 2004 року підзначним впливом настанови Болонського процесу, з’явилася навчальна програмаErasmus Mundus, що вже заснувала понад сто європейських міжнародних магістерськихпрограм, відкритих для студентів з усього світу. Програма буде продовжена і наперіод 2009-2013, і буде поширена на рівень докторських програм. Іншим цікавимприкладом фінансової підтримки болонських принципів є програма TEMPUS, якафінансує структурні заходи, що допомагають реформувати освітні системи внапрямку цілей Болонської реформи. До так званих „консультативних членів”реформи входять європейські організації: Рада Європи і ЮНЕСКО, а також п’ятьвпливових пан-європейських університетських Асоціацій: Європейськауніверситетська Асоціація, Європейська Асоціація інституцій вищої освіти,Європейський студентський союз, Європейська асоціація забезпечення якості увищій освіті, Міжнародна освітня пан’європейська структура [22, c.145-146].
Основою системиоцінювання у Болонському процесі є кредитно-модульна система організації навчального процесу.Це форма організації навчального процесу, яка ґрунтується на поєднаннімодульних технологій та використання залікових одиниць — залікових кредитів.Поширеною є кредитна система, яка ґрунтується на принципах Європейськоїкредитно-трансферної системи — ECTS.Кредитно-модульна система організації навчального процесупередбачає можливість складання індивідуальнихнавчальних планів для окремих студентів [31, c.138-139].
Термін «модульненавчання» семантично пов'язаний з поняттям «модуль», однією з найпоширенішихдефініцій якого є «функціональний вузол, цілісний блок інформації». Отже,наукові підходи до модульної організації змісту освіти, хоч первинно іґрунтуються на ідеї блочного викладання навчального матеріалу, все ж істотнорізняться між собою. Заслуговує на увагу концепція, яка узагальнює різніпогляди на шляхи реалізації принципу модульності в освітній практиці. Вонаформулює такі базові правила навчання: 1) навчальні матеріали требаструктурувати з урахуванням досягнення кожним студентом чітко визначенихдидактичних цілей; 2) він має бути організований як цілісний блок інформації,що реалізує комплексну дидактичну мету; 3) відповідно до обсягу і структуриосвітнього матеріалу доцільно інтегрувати різноманітні види, форми і технологіїнавчання. Загалом, серед основних дефініцій принципу модульності в зарубіжній івітчизняній літературі заслуговують наукового аналізу такі:
- модуль як самостійна група ідей, якимиоволодівають студенти за допомогою дидактично доцільних засобів, щовідповідають природі цих ідей;
- модуль – самостійне визначення такоїцілісної одиниці навчальної діяльності, яка сприяє досягненню студентами чіткосформульованих цілей і завдань;
- модульність передбачає застосуваннярізних форм і методів навчання, що підпорядковані загальній темі навчальногокурсу. Ідея модульно-розвивального навчання як експериментальної системи освітивпроваджується поаспектне; набір аспектів визначається такими етапамистановлення інноваційної системи освіти:
- від модульної теми і міні-курсу домодульної навчальної програми і модульного програмно-методичного комплексу;
- - від модульного заняття до формальногомодуля як сукупності 20-ти чи 30-ти хвилинних міні-модулів;
- - від операційного ісистемно-діяльніського модулів до цілісних дидактичних модулів.
Отже, навчальний модуль– центральний елемент модульно-розвивальної системи. Він є цільовою, відкритоюі відносно завершеною сукупністю взаємозалежних циклів навчальної, виховної таосвітньої розвивальної взаємодії педагога та студента, яка реалізує змістовиймодуль через форму-модуль, і такий спосіб забезпечує оптимізацію розвиткуособистості, опонуючи традиційним засобам, формам і методам класичної системи.Теорія модульно-розвивальної системи ґрунтується на науковому розумінні єдиногонавчально-виховного освітнього процесу як форми освітньої соціалізаціїособистості. Високий динамізм Європейського ринку праці вимагає таких дипломівпро вищу освіту, що визначаються у всіх країнах Європи. Це поза сумнівомповинне привести до зближення вузівських систем і створення єдиної системиоцінки якості знань. Дискусії з приводу плюсів і мінусів процесів Європейськоїінтеграції, глобалізації ринку праці і проблем реорганізації вищої освітипродовжується, але поступово зміщуються від питання «Що робити?» до питання «Якробити?». Участь в Болонському процесі має на меті зближення нашої вищої школиз Європейською моделлю, входження Українських вузів в загальноєвропейськийпростір вищої освіти. Але на даному етапі головним є не визнання в Європі нашихдокументів про освіту і навіть не питання академічної мобільності при всійважливості обміну професурою і студентами і вироблення для цього адекватнихмеханізмів.
Цілі варті досягнення,проте, на думку ректора НТУУ «КПІ» М.З.Згуровського (яку він висловиву своїй статті «Болонський процес – структурна реформа вищої освіти наєвропейському просторі»), існує значна кількість проблем української вищоїосвіти у контексті Болонського процесу [11, c.97-98].
— надлишкова кількістьнавчальних напрямів і спеціальностей, відповідно 76 та 584. Кращі ж світовісистеми вищої освіти мають у 5 разів менше.
— недостатнє визнання усуспільстві рівня “бакалавр” як кваліфікаційного рівня, його незатребуваністьвітчизняною економікою. Як правило, прийом до вузу ми здійснюємо не набакалаврат, а на спеціальність.
— загрозлива у масовомувимірі тенденція до погіршення якості вищої освіти, що наростає з часом.
— збільшення розривузв'язків між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринком праці.
— невиправданаплутанина у розумінні рівнів спеціаліста і магістра. З одного боку, має місцеблизькість програм підготовки спеціаліста і магістра, їхня еквівалентність заосвітньо-кваліфікаційним статусом, а з іншого – вони акредитуються за різнимирівнями, відповідно за III і IV.
— ми змирилися знехтуванням передовими науковими дослідженнями у закладах освіти, які є основоюуніверситетської підготовки. Наша система наукових ступенів складна упорівнянні з загальноєвропейською, що ускладнює мобільність викладачів інауковців в Європі.
— неадекватно до потребсуспільства і ринку праці вирішується доля такої розповсюдженої ланки освіти,як технікуми і коледжі, це при тому, що їхня чисельність в державі у чотирирази більша, ніж ВНЗ III та IV рівнів акредитації разом узятих.
— відійшла в минулеколись добре організована для централізованої економіки система підвищеннякваліфікації та перепідготовки. Нової системи, що задовольняла б потребиринкової економіки, в Україні не створено. Тому дуже важливийзагальноєвропейський принцип “освіта через усе життя” поки що в умовах нашоїдержави не може бути в повній мірі реалізований.
— університети Українине беруть на себе роль методологічних центрів, новаторів, піонерів суспільнихперетворень, за якими має йти країна. Рівень автономії ВНЗ у цих питанняхзначно нижчий від середньоєвропейського. Не виконують роль методологічнихкерманичів заклади освіти, що мають статус національних, у той час, коли їхнякількість досягла близько 40% від загальної кількості ВНЗ III та IV рівнівакредитації.
У той же час ізвходженням країни до Болонського процесу, значно зросли вимоги до викладацькихкадрів України. Якщо раніше ставка робилася лише на професійні знаннявикладача, то нова система освіти потребує викладача-оратора, викладача-актора,викладача-менеджера. З одного боку, певний рівень знань з комунікації та менеджментуформується протягом професійного життя, а з іншого — компетентна таорганізована система підготовки викладачів може пришвидшити набуття таких знань[2, c.57]. Треба сказати, що ще десять років тому підготовкою викладачів вищінавчальні заклади не займалися. Вважалося, що викладачем стає випускникаспірантури, тобто професійний вчений. З часом, стало зрозуміло, що підготовкавикладача – такий складний процес, як і підготовка професійного військового аболікаря. Викладач – це людина, що має постійно самовдосконалюватися та протягомусього професійного життя отримувати нові знання. Можливості мережі інтернет такількість літератури у наукових бібліотеках мають бути поєднані із системнимосвітнім процесом, коли педагогічний працівник вищої школи має «дорожню карту»самоосвіти та вміє нею користуватися. Болонський процес, що пропагує навчатисяпротягом життя, став тим важливим поштовхом, який довів актуальність підготовкивикладачів в межах магістерської програми вищого навчального закладу – новоїдля нас форми підготовки викладацької еліти [26, c. 75-76].
2.2 Передумови довідкриття магістерської програми «Педагогіка вищої школи» у Національномутехнічному університеті «Харківский політехнічний інститут»
Україна маєвисокорозвинену систему вищої освіти, що представлена понад 900 вищиминавчальними закладами. За останні роки ця цифра зросла переважно за рахуноквідкриття нових приватних вищих навчальних закладів. Як і будь-яка галузьекономіки, освіта потребує висококваліфікованих спеціалістів. За данимидосліджень, достатньо велика кількість викладачів — це людини передпенсійногота пенсійного віку. Активно постає питання оновлення кадрів вищих навчальнихзакладів. Однак вищі навчальні заклади педагогічного спрощування, нажаль, неготують педагогів для системи вищої освіти [5, c. 55-56].
В сучасних умовахкардинальні зміни цілей та характеру суспільного виробництва вимагаютьпринципово нових моделей, методів і технологій фахівців. Це висуває принциповонові вимоги до науко-педагогічного складу вищої школи, істотно посилює рольйого психологічно-педагогічної підготовки. Поряд з високою професійноюкомпетентністю у відповідній галузі, викладач повинен досконально володітивисокою педагогічною майстерністю, бути високодуховною і високоморальноюлюдиною.
Як один з провіднихнавчальних центрів України, Національний технічний університет «ХПІ», визнаючиусю загрозливість ситуації відсутності висококваліфікованих викладачів умайбутньому, розробив магістерську програму «Педагогіка вищої школи та у 2005році відкрив навчальний процес за цією спеціальністю. Високий статус цієї програмибув відмічений державою: із ліцензійного обсягу у 50 осіб, 15 місць наспеціальності фінансуються державним бюджетом України.
НТУ «ХПІ» почавпрацювати над запровадженням цієї магістерської програми не випадково. По-першесаме в НТУ «ХПІ» було розроблено модель фахівця ХХI століття з творчим тагуманістичним світоглядом. Більш того, університет постійно веде роботу із їївдосконалення. По-друге, саме науковцями університету було запропонованоконцепцію формування національної гуманітарно-технічної та управлінської елітиі саме тут вдалося розпочати підготовку спеціалістів відповідно до її вимог.По-третє, в університеті активно розробляються і широко впроваджуютьсяперспективні інноваційні педагогічні технології, вивчається та моніторитьсядосвід світової освітньої системи, розробляються нові методологічні таметодичні підходи до реалізації концепції. Політехнічний університет стає політтехнологічнимцентром, ядром наукової думки України та її освітнім флагманом. По-четверте, вуніверситеті створено кафедру педагогіки і психології управління соціальнимисистемами – першу і поки що єдину в Україні кафедру такої чіткої цільовоїдіяльності. В НТУ «ХПІ» розгорнуто плідні наукові дослідження у вказаній сфері,регулярно організуються міжнародні наукові конференції з філософії освіти таінноваційних педагогічних технологій, видається щоквартальний журнал «Теорія іпрактика управління соціальними системами», який визнаний ВАК України фаховимвиданням з педагогіки, плідні творчі зв`язки з Академією педагогічних наукУкраїни та її інститутами і здійснює спільно з ними наукові дослідження зактуальних проблем навчання та виховання студентів вищої школи. При цьому,результати досліджень не тільки впроваджуються у практику навчально-виховногопроцесу в університеті, а й використовуються іншими вищими навчальнимизакладами, наприклад Національною фармацевтичною академією України тощо.Організація всього навчально-виховного процесу з майбутніми фахівцями ґрунтуєтьсяна підготовці фахівців, здатних успішно здійснювати науково-педагогічну роботуу вищих навчальних закладах різного профілю. З цією метою прийом наспеціальність здійснюється за умови наявності диплома спеціаліста за профілемтієї кафедри, на якій передбачається майбутня викладацька діяльністьвипускника. Підготовка магістрів здійснюється на засадах практичної її спрямованостіна педагогічну діяльність у конкретній науково-технічній сфері з можливістюваріативності фахової підготовки за спеціальностями суміжних кафедр. Загальнакількість годин визначається у відповідності до нормативів. Програмою навчанняпередбачене проходження цільової педагогічної практики. Світоглядна,психолого-педагогічна і професійно-практична підготовка передбачає поглибленнязнань, набутих за бакалаврською програмою, при виконанні дипломного проектуспеціаліста і в процесі практичної виробничої діяльності. Формуванняпрофесійної компетентності фахівця досягається вивченням педагогічної теорії,педагогічної майстерності, методики викладання загальних та спеціальнихдисциплін, сучасних педагогічних технологій, адміністративної діяльності увищій школі, правових та економічних засад вищої школи, а також іноземної мови.Світоглядну підготовку магістрів забезпечуватиме вивчення спецкурсу філософіїосвіти. Комплексність підготовки фахівців ґрунтується на поєднанні їхсвітоглядної і загальнокультурної освіти з поглибленою професійноюпсихолого-педагогічною підготовкою.
Магістр з педагогікивищої школи готується для роботи у вищих навчальних закладах переважно третьогота четвертого рівнів акредитації державної та приватної форми власності, атакож і інших навчальних закладах, в органах управління освітою і наукоюсистеми державної влади і місцевого самоврядування.
З огляду на викладене, виправданимє підхід, згідно з яким спеціалістів з педагогіки вищої школи доцільно готуватисаме в Національному технічному університеті «Харківський політехнічнийінститут», який є базовим навчальним закладом України у машинобудівній,електроенергетичній, хіміко-технологічній та інформаційній галузях в цілому.Цільове забезпечення кадрами навчальних закладів цих напрямків знань, а такожорганів державної влади і місцевого самоврядування і буде основним завданнямтакої підготовки.
2.3 Зміст підготовки спеціалістаза магістерською програмою «Педагогіка вищої школи» у Національному технічномууніверситеті «ХПІ»
Особливу увагу припідготовці спеціалістів з педагогіки вищої школи Національний технічнийуніверситет «Харківський політехнічний інститут» приділяє комплексному розвиткуособистості та професійних якостей та знань. Відповідно до положеньреформування освіти згідно із критеріями Болонського процесу, магістерськапрограма передбачає різні види учбової діяльності.
Зміст підготовкискладається з нормативної та варіативної частин [19].
Норматина частиназмісту навчання – це обов’язковий для засвоєння зміст навчання, сформованийвідповідно до вимог освітньо-кваліфікаційної характеристики як змістовні модулііз зазначенням їх обсягу і рівня засвоєння, а також форм державної атестації.
Варіативна частиназмісту навчання – це, відповідно до роз’яснення Міністерства освіти та наукиУкраїни, рекомендований для засвоєння зміст навчання, сформований як змістовнімодулі із зазначенням їх обсягу та форм атестації, призначений для задоволенняпотреб і можливостей особистості, регіональних потреб у кваліфікованихробітниках та у фахівцях певної спеціалізації, досягнень наукових шкіл інавчальних закладів.
Нормативна частинамістить цикл професійної та практичної підготовки, яку забезпечують курси:
1. Теорія і практика вищої професійноїосвіти в Україні. В рамках цієї дисципліни розглядаються загальні принциписуспільного поділу праці в Україні, вивчаються питання теорії вищої освіти,державного регулювання освітньої діяльності та відповідні нормативні документи;
2. Педагогічна та професійна психологія.Вивчаються питання загальної психології, діяльності та її структури, а такождетально розглядаються питання педагогічної психології;
3. Фізична культура і психофізіологічнийтренінг, де вивчаються принципи і методики корекції психічного тапсихофізіологічного стану людини;
4. Моделювання діяльності фахівця, девивчаються загальна схема побудови моделі фахівця, особливості його професійноїта соціальної діяльності та їх моделювання, зміст освіти фахівця та йогоосвітньо-кваліфікаційна характеристика;
5. Моделювання освітньої та професійноїпідготовки фахівця, де вивчаються питання змісту навчання та освіти, професійнапрограма та інформаційна база підготовки фахівця;
6. Системний підхід у вищій освіти, девивчаються особливості вищого закладу освіти як соціально-педагогічної системита особливості управління ним;
7. Педагогічний контроль в системі освіти,де вивчаються інструменти педагогічних вимірів, алгоритми складання тестовихматеріалів і обробки результатів тестування, а також питанняорганізаційно-технічного забезпечення психодіагностичних вимірів;
8. Дидактичні системи у вищій школі, девивчаються види та форми навчальних занять у вищій школі, підходи до оцінкиефективності пізнавальної діяльності студента та побудова апріорних і реальнихдидактичних систем;
9. Інформаційні технології в освіті, дерозглядаються питання інформаційного забезпечення навчального процесу тадіагностики його якості;
10. Соціальна та екологічна безпекадіяльності, де вивчаються підходи до організаційно-методичного забезпеченнязовнішнього захисту людини;
11. Професійна педагогічна практика, деформуються основні професійні риси майбутнього спеціаліста.
Варіативна частинапередбачає цикл вибіркових соціо-гуманітарних і професійно-орієнтованихдисциплін за переліком програми:
1. Педагогіка вищої школи, де вивчаютьсяпитання загальної теорії освіти, форми і методи навчально-виховного процесу;
2. Філософія освіти, де вивчаються основнісвітоглядні, методологічні та аксіологічні проблеми феномену освіти та йогонайбільш загальні закономірності.
Обов’язковою умовоювступу є наявність диплома спеціаліста та проходження іспитів, що визначаютьпрофесійну придатність до професії викладача. Завдання іспитів складається ізтесту з англійської мови та екзаменаційної картки із професійних питань. Зарахуванняна спеціальність відбувається за умови успішного проходження іспитів.
Навчання відбуваєтьсяза денною та заочною формами. Тривалість навчального курсу денної форми складає1 рік, заочної форми – півтора роки. По закінченні курсу навчання студентспеціальності захищає дипломний проект.
Навчальний рікрозпочинається 1 вересня. Аудиторні заняття проводяться щоденно, окрім вихіднихта тривають до середини грудня. Третій та четвертий тиждень грудня проводитьсяекзаменаційно-залікова сесія. Перший тиждень січня займають канікули, позакінченні яких заняття поновлюються у виді самостійної роботи, яка триває здругого по четвертий тиждень січня. З початку лютого поновлюються аудиторнізаняття, які тривають до середини квітня. Другу половину квітня займає літняекзаменаційно-залікова сесія. Чотири тижні травня студенти проходять практику увищих навчальних закладах, що дозволяє підняти їм власний рівень педагогічноїмайстерності. Учбовий процес курсу закінчується підготовкою дипломної роботи учервні та її захистом перед екзаменаційною комісією. У разі успішного захистудипломної роботи чи проекту, студент здобуває кваліфікацію магістра вищоїосвіти, викладача вищого навчального закладу. У випадку захисту дипломногопроекту з оцінкою «відмінно» та за наявності 75 відсотків оцінок «відмінно» та25 відсотків – «добре» за результатами екзаменаційно-залікових сесій, студентувидається диплом магістра вищої освіти з відзнакою.
Розклад занять денноїта заочної форми навчання за спеціальністю «Педагогіка вищої школи» було розробленонауково-педагогічним колективом університету та повністю враховує найкращі, зточки зору організму людини, години максимального та мінімального навантаження.)Розкладзанять ефективно поєднує аудиторну та самостійну роботу, дозволяючи студентугармонійно розвиватися у контексті майбутньої спеціальності.
Під час розробкипрограми курсу «Педагогіка вищої школи», науковий колектив Національноготехнічного університету «Харківский політехнічний інститут» провів масштабнедослідження серед роботодавців на предмет визначення найбільш актуальнихпредметів та дисциплін, знання з яких є необхідними задля успішної конкурентноїборотьби на ринку праці. У результаті дослідження була напрацьована нормативначастина змісту курсу та визначена найбільш адекватна кількість годин, щовідводиться на викладання цих дисциплін.
Згідно з дослідженням,найбільшу кількість годин було відведено дисципліні «Інформаційні технології восвіті». Це загальний обсяг у 216 годин, з яких лекційні заняття складають 6годин, практичні – 30 годин, 180 годин відводиться на самостійну роботустудента. Обсяг у кредитах – 6,0. Реформування системи вищої освіти відповіднодо стандартів Болонського процесу потребує підготовку викладачів з високимступенем володіння інформаційними технологіями, що дає можливістьреорганізувати навчальний процес і зробити його більш інтенсивним та насиченим.
Моделювання діяльностіфахівця — відносно новий науковий напрям у вітчизняній вищій школі. Якщо ранішевища освіта викладалася у вигляді аксіоми, що не потребує доповнення такорегування, то на сьогоднішній день метою вищої освіти є навчати студентамислити, аналізувати та передбачати свої дії у майбутній професії та матиіндивідуальний план із самовдосконалення у процесі отримання знань. Саме тому,моделювання потроху стає однією із провідних дисциплін у системі вищої освіти.Адже моделювати – означає повністю розуміти та творчо підходити до майбутньоїпрофесії. Предмет «Моделювання діяльності фахівця» дозволить суттєво знизитисуспільний фактор отримання випадкової вищої освіти, коли людина малоусвідомлює чи не усвідомлює взагалі свою майбутню професію, і як результат непрацює за нею [16, c.87]. Це дозволить більш ефективно використовувати державнефінансування вищого навчального закладу. Обсяг предмету у кредитах – 3,0. Напредмет відводиться 108 годин, з яких 72 години – це аудиторні заняття (12годин лекційних та 60 годин практичних) та 36 годин — це самостійні заняттястудента.
Моделювання освітньоїта професійної діяльності фахівця також є однією із провідних дисциплін вищоїосвіти та, на мою думку, найбільш перспективною. Комплексне моделюваннядозволяє роздивитися процес в цілому та зрозуміти походження тих чи іншихчинників, що впливають на професійну та освітню підготовку майбутнього фахівця.На жаль, кількість годин, що відводиться на цю навчальну дисципліну, менше ніжто є потрібно, але хочеться сподіватися, що з часом ситуацію зміниться.Загальна кількість годин, що відводиться на предмет: 108, з яких аудиторнізаняття складають 72 годин (12 – лекційні, 60 — практичні), 36 годинвідводиться на самостійну роботу студентів.
Сучасна освіта потребуєжорсткого контролю своєї якості, адже якісна освіта – це основа майбутньогодержави та запорука її сталого розвитку [23, c. 27]. Саме тому у курсі«Педагогіка вищої школи» було виділено 216 учбових годин на викладаннядисципліни «Педагогічний контроль в системі освіти». Підвищення ролі освіти усвіті спонукає вітчизняну систему освіти підвищити якість педагогічногоконтролю, розробити нові його форми, запровадити інноваційну складову у цейпроцес. Реформування освіти відповідно до вимог Болонського процесу такожвимагає відповідних корегувань у національній системі контролю якості освіти.Предмет розглядає сучасний стан педагогічного контролю та моделює йогоперспективи.
Враховуючивідповідальність професії викладача, сучасний педагогічний світ робить особливуставку на вивчення професійної психології [18, c. 3-4]. КолективомНаціонального технічного університету «Харківський політехнічний інститут» булорозроблено та запроваджено у курсі «Педагогіка вищої школи» професійнудисципліну «Педагогічна та професійна психологія», на яку учбовим планомвідводиться 54 години, з них 18 – на аудиторні заняття та 36 – на самостійнуроботу студентів. Педагогічна та професійна психологія допомагає викладачевістворити так звану «карту колективу», яка допоможе визначити сильні та слабкісторони кожного із студентів та застосувати індивідуальний підхід до кожного[24, c.61-62]. Педагогічна та професійна психологія – є основною складовоюіндивідуального підходу та використовується у процесі навчання у країнах учасницяхБолонського процесу.
Предмет «Теорія іпрактика вищої професійної освіти в Україні» також має 54 години у курсі«Педагогіка вищої школи». Дисципліна розглядає питання організації та роботинаціональної освітньої системи, її пріоритети та основні напрями діяльності. З54 годин, 18 годин відводиться на аудиторні заняття, а 36 – на самостійнуроботу студента.
В рамках магістерськоїпрограми «Педагогіка вищої школи» запроваджено навчальну дисципліну «Дидактичнісистеми у вищій освіті». Предмет розкриває дидактичні системи, як комплексвнутрішньо узгоджених тверджень, що базуються на єдності цілей, змісту ідидактичних принципів, котрі стосуються способів організації роботи студентівта викладача. Програма учбової дисципліни враховує іноземний та вітчизнянийдосвід використання різних концепцій навчання та все стороннє аналізуєдіяльність викладача в освітньому процесі. Загальна кількість годин, щовиділені на предмет: 162, з яких 90 годин – це аудиторні заняття, а 72 –самостійна робота магістранта.
Психофізіологічнийтренінг та основи фізичної культури займають у навчальному плані курсу 1,5кредити, або 54 години.
Особливу у роль упідготовці викладача займає предмет «Педагогічна етика». Запровадження йогосаме у магістерському курсі «Педагогіка вищої школи» сприяє підвищеннюдуховного та культурного рівня майбутнього спеціаліста, вчить його толерантномуставленню до студентів та формує гармонійний навчальний процес демократичний заформою [15, c.17]. Викладачі Національного технічного університету «Харківськийполітехнічний інститут» в рамках роботи над створенням курсу «Педагогіка вищоїшколи» змогли сформулювати певний звід професійної поведінки педагога вищоїшколи, який було покладено в основу лекційних та практичних занять длястудентів-магістрів.
Велику роль програмапідготовки магістрів вищої освіти відводить педагогічному спілкуванню тариториці. Адже вміння висловлювати думку – запорука успішної комунікації вцілому, та в процесі роботи зі студентами зокрема [20, c.37-38]. До певногочасу вважалося, що вміння говорити та тримати аудиторію взагалі не є ознакоюкомпетентності, на відміну від рівня професійної підготовки. Сьогодні, колисистема освіти реформується, здатність проводити заняття у постійній таефективній комунікації з аудиторією виходить на перший план, як ознака рівнякомпетентності викладача. Педагогічному спілкуванню та риториці учбовий планкурсу відводить 108 годин (3 кредити), 36 з яких – аудиторні заняття. Риторика– особливий предмет. Ним не можна оволодіти миттєво, це процес, який триває всежиття. Риторика вимагає самостійної роботи із самовдосконалення. Програмамагістерського курсу пропонує 72 години самостійної роботи в цьому напрямі. Аце — щоденні вправи вдома, проходження різноманітних тренінгів тощо. Риторицістудент не навчається. Він її опановує. Саме тому об’єм самостійної роботи буловизначено у такому обсязі.
Національний технічнийуніверситет «Харківський політехнічний інститут» — провідний навчальний закладтехнічного спрямування в Україні та за кордоном. Інженери, що проходилипрофесійну підготовку в його стінах, працюють у багатьох країнах світу.Університет завжди славився рівнем викладання загально інженерних таспеціальних предметів та тримає цю високу планку й сьогодні. Навчальний закладставить собі за мету продовжити почесну традицію якісного викладання і тому впрограмі магістерського курсу «Педагогіка вищої школи» передбачено по 3 кредити(108 годин) на такі дисципліни як «Методика викладання загально інженернихдисциплін» та «Методика викладання спеціальних дисциплін». В режимі аудиторнихзанять студенти працюють 36 годин, по 72 години надається студентам дляосвоєння цих дисциплін самостійно.
Соціальна та екологічнабезпека діяльності вивчається в рамках однойменного курсу протягом 108 годин (3кредити), де 18 годин студент працює в режимі лекційних та практичних занять, а90 годин опановує дисципліну самостійно.
Дуже важливою складовоюв сучасній освіті є методика ігрового проектування. Як казав Платон у 7 книзісвого твору «Держава»: «Викладай науки не насильно, а за допомогою гри; тодіти краще побачиш, хто до чого схильний» [6, c.98]. Але для того щоб створитиефективну, цікаву, а голове корисну гру, потрібно розуміти методу її створеннята найкращі для цього способи. «Методика ігрового проектування», що входить допрограми магістерського курсу «Педагогіка вищої школи» відводить 36 годинаудиторних занять задля засвоєння основних норм та парадигм ігрової педагогікита пропонує студенту протягом 72 годин до опанувати та розвити у собі якостіпедагога, що володіє ігровими формами навчання.
Будь-яка справа длятого, аби стати успішною, має носити системний характер. Це стосується йосвітньо-виховного процесу. Саме системність крок за кроком підвищує професійніякості спеціаліста та відкриває йому дорогу до компетентності. «Системнийпідхід у вищій школі» — це навчальна дисципліна, за допомогою якої вдаєтьсяпобудувати відчуття необхідності системної роботи у викладача, який передастьцю здатність своїм студентам. Вивчення дисципліни передбачає 1,5 кредити (54години), з яких 18 годин студент буде працювати у рамках аудиторних занять, а36 годин витратить на самостійну роботу.
Формою педагогічногоконтролю слугує проведення заліково-екзаменаційних сесій.
Після освоєннянавчальних дисциплін у повному обсязі програмою курсу «Педагогіка вищої школи»пропонується проходження практичної підготовки та стажування, що складає 4, 5кредити (162 години). Магістранти проходять практику у вищих навчальнихзакладах всіх рівнів акредитації та у відділах освіти місцевих органівсамоврядування.
На підготовкудипломного проекту відводиться 108 годин (3 кредити), після чого дипломнийпроект подається на захист.
На мою думку, системапідготовки майбутніх викладачів у Національному технічному університеті «Харківськийполітехнічний інститут» має велику кількість переваг і підвищуєконкурентоспроможність людини на ринку праці та його професійний рівень.По-перше, це сучасний підхід до організації навчального процесу. По-друге,розроблена у цьому вищому навчальному закладі програма магістерського курсу«Педагогіка вищої школи» повністю відповідає концепції реформуваннянаціональної системи освіти відповідно до стандартів Болонського процесу.По-третє, програма сформована лише з актуальних предметів, що дозволяєоволодіти у відносно стислі терміни сучасними викладацькими дисциплінами.
На мій погляд, умайбутньому програма курсу може бути доповнена дисциплінами з паблік рілейшнз(основи зв’язків з громадськістю). Ця відносно молода наука вивчає питанняформування суспільної думки про товари та послуги, компанії та установи, відякої повністю залежить їх успіх. Інакше кажучи, паблік рілейшнз формує іміджтого чи іншого продукту. Якщо проаналізувати взаємозв’язок між цією наукою таосвітньою діяльністю побачимо, що вони мають багато спільних рис та завдань:
- освіта потребує формування позитивногоіміджу у суспільстві, а паблік рілейшнз потребує освічене суспільство, інакшеприйоми не будуть максимально ефективними;
- освіта та паблік рілейшнз мають справу звеликою кількістю людей;
- освіта та паблік рілейшнз мають бутипереконливими для того, аби стати успішними;
- освіта та паблік рілейшнз однаковогнучко реагують на події та зміни, корегуючи свої прийоми та методи відповіднодо змін;
- освіта та паблік рілейшнз мають на метіпривертання уваги до змісту свого послання та його метод.
Кожен викладач має бутитрохи знавцем цієї науки, адже він має вміти привернути увагу до свогопредмету, сформувати позитивний імідж свого предмету та самого себе, шляхомвстановлення зв’язків з громадськістю (в даному випадку це студентськааудиторія) побудувати систему заохочень та мотивації.
Висновки до розділу 2
Україна маєвисокорозвинену систему вищої освіти, що представлена понад 900 вищиминавчальними закладами. За останні роки ця цифра зросла переважно за рахуноквідкриття нових приватних вищих навчальних закладів. Як і будь-яка галузьекономіки, освіта потребує висококваліфікованих спеціалістів. За данимидосліджень, достатньо велика кількість викладачів — це людини передпенсійногота пенсійного віку. Активно постає питання оновлення кадрів вищих навчальнихзакладів. Однак вищі навчальні заклади педагогічного спрямування, нажаль, неготують педагогів для системи вищої освіти.
В сучасних умовахкардинальні зміни цілей та характеру суспільного виробництва вимагаютьпринципово нових моделей, методів і технологій фахівців. Це висуває принциповонові вимоги до науко-педагогічного складу вищої школи, істотно посилює рольйого психологічно-педагогічної підготовки. Поряд з високою професійноюкомпетентністю у відповідній галузі, викладач повинен досконально володітивисокою педагогічною майстерністю, бути високодуховною і високоморальноюлюдиною.
Як один з провіднихнавчальних центрів України, Національний технічний університет «ХПІ», визнаючиусю загрозливість ситуації відсутності висококваліфікованих викладачів умайбутньому, розробив магістерську програму «Педагогіка вищої школи та у 2005році відкрив навчальний процес за цією спеціальністю. Створення спеціальностіповністю відповідає цілям та завданням реформування освітньої системи країни,відповідно до стандартів Болонського процесу. Мета реформи, активну участь уякій бере Україна, визначена у Болонській декларації, полягає у створеннієдиного „Європейського простору вищої освіти” (European Higher Education Area)і „Європейського простору досліджень” (Eurоpeаn Research Area). Створення цьогоєдиного простору освіти мислиться перш за все у ліберальний спосіб: а саме, якусунення перешкод для руху. За аналогією чотирьох свобод, фундаментальних дляспільного ринку Європейського Союзу, а саме: свободи руху капіталу, робочоїсили, товарів і послуг, Болонська реформа наполягає на необхідності «п’ятоїсвободи», а саме „свободи руху знання”. Ця настанова передбачає усуненняперешкод для мобільності студентів, викладачів і дослідників поміжкраїнами-учасницями. Зняття віртуальних, хоча і відчутних, кордонів міжісторично різними освітніми системами вимагає введення чіткої і зрозумілої длявсіх учасників процесу системи дипломів, прозорість присудження науковихступенів, еквівалентність кваліфікацій тощо. Особливу увагу при підготовціспеціалістів з педагогіки вищої школи Національний технічний університет «Харківськийполітехнічний інститут» приділяє комплексносному розвитку особистості тапрофесійних якостей та знань. Відповідно до положень реформування освіти згідноіз критеріями Болонського процесу, магістерська програма передбачає різні видиучбової діяльності. Зміст підготовки складається з нормативної та варіативноїчастин. Курс містить цикл дисциплін з професійної та практичної підготовки, якузабезпечують предмети: теорія і практика вищої професійної освіти в Україні,педагогічна та професійна психологія, фізична культура і психофізіологічнийтренінг, моделювання діяльності фахівця, моделювання освітньої та професійноїпідготовки фахівця, системний підхід у вищій освіти, педагогічний контроль всистемі освіти, дидактичні системи у вищій школі та багато інших.
Висновки
Відповідно до характеруперетворень у національній системі освіти, особливої уваги потребує підготовкависококваліфікованих педагогічних працівників, зокрема для системи вищоїосвіти. Вища освіта країни — це понад 900 навчальних закладів першого, другого,третього та четвертого рівня акредитації. Це коледжі та технікуми, інститути,університети та академії. Вищі навчальні заклади відіграють провідну роль упідготовці науково-технічної еліти України, впливають на розвиток особистостіта формують світогляд молодих громадян. Відповідно до даних статистики,переважна більшість випускників із повною середньою освітою продовжують своєнавчання для здобуття вищої освіти, тому підготовка висококваліфікованихсучасних викладачів, що володіють новими навчальними методиками таінформаційними технологіями, здатні побудувати цікавий та змістовний навчальнийпроцес та продемонструвати високий рівень компетентності, є справоюнаціонального значення.
Сьогодення приноситьнові виклики та вимагає нового рівня освіченості. Нові економічні умовипотребують все більше й більше висококваліфікованих спеціалістів у галузі вищоїосвіти, отже постає питання створення постійно діючої системи їхньої підготовки.
На Харківщині,наприклад, потенційними замовниками фахівців з педагогіки вищої школи є 26державних вищих навчальних закладів третього та четвертого рівнів акредитаціїта 14 – приватної форми власності. За оцінками, тільки у 9 навчальних закладахінженерного профілю частка науково-педагогічних працівників пенсійного тапередпенсійного віку сягає трьох тисяч осіб. Прагнення вищої школи адекватновідповідати на виклики часу зумовлює відкриття нових спеціальностей, підготовказа якими також потребує кваліфікованих кадрів викладачів. Тому перспективнапотреба у фахівцях з педагогіки вищої школи складає тільки на найближчі п`ятьроків кілька тисяч осіб. Крім того, потенційними замовниками фахівців ззакладів першого та другого рівня акредитації, а також система підготовки таперепідготовки кадрів великих промислових підприємств.
В той же час у регіоніподібних фахівців не готує жоден вищий навчальний заклад. Підготовка фахівцівза напрямом «Освіта», яка здійснюється Національним педагогічним університетомім. Г.С. Сковороди у місті Харків, орієнтована на дошкільне і початковевиховання та на середню школу. Українська інженерно-педагогічна академія готуєфахівців з професійного навчання за профілем підготовки, а Харківська державнаакадемія культури – фахівців з соціальної педагогіки. Таким чином, в межах цієїноменклатури спеціальностей цільова підготовка фахівців з педагогіки вищоїшколи не ведеться, хоча потреба в них існує. Запровадження магістерського курсу«Педагогіка вищої школи» відповідає потребам ринку праці та підвищить рівеньпрофесійної компетентності в цілому.
В сучасному суспільствіочевидною є розбіжність між матеріальним і духовним вимірами людини. З одногобоку, маємо величезні технічні й технологічні досягнення як результат розвиткуосвіти й науки. Досить лише згадати, що впродовж XX ст. зроблено більшевідкриттів і винаходів, аніж за попередні 6 тис. років, що через кожні 5—6років обсяг знань з усіх галузей науки подвоюється, що понад 80 % учених, якібудь-коли жили і працювали на планеті, діють у наш час.
З іншого боку, впадає воко порівняно низький рівень духовності людини. Аналіз історичних подій,асоціальних дій окремих членів суспільства дає підстави говорити про певнуморальну й духовну деградацію людства. Прояви жорстокості, злодійства, брехні,підлості, безчестя, безсоромності, підкупу, моральної зради охопили значнучастину суспільства. Причин цього багато. По-перше, в розвитку людини переваганадається навчанню. Це підтверджується хоча б тим фактом, що праця педагогів,викладачів ВНЗ оцінюється й оплачується передусім за навчання. Це знижуєвідповідальність освітньої системи за виховання підростаючих поколінь.Створюється ілюзія, що завдання морального, трудового, фізичного, естетичноговиховання розвґязуватимуться автоматично, самі по собі. По-друге, багато дітейпозбавлені належного родинного виховання з причин психолого-педагогічноїнепідготовленості батьків до виховної роботи, низького рівня економічногозабезпечення сімґї, зростання кількості неповних і асоціальних сімей. По-третє,утвердження постулатів партійно-класового виховання протягом попередніхдесятиріч, замовчування й заборона надбань народних традицій, вилучення звиховної сфери релігійного компонента призвели до збідніння системи виховнихвпливів на процес формування загальнолюдських і національних соціально-духовнихцінностей у дітей та юнацтва. По-четверте, руйнування сільської громади, щослугувала надійним оберегом моральності й духовності, повсюдна урбанізація тежстали однією з причин духовного зубожіння суспільства.
Треба зауважити, щоосвітня революція також збільшує досить великий і загрозливий розрив міжзнаннями й вихованістю людей як у нашій країні, так і в усьому світі. А цеприховує у собі реальну небезпеку самому існуванню людської спільноти.
Варто звернути увагу щена один аспект цієї важливої проблеми. Сучасна загальноосвітня і професійнашколи зосереджують свої зусилля в основному на засвоєнні вихованцями певноїсукупності знань, що здійснюється в рамках пояснювально-репродуктивногонавчання. І, як наслідок, учні й студенти витрачають багато зусиль, арезультати не відповідають очікуваним. Так, дослідження показують, що й увипускників середніх загальноосвітніх навчально-виховних закладів, і встудентів лишається порівняно невелика частина програмних знань. При цьому нерозвґязується головне завдання навчання — забезпечення в належному обсязіінтелектуального розвитку особистості. Подібне становище підштовхнулонауково-педагогічних працівників Національного технічного університету«Харківський політехнічний університет» до створення принципово нової програмипідготовки викладацьких кадрів, в основі якої лежить прагнення виховати фахівцяз творчим гуманістичним світоглядом та мотивацією до постійногосамовдосконалення. Зміст підготовки складається з нормативної та варіативноїчастин. Курс містить цикл дисциплін з професійної та практичної підготовки, якузабезпечують предмети: теорія і практика вищої професійної освіти в Україні,педагогічна та професійна психологія, фізична культура і психофізіологічний тренінг,моделювання діяльності фахівця, моделювання освітньої та професійної підготовкифахівця, системний підхід у вищій освіти, педагогічний контроль в системіосвіти, дидактичні системи у вищій школі та багато інших.
Список використанихджерел
1.Бездетко В.В. Введение в педагогику. – К.: Веселка, 2001.- 160 с.
2.Бороздина А.И. Высшее образование. – К.: Основи, 2004. – 172 с.
3. Білецький О.В. Становлення освіти. –Донецьк: Гірняк, 2003. – 244 с.
4. Браташ Н.Н. Практический курс попедагогике высшей школы. – М.: Новая школа, 1996. – 320 с.
5. Варенич Ю.О. Болонський процес.- Львів:, 2007.- 92с
6. Вікторова Р.І. Твори з педагогіки.- К.:Євшан-Зілля, 2001.- 257с.
7. Воронов М.К. Болонський процес і освіта.– К.: Барва, 2004.- 158с.
8. Введение в педагогику.- М: Педагогика, 2000.-139с.
9. Введение в педагогику: Учебник длявузов. В 2-х частях. Ч.1./ Под общ. ред. И.Т. Криль.- М: Политиздат, 2001.- 117с.
10. Введение в педагогику: Учебник длявузов. Авт. Фролов И.Т., Носик В.А., Арефьева Г.С. и др.- М: Научная литература,1999.- 639с.
11. Переход к Болонскому процесу: Пособиедля студентов.- М: Грани, 2006.- 301с
12. Вертух В.І. Вибрані праці з педагогіки.-К.: Наук. думка, 2004.- 310с.
13. Ветров М.А. Болонский процесс и егоосновные тезисы.- М.: Изд-во научной литературы, 2003.- 264с.
14. Вех Р.М. Внедрение основ Болонскогопроцесса.- М: «Молодая Россия», 2004.- 463с
15. Волинка Г.І. Вступ до педагогіки: основипедагогічної теорії.- К.: Вища школа, 2006.- 424с.
16. Волинка Г.І. Педагогіка вищої школи.-К.: Вища освіта, 2005.- 244с.
17. В’ятко М.М. Основи теорії і практикивищої освіти.- Запорожье: Просвіта, 2006.- 173с.
18. Довгий К.Б. Педагогічні перетворення.- Львів:Думка, 2005.- 191с.
19. Касьянова О.М. та науковий колективкафедри педагогіки та психології управління соціальними системами НТУ «ХПІ».Обґрунтування запровадження магістерської програми «Педагогіка вищої школи». –Харків, 2005
20. Маковский А.О. Педагогіка вищої школи.-Миколаїв: Наука, 2000.- 201с.
21.МелеховВ.А. Освіта.- К.: Либідь, 2003.- 312с.
22.Мот В.С. Педагогіка та Болонський процес.- К.: Либідь, 2007.- 410с.
23.Малашенко Г.П. Менеджмент в освіті.- К: Либідь, 2006.- 204с.
24.Малышев А.В. Педагогика 21 столетия.- К.: Изд-во ВСЦ «Прометей», 2006.-110 с.
25.Пастушенко М.М. Педагогіка управління. – К.: Гравіс, 2005. – 112 с.
26.Рядова С.Т. Болонська система. – Львів, 2005. – 77 с.
27.Юрков С.М. Педагогіка в вищій освіті. – 2006. – 132 с.
28.Юшкевичус М.А. Освіта. – 2002. – 199 с.
29.Ярошенко Г.В. Освітні технології. – 1999. – 136 с.
30.Ярка В.М. Освіта і реформи. – 2004. – 144 с.
31.Ярка В.М. Освіта і Болонський процес. – 2006. – 178 с.