Особливості навчання техніці рухів

План
Вступ
Розділ 1. Навчання техніці спортивних рухів
1.1 Загальне поняття про техніку рухових дій
1.2 Компоненти техніки фізичних вправ
1.3 Фази виконання фізичних вправ
Розділ 2.Педагогічний ефект навчання техніці спортивних рухів
2.1 Основні умови формування раціональної техніки рухів
2.2.1 Рівень підгоповленості
2.2.2 Якість вимови вчителя
2.2.3 Правильна організація навантаження
2.2.4 Коригувальний вплив вчителя
2.3 Причини виникнення негативних факторів при навчанні техніці руховихдій
2.4 Способи і методи усунення негативних факторів
Підсумки
Література
Вступ
Актуальність. Виключно важливі завдання з підготовки підростаючого покоління дооволодіння технікою спортивних рухів покладаються на вчителя фізичної культури.Досить важливим питанням якісної підготовки учнів з оволодіння даною технікою єякість методичної підготовки занять вчителем фізичної культури.
Мета дослідження: розглянути в чому полягають позитивний та негативний педагогічнийефект від навчання техніці рухів.
Робоча гіпотеза: зміст та характер діяльності кожного вчителявизначається його професійною підготовленістю та знаннями з техніки руховийдій, що виявляється у ефективності освоєння учнями даної техніки.
Завдання дослідження:
1.        Розкрити зміст таособливості навчання техніці спортивних рухів.
2.        Охарактеризуватипедагогічний ефект навчання техніці спортивних рухів.
3.        Охарактеризуватипозитивні та негативні фактори при навчання рухових дій.
4.        З`ясуватиможливості усунення негативних факторів.
Мета та організація дослідження.
1.        Аналіз наукової інауково-методичної літератури.
2.        Анкетування.
3.        Педагогічнеспостереження.
4.        Аналіз та обробкарезультатів.
На захист виносяться: результати аналізу та осмислення факторівпозитивності та негативності педагогічного ефекту при навчанні техніці рухів вроботі вчителя фізичної культури.
Наукова новизна. У результаті проведеного дослідження визначенізначення і місце в системі формування позитивного ефекту від навчання техніцірухів має раціональна організація навчальної діяльності на уроці фізичноїкультури.
Практична значимість. Матеріали роботи можуть бути використані при розробціпрограм з курсу спортивного удосконалювання. Руховідії — це чудовий матеріал для вивчення і демонстрації загальних принципів іприйомів навчання. Навчання про планомірне, поетапне формування дій можна розглядатияк продовження теорії Н. А. Бернштейна убік подальшої розшифровки високихрегуляторів руху.
Розділ 1. Навчання техніці спортивнихрухів1.1Загальні поняття про техніку рухових дій
У кожному довільному руховомуакті є рухове завдання і спосіб, яким воно буде вирішуватись. Так, наприклад,стрибок у висоту можна здійснити з прямого і косого розбігу, відштовхуючисьближчою і дальшою від планки ногою. Співставляючи ці варіанти між собою, можназнайти більш або Менш ефективні способи. Ті способи виконання рухової дії, задопомогою яких рухове завдання вирішується з відносно більшою ефективністю,прийнято називати технікою фізичних вправ.
Техніка фізичних вправ постійнорозвивається: удосконалюється звична техніка, іноді відмирають старі способивиконання вправ, народжуються нові. Процес цей зумовлений низкою причин:
• постійним зростанням вимог дорівня спортивних результатів;
• використанням наукових даних,які сприяють знаходженню більш досконалих способів виконання дій;
• виготовленням нового,досконалішого спортивного інвентарю та обладнання.
Водночас, на певному відтинкучасу техніка виконання вправи лишається сталою і характеризується раціональноюосновою виконання, притаманною багатьом виконавцям, тому вона отримала назву«стандартна техніка».
Стандартна техніка не виключаєможливості індивідуальних відхилень у деяких елементах виконання, зрозуміло, вмежах, які не спотворюють основу дії. Індивідуалізація техніки здійснюється задвома напрямами: а) шляхом типової індивідуалізації, коли в межах стандартноїтехніки вносяться деякі зміни згідно з особливостями конституції тіла іфізичної підготовленості окремої групи учнів; б) шляхом персональноїіндивідуалізації, з урахуванням особливостей кожного учня.

1.2 Компонентитехніки фізичних вправ
Значення рухів, які входять доскладу рухової дії, неоднакове, тому прийнято розрізняти основу техніки рухів,головну (визначальну) ланку і деталі [31].
Основа техніки рухів — це сукупністьтих ланок і рис структури рухів, які, безумовно, необхідні для вирішеннярухового завдання у певний спосіб (почерговість прояву м'язових зусиль, основнімоменти узгодженості рухів у просторі і за часом та ін.). Вилучення хоча бодного з цих компонентів або порушення співвідношення в даній сукупності рухівробить неможливим вирішення рухового завдання.
Визначальна ланка техніки — ценайважливіша частина способу вирішення рухового завдання. Наприклад, пристрибках у висоту з розбігу — це відштовхування, поєднане із швидким і високим махомногою; в метаннях — фінальне зусилля; при підйомі розгином на гімнастичнихснарядах — своєчасне й енергійне розгинання в кульшових суглобах з наступнимгальмуванням ніг та синхронним напруження м'язів рук. Виконання рухів, щоскладають визначальну ланку, зазвичай відбувається за порівняно короткийпроміжок часу і вимагає максимальних м'язових зусиль.
Деталі техніки — це другорядніособливості рухової дії, які не порушують її основного механізму. Деталітехніки можуть бути різними у різних виконавців і, здебільшого, залежать від їхіндивідуальних особливостей (наприклад, відмінності у співвідношенні довжини ічастоти кроку в бігу зумовлені відмінностями в довжині кінцівок; неоднаковаглибина підсіду при підніманні штанги — різним ступенем розвитку гнучкості тасилових здібностей тощо)[31].
Необмірковане сліпе копіюванняіндивідуальної техніки відомих спортсменів може негативно позначитись нарезультатах виконання рухового завдання. У висококваліфікованих спортсменівтехніка має високу стійкість і водночас гнучкість у пристосуванні до умоввиконання. Наприклад, при повторному виконанні однієї і тієї ж рухової дії заоднакових умов спостерігається схожість їх малюнка. А в несприятливих умовах(наприклад, в разі необхідності метнути диск проти вітру або розбігтися послизькому ґрунті) спортсмен успішно виконує і це рухове завдання, попередньовнісши корективи в деталі виконання рухової дії, а інколи навіть і в основутехніки.1.3 Фази виконання фізичних вправ
Рухи, що входять до складурухової дії (фізичної вправи), виконуються у певній послідовності і їх можнаумовно поділити на три фази: підготовчу, основну (або головну) і заключну. Всітри фази взаємопов'язані, протікають плавно і обумовлюють одна одну.
У підготовчій фазі — створюютьсянайсприятливіші умови для виконання рухів основної фази. Це досягається,наприклад, за допомогою виконання ряду послідовних рухів у вигляді розбігу,стрибка або обертових рухів, напрямок яких наближається до напрямку рухів восновній фазі. Але є рухові дії, підготовча фаза яких пов'язана з рухами,напрямок яких протилежний рухові в головній фазі. Наприклад, завдяки замаху вметаннях, опорних стрибках і ударних рухах розтягуються ті м'язи, які вголовній фазі повинні сильно і швидко скоротитися. Ефективність такоїпідготовчої фази полягає і в тому, що вона сприяє збільшенню амплітуди робочогоруху.
Рухи в основній фазі спрямованібезпосередньо на вирішення основного рухового завдання. З біодинамічної точкизору найважливішим у цій фазі є раціональне використання зусиль у потрібномумісці, напрямку і в необхідний момент. Наприклад, передчасний активний робочийрух руки при плаванні кролем викличе піднімання тіла над водою і утворенняхвиль.
У деяких ациклічних рухів може бутине одна, а декілька основних фаз: наприклад, у стрибках з жердиною —відштовхування і вхід на жердину, перехід в упор з поворотом; у потрійномустрибку з розбігу — три відштовхування [31].
Рухи в заключній фазі спрямованіна успішне завершення вправи і полягають у пасивному згасанні або активномугальмуванні рухової дії. Наприклад, біг після фінішу, утримуючі рухи післявипуску предметів у метаннях, піднімання голови і розведення ніг вперед-назад вкінці оберту вперед в упорі верхи та ін.
Розділ 2. Педагогічний ефект навчання техніці спортивнихрухів2.1 Основні умовиформування раціональної техніки рухів
Виконуючи фізичнівправи, учень завжди діє у складному силовому полі рухів, здійснених різними частинамитіла, бореться з реактивними силами, інерцією, опором приладів тощо.Підпорядкувати їх своїй волі, правильно почати й успішно завершити — ось далеконе повний перелік завдань, які учневі належить вирішити для ефективноговиконання рухових дій.
Щоб зрозумітискладність регуляції рухів, скористаємось аналогіями рухів людини і рухівнеживих предметів — машин. Різниця в їх (людини і машини) конструкції очевидна.У конструкції машин закладені механічні обмеження, а їх деталі переміщуютьсязавжди за одними траєкторіями. В людини можлива велика кількість такихтраєкторій. Вибір найоптимальніших варіантів — одне з найважливіших завданьнавчання [25].
Переміщаючись упросторі, людина, на відміну від машин, опановує його і час, координати,активно вибирає раціональні траєкторії рухів і одночасно створює обмеження,покликані вберегти їх від порушення.
Обмеження в машині— механічні, а в людських рухах — функціональні і формуються вони в ходівиконаня вправи. Отже, при визначенні критерію раціональності техніки фізичнихвправ необхідно враховувати не тільки закони механіки, але й біологічнізакономірності функціонування опорно-рухового апарату людини та йогоможливості.
Основнимпринципом, що обумовлює правила раціональної техніки фізичних вправ, є принципповного і доцільного використання активних і пасивних рушійних сил приодночасній нейтралізації дії гальмівних сил.
Умовами, щовизначають ефективне використання м'язової сили, є:
1. Оптимальний напрям зусиль.
Напрям діїм'язової сили повинен бути, за можливості, більш наближеним до напрямкунаміченого руху (низький старт — 54°-72°). Наприклад, при виході з низькогостарту зусилля слід спрямувати під кутом 54°, при метаннях — під кутом 45°.Збільшення або зменшення кута, під яким спрямовуються зусилля, викличе погіршеннярезультату виконання вправи.
2. Збільшення швидкості руху.
Для досягненнямаксимальної ефективності рухової дії вигідно застосувати велику силу протягомвеликого шляху, тобто, збільшити час її дії. Так, наприклад, чинять ковзанярі.Але при виконанні більшості фізичних вправ шлях застосування сили з відомихпричин (будова тіла, правила, тактика) обмежений, тому при обмеженні шляхутреба прагнути до підвищення швидкості виконання дії, яка забезпечує високуефективність фізичних вправ. Це стосується нанесення ударів у боксі, проведеннякидків у боротьбі, відштовхування ногами в опорному стрибку тощо [22].
3. Забезпечення безперервності руху і послідовностізастосування сили певних груп м'язів.
Якщо, наприклад,при штовханні ядра в будь-якому місці затриматись або сповільнити рух, то веськорисний ефект попереднього руху буде втрачено (найбільша сила потрібна дляпочатку руху, щоб перебороти інерцію спокою). Всі рухи повинні виконуватись утакій послідовності, щоб перед закінченням дії однієї групи м'язів включаласьінша група. При цьому наступні рухи повинні виконуватись з підвищеннямшвидкості. Проте при виконанні окремих вправ (наприклад, гімнастики) черговийрух починається тоді, коли попередній рух тіла або його частин закінчується.
4. Передача кількостіруху з однієї ланки тіла на іншу.
При виконаннібагатьох вправ їх ефективність забезпечується шляхом передачі руху з нижніхланок тіла на верхні, і навпаки. Прикладами цього явища є махові рухи руками встрибках у висоту, довжину та опорному стрибку, підйом розгином в гімнастицітощо. Але такого ефекту можна досягти за умови правильного напрямку руху тасвоєчасного його гальмування.
5. Створення протидії діючим силам.
Найбільшої силиудару ногою чи рукою по м'ячу можна досягти, якщо цей удар спрямований на м'яч,що переміщається на нас. Проте, в окремих випадках виникає потреба нестворювати такої протидії, а зменшувати її. Так діють, наприклад, ловлячи чизупиняючи м'яч, здійснюючи м'яку його передачу партнерові тощо.
2.2Фактори позитивності та їх вплив на якість навчального процесу
Успішністьнавчання залежить від наявності умов, необхідного і достатніх для освоєннянавчальної програми. При цьому враховується підготовленість: а) учителі; б)учнів; в) умов, у яких буде здійснюватися навчання.2.2.1 Рівеньпідгоповленості
Перша передумова —фізична підготовленість того, кого навчають. Вирішення рухової задачі вимагаєвизначеного рівня розвитку фізичних якостей. Навчитися влазити по канаті,робити шпагат, приймати м'яч у грі можна тільки за умови достатнього рівнярозвитку сили, швидкості, гнучкості, витривалості, спритності. Перед початкомнавчання варто з'ясувати рівень фізичених якостей учнів і, якщо він недостатнійдля освоєння запрограмованих рухових дій, потрібно спланувати необхідний періодпопередньої фізичної підготовки [15].
Друга передумова —рухова, у тому числі координаційна, готовність. Швидкість оволодіння новоюруховою дією залежить від швидкості формування його орієнтованої основи. Руховіуявлення формируются в меру нагромадження рухового досвіду і фіксуються вдовгостроковій пам'яті. Чим богатше руховий досвід, тим імовірніше наявність уньому уявлень, необхідних при освоєнні нової дії, тим швидше може сформуватисяорієнтована основа нової дії і відповідна рухова навичка. Якщо ж руховий досвідтого, кого навчають, недостатній для формування ООP, а усвідомлення деяких ООТ неможливе при цілісному виконаннідосліджуваної дії через його складність, небезпеки або з інших причин, товикладач повинен запропонувати такі вправи, що будуть доступні тому, когонавчають, дозволять сформувати необхідні рухові уявлення по кожній з дій. Такапопередня підготовка повинна бути спланована заздалегідь на основі аналізурухового досвіду того, кого навчають, стосовно особливостей структури руховоїдії, намічених для вивчення.
Третя передумова —психічна готовність. Її основою є мотивація навчальної діяльності. Навчаннябуде успішним тільки в тому випадку, коли досягнення мети навчання станедомінуючим мотивом навчання. Необхідна структура мотивації повинна бутисформована при активному сприянні педагога. Головна умова формування мотивації— включення того, кого навчають, у відповідну діяльність. Учитель ставить передучнями визначені задачі. Так мотиви навчання стають домінуючими, а навчання —активним, свідомим. Результати навчання корисні не тільки самому учню, вониприносять користь колективові, у який він входить, що є сильним стимулюючимфактором навчання. Інтереси учня і колективу збігаються, реалізується одна зголовних формул національного виховання: «Виховувати в колективі, дляколективу, через колектив». Прикладів такого роду мотивації накопичено багато [18].
Робота з місця проживання — організація спортивнихклубів, різних фізкультурно-спортивних секцій, у мікрорайонах — допомагаєорганізувати існуючі «дикі», неформальні групи і направити їхні інтереси надосягнення загальних, суспільно корисних цілей. Змагання двірських команд,турпоходи, спільні тренування зарекомендували себе як ефективні засобивиховного впливу через групу товаришів.
Якщо необхідна якість мотивації забезпечена, то успіхнавчання залежить від наполегливості, сміливості, рішучості учнів, тобто відтих якостей, що визначають робочу активність. Якщо активність і наполегливістьучня багато в чому залежать від складності навчального завдання, то сміливістьі рішучість його дій визначаються, по-перше, його попереднім руховим досвідом,а по-друге, наявністю і надійністю мір страховки і безпеки, що оберігають відможливості одержати травму при виконанні завдання [18]. Щоб забезпечитидостатній рівень психічної готовності, учитель пропонує до вивчення тільки тірухові дії, що знаходяться в зоні стимулюючої складності (що збільшується вміру збагачення рухового досвіду), і гарантує безпека при їхньому виконанні [19].У необхідних випадках варто навчати прийомам самостраховки, володіння якимипідвищує впевненість учнів, у випадку перекручування рекомендованої схемипомилка легко виявляється і негайно ж виправляється.
Запам'ятовуваннярухової дії зв'язано з кількістю повторень і величиною інтервалів між ними. Удослідженні И. В. Абсалямовой [8] показано, що при вивченні складних покоординації, але не потребують великих витрат енергії рухових дій (наприклад,елементів фігурного катання) початківці поліпшують дію до 5—6-й спроби, потімякість дії стабілізується до 10—12-й спроби, після чого виконання погіршується(при оптимальному інтервалі відпочинку між спробами в 60 с). Початківцям кращевиконувати досліджувана дія серіями по п'ятьох повторень з 3-хвилиннимиінтервалами між серіями, всего 3—4 серії. Спортсмени середньої кваліфікаціїможуть виконувати 3—4 серії, по 6 спроб підряд у серії, а висококваліфіковані —4—5 серій з інтервалами відпочинку по 1 хв. між серіями.
Інтервал між заняттями впливає і на міцність запам'ятовування.Найбільше зростання помилки відбувається протягом перших 24 ч після заняття:середня величина помилки збільшується на 48,7%. При більш тривалих перервахпомилка збільшується повільніше: через 48 год —до 52,9%, через 4 доби —до 55%,через 10 доби —до 56,8%. Для ефективного засвоювання рухової дії необхідноповторювати досліджуваний матеріал ще 1—2 рази протягом першої доби з моментуйого вивчення. З цією метою варто планувати самостійне повторення пройденихелементів досліджуваної дії і, якщо дозволяють умови, дії в цілому.
Якщо учень маєдостатній руховий досвід і чітко уявляє необхідні дії по кожній з ООТ, торухова дія може бути виконана відразу ж після постановки рухової задачі. У цихвипадках говорять про легкість і доступність задачі. Якщо ж дії, що повиннібути виконані, незнайомі учню, тобто не мають аналогів у минулому досвіді, товирішення рухової задачі неможливо доти, поки незрозуміле не стане зрозумілим,а невідоме — відомим, тобто поки не сформуються уявлення про дії, необхідні укожної ООТ. Виділення, усвідомлення, запам'ятовування потрібних відчуттів укожній з ООТ — необхідна умова формування повноцінної ООР.
ВідпрацьовуванняООТ — задача нестандартна. В одних випадках, коли є достатній час для аналізувідчуттів, необхідне усвідомлюється відразу, варто тільки зафіксувати увагу назазначеному об'єкті. Задача ускладнюється, якщо час на усвідомлення відчуттярізко обмежено, що буває при вивченні швидкісних дій, і учень, наданий самомусобі, може витратити на пошук потрібного варіанта дії тривалий час [15].
Відпрацьовуваннявсіх ООТ, позначених в інструкції, завершується формуванням рухових уявлень покожній з них, цим закінчується робота на етапі початкового розучування руховоїдії.
Ефективновирішувати перераховані задачі можна лише в тому випадку, коли використовуютьсядіючі засоби і методи навчання. Оволодіння руховою дією починається зформування його зорово-логічного образу. Головними методами виступаютьрозповідь, демонстарація і їхнє сполучення — коментована демонстрація. Вартопояснити учню, на що саме й у якій послідовності він повинен звернути увагу.Коли відомий порядок спостереження, його ефект, якість сприйняття підвищуєтьсяна 21,6%. Для того щоб зосередитиувагу на потрібних об'єктах, застосовують ряд методичних прийомів: уповільненуі розчленовану демонстрацію натуральної рухової дії, його фотозображень,малюнків, схем, рухливих і нерухомих об'ємних моделей. Додатковими методамиформування зорово-логічних уявлень про досліджувану дію можуть бути читанняспеціальної літератури, бесіди з компетентними особами.
Для формування«орієнтованої сітки» схеми ООД на основі запропонованої інструкціївикористовуються ті ж методи і методичні прийоми.2.2.2 Якість вимовивчителя
Надзвичайноважливу роль грає метод голосного супроводу дії. Виконання досліджуваної дії всупроводі голосної мови допомагає організувати дію, полегшує орієнтування увиникаючих відчуттях і фіксацію уваги на потрібному відчутті. Голосна мова —найбільш діючий шлях усвідомлення відчуттів і формування уявлень продосліджувану дію. Цей метод реалізується в методичних прийомах взаємногонавчання, коли один з учнів виконує роль учителя, а інший — учня. Ученьрозповідає, що саме він хоче зробити, перелічує ООТ, описує відчуття, щоповинні з'явитися у випадку правильного виконання, і свої реальні відчуття, щовиникають с процесі виконання дії. Учитель контролює правильність викладузмісту інструкції й аналізує якість спроби. Для усвідомлення потрібноговідчуття буває досить 10—12 повторень [15].2.2.3 Правильнаорганізація навантаження
Освоєння руховихдій вимагає численних повторень, що викликає значну витрату фізичної, психічноїі розумової енергії. У міру наростання стомлення концентрація, стійкість іраспределенность уваги, здатність до аналізу ситуації і синтезові відповідейпогіршуються [7,8]. Тому приступати до первісного розучування потрібно тоді,коли учень знаходиться в стані оптимальної працездатності, як правило напочатку основної частини занятия. Однак слід зазначити, що здатність освоюватинавчальний матеріал на тлі стомлення застосовують у тренуванні, а в деякихвипадках (у спортивному тренуванні і деяких видах професійної підготовки)навчають контролю якості рухів в умовах наростаючого стомлення цілеспрямовано.При цьому можна домогтися високої стійкості показників навчальноїпрацездатності на ефективному рівні в умовах дуже високих ступенів стомлення[11].
Число повтореньдосліджуваної дії визначається динамікою його засвоєння. Засвоїти знання просутності рухової задачі і способі її рішення — це значить виділити ООТ,сформувати схему орієнтованої основи конструювання рухової задачі і її рішенняі сформувати уміння і навичка конструювання рухової задачі (реально) і способуїї рішення (словесно).
Інтервали відпочинкуміж повтореннями дії визначаються особливостями динаміки фізичної і психічноїпрацездатності і закономірностями засвоєння матеріалу. Якщо досліджувана діявимагає витрат енергії у великих кількостях, то тривалість інтервалів міжповтореннями диктується необхідністю відновлення працездатності, що забезпечуєповноцінне виконання. Для силових вправ, наприклад для піднімання штангиграничної ваги або лазання по канату, — 2—3 хв; для вправ, що вимагають проявивитривалості, більш тривалі інтервали, наприклад, для повторення пробіжки на400 м у повну силу тренованому спортсменові необхідний 15-хвилинний відпочинок.Якщо виконання рухової дії вимагає значних витрат психічної енергії, то передкожною спробою необхідний час для відповідного настроювання. У всіх випадкахінтервал між спробами визначається необхідністю аналізу попередньої спроби,формування коригувальної дії і пускового сигналу на наступну спробу [15].
Як правило, знанняі представлення про сутність і умови рухової задачі і способі її рішення формуютьсяза одне-два занять. Поглиблення і закріплення цих знань і представленьвідбувається в наступній роботі при формуванні умінь і навичок.

2.2.4Коригувальний вплив вчителя
Універсальнимметодом оптимізації засвоєння навчального матеріалу можна вважати коригувальнийвплив учителя. Коригувальні впливи особливо ефективні, коли вониіндивідуалізовані. Це не завжди здійсненно, особливо при великій кількостіучнів у групі. Щоб ефективно використовувати цей метод, учитель повинний такпідготувати учнів, щоб кожний з них міг надати необхідну допомогу товаришеві.Коригувальні впливи реалізуються в ряді методичних прийомів;
1. Словеснавказівка допомагає визначити об'єкт і спрямованість корективів. При цьомунайкраще вказувати напрямок пошуку, але не давати готового рішення [21, 33].
2. Безпосередняфізична допомога дозволяє учням вирішити рухову задачу при недостатній величинізусиль (у випадку недосконалої координації роботи м'язів). При наданні допомогине слід працювати замість учня, треба лише стимулювати його зусилля і допомогтискоординувати них. Учитель виконує при цьому функції «матеріального регуляторазусиль», що жваво реагує на дії учня, а тому особливо ефективний даний підхід.Залишається в силі вимога аналізу своїх дій з наступним мовним звітом щодоякості ООР.2.3 Причини виникненнянегативних факторів при навчанні техніці рухових дій
Учитель повинний не тільки стимулювати позитивні мотивинавчальної діяльності, але і піклуватися про блокування негативних. Цедосягається, насамперед, продуманою організацією навчального процесу, чіткою іпослідовно здійснюваною системою вимог до навчальної дисципліни учнів,ліквідацією можливостей порушувати ці вимоги.
Перші спробивиконати рухова дія часта супроводжуються більш-менш значними відхиленнями відвимог техніки й оптимального варіанта дії. Варто прагнути попереджативідхилення, якщо вони помилкові, а у випадку їх появи якомога швидше їхусувати.
На етапіпочаткового розучування найбільш типові наступні групи помилок: а) з'являютьсязайві, непотрібні рухи; б) рух спотворюється по амплітуді і напрямку; в)порушується ритм рухової дії; г) рухи виконуються на невисокій швидкості; д)рухи сковані. Деякі з цих помилок обумовлені закономірностями формування руховоїдії. Так, на першому етапі формування дії блокуються частини кінематичноголанцюга, що і є причиною зниження швидкості і скованості рухів. На цьому етапіподібні відхилення доцільні і не розглядаються як помилки. Інші помилкипов'язані з відсутністю необхідних уявлень, треті обумовлені недолікамивикладання. Успіх вирішення задач навчання багато в чому залежить від того,наскільки правильно визначені причини походження помилок і наскількивідповідають методи виправлення щирим причинам їхнього виникнення.
Контроль за ходомзасвоєння матеріалу на цьому етапі (як, і на інших) надзвичайно важливий.Основна вимога педагогічного контролю: контролювати й оцінювати не якість дій узагалі,а якість вирішення поставленої задачі навчання (з урахуванням засвоєння ранішепройденого матеріалу, що має відношення до вирішення поставленої задачінавчання). Контролюючи якість усвідомлення рухової задачі, оцінюють здатністьточно сформулювати її зміст і викласти основні умови.
При контролізасвоєння зорово-логічної схеми способу рішення рухової задачі потрібно точнорозповісти про форму і структуру (складі) і послідовності операційдосліджуваної рухової дії. При аналізі окремої операції (взагалі об'єктавивчення) уміти виділити необхідні і достатні ООТ, розповісти про послідовностіконцентрації уваги на ООТ, критеріях правильного виконання і шляхах корекціїпомилок, у випадку їхнього виникнення. Ефективним методом контролю може бутивідновлення зображення рухової дії з неупорядкованих кадрів кіноплівки.
Контроль зазасвоєнням інструкції з формування ООР повинний виявити здатність учнів,виділяти ООТ, його знання послідовності контролю ООТ при виконанні дії, уміннясловесно описати відчуття правильного в кожній з ООТ при виконанні дії або йогоелементів у системі матеріальних регуляторів, а також розповісти про шляхикорекції дії у випадку появи помилок.
Помилки можутьз'явитися й у тому випадку, коли викладач учить виконувати рухову дію відразуна граничній швидкості. Така рекомендація поширена в практиці навчання, іпроведені експериментальні дослідження з метою її теоретичного обґрунтування.На думку авторів, навчання швидкісній дії приведе до помилок, якщо учень ізсамого початку буде виконувати їх на зниженій швидкості: адже в цьому випадкусформується зовсім не той динамічний стереотип, що забезпечує швидкісну дію[19]. Тут опора на теорію формування умовних рефлексів недоцільна: навчання наповній швидкості не дозволяє вносити необхідні сенсорні корекції, учень не можеоцінити дію і переключити увагу на чергові ООТ, скорегувати дію через те, щоінформація про якість дії не встигає пройти по кільцю зворотного зв'язку. У цихвипадках рухова дія засвоюється по механізму неусвідомленого наслідування,елементи ООР формуються поза контролем свідомості, виникають автоматизованіруху, що не піддаються керуванню при переключеннях уваги на інші об'єкти,наприклад, на аналіз ситуації, що змінюється, або на наступну операцію вструктурі самої дії.
Негативні ефектиможуть з'явитися і на стадії формування навички, оскільки той, якого навчають,виконує дія в нових умовах: змінилася швидкість, по-новому здійснюєтьсякерування, скорочується усвідомлювана частина ООР, окремі операції виходятьз-під контролю свідомості.
Перша групаможливих помилок — зайва скутість, що виникають у різних ланках кінематичноголанцюга. Вони з'являються при спробах виконати дію з максимальною швидкістючерез недосконалість м`язевої координації, а в деяких випадках— через почуттястраху, що виникає при перших спробах виконати дія без пристосувань, щострахують, і без допомоги викладача. Причини виникнення помилок цієї групиможуть бути усунуті спеціальним відпрацьовуванням відповідних ООТ. У першомувипадку найчастіше досить ввести в ООР опорні точки. У другому випадку маломісце засвоєння страховки як елемент ООР на етапі формування уміння. Длявиправлення помилки варто повторно відробити ООР у гучній формі вимови, колиучень буде виконувати дії зі страховкою, акцентуючи увагу на ООТ і словеснопідкреслюючи відчуття дій, що характеризують надійність виконання і доводять необов'язковістьстраховки. Після достатнього числа повторень досліджуваної дії, що доповнюєтьсяідеомоторним виконанням без страховки, учень, може знову приступити довиконання його без страховки і гучної вимови.
Друга групаможливих помилок — поява непотрібних, зайвих рухів при переключенні уваги намету дії або на інші зовнішні об'єкти. Причиною появи помилок подібного родуможе бути негативний перенос, інтерференція навичок. Часто буває, що на етапіпочаткового розучування відпрацьовують тільки ті елементи дії (ті ООТ), уявленьпро які в учня немає. Знайома частина дії, здавалося б, не має потреби вдокладному відпрацьовуванні— адже учень, має уявлення про ці елементи,засноване на його минулому досвіді. Відповідні ООТ виявилися відразу в сферіпідсвідомого керування. Якщо дії в цих ООТ цілком відповідають вимогам умоврухової задачі, спосіб вирішення якої є предметом навчання, то ніякої помилкине виникає. Але якщо минулий досвід цілком або частково не придатний длявирішення рухової задачі, то помилка закладається в ООР і стабілізується в їїнеусвідомлюваній частині як елемент використовуваного блоку, автоматизованогораніше.
Єдиний шляхпопередження появи помилок такого роду — уважне дослідження дій учня на етапіосвоєння інструкції для формування ООР і обов'язкове послідовневідпрацьовування схеми ООР по всім ООТ без винятку на всіх етапах формування ізасвоєння дії. При цьому недостатньо лише відпрацювати рекомендовану ООТ, вартоще подбати про блокування можливості впровадження помилкових ООТ, на основіяких може виникнути інтерференція навичок. Для цього використовують прийомконтрастного зіставлення правильного і помилкового варіантів із гучномовноюконстатацією розходжень у відчуттях і акцентованому виділенні помилковоговаріанта.2.4 Способи і методиусунення негативних факторів
Перший — поступовезбільшення швидкості дій. Після того як вдало проходять 90 % спроб, швидкістьдії небагато підвищується і на цій ступіні знову домагаються 90% вдалих спроб.Послідовно домагаючись упевненого виконання дії на швидкість, яка збільшуються,можна сформувати стійку навичка і на рекордній швидкості. Цей методичний прийомлежить, зокрема, в основі тренування спортсменів, майстерність яких заснованона надзвичайно швидкій роботі рук, а також спортсменів, що спеціалізуються ушвидкісних вправах.
Другий прийом —східчасте підвищення точності дії. Тут принцип ускладнення той же, що й упершому прйомі, але змінюваним параметром є не швидкість, а вимога до точностідії. Це основний принцип у тренуванні спортсменів, в основі майстерності якихлежать точні рухи.
Третій прийом —збільшення розмірів поля розподілу уваги для доцільної корекції дій у зовнішніхумовах, що змінюються. Цей прийом характерний для підготовки до діяльності,заснованої на взаємо- і протидіях у їхніх різних сполученнях, що протікає ушвидко мінливих умовах і характерне для спортивних ігор і єдиноборств, а такождля бойового і деякого видів трудової практики.
Підсумки
Стандартна техніка не виключає можливості індивідуальних відхилень удеяких елементах виконання, зрозуміло, в межах, які не спотворюють основу дії.Індивідуалізація техніки здійснюється за двома напрямами: а) шляхом типовоїіндивідуалізації, коли в межах стандартної техніки вносяться деякі зміни згідноз особливостями конституції тіла і фізичної підготовленості окремої групиучнів; б) шляхом персональної індивідуалізації, з урахуванням особливостейкожного учня.
Основа техніки рухів — це сукупність тих ланок і рис структури рухів,які, безумовно, необхідні для вирішення рухового завдання у певний спосіб(почерговість прояву м'язових зусиль, основні моменти узгодженості рухів упросторі і за часом та ін.). Вилучення хоча б одного з цих компонентів абопорушення співвідношення в даній сукупності рухів робить неможливим вирішеннярухового завдання.
Успіх навчаннязалежить, однак, не тільки від відповідності процесу закономірностям засвоєнняматеріалу. Саме засвоєння — інтегральний підсумок цілеспрямованої діяльностіучня і вчителі, оптимизированной по багатьом характеристикам, їх спільногопізнавального, комунікативного, інформаційного, оцінного й іншого видів роботи.Ця різноманітна по формах і змісту спільна діяльність регулюєтьсязакономірностями особливого роду — дидактичними принципами.
До факторівпозитивності педагогічного ефекту при навчанні техніці рухів можемо віднести:правильність організації педагогічного процесу, раціональний розподілнавантаження на учнів, індивідуальний підхід до кожного учня, поступовість унавчанні (від простих вправ до більш складних),
Крім позитивнихфакторів педагогічного впливу існують також і негативні, а саме: надмірневикористання складних вправ, нераціональний розподіл навантаження, роботатривалий час без відпочинку, невміння пояснити учню послідовність виконаннявправ.
Література
1.        Аткинсон Р. Человеческая память и процесс обучения.— М.:Прогресс, 1980.
2.        Ашмарин Б. А. Особенности обучения в физическомвоспитании. — В кн.: Теория и методика физ. воспитания/Под ред. Б. А. Ашмарчна.М., 1979.
3.        Белинович В. В. Обучение в физическом воспитании.—М.:ФиС, 1958.
4.        Бернштейн Н. А. Физиология движений.— В кн. Физиологиятруда. М., 1934.
5.        Боген М. М. Задачи обучения двигательным действиям. —Теория и практика физической культуры, 1981, № 3.
6.        Боген М. М. Спортивная техника как предмет обучения.—Теория и практика физической культуры, 1981, № 7.
7.        Вишнева Л. В. Цель деятельности и освоение двигательныхдействий. — Физическая культура в школе, 1979, № 9.
8.        Вяткин Б. А. Темперамент и спортивная деятельность. —Физическая культура в школе, 1980, № 8.
9.        Гандельсман А. Б., Смирнов К. М., Физиологическиеосновы спортивной тренировки. — М.: ФиС, 1970.
10.      Гордеева Н. Д., Зинченко В. П. Функциональная структурадействия. — М.: Изд-во МГУ, 1982.
11.      Гранит Р. Основы регуляции двивжений.— М.: Мир, 1973.
12.      Грантынь К. X.Основы обучения физическим упражнениям. — В кн.: Теория физ. воспитания. М.,1953.
13.      Донской Д. Д. Спортивная техника.— М: ФиС, 1962 83.
14.      Занков Л. В. Наглядность и активизация учащихся вобучении.— М.: Учпедгиз, 1960.
15.      Запорожец А. В. Развитие произвольных движений. — М.:1960.
16.      Коробов А. В. Общие указания по обучению. — В кн.:Школа легкой атлетики. М, 1962.
17.      Кочетов А. И. Принципы подхода к изучению личностишкольника. — Физическая культура в школе, 1978, № 4.
18.      Крестовников. А. Н. Очерки по физиологии физическихупражнений. — М.: ФиС, 1951.
19.      Мазниченко В. Д. Двигательные навыки в гимнастике.— М.:ФиС, 1959.
20.      Мазниченко В. Д. Обучение движениям (двигательнымдействиям).— В кн.: Теория и методика физ. воспитания, т. 1. М., 1976.
21.      Мазниченко В. Д. Двигательные навыки в спорте (Методразработки для студентов спорт, фак.). — Малаховка, МОГИФК, 1981.
22.      Матвеев Л. П. Основы спортивной тренировки. — М.: ФиС,1977.
23.      Никифоров В. Технология обучения. — Наука и техника,1981, № И.
24.      Озолин Н. Г. Тренировка легкоатлета. — М.: ФиС, 1949.
25.      Озолин Н. Г. Современная система спортивнойтренировки.—М.: ФиС, 1970.
26.      Решетова 3. И. Роль ориентировочной деятельности вдвигательном навыке. — Вопросы психологии, 1956, № 1.
27.      Риттер X. И,Принцип активности. — В кн.: Учение о тренировке. М., 1971.
28.      Риттер X. И.Принцип прочности. — В кн.: Учение о тренировке. М., 1971.
29.      Талызина Н. Ф. Управление процессом усвоения знаний.—М,: Изд-во МГУ, 1975.
30.      Шиян Б.М. Методика фізичноговиховання школярів (Практикум). – Львів: Світ, 1993. – 184 с.
31.      Шиян Б.М. Теорія і методикафізичного виховання школярів. В 2-х частинах: Навчальний посібник. – Тернопіль,2001.
32.      Шварц В.Б., Хрущев С.В. Медико-биологическиеаспекты спортивной ориентации и отбора. – М.: Физкультура и спорт, 1984. – 151с.