Міністерство освіти та науки України
Тернопільський національний педагогічний університет
імені Володимира Гнатюка
Кафедра педагогіки та
методики початкового навчання
МАГІСТЕРСЬКА РОБОТА
Педагогічна занедбаність молодших школярів: дидактичнийаспект
Зміст
Вступ
Розділ І. Педагогічна занедбаність молодших школярів якнаукова проблема
1.1 Проблема педагогічноїзанедбаності в психолого-педагогічній літературі
1.2 Психолого-педагогічні особливості педагогічноїзанедбаності молодших школярів
1.3 Системний підхід до подолання педагогічної занедбаностів процесі шкільного навчання
Розділ ІІ. Теоретико-методичні засади подоланняпедагогічної занедбаності в процесі учбової діяльності
2.1 Шляхи подолання педагогічної занедбаності молодшихшколярів в процесі навчання масової початкової школи
2.2 Технологія експерименту
2.3 Результати та перспективи розробки проблеми подоланнядидактичної занедбаності учнів молодшого шкільного віку
Висновок
Список використаних джерел
Додаток А
Додаток Б
Додаток В
Додаток Г
Вступ
Учні молодшого шкільного віку — це діти, праця зякими викликає у нас почуття радості та задоволення. І не має різниці — цевстигаючий учень чи учень, у якого виникають труднощі в навчанні. Всі вони длянас рівні, і кожна маленька особистість вимагає до себе певного підходу, змушуєнас замислитись над власними потенційними можливостями співпраці з школярами.
Разом із цим, внаслідок соціально-економічних таполітичних змін, що відбуваються в нашому суспільстві, особливо гостро посталапроблема педагогічної занедбаності учнів початкових класів. Зокрема, значнуувагу в вирішенні та обґрунтуванні даної проблеми приділяли такі вчені-педагогита психологи, як Ю. Бабанський, М. Данилов, Л. Славіна, В. Цетлін, Ю. Гільбух,Н. Менчинська, С. Лисенкова, С. Логачевська, В. Сухомлинський, С. Костромінатощо. Аналіз психолого-педагогічної літератури з питань занедбаності школярівмолодшого шкільного віку дає можливість сформулювати актуальність даноїпроблеми для сьогодення: першочерговим завданням є всебічний розвитокособистості педагогічно занедбаного учня, створення умов для більш повноїреалізації інтелектуального та духовного потенціалу школяра, своєчасневиявлення учнів, яким потрібна допомога та підтримка в навчанні.
Зокрема, з кожним роком поповнюється числоневстигаючих учнів. Аналізуючи успішність учнів основної та старшої школи,педагоги дійшли висновку, що неуспішність, а отже втрата інтересу до навчаннязакладається у початкових класах. Якщо на першому етапі навчання учням неприщепити інтерес до навчання, спостерігається низька мотивація навчальноїдіяльності, зокрема в невстигаючих школярів поступово формується мотиваціяуникнення невдачі та компенсаторна мотивація, а отже відсутність інтересу.
Тому питання шкільної неуспішності є одним ізнайважливіших у шкільній практиці. Значення проблеми педагогічної занедбаностішколярів початкової школи для науки полягає в тому, щоб з’ясувати основні рисизанедбаності, її причини, фактори, що її спричиняють та проаналізуватирізноманітні ефективні шляхи подолання через призму сьогодення із урахуваннямпрактичного досвіду педагогів і психологів у даній галузі.
Для того, щоб явище педагогічної занедбаності ненабувало масового характеру, а кількість невстигаючих учнів зменшувалась, слідбудувати навчально-виховний процес із урахуванням різноманітних факторів, яківідображатимуть сутність раціональних форм і методів, засобів роботи зкатегорією невстигаючих учнів із орієнтацією на особистість, її запити та рольу процесі навчання й виховання як частинки великого суспільства.
Власне, центральною і головною структурноючастинкою у процесі навчання і виховання є особистість кожного учня. Вирішенняпроблеми педагогічної занедбаності для школярів, що відчувають труднощі внавчанні, сприятиме не лише покращенню їх успіхів у навчанні, але й формуваннюпозитивного ставлення до оточуючої дійсності та почуття власної значущості,впевненості в можливості досягнення очікуваних результатів.
Ми обрали проблему педагогічної занедбаностітому, щоб не лише розкрити її сутність на сучасному етапі розвитку як впсихології так і педагогіці, практиці, але й щоб з’ясувати, в чому полягаютьосновні шляхи її подолання у початковій школі.
У кожному класі є учні, які навчаються гірше,ніж вони могли б. Вони не вміють систематично працювати, з великим зусиллямопановують навчальний матеріал. Кожен крок у процесі навчання базується напевному рівні підготовки дітей, який підвищується залежно від їх успіху.Власне, наскільки кількісно і якісно накопичується досвід учнів — знання,уміння та навички, в деяких з них з’являються прогалини, недоліки в знаннях,уміннях, навичках. Якщо такі прогалини та недоліки збільшуються, то на певномуетапі навчання спостерігається недостатня підготовка для подальшого успішногонавчання. Зрештою й виникає явище неуспішності. Вона охоплює проблемиосвіченості, вихованості та розвиненості, утворюючи єдине ціле.
Зокрема, педагогічна занедбаністьхарактеризується певними психолого-педагогічними причинами, вивчення якихсприятиме правильній організації навчально-виховної роботи з невстигаючимишколярами.
Знання та розуміння педагогом конкретних причин,які викликають педагогічну занедбаність, вимагає від вчителя вміння розпізнаватиці причини та надавати конкретну дидактико-методичну допомогу.
Як підтверджують дослідження неуспішністьзумовлюється не однією, а декількома причинами, кожної з яких окремо вистачилоб для того, щоб учень погано вчився. На початкову причину нашаровуються нові,вторинні явища, які виникли внаслідок педагогічної занедбаності.
Незважаючи на це, на сучасному етапі посталанеобхідність у визначенні конкретних шляхів, які б не лише вказували натеоретико-методологічні рекомендації щодо діяльності з занедбаними школярами,але й попереджали виникнення проблеми невстигаючих учнів початкової школи.
На нашу думку, різноманітне поєднання форморганізації навчання таких учнів, дає можливість найповніше враховуватиіндивідуальні та типологічні особливості кожної дитини та сприятиме створеннюоптимальних умов для її навчання і розвитку.
Завдання дорослих полягає в тому, щоб не ставитиперед собою мету виховання дитини «вундеркінда», а дбати прозагальний розвиток дитини, пробуджувати інтерес до різних видів діяльності тазалучити дитину до участі в них.
Власне, працюючи над темою «Педагогічноїзанедбаності молодших школярів: дидактичний аспект», ми звертаємо увагу насаме поняття педагогічної занедбаності, причин, що її викликають та конкретнихшляхів усунення цього негативного явища в процесі навчання.
Проблемою нашого дослідження є підвищення рівняуспішності педагогічно занедбаних школярів шляхом використання ефективнихдидактичних підходів, засобів.
У зв’язку з вище зазначеним, із врахуваннямспецифіки даної проблеми, її актуальності та значення для науки, суспільства,особистості метою даного дослідження є:
а) визначення сутності явища педагогічноїзанедбаності молодших школярів, її особливостей;
б) вивчення та узагальнення причин, що їївикликають;
в) рекомендація щодо конкретних шляхів подоланняпедагогічної занедбаності учнів молодшого шкільного віку в процесі навчання.
Для досягнення цієї мети необхідна реалізаціяпевних завдань.
Завдання дослідження:
а) ознайомлення зі станом дослідження проблемипедагогічної занедбаності молодших школярів у психолого-педагогічнійлітературі, а також у практиці початкового навчання;
б) ознайомлення зі станом дослідження проблемипедагогічної занедбаності молодших школярів у практиці початкового навчання;
в) виділення, обґрунтування та аналіз причинпедагогічної занедбаності;
г) розробка оптимальних шляхів подоланняпроблеми педагогічної занедбаності в сучасній початковій школі.
Об’єктом дослідження є: педагогічна занедбаністьмолодших школярів.
Предмет дослідження — шляхи подоланняпедагогічної занедбаності в навчальному процесі початкової школи..
Гіпотеза дослідження — система пропонованихдидактичних умов подолання педагогічної занедбаності сприятиме розвиткупізнавальних інтересів учнів молодшого шкільного віку та подоланню у нихпедагогічної занедбаності.
Для розв’язання поставлених завдань буловикористано комплекс методів дослідження: теоретичний аналізпсихолого-педагогічної літератури з проблеми дослідження; вивчення таузагальнення педагогічного досвіду; цілеспрямовані педагогічні спостереження,тестування, анкетування, опитування; відвідування уроків, педагогічнийексперимент; методи математичної обробки даних.
Методологічну і теоретичну основу дослідженнястановлять: теорія наукового пізнання, системний, комплексний, діяльніснийпідходи до навчання і розвитку особистості учня; теорія розвивального навчання;концепція індивідуального та диференційованого підходу; концепція оптимізаціїнавчального процесу Ю. Бабанського, праці В. Сухомлинського, та М. Даниловатощо.
Дослідження проводились протягом 2003-2006 рр. ушколах м. Тернополя, м. Чорткова та шкіл Тернопільської області.
Наукова та теоретична значущість проведеногодослідження полягає в уточненні змісту поняття „педагогічна занедбаністьмолодших школярів", в обґрунтуванні методичних рекомендацій щодовикористання пізнавальних завдань у подоланні педагогічної занедбаності, взбагаченні знань про методичну роботу з категорією педагогічно занедбанихучнів.
Практична значущість дослідження: обумовлюєтьсярозробкою і перевіркою методичних рекомендації щодо роботи з педагогічнозанедбаними школярами. Основні висновки щодо формування пізнавального інтересув таких учнів можуть бути використані вчителями початкових шкіл та іншимипедагогічними працівниками для роботи в оздоровчих класах.
Основний зміст роботи відображено в двохпублікаціях у „Студентському науковому віснику" за 2005-2006 рр.
Структура магістерської роботи: вступ, дварозділи, шість параграфів, висновки, список використаних джерел, який містить93 позиції, додатки, один графік та дві таблиці.
Розділ І. Педагогічна занедбаністьмолодших школярів як наукова проблема1.1 Проблема педагогічноїзанедбаності в психолого-педагогічній літературі
Труднощі в навчальному процесі, які частопроявляються в учнів початкових класів, істотно заважають оволодінню дитиноюобов’язковою шкільною програмою. Саме в початковий період навчання закладаєтьсяфундамент системи знань, який «надбудовується» в подальші роки, в цейчас формуються розумові й практичні операції, дії та навички, без якихнеможливе навчання і практична діяльність у наступних класах. Відсутність цьогофундаменту, не володіння початковими знаннями та вміннями призводить донадмірних труднощів у оволодінні навчальною програмою у старших класах. І,зокрема, частина дітей, які відчувають труднощі в навчанні, потрапляють докатегорії неуспішних, тобто педагогічно занедбаних учнів.
Власне, аналізуючи проблему занедбаностімолодших школярів, слід звертати увагу як на досвід та дослідження відомихвітчизняних педагогів і психологів, так і педагогів новаторів, які ґрунтовно ісистемно вивчали дану проблему.
У психолого-педагогічній літературі данапроблема розглядалася через поняття неуспішності в навчальному процесі. Встановлено,зокрема, що неуспішність школярів закономірно пов’язана з їх індивідуальнимиособливостями, з тими умовами, в яких протікає їх розвиток. Найважливішою ізцих умов педагоги вважають доцільну організацію навчання і виховання дітей ушколі, що базується на системі принципів, які забезпечують особистісноорієнтоване спрямування.
Дослідження проблеми все більше пов’язується ізшироким колом соціальних питань, вимагає використання даних всіх наук пролюдину, індивіда, особистість. Відчувається гостра необхідність систематизаціїрізноманітних матеріалів про умови, що породжують неуспішність і шляхи їїподолання. Суттєвим завданням сучасної дидактики є розкриття сутностіпедагогічної занедбаності, виявити її структуру, зазначити ознаки, які свідчатьпро її прояви, дати обґрунтовані та розроблені заходи щодо попередження тауникнення явища неуспішності в початковій школі.
Слід зазначити, що саме дидактика покликана дативизначення неуспішності, оскільки це поняття є перш за все дидактичним іпов’язане із такими основними категоріями дидактики як зміст і процес навчання.
Поняття неуспішності в психолого-педагогічнійлітературі в системі педагогічної занедбаності не є достатньо вивченим,дослідженим і обґрунтованим. Так, М. Данилов пов’язує неуспішність із рушійнимисилами процесу навчання — його суперечностями. Згідно цієї позиції вона виникаєтоді, коли є суперечність між можливостями самих учнів і вимогами, що до нихставляться у навчальному процесі [35, с.132]. В. Оконь визначає неуспішність якпорушення взаємодії між учнями, вчителями та зовнішніми умовами [64, с.18].Підхід до вивчення неуспішності шляхом аналізу умов, що породжують її, на думкуВ. Оконя, дає можливість визначити систему завдань щодо її подолання. Протедослідження, проведені в цьому руслі, були спрямовані лише на з’ясуваннязовнішніх явищ, залишаючи поза увагою внутрішні причини неуспішності.
Завдання розкриття внутрішньої сутності поняття«неуспішності» були зазначені в роботах А. Бударного, який виділивдва види неуспішності, справедливо зазначає, що неуспішність є поняттямумовним, конкретний зміст якого залежить від встановлених вимог щодо переходу внаступний клас. Тобто мінімум вимог до знань, умінь і навичок, де«трійка» є достатньою, а неуспішність виражається оцінками «двійка»і «одиниця». Це так звана «абсолютна» неуспішність. Буловисунуто й інше поняття, співвіднесене не тільки із мінімумом вимог, але й зможливостями окремих учнів. Цей вид неуспішності названо «відносною»неуспішністю — недостатнє пізнавальне навантаження учнів, які можуть перевищитиобов’язкові вимоги.
Визначення видів неуспішності подано в роботахА. Гельмонта, який виділив три види неуспішності, залежності від кількостінавчальних предметів і стійкості відставання:
загальне і глибоке відставання — це тривалий часіз декількох навчальних предметів або з усіх;
часткова або відносно стійка неуспішність — один-два найскладніші предмети;
неуспішність епізодична — поодинокі випадкинеуспішності з певного предмета чим предметів.
Гельмонт, виділяючи види неуспішності згідноступеня їх занедбаності та виходячи з труднощів їх подолання, називає глибокимі повним відставанням самий складний випадок неуспішності. В багатьох іншихроботах використовується тільки термін «неуспішність». Так, Ю.Бабанський виділяє короткочасну та періодичну неуспішність. Ці видинаближаються до відставання, однак цей термін не був використаний.
Визначення сутності неуспішності слід розглядатичерез типологію невстигаючих учнів. Є цілий ряд науково обґрунтованих типологійтаких школярів. Зокрема запропоновано ряд типологій, які можна класифікувати якпсихолого-педагогічні.
Л. Славіна виділяє такі типи невстигаючих [78,с.28]:
учні, в яких відсутні особистісно-значущіпізнавальні мотиви учіння;
діти з слабкими можливостями до навчання;
школярі з неправильно сформованими навичкаминавчальної діяльності.
В основі цієї класифікації покладено існуючіпричини неуспішності. Згідно цього напряму щодо визначення типології неуспішнихшколярів Л. Славіна, А. Бударний, Ю. Бабанський та інші автори, знань про внутрішнюсутність неуспішності в типологіях не зазначали.
Згідно типології П. Блонського, за основу якоїбуло взято характеристику навчальної діяльності учнів і структуру їхособистості було названо такі типи неуспішних школярів:
учні, які не вміють і не хочуть правильноорганізовувати власну учбову діяльність;
невпевнені в власних силах, важко переносятьтруднощі в навчанні.
Р. Гінзбург спрямував свої дослідження навивчення внутрішньої сутності неуспішності. Слід звертати увагу на те, що одніучні, в силу своїх можливостей, легше сприймають пояснення вчителя, а в ‑інших навпаки, виникають труднощі в роботі з підручниками тощо.
Чимало досліджень було спрямовано на визначеннясукупності причин, які породжують явище неуспішності в початковій школі.Зокрема, слід зазначити прізвища відомих дослідників, педагогів, таких як А.Гельмонт, П. Борисов, Ю. Бабанський, які при визначенні причин неуспішностівраховували зовнішні і внутрішні фактори, що породжують їх.
А. Гельмонт, характеризуючи причининеуспішності, співставляв їх з відповідними категоріями, а саме з впливомзовнішнього середовища, навчанням і вихованням в школі, розумовим розвитком.
Також, класифікація причин відповідно дотеоретичних вимог була зроблена П. Борисовим.
Охарактеризуємо ідеї В. Цетлін щодо причиннеуспішності школярів. На основі праць Ю. Бабанського, А. Гельмонта, причининеуспішності автор визначила тими факторами, які свідчать про недоліки внавчанні чи вихованні. Також нею було запропоновано систему завдань щодопопередження явища неуспішності в масовій школі.
Сьогодні особливо поширеним є аналіз поняттянеуспішності через систему ідей і поглядів педагогів-новаторів. Вони вбачалиосновну причину в недосконалості методів викладання. З цим не можливо непогодитися. Досвід роботи педагогів С. Лисенкової, С. Логачевської, В.Сухомлинського підтверджують цю думку.
Так, С. Лисенкова встановила, що пасивністьшколяра виникає на певному етапі пізнання й важливо його не пропустити.Включати кожного учня в активну діяльність протягом усього уроку, довестиуявлення із теми, що вивчається, до рівня формування понять, стійких навичок — мета діяльності щодо попередження неуспішності. Невстигаючих учнів у неї небуває. А в попередженні неуспішності допомагають схеми-опори, коментованеуправління навчальним процесом, логічне випереджувальне засвоєння матеріалутощо [48].
«Урок співробітництва» в класі Ш.Амонашвілі не проходить без активної творчої діяльності дітей та їх учителя.«Урок, ти не думай, що існуєш від дзвінка до дзвінка… Ти, можливо, зовсімне закінчуєшся, бо після дзвоника ми залишаємо тебе з бажанням швидшезустрітися. Ти виряджаєш нас додому з неспокійними думками» [5, с.114].
Досить ґрунтовно зазначено думки та досвідроботи С. Логачевської щодо педагогічно занедбаних учнів. Зокрема, автор чималуувагу приділяє пізнавальним інтересам, їх формуванню у молодших школярів. Слідзавжди пам’ятати, що до кожної дитини в класі потрібно виявляти чуйність,надмірно не приділяти увагу обдарованим учням і не принижувати особистостіслабших: «Правильно організована робота допоможе кожному учневі відчутисебе здібним, потрібним, цікавим для вчителя і своїх товаришів. Саме це — надійний стимул подальшої навчальної роботи із захопленням, із відчуттямвласної гідності» [50, с.3].
Від природи діти допитливі, тому слід роботувчителеві в класі будувати так, щоб ця природна допитливість не зникала, а зкожним днем посилювалася.
При роботі з невстигаючими учнями потрібно"… насамперед — встановити причину незнання: неуважність учня на уроцічерез ослаблення організму, недодержання режиму дня й таке інше. Слід вчаснопорадитись із вчителем, як можна вдома допомагати дитині в навчанні. А фізичнепокарання тільки залякує дитину, придушує її ініціативу й активність" [50,с.21].
Уся робота була побудована на основі диференційованогопідходу у навчанні.
Чималу увагу на проблему неуспішності учнівзвернув В. Шаталов. Розроблена ним методика введення знань великими блокамизавдяки опорним сигналам сприяє не лише поглибленому розумінню новогоматеріалу, а й закріпленню його в пам’яті через пряму установку назапам’ятовування. При цьому реалізується одна із важливих психологічних умовформування фонду дієвих знань: неминучість і повнота контролю за засвоєннямзнань і їх оцінювання.
Незважаючи на те, що в психолого-педагогічній літературінакопичено чимало досвіду, все ж проблема неуспішності учнів молодшогошкільного віку залишається актуальною і потребує свого вирішення.
Погодьтесь, що одним із найголовніших показниківякості та рівня навчання у школі є успішність школяра. Хоча накопичено чималодосвіду роботи щодо уникнення і попередження занедбаності учнів, та чи вміємоми вирішувати її, «бачити» причини неуспішності, застосовувати всіможливі способи та засоби при усуненні її у навчально-виховному процесі?
Проте, так чи інакше, ми намагатимемосьознайомити з усіма тонкощами та специфікою даної проблеми в дидактичномуаспекті, враховуючи досвід педагогів і психологів, що займалися даноюпроблемою.
1.2 Психолого-педагогічні особливостіпедагогічної занедбаності молодших школярів
Проблема педагогічної занедбаності вимагає своговивчення і обґрунтування із різних аспектів. Зокрема, для її успішноговирішення, слід звертати увагу на психолого-педагогічні особливості категоріїпедагогічно занедбаних учнів. Взагалі, явище неуспішності в сучасній школі єдосить поширеним і непоодиноким. Вчителі часто стикаються з дітьми, яківідчувають певні труднощі в засвоєнні знань, набутті практичних умінь інавичок, в адаптації до шкільного життя. Недостатня обізнаність вчителівзагальноосвітньої школи з причинами та сутністю неуспішності молодших школярівпризводить до помилкових дій, які стримують психічний розвиток. Власне,психолого-педагогічна література, розкриваючи особливості занедбаних учнів,звертає увагу як на педагогічні чинники, так і на специфіку психічного розвиткутаких дітей.
В залежності від того, що є першопричиноюнеуспішності, визначають два типи невстигаючих: педагогічно занедбані школяріта учні зі зниженою здатністю до навчання [46, с.12].
В обґрунтуванні даного питання ми будемозвертати увагу на категорію педагогічно занедбаних учнів молодшого шкільноговіку.
Діти, прийшовши до школи на свій перший урок,сідають за парти, відкривають першу сторінку підручника та нові зошити — такрозпочинається їх довгий навчальний шлях. Всі вони однакові, рівні один передодним і немає серед них «здібних» і навпаки, «відмінників»та «невстигаючих». В усіх єдине бажання — вчитися. Проте, в процесінавчання стає зрозумілим: деякі діти важко адаптуються до навчання, незасвоюють навчальну програму, як наслідок — потрапляють до категоріїневстигаючих. Чимало вчителів на початку навчального року ділять дітей на двігрупи — здібних і малоздібних, залишаючи поза увагою останніх. Проте, лишеспівпраця школи та сім’ї може допомогти занедбаній дитині уникнути труднощів унавчанні.
Слід визнати, що сучасна школа, її вимоги доучнів щодо навчання, часто відображають розходження між їх потенційнимиможливостями й тими вимогами, які до них ставляться. І саме тоді, коли дитиніне під силу навчальна програма чи шкільний режим, вона стає невстигаючою.
Педагогічна занедбаність виникає у сім’ях, якіне приділяють належної уваги власним дітям. «Якщо в дошкільному віці, — писав В. Сухомлинський, — дитина представлена сама собі, якщо старші не даютьтого потоку інформації, без якого немислиме звичне оточення людини, дитячийрозум перебуває в інертному стані: зникає допитливість, цікавість, розвиваєтьсябайдужість до всього» [84, с.515]. Як наслідок, дитина не є підготовленоюдо навчання у сучасній школі й дуже легко потрапляє до категорії педагогічнозанедбаних.
В основі занедбаності лежить соціальнанезрілість особистості. Інтелектуальна нерозвиненість таких учнів полягає унесформованості в них достатнього об’єму знань, умінь і навичок, необхідних дляподальшого навчання у школі.
Головною метою в навчанні є розвиток кожноїособистості: розвиток всіх психічних процесів, якостей, які забезпечуютьперехід від простіших до складніших форм і способів навчання.
Проте, аналізуючи психічний розвиток занедбанихучнів, спостерігаємо, що вони характеризуються низьким рівнем розвитку окремихсторін психічної діяльності (сприймання, увага, мислення, пам’ять тощо).
Мислення є одним із найважливіших процесів, щовідображає розуміння дитиною навчального матеріалу. Саме недоліки в розвиткумислення впливають на успішність кожного учня. Психолог Н. Мурачковський,досліджуючи особливості розвитку мислення невстигаючих учнів, встановив, щовони не володіють раціональними прийомами запам’ятовування. У них спостерігаєтьсянизька концентрація уваги, важко зосереджуються на одному предметі чи явищі,швидко стомлюються. Це пояснюється тим, що в силу особливостей власногомислення, учні не залучені до активної навчальної діяльності. Внаслідок цього,на уроці вони відволікаються від процесу навчання, «замикаються» всобі, а запитання вчителя викликають у них розгубленість [38, с. 194]. Прихарактеристиці психологічних особливостей мислення занедбаних школярів слідзвернути увагу на їх вікові особливості. Шкільне навчання потребує від нихвміння абстрагувати і узагальнювати. Виникає трудність у виділенні головного тадругорядного. Особливо це помітно на уроках читання, розвитку зв’язногомовлення тощо. Засвоюючи поняття, діти не вирізняють суттєве від несуттєвого,намагаються однаково запам’ятати як одне, так і друге. При аналізі,узагальненні забувають головні, суттєві ознаки, що характеризують певне поняттячи явище, а усунення другорядних ознак відбувається із труднощами.
Друга особливість мислення занедбаних учнівмолодшого шкільного віку — невміння вивчати, аналізувати предмет чи певнуситуацію із різних сторін, оперувати при цьому одночасно всіма необхідними длявирішення поставлених завдань даними. Тому при аналізі, узагальненніпричинно-наслідкових зв’язків певного явища, якому притаманні декілька причин,- вони називають дві чи одну з багатьох [38, с. 195].
При розв’язанні навчальних завдань від учніввимагають уміння побачити щось по-новому, з іншої сторони. Уміння подолати«одноманітність» мислення, знайти нові шляхи пошуку правильнихвідповідей, творчий підхід до вирішення завдань — важлива якість творчогомислення, яку слід розвивати в невстигаючих учнів, а невміння і небажанняактивно та творчо мислити — це та ознака, яка відрізняє їх від«звичайних» учнів.
Проте вчителеві слід цілеспрямовано вивчатиособистість занедбаного школяра, щоб дидактично правильно організувати процеснавчання. «Знедолена природою людина, — писав В. Сухомлинський, — неповинна знати про те, що вона малоздібна, що у неї слабкий розум. Вихованнятакої людини повинно бути в сто разів чуйнішим, ніжнішим, дбайливішим»[84, с.590].
Л. Славіна, Г. Антонова, Н. Менчинська та іншіна основі результатів власних досліджень вважали, що значна кількістьневстигаючих учнів намагаються уникати будь-якого розумового навантаження.Навіть елементарні завдання затрудняють логіку їх мислення, в результаті чоговони взагалі не виконують завдання або виконують його частково без свідомогорозуміння способів виконання та розв’язання.
При запам’ятовуванні діють механічно,запам’ятовуючи лише той матеріал, який викликає інтерес або близький до їхжиттєвого досвіду. При відтворенні знань говорять перше, що «спаде»їм на думку. Крім того, засвоєні ними знання, через механічне, неусвідомлене,неосмислене вивчення, не є гнучким, що в подальшому викликає труднощі взасвоєнні нових знань, умінь та навичок і практичній реалізації. Причиною цьогоє недостатньо розвинені методи запам’ятовування, неволодіння раціональними йефективними способами навчання. Переважно у педагогічно занедбаних учнівмолодшого шкільного віку переважає короткочасне запам’ятовування, що пов’язанозі специфікою розвитку пам’яті.
Усіх невстигаючих школярів, щодо психологічнихособливостей їх розвитку, можна умовно поділити на дві основних групи:
а) надмірно рухливі;
б) надмірно повільні.
Надмірно рухливі діти швидко відволікаються науроці, неуважні при поясненні нового матеріалу. Не можуть довгий час зосередитисвою увагу на деякому предметі чи явищі, що вивчається, будь-який порух, звуквідволікає їх від уроку. Коли вчитель звертається до таких дітей, вони, недослухавши запитання до кінця і не осмисливши його, одразу поспішаютьвідповісти або задають зустрічне запитання. Такі школярі, в силу своїхпсихологічних особливостей, не можуть спокійно сидіти на уроці, часто порушуютьдисципліну. Не завершують почату ними справу до кінця.
На відміну від надмірно рухливих школярів,надмірно повільні діти ведуть себе спокійно, інертно. Уважно слухають поясненнявчителя, але, здебільшого, воно не сприймається ними. Виконують усі завдання науроці, старанні, але самостійного інтересу, власної ініціативи на заняттях непроявляють. Вчителеві слід уважно ставитися до таких дітей, постійно залучаючиїх до роботи на уроці.
Все це пов’язано з особливостями їх нервовоїсистеми (швидка стомлюваність). Іноді навіть легке розумове навантаженнявикликає роздратованість і небажання його виконання.
Аналізуючи сутність психологічних особливостей урозвитку педагогічно занедбаних учнів варто звернути увагу й на інші підходищодо визначення ступеня занедбаності.
Психологи виділяють три групи дітей за ступенемпедагогічної занедбаності. Діти, що належать до першої групи, ступінь їхпедагогічної занедбаності незначний. Негативні риси й якості нестійкі. Інтересдо школи в них зберігається, відношення до навчання в основному позитивне.Дітей цієї групи відрізняє легка навіюваність, нестійкість, невпевненість всобі. Їм властиві такі якості як байдужість, невміння протистояти своїмнегативним ситуативним бажанням, неуважність, неорганізованість,несамостійність. Становище таких дітей у колективі може бути благополучним,вони, як правило, не є ізольованими від класу.
До другої групи молодших школярів, за ступенемпедагогічної занедбаності, відносяться діти, в яких спостерігається низькауспішність, конфліктні відносини з однолітками. Пізнавальні інтереси розвиненінедостатньо, не можуть засвоїти елементарних способів, прийомів навчальноїдіяльності. Для них є характерним те, що основні інтереси спрямовані на позанавчальну діяльність. Емоційно-вольова сфера характеризується невміннямзосередитись на певному предметі чи явищі. На рівень успішності впливаютьуспіхи і невдачі в навчальній діяльності.
Діти третьої групи характеризуються дуже низькоюуспішністю, нерозвиненістю якостей спілкування, низьким рівнем знань,несформованістю умінь і навичок організовувати власну діяльність: як навчальну,так і позанавчальну.
Головне протиріччя, яке притаманне особистостізанедбаного учня, полягає у прагненні до визнання успіху як базової потреби. Невирішення цього протиріччя, з однієї сторони, викликає зовнішню і внутрішнюконфліктність дитини, а з другої — загострює її недоліки, призводить довиникнення комплексу неповноцінності [60, с.106].
Для невстигаючих учнів, як правило, єхарактерним неадекватна самооцінка, яка або завищена або занижена. Вирізняютьсянедовірливістю, надмірною знервованістю, слабкою інтуїцією у міжособистіснихстосунках. Гостро реагують на невдачі, невпевнені в собі, важко адаптуються донових умов.
Відношення таких учнів до процесу навчання,подолання труднощів пов’язане з оцінкою власних досягнень. Сутність даногоаспекту в процесі навчання виділялося як педагогами, так і психологами. Так, А.Липкіна вказує на необхідність «враховувати при аналізі просування дитинив навчанні не лише її інтелектуальні якості та особливості засвоєння системизнань, але й ті складні розумові характеристики дитини, які в концентрованійформі виражені в її самооцінці» [49, с.35].
Для успішного навчання і виховання важливоформувати в учнів адекватну оцінку власних досягнень, зміцнювати віру в власнісили. Лише така самооцінка стимулюватиме до активної самостійної та творчоїдіяльності.
Характерною якістю емоційної сфери занедбанихучнів є надмірна чутливість до того, як ставляться до них інші учасники навчальногопроцесу. Цінують ласку, увагу та турботу. Психологи стверджують: якщо ці дітизаймуть достойне місце в шкільному колективі, вони «важкими» нестануть.
Допомогти дитині самовизначитися ісамоствердитись у колективі — важлива педагогічна задача, яка потребує своговирішення.
Часто, з метою привернути до себе увагу,невстигаючі учні можуть вчинити необдумані, ризиковані вчинки. Ставленнядорослих до себе пов’язують в першу чергу з оцінною діяльністю вчителя,орієнтуються на позитивні оцінки їх дій («молодець»,«старанний», «уважний»). Тому для занедбаних, як і для всіхінших учнів молодшого шкільного віку, прикладом для наслідування є сам вчитель.
Становлення молодшого школяра як суб’єктаспілкування, залежить від взаємодії із вчителем, однокласниками, від ставленнядитини до навчальної діяльності та рівня розвитку соціально-комунікативнихякостей, як всебічно-розвиненої особистості [59, с.108].
Розглянемо особливості невстигаючих учнів щодоставлення до навчальної діяльності. Слід зазначити, що педагогічна занедбаністьучнів молодшого шкільного віку характеризується такими особливостями внавчальній діяльності [59, с.108-109]:
1- неуспішність, важкість, неактивність, низькийрівень у навчанні пов’язані з незбалансованим розвитком індивідуально-психічнихякостей особистості, низьким рівнем розвитку культури, пізнавальних інтересів імотивації, непідготовленістю до навчання, зосередженістю лише на ігрових видахдіяльності тощо;
2- соціально-психологічна дезадаптація в школі — полягає в слабкому оволодінні новою соціальною роллю учня.
Шкільна тривожність є характерною для всіхмолодших школярів, різниця полягає в рівні її прояву та предметі переживання.«Звичайні» діти переживають через досягнення найкращих результатів, азанедбані — через труднощі в навчанні.
Мотив уникання негативних оцінок, неприємностейі намагання досягнути успіхів у навчальній діяльності, стає провідним,особистісно-значущим для невстигаючих учнів. Успішність у навчанні пов’язана,перш за все, з розвитком пізнавальної мотивації. Вони намагаються досягнутивизнання. Проте, рівень навчально-пізнавальної активності все ж залишаєтьсянизьким.
Пізнавальні інтереси невстигаючих учнівхарактеризуються нестійкістю, слабкістю та пасивністю. Пізнавальні інтереситаких учнів носять вузький характер. Це означає, що вони виникають у зв’язку здеякими окремими питаннями та зникають тоді, коли ці запитання є вичерпаними.Інтерес у даному випадку повинен викликати розвиваючий, цікавий матеріал,екскурсії, спостереження тощо [38, с.214].
У зв’язку з тим, що продуктивність пізнавальноїдіяльності, виявлення її рівня насамперед залежить від розумового розвиткумолодшого школяра, тому несформованість його основних компонентів призводить дотруднощів та неуспішності в навчанні.
Часто в педагогічно занедбаних учнівспостерігається невміння організовувати власну навчальну діяльність. Не завждивона є правильною і раціональною. Лічба, списування букв за зразком, вивченнявіршів напам’ять можна виконати різними способами. Але не завжди, стикаючись ізнеобхідністю виконувати певний вид навчальної діяльності, дитина може обратинайоптимальніший спосіб її вирішення.
До найбільш поширених і малоефективних способівнавчальної діяльності можна віднести такі, як вивчення матеріалу безпопереднього логічного опрацювання, виконання вправ без засвоєння відповіднихправил тощо. Неадекватні способи навчання педагогічно занедбаних школярівносять індивідуальний характер.
Можливі випадки, коли учень формально засвоюєнавчальні прийоми, беручи за зразок лише зовнішню сторону виконання. Томуневстигаючі учні в процесі засвоєння навчальних умінь спрощують їх. Наприклад,вони можуть поділити основні частини тексту за кількістю абзаців, а не засмисловими зв’язками у ньому.
Неуспішність учнів молодшого шкільного вікухарактеризується вибором неадекватних способів організації навчальноїдіяльності, може носити чітко визначений вибірковий характер і проявляється наокремих навчальних предметах або окремих розділах навчальної програми.
Але вона може носити й загальний характер, бути«присутньою» у прогалинах із багатьох чи з усіх навчальних предметів.
При підготовці до уроків роблять це поспішно, неаналізуючи навчального матеріалу або схиляються до кількаразового читання зметою заучування напам’ять, не розуміючи сутності вивченого. Педагогічнозанедбані учні не працюють над систематизацією засвоєних знань, умінь інавичок, не вміють встановлювати зв’язки між новим матеріалом і ранішевивченим. Внаслідок цього знання таких учнів носять безсистемний, фрагментарнийі тимчасовий характер.
Для шкільної практики важливі також знанняпсихологічних причин та механізмів ставлення дитини до навчання, яке може бутипозитивним, негативним чи нейтральним.
Нейтральне та негативне ставлення до навчальноїпраці викликане особливими процесами в мотиваційній сфері. Це може бути їїодносторонність, бідність домінуючої спрямованості особистості учня черезнаявні у нього обмежених, вузьких мотивів та недостатньої сформованості зрілих,соціально-значущих, переважання мотивів особистого самоствердження.
Така мотивація викликає дуалістичну, егоїстичнуспрямованість особистості: пізнавальні мотиви — тільки першого рівня — вузько-наслідкову спрямованість (наприклад, лише для одержання задовільноїоцінки вчителя); відсутнє вміння ставити мету, переборювати труднощі, віднаходитирізі способи розв’язання задач тощо.
Велике значення має порівняння мотивації і формроботи з невстигаючими.
Зниження мотивації може бути в школярів і звисоким, і з низьким рівнем розвитку прийомів організації навчальноїдіяльності. Якщо учень з першого класу відчуває труднощі, постійно одержуєнегативні оцінки, то в нього згасає бажання працювати, бо занедбані способийого навчальної роботи: з часом він потрапляє до категорії невстигаючих.
В іншому випадку дитина приходить до школи здостатньо відпрацьованим вміннями та навичками, набутими ще в дошкільному віці.Уроки їм здаються нудними та нецікавими. Таке негативне ставлення до навчаннязакріплюється, внаслідок чого уповільнюється або й зовсім припиняєтьсяоволодіння новими способами роботи.
В учнів із різким коливанням успішностіспостерігаються недоліки вольових процесів, невміння ставити мету і досягатиїї.
У таких випадках, коли низький рівень успішностіучнів викликається ослабленістю нервової системи, підвищеною стомлюваністю,необхідно особливу увагу звертати на виховання особистісно значущихпізнавальних мотивів навчальної діяльності. Для досягнення цієї мети слідзацікавити учнів процесом і результатами навчальної діяльності, частішезаохочувати до праці, стимулювати прагнення, пробуджувати інтерес, сприятирозвитку активності, щоб отримати бажані результати. Через конкретну участь урізних видах навчальної діяльності та роз’яснення вихованцям значення і метинавчання, педагог виховує у них потребу в знаннях.
Важливо пробудити в занедбаного учня інтерес донавчання, сформувати такі мотиви, які б викликали в самої дитини бажаннявчитися, пізнавати щось нове.
«У притупленні допитливості, у згасаннібачення довколишнього світу саме й полягає, — на думку В. Сухомлинського, — таниточка, котра допомагає досвідченому педагогові добратися до клубочка — знайтиспособи та засоби розумового розвитку важких дітей» [84, с.516].
Проте, якщо допомога вчителя обмежується лишепоясненням матеріалу, якого не засвоїв на уроці учень, воно не сприятимерозвитку здібностей і пізнавальних інтересів учня, оскільки він повторюватимете, що не зміг зробити під час уроку. Тому вчителеві слід організовувати роботущодо подолання недоліків у знаннях як на самому уроці, так і в поза урочний часіз орієнтацією на рівень і характер труднощів.
Ш. Амонашвілі наголошував, що перетворенняневстигаючого учня в «учителя», наставника, що допомагає учневі зпопереднього класу, викликає в такого занедбаного молодшого школяра відчуттявпевненості і того, що він комусь потрібен [6, с.213].
Слід пам’ятати, що навчання повинно бути радістюдля дітей. Цю думку зазначав ще В. Сухомлинський. Важливо дати відчутишколяреві радість успіху, перемоги. «Від успіху й до успіху — в цьому йполягає розумове виховання дитини», — зазначав В. Сухомлинський [84,с.512].
У невстигаючих учнів основною пізнавальноюдіяльністю залишається гра. Слід використовувати ігрові форми в навчальнійдіяльності школярів.
Якщо в учня спостерігається уповільнений темпнавчальної діяльності, невпевненість у собі, якщо він навіть у грі не виявляєініціативи, вчителю необхідно тактовно знайти правильний дидактичний підхід донього, зважаючи на його індивідуальні та психологічні особливості.
У таких випадках бажано добирати менші заобсягом завдання, спрощувати структуру та зміст навчального матеріалу,збільшувати час на виконання завдань, давати змогу завершити розпочату роботу.
Досить важливо розвивати в педагогічнозанедбаних школярів молодшого шкільного віку самостійність. Це досягається тим,що педагог скорочує допомогу (пряму) та пропонує дітям переходити відмаксимально розрізнених дій до словесних узагальнень із поступовим нарощеннямшвидкості виконання окремих видів навчальної роботи — письма, лічби тощо.
Неуспішність спричиняє за собою небажаннявчитися, ходити до школи, виконувати будь-які види навчальної діяльності.Здавалося б, школа, в якій діти проводять стільки часу, повинна доставлятирадість, будучи місцем набуття досвіду та освіти в широкому значенні цьогослова. Вчителі вважають основним своїм завданням навчити дітей читанню, письму,арифметиці, але не звертають увагу на той факт, що потрібно навчаючивиховувати, виховуючи навчаючи, тим самим всебічно впливати на розвиток кожноїособистості.
Слід враховувати психологічні, емоційні потребидітей у навчанні. Занедбані учні, не відчуваючи підтримки з боку вчителя,«замикаються» в собі, залишаються поза увагою школи.
Врахування психолого-педагогічних особливостейпедагогічно занедбаних школярів молодшого шкільного віку, сприяє не лишеуспішному навчанню, а й допомагатиме вчителю правильно організовувати роботу якна уроці, так і в позаурочний час. І лише розуміння вчителем особливостейпсихології таких дітей сприятиме утвердженню їх у класному колективі, невдаючись до поділу на «здібних» та «неуспішних».
Щоб дитина не відчувала труднощів у навчанні,успішно оволодівала необхідними знаннями, уміннями та навичками, необхіднічотири умови:
відсутність недоліків розумового розвитку;
достатня педагогічна та культурна освіченістьсім’ї;
матеріальне забезпечення;
майстерність вчителів, що працюють з дитиною ушколі.1.3 Системний підхід до подоланняпедагогічної занедбаності в процесі шкільного навчання
В науково-педагогічній літературі немаєоднозначного визначення поняття педагогічної занедбаності. Разом із поняттям«педагогічна занедбаність» (Г. Медвєдєв, В. Давидов) можна зустріти«соціально-педагогічна занедбаність» (А. Бєлкін), «діти звідхиленням в етичному розвитку» (В. Обухів), «важковиховуваний» (А. Кочетов).
Проблема педагогічної занедбаності впсихолого-педагогічній літературі не є досить вивченою. Саме поняття«педагогічна занедбаність» в сучасній теорії і практиці частовживається як синонім поняттю «важкі діти». Проте між ними є певнавідмінність — поняття «педагогічна занедбаність» характеризує процеснавчання і виховання дитини, а «важкий» — вказує на результати такоговиховання і навчання. Педагогічно занедбаний учень, який «випадає» напевний період із навчально-виховного процесу школи, рано чи пізно стає «важким».
Російська педагогічна енциклопедія поняття«педагогічна занедбаність» розглядає як стійке відхилення від норми вморальній свідомості та поведінці дітей, обумовлені негативним впливомсередовища та недоліками виховання.
Педагогічний словник під редакцією Кирова це жпоняття розглядає як відхилення у нормі поведінки особистості, що обумовлененедоліками виховання. У педагогічній енциклопедії поняття «педагогічназанедбаність» розглядається як відхилення від норми поведінки, в учбовійдіяльності, обумовлене недоліками навчально-виховного процесу.
С. Гіль пропонує наступне визначенняпедагогічної занедбаності — це нерозвиненість дитини, відставання у розвитку,викликане педагогічними причинами та піддається корекції педагогічнимизасобами.
Тобто, проаналізувавши дані підходи довизначення педагогічної занедбаності, виділивши загальні риси, на які вказуютьавтори, ми будемо дотримуватися наступного визначення. Педагогічна занедбаність- це стійке відхилення від норми в поведінці, навчальній діяльності, щопроявляється в нерозвиненості, неосвіченості та невихованості дитини,відставання у розвитку, що обумовлено впливом сім’ї, школи, навколишньогосередовища. Власне, ця проблема викликана педагогічними причинами, і, отже,усувається за допомогою корекції педагогічними способами та засобами.
Під педагогічною занедбаністю розуміють такийстан особистості, який є наслідком неправильної організації вчителем навчальноїроботи.
Вона обумовлюється такими чинниками [89, с.86]:
недоліками в навчально-практичних ісоціально-етичних знаннях учнів молодшого шкільного віку;
недоліками в розвитку рис і якостей особистості;
недоліками в набутті соціальних ролей усуспільстві;
недоліками у взаємостосунках із оточуючими;
недоліками в реалізації власної особистості вшкільному колективі.
Розглянемо сутність педагогічної занедбаностіучнів молодшого шкільного віку в дидактичному аспекті. Для неї є характернимипевні ознаки, динаміка та прояви.
У дошкільному віці це:
а) неуспішність у рольовій грі як провідномувиді діяльності;
б) непідготовленістю до навчання у школі, якапроявляється у несформованості уявлень дитини про навколишнє середовище віковимможливостям, у дисгармонійній емоційно-вольовій сфері, нерозвиненості психічнихпроцесів, відсутністю або слабкою мотивацією навчання, невміння виділяти конкретнінавчальні завдання у грі чи інших видах діяльності;
в) відхилення у поведінки.
Педагогічна занедбаність молодших школярівхарактеризується:
а) психологічною і етичною непідготовленістю донавчання, в основі якої — незбалансований розвиток індивідуально-психологічнихякостей особистості, що є наслідком виховання у сім’ї, навчання і виховання удитячому садку чи школі;
б) неуспішністю, важкістю у навчанні, наявністюпрогалин у засвоєних знаннях;
в) несформованістю пізнавальних інтересів;
г) несформованістю особистісно-значущихпізнавальних мотивів навчання;
ґ) наданню учнями переваги грі, в якій йогосупроводжує успіх;
д) нерозвиненістю якостей спілкування;
е) неадекватною самооцінкою.
У зв’язку з вище зазначеним ми можемо виділитипевні стадії «розвитку» занедбаності. А саме.
Перша стадія припадає на дошкільний вік івиникає у результаті неправильного виховання у сім’ї, через помилки вихователівдошкільних закладів, що призводить до несприятливого становища дитини вколективі.
Друга стадія — це наслідок низької психологічноїі педагогічної підготовки до шкільного навчання. У молодших школярівз’являються початкові форми негативного ставлення до норм і правил поведінки вдитячому колективі. Основною причиною цього є відсутність успіху в навчанні.
Третя і четверта стадії проявляються здебільшогов підлітковому віці, коли учні не мають можливості не мають можливостіреалізувати себе в групі тощо.
Дитина проходить через три стабільних виховнихсередовища: сім’я, дошкільний заклад і школа, кожне з яких створює чималосоціально-педагогічних ситуацій для її розвитку, що врешті-решт впливає нарівень успішності школяра.
Таким чином, можна зробити висновок, щопедагогічна занедбаність закладається як «фундамент» ще в ранньомудитинстві в дошкільному віці, і якщо не вживати заходів щодо її подолання, товона продовжує розвиватись і переходить на етап закріплення негативних рис іякостей у процесі шкільного навчання, і як наслідок це призводить до того, щошколяр не формується як суб’єкт навчальної діяльності.
Елементами педагогічної занедбаності, взалежності від перебігу навчальної діяльності учнів є [38, с.225]:
неоволодіння мінімально необхідними операціямитворчої діяльності, комбінування і використання у новій ситуації наявних знань,умінь і навичок;
небажання одержувати нові знання теоретичногохарактеру;
уникання труднощів творчої діяльності ;
пасивність у виконанні завдань підвищеноїскладності;
небажання оцінювати власні досягнення,удосконалювати набуті уміння і навички;
незасвоєння понять у системі.
Педагогічна занедбаність включає такі трикомпоненти:
по-перше: відхилення від норм поведінки таневиконання поставлених навчальних завдань, як наслідок проявами цього єнеуспішність, невстигання, важкість у навчанні. Тут особлива роль приділяєтьсявіковим особливостям учнів, їх індивідуальному досвіду;
по-друге: відставання у розвитку пам’яті,мислення, уяви, емоційно-вольових, етичних, рис і якостей особистості. Цепояснюється віковими особливостями учнів — нестійкість настрою, швидкастомлюваність, конфліктність тощо;
по-третє: це відхилення у ставленні педагогічнозанедбаних учнів до себе та до своїх власних можливостей, до однолітків,вчителів, а також батьків. Все це впливає на організацію навчальної діяльності.Тому вчителі педагогічну занедбаність визначають як непідготовленість до школи,нерозвиненість, неосвіченість та невихованість учня.
Систематична неуспішність веде до педагогічноїзанедбаності, під якою на сучасному етапі розвитку школи розуміють комплекснегативних якостей особистості, що суперечать вимогам школи, суспільства. Цеявище вкрай небажане та негативне явище з моральної, соціальної, економічноїпозиції. Неуспішність — складне та багатовимірне явище шкільної діяльності, щовимагає різносторонніх підходів при її вивченні та обґрунтуванні.
Причини труднощів у навчальній діяльностімолодших школярів у загальноосвітній школі розглядалися багатьма педагогами іпсихологами (М. Данилов, Н. Менчинська, Т. Власова, А. Леонтьєв, А. Смірнов, Л.Славіна, Ю. Бабанський та ін.). Вони вважали, що причинами неуспішності є
непідготовленість до шкільного навчання(соціальна і педагогічна занедбаність);
вади розумового розвитку;
вплив оточення.
У психолого-педагогічній літературі неуспішністьдітей молодшого шкільного віку пояснюють багатьма факторами:
недосконалістю навчального процесу;
нестачею підручників, наочних і дидактичнихматеріалів;
непідготовленістю вчителів індивідуальнопрацювати з такими учнями.
Педагоги, які необізнані з індивідуальними тапсихологічними особливостями розвитку таких дітей, тимчасове відставання унавчанні пояснюють патологічними процесами, а отже, не надають їмкваліфікованої педагогічної допомоги. Не використовують значні компенсаторніможливості дитячого організму, тому з кожним наступним роком такі учні дедалібільше відстають у розвитку.
Складність дослідження цієї проблемиобумовлюється тим, що причинами неуспішності водночас постають як педагогічніфактори, так і особливості психічного розвитку, і саме тому проблема маєвивчатися шляхом комплексного аналізу, визначення адекватних умов навчаннядидактично занедбаних учнів [42, с.12].
Часто неуспішність обумовлена недосконалістюпедагогічного процесу: програмні вимоги не дають змоги вчителеві довгий періодспинятися на тому чи іншому, важкому для учнів матеріалі У деяких школах незавжди регулюється та контролюється загальний обсяг домашніх завдань, виконанняяких потребує не лише наявності певних здібностей, а й ретельнішоїпрацездатності [42, с.16].
Відсутність спокійних і позитивних взаємин усім’ї, несприятливі умови навчання, негативно впливають на весь процес розвиткуособистості, її навчальну діяльність і поведінку. На жаль, часто трапляютьсявипадки антигуманного поводження батьків із своїми дітьми через негативніоцінки, невдачі в школі. Це породжує у дитини страх покарання, загальмовує їїрозумову діяльність і сприяє негативному ставленню до навчання.
Головне завдання вчителя — запобігтинеуспішності.
Різке погіршення успішності дітей викликане,насамперед, розходженнями між їх потенційними можливостями та вимогами, що до нихставляться, проте слід зазначити, що іноді вимоги бувають надто легкими і томуне активізують пізнавальну діяльність таких школярів.
Коли вони без особливих труднощів виконувализавдання у початкових класах, їх хвалили, в них сформувалася підвищена самооцінка.У підсумку, учні не звикли долати труднощів, легкі завдання не стимулювали їхпізнавальної активності. У середніх класах, де трудність засвоєння навчальногоматеріалу зросла, школярі, як і раніше продовжували працювати недостатньо, атому не досягали успіхів у навчанні.
Це викликало в них спочатку негативне ставленнядо вчителя, а згодом і до всієї навчальної діяльності. Замість того, щобпрацювати самостійно та долати труднощі в навчанні, вони трудилися все менше іменше. Розрив між знаннями та вимогами до них все зростав, зростало також інегативне ставлення до школи та навчання.
Таким чином, діти не реалізували своїхможливостей. Власне, для подолання вказаних недоліків необхідно враховуватипотенційні можливості учнів і давати їм адекватні завдання.
Розкриваючи сутність і особливості причинзанедбаності молодших школярів, слід зазначити, що в основі неуспішності лежитьне одна причина, а декілька, і що характерно — всі вони взаємопов’язані тадіють у комплексі.
Буває і так, що на первинну причину неуспішностінашаровуються нові, вторинні причини, і як наслідок це призводить до тривалоговідставання у навчанні.
Причини педагогічної занедбаності єрізноманітними за своїм характером, по-різному впливають на процес навчання йсамі школярі не однаково реагують на свою неуспішність.
Виділяють три групи причин педагогічноїзанедбаності [62, с.155-156].
Перша група:
низький педагогічний і культурний рівеньбатьків;
неблагополучна сім’я;
відсутність чіткої організації життя тадіяльності дитини в сім’ї;
порушення єдності вимог до дитини, їхпослідовності;
негативне ставлення до дитини, приниження їїгідності, фізичне покарання, надмірна опіка.
Друга група:
незнання педагогами особистості дитини, умоввиховання у сім’ї;
недостатня робота щодо психолого-педагогічноїпідготовки батьків дошкільників (молодших школярів);
низька індивідуальна робота щодо усуненнявідхилень у поведінці, етичному вихованні та розвитку дітей;
недосконалість навчально-виховного процесу;
педагогічна некомпетентність вчителя.
Третя група:
вади в загальному розвитку дитини;
генотип;
стан здоров’я;
психоемоційний стан;
внутрішня позиція;
рівень активності при взаємодії із навколишнімсередовищем.
Так як явище педагогічної занедбаностівзаємопов’язане з неуспішністю, розглянемо класифікацію причин неуспішності.
Так, наприклад, А. Гельмонт своїм завданнямвбачав співвіднесення причини неуспішності з її категоріями. Ним виділеніпричини трьох категорій неуспішності: глибокого і загального відставання (Ікатегорія), часткової, але стійкої неуспішності (ІІ категорія), епізодичноїнеуспішності (ІІІ категорія).
Зазначимо причини першої категорії:
низький рівень попередньої підготовки учня донавчальної діяльності;
вади фізичного розвитку;
недоліки виховання;
слабкий розумовий розвиток.
Для другої категорії притаманними є такіпричини:
недопрацювання вчителем у попередніх класах щодоформування у школярів адекватних способів організації навчальної діяльності;
недостатній пізнавальний інтерес учня допредмету, що вивчається;
слабка воля до подолання труднощів.
Причини третьої категорії:
недоліки в методиці викладання навчальногопредмету;
формалізм у засвоєнні нових знань;
слабкий поточний контроль;
невміння зосередитись на об’єкті, предметі, щовивчається;
нерегулярне виконання домашніх завдань.
Ближче до всіх до вирішення завдань описусистеми причинно-наслідкових зв’язків неуспішності, що відповідає теоретичнимвимогам, підійшов Ю. Бабанський [10].
До внутрішніх причин неуспішності він виділив:
дефекти здоров’я дітей, їх розвитку;
недостатній об’єм знань, умінь і навичок.
Зовнішніми причинами неуспішності є:
недоліки дидактичних і виховних дій;
причини організаційно-педагогічного характеру(організація педагогічного процесу в школі, матеріальна база);
недоліки навчальних планів, програм.
Також Ю. Бабанський виділяє умови, якими слідкеруватися в організації навчання:
І. Умови внутрішнього плану:
особливості психологічного розвитку школяра;
рівень сформованості навичок організаціїнавчальної діяльності.
ІІ. Умови зовнішнього плану:
побутові умови;
особливості виховання у сім’ї;
особливості навчання і виховання у школі.
Спроби згрупувати причини неуспішностіпредставлені автором П. Борисовим. Він розглядає три групи причин:
а) загально-педагогічні:
недотримання принципів і правил дидактики ворганізації процесу навчання;
недооцінка ролі позакласної та позашкільноїроботи з дітьми.
б) психофізіологічні:
порушення нормального фізичного розвитку дітей;
порушення інтелектуального розвитку дітей.
в) соціально-економічні:
матеріальна база школи;
низький рівень дошкільного виховання дітей;
культурний рівень батьків;
компетентність вчителів.
Таким чином, класифікація причин педагогічноїзанедбаності (неуспішності) має за мету показати не лише різні підходи до їїпобудови, але й зазначити головне і спільне, що є притаманне вище зазначеномуявищу.
Зокрема, педагогічна занедбаність може такожрозглядатися через певні форми, які відображають ступінь і характерзанедбаності.
Перша форма — несформованість елементів інавичок навчальної діяльності. Причиною цього є індивідуальні особливостіінтелектуального розвитку, недоліки в розвитку пам’яті, неуважність,невпевненість, занижена самооцінка.
Друга форма — несформованість мотиваціїнавчання. Причиною цього може бути неадекватна оцінка навчальної діяльності,міжособистісні стосунки.
Третя форма — нездатність довільної регуляціїуваги, навчальної діяльності. Недоліки виховання і навчання в сім’ї,дошкільному закладі, школі — ось причина такого явища.
Під труднощами навчальної діяльності молодшихшколярів С. Костроміна розуміє [45, с.128]:
пропуск букв у письмових роботах;
орфографічні помилки, при знанні правил;
неуважність;
труднощі при розв’язанні математичних завдань;
труднощі при переказі тексту;
невміння правильно та раціонально організовуватинавчальний час у поєднанні з поза навчальною діяльністю;
невміння виділяти головне та суттєве призасвоєнні нового матеріалу;
трудності у виконанні завдань творчогохарактеру, які вимагають застосування знань у нових, незвичних умовах.
Характеризуючи педагогічну занедбаність молодшихшколярів зазначимо, ознаки відставань, що проявляються у навчальних предметах,які вимагають творчої діяльності та активності.
Учень не може сказати в чому полягає трудністьзавдання, охарактеризувати план його вирішення, розв’язати це завданнясамостійно чи відповісти на запитання вчителя, щодо виконання, що нового віндізнався із нього.
Учень не задає запитань по суті того, щовивчається, не працює з додатковими джерелами із метою пошуку цікавої, ще невивченої інформації.
Школяр не активний і відволікає свою увагу вході пояснення нового матеріалу чи закріплення раніше вивченого.
Не реагує емоційно (мімікою, жестами) на успіхита невдачі, не може дати оцінку власних дій, вчинків.
Учень не може пояснити мету виконаної нимвправи, навести приклад, зробити певні узагальнення. Не перевіряє отримані нимрезультати та хід виконання роботи.
Не може відтворити визначень, понять, правил,відійти від готового тексту, щоб висловити власну думку.
Системою показників успішності є:
по-перше: робити хоча б один опосередкованийвисновок, комбінувати наявні знання, уміння та навички при набутті нових знань;
по-друге: застосовувати нові знання, уміння інавички до невідомої ситуації, комбінуючи, формулюючи певні узагальнення,висновки;
по-третє: прагнути знань теоретичного характеру,до самостійного пошуку необхідної інформації;
по-четверте: активно долати труднощі в процесінавчання;
по-п’яте: прагнути оцінки власних досягнень внавчальній діяльності.
Критеріями оцінки педагогічної занедбаностімолодших школярів є [60, с.101-102]:
характер динаміки занедбаності (кількісна,інтегративна);
вираженість ознак занедбаності (нерозвиненістьсоціально-комунікативних якостей, низька здібність до оволодіння соціальнихролей);
загальна неуспішність;
рівень середовища адаптації (сім’я, школа,дошкільний заклад тощо);
рівень оволодіння соціально-значущою діяльністю(рольова гра, навчання).
Отже, педагогічна занедбаність — це стан, якийпротилежний розвитку, освіті, навчанню, а це: відсутність необхідного запасузнань, слабке оволодіння способами і прийомами їх набуття, а отже, як наслідок- неуспішність у навчанні. Важливо звернути увагу на явище педагогічноїзанедбаності з врахуванням специфіки даної проблеми. І саме систематичність увивченні та вирішенні завдань неуспішності — ось першочергове завдання шкільноїосвіти, зокрема дидактики. Усю сутність педагогічної занедбаності слідрозглядати в єдності всіх ознак, причин, явищ, критеріїв, форм її прояву внавчанні.
Таким чином, педагогічна занедбаність виникаєтам, де не створюються умови для повноцінного розвитку та індивідуалізаціїкожної особистості молодшого школяра: оточуюче середовище, а це перш за все,батьки і вчителі, в значній мірі, впливають на рівень навчання, успішностіучнів, — на формування особистості дитини як суб’єкта навчально-виховногопроцесу.
Важливо допомагати кожному реалізувати себе врізних видах діяльності, враховуючи принципи індивідуалізації та врахуваннявікових особливостей кожного учня.
Розділ ІІ. Теоретико-методичні засадиподолання педагогічної занедбаності в процесі учбової діяльності2.1 Шляхи подолання педагогічноїзанедбаності молодших школярів в процесі навчання масової початкової школи
На відміну від того, що проблема педагогічноїзанедбаності є не досить вивченою, все ж чимало досягнень зроблено привизначенні конкретних шляхів її подолання в процесі навчання молодших школярів.
Сучасна дидактика щодо подолання занедбаностіпропонує такі шляхи її усунення:
педагогічна профілактика;
педагогічна діагностика;
педагогічна терапія;
виховна дія.
Розглянемо ці шляхи більш детально.
Педагогічна профілактика — це система попередніхзаходів, пов’язаних із усуненням зовнішніх причин, факторів і умов, щовикликають певні недоліки в розвитку дітей. Це пошуки оптимальних педагогічнихсистем, в тому числі використання активних форм і методів навчання, новихпедагогічних технологій, проблемного та програмованого навчання, інформатизаціяпедагогічної діяльності. Ю. Бабанським для такої профілактики булазапропонована концепція оптимізації навчально-виховного процесу [60, с.117].
Загальні принципи профілактики та корекціїпедагогічної занедбаності школярів згідно даної концепції [60, с.117]:
Комплексний підхід до діагностики, оптимізації ікорекції.
Врахування вікових та індивідуальнихособливостей дітей і специфіки розвитку у них занедбаності.
Орієнтація на гармонізацію розвитку особистості.
Єдність і взаємодоповнюваність психологічних іпедагогічних методів.
Диференційований підхід.
Рання профілактика занедбаності безпосередньопов’язана з якістю навчально-виховного процесу, і тому відображаєзагальнопедагогічний характер. В залежності від вікових особливостей дітейвиділяють чотири групи методів профілактики [60, с.118]:
І. Стимулювання і мотиваціянавчально-пізнавальної та ігрової діяльності:
створення ситуації емоційного переживання;
пізнавальні ігри;
створення ситуації з опорою на життєвий досвід;
створення ситуації успіху внавчально-пізнавальній та ігровій діяльності.
ІІ. Організація життя та діяльності дитячого колективу:
створення ситуації особистісної та груповоїперспективи;
колективні ігри;
вироблення колективно-єдиних вимог;
колективні змагання;
колективне самообслуговування.
ІІІ. Спілкування і взаємодія в різних ситуаціях:
педагогічна вимога;
переконання;
довіра;
осуд;
аналіз вчинків;
розв’язання конфліктних ситуацій.
ІV. Психолого-педагогічнийвплив і стимулювання активності дитини:
приклад, пояснення;
очікування радості;
виховання самоповаги;
вимогливість.
Педагогічна діагностика — це системний контрольі оцінка результатів навчання, своєчасне виявлення недоліків у засвоєннінавчального матеріалу, що спрямовано на підвищення ефективності цілісногопедагогічного процесу. Метою педагогічної діагностики є виявлення ознак іпроявів педагогічної занедбаності школярів, визначення шляхів і способівпрофілактики і корекції, прогнозування подальшого розвитку дитини [60, с.110].
Методичними критеріями комплексної діагностикизанедбаності в дитячому віці є:
виявлення домінуючих тенденцій, виявлення рівнярозвитку;
діагностика цілісної індивідуальності;
єдність прогностичних та діагностичних функцій.
Діагностико значимими ознаками педагогічноїзанедбаності є:
неадекватна самооцінка;
низький соціальний статус;
неуспішність у навчальній діяльності;
неадекватна поведінка в соціальних ситуаціях.
Педагогічна терапія — заходи щодо усуненнявідставань у навчанні. Це можуть бути індивідуальні, додаткові заняття.
Виховна дія. Оскільки неуспішність частопов’язана з недоліками у вихованні, то з занедбаними учнями слід проводитиіндивідуальну виховну роботу, яка включає і роботу з батьками.
Педагогікою накопичений значний досвід щодоподолання неуспішності. Аналіз різноманітних практичних заходів дозволяєвиявити деякі принципові положення.
На перший план в роботі з неуспішними школярамивисуваються виховні та розвивальні педагогічні дії. Метою роботи з такимиучнями є не лише «заповнення» прогалин у навчанні, але й одночаснорозвиток їх пізнавальної самостійності.
Отже, розробка шляхів вдосконаленнянавчально-виховного процесу, як правило полягає у створенні сприятливих умовдля навчання і виховання занедбаних школярів. Розробляються також окремізаходи, що розповсюджуються на всіх учнів; вони служать для загальногополіпшення умов навчання. Сюди відносяться пропозиції до покращення обліку таконтролю, рекомендації щодо способів активізації діяльності учнів і їхсамостійності, посилення творчих елементів у ній, стимулювання розвиткуінтересів тощо.
Позитивними є ідеї щодо постановки перед учнямитаких завдань, в яких би вони досягнули успіху.
Від успіху, навіть незначного, може бутипрокладений «місток» до позитивного відношення до навчання. З цієюметою використовують ігрову та практичну діяльність.
Щоденне вивчення учнів, постійна підтримка,стимулювання їх зусиль — важлива умова попередження неуспішності. Об’єктамививчення виступають навички навчальної діяльності школярів, рівень розвитку їхмислення та пам’яті, стан здоров’я, побутові умови, вплив оточуючогосередовища. У психологічних роботах об’єктами вивчення виступають також самооцінкаучнів, стосунки в колективі, ставлення до вчителя і до школи [88; 89; 9; 10].
Вивчення учнів слід вести на основіспостережень, з допомогою анкетувань, бесід із батьками та школярами. Зокрема,вчителі, перевагу надають спостереженню, ефективність цього методу зазначаласьще педагогами та психологами А. Бударним, А. Гельмінтом тощо.
Аналізуючи розроблені в науці та практиці засобипопередження неуспішності, зазначимо конкретні форми організації роботи ззанедбаними школярами. Дидактикою розроблено цілий ряд заходів щодо покращенняумов навчання в школі: одні з них реалізовуються на уроці (індивідуальна,групова форма), інші — в позаурочний час (різного виду додаткові заняття).Зокрема, широко розповсюдженими були класи вирівнювання, навчання в яких велосьза окремою програмою з врахуванням вимог і особливостей розвитку таких учнів.На сучасному етапі ці класи є поодинокими і називаються вони класамиоздоровлення або оздоровчі класи. Щодо впровадження таких класів, то 85 %опитуваних вчителів початкових класів ставляться до них негативно, мотивуючидумки тим, що у звичайному класі дитина не відчуває себе іншою і слабшою, навідміну від класів оздоровлення, де діти розуміють свою відмінність від іншихвстигаючих учнів.
Одним із ефективних шляхів подолання неуспішностіє індивідуалізація навчання на уроці. Індивідуалізація стосується змісту роботиучнів, дозування навчального матеріалу та характеру їх навчальної діяльності.Для слабких учнів рекомендуються картки з індивідуальними завданнями, окремаметодика аналізу помилок у письмових роботах. Зокрема, під час самостійноїроботи на уроці завдання таким учням слід ділити на етапи, більш ґрунтовно,осмислено давати інструктаж до виконання завдань.
Індивідуалізація досягається також із допомогоюпрограмованих посібників.
Що стосується опитування невстигаючих учнів, торекомендується давати їм більше часу на обдумування, при цьому можнавикористовувати допоміжні засоби навчання: план, схеми, плакати, алгоритми.Опитування таких учнів слід поєднувати з самостійною роботою інших школярів,щоб індивідуально працювати з невстигаючим учнем, при потребі використовуватинавідні слова, запитання.
Чимала увага в педагогічній літературі зверненащодо диференційованої роботи вчителя на уроці з тимчасовими групами учнів.Виділяють три групи учнів: слабкі, середні та сильні. Завдання вчителя полягаєне лише в тому, щоб «підтягнути» в навчанні слабких учнів до певногорівня, але й в тому, щоб надати посильні завдання щодо рівня складностісереднім та сильним школярам. Під час уроку організовується самостійна роботапо групах і учні приступають до виконання різного рівня складності завдань.
Вчитель надає індивідуальну допомогу щонайпершеслабким учням. На кінцевому етапі виконання завдань вони виступають зі звітомпор виконану роботу, формулюють певні висновки, узагальнення, звертаючи увагуна позитивні та негативні сторони під час виконання запропонованих завдань.
Слід зазначити, що такі групи носять тимчасовийхарактер і перехід з однієї групи в іншу проводиться за бажанням самих дітей, атакож із врахуванням вчителем рівня успішності в навчанні кожного учня.
Що стосується диференціації домашніх завдань дляневстигаючих школярів, то використовують програмовані посібники, створенняпроблемних ситуацій та індивідуалізація домашніх завдань.
Ще одним важливим питанням залишається все жтаки обов’язкове відвідування груп продовженого дня.
Висувають вимоги вчителів щодо удосконаленнянавчальних програм і підручників. Підручники повинні містити: мінімумпрограмованого матеріалу, основний матеріал у повній мірі, завдання логічногота творчого характеру.
Слід зазначити, що ефективним шляхомпопередження неуспішності є підвищення кваліфікації вчителів, їх періодичнаатестація. Підвищення рівня методичної, загально-педагогічної і психологічної підготовкивчителів щодо роботи з невстигаючими школярами. Проведення лекцій, семінарівщодо впровадження позитивних способів та засобів щодо навчання дітей даноїкатегорії.
Для попередження неуспішності основне значеннямає своєчасне виявлення причин неуспішності та їх усунення .
Якщо у молодших класах у дитини не виробилисянавики та бажання вчитися, то корекція занедбаності відбуватиметься зтруднощами, тому, що у дитини сформувалося негативне ставлення до навчання, немає свідомих знань, не сформовано навички та вміння навчальної діяльності. Уцьому випадку слід безпосередньо щодо окремого учня визначити причини, якібезпосередньо передували отриманню ним незадовільних оцінок і могли вплинути найого успішність.
Це можуть бути: пропуск пропускання уроків,невиконання домашніх завдань, неактивність, неуважність на уроці тощо.
Корекція неуспішності молодших школярів повиннавідбуватися із врахуванням зовнішніх та внутрішніх факторів, що впливають нанеї. Вчитель, аналізуючи сутність причин, що викликають неуспішність івідставання у навчанні учнів молодшого шкільного віку обирає ті, які єпритаманними та індивідуальними для конкретного учня.
Опираючись на результати свого аналізу, визначаєті шляхи та способи, які будуть ефективно сприяти усуненню неуспішності.
Рекомендації вчителя батькам невстигаючих учнівзводяться до наступного:
формувати в дітей бажання читати та пізнаватинове;
проводити максимум вільного часу з дітьми;
обговорювати з ними їх успіхи та невдачі вшколі;
додатково займатися, виконуючи різного видувправи та завдання;
підтримувати та вірити в успіхи свої дітей.
Що стосується ролі вчителя щодо усуненнязанедбаності школярів, то вона полягає ще й у використанні таких корекційних таефективних методів як:
наочні опори в навчанні;
ігрові форми навчально-пізнавальної діяльності;
поетапне формування розумових дій;
випереджувальне консультування перед вивченнямважких для сприймання тем.
Види завдань для, вчителя, які пов’язані зподоланням неуспішності в окремих учнів класу, запропоновані Ю. Гільбухом:
Усвідомлене з’ясування конкретних причинивідставання для того, щоб врахувати їх при відборі корекційних дій та заходів.
Вивчення рівня сформованості пізнавальногоінтересу до вивчення навчальних предметів.
Використання в процесі навчання завдань різногорівня складності.
Використання завдань і вправ пізнавального татворчого характеру.
Проте найдієвішим профілактичним засобомкорекції та ліквідації педагогічної занедбаності є класова диференціація, атакож індивідуалізація навчально-виховного процесу.
Отже, нами зазначені різні шляхи подоланняпедагогічної занедбаності учнів молодшого шкільного віку. Кожен із них єструктурним компонентом цілої, єдиної системи щодо усунення явища неуспішності.Власне, удосконалення навчально-виховного процесу, використання різних форм ізасобів, співпраця з сім’єю занедбаних учнів допомагає вчителеві правильнометодично та дидактично організувати роботу на уроці.
Тому не слід покладати лише на вчителя усюроботу з такими учнями, — при цьому необхідна допомога батьків.2.2 Технологія експерименту
Вивчення, аналіз та узагальнення теоретичнихоснов досліджуваної проблеми, результати яких наведені нами в першому розділімагістерської роботи, дозволили сформулювати робочу гіпотезу: система пропонованихдидактичних умов подолання педагогічної занедбаності оптимально сприятимерозвитку пізнавальних інтересів учнів молодшого шкільного віку та подоланню уних явища педагогічної занедбаності.
Важливою умовою подолання педагогічноїзанедбаності є побудова такої ефективної системи навчання, яка буде враховуватипсихолого-педагогічні особливості невстигаючих школярів, рівень їх розвитку, атакож і специфіку навчання таких дітей, використання вправ і завдань, якізабезпечуватимуть всебічну їх підготовку до навчання в старших класах,вирівнювання рівня їх успішності до рівня встигаючих учнів.
Проведений аналіз наукової літератури вказує нате, що проблема педагогічної занедбаності завжди була і є актуальною як длясамої педагогіки, так і психології, а також для методик початкового навчання.Саме тому вона найбільш досліджувана в Ю. Бабанського, В. Цетлін, В.Сухомлинського та ін.
Прагнення відшукати ефективних прийомів, шляхівподолання неуспішності потребує пильного ставлення до особистості занедбаногошколяра, враховувати в процесі навчання його вікові та індивідуальніособливості.
Зазначимо результати дослідження на кожному зйого етапів.
На констатувальному етапі дослідження, вивченняосновних психолого-педагогічних і методичних проблем педагогічної занедбаностімолодших школярів проводилось шляхом використання методів соціологічногоопитування. А саме анкетування (зміст анкет див. Додаток А), інтерв’ювання табесіди.
В ході проведеного опитування було обстеженотакі групи респондентів:
1) вчителі початкової ланки освіти (120);
2) вчителі-студенти заочної форми навчання;
3) студенти факультету ПВПК Тернопільськогонаціонального педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (60);
4) учні початкових класів (60);
5) батьки опитуваних дітей (48).
Для кожної з груп надавалися питальники анкетщодо визначення сутності проблеми занедбаності учнів.
Щоб підтвердити робочу гіпотезу наконстатувальному етапі, під час проведення анкетування серед вчителівпочаткових класів, нашими основними завданнями були:
визначення рівня обізнаності вчителів з даноюпроблемою;
з’ясування актуальності проблеми занедбаностішколярів на сучасному етапі;
визначення причин і ефективних прийомів, заходівщодо подолання педагогічної занедбаності учнів молодшого шкільного віку.
В анкетуванні брали участь вчителі початковихкласів шкіл м. Тернополя, м. Чорткова, а також шкіл Тернопільської області таінших областей.
Зокрема, вчителі щороку стикаються із явищемнеуспішності школярів. На запитання «Чи є у вашому класі педагогічнозанедбані діти?» 78,5 % респондентів відповіли позитивно, лише 11,5 %опитуваних зазначили, що таких учнів у їхньому класі немає. Дану проблемузанедбаності школярів вважають актуальною на сучасному етапі (93,5 %) мотивуючице тим, що батьки не співпрацюють із школою; діти залишені поза увагою як самихбатьків, так і вчителів; збільшується кількість дітей, які потрапляють докатегорії занедбаних в силу різних причин та обставин.
Як зазначалось у першому розділі магістерськоїроботи, дана проблема характеризується певними причинами. В результатіанкетування були отримані такі результати щодо визначення причин педагогічноїзанедбаності школярів:
недосконалість навчально-виховного процесу (68,8%);
навчання і виховання дітей у сім’ї (90 %);
вади в загальному розвитку дітей (98,7 %);
вплив навколишнього середовища (85,5 %).
/>
Отже, вчителеві слід звертати увагу на кожну зцих причин, розв’язувати їх в системі з врахуванням особистості невстигаючогоучня.
Також викликало розгубленість у вчителівзапитання щодо визначення їх співпраці з сім’єю занедбаного школяра. Зокремабуло зазначено такі прояви:
взагалі не співпрацюю (54,2 %);
співпрацюю для «галочки» (10 %);
залежно від успіхів і неуспіхів самого учня (28%);
вважаю це не ефективним (7,8 %).
Види робіт, які використовуються вчителемпочаткових класів у навчально-виховному процесі в роботі з занедбанимишколярами були зазначені і:
а) диференційований підхід (35 %). Цевикористання в процесі навчання різнорівневих завдань і вправ, починаючи віднайлегших і закінчуючи завданнями підвищеної складності.
б) індивідуальний підхід (44,5 %). Він включає всебе, перш за все, педагогічну діагностику індивідуальних і вікових особливостейдитини, реальну оцінку можливостей, здібностей, з’ясування перспективи їїрозвитку та конкретних цілей і завдань навчання. Визначення кількості вправ ізавдань для виконання, які повинні виконати учні під час уроку. Наданнявчителем різносторонньої індивідуальної педагогічної допомоги невстигаючимшколярам з метою підвищити якість засвоєння навчальної програми. Індивідуальнийпідхід забезпечує правильний відбір методів і прийомів навчання, орієнтуючисьна зону найближчого розвитку учня.
в) співпраця школи та сім’ї (15 %).
Звертають увагу й на те, що батьки майже нецікавляться успіхами невстигаючого учня, не має підтримки з боку сім’ї такоїдитини.
Обґрунтованими та цілісними були відповідівчителів початкових класів щодо визначення їх думок і пропозицій щодовпровадження окремих класів, які зараз називають класи-оздоровчі (класиоздоровлення), де навчаються діти, які відчувають певні труднощі в навчанні зодного чи декількох предметів. Власне, до цього періоду, буликласи-реабілітаційні або класи вирівнювання, які вели досить ґрунтовну тацілісну навчально-виховну підготовку дітей із труднощами в навчанні. Незважаючина те, що в кожному класі є учні, які не встигають у навчанні, і це явище є непоодиноким, все ж 96,9 % опитуваних респондентів негативно ставляться довпровадження таких класів, мотивуючи це так:
дитина в такому класі відчуває себе гіршою віддітей, що навчаються у звичайному класі;
у звичайному класі є діти, які є взірцями унавчанні для тих, хто відчуває певні труднощі та не успіхи;
слабші учні повинні «підтягуватись» унавчанні орієнтуватись на успіх усіх учнів класу;
впровадження таких класів принижуватиме гідністьсамої дитини.
Власне такі думки були непоодинокими. Ворганізації навчання педагогічно занедбаних школярів рекомендують організуватитак роботу на уроці, щоб забезпечувати кожному учневі оптимальні умови длянавчання і розвитку. Але в жодному випадку не слід ділити школярів навстигаючих та невстигаючих, не робити різниці між ними.
У роботі щодо усунення неуспішності серед учнівмолодшого шкільного віку вчителі використовують такі методичні матеріали:
а) журнальні публікації (12 %);
б) газетні матеріали (24,5 %);
в) психологічна література (28,2 %);
г) спеціальна педагогічна література (34,9 %).
Проте, проблема педагогічної занедбаностівимагає більшої обізнаності серед вчителів початкової ланки освіти. Зокрема,викликають труднощі такі питання у роботі з дітьми даної категорії. А саме:
1. Немає досить спеціальної педагогічноїлітератури щодо роботи з дітьми, у яких є вади здоров’я.
2. Бар’єр, які діти психологічно ставлять і нехочуть співпрацювати з вчителем.
3. Небажання самих батьків співпрацювати зішколою.
4. Робота з батьками дітей із неблагополучнихсімей.
5. Труднощі викликає також нерозуміння батькамисуті самої занедбаності та нехтування її подоланням.
Власне, опитування студентів, майбутніх вчителівпочаткових класів, дає можливість стверджувати, що майже кожен другий із них,на активних педагогічних практиках стикалися із невстигаючими учнями,проводивши з ними додаткові заняття, різноманітні види та форми індивідуальноїта диференційованої допомоги.
Аналізуючи відповіді батьків, можна зробититакий висновок: батьки (78 %) вважають, що основне завдання у навчанні івихованні дітей покладено на самого вчителя, і лише 12 % опитуваних готовіспівпрацювати з вчителем. Успіхами та невдачами власних дітей цікавляться лише28,3 % батьків, а основним успіхами в навчанні дітей вважають отриманняпозитивних оцінок, а не якість самих знань
Власне, батьки також відчувають труднощі внавчанні та вихованні особистості невстигаючого учня. Важкість полягає унизькій педагогічній обізнаності, — як саме працювати в даній ситуації з такоюдитиною.
Відповіді батьків невстигаючих школярів вказуютьтакож і на те, що дитина, найчастіше, щоб уникнути труднощів у навчанні,пристосовується всіма можливими способами до шкільної системи. А в самихбатьків немає часу та можливостей додатково займатися із дитиною, покладаючивсе на плечі вчителя.
Проте, внаслідок проведеного анкетування середучнів початкових класів були отримані такі результати.
Навчальні предмети, які подобаються самим учням- це математика (68 %), а також читання (32 %). Ці уроки викликають в учнівінтерес, їх цікаво проводить вчитель, матеріал чіткий та зрозумілий. Контрольнізаміри успішності учнів початкових класів свідчать, що саме з цих предметів вучнів формуються чіткі уявлення, поняття, а також спостерігається розумінняфактичного матеріалу. Навчальними предметами, які викликають труднощі унавчанні, за визначенням самих учнів є англійська мова (65 %), «Я іУкраїна» (35 %). Контрольні заміри неуспішності свідчать, що саме з цихпредметів спостерігається в учнів нерозуміння фактичного матеріалу, важкість уйого засвоєнні.
Учнями були названі і причини невстигання унавчанні:
небажання вчитися (22,1 %);
нерозуміння навчального матеріалу (25 %);
неуважність (35 %);
лінивство (16,9 %).
Особливо цікавим запитанням було для учнів:«Щоб ви порадили однокласникам, які не встигають у навчанні?». Учні,які встигають, радили наступне:
слухати пояснення вчителя (16,3 %);
готуватись до уроків (24 %);
бути уважним, старанним (21,5 %);
більше читати (12 %);
додатково займатися із тих предметів, яківикликають труднощі (33 %).
Невстигаючі учні спрямували власні поради не наоднокласників, а на вчителя:
увага вчителя (27,8 %);
індивідуальна допомога (72,2 %).
Ґрунтуючись на результатах дослідження під часопитування різних груп респонденті, власних даних можна попередньо окреслититакі основні заходи та тенденції в запобіганні педагогічної занедбаності учнівмолодшого шкільного віку:
1. Профілактика типових причин педагогічноїзанедбаності.
2. Широке ознайомлення вчителів із типовимипричинами неуспішності, засобами запобігання та подолання невстигання учнів упроцесі навчання.
3. Педагогічно-психологічний всеобуч батьківпедагогічно занедбаних дітей, специфіки роботи з такою категорією дітей.
4. Забезпечення єдності дій усього педагогічногоколективу щодо вирішення проблеми неуспішності в сучасній школі.
5. Проведення психолого-педагогічної діагностикимайбутніх першокласників.
6. Узагальнення передового педагогічного досвідуроботи з запобігання неуспішності та його широке обговорення та впровадження впрактику.
На основі даних опитування можна стверджуватинаступне: вчителям початкових класів слід знати те, що низька якістьвикладання, невміння організовувати активну навчальну діяльність школярів ікерівництво нею, негативне ставлення до учнів, несприятливий психологічнийклімат у класі часто породжують явище педагогічної занедбаності.
На формувальному етапі дослідження нами булавизначена система роботи щодо визначення труднощів у навчанні та відповідних їмпсихолого-педагогічних причин, також конкретних шляхів їх подолання іобґрунтування їх ефективності.
Експериментальне дослідження проводились ізпедагогічно занедбаними учнями Тернопільської ЗОШ №№ 19, 23, 27 (зокрема в 2класах). На уроках рідної мови були визначені такі труднощі у навчанні тапричини, що породжують їх (відвідування та аналіз занять, навчальні тести,тестування):
1. Пропуск букв в письмових роботах. Це явищемає декілька причин: низький рівень фонемного слуху, слабка концентрація уваги,несформованість прийомів самоконтролю.
2. Орфографічні помилки, які пов’язані знезнанням певних правил. Причиною цього є: низький рівень розвитку уваги,несформованість прийомів навчальної діяльності, низький рівень розвиткукороткочасної пам’яті, слабкий розвиток фонематичного слуху.
3. Труднощі при переказі тексту. Причини:несформованість уміння планувати свої дії, низький рівень мовного розвитку таобразного мислення, занижена самооцінка.
4. Важкість у первинному сприйманні матеріалу.Нами визначені такі причини: слабка концентрація уваги, несформованістьприйомів навчальної діяльності, низький рівень розвитку сприймання та пам’яті.
5. Невміння списувати за зразком. Причиною цьогоявища є: низька швидкість протікання психічних процесів, несформованістьприйомів навчальної діяльності.
6. Невиконання завдань без докладного поясненнявчителя. Це пов’язано з низьким рівнем розвитку пізнавальної активності,мимовільного запам’ятовування, а також низьким рівнем зосередженості таактивності.
7. Невідтворення матеріалу, вивченого напопередньому уроці. Причини: низький рівень розвитку пам’яті, уваги,несформованість способів навчальної діяльності, невміння творчо і активномислити.
8. Небажання виконання завдань, без їхстимулювання та активізації досвіду учнів. Причиною цього є несформованістьспособів організації навчальної діяльності.
9. Нерозуміння фактичного матеріалу:несформованість елементарних понять, уявлень, несформованість пізнавальнихінтересів.
10. Невміння працювати самостійно та творчо.Причиною цього є несформованість пізнавальних інтересів, нерозвиненість вміннясамостійного та творчого мислення.
Дидактичними умовами подолання педагогічноїзанедбаності дітей молодшого шкільного віку, які обґрунтовані нашому науковомудослідженні це:
а) забезпечення індивідуального тадиференційованого підходу до педагогічно занедбаних учнів через цілеспрямованевикористання системи дидактичних вправ: репродуктивних, розвивальних і творчих.
б) самостійна і творча діяльність, їїспрямування на формування пізнавального інтересу до навчання у педагогічнозанедбаних учнів.
Внаслідок визначення найтиповіших труднощів іпричин, що їх викликають, нами були апробовані деякі прийоми індивідуальноїроботи (на основі диференціації) з учнями, у яких причинами педагогічноїзанедбаності були: нерозвиненість творчої діяльності та низький рівеньпізнавальних інтересів.
Робота проводилась із 10 другокласниками різнихшкіл. Продемонструємо її на конкретному прикладі. Учень виконував завдання припідтримці вчителя. Вибір завдань, організація їх виконання і перевірка булипідпорядковані таким цілям: викликати інтерес до навчального предмета тастимулювати творчу діяльність і самостійність. Робота була організована такимчином. Протягом 3-4 місяців учень, у якого спостерігалася нерозвиненістьтворчої діяльності та низький рівень пізнавальних інтересів, одержував відвчителя ряд індивідуальних завдань. Кожне з завдань, які виконувались ним булиобов’язково обґрунтовані та вмотивовані з допомогою вербальної оцінки. Всізавдання за принципом — від простого до складного.
Всього було запропоновано 4 завдання. Сутьпершого завдання полягала в тому, щоб взяти підручник із мови, вибрати з ньоговсе те, що є цікавим самому учневі (потрібно було вибирати з того матеріалу,який пройдено за навчальною програмою). Даючи це завдання, вчитель вмотивувавйого тим, що в класі буде проведено повторення вивченого матеріалу.Невстигаючому учневі особливо було до вподоби завдання із малюнками, хоч він іне знав як їх виконувати. Його приваблював сам малюнок, різнобарв’я кольорів.
Друге завдання полягало в тому, щоб дозапропонованого заголовку підібрати відповідні малюнки, при чому необхідніпідручники пропонував сам вчитель. Виконане завдання вказувало на те, що ученьпідбирав малюнки за головною суттєвою ознакою. Мотивувалося це завдання тим,щоб віднайти той малюнок, який найкраще відповідатиме запропонованомузаголовку. Це стимулювало творчий пошук дитини.
Досвід показує, що якщо перші завданнядобросовісно виконані учнем, то він активно включається у роботу щодо виконаннянаступного завдання. Основне — не примушувати дитину виконувати це завдання назавтра, а давати їх на довший період.
У третьому завданні учневі було запропоновано допевних малюнків скласти по 1-2 речення, які були складені учнем, короткі зазмістом, але відповідали запропонованому малюнку.
Суть четвертого завдання полягала в тому, щобучень самостійно підібрав сюжетний малюнок без допомоги вчителя, і на йогооснові склав невеличку розповідь до 5-6 речень. Тобто вчитель вже не допомагавучневі, не пропонував готових завдань, а організував роботу так, щоб ученьсамостійно віднайшов його.
З педагогічної точки зору це важливо тому, щоучень вирішує завдання за власною ініціативною діяльністю, сам долає труднощі.Він починає вірити у власні сили та можливості подолання труднощів. Ученьзачитує підготовлений твір спочатку вчителеві, висловлює власні думки і лишепісля того, як він буде готовий психологічно — зачитує його перед усім класом.
Тут важлива підтримка не самого вчителя, аусього класного колективу, вміння правильно організувати цей етап на уроці. Післятакої індивідуальної роботи в даного учня спостерігалося зацікавлення на урокахрідної мови, особливо активно школяр висловлював власні думки та судження.Результати індивідуальної роботи такого плану проілюстровані в Додатку Г.
Що стосується розвитку пізнавальних інтересів татворчої діяльності учнів, нами були апробовані різні види завдань і вправ, якіподані в додатках, саме творчого характеру.
Кожне із завдань пропонувалось учням ізврахуванням їх індивідуальних і психологічних особливостей. Види завдань, якібули використані в ході експериментального дослідження (див. Додаток Б):
а) репродуктивні — відтворення фактичних знань,орієнтування на досвід дітей;
б) розвивальні — на розвиток психічних процесів;
в) творчі — розвиток вмінь та навичок діяльностів нестандартних ситуаціях, розвиток самостійності учнів.
Спочатку школярі виконували завданнярепродуктивного характеру, здебільшого такі, які є відомими їм. І труднощів, яктаких, при виконанні вправ у них не виникало.
При виконанні завдань розвивального типу школяріхоч виконували їх з певними зусиллями, проте вони викликали в них позитивніемоції, радість від пізнання.
Що стосується завдань творчого характеру, топісля кількаразового їх розв’язання (учні займалися 3 місяці) у школярівспостерігався розвиток творчої діяльності та пізнавальних інтересів.Підвищувалась зацікавленість на уроках, прагнення розширити власні знання.
Конкретні рекомендації із використанняпізнавальних завдань на конкретних етапах уроку вміщені в Додатку В.
З метою забезпечення більш доцільногопедагогічного керівництва навчальним процесом і досягненням його оптимальнихрезультатів нами була проведена цілеспрямована робота із батьками педагогічнозанедбаних школярів, яка передбачала формування у них адекватного уявлення прошкільну неуспішність, її прояви та причини, шляхи подолання.
Форми роботи у цьому випадку були:
спільні збори батьків і дітей;
індивідуальні бесіди;
консультації вчителів з батьками;
педагогічні семінари та інше.
На підсумковому етапі дослідження проводилисяузагальнення, математична обробка та аналіз одержаних на формувальному етапіексперименту даних. Основним критерієм ефективності проведеного дослідженнябули показники сформованості та оволодіння операціями творчої діяльності тарозвиток пізнавальних інтересів у педагогічно занедбаних учнів.
На основі одержаних даних експериментальногодослідження нами було виділено такі 4 рівні в оволодінні творчої діяльності тарозвитку пізнавальних інтересів в учнів, які не встигають у навчанні:
1) низький — творчість та пізнавальний інтерес єситуативними, і часто носять тимчасовий характер, учень майже не проявляєсамостійності, а пізнавальний інтерес викликають цікава інформація, малюнки. Науроці веде себе інертно (інтерес проявляється в міміці і пантоміміці учня).
2) середній — пізнавальний інтерес проявляєтьсяу таких видах діяльності, які не вимагають значного розумового навантаження, атворчість проявляється у вмінні віднайти необхідну інформацію, яка їх цікавитьлише впродовж уроку.
3) високий — сформованість навичок творчоїдіяльності у здобутті знань, умінь та навичок впродовж всього уроку та впозаурочний час. Зацікавленість певними видами навчальної діяльності,самостійна діяльність на уроці, бажання з’ясовувати невідоме.
4) дуже високий — оволодіння операціями творчоїдіяльності, самостійний пошук цікавої та нової інформації, розвиток пізнавальногоінтересу до навчальних предметів, прагнення взаємообміну інформації таспілкування з однокласниками.
Узагальнення одержаних експериментальних данихпредставлено нами у систематизуючій таблиці.
Таблиця1.1. Порівняльний аналіз динаміки розвитку творчої діяльності та пізнавальнихінтересів педагогічно занедбаних учнів молодшого шкільного віку в процесіекспериментальної роботи.Рівні сформованості та розвитку творчої діяльності і пізнавального інтересу
На початку
експерименту
Наприкінці
експерименту контрольний експеримент-тальний контрольний експеримент-тальний
дуже високий
високий
середній
низький
22 %
50 %
22 %
6 %
20 %
42 %
31 %
7 %
30 %
43 %
21 %
6 %
42 %
54 %
4 %
0 %
Зокрема, позитивна динаміка у співвідношеннірівнів сформованості та розвитку творчої діяльності та пізнавальних інтересівна початку та наприкінці експерименту підтверджують, що у навчанні таких учнівбули спостережені такі зміни у покращенні їх навчання:
інтерес до навчання та навчальних предметів, якіє для них цікавими;
пошук необхідної інформації у підручнику тощо;
самостійне виконання вправ, завдань, яківідповідають їх індивідуальним і психологічним особливостям;
творчий пошук у виконанні завдань;
бажання вивчати та пізнавати;
підвищення відповідальності за виконання дорученоїсправи;
ініціативність та наполегливість у навчанні.
Порівняльний аналіз результатів на початку та внаприкінці дослідження, представлених у таблиці, дозволяє зробити попереднійвисновок, що підтверджує сформульовану гіпотезу: оволодіння операціями творчоїдіяльності та розвиток пізнавальних інтересів у педагогічно занедбаних учнівстає більш кращим за умови використання різноманітних оптимальних форм роботи.
2.3 Результати та перспективирозробки проблеми подолання дидактичної занедбаності учнів молодшого шкільноговіку
Вивчення та узагальнення основнихтеоретико-практичних особливостей педагогічної занедбаності учнів початковихкласів, дає можливість сформулювати такі основні напрямки в навчанні тарозвитку дітей, які не встигають та відчувають труднощі в оволодінні знань,умінь та навичок. А саме:
а) формування особистісно значущих мотивівнавчання мотивації як рушійної сили;
б) розвиток пізнавальних інтересів учня якоснови навчальної пізнавальної активності;
в) розвиток психічних процесів;
г) формування загально навчальних умінь танавичок;
ґ) розвиток творчості;
д) формування основних способів навчальноїдіяльності.
Проблема дидактичної занедбаності вимагає свогоцілісного вивчення та обґрунтування у навчально-виховному процесі.
Власне, дане питання ми розкрили на основісутності найоптимальніших підходів щодо подолання занедбаності учнів унавчальній діяльності.
Чимале значення у вирішенні даної проблемизаймає вивчення особистості педагогічно занедбаного учня. Слід виділяти не лишенегативне, але й позитивне, успіхи та труднощі. Щонайперше завдання, яке стоїтьперед вчителем, полягає в тому, щоб не залишити поза увагою таких учнів,один-на-один із власними труднощами.
Важливо сформувати в дітей позитивні мотивинавчальної діяльності. Зміни у ставленні до занедбаного учня, прояви істинноїзацікавленості його успіхами як вчителем, так і батьками, сприятимутьформуванню у них позитивних емоцій, що впливає на самоповагу, віру у власнісили. Успіхи в навчанні впливають і на розвиток інтересу до навчання, — дитинінеодмінно захочеться повторити успіх, а закріплення його буде позитивнимпоштовхом до формування пізнавального мотиву.
„Всіляко намагаючись розвинути пізнавальніможливості й зміцнити пам’ять малоздібної дитини, ми разом з тим ніколи недаємо їй навіть приводу подумати, що успіхи її оцінюються тим, як воназапам’ятала урок. Вона відповідає, і оцінка їй ставиться тільки тоді, коли їйвдалося досягти успіху. При цьому важливо не показати дитині, що її виділяють укласі" [84, 589].
Коли є бажання знати, пізнавати, могутнімпсихологічним засобом у подоланні дидактичної занедбаності є збагаченняінтелектуального і емоційного життя дитини (екскурсії, ігри, пізнавальнізавдання, уроки мислення, використання слова, як могутнього виховного таемоційного засобу, вірші, твори, казки тощо).
Структура навчальної мотивації молодшого школяразалежить від становища дитини в класному колективі. Діти, в яких не розвиненамотивація, як правило, займають найнижче становище в групі (класі), а це, якправило, невстигаючі учні. Діти, які мають труднощі в навчанні, при негативномуставленні до них у класі, показують низькі результати в навчальній діяльності.Страх перед невдачею знижує активність таких учнів на уроці. Звісно, щоброзвивати мотивацію занедбаного школяра, слід спочатку підвищити йогосоціальний статус — методом заохочення, а помилки та невдачі краще обговорюватинаодинці.
Необхідною умовою для попередження та подоланняпедагогічної занедбаності, яка досліджувалась нами в даній роботі, є розвитокпізнавальних інтересів і творчої самостійної діяльності. Тому необхіднозбільшити кількість тих видів діяльності учнів, які сприятимуть розвиткутворчості та самостійності.
Що стосується завдань творчої діяльностітеоретичного характеру, то вони полягають у тому, щоб знайти місце ційдіяльності в методичній системі, включаючи її як обов’язковий компонент процесунавчання. Завдання творчого спрямування для педагогічно занедбаних школяріввимагають наявності того, щоб творчі елементи були чітко визначені (цьомусприятимуть запитання „Що невідомо? Що відомо? В чому полягає умова? Чи можнаїї вирішити? Чи є достатньою ця умова для визначення невідомого? Чизустрічались вам задачі такого типу?" тощо).
Систематична самостійна робота повинна бути невід’ємнимелементом процесу навчання і проводитись в кожному розділі програми.
Збільшення кількості творчих видів завдань упроцесі навчання занедбаних учнів, сприяє їх пізнавальній активності, ставленнядо навчальних предметів, що ґрунтується на узагальненні, систематизації знань.
Щоб покращити умови формування досвіду творчоїдіяльності необхідно вдосконалювати уже набуті учнями вміння та навички. Призасвоєнні знань про способи діяльності невстигаючими учнями, слід ознайомлюватиїх з алгоритмами цих дій.
Все це позитивно впливає на розвитокпізнавальних інтересів.
Для пробудження та підтримки пізнавальнихінтересів, важливо постійно показувати учням нове в змісті їх роботи, якапланується самим вчителем. Засоби, які оптимально та ефективно вказують на новев змісті уроку є повідомлення вчителем мети заняття. Завжди в кожному уроці єщось нове для учнів. Кожний урок являє собою новий етап у оволодінні навчальнимматеріалом і це повинно повідомлятися на початку уроку. Якщо на уроці невивчається новий матеріал, а його метою є вдосконалення навичок тасистематизація вивченого, то нове можна показати так: „Ви вже чимало знаєте прочастину мови іменник, правила, виконували різноманітні вправи. А тепер нашимзавданням є згрупувати всі наші знання у систему, єдине ціле, тоді ми знатимемо«хто» і «що» нас оточує".
У деяких випадках корисно в кінці урокузазначити те нове, що було засвоєно.
Якщо в класі спостерігається значне відставаннящодо рівня пізнавальних інтересів, варто поєднувати виклад нового матеріалу зпоза навчальними інтересами учнів (книгами, видами спорту, телепередачамитощо).
Слід наголошувати на тому, що вивчення певногоматеріалу є взаємопов’язано з матеріалом інших предметів. Наприклад, вчительзазначає, що вивчення математики, вміння рахувати, обчислювати, розв’язуватизадачі буде необхідним для вивчення біології, хімії, фізики тощо.
Розвитку пізнавальних інтересів сприяють такізавдання, які може запропонувати вчитель:
а) знайти цікавий матеріал до уроку, який неподано в підручнику;
б) прочитати необхідну літературу до заданоїтеми;
в) з’ясувати значення невідомих слів;
г) досліди, які можуть провести учні в домашніхумовах, і які не вимагають значних труднощів;
ґ) перегляд дитячих програм із напередвизначеним завданням;
д) виготовлення гербарію;
е) спостереження за живою, неживою природою;
є) ознайомлення з новими надходженнями укнижкових крамницях;
ж) завдання на тему: „Хто я є?”.
Позитивно впливає на розвиток пізнавальнихінтересів занедбаних учнів такий вид діяльності: учням самим пропонуєтьсяобрати те, що їх цікавить, про що вони хотіли б почути, Разом із вчителемготують необхідну інформацію, проте вчитель організовує діяльність так, що він(а в дійсності самі учні) отримують те, що їх цікавить.
Важливим резервом активізації пізнавальних інтересівучнів є розуміння ними мети уроку, його окремих частин. Кожний етап урокуповинен виступати як новий крок до оволодіння матеріалом, тоді учні будутьрозуміти не лише те що вчать, але й як саме і з якою метою („Для чого ми церобимо?”).
Вчитель, який стикається з небажанням у дітейвчитися, часто, в першу чергу думає про те, як заставити дитину вчитися. Проте,ми можемо виділити основні умови, при яких у таких учнів виникає і розвиваєтьсяінтерес до навчання.
1. Розвитку пізнавального інтересу, позитивногоставлення до предмету, що вивчається і до самого процесу навчання сприяє такаорганізація навчання, при якій учень вливається у процес самостійного пошуку тавідкриття нових знань, вирішує завдання проблемного характеру.
2. Навчальна праця як і будь-який інший виддіяльності цікавою є тоді, коли вона різноманітна.
3. Щодо формування інтересу до предмету, щовивчається, необхідне розуміння значимості, важливості його матеріалу длявивчення інших предметів.
4. Чим більше новий матеріал пов’язаний із ранішезасвоєним, тим цікавішим він є для учнів (логіка, систематичність, доступністьзасвоєного).
5. Навчання не повинно бути ні легким, ніважким, а доступним, а якщо важким, то посильним.
6. Чим частіше перевіряється і оцінюється роботашколярів, тим цікавіше їм працювати.
7. Чіткість, емоційність навчального матеріалуповедінка самого вчителя позитивно впливає на школяра, на його відношення донавчання.
І саме тоді, коли дитина стикається ізтруднощами в навчанні і не може подолати їх самостійно чи з допомогою вчителя,то виникає втрата інтересу. Дитина може загубити віру в власні сили, їїневпевненість вкорениться так, що надовго затримає успіхи в навчанні.
Що стосується виховання ставлення учнів донавчальної діяльності, то тут важливу роль відіграють виявлення естетичнихаспектів предмету, що вивчається засобами, що формують таке позитивнеставлення, є:
підручник (текстова інформація, малюнки,оформлення підручника);
надбання усної народної творчості (приказки,прислів’я, загадки);
цікаві задачі (ребуси, кросворди тощо);
мова, емоційність викладу вчителя;
різноманітне поєднання форм і способівнавчальної діяльності;
твори літератури;
твори мистецтва (картини, репродукції);
засоби наочності;
позитивна атмосфера на уроці тощо.
Як уже зазначалось, чимала роль у подоланніпедагогічної занедбаності учнів молодшого шкільного віку покладено на самоговчителя. Якщо вчителеві самому цікаво добиватися того, щоб даний класнийколектив, конкретний учень чи група учнів оволоділи знаннями, уміннями танавичками, сформувати інтерес до навчання, то це обов’язково передасться самимучням, адже діти — це наше обличчя, то якими будуть вони, залежить від нассамих.
В попередженні та подоланні педагогічноїзанедбаності чимала роль належить розвитку пізнавальних інтересів у молодшихшколярів. Пізнавальний інтерес сприяє розвитку психічних процесів (мислення,увага, уява, сприймання тощо), формуванню правильної навчальної діяльності,адже знання без інтересу — це формальні знання. Вчителеві не слід думати якзаставити дитину вчитися, а як зацікавити, заінтригувати, заохотити її др.Навчання. Хто цікавиться предметом, у того відкриті очі та вуха: треба вмітислухати і вміти бачити [42].
Всі молодші школярі досить чутливі до того, якоцінюють їх знання, уміння. Негативна оцінка має здатність змінити ставленняучня до навчання, до вчителя. Тому вчителеві слід пам’ятати, що оцінка длядитини, перш за все, має емоційне значення. Набування негативних емоцій(негативні оцінки) не сприяє формуванню інтересу до навчання, а навпаки, робитьдитину інертною і байдужою.
У стосунках учень-вчитель, учень-батьки важливуроль відіграє зацікавленість особистістю самого школяра.
У занедбаних дітей особливо загострено відчуттясправедливості, тому почуття самореалізації і бути успішним не покидає їх, ацьому сприяє адекватна реалістична оцінка.
Здебільшого порівнюють досягнення одних дітей іздосягненнями інших. Проте реалістична оцінка повинна ґрунтуватися на порівнянніособистості учня із самим собою. Наприклад: „Ти сьогодні краще підготувався,ніж вчора", „Ти підготуєшся на завтра обов’язково, щоб бути кращим, ніжсьогодні".
При такому порівнянні критерій оцінки відповідаєоб’єктивному ставленню до невстигаючих учнів, не принижує їх гідності, невирізняє з-поміж інших однокласників.
Позитивно впливають на успішність учнів наступніслова вчителя: „Ви виконали це завдання, отже я можу на вас покластися і видопоможете мені в будь-який час”, „Які ви в мене розумні, це завдання булоодним з найважчих, і ви розв’язали його” тощо.
Тому основним є не лише виставлення оцінки(позитивна чи негативна), а особистісне ставлення вчителя. Тут мається на увазіпідтримка, заохочення, похвала, попередження тощо.
Вчителеві слід зазначати як успіхи, так іневдачі учня. Як можна частіше наголошувати на тому, чого учень навчився ічого, внаслідок власних зусиль і старань може досягнути, а не акцентувати увагуна його труднощі, невміння, недосконалість.
Якщо дитина відчуває певні труднощі з одного чидекількох навчальних предметів, то завдання вчителя — вселити дитині надію, щоуспіх обов’язково буде. А критикувати учня слід на фоні усього класу.Неврахування цього аспекту може спричинити дію захисних механізмів психіки і цякритика буде відкинена, а якщо й враховується учнем, то позитивного впливу непринесе.
Повага, увага, турбота, підтримка сприяютьутвердженню у будь-якої дитини почуття власної значущості, призводить доформування позитивної самооцінки.
„Я ще цього не знаю, але навчусь" або „Меніне вдається гарно та каліграфічно написати, я повинен повправлятися ще” — породжуєбажання позитивно змінити ситуацію.
Тому є очевидним, що пізнавальний інтерес учнівдо навчальної діяльності формується в тому випадку, коли навчальна діяльність єуспішною, а їх можливості оцінюються позитивно.
Правильно організований процес — одна ізважливих умов формування пізнавального мотиву у молодшого школяра, якийвідчуває певні труднощі в навчанні.
Розвиток цього мотиву безпосередньо впливає науспішність, а також на бажання вчитися, пізнавати нове, досягати кращихрезультатів тощо.
Необхідною умовою успішного навчання єнайповніше використання потенційних можливостей кожного учня. Учитель,готуючись до уроку, повинен визначити не тільки його загальнунавчально-пізнавальну мету, а й способи досягнення її кожним учнем у процесііндивідуального навчання. Кількість вправ вчитель підбирає відповідно донабутих учнем загально навчальних знань, умінь і навичок. Учитель надаєрізносторонню допомогу з метою підвищення якості засвоєння навчальної програмикожним учнем. Варто пам’ятати, що темп просування учня у навчально-пізнавальнійдіяльності є досить стійкою характеристикою його індивідуальних особливостей.
Глибоке знання учителеміндивідуально-психологічних здібностей кожного школяра, його сильних і слабкихсторін обумовлює правильність вибору методів і прийомів його навчання,ефективність і результативність індивідуального навчання. Безумовно, успіхзалежить від учителя, його теоретичної і методичної підготовки. Індивідуальненавчання забезпечує усунення труднощів у навчанні школярів, допомагає виявитиіндивідуальні особливості, визначити та застосувати оптимальне навантаження длякожного з школярів. Воно забезпечує можливість розвитку всіх сил і здібностейучнів, але спрямовано перш за все на загальний розвиток, що є передумовою дляздобуття знань, умінь і навичок. Слід зазначити, що оптимально розвиваючимможна вважати таке навчання, яке розвиває учня із уже досягнутого рівня.
Із вище зазначеного ми можемо узагальнитиконкретні методичні рекомендації щодо подолання педагогічної занедбаності учнівмолодшого шкільного віку. А саме:
1. Ефективність навчання визначається зрештоюхарактером відношення учнів до навчання, характером їх навчальної діяльності.Це відношення багато в чому залежить від того, чи усвідомлюють учні особистіснута суспільну значущість навчальної діяльності, чи розуміють вони її крайнюнеобхідність і важливість для самого учня і для суспільства активної, творчої,систематичної і наполегливої роботи.
Тому організація учбового процесу повинна бутитакою, щоб кожному учню була зрозуміла особистісна і суспільна значущість йогоактивної, творчої і наполегливої навчальної діяльності.
2. Для того, щоб інтенсифікувати навчальнудіяльність кожного учня, недостатньо прямої дії вчителя на учня. Більшефективним засобом є дія на нього через учнівський колектив. А для цьогопотрібно, щоб учнівська група була справжнім колективом, референтним повідношенню до кожного його члена.
Тому учбовий процес повинен проводитися ворганічній єдності колективних, фронтальних і групових форм навчальних занятьпри навчальному характері загальної колективної діяльності учнів.
3. Для того, щоб своєчасно виявити будь-якевідставання у навчанні кожного учня і тут же його подолати, поточний контрольповинен мати всезагальний характер. Це значить, що контроль повинен проводитисяна кожному елементі змісту навчальної програми, охоплювати одночасно всіх безвиключення учнів. Для цього, очевидно, необхідне залучення самих учнів допроведення поточного контролю і оцінки в формі взаємо- і самоконтролю, взаємо-і самооцінки під керівництвом вчителя.
4. Найважливішим чинником підвищенняефективності навчання є суб’єктивний і усвідомлений характер діяльності учня вучбовому процесі. Учень повинен бути не тільки об’єктом педагогічних дійвчителів, але і активним суб’єктом навчально-виховного процесу. Важливимзасобом для цього є рольова участь школярів у організації і проведенні всьогонавчального процесу. Це означає, що в кожному класі організовується учнівськесамоврядування, яке організовує не тільки суспільне життя класу, але й значнучастину навчальної роботи (поточний контроль, оцінку та облік навчальноїдіяльності учнів, взаємодопомогу в заповненні пропусків в окремих учнів,підготовку до уроків і т.д.)
5. Ефективність навчальної діяльності учнівзалежить від розвитку у них здібності до навчання, здатності розумно таправильно вчитися. Для цього вони повинні оволодіти загальними навчальнимиуміннями і навичками. Тому оволодіння загальними навчальними уміннями інавичками повинно бути чітко зазначеним в організації навчальної діяльності впочаткових класах.
6. Ефективність навчальної діяльності учнівзрештою визначається характером їх особливої вихованості, їх етичними тасоціальними якостями. Тому навчання повинно проводитися так, щоб вономаксимально сприяло вихованню кожного учня як високоморальної, творчо активноїі соціально-зрілої особи.
7. Ефективність навчання, характер ставленняучня до навчальної діяльності залежить і від того, яке життя учня в школі івдома, чи задовольняє це життя його потреби, особливо потребу в емоційномунасиченні, з яким відчуттям він йде в школу, які емоції викликає в ньогонавчально-виховний процес.
Життя в школі, учбовий процес, уроки іпозакласні та позашкільні заняття й заходи повинні бути так організовані, щоб вних могли брати активну участь всі школярі, щоб вони викликали, формували тарозвивали в кожного школяра його особисті інтереси та запити. Взаємовідносиниміж вчителями і учнями повинні бути засновані на оптимістичному відношеннівчителя до кожного учня: вчитель повинен вірити в можливості та сили учня. Вінповинен виявляти кращі і сильніші сторони кожного учня і, спираючись на них,разом з учнем боротися з його слабкими якостями. Для того, щоб долати прогалинив знаннях, вчителеві слід шукати його позитивні якості, особисто створювати умови,щоб кожний учень добився успіху в будь-якій області. Учень, який в школі недосягає успіху, відчуває себе іншим, і тим самим він приречений на неуспіх унавчальній діяльності.
Висновок
Дослідження проблеми педагогічної занедбаностівсе більше пов’язується з широким колом соціальних питань, вимагає використанняданих всіх наук про людину, індивіда, особистість. Відчувається гостранеобхідність систематизації знань про умови, що породжують явище педагогічноїзанедбаності молодших школярів та розробки шляхів подолання даної проблеми.Суттєвим завданням сучасної дидактики є розкриття сутності педагогічноїзанедбаності, виявлення її структури, зазначення ознаки, які свідчать про їїпрояви.
Проблема занедбаності учнів молодшого шкільноговіку, яка досліджувалась нами в даній роботі, тісно взаємопов’язана з такимидидактичними категоріями як зміст та процес навчання.
Власне, теоретичне обґрунтування педагогічноїзанедбаності учнів початкових класів дало можливість сформулювати завданнянаукового дослідження, визначити зміст роботи та обґрунтувати ефективністьотриманих результатів під час проведення педагогічного експерименту.
Вивчення та аналіз проблеми занедбаностімолодших школярів як наукової проблеми сприяє глибокому розкриттю особливостей,специфіки розвитку даної проблеми в психолого-педагогічній літературі,розкриття її сутності через погляди, дослідження, досвід роботи відомихпедагогів та психологів.
Особливо ціннісним і ґрунтовним є досвід роботипедагогів-новаторів, який містить теоретичне і практичне обґрунтування явищанеуспішності в початковій школі.
Важливу роль в організації процесу навчання вмасовій школі початкової ланки освіти відіграє врахуванняпсихолого-педагогічних особливостей педагогічної занедбаності молодшихшколярів. Саме врахування цих вимог полегшуватиме навчання учням, а такожсприятиме включенню у навчальну діяльність не лише встигаючих учнів, а й тих,які відчувають певні труднощі в навчанні. Так, як проблема педагогічноїзанедбаності школярів полягає у несформованості особистості учня як суб’єктанавчальної діяльності чимала роль педагогів і психологів зосереджена щодовизначення причин, що спричиняють явище неуспішності в сучасній школі, якеобумовлюється як зовнішніми, так і внутрішніми факторами. Розвиток особистостіучня, вплив навколишнього середовища, вади розумового розвитку,непідготовленість до шкільного життя, навчання та виховання в сім’ї — все цетак чи інакше впливає на рівень успішності дітей, на формування теоретичнихзнань з певних предметів, а також умінь і навичок практичної реалізації набутихзнань.
Кожна з причин, що викликає занедбаність школярав процесі навчання відображає певні підходи щодо її подолання. Тому й знанняконкретних причин сприятиме ефективній організації навчання з врахуваннямступеня педагогічної занедбаності.
Теоретико-методичні засади подолання дидактичноїзанедбаності учня полягає в обґрунтуванні та аналізі конкретних шляхів їїподолання, суть яких полягає у педагогічній профілактиці, педагогічнійдіагностиці, педагогічній терапії та виховній дії. Розробка конкретних шляхіввдосконалення навчально-виховного процесу полягає у створені сприятливих умовдля навчання, виховання невстигаючих учнів.
Чимало уваги в педагогічній літературі зверненощодо використання індивідуального та диференційованого підходів у подоланніпедагогічної занедбаності, ефективність яких зазначалась нами в ході проведенняекспериментального дослідження.
Формулювання робочої гіпотези нашого дослідженнявимагало визначення ефективності запропонованих дидактичних умов подоланняпедагогічної занедбаності шляхом формування пізнавального інтересу вневстигаючих учнів. Важливо сформувати цікавість вивчити хоча б один навчальнийпредмет. Знання без інтересу — це формальні знання, це знання, які безсистемні,які не будуть основою для «надбудови» нової системи знань в процесівивчення певних навчальних предметів.
Наслідком навчально-виховного процесу повиненбути глибокий внутрішній пізнавальний інтерес. Тому в процесі навчання поряд ізформуванням знань, умінь і навичок слід особливу увагу звертати на розвитокособистості. Немає пізнання — людина не формується як особистість. Навчанняпередує розвитку. Воно використовує дані розвитку. Як результат, потрібностворювати на уроках можливості для вияву різних якостей особистості школяра,заглиблюючись у внутрішній світ дитини із фіксацією змін її почуттів, емоцій іпрагнень, а не лише успішності.
В ході дослідження проблеми педагогічноїзанедбаності ми дійшли до наступного висновку: ця проблема є досить поширенимявищем початкової школи. Для її успішного вирішення слід враховувати данідидактики, психології, практики шкільного навчання. Використання провіднихметодик, що направлені на подолання педагогічної занедбаності сприяютьвирішенню даної проблеми в сучасній школі.
Список використаних джерел
1. Абасов З. Эта вечная проблема — неуспеваемость // Директор школы — № 2- С.22-28.
2. Агапова І. Подолати неуспішність // Завуч. — 2003. — Березень. — № 7. — С.4-5.
3. Актуальні питання дидактики. — К.: Вища школа, 1974.
4. Актуальные вопросы формирования интересов в обучении / Под ред.Г.И.Щукиной. — М.: Просвещение, 1984.
5. Амонашвили Ш.А. Единство цели. — М.: Просвещение, 1987. — 264с.
6. Амонашвили Ш.А. Личносно-гуманная основа педагогического процесса. — М.: Просвещение, 1990. — 300с.
7. Андрющенко Т.Ю., Карабаева Н.В. Коррекция психологического развитиямладших школьников на начальном этапе обучения // Вопросы психологии. — 1993. — № 1. — С.44-53.
8. Ануфриев А.Ф., Костромина С.Н. Как преодолеть трудности в обучениидетей. — М.: Ось-89, 1998. — 224 с.
9. Бабанский Ю.К. Об изучении причин неуспеваемости школьников / Советскаяпедагогика. — 1972. — № 1.
10. Бабанский Ю.К. О причинах неуспеваемости школьникови путях её предупреждения. — Ростов-на-Дону, 1972.
11. Бабанский Ю.К. Оптимизация учебно-воспитательногопроцесса: Методические основы. — М.: Просвещение, 1982. — 320 с.
12. Бабанский Ю.К. проблемы повышения эффективностипедагогических исследований: Дидактический аспект. — М.: Просвещение, 1982. — 192 с.
13. Бардин К.В. Если ваш ребёнок не хочет учиться. — М.: Знание, 1980. — 94 с
14. Бардин К.В. Как научить детей учиться. — М.:Знание, 1970. — 115 с.
15. Бастун Н. Причини невстигання першокласників //Психологія. — 2002. — № 33. — С.16-18.
16. Бессонова Т. Застосування методів практичноїпсихокорекції у системі психологічно-педагогічного захисту соціально-занедбанихдітей і підлітків // Педагогіка і психологія професійної освіти. — Львів. — 2002. — № 6. — С.310-316.
17. Блонский П.П. Школьная неуспеваемость. Избранныепедагогические произведения. — М.: Просвещение, 1961.
18. Боденко Б.Н. Выявление некоторых причин трудностейв учение. Научно-практические проблемы школьной психологической службы. — М.:Просвещение, 1987.
19. Божович Л.И. Личность и её формирование в детскомвозрасте. — М., 1968.
20. Боднар В.І. Вчителю про дітей, які мають труднощі внавчанні // Початкова школа. — 1995. — № 10-11. — С.6-9.
21. Бударный А.А. Индивидуальный подход в обучении // Советскаяпедагогика. — 1965. — № 7. — С.6-8.
22. Васьківська С.В. Навчати вчитися або як допомагатимолодшому школяреві в навчанні // Початкова школа. — 1994. — № 6. — С.10-12.
23. Вахрушев С.В. Психодиагностика трудностей вобучении учителями начальных классов. — М.: Педагогика, 1995.
24. Венгер Л. Трудные дети // Дошкольное воспитание. — 1996. — № 1. — С.66-73.
25. Верцинская А.Н. Индивидуальная работа с учащимися.- М.: Народное образование, 1983. — 143 с.
26. Виноградова-Бондаренко. Організація індивідуальногонавчання сільських школярів із зниженими здібностями // Управління школою. — 2004. — № 25-26. — С.25-26.
27. Вихрущ В.О. Методичні рекомендації до написаннядипломних та випускних робіт. — Тернопіль, 2001. — 224 с.
28. Гельмонт А.М. О причинах неуспеваемости и путях еёпреодоления. — М., 1954.
29. Гельмонт А.М. Причини неуспішності і шляхи їїподолання. — М., 1954.
30. Гельмонт А.М. Причини неуспішності і шляхи їїподолання. — М., 1963.
31. Гильбух Ю.З. Методика отслеживания успеваемости ипсихического развития учащихся в общеобразовательной школе: Начальное и среднеезвено. — К., 1994.
32. Гильбух Ю.З. Психолого-педагогические основыиндвидуального подхода к слабоуспевающим ученикам: Пособие для учителей классоввыравнивания. — К., 1985.
33. Громицкая А.С. Научить думать и действовать. — М.:Просвещение, 1991.
34. Данилов М.А., Есипов Б.П. Дидактика / Под ред. Б.П.Есипова. — М.: АПН, 1957. — 519 с.
35. Данилов М.А. Процесс обучения в советской школе. — М.: АПН, 1960. — 450 с.
36. Демиденко В.К. Виховання інтересу в учнів донавчання. — К.: Знання, 1978. — 342 с.
37. Дощицина З.В. Оценка степени готовности детей кобучению в школе в условиях разноуравневой дифференциации. — М., 1994.
38. Дубровина А.Г. Школьная психологическая служба:Вопросы теории и практики. — М.: Педагогика, 1991. — 230с.
39. Ефимова Н.В. Диагностика и коррекция мотивацииучения у дошкольников и младших школьников. — М.: Педагогика, 1991.
40. Загвязинский В.И. Методология и методикадидактического исследования. — М.: Педагогика, 1982. — 160 с.
41. Ілляшенко Т. Чому їм важко вчитися? Діагностика ікорекція труднощів у навчанні молодших школярів. — К.: Початкова школа, 2003. — С.61-63.
42. Кириленко Г.А., Ілюхіна О.О. Психологічнахарактеристика причин неуспішності молодших школярів // Рідна школа. — 1992. — № 2-4. — С.11-13.
43. Калмикова З.И. Проблема преодоления неуспеваемостиглазами психолога. — М.: Знание, 1982. — 95 с.
44. Кравець Н. Засвоєння знань дітьми, які маютьтруднощі у навчанні // Психолого-педагогічний практикум. — 2003. — №12. — С.7-10.
45. Костромина С.М. Как преодолеть трудности в обучениидетей. — М.: Ось-89, 1998. — 224с.
46. Кузьма М.І., Талапканин М.І. Основипсиходіагностики розвитку молодшого школяра // Психолого-педагогічний практикум.- 2003. — №110. — С.8-12.
47. Кучерява Г. Важкі діти // Шкільний світ. — 2001. — № 39. — С.5-6.
48. Лисенкова С.М. Когда легко учиться. — М.:Просвещение, 1989. — 154с.
49. Липкина А.И., Рыбак Л.А. Критичность в учебнойдеятельности. — М.: Просвещение. — 1968. — 456с.
50. Логачевська С.П. Дійти до кожного учня / За ред.Савченко О.Я. — К.: Радянська школа, 1990. — 100 с.
51. Локалова Н.П. Как помочь слабоуспеваемому ребёнку.- М.: Ось-89, 2005. — 96 с.
52. Лукоенов К.Е. Если вашему ребёнку трудно учиться. — М.: Знание, 1980. — 84 с.
53. Маркова А.К., Матис Т.А., Орлов А.Б. Формированиемотивации учения. — М.: Педагогика, 1990. — 128 с.
54. Менчинская Н.А. Краткий обзор состояния проблемынеуспеваемости школьников / Под ред. Н.А. Менчиской. — М.: Педагогика, 1971. — С.8-31.
55. Морозова Н.Г. О позитивном интересе. — М.:Педагогика, 1979.
56. Мурачковский Н.И. Як попередити неуспішністьшколярів. — Мінськ: Народна освіта, 1977. — 425с.
57. Мурачковский Н.И. Типы неуспевающих школьников. — М: Просвещение, 1971. — 168с.
58. Обучение и развитие. / Под ред. Л.В. Занкова. — М.:Педагогика, 1994.
59. Овчаров Р.В. Взаимодействие семьи, детского сада ишколы в предупреждении педагогической запущенности детей. — М.: Педагогика,1994.
60. Овчарова Р.В. Практическая психология в начальнойшколе. — М.: ТЦ Сфера, 1996. — 240 с.
61. Овчарова Р.В. Социально-педагогическая запущенностьв детском возрасте. — М.: Педагогика, 1995. — 283 с.
62. Овчарова Р.В. Справочная книга социальногопедагога. — М.: ТЦ Сфера, 2001. — 480 с.
63. Овчарова Р.В. Технология практического психологаобразования — М.: ТЦ Сфера, 2000. — 448 с.
64. Оконь В. Введение в общую дидактику. — М.: Высшаяшкола. — 1990. — 382с.
65. Педагогічний експеримент: Навчальний посібник длястудентів педагогічних вузів / Під ред. Євдокимова В.І., Агапова Т.П. — К.:Знання, 2001. — 148 с.
66. Психологические проблемы неуспеваемости школьников/ Под ред. Н.А. Менчинской. — М.: Педагогика, 1971. — 272 с.
67. Психологическое развитие младших школьников / Подред.В. В. Давыдова. — М.: Педагогика, 1990.
68. Психолого-педагогічна діагностика та корекція укласах вирівнювання // Початкова школа. — 1991. — № 8. — С.9-10.
69. Психология развивающейся личности / Под ред. А.В.Петровского. — М.: Педагогика, 1987.
70. Раттер М. Помощь трудным детям / Под ред.Спиваковской А.С. — М.: Прогресс, 1987.
71. Рева Ю. «Важкі» діти: досвідпсихологічної корекції // Завуч. — 2001. — № 13. — С.8-9.
72. Рабочая книга школьного психолога / Под ред. И.В.Дубровиной, М.К. Акимова. — М.: Просвещение, 1991. — 303 с.
73. Рогов Е.И. Настольная книга практического психологав образовании. — М.: Владос, 1996.
74. Роттенберг В.С., Бондаренко С.М. Мозг. Обучение.Здоровье: Книга для учителя. — М.: Просвещение, 1989. — 239 с.
75. Савченко К. Психологічні чинники і факторинеуспішності молодших школярів // Молодь, освіта, наука, культура і національнасвідомість. — К.: Знання, 1999. — С.115-118.
76. Семиченко П. М.399 задач для развития ребёнка. — М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2000. — 231 с.
77. Скаткин Л.М. Как помогать детям хорошо учиться вначальных классах. — М.: АПНРСФСР, 1953. — 80с.
78. Славина Л.С. Индивидуальный подход к неуспевающим инедисциплинированным ученикам. — М.: АПНРСФСР, 1958. — 115с.
79. Спионек Х. Нарушение развития детей начальных школи испытываемое ими затруднение в учебной деятельности // Дефектология. — 1972.-№ 2. — С.8-9.
80. Спицын Н.П. Откуда берутся«трудновоспитуемые» дети // Начальная школа. — 1998. — № 2. — С.92-97.
81. Степанов В.Г. Психология трудных школьников:Учебное пособие. — М.: Академия. — 2001. — 336с.
82. Стороженко Н.П. Как помогать детям хорошо учиться?- М.: Учпедиздат, 1951. — 225с.
83. Стрюк К. „Важкі” діти чи „важкі” вихователі? //Дошкільне виховання. — 2000. — № 12. — С.10-12.
84. Сухомлинський В.О. Вибрані твори. — В 5 т. — Т.5. — К.: Радянська школа, 1977. — 612с.
85. Талызина Н.Ф. Формирование познавательнойдеятельности младших школьников. — М.: Просвещение, 1988. — 174с.
86. Унт И. Индивидуализация и дифференциация обучения.- М.: Педагогика, 1990. — 452с.
87. Учимся общаться с ребёнком / Под общ. ред.В.А.Петровского. — М.: Педагогика, 1993. — 360с.
88. Цетлин В.С. Доступность и трудность в обучении. — М.: Знание, 1984. — 79с.
89. Цетлин В.С. Неуспеваемость школьников и её предупреждение.- М.: Педагогика, 1977. — 119с.
90. Цукерман Г.А. Как младшие школьники учатся учиться?- М.: Рига-Эксперимент, 2000. — 224с.
91. Цукерман Г.А. Школьные трудности благополучныхдетей. — М.: Знание, 1989. — 190с.
92. Шклярська С.М. Індивідуальна робота зслабовстигаючими. — Початкова школа, 1988. — № 2. — С.29-30.
93. Якиманская И.С. Личностно-ориентированное обучениев современной школе. — М.: Педагогика, 1996. — 242с.
Додаток А
Анкета для учнів
Школа____________________________________________Клас_______
Які з навчальних предметів подобаються вам?
Які навчальні предмети викликають у ваструднощі?
З яких уроків ти встигаєш?
На вашу думку, що заважає учням вчитися?
Хто допомагає вам у навчанні?
а) батьки
б) вчитель
в) однокласники
г) завжди самостійно виконую будь-які навчальнізавдання.
Що б ви порадили учням, яким важко вчитися?
а) слухати вчителя
б) бути уважним
в) виконувати домашні завдання
г) більше читати, цікавитись новим матеріалом.
Що, на вашу думку, допомагає учням вчитися?
а) старанність
б) бажання вчитися
в) бажання пізнавати те, що невідоме
г) сам вчитель
ґ) “хочу все знати!"
Анкета для вчителів
“Проблема педагогічної занедбаності молодшихшколярів"
Школа____________________________________________Клас_______
1. Чи є у вашому класі педагогічно занедбанідіти?
так
ні
2. Чи вважаєте ви проблему педагогічноїзанедбаності актуальною на сьогодні?Чому?_______________________________________________________________
3. Що є причиною педагогічної занедбаностімолодших школярів?
недосконалість навчально-виховного процесу
педагогічна некомпетентність вчителя
навчання і виховання в сім’ї
вади в загальному розвитку дитини
вплив навколишнього середовища
жодна з наведених причин
Інше___________________________________________________________
4. Чи є на вашу думку ефективною умова співпрацішколи і сім’ї у попередженні педагогічної запущеності?Чому?____________________________
5. Чи співпрацюєте ви з сім’єю педагогічнозанедбаного учня?
взагалі не співпрацюю
співпрацюю “для галочки"
залежно від успіхів і неуспіхів самого учня
вважаю це неефективним
інколи
6. Чи є у вашій школі окремі класи, денавчаються лише учні, що не встигають у навчанні?
так
ні
7. Чи вважаєте обов’язковим впровадження такихкласів у кожній школі?Чому?_______________________________________________________________ 8. Яківиди робіт з педагогічно занедбаними учнями використовуєте в навчально-виховнійроботі?
диференційований підхід
індивідуальний підхід
підбір ефективних методів, форм, прийомів роботи
співпраця школи і сім’ї
формування в групі позитивної, доброї атмосферив міжособистісних стосунках
9. Які прийоми впливу на педагогічно занедбаногоучня слід використовувати вчителю?Чому?_______________________________________________________________
10. Якими методичними матеріалами користуєтесь уроботі з педагогічно занедбаними школярами?
журнальні публікації
газетні матеріали
соціальна педагогічна література з даногопитання (вкажіть яка)
психологічна література
11. Які проблеми у роботі з педагогічнозанедбаними учнями залишились для вас невирішені (що викликає труднощі)?______________________________
Дякуємо за співпрацю
Додаток Б
І. Завдання і вправи репродуктивного характеру
Вправа № 1.
Школярам пропонують безпомилок переписати наступні рядки
а) АММАДАМА РЕБЕРГЕ АССАМАСА
ГЕКСКЛАЛЛА ЕССАНЕССАС ДЕТАЛЛАТА
б) ЕНАЛССТАДЕ ЕНАДСЛАТ ЕТАЛЬТАРРС
УСОКГАТА ЛИММОДОРА КЛАТИМОР
в) РЕТЕБРЕРТА НОРАСОТАННА ДЕБАРУГА
КАЛЛИХАРРА ФИЛЛИТАДЕРРА
г) ГРУММОПД
ґ) ВАТЕРПРООФЕТТА
СЕРЕФИННЕТАСТОЛЕ ЕММАСЕДАТОНОВ
д) ГРАСЕМБЛАДОВУНТ
е) ГРОДЕРАСТВЕРАТОНА
ХЛОРОФОНИМАТА ДАРРИСВАТЕНОРРА
є) ЛАЙОНОСАНДЕРА
ж) МИНОСЕПРИТАМАТОРЕНТАЛИ
ТЕЛИГРАНТОЛЛИАДЗЕ
з) МАЗОВРАТОНИЛОТОЗАКОН
и) МУСЕРЛОНГРИНАВУПТИМОНАТОЛИГР
АФУНИТАРЕ
і) АДСЕЛАНОГРИВАНТЕБЮДАРОЧАН
ї) БЕРМОТИНАВУЧИГТОДЕБШОЖАНУЙМ
СТЕНАТУРЕПВАДИОЛЮЗГЛНИЧЕВЯН
й) ОСТИМАРЕ
Вправа № 2.
Гра«Число-контролер»
Учні отримують картки з завданнями:
12 + 8 · 2 = 20 + 5 · 1= 18 — 2 — 9 =
14 — 5 · 2 = 4 · 2 — 7 = 35 + 5 + 3 =
Розв’язавши дані приклади, вони можутьпроконтролювати себе — якщо суму всіх результатів поділити на 2, то отримаємочисло 54.
Вправа № 3.
Завдання у вигляді гри«Сходинки»
Кожній парі дітей дають одну картку з завданням:
45
40+562-17
52-252+10
44+860-8
Старт 49-551+9Старт
Приклади складені так, що відповідь одного єпочатком другого. Відповідь кожного прикладу записують на верхній сходинці.
Вправа № 4.
Вчитель говорить слова, а учень повинен давативідповідь, що більше чи менше; що коротше, що довше.
Змія чи черв’як? Хто довший? Чому?
Хвіст чи хвостик? Що коротше? Чому?
Кіт чи кит? Хто більший? Чому?
Яблуко чи слива? Що менше? Чому?
ІІ. Завдання на розвиток психічних процесів
Вправа № 1. (Розвиток уваги, спостережливості)
Серед літерного тексту вміщені слова. Дитинаповинна знайти і підкреслити ці слова.
Наприклад:
бсонцеітанустілрюквікновокеіттущмашина
прстиросумкавднукіттпартасоттчеврбайручка
Вправа № 2. (Розвиток логіки, мислення, уваги)
Необхідно розмістити в вільних клітинкахквадрату № 2, в порядку зростання числа, які зазначені в квадраті під № 1.5 12 1 7 10 3 9 16 14 6 11 2
Вправа № 3. (Розвиток уваги, спостережливості)
Запропоновано ряд букв, які записано одна біляодної. Спочатку потрібно викреслити всі голосні букви, крім голосної о. Далівикреслити з ряду ті букви, які є в слові сто (діти викреслюють букви с,т, о).
краомтмлвиубдивчщстуопдлмвгосьтуппзьожозвуктьщчф
Вправа № 4. (Розвиток пам’яті)
Вчитель записує на дошці слова. Учні впродовждекількох секунд дивляться на дошку, запам’ятовують їх, вчитель витирає їх здошки, а учні записують ці слова на картках. Далі вчитель зачитує вірш, в якомує ці слова, а учні повинні показати їх на картці (кожне слово пишуть наокремому листку). Спочатку давати не менше 5-6 слів, а далі — збільшувати їх кількість.
Вправа № 5. (Стимулювання пам’яті, розвитокмислення)
Перед учнем розкладають 15-20 картинок ззображенням окремих предметів (наприклад, яблуко, тролейбус, чайник, літак,ручка, автомобіль, собака, прапорець, сумка і т.д.).
Учневі кажуть: «Я зараз назву тобі декількаслів. Подивись уважно на ці картинки, вибери з них ту, яка допоможе тобізапам’ятати це слово і відклади її в сторону».
Вчитель зачитує перше слово. Після цього, якучень відкладе потрібну картинку, продовжує читати наступне слово і т.д. Даліучень повинен відтворити ці слова. Для цього бере по черзі відкладені картинкиі з їх допомогою пригадує слова, які були названі.
Вправа № 6. (Розвиток уваги, спостереження,уяви)
Учневі пропонують запам’ятати 5-6 слів. Післяцього з 10-15 зображень-картинок вибрати ті, які відповідають запам’ятованимсловам. Поступово кількість картинок можна збільшувати.
Вправа № 7. (Розвиток спостережливості,мислення, пам’яті)
Знайти відмінності умалюнках.
Можна запропонувати це завдання по парах або вгрупі, де кожний по черзі називає відмінну ознаку; або для окремого учня.
/>
«Знайди відмінності»
/>
«Знайди відмінності»
Вправа № 8. (Розвиток спостережливості, уваги,пам’яті, мислення)
Учневі пропонують малюнок із зображеннямфігурок, в кожному рядку по 8 малюнків (Див. Малюнок 1).
Зразки завдань:
а) підкресли (підрахуй) дівчаток з чорними(білими) бантиками;
б) підкресли (підрахуй) дівчаток з чорнимволоссям і чорними бантиками;
в) підкресли (підрахуй) дівчаток з білимволоссям і білими бантиками;
г) підкресли (підрахуй) дівчаток з білимволоссям і чорними бантиками;
ґ) підкресли (підрахуй) дівчаток з чорнимволоссям і білими бантиками.
Аналогічно можна провести завдання ззображеннями свинок (Див. Малюнок 2). Такі варіанти завдання:
а) підкресли, підрахуй веселих свинок;
б) підкресли, підрахуй (невеселих, сумних)свинок (з одним вушком);
в) підкресли, підрахуй свинок (сумних) з двома(одним) ушками з гривкою.
Завдання ускладнюються поступово: а), б), в).
/>
Малюнок 1.
/>
Малюнок 2.
Вправа № 8. (Розвиток логіки, мислення, уяви)
«Подана фігура із 6-ти квадратів. Потрібнозабрати 2 палички так, щоб залишилось 4 квадрати».
«Подана фігура схожа на стрілу. Потрібноперекласти 4 палички так, щоб утворилось 4 трикутнички».
«Утвори два однакових квадрати із 7паличок».
ІІІ. Завдання на розвиток творчої та самостійноїдіяльності.
Завдання № 1.
"Плямографія"
Дитині пропонують поставити різноманітні плямкиз допомогою будь-якого виду фарб і дати можливість фарбі розтектись по аркушіпаперу. Побачивши образ, домалювати його елементи (вуха, носик), придумати йомуназву.
Вправа-гра № 2.
"Художник"
На індивідуальному аркуші паперу, розграфленомуна 10 клітинок, дитина малює в кожній клітинці (значок чи символ) предмет,названий вчителем. Інтервал — до 1 хв.
Завдання № 3.
Вчитель повільно, без повторів, зачитуєневеликий текст (проза, вірші), а діти на індивідуальних аркушах паперузамальовують почуте.
Завдання № 4.
"Домалюй"
Педагог малює фігуру, а учень повинен домалюватиобраз.
/>
Завдання № 5.
"На що воно схоже?"
/>/>/>/>/>/>/>/> />
Завдання № 6.
/>/>
«Доповни до …»
/>
Завдання № 7.
"Прикрий очі і уяви собі такікартинки"
Ліс весною
Лісова галявина
Лісові дерева
Лісові жителі
«А тепер візьми аркуш і склади декількаречень, які допоможуть тобі потрапити туди і побачити це».
Додаток В
Використання пізнавальних завдань на різнихетапах уроку для педагогічно занедбаних учнів (уроки зв’язного мовлення).
Ці завдання можна давати виконувати учням утаких формах:
індивідуально
колективно
Урок 1. Твір-опис на основі власних спостережень“Калина під моїм вікном”
Готуючись до цього уроку, вчитель можезапропонувати учням виконати такі завдання:
1. Знайти вірші, твори, прислів’я, приказки,загадки про калину.
2. Підготувати розповідь: “Калина — рослина-символУкраїни".
3. Знайти опис калини (з твору, з легенд).
4. Знайти цікавий матеріал про цілющівластивості калини.
5. Підібрати декілька прикметників (до 10), якіхарактеризують красу калини.
6. Підготувати розповідь на тему: “Калина — щоце за рослина?".
7. Віднайти ілюстрації, на яких зображений кущкалини.
8. Підготувати виставку малюнків на тему:“Калина під моїм вікном".
Кожне з цих завдань можна використати на певномуетапі уроку:
І. Актуалізація опорних знань учнів — завданняпід номером 1, 7.
ІІ. Вивчення нового матеріалу — такі завдання,як — 2, 3, 4, 5, 6.
ІІІ. Підсумок уроку — 1, 8.
Перед написання твору-опису на задану тему,варто запропонувати слабшим учням — картки з деформованими реченнями:
Невисокий, калина, але, кущ, пишний.
Символ, кущ, України, калина.
Не, любить, вологих, у, рости, місцях.
Червоніють, восени, грона, важкі, соком, калини,налиті.
Шанують, здавна, і, красу, її, лікувальні,властивості, за, люди.
Урок 2. Текст-розповідь. Складання розповіді запланом і опорними словами на тему: “Моє місто (село)”
Види пізнавальних і творчих завдань:
Розпитати батьків (дідусів, бабусь) про своємісто (село).
Знайти легенди, чому так називається твоє місто(село).
Підібрати до 10 прикметників і більше, якимиможна описати твоє місто (село).
Знайти ілюстрації, на яких зображене твоє ріднемісце.
Знайти цікавий матеріал, чим багата і славитьсятвоя рідна земля.
Підготувати розповідь на тему: “МояБатьківщина".
Підготувати виставку малюнків на тему: “Моєрідне місто (село)”.
Знайти прислів’я, приказки про рідне місто(село), Батьківщину.
Завдання по групам: учні-“екскурсоводи",які готують матеріал про найцікавіші куточки свого міста (села).
І. Актуалізація опорних знань учнів — завдання — 8.
ІІ. Вивчення нового матеріалу — такі завдання,як — 2, 3, 4, 5, 6, 9.
ІІІ. Підсумок уроку — 5, 7.
Таким чином, використання таких завданьсприятиме розвитку пізнавального інтересу в учнів, їх пошукової і самостійноїдіяльності. Робота на уроці організовується таким чином, що вчитель з допомогоюучнів разом повідомляють один одному про те цікаве, з чим вони стикнулися припідготовці і як справжні дослідники діляться власними успіхами і результатами.Це стимулює потребу у дітей не лише готуватися до заняття, але потребу віднайтите, що цікаво їх і про що вони хотіли б почути.
Додаток ГВиди індивідуальної роботи Позитивний вплив, що здійснюється на учня за допомогою цих видів Бесіда Активізує до роботи. Розкриваються позитивні індивідуальні психологічні риси характеру учня. Бере на себе роль мотиваційного складника. Індивідуальні завдання Допомагають розкрити внутрішній потенціал учня, всі його можливості щодо вивчення того чи іншого предмету Робота з батьками Налагоджує зв’язок з сім’єю. Дає можливість всебічного нагляду та впливу на дитину. Диференційований підхід Дає можливість учневі не випадати з колективу, бути в центрі його розвитку та розвиватись разом з ним.