Студент як об'єкт — суб'єкт педагогічної діяльності
Вступ
Актуальність тематики мотивується необхідністю глибинногоосмислення ролі студента як суб'єкта навчально-професійної діяльності, адже востанні роки в умовах кризи вітчизняної освітньої системи та переходу додвоступеневої системи вищої освіти в Україні необхідним є перегляд самогостатусу студента в його найширшому аспекті, в тому числі і як суб'єктанавчально-професійної діяльності.
Об'єктом дослідження є психологічний аналіз діяльностістудента.
Предмет дослідження – розгляд особливостей ролі студента як суб'єктанавчально-професійної діяльності.
Мета даної роботи: простеження особливості ролі студента яксуб'єкта навчально-професійної діяльності.
Основними завданнями дослідження є:
— розкрити сутність поняття студент та визначити його основніознаки;
— охарактеризувати індивідуально-психологічні передумовиефективності діяльності студентів;
— дати аналіз психологічних особливостей навчання якосновного виду діяльності студентів;
— вказати на основні шляхи становлення студента як суб'єкта навчально-професійноїдіяльності.
1. Сутність поняття «студент» та його основні ознаки
Сучасна науково-технічна революція зробила потребу в освітідійсно масовою. Рівень освіти є не тільки наслідком, але й необхідною умовоюнауково-технічного прогресу.
Студентство — найкультурніша частина молоді в усіх країнах,яка є важливим джерелом відтворення інтелігенції.
У наш час в науковій літературі ще немає повного визначенняпоняття «студентство», як і немає одностайності щодо тлумачення характеру іспецифіки праці студентства. Проте є великий інтерес до цієї соціальної групи,який, передусім, пояснюється необхідністю підвищення якості підготовкиспеціалістів для держави, що розбудовується. «Студент» у перекладі з латинськоїозначає «той, що сумлінно працює», «той, хто бажає знання». За визначенням A.C.Власенко, «студентство — це особлива соціальна група, що формується з різнихсоціальних утворень суспільства і характеризується особливими умовами життя,праці, побуту, особливою суспільною поведінкою і психологією, для якої набуттязнань і підготовка себе для майбутньої роботи у суспільному виробництві, науціі культурі є головним і здебільшого єдиним заняттям»[1].
Т.В. Іщенко акцентує увагу на тому факті, що студентство єскладовою частиною такої суспільної групи як молодь. Як соціальна група вонанаділена всіма якостями, властивими молоді. Водночас студентство має своїособливості. Однією з таких специфічних особливостей є соціальний престиж,оскільки більшість студентів усвідомлюють, що вищий навчальний заклад є одниміз засобів соціального просування.
Студентство — це мобільна група, метою існування якої єорганізована за певною програмою підготовка до виконання професійних ісоціальних ролей у матеріальному і духовному виробництві.
«Студентство як соціальна група, — пишуть Б.Рубін іЮ.Колесніков, — функціонує в системі вищої освіти, виступає як об'єктвиробництва, предметом якої є не річ, а сама людина, особистість. Тому головноюформою виробництва є навчально-освітня діяльність»[2].
Спільна праця сприяє виробленню у студентства згуртованостіта колективізму. Сам процес навчання у вищому навчальному закладі передбачаєвключення студентства в систему соціальних суспільних відносин, заміщенняпозицій і засвоєння соціальних цінностей.
Важливоюособливістю студентства є те, що активна взаємодія з різними соціальнимиутвореннями суспільства, а також специфіка навчання у вищому навчальномузакладі створюють для студентів великі можливості для спілкування. Тому доситьвисока інтенсивність спілкування — це специфічна риса студентства.
Соціально значущою рисою студентства є також напружений пошуксенсу життя, прагнення до нових ідей. Проте в силу недостатності життєвогодосвіду, поверховості в оцінюванні явищ життя деякі студенти від справедливоїкритики переходять до критицизму і навіть до нігілізму.
Психолог Самарін Ю.А. виділяє суперечності, притаманністудентському віку:
— між розвитком інтелектуальних і фізичних сил студента іжорстким лімітом часу та економічних можливостей для задоволення збільшенихпотреб (соціально-психологічна);
— між прагненням до самостійності у доборі знань і доситьжорсткими формами і методами підготовки спеціаліста певного профілю(дидактична);
— між великою кількістю інформації, що надходить різнимиканалами, розширює знання студентів, і відсутністю часу, а іноді бажаннярозумової переробки, що призводить до поверховості у знаннях і мисленні івимагає спеціальної роботи викладачів щодо поглиблення знань і вмінь студентівзагалом (психолого-педагогічна).
Отже, студентство є складовою частиною молоді, її специфічноюгрупою, що характеризується особливими умовами життя, побуту і праці,суспільною поведінкою і психологією, системою ціннісних орієнтацій. Тобто,студентство треба розглядати як соціальну групу в системі вищого навчальногозакладу, яка має свою мету, свої специфічні особливості і яка готується довиконання соціальних ролей і функцій інтелігенції.
Права та обов'язки студентства визначені законом України «Проосвіту», Положенням про вищий навчальний заклад. Студенти мають гарантованедержавою право на:
— навчання для здобуття певного освітнього таосвітньо-кваліфікаційного рівнів;
— вибір закладу освіти, форми навчання, освітньо-професійнихта індивідуальних програм, позакласних занять;
— додаткову відпустку за місцем роботи, скорочений робочий час та інші пільги,передбачені законодавством для осіб, які поєднують роботу з навчанням;
— продовження освіти за професією, спеціальністю на основіодержаного освітньо-кваліфікаційного рівня, здобуття додаткової освітивідповідно до угоди з закладом освіти;
— одержання направлення на навчання, стажування до іншихзакладів освіти, у тому числі за кордон;
— користування навчальною, науковою, виробничою, культурною,спортивною, побутовою, оздоровчою базою закладу освіти;
— доступ до інформації в усіх галузях знань;
— участь у науково-дослідній, дослідно-конструкторській таінших видах наукової діяльності, конференціях, олімпіадах, виставках,конкурсах;
— особисту або через своїх представників участь у громадськомусамоврядуванні, в обговоренні, вирішенні питань удосконаленнянавчально-виховного процесу, науково-дослідної роботи, призначення стипендій,організації дозвілля, побуту тощо;
— участь в об`єднаннях громадян;
— безпечні і нешкідливі умови навчання та праці;
— забезпечення стипендіями, гуртожитками, інтернатами у порядку,встановленому Кабінетом Міністрів України;
— трудову діяльність у встановленому порядку в позаурочнийчас;
— перерву у навчанні у вищих та професійно-технічних закладахосвіти;
— користування послугами закладів охорони здоров'я, засобамилікування, профілактики захворювань та зміцнення здоров'я;
— захист від будь-яких форм експлуатації, фізичного тапсихічного насильства, від дій педагогічних та інших працівників, які порушуютьправа або принижують їх честь і гідність (Стаття 51).
Обов'язками студентів є:
— дотримання законодавства, моральних, етичних норм;
— систематичне й глибоке оволодіння знаннями, практичниминавичками, професійною майстерністю;
— підвищення загального культурного рівня;
— додержання статуту, правил внутрішнього розпорядку закладуосвіти.
2. Студент є об'єктом педагогічної діяльності
Продукти діяльності педагога матеріалізуються у психічномуобличчі іншої людини — у її знаннях, вміннях, навичках, в рисах характеру.Своєрідність даного об'єкту полягає в тому, що він одночасно є суб'єктомдіяльності, проте не педагогічної, а іншої навчальної, ігрової, дослідницької,комунікативної. Об'єктом діяльності студента є наукова, теоретична і практичнаінформація, якою він має оволодіти. Продуктами його діяльності с відповіді:усні, письмові, графічні.
Таким чином, у студента як суб'єкта діяльності є своя мета,свій об'єкт, свої способи досягнення мети, свої можливості.
Одне із завдань викладача на всіх етапах становлення студента- допомогти йому знайти себе. Якщо людина отримує завдання, що не відповідає їїнахилам, вона ніколи не пізнає якою цікавою може бути праця.
При організації викладачем впливу на свій об'єкт потрібновраховувати те, що студент ніколи не розвивається у прямій залежності відпедагогічного впливу на нього, а за своїми законами, властивими його психіці — особливостями сприймання, розуміння, запам'ятовування, становлення волі,характеру, формування загальних і специфічних здібностей. Студент ненароджується суб'єктом діяльності, а стає ним під впливом виховання.
Саме викладачі мають допомогти студентові стати суб'єктомдіяльності, в основі якої лежить саморух, самоутвердження, самовдосконалення.
У соціальній позиції студента останнім часом сталися суттєвізміни: він став критичним, активним, прагне раціонально використовуватинавчальний час, зусилля, матеріальні ресурси. Студент припускає, що він можевисловити своє незадоволення кваліфікацією викладача; при цьому втрачається тастабільність, яка ґрунтувалася на взаєминах старшого і молодшого, досвідченогоі недосвідченого. Студент не довіряє красивим словам, він хоче відчути повагудо себе, шанобливе ставлення до його особистості, визнання права бутивислуханим, права на самовираження, визнання його потреб законними. Студентвимагає від викладача самокритичності. Не можна забувати і про те, що до вищихнавчальних закладів вступають діти з Чорнобильської зони. У цих дітейневрастенія зустрічається утричі частіше, ніж у дітей з інших зон. Як свідчатьдослідження, спостерігаються соціальні відхилення: прояв агресії (34%) (у «нечорнобильців»7%), часткова неадекватна поведінка.
Наші студенти відчувають тягар втрати моральних орієнтирів, ітому хотіли б бачити у викладачеві взірець позитивної і життєстверджуючоїстратегії особистості, що перемагає. Викладач має виступати представникомпозитивних соціальних цінностей, нести ідеї моральної перспективи. Звідсивимоги з боку студентів бути усміхненим, вірити в краще майбутнє, не виказуватисвоєї знервованості побутовими турботами під час заняття, вміти приховати втомуі підбадьорити студента.
До речі, результати анкетування з метою визначення залежностіоптимізму студента від оптимізму викладача підтверджують, що настрій педагогавпливає на них. Коли викладач має гарний настрій, студенти почувають себедобре, нецікавий матеріал не здається нудним, час на занятті летить непомітно.На жаль, на результатах діяльності студентів відзначаються роздратуваннявикладача, песимізм. У таких випадках, як вказують студенти, «все падає з рук»,«втрачаю віру в себе», «боюсь відповідати, хоча і знаю матеріал». Таким чином,поганий настрій викладача породжує у більшості студентів страх, скутість думки,прагнення триматися подалі від такого педагога.
3. Психологічний аналіз діяльності студентів
Можна виділити такі психологічні особливості студентського віку.Старший юнацький, або студентський вік (18-25 років) виділений як спеціальнийоб'єкт педагогічних досліджень порівняно недавно (у 70 -ті роки XX століття,коли почали планувати дослідження з педагогіки вищої школи та методикивикладання.)
Студентський вік, як і будь-яка інша стадія життєвого циклулюдини, має свою неповторну специфіку. Ще К.Д.Ушинський вважав період від 16 до22-23 років «найрішучішим», вказуючи на те, що у цьому віці визначаєтьсяспрямованість у способі мислення людини і в її характері. На думку Б.Г. Анан'єва,який зробив великий внесок у вивчення студентства, «перетворення мотивації,всієї системи ціннісних орієнтацій, з одного боку, інтенсивне формуванняспеціальних здібностей у зв'язку з професіоналізацією, з іншого — виділяють цейвік як центральний період формування характеру та інтелекту».
Соціолог В.Шубкін називає вік від 17 до 25 років доленоснимперіодом у житті людини. Інтенсивні пошуки поклику, вибір пріоритету, перехідвід книжних романтичних уявлень до зіткнення з реальними інститутами,професійне самовизначення, працевлаштування, любов, становлення сім'ї. Все цепов'язане з такою гостротою емоційних переживань, з такою кількістю рішень, якінеобхідно прийняти в найкоротший період і які величезною мірою визначають долюлюдини, тому:
— це період найбільш інтенсивного дозрівання особистості;саме на нього припадає досягнення стабільності більшості психічних функцій;
— це вік переоцінки цінностей і мотивації поведінки,посилення свідомих мотивів поведінки; проте спеціалісти в галузі віковоїпсихології і фізіології відзначають, що здатність до свідомої саморегуляціїсвоєї поведінки розвинена у студентів не повною мірою (невмотивований ризик,невміння передбачити наслідки своїх вчинків, в основі яких можуть бути незавжди гідні мотиви);
— водночас — це вік безкорисливих жертв і самовіддачі;
— це центральний період формування якостей характеру таінтелекту; саме на нього припадає досягнення стабільності та піку більшостіпсихічних функцій (вік розвитку уваги 22, 24 роки, в подальшому в 27, 29 років- спад; пік розвитку пам'яті 23, 24, 29 років; пік розвитку мислення від 20-22до 25 років).
Протягом усього цього вікового періоду найменше змінюєтьсяобразна пам'ять, яка зберігає попередній рівень розвитку. Найбільших зміннабуває короткотривала, вербальна пам'ять. У цьому віці посилюється рольпрактичного мислення.
Існує ще одна особливість психічного розвитку студентів: якщов середній школі дуже часто навчання і виховання випереджували розвиток, то встудентському віці найчастіше розвиток випереджує навчання і виховання.
Коло інтересів студентів не обмежується тільки навчальнимматеріалом, а поширюється також на мистецтво, спорт, суспільну діяльність,організацію особистого життя.
На студентський вік припадає процес активного формування соціальноїзрілості. Соціальна зрілість передбачає здатність кожної молодої особиоволодіти необхідною для суспільства сукупністю соціальних ролей (спеціаліста,батька, матері, громадського діяча).
Проблему соціальної зрілості особистості вивчають різні науки.До них відносяться педагогіка, психологія, соціологія, акмеологія. Проблемазрілості може розглядатися на рівні індивіда, особистості, суб'єкта діяльностіі індивідуальності. Особистісна соціальна зрілість включає такі компоненти:відповідальність, толерантність, саморозвиток, позитивне ставлення до світу(цей компонент присутній у всіх попередніх).
У студентів підвищується інтерес до моральних проблем (мета,образ життя, обов'язки, любов, вірність, тощо). Посилюється цілеспрямованість,рішучість, настирливість, самостійність, індивідуальність, ініціативність упроцесі діяльності та спілкування, вміння володіти собою.
Відомо, що в юнацькому віці бажання і прагнення розвиваєтьсяраніше, ніж воля і характер. В силу недостатності життєвого досвіду студентськамолодь плутає ідеали з ілюзіями, романтику з екзотикою.
Юність — пора самоаналізу і самооцінок. Самооцінказдійснюється шляхом порівняння ідеального «Я» з реальним. Проте разом з тимідеальне «Я» ще не вивірено і може бути випадковим, а реальне «Я» може бутиілюзорним. Це викликає невпевненість в собі, що супроводжується зовнішньоюрізкістю і розв'язаністю.
У першокурсників часто можна спостерігати досить різкийперехід від захоплюючого очікування при вступі до вищого навчального закладу ів перші місяці навчання в ньому до скептичного, критичного та іронічногоставлення до викладачів, вузівського режиму. Другий період юностіхарактеризується максималізмом і категоричністю думок, які не завжди свідчатьпро принциповість. Іноді категоричність переходить в негативне ставлення додумки дорослих, особливо літніх людей і неприйняття їх порад. Оскільки юністьмає підвищену соціальну активність, при відсутності необхідного виховання цепризводить до конфліктів.
Аналіз результатів дослідження, проведеного у Житомирськомупедагогічному університеті, свідчить про те, що більшість студентів (72%) маютьдосить розвинену самосвідомість, відносно вірно оцінюють свій рівеньпрофесійної і моральної зрілості. Біля 70% студентів мотивом вибору професії єінтерес до предмету, 20% — бажання підвищити свій інтелектуальний рівень. Томуне можна говорити, що в наш час інтерес до знань відсутній у студентів. Насучасному етапі розвитку нашого суспільства постають нові проблеми;невпевненість у завтрашньому дні призводить до «запрограмованого»неблагополуччя молоді; агресивність з одного боку, соціальна інфантильність зіншого частіше й частіше характеризують студентів, особливо енергійних іромантичних. Романтизм часто змінюється скептицизмом і цинізмом, прагнення довисоких ідеалів — споживацькою психологією. У 2/3 студентів немає установкипрацювати в школі; 90% взагалі не впевнені, чи знайдуть собі роботу.
Труднощі у підтримці бажаної структури ціннісних орієнтацій устудентської молоді породжені вже тим, що навчально-виховний процес у вищихнавчальних закладах все ще ведеться без урахувань впливу зовнішніх чинників,які впливають на свідомість і поведінку як щодо засобів масової комунікації,так і міжособистісних стосунків. Робота викладачів проводиться без знанняспецифіки групи, курсу; не враховується посилений вплив суспільної думки намотиваційну сферу свідомості молоді.
Вирішенню вказаної проблеми може допомогти аналізстудентського соціуму (щоб впливати на нього, на процеси, що в ньомувідбуваються, треба знати загальні закономірності колективного спілкування).Студентський соціум слід розглядати, з одного боку, як цілісну систему зі своєюструктурою, зв'язками, а з іншого — як частину більш широкого соціальногосередовища, соціальної спільноти — макросередовища суспільства. Вплив наособистість студента мають сформовані контакти свого й інших соціумів.Звичайно, особистість формують не тільки прийоми і форми педагогічного впливу,але й засоби масової інформації. У кожному соціумі, як правило, існує своясистема взаємин, своя морально-психологічна атмосфера, свої вимоги й еталониповедінки. Так, наприклад, ті вимоги, що існують в науковому мікросоціумі,абсолютно не обов'язкові у гуртожитку чи клубі, де цінуються комунікабельність,розкутість, кмітливість, привабливість. В одному випадку мікросоціум можеініціювати діяльність студента, в іншому — гальмувати, в третьому — вони будутьвзаємно індиферентними.
Ю.А. Самарін виділив ряд характерних рис, які мають місце урозвитку студентської молоді. В цей період людина визначає свій майбутнійжиттєвий шлях, оволодіває професією і починає пробувати себе в різноманітнихгалузях життя; самостійно планує свою діяльність і поведінку, активно відстоюєсамостійність суджень і дій. У цьому віці складається світогляд, етичні іестетичні погляди на основі синтезу багатьох знань, життєвого досвіду,самостійного розуміння і практичних дій.
Факт вступу до вищого навчального закладу зміцнює вірумолодої людини у власні сили і здібності, народжує надію на нове і цікавежиття. Водночас на першому та другому курсах досить часто виникає питання проправильність вибору професії, спеціальності, що супроводжується розчаруванням.До кінця третього курсу остаточно розв'язується питання про пріоритетнесамовизначення.
У дослідженнях педагогів і психологів зафіксовано, що устудентської молоді третього курсу спостерігається пожвавлення і поглибленнясистеми міжособистісних стосунків, підвищується інтерес до інших студентськихгруп. У цей час виникає проблема створення сім'ї. Студенти стають більшрозбірливими у виборі навантажень, доручень; бувають випадки, коли інтимне,особистісне у структурі спілкування витісняє всі інші складові.
Пошук супутника життя відіграє на 3-4 курсах велику роль,впливає на успішність і громадську активність студентів. Дані соціологів свідчатьпро те, що, як правило, студентські сім'ї не залишаються поза групою, невипадають з колективу. Якщо на першому курсі кількість «діад» і «тріад»(мікрогруп, об'єднаних дружніми стосунками) в групах нечисленна, то до третьогокурсу майже кожен студент є представником якоїсь з груп, які відрізняютьсясвоєю спрямованістю, спільністю світоглядних позицій, інтересів.
У психолого-педагогічній літературі є способи виділяти різнітипажі студентів за структурними особливостями особистості, або за іншими критеріями.
Переважна більшість авторів вважає, що в структуріособистості необхідно виділяти чотири групи властивостей, тобто стійкихособливостей, що виявляються у різних видах діяльності. Отже, це такі чотиригрупи властивостей:
— спрямованість особистості, до якої входять її потреби,мотиви, цілі, переконання, ідеали;
— темперамент — психічна властивість особистості, якавизначає динаміку її виявів у різних видах діяльності;
— здібності, тобто психічні властивості особистості, щоявляють собою потенційні й реальні можливості людини у виконанні тієї чи іншоїдіяльності;
— характер — сукупність основних, стрижневих властивостейособистості, що визначають стиль її поведінки у суспільстві. Спрямованість — цеоснова, що визначає психологічний зміст без виключення властивостейособистості, це своєрідний стрижень особистості.
Тип спрямованості особистості — це той провідний напрям, уякому людина себе стверджує, розвиває свої здібності. Якщо в основу виділеннятипів спрямованості особистості покладати суспільну цінність потреб, прагнень,то можна виділити три основних типи спрямованості:
— тип будівничого (сюди відносяться студенти, що утверджуютьсебе справами, для інших людей, і це приносить їм задоволення);
— тип споживача (провідні мотиви їх активності пов'язані зспоживанням; самоствердження у споживанні духовних і матеріальних цінностей);
— тип руйнівника; джерелом задоволення є саме по собіруйнування того, що створюється іншими. Б.Г. Анан'єв розробив типологіюсучасного студентства, в основу якого були покладені такі критерії: ставленнядо навчання, наукова і громадська активність, загальна культура і почуттяколективізму.
Тип 1. Студент, що відмінно навчається з профілюючих,загальнотеоретичних, суспільних дисциплін. Займається науково-дослідницькоюроботою. Має високу культуру. Бере активну участь в громадській роботі. Зколективом пов'язаний різнобічними інтересами. Це — ідеал сучасного студента.
Тип 2. Студент добре навчається. Вважає отриманняспеціальності єдиною метою навчання у вищому навчальному закладі. Суспільнимидисциплінами цікавиться у межах програми. Пов'язаний з колективом навчальними іпрофесійними інтересами. Бере участь у громадській роботі. Оцінюєтьсявикладачами та колегами як хороший студент.
Тип 3. Студент, що відмінно встигає у навчанні, розглядаєнауку як основну сферу інтересів і діяльності. Виявляє інтерес до суспільнихнаук як засобу пояснення дійсності і своєї поведінки. Має високу загальнукультуру. Активний у громадській діяльності, з колективом пов'язаний широкиминауковими інтересами. Студент цього типу — майбутній учений. Серед цихстудентів є такі, хто займається тільки наукою, всі ж інші заняття вважаємарною тратою часу. Саме про них говорять — «раціоналіст XXI століття».
Тип 4. Студент, що встигає у навчанні, активно цікавитьсясуспільними науками понад програми, науково-дослідницькою роботою, як правило,не займається. Загальна культура обмежена професіональними інтересами. Виключноактивний у громадській роботі і в житті колективу, інтереси якого розглядає яквласні. Це активний громадський діяч. Його поважають за чесність,принциповість, єдність слова і справи. Він завжди в гущавині життя. Вчиться на «4»і«5».
Тип 5. Студент, що встигає у навчанні з усіх дисциплін.Науково-дослідницькою роботою не займається. Розглядає спеціальність і культуруяк основну сферу своїх інтересів і діяльності. В суспільному, громадськомужитті не бере активної участі. З колективом його пов'язують культурні тарозважальні інтереси. В студентському колективі він — визнаний ерудит, знавецьсучасного мистецтва, за його порадою інші студенти читають ті чи інші книжки.Іноді це заважає навчанню, але такий студент добре навчається і сумлінноставиться до майбутньої професії.
Тип 6. Студент погано навчається, має низьку успішність.Науково-дослідницькою роботою не займається. Пасивний стосовно участі вгромадській діяльності. Відпочинок і розваги розглядає як головну сферу своєїдіяльності. З колективом пов'язаний головним чином інтересами відпочинку. Цепосередній студент, який вважає себе «оригіналом», іноді морально нестійкий. Довищого навчального закладу він вступив тому, що це « модно », « всі йдуть ».Свою професію не любить і цінує її лише як джерело існування. Навчається змінімальним зусиллям; де є можливість, використовує шпаргалку.
В науково-методичній літературі можна зустріти поділстудентів за рівнем відповідального ставлення до навчальної діяльності.Критерієм відповідальності найчастіше вважають: повноту виконання завдань,термін їх здачі, зацікавленість роботою. Виходячи з цих критеріїв, студентиподіляються на дійсно відповідальних, виконавців і безвідповідальних.
Дійсно відповідальних характеризує творчий підхід довиконання роботи. Завдання вони виконують вчасно, у великих обсягах, маютьбажання проводити наукову роботу.
Виконавці виконують «від і до» усі вимоги, їх ставлення дороботи — формальне, немає бажання працювати, завдання дуже часто виконуються востанній момент.
Безвідповідальні виконують завдання епізодично.
Слід зауважити, що більшість студентів є представникамидругого рівня.
Г.О. Нагорна поділяє студентів педвузів залежно від типумислення на чотири групи: високий рівень — творчий тип мислення; достатнійрівень — репродуктивно-творче мислення; середній — репродуктивне мислення;низький — інтуїтивне мислення.
Студенти з високим рівнем професійного мислення виділяютьістотні ознаки педагогічних фактів, явищ, ситуацій, аргументують їх, можутьпрогнозувати результат, приймати власне рішення.
Студенти з достатнім рівнем професійного мислення виділяютьістотні ознаки педагогічних фактів, явищ, обставин, ситуацій, встановлюють міжними причинно-наслідкові зв'язки і залежності, але недостатньо аргументуютьсвої рішення, прогнозують можливі результати взаємодії з учнями, колегами.
Студенти з середнім, рівнем розвитку професійного мисленнявиділяють суттєві, істотні ознаки педагогічних явищ, фактів, обставин,ситуацій, але не завжди можуть прогнозувати, не виходять за межі відомихправил, вважають за краще діяти за зразком.
Низький рівень професійного мислення характеризує студентів,яким важко визначити істотні ознаки педагогічних фактів, ситуацій, обставин, їхдіяльність підпорядкована інтуїції.
Отже, існують різні види типізації студентів, які певноюмірою можуть допомогти молодому викладачеві в організації навчально-виховноїроботи, процесу молодої особи у вищому навчальному закладі.
Найважливішою умовою для успішного всебічного розвиткукожного студента є розуміння ним своєї неповторності, індивідуальності. Відомийпсихолог Анан'єв Б.Г. відзначає: «Індивідуальність — це і предмет виховання ійого умова, а найбільше його продукт. Як в клінічному, так і в педагогічномудосвіді одиничне в смислі індивідуальності є унікальним явищем, оскільки вономає власний внутрішній світ, самосвідомість і саморегуляцією, що є діючиморганізатором поведінки — «я».
Індивідуальність — це своєрідність психіки особистостііндивіда, її неповторність. Вона проявляється в рисах темпераменту і характеру,в емоційній і вольовій сферах, в інтересах, потребах і здібностях людини.
4. Соціально-педагогічна адаптація
Зі вступом до освітнього закладу студент проходить соціальнуадаптацію до процесу в освітньому закладі.
Соціально — педагогічна адаптація — це засвоєння молодоюлюдиною норм студентського життя, включення в систему міжособових стосунківгрупи.
Адаптацію студентів вузу слід розглядати як комплекснупроблему, виділяючи в ній різні окремі рівні і ланки, кожна з яких маєспецифічні механізми, зумовлені рівнем розвитку студента, групи і колективу.Процес адаптації студентів проходить на декількох рівнях «пристосування»: донової системи навчання; до режиму праці і відпочинку; до входження в новийколектив.
Протягом перших курсів складається студентський колектив,формуються навички й уміння раціональної розумової праці, усвідомлюєтьсяпокликання до обраної праці, дозвілля, побуту, встановлюється система роботищодо самоосвіти і самовиховання професійно-значущих якостей.
Різке руйнування багатолітнього звичного робочого стереотипу,основу якого складає відкрите І.П. Павловим психофізіологічне явище — динамічний стереотип, іноді призводить до нервових зривів і стресових реакцій.
З цієї причини період адаптації, пов'язаний із руйнуваннямпопередніх стереотипів, може на перших порах зумовлювати порівняно низькууспішність та труднощі у спілкуванні.
В одних студентів вироблення стереотипу відбуваєтьсястрибкоподібно, у інших — рівно. Безперечно, особливості перебудови пов'язані зтипом нервової системи, проте соціальні чинники теж мають позитивне значення.Знання індивідуальних особливостей студента, на основі яких будується системайого включення в нові види діяльності і нове коло спілкування, дає можливістьзапобігти дезадаптичному синдрому, зробити процес адаптації рівним іпсихологічно комфортним.
На основі досліджень процесу адаптації першокурсників можнавиділити такі труднощі:
— негативні переживання, пов'язані з виходом учорашніх учнівз шкільних колективів з їх моральною допомогою і моральною підтримкою;
— невизначеність мотивації вибору професії;
— недостатня психологічна підготовка до неї;
— невміння здійснювати психологічну саморегуляцію поведінки ідіяльності;
— відсутність повсякденного контролю педагогів;
— пошук оптимального режиму праці і відпочинку в новихумовах;
— налагодження побуту і самообслуговування, особливо припереході з домашніх умов до умов гуртожитку;
— відсутність навичок самостійної роботи;
— невміння конспектувати, працювати з першоджерелами, словниками,каталогами, довідниками, показниками. Всі ці труднощі — різні за своїмпоходженням, Одні з них — об'єктивні, інші — носять суб'єктивний характер іпов'язані з слабкою підготовкою, дефектами виховання в сім'ї та школі.
На жаль, при зарахуванні абітурієнта у вищий заклад освіти восновному враховується лише його успішність — рівень знань. Відсутність іншоїінформації у викладача приводить до того, що процес пристосування студентів довузівського життя затягується.
Для вироблення тактики і стратегії, що забезпечує оптимальнуадаптацію студентів до вищого навчального закладу, важливо знати життєві плани,інтереси першокурсника, систему домінуючих мотивів, рівень домагань,самооцінку, здатність до свідомої регуляції поведінки і т. ін. Успішнерозв'язання цієї проблеми пов'язано з розвитком психологічної служби у вищомуосвітньому закладу. Дані психодіагностики потрібні, насамперед, самомустудентові, кураторові, викладачеві.
Специфіка навчання у вищих закладах освіти така, що викладач,котрий читає лекцію, майже не має можливості враховувати індивідуальний темпзасвоєння, рівень розвитку мислення кожного студента. У куратора теж мало часуна спілкування зі студентами. Тому першокурсники дуже часто відчуваютьдискомфорт.
Нові умови діяльності у вузі — це якісно нова, інша системавзаємин відповідальної залежності, де на перший план виходить необхідністьсамостійної регуляції своєї поведінки, наявність того ступеня свободи ворганізації своїх занять і побуту, які нещодавно були їм недоступні.
За нашими дослідженнями, третина студентів не можуть повністювключитися у навчальний процес до кінця першого семестру. Це має своюпсихологічну основу. Школяру, що виробив стереотип режиму навчальної діяльностіна уроках, доводиться долати його з перших днів перебування у вищому навчальномузакладі. Недостатня увага до формування продуктивного стиля мислення у школярівприводить до того, що навчальний процес у вищому навчальному закладі вимушенийзначною мірою спиратися на репродуктивне мислення першокурсників; до того ж,такий тип мислення не дає можливості студенту приймати оптимальні рішення в нестандартнихситуаціях і легко адаптуватися у змінних умовах діяльності.
Процес адаптації кожного студента проходить по-різному. Юнакиі дівчата, що мають трудовий стаж, легше адаптуються, ніж вчорашні школярі.
Адаптації першокурсників вищого навчального закладу сприяєтака система заходів: робота щодо комплектування академічних груп з урахуваннямпсихологічних особливостей студентів і їх психологічною сумісності; ритуал «Посвята у студенти »; виступи викладачів; курс «Вступ до спеціальності»;знайомство з історією вищого навчального закладу і його випускниками; організаціяконсультпунктів у гуртожитку; ведення щомісячної атестації, що дозволяєконтролювати самостійну роботу і допомагати першокурсникам.
Особливе значення для адаптації студента має колектив.А.С.Макаренко визначає колектив як «цілеспрямований комплекс особистостей»,організованих, наділених органами колективу. А там, де є організація колективуі питання ставлення товариша до товариша — це не питання дружби, не питаннясусідства, а питання відповідальної залежності.
Формуванню колективу сприяє створення соціально-ціннісноїєдності шляхом роз'яснення значущості навчання, його мети і задач, стимулюванняактиву стосовно згуртування колективу; розвиток свідомості, творчості, дружби,розуміння взаємостосунків; закріплення авторитету активу; забезпечення дружньоїспільної діяльності; проявлення турботи про студентів, врахування їх запитів.
Студентський колектив проходить кілька стадій у своємурозвитку за рівнем згрупованості, наявністю громадської думки, авторитетністюактиву, а також рівнем вимогливості особистості до себе.
За словами Л.С.Виготського, роль педагога зводиться до того,щоб бути організатором соціального виховного середовища, регулятором іконтролером його взаємодії з кожним студентом.
Прямий обов'язок професорсько-викладацького складу всьоговищого навчального закладу полягає у тому, щоб допомогти студентові в процесістановлення його не тільки як майбутнього спеціаліста, але й як особистості,сприяти створенню атмосфери свободи, самоповаги та творчості.
У студентському житті схрещуються лінії формальних інеформальних зв'язків. Але, на жаль, групи формуються за рішеннямадміністрації, не враховуючи бажання студентів, та інших факторів сумісності ірівня соціальної зрілості.
Думаючи про покращення умов навчання і виховання, потрібноцікавитись не тільки навчальними програмами і методами викладання, але й життямстудента (ступенем його самостійності, способом проведення вільного часу).
Відомо, що люди відрізняються характером, інтелектом,здатністю до самооцінки, емоційністю. Ці індивідуальні здібності потрібновраховувати у процесі особистісно-середовищної взаємодії. Без цього неможливоефективно впливати на студентство.
Важливе місце в системі особистісно-середовищних стосунківстудента займають комунікативні зв'язки з професорсько-викладацьким складом. Заразпереважає суб'єктно-об'єктна парадигма, авторитарний стиль, компанійськаповедінка з боку студентів, формалізм педагогічних заходів. Більш доцільноюбула б суб'єктно-суб'єктна взаємодія, яка має на меті:
— розвиток творчого потенціалу студентів на базіспівробітництва;
— прагнення до самореалізації і самовираження обох суб'єктів унавчальному процесі;
— удосконалення техніки спілкування.
Виникає необхідність пожвавлення роботи органів студентськогосамоврядування. Студентське самоврядування у вищому закладі освіти функціонує зметою забезпечення виконання студентами своїх обов'язків та захисту їх прав ісприяє гармонійному розвитку особистості студента, формуванню у нього навичокмайбутнього організатора, керівника.
Основними завданнями органів студентського самоврядування є:
— забезпечення і захист прав та інтересів студентів;
— забезпечення виконання студентами своїх обов'язків;
— сприяння навчальній, науковій та творчій діяльностістудентів;
— сприяння у створенні необхідних умов для проживання і відпочинкустудентів;
— створення різноманітних студентських гуртків, товариств,об'єднань, клубів за інтересами;
— організація співробітництва із студентами інших вищихзакладів освіти і молодіжними організаціями;
— сприяння проведенню серед студентів соціологічнихдосліджень;
— сприяння працевлаштуванню випускників;
— участь у вирішенні питань міжнародного обміну студентами.
Висновок
Студентство,як окрема соціальна група, є складовою частиною молоді, що характеризуєтьсяособливими умовами життя, побуту, праці, суспільною поведінкою і психологією,системою ціннісних орієнтацій. Студентство розглядається як соціальна група всистемі вищого навчального закладу, яка має свою мету, свої специфічніособливості, і яка готується до виконання соціальних ролей і функційінтелігенції.
Безумовно, якість набутих знань залежить від самого студента.Але не можна, щоб вузівська молодь проявляла себе як соціальна група тількичерез цю провідну діяльність.
Дослідження доводять, що в останні роки постійні контакти вмежах навчального мікросоціуму послаблюються. Можливо, що стійкий інтерес дообміну знаннями послабився; якщо студент не зміг самоствердитися у межахосновного соціуму, він потрапляє до системи морально-психічного дискомфорту.
Своєрідністьстудента полягає в тому, що він одночасно є як об'єктом, так і суб'єктомнавчально-професійної діяльності. Студент як суб'єкт навчально-професійноїдіяльності має свою мету, свій об'єкт, свої способи досягнення мети, своїможливості.
Отже,студентство — це особлива соціально група, яка має своє психологічніособливості, етапи розвитку соціальної адаптації у вищому навчальному закладі.
Списоквикористаних джерел
1. Власенко А.С.Некоторые вопросы воспитания советского студентчества на современном этапе: Уч.зап. Моск. обл. инст. – М., 1971.-с.54.
2. Рубин Б., КолесниковЮ. Студент глазами социологов. – Ростов, 1968. – с.38.
3. Архангельский С.И.Учебный процесс в высшей школе, его закономерные основы и методы. – М.: Высш.шк., 1980. – 541с.
4. Коротяєв Б.І., ГришинЄ.О., Устенко О.А. Педагогіка вищої школи: Навч. посібник. – К., 1990.
5. Луговий В.І.Управління освітою. — К.: Вид-во УАДУ, 1997. – 302с.