МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИІ НАУКИ УКРАЇНИ
ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙНАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ
УНІВЕРСИТЕТІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ГНАТЮКА
Г.К.Радчук, О.В.ТіуноваСімейне виховання(освітній тренінгдля батьків)
Навчально-методичнийпосібник
Тернопіль — 2007
УДК 159.922.73
ББК 88.4
Р 15
Радчук Г.К., Тіунова О.В. Сімейне виховання (освітній тренінг для батьків). Навчально-методичнийпосібник. — Тернопіль: ТНПУ ім.В.Гнатюка, 2007. – 121 с.
Рецензенти:
А.Б.Коваленко — докторпсихологічних наук, професор.
З.С.Карпенко — докторпсихологічних наук, професор.
С.К.Шандрук — кандидатпсихологічних наук, доцент.
У даному навчально-методичному посібникупредставлена програма та зміст просвітницького тренінгу, метою якого є змінаціннісно-смислових настанов у сфері сімейного виховання, розвиток діалогу якнайбільш сприятливого середовища розгортання особистісного потенціалу дитини всім’ї.
Для викладачів, студентів, практичних психологів, а такожусіх фахівців, які працюють у сфері сімейного виховання.
Затверджено Вченою Радою Тернопільського національногопедагогічного університету імені В.Гнатюка (протокол № 6 від 30.01.07р.)
УДК 159.922.73
ББК 88.4
ТНПУ імені В.Гнатюка, 2007
Зміст
Теоретико-методичні засади освітньої програми“Сімейне виховання ”
Мета, завдання та структура тренінгу
Зміст тренінгу
Додатки
Література.
Теоретико-методичнізасади освітньої програми: “Сімейне виховання ”
Загальновідомо, що становлення повноцінної особистості дитинизалежить насамперед від системи стосунків у сім’ї. “Всі ми родом з дитинства”,“Все – і хороше, і погане – людина одержує в сім’ї”. Ці педагогічні сентенціївідомі, напевне, всім. Ученими доведено, що у сім’ях дітей з девіантноюповедінкою спостерігаються певні порушення у системі сімейних стосунків:гіперопіка зі сторони матері; повна байдужість батьків до дитини; жорстоке,агресивне ставлення з боку одного з батьків. Тому, на наше глибоке переконання,гармонізація сімейних стосунків є ефективним чинником профілактики негативнихявищ у молодіжному середовищі. Відтак, зрозуміло, що без радикальної перебудовитрадиційного сімейного виховання, не слід очікувати серйозних успіхів у сферістановлення повноцінної особистості: самостійної, відповідальної, упевненої усобі, ініціативної, творчої, з чіткими моральними настановами.
Слід зазначити, що перехід до нової гуманістичної парадигми — провідна тенденція сучасної освіти в кінці ХХ на початку ХХІ століття. Орієнтаціяна особистість – загальна риса всіх освітніх проектів нашого часу. Філософіяосвіти досліджує особистісно зорієнтовану освіту через категорії суб’єкта,свободи, саморозвитку, цілісності, діалогу, творчості. З позиції психологіїконцепція особистісно зорієнтованої освіти збагачується уявленнями про функціїособистості в життєдіяльності людини, про ціннісно-смислову сферу, рефлексію,переживання, особистісний досвід і діалог як механізм розвитку особистості.
Особистісне начало в людині, зароджуючись ще в ранньомудитинстві, порушує лінійність, запрограмованість виховного процесу, надаючийому риси вибірковості, саморозвитку, цілісності, опосередкованості. Психологиі педагоги, які розвивають концепцію особистісно зорієнтованої освіти,одностайні в тому, що освіта – це не формування особистості із наперед заданимивластивостями, а створення умов для повноцінного прояву і відповідно розвиткуособистісних якостей дитини.
Проте, можна констатувати той факт, що ставлення доособистості в освітній практиці, і насамперед у практиці сімейного виховання відповідаєпанівній у суспільстві парадигмі: особистість і до сьогодні розглядається якте, що потрібно “активізувати”, “спрямовувати”, “формувати”. Якщо в освіті щепомітні деякі прогресивні зміни, то у сфері сімейного виховання пануютьтрадиційні стереотипи.
Звідси випливає необхідність рішучого подолання стереотипівстарого мислення у сімейному вихованні. Коротко зупинимося на найтиповіших зних.
Найбільш поширеним є ототожнення виховання з маніпулюваннямдитиною, її поведінкою. Відповідно до цього стереотипу, виховання – це корекціяповедінки дитини діями батьків. Насправді, дитина це не шматок глини, з якоговиліпиш все, що захочеш. Дитина – особистість, яка здатна відчувати,переживати, сприймати, розмірковувати, хотіти, і, спираючись на свій унікальнийдосвід, мати свою власну точку зору, та вибирати, як їй поводити себе у тих чиінших ситуаціях. Надзвичайно важливо зрозуміти, як дитина бачить свою сім’ю,себе, як інтерпретує те, що відбувається. Саме її особистісне ставлення є результатомвнутрішньої активності дитини і має для неї певний сенс, який не завжди єочевидним зі сторони, але саме ставлення, а не зовнішні обставини визначаютьповедінку дитини, є основою розвитку її особистості. Ми вважаємо, що почуття іпереживання дитини є тим компасом, який допоможе досягнути бажаної мети увихованні. Тому становлення особистості дитини у сім’ї – це взаємний процес, уякому батьки, виховуючи своїх дітей, і самі виховуються. Дитина – це вільна(а, отже, автономна) особистість; виховання – це перш за все самовихованнябатьків.
Ще одним стереотипним уявленням про сімейне виховання єпереконання батьків про те, що ця сфера добре контролюється і усвідомлюєтьсяними. Кожен із батьків схильний думати, що добре розуміє і себе, і свою дитину.Ми впевнені, що можна контролювати і достатньо добре усвідомлювати свої дії івчинки, але справжні переживання не лише дітей, але і батьків практично неконтролюються і усвідомлюються достатньо погано і часто спотворено. Потрібнаособлива праця на рівні внутрішнього і зовнішнього діалогу. Вихованняпередбачає вміння слухати.
Наступний стереотип стосується батьківської самопожертви.Виховання ж, на нашу думку, передбачає повноцінну суб’єкт-суб’єктну взаємодію,яка базується на врахуванні потреб та інтересів як дітей, так і батьків, їхніхпсихологічних кордонів, толерантності у стосунках. Повноцінне вихованнянеможливе без справжньої рівності, захищеності інтересів не лише дітей, але ібатьків.
Ще один стереотип, пов’язаний з негативним ставленнямтрадиційного сімейного виховання до так званої словесної педагогіки якнеефективної. Справжнє виховання передбачає культуру мовлення на рівнівнутрішнього Я, з використанням Я – висловлювань, організацію розгорнутогодіалогічного спілкування.
Традиційно батьки вважають, що процесформування впевненої у собі, позбавленої комплексів, самостійної особистостіповинен базуватися на постійному критичному оцінюванні, систематичному контроліїї діяльності з обов’язковою вказівкою на помилки, проблеми, упущення,порівнянням з кращими зразками, учнями тощо. Насправді, процес становленняпозитивної Я-концепції особистості дитини базується на трьох основних видахдосвіду, які необхідні для становлення Я, а саме: 1) увага і повага до неї; 2)справедливе ставлення зі сторони інших; 3) визнання ними її цінності. Відповідноза таких умов відбувається внутрішній процес формування структури Я: 1) увага іповага до самої себе; 2) справедливе ставлення до самої себе; 3) визнаннявласної самоцінності. Саме ці здатності необхідні для того, щоб людина сталаавтономною, автентичною і продуктивною.
Вищеназвані та інші стереотипи унеможливлюють реалізаціюособистісно-зорієнтованих підходів у практику сімейного виховання. Тому мивбачаємо нагальну необхідність впровадження інноваційних форм навчання батьківта майбутніх батьків з метою зміни ціннісно-смислових установок у сферісімейного виховання, розвитку діалогу як найбільш ефективного механізмурозгортання особистісного потенціалу дитини.
У нашій освітній програмі діалог виконує двоєдине завдання:
1) як умова повноцінногостановлення особистості дитини;
2) як ефективна форманавчання інноваційним підходам у сфері сімейного виховання.
Інакше кажучи, у процесі навчання ми будемо за допомогоюдіалогічної взаємодії поглиблювати саморозуміння та адекватне розумінняповедінки, переживань, думок дитини, розвивати вміння асертивно встановлюватипсихологічні кордони, адекватно висловлювати свої переживання та почуття,розвивати ціннісне ставлення до особистості дитини, тобто у цілому вибудовуватиповноцінний діалог у взаєминах з дитиною.
Для того щоб осягнути реальні і потенційніможливості діалогу необхідно зрозуміти його сутнісні характеристики, які наразіактивно обговорюються у філософській, психологічній, культурологічній тапедагогічній літературі.
Зверненість суспільства до гуманізації ігуманітаризації освіти, поліфонічність світу актуалізують проблему діалогу увихованні. Дослідження М.М.Бахтіна, В.С.Біблера, С.Л.Братченка, М.Бубера,О.О.Галицьких, М.С.Кагана, М.В.Кларіна, Ю.М.Лотмана, К.Роджерса, В.В.Сєріковата ін. дали можливість визначити діалог як унікальне середовище становленнядуховно зрілої особистості.
Філософи вважають діалогічність властивістюжиття. М.М.Бахтін підкреслював, що думка не народжується і не знаходиться вголові окремої людини, вона народжується між людьми, які разом шукають істину.Діалог дає можливість людині набути здатність заглиблюватись у себе,усвідомлювати власні переживання, відкривати світ почуттів. Сократ винайшовмеханізм прояснення сутності явищ через діалог. Він був переконаний, що за браком власної мудрості вінне може вчити чому-небудь, і бачив своє завдання, щоб, ведучи бесіду, ставитивсе нові і нові запитання, спонукати тим самим людину саму відкривати знання.
Діалог розкривається як процес прилученняособистості до культури, спосіб реалізації самопізнання, особистісногостановлення. Духовні цінності неможливо передати шляхом пояснення, заучування,наказу, жорсткого контролю, зовнішнього монологічного впливу. Лише вдивляючись віншу людину, вступаючи з нею в уявлюваний чи реальний діалог, людина розумієсаму себе, стає потенційно невичерпною, виходить за рамки уявлень про себе.
Під діалогом В.В.Сєріков розуміє специфічнесоціокультурне середовище, яке створює сприятливі умови для прийняттяособистістю нового досвіду, ревізії попередніх смислів тощо. Автор окремовиділяє особливу якість діалогу: у ньому гуманітарне – рефлексія позиційучасників діалогу, їх логіко-вербальний виклад, органічно поєднується з когнітивним,дослідницьким ставленням до проблеми. Саме ця двоєдина спрямованість діалогу,на думку автора, робить його універсальною характеристикою особистісно-розвивальниихосвітніх технологій [12].
Відомий український психолог І.Д.Бех виділяєінтимно-особистісне спілкування, у рамках якого створюються оптимальні умовидля розвитку особистості, і яке являє собою “таку суб’єкт – суб’єктнувзаємодію, де на основі обміну особистісних позицій суб’єктів можливе їхморально-духовне зростання”. “Діалогічне інтимно-особистісне спілкування, навідміну від монологічного, характеризується тим, що з боку співбесідникавиходить активно організуюче саму форму спілкування ставлення до мене, а нетільки до предмета, про який йдеться” [1, c. 65]. Базуючись на цих позиціях,І.Д.Бех пропонує “конструктивну дискурсивну технологію інтимно-особистісногодіалогу в системі “вихователь-вихованець”:
1. “Встановлення базовогосмисло-ціннісного консенсусу.
2. Прояв “ми-переживання”учасниками інтимно-особистісного діалогу.
3. Попередженняперевизначення вихованцем мети інтимно-особистісного діалогу.
4. Забезпечення глибинипроникнення співучасниками інтимно-особистісного діалогу у внутрішній світ одинодного.
5. Функціонуваннярозвиненої форми інтимно-особистісного діалогу.
6. Прояв “Я-переживання”вихованцем як учасником інтимно-особистісного діалогу” [1, c.69].
Автор наголошує на складності та водночасвисокій виховній ефективності даної технології, оскільки саме “заінтимно-особистісного діалогу відбувається зустріч двох внутрішніх світів нарівні їх сутності”.
Аналізуючи діалог як основу повноцінногореального міжособистісного спілкування, С.Л.Братченко виділяє такі атрибутидіалогу: свобода співбесідників, їх рівноправність (взаємне визнаннясвободи), особистісний контакт між співбесідниками на основі співпереживання івзаєморозуміння. Автор підкреслює, що діалог “на найвищому рівні” має місцетам, де у спілкування вступають люди як вільні суверенні особистості. Діалог –це спілкування центроване на процесі, а не на результаті. Співбесідники неставлять за мету вплинути один на одного, але при цьому ( саме тому!) діалогстворює оптимальні умови для реального впливу на розвиток особистості, оскількиособистісне зростання обов’язково передбачає свободу самореалізації. Саме цясвобода самоздійснення, свобода стати і бути самим собою відіграє в діалозіпровідну роль [2].
У термінах К.Роджерса цей аспект визначається як істинністьсамовираження, конгруентність. Свобода є і передумовою діалогу, і відмінноюрисою його здійснення, і в деякій мірі його результатом. У діалог здатнавступити людина, яка готова до реалізації своєї свободи у взаємодії з іншими.Прийняття власної свободи вимагає певних зусиль, але при цьому людина отримуєшанс реалізувати свій потенціал свободи і, відповідно, перед нею відкриваєтьсяпростір особистісного зростання.
С.Л.Братченко пропонує використовувати поняття “комунікативніправа особистості”, за допомогою якого може бути описана системапсихолого-правових основ спілкування, яка визначає межі свободи співбесідниківтаким чином, щоб забезпечити їх взаємодію на основі взаємного визнання і безнасилля. Він виділяє такі основні комунікативні права особистості: на своюсистему цінностей; бути відповідальним суб’єктом, співавтором спілкування(право на самодетермінацію); на гідність і її самоповагу; на індивідуальність ісвоєрідність, на відмінність від співбесідника; на незалежність і суверенітет;на вільну, нічим не регламентовану думку; на відстоювання своїх прав [2].
Окрім того, він виділяє групу більш частковихкомунікативних прав особистості, а саме: право на свою позицію, точку зору; навільне виявлення своєї позиції (право голосу); на відстоювання і захист своєїпозиції; на довіру зі сторони співбесідника (презумпція щирості); на розумінняспівбесідника, на прояснення для себе його позиції, точки зору; на питання доспівбесідника; на сумнів стосовно будь-яких суджень; на незгоду з позицією,точкою зору співбесідника; на висловлювання сумніву і незгоди; на зміну,розвиток своєї позиції, точки зору; на пошук, на помилку; на почуття іпереживання і відкрите їх вираження щодо особистісно-значущих проблем; насокровенне, на не публічну форму у власному внутрішньому світі; будуватиспілкування на принципах рівноправності незалежно від статусу співбесідника; назавершення спілкування [2].
Порушення цих прав деформує комунікативний простірі спілкування перестає бути діалогічним. Проте, реалізуючи свої комунікативніправа особистості, необхідно водночас поважати також права співбесідника. Відмовавід комунікативної відповідальності особистості є перешкодою для здійсненнядіалогу і проявом агресивних або маніпулятивних форм спілкування. С.Л.Братченкопідкреслює, що гарантований простір свободи не лише “створює умови длясамореалізації співбесідників, але і підвищує їхню самоповагу, впевненість усобі, когнітивну і емоційну розкутість, стимулює самопізнання самоуправління,удосконалення технік спілкування тощо”, а також “сприяє формуваннюгуманістичних цінностей, визнанню того, що поза мною, у світі не-Я є щось,принципово відмінне від просто зовнішніх умов, а саме – інші Я, сутнісно близькіі рівноцінні моєму Я”[2].
У реальному спілкуванні досягненнярівноправності є дуже непростою проблемою. Особливо у ситуаціях, деспівбесідники мають об’єктивні ознаки нерівності (у спілкування керівника іпідлеглого, дорослого і дитини, педагога і учня тощо). К.Роджерс підкреслював,що можливість реалізації гуманістичного підходу у навчанні і вихованні істотнозалежить від готовності дорослого “поділитися своєю владою”. Комунікативніправа і відповідальність у діалозі покликані зафіксувати межі моєї свободи,вивести іншого з-під впливу моєї влади і перейти, таким чином, до невладнихстосунків. Це означає перестати ставитися до іншої людини як до речі, дооб’єкта і визнати її суб’єктність, поставитись до неї як до особистості. Удіалозі співбесідник – не об’єкт впливу, а “суб’єкт звертання” (М.М.Бахтін)
У гуманістичній психології напрацьованіконкретні способи вирішення цієї проблеми. Так, для того, щоб висловлюваннясвоєї точки зору і своїх переживань здійснювалось без одночасного придушенняправ іншої людини дуже ефективна розроблена Т.Гордоном техніка “Я –висловлювань”. Одним із центральних елементів цієї техніки є перехід відТи-висловлювань до Я-висловлювань. Сам Т.Гордон відзначав, що його програмаспілкування спрямована не лише на вирішення різноманітних проблем уміжособистісному спілкуванні з позицій взаємного прийняття і поваги, але такожна розвиток індивідуальності, відповідальності за здійснення самого себе.
Є спроби гармонізувати права учасників і впедагогічному процесі. Наприклад, ідеї “педагогіки спіробітництва” (Ш.Амонашвілі та ін.). Практика просвітницької роботи із сім’ями польськогопсихотерапевта З.Шпєвак наочно демонструє реальну можливість і високупродуктивність (з точки зору завдань особистісного зростання обохспівбесідників, а також вирішення конкретних міжособистісних проблем)рівнопраних діалогічних стосунків навіть у дуже складних ситуаціях взаємодіїнерівноправних (за об’єктивними критеріями) співбесідників – батьків і дітей.
Справді, рівноправність співбесідників — важливийатрибут діалогу. Проте, якщо рівноправність регулює міжособистісну взаємодію,то повинне бути щось, що об’єднує. Причина прагнення співбесідників до вступу удіалог, зауважує С.Л.Братченко, – все та ж онтологічна несамодостатністьособистості, для якої діалог з іншою особистістю є способом її повноцінногоіснування і розвитку. Якщо гносеологічному суб’єкту, щоб бути таким, потрібеноб’єкт, то суб’єкту особистості для повноцінного існування необхідний іншийсуб’єкт, інша особистість. Інакше кажучи, особистість, оскільки вона єособистістю, має потребу у контакті з іншою особистістю, найвищим рівнем якогоі є міжособистісний діалог.
С.Л.Братченко конкретизує, що найважливішимкомпонентом взаємозв’язку в діалозі є процес співпереживання, тобтоемоційно-інтуїтивне осягнення співбесідниками внутрішнього світу один одного,що створює єдність зустрічі індивідуальних переживань, а не процесвзаєморозуміння як це традиційно вважалось у психології [2].
Особлива роль емоційних зв’язків у становленніособистості і побудові міжособистісних стосунків підкреслювалась у роботахбагатьох вчених. М.М. Бахтін говорить про “співчуттєве розуміння”, яке не єпростим відображенням, а “відтворює всю внутрішню людину”.
У концепції К.Роджерса емоційнеспівпереживання відіграє роль засадичної умови особистісного зростання. Длянього емпатія – це не стан, а процес, особливі взаємостосунки, які включаютькілька аспектів: входження у внутрішній світ переживань іншої людини і вільнуорієнтацію в ньому; чутливість до змін процесів, які відбуваються у цьомусвіті; проживання “життя іншої людини” делікатно, без оцінок, без спробвідкрити більше, ніж вона готова проявити, але при цьому допомагаючи їй зробитипереживання якомога повнішими. Емпатія створює сприятливі умови для розкриття ірозвитку людини, робить її відкритою до змін і формою прояву поваги і визнання.Завдяки цьому реальність діалогу не просто пізнається, але і переживаєтьсяцілісною особистістю як життєво важлива, наповнена смислом подія, якспівпричетність до інших людей.
Водночас діалогічність мислення передбачає вмінняслухати ego і alter ego. Діалог із самим собою — найщиріший самоаналіз,який рятує вихователя від самозаспокоєння, обмеженості, перетворення в ментора.Діалог із самим собою відображає внутрішній процес особистісного становлення, єстимулом самовдосконалення, саморозвитку, постійного оновлення.
Окремо слід підкреслити важливість готовностідо діалогу в учасників цього процесу. Як зауважує О.О.Галицьких, здатністьдо діалогу з вихованцем, його творчою індивідуальністю, його духовним досвідом,його світом цінностей відображає ефективність діяльності вихователя [3]. Справді,готовність до діалогу – один з універсальних показників сформованості індивідаяк особистості. Вона передбачає прийняття особистістю діалогу як особливоїситуації спілкування, що вимагає адекватної поведінки, дотримання деякихправил; утримання у свідомості мети діалогу, не вдаючись до буденного виясненняособистих амбіцій і пріоритетів, не редукуючи усе багатство діалогу доемоційного вияснення стосунків.
Сучасні педагогічні дослідження особливу увагузвертають на умови організації навчального діалогу, призначення якого у співвіднесеннінового досвіду зі старим, зародженні сумніву в старих істинах і перехід доприйняття нових, осягненні самого себе через ціннісні судження партнера. Умовноможна виокремити чотири рівні діалогічної готовності вчителя: 1) учительжорстко, логічно веде учня до наперед відомих “правильних” відповідей; зміст істиль запитань програмує потрібні відповіді (навідні запитання); 2) учитель іучень обмінюються незалежними висловлюваннями, не впливаючи один на одного,залишаючись кожен при своїй думці; 3) учитель готовий до зміни своєї позиції ітим самим спонукає учня до взаємного слухання, взаєморозуміння, корекції своєїпозиції; 4) учитель і учень спільно шукають більш глибоку істину, ніж та, якаїм представлялась до цього часу [12]. Звичайно, справжня готовність додіалогічної взаємодії пов’язана з четвертим рівнем. Саме на нього миорієнтуємося, приступаючи до організації освітнього діалогу.
Таким чином, виходячи з вищесказаного можнастверджувати, що діалог є, справді, максимально адекватнимсередовищем розвитку особистості і водночас має статус морального, етичноповноцінного способу спілкування. Світ діалогу – це особливий світ спілкуваннялюдей як вільних особистостей, тому він може слугувати мірилом реалізаціїособистісно-розвивального потенціалу конкретних форм спілкування. Концепціядіалогу дозволяє краще зрозуміти і альтернативні способи міжособистісноївзаємодії (авторитарний, ліберальний, маніпулятивний та ін.), окреслити орієнтириі засоби їх “діалогізації”. Власне тому орієнтація на розвиток дитини якособистості, індивідуальності і активного суб’єкта діяльності може бутиреалізована лише на основі побудови діалогічної стратегії діяльності дорослого.
Відповідно до вищеозначених теоретичних засад,приступаючи до конструювання освітнього середовища з метою навчання батьків імайбутніх батьків інноваційним підходам у сімейному вихованні, ми базувалися натаких методичних припущенях.
Оптимальним середовищем актуалізаціїсмислотвірного потенціалу особистості, а, отже, і необхідною умовою не простоосмисленого засвоєння інформації, але становлення, розвитку, зміни, збагачення ціннісно-смисловихставлень і настанов у сфері сімейного виховання, є освітній діалог. Потенціалосвітнього діалогу, на нашу думку, буде найбільш ефективно реалізовуватися утому випадку, коли освітній матеріал буде характеризуватися такими змістовнимита формально-динамічними особливостями:
а) контекстуальність щодо внутрішнього світуособистості, коли текст, що вивчається лежить в “контексті”особистісно-смислової сфери учасників освітньої програми; це актуалізуєособистісні смисли, а не поверхневе відтворення і забезпечує прояви моральноговибору, мотиваційного обґрунтування життєдіяльності тощо;
б) відкритість як спосіб представлення в освітньомуматеріалі відкритих для доповнення, нестійких, неврівноважених, парадоксальних(феноменальних) фактів, які не мають однозначного тлумачення; спосіб їхпізнання – критична рефлексія, яка дозволяє звертатись до смислотворчостіособистості замість механічного заучування; при цьому відбувається постійнепрояснення суб’єктом своїх смислових значень явища, яке розглядається, завдякичому відбувається включення ненаукових уявлень в контекст науки, що забезпечуєпояву особистісного смислу;
в) метафоричність навчально-виховного матеріалу якмеханізм активізації синкретичного емоційного схоплення цілісної ситуації (вєдності асоціативних, інтуїтивних, логічних зв’язків) і актуалізації смисловогопотенціалу особистості;
г) ігрові форми навчальної взаємодії зпритаманною для гри свободою, змагальністю, що актуалізує проблемусамореалізації особистості і дозволяє їй у деякій мірі реалізувати своїпотенції, створюючи власний світ, особливий простір, програючи в ньому своїролі і моделі реальності; через імітацію життєвої ситуації, яка дозволяєапробувати цю цінність у дії і у спілкуванні з іншими людьми, порівняти зіншими цінностями;
д) діалогічний характерстосунківучасників освітньої програми як взаємодія цілісної особистості зі світомкультури, в якому відбувається прояснення, навіть перегляд своїх цінностей,пошук шляхів саморозвитку і, водночас, активно розвивається рефлексивна функціяособистості.
З метою створення умов для розгортанняповноцінної діалогу в групі учасниками приймаються правила роботи в групі.У правилах віддзеркалені характеристики реальних процесів і явищ, якііснують у прототипах моделюючої реальності. Правил не повинно бути занадтобагато (не більше 8 – 10). Вони можуть бути продемонстровані аудиторії наплакатах або за допомогою технічних засобів. До переліку важливих правил можнавіднести наступні:
— кожен учасник має можливість висловитися, якщо у ньогоє бажання;
— всі учасники групи поважають цінності і поглядикожного, навіть, якщо не згодні з ними;
— обговорюються ідеї, пропозиції, а не люди, що їхвисловили;
— всі учасники роблять зауваження коротко і по суті;
— кожен учасник, навіть захищаючи свою точку зору,відкритий для сприйняття чужих ідей, думок та інтересів інших учасників;
— усі розбіжності, конфлікти, що виникають під часроботи, розв’язуються мирним шляхом з урахуванням інтересів учасників і правилроботи;
— всі учасники прагнуть створити відкриту, ділову,дружню атмосферу [6].
Реалізуючи особистісно-зорієнтовану концепцію,ми використовували різні інтерактивні методи, форми, які допомагаютьорганізувати і розгорнути суб’єкт-суб’єктну взаємодію між учасниками освітньоїпрограми, а саме:
— рольова гра;
— групова дискусія;
— робота в малих групах;
— творчі завдання;
— мозкова атака;
— інтерактивна міні-лекція;
— колаж;
— рефлексивні коментарі;
— повчальні історії, яскраві метафори, казкові розповіді;
— психогімнастичні, ігрові, тренувальні вправи, вправина активізацію, рефлексію тощо.
Рольова гра
Рольові ігри поряд із творчими завданнями,груповими дискусіями та роботою в малих групах є основним прийомом наінтерактивних заняттях. У рольовій грі учасникам пропонується “зіграти” іншулюдину або “розіграти” певну проблемну ситуацію. Для позначення методик цьоготипу також використовуються близькі назви (імітаційні, ділові ігри,моделювання). Ці методики сприяють розвитку навичок критичного мислення,комунікативних та перцептивних, навичок розв’язання проблем, відпрацюваннярізних варіантів поведінки у проблемних ситуаціях. Успіх рольової гри залежитьвід ефективності її структури. Завдання рольової гри може містити всі чи кільказ перелічених нижче компонентів:
— матеріали ситуації – опис гіпотетичної проблеми, щовводить тих або інших персонажів, ролі яких будуть виконуватися;
— розподіл ролей – інформація, що буде необхіднавиконавцям різних ролей;
— інструкції – детальні роз’яснення щодо необхідноїпідготовки (як на занятті, так і як домашнє завдання).
Окремо слід виділити ситуаційно-рольові ігри, яківідрізняються від інших ігор: а) наявністю ситуації з життя; б) створеннямваріанту її розв’язання; в) розподілом між учасниками ролей, які реальноіснують у житті; г) зіткненням різних інтересів та позицій, зумовленихіснуючими в ситуації ролями; д) взаємодією учасників, які репрезентують певніролі у ході гри.
Ефективними рольові ігри можуть бути лише утому випадку, коли вони вузько спрямовані і ретельно продумані. Досвід показує,що найціннішим моментом є зворотній зв’язок (рефлексія), проведений відповіднодо правил коментування [6].
Групова дискусія
Це обговорення питань, що виникають у тренераабо учасників групи. Існують різні варіанти проведення дискусії в залежностівід стану групової динаміки. Якщо група активна, розкута, можна, розбивши її напідгрупи, організувати змагання міх підгрупами на швидкість відповідей,найскладніше запитання, найґрунтовнішу відповідь тощо. Якщо група пасивна аботема заняття спочатку викликає почуття незручності обговорення, можна створити“банк запитань” з анонімних записок учасників та послідовно виносити поставленізапитання на обговорення в групі.
Результати групової дискусії та найважливішівисновки доцільно записувати на великих аркушах паперу.
Тренери повинні заохочувати всіх до участі удискусії та мають стежити, щоб учасники користувалися “Я – реченнями” (непредставляли власну думку як колективну, загальновідому, єдино правильну тощо);при незгоді з позицією інших учасників не переходили до особистих образ;аргументували справедливість своєї думки (гарний спосіб переконатися самому усвоїй правоті — довести це іншим людям) [15].
Мозкова атака (штурм)
Мозковий штурм починається з того, що всімпропонується поділитися ідеями, які прийшли на думку з приводу обговорюваноїпроблеми. Один з головних принципів мозкового штурму – свобода думки. Методмозкової атаки припускає, що кожна людина має творчі здібності, але певнівнутрішні ті зовнішні чинники не дають їй змоги повною мірою використовуватисвій творчий потенціал. У процесі мозкового штурму всі обмеження усуваються, іпотенціал може бути використаний повністю. На першій стадії не має бути нізауважень, ні критики.
Правила мозкового штурму:
— кожен може вільно висловлювати пропозиції;
— учасники висловлюються по черзі, точно і коротко;
— будь-які пропозиції приймаються і схвалюютьсяучасниками;
— тренер записує всі пропозиції;
— не можна критикувати і коментувати пропозиції;
— можна розвивати попередні ідеї.
Ведучий також може брати участь у генеруванніідей (і навіть має це робити, якщо інші учасники раптом зупинилися). Але,головне, він повинен фіксувати всі пропозиції. Бажано, щоб усі пропозиціїзаписувалися на плакаті або дошці і їх постійно бачили всі учасники. Записуватиможе сам тренер. Ведучий може просити учасників повторити або уточнити їхнєформулювання для більш точного короткого запису, але у жодному разі не повиненспотворювати зміст пропозиції, наполягати на своєму варіанті формулювання.
Другий етап передбачає обговорення іоцінювання ідей. Він може бути проведений у малих групах, з використанням різнихформ дискусії і прийомів обговорення проблем. Можливі будь-які модифікаціїмозкового штурму [6].
Робота в малих групах
Робота в малих групах надає усім учасникамможливість діяти, практикувати навички співробітництва, міжособистісногоспілкування (зокрема, оволодіння прийомами активного слухання, виробленнязагального рішення, розв’язання суперечностей).
Роботу в групах варто використовувати, колипотрібно вирішити проблему, з якою важко впоратися індивідуально, коли у вас єінформація, досвід, ресурси для взаємного обміну, коли одним із очікуванихрезультатів є набуття навичок роботи в команді. Чим більша група, тим більшевміння потрібно від учасників, щоб дати кожному можливість висловитися. Чимменше часу відпущено на роботу в групі, тим меншою має бути група. Разом з тим,чим більше утворено груп, тим більше часу знадобиться для представленнярезультатів групової роботи. У групах із двох осіб високий рівень обмінуінформацією і менше розбіжностей, але і вища ймовірність виникнення напруги. Увипадку незгоди учасників обговорення може зайти в глухий кут, тому що немає нісоюзника, ні арбітра. У групі з п’яти осіб більша ймовірність, що ніхто незалишиться у меншості один. У такій групі досить багато учасників длявироблення різних думок і продуктивного обміну інформацією. Водночас усіотримують можливість зробити свій внесок у роботу, почути іншого і бути почутимсамому.
Рекомендується поєднувати в одній групіучасників з різним рівнем підготовки. У різнорідних (щодо статі, віку,професійного та соціального статусу) групах активізується творче мислення таінтенсивний обмін ідеями, проблема може бути розглянута з різних сторін. Існуєбагато способів розподілу по групах. Все залежить, звичайно, від фантазіїтренера і від контексту навчальної ситуації [6].
Творчі завдання
Творчі завдання потребують від учасників непростого відтворення ситуації, а творчості, оскільки містять у своїх умовахелемент невідомості і мають, як правило, якусь кількість “правильнихвідповідей”. Довкола проблемного завдання створюється атмосфера діловогозацікавленого спілкування всіх учасників навчального процесу. Таке завданнянадає сенсу практичному навчанню, мотивує тих, хто вчиться.
Творчий процес передбачає такі основні кроки:1) постановка проблеми; 2) збір даних, що стосуються проблеми; детальневивчення даних; 3) вироблення можливих рішень; 4) перевірка обраного рішення.
На творчі здібності значною мірою впливає таатмосфера, у якій працює людина. Атмосфера у групі має бути такою, щоб коженучасник мав якомога ширший доступ до інформації.
Починаючи працювати із творчими завданнями,слід поступово переходити від простих вправ до складніших [6].
Інтерактивна міні-лекція
Інтерактивна міні-лекція – це невелике (до 15хвилин) інформаційне повідомлення ведучого на конкретно поставлену тему. Удеяких випадках, якщо виступ має бути дещо тривалішим і містить кілька окремихфрагментів, можна розділити його між двома тренерами. Періодична змінавиступаючих підтримає увагу учасників і дасть змогу кожному з ораторівмаксимально зосередитися на своїй частині.
Для підсилення інтерактивності можна ввести увиступ елементи діалогу, ставлячи запитання і одержуючи від аудиторіївідповіді, у тому числі і несподівані. У такий спосіб можна викликати інтерес іпривернути увагу учасників, спертися на їхній досвід, використовувати відповідідля підкреслення правильності позиції лектора або для демонстрації розмаїтостідумок з проблеми. Можна прокоментувати деякі відповіді негайно або далі у ходівиступу чи тренінгу. Запитання і відповіді дають можливість оцінитипідготовленість і сприйняття аудиторії.
Як наочність, можуть бути використані схеми, креслення,таблиці, малюнки, відеозаписи, будь-які предмети, що стосуються теми виступу.Тут діє принцип — “Краще один раз побачити, ніж сто разів почути”. Корисно,якщо перед очима слухачів постійно знаходяться план виступу, ключові тези,поняття. Це слугуватиме своєрідною підказкою для лектора і водночас підсилитьконтакт зі слухачами.
Колаж
Слово “колаж” походить від французького collage– наклеювання. Матеріали для виготовлення колажу: папір формату А-4, А-3, А-1,ножиці, різноманітні журнали, клей. Виготовляти колажі можна індивідуально абоу малих групах. На відміну від малюнка, колаж передбачає велику свободу авторау виконанні, наприклад, наклеєні картинки можуть виходити за краї основи,клеїтися одна на одну, складатися гармошкою тощо. Головне у колажі – неакуратність, а можливість виразити свої думки, ідеї, свій погляд і своєрозуміння теми.
Колаж – це своєрідне запрошення до розмови зприводу певної проблеми. Головне – сформулювати тему так, щоб вона зачіпалаучасників, давала простір фантазії, виявляла різні погляди і думки, алеводночас не актуалізувала б глибинні особистісні переживання. Колаж розширюєтворчі можливості учасників тренінгу, розвиває вміння різними засобами виражатисвої почуття і думки, дозволяє проявити оригінальність і унікальністьособистості учасників, у цілому розширює рамки бачення людини.
При обговоренні один представник від кожноїгрупи розказує, як у них йшов творчий процес, які ідеї і за допомогою якиххудожніх засобів були втілені у колажі. Інші члени групи можуть доповнювати,уточнювати сказане.
Рефлексивне коментарі
Рефлексивне коментування проводиться з метоюпроаналізувати результати, виділити позитивні сторони, а також вказати напомилки, неточності і шляхи їх виправлення. Обговорюючи дії колег, сліднамагатися враховувати наступні рекомендації:
— надати можливість тому, кого критикуєте, спочаткусамому оцінити себе;
— ставитися з повагою до всього, що робить ваш колега;
— знайти успішні рішення у діях колеги і повідомити йомупро його досягнення;
— схвалювати творчий підхід, самостійні знахідки,несподівані рішення;
— не забувати, що єдино правильного підходу, поведінкинемає, що можливі й інші варіанти;
— висловлюватися коротко і точно;
— критикуючи, обмежитися двома-трьома тезами [6].
Повчальні історії, яскраві метафори, казковірозповіді
Вони мають бути цікавими для слухачів, міститиелементи гумору, несподіваного розвитку подій тощо. Короткі яскраві розповідісприяють виникненню стану внутрішньої візуалізації, актуалізують емоційні таінтуїтивні компоненти пізнання. Це призводить до цілісного емоційно-ціннісногоосягнення ситуації чи проблеми, яка пізнається, осмисленого її розуміння. Вонишвидко і надовго запам’ятовуються, а в потрібний момент пригадуються,спонукають учасників до схожого варіанту поведінки.
Психогімнастичні, ігрові, тренувальні вправи,вправи на активізацію, рефлексію тощо
Корисні для послаблення монотонності,підвищення енергетичного рівня та заохочення до подальшої праці. Рухові вправиактивізують психофізіологічні процеси організму, підвищують увагу учасників,сприяють створенню невимушеної довірливої атмосфери. Вони також можуть легким іприємним шляхом закріплення одержаних вмінь і навичок.
Не варто одразу після рухової вправипропонувати міні-лекцію. Учасникам потрібен деякий час, щоб заспокоїтися,налаштуватися на інтелектуальну діяльність.
Усі ці інтерактивні методи навчання даютьзмогу задіяти не лише свідомість людини, але і її почуття, емоції, інтуїцію,вольові якості. Тобто залучають до процесу навчання цілісну особистість.
Власне вищеозначені методичні аспектиосвітнього діалогу стали основою побудови навчальної програми “Діалог як умовастановлення повноцінної особистості дитини в сім’ї”.
Структураосвітньої програми: “Сімейне виховання”Дана освітня програма складається з цілої низки окремих тематичнихмодулів. Модуль – це відносно самостійна одиниця (“цеглинка”), з якихвибудовується оригінальна конструкція конкретного тренінгу. Модуль має власніцілі, його можна використовувати у складі інших тренінгів і навіть самостійно.Логіка освітньої програми полягає у наступному: кожен модуль, реалізуючи своюмету, допомагає учасникам як батькам чи майбутнім батькам поступово усвідомитисвій суб’єктний потенціал, далі — усвідомлювати цю суб’єктність як серцевинуповноцінної особистості у дітях і поступово, долаючи стереотипи,відпрацьовувати навички повноцінного діалогу з дітьми. Для досягнення мети укожному модулі використовуються різні інтерактивні методи (рольові ігри,міні-лекції, робота у малих групах, творчі завдання тощо).Модулі взаємно доповнюють один одного і кожен з них вносить свій вклад вреалізацію основних завдань освітньої програми у цілому.
Тематичні модулі програми тренінгу:
1. Концептуальні засадитренінгу (усвідомленняконцептуальних засад освітньої програми та основних шляхів сімейноговиховання).
2. Світ дитини:особливості становлення (розвиток цілісного баченнястановлення особистості дитини; засвоєннязнань про вікові особливості її психічного розвитку, актуалізація дитячихспогадів, особистісної інтерпретації становлення особистості дитини).
3. Спілкування з дитиною (розширення знань про механізми і особливості комунікативноївзаємодії з дітьми, розвиток комунікативних умінь і навичок).
4. Самооцінка дитини (усвідомлення центральних механізмів особистісного розвитку,розвиток уміння конструювання сприятливих умов для становлення стержневихособистісних властивостей, розвиток навичок самоаналізу і рефлексії).
5. Особистісний простір усім’ї (розширення знань пропсихологічні кордони особистості, відпрацювання навичок асертивної поведінки урізних ситуаціях).
6. Усвідомлення наслідківнегативної поведінки (усвідомленняі критичне осмислення стійких стереотипних установок у сімейному вихованні,відпрацювання навичок конструктивної взаємодії у ситуаціях негативної поведінкидітей).
7. Емоції та поведінкадитини (розширення ізбагачення знань щодо ролі емоційної сфери у становленні особистості дитини,відпрацювання навичок емпатійного реагування на дитячу поведінку).
8. Діалогічна взаємодія всімейних конфліктах (конструюванняоптимальних умов для вирішення конфліктних сімейних ситуацій, відпрацюваннянавичок конструктивної (діалогічної) взаємодії у таких ситуаціях).
9. Підсумки (узагальнення результатів навчання, побудова реальних планівутілення одержаних знань, умінь та навичок у життя).
Мета, завдання та структуратренінгу
Метатренінгу: сприятистановленню батьківської компетентності шляхом усвідомлення і осмисленнямеханізмів діалогічного спілкування та формування вмінь і навичокконструктивної взаємодії з дітьми у сім’ї.
Завдання:
1. Сприяти усвідомленню основних засад психічного розвиткудитини.
2. Розширити знання про психологічні кордони особистості тавідпрацювати навички самоактуалізаторського спілкування і асертивної поведінки.
3. Сприяти критичному осмисленню стійких стереотипнихустановок у сімейному вихованні.
4. Розширити і збагатити знання щодо ролі емоційної сфери установленні особистості дитини та відпрацювати навички емпатійного реагуванняна дитячу поведінку.
5. Розвивати вміння будувати діалогічну взаємодію при вирішенніпроблемних сімейних ситуацій.
Загальна інформація про тренінг
Категорія учасників: батьки, майбутні батьки, соціальні педагоги. практичніпсихологи, педагоги, соціальні працівники.
Кількість учасників тренінгу: 20-25 осіб.
Час, необхідний для проведення тренінгу: 3 дні.
Кількість тренерів: 2.
Тренінгове приміщення: простора кімната, стільці (за кількістю учасників ітренерів), розміщені в центрі кімнати у формі кола.
Вид тренінгу: просвітницький.
СтруктуратренінгуТермін Зміст діяльності Орієнтовн.тривалість хв. День 1
Модуль I. Концептуальні засади тренінгу 10.00 — 10.15 Відкриття тренінгу, ознайомлення з метою та завданнями тренінгу 15 10.15 — 10.40 Вправа на знайомство „Інтерв’ю” 25 10.40 — 10.50 Мозковий штурм “Правила роботи в групі 10 10.50 — 11.00 Міні-лекція „Три шляхи у вихованні” 10 11.00 — 11.40 Рольова гра „Застосування трьох шляхів у вихованні дитини” 40 11.40 — 11.45 Метафора «Річка і береги» 5 11.45 — 12.00 Перерва Модуль II. Світ дитини: особливості становлення 12.00 — 12.05 Вправа на активізацію „Зоопарк” 5 12.05 — 12.35 Міні-лекція „Вікові особливості психічного розвитку дитини” 30 12.35 — 13.30 Творче завдання „Спогади дитинства” 55 13.30 — 14.30 Обід
Модуль III.Спілкування з дитиною 14.30 — 14.35 Вправа на активізацію „Пошук спільного” 5 14.35 — 14.50 Тренувальна вправа „Як звертатися до дитини” 15 14.50 — 15.50 Робота в малих групах “Мозаїка “ 60 15.50 — 16.00 Казкова історія „Фіолетове кошеня” 10 16.00 — 16.15 Перерва
МодульIV. Самооцінка дитини 16.15 — 16.45 Ситуаційна рольова гра „Ярлики” 30 16.45 — 16.55 Модельована ситуація „ День з життя дитини”. 10 16.55 — 17.10 Робота в малих групах „Моя самооцінка” 15 17.10 — 17.15 Вправа на рефлексію “Компліменти” 5 17.15 — 17.35 Міні-лекція „Описова похвала” 20 17.35 — 17.40 Історія-метафора “Золото” 5 17.40 — 18.00 Вправа на рефлексію „Батьківська скарбничка” 20 День 2
Модуль V. Особистісний простір у сім’ї 09.00 — 09.20 Рефлексія попереднього дня, дотримання засад роботи в групі 20 09.20 — 10.00 Колаж „Правда про права” 40 10.00 — 10.05 Вправа на активізацію „ Масаж” 5 10.05 — 10.10 Модельована ситуація “ Цигарка” 5 10.10 — 10.20 Ігрова вправа „Психологічна дистанція” 10 10.20 — 10.35 Міні-лекція „Кордони особистості” 15 10.35 — 10.45 Групова дискусія „Як навчитися бути асертивним” 10 10.45 — 10.55 Тренувальна вправа „Асертивна поведінка” 10 10.55 — 11.15 Творче завдання „ Полюби себе...” 20 11.15 — 11.30 Перерва
Модуль VI. Усвідомлення наслідків негативної поведінки 11.30 — 11.35 Вправа на активізацію „Дощ” 5 11.35 — 11.55 Інтерактивна міні-лекція „Опис поведінки” 20 11.55 — 12.15 Тренувальна вправа „Я –повідомлення” 20 12.15 — 12.20 Психогімнастична вправа „Концентричні кола” 5 12.20 — 12.45 Мозкова атака „Мета покарання” 25 12.45 — 13.30 Робота в малих групах „Наслідки покарань” 45 13.30 -14.30 Обід
МодульVII. Емоції та поведінка дитини 14.30 — 14.40 Творче завдання „Емпатія” 10 14.40 — 15.10 Рольова ситуаційна гра „Коло” 30 15.10 — 15.15 Модельована ситуація „Дитина повернулася зі школи” 5 15.15 — 15.25 Міні-лекція „Алгоритм емпатійного реагування” 10 15.25 — 16.25 Рольова гра „Ситуації” 60 16.25 — 16.40 Перерва 16.40 — 16.45 Вправа на активізацію „Коли я...” 5 16.45 — 17.05 Групова дискусія „Емоції дитини” 20 17.05 — 17.35 Психогімнастична вправа „Як зняти стрес” 30 17.35 — 17.45 Вправа на релаксацію „Добра тварина” 10 17.45 — 18.00 Рефлексія дня “SMS-повідомлення”, домашнє завдання „Словничок емоцій” 15 3 день
Модуль VIII. Діалогічна взаємодія в сімейних конфліктах 09.00 — 09.15 Рефлексія дня «Зворотній кадр», домашнє завдання «Словничок емоцій» 15 09.15 — 09.35 Робота в малій групі „Правила в моїй сім’ї» (робота в парах) 20 09.35 — 09.40 Вправа на активізацію „1-2-3-4-5” 5 09.40 — 10.00 Міні-лекція „Етапи діалогічної взаємодії у вирішенні конфліктних ситуацій” 20 10.00 — 10.30 Рольова гра „Вирішення сімейної проблеми” 30 10.30 — 10.45 Перерва
Модуль IX. Підсумки 10.45 — 10.50 Психогімнастична вправа „Зміна місця” 5 10.50 — 11.10 Творче завдання “Коло” 20 11.10 — 12.10 Робота в малих групах „Особливий час” 60 12.10 — 12.30 Творче завдання „Вірш про себе” 20 12.30 — 12.40 Заповнення підсумкової анкети 10 12.40 — 13.00 Рефлексивні коментарі. Підведення підсумків. Вручення сертифікатів 20 Ресурси
№
Назва
Кількість 1 Модуль тренінгу 20-25 шт. 2 Фліпчарт 1 шт. 3 Альбоми для Фліпчарту 2 блокн. 4 Кодоскоп 1 шт. 5 Плівки для кодоскопа 1 набір 6 Бланки для сертифікатів 25 шт. 7 Тонований папір формату А-4 різних кольорів 50 арк. 8 Папір білий формату А-4 1 пачка 9 Post-it (різних кольорів) 4 блоки 10 Маркери кольорові 40 шт. 11 Скотч 5 шт. 12 Ножиці 5 шт. 13 Клей-олівець 5 шт. 14 Бланки до методики „Інтерв’ю” 27 шт. 15 Вхідні анкети 25 шт. 16 Підсумкові анкети 25 шт. 17 Картки з фразами до вправи „Як звертатися до дитини” 1 набір 18 Аркуші формату А-4 з текстом „Уроків” до вправи „Як конструктивно спілкуватися з дитиною” 25 шт. 19 Великий аркуш з намальованою скринькою 1 шт. 20 Жовті кружечки до вправи „Батьківська скарбничка” 25 шт. 21 Таблиця до вправи „Вікові особливості психічного розвитку дитини” 1 шт. 22 Ілюстративні журнали 10 шт. 23 Карточки із ситуаціями до тренувальної вправи „Асертивна поведінка” 4 шт. 24 Карточки із ситуаціями до тренувальної вправи „Опис поведінки” 5 шт. 25 Карточки із ситуаціями до тренувальної вправи „Я-повідомлення” 3 шт. 26 Карточки із ситуаціями до тренувальної вправи „ Усвідомлення наслідків” 3 шт. 27 Карточки із ситуаціями рольової ситуаційної гри „ Коло” 5 шт. 28 Карточки із ситуаціями до рольової гри „Ситуації” 4 шт. 29 Розрізані картинки розміром 50х30 см 4 шт. 30 М’яч 1 шт. 31 Паперові смужки з написами до вправи „Ярлики” 25 шт. 32 Плакат з правилами „Опиши поведінку” 1 шт. 33 Картки рожевого, жовтого, зеленого кольору до вправи „Емоції” 30 шт. 34 Надувні кульки 25 шт. 35 Картки з назвами іграшок „лялька”, „машинка”, „м’яч”, „дзиґа” 25 шт. 36 Бланки з незакінченими реченнями до вправи „Вірш про себе” 25 шт. 37 Програма семінару 25 шт. 38 Бейджі 27 шт. 39 Ручки 25 шт. 40 Блокноти/зошити 25 шт.
Зміст тренінгу
І ДЕНЬ
І СЕСІЯ
Модуль I. Концептуальні засади тренінгу
Відкриття семінару
Ведучі вітають учасників, представляють себе, презентуютьмету, завдання, програму тренінгу, актуалізують тему даної просвітницькоїпрограми.
Час: 15хв.
Ресурси: кодоскоп,плівки з інформацією (або комп’ютер з проектором, роздаткові матеріали чиінформація на фліпчарті).
Хід проведення
Привітання учасників; презентація тренерів та програми.Ознайомлення учасників з регламентом роботи. Вирішення організаційних питань.Заповнення„Вхідниханкет”(див. Додаток1).
Вправа на знайомство „Інтерв’ю”
Мета:познайомити учасників, сприяти згуртованості групи та створенню комфортноїатмосфери для успішної роботи.
Час: 25хв.
Ресурси: бланкдля інтерв’ю (див. Додаток 2).
Хід проведення
Етап І.Учасники об’єднуються в пари і по черзі беруть один в одного інтерв’ю за такимизапитаннями :
§ Ім’я;
§ Відомості про сім’ю;
§ Три речі, які Ви найбільше любите в житті;
§ Життєве кредо;
§ Найцікавіший спогад з дитинства;
§ Портрет співбесідника (потрібно зобразити співбесідника задопомогою малюнка; можна використовувати будь-які асоціації та образи).
Тривалість виконання завдання 7 хв.
Етап ІІ. Коженз учасників презентує свого співбесідника. Після того, як усі учасники татренери у запропонований спосіб представили один одного, всі бланкиприкріплюються скотчем на стіні для створення символічної галереї портретівучасників, що сприятиме позитивному налаштуванню на роботу групи.
Запитання для обговорення:
• Які ваші враження від знайомства?
• Як ви думаєте, чуму в інтерв’ю ми включили питання, щостосувалися відомостей про сім’ю та спогадів з минулого?
• Чи допомогли спогади з дитинства актуалізувати ваш дитячийдосвід, як це може нам допомогти у роботі тренінгу?
Мозковий штурм «Правила роботи в групі»
Мета: обґрунтуватинеобхідність вироблення та дотримання в групі певних правил спільної роботи.
Час: 10хв.
Ресурси: фліпчарт,маркери.
Хід проведення
Тренер пропонує учасникам на тренінгу створити такі умови,щоб кожен почувався зручно і робота в групі була ефективною. Для цього пропонуєприйняти правила, які б у цьому допомагали Учасники вносять свої пропозиціїметодом мозкового штурму. Кожна пропозиція обговорюється в групі і, якщо всізгідні, записується на аркуші фліпчарту.
До уваги тренера
Спілкування в умовах просвітницького тренінгу будується нанаступних принципах :
· „Тут і тепер” – розмовапро те, що відбувається в групі в кожен конкретний момент; виключеннязагальних, абстрактних міркувань.
· Персоніфікація висловлювань – відмова від знеособлених суджень типу „як правило, мидумаємо”, „деякі тут вважають” і т.п., заміна їх адресними: „я вважаю”, „ядумаю”.
· Акцентування мови почуттів – уникання оцінювальних суджень, їх заміна описом власнихемоційних станів (не „ти мене образив”, а „я почуваюся ображеним, коли ти...”)
· Активність –включеність в інтенсивну міжособистісну взаємодію кожного члена групи,дослідницька позиція учасників.
· Довірливе спілкування – відвертість, відкрите вираження емоцій і почуттів.
· Пунктуальність –дотримання регламенту, орієнтування в часі тренерів та учасників.
· Добровільність –можливість відмовитися від виконання завдання, якщо воно занадто складне або зякихось причин не приймається учасником.
На основі цих принципів будуються правила роботи увідповідності з особливостями роботи в даній конкретній групі та потребамисамих учасників.
Міні-лекція „Три шляхи у вихованні”.
Мета:ознайомити учасників з різними підходами у сімейному вихованні.
Час: 10 хв.
Ресурси: фліпчарт,маркери, текст лекції (див. Додаток 3).
Рольова гра „Застосування трьох шляхів у вихованні”
Мета:проаналізувати різні виховні підходи батьків стосовно дитини, сприяти розуміннюнеобхідності використання діалогу у сімейному вихованні.
Час: 50 хв.
Ресурси: фігуркиз кольорового паперу у відповідності до кількості учасників – зірочки, сонечка,квіточки для об’єднання в групи; картки з написами „Влада”, „Поступливість”,„Діалог”.
Хід проведення
За допомогою кольорових фігурок тренер об’єднує учасників утри групи, кожна з яких вибирає картку з надписом „Влада”, „Поступливість”,„Діалог”.
Завдання: увідповідності з написом на картці придумати проблемну ситуацію у сім’ї та задопомогою рольової гри продемонструвати її. Час на підготовку – 20 хв.
Кожна група по черзі розігрує проблемну ситуацію в сім’ї, дебатьки застосовують певний виховний підхід: „Влада”, „Поступливість”, „Діалог”.
Учасники вгадують, який це був підхід і чому саме вони таквважають. Таким чином, учасникикраще усвідомлюють отриману інформацію, розуміють особливості кожного виховногопідходу, його недоліки та переваги.
Запитання для коментування:
• Як почувалися учасники в ролі дитини, батьків в кожномуокремому випадку?
• Як проявляють батьки свою любов до дитини у кожному звипадків?
• Що важливого у розігруванні стосунків помітили „глядачі”?
• Які важливі висновки Ви для себе зробили, аналізуючи кожен звиховних підходів у сім’ї?
Метафора „Річка та береги”
Мета: наемоційно-смисловому рівні допомогти учасникам усвідомити роль батьківськоговпливу на становлення особистості дитини.
Час: 5 хв.
Хід проведення
Тренер розповідає метафору.
„Мені подобається порівнювати дитину з водою. Це річка веселата стрімка, бурхлива, або ж глибока та повільна. Вона пливе собі, куди їйзаманеться, рухається вільно та невимушено. Але рух кожної річки визначає їїрусло, ті береги, яких ми називаємо “батьками”. Вони, завжди ніби попереду,визначають основне спрямування її руху. Якщо батьки знають, як виховуватидитину, мають свої стійкі ціннісні настанови, розуміють, що є важливим длядитини, — то це береги міцні, надійні. Тоді і річка почувається захищеною табільш впевненою.
Де ви бачили такі береги, які б тиснули на річку чи змушувалиїї плисти в інший бік? Річка пливе вільно у відповідності до своєї природи, алебереги дещо скеровують її рух. Річка, яка не має берегів розтікається,поступово перетворюючись на болото. Так і дитина, яка не відчуває підтримки,розумного контролю з боку батьків не має життєвих орієнтирів, чіткогосамоусвідомлення своїх справжніх бажань та потреб. Тому часто потрапляє підчужий вплив або тиск оточення.
Діти наслідують своїх батьків, вони ніби віддзеркалюють їхнюповедінку, манери спілкування, але, головне, – засвоюють саме ті цінності, тіголовні життєві принципи, які сповідують батьки. Тому помиляються ті батьки,які впевнені, що дитина буде робити так, „як я говорю”. Насправді, ж вона будеробити так, „як я роблю”. Тому батькам важливо бути послідовними у думках,переконаннях та діях.”
ІІ СЕСІЯ
Модуль II. Світ дитини: особливості становлення.
Вправа на активізацію „Зоопарк”
Мета:сприяти емоційній релаксації учасників.
Час: 5 хв.
Хід проведення
І етап. Тренерпропонує створити коло і займає місце ведучого у центрі. Він пояснює учасникам,яким чином можна демонструвати різних тварин (крокодила, жирафа, слона, курку).Далі ведучий вказує на одного з учасників і називає тварину, яку потрібнозобразити певною комбінацією рухів. Сусіди праворуч та ліворуч від названогоучасника допомагають йому демонструвати відповідні рухи.
Після того, як учасники зрозуміли умови вправи, вони протягомдекількох хвилин „зображають” одну з тварин, яку називає ведучий, закріплюючинавички.
Крокодил. Учасник,на якого вказує ведучий, вважається головним. Він простягає перед собою руки,імітуючи пащу крокодила. Учасник, що стоїть праворуч від головного, прикладаєдо нього кисті рук, утворюючи передні лапи крокодила. Учасник, що знаходитьсяліворуч, прикладає до головного учасника кисті рук так, щоб утворити задні лапикрокодила.
Жирафа.Головний учасник піднімає випрямлені руки над головою (долоні разом), імітуючишию та голову жирафи; учасники, що стоять від нього ліворуч та праворуч,плескають долонями по тілу головного зі словами: ”Плямки, плямки, плямки”.
Слон. Головнийучасник правою рукою береться за ніс, а ліву простягає вперед так. Щоб вонапройшла через створений отвір. Таким чином, він імітує хобот. Два сусідніучасники прикладають до нього свої руки, імітуючи великі вуха.
Курка. Головнийучасник прогинається вперед і похитує головою, імітуючи дзьобання;сусіди-учасники з обох сторін тріпочуть руками, як птахи, імітуючи крила.
ІІ етап. Ведучий,який стоїть у центрі кола, вказує на когось з учасників і називає одну зчотирьох тварин. Головний учасник та його сусіди мають швидко показати названутварину згідно з поданими інструкціями. Якщо вони встигають безпомилкововиконати завдання, то ведучий залишається у своїй ролі, якщо хтось помилився,тоді він стає ведучим.
Міні-лекція „Вікові особливості психічного розвитку дитини”
Мета:ознайомити учасників з основними особливостями психічного розвитку дитини нарізних вікових етапах.
Час: 30 хв.
Ресурси: навеликих аркушах паперу занотовані ключові моменти інформаційного повідомлення увигляді таблиці (див. Додаток 4).
Хід проведення
Тренер, звертаючи увагу учасників на ключові моментиповідомлення, представлені в таблиці, дає інформацію про психологічніособливості розвитку дитини на різних вікових етапах.
Творче завдання „ Спогади дитинства”
Мета: сприятиактуалізації дитячого досвіду батьків для усвідомлення ірозуміння проблем, які зараз переживає дитина.
Час: 40 хв.
Ресурси: зошитта ручка для кожного учасника.
Хід проведення
І етап. Тренерпропонує учасникам озирнутися на своє минуле і пригадати своє дитинство у віці,в якому зараз їхня дитина (15 хв.)
Завдання:
1. Пригадайте себе у віціВашої дитини.
2. Що для Вас буловажливим.
3. Яким був Ваш характер,особливості поведінки.
4. Повертаючись у сьогодення,пригадайте ті вчинки Вашої дитини, які вам не подобаються і уявіть, як би Вивчинили на її місці.
5. Спробуйте знайти вкожному з цих вчинків такі сторони, які можуть викликати у Вас розуміння чинавіть відчуття радості, задоволення.
6. Визначте в кожномуконкретному випадку, що саме нагадує про Ваші вчинки в минулому.
7. Подумайте про те, яксаме поведінкові прояви дитини відображають її індивідуальність та до чого вонапрагне.
ІІ етап.Учасники розповідають про свої спостереження.
Тренер підсумовує: Не забувайте, що одна із переваг батьків –радіти приємним сюрпризам своєї дитини.
Бажання батьків дозволяти дитині робити те, ЩО ВОНА ХОЧЕ, ібути КИМ ВОНА ХОЧЕ, — і є, в кінцевому рахунку, проявом любові до неї.
Звичайно, батьки інколи прагнуть попередити неприємності ужитті дитини, відгородити її від помилок, але у цьому випадку найбільшоюпомилкою батьків є позбавлення дитини досвіду та здатності самостійнопізнавати життя.
Метафора „Лялечка — метелик”
„Якщо ми будемо прискорювати розвиток лялечки, вона ніколи неперетвориться в метелика і може загинути. Перетворення метелика з лялечкиповинно пройти усі стадії”.
Метафора „Трава”
„Для того щоб трава швидше виросла не слід її постійносмикати, потрібно створити для неї сприятливі умови (поливати, оберігати відхолоду, удобрювати тощо)”.
Запитання для коментування:
• Чи допомогли дитячі спогади подивитися по-новому на світвласної дитини?
• Поділіться своїми враженнями від вправи.
III СЕСІЯ
Модуль III. Спілкування з дитиною
Вправа на активізацію„Пошук спільного”[15]
Мета: сприятипідвищенню психоемоційного тонусугрупи та згуртуванню учасників.
Час: 5 хв.
Ресурси: м’яч.
Хід проведення
Учасники стають в коло. Ведучий бере в руким’яч іпояснює правила гри: „Той, у кого в руках знаходиться м’яч, повинен якомога скорішеперекинути його іншому учаснику, назвавши при цьому спільну з ним рису”. Напершому етапі вправи ознаки подібності можуть бути зовнішні (наприклад, колірволосся), потім – спільність інтересів, уподобань тощо.
Тренувальна вправа „ Як звертатися до дитини”
Мета: розглянутиособливості спілкування батьків та дітей і відпрацювати комунікативні вміння.
Час: 15 хв.
Ресурси: карткиз фразами
Хід проведення
Учасники об’єднуються в пари. Одному з них пропонуєтьсявиконувати роль батька, іншому – дитини.
Тренер пропонує попрактикуватися взаємодіяти з дитиною наоснові „правильних” і „неправильних” звернень. Учасник отримує 2 картки зрізними зверненнями (див. Додаток 5) і повинен з різною інтонацією сказатифразу відповідно до ситуації.
Після програвання кожної пари учасники обговорюють, чому додитини краще звертатися за допомогою одних фраз та чим інші звертання можуть їйнашкодити.
Мозаїка “Як конструктивно спілкуватися з дитиною”
Мета:опрацювати концепцію спілкування з дитиною Ю.Б.Гіппенрейтер, використовуючиможливість роботи в малих групах.
Час: 60хв.
Ресурси:аркуші формату А4 з віддрукованими на них логічно завершеними частинами тексту„уроками” із книги Ю.Б. Гіппен-рейтер „Спілкуватися з дитиною. Як?” (див.Додаток 6). Кількість примірників, розбитого на частини тексту, відповідаєкількості груп. Ручки, папір, ватмани, маркери.
Хід проведення
Тренер об’єднує учасників у декілька малих груп по 6 осіб укожній. Далі тренер пропонує кожній групі розрахуватися на „перший-шостий”,тобто кожний член групи отримує власний номер: від одного до шести. Нанаступному етапі тренер просить окремо зібратися всі 1-і, 2-і, 3-і, 4-і, 5-і,6-і номери.
Тренер ставить завдання: „Зараз я запропоную кожній з шестигруп уривок з великого тексту. Ваша мета прочитати його, запам’ятати та,повернувшись у свої первинні групи, відтворити усім іншим її членам. Кожен звас буде „експертом” лише у певній частині великого тексту. Спробуйтемаксимально точно передати інформацію, яку отримали. У первинних групахпочинайте працювати таким чином: від першого номеру до шостого. Вам дається 10хвилин для вивчення матеріалу та 25 хвилин для його трансляції у первиннихгрупах”.
Після обговорення мала група на основі почутої інформаціїстворює короткий її опис на великих аркушах для презентації, після чого одинпредставник від малої групи представляє напрацювання.
Запитання для обговорення:
• Чи дізналися ви для себе щось нове, самостійно працюючи зматеріалом?
• Чи зустрічалися ви з труднощами і якими, виконуючи в групіспільне завдання?
• Чи можна метод „Мозаїка” вважати ефективним при вивченнівеликого об’єму інформації?
Казкова розповідь „Фіолетове кошеня” [13]
Мета: задопомогою метафори показати різні підходи у вихованні та їх вплив на розвитокдитини.
Час: 10хв.
Ресурси: текст казки.
Хід проведення
Тренер пропонує учасникам послухати казку Д.Соколова „Фіолетовекошеня” .
„Фіолетове кошенямило лапи тільки в місячному сяйві.
- І що я маю з нимробити? – кішка плескала у лапи. — Адже хороше, розумне кошеня, а тут таке. Нущо ти будеш робити, хоч кіл на голові теши – ніщо не допомагає! Тільки вмісячному! І що ти будеш робити!
- Та що з ним бавишся? –проревів кабан. – Скупати його у сонячному світлі, або ще краще, — у річці!Подивіться на нього, — всі кошенята, як кошенята, а цьому місячне сяйвоподавай!
- Та воно ще ж зовсімдурне! – каркала ворона. – Голова маленька, розуму небагато. Ось підросте – зсонячного світла не витягнеш!
Фіолетове кошеня мило лапи тільки в місячному сяйві.
Місяць був великий, білий, яскравий.
- Миле кошенятко,- говоривМісяць, — а чому ти фіолетове?
- А що ще якесь буває?-дивувалося кошеня.
- У мене є брат, — сказавМісяць, він дуже великий і яскраво жовтий. Хочеш на нього подивитися?
- Він схожий на тебе?Звичайно, хочу.
- Тоді не лягай спати,коли я почну танути в небі, а трішки почекай. Він вийде з-за тієї гори і займемоє місце.
Рано-вранці кошеня побачило Сонце.
- Який же ти теплий! –вигукнуло кошеня. –А я знаю твого брата Місяця!
- Передавай йому привіт,- сказав Сонце, — коли зустрінеш. А то ми з ним рідко бачимося.
- Звичайно, передам.
Фіолетове кошеня тепер вміє мити лапки не тільки на сонці, анавіть у мильній ванні.
Ну і що?”
Запитання для коментування:
• Як Ви думаєте, про що була казка?
До уваги тренера !
У казці за допомогою метафори були зображені різні підходи увихованні дитини. Кішка, кабан і ворона – це звичні стереотипні підходи увихованні, а саме: провина, погроза та насмішка. Місяць – це символ віри. Віндопомагає розширити рамки можливостей і відкрити власні ресурси дитини. Томубатькам важливо пам’ятати, що, виховуючи дитину, важливо прислухатися до неї,іти від її потреб, а не власного уявлення про них.
IV СЕСІЯ
Модуль IV. Самооцінка дитини.
Ситуаційна рольова гра „Ярлики”
Мета:ознайомити учасників тренінгу з ярликами, які використовуються в сім’ї щодо дитини,дати можливість відчути емоції, які виникають в учасників під час спілкування,коли їх змушують діяти відповідно до стереотипів.
Час: 30 хв.
Ресурси: паперовісмужки з написами (див. Додаток 7), 4 розрізані картинки розміром 50х30 см.
Хід проведення
І етап.Тренер прикріплює на голові всіх учасників смужки зі словами, з якими,зазвичай, дорослі звертаються до дітей. Ці слова можуть мати як негативний, такі позитивний відтінок.
ІІ етап.Тренер об’єднує учасників у 4 групи за допомогою дитячої лічилки „Цар, царевич,король, королевич”.
ІІІ етап. Завдання для учасників. Скласти із розрізаних частин цілу картину, при цьомуспівпрацювати один з одним, звертаючись у відповідності до тих ярликів, якінаписані в учасника на смужці. Час на роботу – 15 хв.
Запитання для обговорення:
• Як Ви почувалися у своїй ролі? Чи було Вам у ній комфортноабо ж навпаки незатишно, неприємно?
• Чи залежала робота в групі від розподілу ролей?
• Як ярлики впливають на самооцінку дитини, її спілкування зоточуючими?
До уваги тренера!
Перед проведенням вправи важливо попередити учасників непромовляти вголос і не натякати гравцю, якому прикріпили смужку на голову, проте слово, яке написане на ній.
Завдання учасників полягає не стільки у відгадуванні таємногослова, скільки у відчуванні ставлення оточуючих до себе, як до дитини, що маєтакий ярлик.
Модельована ситуація „ День з життя дитини”
Мета:допомогти батькам усвідомити те, яким чином їхні оцінки та судження впливаютьна самопочуття та самооцінку дитини.
Час: 10 хв.
Ресурси: стікери
Хід проведення
Один з учасників сідає у центрі кола на стілець і тренерчіпляє на нього 10 стікерів, а також кожному з учасників роздає по одномустікеру. Він говорить учасникам, що стікери – це самооцінка, з якою прокинувсявранці хлопчик Денис.
Тренер пропонує учасникам знімати або чіпляти на учасника уролі Дениса стікери в процесі розповіді в залежності від того, як на їхню думкупочувався хлопчик. Якщо, події позитивно впливали на дитину і самооцінказростала, то потрібно причепити стікер, якщо навпаки – зняти.
Тренер зачитує історію, а учасники чіпляють чи знімаютьстікери.
„Мене звуть Денис, мені п’ять з половиною років. Коли ясьогодні прокинувся вранці, у мене був дуже хороший настрій, адже сьогоднідовгоочікуваний день – у мого найкращого друга Вови день народження.
Я встав, швидко вмився, зробив зарядку і одразу ж побіг накухню, де мама вже готувала мені сніданок. Я радісно підбіг до неї тапоцілував. Мама обійняла мене і також поцілувала. Я був дуже збуджений, підбігдо столу й перекинув тарілку зі сніданком. Мама розгнівано сказала: „Ти такийнезграба, завжди все перекидаєш і ламаєш!”
У двері подзвонили, то була наша сусідка, мама Юльки, з якоюми разом в дитсадок ходимо. Вона завжди зранку за мною заходить, щоб відвестинас разом до садка. Сусідка, побачивши, що я ще не готовий, докірливо сказала:„Ти завжди останній, а Юля вже давно чекає на тебе”. Мама допомогла менівдягнутись і, проводжаючи, прошепотіла на вушко: „Не переживай, сьогодні язайду за тобою в садочок і ми підемо разом купувати Вові подарунок”.
На заняттях в дитячому садку я був неуважний, мені зовсім нехотілося сидіти на одному місці, а хотілося бігати та веселитися, адже сьогоднітакий день! Моя вихователька врешті-решт не витримала і мене покарала, поставившив куток до закінчення заняття. Мені було так прикро і сумно!
Нарешті прийшла моя мама і ми пішли купувати подарунок длямого друга Вови...
З яким настроєм Денис пішов на день народження?”
Запитання для обговорення:
• Що впливало на самооцінку хлопчика протягом дня?
• Які слова, оцінки, дії дорослих були для Дениса значущими?
• Які відомості про себе він отримав протягом дня?
• Які висновки Ви могли б зробити стосовно впливу значущогооточення на самооцінку дитини ?
Робота в малих групах „Моя самооцінка”
Мета:сприяти усвідомленню учасниками власної самооцінки та впливу на неї близькогооточення.
Час: 15 хв.
Хід проведення
Тренер об’єднує учасників у пари та звертається до них зпроханням пригадати випадок з дитинства, коли вони отримували слова заохочення,або похвалу від значущих дорослих. Пропонує їм поділитися своїми спогадами зпартнерами (5хв.), а потім обговорити у великому колі з усіма учасниками.
Запитання для обговорення:
• Чи мали ці слова якийсь вплив на становлення самооцінки?
• Чи схожі ті слова, що казали Вам батьки в дитинстві на слова,які ви говорите власним дітям, спілкуючись з ними?
Вправа на рефлексію „Компліменти”
Мета: сприятипідвищенню психоемоційного тонусу групи, розвивати почуття власноїсамоцінності.
Час: 5 хв.
Хід проведення
Тренер пропонує учасникам висловити один одному компліменти(по колу).
Інтерактивна міні-лекція “Описова похвала”
Мета: сприятирозвитку в батьків навичок позитивного мислення, ознайомити їх з алгоритмомописової похвали.
Час: 20 хв.
Ресурси: фліпчарт,маркери, проектор та плівки, де позначені основні етапи описової похвали (див.Додаток 8).
Хід проведення
Тренер малює на фліпчарті машину (непривабливу, кумедну).Просить учасників написати в себе в зошиті 5 асоціацій, які виникають, коливони дивляться на цю машину (1 хв.). Учасники за бажанням можуть озвучити своїзаписи. Тренер звертає увагу на те, що в залежності від позитивного чинегативного забарвлення цих асоціацій, можна відзначити наявність абовідсутність позитивного, неупередженого мислення.
Розвиток навичок позитивного мислення дуже важливий длябатьків. Адже саме оптимізм та почуття гумору допомагають батькам долатинайскладніші життєві ситуації. А позитивне мислення — помічати в своїх дітяхнавіть незначні, але важливі дрібнички для підтримки своєї дитини та розвиткуадекватної самооцінки.
Саме ефективна похвала, вміння батьків звернути увагу напозитивні поведінкові прояви дитини є одним із дієвих виховних впливів настановлення позитивного ставлення у дитини до себе, розвитку упевненості усобі, почуття власної гідності.
ІІ етап. Міні-лекція „Описова похвала” (див. Додаток 8).
Запитання для обговорення:
• Чи використовували Ви раніше в своєму батьківському досвідіалгоритм описової похвали?
• Які переваги цього методу?
Історія-метафора „Золото”
Мета: сприятирозвитку ціннісно-смислового ставлення до батьківства, усвідомленнюнайістотніших аспектів сімейного виховання.
Час: 5 хв.
Хід проведення
Тренер розповідає історію-метафору „Золото”.
Уявіть собі золотошукача. Це людина, яка без сну та відпочинку,в холод і спеку, зранку до вечора важко працює, добуваючи золото. Він можемісяцями і роками працювати намарно, перебираючи пісок, але, яка ж неймовірнасила допомагає йому не розчаровуватися, а шукати золото. Ця сила – віра в те,що золото лежить у цій землі, треба його тільки знайти.
Образ шукача золота ми можемо порівняти з образом батька,який, незважаючи на невдачі, втому, а інколи розпач, вірить, що ті зусилля, яківін вкладає в дитину дадуть свій результат, можливо не відразу, згодом, але цеобов’язково відбудеться.
Що робить золотошукач, коли тривалий час не знаходить золото?Він сідає, витягає з кишені ті золоті зернинки, які знайшов раніше і милуєтьсяними.
Батько також має що згадати. У найскладніші миті свого життя,коли зневіра закрадається в душу, він сідає та пригадує ті перемоги та успіхисвоєї дитини, якими він колись гордився. Пам’ять про минулі успіхи може даватинаснагу на перемоги в майбутньому.
І ось одного дня золотошукачу неймовірно пощастило, вінзнаходить величезний діамант! Але що таке діамант без спеціальної обробки, — звичайний камінь. Для того, щоб він почав виблискувати на сонці та вигравативсіма гранями, його потрібно відшліфувати, обробити за допомогою спеціальнихтехнологій.
Звичайно, людина, яка хоче швидко отримати відшліфованийкамінь — діамант, або не знайома з цими технологіями, може взяти сокиру ізнищити його. Так і вихователь,поспішаючи отримати миттєвий результат виховання, може використовувати методивиховання, що дають швидкий, але шкідливий для дитини результат. Виховання, які обробка діаманту вимагає делікатної, тривалої роботи. Адже ми шліфуємо душудитини. Коли дитина робить щось погане, втручання батьків необхідне, але такевтручання, яке б не зламало дитячу душу. Тому потрібно вчитися не обрубувати,не шкодити, а уважно, майстерно шліфувати грані дитячої душі.
Працюючи золотошукач починає все частіше натрапляти на грудибагнюки. Він її відкладає вбік, і знову береться до роботи. Згодом у ньогоз’являється страх, що ця багнюка може нашкодити золоту, забруднивши його. Томузолотошукач все активніше починає перебирати ці груди багнюки, поступовоперетворюючись не на спеціаліста-золотошукача, а на фахівця з пошуку багна!
Так і у вихованні. Батько, керуючись, на його думку,найкращими намірами, щоразу звертає увагу на дитячі недоліки, невдачі,критикуючи дитину. Так поступово він перестає помічати у ній те „золото”, яке є,тому що акцентує увагу тільки та тому „багні”,яке робить дитину не такоюуспішною, привабливою, хорошою, як би йому хотілося...
Позитивне мислення допомагає батькам не зосереджувати своюувагу тільки на дитячих недоліках та помилках, а помічати найменші золотізернята навіть там, де ніхто інший би й не помітив.
Вправа на рефлексію „Батьківська скарбничка”
Мета: підвестипідсумки дня.
Час: 15хв.
Ресурси: аркушватману із зображенням великої скриньки, кольорові кружечки за кількістюучасників тренінгової групи.
Хід проведення
Кожен учасник отримує кружечок, який символізує “скарб” — знання, уміння, навички, отримані впродовж першого дня освітньої програми.Тренер пропонує кожному з учасників написати про здобуті скарби (2 хв.).Учасники по черзі „кладуть скарби” у чарівну скриньку (прикріплюють кружечки нааркуш із зображенням скриньки), коментуючи свою дію.ДЕНЬ 2
І СЕСІЯ
МодульV. Особистісний простір у сім’ї
Колаж „Правда про права”.
Мета:сприяти усвідомленню потреб, бажань, можливостей, а також прав батьків та дітейу сім’ї.
Час: 40 хв.
Ресурси: 2великі аркуші паперу, ілюстровані журнали, клей, ножиці, фломастери.
Хід проведення
Етап І.Учасники об’єднуються у дві групи. Перша група створює колаж на тему „ПортретДитини”, інша – на тему „Портрет Батька” (15 хв.) По завершенні роботи групипрезентують свої напрацювання.
Етап ІІ. Учасникипродовжують працювати у мікро групах.
Кожна група складає список прав – дитини та батьків (10 хв).
По черзі пропонують права, при чому кожне право може бутивнесене в кінцевий список тільки тоді, коли воно прийняте іншою стороною. Кожнасторона має можливість відхилити якесь право або наполягати на його зміні. Ведучийрегулює дискусію, по закінченні якої учасники обмінюються своїми думками вколі.
Запитання для обговорення:
• Чи допомогла вправапо-іншому подивитися на світ дорослих та дітей?
• Чи погоджуєтеся Ви здумкою, що не тільки дорослі виховують дітей, а й діти виховують дорослих?
• Чи могли б Ви назватинові риси характеру, які з’явилися у Вас, завдяки спілкуванню з Вашою дитиною.
На закінчення тренер зачитує “Десять заповідей про правадитини”(див. Додаток 10), а підсумовуючи, використовує інфор-мацію з Додатка 9.
Вправа на активізацію „Веселий масаж”
Мета:провести емоційну та м’язеву релаксацію учасників.
Час: 5 хв.
Хід проведення
Усі учасники стають один за одним, утворюючи велике коло тапочинають повільно рухатися вперед. Тренер робить певні масажні рухи на спинітого, хто йде попереду нього. Відчувши це, учасник намагається повторити цірухи тому, хто йде попереду і т.д. Коли коло замкнеться і тренер відчує масажна своїй спині, він змінює свої масажні рухи. Те ж саме послідовно роблять іншіучасники. І так декілька разів.
Модельована ситуація „Цигарка”
Мета: продемонструвати роль асертивної поведінки у дотриманніпсихологічних кордонів.
Час: 5хв.
Хід проведення
Тренер запрошує одного з учасників і пропонує йому взятиучасть у модельованій ситуації.
Модельована ситуація: „Зустрілися дві подруги. Одна з них (тренер) розповідаєцікаву історію про „чудо-сигарету”, яку їй вчора пощастило отримати відоднокласника. Пропонує разом її спробувати, обіцяючи неймовірні відчуття івідкриття чогось нового й загадкового”.
У розігруванні модельованої ситуації важливо якомогареальніше відтворити бажання вплинути, переконати, здійснюючи психологічнийтиск на подругу.
Запитання для обговорення:
• Чи важко було відмовити кращій подрузі? Чому?
• Які саме засоби маніпулювання були застосовані?
• Чи була відстояна власна позиція?
• Що допомогло у відстоюванні власної позиції?
Психогімнастична вправа „Психологічна дистанція”
Мета:сприяти усвідомленню психологічно комфортної дистанції спілкування з різнимиспівбесідниками та розвивати вміння її дотримуватись.
Час: 10 хв.
Хід проведення
Учасники стають у дві шеренги один проти іншого на відстаніприблизно 3 м. таким чином, щоб кожен знайшов свою пару у протилежній шерензі.За сигналом ведучого учасники повільно наближаються один до одного. Коли один зучасників відчуває, що відстань достатня для спілкування, і подальше наближенняможе викликати дискомфорт, він жестом руки зупиняє напарника і говорить:„Стоп”. Далі шеренги зміщуються відносно один одного на одну людину (крайніучасники при цьому переходять в другу шеренгу) і цикл повторюється.
Запитання для обговорення:
• Яка дистанція спілкування виявилася найбільш комфортною?
• Наскільки це залежить від співбесідників?
• Які емоції виникають, якщо дистанція виявляється більш/меншкомфортною?
Міні-лекція „Кордони особистості”
Мета: ознайомитиз поняттям „ кордони”, сприяти усвідомленню дотримання психологічних кордонів успілкуванні.
Час: 10 хв.
Хід проведення
Спираючись на результати вправи „Психологічна дистанція” тамодельованої ситуації “Цигарка”, тренер виступає перед учасниками іззаздалегідь заготовленою міні-лекцією (див. Додаток 11 та Додаток 12).
Груповадискусія„Як навчитися бути асертивним”
Мета: сприятиусвідомленню учасниками мотивів невпевненої поведінки в ситуації тиску з бокуоточення, розвивати вміння гідної поведінки.
Час: 10 хв.
Ресурси: фліпчарт,маркери.
Хід проведення
Тренер надає учасникам інформацію стосовно поняття „асертивнаповедінка” та її застосування для конструктивної взаємодії з дитиною (Див.Додаток 13). За допомогою мозкового штурму учасники називають причини невміннявпевнено сказати: „Ні” в ситуації психологічного тиску з боку оточення (незручновідмовити, страх погіршити стосунки, небажання виглядати невдячним, невихованимтощо).
Тренувальна вправа“Асертивна поведінка”
Мета: розвивативміння гідно себе поводити, розвивати вміння адекватно висловлювати своїпочуття..
Час: 15 хв.
Ресурси: карточкиз ситуаціями (див. Додаток 14).
Хід проведення
Об’єднавшись у пари, учасники моделюють ситуації (див.Додаток 14), відпрацьовуючи вміння асертивно себе поводити. Завершуючиобговорення, ведучий знайомить учасників з „Кодексом асертивності”.
Кодекс асертивності
Ти маєш право:
- На повагу з боку іншихлюдей
- Самому вирішувати, що тобінеобхідно
- Просити те, що тобінеобхідно
- Мати свою думку
- Плакати
- Робити помилки
- Сказати: „Ні”, непочуваючи себе винним за це
- Заявляти про своїпотреби
- Встановлювати своївласні приорітети
- Висловлювати своїпочуття
- Висловлюватися на своюкористь, не почуваючи себе егоїстом
- Змінювати свою думку
- Не залежати відсхвалення інших
Творче завдання „Полюби себе… ”
Мета: виявитирівень самосприйняття та самоповаги учасників та сприяти усвідомленню йоговпливу на стосунки з дитиною.
Час: 25 хв.
Ресурси: зошиті ручка для кожного з учасників
Хід проведення
Тренер: „У кожного з нас є “внутрішній голос”,передчуття, яке можна визначити словами:
„Я відчуваю...”,
„Я хочу...”,
„Я цього потребую...”,
„Мені це важливо...”.
Чи часто використовуєте ці слова у розмові з дитиною?
Більшість батьків звикають ігнорувати чи не помічати цейвнутрішній голос і навіть бояться його. Думка про те, як варто чинити „хорошимбатькам”, визначається суспільною думкою, соціальними стереотипами, а не внутрішньоюпотребою, і батьки, ніби оглядаються на суворого спостерігача в образі сусідів,друзів, родичів, ігноруючи свої власні почуття. Звичайно, сім’я передбачаєстосунки, де кожен повинен прислухатися до потреб, інтересів іншого, але неігноруючи свої власні. Інколи мати, добре орієнтуючись у смаках та уподобанняхчоловіка, сина, не може дати відповіді на запитання: „А чого найбільше хочетьсямені?”.
Отже, батьки переживають неприємні почуття через те, щостримують свій внутрішній голос, придушуючи та ігноруючи його. Тому необхіднонавчитися звертати увагу на свої потреби та бажання.
Етап І. Завдання.Візьміть ручку іпапір дайте відповідь на запитання:
1. Пригадайте усіх людей,про яких ви повинні турбуватися, тобто тих, за кого ви несете відповідальність.Це можуть бути, хто завгодно, включаючи навіть домашніх тварин.
2. Запишіть їхні імена,складаючи список.
Коли учасники виконали завдання, тренер запитує: „Чи включили Ви в цей список себе, якщо так, то котрим усписку?”
Якщо забули про себе, то батьки беруть на себе непосильнуношу турботи про інших, не звертаючи уваги на необхідність так само турбуватисяпро себе. Якщо включили себе у список, то слід подумати, чи приділяють вонисобі стільки ж турботи та уваги, скільки віддають іншим людям?
Етап ІІ. Завдання:
Написати відповідь на запитання: „У чому полягають моїобов’язки щодо дитини?”
Після цього написати відповідь на запитання: „У чомуполягають обов’язки моєї дитини щодо мене?”
Порівняти відповіді: “Чи мають батьки та діти взаємні обов’язки?
Тренер: „Не бійтеся час від часу говорити собі такі слова:
Я не повинен(на) присвячувати всього (всю) себе щебудь-кому”.
„Я в боргу тільки перед самим(ою) собою”.
„Я маю право побути на самоті”.
„Я маю право бути щасливим(ою).
„Я маю право вільно розпоряджатися своїм часом”.
Ви повинні надати ці права своєму внутрішньому Я.
Деякі батьки можуть сказати: „Хіба це не егоїстично –турбуватися про себе? Хіба це не аморально? Оточуючі мене осудять”. Проте необов’язково ставати егоїстами, потрібно лише надати собі рівні права з іншимилюдьми (і дітьми в тому ж числі).
Метафора „Спрага”
Якщо Вас буде оточувати тисяча вмираючих від спраги людей, ау вас лише порожнє відро, то Ви нічого не зможете зробити, поки не наповнитейого водою. Навчитися турбуватися про себе, означає наповнювати водою своєвідро. Ви зможете дати іншим будь-що тільки в тому випадку, якщо спочатку у васбуде, що дати.
Турбота про себе є благом для Вас і для Вашої дитини”. Томуперіодично задавайте собі запитання „А чи дійсно я хочу зараз так вчинити? Цебажання мого Я чи моїх стереотипів?”
ІІ СЕСІЯ
Модуль VI. Усвідомлення наслідків негативної поведінки.
Вправа на активізацію „Дощ”
Мета:забезпечити психоемоційне розвантаження учасників та сприяти створеннюпозитивної психологічної атмосфери у групі.
Час: 5 хв.
Хід проведення
Учасники стають у коло. Інструкція тренера:
— Чи знаєте Ви, що таке австралійський дощ? Ні! Тоді давайтеразом послухаємо, який він. Зараз по колу ланцюжком Ви будете передавати моїрухи. Як тільки вони повернуться до мене, я передам наступні. Слідкуйте уважно!
— В Австралії піднявся вітер (ведучий тре долоні).
— Починає крапати дощ (клацає пальцями).
— Дощ посилюється (почергово плескає долонями в груди).
— Починається справжня злива (плескає руками по стегнах).
— А ось град – справжня буря (тупає ногами).
— Але, що це? Буря стихає (плескає долонями по стегнах).
— Дощ стихає (плескає долонями в груди).
— Рідкі краплі падають на землю (клацає пальцями).
— Тихий шелест вітру (потирає долоні).
— Сонце! (руки піднімає догори).
Інтерактивна міні-лекція „Опис поведінки”
Мета: відпрацюватив учасників навички конструктивного опису поведінки дитини, навчати учасниківвисловлювати свої почуття без оцінок, невдоволення, образ.
Час: 20 хв.
Ресурси: плакатз правилами „Опис поведінки дитини” (див. Додаток 15).
Хід проведення
Етап І. Тренерзнайомить учасників з особливостями конструктивного опису поведінки дитини,використовуючи інформаційне повідомлення (див. Додаток 16).
Етап ІІ. Моделюючиситуації, які викладені на розданих папірцях, учасники описують поведінкудитини.
Запитання для обговорення:
• Чи допомагає запропонований опис, не критикуючи дитину,вплинути на негативну поведінку дитини?
• Чи важко було виконувати завдання, чому?
Тренувальна вправа „Я-повідомлення”[18]
Мета: формувативміння ефективно взаємодіяти в спілкуванні, використовуючи „Я-повідомлення”.
Час: 20 хв.
Хід проведення
ЕтапІ. Тренер знайомить учасників з алгоритмом„Я-повідомлення” (див. Додаток 17).
Етап ІІ. Учасники,використовуючи алгоритм „Я-повідомлення”, розігрують модельовані ситуації,конструктивно висловлюючи незадоволення стосовно неприйнятної дитячоїповедінки.
Психогімнастична вправа „Концентричнікола”
Мета: розвиватисамоповагу та позитивне ставлення до себе.
Час: 15 хв.
Хід проведення
Учасники,розрахувавшись на 1-2, об’єднуються в дві групи. Перша група створює внутрішнєколо, друга – зовнішнє коло. Всі повертаються один до одного обличчям,утворюючи пари. Учасники, спілкуючись у парах, закінчують речення:
1. Меніподобається у моїй зовнішності...
2. Моїнайбільші досягнення...
3. Меніб хотілося...
4. Мояціль у житті...
5. Тидосягнеш своєї мети, тому що...
Післяобговорення кожного речення учасники зовнішнього кола роблять крок вліво, такимчином, створюючи нові пари.
Мозкова атака „Мета покарання”
Мета: сприятиусвідомленню значення та мети покарання, його вплив на становлення особистостідитини.
Час: 25 хв.
Ресурси: аркушватману, кольорові маркери.
Хід проведення
Тренер говорить, що існують ситуації, коли дитина робить щосьне так. Важливою є наша реакція на таку поведінку. Якщо реакція відсутня, то цеозначає, що ми згідні з нею.
Тренер запитує учасників:
o Чи караєте Ви своїх дітей?
o З якою метою Ви їх караєте ?
Тренер записує відповіді на останнє запитання на аркушіпаперу.
До уваги тренера!
Необхідно визначити мету, з якою батьки використовуютьпокарання. Це може бути наступне: для безпеки, для профілактики, щоб дитинавідрізняла добро від зла, так діти вчаться відповідальності, щоб захиститидитину від злих наслідків її поганої поведінки тощо.
Робота у малих групах „Наслідки покарань”
Мета: визначитиосновні види покарань та стереотипні підходи щодо їх використання.
Час: 45 хв.
Ресурси: чотириаркуші А3, кольорові маркери.
Хід проведення
I етап.Тренер об’єднує учасників у чотири групи за назвами улюблених дитячих занять:„Гратися, співати, малювати, фантазувати...” Групи отримують завдання: написативиди покарань та визначити серед них, які є найбільш ефективними та популярними.
Далі групи презентують результати своєї роботи.
Запитання для обговорення:
• Які думки та почуття у вас виникали при виконанні даноївправи?
• Які висновки можна зробити?
II етап. Далітренер, імпровізуючи, програє ситуації найбільш популярних видів покарання, деу ролі “неслухняних дітей” опиняються учасники тренінгу. Після цього учасники,які були включені у такі модельовані ситуації, діляться враженнями стосовно того
§ що їм хотілося робити у ситуації змодельованого покарання (поведінка),
§ що вони переживали (почуття),
§ що вони думали у цей час (думки).
Всі відповіді записуються на аркуші Фліпчарту у три колонкивідповідно.
III етап. Далітренер порівнює ці записи із тими, які були зроблені, коли обговорювалася метапокарання. І всі разом переконуються, що ні одна причина, заради якої караютьдітей, не досягається в результаті покарання. Оскільки у дітей, як правило,виникають думки, почуття, поведінка, далекі від тих, які є метою покарання.Більше того у них часто закріплюється негативна поведінка, що сприяє формуваннюнебажаних рис характеру. Підсумовуючи, тренер використовує Додаток 18.
IV етап.Тренер пропонує кільком учасникам потренуватися, розглядаючи ситуації накартках (див. Додаток 19).
ІІІ СЕСІЯ
Модуль VI. Емоції та поведінка дитини.
Творче завдання „Асоціативнийряд”
Мета сприятиусвідомлення і розумінню суті поняття „емпатія”, розширити його змістовне поле.
Час 10 хв.
Ресурси: аркушпаперу на фліпчарті, кольорові маркери.
Хід проведення
На фліпчарті по вертикалі записується слово “емпатії”.
Тренер пропонує учасникам скласти асоціативний ряд до слова„емпатія” так, щоб кожне слово-асоціація відображало зміст поняття „емпатія” іпочиналося на одну з букв цього слова.
Учасники висловлюють власні думки стосовно розуміння слова„емпатія”, його значення у спілкуванні людей.
ЕМПАТІЯ(відгрец. empatheia – співчуття, співпереживання) визначається як розумінняемоційного стану, проникнення-вчування в переживання іншої людини. У психологіїемпатія розглядається як здатність розуміти внутрішній стан іншої людини, абояк уміння перейматися переживанням іншого, відтворюючи модальність емоційногостану співрозмовника.
Люди, які мають високий рівень емпатії – емоційні,оптимістичні, зацікавлені іншими, пластичні, легко будують взаємини з людьми.Ті, хто має низький рівень емпатії – ригідні, інтроверти, стримані,егоцентричні. Особистості такого типу завжди відчувають труднощі під часспілкування з іншими, важко ідуть на контакт. Співпереживання – це перенесеннясебе на місце іншого, вміння уявити й відчути емоційний стан іншої людини.Співпереживання дарує людині почуття, які переживає співбесідник, це збагачуєїї внутрішній світ.
Рольова ситуаційна гра „Коло”
Мета: сприятирозумінню ролі емпатійногореагування у спілкуванні.
Час 20 хв.
Хід проведення
Тренер пропонує 5-ом учасникам вийти за двері і кожномупропонує продемонструвати прояв якогось почуття чи емоційного стану задопомогою міміки і жестів.
Ситуації:
Ти сумуєш, тому що поїхала твоя подруга.
Ти щаслива від того, що здала екзамен.
Ти здивований, побачивши чудову картину.
Ти боїшся зайти в кабінет до стоматолога.
Ти закоханий в однокласницю.
Ведучий всім іншим учасникам дає завдання стати у коло і придемонстрації емоційних станів того учасника, що зайде в кімнату, ніяк нереагувати, — ні словами, ні мімікою, ні жестами.
Далі один із учасниківзаходить у кімнату і демонструє емоційний стан (як правило, з надією побачитиреакцію оточення і бажанням, щоб учасники скоріше відгадали емоцію, яку віндемонструє).
Витримавши паузу, ведучий дає сигнал, плеснувши в долоні.Лише тоді всі учасники вгадують, яка була продемонстрована емоція.
Коли вгадали емоцію, учасник приєднується до всіх і стає вколо. Так вправа продовжується, доки всі п’ять учасників не продемонструютьсвої емоційні стани.
Запитання для обговорення:
1. До кожного із п’ятиучасників: Як ви почувалися,коли, демонструючи емоційний стан, ви не відчували підтримки чи якоїсь реакції відінших учасників?
1. Опишіть ваші почуття,коли нарешті ви побачили реакцію оточення на ваш емоційний стан.
2. До всієї групи: Які висновки можна зробити після виконання даної вправи?
Ведучий підсумовує, що розіграніситуації показують, яке значення має у спілкуванні емпатійне реагування. Коли,спілкуючись з людьми, ми зустрічаємо байдужість і нерозуміння, нас опановуєроздратування, розгубленість і небажання далі контактувати з цією людиною.Навпаки, коли ми бачимо прийняття, співчуття, включеність у розмову, розуміннянаших переживань, нам хочеться в подальшому продовжувати стосунки з цієюлюдиною і так само розуміти і підтримувати її.
Модельована ситуація „Дитина повернулася зі школи”
Мета:показати вплив неемпатійного реагування батьків на поведінку дитини.
Час: 5 хв.
Хід проведення
Тренери розігрують модельовану ситуацію. Один тренер граєроль мами, що порається на кухні, а інший – семирічної доньки, котра повернуласязі школи.
- Мамо, мамо, яповернулася зі школи, — щасливо повідомляє Оленка.
- Добре, доню, мий руки ісідай обідати, — говорить, не обертаючись і не відриваючись від своєї роботимама.
- Мамо, я тобі хочустільки розповісти! Що сьогодні у школі було!!! Підстрибує дівча, бажаючи привернутиувагу мами.
- Добре, добре, сідай,зараз будемо обідати, — мама зосереджено далі займається господарськимисправами, залишаючи доньку на самоті зі своїми переживаннями.
Після декількох спроб привернути увагу мами, донькаповертається і йде геть...
Запитання для коментування :
• Поділіться враженнямивід побаченого.
• Чи проявляє мама своюлюбов до дитини, як саме?
• Про задоволення якихпотреб дитини вона більше всього піклується?
• Що для дитини в даниймомент є найважливішим?
Тренер підводить підсумок: „Для дитини дуже важливепіклування мами та її турбота, і насправді таким чином мама проявляє своюлюбов. Але на даний момент мама не враховує важливої для дитини потреби – бутипочутою. А мама доньку не тільки не чує, не бачить, не може спільнопорадіти хай навіть незначним, але таким важливим для дитини подіям!
Ось Вам типова сімейна ситуація. Дитина знайшла жабку. Такузелену, з плямками, а як вона кумедно стрибає! Радості дитини немає меж!„Негайно викинь, забруднишся!” – з огидою кричить мама. Ось вам і “емпатійнереагування”.
Або ще приклад: п’ятнадцятилітній підліток страждає віднерозділеного кохання до однокласниці. А мама йому: „Не забивай головудурницями! Краще про уроки думай!” Якраз, тепер він так і зробить – піде і сядеза уроки. Саме так і буде. Адже мама «вміє переконувати»...
Міні-лекція „Алгоритм емпатійного реагування”
Мета: познайомитиучасників з алгоритмом емпатійного реагування.
Час: 10 хв.
Ресурси: навеликих аркушах паперу занотовані ключові моменти інформаційного повідомлення.
Хід проведення
Тренер знайомить учасників з алгоритмом емпатійногореагування (див. Додаток 20).
Рольова гра „Ситуації”
Мета: сприятирозвитку в учасників навичок емпатійного реагування.
Час: 60 хв.
Ресурси: карткиіз ситуаціями (див. Додаток 21)
Хід проведення
Тренер об’єднує учасників у чотири групи за допомогою 4розрізаних листівок. Об’єднуючись, учасники повинні з різних частин скластицілу листівку з відповідним зображенням. Дає кожній групі завдання програтиситуацію, використовуючи алгоритм емпатійного реагування, пропонуючи описані накартках ситуації.
Після підготовки (15 хв.) учасники програють ситуації почерзі. Далі тренер проводить обговорення у загальному колі.
Запитання для коментування :
• Як почувалася дитина,коли бачила таку реакцію батьків?
• Чи легко було батькамзастосовувати алгоритм емпатійного реагування?
• Чому важливіше говоритидитині про ті почуття, які вона зараз переживає, ніж їх придушувати?
ІVСЕСІЯ
Вправа на активізацію „Коли я...”
Мета:визначити різні емоційні стани людини, сприяти створенню позитивногопсихологічного мікроклімату в групі, активізувати увагу учасників.
Час: 10 хв.
Ресурси: м’яч.
Хід проведення
І етап. Учасникистають у коло. По черзі називають будь-яку емоцію, почуття (напр. роздратування,радість, хвилювання, страх, відчай, щастя, агресія, здивування і т.д.).
ІІ етап. Ведучийпромовляє слова: „Коли я ...(називає будь-яку ситуацію), то відчуваю...” ікидає м’яч комусь із учасників. Той учасник, який піймав м’яч, називає своюемоцію. Таким чином, виходить завершене речення. (Наприклад: „Коли я зранкупрокидаюся, то відчуваю… радість”.
Групова дискусія „Емоції дитини”
Мета: сприятиусвідомленню і розумінню складного емоційного світу дитини та недоцільності оцінювальногоставлення до різних дитячих емоційних реакцій.
Час: 20 хв.
Ресурси: карткиз позначеннями назв різних емоцій.
Хід проведення
I етап.Тренер пропонує учасникам подумати і дати відповідь на запитання:
Чи є хороші і погані почуття?
Після того як учасники висловляться, тренер підсумовуєвідповіді і пропонує розглянути картки трьох кольорів (рожевого, жовтого тазеленого), на яких записані різні емоції (див. Додаток 22). Далі звертається дослухачів з проханням розділити картки із записаними на них емоціями на двікупки:
на одну – картки з “хорошими” емоціями,
а на другу – з “поганими”.
Слухачі, зазвичай, активно дискутують, проте розділяють усікартки приблизно на дві однакові купки.
II етап. Ведучий,підсумовуючи, відзначає неоднозначність і відносність поділу усіх емоцій іпочуттів на “хороші” та “погані”.
Насправді, ми дуже часто керуємося стереотипними настановамищодо тих чи інших емоцій, які переживають наші діти. Нам хочеться, щоб нашідіти переживали “позитивні” емоції і не проявляли “негативних”.
Проте емоції лише вказують на те, що у даний час важливо длядитини, які потреби у неї задоволені, а які потребують цього. Це своєріднісигнали для нас про те, що відбувається у внутрішньому світі дитини. Усіемоційні переживання – це природні реакції на різні життєві ситуації,які значущі для неї. Тому усі почуття дитини можна схвалити. Проте схваленняпочуттів не означає схвалення поведінки! Усі почуття можна схвалити, алеповедінку треба формувати або модифікувати.
III етап. Далітренер звертає увагу учасників на колір карток, на яких написані емоції іпропонує відповісти на запитання:
• Як Ви думаєте, чомусаме ці емоції написані на картках рожевого кольору?
• Як Ви думаєте, чомусаме ці емоції написані на жовтого кольору?
• Як Ви думаєте, чомусаме ці емоції написані на картках зеленого кольору?
Узагальнюючи відповіді, тренер звертає увагу на те, щоемоційна сфера дитини розвивається і ускладнюється, починаючи від народження. Здеякими емоційними реакціями дитина народжується (емоції, які записані накартках рожевого кольору), у ранньому онтогенезі формуються складніші емоційніпереживання (емоції, які записані на картках жовтого кольору), пізніше, здосягненням зрілого віку – вищі почуття (моральні, інтелек-туальні, естетичні,патріотичні тощо) (емоції, які записані на картках зеленого кольору).
Запитання для коментування:
• Які думки, коментаріхотіли б Ви висловити з приводу даної інформації?
Насамкінець, тренер підсумовує сказане, використовуючиінформацію з Додатку 23.
Психогімнастична вправа „Як зняти стрес”
Мета: допомогтиучасникам у пошуку різних методів психологічного розвантаження.
Час: 30 хв.
Ресурси: надувнікульки.
Хід проведення
Тренер кожному учаснику роздає по одній надувній кульці.
Пропонує пригадати ті ситуації у стосунках з дитиною, яківикликають в них роздратування, гнів, розпач, незадоволення, безсилля. У колікожен учасник по черзі називає ситуацію, після чого один раз надуває своюкульку.
Учасники, які у стосунках зі своєю дитиною відчувають такі ж труднощі,надувають свою кульку.
Коли всі учасники проговорять ситуації, тренер просить всіх звернутиувагу на свою кульку і порівняти її зі стресом, який виникає через накопиченнярізних негативних емоцій.
Які саме методи психологічного розвантаження Ви застосовуєте,щоб зняти напругу, що могли б запропонувати.
Тренер пропонує кожному з учасників назвати свій метод,здуваючи кульку. Якщо інші учасники також використовують цей метод, або могли бйого використовувати в майбутньому, також поступово здувають свою кульку.
Тренер узагальнює почуту інформацію і пропонує як один ізметодів зняття емоційної напруги та розслаблення, — читання з дітьмимедитаційних казок.
Вправа на релаксацію „Добра тварина”
Мета:сприяти створенню позитивної психологічної атмосфери в групі, розвивати вміннярозслаблятися.
Час: 10 хв.
Хід проведення
Учасники встають в коло і беруться за руки. Ведучий тихимголосом говорить: „Ми – одна велика добра тварина. Давайте послухаємо, як вонадихає. А тепер подихаємо разом”. Вдих – всі роблять крок вперед, видих – всіроблять крок назад. Вдих – всі роблять два кроки вперед, видих – всі роблятьдва кроки назад.
„Тварина не тільки так дихає, так само чітко та рівномірноб’ється її велике добре серце.” Стук – крок вперед, стук – крок назад і т. д. „Мизабираємо із собою дихання і стук серця цієї тварини”.
Рефлексія дня „SMS- повідомлення.”
Мета:підвести підсумки дня
Час: 10 хв.
Хід проведення
Тренер пропонує кожному з учасників написати стисле SMS-повідомленнядля значущої людини про те, що було найважливішим у сьогоднішньому дні. Даліучасники по черзі зачитують свої повідомлення.
Після цього тренер дякує групі за спільну роботу і пропонуєвиконати вдома домашнє завдання, а саме скласти „Словничок емоцій”(пригадати якомога більше назв різних емоцій та почуттів).ДЕНЬ 3
І СЕСІЯ
Модуль VIII. Діалогічна взаємодія в сімейних конфліктах
Рефлексія попереднього дня „Зворотній кадр”
Мета: налаштуватиучасників на роботу, з’ясувати особливості сприймання і засвоєння матеріалупопереднього дня.
Час: 15 хв.
Ресурси: аркушватману, маркери
Хід проведення
Учасники за допомогою мозкового штурму пригадують вправивчорашнього дня у зворотному напрямку, тобто від останньої до першої. Тренерзаписує назви цих вправ на аркуші Фліпчарту, починаючи знизу.
Запитання для обговорення:
• З якою метою ми проводили рефлексію вчорашнього дня?
• Чому ми розпочали роботу з пригадування того, що відбувалосявчора?
Робота у малих групах „Правила в моїй сім’ї”
Мета: виявитиправила, які існують у сім’ї, і сприяти усвідомленню їх значення для створенняпозитивної сімейної атмосфери.
Час: 20 хв.
Ресурси: аркушватману, маркери
Хід проведення
Тренер просить учасників дати відповіді на такі запитання:
- Що таке правила?Наведіть приклади правил.
- Для чого в нашому життііснують правила?
- Чи існують правила уВашій родині? Які саме? Назвіть їх.
Далі тренер об’єднує учасників у пари та просить протягом 5хвилин розповісти один одному про правила, які існують в їхніх родинах. Післяцього один з учасників пари, підсумовуючи сказане, повідомляє це в загальномуколі, а тренер записує на аркуші правила, які існують у сім’ї.
Запитання для обговорення:
• Які правила ви б хотіли додати?
• Що дає нам виконання даної вправи?
Міні-лекція „Етапидіалогічної взаємодії у вирішенні конфліктних ситуацій”
Мета: ознайомитиучасників з підходом „Шість кроків методу без поразок” (З.Шпєвак) [21] та узагальнитизнання, одержані впродовж тренінгу щодо особливостей побудови конструктивноїдіалогічної взаємодії.
Час: 20 хв.
Ресурси: проекторта плівки з опорним конспектом лекції (див. Додаток 24).
Запитання для обговорення:
• Які думки, коментарі, можливо, заперечення Ви хотілиб висловити?
Вправа на активізацію „1-2-3-4-5”
Мета: сприятизняттю емоційної напруги та створенню сприятливих умов для подальшої роботи вгрупі.
Час: 5 хв.
Хід проведення
Тренер говорить умови гри: „Коли я буду називати певні цифри,вам потрібно буде виконувати відповідні їм дії:
„один” – плеснути в долоні перед собою,
„два” – плеснути в долоні за спиною,
„три” – плеснути в долоні над головою,
„чотири” – плеснути долонею правої руки в долоню сусідаправоруч, лівої – в долоню сусіда ліворуч,
„п’ять” – плеснути в долоні сусідів так, щоб права рукаопинилася зверху на руці сусіда, а ліва рука опинилася знизу.”
На етапі тренування, тренер називає цифри, не поспішаючи івиправляючи помилки учасників. Далі – називає цифри швидко. Хто помилився –виходить з гри.
Рольова гра „Вирішення сімейної проблеми”
Мета: відпрацювативміння конструктивної діалогічної взаємодії.
Час: 30 хв.
Хід проведення
До уваги тренера!
Дана вправа виконується за методом „Акваріум”, коли в центрігрупового кола створюється мале коло учасників рольової гри. Таким чином, усіінші учасники мають змогу спостерігати за подіями, що відбуваються в колі.Аналізувати дану конфліктну ситуацію та її вирішення слід за допомогою прийому„Шість кроків методу без поразок”.
Етап І. Забажанням 5 учасників сідають у „внутрішньому колі”. Їм пропонується розігратибудь-яку проблемну сімейну ситуацію та спроби вирішення цієї ситуації задопомогою підходу „Шість кроків методу без поразок”, повністю повторюючи всі йогоетапи. Всі задіяні учасники придумують проблемну сімейну ситуацію тарозподіляють між собою ролі (7 хв.).
Етап ІІ. Учасникиу „внутрішньому колі” розігрують проблемну ситуацію. Після цього якучасники-глядачі, так і учасники-актори аналізують, фіксуючи правильні та хибністратегії у вирішенні проблемної ситуації.
Запитання для обговорення:
— до всіх учасників:
• Чи вдалося учасникам, використовуючи підхід „Шість кроківметоду без поразок”, вирішити дану проблемну ситуацію?
— до учасників в малому колі:
• З якими труднощами ви зустрічалися виконуючи власну роль?
— до учасників, що виконували роль дітей:
• Чи почувалися ви залученими до спільного вирішення сімейноїпроблеми?
ІІ СЕСІЯ
Модуль IX. Підсумки.
Психогімнастична вправа на активізацію „Зміна місця”
Мета: підвищитипсихоемоційний тонус учасників освітньої програми, сприятиусвідомленнювласної батьківської ролі щодо дитини.
Час: 10 хв.
Хід проведення
Зі словами: „Поміняйтесь місцями ті, хто...”, ведучий починаєвправу. Учасники, що мають названу ознаку, міняються місцями. Той, хто невстигне зайняти вільне місце, стає ведучим.
Інструкція може змінюватися:
„Поміняйтеся місцями ті, хто в дитинстві...”
„Поміняйтеся місцями ті, хто, спілкуючись зі своєюдитиною...”
„Поміняйтеся місцями ті, хто вважає своєю сильноюбатьківською рисою...”
„Поміняйтеся місцями ті, хто хотів би розвинути в собі таку якістьяк ”
Творче завдання „Коло часу”
Мета: сприятиусвідомленню батьками необхідності спільного проведення часу з дітьми.
Час: 20 хв.
Ресурси: аркушібілого кольору А-4(за кількістю учасників), на яких намальоване коло.
Хід проведення
Тренер пропонує учасникам поділити намальоване на аркушіпаперу коло (24 години) у відповідності до власного типового режиму дня,розподілу усіх цих годин на виконання будь-якої діяльності — роботи,відпочинку, спілкування тощо. Аналізуючи своє коло, кожен учасник відзначає тігодини, які він проводить зі своєю дитиною: грається, допомагає у вивченніуроків, розмовляє, гуляє. Потрібно цей час позначити особливим кольором надіаграмі.
Запитання для обговорення:
• Чи допоміг даний аналіз діаграми краще усвідомити, скількичасу насправді Ви проводите з дитиною?
• Як багато часу Ви приділяєте собі?
• Проаналізуйте, як можна за рахунок інших справ збільшити часдля себе та для своєї дитини?
Робота у малих групах „Особливий час”
Мета: сприятигенеруванню ідей щодо різних форм проведення спільного часу батьків ідітей, а також розумінню учасникамивраховувати вікові особливостідитини при проведенні з нею спільного часу.
Час: 30 хв.
Ресурси: аркушіА-3, кольорові маркери.
Хід проведення
Тренер об’єднує учасників у групи за назвами іграшок„лялька”, „дзиґа”, „м’яч”, „машинка”. Учасники, отримавши картки з назвамиіграшок, повинні тільки за допомогою жестів показати їх, таким чином,об’єднавшись у групи.
Тренер дає завдання кожній групі написати якомога більшеваріантів проведення спільного часу з дітьми різного віку(20 хв):
І група – від народження до 3 років;
ІІ група – 4 — 6 років;
ІІІ група – 7- 10 років;
ІV група – 11 — 15 років.
Один з учасників презентує напрацювання групи (10 хв.).
Тренер підсумовує думки і судження учасників.
Творче завдання „Віршпро себе”
Мета: розвиватипозитивне ставлення до себе, почуття власної гідності.
Час: 20 хв.
Ресурси: бланкиз незакінченими реченнями (див. Додаток 25).
Хід проведення
Тренер роздає кожному учаснику бланк із незакінченимиреченнями (див. Додаток 25) і просить написати „Вірш про себе”,продовжуючи перші його рядки.
Позавершенні роботи учасники за бажанням читають свої вірші та обмінюються враженнямищодо почуттів, думок стосовно виконання даного завдання.
Історія для натхнення
Мета: показативажливість батьківського часу для дитини та сприяти усвідомленню ролібатьківства на ціннісно-емоційному рівні.
Час: 10 хв.
Хід проведення
Тренер розповідає історію для натхнення: „Якось один чоловік повернувся пізно додому з роботи, якзавжди втомлений і знервований та побачив, що на порозі його чекає п’ятирічнийсин.
- Тату, можна в тебе щосьспитати?
- Звичайно, що сталося?
- Тату, а яка в тебезарплатня?
- Це не твоя справа! — обурився батько. — І навіщо це тобі?
- Будь ласка, ну скажи,скільки ти отримуєш за годину?
- Ну, взагалі, 500. А що?
- Тату, — син подививсяна нього знизу вверх дуже серйозними очима. — Тату, ти можеш мені позичити 300?
- Ти запитував лише длятого, щоб я дав тобі грошей на якусь дурну іграшку? – закричав той. — Негайнойди до себе в кімнату і лягай спати! Не можна ж бути таким егоїстом! Я працююцілий день, страшенно втомлююсь, а ти себе так поводиш.
Малюк тихо пішов до себе в кімнату і закрив за собою двері. Айого батько продовжував стояти на порозі та обурюватися проханням сина: „Та яквін сміє питати мене про зарплатню, щоб потім попросити грошей?”
Згодом він заспокоївся і почав роздумувати: „Може йому йдійсно щось дуже важливе потрібно купити. Та грець з ними, з тими трьомасотнями, адже він у мене ще ні разу не просив грошей”.
Коли батько зайшов у дитячу кімнату, його син уже був уліжку.
- Ти не спиш, синку, — запитав батько.
- Ні, тату, — відповівхлопчик.
- Я, здається, тобі дужегрубо відповів, у мене був важкий день, просто зірвався. Пробач мені. Осьтримай гроші, які ти просив.
Хлопчик сів на ліжку та посміхнувся.
- Ой, тату, дякую! –радісно вигукнув він. Потім хлопчик заліз під подушку і дістав декільказім’ятих банкнот. Його батько, побачивши, що в дитини вже є гроші, зновуобурився. А малюк склав всі гроші разом, ретельно перерахував купюри іподивився на батька.
- Навіщо ти в мене просивгрошей, якщо вони в тебе вже є? – пробурмотів той.
- Тому що в мене булонедостатньо. Але тепер мені як раз вистачить, — відповів хлопчик. – Тату, тутрівно 500. Можна я куплю годину твого часу? Будь ласка, прийди завтра з роботираніше. Я хочу, щоб ти повечеряв разом з нами”.
Підведення підсумків. Вручення сертифікатів.
Мета: підвестипідсумки освітньої програми.
Час: 30 хв.
Ресурси: сертифікатипро участь у тренінгу, підсумкові анкети (див. Додаток 26).
Хід проведення
Тренер пропонує усім учасникам висловитися, окремозупинившись на тих моментах освітньої програми, які справили особливе враженняі які спонукають до практичних дій. Особливо важливо звернути увагу на тихконкретних кроках, які планує кожен зробити у відповідності до набутих знань,умінь і навичок.
Після цього учасники заповнюють підсумкові анкети, а потімтренери урочисто вручають їм сертифікати.
Додаток 1
АНКЕТА УЧАСНИКА ТРЕНІНГУ
Прізвище, ім’я,
по батькові Дата народження Повна домашня адреса Контактні телефони
Робочий 8(___)
Домашній 8(___)
Мобільний 8(___) Повна назва організації, яку Ви представляєте, Ваша посада З якими цільовими групами Ви переважно працюєте? Ваша базова освіта На яких семінарах, курсах, тренінгах, в яких Ви брали участь, розглядалися питання батьківства?
Додаток 2
БЛАНК ДО ВПРАВИ НА ЗНАЙОМСТВО „ІНТЕРВ’Ю”
/>Інтерв’ю
__________________________
Ім’я
__________________________
____________________________________________
Відомості про сім’ю
_______________________________________________________
Три речі, які Ви найбільше любите в житті
______________________________________________________
Життєве кредо
______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Найцікавіший спогад з дитинства
Додаток 3
МІНІ-ЛЕКЦІЯ „ТРИ ШЛЯХИ У ВИХОВАННІ”[21]
Батьки у всьому світі, виховуючи своїх дітей, можуть ітиодним з трьох шляхів: влади, поступливості або діалогу. Ось короткахарактеристика цих шляхів.
ВЛАДА
Цей шлях опирається на переконання дорослого, що батькизавжди краще знають і мають рацію, демонструють дитині, хто головний. Дитинаповинна підкорятися їхній волі, найкраще без дискусії. Батьки найчастішевиступають у ролі контролера, екзекутора, судді, володаря, поліцейського, аіноді й ката. Такий образ батьків викликає у дитини почуття страху, злості,гніву, жалю, несправедливості, кривди, приниження, сорому. У дитини з’являєтьсяпереконання, що батьки її не розуміють, можливо, не люблять.
У поведінці дитини може з’явитися опір, брехня, покора, агресія,ворожість, бунт або лицемірство. Дитина може думати: „ніхто не прислухається домоєї думки, а, значить, мої думки дурні та нічого не варті. Я ні на що нездатна, якщо мене треба постійно контролювати, слідкувати за мною, перевіряти.Тільки батьки знають, що добре для мене”
Можливі наслідки для дитини – відсутність бажання змінюватися, залежність від думки таоцінок інших, нездатність творчо мислити, самостійно вирішувати проблеми,занижена самооцінка, відсутність віри у власні можливості. Можливі наслідки для батьків – почуття безсилля, нездатності вплинути на ситуацію, щопосилюють незадоволення дитиною та собою як батьками. Наслідки для родини – холодність, неприязнь, емоційна відчуженість, ворожість,конфлікти. Родина перетворюється на поле битви.
ПОСТУПЛИВІСТЬ
На цьому шляху батьки заради „святого спокою” поступаютьсядитині, хоча це суперечить їхнім відчуттям і потребам. Вони підкоряються волідитини, щоб уникнути конфронтації. Постать батьків поступлива, аленаелектризована злістю, роздратуванням щодо „самолюбивої, сповненої бажань іпретензій” дитини.
Дитина почувається у виграші — „Я перемогла”. Це породжуєзмішані почуття: тріумф, почуття провини, невпевненість, викликані відсутністюопору з боку дорослого. Вона може думати: „Всі повинні мені підкорятися”,„Найважливіші мої почуття і потреби”, „Батьки все зроблять заради мене, вартотільки бути впертою”. Свою волю дитина диктує за допомогою крику, плачу,шантажу, тиску. Можливі наслідкидля дитини – відсутність почуттябезпеки через своєрідну зміну ролей – батьки виявляються „слабкими”, а дитина„сильною”. У дитини може розвинутися імпульсивний спосіб реагування, егоїзм,нездатність підпорядковуватися авторитетові, суспільним та етичним нормам, атакож працювати в колективі (виникають проблеми в школі, з ровесниками).Можливі наслідки для батьків – неприязнь до дитини, безсилля, незадоволення собою якбатьками, незадоволення з приводу постійних поступок дитині всупереч своїмпотребам та почуттям. Наслідкидля родини – відчуженість,холодність, неприязнь (батьки не можуть витримувати поведінку своєї дитини, їмне подобається бути з нею).
ДІАЛОГ
На шляху діалогу батьки передають дитині важливі для нихцінності, враховуючи почуття та потреби дитини, а в ситуації конфлікту шукаютьспільне рішення, яке б задовольняло всіх зацікавлених. Батьки поважаютьпочуття, потреби та думки дитини. Допомагають дитині розкривати своїможливості, сприяють ставленню її адекватної самооцінки. Також батьки поважаютьсвої потреби та почуття, можуть твердо сказати „ні”, коли ситуація вимагаєцього. Тому дитина може бути задоволена сама собою, відчувати повагу до власноїдумки та думки батьків (вчителів, інших людей), мати високе почуття власноївартості та відповідальності за свої вчинки. Дитина може думати: „Я можу самаприймати рішення, я можу бути відповідальною, я здатна багато на що і хочуспробувати свої сили, а якщо в мене не вийде, — спробую ще раз”.
Можливі наслідки для дитини – бажання співпрацювати з батьками, їй подобається бути зними. У дитини розвивається впевненість у собі, повага до потреб і почуттівінших.Можливі наслідки длябатьків – задоволення собою якбатьками, почуття близькості, радість від перебування разом з дитиною, приязністосунки з нею. Можливість виразити своє незадоволення (гнів, розчарування, злість),не ображаючи дитину.Наслідки дляродини – менше конфліктів, бовони вирішуються вчасно і за допомогою діалогу. Дитина вчиться самостійності тавідповідальності. Розвивається конструктивні діалогічні стосунки між батькамита дітьми, формуються міцні емоційні зв’язки та вміння виявляти взаємну турботута повагу.
Додаток 4
ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ ДИТИНИ
Віковий період
Соціальна ситуація розвитку
Провідна діяльність
Основні новоутворення
Центральне
новоутворення
Інші важливі новоутворення
Період новонародження
(до 2 міс.) Повна біологічна залежність від матері - - Комплекс пожвавлення
Період немовлят
(до 1 року) Спільне життя дитини з ма-тір’ю (ситуа-ція „Ми”)
Безпосередньо
емоційне спіл-кування з матір’ю Потреба у спілкуванні з дорослим
Розвиток сенсорно-перцептивної сфери різних модальностей
Психомоторний роз-виток. Почуття емо-ційної безпеки Емо-ційна прив’язаність до близького дорослого Раннє ди-тинство (1-3 роки) Пізнання сві-ту оточуючих речей, спільна діяльність з дорослим. Предметно-маніпулятивна діяльність Усвідомлення самого себе як суб’єкта дій (“Я сам “) Активний мовленнє-вий розвиток.Наочно-дійове мислення.Піз-навальна активність
Дошкіль
не дити-нство (3-6 років) Пізнання світу людських стосунків та їх імітація Сюжетно-рольова гра Підпорядкування мотивів
Наочно-образне мис-лення.Творча уява
Етичні інстанції (що добре, а що погано)
Децентрація мотивів
Потреба у соціально-значущій діяльності
Молод
ший шкі-льний вік (6-11р.) Соціальний статус школяра (ситуація навчання) Учбова діяльність Уміння вчитися Словесно-логічне мислення( з опорою на наочність).Довільні пізнавальні процеси Довільна увага.Дові-льна поведінка Адек-ватна самооцінка Рефлексія Підлітковий вік (11-15 років) Емансипація від дорослих та групування Інтимно-осо-бистісне спілкування з однолітками Почуття дорос-лості (молод-ший підлітковий вік).„Я-концеп-ція” (старший підлітковий вік) Теоретичне рефлекс-сивне мислення.Осо-бистісна рефлексіяГі-пертрофована потреба в спілкуванні з ровес-никами. Потреби у соціальному визнан-ні, самоствердженні Старший шкільний вік (16-17 років) Первинний вибір життєвого шляху Учбово-професійна діяльність Самовизначення
Диференціація здіб-ностей. Орієнтація на майбутнє Світогляд
Моральна стійкість
Додаток 5
ТренувальнаВПРАВА „ЯК звертатися до ДИТИНи”[21]
А Говоритез жахом: „Залиш! Не чіпай цей молоток! Цечоловіча справа!
В Говоритеспокійно та доброзичливо: „О! Я бачу, тихочеш забити цей цвях. Подивись, молоток треба тримати так, а цвях отак...”
А Дитинахоче допомогти Вам скласти пазли. Ви сердитеся, відкидаєте її руки і кажете: „Залиш!Ти їх зіпсуєш! Якщо ти знищиш пазли, я буду змушена за них заплатити!!! Ідиробити уроки!”
В Візьмітьдитину за руку і скажіть рішучим тоном: „Меніважливо, щоб ти ретельно намилила руки, помила і витерла їх насухо! Потімприйдеш і ми разом складемо пазли. Руки повинні бути чистими, бо ми маємовіддати пазли в ідеальному стані.”
А Говоритезі стурбованістю у голосі: „Почни, нарешті, вчитицей вірш. Ти ж знаєш, що ти слабша учениця і потребуєш більше часу нанавчання!”
В Скажітьз радістю у голосі: А пам’ятаєш, як у минулому році тибоялася того довгого вірша Тараса Шевченка, але ж вивчила на таку гарну оцінку!Мужності! Вивчиш і зараз!”
А Кричите:„Перестань його бити! Ти поводишся, як бандит! Що зтебе виросте!”
В Зловітьдитину за руку і скажіть рішучим тоном: „Меніне подобається, що ти його б’єш! Битися не можна! Скажи брату словами, чого тихочеш. Я вірю, що ти зможеш захистити себе у гідний спосіб!”
А Говоритежалісливим тоном: „Синочку, чому ти такий лінивий! Тиж такий здібний. Якби ти не був таким лінивим, то міг би добре вчитися. Ясправді не знаю, в кого ти такий вдався!”
В Говоритерішуче, але доброзичливим і діловим тоном: „Синочку,ти досить розумний та здібний для того, щоб осягнути це! Я чекаю рішучих змін ушколі”.
А Говоритенезадоволено та з гнівом до дитини, яка не хоче виступати на публіці: „Перестаньбоятися! Тут нічого боятися та соромитися! Ти вже велика, а поводишся, як маладитина! Ну давай! Не бійся!”
В Говорите спокійним голосоміз розумінням: „Ти боїшся...? Тинапевно трохи засоромилась...? Розповідати вірш на публіці – це дуже складнасправа навіть для справжніх акторів… Це називається хвилюванням. Але,напевно, ти скоро переможеш цей страх! Ти переконаєшся...”
Додаток 6
МОЗАЇКА [4]
УРОК 1
Безумовно приймати дитину – значить любити її не за те, щовона красива, розумна, здібна, відмінниця, помічниця, а просто так, за те, щовона є! Нерідко можна чути від батьків таке звернення до сина чи доньки: „Якщоти будеш хорошим хлопчиком (дівчинкою), то я буду тебе любити”. Чи: „Не чекайвід мене доброго, поки ти не перестанеш...(лінуватися, битися, сваритися), непочнеш...(добре вчитися, допомагати по дому, слухатися)”. Прислухаємося: в цихфразах дитині прямо повідомляють, що її приймають умовно, що її люблять(чи будуть любити), „тільки якщо”. Умовне, оціню-вальне ставлення долюдини взагалі характерне для нашої культури. Таке ставлення входить і усвідомість дітей.
Причина широко розповсюдженого оцінювального ставлення до дітейкриється в твердій вірі, що нагороди і покарання – головні виховні засоби.Похвалиш дитину – у вона укріпиться в добрі, покараєш – і зло відступить. Алеось біда: вони не завжди безвідмовні, ці засоби. Хто не знає і такузакономірність: чим більше дитину сварять, тим гіршою вона стає. Чому ж таквідбувається? А тому, що виховання дитини – це зовсім не дресирування. Батькиіснують не для того, щоб виробляти в дітей умовні рефлекси.
Психологами доведено, що потреба в любові, в належності,тобто потрібності іншому, — одна з фундаментальних людських потреб. Їїзадоволення – необхідна умова нормального розвитку дитини. Ця потребазадовольняється, коли ви повідомляєте дитині, що вона вам дорога, потрібна,важлива, що вона просто хороша. Такі повідомлення проявляються у привітнихпоглядах, лагідних дотиках, прямих словах: „Як добре, що ти в нас народився”,„Я рада тебе бачити”, „Ти мені подобаєшся”, „Я люблю, коли ти вдома”, „Менідобре, коли ми разом...”.
Відомий сімейний терапевт Вірджинія Сатір рекомендувала обніматидитину декілька разів на день, говорячи, що чотири обійми абсолютно необхіднікожному просто для виживання, а для хорошого самопочуття потрібно не менше восьмиобіймів у день! І, між іншим, не тільки дитині, але і дорослому.
Звичайно, дитині такі знаки безумовного прийняття особливопотрібні, як їжа для підростаючого організму. Вони її живлять емоційно,допомагаючи психологічно розвиватися. Якщо ж вона не отримує таких знаків, тоз’являються емоційні проблеми, відхилення в поведінці, або й нервово-психічнізахворювання.
Чим частіше батьки роздратовуються на дитину, критикують її,тим скоріше вона приходить до узагальнення „Мене не люблять”. Доведення батьківтипу: „Я ж про тебе турбуюся” чи „Заради твоєї ж користі” діти не чують.Точніше, вони можуть почути слова, але не їх зміст. В них своя, емоційнабухгалтерія. Інтонація важливіша за слова, і якщо вона різка, сердита, чипросто строга, то висновок завжди однозначний: „Мене не люблять, не приймають”.Іноді це оформляється для дитини не стільки в слова, скільки у сприймання себепоганою, „не такою”, нещасною.
В батьків інколи не менше образ: „Не життя а одні муки...”,„Іду додому, як на поле битви”, „Ночами перестала спати – все плачу...”.
Навіть якщо справа дійшла до таких крайнощів, крайнощів для обохсторін, ще не все втрачено: батьки можуть повернути мир в сім’ю. Але для цьогопотрібно починати із себе. Чому із себе? Тому що в дорослих більше знань,здібності контролювати себе, більше життєвого досвіду.
Звичайно, і батьки потребують допомоги. Я надіюсь, що цюдопомогу ви будете отримувати в ході всіх наших занять. А зараз давайтеспробуємо зрозуміти, які причини заважають батькам безумовно приймати дитину іпоказати їй це.
Часто батьки запитують: „Якщо я приймаю дитину, цезначить, що я повинна ніколи на неї не гніватися?”
Відповідаю. Ні, не значить. Приховувати і тим більшенакопичувати свої негативні почуття ні в якому разі не можна. Їх потрібновиражати, але виражати особливим чином. І про це ми будемо говорити пізніше. Апоки звертаю вашу увагу на наступні правила:
• Можна виражати своєнезадоволення окремими діями дитини, але не дитиною в цілому.
• Можна осуджувати діїдитини, якими б небажаними, „недозволеними” вони не були. Раз вони в неївиникли, значить для цього є причини.
• Незадоволення діямидитини не повинно бути систематичним, інакше воно переросте в неприйняттядитини.
Ось типова репліка однієї мами: „Як же я буду його обіймати,якщо він ще не вивчив уроки? Спочатку дисципліна, а потім вже добрі стосунки.Інакше я його зіпсую”. І мама стає на шлях критичних зауважень, нагадувань,вимог. Кому з нас не відомо, що вірогідніше за все син відреагує відмовками,відтягуванням, а якщо приготування уроків – стара проблема, то і відкритимсупротивом. Мама із, здавалося б резонних „педагогічних міркувань” потрапляє взачароване коло, коло взаємного незадоволення, зростаючої напруги, частихконфліктів.
Де ж помилка? Помилка була вже з самого початку: дисципліна недо, а після встановлення добрих стосунків, і тільки на базі них.
УРОК 2.
Ми говорили про те, як важливо постійно повідомляти дитині,що вона нам потрібна і важлива, що її існування для нас – радість.
Зразу виникає запитання-заперечення: легко дотримуватися цієїпоради в спокійні моменти, чи коли все йде добре. А якщо дитина робить „нете”,„не слухається”, дратує? Як бути в таких випадках?
Уявіть собі картину: малюк захоплено грається з мозаїкою.Виходить в нього не все як потрібно: мозаїки розлітаються, перемішуються, незразу вставляються, та й квіточка виходить „не такою”. Вам хочеться втрутитися,навчити, показати. І ось ви не витримуєте: „Почекай, — кажете ви, — потрібно нетак, а ось так”. Але малюк незадоволено відповідає: „Не потрібно, я сам”.
Одного разу мати зауважила вже достатньо дорослому сину: „Ой,як в тебе незграбно виходить, ти б спочатку навчився...”. Це був деньнародження сина, і він у хорошому настрої азартно танцював зі всіма – як вмів.Після цих слів він сів на стілець і похмуро просидів весь залишок вечора, матиж образилася на його образу. День народження був зіпсований.
Взагалі різні діти по-різному реагують на батьківські „нетак”: одні засмучуються і губляться, інші ображаються, треті бунтують: „Якщопогано, не буду взагалі!”. Ніби реакції різні, але всі вони вказують, що дітямне подобається таке звернення. Чому?
Щоб краще це зрозуміти, давайте пригадаємо себе дітьми.
Як довго в нас самих не виходило написати букву, чистопідмести підлогу, чи спритно забити цвях? Тепер ці справи нам здаютьсяпростими. Так ось, коли ми показуємо і нав’язуємо цю „простоту” дитині, якійнасправді важко, то чинимо несправедливо. Дитина вправі на насображатися!
Подивимося на однорічного малюка, який вчиться ходити. Осьвін відчепився від вашого пальця і робить перші невпевнені кроки. При кожномукроці ледь втримує рівновагу, похитується, напружено рухає ручками. Але вівзадоволений і гордий! Мало кому з батьків прийде в голову повчати: „Хіба такходять? Дивись, як потрібно!”. Чи „Ну що ти все хитаєшся? Скільки разів я тобіговорила, не махай руками! Пройди ще раз, і щоб все було правильно”.
Комічно? Безглуздо? Але такими ж безглуздими з психоло-гічноїточки зору будь-які критичні зауваження, звернені до людини (дитини, чидорослого), яка вчиться будь-що робити сама.
Передбачаю запитання: як же навчити, якщо не вказувати напомилки?
Так, знання помилок корисне і часто необхідне, але вказуватина них потрібно з особливою обережністю. По-перше, не варто помічати кожнупомилку, по-друге, помилку краще обговорити потім, в спокійній обстановці, а нев той момент, коли дитина захоплена справою; нарешті, зауваження завждипотрібно робити на фоні загального схвалення.
І цьому мистецтву нам варто повчитися в самих дітей. Спитаємосебе: чи знає інколи дитина про свої помилки? Погодьтеся, часто знає – таксамо, як відчуває нетвердість кроків однорічна дитина. А як вона до цих помилокставиться? Виявляється, більш терпимо, ніж дорослі. Чому? А вона задоволена вжетим, що в неї щось виходить, адже вона вже „йде”, хай поки не зовсім впевнено.До того ж, вона здогадується: завтра вийде краще! Ми, батьки, зауваженнямихочемо скоріше досягти кращих результатів. А виходить часто зовсім навпаки.Надіюсь, тепер ви готові прийняти правило, яким варто керуватися в тихвипадках, коли дитина чимось зайнята самостійно.
Назвемо його першим правилом.
Не втручайтеся в справу, якою зайнята дитина, якщо вона непросить про допомогу. Своїм невтручанням ви будете повідомляти їй: „З тобою всев порядку! Ти, звичайно, справишся!”
ЧОТИРИ РЕЗУЛЬТАТИ УЧІННЯ
Ваша дитина чомусь навчається. Загальний підсумок будескладатися з декількох окремих результатів. Назвемо чотири з них.
Перший,самий очевидний – це знання, яке вона отримає чи вміння, яке засвоїть.
Другийрезультат менш очевидний: це тренування загальної здібності вчитися, тобтовчити самого себе.
Третійрезультат – емоційний слід від заняття: задоволення чи розчарування,впевненість чи невпевненість в своїх силах.
Нарешті, четвертий результат – слід на ваших взаємосто-сункахз нею, якщо ви приймали участь у заняттях. Тут підсумок також може бути абопозитивним (залишилися задоволені один одним), або негативним (збільшилисявзаємні незадоволення).
Запам’ятайте, батьків підстерігає небезпека орієнтуватисятільки на перший результат (вивчився? навчився?). Ні в якому випадку незабувайте про інші три. Вони набагато важливіші! Так що, коли ваша дитина будуєз кубиків дивний „палац”, ліпить собачку, схожу на ящірку, пише кривимпочерком, чи не дуже складно розповідає про фільм, але при цьому захоплена чизосереджена – не критикуйте, не справляйте її. А якщо ви ще і проявите щирийінтерес до її справи, то відчуєте, як посилиться взаємна повага і прийняттяодин одного, так необхідні і вам і їй.
УРОК 3.
Наше Правило 2 – не просто добра порада. Вона спирається напсихологічний закон, відкритий видатним психологом Львом Семеновичем Виготським.Він назвав його „зоною найближчого розвитку дитини”. Глибоко переконана,що кожен батько повинен обов’язково знати про цей закон. Розповім про ньогокоротко.
Відомо, що в кожному віці для кожної дитини існує обмеженеколо справ, з якими вона може впоратися сама. За межами цього кола – справи,доступні для неї тільки при участі дорослого чи ж недоступні взагалі.
Наприклад, дошкільник вже може сам застібнути ґудзики, вимитируки, прибрати іграшки, але він сам не може добре організувати свої справипротягом дня. Ось чому в сім’ї дошкільника так часто звучать батьківські слова„Пора”, „Тепер ми будемо”, „Спочатку поїмо, потім...”.
Давайте намалюємо просту схему: одне коло всередині іншого.Маленьке коло буде означати всі справи, з якими дитина справляється сама, азона між границями малого і великого кола – справи, які дитина робить тількиразом з дорослим. За межами більшого кола виявляться завдання, які зараз не підсилу ні їй самій, ні разом з дорослими.
Ось тепер можна пояснити, що відкрив Л.С.Виготський. Вінпоказав, що по мірі розвитку дитини коло справ, які вона починає виконуватисамостійно, збільшується за рахунок тих справ, які вона раніше виконувала разомз дорослим, а не тих, які лежать за межами наших кіл. Іншими словами, завтрадитина буде робити сама те, що сьогодні вона робила з мамою, і саме завдякитому, що це було „з мамою”. Зона справ разом – це золотий запас дитини, їїпотенціал на найближче майбутнє. Ось чому її назвали зоною найближчогорозвитку. Уявимо собі, що в однієї дитини ця зона широка, тобто батьки з неюбагато займаються, а в іншої вузька, так як батьки не приділяють достатньоїуваги. Перша дитина буде розвиватися скоріше, почувати себе більш впевнено,успішно.
Тепер, я надіюсь, вам стане більш зрозуміло, чому залишати „зпедагогічних міркувань” дитину одну там, там де їй важко – груба помилка. Цезначить не враховувати основний психологічний закон розвитку!
Потрібно зауважити, що діти добре відчувають і знають, в чомувони зараз потребують. Як часто вони просять: „Пограй зі мною”, „Пішлипогуляємо”, „Візьми мене з собою”, „А можна я також буду...” і якщо у вас немаєдійсно серйозних причин для відмови, відповідь нехай буде тільки одна: „Так!”
Є більш надійний спосіб, який відкрили і постійно ще відкриваютьбатьки: читати разом з дитиною. В багатьох сім’ях читають вголосдошкільнику, ще не знайомому з літерами. Але деякі батьки продовжують це робитиі потім, коли їх син чи донька вже ходять у школу. Зразу зауважу, що назапитання „Як довго потрібно читати разом з дитиною, яка вже навчилася складатибукви у слова?” – однозначно відповісти не можна. Справа у тому, що швидкістьавтоматизації читання у всіх дітей різна (це пов’язано з індивідуальнимиособливостями їх головного мозку). Тому важливо у важкий період засвоєннячитання допомогти дитині захопитися змістом книги.
Ми підійшли до того, щоб записати Правило 2 цілком.
Якщо дитині важко, і вона готова прийняти вашу допомогу,обов’язково допоможіть. При цьому:
1. Візьміть на себе тільките, що вона не може виконати сама, інше дозвольте робити їй самій.
2. В міру засвоєннядитиною нових дій поступово передавайте їх їй.
Якщо придивитися до будь-якої нової справи, яку дітизасвоюють з вашою допомогою, багато виявиться схожим. Як правило, діти активні,і вони постійно прагнутьвзяти на себе те, що робите ви.
Ми підійшли, напевно, до найтоншого моменту: як вберегти природнуактивність дитини? Як не забути, не загальмувати її?
Виявляється, батьків підстерігає тут подвійна небезпека.
Небезпека перша – надто рано перекласти свою частинуна дитину. Наприклад, навчаючи дитину їздити на велосипеді – вже через п’ятьхвилин відпустити і кермо, і сідло. Неминуче в таких випадках падіння можепризвести до того, що в дитини пропаде бажання сідати на велосипед.
Друга небезпека – навпаки, надто довга і наполеглива участьбатька, так сказати, набридливе керівництво, у спільній справі. Уявіть собі:батько, тримаючи велосипед за кермо і за сідло, бігає поруч з дитиною день,другий, третій, тиждень… Чи навчиться вона їздити самостійно? Навряд чи.Скоріш за все, їй взагалі набридне це беззмістовне заняття. А вже присутністьдорослого – обов’язково!
УРОК 4.
Спільні заняття – настільки важлива тема, що їй миприсвячуємо ще один урок. Спочатку поговоримо про труднощі та конфліктивзаємодії і про те, як їх уникати.
Почнемо з типової проблеми батьків: багато обов’язкових справдитина освоїла, їй вже нічого не варто зібрати в ящик розкидані іграшки,застелити постіль чи покласти підручники в портфель з вечора. Але все це вона неробить! „Як бути в таких випадках? — запитують батьки. — Знову робити всеразом з нею?”. Може й ні, а може й так. Все залежить від причин „неслухняності”вашої дитини. Можливо, ви ще не пройшли з нею весь необхідний шлях. Адже це вамздається, що їй одній легко розкласти всі іграшки на місця. Напевно, якщо вонапросить „давай разом”, то це не випадково: можливо, їй ще важкоорганізувати себе, а може, їй потрібно просто ваша участь, моральна підтримка.
Пригадаємо: і при навчанні їзді на двоколісному велосипеді єтака фаза, коли ви вже не підтримуєте рукою сідло, але все одно біжите поруч. Іце надає сили вашій дитині! Помітимо, як мудро наша мова відобразила цейпсихологічний момент, — участь в значенні „моральна підтримка” передається тимже словом, що і участь в справі.
Але частіше корінь негативної впертості та відмов лежить в негативнихпереживаннях. Це може бути проблема самої дитини, але частіше вона виникаєміж вами і дитиною, у ваших взаємостосунках з нею.
Якщо ваші стосунки з дитиною вже давно зіпсувалися, не вартодумати, ніби достатньо застосувати якийсь спосіб – і все зразу піде на лад.„Способи”, звичайно, застосовувати потрібно. Але без дружелюбного, теплого тонувони нічого не дадуть. Такий тон – найголовніша умова успіху, і якщо вашаучасть в заняттях дитини не допомагає, більше того, якщо вона відмовилася відвашої допомоги, зупиніться і прислухайтеся до того, як ви спілкуєтеся з нею.
„Керівні вказівки”, напевне, інколи потрібні, але не вспільних заняттях з дитиною. Як тільки вони з’являються, припиняється роботаразом. Адже разом, — значить на рівних. Не варто займати позицію наддитиною; діти до неї дуже чутливі, і проти неї повстають всі живі сили їх душі.Тоді-то вони і починають протидіяти „необхідному”, не погоджуються з„очевидним”.
Зберегти позицію на рівних не так то й легко: іноді необхіднанемала психологічна та житейська винахідливість. Розповім ще про дуже ціннийспосіб, який допомагає позбавити дитину і самих себе від „керівних вказівок”.Цей спосіб пов’язаний із ще одним відкриттям Л.С.Виготського, і багато разівбув підтверджений науковими і практичними дослідженнями.
Виготський дослідив, що дитина легше і скоріше вчитьсяорганізовувати себе і свої справи, якщо на певному етапі їй допомогти деякими зовнішнімизасобами. Ними можуть бути картинки для нагадування, список справ, записки,схеми чи написані інструкції. Помітьте, подібні засоби – це вже не словадорослого, це їх заміна. Дитина може користуватися ними самостійно, і тоді вонавиявиться на півшляху до того, щоб справитися зі справою самій.
Розглянемо наступну найчастішу причину конфліктів при спробіспівробітничати з дитиною. Буває, батько готовий вчити чи допомагати стількизавгодно і за тоном своїм слідкує – не гнівається, не наказує, не критикує, асправа не йде. Таке трапляється із занадто турботливими батьками, якіхочуть для своїх дітей більше, ніж самі діти.
Обережніше поводьтеся із зовнішніми спонуканнями,підкріпленнями, стимулюванням дітей. Вони можуть принести велику шкоду,зруйнувавши тонку тканину власної внутрішньої активності дітей.
Як уникнути ситуацій і конфліктів примушування? Першза все варто придивитися, чим більш за все захоплюється ваша дитина. Це можебути гра в ляльки, в машинки, спілкування з друзями. Збирання моделей, грі уфутбол, сучасна музика… Деякі з цих занять можуть здатися вам пустими, навітьшкідливими. Але пам’ятайте: для неї вони важливі і цікаві, і до нихварто віднестися з повагою. Добре, якщо ваша дитина розповість вам, що саме вцих справах цікаве і важливе для неї, і ви зможете подивитися на них її очима,ніби зсередини її життя, уникаючи порад і оцінок. Дуже добре. Якщо ви зможетевзяти участь в цих заняттях дитини, розділити з нею її захоплення. Діти в такихвипадках бувають дуже вдячними батькам. Буде і інший результат такої участі: нахвилі інтересу вашої дитини ви зможете почати передавати їй те, що вважаєтекорисним: і додаткові знання, і життєвий досвід, і свій погляд на речі, інавіть інтерес до читання, особливо, якщо почати з книг чи заміток про предмет,який цікавить.
Тут я передбачаю протест батьків: не можна ж керуватися однимінтересом; потрібна дисципліна, є обов’язки, в тому числі нецікаві! Не можу непогодитися. Нагадаю, що ми обговорюємо конфлікти примушування, тобтотакі випадки, коли вам доводиться наполягати і навіть вимагати, щоб син чидонька виконували те, що „потрібно”, і це псує настрій обом.
Зверніть особливу увагу на наступне Правило… Поступовознімайте з себе турботу і відповідальність за особисті справи вашої дитини тапередавайте їх їй самій. Мова йде про зменшення дріб’язкової турботи,затягнутої опіки, яка просто заважає вашому сину чи доньці дорослішати.Передача їм відповідальності за свої справи, вчинки, а потім і майбутнє життя –найбільша турбота, яку ви можете проявити по відношенню до них. Ця турботамудра: вона робить дитину більш сильною і впевненою в собі, а ваші стосунки –більш спокійними і радісними. Як це не парадоксально звучить, але ваша дитинапотребує негативного досвіду, звичайно, якщо той не загрожує її життю таздоров’ю.
Дозволяйте вашій дитині зустрічатися з негативними наслідкамисвоїх дій (чи своєї бездіяльності). Тільки тоді вона буде дорослішати і ставати„свідомою”.
Це правило говорить про те ж, що й відоме прислів’я „напомилках вчаться”. Нам доводиться набиратися мужності і свідомо давати дітямробити помилки, щоб вони навчилися бути самостійними.
УРОК 5
Причини труднощів дитини часто бувають приховані в сфері їїпочуттів. Тоді практичними діями – показати, навчити, спрямувати – їй недопоможеш. У таких випадках краще за все...її послухати. Правда,по-іншому, ніж ми звикли. Психологи знайшли і дуже детально описали спосіб„допоміжного слухання”, по-іншому його називають „активним слуханням”.
Що ж це значить – активно слухати дитину?
Активно слухати дитину – значить „повертати” їй в бесіді те,що вона вам сказала, при цьому окресливши її почуття.
Важливо звернути увагу на деякі важливі особливості тадодаткові правила бесіди через спосіб активного слухання.
По-перше, якщови хочете слухати дитину, обов’язково поверніться до неї обличчям. Дужеважливо також, щоб її та ваші очі знаходилися на одному рівні. Якщодитина маленька, присядьте коло неї, візьміть її на руки чи на коліна; можназлегка притягнути дитину до себе, підійти чи присунути свій стілець до неїпоближче.
Уникайте спілкування з дитиною, коли знаходитеся в іншійкімнаті, повернуті обличчям до плити, чи до раковини з посудом; коли дивитесятелевізор, читаючи газету; сидячи, відкинувшись на спинку крісла, чи лежачи надивані. Ваше положення по відношенню до неї та ваша поза – перші і найсильнішісигнали про те, наскільки ви готові її слухати і почути. Будьте дуже уважнідо цих сигналів, які добре „читає” дитина будь-якого віку, навіть неусвідомлюючи цього.
По-друге, якщови бесідуєте із засмученою дитиною, не варто задавати їй питання. Бажано, щобваші відповіді звучали в ствердній формі.
Здавалося б, відмінність між ствердним і запитальним реченнямдуже незначна, іноді це всього лише тонка інтонація, а реакція на них буваєдуже різна. Часто на запитання: „Що трапилося?” засмучена дитина відповідає„Нічого!”, а якщо ви скажете: „Щось трапилось...”, то дитині буває легше початирозповідати про те, що трапилося.
По-третє, дужеважливо в бесіді „тримати паузу”. Після кожної вашої репліки краще завсе промовчати. Зрозумійте, що цей час належить дитині; не завантажуйте йогосвоїми міркуваннями і зауваженнями. Пауза допомагає дитині розібратися в своємупереживанні і одночасно повніше відчути, що ви поруч. Помовчати добре і післявідповіді дитини – може бути, вона щось додасть. Взнати про те, що дитина ще неготова почути вашу репліку, можна по її зовнішньому вигляду. Якщо її очідивляться не на вас, а в сторону, „всередину” чи вдалину, то продовжуйтемовчати: в ній відбувається зараз дуже важлива і потрібна внутрішня робота.
По-четверте, увашій відповіді також інколи корисно повторити те, як ви зрозуміли, щотрапилося з дитиною, а потім окреслити її почуття.
Хочу знову відмітити, що бесіда про спосіб активного слуханнядуже незвичний для нашої культури, і ним оволодіти непросто. Але цей спосібшвидко завоює ваші симпатії, як тільки ви побачите результати, які він дає. Їхпринаймні три. Вони також можуть служити ознаками того, що вам вдаєтьсяправильно слухати дитину. Перелічу їх.
1. Зникає чи, по крайній мірі сильно ослаблюється негативнепереживання дитини. Тут дається взнаки чудова закономірність: розділена радістьподвоюється, розділене горе зменшується вдвічі.
2. Дитина, переконавшись,що дорослий готовий її слухати, починає розповідати про себе все більше:тема розповіді (скарги) змінюється, розвивається. Іноді в одній бесідінесподівано розкручується цілий клубок проблем.
3. Дитина самапросувається у вирішенні своєї проблеми.
Батьки також поступово починають помічати зміни стосовносамих себе і стосунків з дитиною.
Перше:батьки повідомляють, як про чудо, що діти самі досить швидко починають активнослухати їх.
Друга змінастосується самих батьків. Вони відчувають, що стають більш чутливими допотреб і негараздів дитини, легше приймають її „негативні” почуття. Батькиговорять, що з часом вони починають знаходити в собі більше терпіння, меншегніватися на дитину, краще бачити, як і від чого їй буває погано.
УРОК 6
В останні два десятиліття психологи проробили дуже важливуроботу: вони виділили типи традиційних батьківських висловлювань – справжніх перешкодна шляху активного слухання дитини. Давайте ж познайомимося з цими типами автоматичнихвідповідей батьків, а також з тим, що чують в них діти.
1. Накази, команди: „Негайно перестань!” „Прибери!”, „Винеси відро!”, „Швидко уліжко!”, „Щоб більше я цього не чув!”, „Замовчи!”.
В цих категоричних фразах дитина чує небажання батьківвникнути в її проблему, почуває неповагу до її самостійності. Такі словавикликають почуття безправ’я, а то й почуття відчуженості. У відповідь діти, якправило, протистоять, ображаються, упираються.
2. Попередження, погрози: „Якщо ти не перестанеш плакати, я піду!”, „Дивись, щоб небуло гірше”, „Ще раз таке повториться, і я візьмусь за ремінь”, „Не прийдешвчасно, — побачиш, що буде!”
Погрози не мають змісту, якщо в дитини зараз неприємнепереживання. Вони лише заганяють її в ще глухіший кут. Погрози і попередженняпогані ще тим, що при частому повторенні діти до них звикають і перестають наних реагувати. Тоді деякі батьки від слів переходять до справи і швидкопроходять шлях від слабких покарань до більш сильних, а часом і жорстоких:капризного малюка залишають одного на вулиці, двері закривають на ключ, рукадорослого тягнеться до ременя...
3. Моралізування,проповіді: „Ти зобов’язанийповодити себе, як потрібно”, „Кожна людина зобов’язана працювати”, „Ти повиненповажати дорослих”.
Як правило, діти з таких фраз не взнають нічого нового.Нічого не змінюється від того, що вони чують це в „сто перший раз”. Вонивідчувають тиск зовнішнього авторитета, іноді провину, іноді нудьгу, а частішеза все — все разом взяте.
Справа в тому, що моральні засади і моральна поведінкавиховуються в дітях не стільки словами, скільки атмосферою в домі, черезнаслідування поведінки дорослих, перш за все батьків. Якщо в сім’ї всітрудяться, утримуються від нецензурних слів, не обманюють, ділять домашнюроботу, — будьте впевнені, дитина знає, як потрібно себе правильно поводити.
4. Поради, готові рішення:„А ти візьми і скажи...”, „Чому бтобі не спробувати...”, „По-моєму, потрібно піти і вибачитися”, „Я б на твоємумісці дав здачі”.
Як правило, ми часто роздаємо схожі поради. Часто приводимо уприклад себе: „Коли я був у твоєму віці...”. Але діти не схильні прислухатисядо наших порад. А іноді вони відкрито протестують: „Ти так думаєш, япо-іншому”, „Тобі легко говорити”, „Без тебе знаю!”. Що стоїть за такиминегативними реакціями дитини? Бажання бути самостійною, приймати рішення самій.Адже вам, дорослим, не завжди приємні чужі поради. А діти набагато чутливіші занас. Кожного разу, коли радимо щось дитині, ми ніби повідомляємо їй, що вона щемала і недосвідчена, а ми розумніші за неї, наперед все знаємо. Така позиціябатьків – позиція „зверху” – дратує дітей, а головне, не залишає в них бажаннярозповісти більше про свою проблему.
5. Критика, докори,звинувачення: „На що це схоже!”,„Знову все зробила не так!”, „Все через тебе!”, „Дарма я на тебе понадіялася”„Знову ти!..”
Ви, напевне, вже готові погодитися з тим, що ніякої виховноїролі такі вирази відіграти не можуть. Вони викликають в дітей або активнийзахист: напад у відповідь, заперечення, озлоблення; або пригніченість,розчарування в собі і у своїх стосунках з батьками. В цьому випадку в дитиниформується низька самооцінка; вона починає думати, що вона насправді погана,ненадійна, невдаха. А низька самооцінка породжує нові проблеми.
6. Ображання, висміювання: „Плакса-вакса”, „Ти ж такий лінивий!”
Все це – кращий спосіб відштовхнути дитину і „допомогти” їйрозчаруватися в собі. Як правило, в таких випадках діти ображаються ізахищаються: „А сама яка?”, „Ну і буду таким!”.
7. Здогадування,інтерпретації: „Я знаю, це всечерез те, що ти...”, „Напевне знову побився...”, „Я все одно бачу, що ти менеобманюєш...”.
Після таких слів в дитини може проявлятися лише захиснареакція, бажання втекти від контакту.
Додаток 7
СИТУАЦІЙНА РОЛЬОВА ГРА „ЯРЛИКИ”
/>
Додаток 8
МІНІ-ЛЕКЦІЯ „ОПИСОВА ПОХВАЛА”[10]
Чомусь серед батьків побутує думка, що вказуючи дитині нанедоліки, критикуючи її, ми водночас її виховуємо. А чим більше звертатимемоувагу на позитивні сторони і хвалимо її, тим скоріше виховаємо самозакоханогоегоїста. Це є великою помилкою. Насправді, похвала є корисною, аленайважливішим є те, як саме її застосовувати.
Похвала повинна бути щирою, це – позитивна оцінка людини і їїдій. Але деякі види похвали можуть призвести до результату, протилежному тому,який очікувався. Вона може викликати незручність, хвилювання, провину і погануповедінку. Уявимо, що дорослий хвалить підлітка:
„Молодець”,
„Ти добре виконав роботу”,
„Ти – справжній математик”
Чому ж у відповідь ми чуємо слова:
„Я зовсім не такий”,
„Насправді, це не моя заслуга”,
„Мені просто пощастило”.
Ці висловлювання не відображають впевненості і спокою. Чому жпідлітки реагують на похвалу захисними реакціями? Похвала – це оцінка. Аоцінювання неприємне. Оцінювальний судить. Ті, кого судять, відчуваютьхвилювання. Похвала, як і критика, може бути шкідливою. „Ти завжди такахороша”. „Ти завжди такий щедрий”. „Ти завжди такий чесний”. Така похвалавикликає тривогу. Вона зобов’язує людину жити за неможливими стандартами. Ніхтоне може бути завжди хорошим, щедрим і уважним.
Неконкретна похвала або ж та, яка оцінює особистість чихарактер, неприємна і ненадійна. Похвала, яка описує зусилля, досягнення іпочуття, корисна і надійна.
Девіз описової похвали: „Опиши, але не оцінюй”. Описуйтеподії, але не оцінюйте особистість. Описуйте почуття, але не оцінюйте характер.Дайте правдиву картину досягнень, але не вихваляйте людину.
Визнання за допомогою опису (на противагу оцінювальнійпохвалі) може призвести до реалістичної самооцінки. Наші слова повинні ясноописати, що нам подобається і що ми цінуємо у дитини, її зусилля, досягнення чирезультати творчості. Ми описуємо конкретну подію і наші конкретні почуття донеї. Вона ж робить загальні висновки про свою особистість і характер. Якщо нашівисловлювання реалістичні і сповнені розуміння, то її висновки позитивні іконкретні.
Наприклад
Оцінювальна похвала: „ Ти – молодець!” (Вона є неконкретною і поверховою).
Описова похвала: „Такприємно бачити в твоїй кімнаті порядок! Тепер тут затишно!”
Можливий висновок: „Я– акуратна”.
Наша похвала за допомогою опису допомагає дитині зробитивисновок, що вона здібна, її цінують, поважають.
Алгоритм описової похвали:
1. Опиши те, що ти бачиш,чуєш, відчуваєш.
Опиши в найдрібніших деталях те, що дитина зробила, сказала:
а) Я бачу помитий тобою посуд.
б) Я чую, що ти намагаєшся не ображати брата, хоч ти дужерозгнівана на нього...
в) Коли я захворіла минулого року, ти доглядав за мною,провітрював кімнату, приносив мені чай з лимоном, робив компреси на голову,бігав ввечері за ліками в аптеку.
2. Опиши свої почуття:
а) Приємно повертатися додому і з порогу бачити такийпорядок.
б) Я задоволена і дуже тобі вдячна за те, що ти стараєшсятримати себе в руках.
в) Я до сьогодні зворушена твоєю турботою.
3. Підсумуй гідну похвалиповедінку дитини коротким реченням:
а) Ти будеш хорошою господинею.
б) Це говорить про твою терплячість і добре серце.
в) Ти ростеш дбайливим і людяним.
У яких випадках використовувати похвалу?
a Коли дитина чогось навчилася і ми хочемо підкріпити хорошірезультати.
a Коли дитина демонструє конструктивну поведінку.
a Навіть тоді, коли дитині не все вдається., — за найменшікроки до успіху.
a За спробу, навіть, коли вона не вдалася.
Додаток 9
До завдання „ПРАВДАПРО ПРАВА”[7]
Головною проблемою взаємостосунків батьків та дітей,починаючи приблизно з 12 років, є реакція емансипації. Емансипація може бути:
- емоційна (коли емоційнізв’язки дітей та батьків поступово розриваються чи витісняються зв’язками зіншими – дружбою, любов’ю);
- поведінкова (колибатьки виявляються не в стані регулювати поведінку дитини;
- нормативна (якщо нормита цінності, на які орієнтуються батьки, стають неприйнятними їхніми дітьми,створюючи між ними прірву нерозуміння).
Тому батьки інколи вдаються до позиції влади і продовжуютьдеспотично нав’язувати їм свої думки, судження, оцінки та рішення за відомим,але не завжди прийнятним, принципом „роби як я”, або ніяковіють перед стрімкимподорослішанням дітей, боячись поводити себе занадто консервативно на думку дітей.
Намагаючись повністю контролювати життя своєї дитини, ми нетільки позбавляємо її можливості вибору, спонтанності дій, ініціативи,самостійності, але й себе позбавляємо можливості радіти життю, адже тотальнийконтроль забирає багато часу та енергії. Батьки не наглядачі!
Найчастіше саме діалогічний підхід у вихованні дозволяєпом’якшити, або і усунути прояви емансипації, допомогти дитині навчитисяприймати самостійні рішення та бути відповідальним за своє життя.
Чи знаєте ви, що основна і найвища мета виховання – передачадитині відповідальності за власне життя?
Ми будемо вчитися розрізняти в поведінці дитини події, за яківідповідальна вона, а за які батьки.
Що таке прийняття відповідальності на себе?
Прийняття відповідальності на себе означає, що Ви прагнетепередбачити наслідки Ваших дій і визначати в кожній конкретній ситуації, чиспівпадають ці вчинки з Вашими власними цінностями.
Слово „відповідальність” включає поняття відповідь.Відповідальність передбачає, що людина в стані відповісти за те, щовідбувається. Також передбачається, що дитина достатньо інформована для того,щоб відповідати за свою поведінку.
Інколи важливо дати самому собі відповідь на запитання: „Що я можу зробити в цій ситуації, щоб допомогти моїй дитинібути відповідальною і здатною приймати рішення самій?”
Найчастіше проблеми у вихованні, взаємне нерозуміння дітей табатьків виникає через такі причини:
- батьки керують життямдитини, що не є батьківським обов’язком;
- не хочуть робитищасливим власне життя.
Тому важливо змінити ці установки.
Проаналізуйте різні прояви поведінки дитини і спробуйтевизначити, за що у даній ситуації відповідальні батьки, а за що сама дитина.
1. Дитина пізно лягає спати.
Якщо це так, то на наступний день у дитини втомлений вигляд,млявість, сонливість, і це позначається на житті Вашої дитини, але ніякне на Вашому.
Тим не менше, деякі моменти можуть впливати і на Ваше життя:
— дратівливана наступний день,
— не дає Вам спокійно відпочити ні ввечері, ні вночі;
— вимагає, щоб Ви розбудили її на наступний ранок.
2. Носить дуже неохайний чи викличний одяг. Зловживаєкосметикою.
На Ваше життя це не впливає, на нього впливає Вашаманера одягатися.
І все-таки, деякі моменти можуть впливати і на Ваше життя:
Хоче з’являтися на людях разом з Вами, в той час, коли самавиглядає як справжній волоцюга.
3. Спілкується з небажаними приятелями (старшими, якіпотрапляли в міліцію).
Можливість самій вибирати собі друзі – це найрозпов-сюдженішаі важлива потреба підлітків. „Більше свободи з друзями, яких я сам вибрав” –це їх перша потреба.
Над цим пунктом Ви не маєте прямого контролю, але,розібравшись з ним, Ви отримуєте хорошу можливість знайти взаєморозуміння зсином чи донькою.
Але деякі моменти можуть впливати на Ваше життя:
— дитина приводить „небажаних” друзів додому проти Вашоїволі;
— дозволяє цим друзям вкрасти у Вас;
— приводить їх, коли Вас немає вдома;
— вимагає, щоб Ви обслуговували їх (годували тощо).
4. Вилежується на дивані цілими днями, проглядаючителепрограми чи слухаючи музику.
Дитина гайнує час, завдає шкоди зору, деградує фізично таінтелектуально. Це ніяк не впливає на Ваше життя.
Але деякі моменти можуть впливати на Ваше життя:
— заважає дивитися вам те, що вас цікавить;
— довго дивиться телевізор, включає його дужеголосно, що Вам є неприємним.
5. Не робить уроків. Прогулює заняття в школі. Погановчиться.
Все, що пов’язане у Вашої дитини зі школою, впливає, перш завсе, на її життя. Важко знайти батьків, яким би вдалося заставити дитину вчитиуроки.
Однак деякі моменти можуть впливати і на Ваше життя:
— ви змушені вислуховувати неприємні дзвінки зі школи;
- живе вдома якутриманець (Ваш основний обов’язок полягає в наданні дитині всього необхідногодля нормального життя, її – вчитися і готуватися стати дорослою)
6.Не прибирає в своїй кімнаті.
Це часто найбільше непокоїть матерів, але це впливаєпереважно на життя дитини, адже саме їй доводиться жити в таких дискомфортнихумовах, відчувати труднощі при пошуку речей і носити зім’ятий одяг.
Батьки вважають, що в їхній обов’язок входить контроль запідтриманням чистоти і порядку в дитячій. Але все-таки цей пункт віднесемо дожиття дитини.
Але деякі моменти можуть впливати і на Ваше життя:
— коли двері відкриті, то видно безлад і бруд в її кімнаті;
— у кімнаті збирається посуд, який залишає дитина;
— залишені недоїдки прилучають у дім мурах і тараканів.
7. Втікає з дому.
Коли таке трапляється вперше, батьки відчувають справжнійудар. Причина переживань у тому, що Ви переконані в необхідності контролюватибудь-яку поведінку дитини, а цей вчинок, який Ви не змогли проконтролювати,підриває дане переконання, травмуючи Вас.
Діти, прагнучи вплинути таким способом на батьків, бажаютьотримати щось для себе (як мінімум, увагу). Але, якщо дивитися на дитину як налюдину, відповідальну за своє життя, то її втеча впливає не на батьків, а нанеї. Саме дитина відчуває пов’язані із втечею труднощі: ускладнення зі школою;незручності через необхідність ночувати, де прийдеться; переживаєнесправедливість свого вчинку щодо батьків.
Однак деякі моменти можуть вплинути і на Ваше життя:
— втрата психологічної рівноваги, недоспані ночі тощо.
8. Б’ється з братами чи сестрами.
Тут Ваша головна турбота полягає в тому, щоб подбати пробезпеку. Вас може також лякати перспектива виникнення в дітей установок вирішувативсі життєві проблеми з допомогою насилля. Але, якщо всі учасники „баталій”достатньо дорослі і вже вміють бігати і говорити, краще віднесіть цей пункт дожиття дитини.
Але деякі моменти можуть впливати і на Ваше життя:
— вас лякає можливість справжнього поранення;
— вони так сильно метушаться, коли б’ються, що Вам заважаєшум і крики;
— можуть пошкодити меблі.
9. П’є та палить.
Усі ці дії можуть спричинити шкоду її здоров’ю.
Але деякі моменти можуть впливати і на Ваше життя:
1. приходить додому п’яноюі некерованою.
Першими крокамиу наданні дитині самостійності та відповідальності є наступні:
- відмовтеся відвідповідальності за ті визначені пункти, які стосуються життя дитини;
- вірте, що Ваша дитинаможе сама приймати правильні рішення в цих ситуаціях;
- покажіть сину чи доньцісвою довіру.
Повертаючись до наших ситуацій, спробуйте дати зрозумітидитині, що Ви передаєте їй відповідальність за її вчинки.
При цьому Ви можете скористатися такими виразами:
- Я НЕ МОЖУзаставити тебе робити що-небудь, і, крім того, це ТВОЇ ПРОБЛЕМИ, вонивпливають на ТВОЄ ЖИТТЯ.
- Я ЗРОЗУМІВ(ЛА),що ти достатньо можеш самостійно приймати правильні рішеннястосовно...
- Із сьогоднішнього дня Я НЕ ЗБИРАЮСЯвтручатися в ці рішення та довіряю тобі: що б ти не вирішила, буде для тебеправильним.
- Я БУДУцікавитися твоїми справами та допомагати тобі, якщо ти проце попросиш, але все це тепер твоя справа.
Часто батькам важко віддавати відповідальність дитині за своюповедінку і це відбувається через страх дати дитині право на помилку.
У багатьох випадках батьки вважають, що зобов’язані:
• Стежити за дитиною (якби чого не трапилося і, крім того, спостерігати за тим, як вона їсть, відвідуєшколу тощо);
• Оберігати від невдач,помилок і т.п.;
• Турбуватися про дитину,зрештою, — це ж вони її створили на світ;
• Жертвувати всім длянеї, оскільки її благополуччя найважливіше.
Багато батьків поводить себе саме так, вважаючи, що хорошібатьки мають бути такими. Вони заставляють дитину робити уроки, вирішують, зким їй дружити і т.п. При такому підході дитина є безпомічним табезініціативним створінням. Особистість дитини визначається не тим, щопредставляє собою дитина, а тим, наскільки точно вона відповідає батьківськимочікуванням. Батьки задоволені своєю дитиною у тій мірі, у якій вона відповідаєстандартам суспільства та уявленням про неї батьків. І це жахливо. Оскількивтрачається неповторність особистості дитини та можливість самійприймати нові, незвичайні, незалежні рішення.
Контроль батьків важливий, якщо дитина маленька, і в неї ще мало досвіду для прийняттявласних рішень. У цьому випадку контроль може бути на користь (наприклад, колималенька дитина виходить на вулицю). Але чим старшою вона стає, тим меншенеобхідності в такій опіці. І заборони можуть призвести чи до придушенняініціативи та невміння турбуватися про себе в майбутньому або до реакціїпротесту, що нерідко спостерігається в дітей та підлітків.
Що ж представляє собою особистість? Це ставлення людини досебе, до інших людей, поведінка її в різних ситуаціях. Ми любимо дитину за їїіндивідуальні реакції, які можуть іноді дивувати нас, тішити чи засмучувати,але це ж наша дитина, і, якщо ми бажаємо їй щастя і добра, то зможемо прийматиїї такою, якою вона є. Якщо ж Ви поважаєте в ній особистість, то необхіднонавчитися радіти здатності дитини приймати незалежні від Вас рішення і любитиїї безумовно, „не дивлячись ні на що”.
Додаток 10
До вправи „ПРАВДА ПРО ПРАВА”
Десять заповідей для батьків
1. Не чекай, що твоядитина буде такою, як ти, чи як ти хочеш. Допоможи їй стати не тобою, а собою.
2. Не думай, щодитина – твоя, вона – божа.
3. Не вимагай віддитини плати за все, що ти для неї робиш. Ти дав їй життя, як вона зможевіддячити тобі? Вона дасть життя іншому, той третьому. Це незворотній законвдячності.
4. Не виміщай надитині свої образи, щоб у старості не їсти гіркий хліб, адже, що посієш, те йзійде.
5.Не стався до їїпроблем зверхньо .
6.Не принижуй!
7. Не муч себе, якщоне можеш чогось зробити для своєї дитини, муч – якщо можеш, і не робиш.
8. Пам’ятай, — перефразовуючиодну людину, що сказала про вітчизну, — для дитини зроблено недостатньо, якщоне зроблено все.
9. Вмій любити чужудитину. Ніколи не роби чужій те, що не хотів би, що б робили твоїй.
10. Люби свою дитинубудь-якою – нездібною, невдахою, дорослою. Спілкуючись з нею, радій, тому щодитина – це свято, яке поки з тобою.
Додаток 11
МІНІ-ЛЕКЦІЯ „КОРДОНИ ОСОБИСТОСТІ” [21]
Система зовнішніх кордонів дозволяє вирішувати питаннядистанції, яку ми хочемо утримувати щодо світу та інших людей. Внутрішні кордониоберігають наші почуття, думки, цінності. Людині важливо ще з дитинства вчитисявизначати кордони і дотримуватися їх. Деякі наші „кордони” є від народження, адеякі формуються протягом життя. Вони необхідні кожному для збереженняпсихічного та фізичного життя. Коли наші кордони порушуються, ми починаємо„боротьбу-захист”, або хворіємо. Кордони встановлюються для нашої безпеки, атакож, щоб лімітувати наші дії. Кордони поділяють на:
Фізичні. Першимкордоном є людська шкіра, яка надає тілу характерний вигляд. Крім того, існуютьще просторові кордони, які окреслюють можливу чи неможливу для прийняттяфізичну близькість. Просторові кордони визначаються індивідуальними перевагами,ступенем близькості стосунків та культурними нормами.
Інтелектуальні. Здоровіінтелектуальні кордони дозволяють нам вірити власним спостереженням. Завдяки їмми можемо довідатись, чого прагнемо і чого потребуємо, а також, чого ми хочемоі що для нас зайве. Завдяки здоровим інтелектуальним кордонам ми не ототожнюємонаші прагнення з прагненнями інших людей. Еластичні інтелектуальні кордонироблять можливим сприйняття нами інформації із зовнішнього світу, її аналіз таутвердження, або сприйняття її за „свою”.
Духовні. Вони встановлюютьдля людини певні обмеження і одночасно вчать відповідальності. Здорові духовнікордони вимагають від людини постійного перебування на боці правди та постійноїрефлексії стосовно ієрархії цінностей та системи переконань.
Людина, яка не має здорових кордонів, не сприймає кордониінших.
Вплив кордонів на стосунки з іншими людьми можна символічноуявити наступним чином:
Непорушена система кордонів:
· свідоме налагодженнястосунків;
· свідоме переживанняблизькості;
· задоволення відперебування з людьми;
· почуття безпеки, повагадо чужих кордонів;
· вміння говорити „Ні”.
Брак кордонів:
· проблеми у спілкуванніз людьми;
· прийняття ролі агресораабо жертви;
· порушення чужихкордонів;
· відчуття загрози і бракзахисту;
· брак уміння говорити:„Ні”.
Пошкоджена система кордонів:
· провокуванняконфліктів;
· частковий захист;
· проблема з дотриманнямкордонів інших людей (порушення психологічної дистанції);
· неповне почуттябезпеки;
· вміння говорити „Ні”іноді, у певних ситуаціях.
Мури замість кордонів:
· почуття ізоляції;
· брак інтимності;
· самотність;
· говорить „Ні” вбудь-якій ситуації.
Таким чином, кордони виконують дві функції: захищають іобмежують одночасно. Якщо Ви не хочете, щоб Вас били, ніколи нікому недозволяйте себе вдарити. Якщо у Вас недостатньо грошей, щоб позичати знайомим,чи Ви не бажаєте потім вести неприємні розмови з приводу повернення грошей,встановіть собі правило не позичати. Коли Вас попросять щось позичити, потрібнопояснити це, і не буде ніякої незручності. Потрібно сказати з посмішкою: „Мояполітика – не позичати гроші нікому”, — все, тема закрита. До Вас не прийдуть внаступний раз і не попросять знову, тому що Ви встановили кордони.
Фрази: „Я б хотіла, щоб Ви складали речі на місце”, або „Я непозичаю свої речі” — не є образливими, але допомагають Вам чітко окреслитивласні кордони. Ви не зобов’язані надавати знайомим звіт про свій щомісячнийбюджет чи дозволяти комусь одягати свій одяг. Все залежить від Вас самих. Вамвирішувати, які потрібно встановити кордони, щоб захистити себе. Подумайте проте, чого хочете і чого не хочете в житті. Якщо у Вас є певні правила, і Вивстановили свої власні кордони, вони Вам будуть служити.
А тепер подумайте, які саме кордони Ви хотіли б встановити?
Додаток 12
ТИПОВІ ПОРУШЕННЯ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ
§ Нерозуміння своєрідності внутрішнього світу дітей.
§ Неприйняття дітей, їхньої індивідуальності та особливостей.
§ Невідповідність вимог та очікувань батьків.
§ Негнучкість та стереотипність підходів у сімейному вихованні.
§ Нерівномірність стосунків з дітьми в різні періоди їхньогожиття.
§ Непослідовність у ставленні до дітей.
§ Неузгодженість стосунків між батьками.
§ Афективність – роздратування, незадоволення, тривога,хвилювання, страх.
§ Домінантність – категоричність, повне підпорядкування дітей.
§ Гіперсоціальність – виховання без врахування індивідуальностідитини.
§ Недовіра до можливостей дітей.
Додаток 13
До завдання „ЯК НАВЧИТИСЯ БУТИАСЕРТИВНИМ”
Чи пригадуєте ви періоди життя схожі на суцільну рутину? Винічого не встигаєте, повинні виконати неймовірну кількість різних справ. Урезультаті — стрес, незадоволення собою і своєю роботою, роздратування. Колиповсякденність надто перевантажена, страждає наша здатність радіти життю.
Багато обов’язків ми беремо на себе тільки через нездатністьсказати: „Ні!”. Тоді наше життя перетворюється в хаос. З усіх сторін виникаютьякісь невідкладні проблеми. Необхідно зробити безліч справ, задовольнити чиїсьвимоги, завершити те, що було заплановано, і так до безкінечності. Ми втрачаємоенергію і час, тому в нас майже не залишається сил на те, про що ми найбільшеповинні були б потурбуватися. Коли сад заростає бур’янами, страждають квіти.
Вміння поводитися асертивно, допоможе Вам у вирішенніцих проблем. Асертивність на українську мову можна перекласти як самопростуванняабо відстоювання власної волі (бажань). Автор цього терміну – американецьА.Салтер – дав таке визначення: „Уміти наполягати на своєму, переконувати”.Своїх учнів він вчив спонтанним реакціям, що відповідають виявленню емоцій,мистецтву виявляти свої бажання та потреби. Агресивність є перешкодою добудь-якої форми маніпулювання, вчить людину спокійно, без агресії, але впевненовідхилити маніпуляції іншого.
На відміну від пасивної та агресивної поведінки людина, якаповодиться асертивно, може точно та ясно визначити, чого потребує, як бачить ситуацію,що про неї думає та як її відчуває. Має позитивне ставлення до інших людей таадекватну самооцінку. Асертивна людина вирішує сама за себе та відчуваєвідповідальність за своє рішення.
Існують техніки асертивної поведінки, такі як: мистецтвоказати „Ні!” без почуття провини, мистецтво просити іншого, реакція на критикутощо.
Вправляйтеся в тому, щоб говорити „Ні!”
„Ні!”, яке ви використовуєте належним чином, справді можеслужити життєтворчості. Воно очищає простір, у якому в нас з’являєтьсяможливість сказати „Так!” всьому, що цього заслуговує. Ми ніби прополюємо сад ізвільняємо місце квітам, для яких він призначений.
Коли ви говорите „Ні” гучній музиці в кімнаті сина пізноввечері, ви говорите „Так!” спокою у вашому домі і своєму сну. Розвиток повагидо власних потреб розвиватиме також здатність поважати психологічний простірВашої вже майже дорослої дитини. А головне, оточення сприйматиме кожне ваше„Ні” серйозно і з розумінням.
Записуйте свої „Ні” і поруч з ними записуйте ті „Так”, які визмогли сказати в результаті. У багатьох випадках „Ні” є найкращим „Так”. У мірутого, як ми вправляємося у висловленні твердого „Ні”, відбуваються дивні речі.Наше „Так” стає щирим.
Конструктивній відмові можна навчитися, дотримуючись такихкроків:
Крок 1. Відразуж займіть визначену позицію, не придумуйте „поважні” причини.
Крок 2. Повторюйтесвоє „Ні” знову і знову, без пояснення причин і без виправдань. Покажіть людям,що Ви чуєте їхні аргументи, але все одно говоріть „Ні”.
Крок 3. Спробуйтезайняти іншу позицію і сказати партнерові: „Чому Ви на мене тиснете?”
Крок 4.Відмовтеся продовжувати розмову: „Я не хочу про це більше говорити”.
Крок 5. Запропонуйтекомпроміс чи альтернативний варіант.
Модель упевненої поведінки передбачає, що людина відчуваєреальну можливість впливати на поведінку іншого, знає про свою силу. Тому вонадоброзичлива і реалістична.
Сказавши комусь „Ні”, Ви можете відчувати потребувиправдовуватися і вибачатися, можливо, навіть обманювати, тільки, щоб необразити. Насправді, деякі вибачення, виправдо-вування, обман дратують більше,ніж проста відмова.
Просто скажіть „Ні”.
Якщо потрібно, коротко поясніть „У мене зараз важливасправа”. Не вважайте, що Ви повинні виправдовуватися перед співбесідником закожне сказане вами „Ні”. Важливо, щоб Ви вірили, що воно виправдане.
Отже, асертивній людині притаманні такі характеристики:
- Людина вільно висловлюєсвої думки і почуття.
- Може спілкуватися навсіх рівнях: з незнайомими людьми, друзями, сім’єю; це спілкування завждивідкрите, чесне, пряме і адекватне.
- У людини є активнаорієнтація в житті; вона добивається того, чого бажає, на противагу пасивнійособистості, яка вичікує, що станеться далі; вона намагається вплинути наподії.
- Її дії характеризуютьсясамоповагою; розуміючи, що ситуація не завжди буває виграшною, така людинаприймає обмеження, але, незважаючи на це, намагається щось зробити, щоб невтратити шанс; вона підтримує свою самоповагу.
Додаток 14
Ситуації до вправи
„АСЕРТИВНА ПОВЕДІНКА”
Син запросив друзів на вечірку додому, не попередивши Вас
_________________________________________________________
Син щовечора, коли Ви лягаєте спати, голосно включаємагнітофон
_________________________________________________________
Ваша донька вже 40 хв. поспіль розмовляє по телефону
_________________________________________________________
Донька, не попередивши Вас, одягла на вечірку Ваше плаття
Додаток 15
До вправи “ОПИС ПОВЕДІНКИ”[10]
В основу формування різних навичок батьківського спілкуванняз дітьми покладено один базовий прийом – опис поведінки. Якщо батькиспостерігають певну поведінку дитини (позитивну чи негативну), то вонизвертають увагу дитини на цю поведінку за допомогою її описування, немовбивіддзеркалюючи те, що дитина робила. Коли батьки вдаються до опису поведінки,вони мають пам’ятати кілька правил.
Особливості опису поведінки:
1. Намагайтеся, щоб дитинадивилася на Вас. Досвід показує,що, коли люди дивляться один на одного, їм легше зрозуміти один одного.
2. Дивіться на дитину. Сконцентруйте на дитині свою увагу, а не на тому, як вонабуде реагувати.
3. Тон вашого голосуповинен відповідати ситуації. Вінповинен бути твердим, коли Ви будете говорити дитині про необхідність щосьзмінити в її поведінці, і радісним, коли будете хвалити дитину.
4. Намагайтеся, щоб нічогоне заважало вашій розмові. Знайдітьдля розмови тихе, спокійне місце.
5. Намагайтеся знаходитисяна одному рівні з дитиною під час розмови. Якщо Ви будете дивитися на дитину з висоти свого зросту, вонаможе відчути себе маленькою та наляканою.
Приклади:
„Ти така неохайна, знову у твоїй кімнаті безлад!” – оцінка,а не опис поведінки.
„У твоїй кімнаті ти вже тиждень не витирала пил, речірозкидані, на столі залишився брудний посуд” – опис поведінки.
Як бачимо, опис поведінки – це безоцінювальна інформація, якуми надаємо дитині з метою привернення уваги на ту поведінку, якою минезадоволені. Коли ми вказуємо, роздратовано кричимо, моралізуємо, дитина нечує основної інформації, особливо тієї, що стосується її, а лише бачить нашунегативну реакцію, що ніяк не спонукатиме змінити свою поведінку.
Коли дитина чує „Ти – безвідповідальна”, вона незавжди чітко може усвідомлювати, що саме ми мали на увазі, а чує лишезвинувачення.
Якщо ми скажемо: „Ти не доглядаєш за своєю собакою”, або„Ти прийшов на годину пізніше, ніж ми домовлялися”, — це чітко описуєнегативну поведінку і дитина краще розуміє, на що потрібно звернути увагунаступного разу.
Описувати можна не тільки негативну поведінку, але йпозитивну для її підкріплення. Наприклад: „Ти самостійно сів за уроки”, „Типрибрала в кімнаті”, „Ти сьогодні так цікаво виступила на конференції”.Таке описове схвалення фіксує увагу на успіхах, підвищує позитивнесамоставлення дитини та розвиває упевненість у собі.
Додаток 16
Ситуації до вправи „ОПИС ПОВЕДІНКИ”
Дитина порозкидала іграшки по кімнаті, а вже час іти спати
______________________________________________________
Ви розмовляєте по телефону, а ваші діти забігають в кімнату згучним сміхом та жартами
_________________________________________________________
Ваша дитина часто забуває нагодувати хом’ячка
__________________________________________________________
Син цілий день сидить за комп’ютером
_________________________________________________________
Ваша донька з плачем скаржиться, що брат забирає в неїіграшки
Додаток 17
АЛГОРИТМ „Я-ПОВІДОМЛЕННЯ”
У спілкуванні з дитиною важливо вміти проявлятитолерантність, що передбачає не тільки її прийняття, а й уміння підтримати ідопомогти їй.
У конфліктній ситуації, коли батько переживає сильнінегативні емоції, він перебуває в одній з таких позицій: висловлює пряменегативне оцінювання дитини (позиція „обвинувач”), або використовує скарги тавмовляння (позиція „жертви”), або намагається відсторонено-раціональнопроінтерпретувати поведінку сина чи доньки (позиція „комп’ютера”). Усі ціреакції абсолютно неконструктивні – конфліктна ситуація зберігається, а у ньогозалишається відчуття безсилля і залежності від обставин. Ті ж самі почуття виникаютьі у дитини.
У таких випадках можна використати прийом „Я-повідомлення”.„Я-повідомлення” – це усвідомлення та вислов-лення емоційного стану у зв’язкуіз ситуацією, що сталася. Вико-ристання під час спілкування „Я-повідомлень”допомагає висло-вити свої почуття, не принижуючи іншого (Порівняємо: „Я дужехвилююсь, коли тебе немає вдома об одинадцятій вечора” та „Ти знову прийшовдодому об одинадцятій вечора!?”)
„Я-повідомлення” – це промовляння вголос почуттів, які випереживаєте у неприємній для вас ситуації, визнання та формулю-вання власноїпроблеми з цього приводу („Вибач, але я відчуваю роздратування, коли ти говоришце...”, „Коли чую твої слова, я навіть не знаю, що і сказати, настільки ярозгублена”). Форму-люючи таким чином звертання, Ви усвідомлюєте власнупроблему: це – моя проблема, що я роздратована, це – мої почуття.
Важливо розуміти, що „Я-повідомлення” конструктивно змінює нетільки ваше особисте ставлення до конфліктної ситуації, а й ставлення дитини донеї. Адже людина завжди відчуває, що її звинувачують, незалежно від того, зякої позиції це робиться, — „обвинувача”, „жертви” чи „комп’ютера”. Ваше щиревисловлювання своїх почуттів з позиції усвідомлення власної відповідальності зате, що з вами відбувається, не може нікого образити чи викликати агресію, а,навпаки, спонукає дитину замислитися над правильністю її власного вчинку.
Замість залякування, моралізування, погроз, сарказму, образ-ливихпорівнянь, наказів, осуду, принижень, прізвиськ, благань мученика, злихпророцтв — СКАЖІТЬ „ Я”.
Поданий нижче алгоритм „Я-повідомлення” допоможе черезвираження Ваших почуттів висловити незадоволення стосовно дитячої поведінки,поважаючи її гідність:
1. ОПИС ПОЧУТТЯ батька, пов’язаного з неприйнятною ситуацією.
2. ОПИС неприйнятноїПОВЕДІНКИ дитини.
3. ЧИМ самеЗАВАЖАЄ така поведінка, якимПОТРЕБАМ не відповідає.
4. Зрозуміло і точно сформульованеПРОХАННЯ, ПОБАЖАННЯ щодо очікуваного результату.
Приклади:
Мене дратує (1), що ти так голосновключаєш музику (2) саме тоді, коли я лягаю спати (3).Давай домовимося, — у той час, коли я лягатиму спати, ти будеш знижуватизвук або слухати музику в навушниках (4).
Щоразу, коли ти приходиш на 1 годину пізніше(2), ніж ми домовилися, япереживаю (1), що зтобою щось трапилося (3). Прошу, вчасно приходити додомуабо телефонувати, коли затримуєшся (4).
Мені не подобається (1), що ти залишаєшбрудні речі на підлозі у ванній кімнаті (2), оскільки яперечіплююсь (3) через них, коли йду до умивальника. Я сподіваюсь, що тибудеш їх класти у кошик для брудної білизни(4).
Додаток 18
До завдання
„НАСЛІДКИ ПОКАРАНЬ”
На сьогоднішній день багато дослідників приходять довисновку, що покарання дитини не призводять до ефективності у вихованні.Підпорядкування дитини волі батька дезорганізує її емоційні процеси, гальмуєрозвиток інтелекту та волі.
Коли батьки ставлять дитину, керуючись найкращимиспонуканнями, в надто жорсткі умови, мета виявляється не досягнутою, волядитини залишається у первинному стані, дитина стає відчуженою, замкнутою,некерованою.
Спектр негативних наслідків покарань для розвитку особистостідитини включає і страх втрати батьківської любові, схильність дитини до обману,амбівалентне ставлення до батьків.
Чим більше в дитини свободи, тим менше необхідності в пока-раннях,чим більше заохочень, тим менше покарань ( Я. Корчак).
Додаток 19
Ситуації до вправи „Наслідки покарань”
Діти принесли додому цуценя
________________________________________________________
Ваш син часто пізно встає і тому трапляється, що вінзапізнюється на навчання
_____________________________________________________
Син повернувся додому дуже пізно
Додаток 20
МІНІ-ЛЕКЦІЯ
„АЛГОРИТМ ЕМПАТІЙНОГО РЕАГУВАННЯ”
Активнеслухання – це навичка, на якій базуються всі без виключенняуміння, що дозволяють будувати діалог зі світом і самим собою.
Компетентність у спілкуванні з дитиною полягає в тому, щобнавчатися різним методам комунікації і ведення бесіди, таким як, наприклад, активне,емпатійне слухання.
Активне слухання необхідне, коли вам потрібно зрозуміти думкудитини, тому вчіться давати уточнюючі запитання, перефразовувати думку своїмисловами.
Активне слухання включає в себе: візуальний контакт зі співбесідником,відкрита, обличчя до обличчя, позиція до нього. Повторення суті твердження опонентакраще починати зі слів „Ти вважаєш, що...”.
Щоб не викликати агресію з боку співбесідника, потрібноуникати не тільки критики і образ, але й прямих команд, порад. Висловлюваннясвоєї точки зору краще починати займенниками „я”, „мені”, „мене” („Меніподобається...”, „Я не люблю...”), інакше Ваш співбесідник не буде сприймативисловлювання, які стосуються особисто Вас.
Важливим є вміння емпатійно реагувати на емоційний стандитини при спілкуванні. Емпатія – це здібність щиро відповідати на її почуття.
Функцію емпатійного слухання добре передає метафора дзеркала:„Я повертаю тобі самого себе для того, щоб, побачивши себе в мені, ти кращезрозумів, що ж з тобою відбувається”. Не потрібно ніяких порад, ніякихманіпуляцій. Ви відображаєте почуття дитини, називаючи їх по імені: „Тизасмучений цим?”, „У твоїх словах я відчуваю біль”, „Тобі, напевно, було дуженезручно?”
Як навчитися розуміти дитину? Почніть з простого: пригадайте,як називаються емоції і почуття та їх відтінки.
Як правило, негативні почуття втрачають свою інтенсивність ігостроту, коли слухач приймає їх зі співчуттям і розумінням. Намагайтеся меншеповчати чи з’ясовувати подробиці конфлікту, краще дайте можливість дитинівисловитися.
Відображення почуттів – це важлива навичка спілкування батьків з дитиною. Але цянавичка не може використовуватися механічно. Вона може допомогти лише тоді,коли ви спілкуєтеся щиро. У батьківсько-дитячих стосунках діючою силою ніколине може бути просто прийом. Найважливішою у спілкуванні є людина, яка йоговикористовує. Без співпереживання і щирості ніякі прийоми не діють. Щоб дитинамогла дати собі раду зі складними почуттями у складних ситуаціях, і щоб вонамогла переживати повноту радості, успіху, щастя, вона потребує нашого розуміннята прийняття всіх її почуттів.
Тому, замість:
— заперечення почуттів – „Не бійся...”, „Не соромся...”, „Незлись...”, „Це не привід для радості...”
— повчання та моралізування – „Ти повинна зрозуміти, що такне робиться...”, „Ти поводишся як...”
— сарказму – „Ну, чудово, чудово, роби так далі...”, „Ніхтокраще за тебе не здатний так зіпсувати свято...”,
— готових порад „Йди на цю вечірку...”
— випитування – „Чому ти це зробила?”, „Ти був чемний ушколі?”
— захисту іншої особи – „Якби ти йому не докучав, то він,напевне, тебе б не вдарив...”
- жалю – „Моє тигоречко...”, „Чому ж тобі завжди так не щастить!”, реагуй емпатійно.
Алгоритмемпатійного реагуванняреалізується через такі стадії:
a Встановіть з дитиною візуальний контакт (тобто, коливона сидить, краще присісти коло неї, щоб Ваші очі були на одномурівні).
a Активно слухайте.
a Вербалізуйте емоційний стан дитини ( наприклад: ”Ти боїшся”).
a Якщо потрібно, зверніться до фантазії (наприклад: „Апокажи, як тобі страшно”, — разом міцно закривають очі і починають труситися„від страху”, така гра не тільки допомагає дитині краще усвідомити свійемоційний стан, але й знімає напругу, допомагає зняти емоційну напругу та отриматинасолоду від веселої гри.
Додаток 21
До рольової гри „СИТУАЦІЇ”
Донька-підліток повідомила, що більше в школу не піде, томущо їй несправедливо поставили погану оцінку.
_________________________________________________________
Ваша дитина розбила коліно та гірко плаче.
_________________________________________________________
У вашого сина в дитячому садку забрали машинку, тому він дужезасмучений.
_________________________________________________________
Донька, в якої немає артистичних здібностей, вирішує вмайбутньому стати відомою артисткою.
____________________________________________________
Додаток 22
До завдання “ЕМОЦІЇ ДИТИНИ”
Картки
Рожеві: ОГИДА ЗЛІСТЬ СУМ СТРАХ РАДІСТЬ
Жовті: ВТІХА НУДЬГАПРОВИНА
ЗАХОПЛЕННЯСОРОМХВИЛЮВАННЯ ГОРДІСТЬ
БЕЗТУРБОТНІСТЬ ЗАЗДРІСТЬБЕЗПЕКАТУРБОТА
ЗАХОПЛЕННЯ ЗДИВУВАННЯ
Зелені: ТОЛЕРАНТНІСТЬ СПРАВЕДЛИВІСТЬ
ПАТРІОТИЗМВІРНІСТЬПОВАГА СОЛІДАРНІСТЬ
ВІДВАГА ЛЮБОВНАДІЯ
Додаток 23
До завдання „ЕМОЦІЇ ДИТИНИ”[16]
„Я – це те, як я чую світ. Якщо відкинути всі маски, залишитьсятільки це”, — говорять східні мудреці, щиро вважаючи, що всі смислинейтрального світу йдуть від самої людини. Реагуючи емоційно на ситуацію, а невідповідаючи на неї, можна бути агресивним, непоміркованим, завдаючи шкоду собіі людям. Емоційне реагування відбувається миттєво, без обдумування. Якщо позадуВас несподівано луснула кулька, і Ви підскочите – це реакція. Якщо на дорогувистрибнуло цуценя і шофер натиснув на гальмо – це також реакція. Реакція непіддається свідомому контролю.
Багато людей дозволяють собі реагувати на різні повсякденніситуації. Якщо хтось розлютив їх чи зачепив почуття, то перше імпульсивнебажання – відреагувати так само. Але така реакція принесе їм більше шкоди, ніжкористі, а крім того, позбавить можливості знайти прийнятне рішення у данійситуації.
Відповідь потребує обдумування, вона передбачувана, з певноюметою, з усвідомленням чого саме Ви хочете в даній ситуації, що дастьможливість вирішити її найкращим чином.
Якщо бджола сяде вам на ногу, Ви можете відреагувати так:вдарите по ній, і вона Вас вжалить. Ви не задумалися над своїми діями, а простозробили те, що зробили. Якщо б Ви подумали, то вчинили б по-іншому: спокійнозігнали б бджолу з ноги, щоб вона не вжалила. У стосунках з іншими людьми і,зокрема, з дітьми те ж саме.
Не потрібно емоційно реагувати, а відповідати на будь-якуситуацію – це у Ваших силах і залежить тільки від Вас. Результат добрепродуманої відповіді завжди переважить результат Вашої імпульсивної реакції.
Розпізнавання власних емоцій та почуттів і вміння сприймати ірозпізнавати емоції та почуття, виражені іншими, є однією з найважливішихскладових ефективної взаємодії з дитиною. Можна розвивати три типи умінь вираженняемоцій:
- вираження власнихемоцій;
- розпізнавання тарозуміння почуттів інших;
- заохочення інших довираження емоцій.
Почуття можуть проявлятися у певних емоційних станах – узлості, смутку, страху, відчаї, занепокоєнні, радості та багатьох інших. КолиВи кажете: „Я розлючений, тому що...”, чи „Мені неприємно, коли...”, Ви висловлюєтесяпро власні емоції і почуття.
Коли Ви розумієте почуття інших та пристосовуєте своюповедінку до них, Ви внаслідок цього розпізнаєте їхні почуття. Повідомлення провираження почуттів іншого (напр.: „Я знаю, що зараз ти на мене розлючений”)допомагають підтвердити думку про почуття інших стосовно Вас. Такі вислови, як:„Це справді тебе засмутило”, чи „Я б, напевно, так само розгубився” вказують,що Ви розумієте почуття вашого співрозмовника.
Комунікативні вміння характеризується також заохоченням іншихдо вираження емоцій саме в тих ситуаціях, коли такий прояв буде вважатисядоречним. Бути хорошим слухачем – один з шляхів допомоги іншим почуватисякомфортно при обговоренні їхніх почуттів, особливо, коли для людини ценеприємно, а, можливо, й ризиковано, але вкрай необхідно. Ваше активне слуханняможе допомогти дитині краще усвідомити власну проблему і знайти шлях до їївирішення.
Вираження власних емоцій
Фраза „Я задоволена, тому що мені вдалося це зробити...”виражає Ваші почуття. Фраза „Дехто буде незадоволений тим, що я зробив” невиражає їх. Не бійтеся говорити про не зовсім приємні емоції, які у васвиникають: злість, обурення, розчарування чи відразу. Ця інформація сприятимекращому взаєморозумінню.
Розпізнавання емоцій та почуттів
Нелегко розвивати в собі вміння розпізнавати емоції тапочуття, виражені іншими людьми та усвідомити, що вони мають право на різніпочуття. Син почервонів від обурення, насупив брови, дивиться незадоволено наВас. Проінтерпретувавши таку поведінку, Ви можете зрозуміти, що він розлюченийна Вас, він має право почуватися розлюченим. Це розуміння стає дійсно складним,коли ця розлюченість стосується безпосередньо Вас.
Розпізнавання та розуміння емоцій та почуттів інших єважливим кроком для того, щоб бути ближче до своєї дитини. Від того, наскількиВи готові поділитися власними почуттями та зрозуміти інших, залежить ступіньблизькості Ваших стосунків.
Заохочення інших до вираження емоцій.
Співпереживання чи емпатія є здатністю людини розділитипочуття інших, є ключовим моментом у людських стосунках та спілкуванні.
Частиною вираження співпереживання є ефективне використаннямови. Якщо Ви маєте великий словниковий запас і застосовуєте його в доречнійформі, Ви з більшою вірогідністю зможете виразити співчуття. Мова дозволяє проявитиВаші переживання та різні точки зору. Чим кращими є Ваші мовні навички, тимбільше образів Ви зможете уявити, а чим більше образів Ви створите, тим кращевідчуватимете почуття дитини.
Додаток 24
МІНІ-ЛЕКЦІЯ
ЕТАПИ ДІАЛОГІЧНОЇ ВЗАЄМОДІЇ У ВИРІШЕННІ КОНФЛІКТНИХ СИТУАЦІЙ [21]
1. РОЗПІЗНАТИ КОНФЛІКТ,ПРОБЛЕМУ ТА НАЗВАТИ ЇЇ:
- виберіть момент, колидитина не захоплена чимось іншим або зарезервуйте спеціальний час;
- виразно і точнорозкажіть, який конфлікт, проблема має місце та потребує розв’язання;
- поговоріть про дитячіпочуття та потреби, запитайте і вислухайте дитину: що вона про це думає, щовідчуває, як це бачить..., що вона має з того, що так чинить (наприклад,залишає після себе брудну кухню, що хорошого в бійках, який зиск має, колирозмовляє на уроках);
- розкажіть про своїпочуття та потреби – безапеляційно та з усіма емоціями, які Ви переживаєте;важливою є розповідь від першої особи Я = мої почуття + мої потреби + описфактів (а не людей!);
- уникайте висловів, щопринижують або звинувачують дитину;
- цілком виразно скажіть,що Вам хочеться, щоб вона разом з Вами шукала такий вихід, який був биприйнятний для обох сторін і завдяки якому задовольнялися б потреби усіх сторін.
2. РАЗОМ ШУКАТИ МОЖЛИВІРІШЕННЯ:
- спільно пропонуватиякомога більше різноманітних пропозицій;
- спочатку висловлюютьсядіти, потім дорослі;
- найважливіше в цій фазіприймати всі думки, без оцінки, без критики, без виключення;
- якщо справа стосуєтьсякількох дітей, заохочуйте кожну дитину до розмови;
- записуйте всі думки.
3. КРИТИЧНО ОЦІНИТИ ПРОПОЗИЦІЇ РІШЕНЬ:
„А тепер давайте подумаємо, яке з цих рішень для наснайкраще”, „Мені б це не сподобалося”, „Це не задовольнить мої потреби” „Явважаю, що це рішення було б несправедливим щодо мене”, „Ця думка здається меніцікавою”, „Таке рішення здається мені дуже етичним і розумним”.
4.НАВАЖИТИСЬ НА НАЙКРАЩЕ РІШЕННЯ:
- спрямовуйте свої думкиу напрямку до почуттів та думок дитини („Ти погоджуєшся з цим рішенням?”, „Цевдасться зробити?”, „Це рішення задовольнить усіх?”;
- не трактуйте жоднерішення як остаточне, яке неможливо модифікувати („Ну, добре, давайтевипробуємо це рішення і побачимо, чи воно себе виправдає”);
- зафіксуйте це конкретнерішення конкретними пунктами на папері;
- переконайтеся, що кожензнає, що і як він повинен зробити.
5.ВИКОНАТИ ПРИЙНЯТЕ РІШЕННЯ:
- тобто розробити деталівиконання: що, коли, до якого часу, що необхідно, як часто, в які дні...;
- встановіть терміннаступної зустрічі, щоб оцінити ефект.
6. ПІЗНІША КРИТИЧНАОЦІНКА:
— Як виконується наше рішення?
— Чи кожен з нас і надалі задоволений нашою угодою?
— Що необхідно для вдосконалення нашого задуму, щоб кращедосягти спільної мети?
— Обов’язково оцініть попередні зусилля дитини (як? – див.описова похвала).
Додаток 25
Віршпро себе
Я,ніби пташка, тому що.....................................................
Яперетворююсь на тигра, коли.........................................
Яможу бути вітерцем, тому що.......................................
Я,ніби мурашка, коли...........................................................
Ясклянка води.......................................................................
Япочуваю, що я шматочок танучого льоду.......................
Я– прекрасна квітка.............................................................
Япочуваю, що я скала...........................................................
Я– стежка.............................................................................
Я,ніби риба.............................................................................
Я– цікава книжка...................................................................
Я– пісенька..............................................................................
Я– миша...................................................................................
Я,ніби буква „О”...................................................................
Я–світлячок...........................................................................
Явідчуваю, що я смачний сніданок.......................................
Невжеце, насправді, Я!!!
Додаток 26
ПІДСУМКОВА АНКЕТА УЧАСНИКА СЕМІНАРУ
1. Для Вас семінар був:
Дуже корисним
Корисним
Не корисним
Прокоментуйте, будь-ласка, відповідь_________________________
2. Зазначте, будь-ласка,чи відповідає зміст семінару Вашим професійним запитам:
Так, тому що______________________________________________
Ні, тому що_______________________________________________
3. Результатом участі усемінарі для Вас стало:
Отримання нової інформації (вкажіть якої саме)_______________
Набуття практичних навичок (зазначте яких)_________________
4. Що дала участь усемінарі для Вашого
професійного зростання_____________________________________
особистісного зростання_____________________________________
5. Вкажіть, будь-ласка, які де Ви використовуєте отриману інформацію?
____________________________________________________________________________________________________________________
6. Які питання, на Вашудумку, доцільно ще було б додатково розглянути з теми семінару?
____________________________________________________________________________________________________________________
Прізвище, ім’я_____________________________________________
Посада, організація_________________________________________
Дякуємо за співпрацю!
ЛІТЕРАТУРА
1. Бех І.Д. Виховання особистості: У 2 кн. Кн… 2: Особистісноорієнтований підхід: науково-практичні засади: Наук. видання. – К.: Либідь,2003. – 344 с.
2. Братченко С.Л. Межличностный диалог и его основные атрибуты// Психология с человеческим лицом: гуммани-стическая перспектива впостсоветской психологии / Под ред. Д.А.Леонтьева, В.Г.Щур. – М.: Смысл, 1997.– С. 201 – 222.
3. Галицких Е.О. Диалог в образовании как способ становлениятолерантности: Учебно-методическое пособие. – М.: Акаде-миический проект, 2004.– 240 с.
4. Гиппенрейтер Ю.Б. Общаться с ребенком. Как? – М., 2001.
5. Джинот Х. Дж. Между родителем и подростком: Пер. с англ.- М.,2000
6. Ігри дорослих. Інтерактивні методи навчання / Упоряд.Л.Галіцина. – К.: Ред. загальнопед. газ., 2005. – 128 с.
7. Желак И.М. Искусство быть семьей.- Минск, 1998
8. Кривцова С.В. Навыки жизни: в согласии с собой и миром. – М.,2002
9. Кулагина И.Ю. Возрастная психология (Развитие ребенка отрождения до 17 лет): Учебное пособие. – М.: Изд-во РОУ, 1996. – 180 с.
10. Основи батьківськоїкомпетентності: Навч. посіб. / упорядн.: Т.Г.Веретенко, І.Д.Звєрєва,Н.Ю.Шевченко; За ред. І.Д.Звєрєвої. – К.: Наук. Світ, 2006. – 156 с.
11. Популярная психологиядля родителей / Под ред… А.А.Бодалева.- М.: Педагогика, 1998. – 256 с.
12. Сериков В.В. Образование иличность. Теория и практика проектирования педагогических систем. – М., 1999. –272 с.
13. Соколов Д.Ю. Сказки исказкотерапия, а еще Лунные дорожки, или приключения принца Эно. 4-е изд.,испр. и доп.– М.: Изд-во Института психотерапии, 2005. – 224 с.
14. Спілкуємось та діємо /О.Безпалько, В.Гончарова, І.Авдєєва, Ж.Савич. – К.: Міленіум, 2002. – 112 с.
15. Технологія тренінгу /Упоряд.: О.Главник, Г.Бевз / За заг. С.Максименка. – Главник, 2005. – 112 с.
16. Уэбстер Дж. Создай своебудущее сам: Руководство по планированию будущего для подростков/ Дж.Уэбстер;Пер. с англ. Н.Б.Ярошевской. – Ростов н/Д., 2005.
17. Усвідомлене батьківство якумова повноцінного розвитку дитини: Метод матеріали для тренера / Авт. – упор.:О.В.Безпалько, Т.Л.Лях, В.В.Молочний, Т.П.Цюман // Під заг. Ред.Г.М.Лактіонової. – К.: Наук.світ, 2004. – 107 с.
18. Федорчук В.М.Соціально-психологічний тренінг „Розвиток комунікативної компетентностівикладача”: Навчально-методичний посібник. – Кам’янець-Подільський: Абетка,2004. – 240 с.
19. Хоментаускас Г.Т. Семьяглазами ребенка. – М.: РИПОЛ КЛАССИК, 2003.- 224 с.
20. Шенфельдер Г. Должны лидети быть трудными? – М.: Знание, 1982. – 96 с.
21. Шпєвак З. Як говорити, щобдіти нас слухали. Як слухати, щоб діти з нами говорили /Робочі матеріалисемінару. — К., Християнський дитячий фонд. — 23 с.