ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Зміст і структурариторичної освіти вчителя
1.1. Філософські, психологічні,соціолінгвістичні засади риторичної освіти
1.2 Учитель і учні як творці йучасники риторичного дискурсу освіти
1.3 Роль і місце риторичноїкомпетенції у системі професійних компетенцій учителя
Розділ 2. Риторика української мовив загальноосвітньому і вищому навчальному закладах
2.1 З історії риторики якнавчальної дисципліни
2.2 Стан навчально-методичногозабезпечення з риторики в загальноосвітньому закладі
2.3 Стан навчально-методичногозабезпечення з риторики у вищому навчальному закладі
Висновки
Список використаних джерел
ВСТУП
Актуальність дослідження. Національнадоктрина розвитку освіти у розділі “Стратегія мовної освіти” чітко визначаєпоняття мовної освіти, мовного виховання, мовленнєвої поведінки, які неможливібез риторичного складника[43]. Риторичну освіту сьогодні справедливо вважаютьодним із найбільш перспективних і важливих лінгводидактичних напрямів, головнамета якого – формування і виховання носіїв змістовного, переконливого,правильного мовлення. Ключові позиції в цьому процесі займає вчитель, відтакдинаміка розвитку сучасної української школи і її спроможність реалізовувативизначені державою освітні завдання залежить від якості професійної підготовки,загального рівня культури, інтелектуальних, творчих, моральних і патріотичнихйого характеристик. У зв’язку з цим зростає роль риторики як розділу курсуукраїнської мови у вищих педагогічних навчальних закладах і створення сучасноїметодики її навчання. Освітній потенціал української лінгвістичної риторикивизначається її спроможністю реалізовувати провідні принципи сучасної освіти(гуманізації, гуманітаризації, демократизації і національного спрямування),засобами інтелектуально-естетичного впливу української мови формуватигармонійно розвинену, національно свідому особистість. Знання риторикирозвивають загальну і фахову ерудицію, професійно важливімислительно-мовленнєві якості мовців (логіка мислення, культура мовлення,адекватна мовленнєва поведінка та ін.).
З огляду на зазначене мовно-риторичнуосвіту майбутніх учителів розглядаємо як суспільну необхідність, пов’язану зпідвищенням ефективності й результативності навчання риторики української мовиу загальноосвітній і вищій школі, поліпшенням якості професійної освіти й рівнякультури в Україні, утвердженням повноцінного функціонування риторикиукраїнської мови в усіх сферах суспільного життя.
Методика навчання риторики розвивалася йукладалася в систему протягом віків паралельно з теорією ораторськогомистецтва. Різні аспекти цієї важливої лінгводидактичної проблеми знайшли своєвідображення у кандидатських дисертаціях українських учених. Зокрема,обґрунтовано й розроблено систему формування ораторських умінь на урокахзарубіжної літератури у 5-8 класах, комунікативних умінь і навичок учнів гуманітарнихліцеїв на уроках риторики (Ю. Дишлюк [7], А. Курінна [12]); уточнено змістпонять “риторична культура”, “риторична діяльність”, “риторичні якостіособистості”, “структура риторичної культури”, розкрито риторичний потенціалгуманітарних дисциплін (Я. Білоусова) [4].
У дослідженні Г. Сагач “Риторика якнаука у системі професійної підготовки вчителя” систематизовано основний змістнауки риторики як науки, визначено місце і статус її в сучасномунавчально-виховному процесі, розроблено модель науково-практичної системиформування риторичної особистості вчителя-вихователя. Заслугою дослідниці сталообґрунтування потреби й умов формування національної риторичної школи, розробкапрограми з риторики для студентів гуманітарних факультетів університету. Дотримуючисьпринципу наступності й перспективності, автор звертає увагу на специфіку івзаємозв’язок у навчанні риторики учнів та студентів гуманітарного фаху [34].
Більшість наукових розвідок з риторикиприсвячені її теорії (С.Абрамович, З.Куньч, В.Молдаван, М.Микитюк, Г.Онуфрієнкота ін..) Так, наукові дослідження І.Зязюна, Л.Мацько, Л.Савенкової, Г.Сагач,присвячені проблемі формування професійної, зокрема мовленнєво-комунікативної,культури сучасних педагогів. Ґрунтовну розробку риторики як складника лінгвістичноїосвіти здійснили Ф.Бацевич, Н.Голуб, Л.Мацько, О.Мацько, Л.Скуратівський та ін.
Однак досі недостатньо дослідженіфілософські, психологічні, соціолінгвістичні засади риторичної освіти, роль імісце риторичної компетенції у системі професійних компетенцій учителя, питаннянавчально-методичного забезпечення з риторики у навчальному закладі. Це ізумовило вибір теми дослідження: “Риторика в навчальному закладі: станнавчально-методичного забезпечення”.
Об’єкт дослідження – процес навчанняриторики української мови у загальноосвітній і вищій школі.
Предмет дослідження –навчально-методичне забезпечення курсу риторики української мови взагальноосвітній і вищій школі.
Мета роботи – з’ясувати особливостіструктурно-змістового наповнення навчально-методичного забезпечення курсуриторики української мови в загальноосвітній і вищій школі.
Для досягнення мети поставлено такізавдання:
1. З’ясувати філософські, психологічні,соціолінгвістичні засади риторичної освіти.
2. Визначити роль і місце риторичної компетенціїу системі професійних компетентностей учителя.
3. Проаналізувати навчально-методичнезабезпечення з риторики у загальноосвітньому і вищому навчальному закладах.
Для вирішення поставлених завдань мивикористали наступні методи дослідження: вивчення та аналізу наукових,довідниково-енциклопедичних джерел з означеної проблеми дослідження; методианалізу, синтезу, порівняння, систематизації, узагальнення.
Теоретичне значення нашого дослідженняполягає в обґрунтуванні філософських, психологічних, соціолінгвістичних засадриторичної освіти, у визначенні ролі і місця риторичної компетенції у системіпрофесійних компетентностей учителя, у розкритті проблеми станунавчально-методичного забезпечення з риторики.
Практичне значення роботи полягає утому, що результати дослідження можуть бути використані у лінгводидактицізагальноосвітньої і вищої школи, у практиці викладання курсів риторикиукраїнської мови, у читанні відповідних спецкурсів.
РОЗДІЛ 1. ЗМІСТ І СТРУКТУРА РИТОРИЧНОЇОСВІТИ
1.1Філософські, психологічні, соціолінгвістичні засади риторичної освіти
Гуманітаризація освіти покликанаформувати цілісну картину світу, високу духовність і культуру особистості, їїпланетарне мислення. У філософії поняття “гуманітаризація” означає змінусутнісного центру світу зі світу природи на світ людини. Відповіднофілософсько-дидактичний аспект проблеми передбачає наявність у навчальномуматеріалі людських цінностей і смислів. Тому одним із ефективних шляхівпрактичного здійснення гуманізації й гуманітаризації є формування і розвитокриторичної культури як культури мисленнєво-мовленнєвої діяльності, що націлюєдумки, слова і вчинки людини у світ вищих духовних цінностей – до істини, добраі краси.
Крізь призму філософії мова – не тількизасіб вираження філософських концепцій, але й засіб пізнання світу й людини, “єдинийзасіб, здатний допомогти нам проникнути в приховану від нас сферу ментальності,оскільки вона визначає спосіб поділу світу в тій чи іншій культурі, розповідаєнам про людину такі речі, про які сама людина не здогадується [14, с.114]”. Зогляду на те, що професія педагога належить до числа живомовних і безпосередньопов’язаних із пізнанням людини та світу, проблема мовної і риторичної освітивизнана вченими як одна з ключових. Дефіцит спілкування у якісному вираженнівизначають у двох аспектах: вкрай обмеженому спілкуванні та в надмірному, аленераціональному спілкуванні. Педагогічний процес базується на спілкуваннівчителя та учнів, і від того, наскільки воно раціонально побудоване,прогнозоване й успішне, залежить реалізація всіх завдань, що стоять передосвітою. Отже, найважливіше професійне завдання – зробити освітнє спілкуванняпо-справжньому особистісним, домогтися взаєморозуміння між усіма йогоучасниками.
Орієнтація на особистість учня означає,насамперед, зміну стилю педагогічного спілкування – від авторитарного додемократичного і гуманного, заохочення самостійності, формування здатності доіндивідуального інтелектуального зусилля, готовності до свободи вибору.
Таким чином, орієнтирами у створенні методикинавчання риторики української мови вважаємо головні принципи національноїсистеми освіти (гуманізація, гуманітаризація, демократизація, національнеспрямування) та інноваційні підходи, що орієнтують на вихованняінтелектуальної, мислячої, вільної, духовно багатої й творчої особистості.
Психологічними засадами риторичноїосвіти є розуміння основних психічних процесів, які суттєво впливають наотримання і засвоєння особистістю різних знань, формування її умінь і навичок.Тому доцільно розглянути функції цих процесів при вивченні риторики.
Одним із таких процесів є увага. Знанняособливостей уваги дають змогу вчителеві прогнозувати навчальний процес, аораторові – налагоджувати й підтримувати контакт з аудиторією.
Професійно-педагогічні особливості увагивиявляються в умінні налагодити контакт, створити емоційний мікроклімат уроку,здійснювати регуляцію й контроль за процесом взаємодії тощо. Щоб розвинутипрофесійну увагу, потрібно спостерігати за дітьми, звертати увагу на всі деталіїхньої поведінки, настрій, вираз очей, міміку, пози, намагаючись оперативно іпластично реагувати на їхню поведінку.
Вибір того чи іншого засобу керуванняувагою залежить від характеру аудиторії, ситуації, жанру мовлення. Так, колиаудиторія характеризується як інтелектуальна, а промова довготривала (доповідь,виступ в обговоренні), варто вдатися до проблемного методу викладу; у жіночійчи молодіжній аудиторіях дослідники радять використати жарти; в академічнійлекції краще привернути увагу засобами навчання; у низькоінтелектуальнійаудиторії – за допомогою великої кількості прикладів, яскравих описів, повторів.
Крім інтересу, впливовими вважаємо такожрозташування слухачів (вони не повинні бути розосереджені по всій великійаудиторії); розмір слухацької аудиторії (дуже велика аудиторія зазвичайнедостатньо уважна); комфорт, що для учасників зворотно пропорційний їхнійувазі: чим зручніші крісла, тим менш продуктивно працює аудиторія. Постійнотреба “читати” аудиторію, тобто спостерігати за нею і вносити свої корективи.Зокрема, про увагу слухачів можуть свідчити погляди, спрямовані на оратора;нахил корпусу в бік оратора; намагання посунутися на край стільця, щоб бутиближче до оратора; нахил голови вбік тощо.
Загальновідомо, що на будь-яку аудиторіюслухачів має вплив і вміння оратора триматися, тому важливими є засобисаморегуляції (виховання доброзичливості й оптимізму, контролювання своєїповедінки (регулювання м’язового напруження, темпу рухів, мови, дихання),розрядка в роботі (трудотерапія, музикотерапія, бібліотерапія, гумор),самопереконання тощо). Здібності оратора в публічному виступі краще виявляться,якщо він буде вільно почуватися. Надмірне хвилювання (або ораторська “лихоманка”)спричиняє своєрідне “психічне завмирання”, нездатність ефективно мислити, щоможе зіпсувати навіть добре підготовлений виступ.
Одним із важливих етапів підготовкипублічного виступу є запам’ятовування, що полягає в умілому використаннімнемонічних прийомів і підготовці до безпосереднього виголошення промови.Цицерон у праці “Три трактати про ораторське мистецтво” називає пам'ять“скарбницею всіх знань”, оскільки “само собою зрозуміло, що коли наші думки йслова, знайдені й обдумані, не будуть долучені пам’яті на зберігання, то всідостоїнства оратора, хоч би якими вони були блискучими, пропадуть даремно [42]”.
Як і увага, пам'ять не маєбезпосереднього зв’язку з реальністю, вона базується на відчутті, сприйнятті,мисленні, уяві тощо. Важливість пам’яті для процесу навчання риторики пояснюємотакими її функціями: накопичувати і тривалий час зберігати слова та граматичніконструкції; відбирати необхідні для висловлення думки синтаксичні схеми йнаповнювати їх адекватними словами; розташовувати відібрані слова відповідно дохарактеру синтаксичної схеми; утримувати в пам’яті відібрані слова і відшукуватинові, необхідні для розгортання висловлювання; утримувати в пам’яті логікувикладу матеріалу, загальну суть висловлювання у стислій формі; утримувати впам’яті необхідний і достатній для виступу обсяг матеріалу тощо. Отже, пам'ятьсприяє забезпеченню цілісності розвитку й реалізації особистості, посідаєпровідне місце в системі пізнавальної діяльності людини.
Одним із завдань риторики є формуваннясвітогляду і розвиток мисленнєвої діяльності. Античні вчені вважали, щонавчитися говорити можна лише навчившись мислити. З огляду на те, щорезультатом мислення вважають думку, процес породження мовлення цілком логічнорозглядати у вигляді алгоритму: мотив – думка – внутрішнє мовлення – слово. Отже,мислення організовує інтелектуальну активність, інтегрує процеси сприйняття,розвиває і збагачує уяву й пам’ять. Для характерологічних проявів особистостівелике значення має володіння різними типами мислення, глибина й гострота думкиі впевненість у ході мисленнєвих процесів.
Одним з обов’язкових компонентівпедагогічної компетентності є емоційна гнучкість, тобто гармонійне поєднанняемоційної експресивності й емоційної стійкості вчителя. Емоційна привабливістьучителя для учнів зумовлена низкою факторів, серед яких найважливішими єпрофесійна ерудиція, творча своєрідність, висока загальна і морально-естетичнакультура, педагогічна майстерність, включаючи мистецтво спілкування.
З метою ефективного спілкування з людьмипсихологи радять розвивати у себе уяву та виховувати емоційну сферу, щовиявляється в умінні ставити себе на місце іншої людини і бачити світ її очима;співчувати іншим людям.
Психологічну підготовку до педагогічногоспілкування вчені вбачають також у тому, щоб розвинути в педагога здібністьемоційно й психологічно підтримувати учнів, допомагати у розв’язанні особистихпроблем, виявляти турботу про них. Великого значення емоційній сфері надавав М.Сперанський, вважаючи пристрасть основою красномовства, а “сильне відчуття іживу уяву” необхідними якостями оратора. Ця позиція вченого досить обґрунтована:“Під пристрасним у слові я розумію ті місця, де серце оратора говорить серцюслухачів, де уява спалахує уявою, де захват породжується захватом. Ораторповинен сам бути пронизаний пристрастю, якщо хоче її породити у слухачів…Читай, роздумуй, подрібнюй, розсікай на частини кращі місця, вивчи всі правила,але якщо пристрасть у тобі не дихає, ніколи слово твоє не оживе, ніколи незапалиш уяву своїх слухачів [37, с.37-38]”.
Таким чином, знання емоційної сферисприяє глибшому розумінню природи багатьох психологічних явищ, ефективномууправлінню навчальним процесом, досягненню поставлених цілей, проявуіндивідуальності ритора, формуванню позитивних цінностей тощо.
Показниками психологічної стійкостідіяльності вчителя є упевненість у собі, відсутність емоційної напруги тастраху перед дітьми, уміння володіти собою, наявність вольових якостей,задоволення діяльністю й нормальну стомлюваність.
Суттєвою професійною якістю педагогавважають ініціативність, що базується на багатій уяві та сприяє появі безлічінових яскравих ідей, планів. Учені вбачають тісний її зв’язок із самостійністю,що виявляється в умінні критично оцінювати поради і пропозиції інших людей,діяти на основі своїх поглядів і переконань. Зазвичай такі люди активнозахищають свою точку зору, своє розуміння проблеми, цілі й шляхи їїрозв’язання.
Не менш важливою рисою вольової людинивважають рішучість, тобто вміння приймати і втілювати в життя обґрунтовані,виважені й тверді рішення. Зовнішніми ознаками рішучості називають спроможністьбез вагань, швидко та енергійно переходити від вибору дій і засобів до самоговиконання дії, уміння протистояти страху і вдаватися до виправданого ризику.
Крім психологічних засад, варто, на нашудумку, розглянути й соціолінгвістичні, бо риторика як лінгвістична наукарозвивається у тісному зв’язку з соціологією. Адже, суспільство визначило певнікритерії поведінки (і мовленнєвої зокрема) учителя в суспільстві. Так, мовленнювчителя притаманні нормативність, образність, логічність, висока мовна імовленнєва культура, багатий словниковий запас, ясність тощо.
Педагогічну професію розглядають яксоціальний механізм, створений суспільством для забезпечення потреби у прямомуі цілеспрямованому передаванні соціального досвіду. Будучи сферою підвищеноїмовленнєвої відповідальності, педагогічне спілкування, закладає основи обмінунормами і цінностями як найважливішими орієнтирами людської діяльності, щопронизують усі сторони життя людини й суспільства, виражають переваги,орієнтацію, інтереси окремих осіб, груп і прошарків суспільства й пов’язані зпізнавальною, творчою і практичною діяльністю.
Слабкою ланкою системи освітизалишається жанрова специфіка навчального спілкування, недосконалість,шаблонність публічного мовлення учнівської та студентської молоді, відсутністьнавичок добирати і використовувати приклади, аргументувати й логічновибудовувати власну позицію. Варта уваги професійна комунікативна культура,складниками якої є такі культуроутворювальні компоненти, як емоційна культура(адекватне реагування на вплив довкілля), культура мислення (пов’язана іззаконами побудови мовлення, з добором виражальних засобів і форм,інформативного матеріалу) та культура мовлення. За багатьма параметрамипедагога часто незалежно від волі й бажання, з огляду на виконання ним важливоїпросвітницької соціальної ролі, сприймають як елемент культури.
Посилення соціальної ролі взірцевогомовлення вчителя зумовлене звуженням кола джерел формування високої мовленнєвоїкультури; відсутністю державного замовлення на носія гарного українського мовлення;браком мовного і мовленнєвого критерію у визначенні рівня фаховості; дієюментального чинника (комплекс національної меншовартості, престижу мови всуспільстві); втратою інтересу до читання художньої, публіцистичної танауково-популярної літератури; недосконалим мовленням усних і писемних ЗМІ;зниженням якості друкованої продукції; низьким рівнем побутового спілкування всуспільстві; некомпетентністю і байдужим ставленням до свого мовлення публічнихлюдей (політиків, посадовців, журналістів та ін.); бідністю, посередністю йнедосконалістю мови реклами.
Аналіз філософських, психологічних,соціолінгвістичних засад риторичної освіти поглибимо, розглядаючи категорії“учитель” і “учень” як учасники риторичного дискурсу.
1.2 Учитель іучні як творці й учасники риторичного дискурсу освіти
Основні засади риторичної освітизабезпечують ефективне вивчення риторики в навчальному закладі, основою якої єриторичний дискурс. Ціннісними орієнтирами риторичного дискурсу вважаютьособистість педагога й учнів як безпосередніх його творців і учасників. Дискурсвзаємопов’язаний з мовленнєвим актом: перший є продуктом діяльності другого.Для розуміння проблеми риторичного дискурсу, маємо розглянути сутність терміну“дискурс”.
У сучасній лінгвістичній науці термін“дискурс” сприймається неоднозначно: як тотожне чи синонімічне до понять“текст”, “висловлювання”, “мовлення”, або як окремий термін, над уточненнямзмісту якого й нині працюють учені. Українська енциклопедія наводить три йогозначення:
1) одиниця спілкування, більша заречення, в якій наявні міжреченнєві зв’язки, що забезпечують цілісність ізв’язність висловлювання, логіку розгортання думки;
2) висловлення як безпосередня мовнадіяльність, що реалізується у конкретній життєвій ситуації, у певній форміспілкування, поведінки, міміки, жестів, настрою мовця, а також у характернихсоціокультурних, психолінгвальних умовах, коли на перший план виступаєсоціальна роль мови;
3) текст (письмовий і усний), об’єднанийнаскрізною ідеєю, одним мотивом; розглядається у широкому контексті йоготворення і сприймання, тобто відбиває національно-культурні, соціальні,психічні умови авторської мовотворчості [39, с.142].
За лінгвістичним енциклопедичнимсловником, дискурс – це “1) зв’язний текст у сукупності з екстралінгвістичними –прагматичними, соціокультурними, психологічними та ін. факторами; 2) текст,взятий у подвійному аспекті; 3) мовлення, що розглядається як цілеспрямованасоціальна дія, як компонент, що бере участь у взаємодії людей і механізмів їхсвідомості (когнітивних процесах) [13, с.136-137]”.
На думку А.К. Михальської, дискурс – “найважливішийскладник мовленнєвої події, процес мовленнєвої поведінки, мовленнєвий іневербальний обмін, що відбувається в мовленнєвій ситуації”. Розуміючи цейтермін як багаторівневий процес, дослідниця виділяє такі його складники: 1)вербальна (словесна) поведінка; 2) акустична поведінка (гучність, висота тону,інтонування, темп, паузування, ритм); 3) кінетична поведінка (жести, міміка,поза); 4) просторова поведінка (проксеміка, знакове використання простору умовленнєвому спілкуванні) [18, с.51].
Аналіз літературних джерел засвідчив, щов сучасній науці немає загальноприйнятого визначення поняття “дискурс”.Найчастіше ключовими словами тлумачення є “зв’язний текст”, “текст”,“мовлення”, “процес”, “ситуація”, “комунікативна подія”, “стиль, підмова”,“зв’язне мовлення”, “комунікативна діяльність” тощо.
Творцями риторичного дискурсу узагальноосвітньому навчальному закладі виступають учитель і учні. Сучаснадидактика і психологія розглядає учня як активного суб’єкта риторичногодискурсу, з яким учителеві необхідно будувати стосунки на принципахтолерантності, референтності та з урахуванням важливих соціальних настанов.Прийнятною вважаємо тричленну структуру мовленнєвої комунікації в риторичномудискурсі: 1) мовленнєвий портрет учителя; 2) текст (як процес і результат); 3)мовленнєвий портрет учня.
Особистість учителя у дослідженнірозглядаємо спільно з особистістю мовця, оратора, яку сприймаємо як “сукупністьіндивідуальних якостей оратора (розуму, ерудиції, дару слова, методичноїмайстерності, етичних принципів тощо), що значною мірою визначають реакціюслухачів і дієвість виступу в цілому [11, с.181-182]”.
Поняття “мовець” багатогранне іпередбачає у своїй структурі наявність таких факторів, як комунікативнанастанова; знання предмета обговорення; володіння комунікативними навичками;наявність вираженого ставлення до самого себе (тобто самооцінки); ставлення дослухачів і предмета виступу; здатність навіювати слухачам довіру; психологічнастійкість. Поняття “мовець” нероздільно пов’язано з поняттям “риторичнаособистість”.
Спробу тлумачення терміна знаходимо у М.Хлєбникової, яка під риторичною особистістю розуміє “особистість, що активно йрезультативно (конструктивно) реалізує себе в реальних комунікативних актах,успішно вибирає і здійснює ті чи інші (залежно від конситуації) стратегії,мовленнєповедінкові тактики і засоби досягнення прагматичного ефекту (мети) [41,с.435]”. Погоджуємося з думкою автора, що риторична особистість – це наступнийступінь реалізації мовленнєвої (комунікативної) особистості. Отже, риторичнаособистість – це особистість, яка не тільки демонструє високийкультурно-комунікативний рівень соціалізації, а й особистість впливова.
Окремої уваги вчених заслуговує психологічнакультура вчителя як оратора, як творця риторичного дискурсу. Вона полягає удотриманні вимог, що висуваються психологією до змісту, форми виступу,особистості оратора і особливостей аудиторії. Тобто, психологічна культураоратора – це єдність знань, що відображають закономірності психологічноїдіяльності людини і вміння застосовувати ці знання у конкретних умовах роботи злюдьми.
Ефективний риторичний дискурс неможливийбез вияву педагогічного такту з боку вчителя. Поняття педагогічного такту означаєне тільки високу і всебічну загальну й методичну освіченість учителя, але івміння домогтися, щоб кожне його слово дійшло до учнів, було повністюсприйняте, пережите і засвоєне.
З педагогічним тактом нерозривнопов’язана педагогічна техніка, репрезентована системою емоційно виразнихзасобів, що забезпечують технологію педагогічної діяльності й найповніший проявпедагогічного потенціалу вчителя; техніка мовлення, від якої залежитьсвоєрідність, мелодійність, чіткість, зовнішня і внутрішня структура думки абопочуття. Варто постійно вдосконалювати власне дихання, розвивати властивостіголосу (тембр, силу, звучність, темп, діапазон, рухливість), вчитися правильноінтонувати текст.
Успіх педагогічного спілкуванняпов’язують з настроєм аудиторії та вмінням оратора правильно його оцінити,рівнем розвитку уяви, що дає змогу вчителеві прогнозувати результати своєїдіяльності, подивитися на себе з позиції іншої людини, передбачитибагатоваріантність ситуації тощо.З огляду на зазначені вище складники успішногоспілкування цілком логічним видається виділення трьох чинників ефективногоспілкування: надійність комунікатора, зрозумілість його повідомлення іврахування зворотних зв’язків.
Не менш важливим є ще один бікриторичної підготовки і мети риторичного дискурсу: виховання не тільки гарногооратора, а й свідомого слухача. Практика підтверджує, що невміння й небажанняслухати та аналізувати мовлення іншого часто призводить до непорозуміння міжучасниками спілкування. Уміння слухати є необхідною умовою правильного розумінняпозиції партнера, правильної оцінки розбіжностей, запорукою ефективності йрезультативності процесу спілкування; формування самооцінки людини; послабленнядієвості стресу й психологічної напруги; зниження рівня емоційного збудження;породження щирого інтересу; відчуття надійності; розвитку в людини почуттявпевненості в собі.
Для поліпшення слухання і налагодженняконтакту у процесі спілкування “іти в ногу” з мовцем, не перебивати його; датимовцеві зрозуміти зацікавлення слухача і намір стати активним партнером вобміні інформацією; надихати мовця на продовження бесіди; використовуватиможливості діалогу, щоб продемонструвати ваше розуміння думки і почуттів мовця,підказки (запитання), щоб стимулювати у мовця бажання обговорити проблемудетальніше.
Л. Туміна розмежовує функції слуханнявчителя й учнів. На її думку, вчитель слухає, щоб дізнатися, наскільки школяріусвідомили й засвоїли інформацію; визначити правильність виконання учнемзавдання практичного характеру; відповісти на запитання, що виникли в учнів підчас виконання певних навчальних завдань, у процесі усвідомлення окремих фактіві явищ. Відповідно слухання у професійній діяльності вчителя (у ситуації уроку)реалізується насамперед пізнавальною (слухаю, щоб дізнатися) і реактивною (слухаю,тому що мене запитують) функціями; регулятивна функція слухання (слухаю, щобуміти) трансформується в управлінську (слухаю, щоб навчити). Учень у ситуаціїуроку реалізує всі названі функції (пізнавальну, регулятивну, естетичну,реагувальну, реактивну) і слухає, щоб дізнатися (пізнавальна функція), щобнавчитися щось робити (регулятивна) щоб одержати естетичне задоволення, якщотаке завдання ставиться у процесі навчання; слухає у ході опитування, вситуації, що відображає особливості його поведінки на уроці (реактивна функція)тощо [38, с.140].
Таким чином, професійне слухання вчителя– більш складне вміння, ніж слухання представників інших мовленнєвих професій;знання його особливостей убезпечить майбутнього вчителя від багатьох помилковихдій і вчинків. Усвідомлення цих знань важливе і для студентів, тому що в цьомувіці знаходить найповніше вираження лінія комунікативно особистісного розвиткута лінія розвитку психічних пізнавальних процесів.
Нами було з’ясовано, що риторичнийдискурс є одним із найважливіших для здійснення ефективної навчальноїдіяльності. Урахування зазначених вище параметрів і характеристик сприяєвзаєморозумінню учасників навчального процесу, налагодженню ефективногоспілкування, активного зворотного зв’язку, успішній реалізації навчально-виховнихцілей.
1.3 Роль імісце риторичної компетенції у системі професійних компетенцій учителя
Ми з’ясували, що учитель є одним ізтворців риторичного дискурсу і його керівником, тому педагог має бутипрофесіоналом і майстром своєї справи, а для цього він має володітикомпетенціями. Адже новим концептуальним орієнтиром вважають компетентнісноорієнтований підхід до формування змісту освіти. Однак малодослідженоюзалишається проблема змісту окремих компетенцій, зокрема, риторичної.
Усвідомлення суті й основних напрямівпроблеми ускладнюється неоднозначністю (часто ототожненням) у визначенні тавживанні ключових понять “компетенція” “компетентність”. Аналіз вітчизняної йзарубіжної наукової літератури засвідчує у багатьох підходах відсутність меж, чіткихвідмінностей у поясненні змісту зазначених термінів. Так поняття “компетенція”тлумачиться як “сукупність взаємопов’язаних якостей особистості (знань, умінь,навичок, способів діяльності), необхідних для виконання певного виду діяльності[26]”. Термін “компетентність розуміється як “специфічна здатність, необхіднадля ефективного виконання конкретної дії в конкретній предметній галузі, якаохоплює вузькоспеціальні знання, специфічні предметні навички, способимислення, розуміння відповідальності за власні дії [2]”, Більш зрозумілою йчіткою є позиція В. Краєвського і А. Хуторського, які тлумачать термін“компетентність” у визначеній галузі як володіння відповідними знаннями іздібностями, що дають змогу ефективно діяти в ній. Вчені вводять в обіг поняття“освітні компетенції” як складні узагальнені способи діяльності, що опановуєучень під час навчання, і компетентність як їх наявність і результат набуттякомпетенцій [10].
Вважаємо за доцільне у нашомудослідженні керуватися цією ж логікою, розуміючи поняття “компетентність” якрезультат процесу становлення певних якостей, набуття досвіду, елементами чипередумовою якого є різного роду компетенції.
Компетентна людина вміло добирає ізастосовує найприйнятніші для виконання окреслених завдань стратегії. Такимчином, під компетентністю педагоги розуміють структуровані набори знань, умінь,навичок і ставлень, набуті спеціальним шляхом у процесі навчання, що даєможливість визначати й розв’язувати проблеми, характерні для певної сферидіяльності, незалежно від ситуації. Оскільки йдеться про навчання і розвитокособистості в системі освіти, то одним із очікуваних результатів варто вважатинабуття людиною певного набору компетенцій, необхідних для її діяльності урізних сферах суспільного життя. Отже, розуміючи компетентність якрезультативно-діяльнісну характеристику освіти, спробуємо визначити сутьпрофесійної компетентності вчителя, що є об’єктом дискусій психологів,педагогів, фізіологів, учителів-практиків.
Досі немає єдиного підходу до визначеннясуті цього поняття, а в науковій літературі одночасно вживаються терміни“професійна компетенція” і “професійна компетентність”.
Розглядаючи компетентність як “один зіступенів професіоналізму, що становить основу педагогічної діяльності вчителя”,вчені трактують поняття професійної компетенції вчителя як динамічну,процесуальну сторону його професійної підготовки, характеристику професійногоросту, професійних змін, як мотиваційних, так і діяльнісних [10]. Поняття“професійна компетентність” пояснюють також як сукупність знань і вмінь, щовизначають результативність праці; комплекс знань і професійно важливихособистісних якостей; вектор професіоналізації; єдність теоретичної йпрактичної готовності до праці тощо.
Зауважимо, що професійна компетентністьє багатофакторним явищем і визначається не тільки професійними науковимизнаннями, а й ціннісними орієнтирами спеціаліста, мотивами його діяльності,розумінням ним себе у світі і світу навколо себе, стилем стосунків з людьми,його загальною культурою, здатністю до розвитку свого творчого потенціалу тощо.Тобто педагог повинен не лише досконало знати свій предмет, а й постійноудосконалювати себе, бути духовно багатою особистістю.
Зважаючи на вище зазначене,професійно-педагогічну компетентність учителя розуміємо як інтегративну якістьпедагога, що склалася в процесі навчання і розвинулася в ході професійноїдіяльності, утворилася із системи ключових, загальних і спеціальнихкомпетенцій, які являють собою сукупність професійно значимих властивостей ізабезпечують успішну реалізацію педагогічної діяльності.
На думку дослідників, базовим складникомпрофесійно-педагогічної компетентності має бути система ключових (соціальна,ціннісно-смислова, інформаційна, комунікативна, загальнокультурна, когнітивна)і загальних (мовна, мовленнєва, валеологічна, екологічна) компетенцій.Ключовими прийнято називати компетенції, що дають змогу особистості братиефективну участь у багатьох соціальних сферах і робити якісний внесок урозвиток суспільства й особистого успіху. Узагальнену класифікацію головнихпереліків ключових компетенцій, розподілених за трьома головними блоками(соціальні, мотиваційні та функціональні) пропонує О. Овчарук. До соціальнихкомпетенцій (пов’язаних з оточенням, життям суспільства, соціальною діяльністюособистості) автор відносить здатність до співпраці; вміння розв’язуватипроблеми в різних життєвих ситуаціях; навички взаєморозуміння; активну участь;соціальні й громадянські цінності та вміння; комунікативні навички; мобільність(у різних соціальних умовах); вміння визначати ролі в суспільстві. Середмотиваційних компетенцій називає здатність до навчання; винахідливість; навичкиадаптуватися і бути мобільним; вміння досягати успіху в житті; бажання змінитижиття на краще; інтереси й внутрішню мотивацію; особисті практичні здібності;вміння робити власний вибір і встановлювати особисті цілі тощо. Функціональнікомпетенції пов’язані зі сферою знань, умінням оперувати науковими знаннями іфактичним матеріалом [26].
В умовах модернізації очевидною єнеобхідність створення науково-гуманістичної системи навчання, обов’язковимкомпонентом якої має бути мовленнєва культура, володіння основами успішноїкомунікації, формування комунікативної і риторичної компетенції майбутньоговчителя. У лінгвістичній, психолого-педагогічній, соціологічній літературінемає єдності у визначенні поняття комунікативної компетенції, дискусійнимзалишається питання суті риторичної компетенції. Поряд з терміном“комунікативна компетенція” у науковій сфері вживаються й такі, як“комунікативність”, “комунікативна взаємодія”, “комунікативні вміння” “комунікативнакомпетентність”, “комунікативні якості”, “комунікативні властивостіособистості”, “компетентність у спілкуванні”, або ж поняття “комунікативний” і“риторичний” ототожнюються. На наш погляд, більш виправданим є вживання терміна“комунікативна компетенція” як складника професійної компетентності.
Сучасний підхід до проблеми розвитку йудосконалення комунікативної компетенції дорослих полягає в тому, що навчаннярозглядається як саморозвиток і самовдосконалення на основі власних дій, адіагностика компетентності повинна стати самодіагностикою, самоаналізом. Процесудосконалення комунікативної компетенції дослідники розглядають як невід’ємнийскладник загального розвитку особистості.
Специфічною особистісною якістю вчителяу структурі комунікативної компетенції є педагогічна комунікабельність, щопередбачає знання основ загальної й галузевої риторик, специфіки професійногоспілкування, норм мовленнєвої поведінки, від яких залежить результативність таефективність розв’язання важливих професійних завдань. Оскільки завданняпедагогічної діяльності вирішуються безпосередньо у процесі спілкування,комунікативним лідером якого є вчитель, доцільно говорити про комунікативнийаспект іміджу.
Зазначене вище підтверджує тезу пронеобхідність посилення уваги до вивчення правил риторичної поведінки. Поведінкамовця повинна бути риторично грамотною на всіх етапах спілкування (відпідготовки до релаксації). Ознакою риторично грамотної поведінки оратора вважаємоформування мовленнєвого іміджу, що відповідав би поставленим цілям іособистісному іміджу мовця, гармоніював з його візуальним образом,психологічними й інтелектуальними особливостями.
Тому необхідність уведення риторичноїкомпетенції до складу професійно важливих для спеціалістів сфери підвищеноїмовленнєвої відповідальності очевидна. Поняття риторичної компетенціїрозглядають як “сукупність знань і вмінь, що забезпечують ефективну комунікаціюв професійній, міжособистісній, публічній сферах ”, як “усвідомлене імотивоване використання риторичних засобів носіями вищого типу мовленнєвоїкультури з опорою на поєднання їхніх інтелектуальних, духовних, моральнихякостей, що забезпечують як силу переконання емоційного впливу на адресата, такі можливість виразити особливості своєї особистості, створити неповторний образоратора [11]”.
На думку Л. Горобець, “мовна ілінгвістична компетенції є базовими при формуванні комунікативної компетенції,а риторична компетенція – її складником. Якщо комунікативна компетенція – цездатність і реальна готовність до спілкування адекватно цілям, сферам іситуаціям, готовність до мовленнєвої взаємодії і взаєморозуміння, то риторичнакомпетенція – здатність усвідомлено створювати, виголошувати і рефлексуватиавторсько-адресний текст мовленнєвого/риторичного жанру відповідно до мети іситуації публічного мовлення. Це вищий рівень комунікативної компетенції [6]”.Особливості риторичної компетенції дослідниця визначає таким чином: “вона ширшаза риторичні знання, оскільки містить й історію риторики, і зв'язок мови ікультури, і духовний світ особистості, і жанрово-стилістичні особливостітекстів як продуктів мовленнєвої діяльності, і їх функціонування [6, с.18]”. Структуруриторичної компетенції Л. Горобець подає у вигляді ієрархії трьох основнихкомпонентів: усвідомленого вибору комунікативної мети і стратегій, щореалізуються через комунікативно-риторичні тактики й визначаютьсякомунікативною ситуацією; адекватного синтезу мовлення як цілого тексту;володіння арсеналом жанрово-стилістичних засобів.
Отже, змістовими складниками риторичноїкомпетенції вважаємо знання риторичних законів, стратегій і тактик, риторичнихможливостей мовних засобів і закономірностей вживання їх у мовленні; володінняриторичними вміннями; громадянський (патріотичний) світогляд, що формуєтьсясім’єю, соціальним, природно-мовним і штучним середовищем; рефлексію; головнунастанову особистості – готовність до певної активності.
Для характеристики способів реалізаціїриторичної компетенції вчені пропонують термін “риторема” як риторична одиницядискурсу, що має свій зміст, форму прояву і орієнтована на досягненнямаксимального риторичного ефекту. Основними риторемами сучасного публічногодискурсу вчений називає риторему розмовності та ритореми риторичнихуніверсалій, що сприяють зосередженню уваги на найбільш виразних мовних засобахпублічного дискурсу, глибшому розумінню законів їх функціонування, розвиткунавичок використання в публічній комунікації [6].
Отже, на ефективність педагогічноїдіяльності впливають не тільки особистісні якості та здібності вчителя, а йрівень володіння ним професійними компетентностями. Нами було з’ясовано, щориторична компетенція в галузі освіти має бути основою професійноїкомпетентності, адже спеціаліст зі сформованою риторичною компетенцією легкоорієнтується у різних ситуаціях повсякденного, ділового, зокрема професійногоспілкування.
РОЗДІЛ 2. ИТОРИКА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ УЗАГАЛЬНООСВІТНЬОМУ І ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ
2.1 З історіїриторики як навчальної дисципліни
Риторична компетенція набувається прививченні студентами риторичних дисциплін. Тому підвищується роль риторики яклінгвопедагогічної дисципліни, яка поглиблює професійно значущі знання і вміннястудентів, розширює змістову сторону їх мовленнєвої культури, привчаєдотримуватися етичних норм у мовленнєвій діяльності. На важливість викладанняриторики вказує і те, що на сучасному етапі розвитку суспільства система освітипотребує високоосвічених спеціалістів, які не лише мають гарні знання, але йвміють їх презентувати, застосувати на практиці. Для цього майбутні педагогимають володіти ораторським мистецтвом, тобто вміти красномовно говорити. Убагатьох вищих навчальних закладах, старших класах гімназій, ліцеїв,загальноосвітніх шкіл вводиться курс риторики. Але це не означає, що викладанняриторики в Україні лише починається. Правильніше сказати, що воновідновлюється. Адже здавна в системі української освіти риторика була однією зосновних гуманітарних дисциплін, про що йтиметься пізніше. На сучасному етапіриторична підготовка студентів відбувається в основному у педагогічних закладахосвіти. Щоб зрозуміти особливості сучасного стану викладання риторики, виявитидоцільність риторичної підготовки та її місце у системі наук, доцільно, на нашудумку, звернутися до історії ораторського мистецтва як навчальної дисципліни.
Свій початок риторика як навчальнадисципліна бере у Стародавній Греції, коли у суспільстві виникає потреба украсномовстві, а отже й зростає попит на риторів-учителів красномовства та нариторичні школи. Особливо у ті часи цінували тих, хто вміє себе захищати, добреговорити, гідно триматися перед публікою. Першим з великих ораторів Афін бувПерікл, який керував Афінами впродовж 40 років, завдяки хисту красномовства.
Проте риторика починається не стільки зсамого красномовства, як з того періоду, коли настає усвідомлення, щоораторському мистецтву можна і треба вчитися. Риторикою починають займатисяфілософи-софісти (вчителі майстерності). Вважають, що риторика зародилася вСицилії, де поет Емпедокл очолив демократичний рух проти тиранів, виступав уролі судового оратора. Його послідовниками були Корак, Лісій і Горгій. Кораквідкрив школу, у якій підготував хрестоматію зразків, які можна вставляти впромову. Його учень Лісій продовжив цю ідею і створив теоретичний посібниктехне, в якому були поради щодо побудови промови. Сам оратор написав понад 400промов, з яких збереглося кілька десятків. Учень Горгія Ісократ був майстромурочистих, святкових промов. Він відкрив у Афінах школу красномовства (392 р.до н.е.). Працював у ній майже 40 років, розробляв техніку красномовства, дбавпро образне оформлення промов. Його школа була першим навчальним закладом, якийготував висококваліфікованих ораторів – професіоналів, політиків. Тут вивчалосяправо, політика, філософія, мистецтво[15].
Проти вчення софістів уперше виступивСократ, який зайняв почесне місце в історії ораторського мистецтва. Свої бесідивін будував у формі запитань і відповідей. Його вважали наймудрішою людиною,але він говорив про себе: ”Я знаю, що нічого не знаю”. Зі спогадів сучасниківвідомо, що оратор був бідним, не мав взуття, ходив босим, носив бідняцькийодяг, але гроші за навчання не брав. Платний учитель нагадував йому продажнужінку, яка зобов’язана дарувати кохання тому, хто заплатив. Сократ не хотів витрачатичас на платних учнів, він проводив бесіди лише з тими, у кого “працювала” душаі розум.
Основним методом навчання у римськихриторичних школах було заучування кращих промов видатних грецьких та римськихораторів та декламація їх. Навчальні посібники теж являли собою збірникидекламацій (тексти зразків з техніки риторики) та риторичні задачники зрізноманітними завданнями з побудови промов.
У Середні віки риторика була знаряддям церкви,однак з появою університетів започатковується університетське красномовство, всеж засноване на релігійних догмах. Лекції не були схожими на сучасні і набуваливигляду коментованого читання церковних книжок, яких у той час бракувало іширокій студентській аудиторії вони були не доступними. Пізніше в університетахпочинають викладати “7 вільних мистецтв”, до яких входила і риторика, якувивчали на молодшому факультеті разом з читанням і письмом.
В Україні риторика як навчальнадисципліна здобула свого розквіту у стінах Києво-Могилянській академії,навчальний курс у якій тривав 12 років. На 6 році навчання студенти вчилисястворювати і проголошувати промови, захоплювати і переконувати слухача живимсловом, пізнавали секрети красномовства.
Професори академії вважали, що завдякикрасномовству людина, навіть незнатна за походженням, може прославитися ідосягти найвищих почестей. Риторичні курси у цьому закладі сповнені практичнихрекомендацій, як складати різноманітні промови, дають величезну кількістьдопоміжного матеріалу, зокрема збірок промов, призначених для студентів з метоюнаслідування. Риторики вчать складати промови посольські (для послів),прощальні (для студентів, які прощаються з батьками перед від’їздом за кордондля навчання), і зустрічні (виголошують після повернення з навчання). Даютьсяпрактичні настанови: як славити воїнів, героїв, козаків, полководців, царя,короля, суддю, виночерпія і т. д., що слід говорити на похоронах лицарів,воїнів, а також при врученні подарунків; як прощатися з другом; як вітатиначальника, гостя, царя; як дякувати за добродійство тощо.
Особлива увага приділялася творчимроботам різних жанрів і диспутам. За гарно виконану роботу студенти моглиодержати свічку, шапку, сорочку, хліб тощо. Риторика поряд з вертепними драмамибула улюбленим предметом учнів, тому що вона подавала різні готові зразкивисокомовних речень, порівнянь, прикладів з історії та ін… Використовуючи цейматеріал, оратор міг без великих зусиль скласти промову на визначену тему.
Кожний ритор читав свійнавчальний курс, який складався з теоретичної частини (лекції, трактати) іпрактичної (диспутації, діалоги). Кажуть, що в архівах академії збереглося 183таких рукописних риторик. Основу їх склали давньогрецька і давньоримськариторики, візантійські гомілетики (церковне проповідництво Василя Великого,Іоанна Златоуста, Григорія Богослова), західноєвропейська риторикасередньовіччя, епохи Відродження, французька, іспанська, польська риторики зпомітним впливом барокової культури[15].
Найбільшим майстромриторичного красномовства Києво-Могилянської академії вважали ФеофанаПрокоповича, випускника академії, а пізніше її ректора, який залишив значнуриторичну спадщину. Однією з найяскравіших праць є “ Про риторичне мистецтво ”,у якій він звертається до української молоді: “ Молоді оратори! Поступивши дошколи красномовства, знайте, що ви прагнете до такої почесної справи, яка самапо собі справді корисна, що її належить викладати не лише для вашого добра, а йна благо релігії і Батьківщини… Бо це є та цариця душ, княгиня мистецтв, якувсі вибирають з уваги на її достоїнство, численні бажають з огляду на їїкористь…[1]”.
Стефан Яворський такожбув викладачем риторики у Києво-Могилянській академії, його перу належитьпідручник з риторики “Риторична рука” в якій він виклав теоретичні засадириторики стосовно п’яти її розділів (п’яти пальців “риторичної руки”):інтенція, диспозиція, елокуція, меморія, акція. У автора – це, відповідно,винахід, розміщення, вітійство (тропи і фігури), пам'ять і виголошення[31].
Найдавнішим відомим підручником,складеним українським автором, за яким читалася риторика в Києво-Могилянськійакадемії, був курс професора Йосифа Кононовича-Горбацького, прочитаний ним у1635 р. Написано його латинською мовою за зразком твору римського філософа,письменника й оратора І ст. до н. е. Марка Тулія Ціцерона “Поділи ораторські”.У своєму курсі риторики Й. Кононович-Горбацький на перше місце ставить неформу, а зміст: практичність промови, здатність її автора відгукнутись наактуальні проблеми сучасності. В основу теорії красномовства Й.Кононович-Горбацький кладе ораторську практику, обґрунтовуючи свою думкуцитатою з Ціцерона про те, що не красномовство народилося з теорії, а теорія зкрасномовства. Першочерговою метою оратора автор вважає вміння переконувати.При цьому оратор повинен викликати довір'я слухачів і схвилювати їх, тобтовплинути на розум і почуття. Багато місця відводить учений питанню, чи потрібнаораторові майстерність. На його думку, найбільшого ефекту може досягти тойоратор, у якого природні здібності поєднуються з умінням, набутим у процесі навчанняй практики, тобто з майстерністю[15].
Шкільні вправи тих часів, що дійшли донаших днів, є свідченням того, як на уроках з риторики вчили працювати надсловом. Вправи, пропоновані учням, підтверджують думку про те, що кожне слово,вжите в новому реченні, виявляє нові нюанси значення.
Викладається риторика на високому рівніі у Переяславській академії. З 1645р. у Переяславський колегії почав діяти класпоетики, у якому вихованці поглиблювали свої знання з класичних мов ідопоміжних наук, але насамперед засвоювали поетичну стилістику високої латини,готуючись до класу риторики. Ще у цьому класі, на четвертому році навчання,учні вже самі бралися за перо для написання власних творів, промов та віршів.
Викладання риторики розпочиналось ще вдругому півріччі класу поетики і продовжувалось у класі риторики, який буловідкрито у 1646 р. У цьому вищому гуманістичному класі учні продовжувалививчення латини і грецької мови, опановували красномовство, тренувались унаписанні епіграм, епітафій, од, елегій, промов і поем. Спочатку студентизасвоювали теоретичний матеріал, потім розглядали приклади з теми у творахдавніх авторів й отримували практичні рекомендації до застосування правил. Вониповинні були вправно писати твори з найрізноманітніших приводів: до дня ангела,дня народження, з нагоди отримання уряду, вираження співчуття, на похорон тощо.
Важливе значення має рукописний збірниккурсів з поетики, риторики і синтаксису, прочитаних тут в 1742-1743 рр.викладачем Пилипом Гошкевичем. Судячи з рукописного збірника, поетику іриторику в Переяславському колегіумі читали протягом одного року. До курсупоетики прилягає риторика, виклад якої Пилип Гошкевич розпочинає зхарактеристики вітальних орацій, що були надзвичайно популярним жанром у першійполовині XVIII ст. Переяславська риторика містить розділ, який називається“Запас слів і допоміжних засобів, необхідних для створення героїчних од, підбірна кожну букву алфавіту образів”. Підбір проведено на матеріалі про давньогрецькихта римських філософів — Демосфен, Сенека; поетів і письменників — Гомер,Геродот, Горацій; полководців — Олександр Македонський, Катіліна, Тулій. Переяславськийколегіум мав програму, зокрема, з поетики й риторики, на рівні кращих зразківтого часу[27].
У подальшому розвиток риторики як навчальноїдисципліни пригнічується у зв’язку з політичними та соціальними умовами, атакож нівелюванням української мови.
У ΧΧ ст. сили набираєакадемічне красномовство в Україні, хоча й не рідною мовою. Визначнимипрофесорами-лекторами були М. Максимович, перший ректор Київськогоуніверситету, та В.Антонович, професор цього ж університету, голова Історичноготовариства Нестора-Літописця. Відомим вченим-лектором і публіцистом був М.Драгоманов, громадський діяч, один з батьків української національної ідеї. Вінчитав лекції в гімназії, Київському та Софійському університетах, був одним іззасновників вчительських курсів для українських народних шкіл, ініціаторомстворення україномовних підручників.
Зі стабілізацією суспільного життя удругій половині XX ст. постає дедалі більша потреба в риториці не в самій лишеУкраїні. Проте XX ст. нічого суттєвого в цій галузі не створило, видавалисятільки посібники, написані згідно з канонами античної риторики. Риторику булотрактовано як беззмістовну пишноту вислову, її перестають викладати у вузах ішколах; у філологічній освіті вона поглинається почасти теорією літератури(наприклад, вчення про стилістичні фігури стає частиною поетики поруч з вченнямпро тропи). Дослідники вважають, що це була криза риторики як науки і як навчальноїдисципліни. Якщо в окремих вишах колишнього Радянського Союзу риторику й читалистудентам, то тільки з ініціативи викладачів-ентузіастів на рівні спецкурсів.
Що ж до викладання риторики в ЗахіднійЄвропі чи у США, то тут воно поновилося з кінця 50-х років. А з появою такихшкіл, як група “µ” (“Мю”) у Бельгії та Франції, риторику взагалі почали вважатиодним із найцікавіших, найактуальніших і найперспективніших напрямівфункціонально-комунікативного підходу до вивчення мови.
Сучасний процес розвитку риторики якнавчальної дисципліни пов'язаний з процесами, що відбуваються у системі освітивзагалі. Болонський процес, до норм якого інтегрується вітчизняний освітнійпростір, передбачає перевірку знань учнів і студентів головним чином шляхомнаписання тестів та модулів, це може стати причиною того, що через кілька роківмолоде покоління не вмітиме аргументовано висловлювати свою думку, не кажучивже про вміння публічно виступати і переконувати. Складаються сприятливі умовидля того, щоб, наприклад, студентами філологічного факультету (а це — майбутнівчителі) ставали “німі” люди, які чудово виконуватимуть письмові завдання, алеаж ніяк не зможуть бути комунікативно компетентними вчителями рідної чиіноземної мови. Інтенсивне впровадження риторики в навчальні програми всіхрівнів освіти, безперечно, повинно бути. Цьому сприяють зміни, які відбуваютьсяв сучасному мовознавстві. В останні десятиліття в науці про мову стався певнийзлам. Мову перестали вивчати як виключно інструмент чи засіб обміну інформацією.Тому що насправді комунікація — це не просто передавання інформації відадресанта до адресата, від мовця до слухача, від автора до читача. Це — впливна душу, почуття і розум особистості. Риторика з напівсхоластичної науки пропишне мовлення (так її витлумачували в середньовіччі) стає наукою про ефективнеспілкування у всіх можливих життєвих комунікаціях.
Можемо зробити висновок, що у різні часибуло неоднакове ставлення до риторики як навчальної дисципліни. Цінували її уДавній Греції за те, що вона була основним інструментом вирішення суспільних тасудових суперечок. Розквіту набуває ця дисципліна у стінах Києво-Могилянськоїакадемії та Переяславського колегіуму. У XIX-XX ст. риторика як самостійнадисципліна майже не розвивається, вона або взагалі не викладається або входитьдо складу інших дисциплін. На сучасному етапі розвитку освіти риторику включенодо навчальних програм не лише вищих навчальних закладів, а й загальноосвітніхнавчальних закладів. Хоча системне викладання риторики майже не притаманне.
2.2 Станнавчально-методичного забезпечення з риторики в загальноосвітньому закладі
Сучасний процес розвитку риторики якнавчальної дисципліни пов'язаний з процесами, що відбуваються у системі освітивзагалі. Потрібно відмітити те, що на даному етапі розвитку освіти помітнізрушення в бік “риторизації” навчання. Але риторика як дисципліна так і незнайшла місце серед навчальних предметів, її не введено до програм, на відмінувід сусідньої Росії, де риторику вивчають в школі, і розроблений комплекс підручниківдля 1-11 класів (автор Т.А.Ладиженська) [45]. Загальна мета дисципліни –навчання успішному спілкуванню. У зміст шкільної риторики у Росії включено: 1)понятійний апарат (комунікативна ситуація, види спілкування, мовні жанри, їхструктурні і стильові особливості і т.д.); 2) інструментальні знання проспособи діяльності (типи інструкцій, практичних рекомендацій і т.д.); 3) умінняспілкуватися (аналізувати і оцінювати спілкування, реалізувати мовний жанр успіввідношенні з ситуацією спілкування, у тому числі з комунікативною задачею,характеристиками адресата і т.д.); 4) морально-риторичні ідеї (відповідальністьза вимовлене слово, важливість володіння словом у сучасному світі і т.д.).
В Україні у зв’язку з тим, що риторикуяк окремий навчальний предмет у школі не вивчають, не існує і підручників зораторського мистецтва як таких. Є окремі авторські підручники для деякихкласів. Проаналізувавши програму з української мови [30], ми з’ясували, що елементиораторського мистецтва учні вивчають паралельно з отриманням знань з мови.Наприклад, у 5 класі учні мають удосконалювати вміння складати й поліпшувативисловлювання на основі використання власного досвіду, вміти лаконічноформулювати теми усних і письмових висловлювань, переказувати своїми словамисприйняту інформацію, використовуючи у висновку прислів’я і приказки, давативизначення понять, складати висловлювання типу опису і розповіді, а такождіалоги, застосовуючи риторичні засоби для привернення уваги до адресатаповідомлення та ін. У 6 класі учням пропонується будувати власні висловлюванняна певну тему з використанням вставних слів, однорідних членів речення,розуміти роль прикметників-епітетів у розкритті задуму висловлювання та ін.Семикласники мають, наприклад, складати висловлювання у художньому стилі здієсловами у 2 ос. однини; зразки ділових паперів (інструкція) з дієсловами у 3особі множини, вміти використовувати прийменник в мовленні для відтворення логічнихзв’язків, використовувати вигуки для надання висловлюванню експресії івиразності та ін.У8 класі діти мають навчитися використовувати ключові слова для підготовкиусного висловлювання, вміти застосовувати морфологічні і синтаксичні засобипривернення уваги слухачів та вираження особистого ставлення до висловлюваногота ін… У 9 класі учні мають вміти використовувати цитування, уособлення яквиражальні засоби усного і писемного мовлення, застосовувати безсполучниковіскладні речення у висловлюваннях розмовного, публіцистичного і художньогостилів та ін… У 10 класі учні мають самостійно обирати тему бесіди, визначатиїї зміст, добирати цікаві, переконливі аргументи на захист своїє позиції, утому числі і з власного життєвого досвіду, використовувати формули мовленнєвогоетикету, висловлює особисту позицію щодо теми, яка обговорюється, готує івиголошує виступи на зборах і семінарах. У 11 класі учні повинні знати вимогидо гарного мовлення, їх основні ознаки, визначати мовлення правильне ікомунікативно доцільне, складати власні, усні, письмові висловлювання різнихстилів, типів і жанрів мовлення, складати і розігрувати діалог відповідно дозапропонованої ситуації, діалог-обмін думками, враженнями, самостійно визначатитему діалогу і його зміст. Вивчення мови у 12 класі повністю побудоване у русліриторики, подані такі теми, наприклад, “Загальні відомості по виникнення ірозвиток риторики як мистецтва красномовства”, “Ораторське мистецтвоСтародавнього світу”, “Види красномовства”, “Публічний монолог і публічнийдіалог”, “Полемічний діалог”, “Дискусія”, “Виступ з ораторською промовою”, “Основніспособи виступу”, “Використання прийомів встановлення і збереження контакту заудиторією”, “Особливості колективного виступу” та ін… Тобто учні отримують нелише знання про риторику як науку, але вчаться гарно виступати перед публікою,переконувати, зацікавлювати аудиторію, і, звичайно, мати виразне, правильнемовлення.
Проаналізувавши програму для профільногонавчання учнів ЗНЗ з української мови (10-11 класи) [40], також помітили, щориториці увага приділяється. Для розгляду в 11 класі учням запропонованінаступні блоки з риторики: “Лінгвістична риторика” (8 год.), під час вивченняякого учні отримують знання про риторику як науку, її роль у професійнійдіяльності, основні поняття риторики; “З історії риторики й ораторськогомистецтва” (4 год.), де розглядаються риторика Давньої Греції, Риму, вітчизнянариторика, розвиток риторичних традицій в Україні; “Основи ораторськогомистецтва” (8 год.), де вивчаються види красномовства (академічне, ділове,судове, духовне, соціально-побутове), театральна і педагогічна риторика, видиораторського мистецтва за метою висловлення. Тобто на рівні школи подаютьсялише основи знань з риторики. Але нашою метою є все ж розгляд підручників, якіпропонуються з риторики для загальноосвітнього навчального закладу, адже про те,що дитяча риторика повинна зайнята своє чільне місце у системі навчальнихдисциплін вказує той факт, що 1877 року вийшла “ Дитяча риторика, чиРозсудливий вітія до користь і вживання юнацтва сочинённый”. У назві книжкиточно відбитий її адресат: діти, юнацтво. Адресатно – орієнтований підручникриторики отримав поширення у Росії.
Доцільно розпочати розгляд наявнихпідручників із навчальних посібників з риторики для початкової школи, адже цейнавчальний предмет запропонований як курс за вибором для загальноосвітніхнавчальних закладів, для нього створена і відповідна програма [20] і підручники(автори В. Науменко, М.Захарійчук).На початку посібника (“Риторика 1 кл.” ) [21] подані мовні позначення, якібудуть супроводжувати учня протягом кожного заняття: Риторинка, хлопчик із мікрофоном,хлопчик у навушниках.
На першій сторінці першокласниківзустрічає велична Риторика в образі красивої мудрої жінки в античному одязі зісвитками в руках, на яких різними мовами написані висловлювання (українською,англійською, німецькою, латинською), “говори красиво, щиро, мудро”. Цим авторипосібника хотіли підкреслити думку, що риторика – давня наука, яка об'єднує всінароди й потрібна в усі часи.
Наступний розворот знайомить учнів зголовними героями, які допомагатимуть дітям засвоювати матеріал: Риторинка йторба Ляпа. Риторинка дає поради, як спілкуватися. Вона одягнена в плаття увигляді лілії. Лілія, як відомо, символ краси й красномовства. Отже, усі порадиРиторинки дитина буде намагатися сприйняти серцем і розумом, використовуватимеїх у житті. З торбою Ляпою діти знайомляться, прослухавши казку. Чільне місцена сторінках посібника відведено артикуляційним вправам, які бажано проводитина початку уроку. Вони спрямовуються на розвиток мовленнєвого апарату, дикції,дихання.
Особливим потенціалом “Риторика” для 2класу [22] є взаємодія, якаспрямована на взаєморозуміння партнерів, тому запропоновані наступні теми:“Теплі слова”, “Прощання”, “Зустріч”, “Розмова по телефону”, “Звертання”,“Ввічлива відмова”, “Компліменти”, “Усмішка”, “Слова подяки”, “Переконання”,“Встановлення контакту”, “Гідність” та інші. На сторінках “Риторики” (3 кл.)[23]подається короткий теоретичний матеріал, який включає різноманітні поради,висловлювання, схеми, визначення понять. Для кращого усвідомлення теоретичногоматеріалу, він вкладений в уста помічників, а саме: Риторинки – мешканки країниКрасного спілкування. Вона любить розповідати про все, що знає з історії ікультури спілкування; Курсарик – мешканець Комп'ютерної країни. Він із задоволеннямрозповідає, що відбувається в інших країнах: як там спілкуються, які існуютьправила спілкування. Вірус — розбишака, який заважає спілкуванню інших героїв.Він радіє, коли щось не виходить і боїться тільки Антивіруса. Останній суворостоїть на сторожі чистоти мовлення і веде непримиренну боротьбу з Вірусом.Навчальний зміст “Риторики” (3 кл.) розширений такими темами як: “Мовленнєвіролі”, “Шляхетність”, “Мовчання”, “Тон, інтонація”, “Погляд, очі”, “Пауза”,“Постава”, “Візитка”, “Етикет у мережі інтернет”, “Листування”. Окремий розділ“Будова тексту. Оформлення думки” пропонує теми “Текст-опис”,“Текст-розповідь”, “Текст-міркування”. У посібнику для 4 класу [24] основнаувага приділена формуванню умінь ефективного спілкування в повсякденному житті,початкових умінь будувати і виголошувати публічні виступи. Для ефективногоспілкування його учасники повинні звертати увагу на особистість мовця. Томурозроблений розділ, який включає теми: тактовність – тонка річ, як проявитивихованість, гарні манери, навчитися взаєморозумінню, бути впевненим у собі,привернути до себе увагу, чи критикувати (коректна і некоректна критика). Якщодля початкової школи є хоч спроби розробки підручників, то для середньої школиїх немає взагалі.
Що ж до старшої школи, то тут з підручникамитрішки оптимістичніша ситуація, хоча важко назвати її навіть задовільною.Розглянемо посібники з риторики, які запропоновані для старшої школи. Підручник“Риторика 10-11 класи. Збірник навчальних і контрольних вправ” (авторЛ.Нечволод)[25] відповідає вимогам чинної програми з рідної мови щодо навчанняшколярів різних видів мовленнєвої діяльності. Теоретичний матеріал посібникаподано у “картках-інформаторах”, а практичні завдання представлено в різнихформах: різнорівневі — на дослідження, спостереження, проблемні та ситуативні,для самостійної роботи, диференційовані, індивідуальні та групові. Пропонованізавдання можна використовувати як для навчання певного виду мовленнєвоїдіяльності, так і для контролю та самоконтролю знань. Рекомендований для учнівзагальноосвітніх навчальних закладів та викладачів української мови.
Вченим Скуратівським Л.В. був укладенийдодаток до підручника “Українська мова 10-11 кл.” під назвою “Українськамова.10-11кл. Елементи практичної риторики”[36], де подано основні відомості зрозділу “Елементи практичної риторики” за програмою загальноосвітньої школи.Посібник містить як теоретичний матеріал, так і вправи на застосування знань івмінь з риторики. Вміщено також вправи для самостійного виконання та уривки зпромов видатних ораторів. Рекомендований для учнів, учителів-словесників,абітурієнтів, студентів.
У посібнику “Українська мова. Довідникдля учнів 5-11класів та абітурієнтів” (автор В.Мельничайко)[16] викладено найважливішівідомості про мову як суспільне явище і, зокрема, про українську мову, промовлення і спілкування, лінгвістичний зміст навчання. Розглядаються й елементипрактичної риторики, а саме такі теми: “Риторика як наука і мистецтво”, “Видипублічних виступів”, “Підготовка до публічного виступу”, “Виражальні засобириторики”, “Поведінка оратора під час виступу”. Посібник призначений длястаршокласників і вступників до вищих навчальних закладів, але може бутикорисним і для студентів та вчителів-словесників.
У наступній праці “Уроки рідної мови,Елементи практичної риторики. 10-11 класи” (автор Е.Палихата)[28] вміщеноорієнтовні розробки уроків з теми «Елементи практичної риторики”.Враховано вимоги щодо лінгвістичної, комунікативної, культурологічної тадіяльнісної ліній шкільного курсу рідної мови, органічних зв’язків між ними.Вміщує такі теми з риторики:10 клас – “Виступ.Жанри публічних виступів”,“Композиція виступу”, “Техніка підготовки до виступу”, “Вимоги до оратора”,“Найважливіші якості публічного ораторського мовлення”; 11 клас – “Промова, її видиі будова”, “Виражальні засоби риторики: порівняння, метафора, гіпербола,риторичні запитання”, “Доповідь, її види і будова”. “Виражальні засоби”,“Лекція. Огляд”, “Публічний діалог”, “Публічний полілог”. Призначений длявчителів рідної мови середніх загальноосвітніх шкіл, студентів філологічнихфакультетів педагогічних інститутів та університетів.
Посібник “Мова наша – українська”(автори: Л.І.Мацько, О.М.Семеног, Н.Б.Голуб та ін.)[19] для десятого класу (профіль українська філологія) містить теоретичний матеріал з історії мови,сучасного українського і світового мовознавства, лінгвістики тексту, теоріїмовленнєвої діяльності. Також представлено систему вправ і завдань, розробленихна засадах дослідницького навчання, з урахуванням комунікативно-діяльнісногопідходу. Підручник цікавий з риторичного боку тим, що кожна нова темапочинається комунікативною розминкою, наприклад, до теми 5 “Культура усного іписемного мовлення”: “Складіть асоціативний кущ поняття “культура особистості”.Розкажіть, за якими ознаками можна впізнати культурну людину [19, с.27]. Окрімтого, зазначена тема майже повністю побудована у риторичному руслі, іспрямована на вдосконалення культури мовлення, мовної майстерності, подановправи, орієнтовані на правильне вживання певних слів, словосполучень. До 13теми “Мова міста і села” теж подається цікава комунікативна розминка:“Прочитайте епіграф до теми ( “Хто ж вас виплекав, діти? Та чийого ж ви роду,що навчились губити рідне слово для моди?” А.Багряна). Поділіться на групи йпоміркуйте, до кого звертається письменниця. Обговоріть, чи є актуальне цепитання нині і про яку моду йдеться[19, с.70]”. Таке завдання сприятиме не лишеусвідомленню учнями важливості рідної мови і виробленню свідомого ставлення донеї, а й воно спрямоване на формування у школярів усної мовної культури, ірозвиватиме вміння висловлювати свою і переконувати у своїй правоті інших,тобто навіть є певна підготовка до толерантного ведення дискусій. На формуванняправильної вимови, що є однією із запорук вдалого виступу, спрямованакомунікативна розминка до теми 18 “Основні історичні чергування голоснихзвуків”: “правильна вимова є одним із показників культури мовлення та рівняосвіченості людини. Чи не трапляються у вашому мовленні такі слова: Біжять,лошя, зорна, галава, тудою, знанє, адин? Вимовте ці слова правильно. Чимзумовлені такі помилки?[19, с.92]”. Однією з ознак гарного мовлення, цікавогодля оточуючих, є використання крилатих висловів, приказок, прислів’їв, народнихпорівнянь, які і є предметом вивчення 48 теми. Комунікативна розминка тежсприяє цьому: “Кажуть, хоч і по коліна в воду, аби до свого роду. А як немаєроду-родиноньки, то ні до чого притулитися, нікому порадоньки дати. Саме черезвідчуття роду і завдяки йому людина приходить до світлого образу Батьківщини. Аяка ваша думка? Наведіть приклади відомих вам прислів’їв і приказок про рід,родину, сім’ю [19, с.219]”. Вміти висловлюватися усно і доводити свою думкувчить тема 112 “Розмовне мовлення”. Комунікативна розминка до цієї темивиглядає так: “Як ви розумієте слова давнього мудреця ( “Дай вільновисловитися, якщо хочеш почути правду”. Публілій Сір)? Доведіть, що сутністьлюдини і її мовлення взаємопов’язані? [19, с.482]”.
Крім комунікативних розминок, щопредставлені у цьому посібнику, наприкінці кожної теми учням пропонуються такожтеми для розмов, які спрямовані на вироблення в учнів навичок усної культуримовлення, а головне — розвитку вміння виступати перед аудиторією, адже, чимбільше практики таких виступів, тим досконалішим буде мовлення учнів, тимменшим буде їхнє хвилювання перед аудиторією, що досить часто заважає, як тим,хто виступає, донести свою думку і переконати, зацікавити аудиторію, привернутиїх увагу до певної проблеми, так і аудиторії, яка сприймає ритора спочаткуочима, а вже потім слухає його виступ, і нотки хвилювання завжди є дляаудиторії сигналом, що ритор боїться, невпевнений, а такого оратора ніхто неслухатиме. Риторичність тем для розмов прослідковується вже на прикладі першоїтеми “Основні функції мови”: “Підготуйте усний твір у публіцистичному стилі натему “Чому українській мові складно реалізуватися в сучасному українськомусуспільстві?”. Тези запишіть у зошит[19, с.14]. До теми “Колорит мовлення”запропоновано таку тему для розмови: “Чи траплялося вам спостерігати за особою,яка поводиться безцеремонно? Чому у спілкуванні потрібно уникати фамільярнихвисловлювань? [19, с.39]”. Це завдання спрямоване на формування культуриособистості взагалі, а також її мовленнєвої культури. Розвитку мислення імовлення учнів сприяє, на нашу думку, така тема для розмови: “Я народився вукраїномовному світі, і найперші для мене слова були словами українськими. Я їхчув від Мами, Батька, братів, друзів. Для мене, малого, весь земний світ бувукраїнським. Що з того, що тепер я знаю кілька мов і користуюся ними щоденно(така вже в мене робот )? Вони ніколи не замінять мені Рідної Мови, в якій закожним словом тягнеться багатющий шлейф асоціацій, емоцій, спогадів, подій,людей!..(С.Ткаченко). Поділіться своїми думками стосовно цього міркування [19, с.275]”(Тема 59 “Стилістичне використання засобів словотвору”). На формування вміньвиступати із власною доповіддю і усвідомленню важливості мовних традиційспрямована наступна тема для розмови: “Прочитайте текст. Скажіть, яке значеннямають для морального і фізичного здоров’я нації мовні традиції. Підготуйтерозповідь про гарні мовні традиції у відомих українських родинах[19, с.354]”(Тема 79 “Ввічливо-пошанне значення займенників”). Акцентує увагу на вагомостісімейного виховання як споконвічної традиції в Україні, а також сприяє розвиткумислення і вмінню презентувати свої міркування така тема для розмови:“Прочитайте текст. Що вам відомо про особливості виховання в українськихродинах? Доповніть текст власними роздумами[19, с.368]” (Тема 84 “Дієслово якчастина мови. Форми дієслова”). Посібник рекомендований для вчителівукраїнської мови, учнів-старшокласників, абітурієнтів, студентів.
Можемо зробити висновок, що відсутністьриторики як окремої дисципліни у навчальних планах загальноосвітніх навчальнихзакладів (Додаток А), це великий недолік на сучасному етапі розвиткусуспільства, коли риторика проникла майже у всі галузі нашого життя, єнедоліком і те, більшість підручників вже застаріли, а нові майже нестворюються. Але те, що створюються підручники з риторики для школи, ораторськемистецтво вивчають хоч у курсі української мови, дає надію, що риториці будутьприділяти належну увагу у шкільній освіті.
риторичний освіта навчальнийзаклад
2.3 Станнавчально-методичного забезпечення з риторики у вищих начальних закладах
Ми проаналізували стан вивчення риторикиу загальноосвітніх навчальних закладах, для повного розуміння проблеми маєморозглянути навчально-методичне забезпечення з риторики у вищих навчальнихзакладах.
Проаналізувавши робочунавчальну програму з дисципліни “Риторика” Київського політехнічного інституту[44],з’ясували, що на вивчення даного предмету загалом відводиться 90 годин, з нихпо 18 годин на лекції та семінарські, та 54 години відведено на самостійнізаняття. Тематика лекцій і семінарських занять співпадає. У курсі на розглядзапропоновано 9 тем, при вивченні яких звертається увага на історію риторики (Т.3. “Антична риторика”, Т.4. “Риторика як інструмент філософії тафілософування”, Т.5. “Вітчизняні витоки риторики у історії українськоїфілософії та красномовства”); на значення і важливість риторики у сучасномусуспільстві (Т.1 “Риторика. Її роль та проблематика у суспільстві’, Т.2.“Поняття культури особистості”); на різновиди риторики ( Т.7. “Риторикадіалогу”, Т.8. “Риторика як мистецтво дискутувати”, Т.9. “Конфронтаційнариторика”) і лише одна тема приділена одній з найважливіших, на нашу думку,складових риторики – Т. 6. “Мистецтво ораторської промови. Публічний монолог”.Такий перелік і зміст тем пояснюється, вважаємо, спрямованістю навчальногозакладу і орієнтацією програми на студентів всіх спеціальностей. Формапідсумкового контролю – залік, на який пропонуються для виконання тестовізавдання.
Розглянувши робочунавчальну програму “Риторика (спічрайтинг)”[46], підготовлену кафедроюміжнародної інформації Волинського національного університету імені ЛесіУкраїнки, ми з’ясували, що тип даної дисципліни – спецкурс, який вивчається у 5семестрі; загальна кількість годин 54, з них: лекції – 14 год., семінари – 10год., самостійна робота – 15 год., індивідуальна робота – 15 год. Вид контролю– залік. Автор програми визначає основне завдання курсу – “продемонструватимайбутньому ПР-спеціалісту етапи підготовки матеріалів підготовки публічноговиступу для першої особи; підготувати випускників вузу до успішного спілкуванняпри проведенні бесід, переговорів, нарад…, сформувати навички написанняпромов…, коротко сформулювати основи поведінки спікера під час виступу”.
До плану навчальноїдисципліни увійшли наступні теми: Т.1. “З історії риторики/спічрайтингу”; Т.2. “Спічрайтинг:від технології до професії”; Т.3. “Типологія та композиція тексту. Типоваструктура промови. Типи промов”; Т.4. “Типи промов. Специфіка презентаціїділової комунікації”; Т.5. “Риторичні прийоми. Образ оратора”; Т.6. “Дискусіята суперечка як різновид аргументації”. На нашу думку, цей спецкурсвідрізняються від попередніх більшою орієнтацією на майбутню професіюстудентів, які його вивчають.
У Пояснювальній записцінавчальної програми дисципліни “Риторика”[47] Міжрегіональної академіїуправління персоналом зазначено, що даний курс призначений для викладання нагуманітарних факультетах. Вивчення курсу завершується складанням заліку увигляді написання рефератів, доповідей і виголошення промов. Для вивчення курсупропонуються на рогляд такі теми: “Риторика як наука і мистецтво”, “Історичнівитоки та розвиток риторичної традиції та сучасність”, “Риторика якінтегративна наука публічної переконуючої комунікації”, “Риторична етика”,“Інвенція”, “Диспозиція”, “Елокуція”, “Меморія та акція”, “Професійнекрасномовство”, “Основи полемічного мистецтва”. Даний спецкурс розглядає якісторію риторики, так і детально зупиняється на основних поняттях риторики,спрямований і на практичне оволодіння мистецтвом виголошувати промови івпливати певними риторичними прийомами на аудиторію. Також додається цікавий зазмістом і достатній за обсягом (54) перелік тем для виступів і рефератів.
У робочій програмі знавчальної дисципліни “Риторика”[48] Сумського державного університету вказано,що метою викладання цього предмету є – “формування у студентів уявлення проісторичні закономірності розвитку риторики; вивчення найважливіших їїісторичних етапів; з’ясування головних теоретичних чинників її розвитку;практичне спрямування: формування риторичної особистості; визначення ролі ймісця риторики у журналістській освіті”. Дисципліна викладається на 5 курсіупродовж 9 семестру студентам, які вчаться за спеціальністю “Журналістика”.Завершується курс диференційованим заліком. На залік виноситься публічнийзахист підготовлених виступів. Загальний обсяг годин – 90, з них 18 – лекції,18 – практичні заняття, 54 – самостійна робота студентів. На лекції виноситься8 тем, на першій лекції, що є вступною, розглядається категоріальний апаратдисципліни, декілька наступних лекцій присвячені історії риторики. На подальшихлекціях розглядаються основні поняття риторики (інвенція, диспозиція, елокуція,еристика, меморія, акція). Завершується лекційний курс темою “Специфікапублічних виступів різних типів. Місце риторики у сучасному світі”. Практичнізаняття присвячені розгляду подібних тем, більше уваги приділено вивченню конкретнихтворів, наприклад “Похвала Єлені” Горгія, “Про оратора” Цицерона, “Риторичнінастанови” Квінтіліана та ін… Ця програма відрізняється від попередніх, нанашу думку, більшою орієнтацією на практичну діяльність студентів. Певнимнедоліком вважаємо те, що немає вказівок, як же буде реалізована самостійнаробота студентів, і які теми виносяться на самостійне опрацювання. Окрім тогокурс не значною мірою адаптований до спеціальності “Журналістика”, він є більшзагальним за своїм спрямуванням.
Метою курсу “Риторика”[49]Херсонського державного університету є – “осмислити риторичну скарбницю людствай рідного народу стосовно конкретної ситуації спілкування, формувати духовну,високоморальну, інтелектуальну, творчу особистість, яка має свій оригінальнийораторський стиль, вміє самостійно мислити, володіє мистецтвом переконуючогослова”. Весь матеріал розділений на три змістові модулі. Перший модульприсвячений теорії і має назву “Історико-теоретичні оcнови риторики”, вміщує 8годин лекційного матеріалу, 6 годин практичних занять. Другий змістовий модульпрактичного спрямування і має відповідну назву “Практичні аспекти риторики”.Лекції (8 годин) присвячені основним поняттям риторичної науки (інтенція,диспозиція, елокуція, меморія, акція). Семінарські заняття (8годин) спрямованіна засвоєння студентами практичних знань про стадії публічного виступу, протехніку промови і культуру оратора, про те, як має виглядати оратор. У програмізапропоновано й модуль самостійної роботи, що вміщує 4 теми: “Риторика якелемент культури”, “Культура діалогу та полеміки”, “Культура ведення спору”,“Виклад та аналіз промови”. Студентам пропонується на вибір перелік тем (50)для виголошення промов, також програма містить пам’ятки: “Як працювати надпромовою”, “Основні способи підготовки до публічного виступу”, “Основні етапипідготовки публічного виступу”, “Схема аналізу ораторського виступу” та ін., щосприятиме оволодінню студентами практичних знань побудови і виголошенняпромови.
Метою курсу “Риторика”[32]Сумського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти є –“опанування навичками публічного виголошення ораторських промов”. Курспризначений для студентів спеціальності “Педагогіка вищої школи”. Загальнакількість годин – 54, з них лекції – 10 год., практичні – 10 год., самостійнаробота – 24 год., індивідуальна робота – 10 год. Вид контролю – залік. Курсрозрахований на 2 змістові модулі. Модуль 1 “Риторика як наука” вміщує такітеми: “Риторика як наука і навчальна дисципліна. Історичний розвиток риторики”;“Види красномовства та сфери його застосування”. Модуль 2 присвячений більшетеорії риторики і має відповідну назву “Теорія риторики”, роглядає основнірозділи класичної риторики: “Інвенція як розділ класичної риторики”, “Основніпоняття і закони диспозиції”, “Елокуція”, “Меморія й акція як завершальний етапреалізації риторичної мети”. Навчальна робоча програма містить досить ґрунтовніі змістовні розробки практичних занять, в яких подані цікаві нетрадиційнізавдання, спрямовані не лише на відтворення теоретичних знань студентів, а й нарозвиток їх творчих здібностей, засвоєння правильних норм мовлення, набуттявміння виголошувати промови та ін…
Ми розглянули приклади навчальнихробочих програм з дисципліни “Риторика” ВНЗ різного спрямування. Длявпровадження курсу до навчального плану студентів має бути його відповіднеметодичне забезпечення, тобто відповідна література. Хоч риторика є однією з найдавнішихнаук, але підручників з ораторського мистецтва для студентів не так вже йбагато. Як нами було з’ясовано раніше, ще в Києво-Могилянській академіївикладачі розробляли авторські підручники для студентів з теорії риторики (наприклад, “Риторична рука” Стефана Яворського, “ Про риторичне мистецтво ”Феофана Прокоповича та ін. ). У наш час розробка теоретичних праць почаланабирати обертів зі здобуттям Україною незалежності і поверненням українськіймові повноцінного статусу національної. Адже саме зараз риторика повернула собіпозиції дисципліни, потрібної сучасному суспільству; науки, що навчає вмітикрасномовно говорити і впливати словом на аудиторію; науки, корисної вбудь-якій сфері людської діяльності, де присутні суб’єкт-субєктні відношеня; науку,що вчить людей вміти точно й аргументовано висловлювати свою точку зору інавчає, основне, вмінню переконувати. Тож маємо звернути увагу на сучасний станзабезпечення курсу відповідною літературою.
Так, як немає єдиної загальновизнаноїдля всіх програми з риторики, так і немає, звичайно, єдиного підручника зораторського мистецтва. Спробуємо здійснити огляд і аналіз літератури, яканаявна на сьогодні з риторики і може бути використана для навчання студентів уВНЗ.
Серед тієї не досить великої кількостілітератури з риторики, маємо виділити навчальний посібник “Риторика” авторівЛ.І.Мацько, О.М.Мацько. Цей підручник відомий за двома редакціями 2003 та 2006років. Його структура вказує на те, що він більш теоретичного спрямування(передмова, вступ, історія риторики, теоретична риторика). У цій працірозглянуто предмет риторики, основний зміст понять і всіх розділів класичноїриторики. Також звернено увагу нам вплив риторики на розвиток таких сучаснихнаук, як стилістика, поетика, теорія комунікації та ін… Посібник містить такождидактичний матеріал та зразки ораторської майстерності. Призначений він длястудентів ВНЗ, може бути корисним для викладачів, учителів та учнів. Можемозробити висновок, що праця універсальна[15].
Ще один навчальний посібник має назву “Факультативнийкурс з української мови. Риторика”[17]. Автор цієї праці Микитюк М.В., вказує,що вона може бути корисна для вчителів української мови та літератури,керівників методичних об’єднань і студентів вищих навчальних закладів. У ньомуподається навчально-методичний матеріал про історію розвитку ораторськогомистецтва, про видатних риторів давнини і сучасності, закони риторики, публічнемовлення, композицію промови, етапи підготовки до виступу, зразки промов,практичні поради та завдання для удосконалення навичок ораторського мистецтва.
Теорія та практика поєднані унавчальному посібнику “Риторика” Онуфрієнко Г.С.[27]. Ця книга міститьвідомості з загальної та прикладної риторики. Посібник забезпечує активнутехнологію здобуття знань, високий ступінь мотивації навчальної діяльності,розвиває креативні здібності і навички самостійної роботи. Призначений длястудентів гуманітарних, економічних, юридичних факультетів, а також усіх, хтоздобуває освіту у ВНЗ України і прагне досконало знати принципи, закони, норми,правила, механізми та секрети переконливого ефективного вербального спілкуванняза професійних і життєвих ситуацій.
Вартий уваги, на нашу думку, і наступнийпосібник під назвою “Риторика загальна та судова” групи авторів ( С.Д.Абрамович, В.В. Молдаван, М.Ю.Чикарькова )[31]. Ця праця має 2 частини. Перша,що має назву “Історико-теоретичні аспекти риторики”, досліджує детально історіюораторського мистецтва від найдавніших часів до сьогодні та розкриває сутністьрізних видів красномовства ( судове, академічне, політичне, церковна). У другійчастині “Практикум з риторики” вміщено відомості про основні етапи підготовкипромов, типи промов та ін… Цей підручник стане в нагоді, на нашу думку, длястудентів різних спеціальностей.
Посібник “Основи ораторськогомистецтва”, автором якого є Когут О.І.[9], представлений як практикум. У ньомунаявні теоретичні і практичні матеріали з основ ораторського мистецтва. Теоріярозкриває поняття класичної риторики і вплив сучасності на розвиток цієїдисципліни. Крім того подано вправи на розвиток усного мовлення,дикції, правильного дихання – тих складових, без яких не може обійтись сучаснийоратор. Посібник пропонує велику кількість текстів – зразків ораторськоїмайстерності, виступи як давніх, так і сучасних знаних ораторів. Розрахованийпідручник на вчителів української мови і літератури гімназій, ліцеїв, коледжів,ЗОШ та училищ, студентів філологічних факультетів педагогічних вузів.
Більш практичного спрямування йнаступний посібник “Ораторське мистецтво: постановка голосу й мовлення” ( авторЄлісовенко Ю.П.)[8]. Містить теоретичний і практичний навчальний матеріалнеобхідний для постановки дихання, голосу, артикуляції, дикції, орфоепії таінших чинників усного мовлення. Приділяється увага інтонаційній складовіймовлення оратора. Представлено авторську методику постановки голосу й мовлення,а також цілу низку вправ, в яких широко використовуються пісенні, поетичні,інформаційні, аналітичні, художньо-публіцистичні та сатиричні тексти.Призначений для студентів факультетів журналістики, правознавства, міжнароднихвідносин, для всіх тих, хто цікавиться ораторським мистецтвом. Цей посібникможуть використовувати навіть логопеди, педагоги, вихователі і батьки, якіпрагнуть розв'язати для себе, своїх дітей чи учнів проблеми, пов'язані зусуненням неорганічних вад мовлення.
Проаналізувавши програми з риторики длярізних вищих навчальних закладів, можемо зробити висновок, що вивченню риторикив більшості закладів загалом приділяється недостатня увага. Позитивним є те, щориторика вивчається у різних типах ВНЗ (Додаток А), що свідчить про зростанняролі риторики у суспільстві, про усвідомлення важливості і корисності цієїнауки у різних галузях. Дослідивши окремі підручники з риторики, з’ясували, щовони містять відомості як з теорії ораторського мистецтва, так і з практики,що, на нашу думку, є надзвичайно актуальним на даному етапі розвитку риторикияк навчальної дисципліни.
ВИСНОВКИ
Насучасному етапі розвитку освіти зростає роль риторики як розділу курсуукраїнської мови у загальноосвітніх і вищих навчальних закладах, виникаєнеобхідність створення сучасної методики її навчання. Тому дослідженнянавчально-методичного забезпечення курсу риторики української мови взагальноосвітній і вищій школі підтвердило актуальність і значущість даноїпроблеми.
Риторичнуосвіту сьогодні справедливо вважають одним із найбільш перспективних і важливихлінгводидактичних напрямів, головна мета якого – формування і виховання носіївзмістовного, переконливого, правильного мовлення. Дослідивши філософські,психологічні, соціолінгвістичні засади риторичної освіти, ми з’ясували, щоорієнтирами при навчанні риториці української мови маємо вважати головніпринципи національної системи освіти (гуманізація, гуманітаризація,демократизація, національне спрямування) та інноваційні підходи, що орієнтуютьна виховання інтелектуальної, мислячої, вільної, духовно багатої й творчоїособистості. Психологічними засадами риторичної освіти є розуміння основнихпсихічних процесів, які суттєво впливають на отримання і засвоєння особистістюрізних знань, формування її умінь і навичок. Соціолінгвістичні засадивідіграють вирішальну роль у гармонійному вихованні людини, входженні її усоціум, практичному розв’язанні завдань мовної освіти і загального культурногорозвитку.
Сучасний педагогмає бути професіоналом і майстром своєї справи, а для цього він має володітикомпетенціями. Адже новим концептуальним орієнтиром вважають компетентнісноорієнтований підхід до формування змісту освіти. Тому нашим завданням було визначенняролі і місця риторичної компетенції у системі професійних компетенцій учителя.Зокрема ми звернули увагу на неоднозначність (часто ототожнення) у визначенніта вживанні ключових понять “компетенція” “компетентність”. Аналіз вітчизняноїй зарубіжної наукової літератури засвідчує у багатьох підходах відсутність меж,чітких відмінностей у поясненні змісту зазначених термінів. У дослідженні ми з’ясували,що риторична компетенція – це сукупність знань і вмінь, що забезпечуютьефективну комунікацію в професійній, міжособистісній, публічній сферах,наголосили на необхідності уведення цієї компетенції до складу професійноважливих для спеціалістів сфери підвищеної мовленнєвої відповідальності. Намибуло визначено, що риторична компетенція в галузі освіти має бути основоюпрофесійної компетентності, адже сучасний фахівець має легко орієнтується урізних ситуаціях повсякденного, ділового, зокрема професійного спілкування.
Для того, щоб проаналізуватинавчально-методичне забезпечення з риторики у загальноосвітньому і вищому навчальномузакладах, ми заглибилися в історію викладання цієї дисципліни, починаючи зчасів Стародавньої Греції і завершуючи сучасним періодом. Можемо зробити висновок,що в різні часи було неоднакове ставлення до риторики як навчальної дисципліни.Цінували її у Давній Греції за те, що вона була основним інструментом вирішеннясуспільних та судових суперечок. Розквіту набуває ця дисципліна у стінахКиєво-Могилянської академії та Переяславського колегіуму. У XIΧ ст.риторика як самостійна дисципліна майже не розвивається, вона або взагалі невикладається або входить до складу інших дисциплін.
На сучасному етапі розвитку освітириторику включено до навчальних програм не лише вищих навчальних закладів, а йзагальноосвітніх навчальних закладів. Зокрема, системне викладання риторикимайже відсутнє. Нами було з’ясовано, що для початкової школи (1-4 класи) зриторики створений курс за вибором, для середньої школи підручників немаєвзагалі, лише елементи риторики прослідковуються у курсі української мови, учністаршої школи можуть користуватися різними посібниками і довідниками з мови іриторики (автори Л.Скуратівський, В.Мельничайко, Е.Палихата та ін.). Відсутністьриторики як окремої дисципліни у навчальних планах загальноосвітніх навчальнихзакладів, це великий недолік на сучасному етапі розвитку суспільства, колириторика проникла майже у всі галузі нашого життя. Але те, що створюютьсяпідручники з риторики для школи, ораторське мистецтво вивчають хоч у курсіукраїнської мови, дає надію, що риториці будуть приділяти належну увагу ушкільній освіті.
Проаналізувавши програми з риторики длярізних вищих навчальних закладів, можемо зробити висновок, що вивченню риторикив більшості закладів загалом приділяється недостатня увага. Позитивним є те, щориторика вивчається у різних типах ВНЗ, що свідчить про зростання ролі риторикиу суспільстві, про усвідомлення важливості і корисності цієї науки у різнихгалузях. Дослідивши окремі підручники з риторики (автори Л.Мацько, О.Мацько,С.Абрамович, Г.Онуфрієнко та ін.), з’ясували, що вони містять відомості як зтеорії ораторського мистецтва, так і практичні рекомендації, що, на нашу думку,є надзвичайно актуальним на даному етапі розвитку риторики як навчальноїдисципліни.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Абрамович С. Д., Чікарьова М. Ю.Риторика. –Львів, 2001. – 240с.
2. Антипова В. М. Компетентностный подход корганизации дополнительного педагогического образования в университете / В. М. Антипова,К. Ю. Колесина, Г. А. Пахомова // Педагогика. – 2006. – № 8. – С. 57–62.
3. Бацевич Ф. С. Основи комунікативноїлінгвістики: підруч. / Флорій Сергійович Бацевич. – К.: Академія, 2004. – 344с.
4. Білоусова Я. В. Формування риторичноїкультури студентів гуманітарних факультетів у навчально-виховному процесі:дис. …кандидата пед. наук: 13.00.01 / Ярослава Володимирівна Білоусова. – К.,2004. – 216 с.
5. Голуб Н. Б. Учитель і учні як творці йучасники педагогічного спілкування / Ніна Борисівна Голуб: зб. наук. пр. –Херсон: ХДУ. – Вип. 46. – С. 64–69. (Серія “Педагогічні науки”).
6. Горобец Л. Н. Формирование риторическойкомпетенции студентов-нефилологов в системе профессиональной подготовки впедагогическом вузе: автореф. дис. на соискание уч. степени докт. пед. наук:спец. 13.00.02 “Теория и методика обучения и воспитания (русский язык, уровниобщего и профессионального обучения)” / Л. Н. Горобец. – С.Пб, 2008. – 46 с.
7. Дишлюк Ю.М. Формування ораторськихумінь в учнів 5-8 класів у процесі вивчення зарубіжної літератури: дис. …канд.пед. наук: 13.00.02 / Дишлюк Юлія Миколаївна. – К., 2002. – 199. с.
8. Єлісовенко Ю.П. Ораторське мистецтво:постановка голосу і мовлення: Навч.посібн. – К.: Атіка, 2008. – 204с.
9. Когут О. І. Основи ораторськогомистецтва.Практикум. — Тернопіль: Астон, 2005. — 296 с.
10. Краевский В. В. Предметное иобщепредметное в образовательных стандартах / В. В. Краевский, А. В. Хуторской// Педагогика. – 2003. – № 3. – С. 3–10.
11. Куньч З.Й. Риторичний словник / ЗорянаЙосипівна Куньч. – К.: Рідна мова, 1997. – 341 с.
12. Курінна А. Ф. Формування комунікативнихумінь і навичок учнів гуманітарних ліцеїв на уроках риторики: автореф. дис. наздобуття наук. ступеня канд. пед. наук: спец. 13.00.02 “Теорія та методиканавчання (українська мова)” / Алла Феліксівна Курінна. – Херсон, 2005. – 20 с.
13. Лингвистический энциклопедическийсловарь / гл. ред. В. Н. Ярцева. – М.: Советская энциклопедия, 1990. – 685 с.
14. Маслова В. А. Лингвокультурология:[учеб. пос. для студ. высш. учеб. заведений] / Валентина Авраамовна Маслова. –М.: Академия, 2001. – 208c.
15. Мацько Л. І. Риторика: навч. посіб. /Л. І. Мацько, О. М. Мацько. – К.: Вища школа, 2003. – 311 с.
16. Мельничайко В. Українська мова. Довідникдля учнів 5-11 класів та абітурієнтів. – К., 2004. – 368с.
17. Микитюк М. В. Факультативний курс зукраїнської мови. Риторика — Х.: Вид. група “Основа”: ПП “Тріада+”, 2007. — 192с.
18. Михальская А. К. Дискурс //Педагогическое речеведение: словарь-справочник / Анна КонстантиновнаМихальская; под ред. Т. А. Ладыженской; А. К. Михальской; сост. А. А. Князьков.– [2-е изд., испр. и доп.]. – М.: Флинта, Наука, 1998. – С. 51.
19. Мова наша – українська:Навчально-методичний посібник для вчителя / Л.І.Мацько, О.М.Семеног, Н.Б.Голубта ін. / За ред… Л.І.Мацько. – К.: Богданова А.М., 2011. – 512с.
20. Науменко В.О. Риторика. 1–4 класи /В.О. Науменко, М. Д. Захарійчук // Програми курсів за вибором длязагальноосвітніх навчальних закладів. Варіативна складова Типових навчальнихпланів / Упор.: Л. Ф. Щербакова, Г. Ф. Древаль. – Тернопіль: Мандрівець, 2009.– С. 5–32.
21. Науменко В.О. Риторика: навчальнийпосібник для 1-го класу / В.О. Науменко, М. Д. Захарійчук. – К.: Літера ЛТД,2010. – 104 c.
22. Науменко В.О. Риторика: навчальнийпосібник для 2-го класу / В.О. Науменко, М. Д. Захарійчук. – К.: Літера ЛТД,2010. – 104 c.
23. Науменко В.О. Риторика: навчальнийпосібник для 3-го класу / В.О. Науменко, М. Д. Захарійчук. – К.: Літера ЛТД,2010. – 110 с.
24. Науменко В.О. Риторика: навчальнийпосібник для 4-го класу / В.О. Науменко, М. Д. Захарійчук. – К.: Літера ЛТД,2010. – 110 с.
25. Нечволод Л. Риторика. 10-11 класи.Збірник навчальних і контрольних вправ та завдань. – К., 2006. – 176с.
26. Овчарук О. Компетентності як ключ дооновлення змісту освіти / Оксана Василівна Овчарук // Стратегія реформуванняосвіти в Україні. Рекомендації з освітньої політики. – К.: К.І.С., 2003. – С.13–39.
27. Онуфрієнко Г.С. Риторика: Навч.посібник.– К.: Центр навчальної літератури, 2008. – 592с.
28. Палихата Е. Елементи практичноїриторики. 10-11 класи. – К., 2002. – 88с.
29. Педагогічна майстерність: підруч. /[Зязюн І. А., Крамущенко Л. В., Кривонос І. Ф. та ін.]; за ред. І. А. Зязюна.– [2-ге вид., допов. і переробл.]. – К.: Вища школа, 2004. – 422 с.
30. Програма для загальноосвітніх навчальнихзакладів з українською мовою навчання. Рідна (українська) мова. 5-12 класи./Автори Г.Т.Шелехова, В.І.Тихоша, А.М.Корольчук, В.І.Новосьолова, Я.І.Остаф. Заредакцією Л.В.Скуратівського. – К.; Ірпінь: Перун, 2005. – 176с.
31. Риторика загальна та судова: Навч.посіб. / С.Д. Абрамович, В.В. Молдован, М.Ю. Чикарькова — К.: Юрінком Інтер,2002. — 416 с.
32. Робоча програма з навчальної дисципліни“Риторика” для студентів спеціальності 8.000005. Педагогіка вищої школи/ Укл.О.М.Рудь. – Суми: СОІППО, 2007.
33. Савенкова Л. О. Професійне спілкуваннямайбутніх викладачів як об’єкт психолого-педагогічного управління: моногр. /Людмила Олексіївна Савенкова. – К.: КНЕУ, 2005. – 212 с.
34. Сагач Г. М. Риторика як наука в системіпрофесійної підготовки вчителя: дис. … доктора пед. наук: 13.00.01 / СагачГалина Михайлівна.– К., 1993. – 284 с.
35. Семеног О.М. Професіна підготовкамайбутніх учителів української мови і літератури: Монографія. – Суми: ВВПМрія-1 ТОВ, 2005.-404с.
36. Скуратівський Л.В. Українська мова.10-11класи.Елементи практичної риторики. – К.: Освіта, 2003. – 128с.
37. Сперанский М. М. Из “Правил высшегокрасноречия” / Михаил Михайлович Сперанский // Ораторское искусство:хрестоматия; сост. А. П. Овчинникова. – Одесса: Юридична література, 2006. –С. 33–52.
38. Тумина Л. Е. Виды коммуникативнойдеятельности учителя / Любовь Егоровна Тумина // Педагогическое речеведение:словарь-справочник; под ред. Т. А. Ладыженской, А. К. Михальской; сост. А. А.Князьков. – [2-е изд., испр. и доп.]. – М: Флинта, Наука, 1998. – С. 26.
39. Українська мова: енциклопедія/ редкол.Русанівський В. М., Тараненко О. О., Зяблюк М. П. та ін. – [2-е вид., випр. ідоп.]. – К.: Українська енциклопедія, 2004. – 824 с.
40. Українська мова: 10-11 класи. Програма дляпрофільного навчання учнів ЗНЗ. Філологічний напрям, профіль – українськафілологія / Укладачі: Мацько Л.І., Семеног О.М. – РВВ СОІППО, 2010. – 82с.
41. Хлебникова М. С. Homo loqvens в светесовременных риторических представлений / М. С. Хлебникова // Риторика икультура речи в современном обществе и образовании: сб. матер. Х междунар.конф. по риторике; науч. ред.-сост. В. И. Аннушкин. – М.: Флинта: Наука,2006. – С. 435–438.
42. Цицерон М. Т. Три трактата обораторском искусстве / Марк Туллий Цицерон. – М.: Наука, 1972. – 471 с.
43. http://www.president.gov.ua/documents/151.html
44. http://philosophy.kpi.ua/all/file/programms/prog19.doc
45. http://lab-ritor.ucoz.ru/load/4-1-0-42
46. http://www.vnu.edu.ua/img/facult/2/105/speech_wri.pdf
47. http://library.iapm.edu.ua/metod/1902.pdf
48. http://disser.com.ua/content/355875.html
49. http://sitebeta.ksu.ks.ua/downloads/chairukr/Sh.OR.doc