Запровадження Болонського процесу

Міністерствоосвіти і науки України
Національнийуніверситет кораблебудування імені адмірала Макарова

Рефератз дисципліни:
Вищаосвіта і Болонський процес
ЗапровадженняБолонського процесу

Виконав:
Ст. гр.5231м
Козловський А.В.
Перевірив:
Кротов О.І.
Миколаїв2010

Зміст
Вступ
1.      Болонський процес: історія і перспективирозвитку
2.      Кредити ЕСТS і кредитно-модульнасистема
3.      Основні завдання, принципи таетапи формування Європейського простору вищої освіти
4.      Принципи, шляхи і засоби адаптаціївищої освіти України до Європейського простору вищої освіти
5.      Співпраця України та ЄвропейськогоСоюзу в галузі освіти і науки
6.      Пріоритетні напрями реформуваннявищої освіти
7.      Організація оцінки результатівроботи студента
Література
 

 
Вступ
 
У сучасному світі, який ввійшов у третє тисячоліття, розвитокУкраїни визначається у загальному контексті Європейської інтеграції з орієнтацієюна фундаментальні цінності західної культури: парламентаризм, права людини, праванаціональних меншин, лібералізацію, свободу пересування, свободу отримання освітибудь-якого рівня та інше, що є невід’ємним атрибутом громадянського демократичногосуспільства.
З метою реалізації стратегічного курсу України на інтеграціюдо Європейського Союзу, забезпечення всебічного входження України у європейськийполітичний, економічний і правовий простір та створення передумов для набуття Україноючленства у Європейському Союзі Указами Президента України затверджена Стратегіяінтеграції України до Європейського Союзу. Основними напрямами культурно-освітньоїі науково-технічної інтеграції визначено впровадження європейських норм і стандартівв освіті, науці і техніці, поширення власних культурних і науково-технічних здобутківу ЄС.
У 1997 році під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО було розробленоі прийнято Лісабонську конвенцію про визнання кваліфікацій, що належать до вищоїосвіти Європи. Цю конвенцію підписали 43 країни (Україна в тому числі), більшістьз яких і сформулювали згодом принципи Болонської декларації. Лісабонська угода декларуєнаявність і цінність різноманітних освітніх систем і ставить за мету створення умов,за яких більша кількість людей, скориставшись усіма цінностями і здобутками національнихсистем освіти і науки, зможе бути мобільними на європейському ринку праці.
Через рік чотири країни — Франція, Італія, Велика Британіята Німеччина — підписали так звану Сорбонську декларацію, завдання якої спрямованіна створення відкритого європейського простору вищої освіти, який має стати більшконкурентноспроможним на світовому ринку освітніх послуг. Основна ідея цих документів— двоступенева структура вищої освіти, використання системи кредитів (ECTS), міжнародневизнання бакалавра як рівня вищої освіти, що надає особі кваліфікацію та право продовжуватинавчання за програмами магістра відповідно до положень Лісабонської угоди.
Саме таким чином поступово створювалися умови для інтеграційнихпроцесів у сфері вищої освіти європейських країн. Україна була і є активним учасникомцих процесів. Обрані шляхи модернізації вищої освіти України співзвучні загальноєвропейськимпідходам. Принципи Болонської декларації повною мірою вирішено запровадити у 2010році, а 2005-й визначено як проміжний етап моніторингу зробленого.
Загалом визначальними критеріями освіти в рамках Болонськогопроцесу є: якість підготовки фахівців; зміцнення довіри між суб’єктами освіти; відповідністьєвропейському ринку праці; мобільність; сумісність кваліфікації на вузівському тапіслявузівському етапах підготовки; посилення конкурентоспроможності Європейськоїсистеми освіти.
Ці вимоги є певною програмою розвитку вищої освіти України.
 

 
1 Болонський процес: історія і перспективи розвитку
Європейський Союз — це складова реальність сьогоднішнього історичного розвитку,що свідчить про переваги демократичного розвитку країн для кожного окремого європейця.І Болонська система реформування вищої освіти стала однією зі складових євроінтеграції.Враховуючи єдність кордонів України з Євросоюзом, історичну, культурно-цивілізаційну,територіальну ідентифікацію України, а також входження у єдиний європейський загальноосвітнійпростір та стратегічний курс держави на інтеграцію в Євросоюз, доцільною і своєчасноюпостає потреба вивчення процесів європейської інтеграції, а також перспектив їхрозвитку для України.
Маючи широкі уявлення про об'єднання Європи, оскільки цей процес відбуваєтьсяна протязі другої половини ХХ — початку ХХІ століття, об'єктивно необхідно виділитипроцес перебудови системи європейської вищої освіти. Україна зробила важливий крок,приєднавшись у 2005 році до Болонської декларації, й отримала офіційне визнанняєвропейською спільнотою зовнішньополітичного курсу нашої держави, спрямованого наєвроінтеграцію. Таким чином, нам відводиться обов'язок сприяти створенню європейськогонауково-освітянського простору, а також взяти активну участь у розбудові ВеликоїЄвропи — "Європи знань".
Головною метою даної розвідки є простеження розвитку основних етапів Болонськогопроцесу і оцінка його історичної перспективи.
Поштовхом до радикального реформування європейської системи вищої освіти сталистудентські страйки 1968 року, насамперед Паризького університету — Сорбонни, якіпризвели до корінних змін у законодавстві європейських країн. Стурбованість європейськоїгромадськості обумовлювалась якістю навчання, конкурентоспроможністю випускниківвищих навчальних закладів, які поступалися на ринку праці своїм північноамериканськимколегам.
Процес перебудови вищої освіти, який триває вже понад 37 років, прийнято називатиБолонським, хоча є всі підстави вважати його Сорбоннсько-Болонським. Він мав поступовийхарактер і розвивався від низу до верху: студенти — університети — уряди європейськихкраїн. Так, 18 вересня 1988 року, під час святкування 900-ї річниці найстарішогоуніверситету Європи у м. Болонья, було підписано Велику Хартію університетів (MagnaCharta Universitatum). Уся науково-освітня еліта Європи підтримала фундаментальніпринципи подальшого розвитку вищої освіти та науки. Чотири українських університетипідписали цю Хартію: Харківський державний університет ім. В.Н. Каразіна, Дніпропетровськийдержавний університет, Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова, Національнийтехнічний університет України «Київський політехнічний інститут».
Через десять років, 25 травня 1998 року, на святкуванні 800-ї річниці Паризькогоуніверситету — Сорбонни, міністрами освіти Німеччини, Франції, Італії та СполученогоКоролівства Великобританії було підписано «Сорбоннську декларацію», спрямовануна гармонізацію національних систем вищої освіти. А наступного року, а саме 19 червня1999 року, в Болоньї з'явилася підписана від імені урядів міністрами освіти 29 країн«Болонська декларація », яка сформувала вимоги та критерії до національнихсистем вищої освіти у світлі утворення єдиного європейського освітньо-науковогопростору до 2010 року.
Відтепер кожні два роки відбуваються зустрічі міністрів вищої освіти країнЄвропи, на яких підбивають підсумки Болонського процесу та уточнюються завданняна майбутнє. У Празі 19 травня 2001 року було підписано Празьке комюніке. Чисельністькраїн-учасниць Болонського процесу збільшилася до 33. У Берліні 19 вересня 2003року кількість країн, які приєдналися до Болонського процесу, досягла 40. Слід відзначитиактивну участь у реформуванні систем вищої освіти країн Центральної та Східної Європи.
Україна приєдналася до Болонського процесу на самміті міністерств в м. Бергені(Норвегія) 19-20 травня 2005 року. Хоча зауважимо, що наукові та освітні контактиукраїнців з європейськими вищими навчальними закладами мають давню традицію, щосягає середніх віків.
Таким чином, розбудова європейського освітньо-наукового простору — це міжурядоваініціатива, що започаткована у Сорбонні у 1998 році, продовжена у Болоньї в 1999році, у Берліні в 2003 році, у Бергені у 2005 році. Віднині ця система об'єднує45 країн «Великої Європи».
Ця політика має дві основні мети:
перетворити європейський континент на безмежний простір, в якому студенти,викладачі та дослідники могли б вільно переїжджати з однієї місцевості в іншу;
зробити цей простір прозорим та привабливим для усього світу.
Основні вектори спільних дій можна стисло викласти таким чином:
прийняття трирівневої структури вищої освіти, що має три основні рівні, досягтияких можна протягом аналогічного терміну навчання: ліценціат (укр.: бакалаврат),майстер (укр.: магістратура), докторат (укр.: аспірантура);
розробка модульного принципу освіти згідно з європейською системою кредитів- ESTS;
забезпечення взаємного визнання дипломів на європейському рівні;
інтеграція потреб у професійній освіті на різних рівнях та забезпечення освітніхпотреб протягом усього життя;
сприяння мобільності студентів і викладачів та надання освітянським освітнімзакладам європейського виміру;
розробка методологічних засад для оцінювання якості освіти;
опора на учасників освітнього процесу, насамперед на університети (Європейськаасоціація університетів) та на студентів (Національні спілки студентів Європи).
Які перспективи відкриває Болонський процес для України? Передусім це новіможливості, пов'язані з перспективою входження до загальноєвропейського освітньогопростору, а саме:
— визнання українських дипломівна міжнародному рівні;
— більша мобільність в європросторідля студентів та викладачів;
— спільні освітні та пошукові проектиз європейськими університетами;
— конкурентоспроможність на європейськомуі світовому ринку праці.
Інтеграційні процеси необхідно пов'язати із важливими концептуальними змінамищодо змісту і форм навчання. У цій галузі перед українськими освітянами теж відкриваютьсянові та цікаві перспективи.
Перш за все треба зауважити, що інтеграційні процеси, як це неодноразово підкреслюєтьсяв установчих документах Болонського процесу, поєднано із збереженням та розвиткомнеповторного національного досвіду, культурної спадщини кожної країни. Отже, "євростандарт"в освіті в жодному разі не означає уніформізації, нівелювання специфіки освітніхсистем європейських країн, а спрямовано на їх взаємне узгодження та гармонізаціюз потребами сучасного світу.
Не випадково саме «гармонізація» виступає одним із ключових понятьбагатьох документів. Смислове навантаження цього поняття є надзвичайно ємним, аджеголовною метою виховання та освіти є навчити молоду людину жити в гармонії з навколишнімсвітом і самою собою шляхом пізнання цього світу, визначення свого місця в ньому,освоєння певного роду діяльності. У сучасних умовах уміння адаптуватися до швидкихзмін у всіх сферах людської життєдіяльності, готовність відповідати на виклики сьогоденнястає нагальною необхідністю.
З метою пристосування освітньої діяльності до динаміки сучасного життя європейськареформа впроваджує гнучку систему навчальних кредитів, надає можливість зарахуваннята накопичення в загальному освітньому здобутку людини не лише її попередніх навчальнихнадбань, але й практичного досвіду в певній галузі, а система безперервної освітидоповнюється можливістю навчатися протягом усього життя, у власному темпі, відповіднодо індивідуальних потреб і можливостей людини. Навчання стає багатодисциплінарним,враховує необхідність оволодіння щонайменше однією іноземною мовою, новітніми інформаційнимитехнологіями.
Багатий український досвід слугуватиме надійним «стартовим майданчиком»для подальшого вдосконалення національної системи освіти та її узгодження з європейською,а також розвиток освітніх впливів.
Загальновизнаним фактом є те, що вітчизняна освіта завжди вирізнялася фундаментальноюглибиною знань, які вона надавала і зараз надає учнівській та студентській молоді,на відміну від більш вузькоспеціалізованого профілювання освіти на Заході. Ці традиціївітчизняної освіти багато в чому відповідають новій для європейських університетівтенденції до багатодисциплінарного навчання, визначеній в рамках Болонського процесуреформування. Водночас запропоновані цією реформою нові напрямки освітньої діяльностіпредставляють для української освіти значний інтерес.
По-перше, це нові принципи органічного поєднання навчання і науково-дослідноїроботи в університетських закладах. Очікуване посилення пошукової, творчої діяльностівикладачів і студентів сприятиме постійному оновленню освіти, яка адаптуватиметьсядо останніх досягнень науки, а також активному включенню студентів до самостійноїпрофесійно орієнтованої діяльності в рамках розробки індивідуального проекту підкерівництвом викладача-дослідника. Запроваджену реформою систему навчальних кредитівтакож пристосовано до постійного оновлення змістового наповнення та форм навчання.Крім того, європейською реформою передбачено встановлення більш тісної взаємодіїміж навчальним закладом та роботодавцем на різних етапах підготовки майбутньогофахівця.
По-друге, необхідність більш гнучкої освітньої системи, яка б могла, з одногобоку, швидко реагувати на нові потреби суспільства, а з іншого — надавати людиніне лише потрібні в сучасному світі знання та навички, необхідні для успішної професійноїдіяльності, але й навчити її швидко адаптуватися до нових умов у майбутньому.
Тобто необхідно впроваджувати гнучку взаємодію теоретичних, прикладних тапрактичних аспектів навчання, а це стосується не тільки університетської, але йшкільної освіти. Особливо важливим видається показати дитині з перших років її навчання,а потім і молодій людині, яка прагне здобути вищу освіту, тісний зв'язок навчанняз життям і в практичних, конкретних, і в загальних аспектах.
Активізація такого навчання сприяла б розвитку вміння застосовувати загальнізнання до конкретної життєвої ситуації, встановлюючи для цього необхідні міждисциплінарнізв'язки. Таким чином, у майбутнього фахівця формується відповідальність за навколишнєсередовище, культурну спадщину, виховання активної життєвої позиції.
 
2Кредити ЕСТS і кредитно-модульнасистема
Запровадження кредитної системи, подібної до ECTS, є одним з ключових питаньБолонського процесу. Зауважимо, що кредитна система, як система виміру навчальногонавантаження, та кредитно-модульна система організації навчального процесу – зовсімне синоніми. Якщо кредитно-модульна система організації навчального процесу потребуєдокорінної перебудови організаційних засад навчання, то кредитна система оцінюваннятрудомісткості навчання може існувати і в межах традиційної лекційно-семінарськоїсистеми організації навчального процесу. На наш погляд, перебудова організаційнихзасад навчального процесу має здійснюватися дуже обережно, поступово, особливо утехнічній освіті.
Стосовно системи кредитів існують Вказівки, які вже були опубліковані у вітчизнянихджерелах Система ECTS з погляду розробників цієї системи стисло може бути охарактеризованатаким чином.

Що таке система кредитів?
Система кредитів це систематичний спосіб опису освітньої програми за допомогоюприсвоєння кредитів кожному її компоненту. Визначення кредитів в системі вищої освітиможе базуватися на різних параметрах, типу навантаження студента, результатів навчанняі обсягу аудиторного навантаження.
Що таке ECTS?
Європейська система переведення і накопичення кредитів(ECTS) — система, якарозроблена в інтересах студентів і базується на визначенні навантаження студентів,необхідного для досягнення цілей програми. Необхідно здійснювати уточнення цих цілей,а саме результатів навчання і набутих умінь.
Як була розроблена ECTS?
ECTS було розроблено у 1989 році в рамках програми Erasmus, що в даний часє частиною програми Socrates. ECTS – єдина успішно протестована система кредитів,використовувана по всій Європі.
Спочатку ECTS призначалася тільки для переведення кредитів.Система сприялазаліку освіти, що була здобута за кордоном, і, таким чином, підвищувала якість ікількість мобільних студентів в
Європі. Останнім часом ECTS перетворюється на систему накопичення, яку запроваджуютьпо всій Європі на інституційному, регіональному і національному рівнях. Це одназ ключових цілей Болонської декларації 1999 року.
Навіщо потрібна ECTS?
ECTS спрощує розуміння і порівняння навчальних програм для всіх студентів(вітчизняних і іноземних). ECTS стимулює мобільність і академічне визнання. Вонадопомагає університетам організовувати і переглядати їх навчальні програми. ECTSможе бути використана для різних програм і форм навчання. Ця система робить здобуттявищої освіти в Європі привабливішим для студентів з інших континентів.
Які головні особливості ECTS?
• ECTS базується на угоді про те, що 60 кредитів складають навантаження студентаочної форми навчання впродовж академічного року. В більшості випадків навантаженнястудента очної форми навчання в Європі дорівнює 36/40 тижням в рік, і в цих випадкаходин кредит дорівнює 24-30 робочим годинам. Навантаження означає приблизний час,який потрібно середньому студенту для досягнення необхідних результатів навчання.
• Кредит це також спосіб перевести в кількісне відношення результати навчання.Останні є комплексом умінь, що означають, що повинен знати, розуміти і бути здатнимзробити студент після завершення навчання, незалежно від його тривалості. ECTS кредитиможуть бути отримані тільки після завершення необхідної роботи і відповідного оцінюваннядосягнутих результатів навчання.
• Розподіл ECTS кредитів ґрунтується на офіційній тривалості циклу програминавчання. Загальне навантаження, необхідне для здобуття ступеня бакалавра, яке вимагає3-4 роки навчання, дорівнює 180-240 кредитам.
• Навантаження студентів в ECTS включає час, що проводиться за слуханням лекцій,семінарів, самостійного навчання, підготовки і складання іспитів і т.д.
• Кредити розподіляються по всіх освітніх компонентах програми навчання (модулі,дисципліни, стажування, дипломна робота тощо) і відображають кількість роботи, необхідноїдля виконання кожного компоненту у зв'язку із загальною кількістю необхідної роботидля завершення повного року навчання в даній програмі.
• Успішність студента характеризують локальними / національними оцінками.Бажаними, особливо для випадку переведення кредитів, є додаткові ECTS оцінки. Оціннашкала ECTS ранжирує студентів на статистичній основі. Розподіл оцінок між студентами,що одержали по курсу оцінку вище незадовільної, виглядає таким чином:
А – кращі10%
B – наступніза ними 25%
C – наступніза ними 30%
D – наступніза ними 25%
E – наступніза ними 10%
Для неуспішних студентів ставляться оцінки FX і F. Між ними існує різниця,яка полягає в тому, що FX означає: не “виконав якусь частину роботи, необхідноїдля здобуття оцінки вище незадовільної”, а F: “не виконав всю необхідну роботу”.Включення оцінок FX і F в Розшифровку Оцінок не є обов'язковим.
Які документи є основними для ECTS?
• Поточний Інформаційний пакет / Каталог дисциплін закладу освіти надвох мовах (або тільки на англійській для програм, що викладаються на цій мові)розміщується в Інтернеті та/або публікується в твердій копії в одному буклеті абобільшій кількості буклетів. Інформаційний пакет / Каталог дисциплін повинен міститидокумент, яка дозволяє іноземним студентам одержувати інформацію, що цікавить його.
• Угода про навчання, що містить список дисциплін, які вивчатиме студент,узгоджений з відповідальним відділом навчального закладу, де студент проходитименавчання. У разі виникнення потреби в переведенні кредиту Угода про Навчання повиннаузгоджуватися між студентом, старим і новим закладами перед від'їздом студента донового закладу, і оновлюватися по мірі виникнення змін.
• Розшифровка оцінок (Академічна довідка) відображає успішністьстудента, показуючи список дисциплін, які він вивчав, отримані кредити і локальніоцінки (можливо, і оцінки ECTS). У разі переведення кредиту Розшифровка оцінок видаєтьсяперед від'їздом студенту, що відбуває, його закладом освіти, а іншим закладом –студенту, що прибуває на навчання, в кінці його періоду навчання.

 
Як отримати акредитацію ECTS?
• Акредитація (присудження лейбла) ECTS здійснюється у відношенні дозакладів освіти, що правильно оформили заявку за всіма програмами першого та другогоциклів. Ця акредитація підвищить рейтинг Вузу як надійного партнера в рамках європейськоїі міжнародної кооперації.
• Критеріями акредитації будуть: Інформаційний пакет (онлайн-копіяабо тверда копія у вигляді одного або більшої кількості буклетів) двома мовами (аботільки англійською для програм, що викладаються на цій мові), використання кредитівECTS, зразки Угод про навчання, Розшифровка оцінок і доказинаявності акредитації високого рівня.
Відносно запровадження кредитної системи у вітчизняній технічній освіті виникаєбагато запитань. Зазначимо три запитання, які, на наш погляд, потребують першочерговогообговорення.
1. Як визначити «кредитну вагу» навчальної дисципліни?
2. Як узгодити вітчизняні освітні програми вищої технічної освіти, що містятьсуттєву гуманітарно-соціальну складову, з відповідними програмами західноєвропейськихуніверситетів, де гуманітарно-соціальна складова відсутня?
3. Як отримати акредитацію ECTS?
Для визначення «кредитної ваги» навчальної дисципліни навряд чинеобхідно розробляти складні методики. Навіть автори системи ECTS не пропонуютьподібних методик, тому що поняття кредиту скоріш відносне, аніж абсолютне. Якщоприйняти до уваги, що, згідно з ECTS студент має «засвоїти» 30 кредитів,то кредит дуже зручно «прив‘язати» до загального обсягу годин, які відводятьсяна вивчення тієї, чи іншої дисципліни. Наприклад, в НТУ «ХПІ» всі семестри17-тижневі і три тижні відводиться на екзаменаційну сесію. Тижневе навчальне навантаженнястудента зараз планується в обсязі 54 академічних годин (6 днів по 9 годин на деньз урахуванням самостійної роботи). Це не суперечить чинному законодавству, бо 54академічні години – це 40,5 астрономічних годин. Таким чином, сукупний семестровийзагальний обсяг становить 54 × 20 = 1080 акад. годин, а один кредит відповідає36 годинам загального обсягу (при умові, що сума загальних обсягів всіх дисциплін,які вивчаються у даному семестрі, становить 1080 годин). Якщо загальний обсяг, якийпланується на вивчення і-ї навчальної дисципліни, становить Nі годин,то «кредитна вага» цієї дисципліни Кі буде дорівнювати Nі ×30 / 1080, або Nі / 36. Розрахункові значення треба заокруглювати з точністюдо 0,5 кредиту, враховуючи, що сума кредитів за семестр має дорівнювати 30.
Більш складною є проблема, пов‘язана з наявністю у вітчизняних освітніх програмахвищої технічної освіти суттєвої гуманітарно-соціальної складової, яка сягає 20%загального навчального часу. Таким чином, якщо у Європі студенти технічних університетіву семестр отримують 30 кредитів фундаментальних та професійно-орієнтованих дисциплін,то вітчизняні студенти – лише 24. Очевидно, цей фактор може стати серйозною перешкодоювизнання вітчизняної освіти за кордоном.
Нарешті, найбільш складною, на наш погляд, принаймні зараз, є проблема отриманнязнаків (лейблів) ECTS. Ця процедура заразне має прецедентів у вітчизняній вищійосвіті, але для того, щоб
кредити, які видають вітчизняні заклади освіти, визнавалися за кордоном, проблеміотримання знаків ECTS треба не тільки приділити відповідну увагу, але й зробитидекілька важливих кроків, одним з яких є створення інституту координаторів ECTSна національному, регіональному та інституційному рівнях.3 Основні завдання, принципи та етапи формуванняЄвропейського простору вищої освіти
Гармонізація архітектури системи європейської вищої освіти є основнимзавданням Болонського процесу. Визначальні властивості європейської вищої освіти:якість, конкурентоспроможність вищих навчальних закладів Європи, взаємна довірадержав і вищих навчальних закладів, сумісність структури освіти та кваліфікаційна доступеневому і післяступеневому рівнях, мобільність студентів, привабливістьосвіти.
Основні завдання та принципи створення зони Європейської вищоїосвіти (шість цілей Болонського процесу): введення двоциклового навчання; запровадженнякредитної системи; формування системи контролю якості освіти; розширення мобільностістудентів і викладачів; забезпечення працевлаштування випускників та привабливостієвропейської системи освіти.
Болонська декларація висуває завдання домогтися, щоб вчені ступенімали відповідати європейському ринку праці, а отже, бути свідоцтвом кваліфікаціїпри працевлаштуванні в галузі діяльності, за якою здобута освіта. Класифікація ступенівта кваліфікацій має важливе значення, тому що їх присвоєння свідчить про важливіперехідні рубежі від системи освіти до ринку праці у межах конкретної країни.
Країни-учасниці Болонськогопроцесу домовилися в межах своєї компетенції та поважаючи відмінності у культурі,мові, національних освітніх системах, а також автономію університетів проводитиполітику міжурядового співробітництва із залученням європейських неурядовихорганізацій, що функціонують у сфері вищої освіти. З метою зміцнення Європейськогопростору вищої освіти та поширення європейської системи вищої освіти у світі булозапропоновано у найближчому часі реалізувати конкретні заходи, що мають принестивідчутні результати на окресленому шляху, такі як:
· запровадженнясистеми освіти на основі двох ключових навчальних циклів: до дипломного (бакалавр)та післядипломного (магістр);
· затвердженнязагальносприйнятної та порівнянної системи вчених ступенів, в тому числішляхом запровадження стандартизованого Додатку до диплома;
· застосуванняЄвропейської Кредитної Трансферної Системи (далі – ECTS) як відповідногозасобу сприяння більшій мобільності студентів;
· зближеннясистем контролю якості та акредитації з метою вироблення порівняльних критеріївта методологій.
УчасникиБолонського форуму схвалили двоетапну систему вищої освіти, зазначаючи, щовведення подібної системи бажане і в інших європейських країнах.
Двоетапна система вищої освіти запроваджується на основі двохключових навчальних циклів: незакінчена вища (додипломна) освіта і закінченавища (післядипломна) освіта, причому тривалість першого циклу – неменш трьох років.
Вчений (академічний)ступінь, що присвоюється по завершенні першого циклу, на європейському ринку працімає сприйматися як відповідний рівень кваліфікації. По завершенні першого циклувищої освіти присвоюється вчений (академічний) ступінь бакалавра.
Кінцевим результатомдругого циклу навчання на протязі 1-2 років має бути вчений (академічний) ступіньмагістра, як у багатьох європейських країнах. Навчання на другому циклі йдеза індивідуальними програмами, у складанні якої активну участь беруть студент танауковий керівник.
У разі здобуття вченого ступеня мають видаватися стандартизованіДодатки до дипломів, які містять детальну інформацію про навчання, призначену длянавчальних закладів і потенційних роботодавців.
Головними функціямиДодатку до диплома є:
1)  гарантування його володарю визнанняроботодавцями набутих ним знань і вмінь;
2)  зазначення можливості, яку надаєотримана кваліфікація щодо доступу до подальшого академічного чи професійного навчання;
3)  інформування щодо подробиць, якістосуються прав випускника вищого навчального закладу, відносно його професійногостатусу.
Практика показує,що далеко не всі форми дипломів добре виконують це завдання. Причиною цього фахівцівважають надто малу кількість інформації, яку містить диплом. Термін дипломмає тут розширене значення, оскільки йдеться про довільні освітні документи атестаційногоплану (освітні кваліфікації).
Класифікація ступенівта кваліфікацій має важливе значення, тому що їх присвоєння свідчить про важливіперехідні рубежі від системи освіти до ринку праці у межах конкретної країни.
У контексті МіжнароднійСтандартній Класифікації Занять (МСКЗ-88) “кваліфікація” визначається якздатність робітника виконувати конкретні завдання та обов’язки у рамках певноговиду діяльності. Вона має наступні два параметри:
1)  рівень кваліфікації, який визначаєтьсяскладністю і об’ємом завдань та обов’язків, що виконує робітник;
2)  кваліфікаційна спеціалізація,яка визначається певною галуззю потрібних знань.
У сфері праці “кваліфікація”визначається як рівень підготовки, ступінь придатності до якого-небудь виду праці.При цьому підкреслюється, що:
· фахівці однієїпрофесії можуть мати різну кваліфікацію;
· незалежновід кваліфікації фахівця перелік параметрів, що характеризують усіх фахівців однієїі тієї професії, однаковий;
· відмінністьфахівців однієї професії, але різної кваліфікації, визначається значеннями параметрів,які характеризують кваліфікацію фахівця.
Отож, для визначеннякваліфікації необхідно знати:
o перелік параметрів( найбільш загальних та суттєвих ознак) професійної роботи;
o значення цихпараметрів, щоб запровадити межі кваліфікації, які дозволять відрізняти її від іншихкваліфікацій, пов’язаних з цією професією.
Термін “кваліфікація”у Європі згідно з МСКО таЛісабонською декларацією використовується для позначення довільного посвідчення,сертифіката, диплома чи грамоти, які засвідчують успішне виконання певної освітньоїпрограми в конкретній предметній області.
Таким чином у визначені кваліфікаціїмають місце розбіжності.
Маючи освітню кваліфікаціювипускник вищого навчального закладу в Європі має право працевлаштовуватися в певнійпредметній області. Він самостійно влаштовується на ринку праці.
Для вищої освіти уконтексті Болонського процесу найбільше значення має той факт, що в Україні у межахдіяльнісного підходу специфікація терміну „кваліфікація” змістовно більш наповнената диференційована. Відповідно до цього програма вищої освіти певного напряму підготовкибільш вимоглива, але менш гнучка, оскільки відповідно до Закону України “Про вищуосвіту” вища професійна освіта спрямована на певну первинну посаду.
“Професійна” кваліфікаціябільш об’ємна, ніж “освітня” за рахунок “набору обов’язків”. Однак за рахунок цихже “обов’язків” має місце звуження об’єму та складності завдань певної предметноїобласті, які вивчаються, оскільки необхідність і достатність об’єму та складностізавдань обумовлюються “обов’язками”, а не визначеною глибиною вивчення предметноїобласті.
Випускник вищого навчальногозакладу України, згідно із законом “Про вищу освіту” і наказом № 285, має працевлаштовуватисяна первинну посаду, яка передбачена Галузевим стандартом певного освітньо-кваліфікаційногорівня підготовки. Працевлаштування випускників покладено на вищі навчальні заклади.
Для забезпечення якостівищої освіти має посилюватися вимога приведення навчання у відповідність до сферипраці.
Не зважаючи на розбіжностізазначені вище, Верховна Рада України 03.12.1999 року ратифікувала механізми здійсненняположень Лісабонської конвенції “Про визнання кваліфікацій вищої освіти в Європейськомурегіоні” і це створює необхідні передумови реалізації Україною Болонських принципів.
Серед проблем сучасноївищої школи в Україні виділяється питання співвідношення академічної освіти, щодає можливість зростання в академічному плані, і професійної освіти, що дає можливістьшвидко адаптуватись на ринку праці. В цьому ключі Україна намагається зберегти прекраснуфундаментальну освіту, фундаментальну підготовку.
Освітньо-кваліфікаційнийрівень вищої освіти в Україні формально поєднує в програмах освіти як академічну,так і професійну спрямованість. В теперішній час це призводить до проблеми формуваннязмісту освіти. З одного боку, скорочується навчальний час, що необхідний для глибокогорозуміння предметів соціально-економічної та природничо-наукової спрямованості (тобтодля фундаменталізації освіти), з другого боку, страждає практична підготовка тих,хто навчається, оскільки вони не отримують повноцінних навичок професійної роботи(тобто не отримують визначеного рівня кваліфікації). Власне, зараз потреба в «кваліфікації»у традиційному змісті слова відпала, оскільки в Україні немає більше планового господарства.
Переглядстатусу кваліфікацій в українській освіті буде означати зміну орієнтирів: від підготовкистудента до майбутнього примусового «розподілу» настав час перейти до нової філософіїосвіти, заснованої на підготовці випускника вищого навчального закладу для конкретногоринку праці.
Вища школа готує випускникане до конкретного робочого місця, а до вільного пошуку роботи на ринку праці. ВУкраїні дотепер існує надмірно дробова й еклектична система записів у документахпро вищу освіту.

4 Принципи, шляхиі засоби адаптації вищої освіти України до Європейського простору вищої освіти
Структуравищої освіти України за своєю ідеологією та цілями узгоджена із структурами освітибільшості розвинених країн світу.
Для входженняУкраїни до європейського простору вищої освіти потрібно впровадити в системі вищоїосвіти:
Ø широкомасштабнудовгострокову стратегію системної модернізації всієї системи освіти;
Ø систему якостіосвіти, яка відповідає стандартам ЄС, потребам ринкової економіки, внутрішньогорозвитку держави та суспільства;
Ø державнийреєстр напрямів підготовки та спеціальностей, відповідно до міжнародної стандартноїкласифікації освіти (МСКО-96 та 97) і міжнародної стандартної класифікації занять(МСКЗ-88);
Ø загальноприйнятута порівняльну систему вчених ступенів;
Ø законодавчопідсилені умови для полегшення працевлаштуванню українських громадян в Європі таміжнародній конкурентоспроможності системи вищої освіти України;
Ø систему кредитівна зразок Європейської системи трансферу кредитів (ЕСТS), як відповідного засобусприяння більшій мобільності студентів (приклад впровадження кредитно-модульноїсистеми див. нижче);
Ø законодавчопідсилені умови задля забезпечення мобільності через усунення перешкод на шляхуефективного використання права на вільне пересування з безпосередньою метою:
1)  забезпечення студентам доступудо навчальних можливостей, а також до відповідних освітянських послуг;
2)  забезпечення визнання та зарахуваннячасу, який викладач, дослідник чи член адміністративного персоналу провів у європейськомунавчальному закладі, проводячи дослідження, викладаючи та виконуючи відповідну досвого фаху роботу, зі збереженням їхніх законних прав;
3)  сприяння європейському співробітництвущодо забезпечення якості освіти з метою вироблення порівняльних критеріїв та методологій.
На теперішній час нормативні документи Міністерстваосвіти і науки України містять інформацію, яка:
ü у широкомусенсі спрямована на реалізацію градації досвіду та знань;
ü подає, щоосвітньо-кваліфікаційні рівні вищої освіти мають професійну спрямованість і схильністьвідповідати вимогам ринку праці;
ü розкриваєположення щодо формування змістовних модулів.
Для вищої школи Україниу контексті Болонського процесу необхідно:
· привести увідповідність вимогам Болонської декларації Закон України «Про вищу освіту»у частині визначення змісту і статусу освітньо-кваліфікаційних рівнів вищої освіти;
· привести довідповідності класифікацію вчених ступенів системи освіти та Переліку кваліфікацій,які використовуються на ринку праці, в тому числі і Європейському;
· визначитивитрати навчального часу студента певного актуального рівня розвитку на адекватневивчення навчального матеріалу у об’ємі модуля, тобто ув’язування навчального модуляз кредитами;
· розробитиметодику розрахунку педагогічного навантаження викладачів вищої школи в умовах кредитно-модульноїсистеми організації навчального процесу та навчального навантаження студента, атакож взаємозв’язок між ними;
· розробитита затвердити нормативно-правові акти щодо регулювання діяльності викладацькогоперсоналу та студентського контингенту вищої школи в умовах кредитно-модульної системиорганізації навчального процесу;
· розробитита затвердити нормативно-правові акти щодо впровадження тестових технологій об’єктивногопедагогічного контролю знань тих, хто навчається.
· розробитита затвердити нормативно-правові акти щодо сертифікації на відповідність,у процесі якої встановлюється рівень компетентності індивіда і його відповідністьсоціальним ролям, на які він претендує;
· розробитита затвердити нормативно-правові акти щодо селекції індивідів для виконанняконкретних соціальних ролей на основі його професійної придатності, здатності іготовності.
Для вищої школи України у контексті Болонського процесу необхідно розробитита законодавчо урегулювати процедуру контролю якості та акредитації, а такожпосилення міжнародної конкурентоспроможності випускників вищої школи України.
Політика в областіякості вищої освіти, професійної підготовки і сертифікації фахівців спрямовуєтьсяна досягнення оптимального ступеня упорядкування педагогічної діяльності з облікомособистісних, соціальних, економічних і державних потреб та інтересів акціонеріввищої школи.
Програми якості припускаютьвичленовування структурно-функціональних властивостей індивіда, професійно важливихякостей фахівця, його спрямованості, інтелектуального розвитку і професійних розумовихздібностей, що визначають властивості локального психологічного середовища навчанняі впливають на успішність професійного навчання.
Педагогічнийексперимент щодо запровадженнякредитно-модульної системи організації навчального процесу
На виконання основнихзавдань колегії Міністерства освіти і науки від 28 лютого 2003 р. (протокол № 2/3-4),що спрямовані на реалізацію Послання Президента України до Верховної Ради України«Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на2002-2011 роки: «Європейський вибір» і Національної доктрини розвитку освіти України,Департаментом вищої освіти разом з вищими навчальними закладами проведено аналізстану та можливих шляхів реформування організації навчального процесу у вищих навчальнихзакладах.
Проведений аналізпоказав, що нинішня система підготовки фахівців з вищою освітою має певні недоліки,а саме:
· відсутністьсистематичної роботи студентів протягом навчального семестру;
· низький рівеньактивності студентів і відсутність елементів змагання в навчальних досягненнях;
· можливістьнеоб’єктивного оцінювання знань студентів;
· значні затратибюджету часу на проведення екзаменаційної сесії;
· відсутністьгнучкості в системі підготовки фахівців;
· недостатнійрівень адаптації до швидкозмінних вимог світового ринку праці;
· низька мобільністьстудентів щодо зміни напрямів підготовки, спеціальностей та вищих навчальних закладів;
· мала можливістьвибору студентом навчальних дисциплін.
Для подолання недоліківіснуючої системи підготовки фахівців може бути запровадження кредитно-модульноїсистеми, яка передбачає вирішення наступних завдань:
· відходу відтрадиційної схеми «навчальний семестр — навчальний рік, навчальний курс»;
· раціональногоподілу навчального матеріалу дисципліни на модулі і перевірки якості засвоєння теоретичногоі практичного матеріалу кожного модуля;
· перевіркиякості підготовки студентів до кожного лабораторного, практичного чи семінарськогозаняття;
· використаннябільш широкої шкали оцінки знань;
· вирішальноговпливу суми балів, одержаних протягом семестру, на підсумкову оцінку з навчальноїдисципліни;
· стимулюваннясистематичної самостійної роботи студентів протягом усього семестру і підвищенняякості їх знань;
· підвищенняоб’єктивності оцінювання знань студентів;
· запровадженняздорової конкуренції в навчанні;
· виявленнята розвиток творчих здібностей студентів.
Водночасукраїнській вищій освіті та університетам необхідно подолати немало труднощів таобмежень на шляху до Європейського простору вищої освіти:
1) Адаптаціяпоки що незавершеної реформи системи освіти України до вимог та принципів Болонськоїдекларації (зокрема, введення системи кредитів, реформа наукових ступенів згідноіз загальноєвропейськими стандартами, взаємне визнання наукових ступенів, отриманихза кордоном та в Україні і т.п.) потребує збільшення фінансування вищої освіти.Економічне становище України є суттєвим обмеженням для адаптації та продовженняреформ у вищій освіті, приведення її до європейських стандартів.
2) Незавершеністьадаптації національного законодавства до стандартів європейського права, а такожнеготовність європейських країн та ЄС до ліквідації міграційних перешкод для громадянУкраїни, зміни законодавства, пов'язаної з полегшенням пересування та працевлаштуваннястудентів. Це обмеження суперечить та не дозволить реалізувати принцип мобільностіу Болонському процесі для України
3) Відсутністьпостійно діючих громадських структур — форумів освітян та їхньої співпраці з асоціаціямиосвіти та наукових досліджень Європи, використання досвіду Європейської мережі забезпеченняякості в сфері вищого освіти (European Network of Quality Assurance in Higher Education)і інформаційного обміну й забезпечення завдань та принципів Болонського процесув освітньому середовищі України та інформування громадськості про їхні перевагидля української вищої освіти.
4) Надлишковакількість навчальних напрямів і спеціальностей, відповідно 76 та 584. Кращі ж світовісистеми вищої освіти мають у 5 разів менше.
5) Недостатнєвизнання у суспільстві рівня “бакалавр” як кваліфікаційного рівня, його незатребуваністьвітчизняною економікою. Як правило, прийом до вузу ми здійснюємо не на бакалаврат,а на спеціальність.
6) Загрозливау масовому вимірі тенденція до погіршення якості вищої освіти, що наростає з часом.
7) Збільшеннярозриву зв'язків між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринком праці.
8) Невиправданаплутанина у розумінні рівнів спеціаліста і магістра. З одного боку, має місце близькістьпрограм підготовки спеціаліста і магістра, їхня еквівалентність за освітньо-кваліфікаційнимстатусом, а з іншого – вони акредитуються за різними рівнями, відповідно за IIIі IV.
9) Ми змирилисяз нехтуванням передовими науковими дослідженнями у закладах освіти, які є основоюуніверситетської підготовки. Наша система наукових ступенів складна у порівнянніз загальноєвропейською, що ускладнює мобільність викладачів і науковців в Європі.
10) Неадекватнодо потреб суспільства і ринку праці вирішується доля такої розповсюдженої ланкиосвіти, як технікуми і коледжі, це при тому, що їхня чисельність в державі у чотирирази більша, ніж ВНЗ III та IV рівнів акредитації разом узятих.
11) Відійшла вминуле колись добре організована для централізованої економіки система підвищеннякваліфікації та перепідготовки. Нової системи, що задовольняла б потреби ринковоїекономіки, в Україні не створено. Тому дуже важливий загальноєвропейський принцип“освіта через усе життя” поки що в умовах нашої держави не може бути в повній міріреалізований
12) УніверситетиУкраїни не беруть на себе роль методологічних центрів, новаторів, піонерів суспільнихперетворень, за якими має йти країна. Рівень автономії ВНЗ у цих питаннях значнонижчий від середньоєвропейського. Не виконують роль методологічних керманичів закладиосвіти, що мають статус національних, у той час, коли їхня кількість досягла близько40% від загальної кількості ВНЗ III та IV рівнів акредитації.
Ці та інші перешкодипогіршують розпізнавання нашої системи вищої освіти зовнішнім світом, підсилюютьізоляціоністські тенденції, погіршують мобільність наших студентів, викладачів інауковців в межах європейського освітнього простору і ринку праці.
Щодо узгодження дворівневоїсистеми, то ця проблема не була б занадто складною, якби перед нашою системою освітине постала в повному обсязі проблема вирішення долі технікумів і коледжів.
Вердикт громадськостіта держави з цього питання може визначитись на перетині декількох рішень, наприклад,повністю інтегрувати кращі технікуми і коледжі в заклади III, IV рівнів акредитації,створивши їм умови для надання освітньо-кваліфікаційного рівня “бакалавр”, рештуж трансформувати в заклади середньої професійної освіти для надання випускникамрівня висококваліфікованих робітників.
Відповідальне рішеннями маємо прийняти стосовно освітньо-кваліфікаційного рівня “спеціаліст”. Очевидно,поки спеціалісти затребувані нашою економікою, цей рівень варто зберігати. Доцільнішепаралельно вводити за формулою 4+2 освітньо-кваліфікаційний рівень “магістр” відповідноїгалузі. Магістр інженерії, магістр права, магістр з бізнес адміністрування та інші.Реальна ж доля рівнів “спеціаліст” і “магістр” в нашій країні вирішиться з часому відповідності до їхньої затребуваності на ринку праці, який також поступово будеінтегруватися у загальноєвропейський.
Аналогічний підхідможна було б застосувати до системи наукових ступенів в Україні. Згідно з Берлінськимкомюніке 2003 року нам було б вигідно додатково до наявної системи “кандидата тадоктора наук” ввести науковий ступінь “доктора філософії” у відповідності до міжнароднихстандартів. Для багатьох науковців були б зняті перешкоди у мобільності на європейськомунауковому й освітянському просторі. Традиційна ж система наукових ступенів булаб, як і раніше, затребувана на внутрішньому ринку праці до того часу, поки доляяк першої, так і другої систем остаточно не вирішиться у майбутньому.
Подальші дії для досягнення шести цілей Болонського процесу: прийняттясистеми легкозрозумілих і адекватних ступенів; прийняття системи двоциклової освіти(доступеневе і післяступеневе навчання); запровадження системи кредитів – системинакопичення кредитів (ЕСТS) або інших сумісних з нею систем, які здатні забезпечитияк диференційно-розрізнювальну, так і функції накопичення; сприяння мобільностістудентів і викладачів (усунення перешкод вільному пересуванню студентів і викладачів);забезпечення високоякісних стандартів вищої освіти; сприяння європейському підходудо вищої освіти (запровадження програм, курсів, модулів із "європейським"змістом); навчання протягом усього життя; спільна праця вищих навчальних закладіві студентів як компетентних, активних і конструктивних партнерів у заснуванні таформуванні Європейського простору вищої освіти.
 
5СпівпрацяУкраїни та Європейського Союзу в галузі освіти і науки
Важко переоцінити важливість для України розвитку всебічних відносинз Європейським Союзом. Стаючи все більш впевнено провідним геополітичним гравцем,ЄС відіграє особливу роль як у зовнішній, так і внутрішній політиці нашої молодоїнезалежної держави. Власне, вже з кінця 1990-х років українська влада офіційно визначила,що інтеграція до ЄС є стратегічною метою країни, що відповідає, в цілому, очікуваннямзначної частини українського суспільства, створює надійні підстави для досягненнядемократичного за змістом консенсусу в середовищі політичних еліт України.
ЄС також не раз заявляв, що виступає за поглиблений розвиток відносинз Україною, визнає її своїм стратегічним партером і навіть, вустами окремих своїхречників, не заперечував, що двері до нього для України можуть бути відчиненими.Незважаючи на явний дисбаланс прагнень Брюсселя і Києва, неспівпадіння єврооптимізмунової влади в Україні та помірної українофілії нового складу Єврокомісії, двостороннівідносини України з ЄС справді є важливими для поступу демократії, реалізації ідеалівверховенства права, зміцнення безпеки і політичної стабільності в усьому східноєвропейськомурегіоні.
Пройдений шлях: здобутки та питання, що вимагають критичного осмислення
Треба визнати, що допомога Україні з моменту її формування якнезалежної держави з боку ЄС та його країн-учасниць є вкрай важливим, стабілізуючимфактором розвитку нашої держави. Без цієї підтримки, як у вигляді прямих інвестицій,кредитів, грантів, так і у формі сприяння допуску українських товарів на внутрішніринки ЄС, український соціальний і політичний розвиток був би значно скромнішим.
Важко перецінити й роль політичної підтримки ЄС у рамках двосторонньогодіалогу та механізмів співпраці, визначених спершу Угодою про партнерство і співробітництво,а потім уточнених на основі Спільної стратегії ЄС щодо України та в інших документахполітико-правового характеру. Без сумніву, не варто нехтувати тією позитивною роллю,яку відіграв ЄС, його чільні політики у правовому, мирному розв’язанні політичноїкризи листопада минулого року. Окрім визнання дієвості такої допомоги у внутрішньополітичнійстабілізації, саме „покликання” – запрошення ЄС офіційним Києвом, як правлячою елітою,так і тогочасною опозицію, в якості арбітра і „миротворця” вагомо засвідчили високийавторитет ЄС у нашій країні, ступінь політичної, ціннісної ваги європейського факторав нашій внутрішній політиці, її здатність еволюціонувати від пострадянських до сучаснихєвропейських правил поведінки учасників політичного процесу.
Попри всю важливість політичних та економічних аспектів двосторонніхвзаємин, сфера наукового і освітнього співробітництва також лишається в полі зоруяк Києва, так і Брюсселя. Треба згадати насамперед надходження, які Україна отрималав рамках програми технічної допомоги для нових незалежних держав (колишніх республікСРСР) – ТАСІС. Такі критично важливі галузі української науки і техніки як, наприклад,виробництво і використання ядерної енергії, вироблення новітніх технологій, зокрема– космічних та інформаційних, отримували і продовжують отримувати значну допомогувід країн ЄС і Союзу в цілому.
У цій статті зупинимося лиш на окремих, а саме гуманітарних аспектахспівробітництва в галузі освіти і науки України з ЄС, де загальна картина менш оптимістична,а, головне, результати співпраці майже не відомі представникам нашого науково-освітньогосередовища.
Важливим кроком для інтеграції, або, скромніше висловимося, наближеннявітчизняної освітянської та наукової спільноти до ЄС стало поширення дії програми„Темпус” на Україну. Нею встигло скористатися чимало національних навчальних закладів.Насамперед, це Київський, Одеський і Харківський національні університети, Тернопільськаакадемія народного господарства та інші відомі в Україні ВНЗ. Оскільки з розпадомСРСР і загальним занепадом системи фінансування наукових інститутів НАН Українисаме університети та інші класичні вищі навчальні заклади при наявності належноїкадрової бази були вимушені перейняти на себе турботу про розвиток частково фундаментальнихі, значно більшою мірою, прикладних наук, не кажучи вже про гуманітарні науки. Якразу царині виконання програм „Темпус” окремим ВНЗ вдалося налагодити продуктивні науково-освітніконтакти з колегами з університетів Західної і Центральної Європи, навчатися сучасномуменеджменту дослідницькими та освітніми проектами, перейняти вкрай потрібний досвідуправлінської діяльності у сфері освіти і науки.
Варто згадати й те, що останніми роками Україна отримала доступ(щоправда, як представниця „третіх країн” для ЄС) і до програми „Еразмус Мундус”,що є додатковим важливим каналом її інтеграції в європейський освітній простір,оскільки відкриває певні можливості для прилучення до європейського освітнього середовищане лише викладачів, але й студентів, до того ж коштом ЄС.
Звичайно, зберігають певне значення й далі розвиваються програмидво- і тристоронньої співпраці між Україною і державами – членами ЄС. Добрі традиціїтакої співпраці в гуманітарній сфері на рівні міністерств і академій наук існуєміж Україною, Німеччиною, Австрією, меншою мірою – Францією, Великою Британією тадеякими іншими членами ЄС. На жаль, ці програми доволі забюрократизовані, недоситьгнучкі, обмежені за фінансовими ресурсами. Найгірша ж їх вада та, що доступ до участів них для працівників українських університетів є ускладненим.
Очевидно, чимале значення має те, що все більше українських університетівстають учасниками двосторонньої співпраці з країнами – „старими” та „новими” членамиЄС. Однією з найбільш сталих форм такої співпраці є партнерство на довготривалійоснові. Таких побратимів у країнах ЄС має вже чимало наших університетів, зокремаНаціональний університет „Києво-Могилянська Академія”, Львівський національний університетім. І. Франка, університет „Львівська політехніка”, Чернівецький національний університетім. Ю. Федьковича та інші столичні й регіональні науково-освітні центри. Інше питання:чи цей інструмент співпраці є ефективним, чи задовольняє він інтереси обох сторін?До того ж, співпраця українських колег з партнерами в такому форматі є ресурсноасиметричною. Тобто, ми очікуємо від своїх колег набагато більше, аніж можемо запропонуватиїм.
Розширення ЄС, яке відбулося 1 травня 2004 року, створило новуякість для взаємин між ним та Україною в галузі освіти і науки. Очевидно, що всебільше значення відтепер матимуть програми транскордонної співпраці, до виконанняяких історично найліпше підготовлені заклади науки та освіти з обох боків кордонурозширеного ЄС. Парадокс у тому, що цю роль повинні і будуть змушені взяти на себерегіональні ВНЗ, яких ані галузева бюрократія, ані центральна влада не розглядалияк основних партнерів західних освітньо-наукових закладів. На противагу цьому, важливістьпопередніх контактів і досвіду співпраці між університетами України і нових членівЄС – Польщі, Словаччини та Угорщини посилюватиметься спільним інтересом до успішногорозв’язання нагальних проблем нового прикордоння ЄС. Що неминуче вимагатиме використанняпотенціалу місцевих університетів та інших ВНЗ на цих територіях.
Дефіцити розвитку української освіти та науки: яка допомога необхідна?
Незважаючи на всі перелічені (та й не згадані) позитиви співпраціміж ЄС та Україною, актуальні потреби національної освіти і науки значно перевищуютьнаявні вітчизняні і зарубіжні ресурси її розвитку. За роки незалежності наша державане приділяла належної уваги розвиткові вищої освіти та наукових досліджень не тількиу сфері справді дуже витратних фундаментальних розробок, але й у значно невибагливішихгуманітарних науках. Це призвело до різкого скорочення ресурсів наукового розвиткув Україні, значного відпливу висококваліфікованих кадрів дослідників і викладачівв інші сфери трудової діяльності, спонукало тисячі з них до виїзду за кордон у пошукахпраці. Хоча за кілька останніх років фінансування й оплата праці науковців та університетськихвикладачів дещо поліпшується, ситуація у цій сфері лишається вкрай складною; вонане відповідає навіть визначеним національним законодавцем нормам і критеріям розвиткувищої школи і науки.

6 Пріоритетні напрямиреформування вищої освіти
Забезпечення інноваційногохарактеру розвитку вищої освіти, впровадження інформаційних, телекомунікаційнихтехнологій, інтерактивних форм і методів навчання, гнучких навчальних програм перепідготовкита підвищення кваліфікації, вивчення, узагальнення та обмін позитивним вітчизнянимта зарубіжним досвідом навчання, нарощування та модернізація обчислювальної технікиі програмного забезпечення, підвищення ефективності їх використання в навчальномупроцесі.
Забезпечення оптимізаціїструктури вищої освіти та обсягів підготовки й перепідготовки кадрів з вищою освітоюв контексті інноваційного розвитку економіки; надання державної підтримки підготовціфахівців за напрямами, які стимулюють розвиток пріоритетних базових галузей економікиу форматі «наука – освіта – технології» шляхом інтеграції з науковимиустановами та виробництвом.
Забезпечення реалізаціїстратегії кадрового забезпечення галузі, спрямованою на збереження і розвиток науковихта педагогічних шкіл, впровадження об'єктивної оцінки наукової та педагогічної діяльності.
Розширення доступудо вищої освіти та сприяння соціальному захисту учасників навчально-виховного процесу,удосконалення механізму призначення стипендій, надання цільових пільгових кредитівдля здобуття вищої освіти, передбачивши істотне збільшення видатків з державногобюджету.
Удосконалення мережівищих навчальних закладів та здійснення поетапної передачі до сфери управління МОНвищих навчальних закладів, які перебувають у сфері управління інших центральнихорганів виконавчої влади, з урахуванням специфіки підготовки фахівців. Укрупненнявищих навчальних закладів на регіональному рівні, шляхом їх об'єднання та створенняуніверситетів регіонального типу.
Важливим завданнямв контексті входження вищої освіти України в європейський освітній простір є переглядзмісту освіти, державних стандартів, кваліфікацій тощо.
7 Організація оцінки результатів роботи студента
Критеріїдля оцінки результатів роботи студента повинні бути виражені таким чином, щоб оцінкароботи студента могла бути зіставлена з ними і документально віддзеркалена.
Критерії оцінки якостіповинні бути чітко встановлені і ясно виражені для того щоб забезпечити надійністьі однаковість оцінки, а також, щоб підвищити об'єктивність оцінки з метою зведеннядо мінімуму суб'єктивного підходу.
Оцінкарезультатів роботи студента це процес:
q  збору достатніх, об'єктивних інадійних доказів знань студента, його розуміння, продемонстрованих навичок і професіоналізмущодо виконання завдань, обов'язків і відповідальності;
q  винесення висновку про те, щодоказ співвідноситься з критеріями, зазначеними в Стандарті вищої освіти.
Метою оцінки якостіє забезпечення незалежної оцінки ефективності заходів для забезпечення Стандартіввищої освіти на всіх рівнях навчання, підготовки, проведення іспитів і оцінки.
Організація оцінки результатів навчанняповинна брати до уваги різні методи оцінки, що можуть надати різні типи доказіврівня знань студента:
· письмові,усні і комп'ютерні опитування (тестування);
· перевірканавичок (зокрема, на тренажерах);
· проекти;
· безпосереднєспостереження за діяльністю.
Один або декілька з перерахованих вищеметодів повинний бути обов'язково використаний для одержання доказів наявності знань,розуміння та продемонстрованих навичок, а також доказу здатності студента виконуватипрофесійну діяльність.
Новими концепціямиосвітнього процесу у вищій школі відзначаються тенденції розвитку вимірювання навчальнихдосягнень студентів за допомогою тестів. На структуру та кількість тестів, які проводяться,впливає акцент на зв’язках між предметами, що вивчаються. Об’єктом тестування стаютькомпетенції, що потрібні випускникові системи вищої освіти. Традиційно тести виконуютьвідбірну функцію. Але ж останнім часом тести використовуються для цілей:
· діагностичних,щоб дати студенту можливість з’ясувати, що йому ще потрібно вивчити та доробити;
· управлінських,тобто задля керівництва подальшим процесом навчання та стимулювання.
Тести все більше розглядаютьсяяк складова частина компонентів навчальної програми. Їм приділяється повноціннезначення в навчальній програмі.
Критерії для оцінки компетентності повиннівідповідати принципам:
q одержана інформаціяє об’єктивною, має однозначне тлумачення та відповідним чином повинна використовуватися;
q метод визначеннякомпетентності має найбільше відповідати суттєвим обставинам і умовам професійноїдіяльності;
q процедуриоцінки компетентності повинні виконуватися ефективно та моторно;
q усі потенційнізагрози мають бути визначені.
Методи демонстраціїкомпетентності мають служити основою для проведенняіспитів та оцінки відповідностікандидата на одержання диплома і запроваджуватися з використанням професійних засобівдіяльності.
Іспит та оцінка відповідностікандидата на одержання диплома запроваджується з виконанням процедур об’єктивногоконтролю:
q критеріально-орієнтованоготестування;
q комплекснихконтрольно-кваліфікаційних завдань (КККЗ),
а також з використаннямпрофесійних засобів діяльності на:
Ø лабораторномуобладнанні;
Ø тренажері;
Ø реальномуоб’єкті діяльності.
Оцінка компетентностімає включати не тільки першочергові технічні вимоги до роботи, навичок та завдань,котрі мають професійно виконуватися, але має відображати більш широкі аспекти, щонеобхідні для того, щоб відповідати в повному обсязі тому, що очікується від компетентноїроботи випускника на первинній посаді:
q робота у широкомуспектрі обставин;
q професійнепередбачення, готовність та робота в умовах надзвичайних ситуацій;
q адаптаціядо нових та змінних вимог.
Важлива роль у забезпеченні високої якості освіти та формуванні конкурентноспроможнихфахівців за будь-яких принципів організації навчального процесу належить системіоцінювання знань студентів.
Головне завдання при цьому – досягти найбільш ефективного оцінювання, щободночасно виконувати контролюючу и мотивуючу функції.
За таких умов потрібно активізувати роботу щодо впровадження європейськихкритеріїв оцінювання знань студентів, їх практичної підготовки, компетентності,ефективності наукових досліджень. Для удосконалення системи оцінювання знань необхідновраховувати тенденції, що спостерігаються у країнах, приєднаних до Болонського процесу:
1. Вищі навчальні заклади дедалі ширше застосовують комплексну систему оцінюваннязнань. Ці системи спрямовуються на диференціацію рівня знань студентів, мають реагуватинавіть на незначні коливання щодо глибини засвоєння матеріалу кожним студентом;забезпечувати рівний підхід до оцінки якості навчання студентів, в результаті забезпечуєтьсяоб’єктивність діагностики знань.
2. Прозорість навчального процесу, повна інформованість студентів про змістнавчальних планів та навчальних програм; розширення вибіркової складової робочихнавчальних планів; прозорість критеріїв оцінювання знань, що є характерним для комплекснихсистем оцінювання.
3. Застосування різноманітних шкал оцінювання, які мають велику кількістьдіапазонів.
4. Провідною складовою навчального процесу все частіше визначається самостійнаробота студента, яку контролюють, перевіряють і оцінюють. Оскільки весь програмнийматеріал розділяється на дві складові: перша – матеріал, що викладається студентовіу вигляді лекцій, друга – матеріал для самостійного вивчення., тому важливого значеннянабуває поточна робота і поточне оцінювання.
5. Підвищення частки поточного оцінювання у загальному, підсумковому оцінюванні.
6. Зменшення кількості дисциплін при одночасному збільшенні по них трудомісткостінавчання.
7. Відсутність заліків і проведення іспитів переважно у письмовій формі. Прицьому застосовуються жорстокі санкції проти тих, хто порушує проведення іспитів(користування „шпаргалками” тощо).
8. Перезарахування предметів у разі переходу студентом з одного закладу доіншого, незважаючи на специфіку викладання окремих дисциплін, відмінності у програмах,системи оцінювання.
У Болонському процесі система оцінювання ECTS розроблена для того, щоб допомогти навчальнимзакладам перевести оцінки, виставлені місцевим закладом. Вона представляє додатковуінформацію щодо роботи студентів, а не замінює загальні оцінки.
Ця концепція оцінок означає:
— представлення додаткової інформації до оцінки навчального закладу;
— шкала оцінювання буде зрозуміла іншим закладам, які виставляють відповіднуоцінку;
— визначається не тільки сама оцінка, але і досягнення кожного студента.
Уніфікована шкала оцінювання знань студентів системи ECTS представлена у таблиці1.
Таблиця 1 — Оцінка ECTS.Оцінка ECTS Значення оцінки A Відмінно – блискуча робота з незначними помилками B Дуже добре – вище середнього стандарту, але з деякими поширеними помилками C Добре – загалом добра робота, але з помітними помилками D Задовільно — пристойно, але із значними помилками E Достатньо – задовольняє мінімальним вимогам FX Не прийнято – необхідно допрацювати
Критерії для оцінки результатів роботи студентів повинні бути вираженні так,щоб оцінка роботи студента могла бути зіставлена і документально віддзеркалена.Ці критерії треба чітко встановити, щоб забезпечити надійність і однаковість оцінки,а також, щоб підвищити об’єктивність оцінки для зведення до мінімуму суб’єктивногопідходу.
Організація оцінки результатів повинна брати до уваги різні методи оцінки,що надають різні докази рівня знань студентів:
— письмові, усні і комп’ютерні опитування (тестування),
— перевірка навичок (тренажери),
— курсові проекти,
— безпосереднє спостереження за діяльністю.
Як підсумок варто зазначити, що у ході підготовки до приєднання до Болонськогопроцесу необхідно вирішити триєдине завдання стосовно оцінювання:
1) опрацьовувати найдоцільніші підходи до діагностики знань студентів з урахуваннямнакопиченого досвіду у вищій школі України.
2) опанувати систему оцінювання знань за шкалою ECTS.
3) відпрацювати технологію взаємо переведення оцінок, що прийняті у вітчизнянійпрактиці, до оцінок ECTS.

Література
болонський процесреформування освіта
1. http://www.ntu-kpi.kiev.ua/
2. http://www.ntu-kpi.edu.ua/
3. Модернізаціявищої освіти України і Болонський процес: Матеріали до першої лекції / Уклад. М.Ф.Степко, Я.Я. Болюбаш, К.М. Левківський, Ю.В.Сухарніков; відп. ред. М.Ф. Степко.– К.: Изд., 2004. – 24 с.
4. Болонськийпроцес: цикли, ступені, кредити. Л.Л. Товажнянський, Є.І. Сокол, Б.В.Клименко— 2004.
5. Вища освітаУкраїни і Болонський процес. Навчальний посібник. За редакцією В.Г. Кременя. Авторський колектив: М.Ф. Степко,Я.Я Болюбаш, К.Д. Шинкарук, В.В., Грубінко В.В., Бабин І.І., МОН. Рецензенти: Г.В. Терещук, чл.-кор.АПН України, доктор педагогічних наук, професор, М.М. Фіцула. доктор педагогічнихнаук, професор.
6. Кредитно-модульнатехнологія навчання Навчальний посібникАвтор: Сікорськиїі П.І. За редакцією ТимошенкоО., Журавського В, С. та ін. — К., 2004 .