Діяльність соціального педагога дозвіллєвої сфери
ЗмістВступІ. Напрями організації, функціїта види дозвіллєвої діяльності впозашкільних навчальних закладах
1.1 Види позашкільних закладів
1.2 Види та функції дозвіллєвої діяльності
1.3 Принципи культурно – дозвіллєвої діяльності
ІІ. Педагогічна майстерність в управлінні таорганізації культурно-дозвіллєвої діяльності
ІІІ. Проблематика організації дитячого тапідліткового дозвілляВисновки
Список використаної літератури
Вступ
Сфера вільного часу являє собою унікальну й неповторну галузькультурно-дозвіллєвої діяльності, що відрізняється як широкою розмаїтістюзв’язків з дійсністю, так і особливою складністю відносин компонентів своєївнутрішньої структури. Індивідуальний і колективний характер спілкування впроцесі діяльності, що визначає необхідність глибоких особистісних контактівфахівця й суб’єкта, формує узагальнене уявлення про унікальність діяльностіфахівця сфери дозвілля [2; 102].
Над проблемою розумного, дбайливого використання кожноїгодини нашої великої цінності – часу – замислювалося багато умів людства всіхепох і часів, у тому числі й стародавні філософи. Час пригноблював людей своєюшвидкоплинністю, тому вони прагнули зрозуміти його природу, якось приборкати,приручити його, з користю використовувати.
Вивчення культурно-дозвіллєвої діяльності в її динамічномурозвитку сприяє більш глибокому проникненню в сутність цього явища, допомагаєпобачити події сучасності як закономірний результат руху людського суспільствавід низьких форм до вищих. Історичний підхід дозволяє виявити вкультурно-дозвіллєвій діяльності загальне, що є присутнім в усі історичніепохи, та особливе, специфічне, що характерне для кожного відрізку часу.
Історичне минуле являє собою джерело багатющого досвіду, якийнакопичений багатьма поколіннями в організації вільного часу, елементи якого зуспіхом можуть бути використані в сучасній практиці. Дозвілля як соціальнеявище має глибоке історичне коріння. Творча діяльність на дозвіллі та людськеуявлення поклали початок мистецтву, науки та техніки. Печерний живопис,можливо, є одним з перших видів мистецтва. В історичних джерелах описані таківиди рекреативної діяльності, як танці, театральні вистави та дитячі ігри [21; 37].
У зарубіжній науці відлік пізнання явища «дозвілля»починається з Платона та Аристотеля. Видатні філософи античності оцінюваливільний час як найбільш важливе для вдосконалення людини [ 16; 78 ].
Платон з його естетичним баченням світу сприймав гру йдозвілля як щось прекрасне та цінне само по собі, тому закликав жити, граючи,відповідно до властивостей своєї природи. Великий філософ у своїх «Законах»пристосовував дозвілля та всі його механізми – свята, театр, танці, пісні,змагання – до потреб свого політичного проекту [17]. Платон вважав, щорепертуар дозвіллєвої діяльності повинен контролюватися державою, він розглядає«велике дозвілля» як соціальний інститут [17; 275].
Будучи в цілому спрямованим на всебічний гармонійний розвитокособистості, вільний час у кожному конкретному випадку виконує свої специфічніфункції. У перекладі з латинської мови слово «функція» означаєобов’язок, коло діяльності, призначення ролі.
Темадозвілля, дозвіллєвої діяльності в нашій країні не втрачає своєї актуальності.Навпаки, ця проблема обростає все більшими протиріччями й ускладнюється. Ціпротиріччя зумовлені насамперед невідповідністю між сутнісю дозвіллякультурно-дозвіллєвої діяльності й існуючими в реальній дійсності формами іметодами проведення дозвілля.
Актуальність соціальної робота у сфері дозвілля полягає утому, що у сучасних умовах розвитку суспільства спостерігається суттєвепідвищення інтересу, формування принципово нового підходу не лише культури вцілому, а й до її прикладної галузі — культурно-дозвіллєвої діяльності.Раціональне використання «вільного часу» — дозвілля сприяє формуваннювисокої духовності, фізичної досконалості, задоволенню інтересів і потреб людейу слідкуванні, творчому розвитку, що правильна організація дозвілля можепом'якшити соціальне напруження, навіть перевести його у більш безпечне русло [11; 56 ].
Загальні проблеми організації культурно-дозвіллєвоїдіяльності та дитячого дозвілля визначені в низці фундаментальних науковихдосліджень. Це, зокрема, праці, що стосуються культурно — дозвіллєвої роботи таорганізації дозвілля — В.Й. Бочелюк, В.В.Бочелюк"Дозвіллєзнавство", Н.В.Яременко «Дозвіллєзнавство», Петрової І.В. «Дозвілля в зарубіжних країнах» , такожпраці, присвячені особливостям виховання дітей у традиційній українській сім’ї,щ їх вивчав учений В. Г. Постовий — це «Духовність:потреби й інтереси дітей, батьків, сім'ї», з’ясуванню місця і ролікультурно-дозвіллєвої діяльності у духовному розвитку людини — Ю.А. Стрельцов «Культурология досуга» табагато інших вітчизняних і зарубіжних джерел літератури, які приділяють багатоуваги цьому питанню, адже воно дуже актуальне на сьогодні. Водночас це питанняпотрібно постійно досліджувати, бо форми дозвілля, а особливо дитячого,постійно еволюціонують і залежать від соціальної, політичної, культурної,економічної політики конкретної країни.
Мета курсової роботи — на основі дослідження сутності,функцій, видів і форм культурно — дозвіллєвої діяльності відобразити зміст тапроблему організації дитячого дозвілля.
Об’єкт дослідження – форми, методи організації та проведення дитячогодозвілля.
Предмет дослідження — процес діяльності соціального педагогадозвіллєвої сфери.
Завдання:1.Висвітлити напрями організації, функції тавиди дозвіллєвої діяльності в позашкільних навчальних закладах;
2. Розкритисуть педагогічної майстерності в управлінні та організації культурно-дозвіллєвоїдіяльності;
3.Відобразити проблематику організації дитячого тапідліткового дозвілля, висвітливши дані соціального дослідження.
І. Напрями організації, функції та види дозвіллєвоїдіяльності в позашкільних навчальних закладах
Педагогічні функції вільного часу школярів окреслюють те коловиховних завдань, що можуть і повинні вирішуватися під впливом видівдіяльності, котрі його наповнюють, і при наявності розумного цілеспрямованогопедагогічного керівництва.
Чітке визначення, осмислення й аналіз виховних можливостейвільного часу має велике значення для визначення доцільності, розумності,ефективності бюджету часу учнів, для його подальшого вдосконалення й чіткоїорганізації. Знання цих функцій допоможе уникнути стихійності, випадковості в організаціївільного часу, повніше використовувати його потенційні можливості [12; 48 ].
Соціально-виховне значення дозвіллєвої діяльності длястановлення і розвитку молодого покоління відбито в державних документах, щовизначають освітню політику України і політику стосовно прав дітей і молоді.Серед таких документів: національна програма «Освіта» («УкраїнаXXI сторіччя») (1993 p.), національна програма «Діти України»(1996 p.), «Декларація про загальні основи молодіжної політики вУкраїні», закони і законодавчі акти, «Про освіту» (1991 p., 1996p.), Концепція позашкільної освіти і виховання (1996 p.), закон України «Пропозашкільну освіту» (2000 p.), «Положення про позашкільний навчальнийзаклад» (2000 p.), «Програма розвитку позашкільних навчальних закладівна 2002-2008 pp.» (2002 p.) тощо. Усі вони спрямовані на реалізацію вУкраїні основних положень Конвенції про права дитини, проголошеної ГенеральноюАсамблеєю Організації Об'єднаних Націй. «Конвенція про права дитини»тісно пов'язана з іншим документом ООН — «Загальною декларацією правлюдини». В її основу покладені ідеї про те, що: права людини нестворюються державою, а є її природними властивостями; інтереси людиниабсолютні, інтереси держави відносні; права й обов'язки єдині, але первинніправа, тому що без них виконання обов'язків перетворюється в рабське скорення;реалізація прав людини залежить від рівня економічного розвитку країни [ 6; 12 ].
Зазначені вище документи гарантують право людини на вільнийчас, викладені в них положення спрямовані на створення в соціумі умов длягармонійного розвитку особистості у вільний час.
1.1 Види позашкільних закладів
Згідно Постанови Кабінету Міністрів № 433 від 6 травня 2001року «Про затвердження перелікутипів позашкільних навчальних закладів»[ 20 ] та відповідно до статей 12 і 13Закону України «Про позашкільну освіту» [ 4], є чітко визначені типипозашкільних навчальних закладів:
1. Дитячо-юнацькі спортивні школи;
2. Дитячо-юнацькі клуби різних напрямів;
3. Мала академія мистецтв ( народних ремесел);
4. Мала академія наук учнівської молоді;
5. Оздоровчі заклади для дітей та молоді: заміські,профільні, праці та відпочинку, санаторного типу, з денним перебуванням;туристські бази.
6. Початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади(школи естетичного виховання: музичні, художні, хореографічні, театральні,хорові, мистецтв та інші);
7. Центр, палац, будинок, клуб художньої творчості дітей,юнацтва та молоді;
8. Центр,будинок, клуб еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді, станція юнихнатуралістів;
9. Центр, будинок, клуб науково-технічної творчостіучнівської молоді, станція юних техніків;
10. Центр, будинок, клуб, бюро туризму, краєзнавства, спортута екскурсій учнівської молоді, туристсько-краєзнавчої творчості учнівськоїмолоді, станція юних туристів;
11. Центри: військово-патріотичного та інших напрямівпозашкільної освіти.
12. Дитяча бібліотека, дитяча флотилія моряків і річковиків,дитячий парк, дитячий стадіон, дитячо-юнацька картинна галерея, дитячо-юнацькастудія (хорова, театральна, музична, фольклорна тощо), кімната школяра, курси,студії, школи мистецтв, освітньо-культурні центри національних меншин.
Позакласні заклади мають невичерпні можливості в організаціїдозвілля: екскурсії, читацькі конференції, предметні вечори, читаннянауково-популярної літератури, технічна творчість і робота в гуртках – ці табагато інших форм творчої діяльності у сфері вільного часу.
Звичайно, позашкільні заклади працюють нерозривно із школою,бо мають спільні інтереси – організація вільного часу школярів. І самесоціальні педагоги відіграють в цьому неабияку роль. Соціальний педагог повиненпоєднувати в собі якості психолога, організатора, керівника. І в той же час намагатисямаксимально наблизитися до дитячих душ, зрозуміти їх та завоювати неабиякий авторитет.
Головне, про що повинні пам’ятати педагоги, це те, щопсихологічні особливості шкільного віку роблять значущою орієнтаційну функцію вільного часу.Домінуючим мотивом поведінки й діяльності підростаючої особистості є прагненнявизначити своє місце в житті. У структурі орієнтаційної функції вільного часуучнівської молоді можна виділити два якоюсь мірою самостійних аспекти:соціальна орієнтація школярів і професійна орієнтація школярів. Шляхи та методиздійснення першого аспекту у сфері дозвілля дуже численні: бесіди, диспути,зустрічі, активне включення в суспільно-трудову, суспільно-політичну роботу тощо.Основними напрямками у сфері дозвілля щодо другого аспекту професійноїорієнтації є зустрічі з цікавими людьми, робота в гуртках технічної творчості,майстернях, учнівських кооперативах.
1.2 Види тафункції дозвіллєвої діяльності
При формулюванні функцій дозвілля необхідновраховувати істотні та специфічні риси дозвілля, потреби суспільного розвиткута практико-орієнтований характер дозвілля. Серед видів і функцій дозвіллєвоїдіяльності, виділяють такі:
— фізичну дозвіллєву діяльність, спрямовану назняття фізичної та розумової напруги, спортивні й рекреаційні заняття;
— практичну дозвіллєву діяльність, спрямовану навільний вибір різних видів зайнятості і поширену серед усіх верств населеннянезалежно від віку та соціальної приналежності;- культурну діяльність, метоюякої є інтелектуальний розвиток особистості, залучення людини до естетичнихцінностей суспільства (вчений підкреслює, що саме у сфері культурного дозвіллячітко простежуються розбіжності між окремими соціальними групами населення);
— соціальну дозвіллєву діяльність, ключовимзмістом якої є і міжособистісне спілкування та встановлення психоемоційноїрівноваги.Проаналізувавши стан дозвілля можна стверджувати, що головнимисоціальними функціями дозвілля є рекреаційна, комунікативна, соціальна, творча,ціннісно — орієнтаційна, розвивальна, пізнавальна та виховна.
Рекреаційна функція спрямована на зняттявиробничої перевтоми, психологічної перенапруги, відтворення фізичних,інтелектуальних, емоційних сил людини, на зміцнення здоров`я шляхом здійсненняоб`єднання ігрових, оздоровчих, розважальних, спортивних,туристично-екскурсійних програм та ін. Ця функція є однією з провідних длясучасних дозвіллєвих закладів, її мета – сприяти відпочинку, неформальномуспілкуванню.
Комунікативна функція дозволяє розширитиможливості для спілкування, подолання самотності, знаходження нових друзів.Вона виявляється в таких формах дозвілля, як диспути, дискусії вечоривідпочинку, конференції, конкурсні та розважальні програми, просвітницькі акціїтощо.
Соціальна функція дозвілля сприяє тому, щоб кожнаособистість мала власну гідність, могла знайти зміст свого існування, сприяєінтеграції людини в суспільство. Ця функція набуває особливого значення насучасному етапі, коли людина соціально розчарована, емоційно загублена, духовнопринижена, не вірить у майбутнє, цинічна по відношенню до минулого, втрачаєповагу до великих моральних цінностей та норм.
Творча функція спрямована на створення умов длявияву й розвитку творчого потенціалу особистості за межами професійної трудовоїта сімейно-побутової діяльності шляхом участі особистості у виставках, творчихвечорах, в різноманітних гуртках, хобі-групах, у роботі майстерень,літературних, музичних, народознавчих віталень, художніх салонів. Творчафункція дозвілля забезпечує не просто відпочинок та розваги людини, а йсамовдосконалення у вільний час. У своїй пізнавальній функції дозвілля постаєскладовим компонентом неперервної освіти, підкреслюючи важливістьсамовдосконалення й самоосвіти, духовного збагачення особистості. Ця функціядозволяє задовольнити потреби в додатковій інформації, в поширенні та набуттінових знань. Однак процес розвитку особистості буде інтенсивнішим, якщопізнавальна функція дозвілля поєднуватиметься з ціннісно — орієнтаційною. Уцьому випадку сприйняття нових подій, фактів, процесів, органічно пов`язуєтьсяз оцінкою тієї інформації, яку отримала людина.
Ціннісно — орієнтаційна функція полягає уформуванні системи: ціннісних уявлень та орієнтацій особистості, мотивів,ідеалів, переконань, життєвої позиції і виявляється у ставленні індивіда донавколишнього середовища, до інших людей, до самого себе. Сприймаючи певніподії, факти, предмети, наукові концепції, поведінку інших людей, навколишнійсвіт, людина завжди оцінює та формує певне ставлення до них. Оцінювання,сприйняття та розуміння людиною будь-чого відбиває її ставлення до певногоявища і впливає на активність особистості. Ціннісно — орієнтаційна функціядозвілля передбачає використання досвіду народного, сімейного, релігійного та шкільноговиховання.
Виховна функція дозвілля має специфічніособливості, які полягають у добровільному включенні людини в дозвіллєвудіяльність і виявляється в цілеспрямованому розвитку особистісни потенціалів(пізнавального, ціннісно-орієнтаційного, творчого, комунікативного).Дозвіллєвий заклад часто постає в ролі додаткової школи як паралельне знавчальною установою джерело знань, набуття певних навичок і розширеннякультурно-дозвіллєвих інтересів.
Розвивальна функція припускає вирішення ще одного важливогозавдання – формування морального складу учнівської молоді. Одним знайважливіших педагогічних завдань розвивальноїфункції є завдання духовного збагачення школярів, розширення їхзагального, естетичного кругозору, розвиток і вдосконалення пізнавальнихздібностей, інтересів, умінь і навичок [13; 67].
Визначення основних функцій дозвілля дозволяєправильно окреслити головні напрями дозвіллєвої діяльності, конкретизувати йогозавдання, піднести його соціальну значимість. Сукупність функцій відбиваєосновний зміст дозвілля, сутність видів дозвіллєвої діяльності.
1.3 Принципи культурно – дозвіллєвої діяльності
Під принципами культурно-дозвіллєвої діяльності прийняторозуміти основні вимоги, яким слідують соціальні педагоги, соціальні працівникив її організації.
Найважливішим принципомкультурно-дозвіллєвої діяльності є її нерозривний зв'язок з життям, практичнимизавданнями реформування нашого суспільства.
Наступний принцип – це принципдиференційованого підходу до різних верств населення. Цей принципозначає організацію вільного часу з урахуванням специфічних особливостей йінтересів, потреб і питань учнівської молоді.
Принцип індивідуалізації полягає в розкриттідіалектики соціального й індивідуального, що сприяє виявленню значеннякультурно-дозвіллєвої діяльності. Процес функціонування культурно-дозвіллєвоїдіяльності можна представити як взаємодію двох тенденцій соціалізації йіндивідуалізації. Перша полягає в розумінні особою своєї соціальної сутності, адруга – сприяє виробленню в неї індивідуального способу життєдіяльності,завдяки якому вона дістає можливість самовдосконалення згідно з власнимиприродними задатками й суспільними потребами. Індивідуальний підхід указує натаку важливу межу культурно-дозвіллєвої діяльності, як його цілісність [3;45 ].
Особливо цінним є принципдоступності в культурно-дозвіллєвій діяльності, який здійснюєтьсяна основі врахування психологічних особливостей особистості, їхсоціально-демографічних і соціально-політичних особливостей, необхідновраховувати рівень розвитку здібностей школярів.
Принцип послідовності полягає в конкретизаціїцілей культурно-дозвіллєвої діяльності, у вибудовуванні її системи, увизначенні завдань та її реалізації. Принцип послідовності здійснюється наоснові вивчення низки умов: від відповідності занять рівню інтересів іздібностей школярів; від тимчасової тривалості й від схеми перемикання з однихзанять на інші. Цей принцип ураховує характер занять, а також підрозділяє їх заознаками зростаючої активності й самостійності.
Оцінка можливостей включення особистості в ту або іншу формуколективного або індивідуально організованих занять дозволяє виділити принципсистемного підходу до вирішення культурно-дозвіллєвих завдань.
Вибудовування структури занять на основі раціональноговикористовування вільного часу дозволяє підняти рівень соціальної йіндивідуальної активності школярів. Поліпшується система педагогічногокерівництва процесом самовиховання через форми культурно — дозвіллєвоїдіяльності, в індивідуальних видах занять, відбувається процес переходукерівництва в самокерівництво.
Таким чином, педагогічна сутність вільного часу учнівськоїмолоді полягає в необхідності надання їй фактичної волі проведення вільногочасу, волі зміни занять, у рухливості й мінливості до змісту вільного часу, учітко вираженій спрямованості на творчу діяльність, у діалектичній єдностіпедагогічного виховання й самодіяльності учнів.
В освіті урахування індивідуальності «означає розкриттяможливості розвитку кожної дитини та підлітка, створення соціокультурноїситуації розвитку, виходячи з визнання унікальності й неповторностіпсихологічних особливостей учня. Індивідуальний підхід до освіти вимагаєпорівнювати не одну людину з іншою, а одну й ту ж людину на різних етапах їїжиттєвого шляху. Розкриття індивідуальності, створення оптимальних умов їїстановлення та розвитку – головне завдання освіти» [12; 141]; організованедозвілля активно забезпечує створення цих соціокультурних ситуацій.
Організоване дозвілля збагачує особистість учня — відкриваєсвіт духовно значущого дозвілля вітчизняної культури; дає можливість почуватисебе значущою особистістю, реалізувати себе в шкільному та подальшому житті,прилучати до творчості; зрозуміти соціальну значущість спілкування зоднолітками, учителями, батьками; допомагає знайти захист від негативних явищ усім’ї, навчанні, житті.
Організоване дозвілля навчає учнів цінувати й організовуватисвій вільний час, обирати заняття за інтересами, потребами, за їх значенням ужитті; бути організатором себе та інших, лідером і підлеглим, творцем івиконавцем; жити серед людей, поважати їх індивідуальність, цінувати чужіінтереси, радіти успіху кожного, зберігати дружні зв’язки.
Саме в дозвіллєвій діяльності переважна більшість учнівшукають емоційне задоволення, сприймають дозвілля як одну з головних сферсамореалізації та самоствердження.
ІІ. Педагогічнамайстерність в управлінні та організації культурно-дозвіллєвої діяльності
Роль і значення дозвілля в житті людини є значними і,безсумнівно, будуть зростати з підвищенням матеріального, економічного рівня їїжиття й суспільства в цілому. Звідси зрозумілий підвищений інтерес до одержаннявищої професійної освіти, пов’язаної з культурно-дозвіллєвою діяльністю.
Важливе значення у зв’язку з цим мають організаторські,творчі, цивільні та моральні якості фахівця культурно-дозвіллєвої діяльності.Професійна майстерність цього фахівця за своєю природою також унікальна. Вонавизначається високим рівнем майстерності художнього й морального впливу наособистість, колектив, великі й малі групи людей в умовах дозвілля. Однак професійнамайстерність не може бути сформована в процесі навчання, у студентськійаудиторії, тут лише закладаються її основи [ 7; 262].
Професійна майстерність фахівця культурно-дозвіллєвоїдіяльності – чи то соціальний педагог, вихователь, організатор позашкільноїроботи – являє собою сукупність теоретичних знань і практичного досвіду,отриманого в результаті професійної, часом тривалої, діяльності.
Отже, проблеми формування засад професійної майстерностіфахівця необхідно пов’язувати, з одного боку, з опануванням теоретичних знань,а з іншого – з оволодінням методами й прийомами, уміннями й навичкамипрофесійної діяльності. Синтез теоретичних професійних знань, практичних уміньі навичок у сукупності зі здібностями та якостями особистості є базовою основоюпрофесійної майстерності фахівця, необхідної для успішного вирішеннярізнопланових професійних завдань культурно-дозвіллєвої діяльності.
Методикою формування професійної майстерності фахівцякультурно-дозвіллєвої діяльності передбачається розвиток професійних якостеймайбутнього фахівця. Мотиви діяльності, спонукання фахівцівкультурно-дозвіллєвої сфери являють собою складне психологічне явище. Вонообумовлене:
по-перше, усвідомленням суспільної корисності й значущостісвоєї праці в організації вільного часу учнівської молоді;
по-друге, станом творчої задоволеності, радістю успіху йоцінки дітей;
по-третє, психологічними властивостями фахівця: бажанням бутизі школярами, вести їх за собою у творчому процесі дозвіллєвої діяльності [8;109].
Метою професійної діяльності фахівців з організації дозвілляє необхідність формування духовно-моральних цінностей особистості, їїемоціонально-естетичного, інтелектуального потенціалу, розвитку творчихздібностей в умовах дозвілля. Це визначає й набір засобів, за допомогою якихфахівець включає людей у різні види діяльності у сфері дозвілля.
Соціальніпедагоги повинні знати як теоретичні основа дозвілля так і методичніособливості створення дозвіллєвих програм та організації різних видівдозвіллєвої діяльності, які послідовно розкривають соціальну сутність дозвілля;основні соціальні інститути дозвіллєвої сфери; культурно-історичні витокиорганізації дозвілля в України; типи дозвіллєвих програм; специфіку, методикупідготовки і проведення ігор, конкурсів, свят у дозвіллєвій програмі;технологію проведення вуличної ігротеки.
У процесі розробки різних заходів, вміти приміняти ранішенабуті знання, вміння і навички з навчальних дисциплін «Педагогіка», «Психологія»,«Соціальна педагогіка», «Соціальна психологія», «Методикавиховної робота».
Соціальний педагог повинен знати:
• соціальну систему дозвілля, функції та принципи організаціїдозвілля та види, форми й зміст дозвіллєвої діяльності;
• методику підготовки і проведення ігор, конкурсів, свят якосновних форм дозвілля з учнівською молоддю та ї іншими верствами населення;
• технологію проведення вуличної ігротеки.
уміти:
• застосовувати знання з основ дозвіллєзнавства на практиці;
• формувати у дітей та підлітків основи дозвіллєвої культуриособистості;
• доцільно організовувати ігрову та дозвіллєво-розважальнудіяльність;
• творчо працювати з матеріалами практичногодосвіду проведення дозвіллєвої діяльності;
• розробляти план проведення різних форм проведення годинидозвілля;
• здійснювати презентацію власних проектів дозвіллєвих програм;
• критично оцінювати досвід та результати власної творчоїдіяльності [9;121].
Підготовка фахівців для культурно-дозвіллєвої сфериздійснюється за визначеною системою. Мережа ВНЗ дає можливість готувати кадри звищою освітою. Разом з тим, швидко змінювана соціально-культурна ситуація, новішляхи й пріоритети в суспільному розвитку змушують ВНЗ шукати нові методинавчання. Треба відзначити, що кожен вищий навчальний заклад має свої власнінаукові й методичні знахідки, позитивний досвід, своє бачення перспектив упідготовці фахівців для сфери дозвілля, свою унікальну особливість. По-іншомубути й не повинно, тому що процес навчання є процесом творчим, а творчістьзавжди індивідуальна.
Серед численних функцій, які виконує соціальний педагог врізних сферах діяльності, особливе значення посідають такі професійні вміння:організовувати творчі колективи та керувати їх діяльністю, планувати роботу зколективом, володіти культурою спілкування, розробляти сценарії свят, проводитирізноманітні виховні заходи, гурткову роботу як у школах, так і в мікрорайонах.
Застосуваннявище перелічених знань та вмінь на практиці, можна відобразити на прикладіроботи соціального педагога з творчим колективом.
Специфікапрофесійної діяльності соціального педагога з вихованцями вкультурно-дозвіллєвій сфері виявляється в таких її особливостях: по-перше, вонамає нерегламентований характер і, по-друге, засобами виховання є мистецтво тахудожня творчість.
Специфіка роботи соціального педагога визначається також іособливостями організації конкретного виду художньо-творчої діяльності(написання сценарію свята, наприклад «День святого Валентина» ( див. Додаток1 ) або організацію проведення свята 8Березня ( див. Додаток 2 ) тощо, проведення репетицій,керівництво творчим колективом чи гуртком.
Крім основних професійних знань і вмінь соціальний педагогповинен знати основи різних видів мистецтв (музики, літератури, живопису,хореографії), знати закони психології творчості та виховання, методикупроведення занять і репетицій як в індивідуальній, так і у груповій формі.
Від загальної культури та знань соціального педагога залежатьсвітогляд, моральні й естетичні принципи вихованців.
Соціальний педагог як організатор, керівник,режисер-постановник в художньо-творчій діяльності ставить за мету залучатимолодь до творчої діяльності, до мистецтва, створювати оптимальні умови для їїдуховного росту та реалізації творчих умінь, виступає організатором різногороду свят, які розширюють кругозір школярів, сприяють їх всебічній обізнаності,наприклад свято книги для учнів – старшокласників «Читай и богатей»(див. у додатку).
Важливим також є визначення рис, притаманних соціальномупедагогу як творчому керівнику, і того, чим відрізняється його діяльність відінших педагогічних і творчих спеціальностей.
Наприклад, основна відмінність полягає в нерегламентованості,у відсутності офіційно закріпленої структури внутрішньої організації колективута взаємостосунків між його членами. Творчий колектив організовується надобровільних началах, в основі його створення лежать особистісні бажання,добровільність та інтереси; дотримання й урахування принципів зацікавленості тадемократичності посідають тут чи не найголовніше місце.
Другою важливою ознакою є те, що соціальний педагог якорганізатор, керівник, режисер-постановник організовує творчу аматорськудіяльність, яка не регламентується трудовим чи якимось іншим законодавством, навідміну від такої у школі чи ВНЗ.
І, по-третє, основним предметом, навколо якого вибудовуєтьсяхудожньо-творча діяльність, є мистецтво, художня творчість. В інших закладах таустановах ці засоби використовуються частіше за все як допоміжні. У роботі жсоціального педагога з творчим колективом вони є головним, домінуючим. Аджетворчість — діяльність, яка породжує щось якісно нове, що відрізняєтьсянеповторністю, оригінальністю й суспільно-історичною унікальністю. Творчістьспецифічна для людини, оскільки завжди передбачає творця — суб'єкта творчоїдіяльності; у природі відбувається процес розвитку, але не творчості. Отже,творчість притаманна тільки людині.
Соціальна творчість визначається потребами суспільства, які,у свою чергу, зумовлюють відносини людей у суспільстві, а також ставлення донавколишнього середовища. Соціальній творчості притаманне усвідомленняважливості своєї діяльності. Людина повинна розуміти мотиви, причини своєїсоціальної творчості, координувати свої зусилля. Соціальна творчістьзадовольняє потреби суспільства тільки тоді, коли людина усвідомлює своюналежність до цього суспільства, якщо соціальні проблеми хвилюють її, яквласні. Ті, хто діє, розуміючи необхідність змін у житті суспільства, будутьсприяти тільки позитивним зрушенням.
У педагогічній науці є велика кількість досліджень пропідготовку фахівців різних профілів. Проте наукових досліджень, узагальненьдосвіду роботи соціального педагога з творчим колективом проведено недостатньо.
При розгляді даної проблеми, насамперед, слід зазначитиосновні завдання, які визначаються соціальним педагогом у роботі з творчимколективом. До них належать:
— задоволення потреб кожного члена колективу;
— формування естетичних смаків і вподобань;
— створення умов для творчої самореалізації особистості [5; 124].
Колектив покликаний під керівництвом соціального педагога задопомогою різних видів діяльності виховувати своїх учасників, надавати їмширокі можливості для реалізації творчих поривань. Функція популяризації тапоширення даного виду діяльності в цьому випадку є другорядною, на перше місцевиступає функція виховна.
Виховний аспект у професійній діяльності соціального педагогаз учасниками колективу характеризується складністю, багатогранністю.
Колектив — відносно компактна соціальна група, яка об'єднуєлюдей, зайнятих розв'язанням конкретного суспільного завдання; створюється наспільності цілей, принципів співробітництва, поєднує інтереси індивіда йсуспільства. Отже, у роботі із творчим колективом є свої специфічніособливості.
Перша особливість виявляється в тому, що виховна діяльністьсоціального педагога повинна бути свідомо організованою та систематичною, зчітким визначенням мети, методів і прийомів.
Друга особливість проявляється в тому, що соціальний педагог,на відміну від професійних і культурно-масових працівників, які працюють ізпрофесійними художніми колективами, сам створює колектив та організовує всійтворчий процес.
Третя особливість — виконавська майстерність учасниківколективу. Слід зазначити, що рівень виконавських умінь окремих учасників ітворчого колективу в цілому прагне досягнути високопрофесійного. І це схвально,але порівнювати, наприклад, виступи аматорських творчих колективів ізпрофесійними не треба, бо перед ними ставляться різні завдання та цілі.
Найголовнішими в даному питанні є проблеми методичноїпідготовленості соціального педагога, оволодіння ним формами та прийомамипередачі знань, навчання дітей і молоді конкретним навичкам і вмінням. Якпоказують досвід і практика, в одних випадках соціальний педагог як керівникможе бути сильніше підготовленим як виконавець, в інших — як методист чи якпедагог. Але володіння кожним з цих умінь відіграє важливу роль в організаціїтворчої діяльності.
Четверта особливість діяльності соціального педагогаобумовлюється тим, що заняття, репетиції, проведення свят повинні враховуватиелемент відпочинку. Учасники творчого колективу не можуть займатись художньоютворчістю стільки, скільки часу вони приділяють своїй основній діяльності. Томуна заняттях творчих колективів, на репетиціях так необхідно поєднувативиконавські виховні моменти з елементами розваг і відпочинку.
Перераховані вище особливості діяльності соціального педагогавизначають і специфіку його педагогічної, психологічної та професійноїпідготовки.
Соціальний педагог повинен мати ще й особливі здібності, асаме: психомоторні, музичні, вокальні, артистичні, художні, літературні.
Професійна діяльність соціального педагога як керівникатворчого колективу вирізняється особливою складністю й багатогранністю. Вонаважко піддається регламентації, визначенню єдиних структурних форм організації.
Одним з головних аспектів у діяльності соціального педагога єрозуміння ним самим важливості та необхідності постійного оволодінняспеціальними знаннями та навичками, розширення та збагачення свогопедагогічного інструментарію.
Творчий і виховний процес буде ефективним у тому випадку,якщо він проводиться цілеспрямовано, планово і якщо він керований таконтрольований. Соціальний педагог як керівник у процесі проведення знань,репетицій, виступів на святі тим самим забезпечує виконання своїх функцій передколективом, установою, в якій він працює, і врешті-решт перед суспільством.
Соціальний педагог як керівник творчого колективу повиненпостійно оволодівати спеціальними знаннями та навичками, збагачувати тавдосконалювати свою педагогічну техніку, прийоми впливу на особистість іколектив. Це і постановка голосу, мистецтво інтонування, погляду, рухів.
Однією з важливих педагогічних характеристик керівникатворчого колективу є здатність вибудовувати художньо-творчий процес ізвизначеною заздалегідь перспективною метою та основними завданнями. Длясоціального педагога в художньо-творчій діяльності важливим є не тількивизначити мету виховання, а й віднайти адекватні форми та засоби для їїдосягнення. В. О. Сухомлинський писав: «Без наукового передбачення, безуміння закладати в людині сьогодні ті зерна, які зійдуть через десятиліття,виховання перетворилося б у примітивне наглядання, вихователь — у неграмотнуняньку, педагогіка — у знахарство. Треба науково передбачати — у цьому сутькультури педагогічного процесу».
Наступною педагогічною рисою соціального педагога яккерівника творчого колективу є вміння аналізувати й ураховувати педагогічнуситуацію, запобігати виникненню конфліктних моментів у стосунках із колективом,створювати в ньому стійкий позитивний мікроклімат.
Труднощі, які трапляються у практичній діяльності, доситьчасто обумовлюються дефіцитом часу. В умінні миттєво оцінити ситуацію, якавиникла, і полягає висока професійна майстерність соціального педагога.
Професійна діяльність соціального педагога в дозвіллєвійсфері базується на його постійному прагненні до більш поглибленого пізнанняучасників, виявлення їх психологічних, професійних, вікових, соціальнихособливостей. Це пізнання повинно протікати в динаміці, у розвитку, бо кожнийдень, кожна репетиція, кожне свято збагачують учасників, змінюють їх внутрішнійсвіт. Соціальний педагог повинен чітко виявляти духовні інтереси та можливості(творчі, виконавські, психологічні) кожного учасника, його морально-естетичнийпотенціал, слабкі та сильні сторони [ 13; 36 ].
Слід також зазначити, що вивчення соціальним педагогом вихованцівповинно бути цілеспрямованим і систематичним. Воно здійснюється з метоювдосконалення всіх сторін діяльності творчого колективу та досягненнямаксимального ефекту.
Діяльність соціального педагога базується на реалізаціїпевної програми психологічного розвитку його учасників. Тут важливу рольвідіграють, якщо так можна висловитись, зовнішні психологічні фактори: настрійучасників, їхня налаштованість на творчість, емоційний стан.
Уміння соціального педагога створити в колективі відповіднийморально-психологічний мікроклімат, самому бути в емоційно-психологічномувідношенні зразком для наслідування (бадьорий настрій, оптимізм,життєрадісність) є чи не найголовнішими його якостями.
Варто сказати, що окремі психологічні властивості та якості,які є спільними для всіх керівників, мають загальні механізми дії в умовахадміністративної діяльності. До таких рис відносяться: стійкість нервовоїсистеми, здатність до довготривалої роботи, сильна воля, твердість, сміливістьі рішучість у своїх діях; адекватна реакція на зовнішні впливи, уміння прийматиправильні рішення в умовах дефіциту часу, стресових ситуаціях; витримка,терплячість; оптимізм, наполегливість, ініціативність, цілеспрямованість.
Відома в науці загальна технологія стилю керівної діяльності(авторитарний, ліберальний, демократичний) певною мірою стосується ісоціального педагога як керівника творчого колективу в культурно-дозвіллєвійсфері діяльності. Досвід і практика доводять, що найбільш оптимальним длясоціального педагога в роботі з творчим колективом за своїми якостями єдемократичний тип керівництва.
Соціальний педагог як керівник творчого колективу керуєхудожньо-творчим процесом, виконавською діяльністю, процесом створення витворівмистецтва та реалізацією педагогічної програми, тобто вихованням учасників. Цеозначає, що, крім наявності загальних рис керівника, йому необхідні специфічніпсихологічні якості творця, організатора мистецтва — артистизм, сценічність,здатність до перетворення (емпатія), уява, творче мислення.
Артистизм і сценічність соціального педагога дають можливістьнадавати своїм діям, словам у процесі роботи високохудожньої змістовності; нехвилюватись на сцені, не тушуватись, упевнено почувати себе на людях,зосереджувати їх увагу на собі як на творці.
Здатності до емпатії останнім часом у науковій інауково-публіцистичній літературі приділяється велика увага. Емпатія — цездатність педагога, художника ідентифікувати себе з учнем (з іншою особою),стати на його позицію, розділити його інтереси, радощі, розчарування, побачитийого очима виниклі проблеми. Емпатія — це здатність розуміти внутрішній світіншої людини.
Уява, творче мислення, емпатія допомагають соціальномупедагогу краще розуміти учасників свого колективу: що їх хвилює, що вонивідчувають у кожній конкретній ситуації, наскільки їх інтереси збігаються звирішуваними завданнями. А це у свою чергую призводить у кінцевому результатідо взаєморозуміння.
Взаєморозуміння — спосіб відносин між людьми, соціальнимигрупами, колективами, організаціями та країнами, коли осмислюється йураховується точка зору чи позиція сторін, які спілкуються. Об'єктивно основоювзаєморозуміння є спільність інтересів, близьких чи віддалених цілей, поглядів,а також взаємна поступливість певними інтересами. Воно досягається обміномдумками та цінностями, вивченням реальної суті справи та нагромадженогодосвіду.
У практичній роботі соціального педагога особливе місцеобіймають довірливі контакти з учасниками як на заняттях, репетиціях, так і навечорах відпочинку, спортивних змаганнях. У цих природних умовах, пізнаючиінтереси, внутрішній світ, психологічні особливості учасників, спосіб їхньогожиття, соціальний педагог, з одного боку, глибше розуміє їх, а з іншого — оцінює себе, аналізує свої вчинки, методи та прийоми впливу.
Не претендуючи на вичерпність і безапеляційність висвітленихположень, які стосуються професійної діяльності соціального педагога яккерівника творчого колективу, важливо підкреслити, що при підготовці майбутніхфахівців особливу увагу слід приділяти специфіці їх діяльності вкультурно-дозвіллєвій сфері, а також формуванню в них специфічних умінь інавичок, які сприятимуть здійсненню художньо-творчого процесу на високомупрофесійному рівні та творчому вихованню майбутнього молодого покоління.
І тому, щобдосягти позитивних результатів у підготовці фахівців у сфері дозвілля,необхідно керуватися не застиглими прийомами й методами навчання, а спиратисяна методичні засади навчання професійної майстерності. Вони полягають услідуючому:
— навчанняпрофесійної майстерності фахівця культурно-дозвіллєвої діяльності спрямоване напідготовку соціальних педагогів, працівників, організаторів позакласної роботиз дітьми різного віку в їх вільний час;
— основипрофесійної майстерності фахівця культурно-дозвіллєвої діяльності закладаютьсяв процесі як організаторсько-утворюючої, так і художньо-творчої діяльності;
— процеснавчання професійної майстерності у ВНЗ забезпечується колективною працеювикладачів і практиків;
— основою формування професійної майстерності євзаємозалежний процес – викладач – студент [12; 67].
Методичні засади навчання професійної майстерності фахівцякультурно-дозвіллєвої діяльності також включають постановку й обґрунтуваннямети навчання, виходячи з тієї чи іншої моделі фахівця й спеціалізації,виявлення необхідного взаємозв’язку теоретичної та спеціальної підготовки вумовах конкретної діяльності, визначення ролі, значущості та корисностінавчальних дисциплін у процесі навчання, змісту навчальних дисциплін іналагодження міжпредметних зв’язків.
В основіорганізації процесу навчання професійної майстерності повинні лежати такіметодичні принципи:
1. Логічна наступність і послідовність у вивченні як окремихдисциплін, так і їх циклів, що складають основу професійної майстерності;
2. Профілювання загальнонаукових дисциплін на конкретніспеціальності;
визначення оптимального співвідношення різних видів занять іззагальнонаукових спеціальних дисциплін, дисциплін спеціалізацій;
3. Оптимальне співвідношення обов’язкових дисциплін іфакультативів, час для самостійної роботи студентів і індивідуальних занять звикладачем [12; 86 ].
Таким чином, основу навчання професійної майстерностіфахівців культурно-дозвіллєвої діяльності складають два найважливішихметодичних положення: по-перше, воля творчості педагога й студента; по-друге, відтвореннякультурних норм і цінностей. Обидва ці положення гармонійно сполучають у ціймоделі навчання професійної майстерності фахівця культурно-дозвіллєвоїдіяльності й залишають простір для її подальшого розвитку.
Одним з головних завдань методичної роботи є вдосконаленняпрофесійного рівня спеціалістів культурно-дозвіллєвої діяльності, підвищення їхкваліфікації та рівня загальнокультурного розвитку, розширення науковогокругозору. Питання про перепідготовку кадрів завжди актуальне. Розвиток суспільствай підвищення компетентності фахівців є поняттями нероздільними й залежить відтого, наскільки швидко й глибоко кожна людина переймається розуміннямнеобхідності радикальних змін, наскільки компетентно вона буде працювати насвоїй ділянці. Ці проблеми торкаються й культурно-дозвіллєвої діяльності,стосуються працівників сфери дозвілля. Ця категорія працівників завдякитворчому характеру своєї праці, її багатофункціональності, мінливості форм ізмісту роботи більше, ніж інші, має потребу в постійному збагаченні новимиідеями, свіжими думками, передовим досвідом.
Одним із діючих механізмів, здатних вирішити це завдання, єсистема підвищення кваліфікації й перепідготовки кадрів. До неї входять:удосконалення професійної майстерності спеціалістів сфери дозвілля, що маютьпрофесійну підготовку; професійна профорієнтація й навчання професійноїмайстерності кадрів, які мають неспеціальну підготовку чи досвід роботи в іншихгалузях; засвоєння професійних навичок і введення в професію частини кадрів,які не мають ніякої професійної підготовки.
Система підвищення кваліфікації повинна відповідати такимвимогам: постійне зростання професійної майстерності; різнобічність, тобтопідвищення не тільки професійної майстерності, але й загальнокультурного рівнякадрів; диференційованість; розмаїтість форм і методів навчання. Ця системамістить у собі різні рівні й форми підвищення кваліфікації. Це інститути,факультети, курсі (очні, заочні), стажування, семінари, школи передовогодосвіду, творчі школи тощо.
Здебільшого в інститутах і на курсах підвищення кваліфікаціїосновними формами навчання є семінари, ділові ігри, обмін досвідом, стажуванняна базі позашкільних закладів, лабораторні й практичні заняття, розбірконкретних проблемних ситуацій.
Основним чинником, що забезпечує в системі підвищеннякваліфікації застосування активного методу навчання, виступає примусоваактивізація мислення, коли людина ставиться перед необхідністю самостійногоухвалення рішення найшвидшого оволодіння навичками колективної діяльності,іншими практичними питаннями. Це відповідає й особистісній установці слухача,його цільовим завданням – заповнити існуючі вади в знаннях і практичнихнавичках.
З іншого боку, застосування методів активного навчаннястворює умови для наукового аналізу ділових якостей соціальних педагогів,працівників, організаторів позакласної роботи, для правильного підбору йрозміщення, створення резерву керівного складу кадрів.
Для того, щоб цікаво й змістовно проходили заходи зучнівською молоддю у їх вільний час, організатор позакласної роботи, соціальнийпедагог, працівник повинні оволодіти навичками написання сценаріїв, а такожрежисера-постановника.
Безпосередньо з цією роботою вони пов'язані тоді, колистворювана ними педагогічна ситуація припускає тимчасово стабільну спільністьучасників, дозвіллєва діяльність яких протікає в умовах обмеженого простору –на вечорах, ранках, виставах, конкурсах і т.п.
Приступаючи до роботи над сценарієм, необхідно перш за всемати уявлення про те, для кого і з якою метою проводитиметься захід: з метоюрозваги, освіти або надання безпосереднього виховного впливу.
Передбачуваний склад учасників і педагогічне завданняобумовлює вибір форми організації масової дозвіллєвої діяльності. Так,вирішуючи завдання залучення підлітків до знання образотворчого мистецтва,можна піти шляхом популярної лекції й екскурсії в художній музей. Алерезультативнішим для цієї вікової групи буде, наприклад, проведення вечора, воснову якого покладений конкурс "ігрових картин", під час якого саміпідлітки відтворюватимуть те або інше жанрове живописне полотно, а суперникибудуть угадувати його назву й автора [25; 34 ].
Далі слід мати уявлення про те, де й коли буде проводитисязахід, його тривалість, яка кількість людей буде задіяна, яких фінансовихвитрат воно зажадає, який потрібен буде реквізит.
Наступний етап роботи над сценарієм – це його композиційнерішення, тобто побудова, розташування складових дії компонентів, установленняміж ними смислової й хронологічної залежності – порядок їх включення в дію.
Композиційно сценарій може бути побудований як монтаж окремихблоків, епізодів, кожний з яких сюжетно самостійний і об'єднаний лише місцем,часом і темою.
Окрім загального композиційного рішення, у сценаріюрозробляються й композиції кожного з вхідних у нього елементів – конкурсівігор, концертів, вистав, атракціонів, оскільки кожна форма масової дозвіллєвоїдіяльності є дією організованою, то ця дія будується на основі загальнихдраматургічних принципів. Сценарій повинен мати зав’язку, розвиток,кульмінацію, яка фактично є фіналом, розв'язкою дії, його вищою емоційноюточкою. Окрім опису сюжетного ходу, складових компонентів та їх наповнення,сценарій включає тексти ведучих.
У практиці організації й проведення масової діяльності устворенні сценарію особливо важливий другий етап роботи над сценарієм –розробка постановного плану. Постановний план складається з двох частин. Першамістить розробку структури й змісту вузлових блоків дії, ігрових майданчиків,послідовність епізодів, світла, звукопартітури.
Постановний план будується за такою схемою:
— найменування епізоду;
— перелік учасників;
— місце проведення;
— реквізит;
— художнє оздоблення;
— характер і зміст звукового супроводу;
— відповідальний за проведення [25; 48 ].
Друга частина – віддзеркалення загальних, таких, що відносятьсядо всього вечора в цілому, моментів. До них належать: оформлення приміщення,музичний супровід, розробка запрошень, якщо це необхідно, а також розподілобов'язків кожного. І при задумі заходу, і при створенні його сценаріюнеобхідно уявляти собі майбутній обсяг роботи й кількість часу, що потрібновитратити на його підготовку. Необхідно врахувати, що той, хто прийшов навечір, не повинен бути свідком організаційної суєти, доробок. Сприяє цьомумонтажний лист, у якому похвилинно розписується хід заходу, тобто скільки часувиділяться на кожен епізод.
У сучасній педагогіці організатори позакласної роботи тасоціальні педагоги, організовуючи дозвілля школярів, обов'язково використовуютьігрову позицію.
Ігрова позиція педагога тому перетворює гру на виховнийчинник, що сприяє гуманізації взаємин «учитель – учень». Це основнафункція ігрової позиції педагога, яка сприяє створенню творчої атмосфери [25; 78 ].
Організатор гри – соціальний педагог, здатний регулюватиігрові процеси, – виходить на реальний досвід індивідуальних або колективнихпереживань, на природжений демократизм дітей, на їх здатність або нездатністьпрояву організаторських даних, особисту ініціативу, уміння стримувати своїегоїстичні пориви, поступатися партнерам по грі, на самовладання, солідарність,відповідальність за свої дії й дії товаришів. Керівництво грою, перш за все, єуправління ставленням дітей до дійсності.
Завдання соціальних педагогів, організаторів полягає в тому,щоб не стримувати емоції дітей під час гри, а управляти вміло, не нав'язуючипри цьому своєї думки громадській думці колективу.
Необхідно враховувати й віковий склад тих, хто грає. В однихвипадках спілкування дітей молодшого і старшого віку необхідне для підтримкиігрової атмосфери, розвитку міжколективних зв'язків, в інших – небажане,оскільки заважає розвитку духу змагання, творчої розкутості.
Щоб соціальному педагогу «ввійти» до значення «Статиблизьким» у колективі, у його неформальну сферу спілкування, а неформальнасфера – свого роду святая святих дитинства, їх інтимний світ, у цій сферігрупуються й зберігаються моральні цінності дітей, їх правила життя, їх дійснеставлення до себе, товаришів, до дорослих, необхідна взаємна довіра.
Якщо неформальна сфера спілкування дітей створюється тривалимспільним спілкуванням або єдністю уявлення про світ, про речі, єдністюставлення до того, що оточує, то ігрова сфера спілкування є результатомоб'єднання неформальної сфери спілкування з формалізовано-ігровою.
Характер взаємодії дітей і дорослих у грі визначається самоюїї природою як діяльності самостійної, добровільної, творчої. Тут виключенаавторитарна форма спілкування й показана спільна, колегіальна діяльність,співпраця.
Відзначимо деякі особливості взаємодії, обумовлені ступенемвключеності педагогів у гру.
У вільних іграх, де діти самі вибирають гру, саміорганізують, самі забезпечують її процес, результат, вихователь займає головнимчином непряму позицію: дипломатично впливає на вибір гри, її етичну атмосферу,в іграх не беручи участь. Цю позицію можна було б назвати позицією дистанції.
Для ігор, здійснюваних у межах організованого виховногопроцесу, найбільш типові позиція часткової включеності, ігрова позиція йпозиція колективного прикладу.
Що ж означає часткова включеність педагога в гру? Це такийрівень взаємодії, коли дорослі допомагають дітям порадою, безпосередньоорганізаторською роботою або обговоренням «на рівних» – не на всіхетапах гри, а лише на якомусь одному: або спочатку, коли йде вибір гри абонароджується задум нової, або в ході її організації, у посередництві, усуддівстві, або на час підбиття підсумків.
Необхідно відзначити, що ступінь включеності вихователів угру багато в чому обумовлений підготовленістю вихованців, їх досвідом участі вколективних справах, рівнем їх самостійності. Залежно від цих параметрівпедагоги, більшою чи меншою мірою, включаються в гру як наставники йорганізатори.
Ігровапозиція найбільш ефективна. Між дітьми й дорослими, які грають рівнозначніролі, виникають або стосунки ігрового суперництва, або стосунки координації.Проте, при зовнішній рівності ролей і позицій у дорослого в грі завждизалишається педагогічне надзавдання.
Позиція колективного прикладу заснована напсихологічному механізмі наслідування: педагогічний колектив або група йогопредставників як самостійна команда включається в дитячі конкурси, змагання абобере на себе виконання частини сюжету, театралізації у творчій рольовій грі [ 27; 87].
Таким чином, вони прикладом свого ставлення до справи, одиндо одного впливають на дітей, на виховуючу атмосферу в грі. Цінність такогопідходу до педагогічного керівництва грою полягає в тому, що дорослі можутьдати дітям наочний зразок досить високого рівня, а це – найважливіше завданнявиховання в будь-якій діяльності, у будь-якому педагогічному процесі.
Ігрова діяльність, усвідомлено змодельована її організатором,тоді залишається грою самобутньою, комплексною, профорієнтаційною,терапевтичною, коректувальною, тобто розвивальною, коли її організаторидотримуються таких принципів:
1.Відсутність примушення будь-якої форми при включенні дітейу гру – вільне й абсолютне залучення дітей у гру гарантує збереження їхігрового настрою.
2. Принцип розвитку ігрової динаміки – він реалізується черезправила ігор, які відпрацьовувалися сторіччями. Ведучий гри покликаний,зберігаючи нормативну її схему, стимулювати творчість тих, хто грає, щопідтримує динаміку. Саме різний творчий почерк гравців надихає на продовженнягри, її розвиток.
3. Принцип підтримки ігрової атмосфери – це підтримкареальних відчуттів дітей. Способи підтримки ігрової атмосфери різні:стимулюючий ефект суперництва; умови ігрового спілкування, зняття всіхмоментів, що провокують на конфлікти, розробка нових ігрових сценаріїв і т.п.
4. Принцип взаємозв'язку ігрової й неігрової діяльності –перенесення педагогом основного сенсу ігрових дій у реальний життєвий досвіддітей. Співвідношення ігрового й неігрового спроектоване на поступову замінугри працею.
5.Принцип переходу від простих ігор до складних ігрових форм– пов'язаний з поступовим поглибленням різноманітного змісту ігрових завдань іправил – від ігрового стану до ігрових ситуацій, від наслідування до ігровоїініціативи, від локальних ігор до ігор-комплексів, від вікових ігор добезповоротних, «вічних» [ 22; 89 ].
Таким чином, головний статус будь-якого педагога в дитячійгрі – партнер, означає прямий або непрямий учасник по відношенню до тих, хтограє – дітей. Гра компенсує неопрацьованість творчих форм узаємодії вихователіві вихованців, виводить на дійсну співпрацю, на «суб'єкт-суб'єктні»способи взаємодії, на партнерство.
Турбота про збереження ігрової ситуації – одне з творчихобов’язків педагога-організатора гри.
Основні умови збереження стійкого інтересу в дітей до гри:
— використання умовної ігрової термінології;
— введення романтичних ситуацій;
— використання всіх видів педагогічного впливу в ігровійформі;
— використання елементів колективного змагання між малимигрупами.
Дотримання цих умов дасть можливість педагогу на тривалий часзберегти атмосферу, активізувати діяльність дітей.
Завершення гри логічно організувати двома шляхами:
1) у методичній розробці гри попередньо передбачати її фінал;
2) завершення гри припадає на час перерви у спілкуванні здітьми. Підсумки гри підводять за традицією урочисто, вручають пам’ятні знаки,оголошують подяки тощо.
Необхідновідмітити, що гра стане виховним чинником тільки за таких умов:
— педагоги користуються ігровою позицією;
— у колективі створений оптимістичний "ігровий"стиль;
— центральне місце в житті школяра займає праця (навчання),яка находиться в діалектичній єдності з грою [ 24; 98].
Уміле педагогічне керівництво іграми забезпечує їхмаксимальний ефект.
Отже, система підготовки й підвищення кваліфікації кадрівсфери дозвілля повинна забезпечувати необхідні умови неперервної освіти,постійного поповнення знань про нові напрямки культурно-дозвіллєвої діяльності,нові форми й методи роботи закладів, які займаються організацією дозвілляучнівської молоді.
ІIІ. Проблематика організації дитячого тапідліткового дозвілля
Серед окремих категорій з якими ведетьсядозвіллєва робота можна виділити такі категорії населення: підлітки та молодь,дорослі люди похилого віку, інваліди та сім'ї. Робота з підлітками й молоддюстановить чітку систему взаємодії дитячих, підліткових і молодіжнихорганізацій, громадських центрів, бізнесових кіл, культурно-мистецьких ірелігійних інституцій. Соціопедагогічним пріоритетом у роботі з підлітками тамолоддю має бути індивідуальний підхід, адресна спрямованість дозвіллєвихзаходів, орієнтація та акцентуацію внутрішнього світу особистості. Такий підхідзабезпечується створенням необхідного простору для неформального спілкування,взаємодії представників різновікових груп, підготовки культурно-дозвіллєвихпрограм, що не лише відповідають новітнім технологіям, а й відрізняютьсятворчою конструктивністю, належним естетичним рівнем та емоційним забарвленням,позитивно впливають на духовний світ особистості. В умовах дозвіллєвоїдіяльності використовуються різні форми виховання підлітків та молоді. Вонивизначаються постійністю та систематичністю у вихованні; диференційованимпідходом до різних соціально-демографічних угрупувань та осіб, залученнямпідлітків та молоді до активної суспільно корисної та особистісно-значущоїдіяльності; стимулюванням та регулюванням самовиховання і саморозвитку молоді,вирішенням її соціально-культурних проблем, реалізацією соціальних таекономічних ініціатив, розкриттям творчого потенціалу особистості; оптимальнимпоєднанням отриманих теоретичних знань з практичною діяльністю [1; 113].
Пріоритет у дозвіллєвій роботі з підлітками тамолоддю надається програмам, спрямованим на: організацію змістовного дозвілляпідлітків та молоді, розвиток творчого та духовного потенціалу молоді вінтересах її становлення та самореалізації, профілактику та попередженняправопорушень, і негативних явищ у підлітковому та молодіжному середовищі,популяризацію здорового способу життя, підтримку талановитої молоді, сприянняпрофесійній орієнтації та працевлаштуванню.
Але організованими формами дозвілля упозашкільних закладах охоплена незначна частина цієї вікової категорії.Пов'язаний з економічною скрутою недостатній розвиток соціально-культурноїсфери, її матеріально-технічна база і, головне, відсутність як штатів, так іспеціально підготовлених спеціалістів позашкільного виховання створюють чималопроблем у сфері духовного і фізичного виховання підростаючого покоління. Певнузанепокоєність викликають і деякі моральні сторони дитячого дозвілля.
Діюча мережапозашкільних навчально-освітніх закладів найбільш розвинена, звичайно у великихмістах України: Києві, Одесі, Харкові, Донецьку, Луганську. Водночас саме у цихвеликих містах спостерігається чітка тенденція до зниження відсотка залученняшколярів до гуртків позашкільних закладів порівняно з підвищенням кількостінаселення. Це, в свою чергу, сприяє активізації зацікавленості батьків іпедагогів у тому, щоб якомога більше залучати дітей та підлітків до виховноїроботи безпосередньо в школах, схиляючись навіть до того, щоб оплачувати різнівиди гурткової роботи. При цьому діти молодшого шкільного віку найчастішеможуть займатися музикою, танцями, спортом, діти старшого шкільного віку більшсхильні до вивчення іноземної мови, до занять у плані підготовки до вступу увищі навчальні заклади з метою опанування привабливими, на їх погляд, вміннями[2;44].
За останні роки широкого розповсюдження набули ігровіавтомати та комп'ютерні ігри. Комп'ютерна, «кнопочна» гімнастика неформує потреби фізичного та морального розвитку дитини. Викликає сумнів і змісткомп'ютерних програм. Як правило, програми імітують політ бойового літака,пересування корабля або танка, пуск ракет та скидання бомб. Такий підхід формуєу граючого ставлення до війни, як до розваги, а до життя людей, як донесуттєвого фактора. Мабуть, до розробки гуманітарної сторони ігрових програмслід залучати соціологів, психологів, педагогів, культурологів. Гра, якпровідний вид діяльності у дитячому віці, повинна давати духовну поживу нетільки розуму, а й серцю.
На жаль, сьогодні стан дитячої, підліткової дозвіллєвоїдіяльності такий, що практично випадає дуже важливий, з позиції сенситивнихперіодів у розвитку людини, щабель — засвоєння культурної спадщини. Це робитьпроблематичним змістовний духовний розвиток у наступних вікових періодах.Молоді люди виходять на наступний рівень засвоєння культури з недостатньорозвиненим естетичним смаком, абсолютно «неозброєними» необхідниминавичками культури спілкування та поведінки. Отже порушується спадкоємність устворенні та засвоєнні культурних цінностей. Тому більшість проблем у культурімолоді дуже часто приходять з більш ранніх періодів соціалізації.
Сьогодні, поза всяким сумнівом, основні зусиллякультурно-дозвіллєвої сфери мають бути спрямовані на створення умов змістовногодитячого дозвілля. З урахуванням об'єктивної послідовності соціально-культурногорозвитку, організацію дозвіллєвої діяльності, її структуру, зміст необхідноздійснювати за віковими періодами: 7-12; 12-14; 14-17; 17-25; 25 років і далі.Для ілюстрації наведемо результати соціологічного дослідження, проведеніУкраїнським інститутом соціальних досліджень. Респонденти репрезентували віковукатегорію 14-25 років. Цій віковій категорії притаманний свідомий вибірдозвіллєвої діяльності на підставі ціннісних орієнтацій, засвоєних напопередніх етапах соціалізації.
Відповіді на запитання «Як часто ви відвідуваликультурні заходи протягом року?» — дають таку картину. Дозвіллєвадіяльність молоді майже на дві третини проходить поза закладами культури — 61,3% всього масиву відповідей припадає на відповідь «ніколи»; 28,1 % — на відповідь "іноді"; 8,9 % — «часто». Які ж форми дозвілляобирає молодь? Серед усього масиву відповідей «часто» за окремимивидами дозвіллєвої діяльності відповіді розподілились так: відвідуваннядискотек — 28,8 %, спортивних закладів — 27 %, вечорів відпочинку в БК — 12,9%, нічних клубів — 11,9 %, (всього 80,6 %). В той же час відвідування виставстановить — 2,8 %, музеїв — 1,7 %, художніх експозицій -1,5 %, концертівкласичної музики — 1,2 % (всього 7,2 %). Отже напрошується висновок щодопріоритетів: молодь сьогодні віддає перевагу формам дозвілля гедоністичногорекреаційного спрямування. Закономірною є перевага фізично активних формдозвілля (відвідування дискотек та спортивних секцій, що складають 55,8 %).Помітно значна частина форм дозвіллєвої діяльності, що є пасивними стосовнодуховного та інтелектуального розвитку молоді. Так, спостерігається дуженизький відсоток відвідувань дозвіллєвих заходів, пов'язаних з накопиченнямтехнічних знань — технічні експозиції відвідували: «часто» — 1,7 %, "іноді"- 15,1 %, «ніколи» — 80,2 % опитаних. Причому під час опитування нез'ясовувалось, який відсоток відвідувань технічних експозицій здійснено заслужбовою необхідністю, з метою придбання обладнання розважального характеру.Молодь також не відвідує заходів, що вимагають роботи душі, співпереживання.Так, концерти класичної музики, наприклад, відвідують «часто» — 1,3 %опитаних, "іноді" — 10,7 %, «ніколи» — 85,5 %. [ 26 ].
Наведені данідозволяють дійти висновку, що нині в України активно формується людина з раціоналістично- споживацьким ставленням до цінностей і явищ культури. Молода людина з такимиціннісними орієнтаціями неспроможна мирно співіснувати в соціальномусередовищі. Сутність її діяльності спрямована на задоволення власних потреб. Іякщо на перепоні такої діяльності стають норми, вони сприймаються як шкідливі йнепотрібні. Результатом такого сприйняття нормативних систем є те, щовідхилення стає нормою певної субкультури.
Висновки
Отже, у сфері пріоритетів центр ваги з матеріальних засобіввиробництва перемістився на духовні фактори, унаслідок чого демократичнесуспільство повинно стати гуманним і зробити людину щасливою [ 18; 6 ].
На сьогодні утворилася суперечлива ситуація: безперечніздобутки розвитку українського суспільства не реалізуються внаслідок слабкоїосвітньої підготовки дітей та молоді в соціально-виховній сфері; випускникизагальноосвітніх шкіл не оволодівають знаннями, необхідними їм для подальшоїсоціальної взаємодії в суспільстві; випускники педагогічних університетів майжене набувають навичок з основних знань у сфері соціально-дозвіллєвої освіти,унаслідок чого відчувають себе невпевненими в подальшій роботі.
У розбудові нової системи виховання одним із першочерговихзавдань вищої школи є підготовка майбутнього соціального педагога до організаціїв сучасних умовах виховного процесу з підлітками та молоддю. Дві головнітенденції визначають нині подих епохи та спрямованість всесвітніхтрансформацій: глобалізації та національної самоідентифікації народів і культурв інформаційному суспільстві. Соціальний педагог має реагувати на них першим.Він має навчити дітей та молодь толерантно сприймати етнічне, релігійне,конфесійне, національне, майнове розмаїття, бачити та поважати людину.
Система соціально-виховної роботи цілком звернена доособистості дитини, спрямована на формування творчої особистості, на розвитокіндивідуальних здібностей і талантів, на забезпечення умов для самореалізаціїкожного вихованця. «Виховання — це, насамперед, людинознавство», — зазначав В. О. Сухомлинський [ 23; 55 ].
Важливу роль в усвідомленні соціальної сутностідозвілля відіграє визначення функцій дозвіллєвої сфери. Функції дозвіллявідтворюють потреби суспільства, закономірності суспільного розвитку, природудозвілля, мають на меті максимально залучити особистість до дозвіллєвої сфери,сприяти розвитку її самостійності, ініціативи та активності.
Таким чином, проаналізувавши розвиток дозвілляможна зробити такі висновки:
– форми та методи дозвілля застосовуються запевними етапами відповідно до віку індивіда: немовля, дитинство, юність,повноліття, середній вік, зрілий вік;
– середовище дозвілля: рідний дім якмікросередовище, вулиця, заклади дозвілля як макросередовище;
– аспекти впливу дозвілля на індивіда:психологічний розвиток, екологічне, трудове, моральне, патріотичне,культурно-дозвіллєве та комунікативне виховання.
Отже, ефективність соціального виховання підлітків і молодівеликою мірою залежить від професійного рівня соціального педагога. Соціальнийпедагог у процесі художньо-творчої діяльності з вихованцями досить частовиступає в ролі сценариста, організатора, режисера-постановника різноманітнихтеатралізованих заходів (театралізованих і збірних концертів, вечорів,розважальних програм, свят), а тому він повинен володіти як професійними, так іспецифічними знаннями й уміннями.
Майбутнє нашої країни прямо залежить від підготовки та роботисоціальних педагогів. На даному етапі Україна потерпає від наркоманії,проституції, насильства, зростання дитячої та підліткової злочинності тощо. Іми задаємо собі питання: чому? А чи не тому, що в процесі політичних перемін напочатку 90-х років, процес виховання підростаючого покоління відійшов дещо надругий план. Тому потрібно зробити відповідні висновки, щоб не допустити щегіршої ситуації в майбутньому.
Список використаної літератури
1. БочелюкВ.Й., Бочелюк В.В. Дозвіллєзнавство. Навчальний посібник — К.: Центр навчальноїлітератури, 2006. — 208 с.
2. ВасильковаЮ. В. Методика и опыт работы социального педагога. — М.: Академия, 2001.- 160с.
3. ВоловикА., Воловик В. Педагогіка дозвілля: Підручник. -Харків, І999. -470 с.
4. ЗаконУкраїни «Про позашкільну освіту» м. Київ, 22 червня 2000 року
5. N1841-III
6. ИвановИ.П. Эндиклопедия коллективных творческих дед.- М.: Педагогика, 1989. — 208с.
7. КазаковаЕ.Л. Проектування освітніх програм: Методичні матеріали. — Спб., 1994. – 280 с.
8. За ред. професораКапської А.Й. Соціальна педагогіка. Підручник. К.: Центр навчальної літератури,2006. – 367 с.
9. КарамянО. Педагогічні методи в соціальній роботі.Соціальна педагогіка: теорія іпрактика, №2, 2005. – 260 с.
10. КиселеваТ. Г., Красильников Ю. Д. Основи социально-культурной деятельности. — М.:Академия, 1995. — 470 с.
11. Корсун І.В. Соціалізація старшокласників у сфері вільного часу. — Луганськ, 1996. — 206с.
12. Красильников Ю. Д. Методика социально — культурногопроектирования. М: Учеб. пособие, 1992. – 370 с.
13. Под ред.Н.Б.Крыловой. Новые ценности образования: тезаурус для учителей школьныхпсихологов. К.: Кондор, 1995. – 328 с.
14. Під ред.Лебедева О.Е. Дополнительное образование детей: Учебное пособие для студентоввысших учебных заведений. — М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2000.- 320 с.
15. ОпаринаН.А. Педагогическое руководство культурно-досуговой деятельностьюшкольников.-М., 2007.-192 с.
16. ПанинаТ.С., Вавилова Л.Н. Современные способы активизации обучения: учебное пособиедля студентов высшых учебных заведений – 2-е изд. – М.: Академия, 2006. – 176с.
17. ПетроваІ.В. Дозвілля в зарубіжних країнах. Підручник. -К.: Кондор, 2005. — 408с.
18. Платон.Сочинения: В 3-х т. – М., 1987.
19. ПостовийВ.Г. Духовність: потреби й інтереси дітей, батьків, сім'ї. Шкільна бібліотека.- К.: Київська правда, 2007. – 270 с.
20. Под ред. М.И.Рожкова.Классному руководителю. Учебно – методическое пособие. — М.: Гуманит. Изд.Центр ВЛАДОС, 1999. — 280 с.
21. ПостановаКабінету Міністрів № 433 від 6 травня 2001 року
«Прозатвердження переліку типів позашкільних навчальних закладів»
22. Савченко А.М. История культурно-просветительской работы. Курс лекций.—М., 1991. 301 с.
23. СтрельцовЮ.А. Культурология досуга. – М: Просвещение, 2003.- 214 с.
24. СухомлинскийВ.А. Методика воспитания коллектива. – М., 1981. – 356 с.
25. Титов Б.А.Соціалізація дітей, підлітків і юнацтва за допомогою розвиваючих ігор. Принципионовлення програмного забезпечення в установах додаткової освіти. —СПб., 1995.—248 с.
26. ТурыгинаС.В., А.Н. Кугач. Сценарии школьных викторин, конкурсов, познавательных игр. –Ростов /Д: Феникс, 2004. – 304с.
27. Український інститут соціальних досліджень імені ОлександраЯременка. Спосібдоступу: URL: www.uisr.org.ua
28. Яременко,Н.В. Дозвіллєзнавство: навч. посіб. / Н.В. Яременко — Фастів: Поліфаст, 2007.— 460 с.