Діяльність викладача впроцесі навчання
Центральною фігурою процесу навчання є викладач,який виступає організатором усієї пізнавальної діяльності студентів. Головнимучасником і суб'єктом процесу навчання визначається студент, заради якогостворюється процес, у якому він виступає в суб'єкт-об'єктивні відносини звикладачем і довкіллям.
Викладач передусім виступає як організатор ікерівник пізнавальної діяльності студентів, створює умови, за яких смородуможуть найраціональніше включитися в процес учіння. Контролюючи учіння, вінвинний бути готуємо допомогти студентам, коли в них виникають труднощі.Викладач усвідомлює загальну мету освіти і місце дисципліни в її реалізації,здійснює міжпредметні зв'язки. У процесі викладання демонструє глибоке, насучасному рівні знання змісту навчальної дисципліни, якові викладає, а також зметодики, психології та педагогіки. Успішному викладанню сприяє добрі знанняособливостей студентів, педагогічна майстерність.
Діяльність викладача в процесі навчання складаєтьсяз планування викладацької діяльності, потокового контролеві за навчальнимпроцесом згідно до вимог навчального планові, його коригування, аналізурезультатів своєї діяльності.
Ефективність процесу навчання залежить відсоціально-психологічної підготовленості студента до учіння. Психологічнапідготовленість означає, що студент усвідомлює мету навчання, є фізіологічно іпедагогічно готуємо до нього, бажає вивчати навчальний матеріал, проявляєактивність у процесі учіння, уміє зосередитися на навчально-пізнавальнійдіяльності та має належний рівень розвитку особистості.
Викладач не тільки використовує позитивне ставленнястудентів до учіння, а постійно підсилює його й акцентує увагу на ті, щонаукові факти викликають інтерес у студентів, коли смороду бачать їх практичнузначущість. Правильно спланована й організована навчально-пізнавальнадіяльність студентів є джерелом емоцій, бажання, потреб долати труднощі,спробувати власні сили в оволодінні навчальним матеріалом, а висока оцінканаукових знань у суспільстві збагачує мотиваційно-вольовий тло учіння.Позитивне ставлення до навчання забезпечує почуття власної гідності ісправедлива оцінка здобутків в учінні.
Навчально–пізнавальна діяльність складається знаступних етапів:
· сприймання – відображення предметів і явищ навколишнього світу,що діють у певний момент на органи почуття людини.
Щоб цей процес був ефективним, необхідностимулювати психічну готовність студентів, створювати їх мотиваційний тло,формувати активно-позитивне ставлення до майбутньої пізнавальної діяльності,спираючись на попередні знання й досвід, зосереджуя увагу на предметі пізнання,вивчення;
· осмислення і розуміннянавчального матеріалу — розумовадіяльність, спрямована на розкриття істотних ознак, якостей предметів, явищ іпроцесів та формування теоретичних зрозуміти, ідей, законів, яка досягаєтьсяшляхом аналізу, синтезові, порівняння, індукції, дедукції тощо.
· узагальнення – процес логічного переходові від загального добільш загального знання, а також продукт розумової діяльності, формавідображення загальних ознак явищ дійсності.
Підсумовуючи навчальний матеріал, викладач звертаєувагу на суттєві ознаки предметів, явищ, процесів та добирає варіанти методів іприйомів, які найповніше розкривають у них істотне;
· закріплення знань, умінь інавичок – спеціалізованадіяльність викладачів щодо реалізації дидактичного принципові міцностізасвоєння навчаємими навчального матеріалу.
Для закріплення навчального матеріалу важливезначення має первинне, поточне і підсумкове повторення. Повторення повинноздійснюватися цілеспрямовано, вмотивовано, правильно розподілено за годиною ірозрахованим не на механічне запам'ятовування.
· застосування на практиці — перехід у процесі навчання від абстрактного доконкретного, що досягається різноманітними вправами, самостійною роботою напрактичних і лабораторних заняттях, у будь яких формах повторення.
Ефективність засвоєння навчального матеріалузалежить від мотивації навчально-пізнавальної діяльності, яка виступаєвнутрішньою причиною спонукання студента вивчати навчальний матеріал,позначається на якості здобутих їм знань. Мотиви навчально-пізнавальноїдіяльності підрозділяються на:
· пізнавальні – які закладені всамому процесі навчання: допитливість, інтерес до знань, потреба у вивченні,прагнення вдосконалити свої інтелектуальні здібності та інші
Пізнавальні мотиви можуть бути зумовлені змістомнавчального матеріалу, активними формами і методами навчання, оцінкамиуспішності студента.
· соціальні — смороду пов‘язанніз тими відносинами, у які вступає особистість студента як громадянинсуспільства (комунікативні, утилітарні, самовиховання та інші ).
Навчальний процес як загальна частина педагогічногопроцесу: навчання і виховання всебічно розвиненої особистості, що відповідаєпотребам суспільства, винний забезпечувати виконання цього завдання реалізацієютрьох функцій:
1. Освітньої – яка забезпечуєзасвоєння студентами системи науково – теоретичних знань, формування вмінь інавичок їх застосовування.
Ця функція передбачає засвоєння студентами системизнань, умінь, навичок, змін і вдосконалень цієї системи протягом усього життя,тобто готовність особистості до постійного накопичення знань, їх перетворення йудосконалення. Важливим елементом освітньої функцій є знання. Знання — узагальнений досвід людства, що відображає різні галузі реальної дійсності увигляді фактів, правил, висновків, закономірностей, ідей, теорій, якими володієнаука.
Освітню функцію забезпечують таки види знань:
- основні терміни і поняття, безяких не можливо зрозуміти жодного текстові, будь якого висловлювання;
- факти щоденної дійсності танаукові, без яких не можливо зрозуміти законі науки, формувати переконання,доводити й обґрунтовувати ідеї;
- основні законі науки, без якихне можливо розкрити зв'язки й відношення між різними об'єктами і явищами реальноїдійсності;
- теорії, без яких не можливозрозуміти систему наукових знань про сукупність об'єктів та методи пояснення іпередбачення певної предметної галузі;
- знання про способи діяльності,без яких не можливо зрозуміти методи пізнання й історії здобуття знань, тобтометодологічні знання;
- знання про норми становлення дорізних явищ життя, без яких не можливо дати оцінку процесу вивчення об'єктивноїдійсності та набуття суспільного досвіду.
Розглянуті види знань поділяють на теоретичні йфактичні. До теоретичних знань належить: поняття, абстракції, теорії, гіпотези,законі, методи науки та інші. Фактичні знання це одиничні поняття: знаки,цифри, букви, географічні назви, історичні особи, події та інші.
Серед знань, які мають засвоїти студенти в процесінавчання, особливе значення приділяється тім, що виражають способи діяльності івикористовуються на практиці. У навчальних дисциплінах смороду оформлені у видіправил.
Освітня функція навчання забезпечує:
- повноту знань, яка визначаєтьсязасвоєнням передбачених навчальною програмою змістового матеріалу з кожноїдисципліни, необхідних для розуміння основних ідей, істотнихпричинно-наслідкових зв'язків;
- системність знань, їхупорядкованість, щоб будь-яке знання випливало з попереднього і покладало шляхдля наступного;
- усвідомленість знань, щополягає в розумінні зв'язків між ними, прагненні самостійно поповнювати їх;
- дієвість знань, що передбачаєвміння оперувати ними, швидко знаходити варіативні способи застосування їх іззміною ситуації та інші.
Окрім засвоєння системи знань, освітня функціявиконує завдання, що спрямоване на формування в студентів умінь і навичок.Уміння в педагогічній літературі розглядаються, як здатність особистості наналежному рівні виконувати певні дії, заснована на доцільному використаннілюдиною знань і навичок. Навичка визначається, як психічне новоутворення,завдяки якому індивід спроможний виконувати певну дію раціонально, точно ішвидко, без зайвих витрат фізичної та нервово-психічної енергії.
У педагогічній літературі вміння поділяються напервинні та вторинні. Первинні уміння визначаються як дії, які принципово неможуть бути автоматизовані, тому що не мають однозначного правила у своєїоснові й передбачають елементи творчості і дані уміння включають навички, алене зводяться до них.
У навчанні смороді підлягають повній автоматизаціїі входять як автоматизовані елементи до складних вторинних умінь. Так написаннялітер стає навичкою, без якої не можливо набувати уміння викладати свою думкуна письмі, а під година оволодіння грамотою написання літер є первиннимумінням, пізніше воно перетворюється на навичку. Другу первинне вміння, таке якузгодження слів, може статі навичкою, але може залишитися і первинним умінням.
Серед умінь і навичок розрізняються: теоретичні, цетакі в основі яких лежати правила оперування поняттями і смороду визначаютьсяза результатом аналізу–синтезу; практичні, це дії, що регулюються за допомогоюформул, зразків, моделей та іншим.
2. Розвиваючої-яка виявляєтьсяв розвитку мислення в студентів, формуванні волі, емоційно–почуттєвої сфери,навчальних інтересів, мотивів і здібностей.
Ця функція забезпечує розвиток особистості студентав процесі навчання, сприяє розвиткові мислення на основі загальних розумовихдії й операцій. Важливим елементом розвиваючої функцій навчання є осмисленнястудентами змісту навчального матеріалу, творчо застосовувати його внестандартних умовах та свідомо запам'ятати для дальшого навчання, щозабезпечує удосконалення інтелектуальних, психічних, духовних якостей особистостіта її самовдосконалення і самовираження .
У процесі учіння студенти мають навчитися:
— структуруванню — встановлення найближчихзв‘язків між поняттями, реченнями, ключовими словами тощо, у процесі якоговизначається структура знань;
— систематизації — встановлення віддаленихзв‘язків між поняттями, реченнями тощо, у процесі якої смороді організуються впевну систему знань;
— конкретизації — практичного застосування системи знань, пов'язаних зпереходом від абстрактного до конкретного розуміння;
— варіюванню — зміни неістотних ознакзрозуміти, їх властивостей, фактів тощо при постійних істотних;
— доводити освоєння дійсності — поступовеоволодіння науковими поняттями у вигляду міркування і здійснення шляхоммислительних дій, як аналіз, синтез, абстрагування, порівняння;
— створювати висновки — поступово спрощуватитеоретичний або практичний вираз з метою отримання наперед відомого йоговигляду;
— поясненню — акцентувати думку нанайважливіших зв'язках під годину вивчення навчального матеріалу;
— класифікації — розподіл зрозуміти навзаємопов‘язані класи за істотними ознаками;
— аналізу — виокремлення ознак,властивостей, відношень зрозуміти, знаходження спільних і відмінних їх частин;
— синтезові — поєднання, складання частин,практичне або теоретичне об‘єднання виділених у процесі аналізу частин у новеціле;
— порівнянню — виділення окремих ознакзрозуміти, знаходження спільних і відмінних їх властивостей, що дає змогувстановити подібні і відмітні ознаки аналізованих об‘єктів;
— абстрагуванню — виділення однихвластивостей об‘єкта мислення серед інших;
— узагальненню — об‘єднання важливихвластивостей об‘єкта мислення, отриманих у результаті аналізу, синтезові,абстрагування.
У ході навчального процесу викладач сприяє встудентів волі та наполегливості, яку здійснюється обміркуванням проблемнихзавдань, ситуацій, тим доповідей, рефератів, дискусій, а також розвиває їхніемоції: радість, цікавість, здивування та інші, у створених ситуаціях.
3. Виховної –яка спрямована на формування встудентів наукового світогляду шляхом засвоєння системи наукових знань, просуспільство, природу, людину, виховання моральних, трудових, естетичних,фізичних та інших якостей особистості.
Виховуючий характер навчання є важлива функціядіяльності викладача, який виховує студентів у навчальному процесі. Процеснавчання передусім сприяє формуванню наукового світогляду студентів назасвоєння наукових знань про реальну дійсність, суспільство, людину, вихованнювідповідного ставлення життя і до самих собі.
У процесі навчання формують таки моральні якості,як почуття обов'язку і відповідальності, активна позиція до навчання і життявзагалі, гуманізму, а також якості майбутньому фахівцеві будь–якої галузівиробництва: вміння планувати свою роботові, добирати прийоми її виконання,контролювати собі, раціонально використовувати година.
Освітня, розвиваюча, виховна функції навчанняреалізуються через таки чинники:
· використання змістунавчального матеріалу, що включаєуміння викладачів застосовувати в процесі навчання основні положення навчальноїдисципліни, а також доповняти їх цікавою додатковою інформацією з інших джерел;
· своєчасне забезпеченнясучасних форм, методів і прийомівнавчання, що здійснюється з таки розрахунком, щоб смороду заохочували студентівдо самостійного здобування знань, умінь та навичок через опрацьовування додатковоїлітератури, написання рефератів, виступи та інші;
· авторитет особистостівикладача, його ставлення до студентів та поведінка, що викликає в навчаємих бажання підвищувати свій освітнійрівень, так як ерудований, тактовний, доброзичливий викладач позитивно впливаєна їх навчальні результати і поведінку;
· застосування оцінок, що сприяє мотивацію ставлення студента донавчання, активізує його пізнавальну діяльність, зауваження про неточність чине повноту відповіді спонукає студентів до поповнення знань, мають виховнийаспект та інші.
Розглянуті функції навчання тісно пов'язані міжсобою, і реалізація однієї з них обов'язково зумовлює використання аспектівіншої. Готуючись до заняття викладач винний чітко визначати його освітню,розвиваючу і виховну мету.
У процесі навчання виділяють зовнішню і внутрішнюсторони. Зовнішня сторона передбачає три елементи:
= зміст навчання , полягає вивченнюстудентами за різними спеціальностями і спеціалізаціями у вигляді різноманітнихнавчальних дисциплін, спецкурсів та інших;
= викладання , під яким визначаєтьсянавчальна діяльність окремого викладача, а також діяльність усіх тихнув хтовивчає студентів, співвідносячи цю діяльність з колективним об‘єктом пізнання;
=навчання , це визначаєтьсянавчально–пізнавальною діяльністю окремого студента, співвідносячи цюдіяльність з колективним об‘єктом пізнання.
Внутрішня сторона навчання є :
= позначка, яка спрямована на гармонійнийрозвиток особистості студентів, майбутніх фахівців різноманітних галузейнародного господарства;
= завдання, які орієнтовані на оволодіннястудентами не тільки вузівським змістом освіти, а усіма основними елементамизагальнолюдської культури, а саме, уже відомими людству знаннями про природу,суспільство, техніку і мислення; досвідом становлення до навколишнього світу ілюдей, застосування вже відомих способів діяльності, у тому числі йпрофесійних, а також творчої діяльності в розв‘язуванні нових проблем та інших.
Внутрішня і зовнішня сторони навчального процесу,їх взаємодія і зв'язок надають можливість визначити сфери в яких діють законіта закономірності навчання. Процес навчання у вищий школі будується згіднозаконів дидактики, які відрізняються за поняттями " динамічні" і "статичні":
· динамічні — характер яких перебуває в однозначно зумовленомупричинному зв'язку з іншими педагогічними явищами, це такий як закон виховноговпливу навчання. Зміст його в тому, що виховний вплив незалежно застосовуєтьсязавжди в ході діяльності викладачів;
· статичні — смороду виступають як тенденція і в окремихвипадках можуть відхилятися від загального, це такий як залежність успішностістудентів від мотивованій ними цілі, чим вища оцінка студентами провідних цілейнавчання, тім вища в середньому їхня успішність.
Різнобічна навчальна діяльність, у процесі якоївідбувається оволодіння знаннями, вміннями і навичками, розвиває особистістьстудента і здійснюється відповідно закономірностей, притаманних процесунавчання.
Закономірність відображає об'єктивні, сутні, необхідні,загальні, усталені та постійно повторювані взаємозв'язки. Закономірностірозглядаються, як наукові тільки в тому разі, коли:
- чітко зафіксовано об'єкти, міжякими встановлено зв'язок;
- досліджено вид, форму, характерцього зв'язку;
- встановлено межі дії абовиявлення цього зв'язку та інші.
Поняття «закон» це необхідні, суттєві,повторювані відносини між предметами і явищами об‘єктивної діяльності, якііснують об‘єктивно поза нашими бажаннями, і мі можемо тільки відкрити його, пристосовуватисяна нього і зважати на нього, алі не змінювати як процес чи співвідношення.Стосовно дидактики, закон є об‘єктивно існуючі можливості організаціїнавчального процесу, які випливають із психофізіологічної будови людини, від:обсяги уваги, можливості сприйняття, пороги чутливості, здатність до сприйняттякольорів тощо.
Законі дидактики — це її об‘єктивні, внутрішні,суттєві та відносно стійкі зв'язки, які виявляються під година організації тапроведення навчального процесу .
У вітчизняній дидактиці діють наступні законі:
- закон соціальної зумовленостіцілей, змісту і методів навчання;
- закон виховного і розвитковогонавчання;
- закон зумовленості навчанняхарактером діяльності навчаємих;
- закон цілісності та єдностідидактичного процесу;
- закон єдності та взаємозв'язкутеорії та практики навчання та інші.
Закономірністю можна вважати певний причинно –наслідковий зв'язок між подіями, явищами, фактами, у якому якась діяобов'язково викличе певну протидію або призведе до наперед відомих наслідків.Якщо, наприклад, студент не знає букв з іноземної мови, те закономірно, що вінне навчиться читати слова.
Законі, закономірності та принципи навчання перебувають удіалектичному, змістовому й різноманітному взаємозв'язку і безпосередньовпливають на своє формування, перебіг і виявлення їх у дидактичному процесівищого заставі.
Законі навчального процесу, що віддзеркалюють об'єктивні,внутрішні, суттєві й відносно стійкі зв'язки дидактичних явищ, виявляються вйого закономірностях.
Конкретні рекомендації дидактичних закономірностей відбиваються впринципах навчання, що визначають стратегію і тактикові практичних дійсуб'єктів дидактичного процесу.
Специфіка дидактичних закономірностей полягає в тому, що смородувідображають стійкі залежності між усіма елементами навчання: діяльністювикладачів, діяльністю студентів, змістом навчання, тобто об‘єктом засвоєння .
Закономірність навчання – об‘єктивний, стійкий іістотний зв'язок у навчальному процесі, що зумовлює його ефективність.
У навчальному процесі закономірності поділяються назагальні та часткові (конкретні), на зовнішні та внутрішні.
Загальні закономірності процесу навчання охоплюють своєю дією всю систему-викладання іучіння, наприклад: мету, зміст, якість, методи, управління навчанням та йогостимулювання.
Позначка навчання залежить від: рівня і темпіврозвитку; потреб і можливостей суспільства; рівня розвитку і можливостейпедагогічної науки та практики.
Зміст навчання залежіть від суспільних потреб іцілей навчання; темпів соціального і науково-технічного прогресу; рівнярозвитку теорії і практики навчання; вікових можливостей тихнув, хтонавчається; матеріально-технічних і економічних можливостей вищих навчальнихзакладів.
Якість навчання залежіть від: досягнутихрезультатів викладачами і студентами у викладанні та учінні в попередньомуетапі; характерові і обсягу навчального матеріалу; організаційно-педагогічноговпливу тихнув, хто навчає; пізнавального рівня тихнув, хто навчається; годининавчання.
Ефективність навчання залежить від: знань і навичоку використовуванні законів й закономірностей дидактики; цілей навчання; змістунавчання; вікових і психологічних особливостей тихнув, хто навчається та тихнувхто навчає; матеріально-технічного, науково-методичного забезпечення навчання;організації процесу навчання.
Управління навчанням залежіть від: інтенсивності,ефективності, продуктивності зворотного зв'язку в системі навчання;обґрунтованості корекційних впливів.
Стимулювання навчання залежить від: внутрішніхстимулів-мотивів студентів на учіння та викладачів на викладання;зовнішніх–суспільних, економічних, педагогічних та інших.
Часткові закономірності процесу навчання поширюються на окремі компоненти навчання.Виділяються серед них такі, як змістовно-процесуальні, гносеологічні,організаційні та інші.
Стосовно дидактики вищої школи розглядуютьсязмістовно-процесуальні, тобто власні дидактичні закономірності, як:
* результати навчання залежати від способовівключення тихнув, хто навчається, у навчально-пізнавальну діяльність;
* результати навчання залежати від застосованихметодів, а також від використаних засобів;
* результати навчання залежати від педагогічноїмайстерності викладачів;
* результати навчання залежати від інтенсивностізворотних зв‘язків у системі навчання, обґрунтованості коригувальних впливів;
* результати залежати від педагогічних стимулів таінших.
Зовнішні закономірності процесу навчання породжені суттю соціальних процесів і розумів, асаме:
= соціально-економічною і політичною ситуаціями,рівнем загальної культури;
= потребами суспільства і держави в конкретномутипі та рівні освіти та інші.
До них належати:
· соціальна обумовленість цілей,змісту та методів навчання;
· виховуючий та розвиваючийхарактер викладання та учіння;
· навчання завжди здійснюється вспілкуванні і базується на вербально -діяльнісному підході;
· залежність результатів навчаннявід особливостей взаємодії тихнув хто навчається, з довкіллям.
Внутрішні закономірності процесу навчання здійснюють зв'язки між компонентами процесунавчання, а саме:
* між цілями, змістом, методами, засобами і формаминавчання;
* між викладачем, студентами і сутністю навчальногоматеріалу та інші.
Їх формулюють так:
· зумовленість процесу навчаннявід вирішення основної суперечності між пізнавальними або практичнимизавданнями і наявністю необхідного рівня знань, умінь та навичок, розумовогорозвитку;
· підпорядкованістьрезультативності навчання способам його управління й активності особистостістудента;
· відношення між взаємодієювикладача й студента за результатами навчання;
· просунення студента віднезнання до знання, від знання до уміння, від уміння до навичку, за умовамиуспішного вирішення одного завдання і постановці іншого.
Закономірності навчання є об'єктивними, власнимивикладанню й учінню за їх суттю, та суб'єктивними, залежними від особливостейвикладача, його діяльності. Закономірності навчання виявляються тільки черезсвідому діяльність учасників навчального процесу, їх дії завжди скеровуютьсясвідомим наміром, волею, певною метою викладачів та студентів і тому не можливіпоза їхньою діяльністю, тобто смороду можуть виникати завдяки тому, щопопередньо проходять через людську свідомість.
Знання закономірностей навчального процесу сприяєглибшому пізнанню його принципів. Викладання й учіння здійснюються основіобгрунтованих, перевірених практикою дидактичних принципів. Зумовленізакономірностями і завданнями виховання й освіти, принципи навчання визначаютьвикладанню й учінню спрямованість, зміст, організаційні форми та методи.
Під принципами навчання (принципами дидактики) розуміютьпевну систему вихідних, основних дидактичних вимог до викладання й учіння,виконання яких забезпечує їх необхідну ефективність. Умовно смороду поділяютьсяна: філософськи (загальнонаукові) — науковість, системність, зв'язок теорії ізпрактикою; психологічні – індивідуальний підхід до студентів, позитивнеемоційне тло навчання; дидактичні – систематичність, міцність засвоєння знань,цілеспрямованість навчання та інші.
Сучасна дидактика, трактуючи навчання як процеспередачі, засвоєння знань, умінь, навичок і способів пізнавальної діяльності,та відповідно до нього розглядає систему його принципів.
Принцип навчання( принцип дидактики )‑ твердження,основне положення, що визначають зміст, організаційні форми та навчальноїдіяльності.
Дидактичні закономірності діють не безпосередньо, а їхня сутністьта основні вимоги віддзеркалюються в принципах навчання, що визначають напрям,стратегію і зміст практичних дій викладачів та студентів На сьогодні загальневизначення дидактичних принципів навчання вищої школи ще остаточно не склалося— тне з'ясовані вихідні засади для обґрунтування принципів навчання; неопрацьовані наукові основи системи принципів навчання, їх підпорядкованості,ієрархії. Власне, це з причиною того, що в різних теоріях із педагогіки та відповіднихфундаментальних працях із дидактики кількість принципів навчання, їх ієрархіята формулювання значно різняться.
Дослідники й практики, по-перше, дотримуються різних концепцій іджерел під година їх виведення та, по-другу, по-різному розуміють поняття «дидактичніпринципи».
Наприклад, основними джерелами виведення дидактичних принципіввищої школи для одних є досвід навчальної діяльності, для інших-або теоріяпізнання, або закономірності функціонування психіки людини, або закономірностінавчання. Співуче, кожний погляд має свої обґрунтування та право на існуваннята, в основі принципів навчання лежати законі та закономірності дидактичногопроцесу. Хоча між ними немає безпосередньої жорсткої залежності, смородуслугують методологічною і теоретичною підвалиною для опрацювання таобґрунтування дидактичних принципів. Безумовно, ці залежності настількирізноманітні, що, наприклад, із однієї закономірності виводиться не один, адекілька принципів навчання. А іноді — навпаки, з кількох закономірностейпроцесу навчання формується один принцип навчання. Це свідчить про ті, що на їхобґрунтування значно впливають не тільки власне педагогічні закономірності, а йсоціальні, філософські, психологічні, гносеологічні та інші. Тому під годинаобґрунтування принципів навчання необхідно брати до уваги також досвід навчаннярізних дидактичних систем, логічні основи теорії пізнання, закономірностіфункціонування психіки людини, рівень розвитку науки й техніки тощо.
Дидактика загальної педагогіки принципи навчання розглядає через конкретнірекомендації орієнтовані на досягнення цілей навчання на основі його пізнанихзакономірностей. Ці рекомендації стосуються шляхом:
— регулювання різноманітних змістових стосунків учасниківдидактичного процесу;
— з'ясування провідних тенденцій навчання на сучасному етапіформування національної системи освіти;
— розв'язання суперечностей процесу навчання й розумів досягненняуспіхів у навчально-виховному процесі;
— визначення основних положень, на які спираються під годинавикладання навчальних дисциплін;
— визначення змісту, методів і форм навчальної діяльності тощо.
Поняття, принципи навчання, розглядаються, як спрямовуючіположення, нормативні вимоги до організації та проведення дидактичного процесу,які мають характер загальних вказівок, правил і норм та випливають із його закономірностей.
Основні вимоги шкільного принципу навчання віддзеркалюються в правилах дидактичної діяльності.Дидактичні правила — це конкретні вказівки педагогові про ті, як слід діяти встандартних навчальних ситуаціях. Смороду забезпечують діалектичний зв'язок міжтеорією і конкретною методикою навчання. Цей перехід має бути творчим, бонавчальна діяльність не терпить шаблонові й одноманітності. Тому знанняосновних дидактичних правил є обов'язковим, але їх використання на практиці-справаіндивідуальна, творча і вимагає інноваційного ставлення до них. Правила, зодному бокові, випливають із принципів навчання, а з іншого-є узагальненнямбагатовікового досвіду навчальної діяльності.
Принцип навчання, відображаючи якийсь один істотний аспектнавчання, стає підґрунтям для формування правил навчання. Правила навчаннязалежати від принципів навчання, конкретизують його, підпорядковуються йому ісприяють його реалізації. Смороду мають чітко окреслений характер практичнихвказівок, якими користуються в конкретній ситуації. Незнання принципів невідміняє їх існування та дію і робить дидактичний процес ненауковим,суперечливим, непослідовним, несистемним, й, відповідно, неефективним. Власне,тім і пояснюється наявність багатьох недоліків в організації та проведенніцього процесу в певних навчальних заставах.
Сучасна дидактика визначає кілька варіантів класифікації принципівнавчання. Смороду відрізняються, першою чергою — кількістю. З історіїпедагогіки знаємо, що ще Я.А.Коменським було визначено шість принципівнавчання: наочність, свідомість, систематичність, послідовність, доступність,міцність засвоєних знань. К.Д.Ушинський виокремлював такі дидактичні принципи:своєчасність, поступовість, органічність, постійність, стійкість засвоєннязнань, самостійність учнів, відсутність надмірної напруженості та надмірноїлегкості, правильність, свідомість і активність навчання, наочність,послідовність, міцність знань і навичок.
Видатні вчені, дослідники, педагоги Ю.К.Бабанський, В.І.Бондар,В.І.Загвязінський, В.Оконь, В.О.Оніщук, І.П.Підласий, В.А.Попков, М.М.Скаткінта інші, наводять систему принципів навчання: систематичність, зв'язок теорії зпрактикою, наочність, свідомість і активність учнів у процесі навчання,постійне подолання труднощів і стабільність результатів викладання, принципоперативності знань, принцип міцності знань, ефективність, доступність,поєднання індивідуального підходу і колективізму в навчанні, різнобічність тамотивація, принцип розвиткового і виховного характерові навчання; науковостізмісту і методів навчального процесу; систематичності й послідовності вопануванні досягнень науки, культури, досвіду діяльності, свідомості, творчоїактивності та самостійності навчаємих, наочності, єдності конкретного та абстрактного,раціонального й емоційного, репродуктивного і продуктивного, доступностінавчання: міцності результатів навчання і розвитку пізнавальних сил навчаємих,зв'язку навчання з життям, раціонального поєднання колективних таіндивідуальних форм і способів навчальної роботи,
Досвід сучасної дидактичної діяльності свідчить, що цей перелікмає залишатися відкритим. Ті зміни, які відбуваються в нашому суспільстві, усистемі освіти інших країн, у різних галузях соціально-гуманітарних наук(психології, соціології, політології, фізіології), загальній педагогіці,педагогіки вищої школи сприяють подальшому розвиткові вузівській дидактики таїї вдосконаленню. Особливо це диктується сучасним досвідом запровадженняособистісно орієнтованого навчання, педагогіки співробітництва, гуманістичноїпедагогіки та іншим.
Література
1.Аркас Микола. Історія України – Русі. — К.: Вища шк., 2008.- 456 с.
2.Гессен С.И. Основи педагогіки: Введенняв прикладну філософію: Навчальний посібник для вузів.-М.: Школа – Пресс, 2008.-448с.
3.Закон України >//ЗаконіУкраїни / Верховна Рада України, Інститут законодавства. — К.,1997.-Т.10.-С.168-192.
4.Збірник законодавчих та нормативнихактів про освіту. –ДО.: В освіти України, 1994.-Вип.1.-336 с.
5.Сучасні системи вищої освіти: порівняннядля України / В.Зубко; Нац. Ун-т «Києво-Могилянська академія ». К.:КМ Academia, 2009.-290 с.