1.Сутність і суспільне призначення фінансів.
Фінансиє фундаментальною підвалиною цивілізації. Як і держава, ринок, гроші,власність, релігія вони — ефективне знаряддя здійснення державної політики,спрямованої на, забезпечення життєдіяльності суспільства, і насамперед процесіврозподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту між різними верстваминаселення, окремими господарськими структурами й територіями; усунення вадринкових механізмів щодо розміщення ресурсів і забезпечення суспільнимиблагами; заохочення бізнесу, ділової та інвестиційної активності, мотивації допраці; антициклічне регулювання економіки;підтримання рівня зайнятості; стабілізацію економічного стану в державі.
Особливеміісце в фінансовій піраміді держави, займаєзалучення фінансових ресурсів державою на кредитній основі для покриття власнихпотреб, що є прийнятною та об'єктивно зумовленою практикою здійсненняекономічної діяльності. Економічна суть цього процесу полягає в тому, що впевний час є певна кількість вільних капіталів як всередині країни, так і за їїмежами. Ці капітали здійснюють рух з метою пошуку сфер свого застосування.Участь держави у міжнародному і внутрішньому русі капіталів є фактом їївходження до світового господарського простору.
Активна політика держави як на внутрішньому,так і на зовнішньому ринку капіталів закономірно призводить до утвореннядержавного боргу.
В даній роботі я хочу висвітлити поняття державногокредиту, зрозуміти його значення для економіки України.
В умовахрозвинутих товарно-грошових відносин держава може залучати до покриття своїхвитрат вільні фінансові ресурси господарських структур чи кошти населення.
Головнимспособом їхнього одержання є державний кредит. Він виражає відносини між державоюі численними фізичними та юридичними особами з приводу формування додатковогогрошового фонду в руках держави, поряд з бюджетом. При здійсненні кредитнихоперацій всередині країни держава звичайно є позичальником коштів, а населення,підприємства й організації — кредиторами. Проте й держава може виявитися у ролікредитора. Таке явище зустрічається не тільки в сфері міждержавних відносин,але і у внутрішньому фінансовому житті, використовуючи казначейські кредити.
Особливість державного кредиту складається у зворотності, терміновості іплатності наданих у борг коштів. Узяті в борг кошти надходять у розпорядженняорганів державної влади, перетворюючи їх в додаткові фінансові ресурси.Джерелом погашення державних позик і виплати відсотків по них виступаютьресурси бюджету.
Однак,налагодивши відносини по лінії державного кредиту, уряд не відмовляється відможливості мобілізації додаткового фінансового фонду і в умовах збалансованогобюджету. Це цілком виправданий крок, оскільки за рахунок засобів фондудержавного кредиту можуть фінансуватися додаткові господарські ісоціально-культурні програми, без очікування надходження звичайних коштів.
Проте вбудь-якому випадку — і при бюджетному дефіциті, і при збалансованому бюджеті — позичкові кошти не можуть вважатися доходами держави і відображатись в дохіднійчастині бюджету. Кошти фонду державного кредиту повинні направлятися напокриття дефіциту чи додаткове фінансування урядових витрат, не впливаючи нарозмір звичайних доходів державного бюджету. Недотримання цього може привестидо серйозних негативних наслідків. Справа в тому, що усунення межі міжпоточними бюджетними доходами і позичковими коштами зменшує пильність уряду,спотворює представлення про реальні фінансові можливості. При цьому можевідбуватися фінансування суспільних потреб при впевненості в повномуфінансовому благополуччі, хоча фактично розвиток йде на дефіцитній основі і зарахунок майбутніх поколінь. Неминучим результатом такої практики буде розлад фінансової і грошово-кредитноїсистеми.
Державний кредит представляє відносини вторинного розподілу вартостівалового суспільного продукту і частини національного багатства. У сферу держкредитних відносин підпадає тільки частина доходів ігрошових фондів, сформованих на стадії первинного розподілу. Звичайно ними єтимчасово вільні кошти населення, підприємств і організацій.
Формуваннядодаткових фінансових ресурсів держави за рахунок вільних коштів — це однасторона державних кредитних відносин. Другою стороною виступають фінансовізв'язки, обумовлені зворотністю і оплатністю коштів,додатково мобілізованих державою. Виплата доходів кредиторам забезпечується зарахунок бюджетних надходжень. При цьому інтереси платників податків незбігається з інтересами власників державних цінних паперів.
Доцільність використання державного кредиту для формування додатковихфінансових ресурсів держави і покриття бюджетного дефіциту визначається значноменшими негативними наслідками для державних фінансів і грошового обігу країнив порівнянні з монетарними прийомами (наприклад, емісією грошей) балансуваннядоходів і витрат уряду. Це досягається на основі переміщення попиту відфізичних і юридичних осіб до урядових структур без збільшення сукупного попитуі кількості грошей у обігу.
Можливістьіснування державного кредиту випливає з особливостей формування і часувикористання доходів одержуваних фізичними і юридичними особами. В населенняпостійно утворяться тимчасово вільні кошти, насамперед у зв'язку з нерівномірнимодержанням доходів, виплатою гонорарів, премій, відпускних, одержання спадщиниі т.д. Аналогічні тенденції мають місце й у русі коштів підприємств іорганізацій. Великі тимчасові коливання в одержанні виторгу від реалізаціїпродукції і послуг можуть мати місце в зв'язку з тривалістю виробничого циклучи сезонністю виробництва. Тимчасово вільні фінансові ресурси в юридичних осібможуть утворюватися у видгляді нерівномірностіздійснення великих капітальних вкладень у виробництво і соціальну сферу.Тимчасово вільними можуть бути резервні фонди підприємств. З ростомефективності суспільного виробництва збільшуються і можливості залучення коштівпідприємств і організацій у сферу державного кредиту.
Відносинипо лінії державного кредиту не можна плутати з банківським кредитом. Державнийкредит як самостійна форма кредитних відносин відрізняється від банківськогокредиту рядом особливостей:
Потреба держави в кредиті.Виникає в держави при фінансових утрудненнях, необхідності врегулювати розривміж грошовою масою в обігу і товарними ресурсами. Державний кредитвикористовується, насамперед, на покриття бюджетного дефіциту.
Умови угоди.Умовою угоди при державному кредиті, економічні інтереси учасників відособлені,тому потрібно забезпечити економічну зацікавленість кредиторам для добровільноїпередачі коштів у користування позичальника. Для цього держава бере на себезобов'язання виплачувати кредиторам визначений доход. Винагорода кредиторів придержавному кредиті виступає як стимул реалізації відособлених економічнихінтересів кредиторів і позичальників.
Цільове призначення.Державний кредит використовується глобально й опосередковує платежі товарного інетоварного призначення. Ресурси, що мобілізуються за допомогою державногокредиту, витрачаються державою відповідно за поточними потребами народногогосподарства і для фінансування надзвичайних витрат.
Термін повернення позички.Удержавному кредиті такої регламентації немає. Відносини між учасникамибудуються на добровільних засадах.
Здатність збільшувати чи скорочуватигрошову масу. Державний кредит завжди є засобом скорочення грошейу обігу.
Позичковий фонд, що виступає матеріальною основою банківськогокредитування, використовується для надання позичкових коштів підприємствам іустановам з метою забезпечення безперебійності і підвищення ефективностіпроцесу розширеного відтворення. Кредити можуть одержувати і приватні особи.При державному кредиті відбувається формування додаткових фінансових ресурсів уруках політичної надбудови. Тому державний кредит виражає частину фінансовихвідносин суспільства. Ця обставина не допускає вільного поводженяз позичковим фондом країни і залучення частини банківських ресурсів дофінансування урядових витрат.
Державний кредит може бути зовнішнім і внутрішнім.Основна частка державних витрат здійснюється в національній валюті, тому переважнийрозвиток одержує внутрішній державний кредит. Але широкий міжнародний поділпраці, обмін технологіями і науково-технічними ідеями, надання фінансовоїдопомоги іноземним державам — усе це обумовлює інтенсивний розвитокміжнародного державного кредиту. У систему держкредитнихвідносин включається також і умовний державний кредит, коли держава виступає вролі гаранта за кредити, надані іноземним позичальникам, місцевим органамвлади, державним об'єднанням і т.д.
Функціонування державного кредиту веде до утворення державного боргу.Загальний державний борг представляє всюсуму випущених і непогашених боргових зобов'язань держави, включаючи нарахованівідсотки, що повинні бути виплачені за цими зобов'язаннями. Поточний державнийборг складають витрати по виплаті доходів кредиторам за всіма борговимизобов'язаннями держави і по погашенню зобов'язань, термін оплати яких уженастав.
Держава, широко використовуючи свої можливості для залучення додатковихфінансових ресурсів з метою своєчасного фінансування бюджетних витрат,поступово накопичує заборгованість як внутрішню, так і іноземним кредиторам. Цеведе до росту державного боргу — внутрішнього і зовнішнього.
Державнийборг є характеристикою результативності всіх зроблених держкредитнихоперацій. Його абсолютна величина, динаміка і темпи зміни відобржаютьстан економіки і фінансів країни, ефективність функціонування державнихструктур. На стан державного боргу істотно впливають щорічні операції в сферідержавного кредиту: одержання нових позик і умови їхнього надання, з одногобоку, і розміри погашення й виплачуваних відсотків, з іншої.
Отжепризначення державного кредиту виявляється в першу чергу в тому, що він єзасобом мобілізації в руках держави додаткових фінансових ресурсів. У випадкудефіцитності державного бюджету додатково одержані фінансові ресурсинаправляються на покриття різниці між бюджетними витратами і доходами. Припозитивному бюджетному сальдо, одержані за допомогою державного кредиту кошти,прямо використовуються для фінансування економічних і соціальних програм. Цеозначає, що державний кредит, будучи засобом збільшення фінансових можливостейдержави, може виступати важливим фактором прискорення соціально-економічногорозвитку країни.
Державнийкредит є джерелом збільшення грошових доходів у власників цінних паперів івкладників ощадбанків, що досягається за допомогою виплати відсотків і виграшівпо державних позиках і внескам в ощадних установах. Це повною мірою відноситьсяі до юридичних особ. Вкладаючи кошти в цінні паперидержави, вони не тільки організують нагромадження коштів для проведення великихінвестицій у виробництво і соціальну сферу, але і можуть розраховувати назначний додаток до вкладених в позики коштів щорічно чи під час погашенняоблігацій позик.
2.Класифікація державного кредиту.
Держава дляфінансування своїх потреб може мобілізувати фінансові ресурси у формідержавного кредиту. У цьому випадку вона є позичальником, а населення іпідприємницькі структури, тобто фізичні і юридичні особи, — кредитодавцями.Державний кредит має строк повернення і ціну в формі процента. Державний кредитбуває внутрішнім і зовнішнім. У сфері міжнародних економічних відносин держававиступає в ролі як кредитора, так і позичальника.
Державний кредит відрізняється від банківського. Він,як правило, використовується для покриття дефіциту державного бюджету. Джереломйого повернення і сплати процентів є доходи бюджету, а не прибутки відвигідного розміщення кредиту.
За своєю економічною сутністю державний кредит – цеформа вторинного перерозподілу валового внутрішнього продукту. Його джерелом євільні кошти населення, підприємств і організацій. Використання державногокредиту є цілком виправданою формою мобілізації коштів у розпорядження держави.Її доцільність при покритті дефіциту бюджету зумовлена тим, що це має значноменші негативні наслідки для фінансового становища держави, ніж покриттядефіциту за допомогою грошової емісії.
Існування державного кредиту призводить до появидержавного боргу. Сума його складається з усіх випущених і не погашенихборгових зобов’язань держави (як внутрішніх, так і зовнішніх), включаючигарантії, видані за кредитами іноземним позичальникам, місцевим органам влади,державним підприємствам.
Державний борг має економічно обґрунтовані межі.Величина боргу характеризує стан економіки і фінансів держави, ефективністьфункціонування її урядових структур. Оскільки джерелом покриття державногоборгу є доходи бюджету, тобто податки, можна стверджувати, що величина боргу –це взяті авансом у населення податки.
Внутрішній кредит може мати товарну і грошову форму.Товарну форму використовують при розладнанні грошової системи. Але, як правило,державний кредит виступає в грошовій формі, а саме: державні позики, вкладинаселення в ощадних банках, використання державного кредитного фонду, грошовілотереї.
Найпоширенішою формою державного кредиту є позики. Задопомогою їх мобілізуються тимчасово вільні кошти юридичних і фізичних осіб дляфінансування потреб держави. Держава випускає і розповсюджує цінні папери, якправило, облігації. Вони мають номінальну вартість, за якою продаються ігасяться. Виходячи з номінальної вартості облігацій виплачуються проценти.
Державні позики можуть випускатися центральним урядомі місцевими органами і розповсюджуватись тільки серед населення або тількисеред юридичних осіб. Залежно від способу виплати доходу позики поділяють напроцентні, виграшні, процентно-вигришні, безпроцентні, безпрограшні.
За процентними позиками власники облігацій одержуютьтвердий дохід у формі процента від номінальної вартості облігації. Привиграшних позиках весь дохід власники облігацій одержують у формі виграшу.Дохід виплачується не за всіма облігаціями, а лише за тими, на які випаввиграш. Безпрограшні позики випускаються з умовою, що протягом строку діїпозики виграшними будуть всі облігації. Безпроцентні позики не передбачуютьвиплату доходу, але гарантують одержання товару.
Місцеві органи влади можуть проводити цільові позикина будівництво доріг або інші заходи, в яких зацікавлене населення цьогорегіону. За строками погашення позики поділяють на коротко (до 5 років) ідовгострокові (понад 5 років).
За методами розміщення розрізняють позики добровільніта примусові. Облігації добровільних позик вільно продаються і купуютьсябанківськими установами. Державні позики можуть бути облігаціями ібезоблігаційними. Безоблігаційні позики оформляються підписними зобов’язаннями.
Іншою формою державного кредиту є передавання ощаднимиустановами частини або всієї суми коштів населення, які розміщені в ощадномубанку чи в інших ощадних установах держави, для покриття своїх витрат. Такепередавання може здійснюватися шляхом випуску білетів державної скарбниці,сертифікатів або оформлення безоблігаційних позик.
Сьогодні найпоширенішою формою державного кредиту євикористання державою коштів позикового фонду. Держава мобілізує через кредитніустанови частину кредитних ресурсів на покриття своїх витрат. Ця формадержавного кредиту економічно не виправдана і зумовлює інфляційні процеси.
До державного кредиту належить також міждержавнийкредит, коли одні держави виступають кредиторами, а інші – позичальниками. Віннадається на умовах строковості, платності та поворотності. Величину одержанихзовнішніх позик і нарахованих процентів включають до державного боргу.
Зовнішні позики надаються за рахунок бюджетних коштівабо спеціальних урядових фондів. Державні зовнішні позики можуть надаватися вгрошовій або товарній формі. Вони бувають середньо - і достроковими. Грошові позики надаються увалюті країни-кредитора або у вільно конвертованій валюті.
У сучасних умовах кредиторами держави можуть бутиміжнародні фінансові інститути. До їх числа належать Світовий банк, Міжнароднийвалютний фонд, Європейський банк реконструкції та розвитку тощо.
Позики міжнародних фінансових інститутів є формоюіснування та функціонування іноземного капіталу, і для країни-позичальниказаборгованість перед ними становить державний борг.
Для кожної країни питання як зовнішньої, так івнутрішньої заборгованості завжди актуальні. На обслуговування боргіввідволікаються значні фінансові ресурси, збільшується навантаження на бюджетдержави, посилюються інфляційні процеси.
У системі кредитних відносин державний кредит виступаєв наступних формах :
1. державні позики ;
2. перетворення частини внесків населення в державніпозики ;
3. запозичення коштів загальнодержавного позичковогофонду ;
4. казначейські позички ;
5. гарантовані позики .
Найпоширенішою формою внутрішніх запозичень є позики.За їх допомогою мобілізуються тимчасово вільні кошти юридичних і фізичних осібдля фінансування потреб держави. Держава випускає і продає цінні папери, якправило, облігації. Вони мають номінальну вартість, за якою продаються йгасяться. З огляду на номінальну вартість облігацій виплачуються проценти.
Державні позики можуть випускатися центральним урядомі місцевими органами та розповсюджуватися лише серед населення або лише середюридичних осіб. Широке розповсюдження одержала практика випуску державних позикцентральним урядом. Заборгованість місцевих органів влади є як правило,незначна.
Залежно від способу виплати доходу позики поділяютьна:
Процентні. — За процентними позиками власникиоблігацій одержують твердий дохід у формі процента від номінальної вартості облігації.
Виграшні. — При виграшних позиках увесь дохід власникиоблігацій одержують у формі виграшу. Дохід виплачується не за всіма облігаціями,а лише за тими, на які випав виграш.
Безпроцентні (цільові). — Безпроцентні позики непередбачають виплату доходів, але гарантують одержання товару, на який незадовольняється попит на ринку. Вартість кожної випущеної облігації дорівнюєціні товару (легкового автомобіля, телевізора, холодильника тощо).
Безпрограшні. — Безпрограшні позики випускаються зумовою, що протягом строку дії позики виграшними будуть усі облігації.
Процентно-виграшні. — Умовами випускупроцентно-виграшних позик передбачається виплата частини доходу по купонах, аіншої частини — у формі виграшів.
Місцеві органи влади можуть також проводити цільовіпозики на будівництво доріг або інші заходи, в яких зацікавлено населеннярегіону.
Державні позики можуть бути облігаційними ібезоблігаційними. Облігаційні позики супроводжуються емісією цінних паперівдержави. Безоблігаційні позики оформляються підписанням угод, договорів, атакож шляхом записів у боргових книгах і видачею особливих свідчень. В данийчас безоблігаційні позики використовуються на міжурядовому рівні.
Облігація являє собою цінний папір, що символізуєдержавне боргове зобов'язання і дає право її власнику по закінченню визначеноготерміну одержати назад суму боргу і відсотки. Продаючи облігацію, держава зобов'язуєтьсяповернути суму боргу у визначений термін з відсотками чи виплачувати кредиторамдоход протягом усього терміну користування позичковими коштами, а післязакінчення терміну повернути і суму боргу.Іншим видомдержавних позик є казначейські зобов'язання, що відрізняються від облігаційцілями випуску, формою виплати доходу і вільним обігом. Кошти від продажуоблігацій спрямовуються в бюджет, позабюджетні фонди чи на спеціальні цілі.Кошти від реалізації казначейських зобов'язань направляються тільки напоповнення бюджету. Доход від облігацій може бути виплачений у виглядівідсотків, виграшів чи не виплачуватися взагалі. По казначейських зобов'язанняхдоход виплачується у вигляді відсотків. Облігації можуть бути з вільним чиобмеженим обмеженим кругообігом.
ВИСНОВОК.
Ознайомившись з данноютемою, ми бачимо основна ознака державого кредиту —неодмінна участь держави в особі органів виконавчої влади різних рівнів.Здійснюючи функції кредитора, держава через НБУ робить кредитування:
конкретнихгалузей чи регіонів, що потребують особливої потреби в фінансових ресурсах,якщо можливості бюджетного фінансування уже вичерпані, а позички комерційнихбанків не можуть бути притягнуті в силу дії факторів кон'юнктурного характеру;
комерційнихбанків у процесі аукціонного чи прямого продажу кредитних ресурсів на ринкуміжбанківських кредитів.
У ролі позичальника держава виступає в процесірозміщення державних позик чи при здійсненні операцій на ринку державнихкороткострокових цінних паперів (облігації внутрішньої державної позики).
Основною формою кредитних відносин при державномукредиті є такі відносини, при яких держава виступає позичальником засобів.
Слід зазначити, що в умовах перехідного періодудержкредит повинен використовуватися не тільки як джерело залучення фінансовихресурсів, але й ефективного інструмента централізованого кредитного регулюванняекономіки. Кредит відіграє специфічну роль в економіці: він не тількизабезпечує безперервність виробництва, але і прискорює його. Кредит сприяєекономії витрат обігу. Це досягається за рахунок:
а) скорочення витрат по виготовленню, випуску, облікуі збереженню грошових знаків, підготовлена до випуску частина готівкивиявляється непотрібною;
б) прискорення обігу коштів, багаторазове використаннявільних коштів;
в) скорочення резервних фондів.
Також ми бачимо, що роль кредиту в різних фазахекономічного циклу не однакова. В умовах економічного підйому, достатньоїекономічної стабільності кредит виступає фактором росту. Перерозподіляючивеличезні грошові і товарні маси, кредит підтримує підприємства додатковими ресурсами.Його негативний вплив може, лише виявитися в умовах надвиробництва товарів.Особливо помітно такий вплив в умовах інфляції. Нові платіжні кошти, що входятьза допомогою кредиту в оборот, збільшують і без того надлишкову масу грошей,необхідних для обігу.
Література.
1. Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник. – К.: НІОС.-2000.
2. Амбарцумов А.А. Экономика: учебное пособие для вузов. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997.
3. Заблоцький Б.Ф. ЕкономікаУкраїни. – Львів: Львівський банківсь-кий коледжНаціонального банку України, 1997.
4. Прусова Л.Г. Экономика в вопросах и ответах. – К.: АОЗТ «Експрес-об’ява», 1998.
5. Основи економічної теорії: поліекономічнийаспект: Підручник / За ред. Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка. – К.: Вища шк., 1994.
6. Вавилов Ю.А., Государственныйкредит: прошлое и настоящее.-М.: Финансы и статистика,1992.