КиївськийНаціональний Економічний Університет Кафедра цивільногоправа
Курсова робота натему:
ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
Студента 3 курсу 2 групи вечірнього факультету
спеціальньсть 6601
Товстика Вадима Миколайовича
Науковий керівник :
Жорін Федір Лук’янович
Київ 2000
ПЛАН
Вступ
1. Зміст і поняття права власності
2.
Поняття і види права інтелектуальної власності
3.
Авторське право і суміжні права
4.
Цивільно-правові засоби захисту авторських і суміжних прав
5.
Право на відкриття
6.
Право на інші результати творчої діяльності використовувані у виробництві
7.
Висновок
8.
Список літератури
Підпис керівника: ______________________
ПРАВОІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
ВСТУП
“Людський геній є джерелом усіхвитворів мистецтва та винаходів. Ці витвори є гарантією життя, гідного людини.Обов’язок держави — забезпечити надійну охорону всіх видів мистецтв і винаходів”— такий напис зроблено на куполі штаб-квартири Всесвітньої організаціїінтелектуальної власності у Женеві.
Одинз політиків Заходу заявив: “Кому буде належати “мозок” України, той іволодітиме нею”.
Культура,науково-технічний рівень виробництва, ефективність економіки,соціально-економічний прогрес в ціломуі врешті-решт добробут суспільствазначною мірою залежать від рівня й ефективності творчої діяльності в цьомусуспільстві. Творча інтелектуальна діяльність є однією з рушійних сил розвиткуцивілізації. Людина за своєю природою схильна до творчості, вона завжди впошуку кращих умов життя, засобів його поліпшення, своєї безпеки тощо. Проте всилу тих або інших причин рівень творчої діяльності в різних країнахнеоднаковий.
Усучасних умовах будь-який вид вид діяльності людини – виробництво чи оборона,охорона здоров’я тощо — без належного науково технічного забезпечення простонеможливий, як неможливий соціально-економічний прогрес суспільства взагалі бездуховного розвитку.
Питаннямрозвитку всіх видів творчості надає великої уваги нова Конституція України. Уст.54 Конституція проголошує, що громадянам гарантується свобода літературної,художньої, наукової і технічної творчості. Держава гарантує надання захистуінтелектуальній власності, авторських прав громадян, їх моральних іматеріальних інтересів, що виникають узв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Держава гарантує, але,нажаль, ці гарантії мало чим підкріплені. В нашій країні процвітає піратство ііснуюючий масив законодавчих актів малоефективний для боротьби з ним. Миприречені на підібні перегони (влада і пірати) до тих пір, поки наша економікаспроможеться на те, щоб утримувати наше суспільство на рівні достаткунеобхідного для спокійного життя.
Вцій курсовій роботі не будуть розглядатися проблеми і способи боротьби зпіратством – ні, це тема іншої розмови, я розгляну лише питання що стосуютьсявідносин у галузі права інтелектуальної власності з точки зору вітчизняногозаконодавства.
1. ЗМІСТ І ПОНЯТТЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ
Усуспільстві з державно-правовою побудовою економічні відносини власності неминуче одержують юридичне закріплення. Це виражається як у системі правових норм, щорегулюють зазначені відносини й утворюють інститут прававласності, так і в закріпленні певної міри юридичної влади за конкретною особою, що є власникомданої речі. У першому випадку говорятьпро право власності в об'єктивному значенні, у другому — у суб'єктивному змістіабо про суб'єктивне право власності. Щоб визначити право власності в об'єктивномузначенні, необхідно виявити специфічні ознаки, властиві суб'єктивному правувласності. Виявлення зазначених ознакдозволить відбити їх у визначеннях права власності як в об'єктивному, так і в суб'єктивному значенні.
Зміст права власності складають приналежнівласнику правомочності по володінню, користуванню і розпорядженню річчю. Зазначені правомочності, як і суб'єктивнеправо власності в цілому, являють собою юридично забезпечені можливості поведінки власника, вони належать йому доти, поки вінзалишається власником. У тих випадках,коли власник не в змозі ці правомочності реально здійснити (наприклад, приарешті його майна за борги або коли майном незаконно володіє інша особа), вінне позбавляється ні самих правомочностей, ні права власності в цілому. Щоб розкрити зміст права власності, необхідно дати визначення кожного з приналежнихвласнику правомочностей. Почнемо зволодіння.
ПРАВОМОЧНІСТЬВОЛОДІННЯ — це юридично забезпечена можливість господарчого панування власниканад річчю. Мова при цьому йде про господарче панування над річчю, що зовсім не потребує, щоб власник знаходився з нею у безпосередньому контакті. Наприклад, їдучи в тривале відрядження, власник продовжує залишатисявласником речей, що знаходяться в його квартирі.
Володінняріччю може бути і незаконним.
ЗАКОННИМназивається володіння, що спирається на якусь правову основу, тобто наюридичний титул володіння. Законне володіння часто іменують титульним.
НЕЗАКОННЕволодіння на правову основу не спирається, а тому є безтитульним. Речі, за загальним правилом, знаходяться уволодінні тих, хто має те або інше право на володіння ними. Зазначена обставина дозволяє при розгляді суперечок із приводу речі виходити з презумпції законності фактичноговолодіння. Іншими словами, той, у когоріч знаходиться, передбачається маючимправо на володіння нею, поки не доведене зворотнє.
Незаконнівласники у свою чергу підрозділяються на добросовісних і недобросовісних. Власник добросовісний, якщо він не знав і неповинний був знати про незаконність свого володіння. Власник недобросовісний, якщо він про це знавабо повинний був знати. Відповідно до загальної презумпції сумлінності учасників цивільних прав і обов'язків, варто виходити з припущення продобросовісність власника.
Розподілнезаконних власників на добросовісних і недобросовісних має значення при розрахунках між підприємцем і власником по прибутках і витратах, коливласник поставить вимогу про витребування своєї речі за допомогоювиндикаційного позову, а також при вирішенні питання, чи може власник набути право власності подавнині володіння, чи ні.
ПРАВОМОЧНІСТЬКОРИСТУВАННЯ — це юридично забезпечена можливість
використання кориснихвластивостей речі у процесі її особистого або виробничого споживання або увиробничих цілях. Так, швейну машину можна використовувати дляпошиття одягу не тільки своїй сім'ї, але і за за якусь плату комусь іще. Правомочність користування звичайноспирається на правомочність володіння. Алеіноді можна користуватися річчю, і не володіючи нею. Наприклад, ательє по прокаті музичних інструментів здає їх напрокат із тим, що користуванняінструментом відбувається в помешканні ательє, скажемо, у певні годинни і дні.
ПРАВОМОЧНІСТЬ РОЗПОРЯДЖЕННЯ — це юридичнозабезпечена можливість визначити долю речі шляхом вчинення юридичних актівпо відношенню до цієї речі. Не викликає сумнівів, що в тихвипадках, коли власник продає свою річ, здає її у найм, в заставу, передає увигляді внеску в господарське товариство або спілку або як пожертвування в доброчинний фонд, він здійснюєрозпорядження річчю. Значно складніше юридично кваліфікувати дії власника у відношенні речі, коли він знищує річ, що стала йому непотрібна, або викидає її колиріч за своїми властивостями розрахованана використання лише в однім акті виробництва або споживання. Якщо власник знищує річ або викидає її, то він розпоряджається річчю шляхом вчиненняодносторонньої угоди, оскільки воля власника спрямована на відмову від права власності. Але якщо право власності припиняється врезультаті однократного використання речі (наприклад, Ви з'їдаєте яблуко або спалюєте дрова в каміні), то воля власника спрямована зовсім не на те, щоб припинитиправо власності, а на те, щоб використати корисні властивості речі. Тому в зазначеному випадку має місце здійснення тільки права користуванняріччю, але не права розпорядження нею.
Нині чинне цивільне законодавство, як і те, що
йому передувало,обмежується перерахуванням приналежних власнику правомочностей (іноді засобів їх здійснення), не визначаючижодне з них. А це негативно позначаєтьсяне тільки на розкритті змісту прававласності, але і на практику застосування законодавства. Важко, зокрема, відповісти на запитання, якийзміст вкладає законодавство в поняття права володіння і кого можна вважати власником речі. У цьому питанні можна було б піти шляхом або римського права і розмежувати поняттяволодіння і уримання, або шляхом законодавств германської групи і закріпитиінститут подвійного володіння з виділенням фігури слуги, що володіє. На жаль, жодного з цих варіантів законодавецьне обрав. Важко тому відповісти на запитання чи продовжує власник залишатися власником речі при здачі її унайм або власником речі на період наймання визнається тільки наймач.
Розкриттязмісту права власності ще не завершується визначенням приналежних власникуправомочностей. Справа в тому, що однойменні правомочності можуть належати не тільки власнику, але й іншійособі, у тому числі носію права господарського ведення або права довічного (що успадковується) володіння. Необхідно тому виявити специфічнуознаку, що притаманна зазначеним правомочностям саме як правомочностям власника. Він полягає в тому, що власник приналежнійому правомочності здійснює за своїм розсудом. Відносно права власності, здійснення праваза розсудом, у тому числі і розпорядження їм означає, що влада (воля) власникаспирається безпосередньо на закон і існує незалежно від влади всіх іншихосіб у відношенні до тієї ж речі. Владаж всіх інших осіб не тільки спирається на закон, але і залежить від владивласника, обумовлена нею.
Правда,у новітньому цивільному законодавстві ця ознака у певній мірі размита, оскільки особи, яким належать цивільні права, всі ціправа (а не тільки право власності) здійснюють за своїм розсудом (див. п. 2 і п. 1 ст.9 ЦК). Вважаємо, проте, що оскільки зазначена ознака у відношенні прававласності закріплена спеціально,завдання полягає в тому, щоб виявити властивий їй зміст відносно прававласності, що і було зроблено. Власник вправі за своїм розсудом чинити у відношенніприналежного йому майна будь-які дії, що не суперечать закону й іншим правовим актам і не порушуютьправа і інтереси інших осіб, що охороняються законом у тому числі відчужувати своє майно у власність іншим особам, передавати їм,залишаючись власником права володіння,користування і розпорядження майном, віддавати майно в заставу й обтяжувати його іншими засобами, розпоряджатися ним іншим способом.
Правовласності гнучке та еластичне. Це значить, що йому властива здатністьвідновлятися в колишньому обсязі, яктільки його обмеження, що зв'язують, відпадуть.
Правовласності відноситься до числа виключних прав. Це значить, що власник наділений правом виключати вплив усіх третіх осіб на закріплену за ним у відношенні приналежного йомумайна сферу господарського панування, у тому числі і за допомогою засобівсамозахисту.
Сказане,проте, не означає, що влада власника увідношенні приналежної йому речі безмежна. Відповідно до дозволительної спрямованостіцивільно-правового регулювання, власник дійсно може чинити у відношенні свого майна будь-які дії, що не суперечать законам і іншим правовим актам. Власникзобов'язаний вживати заходів, що підтверджують шкоду здоров'ю громадян і навколишньому середовищу, що може бути нанесений при здійсненні його праві. Вінповинний утримуватися від дій, що приносить занепокоєння його сусідам і іншим особам, і тим більше від дій, що чиняться винятково знаміром заподіяти комусь шкоду. Крімтого, власник не повинний виходити зазагальні межі здійснення цивільних прав, встановлених ст.5 ЦК. На власника також покладається обов'язок у випадках, на умовах і в межах,передбачених законом і іншими правовими актами, допускати обмежене користуванняйого майном іншими особами. Зазначені обставини підлягають врахуванню при формулюваннізагального визначення права власності. Нарешті, даючи визначення права власності, варто спиратися на загальне визначення суб'єктивного цивільного права, щопоширюється і на право власності. Щодо права власності, це загальне визначення повинно бути конкретизоване з урахуваннямвластивому праву власності специфічних ознак.
Виходячиз раніше викладених положень, дамо визначення суб'єктивного права власності.
СУБ'ЄКТИВНЕПРАВО ВЛАСНОСТІ — це система правових норм, що регулюють відносини поволодінню, користуванню і розпорядженню власником приналежною йому річчю зарозсудом власника й у його інтересах, а також по усуненню втручання всіх третіхосіб у сферу його господарської діяльності.
Утих випадках, коли власник сам володіє і користується річчю, йому для здійснення свого права звичайнодостатньо того, щоб треті особи утримувалися від зазіхань на цю річ. Але так буває далеко не завжди. Щоб розпорядитися річчю (продати її, здати внайми, закласти іт.д.), власник, як правило, повинний вступити у відношсини з якоюськонкретною особою (наприклад, із тим, хто хоче купити річ, одержати її в найм або в заставу).
Хочашляхом встановлення відносин з конкретною особою власник і здійснює своє право,їхнє регулювання виходить за межі права власності, а сам власниквиступає під маскою продавця, наймодавця, заставника і т.д. Якщо ж право власності порушено, то все залежить від того, чи зберігається це право чині. Якщо зберігається, то відновленняпорушених відношсин відбувається за допомогою норм інституту права власності. Якщо ж право власності не зберігається(скажемо, річ знищена), то для відновлення порушених прав доведеться вдатися до норм іншихправових інститутів (наприклад, зобов'язань із заподіяння шкоди або страхового права). У такий спосібнорми, що утворюють інститут права власності, знаходяться в постійному контактіі взаємодії з нормами інших правових інститутів, як цивільно-правових, так ііншої галузевої приналежності. Зазначенаобставина підлягає врахуванню при виборі правових норм, щорегулюють ту або іншу ділянку майнових відносин, у томучислі і відносин власності.
2. Поняття і види праваінтелектуальної власності
Право інтелектуальної власності — цесукупність цивільно-правових норм, що регулюють відносини, пов'язані з творчоюдіяльністю. При цьому цивільне право безпосередньоне регулює самоу творчу діяльність, тому що процес творчості залишається замежами дії його норм. Функціїцивільного права полягають у визнанні авторства на вже створені результатитворчої діяльності, встановленні їхнього правового режиму, моральному іматеріальному стимулюванню і захисту прав авторів і інших осіб, що мають авторські права.
Авторські, винахідницькі і подібні їм правазвичайно називають винятковими, тобтоабсолютними суб'єктивними правами, що забезпечують їхнім носіям правомочності на вчинення різноманітних дій з одночасною забороноювсім іншим особам чинити зазначені дії.
Виняткові авторські і подібні їмправа (право на винахід, промисловий зразок, раціоналізаторську пропозицію іт.ін.) виникнули як реакція права на масове застосування товарно-грошовихвідносин у духовній сфері, що дозволяє ставити знак рівності між виключнимправом і правом власності, і розділ VI Закону України «Про власність» так і називається «Право інтелектуальноївласності».
Проте інтелектуальна власність маєсвою істотну специфіку, що полягає внематеріальній природі об'єктів права інтелектуальної власності, творчомухарактері праці по їх створенню, тобто це інститут власності на нематеріальніблага його суб'єктів. І тут не зовсімпридатна класична тріада правомочностей власника, що здійснюєзвичайні майнові права, оскільки, відчужуючи, наприклад,об'єкт, своєї інтелектуальної власності, його творець не позбавляється тимсамим усяких прав на нього, а набувач не одержує можливості за своїм розсудом змінювати цей об'єкт і узагалівважати його винятково своїм. Тімбільше, що у власність інших осіб переходять, як правило, не об'єкти праваінтелектуальної власності, а матеріальні носії науково-технічних ідей іхудожніх образів (конкретні картини, видання, технічна документація).
Таким чином, сутність праваінтелектуальній власності полягає внематеріальній природі її об'єктів.
Зміст права інтелектуальної власностіскладають особисті немайнові (духовна власність) і пов'язані з нимимайнові права її суб'єктів. Специфіказмісту права інтелектуальної власності складається в двоєдиній структурі й утому, що тут майнові права не простопов'язані з не майновими, смердотивиходять від немайнових прав ігрунтуються на духовній власності творців.
У відповідності зі ст.41 ЗаконуУкраїни «Про власність» об'єктами права інтелектуальної власності є творинауки, літератури і мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі,промислові зразки, раціоналізаторськіпропозиції, знаки для товарів і послуг,результати науково-дослідних робіт і інші результати інтелектуальної праці.
У залежності від особливостейоб'єктів права інтелектуальної власності можна виділити чотири її різновиди:
1) авторське право і суміжні права;
2) право на відкриття;
3) промислова власність (право на винахід,кориснумодель, промисловий зразок, що називаютьтакож патентним правом);
4) інші результати творчої діяльності, використовувані у виробництві (правона товарний знак, знак обслуговування, на раціоналізаторську пропозицію,фірмове найменування, охорону селекційних досягнень, топологійінтегральних схем, інтересів володаря «ноу-хау»).
Об'єкти права інтелектуальноївласності варто відрізняти від матеріального носія, у якому виражений твір абоінший результат інтелектуальної праці. Якщо право на об'єкти інтелектуальної власності належить тільки авторамі їхнім законним спадкоємцям, те право власності на матеріальні носії, у якихвиражений твір, може належати необмеженому колові осіб, але вже не на правіінтелектуальної власності, а в порядку звичайного майнового права.
3. Авторське право і суміжні права
Цивільно-правовий інститутавторського права і суміжних прав регулює немайновівідносини і пов'язані з ними майнові відносини в сфері створення і використаннятворів літератури, науки і мистецтва.
Нормативно-правове регулювання зазначеного інституту поряд із законодавством про власність здійснюєтьсябезпосередньо Законом України «Про авторське право і суміжні права», у ст.1який указується, що дійсний Закон охороняє особисті (немайнові) і майнові праваавторів і їхніх правонаступників, пов'язані зі створенням і використанням творів науки, літератури і мистецтва (авторськеправо), і права виконавців, виробників фонограм, організацій віщання (суміжніправа). Іншими словами, у законі прямозакріплений подвійний зміст авторського права і суміжних прав як різновидуправа інтелектуальної власності і пріоритет у змісті особистих (немайнових)прав.
3.1 Об'єкти авторського права
Це твори літератури, мистецтва інауки, що задовольняють таким вимогам:
По-перше, твір винний бутитворчим.
Творчість — це інтелектуальна робота, спрямована на створеннячогось нового. Творчий характер творуозначає, що воно є новим у порівнянні з раніше відомими. Новизна може висловитися як в новому змісті, так і в новій формі. Для об'єктів авторського права істотне значення має як новизна змісту, так і новизна форми. Нова форма відображення відомого змістухарактеризує твір як щось творче і спричиняє визнання його об'єктом авторськогоправа. Історія літератури і мистецтвазнає чимало цьому прикладів: Шекспирбрав теми для ряду своїх транедій ізтворів античних грецьких авторів, Стендаль широко використовував для своїхновел італійські середньовічні хроніки, біблійні сюжети знайшли відображення на полотнах багатьох великих живописців і т.д.
Іншою ознакою об'єкта авторського права є об'єктивнавиразність — об'єкт повинний існувати в якийсь формі, доступної для сприйняття іншими людьми. Якщо ідеї, думки, образи автора не одержали вираження поза його свідомістю — немає об'єкта авторського права. З історії вітчизняної музики відомо, що композитор М. И. Глінка, що написав дві геніальні опери «Іван Сусанін» і «Руслан іЛюдмила», склав третю оперу, що він назвав «Двумужница». Глинка говорив: «Опера в мене всятут, у голові, дайте мені лібретиста, ічерез місяць опера буде готова». Незнайшовши лібретиста і захворівши,Глінка поїхав у Німеччину, «на води» — лікуватися де помер, і в такий спосіб ця опера не побачила світу. Для визнання твору об'єктом авторського права достатньо двох названихознак. Не має значення, обнародуваневоно або ні. Твір стає об'єктомавторського права з моменту йогостворення в якийсь звичайній формі. Непотрібно офіційного оформлення цих творів. Не має значення серйозність іпризначення твору. Не має значеннязовнішня форма його вираження.
Відповідно до ст. 5 Закону «Про авторське право і суміжні права» об'єктамийого охорони є такі твори в області науки, літератури і мистецтва:
1) літературні, письмові твори белетристичного, наукового, технічного абопрактичного характеру (книги, брошури, статті, комп'ютерні програми тощо);
2) виступи, лекції, промови, проповіді йінші усні твори;
3) музичні твори з текстом і без тексту;
4) драматичні, музично-драматичні твори,пантоміми, хореографічні й інші твори, створені для сценічного показу;
5) аудіовізуальні твори;
6) скульптури, картини, малюнки,гравюри, літографії й інші твори образотворчого мистецтва;
7) твори архітектури;
8) фотографії;
9) твори прикладного мистецтва, якщовони не охороняються спеціальним законом про промислову власність;
10) ілюстрації, карти, плани, ескізи,пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, архітектури йінших областей науки;
11) сценічні опрацювання творів,зазначених у підпунктах 1 дійсної статті, і опрацювання фольклору, придатні длясценічного показу;
12) переклади, адаптації, аранжування,інші переробки творів і опрацювання фольклору (похідні твори) без заподіяннязбитку охороні оригінальних творів, на підставі яких створені похідні твори;
13) збірники творів, збірники опрацювань фольклору, енциклопедії й антології, збірники звичайних даних, інші складові твору, за умови, що вони єрезультатом творчої роботи з добору, координаціїабо упорядкуванню змісту без заподіяння збитку охороні вхідних у нихтворів.
Не є об'єктами авторського права :
1) офіційні документи (тексти законів і інших правовихактів, рішення судів і т.п.);
2) державна символіка (прапор, герб, ордена і т. п.) ;
3) твори народноїтворчості ;
4) повідомлення про події і факти, що мають офіційний інформаційний характер.
3.2 Суб'єкти авторського права
Суб'єкти авторських і суміжних правпідрозділяються на дві групи:
1) суб'єкти з початковими правами (автори, виконавці, виробники фонограм,організації віщання);
2) правонаступники (спадкоємці, організації-правонаступники, держава);
Автор — головний суб'єкт авторського права. Це фізичнаособа, творчоюпрацею якоїстворений твір, що є об'єктом авторського права. Не має значення його дієздатність. Моментом виникненняавторського права є завершення створення твору, без офіційного оформленняавторства, незалежно від опублікування. Для виникнення і здійсненняавторського права не потрібно реєстрації твору, або іншого спеціальногооформлення, або дотримання яких-небудь формальностей.
Суб'єктами авторського праваможуть бути як громадяни України, так і іноземці. Іноземні громадяни –автори користуються захистом авторськогозаконодавства в Україні якщо створені ними твори знаходяться в якийсьоб'єктивній формі на території України, а якщо ні – то відповідно доміжнародних договорів України і спільних конвенцій по авторському праву(Женевської, Бернської). Суб'єктамиавторського права можуть бути співавтори, якщо твір створений спільною творчоюпрацею двох або більш осіб.
Розрізняються два видиспівавторства :
1) твір являє собою одне нерозривне ціле (наприклад, «Золоте теля», «Дванадцять стільців»Ільфа і Петрова);
2) твір складається 16 частин, кожна з який виконана визначеним співавтором і може мати самостійне значення(наприклад, підручник, написаний колективом авторів, кожний із яких написав окремі глави).
Суб'єктами авторського права є правонаступники автора – спадкоємці, контрагенти поавторських договорах, до них переходять деякі авторські права.
Авторські права підрозділяються на особисті і майнові.
Особисті немайнові права– це право авторства, право на авторське ім'я,право на захист твору від усяких перекручувань і зазіхань, право опублікування твору (обнародування).
Особисті немайнові права– правоавторства, право на ім'я і право назахист твору і репутації авторабезстроково. Ці права не переходять у спадщину. Але спадкоємці можуть здійснювати захист цих прав, і ці правомочностіспадкоємців строками не обмежуються.
Особисті (немайнові) права автора закріплені в ст. 13Закону «Про авторське право і суміжні права» і полягають у тому, щоб:
1) вимагати визнання свого авторства, нагадування його імені в зв'язку звикористанням твору, якщо це можливо;
2) забороняти згадування свого імені,якщо він як автор твору бажає залишитися анонімним;
3) вибирати псевдонім (вигадане ім'я) у зв'язку з використанням твору;
4) протидіяти будь-якому перекрученню або іншій зміні твору або будь-якому іншому зазіханню на твір, що може зашкодити честі тарепутації автора; право на обнародуваннятвору.
Майнові права — цевиключні права на використання твору, тобто право відтворювати його,поширювати, привселюдно показувати, привселюдно виконувати, повідомляти для загального відання в ефір або по кабельніймережі, перекладати тощо, а такожодержувати авторську винагороду. Розмірвинагороди встановлюється договорами, а в законі визначаються лише мінімальні ставки.
Майнові права автора перераховані в ст. 14зазначеного Закону, де передбачається, що автору або іншій особі, що маєавторське право, належать виключні права на використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом, зокрема йомуналежить виключне право дозволяти або забороняти:
1) відтворення творів;
2) привселюд