1. ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇТА ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНІ ОРГАНІЗАЦІЇ І РУХИ
Політичні партії нагромадські об’єднання займають важливе місце в політичній системі сучасногосуспільства. Вони активно впливають на діяльність органів державної влади,економіку, соціальні процеси, міждержавні відносини. Їхнє значення в Українізумовлене потребами вдосконалення новітньої державності та формуваннягромадського суспільства. Право на свободу, об’єднання громадян у політичніпартії та громадські організації здійснення і захисту своїх прав і свобод тазадоволення своїх інтересів закріплене в новій Конституції України.
Політичні партіїпройшли тривалий шлях формування і розвитку. Вони є продуктом соціально-економічнихі соціально-політичних процесів. Зародки політичних партій у вигляді становихугруповань, які виражали інтереси різних груп пануючого класу і боролися міжсобою за володіння державною владою або за вплив на неї, склалися ще врабовласницькому і феодальному суспільстві.
Слово«партія» латинського походження воноозначає частини більшої спільноти або цілісності. Існує думка, що партіївиникли тоді, коли з’явилася політика, тобто в рабовласницькому суспільстві.
Формування політичнихпартій у сучасному розумінні відбувається наприкінці XVIII — XIX ст., звиникненням і в результаті буржуазних революцій в Європі та Америці парламентіві парламентаризму як форми і принципу організації та здійснення державноївлади.
Масові партії виникаютьу другій половині XIX ст. Виникнення масових партій сприяли два основнихчинники: розширення виборчих прав і розвиток робітничого руху. Останнім часомз’явились універсальні партії, які найбільш динамічно зростали і сталиперспективними у Європі і Америці. Наприкінці XIX ст. сталися великі зміни всоціальному і політичному житті суспільства в суспільній орієнтації людей.Партії почали звертатися до всіх груп населення.
У 80 — ті роки стализ’являтися партії «рухівського» типу. Вони взяли за взірецьорганізаційну структуру і діяльність соціальних рухів. Наприклад партія«Зелених» ФРН, яка виникла на базі екологічного руху,характеризуються повною відкритістю і власністю внутріпартійного життя,скорочення до мінімуму партійного апарату, відсутність постійного членства.Така полегшена не заформалізована структура, що розрахована на оперативнугнучку роботу з виборцями, має свої переваги і нерідко дає позитивнийрезультат.
Робітничий класстворював політичні партії для захисту своїх корінних інтересів. До кінця ХІХстоліття масові партії виникли в Англії (ліберали й консерватори), а також наЗаході континентальної частини Європи (соціал-демократи). Першою масовоюпартією вважається засноване в 1861 році Ліберальне товариство реєстраціївиборів в Англії. В 1863 році виникла перша масова робітнича партія –Всезагальна німецька робітнича спілка (нині Соціал-демократична партіяНімеччини).
У виникненні політичнихпартій залежно від їхньої ідейної орієнтації є певна хронологічнапослідовність. Лібералізм і ліберальні партії сформувались у боротьбі протифеодальних режимів. Консервативні партії постали як противага ліберальнимпартіям. Робітничі партії виникли в боротьбі з капіталістичною системою, акомуністичні партії – в боротьбі проти соціал-демократії.
Нині в політичній науціостаточно утвердилася думка, що без наявності сильних політичних партій,альтернативних політичних рухів демократична природа влади неможлива.
Причинами виникненняпартій є необхідність захисту соціальнокласових, національних, релігійних, регіональних інтересів, потреба веденнявиборчої боротьби.
Політичні партіїутворюються:
внаслідок об’єднаннягуртків і груп одного ідейно — політичного спрямування, які виникли та існувалирозрізнено в різних місцях країни;
через розкол однієїпартії на дві та більше, чи об’єднання двох чи більше партій в одну;
в надрах масових рухів;
під впливом міжнародноїпартійної системи;
як своєрідневідродження партії, які існували раніше, що підвищує їхню легітимацію;
як наслідок діяльностілідерів, які організували партії «під себе»;
на базі регіональнихорганізацій партій;
ініціативи профспілок.
Політична партія — ценайбільш активна та організована частина населення, якогось класу, класів,соціальної верстви, верств, яка виражає їхні інтереси.
Найважливіші риси, щохарактеризують суть партії виділив американський політолог Дж. Ла Паломбара.Будь — яка партія, вважає він, по — перше, є носієм ідеології абопринаймні відбиває конкретну орієнтацію, бачення світу і людини, по — друге,є організацією, тобто відносна тривалим у часі об’єднань людей, по — третє,ставить за мету завоювання влади, по — четверте, прагне забезпечити собіпідтримку народу.
Політичні партіїзабезпечують необхідний зв’язок між народом і представницьким механізмомправління. Саме через партії уряд може практично звернутися до мас запідтримкою, а маси через партії можуть критикувати керівництво і висувативимоги до нього. Партії виступають динамічною силою розвитку політичноїсистеми.
Цивілізоване людствопоки що не придумало нічого розумнішого та оперативнішого ніж політична грапартій, у перебігу якої виробляються досяжні орієнтири суспільного розвитку іреалізуються національні інтереси держав.
У сучасних суспільствахполітичні партії виконують важливі соціально значущі функції:
виявлення, формуваннята обґрунтування інтересів суспільних груп;
активізація таоб’єднання великих суспільних груп;
формування ідеології таполітичних доктрин;
участь у формуванніполітичних систем, їхніх суспільних принципів, компонентів;
участь у боротьбі завладу в державі формування програм її діяльності;
участь у здійсненнідержавної влади;
формування громадськоїдумки;
політичне вихованнявсього суспільства або його частини;
рекрутування йсоціалізація нових членів партії;
підготовка й висуненнякадрів для апарату держави професійних спілок.
Давно помічено, щополітичним партіям властиві й істотно негативні риси; вони можуть спричинятидеструктивний вплив на суспільство.
До негативних рисполітичної партії належить, за визначенням одного із засновників теорійполітичних партій – Р. Міхельса, тенденція до олігархізації її структури йдіяльності. Суть її полягає в тому, що в партії, як і вбудь-якій іншій великійорганізації, влада поступово зосереджується в руках керівників, утворюєтьсярозрив і протиставлення інтересів керівників і рядових членів, відбуваєтьсязосередження зусиль на реалізації проміжних, а не кінцевих цілей.
Найбільш ефективним іплідним є комплексний аналіз політичної партії як соціально-політичногофеномена та інституту у вигляді такої теоретичної моделі:
наявність соціальноїбази;
оснащеність ідеологією(ідеологія, доктрина, концепція розвитку суспільства на певному етапі);
організаційнаструктура;
конституційний статус;
соціальна роль;
політична традиція;
технологія політичноїдії;
соціальний вік; функціїпосередника між громадянським суспільством і політичною сферою (державою).
Ефективність впливупартій на суспільство і масштаби представництва соціальних груп у політичнійсфері обумовлені об’єктивними характеристиками партій. До них у першу чергуслід віднести певні показники. По-перше, наявність теоретично несуперечливоїмоделі соціального розвитку, тобто наявність антикризової програми дій нанайближчий період. По-друге, відчутний прогресивний рух у соціально-економічнійполітиці. По-третє, узгодження політичних інтересів різних соціальних груп,політична культура консенсусу, компромісу, консолідації. По-четверте, вміннявикористовувати потенціал масових політичних рухів і організацій. По-п’яте,постійна інноваційна творчість, урахування соціальної динаміки і зростаннясоціальних потреб.
У демократичномусуспільстві роль партії визначається її впливом і популярністю серед населення.Потенція партії залежить не лише від уміння залучати на свій бік традиційно«свій» електорат, але й здатністю рекрутувати своїх прибічників з числавиборців, які раніше надавали перевагу іншим партіям. Для будь-якої сучасноїпартії зовсім не погано звучить ленінська рекомендація про необхідність триматируку на пульсі народних мас.
2. ТИПОЛОГІЯПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ
Для всіх партій існуютьознаки які визначають їхню сутність і відбиваються у відрізняються за своєюсоціальною основою, організаційною побудовою, характером членства, ідеологією,місцем у системі влади, цілями. Методами й засобами діяльності тощо. Типологіяполітичних партій за цими та іншими ознаками є одним з найважливіших питаньполітології. Вона допомагає глибше розкрити сутність і структуру партії, їхнємісце в політичній системі суспільства.
Існує кількакласифікацій політичних партій, а оскільки в сучасному світі діє великакількість різноманітних партій, та й класифікувати їх можна за різнимипідставами.
Традиційно поділяють налівих і правих. Такий поділ започатковано в часи Французькоїреволюції 1789 р., коли на засіданнях Національної асамблеї праворуч відспікера розташувались консерватори, які виступали за збереження монархії, аліворуч — радикали, котрі обстоювали ідеї загальної рівності, помірковані жзаймали місця в центрі залу. Після цього правими стали називати послідовниківзбереження існуючого ладу, а лівими — прихильників радикальних змін.
За класовоювизначеністю:
буржуазні; селянські;робітничі; зокрема комуністичні; соціалістичні; соціал-демократичні.
За ставленням досуспільного прогресу:
радикальні;реформіські; консервативні; реакційні; контрреволюційні.
За ставленням до влади:
правлячі; опозиційні;нейтральні або центриські.
За формами методамиправління:
ліберальні;демократичні; диктаторські.
За принципоморганізації та членства:
кадрові; масові.
За місцем у системівлади:
моральні; неморальні.
За ідеологічнимспрямуванням:
комуністичні; соціалістичні;фашистські; неофашистські;
ліберально –демократичні; націоналістичні; анархістські.
За віросповіданням:
християнські;мусульманські.
За певними критеріямиможна класифікувати і політичні партії в Україні. Такими критеріямиможуть бути:
ставлення до державногосуверенітету;
соціально — економічніпріоритети;
і ідейно — політичнізасади.
За ідейно — політичним спрямуванням в Україні можна вирізнити такі типи партій:
національно — радикальні;
національно — демократичні;
загально — демократичні;
соціалістичногоспрямування;
національних меншин.
3. СУТНІСТЬ ТА ТИПИ ПАРТІЙНИХ СИСТЕМ
Залежно від багатьохобставин, а надто від характеру наявного політичного режиму, в кожній країніскладається певна партійна система.
Партійнасистема — це сукупність партій (правлячих та опозиційних), які тісно пов'язаніміж собою та з державою і які беруть участь у здійсненні державної влади. Підтерміном «партійна система» розуміють:
— правопартій на формування власної системи правління;
— сукупність політичних сил, представлених у парламенті, або таких, що прагнутьдо представництва в ньому;
— сукупність відносин між легальне діючими політичними партіями, що виявляються усуспільній боротьбі або суперництві за владу в суспільстві;
— сукупність політичних партій, що існують у країні незалежно від форм діяльностіта ступеня інституціоналізації, згідно з чинним законодавством.
Найбільшпоширена типологія партійних систем ґрунтується на кількісному критерії —кількості партій, які реально борються за владу або здійснюють вплив на неї.Відповідно вирізняють: однопартійну, двопартійну та багатопартійну системи. Цятипологія належить М. Дюверже, який виокремлює також «систему двох з половиноюпартій» — проміжний варіант між двопартійною та багатопартійною системами, колисили двох партій врівноважуються.
Типологіяпартійних систем Дж. Сарторі базується на якісних критеріях і охоплює:
1. Однопартійнусистему, що має такі ознаки:
— існуваннятільки однієї легальної партії та заборона утворення інших;
— зрощенняпартійного апарату з державним;
— тоталітарний політичний режим.
Систему згегемоністською партією — існує декілька партій, але одна є постійнимполітичним гегемоном.
Системудомінуючої партії — домінуюча партія демократично співіснує з іншими партіями.
Двопартійнусистему, яка характеризується такими рисами:
— наявністюкількох політичних партій;
— існуванням двох партій, значно пріоритетніших за інші;
— формуванням складу уряду однією з двох партій, яка перемогла на виборах;
— впливовоюопозиційною партією, яка програла вибори;
— демократичним політичним режимом.
5. Системупоміркованого (обмеженого) плюралізму:
— наявністьу країні багатьох політичних партій;
— репрезентація в парламенті лише кількох партій;
— репрезентація в уряді деяких із представлених у парламенті партій;
— відсутність позасистемної опозиції;
— демократичний політичний устрій.
Залежно відмеханізму формування уряду вирізняють декілька варіантів системи обмеженогоплюралізму:
однопартійнеправління — уряд формується партією, яка дістала абсолютну більшість голосів напарламентських виборах;
двоблоковакоаліція — уряд формується одним із двох блоків, що перемогли на виборах;
мультипартійнакоаліція — уряд формується з представників декількох партійна основі їх пропорційногопредставництва в парламенті за результатами виборів.
6. Системукрайнього (поляризованого) плюралізму:
— наявністьбагатьох політичних партій;
— гостротаідеологічного розмежування між ними;
— присутність серед опозиційних партій позасистемних;
— формування уряду партіями центру;
— наявністьдвосторонньої деструктивної опозиції;
— демократичний політичний режим.
7. Атомізованупартійну систему:
— наявність і незначна впливовість усіх партій;
— присутність серед опозиційних партій позасистемних;
— формуванняуряду на позапартійній основі або на основі широкої коаліції;
— демократичний або авторитарний політичний режим.
Існують дварізновиди атомізованої системи:
— система крайнього плюралізму — уряд формується або на широкійкоаліційній основі, або за позапартійними критеріями;
— авторитарна псевдопартійність — багато партій ведуть боротьбу, але реальнавлада і контроль над ситуацією в країні перебуває в руках військової верхівки.
4. ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНІОРГАНІЗАЦІЇ ТА РУХИ
Громадсько-політичніорганізації та рухи — це добровільні об’єднання громадян, які виникаютьзгідно з видами діяльності, соціальної активності й самодіяльності длязадоволення і захисту їхніх багатогранних інтересів і запитів, діють відповіднодо завдань і цілей, закріплених у їхніх статутах.
Суспільні рухи ігромадські організації не ставлять перед собою мету завоювати державну владу.На відміну від політичних партій вони ніякими своїми структурами не входять додержавних інститутів, проте, будучи частиною політичної системи суспільства,можуть здійснювати істотний вплив на неї, зокрема в разі зміни правлячих сил інавіть характеру влади.
Громадські організаціїта суспільні рухи об’єднують людей різної партійної приналежності, різнихідеологічних переконань для досягнення певних цілей. У цьому полягає ще однавідмінність їх від політичних партій, що об’єднують людей лише певноїідеологічної орієнтації і виключають їх членство в інших партіях.
Останнім часом значноактивізувався процес утворення масових організацій і рухів, пожвавилась і їхдіяльність. Причини активності зумовлені такими обставинами:
наростання явищ іпроцесів у різних сферах людського життя;
загрозою війни ззастосуванням зброї масового знищення;
дедалі більшимруйнуванням життєвого середовища людини — виникнення екологічної катастрофи;
реакцією — відповіддюна наступ консервативних сил у різних країнах сучасного світу;
актуалізацієюгуманістичних цінностей та ідеалів у суспільній свідомості й боротьбою за їхнєпрактичне втілення в життя;
зростаючим культурнимрівнем широких верств населення;
стрімким розвитком усіхвидів комунікацій, які полегшують спілкування людей та сприяють їхньомуоб’єднанню.
Громадські організаціїта рухи виникають із природної потреби сучасної людинибути співучасником у справах суспільства. Оскільки в повсякденному житті людинане може займатися справами суспільства, це за неї роблять громадськіоб’єднання. Вони звільняють людину від необхідності бути постійним учасникомсуспільно — політичного життя, самостійно вирішувати безліч проблем. Ціна якуплатить людина за краще відображення й задоволення власних проблем та інтересіворганізацією, полягає в обов’язку коритися встановленим в ній правилам. В такийспосіб обмежується довільний характер поведінки людини.
Відзначають, що громадськіоб’єднання виникають здебільшого знизу, але іноді за ініціативою згори, створюютьсядля реалізації різних потреб і суспільних інтересів та діють в інтересах своїхчленів.
Свідченнямколективістського характеру діяльності громадськихорганізацій та рухівє їхня масовість, характер внутрішньої структури.Громадські організації та рухи надають широкі можливості для суспільноїініціативи мас, виявлення їхнього самоврядування, завдяки демократичнимпринципам їхнього устрою.
Громадські об’єднання, найчастіше,реалізують себе у вигляді формальних і неформальних організацій ігромадських рухів.
Громадські організаціїі рухи мають різноманітні функції. Їх можнаподілити на дві групи:
функції, що їхгромадські організації і рухи виконують відносно системи влади в державі;
функції, виконуваніщодо інтересів членів цих організацій та рухів.
У першій групіможна відокремити дві основні функції: опозиційну і творчу. Із другоїгрупи функцій можна відокремити захисну і допоміжну.
Щоб розібратися вширокому спектрі громадських об’єднань, треба зупинитись на їхній типології.Насамперед можна їх поділити на традиційні і нові. До традиційних громадськихорганізацій і рухів відносять: профспілкові, жіночі, молодіжні, економічні,освіти й культури, наукові й науково — технічні, творчі, оборонні, спортивні,туристські та інші. До нових соціальних організацій та рухів належить:екологічні, альтернативні, громадської ініціативи, національні.
Громадські організації тарухи можна класифікувати за інтересами чи діяльністю:
за економічними інтересами- кооперативні, споживчі спілки та інші;
за суспільно — політичними інтересами розрізняють організації культурного, гуманітарногорелігійного напрямів;
за методами діяльностіта правового статусу: легальні та офіційні, напівлегальні та неформальні (наприклад мосонська ложа );
за місцем діяльності,за місцем докладання сил у структурі політичної влади: любі самоврядніорганізації, які добиваються урядових дотацій;
за видами діяльності:економічні, освіти і культури, опікунські, охорони здоров’я, природиконфесійні, оборонні, спортивні, туристські.
Громадські організаціїта рухи виконують важливу роль у політичній системі, в суспільно — політичномужитті в цілому. Вони є своєрідною з’єднувальною ланкою між функціонуваннямдержавних органів і відповідними діями населення країни. Громадські об’єднаннянадають велику допомогу владним структурам у виконанні функцій управління.Громадські організації та рухи привертають увагу широких мас населення догострих проблем, пропонують способи вирішення проблем, вимагають від держави їхвирішення. Громадські об’єднання часто є здоровою альтернативою негативнимпроцесам, виступають за вирішення соціальних, гуманітарних, національних,екологічних проблем, розгортають рух за здоровий спосіб життя. Вони, виконуючисвої функції, сприяють розвиткові активності та ініціативи широких верствнаселення.