— 2 -
ЗМІСТ
Вступ
3
Розділ
1
Історія розвітку права колективної власності в Україні… Обстеження створювання підприємств.
5
1.1.
Історія розвітку права колективної власності в Україні..
5
1.2.
Обстеження підприємств в рамках їх створювання.
9
Розділ
2.
Правове регулювання колективної власності в Україні.
26
2.1.
Власність кооперативів
27
2.2.
Власність господарських товариств
35
2.3.
Об`єктиправа власності господарських товариств
59
2.4.
Власність громадських организацій
64
2.5.
Власність релігійних організацій
70
Висновки
82
Список літератури
88
— 3 -
ВСТУП
Проблеми права власності в цілому іколективної, зокрема, на сучасному етапі переходу України до ринкової економікиє надзвичайно актуальними. В даний час важливим є визначення стимулів длявисокопродуктивної роботи в суспільстві. У зв'язку з цим першочерговою задачеюпредставляється визначення принципових основ правового регулювання прававласності як одного зі способів стимулювання ефективної праці.
Перехід України до розвинутих ринковихвідносин богато в чому залежить від правового забеспечення ринкових форм, від створення належних умовфункціонування суб`єктів господарської діяльності, від суворого додержання останнимі вимог чинного законодавства України.
Здійснення в Україні економичноїреформи істотно змінило правовий, фінансово-економичнийі соціальний стан основної ланки народного господарства – підприємства, йогостатус у системі господарського і цивільного обороту. Замість домінувавших ранійше у всіх галузяхекономіки підприємств, що базуються на державній власності, виникли іфункціонують міліони підприємств що базуються наприватній, змішаній, колективній формах власністі.Ринкові механизми, що набирають силу, ставлятьпідприємства в принципово нові відношення з державою (бюджетом) і єкономичнимі свободами, що господарьютьу здійсненні діяльності підприємств встановлюються і нові економико-правовірегулятори.
Основні засади ринкової економикипередбачають повну господарську самостійність підприємств, що функционують у нородномугосподарстві, вступаючи при цьому в різноманітні виробничи,господарськи та інші з`вязки. Всі ці суспільни відносини(як між підприємствами – беспосереднимитоваровиробниками, так і між іншіми державними та іншіми органами) потребують правового регулювання, завдякиякому вони набувають характер правовідносин.
Ринкова економикапородила різноманітні організаційні форми підприємств:
- господарськитовариства;
- 4 -
- виробничикооперативи;
- приватні і казенні підприємства.
Виникланеобхідність урегулювання правового статусу об`єднань,підприємств (асоціацій, корпорацій, концернів, консорціумів, та т.д.),встановлення правового режиму вільних (спіциальних)економічних зон та вивчення правового режиму іноземного інвестування.
Мета дипломної роботи –проведення теоретичного дослідження практичної роботи і вивчення досвідупрактичної роботи права колективної власності на підставі чинного законодавстваУкраїни.
Об`єкт дипломної роботи –проблеми права власності на сучасному єтапі вУкраїні.
Предметом досліджень дипломної роботи – є комплєкс суспільних відносин в сфері права колективноївласності в Україні.
Завдання дипломної роботи:
- дати загальний огляд історії розвіття права колективної власності в Україні;
- розкрити поняття суб`єктів та об`єктів колективноївласності;
- підстав виникнення права колективноївласності;
- проаналізувати об`єкти права власності колективу арендарів;
- проаналізувати об`єкти права власності колективу колективного господарства;
- проаналізувати об`єкти права власності колективу господарського товариства.
Дипломмає значну логіку побудови та зміст. Логічна структура роботи охоплює широкеколо питань, пов`язаніх з правом колективної власності в Україні.
РозділІ даного диплому “Історія розвітку праваколективної власності в Україні. Обстеження створювання підприемств”знайомить з історією розвітку права колективноївласності та охоплюе широке коло питань, пов`язаніх зпроцесом створення підприємства.
РозділІІ даного диплому “Правове регулюванняправа колективної власності в Україні” предбачаєвивчення стану правового регулювання колективної власності в Україні насучасному єтапу розвітку.
- 5 -
РОЗДІЛ І. ІСТОРІЯ РОЗВІТКУ ПРАВА КОЛЕКТИВНОЇ
ВЛАСНОСТІ ВУКРАЇНІ. ОБСТЕЖЕННЯ СТВОРЮВАННЯ
ПІДПРИЄМСТВ.
1.1.Історія розвітку права колективної власності вУкраїні.
Реформуванню відносин власності вУкраїні сприяло прийняття «Декларації про державний суверенітетУкраїни» від 16 липня 1990 р., що заклала політико-правові,соціально-економічні основи побудови Української держави, а також ЗаконуУкраїни «Про економічну самостійність Української РСР» від 3 серпня1990 р., яким, зокрема, була визначена розмаїтністьформ власності (державної, колективної, індивідуальної — особистої чиприватної). Прийняттям цих основних актів був закріплений інститут праваколективної власності в Україні.
З цього погляду варто звернутиувагу на те, що Конституція УРСР 1978 р. установлювала дві формивласності: державну (загальнонародну) і колгоспно-кооперативну. Остання являласобою власність відповідних колективів, тобто колективну власність.
У жовтні 1990 р. дія розділуКонституції 1978 р. про економічну систему була припинена, а 7 лютого 1991р. був прийнятий Закон України «Про власність», четвертий розділякого присвячений регламентації права колективної власності. Основні положенняданого закону зіграли значну роль у формуванні ряду законів ринкового напрямкув Україні: «Про підприємництво», «Про підприємства вУкраїні», «Про господарчі товариства» і ін. Основними йогорисами є визнання розмаїтності форм власності,установлення їхньої рівноправності, надання власникам волі дії у відношенніприналежного їм майна. За окремими виключеннями цей Закон (п.4 ст.2) установивтри форми власності: приватну, колективну і державну.
Якщо в питаннях трансформаціїприватної і державної власності мається визначена ясність, то проблемиколективної власності викликають теоретичні суперечки.
— 6 -
Прийняття 28 червня 1996 р.Конституції України не внесло ясність у рішення даної проблеми. Розглянемо її знаукового погляду.
Одні автори (О.С. Шемшученко, В.І. Семчік, В.3. Янчук, Ц.В. Бичкова) вважають, що право колективноївласності повинне бути передбачене в законодавстві, інші (А.В. Дзера, О.А. Підопригора, Я.М.Шевченко, І.Т. Пукшін, В.В. Янчук)- що права колективної власності не існує, а мається лише право приватної загальноївласності. З останньою думкою навряд чи можна погодитися. Адже існують різнісуб'єкти колективної і приватної власності (суб'єктом права колективної власностіє недержавні юридичні особи, а суб'єктом права приватної власності — громадяни).Від права загальної спільної власності право колективної власності відрізняєтьсяпо кількості суб'єктів і порядку здійснення правомочийвласності, для права загальної спільної власності характерна безліч суб'єктів іспільність об'єкта, у той час як право колективної власності може належатиодному суб'єкту. Правомочності загальної власності здійснюються за спільноюзгодою всіх учасників (ст. З ЦК України), тоді як право колективної власності –по більшості голосів.
У юридичній літературі такожведеться дискусія про суб'єктів відносин колективної власності. Одні ученівважають, що в колективній власності кожен учасник має свою«частину», що дозволяє йому одержувати пропорційну частину загальногоприбутку і разом з іншими учасниками розпоряджатися і керувати загальниммайном. Інші відстоюють точку зору, що коли власником є колектив, те його учасникине є власниками, тобто, колективна власність — цілісна, єдина і неподільна,вона повинна належати всьому колективу без виділення паю чи частини окремихосіб, інакше розмивається колективний характер і власність перетворюється в кооперативну,колективно-індивідуальну. Друга точка зору представляється недостатньообґрунтованою, тому що при колективній власності можливо буде трохи змінена тріада«володіння — користування — розпорядження», але головним залишаєтьсяволодіння кожним членом колективу своєю часткою майна з одночаснимкористуванням і розпорядженням усіма його членами часткою майна кожного з них.Об'єднання членами свого майна не викликає в такому випадку втрату від-
— 7 -
ношення індивідуума до його частки як до своїй. Головноїзалишається можливість виділити і привласнити свою частку майна в будь-якийчас, чи лише після виходу з колективу власників. При цьому виділення майна можездійснюватися, як правило, тільки у фінансовій формі, тоді як матеріальна формамайна спільної власності залишається неподільної.
Супротивники права колективноївласності у своїх доводах спира-
ються на те,що в юридичній практиці закордонних країн, як правило, закрепленодві форми власності — приватна і публічна. Однак слід зазначити, що, розглядаючиосновні підходи до проблем власності з економічної точки зору, ми бачимо, щоавтори закордонних економічних праць практично не досліджують проблему прававласності. У відомих українському читачу"Экономиксах" П. Самуельсона,працях К. Макконела і С. Брювикористовується поняття форми господарювання і на цьому будується економичний аналіз, у першу чергу через призму эфєктивністі, тобто юридичний аспект у них відсутнійзовсім.
Більшдетальне вивчення закордонного досвіду дозволяє констатувати, що при формальнійвідсутності в розвитих країнах правової категорії колективної власності,колективна форма господарювання існує і доводить свою життєздатність. Так, нинів США мається 11 000 підприємств, що чи цілком викуплені колективом, чи мають кінтрольний пакет акцій. На цих підприємствах (де зайнятеблизько 10 % працуючого населення країни), крімвисоких заробітків, у середньому в два рази вище темпи росту продуктивностіпраці, на 50 % вище прибуток, тут утвориться втроє більше повних робочих місць,якщо порівняти з приватними підприємствами. Це великі фірми, більшістькапіталів яких знаходиться у власності їхніх працівників: "Паблікс Супермаркєтс" — 65000 робітників; "Хєлф Траст" — 30 000робітників; "Элвєр" — 13 500 робітників іт.д. Проведене у 80-х роках серед населення США опитування показало, що 8 %населення хотіли б працювати на державних підприємствах, 20 % — на приватних таакціонерних підприємствах і 66 % -на підприємствах,що контролюються самими працівниками.
В Іспанії вже кілька десятилітьпрацює Мондраторська група чисельністю
— 8 -
більш 21 000 працівників.
На загальну кількість обсягупродукції кооперації, що випускається, наприкінці 80-х років приходилося 8 %від загального роздрібного товарообігу. Великобританії, 18 % від торгівлі продуктами харчування. У Норвегіїкооперація в загальному національному товарообігу складає 11 %, а у Швеції — 20%, у Швейцарії послугами кооперативів користуються біля 90 % населення країни.
У країнах Загального ринку увиробничих кооперативах нараховується близько 1 000 000робітників, а всього в кооперативному секторі, що вважається колективню формою господарювання, — біля 2 500 000робітників. Можна констатувати, що ці підприємства досить надійно утримуваються в розвитому конкурентному середовищі змішаноїекономіки. Деякі дослідження вказують на те, що продуктивність праці на них у10-15% вище, ніж на підприємствах інших типів.
Для реагування на виникнення ірозвиток колективних форм господарювання в США діє Національний центр утворенняколективних підприємств; прийнята визначена кількість нормативних актів, щосприяють їх становленню і розвитку.
Вищевикладене дозволяє зробитивисновок про те, що право колективної власності не належить ні до державної, нідо приватної власністі, воно цілком вписується врежим ринкових відносин, але має свою специфіку, свої особливості, нарешті,свою історію.
В Україні право колективноївласності було традиційним. До Жовтневої революції в сільській місцевості була общинна власність на землю.Сільські споживчі суспільства на загальній власності діяли ще з 80-х роківминулого століття.
Невже тепер, в умовах побудовиправової держави та демократизації громадського життя потрібно відмовитися відоднієї з недержавних форм власності, для того щоб нібито погодити букву законодавства зістандартами країн Європейського Союзу?
Неупереджений аналіз ситуаціїнавколо колективної власності дає
підставу затверджувати, що незважаючи на невизначеність і дискусийністьсамого поняття колективної власності в загальноприйнятому в суспільствіпонятті, вона
— 9 -
реально існує на практиці. Поряд з державною і приватною — мається колективна власність,до якої належать акціонерні підприємства і підприємства, котрі викупленітрудовими колективами, а зараз також підприємства, що орендують державне майно.
Колективнавласність — явище об'єктивне, як і об'єктивне прагнення людей до колективногогосподарювання. Колективна (чи кооперативна) власність існує у всіх країнах,хоча вона не скрізь законодавчо закріплена в конституційному порядку. Думаємо,що виживуть і будуть розвиватися ті з форм власності, що виявляться більшжиттєздатними, пристосованими до умов господарювання.
1.2. Обстеження підприємств в рамках їх створювання.
Принципистворення підприємств.
Створення підприємства базується на визначених принципах, регульованих нормативними актами, цивільним законодавством,законами про окремі організаційно-правові форми юридичних осіб, що можутьфункціонувати в українській економіці, а також у залежності від форми власностіна майно: на праві власності, праві господарського володіння, правіоперативного керування.
Необхідність створення підприємства ґрунтується економічною доцільністю, матеріальними умовами, принципами для заснування підприємства, а також можливістювиконання найважливішої суспільної функції-виробництво товарів (виконання робіт і надання послуг) відповідно до потребринку.
Термін«створення» являє собою правове поняття, яке включає врегульованіправом умови фактичного виникнення та легалізації підприємства в статуті правовогогосподарюючого суб'єкта.
Виходячиз того, що в економіці України створюються і функціонують підприємства різнихорганізаційно-правових форм, господарське законодавство визначає загальні іспеціальні умови їх створення. Вони визначені Законом «Про підприємства вУкраїні», Законом України «Про підприємництво»та Цивільним кодексом, який регулює загальніумови створення юридичної особи, в тому числі
— 10 -
-і підприємства. Спеціальні умовистворення підприємств визначені законами про їх окремі види.
Створеннянового підприємства (незалежно від форм власності і його майбутніх власників)проходить, як правило декілька етапів:
1)виникнення ідеї про створення нового підприємства, необхідногодля виробництва конкретних видів продукції, товарів (робіт, послуг);
2)вивчення ринку, на задоволення потреб якого повинно працювати підприємство;
3)добір співзасновників підприємства;
4)визначення фінансових джерел, необхідних для формуваннястатутного капіталу (статутного фонду), необхідного для початкового етапу функціонування підприємства;
5)розробка установчих документів і бізнес-плану;
6)проведення організаційних заходів щодо створення підприємства в залежностівід організаційно-правової форми і форми власності;
7)здійснення державної реєстрації підприємства, одержаннянеобхідних рахунків у банках;
8)виготовлення печаток і штампів;
9)постановка на урахування в органі державної податкової служби йін.
Важливе місце в процесістворення підприємства має добір керівних робітників підприємства,спеціалістів, визначення їхніх функцій, прав, відповідальності, наймання нароботу інших співробітників, розробка правил внутрішнього розпорядку увідповідності з чинним законодавством, формування умов функціонуванняпідприємства.
Як правове поняття«створення» включає визначення засновників, їх засновницькоїкомпетенції, порядку діяльності щодо створення підприємства. Засновником єособа, що має право створити у встановленому порядку підприємство як юридичнуособу. За Законом України «Про власність в Україні» таким правомнаділені безпосередньо власники засобів виробництва та іншого майна, упов-
— 11 -
новаженівласником (власниками)органи, тобто фізичні і юридичні особи, що мають засновницьку право ідієздатність. Отже, тут діє загальний принцип, згідно з яким засновником(співзасновниками) можуть бути «фізичні і юридичні особи, крім випадків,передбачених законодавчими актами України».
Уповноважені органи,які можуть бути засновниками підприємств, визначає власник. Щодо підприємствзагальнодержавної власності- цепідвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади:міністерства, державні комітети, інші центральні відомства. Вони приймаютьрішення про створення підприємств державної власності, затверджують статути іконтролюють їх дотримання, укладають та розривають контракти з керівниками підприємств, контролюють ефективність використаннязакріпленого за підприємствами майна, його збереження. Це загальне правило. Вокремих випадках (наприклад, щодо підприємств в будівельному комплексу)зазначені функції і повноваження Кабінет Міністрів України делегуєгосподарським об'єднанням: корпораціям, концернам тощо. Щодо підприємствкомунальної власності уповноваженими органами з засновницькими правами євиконкоми обласних і місцевих Рад, місцеві державні адміністрації тауповноважені ними органи.
Засновники реалізують засновницькі права шляхом обрання організаційної форми підприємства; визначення цілей і предметайого діяльності; прийняття рішення про його створення; затвердження вустановчому порядку статуту; передачі безоплатно на баланс підприємстваосновних фондів та обігових коштів; формування органів управління, визначення устатуті меж їх повноважень тощо.
Створення підприємствав юридичному розумінні являє собою затвердження та одержання передбаченихзаконом документів: рішення власника (власників) або уповноваженого органу простворення підприємства, статуту (якщо цього вимагає організаційні форма),посвідчення про державну реєстрацію. При необхідності для новостворюваногопідприємства земельної ділянки сюди входять також документи наземлекористування (землеволодіння), визначені земель-
— 12 -
нимзаконодавством України. Дозвіл на користування створюваним підприємствомземельною ділянкою, а також іншими природними ресурсами видається за рішенняммісцевої Ради народних депутатів за місцезнаходженням підприємства у порядкувстановленому Земельним кодексом України.Відмова в наданні земельної ділянки може бути оскаржена у встановленому закономпорядку.
Господарськезаконодавство України регулює також способи створення підприємств. Так,підприємство може бути створене згідно з рішенням одного чи кількох власниківабо уповноваженого ним органу.
Підприємство можестворюватися внаслідок примусового поділу іншого підприємства відповідно доантимонопольного законодавства України. Примусовий поділ підприємства здійснюється з розпорядженням Антимонопольного Комітету України, його територіальнихуправлінь. Розпорядження про поділ підприємства- монополіста є обов'язковим для власника (власників) або уповноваженогооргану. Розпорядження про примусовий поділ визначає строк створення новихпідприємств, який не може бути меншим6місяців.
Підприємство можестворюватись шляхом реорганізації діючого підприємства, тобто в результатівиділення із складу структурних підрозділів за рішенням їх трудових колективів,якщо на це є згода власника чи уповноваженого ним органу. Аналогічно можестворюватися підприємство на базі структурної одиниці діючого об'єднання. Щодотаких підприємств діє провило про збереження за ними взаємних зобов'язань таукладених договорів з іншими підприємствами.
Підприємства маютьправо створювати на території України та за її межами суб'єкти господарюваннябез прав юридичної особи- своївідособлені підрозділи: філії, представництва, відділення з правами відкриттяпоточних і розрахункових рахунків. Відособлені підрозділи діють на підставіположень про них, які затверджуються підприємством. Відкриття вказанихпідрозділів не потребує їх реєстрації. Підприємство лише повідомляє про цереєстраційний орган шляхом внесення додаткової інформації в свою реєстраційнукарту.
Нерідко в практиціпоширена помилка змішування відособлених підрозді-
— 13 -
лівюридичної особи і дочірніх підприємств.Але на відміну від перших дочірнє підприємство є юридичною особою, тобтосуб'єктом, що самостійно хазяює, тому воно повинно бути зареєстрованим упорядку, встановленому для реєстрації підприємств.
Установчі документи.
Установчими документами підприємства називається комплект документів встановленої закономформи, згідно з якими підприємство виникає і діє як суб'єкт права. З точки зоруправової природи, установчі документи є локальними нормативними актами, якінабирають юридичної сили внаслідок затвердження їх одним або кількомазасновниками підприємства.
Розробка установчихдокументів є важливим (визначальним) етапом у процесі його функціонування, томузаконодавчими актами встановлені визначені відомості, що повинні міститиустановчі документи.
Форму і змістустановчих документів визначають залежно від видів підприємства та закони проокремі види підприємств.
Стаття6 Закону України «Пропідприємництво» дає перелік актів, які відносяться до установчих документів.По-перше, це рішення одного чи кількох власників або уповноваженого ним (ними)органу про створення підприємства. Якщо власників чи органів два і більше,таким рішенням визначено установчий договір. По-друге, це статут підприємства.
У випадках передбаченихзаконодавством, підприємства діють на підставі статуту, тобто власного збиранняправил, що регулюють сукупно їх діяльність, взаємовідносини з іншимигосподарюючими суб'єктами. Статут має відповідати основним положенням ЗаконуУкраїни «Про підприємства»: він затверджується власником (власниками)чи засновником (засновниками) підприємства, а для державних підприємств- власником майна за участю відповідноготрудового колективу.
Стаття9 Закону «Про підприємства вУкраїні» визначає перелік обов'язкових відомостей, які необхідно включитидо статуту підприємства як одного з його
— 14 -
основнихустановчих актів.
Зміст установчих документів (статутів, установчих договорів)господарських товариств регулюється статтями Закону України «Прогосподарські товариства». Ці статтівизначають переліки основних даних, що підлягають включенню до установчихдокументів товариств окремих видів.
Установчі документиповинні містити обов'язкові дані про підприємства, без яких вони вважаютьсятакими, що не відповідають вимогам законодавства. Це такі дані:
-найменування (завод, фабрика, майстерня тощо) і вид підприємства(сімейне, приватне, колективне, державне);
-зазначення власника (склад засновників, учасників) тамісцезнаходження підприємства;
-предмет і цілі діяльності підприємства;
-юридичний статус підприємства. Це статті про юридичну особу підприємства,про його майно, про самостійний баланс, розрахунковий, валютний та інші рахункив банках, про фірмову марку та товарний знак, про печатку з найменуваннямпідприємства. Якщо підприємство має право випускати цінні папери, то таке правовеж відноситься до юридичного статусу підприємства;
-про склад майна підприємства: перелік фондів (основний,оборотний, статутний, резервний, страховий,інші фонди); порядок утворення майна;
порядок розподілуприбутків та покриття витрат; порядок випуску акцій (щодо акціонерноготовариства). Якщо підприємство не є власником майна, включається стаття про те,що майно закріплене за ним на праві повного господарського відання;
- про перелік органів управління підприємства, порядок їх формування, компетенцію;
- про контрольні органи-спостережну раду, ревізійну комісію;
- про порядок припиненнядіяльності підприємства: підстави, орган, що приймає рішення про припинення;порядок створення і роботи ліквідаційної комісії;
— 15 -
- умови розрахунків з бюджетом і кредиторами,розподіл майна, що залишилося.
У статуті підприємстваповинен бути визначений орган, що має право репрезентувати інтереси трудовогоколективу (рада трудового колективу, рада підприємства, профспілковий комітеттощо). В нього можуть включатися положення, зв'язані з особливостями діяльностіпідприємства: про трудові взаємини, які виникають на основі членства; проповноваження, порядок створення та структуру ради підприємства.
В установчих документахгосподарських товариств окремими статтями визначають порядок внесення змін достатуту (вищим органом, за рішенням У4 голосів акціонерів, які беруть участь узборах).
Одні юридичні особиберуть участь тільки на підставі статуту (наприклад, приватне підприємство,створене одним фундатором).- Для інших юридичних осіб необхідні як статут, такі установчий договір (наприклад, акціонерним товариствам, товариствам з обмеженою і додатковою відповідальністю).Третім- достатньо одного установчогодоговору (наприклад, повним і командитним товариствам).
Установчий договірвикористовується тоді, коли діяльність двох і більш фізичних осіб і/абоюридичних осіб спрямована на спеціальну ціль-створення нової юридичної особи. Такимчином, установчий договір служить для визначення порядку й умов узгодженоїдіяльності фундатора.
У тих випадках, колиустановчий договір необхідний, його роль як установчого документа може бутидвоякою. В одних випадках законодавство визначає установчий договір у якостієдиного установчого документа утворюваного підприємства. Тоді в договорі повинні визначитися всі тіпитання, що звичайно вказуються в статуті: наприклад, найменування юридичноїособи, місце його перебування, ціль діяльності й інші реквізити.
У інших випадках (їхбільшість) закон потребує два установчих документи- не тільки установчий договір, але й статут. Необхіднопідкреслити, що це самостійні документи і не можна розцінювати статут якчастину договору або навпаки.
— 16 -
У таких випадках цілкомвиправдано, що зміст одного з двох установчих документів може частководублювати зміст іншого. Звичайно, наприклад, як у статуті, так і в установчомудоговорі визначається порядок розподілу між учасниками прибутків і збитків,керування діяльністю створеного ними юридичної особи, виходу засновників ізскладу. Водночас є помилковим уявлення,що установчий договір це зразкова «копія» статуту (з деякими змінами).
При розподілі питань,що ставляться до змісту установчого договору і статуту, доцільно враховуватитаке. У статуті, насамперед -, повинні знайти відображення положення, щостосуються юридичної особи: його найменування, ціль діяльності склад ікомпетенція органів, а також повинні міститися інші відомості, передбаченізаконодавством про юридичні особи відповідного виду.
У установчому ждоговорі необхідно насамперед визначити конкретні обов'язки засновників іпорядок їхньої спільної діяльності по створенню юридичної особи, умови передачів його власність їх майна й участі в його діяльності, умови і порядок розподілуміж засновниками прибутку і збитків, керування діяльністю юридичної особи,виходу засновників із його складу. Отже, в установчому договорі повинні бутивизначені основні положення про взаємовідносини учасників (засновників) івиражене добровільна згода, волевиявленнязасновників на створення нової юридичної особи.
Установчий договірн