Позов в цивільному процесі

Національний університет внутрішніх справ України Реферат на тему «Позов в цивільному процесі» План 1. Позов як процесуальний засіб порушення цивільної справи в суді: поняття позову, його елементи та види 2. Право на позов та право на пред’явлення позову 3. Процесуальний порядок пред’явлення позову. 4. Позовна заява 5. Задачі 1. Позов як процесуальний засіб порушення цивільної справи в суді: поняття

позову, його елементи та види 1. Поняття позову Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, закріплюючи права фізичних та юридичних осіб, держави, гарантує їх захист (ст.ст. 8, 55, 124 Конституії). Так, стаття 55 Конституції зазначає, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини,

що виникають у державі. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції (ст. 124 Конституції). Право на звернення до суду за захистом також закріплюється у ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 р. № 1618-ІV, який вступив в силу з 1 вересня 2005 р. Так, відповідно до ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом

своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною. Діялність суду із захисту порушених прав та

інтересів протікає в різних процесуальних формах, основною з яких є позовне провадження. Позовне провадження характерізується трьома ознаками: 1. між сторонами є спір, який витікає з цивільних правовідносин; 2. спір стосується не тільки фактичних обставин справи, а й самих правовідносин; 3. вимога до суду щодо судового цивільно правового захисту набуває форми позовної заяви.

У процесуальній літературі питання щодо поняття позову є дискусійним. Окремі автори називають позовом у цивільному процесі звернення до суду першої інстанції з вимогою щодо захисту спірного цивільного суб’єктивного права чи захищеного законом інтересу. Ряд інших авторів розглядає позов у двох аспектах: 1. матеріально-правовому; 2. процесуальному. В матеріально-правовому значенні позов – це засновані

на цивільному праві і пред’явлені через суд матеріально-правові вимоги позивача до відповідача. В процесуальному значенні позов визначається як звернення заінтересованих осіб до суду за захистом своїх прав. Однак існує і третій напрямок, автори якого вважають, що позов являє собою єдине поняття, яке має дві сторони – матеріально-правову та процесуальну. Матеріально-правова сторона позову – це вимога позивача до відповідача; процесуальна-правова – це вимога

до суду про захист своїх прав. Таким чином, проаналізувавши три підходи до визначення поняття позову, можна сказати, що позов – це звернена через суд вимога позивача до відповідача про відновлення порушеного чи оспорюваного права, яка пред’являється у встановленій законом процесуальній формі. 2. Елементи позову Елементи позову – це його складові частини. Елементами позову є: 1. підстава позову; 2. предмет позову;

3. зміст позову. ПІДСТАВА позову являє собою обставини, якими позивач обгрунтовує свої вимоги до відповідача. Підстава позову – це ті джерела, з яких випливають позовні вимоги, а також це сукукпність юридичних фактів, передбачених гіпотезою матеріальної норми права, і які регламентують спірні правовідносини, з яких позивач виводить свої вимоги до відповідача, та доказові факти, на підставі яких можна зробити висновок про наявність чи відсутність відповідних прав.

Підстава позову являє собою ряд фактів, які умовно можна поділити на: 1. факти активної легітимації – факти, які пов’язують позивача з заявленими вимогами; 2. факти пасивної легітимації – факти зв’язку відповідача з заявленими позивачем вимогами; 3. факти приводу до позову; 4. правовстановлюючі факти. Наприклад, в спорі про стягнення аліментів на дитину - фактом активної легітимації виступає те, що

дитина проживає з матір’ю; - фактом пасивної легітимації виступає те, що відповідач записаний батьком дитини у свідоцтві про її народження; - фактом приводу до позову виступає те, що батько залишив сім’ю та не надає допомоги дитині; - правовстановлюючими фактами є наявність шлюбу та факт народження дитини. Підстава позову може бути змінена протягом розгляду справи. При цьому позивач замість зазначених юридичних фактів може посилатися на

інші, що обгрунтовують ту ж вимогу, але не повинні виходити за межі зазначеного матеріально-правового спору. Зазначення в позовній заяві підстав позову є прямою вимогою закону (п. 5 ст. 119 ЦПК). Підстави позову необхідні: 1. для індивідуалізації позовів; 2. для визначення меж доказування. Крім того, знаючи підстави позову відповідач може обрати засоби захисту.

ПРЕДМЕТ позову – це те, з приводу чого пред’явлен позов. Предмет позову полягає у матеріально-правовому правовідношенні позивача до відповідача. У позовах, спрямовних на зобов’язання відповідача до здійснення ним певних дій, предметом позову буде спірна матеріально-правова вимога позивача до відповідача; в позовах про визнання наявності чи відсутності правовдносин предмет складають саме такі правовідносини – визнання

їх наявності чи відсутності. Наприклад, в позовах про стягнення грошей предметом буде вимога про примусове стягнення; предметом позову про виселення будуть спірні правовідносини, що виникли між позивачем та відповідачем тощо. Протягом усього часу розгляду справи позивач може змінити предмет позову, заявити нові вимоги в межах спірних правовідносин. Визначення предмета позову має значення: 1. для визначення підвідомчості справи; 2. для класифікації позовів за матеріальною ознакою;

3. для недопущення подачі тотожнього позову за предметом, що розглядається або вже розглядався між сторонами. Зазначення в позовній заяві предмету позову є прямою вимогою закону (п. 3 ст. 119 ЦПК). ЗМІСТом позову є зазначена позивачем форма судового захисту. Позивач може просити суд: 1) присудити визначену річ; 2) визнати наявність чи відсутність суб’єктивних прав;

3) змінити, припинити існуючи між сторонами правовідносини. Він є необхідним: 1. для визначення підвідомчості справ; 2. для класифікації позовів за процесуальною ознакою. Також виділення змісту має практичне значення, тому що вказує на дію суду, за здійсненням якої позивач звертається до суду, допомогає встановити межі дослідження справи.

Саме за своїм змістом позови класифікують на види. 1.3. Види позовів Позови поділяються на види за: 1) способом процесуального захисту (процесуально-правова ознака); 2) матеруально-правовою ознакою. За процесуально-правовою ознакою позови бувають: 1. виконавчі (позови про присудження), наприклад позов про стягнення боргу, позов про стягнення аліментів тощо. Вони спрямовані на примусове здійснення вимог позивача до відповідача зробити визначену дію чи

утриматись від її здійснення. Предмет – матеріально-правова вимога позивача до відповідача здійснити певну дію або утриматись від її здійснення, не порушуючи тим самим права позивача. Підстава – правостворюючі факти, з якими пов’язане виникнення права вимоги. Зміст – вимога позивача до суду примусити відповідача здійснити певні дії бо утриматись від них. 2. установчі (позови про визнання), наприклад визнання угоди недійсною, встановлення батьківства, встановлення

права авторства тощо. Спрямовані на підтвердження судом наявності чи відсутності визначених правовідносин між сторонами. Вони поділяються на: - позитивні – містять вимогу підтвердити наявність правовідносин; - негативні – містять вимогу підтвердити відсутність правовідносин. Предмет – самі матеріально-правові відносини між сторонами. Підстава позитивних позовів – правостворюючі факти, негативних – правоприпиняючі факти.

Зміст – це вимога до суду про встановлення в судовому рішенні наявності чи відсутності правовідносин, зазначених позивачем. 3. перетворювальні (конститутивні) позови спрямовані на припинення, зміну чи створення нових правовідносин. Виділяють три підвиди перетворювальних позовів: - позови про встановлення нових правовідносин – позивач просить, щоб суд на основі вже існуючих правовідносин встановив нові. Наприклад, при продажі частки в спільній власності з порушенням

права привілейованої купівлі інший учасник спільної власності може звернутися до суду з позовом про переведення на нього прав та обов’язків покупця. - позови про зміну правовідносин – позивач просить суд змінити існуюче між ним і відповідачем матеріальне правовідношення. Наприклад, якщо між учасниками спільної дольової власності не досягнуто згоди щодо способу виділення частки кожного, а майно не можна розділити без значних збитків його господарчого призначення, суд за

позовом власника, що виділяється, призначає йому грошову компенсацію. - позови про припинення правовідносин – містять прохання до суду припинити існуючи між позивачем і відповідачем правовідносини. Наприклад, за позовом про розірвання шлюбу припиняються шлюбно-сімейні правовідносини між подружжям. Предмет – ті матеріально-правові відносини, що підлягають судовому перетворенню. Підставою позовів, спрямованих на створення прав,

є правоутворюючі факти, підставою правозмінюючих позовів є правозмінюючі та правоприпиняючі факти, підставою позовів щодо припинення прав є правоприпиняючі факти. Зміст – вимога до суду про припинення, зміну чи встановлення нових правовідносин. За матеріально-правовою ознакою позови бувають цивільні, трудові, сімейні, земельні, з адміністративно-правових відносин тощо. 2. Право на позов та право на пред’явлення позову

Поняття права на позов є дискусійним в теорії цивільного поцесу. Ряд авторів розглядає його як поняття лише процесуального права – забезпечену законом можливість зверенення до суду за захистом своїх цивільних прав. Представники іншого напрямку розглядають право на позов у двох аспектах: 1. право на пред’явлення позову у процесуальному значенні як право на звернення до суду за судовим

захистом. 2. право на задоволення позову у матеріальному значенні як право на примусове здійснення своєї матеріальної вимоги до відповідача. Звертаючись до суду позивач виходить з того, що він має право на порушення процесу (а саме, право на пред’явлення позову) і право на задоволення матеріальної вимоги до відповідача (а саме, право на задоволення позову). Наявність чи відсутність у позивача права на позов в кожному конкретному випадку залежить від обставин

– передумов права на позов. Передумова права на позов – це обставина, з наявністю або відсутністю якої закон пов’язує можливість пред’явлення позову до суду. Передумови бувають : а) позитивні – 1) юридична заінтересованість особи; 2) вимоги підвідомчі суду; 3) захист даного права. б) негативні – наявність обставин, що не перешкоджають прийняттю заяви: 1) відсутність рішення по справі між тими ж сторонами, з тих же підстав

і предмету спору, що вступило в законну силу; 2) відсутність провадження по аналогічній справі в іншому суді; 3) відсутність договору між сторонами про передачу даного спору на розгляд третейським судом. Отже, право на позов – це право на звернення до суду у визначеному процесуальному порядку за захистом порушеного або оспорюваного суб’єктивного права чи охоронюваного законом інтересу. Способом реалізації права на позов є право на пред’явлення позову.

Право на пред’явлення позову слід розуміти як право на порушення процесу. Воно нерозривно пов’язане з правом на задоволення позову, адже право на пред’явлення позову не може бути для позивача засобом захисту своїх інтересів, якщо в ньому відсутнє право на задоволення позову. Суб’єктивною передумовою права на пред’явлення позову є правоздатність особи. Обмеження в праві на пред’явлення позову визнаються недійсними.

Право на пред’явлення позову реалізується подачею позовної заяви. Порядок пред’явлення позову визначається умовами реалізації права на пред’явлення позову. Порушення умов пред’явлення позову тягне за собою відмову у прийнятті позовної заяви або залишення заяви без руху з наданням позивачу строку на виправлення недоліків. 3. Процесуальний порядок пред’явлення позову. Згідно п.1 п.2. ст.

118 ЦПК України позов пред’являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції, де вона реєструється, оформлюється і передається судді в порядку черговості. Позивач має право об’єднати в одній позовній заяві кілька вимог, які пов’язані між собою. Позовна заява повинна бути підписаною. Розгляд анонімних позовних заяв не допускається. На заяві повинна бути вказана дата подання її до суду.

Час подання свідчить про предявлення позову в межах строків давності і забеспечує своєчасний розгляд судової справи. Згідно п.1.п.2 ст. 120 позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і т