Політичнеманіпулювання та можливості його обмеження
ЗМІСТ
ВСТУП
1.Поняття політичної комунікації
2.Засоби політичної комунікації
3.Політичне маніпулювання та можливості його обмеження
Висновок
Література
ВСТУП
У політичномужитті велику роль грають комунікативні процеси, які наповнюють сенсомполітичний процес, пов'язують між собою політичних авторів, інститути,забезпечують логічну послідовність політичних подій.
Політичнакомунікація є соціальною взаємодією через повідомлення, яке стосуєтьсяуправління і здійснення влади в суспільстві. Вона може мати як формальний(офіційні політичні виступи, дискусії, дебати), так і неформальний характер(обговорення політичних подій за чашкою кави в кафе).
Відправноюточкою у вивченні політичної комунікації можна вважати 50-ті роки ХХ століття,коли почалися дослідження в галузі вивчення пропаганди в роки другої світовоївійни. Тоді ж і був сформульований сам термін «політична комунікація».
Надалідослідження в цій області оформилися в самостійний напрям, особливо у другійполовині ХХ ст., У зв'язку з розвитком кібернетичної теорії, зростанням ролінових комунікаційних систем і технологій.
1. Поняттяполітичної комунікації
У сучасномуполітичному знанні існує кілька підходів до визначення політичної комунікації:
1. Політичнакомунікація — це постійний процес передачі політичної інформації, за допомогоюякого політичні тексти циркулюють між різними елементами політичної системи, атакож між політичною і соціальною системами.
2. Політичнакомунікація — це весь діапазон неформальних комунікаційних процесів усуспільстві, які надають саме різний вплив на політику.
3. Політичнакомунікація — це безперервний обмін політичними смислами між індивідами іполітичними силами суспільства з метою досягнення згоди.
Політичнакомунікація має на увазі не односторонню спрямованість сигналів від еліт до маси,а весь діапазон формальних і неформальних комунікаційних процесів усуспільстві, які надають саме різний вплив на політику. Політичне життя вбудь-якому суспільстві неможлива без усталених методів політичної комунікації.Кожній політичній системі відповідає своя система політичної комунікації, якане в останню чергу залежить від рівня соціально-економічного прогресу, ступенярозвитку засобів масової інформації, домінуючого типу політичної культури. Хочаі сама комунікація надає неабиякий вплив на політичну культуру, відтворюючинорми і цінності, прийняті в даному суспільстві.
Важливимаспектом політичної комунікації є взаємини між суб'єктами політики шляхомобміну інформацією в процесі боротьби за владу і її реалізацію. Даний обмінвідбувається за рахунок передачі політичних повідомлень, які можуть бути трьохосновних типів:
— Спонукальні (наказ, переконання);
— Інформативні (які можуть нести в собі як реальні, так і вигадані відомості);
— Фактичні(відомості, пов'язані з встановленням і підтриманням контакту між суб'єктамиполітики).
Інформаційніпотоки політичної комунікації мають три рівні:
1. Перший рівень- обслуговує органи влади і управління (на цьому рівні циркулює в основномуслужбова інформація).
2. Другий рівень- це інформаційне середовище діяльності партій, профспілок, громадських рухів(тут політична комунікація здійснюється шляхом проголошення і обговоренняпрограм, статутів та іншої інформації).
3. Третій рівень- це рівень громадської думки, масової свідомості та політичної поведінки.
Агентами абоавторами політичних комунікацій можуть бути громадяни, медіа — структури івсілякі політичні організації (партії, групи тиску, терористичні організації).Всі вони організують інститути і структури суспільства, по-різному включені вінформаційне поле політики. Російський політолог А.І. Соловйов пропонує вякості агентів політичних комунікацій розглядати:
— Інформаційні структури держави (відділи та служби зв'язків з громадськістюрізних відомств, прес — секретаріати тощо);
— Різноманітнікорпоративні структури (інформаційні відділи партій, суспільно-політичнихрухів, оформлених груп інтересів);
— Спеціалізовані інформаційні структури (консалтингові і рекламні агентства);
— Засоби масовоїінформації в їх політичне призначення (незалежно від того, чи є вонисамостійними учасниками ринку інформації, або ж виражають інтереси іншихакторів);
— Терористичні та інші організації, що займають в інформаційному просторі невизнані легально позиції;
— Спонсори, рекламодавці та медіа — магнати, які мають специфічні установки тавідповідні виходи на інформаційний ринок;
— Різні (з точки зору участі в політичному житті) сегменти соціуму: «публіка»,група політично активних громадян, які постійно перебувають в інформаційномуконтакті з владою; «громадськість», що вступає в контакт з владою вперіоди гострого розвитку політичного процесу, і «суспільство »,тобто група громадян, практично не вступають у політичні контакти з владою.
Дані авториможуть бути різною мірою представлені в інформаційних потоках, їх цілі і наміриможуть взагалі не проникати на інформаційний ринок або, потрапивши туди, невикликати належного політичного відповіді. Тому, з точки зору комунікації,державу можна розглядати як інститут влади і управління, якому властива відоманеузгодженість дій його повноважних органів в інформаційному просторі.Враховуючи те, що держава в інформаційному полі представлена великою кількістюрізних суб'єктів, можна стверджувати, що інформаційні продукти, вироблені цимисуб'єктами, можуть суперечити одне одному, не тільки провокуючи різноспрямованіполітичні реакції населення, а й заважаючи реалізації цілеспрямованої стратегіїрозвитку суспільства. Тому владним структурам доводиться вирішувати доситьспецифічні завдання на інформаційному ринку за погодженням політичної та інформаційноїскладових системи державного управління, які покликані знизити можливийнегативний комунікативний ефект.
Комунікація маєсвої закони, використання яких може посилити її ефективність. Людинінедосвідченому схема комунікації представляється простий: якесь джерело (І)передає інформацію — якась аудиторія (А) її сприймає:
/>
Однак, необхідноврахувати і такі фактори:
— джерело інформації завжди пов'язаний з наявністю феномена коментатора (К).Тобто важливо, як подається інформація і ким вона подається (ВВС: «Фактнедоторканний, коментарі вільні»).
— Інформація прокоментована є вже повідомленням, що мають ціннісні аспекти.
— Особливо значущим є контекст повідомлення. Інформацію, яку не можна промовчати,але вона не дуже вигідна з точки зору правлячої еліти, можна, наприклад, податив блоці новин дуже побіжно, або змонтувати з рекламою жувальної гумки. Існуютьі більш складні прийоми, розраховані на об'єктивні закони людської психіки:інформація про політичних опонентів поміщається в контекст подій, що викликаютьтільки негативну реакцію у переважної більшості глядачів — насильство, голод,руйнування, катастрофи і т.д.
— Між джереломінформації і комунікатором, а також між повідомленням і аудиторією, існують такзвані «Перешкоди», «шуми».
Комунікатор можепривнести в повідомлення навіть мимоволі (наприклад, за рахунок міміки)абсолютно несподівану забарвлення переданої інформації. З іншого боку, слухачможе інтерпретувати одержуване повідомлення, незважаючи на всі зусиллякомунікатора, по-своєму — з шкідливості, або тому, що на кухні закипів чайник(а поки він бігав його вимикати, прослухав частина повідомлення, що має головнусмислове навантаження).
— І нарешті, важливим є вказівка на наявність референтних груп. Сприйняттяпереданого повідомлення часто залежить від того, перебував слухач в цей часнаодинці з комунікатором або сприймав повідомлення в групі.
Політичнакомунікація виконує ряд функцій по відношенню до політичної системи і громадянськогосуспільства:
1. Інформаційну(розповсюдження необхідних знань про елементи політичної системи та їхнєфункціонування).
2. Регулятивну(дозволяє виробити оптимальний механізм взаємодії як між елементами політичноїсистеми, так і між політичною системою і громадянським суспільством).
3. Функціюполітичної соціалізації (сприяє становленню важливих і необхідних нормполітичної діяльності і політичної поведінки, готує громадськість до участі вполітиці).
4. Маніпулятивну(сприяє формуванню громадської думки з найбільш важливих політичних питань).
Отже, політичнакомунікація є невід'ємним елементом політичної системи суспільства. Важливимивластивостями політичної комунікації в ідеалі повинні бути вільні потокиточною, повною, завершеною і перевіреній інформації про політичні явища іпроцеси. Політико-комунікативні процеси повинні бути орієнтовані на діалог ідосягнення взаєморозуміння, на домінуючі в суспільстві цінності, що визначає вкінцевому підсумку рівень стабільності та ефективності політичної системи.
2. Засобиполітичної комунікації
Колективнийхарактер реалізуються в політиці цілей передбачає їх обов'язкове усвідомлення іподіл усіма членами колективу (держави, нації, групи, партії тощо).Забезпечення цього неможливо тільки лише при прямому, контактній взаємодіїакторів політичного процесу. Тому стає необхідним використання спеціальнихзасобів передачі інформації.
Під засобамиполітичної комунікації розуміють певні організації і інститути, що функціонуютьу рамках соціальної і політичної систем, за допомогою яких здійснюється процесобміну інформацією.
Таким чином,засобами масової комунікації можуть бути:
1. Засобимасової інформації (преса, телебачення, радіо, плакати, книги і т.д.).
2. Організації(партії, групи інтересів, які виступають в якості передавального ланки приздійсненні процесу комунікації).
3. Неформальніканали передачі інформації (засновані на використанні особистих зв'язків).
У політичнійлітературі в поле зору дослідників частіше за все потрапляють ЗМІ танеформальні канали комунікації.
Засоби масовоїінформації представляють собою установи, створені для відкритої, публічноїпередачі за допомогою спеціального технічного інструментарію різноманітнихвідомостей будь-яким особам.
До ЗМІвідносяться преса, масові довідники, радіо, телебачення, кіно-і звукозапис,відеозапис, а також індивідуальні засоби накопичення і тиражування інформації(принтери, касети, дискети, диски і т.д.).
Слід зазначити,що засоби масової інформації за своєю природою багатофункціональні, вони нетільки забезпечують політичну комунікацію, але також є частиною економічноїінфраструктури суспільства у вигляді медіа — бізнесу та його соціальної сфери уролі інституту освіти і культури. Тому ЗМІ лише частково виступають політичнимінструментом влади в суспільстві як засоби переміщення політично значимоїінформації.
З усіхперерахованих вище видів ЗМІ найбільшу увагу дослідників на сьогоднішній деньприваблює телебачення, яке стало вельми привабливим як для споживача, так і длявиробника політичної інформації. Телебачення має ряд дуже специфічних рис, якідозволяють виділяти його з загального виряджаючи ЗМІ.
По-перше, те, щовідбувається на екрані сприймається телеглядачем як у високому ступенідостовірне, а відчуття від побаченого прирівнюються до відчуттів очевидця, щознаходиться безпосередньо в умовах реальної ситуації. По-друге, телебачення маєвисокий переконує ефект в силу специфіки самих передач, які передбачають діалогміж глядачем і коментатором. І по-третє, якщо газети і радіо в більшостівипадків несуть в собі чітку і конкретну інформацію, що залишає мало просторудля співучасті і розуміння, то телебачення якраз створює поле недомовленості,яке передбачає розширення можливостей аудиторії для сприйняття повідомлень. Дотого ж, до друкованого тексту можна повернутися, перечитати та переосмислитийого, що неможливо з телесюжетом.
На сьогодністало очевидним, що жодна політична сила, політична партія, група, політичнийінститут і т.д. не доб'ються успіху, якщо не апробують свої погляди іпропозиції на масовій аудиторії через ЗМІ; жоден кандидат у політичні органи небуде мати шансів на обрання, якщо не використовує у своїй передвиборчійкампанії можливості ЗМІ; групи професійних іміджмейкерів, використовуючиманіпуляційні можливості ЗМІ, можуть істотно вплинути на імідж того чи іншогополітика.
ЗМІ зробилисправжню революцію в політиці. У постіндустріальному суспільстві влада знань іінформації стає вирішальною в управлінні суспільством, відтісняючи на другийплан вплив грошей та державного примусу.
Такий рівеньзначимості ЗМІ породив ряд серйозних проблем. Так, 70-80-і рр… ХХ ст. пройшлипід знаком політичної боротьби за встановлення нового міжнародногоінформаційного простору. Країни, що розвиваються виступали за встановленнярівноправних відносин у сфері інформатики та обміну інформацією. Виникалисуперечності в цій сфері і між розвиненими державами. Наприклад, міністркультури Франції Жак Ланг очолив загальнонародну компанію проти «культурноїекспансії» США, проти американізації французької культури. У результатібули прийняті спеціальні закони, що регулюють співвідношення американських іфранцузьких фільмів у кінотеатрах, а також прийняті заходи державної підтримкинаціонального кінематографу.
Високорозвиненаіндустрія кіно в США дозволяє використовувати її в політичних цілях. Багатоамериканські фільми продаються до прокату в Єгипті, Сирії та Малайзії заабсолютно символічну ціну, оскільки важливішим є завоювання максимальноширокого ринку ідей і цінностей. Завдяки цьому відбувається інтернаціоналізаціякультур, що частково вирішує завдання з формування уявлення про «природний»політичне партнерство.
Від ЗМІ зараззалежить:
— формування картини світу у кожного з нас. Картина світу виникає не напорожньому місці. Вона складається з безлічі поглядів, установок, уявлень,ціннісних орієнтацій. Якою вона буде — не в останню чергу залежить від ЗМІ.
— Прийняттяполітичних рішень, оскільки воно прямо залежить від повноти та різнобічностіінформації, одержуваної в результаті соціологічних досліджень, роботианалітичних центрів, розвідки, і яка надходить багато в чому через ЗМІ.
— Формування як національного, так і міжнародної громадської думки. Від того, якаінформація поширюється, як коментуються події, багато в чому залежить вирішеннянайважливіших людських проблем, міжнародний політичний клімат.
Інформаційнаполітика безпосередньо пов'язана з характером політичного режиму. Автократичнийрежим, тоталітарна система, за визначенням, зацікавлені в жорсткої фільтраціїінформаційних потоків, в максимально контрольованому контакті із зовнішнімсвітом. Демократичне суспільство і економічно, і політично зацікавлений уплюралізмі (множинність через співіснування) думок, свободи обміну інформацією.
Смисловимискладовими комунікації через посередництво організацій є:
• Забезпеченняорганізаційної взаємодії органів управління, громадських організацій зколективами регіону, з усіма верствами населення;
• організаціяслужб «паблік рілейшнз», які планують інформаційну діяльність дляорганізацій, галузей, органів управління, громадських установ;
• прогнозуваннясоціальних наслідків політичних новацій;
• розробкасоціальних проектів та їх кваліфіковане інформаційне забезпечення.
Велику роль вцьому відношенні відводять «паблік рілейшнз», який можна розглядатияк функцію управління, яка передбачає вивчення та аналіз настроїв суспільства,гармонізацію політики організації або особи з громадськими інтересами, щосприяє реалізації програми дій, спрямованої на досягнення громадянськогопорозуміння і схвалення.
Паблік рілейшнзяк діяльність виникла в США наприкінці ХІХ століття. Це було обумовленопотребами великого бізнесу, який на той момент був жорстко розкритикованийгромадськістю за ігнорування потреб суспільства і експлуатацію найманихпрацівників. Результатом такого стану ставали численні виступи найманихпрацівників, переростали у відкриті зіткнення з поліцією. У відповідь на цеуряд почав активно втручатися в економіку, щоб примусити капіталістів діяти вінтересах суспільства. Таким чином, представники великого бізнесу були змушеніпродемонструвати свою повагу до громадськості та відповідальність передсуспільством.
Перша світовавійна стала першим масштабним експериментом у галузі паблік рілейшнз.Американському уряду, для того щоб вступити у війну на європейськомуконтиненті, необхідно було заручитися підтримкою населення, серед якого булисильні настрої ізоляціонізму. Багато жителів Америки добре пам'ятали своєминуле. Більшість з них були вихідцями з Європи і бігли від безробіття,злиднів, релігійних переслідувань. Америка була для них символом нового життя,свободи, багатства. Ніхто з них не хотів мати нічого спільного зі староюбатьківщиною. Незважаючи на це, уряду вдалося не лише переконати населеннявзяти участь у війні, але ще й умовити його платити за військову кампанію увигляді державних позик.
Паблік рілейшнзскладається з трьох компонентів:
• рекламноїдіяльності, тобто інформування споживачів політичної інформації через пресу,телебачення чи наочну агітацію (листівки, плакати тощо) з метою підштовхнути їхдо конкретних дій;
• діяльностіпрес-агентів, які розміщують у ЗМІ приховану політичну рекламу у вигляді новинабо замовних сюжетів;
• пабліситі — діяльності, спрямованої на підвищення репутації лідера чи організації(корпорації) через активну публікацію в ЗМІ позитивних матеріалів.
Політичніорганізації, партії, групи тиску виступають в якості комунікаторів між владою інаселенням, трансформують політичні сподівання, очікування різних соціальнихгруп у вимоги і чітко сформульовані положення програм, і передають їх на рівеньвладних структур. А також, дані актори політичного процесу можуть адаптувати ідоносити до населення рішення влади, підтримуючи, таким чином, якгоризонтальні, так і вертикальні канали комунікації.
Особливе місцесеред засобів політичної комунікації займають неформальні засоби передачіінформації. Їх роль зросла останнім часом. На думку дослідників, це пов'язано зтим, що в суспільстві спостерігається падіння довіри до офіційних джерелінформації. Це обумовлює зростання значущості інформації, отриманої в процесіміжособистісного спілкування.
До неформальнимзасобам комунікації відносять славу, про чутки, плітки, анекдоти, а такожграфіті. Перераховані кошти, в якості джерела інформації, найчастіше впливаютьна формування негативної оцінки діяльності політичних лідерів і політичнихінститутів.
В основіпоговору, чуток, пліток завжди лежить вигадка. Цю вигадку породжує вже першийоповідач, оскільки він не може володіти повною інформацією, і тому намагаєтьсяреконструювати інформаційні прогалини. Надалі, при передачі від людини долюдини, вигадка розростається, доповнюється все новими «подробицями»,емоційними оцінками (кількість яких збільшується там, де не вистачаєдостовірної інформації). Ця емоційна забарвлення робить чутку, слух чи пліткубільш привабливою і яскравою для запам'ятовування, а також спрощує їїсприйняття і доступність для всіх соціальних груп.
Особливе місцесеред неформальних засобів комунікації займають чутки. Чутки розглядаються якрізновид інформації, яка поширюється за неофіційними каналами і спрямована назадоволення реальної інформаційної потреби, яка не може бути задоволена іншимспособом; це колективна спроба знайти відповідь на актуальне питання в умовахдефіциту інформації.
Чутки вбільшості випадків не мають під собою достатньої і надійної інформаційноїоснови, і є різновидом психологічної особливості міжособистісної комунікації.На основі того, які емоційні потреби людей задовольняють чутки, можна виділитиїх три основних типи: чутка-мрія, слух-лякало, слух-розділювач.
Чутка-мріявисловлює бажання і надії тих людей, в середовищі яких він з'явився іпоширюється (прикладом таких чуток можуть бути чутки про воскресіння Леніна,які побутували в Радянському Союзі в кінці 20-х — початку 30-х років. Звоскресінням Леніна пов'язували можливість наведення революційного порядку тапокарання представників влади, які неправильно правлять). Чутка-страховище — цеслух, що викликає страх і тривогу (наприклад, пораженські чутки під час другоїсвітової війни, чи чутки про колапс економіки, кризу, голод і т.д.). І,нарешті, чутки-роздільники — це чутки, які викликають роз'єднаність міжсоціальними групами, що формують забобони і різко негативне ставлення до "інших"соціальним групам (чутки про циган, осіб «кавказької національності»і т.д.).
Чутки представляютьдосить цікавий матеріал для дослідження, оскільки багато в чому показуютьефективність комунікації в суспільстві, а також ступінь довіри населення доіснуючих інститутів влади.
3. Політичнеманіпулювання та можливості його обмеження
Суспільство має віддаватисобі звіт у потенційній можливості маніпулювання суспільною свідомістю,громадською думкою за допомогою різних прийомів, що використовуються ЗМІ.
Події 30 жовтня1938 стали дуже показовими в цьому відношенні і змусили замислитися надманіпулятивними можливостями ЗМІ. За американським радіо транслюваласяпостановка за романом Г. Уеллса «Війна світів», зроблена режисеромОрсоном Уеллеса як репортаж з місця подій. Максимально стилізований під реальновідбувається подія, він породив масову паніку у слухачів, що кинулисярятуватися втечею. Знадобилося навіть втручання властей, щоб нормалізуватиситуацію.
Ефектправдоподібності того, що відбувається на екрані може викликати некритичнеставлення до одержуваної інформації. Глядач звикає до того, що він нібито всебачить на власні очі, не здогадуючись при цьому, що може потрапити в ситуацію,коли, здавалося б, «його власну думку» є насправді плодом вправногомонтажу або мистецтва комунікатора.
Хоча мирозглядаємо засоби масової інформації як частина політичної системисуспільства, вони досить самостійні і мають власні, часто розходяться зпотребами суспільства цілі діяльності, і використовують для їх досягнення різніметоди.
Політичний впливЗМІ надають через вплив на розум і почуття.
У демократичнихдержавах воліють переконувати людей за допомогою інформування та аргументації,побудованою у відповідності з законами логіки. Така система подачі інформаціїпередбачає змагальність різних ЗМІ в боротьбі за увагу аудиторії. У такихдержавах заборонено використовувати ЗМІ для розпалювання расової, національної,класової та релігійної ненависті і ворожнечі, проте в них різні політичні силиможуть використовувати і методи емоційного впливу, особливо в рамкахпередвиборчої компанії.
Живе слово ізоровий образ володіють великою силою емоційного впливу на особистість, якучасто може затьмарити раціональні доводи та аргументи. Цим широко користуютьсятоталітарні, авторитарні і особливо етно критичні режими, рясно насичуючиполітичну пропаганду емоційним змістом, переважною розум людини.
Незважаючи наважливість емоційного впливу, все ж таки головний вплив на політику ЗМІздійснюють через інформаційний процес. Основними етапами цього процесу єодержання, відбір, коментування і поширення відомостей.
Від того, якуінформацію, в якій формі і з якими коментарями отримують суб'єкти політики,дуже багато в чому залежать їх подальші дії.
ЗМІ не тількивідбирають відомості, що поставляються інформаційними агентствами, але і самівидобувають і оформляють їх, а також виступають їх коментаторами ірозповсюджувачами. Потік інформації в сучасному світі настільки різноманітний ісуперечливий, що самостійно розібратися в ньому не в змозі ні окрема людина, нінавіть група фахівців. Тому відбір найбільш важливої інформації та її подання вдоступній для масової аудиторії формі — важливе завдання всієї системи ЗМІ.
Одне знайважливіших засобів політичного впливу ЗМІ — визначення тем і напрямківдискусій, що концентрують увагу громадськості та уряду.
Незважаючи навсю серйозність оформлення та подання інформації, головна функція ЗМІ — розважальна. Якщо новини не цікаві, тобто не несуть у собі розважальногокомпонента — їх ніхто не буде дивитися. Тому пріоритет віддається «видовищним»новин — катастроф, природних катаклізмів, нестандартних ситуаціях; в той час,як за кадром залишається проста, буденна, хоча й важлива, інформація, яка небуде «виглядати» з екрана.
При виборіпублікацій або тим передач працівники ЗМІ зазвичай керуються такими загальнимипринципами:
1.Пріоритетність, важливість (дійсна чи уявна) і привабливість теми для громадян.Відповідно до цього принципу найбільш часто повідомлення ЗМІ стосуються таких,наприклад, проблем, як загроза миру і безпеці громадян, тероризм, екологічні таінші катастрофи.
2.Неординарність фактів. Це означає, що інформація про екстремальні події — голод, війни, надзвичайно жорстоких злочинах і т.д. — Домінує над висвітленнямявищ буденного, повсякденного життя. Цим пояснюється, зокрема, схильність ЗМІдо інформації негативного характеру та сенсацій.
3. Новизнафактів. Привернути увагу населення більшою мірою повинні повідомлення, ще неотримали широкої популярності. Це можуть бути новітні дані про результатирозвитку економіки або чисельності безробітних, про політ до інших планет, пронові політичні партії та їхніх лідерів і т.д.
4. Політичнийуспіх. Згідно з цим принципом, в передачі і статті потрапляють повідомлення проуспіхи політичних лідерів, партій і цілих держав. Особлива увага приділяєтьсяпереможцям на виборах чи у рейтингових опитуваннях. Культ зірок у політиці,мистецтві, спорті — типове явище для ЗМІ у ринковому суспільстві.
5. Високийсуспільний статус. Чим вище статус джерела інформації, тим значніше вважаєтьсяінтерв'ю чи передача, оскільки передбачається, що їх популярність за іншихрівних умов прямо пропорційна суспільному положенню людей, які повідомляютьвідомості. З огляду на дії цього правила найбільш легкий доступ до ЗМІ маютьособи, що займають вищі місця у політичній, військовій, церковній чи іншихієрархіях: президенти, воєначальники, міністри і т.д.
Дотримання ЗМІправилами, орієнтованим лише на кількість аудиторії і перемогу в конкурентнійборотьбі, зумовлює їх схильність до поверхового висвітлення політичних подій вгонитві за сенсацією і популярністю. Взяті ними на озброєння принципи відборуматеріалів погано сумісні з глибокими аналітичними повідомленнями, і частоперешкоджають створенню інформаційної картини світу, більш-менш адекватноїреальності.
Але найбільшунебезпеку представляє собою використання ЗМІ для політичного маніпулювання — прихованого управління політичною свідомістю і поведінкою людей з метоюпримусити їх діяти (або не діяти) всупереч їх власним інтересам.
На сьогоднішнійдень теорія і практика політичного маніпулювання глибоко і ретельно розроблена.В основу маніпулювання найчастіше покладена практика впровадження у свідомістьлюдей певних соціально-політичних міфів — ілюзорних ідей, які сприймаються навіру, без раціонально-критичного осмислення (наприклад, міфи про перевагисоціалізму, нав'язувані суспільству в радянський час, міфи про «жахи»світу капіталу і т.д.).
Для укорінення всвідомості соціально-політичних міфів використовують різні техніки і методи:напівправда (коли аудиторії докладно повідомляється про малозначні факти, алепри цьому замовчується про факти більш важливих, або дається з свідомопомилкова інтерпретація); наклеювання ярликів (коли для компрометації певнихдіячів їм дається непристойна визначення — «бандит», «фашист»і т.д., яке сприймається однозначно негативно масовою аудиторією). Також можливовибудовування лінгвістичного низки залежно від симпатій телевізійного каналу.Так, одних і тих же людей, які зі зброєю в руках відстоюють своє право насвободу, можна назвати партизанами, бандитами, сепаратистами, бойовиками і т.д.Не менш дієвим способом формування негативного ставлення до певного діячевіможе бути і демонстрація його в непривабливому ракурсі, або за допомогоюретельно змонтованих кадрів. Часто ЗМІ використовують для цілеспрямованогостворення негативного іміджу того чи іншого політика, «ловивши» йогонезграбні рухи, застереження, подаючи його в невигідному ракурсі, искажающемриси обличчя.
Для іміджуполітика, для політичної партії величезне значення має те, скільки часу їмприділяють ЗМІ. Чим частіше про них говорять і пишуть, тим більше враження їхполітичної значимості і ваги виникає. У боротьбі за увагу ЗМІ використовуютьсябудь-які засоби: зв'язки і вплив у журналістських колах, гроші, організованішоу-скандали і т.д.
Велику роль уполітичному маніпулюванні мають посилання та демонстрація результатівсфабрикованих опитувань громадської думки. Значній частині людей властивопримикати до більшості з страху залишитися в ізоляції, і тому така інформаціяможе схилити людини прийняти не властиве йому рішення.
Певною міроюзняти маніпулятивний ефект представляється можливим тоді, коли в суспільствііснують дійсно незалежні ЗМІ, що працюють в умовах різноманітності ізмагальності у завоюванні уваги і довіри аудиторії. При наявності різнихпідходів до висвітлення однієї і тієї ж проблеми, у глядачів виробляєтьсякритичний підхід до осмислення інформації, і тоді ЗМІ не формують установкигромадян, а інформують їх про хід політичного процесу.
комунікативнийполітичний влада маніпулювання
ВИСНОВКИ
Отже, політичнакомунікація є невід'ємним елементом політичної системи суспільства. Важливимивластивостями політичної комунікації в ідеалі повинні бути вільні потокиточною, повною, завершеною і перевіреній інформації про політичні явища іпроцеси. Комунікативний процес в політиці забезпечується за допомогою певнихзасобів і методів, які дозволяють сформувати гнучку й динамічну системувзаємодії всіх компонентів політичної системи. Політико-комунікативні процесиповинні бути орієнтовані на діалог і досягнення взаєморозуміння, на домінуючі всуспільстві цінності, що визначає в кінцевому підсумку рівень стабільності таефективності політичної системи.
ЛІТЕРАТУРА
1.Гаджієв К.С. Політична наука: Навчальний посібник. — 2-е вид. — М.:Междунар.отношенія, 2008. — 400 с.
2.Політичний процес: основні аспекти і способи аналізу: Сб.учебн.матеріалов / Заред… Мелешкіна Є.Ю. — М.: Изд. будинок «ИНФРА-М», Вид-во «Весьсвіт», 2007. — 304 с.
3.Політологія для юристів: Курс лекцій / За ред. проф. Н.І. Матузова і проф. А.В.Малько. — М.: Юрист, 2009. — 774 с.
4.Пугачов В.П., Соловйов А.І. Введення в політологію: Навч. для студ.висш.учебн.заведеній. — 3-е вид., Пере роб. і доп. — М.: Аспект Пресс, 2009. — 447 с.
5.СморгуновЛ.В., Семенов В.А. Політологія: учебн.пособіе. — СПб., 2006. — 206 с.
6.СоловьевА.І. Політична комунікація: до проблеми теоретичної ідентифікації / / Поліс. — № 3. — 2002. — С.5-18.