Екологічне знання в сучасному освітньому дискурсі

АКАДЕМІЯПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТВИЩОЇ ОСВІТИ
КнишІнна Василівна
УДК37.013.73:37.033:101.8

ЕКОЛОГІЧНЕЗНАННЯ В СУЧАСНОМУ ОСВІТНЬОМУ ДИСКУРСІ
 
спеціальність09.00.10 – філософія освіти

АВТОРЕФЕРАТ
дисертаціїна здобуття наукового ступеня
кандидатафілософських наук
Київ– 2008

Дисертацією єрукопис
Робота виконана вСумському державному педагогічному університеті ім. А. С. МакаренкаМіністерства освіти і науки України.
Науковий керівник:кандидат філософських наук, доцент Кочубей Наталія Василівна, Сумськийдержавний педагогічний університет ім. А. С. Макаренка, доценткафедрифілософії та соціології.
Офіційніопоненти: доктор філософських наук, професор Кисельов Микола Миколайович,Інститут філософії ім. Г. C. Сковороди НАН України, провідний науковийспівробітник відділу філософських проблем природознавства та екології;
кандидатфілософських наук, доцентСухова Надія Миколаївна, Київськийнаціональний авіаційний університет, доцент кафедри філософії.
Захиствідбудеться “ 21 ”лютого  2008 р. о14 годині назасіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.456.01 в Інституті вищої освіти АПНУкраїни за адресою: 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9, 9-й поверх, залазасідань.
З дисертацієюможна ознайомитись у бібліотеці Інституту вищої освіти АПН України (01014, м.Київ, вул. Бастіонна, 9).
Авторефератрозісланий 18 січня 2008 р.
Учений секретар
спеціалізованоївченої ради
кандидатфілософських наук, доцент                             Л. С. Горбунова

ЗАГАЛЬНАХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальністьтеми.Становлення постнекласичної науки кінця XX -початку XXI ст. пов’язане, перш завсе, з дослідженнями складних відкритих нелінійних систем. Однією з причин, щовикликала таку гносеологічну трансформацію, став пошук оптимальної стратегіїрозвитку системи Людина – Природа, спрямованої на стабілізацію зв’язків між їїосновними структурними елементами. У даному контексті екологія стає одним знайголовніших напрямів постнекласичного етапу розвитку науки. Неухильнезростання організаційної складності суспільства, і відповідно опосередкованоговпливу людини на природу викликає масштабні незворотні зміни біосфери,приводить до створення таких умов існування в сучасному світі, які стають всебільш нестабільними, нестійкими, а отже, непередбачуваними.
Тому виникаєнеобхідність якісно нового осмислення співвідношення Людини та Природи якретроспективно, так і в перспективному плані в рамках постнекласичної парадигмиз використанням інновацій системного підходу, а також методів нелінійноїдинаміки. Актуальність даного дослідження полягає в тому, що, на нашу думку,осмислення й розуміння причин і можливих шляхів вирішення екологічних проблемнеможливе без всебічного аналізу становлення та розвитку як природознавства,так і світоглядного елемента у системі Людина – Природа, у самій потребімодернізації екологічної освіти.
Актуальність темидослідження, таким чином, детермінована необхідністю філософського аналізусучасного наукового й освітнього дискурсів, у контексті яких екологічне знаннянабуло б всебічного й адекватного прочитання.
Ступіньнаукової розробки проблеми. Аналіз літератури надав можливість виявити міждисциплінарнізвязки та сформулювати теоретико-методологічні підвалини дисертаційногодослідження. Сутність становлення, функціонування, значення екології як наукинеможливо зрозуміти без переосмислення філософських, психологічних,педагогічних, етичних і біологічних проблем існування людства.
Наукові джерела,що були нами опрацьовані в процесі дисертаційного дослідження, можна об’єднатиу такі групи.
Першу групускладають праці дослідників докласичного та класичного періодів (від античностідо Нового часу). Ідеї філософів ранньоантичного періоду (Анаксимен,Анаксимандр, Аристотель, Демокрит, Піфагор, Платон), специфічною рисою яких єідентичність предмета науки й предмета філософії, характеризуютьсякосмоцентричністю та органічною єдністю Людини, Логосу та Природи.
Епоха Відродженняознаменувалася ідеями антропоцентризму та, як наслідок, першими спробами розробитиекспериментальні методи в науці Це, зокрема, створило передумови для майбутньоїдихотомії – об’єкт і суб’єкт пізнання у філософії Нового часу (Ф. Бекон, Г. Галілей,П. Гольбах, Р. Декарт, І. Ньютон, К. Рульє). Ця дихотомія стала основою дляньютоно-картезіанської парадигми, яка остаточно сформувалася з виникненнямкласичної механіки.
До другої групитеоретичних напрацювань відноситься широкий спектр літературних джерел, авторияких презентують некласичний період розвитку науки. Представниками некласичногоперіоду є: В. Вернадський, Е. Геккель, Е. Леруа, П. Тейяр де Шарден та ін. Уцей період відбувається перенесення акцентів з опису явищ, що відповідаютьстатичним закономірностям, на процеси, які описуються динамічними законами: відрозгляду окремих екологічних об’єктів до розгляду екологічних процесів. Цідослідники одними з перших відзначили, що природа є не просто об’єкт, щоперебуває у стані статики, а це, перш за все, процес, який піддаєтьсяфлуктуаціям, роль однієї з яких виконує антропогенний фактор, що постійнопосилюється.
Розвитокприродознавства та дослідження в галузі квантової фізики привели до виникненнянекласичної парадигми, відмінною рисою якої є визнання в науковому пізнанніпринципової ролі випадковості та стохастичних законів, які описують процеси, щомають імовірнісний характер.
Розвиток інакопичення знань про природу привели до розуміння, що екологія стала однією зоснов постнекласичної науки, яка спирається на міждисциплінарні засади. Цезнайшло відображення в працях таких вітчизняних філософів і вчених, як Т. Гардашук,Ф. Канак, М. Кисельов, К. Ситник, і зарубіжних — Д. Андреєв, М. Белл, З. Бжезинський,А. Добсон, П. Дювінью, Ч. Елтон, М. Коль, А. Нейс, Ю. Одум, В. Панов, А. Печчеї,М. Реймерс, Ч. Сноу, М. Стронг, М. Танг, А. Тоффлер, А. Урсул, С. Шварц та ін.Екологія в цей час стає постнекласичним знанням, у якому дослідникрозглядається як частина того, що він пізнає, межа між об’єктом і суб’єктомпізнання стирається; відбувається як онтологічне, так і гносеологічне поєднанняЛюдини та Природи.
Третя тематичнагрупа має етичне спрямування і репрезентована працями Аристотеля, Гіппократа таЦельса з філософії, медицини та етики, ідеї яких набули подальшого розвитку вдослідженнях Дж. Ді Бернардо, К. Бернара, С. Боткіна, В. Вересаєва, В. Власова,Ф. Гааза, О. Дембновецького, Г. Йонаса, Н. Кочубей, В. Кулініченко, Ю. Кундієва,Е. Лайта, М. Моїсеєва, А. Моля, Н. Петрова, В. Поттера, Р. Рудіємо, Т. Хофмана,М. Чащина, А. Швейцера. Екологічне знання доповнюється етичними засадами – медичноюетикою та деонтологією, біоетикою та етикою Землі, екологічною етикою, етикоювідповідальності аж до виникнення інвайронментальної парадигми та макроетики.Все це сприяло екологізації сучасної освіти та екологічного виховання,виникненню нового вектора соціальної еволюції, спрямованого на становленняекологічної свідомості та нооосферизації людського мислення.
Четверта групамає освітньо-наукову специфіку та презентована іменами вчених, які працюють уцарині сучасного освітнього і філософського дискурсу, екологізації сучасноїосвіти та екологічного виховання. У ній можна виділити три наукові напрямкидосліджень: холістичний (А. Кочергін, І. Цехмістро), тоталогічний (В. Кізіма,В. Кіпень, В. Онопрієнко, В. Рижко, В. Суковата), синергетичний (О. Бріжатий,Л. Горбунова, І. Добронравова, І. Єршова-Бабенко, В. Крисаченко, С. Клепко, Н. Кочубей,В. Лутай, І. Предборська, С. Шевельова, Г. Шефер, А. Фомічов, В. Цикін та ін.).
До останньої,п’ятої групи відносяться праці вітчизняних та зарубіжних дослідників — Е. Азроянця,Т. Андреєвої, О. Базалука, М. Бауера, А. Беліченка, С. Біленького, Ю. Бойчук,Т. Дементьєва, М. Кисельова, Л. Курняка, В. Лозовського, С. Лозовського, А. Маковецького,Г. Марушевського, А. Матвійчука, О. Михалечко, Л. Тарасова та Т. Тарасової, А. Толстоухова,А. Федотова та ін., які працюють над проблемами сучасного природознавства,екологічної освіти та становлення етичних аспектів відношення “Людина –Природа”.
До окремої групислід віднести праці М. Бердяєва, Й. Гердера, М. Грушевського, М. Костомарова,Г. Сковороди, П. Юркевича, які дають можливість розширеного трактування поняттяетики як екології культури, масової екологічної грамотності, цінності життя,екологічної свідомості, української екологічної культури.
Однією звідмінних рис постнекласичної науки є її принципова екологізація та етизація,яка, на наш погляд, має три вектори розвитку: історія природознавства, оскількибез знання причин кризи та світоглядних установок, які призвели до неї яктакої, неможливо розкрити сутність цієї кризи; морально-етичне спрямуваннячерез упровадження ідей та методів макроетики; педагогічний аспект, без якогостановлення екологічної свідомості людини, яка живе в штучно створеному світі,неможливе.
Зв’язок роботиз науковими програмами, темами. Обраний напрям дослідження пов’язаний з науково-дослідноютемою “Нова філософія освіти в інформаційному суспільстві”, номер державноїреєстрації 0107U002825, яка досліджується на кафедрі філософії та соціологіїСумського державного педагогічного університету ім. А. С. Макаренка.
Об’єктдослідження:історичний процес становлення та розвитку системи екологічних знань.
Предметдослідження: філософсько-методологічніаспекти впливу екологічних знань на сучасний освітній дискурс.
Актуальність темита стан її розробленості визначили мету й завдання дисертаційного дослідження.
Метадослідження полягаєу:
виявленнімеханізмів становлення екологічного знання в сучасному освітньому дискурсі;
розробцітеоретичної моделі екологічної освіти та екологічного виховання, що сприяли бстановленню цілісного бачення світу.
Досягненняозначеної мети зумовило постановку і виконання таких дослідницьких завдань:
1.   Розкритисутність і шляхи становлення екологічного знання, проаналізувати зміну статусуекологічного знання відповідно до етапів його розвитку: докласичний, класичний,некласичний та постнекласичний.
2.   Дослідитиантропологізацію екологічного знання в некласичний період розвитку науки.
3.   Проаналізуватиметодологічні зрушення у постнекласичний період розвитку екологічного знання тапоказати можливі шляхи виходу з кризового стану у відносинах Людина – Природа.
4.   Дослідитиекологічну освіту та екологічне виховання як продукт соціокультурного розвитку.
5.   Проаналізувативплив холістичного, тоталогічного та синергетичного підходів у сучаснійфілософії на становлення концепції екологічної освіти та екологічноговиховання.
6.   Дослідитироль етичної складової в постнекласичний період розвитку екологічного знання.
7.   Визначитиосновні вимоги та умови функціонування системи екологічної освіти таекологічного виховання у вітчизняній навчально-виховній системі.
8.   Дослідитиментальні засади української екософії як джерела розвитку вітчизняної освіти таїї роль у вирішенні проблеми виховання національної свідомості.
Методологічніта теоретичні засади дослідження складає філософське синтетичне теоретизування, задопомогою якого різноманітні підходи до дослідження екологічного знаннярозглядаються не тільки як опозиційні, а й як такі, що доповнюють один одного,демонструючи послідовність і плідність педагогічного дискурсу при вивченні тапорівнянні різних концептуальних моделей ноосферизації людського мислення наоснові екологічної свідомості, що можна досягнути шляхом екологізації освіти тавиховання.
Необхідністьдослідження філософських проблем екологічної освіти та екологічного виховання вконтексті трансформації екологістських стратегій зумовила пріоритетністьосновного принципу організації екологічного знання – його етичного,гуманістичного, соціального, філософського, біологічного, психологічного тапедагогічного спрямування.
Основноютеоретичною базою дослідження стали філософські, етичні, педагогічні,гуманістичні, біологічні та психологічні інтерпретації екологічного знання впрацях зарубіжних і вітчизняних вчених, наукові праці з біології, хімії,педагогіки, етики, матеріали науково-практичних семінарів і конференцій,публікації в періодичних наукових виданнях. У роботі широко використовуютьсяметоди аналізу і синтезу, дедукції та індукції, спостереження, формалізації,моделювання, порівняння тощо.
Науковановизнаотриманих результатів полягає у створенні концептуальної філософської моделірозвитку екологічного знання та його методологічного впливу на становленнясучасного освітнього дискурсу. У результаті проведеного наукового дослідження:
·     уперше увітчизняній філософській думці презентована концепція розвитку екологічногознання в докласичний, класичний, некласичний та постнекласичний періодирозвитку науки, визначено його особливості, методи та специфіку пізнавальнихвідношень між суб’єктом, об’єктом та методами наукового пізнання;
·     запропонованотеоретико-світоглядну специфіку розгляду співвідношення суб’єкта й об’єктапізнання в некласичний період розвитку екологічного знання, що виникає усистемі Людина – Природа і проявляється в антропологізації екологічних знань тавизначається подвійним статусом екологічного знання як гуманітарного іприродничо-наукового;
·     аргументовано,що саме екологічна освіта та екологічне виховання відображають нерозривністьзв’язку між суспільством і природою, органічно поєднують гуманітарне таприродничо-наукове знання. У зв’язку з цим екологічні знання маютьреалізовуватися в освіті та вихованні через два взаємопов’язані напрямки:теоретичне знання про природу та практичне знання про межі та наслідки людськоїдіяльності;
·     на основіаналізу холістичного, тоталогічного та синергетичного підходів щодо концепціїрозвитку сучасної системи освіти встановлено їх взаємодоповнення танеобхідність комплексного їх впровадження в систему освіти, що сприятиместановленню екологічного світогляду як засновку формування ноосферногомислення;
·     упершедоведено, що розвиток екологічного знання в добу постнекласичної наукисупроводжується його глобалізацією та етизацією як взаємопов’язаними процесами.З’ясування сутності цих процесів дозволяє розширити етику до рівня макроетикияк сучасної трансцедентальної етики науки, що регулює поведінку людини вноосфері;
·     визначенометодологічні засади екологічної освіти та екологічного виховання, це:
а)інактивоване і ситуаційне пізнання та інтеграція знань, що будуються на засадахкоеволюції та історизму і відповідають концепції універсального еволюціонізму;
б)світоглядний плюралізм, що забезпечує умови для світоглядного самовизначенняособистості й зумовлює поліфонію та діалогізацію в стосунках Людина – Природа;
в)гуманістична та моральна спрямованість екологічних знань, що набуваєособливого значення за умови трансформації освітньої системи в напрямкуформування суб’єкт-суб’єктних відносин;
 г)синергетичний підхід як основа інтеграції гуманітарних і природничих наук щодостворення змісту екологічної освіти та екологічного виховання;
·     доведено,що кордологізм, є засадничим принципом екологічної освіти та екологічноговиховання, який означає певний синтез емоційного і раціонального на ґрунтіукраїнської ментальності і відображає екофільність українського народу.
Теоретичне тапрактичне значення роботи. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використанів подальшому вирішенні філософсько-екологічних проблем, що стосуютьсяекологічної освіти та екологічного виховання; при викладанні відповідних тем укурсах філософії освіти, концепцій сучасного природознавства, соціальноїфілософії, етики та педагогіки. Положення дисертації можуть бути використаніпри розробці програм, написанні навчально-методичних посібників і підручників зфілософії та етики для забезпечення вивчення даних предметів у СумДПУ ім. А. С.Макаренка.
Апробаціярезультатів дослідження. Основні положення і висновки дослідження доповідались нанауково-практичних конференціях: Міжнародні синергетичні читання пам’яті ІлліПригожина (Київ, грудень 2003 р.); V Міжнародна науково-практична конференція“Актуальні проблеми навчання та виховання людей з особливими проблемами” (Київ,грудень 2004 р.); ІІ Міжнародна науково-практична конференція “Актуальніпитання формування особистості сучасного юриста” (Суми, травень 2007 р.); Днінауки: за підсумками науково-дослідної роботи в 2004 р. (Суми, 2005 р.); VІМіжнародна науково-практична конференція “Людина, культура, техніка в новомутисячолітті” (Харків, квітень 2005 р.); “Наука. Синергетика. Освіта” (Суми,вересень 2005 р.). Всеукраїнські науково-практичні конференції: V Всеукраїнськанауково-практична конференція “Біосферно-ноосферні ідеї В. І. Вернадського таеколого-економічні проблеми розвитку регіонів” (Кременчук, квітень 2005 р.); ІВсеукраїнська науково-практична конференція “Сучасна молодь: крок умайбутнє”(Суми, травень 2005 р.); Всеукраїнська науково-практична конференція“Освітні інновації: філософія, психологія, педагогіка” (Суми, квітень 2007 р.);Дні науки: за підсумками науково-дослідної роботи кафедри СумДПУ ім. А. С. Макаренкау 2006 р. (Суми, 2007 р.). Крім того, результати дослідження доповідалися натеоретичних семінарах кафедри філософії та соціології СумДПУ ім. А. С. Макаренкапротягом 2003-2007 рр.
Основні ідеї тависновки дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри соціології тафілософії Сумського державного педагогічного університету ім. А. С. Макаренката відділу змісту, філософії та прогнозування вищої освіти Інституту вищоїосвіти АПН України.
Структурароботи. Проблематикаі завдання дослідження визначили структуру роботи, яка складається із вступу, 2розділів, висновків і списку використаних джерел. Основний зміст дисертаціївикладено на 197 сторінках. Список використаної літератури містить 293найменування.

ОСНОВНИЙЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У “Вступі” обґрунтована актуальністьтеми дослідження, розкрито стан наукової розробки проблеми цілісногодослідження екологічного знання в сучасному освітньому дискурсі, визначенотеоретико-методологічні основи роботи, сформовано завдання, методи; визначенооб’єкт і предмет дослідження та теоретико-методологічні засади роботи, розкритоїї наукову новизну і практичну значущість, подано загальні відомості про дисертацію,наведено дані про апробацію роботи.
Перший розділ “Теоретико-методологічні засади становленняекологічного знання” складається з чотирьох підрозділів. На основіконцепцій Т. Куна та В. Стьопіна аналізується становлення екологічного знання,висвітлюються наукові підходи до його вивчення, подаються методологічні засадинаукової роботи.
У першомупідрозділі “Осмислення духовно-практичного ставлення людини до природи вдокласичний період розвитку науки”автор розглядає, яким чиномвідбувається трансформація гносеологічної проблематики в середині самогоекологічного знання.
У докласичнийперіод розвитку екологічного знання відбувалося пізнання природи, накопиченнята первинна систематизація цих знань, що ще не стали науковими теоріями. Уперіод античності мислителі через космогонію робили спробу раціональновідобразити об’єктивну реальність і підійшли до визначення місця людини усвіті. В цей період використовували такі методи пізнання, як аналогія,диференціація та ідеалізація.
У Середньовіччіна основі релігійного світогляду відбулося виокремлення людини з природногосередовища, переорієнтація дослідження з розгляду природи на внутрішній світлюдини, пізнання її сутності, її духу. Об’єктом вивчення став не Всесвіт, аЛюдина як Всесвіт.
У період Відродженняувага дослідників сконцентрувалася на Людині, яка стала для них центром тавищою метою світоустрою. У цей час до зазначених методів додався ще йексперимент, який був запропонований Р. Бойлем. Об’єкт та методи дослідженнярозглядалися уособлено на каузальній основі, що надалі проявилося в концепціїплаского детермінізму як монологу людини по відношенню до природи.
У другомупідрозділі “Філософсько-методологічні концепції розуміння природи вкласичний період розвитку науки” розглядається розвиток екологічного знанняв класичний період. На класичному етапі розвитку екологічних знань, якийобмежується рамками Нового часу, панувала механістична картина світу. В цейперіод людина з пасивного спостерігача перетворюється на хазяїна та володаряприроди, а сама природа використовується для задоволення зростаючих потреблюдини. Природа постає як об’єкт або система об’єктів для дослідження, що всвою чергу обумовило розвиток природничих наук.
Через веськласичний період розвитку екологічного знання, починаючи з ХVІІ століття,проходить ідея про те, що об’єктивність та опредметнення знання досягаютьсялише тоді, коли з опису та пояснення вилучається все те, що має відношення досуб’єкта та процедур, способів та операцій пізнавальної діяльності. Ціпроцедури, способи та операції сприймалися дослідниками як споконвічно наданіта незмінні. Ідеалом у пізнанні класичного періоду вважалося створенняабсолютно істинної картини природи та будови Всесвіту. Велика увага приділяласяпошуку очевидних, наочних, отриманих з досвіду онтологічних принципів, наоснові яких можна побудувати теоретичні узагальнення, які пояснюють тапідтверджують дослідні факти. На основі механістичної установки розумінняприроди пояснення тлумачилося як пошук механічних причин і субстанцій – носіїв сил,які детермінують аналізовані явища. Під поняттям обґрунтування розумілася ідеяредукції знань про природу щодо функціональних принципів та уявлення світу.
У другій половиніХІХ століття виникає парадигмальна несумісність між еволюційною теорією Ч. Дарвіната другим началом термодинаміки. “Пізнавальна сила” класичного підходу сталанедостатньою. Таким чином, на класичному етапі розвитку екологічного знанняувага дослідників була зосереджена, здебільшого, на об’єкті пізнання, а суб’єкті засоби діяльності залишалися поза увагою.
У третьомупідрозділі “Антропологізація екологічних знань некласичного періоду”зазначається, що в некласичний період механістичну картину світу Нового часузмінила квантово-релятивістська картина фізичної реальності. В цей період природознавствостало досліджувати сутність, нелінійність, самоорганізацію динамічнихбагатофакторних систем. Виникла нова наука, якій Е. Геккель дав назву –екологія. В. Вернадський пов’язав геологічну історію Землі з розвитком живогосвіту, заклав основи вчення про біосферу та її еволюцію, ввів і дослідивпоняття “жива речовина”, вивчаючи антропний вплив на природу. Суб’єкт пізнаннярозглядається вже не як дистанційований щодо світу, який вивчається, а як той,що знаходиться всередині його, детермінований ним. Об’єкт дослідженнясприймається вже не як собі подібна річ (тіло), а як процес, який відтворюєдеякі стійкі та мінливі стани серед інших характеристик. У некласичний періодрозвитку екологічного знання поняття “еволюція”, “ноосфера” та “епоха ноосфери”трактувалися з позиції технократизму. Вже тоді ставало зрозумілим, щоневідворотно настає такий час, коли генерувати еволюційні процеси на нашійпланеті стане, перш за все, людська діяльність. Тому її вивчення стаєцентральною науковою проблемою сучасності. Зростання антропологічного фактората входження його до складу екологічного знання призвело до формування екологіїяк науки, яка має подвійний статус гуманітарного та природничого знання.
У четвертомупідрозділі “Методологічні зрушення в екологічному знанні за добипостнекласичної науки” зазначається, що в постнекласичний період розвиткуекології як науки відбувся перехід від лінійної до нелінійної парадигми, у якійдослідник розглядається як частина того, що він пізнає, виникає потребаекологізації мислення для вирішення глобальних проблем, зокрема екологічних.Для цього має відбутися усвідомлення того, що творцем науки та її методології єне абстрагований суб’єкт, а конкретна людина, вчений, індивід; попереднєрозуміння методології як вчення про метод стає недостатнім. Одним ізпріоритетних методів вирішення глобальних проблем виступає глобальнийеволюціонізм, у якому поєднуються ідеї системного підходу з ідеями еволюції,коеволюції та історизму. Структура екологічнго знання у постнекласичний період стаєскладною: інвайронменталізм, екологізм, екорозвиток, концепція сталогорозвитку, глобальна екологія, екофілософія, глибинна екологія, екодіяльність,екологічне виробництво, екологічна свідомість тощо. Екологічне знання, щомістить етичну складову, передбачає включення ідей макроетики та залучення їхдо складу екології. До вищезазначених методів дослідження додається методматематичного моделювання.
Екологічне знанняеволюціонувало одночасно з розвитком науки. На сучасному етапі воно сталоантропологічним, а оскільки ми маємо справу з людиновимірними системами, то підприродоцентричністю розуміємо природу як об’єкт, наділений властивостямисуб’єкта.
Отже, екологічніглобальні проблеми сучасності є комплексними і загальними. Існують різніспособи вирішення екологічних проблем. Одним з них є розвиток новогоекологічного знання, який передбачає: створення екофілософії як квінтесенціїекологічного знання та однієї із засад сучасного наукового дискурсу, що маєстати світоглядною відповіддю на екологічні виклики сучасного світу; розвитокекологічного знання як однієї з основ діяльності людини щодо вирішенняекологічних проблем; перетворення діяльності людини в екодіяльність завдякизапровадженню біосферосумісних виробництв; поширення екологічних знань іпереконань через систему освіти.
Підсумовуючи,зазначимо, що на постнекласичному етапі розвитку екології відбулося певнезближення суб’єкта, об’єкта, засобів і методів дослідження екологічних проблем.Вони почали розглядатися у взаємозв’язку, що сприяло розбудові нового мисленнящодо збереження життя на Землі, пізнання ціннісно-цільових орієнтирів суб’єктанаукової діяльності та його ставлення до соціальних цілей і цінностей у системі“Людина – Світ”.
Другий розділ “Світоглядний та методологічний впливекологічного знання на сучасний освітній дискурс” складається зчотирьох підрозділів.
У першомупідрозділі “Становлення сучасного освітнього дискурсу” досліджуютьсясвітоглядно-педагогічні аспекти, рівні та ступені формування постнекласичноїосвіти, аналізується вплив різних філософських течій на розвитокантропологічних вимірів екологічної освіти в сучасному світі.
В роботіаналізуються праці В. Андрущенка, В. Крисаченка, В. Лутая,В. Огнев’юка та М. Култаєвої, в яких освіта розглядається як стратегічний фактор виживаннялюдства, його подальшого стійкого та безпечного розвитку, а також як одна іззасад подолання глобальних проблем, в тому числі й екологічних.
Автор розглядаєконцепції Г. Драйден і Д. Вос, які виокремлюють есенціальний,енциклопедистський, сенсуалістський, прагматичний та інтегративний підходи.Близькими до них є філософські теорії В. Самуельсона та Ф. Марковиць, щовпливають на розвиток сучасних концепцій освіти – реалізм, прагматизм,екзистенціалізм. Українські дослідники М. Євтух та І. Волощук, аналізуючигносеологічні аспекти філософських течій інструменталізму, неопозитивізму,феноменології, екзистенціоналізму та неотомізму, приходять висновку про їхпріоритетну роль у переосмисленні філософських засад сучасного освітньогопроцесу, оскільки в постнекласичний період накопичення, передавання тазасвоєння наукового та філософського знання має відбуватися не у формімонологу, а діалогу й полілогу.
Усі ці підходивіддзеркалюють різноманітність та багатоаспектність сучасного педагогічногодискурсу, на тлі якого відбувається становлення екологічного світогляду, щореалізується саме через освіту.
У другомупідрозділі ”Екологічні знання в освіті за доби постнекласичної науки”зазначається, що в постнекласичний період розвитку науки пропонується багатоконцепцій розвитку освіти. У дослідженні проаналізовано три сучасні філософськіконцепції, які можуть скласти підвалини екологічної освіти: холістичну,тоталогічну та синергетичну.
З розробленоїхолістичної концепції щодо розвитку екологічної освіти випливає положення проте, що екологічна освіта має бути заснована на принципі “випереджаючоговідображення”, який передбачає виховання людини як суб’єкта усвідомленогоуправління функціонуванням системи “суспільство – природа”. Холізм наполягає наперевтіленні людини з випадкового та стороннього спостерігача на необхідного таактивного діяча. Однак недоліком “педагогічного холізму” є втеча від реальнихпитань фрагментарності світу та уникнення нагальних проблем культури.
Постнекласичнаосвіта в тоталогічному варіанті ґрунтується, зокрема, на світоглядній позиції,згідно з якою людина і світ не існують відокремлено одне від одного, і цянероздільна цілісність стає не тільки центром загальнотеоретичного осмисленнясвіту, але й підґрунтям вибудовування освітніх систем. У цій концепціївиділяються такі риси освітнього процесу, як америчність і сизігійність, що, нанаш погляд, є близькими до синергетичного розуміння освіти.
Синергетика даєможливість певним чином переосмислити становлення та значення самої освіти,сприяє виробленню альтернативних шляхів її подальшого розвитку. Ноосферизаціямислення може сприйматися як певний атрактор, до якого притягуються освітні,екологічні, соціальні та біоетичні складові. Макроетика, яка є певнимрегулятором у ноосферному просторі, також може сприйматися як можливийпровідний атрактор. Екологічне і синергетичне мислення взаємопов’язані.Екологічне мислення розглядає здебільшого взаємозв’язок у системі “організм –середовище”, синергетичне – показує, яким чином відбуваються процеси самоорганізаціїв системі “організм – середовище”.
 Аналізхолістичного, тоталогічного та синергетичного підходів щодо концепції розвиткупостнекласичної системи освіти показав взаємодоповнюваність цих підходів іможливість комплексного їх використання в сучасній екологічній освіті йекологічному вихованні. Вони забезпечують узгодженість етичних, гуманітарних,природничих та соціальних наук, що сприятиме найбільш повній коеволюції людинита природи. Саме надавши пріоритетності етичному виміру, людство може вирішитиглобальні проблеми шляхом екологізації освіти та виховання, використовуючи прицьому постнекласичні методологічні підходи та напрямки (через полілог ідіалог).
У третьомупідрозділі “Етичний вимір сучасного екологічного знання” обґрунтовуєтьсяактуальність і необхідність розширення етичного знання до рівня макроетики якметодології постнекласичної освіти. Об’єднання різних аспектів етики, біоетики,медичної етики та деонтології, екологічної етики та етики відповідальності якневід’ємних складових у цілісну наукову картину світу можливе тільки за умовзнаходження та відкриття загального, яке лежить в основі повсякденного життялюдини, і наукового концепту як результату наукової діяльності. Тому макроетикутреба вивчати й використовувати в практичній діяльності людини. А це всеможливо завдяки розвитку постнекласичної освіти, яка головним своїм компонентомвизнає екологічний моральний імператив, отже, сприятиме, у свою чергу,становленню екологічної свідомості внаслідок екологізації освіти і виховання тавиробленню в подальшому ноосферного мислення.
У четвертомупідрозділі “Кордологізм української екософії як принцип становленнявітчизняної освіти” зазначається, що українська нація має глибокі й міцнікорені – свою культуру, мову, історію, але й спільні інтереси. Вивченнюнаціональних особливостей українців присвячені праці П. Грабовського, Л. Українки,М. Хвильового, Т. Шевченка та ін. Екологічна постнекласична наука, включаючиелемент людиновимірності, має розкривати положення про те, що людина – це неабстрагований суб’єкт, вона має свої традиції, історію, психологію, національніособливості. Нами проведено аналіз проблеми екологізації освіти, якаоб’єктивується в українському просторі з урахуванням національних особливостейукраїнського народу, які, у свою чергу, впливають на становлення світоглядусучасного українського суспільства. Специфіку української ментальностіобумовлює також фактор природно-географічного середовища. Таким чином,екофільність українського етносу орієнтує українців на дотримання законівприроди через ідеї кордоцентризму і в наш час розвивається до принципукордологізму.
Далі аналізуєтьсяекологічна культура та екологія культури, що мають забезпечити усвідомленняцінності життя, необхідності масової екологічної грамотності, екологічної свідомості,екологічної компетентності та екологічного мислення. Одним з головних засобівформування цих засад має стати екологізація сучасної освіти та виховання, щобазуються на таких методологічних принципах: інактивоване та ситуаційнепізнання й інтеграція знань, світоглядний плюралізм, гуманістична й моральнаспрямованість, кордологізм, який зумовлюється українською ментальністю і такимчином може поєднати раціонально-наукове ставлення до природи з емоційним,сердечним, екзистенційним.

ВИСНОВКИ
Узагальнюючиосновні результати дослідження, ми дійшли таких висновків:
1. Еволюціяекологічного знання історично відбувалася в межах наукового знання в цілому,тому до нього можливе застосування класифікації В. Стьопіна щодо періодіврозвитку наукового знання, сутність якої полягає у виокремленні докласичного,класичного, некласичного та постнекласичного періодів. Ці періоди на кожномуетапі розвитку екологічного знання мають свої особливості, специфікупізнавальних відношень між суб’єктом, об’єктом і методами наукового пізнання.
2. Перехід відкласичного до некласичного природознавства був спричинений кризою, якавідбулася у світоглядних установках класичного раціоналізму і завершиласяпереходом від лінійного до нелінійного сприйняття світу. У некласичний періодвиникає проблема антропологізації екологічного знання в процесі ґенезисуспільства (у системі “Людина – Природа”), що проявляється у включенніспостерігача у процес дослідження та позиціювання його одночасно як об’єкта тасуб’єкта цього дослідження. Цим визначається подвійний статус екологічногознання як гуманітарно-природничого.
3. Упостнекласичний період розвитку науки актуальною стала проблема переглядутактики пізнання, при якому не відбувалося б руйнування предмета дослідження,що було характерним для класичного та некласичного періоду розвитку науковогознання. Для того щоб досягти цього, потрібно ввести етику відповідальності задії людини, які б були сумісними з усім живим, що мешкає на Землі. Введенняетики відповідальності сприятиме подоланню екологічної кризи.
4. У роботіобґрунтовується, що однією з умов ноосферизації людського мислення, одним ізголовних інститутів, що може запропонувати шляхи виходу з кризи, стаєекологічна освіта. Сучасна система освіти та виховання потребує впровадження новоїмоделі, що, у свою чергу, зумовлює звернення науковців у галузі освіти дофілософії та екології. Це потрібно для того, щоб екологізувати освіту івиховання, зробити їх екологістськими (а не екологічними) через двавзаємопов’язані напрямки – теоретичне знання про природу та практичне знанняпро межі й наслідки людської діяльності.
5. Аналізхолістичного, тоталогічного та синергетичного підходів щодо концепції розвиткупостнекласичної системи освіти виявив взаємодоповнюваність цих підходів інеобхідність їх комплексного впровадження в систему освіти, що сприятиместановленню людини, здатної до коеволюційних перетворень. На нашу думку, цестане можливим завдяки ноосферизації людського мислення, а цього можна досягтишляхом становлення екологічного мислення на основі ідей глобальногоеволюціонізму, що базується на концепціях історизму, коеволюції, екософії таекодіяльності.
6. Теоретичнообґрунтовано, що впровадження етичних засад у різних галузях наукового знання впостнекласичний період розвитку наукового знання приведе до поглибленнявзаємозв’язку глобалізації та етизації знання як двох взаємопов’язанихпроцесів.
7. Доведено, щоекологічна освіта й екологічне виховання мають базуватися на такихметодологічних засадах, як інактивоване й ситуаційне пізнання та інтеграціязнань; світоглядний плюралізм; гуманістична і моральна спрямованість.
8. Обґрунтовано,що для української нації є характерним наявність специфічних рис екологічноїсвідомості, одна з яких – кордологізм, який протиставляється західному світоглядномупринципу раціоналізму. Тому, на нашу думку, у постнекласичному періоді розвиткуекологічної науки бажаним є синтез кордологізму з раціоналізмом. Це поєднаєраціонально-наукове ставлення до природи з емоційним, сердечним,екзистенційним, що зумовлюється українською традицією в підході до розвиткуекологічної освіти.

СПИСОКПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ, ОПУБЛІКОВАНИХ У ФАХОВИХ ВИДАННЯХ
 
1. Книш І. В. Еволюція екологічного знання: класика,некласика, постнекласика // Філософські науки: Зб. наук. праць. – Суми: СумДПУім. А. С. Макаренка, 2004. – С. 103–109.
2. Книш І. В. Екофілософія в сучасному науковомудискурсі // Філософські науки: Зб. наук. праць. – Суми: СумДПУ ім. А. С. Макаренка,2005. – С. 101–109.
3. Книш І. В. Теорія В. І. Вернадського про біосферута ноосферу: сучасні концептуальні виміри // Практична філософія. – 2005. – №3. – С. 77–80.
4. Книш І. В. Становлення метабіоетики як сучасноїетики науки та освіти // Філософські науки: Зб. наук. праць. – Суми: СумДПУ ім.А. С. Макаренка, 2007. – С. 122–128.
5. Книш І. В. Проблеми становлення сучасногоосвітнього дискурсу // Філософські науки: Зб. наук. праць. Вип. 2. – Суми:СумДПУ ім. А. С. Макаренка, 2007. – С. 134–146.

АНОТАЦІЯ
Книш І. В.Екологічне знання в сучасному освітньому дискурсі. – Рукопис.
Дисертація наздобуття наукового ступеня кандидата філософських наук зі спеціальності09.00.10 – філософія освіти. – Інститут вищої освіти АПН України. Київ, 2008.
У дисертаціїдосліджено засади накопичення, систематизації та розвитку екологічного знання вдокласичному, класичному та постнекласичному періодах розвитку науковогознання. У класичний період увага дослідників була зосереджена на об’єктідослідження, а засоби діяльності залишалися поза увагою. Усе це відбувалося зпозиції монологу людини по відношенню до природи. У некласичний періодзароджується екологія як наука та формується уявлення про ноосферу, постаєпроблема “діалогу двох культур”. Вирішити це питання щодо розриву міжгуманітарними та науками про природу може, на нашу думку, екологія, оскількивона має подвійний статус природничого та гуманітарного знання. Упостнекласичний період розвитку екологічного знання постала проблема переглядуметодів пізнання, при якому не відбувалося б руйнації предмета дослідження. Дляцього в наукове знання має вводитися етика відповідальності за діяльністюлюдини.
Однією з умовстворення екологічного мислення, а в подальшому і ноосферного мислення, можестати екологізація освіти та виховання. Для цього в дослідженні проаналізованіпідходи щодо розвитку поснекласичної освіти та виховання у світлі холістичної,тоталогічної та синергетичної концепцій, запропоновані підходи щодоекологізації освіти і виховання з урахуванням кордологічних ідей українськогосуспільства.
Ключові слова: постнекласика, екологічнезнання, екологічна освіта, екологічне виховання, макроетика, холізм, тоталогія,синергетика, освітній дискурс, кордологізм.

АННОТАЦИЯ
Кныш И. В.Экологическое знание в современном образовательном дискурсе. – Рукопись.
Диссертация насоискание научной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.10– философия образования. – Институт высшего образования АПН Украины. Киев,2008.
В диссертацииисследованы основы накопления, систематизации и развития экологического знанияв доклассическом, классическом и постнеклассическом периодах развития научногознания.
В классическийпериод развития экологического знания основу наук о природе составляли законымеханики. При этом разум был дистанцирован от вещей, которые познавались идетерминировались только лишь качествами и характеристиками исследуемыхобъектов. Внимание исследователей сосредотачивалось на объекте изучения, аспособы деятельности не принимались во внимание. Всё это происходило какмонолог человека по отношению к природе.
В неклассическийпериод развития экологического знания зародилась сама экология как новоенаучное направление, а также формируется представление о ноосфере как сфереразума. В этот период развития экологического знания встаёт проблема “диалогадвух культур”. На наш взгляд, решить вопрос о преодолении разрыва междугуманитарными науками и науками о природе может экология, так как она имеетдвойной статус естественнонаучного и гуманитарного знания.
Впостнеклассический период развития экологического знания становиться актуальнойпроблема пересмотра тактики познания, при котором не происходило бы разрушенияпредмета исследования. Для этого в научное знание вводится этикаответственности за деятельность человека. В этот период рассматриваются нетолько объекты природы, но и процессы в рамках системы “человек – мир”. Всепроцессы стали исследоваться с учётом взаимосвязей, что, в свою очередь,способствовало появлению нового мышления. Экологическая ситуация, котораясложилась в постнеклассический период развития науки характеризуется каккатастрофическая и апокалиптическая. В этой связи одним из путей выхода изкризисной ситуации, на наш взгляд, может стать мышление, основанное на новойкартине мира, которая включает в себя идеи коэволюции, историзма, экософии,экодеятельности.
Одним из условийвыработки экологического мышления, а в дальнейшем и ноосферного мышления, можетстать экологизация образования и воспитания. Для этого в исследованиипроанализированы подходы, которые существуют в постнеклассической системеобразования. Современная система образования требует внедрения новой модели,что обуславливает необходимость обращения внимания учёных к достижениям в сфереобразования, философии и экологии. Зарубежные исследователи в областиобразования выделяют несколько течений, которые существуют в постнекласическойсистеме образования. Представители прагматизма и реализма отдают предпочтениеизучению наук о природе, представители идеализма, энциклопедизма, эссенциализмаи экзистенциализма отдают предпочтение изучению гуманитарных дисциплин.Объединить этот разрыв между гуманитарными науками и науками о природепредлагают отечественные и российские учёные. Холистическая концепциядоказывает, что экологическое образование может быть основано на принципе“опережающего развития”. Холизм настаивает на преобразовании человека изслучайного и отстранённого наблюдателя в необходимого и существенного активногодеятеля. Тоталлогическая концепция утверждает, что постнеклассическоеобразование должно сформировать человека, который бы мог отвечать за своипоступки, понимая при этом, что мир и человек – одно целое.
Сторонникисинергетической концепции считают, что её внедрение в образование может создатьновую методологию понимания конструктивных принципов экологизации образования ивоспитания.
В постнеклассическийпериод развития экологического знания возникает проблема пересмотра методовпознания, при котором не происходит разрушения предмета исследования. Для этогов научное знание вводится этика ответственности за действия человека.
Что же касаетсярешения экологических проблем в Украине, то для украинской нации характернымявляется наличие специфических черт экологического сознания – кордологизм вотличие от западной мировоззренческой парадигмы рационализма. Поэтому впостнеклассическом периоде развития екологического знания и образованияосновополагающим принципом становится кордологизм, как определённый синтезэмоционального и рационального который основывается на украинской ментальностии экофильности украинского народа. Следовательно возникает потребностьрасширения сферы экологического образования и воспитания, при которых будетзадействована эмоциональная сфера учеников не только на дошкольном, школьномуровне, но и на уровне высших учебных заведений.
Таким образом,учитывая этнокультурный компонент, современное экологическое образование должнобазироваться на таких методологических принципах: инактивированное познание иинтеграция знаний; мировоззренческий плюрализм; гуманистическая и моральнаянаправленность; кордологизм.
Ключевыеслова: постнеклассика,экологическое знание, экологическое образование, экологическое воспитание,макроэтика, холизм, тоталлогия, синергетика, образовательный дискурс,кордологизм.

SUMMARY
Knysh I. V.Ecology Studying in Contemporary Educational Discourse Manuscript.
The Dissertationon gaining of scientific degree of candidate of philosophical sciences onspeciality 09.00.10 – Phylosophy of Education. Institute of Higher EducationAcademy of Pedagogical Sciences of Ukraine, Kyiv, 2008.
The bases ofaccumulation, systematization and development of ecology studying in beforeclassical, classical and post-non-classical periods of the development ofscientific study are examined in the dissertation. The researches of classicperiod examined the object of investigation but the means of activity werebeyond their attention. It was caused by monologue between the Man and theNature. The ecology as a science and knowledge about noosphere were formed innon — classical period, the problem of the dialogue between two cultures alsoraised up. It is amphesized that ecology can solve the problem of gap betweenhumanities and natural sciences because ecology has double nature of naturaland humanities studying. The problem of reconsideration of studying methodsappeared in the post-non-classical period of development of ecology studying.For this purpose the ethics of responsibility for human activity was introducedin scientific studying.
Ecologization ofeducation can become the one of the condition of creating ecological thinkingand further noosphere thinking. That’s why approaches to post-non-classicaleducation and education in form of holistic, totallogic and synergeticconceptions have been analyzed in research. The approaches to ecologization ofeducation concerning cordological ideas of Ukrainian society have beensuggested.
Key words: post-non-classics, ecologystudying, ecology education, macroethics, holism, totallogy, synergetics,educational discourse, cordologism.