Основні правові системи сучасності

Основні правові системи сучасності План Вступ 1. Поняття правової системи. 2. Сучасні правові системи. Висновок Література Тема цієї роботи вибрана тому, що право і держава нерозривно взаємопов’язані, але кожна країна будує свою правову систему, беручи до уваги свої індивідуальні особливості історичного розвитку. Тому сучасні правові системи різних держав відрізняються

одна від одної, і мають свої характерні риси. Мета цієї роботи є вивчення особливостей правових систем сучасності, закономірності їх становлення і розвитку. Так як правові системи відображають соціально-економічний розвиток і рівень культури народу, то їх вивчення дозволяє відновити поняття про суспільні відносини, зрозуміти механізм суспільства, маючи на увазі права і обов’язки.

Актуальність цієї теми, ще й в тому, що Україна, як країна однієї правової системи, переходить в іншу правову систему. Зараз здійснюється реформа права в Україні, і вивчення особливостей правових основ інших країн дуже важливо на цей момент, так як це допоможе проаналізувати українське законодавство, дозволить використати позитивні моменти і уникнути негативних наслідків. В першій частині цієї роботи представлено аналіз самого поняття «правова

система» і ознак, які обумовлюють належність права тієї чи іншої держави до відповідної правової системи. В другій частині роботи представлена загальна характеристика основних, існуючих у сучасному світі правових систем, і їх особливостей. Поняття правової системи. Пізнання суті і ролі права в житті потребує широкого підходу до правових явищ у всьому

їх різноманітті і взаємодії між собою, а також обліку функціональних властивостей правових явищ по відношенню до людини, держави і суспільства. Разоми з багаточисленними означеннями поняття права, що відображають його головні риси, в науковому правоведенні було обгрунтовано і закріпилось поняття «правова система». Правова система - цілісний комплекс правових явищ, який зумов-лений об’єктивними закономірностями розвитку суспільства, усвідом-лений, постійно відтворюваний людьми

і організаціями (державою), та який використовується їми для досягнення своїх цілей. Правова система відбиває закономірності розвитку суспільства, його історичні «національно-культурні» особливості. Кожна держава має свою правову систему, яка має як загальні риси з правовими системами інших держав, так і відмінності від них, тобто специфічні особливості. Винекнення, історія розвитку правової системи держав свідчить про те, що на утримання

і розвиток правової системи впливає духовна культура: релігія, філософія, мораль, художня культура, наука. Також на правову систему великий вплив справляє політика і політична культура. Сучасна правова карта світу розкриває різноманітність правових систем і в той же час свідчить про прагнення держав до зближення, єдності у законодавстві, правозастосовної діяльності у сфері регулювання ринкових відносин, охорони

навколишнього середовища, та в регулюванні інших сфер суспільного і державного життя. Розширенню взаємодії правових систем сприяє Організація Обєднаних Націй, яка налічує на теперішній час більш як 180 держав-членів. Цей процес стимулють також законодавчі акти суверенних держав, які закріплюють пріорітет дій міжнародних актів, що відно-сяться до прав людини, до мирного урегулювання конфліктів між державами.

Правова своєрідність країн дозволяє сказати про їх самобутність, про те, що кожна з них утворює свою правову систему - сукупість всіх правових явищ (норм, інститутів, відносин, правосвідомості), які існують в її межах (правова система в вузькому розумінні). Але поряд з особливостями, відмінностями, в цих правових системах можна помітити і загальні риси, елементи подібності, які дозволяють

їх групувати у «правові сім’ї» (правові системи у широкому розумінні), які об’єднують декілька близьких у правовому відношенні країн. Існує декілька критеріїв об’єднання, класифікації правових систем різноманітних держав: 1. Загальність історичної долі і історичних коренів. Інакше кажу-чи, системи пов’язані між собою історично, мають загальні державно-правові корені (походять з однієї древньої держави, засновані на одних і тих самих правових початках, принципах, нормах).

2. Спільність джерел, форм закріплення і вираження норм права. Мається на увазі зовнішня форма права, те, де і як фіксуються його норми (в законах, договорах, судових рішеннях, звичаях), їх роль, значення, співвідношення. 3. Структурна єдність, схожість. Правові системи країн, які вхо-дять в одну правову сім’ю, повинні мати схожість структурної побудови нормативно-правового матеріалу.

Як правило, це знаходить вираження на мікрорівні - на рівні побудови норми права, її елементів, а також на макрорівні - на рівні побудови великих блоків нормативного матеріалу (галузей, субгалузей, інститутів). 4. Спільність принципів регулювання суспільних інтересів. В одних країнах - це ідеї свободи суб’єктів, їх формальної рівності, об’єктивності правосуддя та

ін в інших - теологічні, релігійні початки (наприклад, мусульманські країни), в третіх - соціалістичні, націоналістичні ідеї і т.ін. 5. Єдність термінолгії, юридичних категорій і понять, а також техніки викладення і систематизації норм права. Близькі у правовому відношенні країни загалом використовують рівнозначні або схожі за своїм значенням терміни, що пояснюється єдністю їх походження. По тій же причині законодавці країн, які входять в одну

правову систему, при розробці правових текстів застосовують однакові юридичні конструкції, способи побудови нормативного матеріалу, його упорядкування, систематизації. Заслуговує підхід західних компартивістів, які заперечують типологію правових систем тільки за ознакою їх класової сутності. При класифікації вони використовують різноманітні фактори, починаючи з етичних, расових, географічних, релігійних, і закінчуючи юридичною технікою

і стилем права. Звідси і різноманіття класифікацій. Так, формаційна класифікація має з точки зору юридичної науки той недолік, що вона «розкладає по полицям» усі суспільні явища в цілому, і тому не враховує специфічних особливостей права. Теорія права зацікавлена в такій класифікації, яка б враховувала характер і сутність права, як специфічного суспільного явища,

і виходила б із особливостей права. Найбільш ближче до потреб права, виділення правових систем, яке здійснюється наукою порівнюючого права. Краще за все така класифікація проведена відомим компартивістом Р.Давідом. Він виділив слідуючі правові системи (або як він висловлювався, «правові сім’ї»): • Романо-германську (країни континентальної Європи, Латинської Америки, деякі країни Африки, Турція). • Англо-саксонську (Англія,

США, Канада, Австралія, Нова Зеландія та інші). • Релігійно-правові (країни, які мають в якості державної релігії іслам, індуїзм, іудаїзм). • Систему звичайного права (екваторіальна Африка, Мадагаскар). • Соціалістичну ( В’єтнам, КНДР, Куба). В якості класифікаційних прикладів були використані перш за все джерела права

і методи роботи юристів (законодавців і суддів), далі принципи права і його структура. Природньо, така класифікація адаптована переважно для права, створена для права, тому вона може бути використана для пошуку праворозуміння. Таким чином, існує декілька точок зору на класифікацію правових систем сучасності і недалекого минулого. Сучасні правові системи. В стародавньому світі найбільш розвинутою правовою системою

було римське право, юриспруденція Древнього Риму. Рецепція римського права стала головною складаючою частиною формування в середньовічній Європі романо-германської правової системи, «правової сім’ї». Свої цінності, особливості притаманні правовій системі, яка сформувалась в Англії і яка стала основною сім’єю загального права. На формування індуського, іудейського, а також мусульманського права вирішальний вплив справила релігія.

Розглянемо більш детально основні правові сім’ї. Романо-германська правова система. Одна із основних правових систем сучасності є романо-германська правова сім’я. Це яскравий приклад того, як всередині одного історичного типу існує декілька різноманітних правових систем. Романо-германська правова сім’я об’єднує правові системі багатьох держав сучасного світового суспільства. Існує вона на

європрейській території в країнах латинської (Італія, Іспанія, Португалія, та ін.) та романо-германської (Франція, Німеччина, Швеція, та ін.) мовних груп. Крім цього, до цієї правової сім’ї відносяться правові системи держав Латинської Америки, значної частини Африки, країн Близького Сходу. В багатьох країнах, наприклад, в Японії, можемо помітити вплив цієї правової системи.

Характерною особливістю романо-германської правової сім’ї є те, що вона спирається на нормативно-правові акти, які як правило кодифіковані. На таких кодифікованих основах законодавства засноване право Франції, Німеччини, Іспанії, Італії та ін. На саме становлення романо-германської правової системи вплинуло право Древнього Риму, і зараз вона існує на запозичених

із Римського права основних поняттях, правових інститутах. Економічний, соціально-політичний розвиток суспільства є головним джерелом становлення національної правової системи. В країнах Європи, які тяжіють до романо-германської правової системи, такими умовами стали: феодальна роздробленність, формування централізованих держав, становлення буржуазії, як панівного класу.

Тут стали керувати за допомогою законів і кодексів, в яких чітко визначалось: що не заборонено, то дозволяється. В цьому міститься особливості романо-германської правової системи. Важливим джерелом романо-германської системи права виступаэ закон. Закони приймаються парламентами країн системи, мають вищу юридичну силу и розповсюджуються на всю територію держави, на всіх її громадян. Згідно романо-германської доктрини закони розподіляються на конституційні

і загальні. У всіх країнах системи закріплені принципи пріорітету конституційних законів над загальними Крім законів в країнах романо-германської системи приймається багато підзаконних актів: декрети, регламенти, інструкції, циркуляри та багато інших. Другим джерелом романо-германського права є звичай, який виступає в якості додатку до закону. Крім цього, звичай виконує функцію стримування протирічь, несправедливості законодавчих рішень.

Своєрідно положення звичаїв в системі джерел романо-германського права. Вони можуть діяти не тільки як додаток до закону, але й поряд із законом. Можливі ситуації, коли традиції займають положення «проти закону» (наприклад в Італії, у навігаційному праві, де морський закон переважає над нормою громадянського кодексу). В цілому, сьогодні за рідким виключенням, традиції втратили характер самостійного джерела права.

Третім джерелом романо-германського права, з відповідними застереженнями, може бути визнана судова практика. По питанню судової практики, як джерела романо-германського права позиція доктрини вельми суперечлива. Не дивлячсись на це, можна зробити висновок про можливість зарахування судової практики до числа допоміжних джерел. В першу чергу це стосується «касаційного преценденту». Касаційний суд - це вища інстанція,і тому по суті, «просте» судове рішення, засноване, наприклад, на

аналогічному чи загальному принципах, благополучно минувши «касаційний етап», може сприйматися іншими судами при вирішенні схожих справ, як фактичний прецедент. Тут можна казати про судовий прецедент як деяке виключення, яке не доторкується початкового принципу верховенства закону. Також є принципово важливим і те, що суди не перетворюються в законодавця. У всіх країнах романо-германської сім’ї визнається ділення права на публічне

і приватне. Публічне право регламентує відносини субординаційні, які базуються на владі і підкоренні, на механізмі примусу зобов’язаних особ. В ньому домінують імперативні норми, які можуть бути змінені, доповнені учасниками правовідносин. До сфери публічного права можна віднести конституційне, кримінальне, адміністративне, фінансове, міжнародне право, процесуальні галузі ООН, інститути Трудового права и т.д.

Приватне право опосередковує відносини між рівноправними, незалежними суб’єктами. Тут переважають диспозиційні норми, що діють лише в тій частині, в якій вони не змінені, не скасовані їх учасниками. До сфери приватного права належать: цивільне, сімейне, торгове, міжнародне приватне право та інші. Однак такий розподіл в деякій мірі втратив за останній час те значення, яке мав на перших етапах розвитку континентального права, хоча все ще залишається важливою характеристикою структури сучасних

національних правових систем. Ми розглянули загальні ознаки правової системи країн, які належать до романо-германської правової сім’ї. На закінчення, хотілося б підкреслити, що різноманітні країни романо-германської правової сім’ї об’єднанні в теперішній час єдиною концепцією, за якою, першочергова роль належить закону. Але існують і деякі значні відмінності між системами цих країн, що торкаються конституційного контролю,

кодифікації, різноманітної ролі закону і регламенту, тлумачення законів. Отже, романо-германська система кодифікована, в основному базується на кодексах, на докладному і розвинутому централізованому законодавчому регулюванні. На перший план висунуті правові норми, які розглядаються як обов’язкові правила поведінки, які відповідають вимогам справедливості. Основна ціль юридичної науки

і практики - правильно знайти зміст цих норм і через них забезпечити бажане для суспільства врегулювання відносин людей. Застосування права, як здійснення правосуддя займає в цій системі підлегле місце, звідси і обмежена роль судової практики. Система загального права. Система загального (або англо-американського) права включає право Англії та інших країн, які взяли англійське право за взірець.

В англо-американській правовій сім’ї слід розрізняти групу англійського права и пов’язаного з ним за своїм походженням - права США. В групу англійського права входять поряд з Англією - Північна Ірландія, Канада, Австралія, Нова Зеландія, а також колишні колонії Британської імперії. Як відомо, Англія була найбільшою колоніальною державою,

і тому англійське «загальне право» одержало розповсюдження в багатьох країнах світу. Другу групу утворює право США, яке маючи своїм джерелом англійське «загальне право», в наш час є майже самостійне. І яке відрізняється від класичної системи загального права, перш за все федеративною будовою і загальним змістом. Так у США діє федеративна правова система і система окремих штатів, між якими часто виникають суперечки по питанням правового регулювання - ситуація

невідома в Англії. Крім того, відмінності правової системи США проявляються у нормах права і структурі права. Але в цілому - це загальна система права. Загальне право було створене суддями, які вирішували конкретні конфліктні ситуації. В системі загального права, сама норма права менш абстрактна, ніж в романо-германській системі. Тут норма права направлена не стільки на створення загального правила поведінки, скільки на

визначену ситуацію, і в меньшій степені, на майбутнє, на відносно передбачувану ситуацію. Загальне право - це така правова система, де головним джерелом є судовий прецендент. З латині «прецедент», можна перевести, як «попередній». Зараз прецендентом називають рішення суду по конкретній справі, причому обгрунтування данного рішення стає правилом, обов’язковим для всіх судів тої чи іншої більш низької

інстанції при розгляді аналогічних справ. Система загального права ставить судовий прецедент на один рівень із законом, вона майже незнає кодексів (функціонують окремі закони, які прийняті для конкретних цілей), але придає велике значення судовій практиці. Дуже важливо, що економічне, соціально-політичне джерело національно правових систем англо-американської групи в принципі те, що і в країнах романо-германського права.

Це необхідність посилення центральної політичної влади, державнополітичне об’єднання країни. Фундаментом для становлення загального права стали місцеві звичаї і узагальнення практики місцевих судів. Так, і в теперішній час в загальнім праві зберіглося багато елементів (інститути, терміни) права, які склалися ще в період його формування. Використання древніх форм, особливої «юридичної мови», вміння знаходити судовий прецедент, виключає

можливість роботи в судових установах, осіб без спеціальної юридичної підготовки. У країнах, правова система яких заснована на загальному праві, будується по загальній доктрині. Але це не означає, що наприклад, всі правові інститути і форми, які склалися в праві Великобританії, діють і на територіях США, Канади і т.д. Тут застарілі форми загального права замінені,

і хоча існують посилання на англійське загальне право, але судові системи цих країн засновуються тільки на своїх прецендентах. В загальному чи англосаксонському праві підвищенне значення надано процедурно-правовим правилам, і правова система, не виражена в абстрактно сформульованих правилах, в стуктурно складному, в логічно замкнутій побудові, носить харктер відкритої системи методів вірішення юридично значимих проблем. Структура права в англо-американській правовій сім’ї (поділення на галузі

і інститути права), сама концепція права, система джерел права, юридична мова, зовсім інші ніж в романо-германській правовій сім’ї. В англійському праві відсутній розподіл права на публічне і приватне, тут його змінює розподіл права на «загальне право» і «право справедливості». Галузі англійського права виражені не так чітко як в континентальних правових системах, та й проблемам їх класифікації приділялось менше уваги.

Відсутність різко вираженого права в галузях обумовлено переважно двома факторами. По-перше, всі суди мають загальну юрисдикцію, тобто можуть розглядати різні категорії справ: публічні, приватно-правові, цивільні, торгові, кримінальні і т.д. Розподіленна юрисдикція веде до розмежування галузей права, а уніфікована - діє, що очевидно, у зворотньому напрямку. По-друге, англійське право розвивалося поступово, шляхом судової практики

і законодавчих реформ з окремих питань. В Англії немає кодексів європейського типу, тому англійському юристу право представляється однорідним. Загальна доктрина не знає дискусій про структурні дії права. Вона загалом віддає перевагу результату, ніж теоретичному обгрунтуванню. Зростання числа законів загострило проблему систематизації.

Загальна правова система - традиційний представник правових систем, які визначаються як «некодефіковані». Тут до сих пір мова йде лише про системтизацію шляхом консолідації - процеса об’єднання законодавчих положень по одному питанню в єдиний акт. Зростання писанного права в сучасний період, проходить не тільки за допомогою статутів, але і в значній мірі, шляхом підзаконної нормотворчості. Крім того, деяку роль у правовому житті систем загального права відіграють традиції, доктрина

і розум. Ці допоміжні джерела права знаходять застосування при заповненні пропусків у діючому праві. Можна сказати, що і саме загальне право характеризується як вираження розуму. Отже, в процесі розповсюдження у світі - перш за все завдяки колоніальній політиці Англії - загальне право стало однією із найбільших правових систем світу. В результаті, сьогодні майже третя частина людства проживає в значній мірі за нормами англійського

права. Релігійно-правові системи. Релігійні системи існують в багатьох країнах. Р.Давід пише про ці системи: «можна навіть засумніватися тому, що вони являються правом. В більшості з них, якщо не у всіх, акцент робиться на обов’язки, які покладаються на праведну людину, а поняття суб’єктивного права відсутнє. Термін «право» використовується в цих системах тільки за відсутністю кращого терміну» (Давід Р. Указ.соч.стр.44-45).

Правові системи цих країн не мають тої єдності, яка властива раніш охарактеризованим правовим системам. Однак вони мають багато спільного по суті і формі, всі вони засновані на концепціях, які відрізняються від тих, що владарюють у західних країнах. Звичайно, всі ці правові системи в якійсь мірі переймають західні ідеї, але в значній мірі залишаються на позиціях, на яких право розуміється зовсім інакше і не покликано виконувати ті ж функції, що і в західних країнах.

Вважається, що принципи, якими керуються не західні країни, бувають двох видів: 1. Визнається більша цінність права, але само право розуміється інакше, чим на заході, і має місце сплітіння права і релігії. 2. Відкидається сама ідея права,і стверджується, що суспільні відносини повинні регламентуватися іншим шляхом. До першої групи відносяться країни мусульманського,

індуського, і іудейського права, до другої - країни Далекого Сходу. Мусульманське право Мусульманське право як система виникла ще в VII-X cт. в Арабському Хамефаті. Основний зміст мусульманського права - витікаючі із ісламу правила поведінки віруючих і покарання (звичайно релігійного змісту) за невиконання даних правил. Мусульманське право поширюється тільки на мусульман.

Але все рівно, навіть в тих країнах, де мусульмани є основною частиною населення, воно доповнюється законами і традиціями, кодифікується і модифікується e зв’язку з виникаючими новими суспільними відносинами. Внаслідок цього, виконується релігійне мусульманське право і право мусульманських держав. Характерною рисою мусульманського права

є те, що воно представляє собою одну із багатьох сторін релігії іслама, яка встановлює визначені правила і об’єкт вірування, а також вказує віруючим на те, що можна робити, а що не можна. Шлях напрямку (“Шар” чи “Шаріат”) і складає саме мусульманське право, а воно вже і диктує мусульманину правила поведінки у відповідності з релігією. В основі мусульманського права лежить чотири джерела:

1. Священна книга Коран, складена із висловлювань Алаха, котрий звертається до останього із пророків і посланців, Магомета. 2. Сунна - збірник традиційних правил, які торкаються дій і висловлювань Магомета, відтворені цілим рядом посередників. 3. Іджма - конкретизація положень Корану у викладені видатними вченими-

ісламістами. 4. Кияс -роздуми про ті явища життя мусульман, які не охоплюються попередніми джерелами мусульманського права. Цікавим є той факт, що норми Шаріату виконуються населенням мусульманських країн і сприймаються як обов’язкові правила поведінки. В країнах з мусульманським правом конституція не вважається основним законом, цю роль грають Коран, Сунна, Іджма

і Кияс. Мусульманські юристи і богослови вважають, що врегулюванню нормам Корану і Шаріату підлягають як релігійна , так і етична сторони суспільного життя, взаємовідносини громадян як між собою, так і з державою. Вони стверджують, що ці норми, освячені волею Алаха, найбільш сильні за своєю дією, чим конституційні норми, написані людиною. Наприклад, в Саудівській Аравії немає писаної Конституції,

її місце займає Коран. Також можна відмітити, що норми мусульманського права мають відносну незалежність по відношенню до постулатів ісламу. Так поряд з писаним правом – шаріатом – в мусульманських країнах діє і звичайне право – адати. Правові системи різних мусульманських держав, не дивлячись на їх спільність у головному, мають і істотні відмінності в структурі права, правових закладів, правовій культурі, правового регулювання. Великий вплив на розвиток правових систем мусульманських держав в наш

час роблять правові системи Заходу - романо-германська і загального права. Так, поряд з комплексом мусульманських норм “особистого статусу” (правосуб’єктивність, шлюб, заповіт, наслідування), в них сформувалися такі галузі права, як цивільне, торгове, судово-процесуальне, кримінальне. Проводиться систематизація законодавства, удосконалюється організація і діяльність судів. В той же час, в ряді країн зберігаються

і діють мусульманські суди, в юрисдикцію яких входить перш за все розгляд справ приватного статуту, а інколи і цивільних чи кримінальних. В наш час не в одній країні із мусульманської правової сім’ї, мусульманське право не є єдиним діючим правом, але в той же час воно не втратило своїх позицій в якості діючих правових норм. Виключення складає тільки Турція, де ще в 30-і рр.цього століття, мусульманське право у всіх галузях

було замінене законодавством буржуазного типу. Отже можна сказати про своєрідні відмінності і єдності правових норм в мусульманськй правовій системі. В цілому, це право не зливається з релігією і не виступає частиною ісламу, як релігійної системи, хоч багато його норм і співпадають з релігійними правилами поведінки. Індуське право.

Індуське право – це оригінальна правова система, яка відображає вплив англійського загального права часів колонізації з одного боку і індуського з іншого. Норми індійського права були обов’язкові для всіх проживаючих вкраїнах індуського права, незалежно від їх національності і релігійної належності. Індійське право – це релігійна правова система спільноти, яка сповідує

іудаїзм в Індії, та інших країнах Південно-Східної Азії і Африки. Однією із догм індуїзма є те, що люди поділені з моменту народження на соціальні і ієрархійні категорії, кожна з яких має свою систему прав і обов’язків, а також і мораль. Пояснення кастової структури суспільства - основа філософської, релігійної і соціальної системи індуїзма. При цьому кожна людина повинна вести себе так, як це визначено соціальною

кастою, якій він належить. Головною рисою індійського права є його органічний зв’язок з релігією. Уряду дозволяється законотворити, але судові преценденти і законодавство не вважаються джерелами права. Суддям дані широкі повноваження, щоб усіма можливими способами примирити справедливість і владу, навіть коли існує відповідний закон. Ці країни довгий час були колоніями

Англії, слідством цього став вплив англосаксонського права, яке засноване на судовому преценденті. Але правило прецендента не стало головніше традицій індуського права. .Англо-саксонське право діє тільки в містах, а в селах продовжує регулювати суспільні відносини правовий звичай. Багато інститутів і норм цього права зазнали модифікації, але повного витіснення індуського права не сталося. Склалося нове право, де

індуське право зберігло своє регулююче значення, правда з деякими обмеженнями. Конституція 1950 р. відхилила систему каст і заборонила дискримінацію за кастовою належністю. В індуському праві відбулася свого роду революція. Однак Основний закон застосовується тільки до індусів, а не до всіх громадян Індії. До норм індуського права, які діють в сучасних умовах, належать регламентація приватного статуту,

включаючи шлюб і розлучення, неповноліття і опікунство, наслідування, спільну власність, релігійні інститути. Отже, ми бачимо, що вірність традиціям прослідковується скрізь всі перетворення, вікові корені пов’язані з релігією дають про себе знати. Право Далекого Сходу. Зовсім інша картина відкривається при погляді на Далекий Схід, і особливо на Китай. Тут мова не йде про те, щоб побачити якесь

ідеальне право, яке відрізняється від норм, вироблених законодавцем, чи інших норм, які застосовують на практиці. Тут під сумнівом стоїть сама цінність права. Право в цій системі не тільки далеке від того, щоб бути фактором ладу і символом справедливості; воно знаряддя свавілля, фактор, який порушує нормальну чергу речей. Добропорядний громадянин не зобов’язаний поважати право

і навіть думати про нього: його образ життя повинен виключати будь-які правові посягання і будь-які позови до правосуддя. В своїй поведінці людина повинна керуватися не юридичними мотивами, а прагненням до гармонії и спокою. Погоджуючі процедури цінніш правосуддя, і конфлікти потрібно вирішувати шляхом посередництва, а не шляхом права. Увесь Далекий Схід традиційно притримується саме такого погляду, виражаючи його у формулі «право добре

тільки для варварів». Правова система сучасного Китаю представляє собою складне переплетіння двох протилежних історично обумовлених концепцій: 1. Конфуціанства, яке закликало будувати відношення людей на засадах добродіяння і моралі. 2. Вчення законників, які заснували ідею пріорітетної ролі закону, підриманого силою держави. Комуністичний режим в Китаї і вестернізація Японії не змінили значно цього погляду, який закріпився

у свідомості людей. Система звичайного права. Розглядаючи і характеризуючи соціально-політичний устрій і правові системи африканських держав, необхідно спочатку врахувати особливості традицій, як правових елементів, їх різноманіття і складність, так як вони існують в економіці, політиці, і праві цих країн. Хоч країни африканського континенту

і були довгий час колоніями більш сильних держав, які нав’язували свої правові системи, але не дивлячись на це зберіглися і місцеві правові звичаї і релігійно-юридичні норми. В багатьох країнах існують колоніальні законодавства, щоб знайти необхідні умови для подальшого розвитку. Перш за все це стосується конституційного законодавства, але все рівно ще до цього часу діють багато актів колоніального періоду. Однією із найхарактерніших рис, які властиві праву африканських країн,

є їх неоднорідність. Крім цього, те що тут діє колоніальне законодавство, величезний вплив справляє і національне право, а в деяких країнах і доволі таки поширена система релігійно правових норм, що регулює в основному цивільні і шлюбно-правові відносини. Майже скрізь розповсюджений правовий звичай, що регулює взаємовідносини, які характерні для рідоплеменної організації суспільства і феодалізма. Серед умов, котрі вплинули на те, щоб соціальні звичаї переросли в правові, головними

є сила традицій, внутрішня необхідність виконувати традиції, належність до одного роду, племені, статі і віку, розвиток патріархально-феодальних відносин, укріплення влади рідоплеменної знатті, затвердження в традиціях майнової і соціальної нерівності. Але найголовнішим фактором стало утворення держав, коли традиції отримали дозвіл вже з боку державної влади, тобто остаточно отримали правову форму. В правових системах африканських держав переплітаються

і органічно співіснують три види права: загальнотериторіальне, релігійне і звичайне. Як раз ця цілісність і органічність і є дуже цікавою особливістю цих правових систем. Але в теперішній час значення звичайного права зменшується і підвищується значення загальнотериторіального права. Модифікуючись, звичайне право стає писанним і об’єднується з загальнотериторіальним.

У зв’язку з колоніальними завоюваннями і впровадження європейського права, насильницькій трансформації традицій в правову форму, звичайне право змінилося, розвинулося і еволюціонувало Соціалістична правова система. Соціалістична правова сім’я (або соціалістична правова система) складає, або точніше складала, ще одну численну правову сім’ю. Соціалістична система була виділена в науці порівнюючого права за

її цільовою направленністю. Тут прво розглядається як знаряддя і засіб революційного перевлаштування суспільства, побудови нового ладу. Ця система охоплювала колишній СРСР і соціалістичні країни. За юридичними ознаками ця система більш близька до романо-германської системи. На соціалістичні правові системи Єворопи, Азії і Латинської

Америки, які складали соціалістичний табір, значний вплив зробила перша соціалістична правова система - радянська. Національні правові системи зарубіжних соціалістичних держав являлись і являються різновидами радянського права. Тому на прикладі права СРСР можна розглянути основні риси, які притаманні соціалістичному праву. Соціалістичне право має деяку схожість із романо-германською правовою системою.

Воно достатньо широко зберегло її термінологію, а також хоча б по-зовнішньому вигляду - її структуру. Для радянського права характерна концепція правової норми, яка мало чим відрізняється від французької чи німецької концепції. Виходячи з цього, деякі західні автори, особливо англійці і американці, відмовляються бачити в радянському праві оригінальну систему, і тому відносять її до романо-германської правової сім’ї.

Соціалістичні юристи одностайно захищали протилежну тезу. Для них право - це надбудова, відображення відповідної єкономічної структури. Радянські автори заперечували, тільки те, щоб відмінності в системах праві зводилися тільки до формальних моментів, без розгляду змісту будови галузей права. В державі соціалістичній і не соціалістичній постають різні проблеми, які розглядаються марксистсько-

ленінським вченням під новим, індивідуалістичним кутом зору. Соціалістичне право має яскраво виражений класовий характер. Єдине, або основне у соціалістичного права, є спочатку революційна творчість виконавців, а пізніше, нормативно-правові акти, у відношенні яких декларувалось, що вони виражають волю трудящих, переважної більшості населення, а потім всього народу, керованого комуністичною партією.

Із нормативно-правових актів, що приймалися, більшу частину складали підзаконні (таємні і напівтаємні накази, інструкції і т.д.), які фактично виражали перш за все і головним чином волю і інтереси партійно-державного апарату. Соціалістичне право розглядається як реалізація марксистсько-ленінської доктрини. Те, що стосується категорій і інститутів, то тут неможна не визнати оригінальністю радянського права.

По зовніш-ньому вигляду в ньому збережені категорії і інститути романо-германської системи, однак за своєю суттю вони корінним образом оновлені. В суспільстві нового типу, заснованим на іншій економічній системі, і яка керується іншими ідеалами, виникають зовсім інші проблеми. Радянська система права , хоч зовнішньо

і залишається такою ж , як і система романо-германського типу, але існують і значні відмін-ності: сімейне право відокремлено від цивільного, зникло торгове право, з’явилось колгоспне і житлове право. Констицуційне право у вищій мірі відрізняється від конституцій-ного права західних країн. Особливо характерні дві риси: ведуча роль, відведена комуністичній партії, та здійснення влади і управління Рада-ми всіх рівнів. Оригінальність соціалістичного права не зводиться лише до характеристики

конституційного права, теж можна сказати і про інші галузі: адміністративне право, кримінальне, трудове, цивільне і т.д. Ще одним важливим аспектом соціалістичного права є запере-чення приватного права. Права, за думкою теоретиків марксизма-ленінізма - це не більш чим аспект політики, інструмент, в руках панівного класу. В цій концепції не залишається місця для приватного права, яке претендувало б на незалежність від яких би то небуло упереджених думок

і політичних обставин. Для соціалістичної правової системи залишились чужими ідеї панування права і думки про те, що потрібно вишукувати право, яке відповідає почуттю справедливості, заснованому на примиренні, погодженні інтересів приватних осіб і суспільства. Право носило імперативний характер, було пов’язане з державною політокою, являлось її аспектом, забезпечувалося партійною владою і примусовою силою правоохоронних органів.

В теорії виключалась можливість для судової практики виступати в ролі утворювача норм права. Їй відводилася лише роль суворого пояснювача права. Це принципова позиція в якійсь мірі підкріплювалась і відсутністю в країні судової «касти», яка претендувала б на те, щоб стати незалежною від державної влади. Не дивлячись на конституційний принцип незалежності суддів

і підлеглості їх тільки закону, суд залишався інструментом в руках панівного класу (групи), забезпечував його панування і захищав його інтереси. Судова влада не намагалася контролювати законодавчу і виконуючу гілки влади. В теперішній час, в результаті змін, які пройшли в першу чергу в колишнім СРСР, соціалістичне право (за винятком деяких країн) практично перестало існувати. І це, в котрий раз доводить, що коли держава ставить себе вище права, коли право являєтья

«інструментом в руках панівного класу чи партії» - така держава заздалегідь обрікає себе на руйнування і загибель. В данній роботі були розглянуті риси основних правових систем сучасного світу. Як висновок, хотілося б відмітити, що згідно актам проголошення незалежності України від 24 серпня 1991р. і Конституції України від 26 червня 1996р Україна являє собою незалежну суверенну державу. Всі державні

інститути України знаходяться на початку реформування, в тому числі і правова система. Україна являється країною кодифікованого права, тобто правову систему України можна віднести до романо-германської, в якій головною рисою є верховенство закону. Найбільш важливий закон на Україні - Конституція. І для нас дуже важливо знайти ту ідеальну правову модель, яка б нас задовольнила.

Але мабуть не існує ідеальної правової моделі, яка б одночасно підходила б для всіх країн світу. Багато плюсів можна відмітити у романо-германської правової системи. Правові норми чітко кодифіковані, правозастосовнику не важко знайти ту чи іншу норму. Але з іншого боку, доктрина яка виражає рівність права і закону, може зіграти і негативну роль. Так було в 30-х роках в

Німеччині і ряді інших країн, коли до влади прийшов тоталітарний режим, і змінив закони, поставивши закон над правом. У прецендентного права перевага у тому, що воно ближче до практики, але з іншого боку дуже ускладнений пошук прецендентів для реалізації норм права. Також неважко побачити, що і належність країни до однієї і тієї ж великої правової сім’ї, не виключає суттєвих відмінностей між національними правовими системами

цих країн. В результаті розвитку міжнародного права, торгових і економічних зв’язків між країнами спостерігається тенденція до зближення правових систем різних країн. Так в країнах «загального права» все більше значення набуває кодифікація, а в країнах континентального права - навпаки судовий прецедент. Розширення міжнародних зв’язків, як економічних так і політичних, сприяє уніфікації правових систем. Інтегруючу роль відіграло утворення «спільного ринку»,

різноманітних міжнародних організацій, які завдяки єдиному правовому регулюванню стимулюють наближення джерел права. В результаті цього, хоч і збільшується круг джерел права, але спріввідношення їх впливу все рівно неоднакове. Наприклад, в країнах з романо-германським правом основним джерелом права є закон і підзаконний акт; в державах, чиї правові системи належать до англосаксонської правової сім’ї

ведучу роль грає судовий прецедент, який інколи стоїть вище закону. Зараз в англо-саксонських країнах намітилась тенденція до збільшення значення закону і підзаконних актів; в державах континентального прав навпаки, роль судової практики і прецендента зростає з кожним днем. Пріорітетними серед норм права цивілізованих держав стають, перш за все, націлені на захист прав і свобод людини. Правда, найбільш складно процеси уніфікації правових

норм і законодавства в цілому проходять в тих державах, правові системи, яких знаходяться під сильним впливом релігійних і національних традицій. Література.