Вступ
Учитель початкових класів здійснює особливо відповідальну роль уформуванні особистості молодшого школяра. До нього ставляться великі вимоги якдо вихователя. Зі вступом до школи у житті дитини відбуваються значні зміни вїї звичках, у стосунках зі старшими і дітьми, перебудовується поведінкавідповідно до режиму навчальної діяльності у школі. Все це здійснюється підбезпосереднім керівництвом учителя.
Специфіка педагогічної діяльності виявляється насамперед у тому,що за своєю природою вона має гуманістичний характер, учитель вирішує двазавдання — адаптації і гуманізації. Адаптивна функція пов’язана з підготовкоюучня, вихованця до певної соціальної ситуації, до конкретних запитівсуспільства, а гуманістична — з розвитком його особистості і творчої індивідуальності.Суб’єктом педагогічної діяльності є учитель, вихователь, інструментом впливуякого є його особистість, знання, уміння.
Педагогічний процес вважається продуктивним лише за умовипоєднання елементів самовиховання і самонавчання учня. Більше того,педагогічний процес змінює не лише учня, а й педагога, розвиваючи в ньому одніякості особистості і викорінюючи інші.
У початкових класах дитина навчається читати, писати, засвоюєелементи соціальних дій. Багато уваги в цих класах приділяється трудовому,естетичному і фізичному вихованню. Це потребує від учителя відповідноїпідготовки, а особливо психологічної спостережливості, щоб уміти адаптуватинавчальний матеріал до рівня розвитку і розуміння його учнями початковихкласів.
Як свідчить досвід педагогів-новаторів, справжніми майстрамипедагогічної діяльності стають ті особистості, які, окрім глибокихпсихологічних і педагогічних знань, навичок та вмінь, мають певні особистісніякості та педагогічний хист. Пошук у цій діяльності особистісного смислу,постійне прагнення вдосконалюватися в ній, гуманне ставлення до своїхвихованців — запорука успіху.
Особистість як предмет дослідженняпедагогіки і психології
Проблема особистості — одна з центральних у філософії, соціології,педагогіці, психології та низці інших наук. Одначе кожна наука вивчаєособистість, керуючись своїм предметом дослідження. Педагогіка досліджуєпедагогічні закономірності формування й розвитку особистості. Дійсно, розвитокі діагностика особистості вихованця, визначення найбільш ефективних напряміввиховного впливу неможливі без знання структури особистості та закономірностейїї формування.
Про унікальність особистості свідчить наявність понад 90 їївизначень у психології і педагогіці. Мабуть, серед населення нашої планетинеможливо знайти двох однакових людей, у тому числі й серед однояйцевих іблизнюків. Але водночас «особистість є поняття соціальне, воно виражає все, щоє у людини надприродного, історичного. Особистість не є вродженою, вона виникаєв результаті культурного та соціального розвитку», — наголошував Л.С.Виготський.
С.Л. Рубінштейн писав: «Особистістю є людина зі своєю позицією вжитті, до якої вона дійшла в результаті великої свідомої роботи… Особистістює лише та людина, яка ставиться певним чином до навколишнього світу, свідомовиражає це своє ставлення так, то воно проявляється в усій її сутності». Підособистістю він розумів певну людину — суб’єкта перетворення світу на основійого пізнання, переживання та ставлення до нього, тобто особистість — це людинаяк носій свідомості. Свідомість — це не пасивне знання про навколишній світ, аактивна психічна форма відображення реальної дійсності, властива тількиособистості. Саме ця активність є визначальною характеристикою особистості, якарозвивається. Вона дає змогу особистості виходити за межі накопиченого досвіду,сформованих якостей.
О.М.Леонтьєв визначав особистість як цілісне утворення, відносно пізнійпродукт соціально-історичного розвитку і особливий рівень онтогенетичногорозвитку людини.
На його думку, реальною основою особистості людини є сукупність їївідношень до світу, що є суспільними за своєю суттю і реалізуються разом.Особистість характеризують ті психічні явища людини, які сприяють їїдіяльності.
Соціальна сутність особистості завжди реалізується через її суб’єктивнийвнутрішній світ. Психічна діяльність особистості відбувається шляхом інтеграціїпсихічних процесів і властивостей, за допомогою нейрофізіологічних механізмів.Між психічним і фізіологічним існують складні зв’язки, вони взаємозумовлені, іхарактер перебігу фізіологічних процесів має безпосередній вплив на психічніпроцеси особистості.
Таким чином, під особистістю слід розуміти соціалізованогоіндивіда з огляду на найсуттєвіші соціально важливі риси, які визначають йогосвідомість і самосвідомість, життєві настанови, поведінку й діяльність.
Основними психічними рисами особистості є:
- ступінь сформованості психічнихвластивостей та якостей;
- свідомість, самосвідомістьта індивідуальність;
- активність, що проявляєтьсяв певній діяльності, саморегулюванні;
- введення в системусуспільних відносин.
Ці риси перетворюють індивіда в суспільну істоту — особистість. «Особистість– суб’єкт діяльності, інтегратор психічних процесів людини, системнавластивість індивіда як соціальної істоти; особлива соціальна якість, щоформується у. системі соціальних відносин, яку не можна зводити і не можнавиводити з біологічних особливостей людини. Ядро особистості — система мотивів,спрямованість». Таке розуміння особистості передбачає її дослідження у всій сукупностінайрізноманітніших зв’язків, взаємин і залежностей у процесі онтогенетичногорозвитку, тобто розвитку психіки у нерозривній єдності із становленням,формуванням і розвитком особистості та її основних компонентів (пізнавальних,емоційно-почуттєвих, вольових і мотиваційних).
Детермінанти, що мають безпосередній вплив на формування ірозвиток особистості, визначають як основні фактори (чинники) формування(розвитку) особистості та класифікують за характером їх впливу на індивіда. Цевнутрішні (фізіологічні й психічні властивості організму) та зовнішні(соціальне оточення людини, активна взаємодія з іншими людьми тощо) умовирозвитку індивіда як особистості.
Коли йдеться про якість риси особистості, не можна говорити, добрачи погана вона сама по собі. Щоб правильно оцінити ту чи іншу рису, слід розглядатиїї лише у взаємозв’язку з іншими рисами цієї особистості. Наприклад,наполегливість — уміння досягати мети, долати перешкоди — може бути позитивноюрисою, але тільки поєднуючись із такими рисами, як моральна чистота, відчуттясоціальної справедливості. У цьому разі можна сподіватися, що наполегливістьвихованців слугуватиме досягненню благородної мети. Якщо ж наполегливістьпоєднується з такими рисами, як егоїзм, неохайність, то стає негативною рисою,бо її буде спрямовано лише на особисте благополуччя за рахунок інших, і вонабуде на заваді всьому колективу.
Термін «особистість» має передусім соціальний зміст. Тому слідвиокремити наступний фактор формування особистості — соціальний, якийзабезпечує, першою чергою, її соціалізацію. Природне буття людини «олюднюється»її соціальною сутністю, стає елементом її соціального буття. Соціальне неліквідує біологічного, а тільки ніби «знімає» біологічне в людині та вводитьйого в соціальне, підпорядковує певним соціальним ідеалам, цінностям, правилам,нормам і законам суспільного життя.
Естетичне виховання як чинник формуванняособистості
Естетичне виховання — це виховання, спрямоване на формування удітей естетичної культури. Естетична культура — це здатність особистості доповноцінного сприймання, правильного розуміння прекрасного у мистецтві ідійсності, прагнення й уміння будувати своє життя за законами краси. Естетичнакультура містить у собі такі компоненти:
- естетичне сприймання — здатність виділяти в мистецтві і житті естетичні якості, образи і переживатиестетичні почуття;
- естетичне почуття — емоційніетапи, що викликані оцінним ставленням людини до явищ дійсності і мистецтва;
- естетичні потреби — потребив спілкуванні з художньо-естетичними цінностями, в естетичних переживаннях;
- естетичні смаки — здатністьоцінювати витвори мистецтва, естетичні явища з позицій естетичних знань і ідеалів;
- естетичні ідеали — соціальнета індивідуально-психологічно зумовлені уявлення про досконалу красу в природі,суспільстві, людині, мистецтві;
- художні уміння, здібності вгалузі мистецтва.
У навчальному процесі естетичному вихованню сприяє викладання всіхнавчальних предметів. Будь-який урок має естетичний потенціал. Цьому слугує ітворчий підхід до вирішення пізнавальної задачі, і виразність слова учителя таучнів, і відбір та оформлення наочного й роздаткового матеріалу, і акуратністьзаписів і креслень на дошці і у зошитах.
Предмети естетичного циклу — читання, образотворче мистецтво,музика забезпечують учням елементарні знання і навички практичної творчості,естетичної поведінки. У позакласній роботі естетичне виховання проводиться врізних творчих об’єднаннях учнів, творчих об’єднаннях школярів, які пов’язані звідродженням народних ремесел і декоративно- прикладної творчості, у художніхгуртках, студіях, клубах, театрах тощо. Сприяють естетичному вихованню учнівекскурсії на природу, вечори і ранки, присвячені життю і творчості видатнихукраїнських і зарубіжних композиторів та виконавців, конференції зобразотворчого мистецтва, експедиції, виставки, свята та інше.
Основним індикатором виявлення естетичних почуттів молодшихшколярів у міміці та пантоміміці є рух. Він показує рівень зацікавленостітвором мистецтва або його окремими естетичними властивостями. За рухами очей,рук, тулуба, м’язів обличчя можна визначити настрій дитини, її ставлення допредмета: чим виразніші рухи, тим яскравіші естетичні переживання. Діагностичнацінність міміки і пантоміміки, в усьому багатстві експресивності, є лишечастиною цілого і неподільного, зовнішнього і внутрішнього відображуючого процесуформування особистості. З огляду на це постає потреба розглянути й інші емоційніформи, що по своєму виражають внутрішній світ школяра. Ефективним способомвияву почуттєвої сфери дитини є мовлення з його багатством інтонації.
Поряд з різними змінами інтонації (підвищення голосу, пониження,уповільнення, зупинки, наголос, інтенсивність) істотним критерієм вираженняестетичного почуття є оцінна діяльність учнів. Естетичні переживання дітей, щовиникають під впливом художнього твору, виражаються у формі коротких, емоційнонасичених, розгорнутих висловлюваннях.
Подібні оцінки — насамперед самовираження школярів. Вони не тількисигналізують про нове переживання, а й є дієвим способом його усвідомлення.Сприймаючи художні твори, діти аналізують їх зміст, спрямованість порівнюють знавколишньою дійсністю, відповідно оцінюють художні образи. Все це збагачує ірозвиває їхню почуттєву сферу, сприяє глибшому усвідомленню свого емоційногостану, що відповідно відображається в мовленні, практичній діяльності молодшихшколярів.
Ознакою вияву естетичних почуттів вербальними засобами є такожобразні вирази у висловлюваннях дітей, повнота їх відповіді. Встановлено, щофіксація почуття за допомогою слів пов’язана з певними труднощами, викликанимиобмеженістю словникового запасу дітей, а також слабким розвиткомспостережливості.
На жаль, схематичність, стереотипність в роботі окремих учителівзначно звужують можливості дітей реалізувати свої задуми в діяльності, якавикликає сильні емоції. Одноманітність — ворог естетичного задоволення, томунеобхідно ширше практикувати ігрову діяльність, різні вправи, художнє читанняфрагментів вірша чи оповідання, усний або письмовий аналіз картин і т. ін.
Емоційне захоплення будь-яким видом діяльності повністю оволодіваєособистістю дитини, мобілізуючи фізичні і психічні сили організму, управляючи ірозвиваючи їх. Конкретним виявом такої діяльності є виконання певних завдань,вправ, у процесі яких активізується естетичним, досвід учнів, їхні знання інавички, набуті в різних видах діяльності. Вміння використовувати їх упрактичній діяльності, перенести в нову ситуацію -найвищий рівень розвиткуестетичних почуттів школярів, що має винятково важливе значення для творчогорозвитку особистості.
Створення в класі адекватного темі роботи загального емоційногонастрою позитивно позначається на активності всіх школярів. Повноцінневиявлення естетичних почуттів ґрунтується на емоційній підготовленості учнів,що забезпечується, з одного боку, змістом дидактичного матеріалу, а з другого — прийомами педагогічної діяльності. Ось чому досвідчені учителі поступовозбагачують дітей враженнями під час проведення бесід, екскурсій, переглядудіафільмів, слайдів, художнього оздоблення кімнати, де відбуваються заняття.Така підготовка полегшує і прискорює процес проникнення в суть явища, розширюєемоційний фонд вихованців.
Вплив особистісних якостей педагога наестетичне виховання молодших школярів
Величезний вплив на силу і розвиток естетичних почуттів молодшихшколярів справляє особистість самого вчителя, насамперед його безмежнавідданість дітям, високі моральні якості і багатство духовного світу.
Педагог — це фахівець, який має спеціальну підготовку і професійнопровадить навчально-виховну роботу в різних освітньо-виховних системах. Ефективністьпроцесу виховання багато в чому залежить від дій педагога — суб’єктапедагогічного процесу, тобто вихователя, який безпосередньо й багатогранновпливає на кожний його компонент. Головне — педагог повинен зробити вихованцяцентральною постаттю цього процесу, його активним, свідомим, повноправним тасамостійним учасником. Завдання вихователя полягає в тому, щоб формувати увихованця мотивацію, навички та вміння самовдосконалення, озброїти йогоефективною методикою, прищепити почуття суб’єктності в педагогічному процесі.Впоратися з цим дуже складним завданням може тільки справжній майстер своєїсправи.
Щоб проаналізувати складові естетичної спрямованості особистостівчителя і її вплив на розвиток емоційно-естетичної сфери молодших школярів,слід чітко визначити структуру діяльності педагога, яка включає низкувзаємозумовлених.
Діагностична діяльність пов’язана з вивченняміндивідуально-психічних особливостей естетичної сфери учнів, домінуючихестетичних цінностей, виявленням і визначенням рівня їхньої загальноїестетичної культури й духовності, навичок і вмінь, необхідних для ефективноїестетичної діяльності. У зв'язку з цим діагностика індивідуально-психічнихособливостей учнів різними методами й методиками (на основі спостережень іт.п.) набуває важливого значення.
Орієнтовно-прогностична діяльність у сфері естетичного виховання полягаєв умінні педагога визначати конкретні цілі, зміст, методику виховноїдіяльності, передбачити її результати на основі знання рівня розвиткуестетичної спрямованості школярів.
Діяльність вихователя у галузі естетичного виховання пов'язана злюдським чинником і передбачає наявність комунікативно-стимулюючого компонента.Для його ефективної реалізації вихователь повинен мати такі особистісні якості:
- бути людиною доброю, любитивихованців такими, якими вони є; це — головний мотив педагогічної діяльності;
- вміти імпонувати вихованцям;
- бути оптимістом;
- персоніфікувати людинумайбутнього;
- бути творчою людиною тощо.
Безумовно, ці естетичні якості педагога виявляються під часспілкування, і це передбачає його високу гуманність. Характер цього спілкуваннямає велике виховне значення. Адже, в першу чергу, естетично виховують не саміслова, а ступінь прояву в них індивідуальності вихователя і його особистіснихякостей, тобто в процесі спілкування він реалізує свою людяність і неповторність.Доречна думка К.Д. Ушинського: педагог лише тією мірою виховує і навчає, якоювін сам працює над власним вихованням і освітою. В.О. Сухомлинський основнимпредметом у школі вважав людинознавство. Він намагався наповнити весьнавчальний процес любов’ю до дитини.
Наступний напрям діяльності вихователя — аналітико-оціночний,зміст якого полягає в аналізі як власних естетичних вчинків і дій, так і дійвихованців, виявленні їхніх позитивних сторін і недоліків, порівнянні отриманихрезультатів із запланованими тощо. За допомогою аналітико-оціночної діяльності відбуваєтьсязворотний зв’язок, тобто своєчасно визначаються конкретні результатинавчально-виховної роботи й вносяться необхідні корективи. Цей вид діяльностідуже відповідальний; її об’єктивність свідчить про зрілість вихователя та впливйого особистісних якостей на естетичний розвиток учнів.
Дослідницько-творчий вид діяльності має пронизувати всі попереднівиди діяльності та своєчасно наповнювати їх новим змістом. Діяльністьвихователя базується на дослідницьких даних, які, з одного боку, стосуютьсявизначення індивідуально-психічних особливостей вихованців, їхніх нахилів,життєвих настанов, а з іншого – з’ясування рівня опанування ними знань,духовного, інтелектуального і фізичного розвитку. Все це потребує творчогоставлення до всього педагогічного процесу.
Особистість вихователя — це джерело його оптимізму, всебічногорозвитку, гуманного мислення, оригінального проведення педагогічних заходів, їхпостійного естетичного вдосконалення тощо. З творчих вихователів виростаютьдійсно великі постаті — майстри своєї справи. Можна сказати й так: там, денемає творчості, там немає вихователя.
Із структури діяльності педагога випливають основні йогопедагогічні функції. Основною функцією педагога, на думку І.П. Підласого, єуправління процесами навчання, виховання, розвитку і формування особистостівихованця. «Не вчити, а направляти учіння, не виховувати, а керувати процесамивиховання покликаний учитель. І чим ясніше розуміє він цю свою головну функцію,тим більше самостійності, ініціативи, свободи надає своїм учням. Справжніймайстер своєї справи зостається в навчально-виховному процесі ніби «за кадром»,за межами вільних дій учнів, а насправді — керованого педагогом вибору».
На думку І.П. Підласого, до особистісних якостей педагога, щомають безпосередній вплив на формування естетичних якостей молодших школярів,належать «… людяність, терпеливість, порядність, чесність, відповідальність,справедливість, обов’язковість, об’єктивність, щедрість, доброта, високаморальність, оптимізм, емоційна врівноваженість, потреба в спілкуванні, інтересдо життя вихованців, доброзичливість, самокритичність, дружелюбність,скромність, достойність, патріотизм, релігійність, принциповість, чуйність,емоційна культура і багато інших».
Педагог має бути Особистістю з великої літери, справжнім майстромсвоєї справи, який може протистояти труднощам сьогодення і здатний піднятися надними. Актуальною є думка К.Д. Ушинського: «В естетичному вихованні все повинноґрунтуватися на особистості вихователя, тому що виховна сила випливає тільки ізживого джерела людської особистості. Ніякі статути та програми, ніякий штучнийорганізм, наскільки добре він не був би осмислений, не може заступитиособистість у вихованні… Без особистого безпосереднього впливу вихователя навихованця істинне виховання, що проникає в характер, неможливе. Тількиособистість може впливати на розвиток і визначення особистості, тількихарактером можна формувати характер».
Щоденна педагогічна практика свідчить: суттєвих результатів вестетичному вихованні досягають ті педагоги, які розвинуті в особистісномуплані, і навпаки — негативні приклади брутальності, що, на жаль, ще присутні упрактиці, свідчать про відсутність естетичної культури. Тому естетичну культурумайбутнього вчителя слід формувати цілеспрямовано і постійно розвивати. Вонаповинна бути підвалиною діяльності педагога і забезпечувати як удосконаленнянавчально-виховного процесу загалом та учнів зокрема, так і самовдосконаленнякожного педагога.
Ще Я.А. Коменський сформулював основні вимоги до вчителя, що незастаріли до сьогоднішнього дня. Він вважав, що головне призначення вчителяполягає в тому, щоб своєю високою моральністю, любов’ю до людей, знаннями, працелюбністюта іншими якостями стати взірцем для наслідування з боку учнів і особистимприкладом виховувати у них людяність. Він вимагав, щоб учитель уважно ставивсядо учнів, був привітливим і ласкавим, не відштовхував від себе дітей своїмсуворим поводженням, а приваблював їх батьківським ставленням, манерами тасловами. На його думку, дітей слід вчити легко і радісно, «щоб напій наукипроковтувати без побоїв, без крику, без огиди, словом, привітно і приємно».
Наприклад, професійно важливими в естетичному плані якостямиєвропейських учителів вважаються високий рівень самоконтролю, емоційнаврівноваженість, комунікабельність, готовність до співробітництва, впевненістьу собі, а також низькі показники депресії, неправдивості, психопатії,іпохондрії. Важливою якістю педагога є здатність знайти підхід до дітей таефективно взаємодіяти з ними.
Сумісність у процесі спілкування педагога з учнями ґрунтується напринципах доброзичливості, принциповості і відповідальності. У процесі спілкуванняпедагог повинен обов’язково збагачувати учнів інтелектуально, морально,естетично. Спілкування обов’язково передбачає формування у педагога і учнівобразів один одного і понять про особистісні властивості кожного учасникаспілкування. Отже, яке спілкування, таке і виховання, відповідно, цеспілкування має бути життєрадісним, гуманним, людяним, емоційним іоптимістичним.
І.А. Зязюн відокремлює три компоненти спілкування: пізнавальний,естетичний і поведінковий: «Спілкування обов’язково передбачає формування упедагогів і учнів образів один одного і понять про особистісні властивостікожного учасника спілкування; воно несе в собі естетичну характеристику — зовнішню і внутрішню подобу учасників спілкування, викликає певне до себеставлення; у спілкуванні проявляється і поведінковий компонент — слова ісправи, адресовані педагогом учням і навпаки».
Вищевикладені особистісні якості педагога будуть гармонійно розвиватисьі матимуть стимул для самовдосконалення тільки за наявності внутрішньогоінтересу, потягу, бажання до педагогічної діяльності, невтомного прагненнядосягти в ній значних успіхів і отримання душевного задоволення. Узагальнено ціриси особистості педагога можна визначити як педагогічну спрямованість, яка єнеобхідною умовою і підвалиною педагогічної діяльності.
Стрижень педагогічної спрямованості педагога — цепсихолого-педагогічні переконання; стійка і змістовна мотивація до педагогічноїдіяльності; гуманно-оптимістичне ставлення до своїх вихованців і велика любовдо них. Педагог мусить добре знати свого адресата, розуміти його потреби ймотиви, ідентифікувати себе з ним (тобто ставати на його точку зору), співпереживатийому. В сукупності ці складові надають діяльності педагога цілеспрямованого,послідовного, наполегливого, змістовного й зацікавленого характеру, виступаютьміцним поштовхом на шляху досягнення успіхів і вершин.
Основними критеріями естетичної діяльності педагога виступаютьтакі ознаки його діяльності:
- доцільність (заспрямованістю);
- ефективність (зарезультатами);
- гуманність, демократичністьі діалогічність (за характером спілкування);
- оптимальність (у виборізмісту і засобів);
- творчість чи оригінальність(за змістом діяльності);
- науковість (за змістомматеріалу, що викладається, і за характером діяльності).
Ідеалізовані особистісні і професійні якості, що складають поняттяпрофесійної готовності педагога, представлені у вигляді професіограми.Професіограма є своєрідним паспортом, який містить сукупність особистіснихякостей, педагогічних і спеціальних знань і умінь, необхідних для вчителя.Провідне місце в професіограмі вчителя посідає естетична спрямованістьособистості. Спрямованість особистості педагога — це мотиваційна зумовленістьйого дій, вчинків, усієї поведінки конкретними життєвими цілями, джерелом якихє потреби, суспільні вимоги. Н.В.Кузьміна виділяє три основні типиспрямованості, які визначають характер педагогічної діяльності вчителя: дійснопедагогічну, формально педагогічну і удавано педагогічну. Учитель може бутизорієнтований на професійне самоствердження, на засоби педагогічного впливу, научня, на учнівський колектив, на цілі педагогічної діяльності. Дійснопедагогічна спрямованість особистості — це стійка мотивація формуванняособистості учня, її всебічного гармонійного розвитку. Саме ця спрямованістьвважається гуманістичною.
Гуманістична спрямованість особистості вчителя означає ставленнядо дитини як до найвищої цінності, визнання її права на свободу і щастя,вільний розвиток і прояв своїх здібностей. Вільно реалізувати свої творчіможливості задля себе і оточення людина може лише за наявності віри у самусебе. Остання зміцнюється тоді, коли сприймаються і оцінюються не тільки їїпозитивні якості, а вся особистість у цілому, тобто коли її люблять, поважаютьїї гідність, виявляють гуманність.
Приклад — виховний метод великої сили, який базується на відомійзакономірності: явища, що сприймаються зором, швидко і без труднощіввідбиваються у свідомості, тому, на противагу словесним впливам, не потребуютьні розкодування, ні перекодування. Приклад діє на рівні першої сигнальноїсистеми, слово — другої. Приклад дає конкретні зразки для наслідування і тимсамим активно формує свідомість, підсвідомість, переконання, почуття. Сенекаговорив, що важко привести до добра повчаючи, легше — прикладом.
Психологічною основою прикладу є наслідування. Завдяки йому люди набуваютьсоціального досвіду. В процесі виховання використовуються різні приклади:батьків, вихователів, ровесників, видатних постатей, героїв книг, фільмів та ін.
Одним із найдавніших методів естетичного виховання підростаючогопокоління є особистий приклад. Сутність цього методу полягає у цілеспрямованомуі систематичному впливі вихователя на вихованців особистою поведінкою. Виховнасила особистого прикладу — у прагненні вихованців до наслідування. В.О. Сухомлинськийвикористовував два джерела виховання: заздалегідь продуману виховну роботу здітьми та приклади взаємин людей, їхніх вчинків. А.С. Макаренко писав, щотільки живий приклад виховує дитину, а не слова, нехай найкращі, але непідкріплені ділом.
Виховні функції прикладу різні: він може допомагати вихователюконкретизувати те чи інше теоретичне положення; на прикладі можна довестиістинність певної моральної норми; приклад є переконливим аргументом; прикладможе спонукати до певного типу поведінки.
Основні умови ефективності цього методу:
- забезпечення особистоївзірцевості вихователя у виконанні завдань, функціональних обов'язків,дотриманні норм і правил етикету;
- суспільна цінність іпривабливість прикладу;
- його яскравість, емоційнанасиченість;
- етапність наслідування (напершому етапі у вихованців створюється суб'єктивний образ прикладу, бажаннянаслідувати його; на другому — формується бажання діяти за зразком; на третьому— здійснюється синтез самостійних і наслідуваних дій, що проявляється упристосуванні до поведінки);
- використання різних джерелдля наслідування (літературні герої, батьки, вихователі, друзі та ін.);
- вміле використаннянегативного прикладу у вихованні;
- наочність і конкретністьприкладу; єдність слова і діла.
Негативні приклади використовуються, щоб показати недоцільність наслідуваннянегативних явиш. Прийоми виховання на негативному:
- громадський осуд негативнихпроявів у житті колективу;
- розвінчання негативного,коли не всі розуміють його сутність і шкоду для загальної справи;
- протиставлення аморальним вчинкамкращих зразків високоморальної поведінки;
- розкриття на конкретних івідомих вихованцям прикладах наслідків аморальної, асоціальної поведінки;
- організація вихованців наборотьбу з проявами морального зла.
Природно, що виховання залежить від особистого прикладувихователя, його поведінки, світогляду, ділових якостей, авторитету, єдностіслова і діла, справедливого і доброзичливого ставлення до вихованців.
Висновки
Отже, учитель — це вихователь, наставник. У цьому йогогромадянське, людське призначення. Тому виховна робота є педагогічною діяльністю,спрямованою на розв’язання завдань естетичного розвитку особистості шляхоморганізації виховного середовища і управління різноманітними видами діяльностівихованців. Суттєвою особливістю педагогічної праці є і те, що вона з початку ідо кінця є процесом взаємодії людей.
До особистісних якостей педагога, що мають безпосередній вплив наформування естетичних якостей молодших школярів, належать людяність,терпеливість, порядність, чесність, відповідальність, справедливість, обов’язковість,об’єктивність, щедрість, доброта, висока моральність, оптимізм, емоційнаврівноваженість, потреба в спілкуванні, інтерес до життя вихованців,доброзичливість, самокритичність, дружелюбність, скромність, достойність,патріотизм, релігійність, принциповість, чуйність, емоційна культура і багатоінших.
В естетичному вихованні все повинно ґрунтуватися на особистостівихователя, тому що виховна сила випливає тільки із живого джерела людськоїособистості. Ніякі статути та програми, ніякий штучний організм, наскількидобре він не був би осмислений, не може заступити особистість у вихованні. Безособистого безпосереднього впливу вихователя на вихованця істинне виховання, щопроникає в характер, неможливе. Тільки особистість може впливати на розвиток івизначення особистості, тільки «характером можна формувати характер».
Одним із найдавніших методів естетичного виховання підростаючогопокоління є особистий приклад. Сутність цього методу полягає у цілеспрямованомуі систематичному впливі вихователя на вихованців особистою поведінкою. Виховнасила особистого прикладу — у прагненні вихованців до наслідування.
Література
1. Асмолов А.Г. Психологияличности. — М., 1990.
2. Бех І.Д. Вихованняпідростаючої особистості на засадах нової методології // Педагогіка і психологія.- 1999- № 3. — С. 5-6.
3. Бех І. Д. Спадковіпередумови розвитку особистості // Рідна школа. -1996. -№ 7. -С. 11-14.
4. Бондаревская Е.В. Гуманистическаяпарадигма личностно-ориентированного обучения // Педагогика. — 1997. — № 4. С.11-17.
5. Выготский Л.С. Историяразвития высших психологических функций // Собр. соч.: В 6 т. — М., 1982. — Т.3.
6. Галузинський В.М., Євтух М.Б. Педагогіка: теорія та історія. — К., 1995.
7. Гончаренко С.У. Українськийпедагогічний словник. — К., 1997.
8. Дидактика современной школы/ Под ред. В. А. Онищука. — К., 1987.
9. Костюк Г.С.Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. — К., 1989.
10. Рубинштейн С. Л. Основыобщей психологии. — М., 1946.
11. Соціальна педагогіка / Заред. А. Й. Капської. — К., 2000.
12. Ворона М.О. Особливості виявуестетичних почуттів у дітей // Початкова школа. — 1990. — №4. — С. 64-66.