Міністерствофінансів України
Львівськадержавна фінансова академія
Кафедрасоціальних та гуманітарних дисциплін
Реферат
зкурсу “Психологіята педагогіка”
на тему
“Гуманізмпедагогічних ідейЙ. Песталоцці,Й.Гербартаі
А. Дістервега”
Виконала:
Студентка
групи 310-ЕК
Малойван Р.
Львів– 2010
Зміст
Вступ
Розділ 1. Педагогічні погляди ідіяльність Й.ПесталоцціРозділ2.Педагогічна система А.ДістервегаРозділ3. Педагогічна теорія Йогана Фрідріха ГербартаВисновокСписоквикористаної літератури
Вступ
Педаго́гіка(грец. παιδαγωγική —майстерність виховання) —наукапро спеціально організовану цілеспрямовану і систематичну діяльність зформування людини —про зміст, форми і методи виховання,освіту і навчання.
Основнимикатегоріями педагогіки є: формування особи, виховання, освіта, навчання. Підформуванням особи, яке раніше позначалося терміном «виховання в широкомусенсі», розуміється процес становлення людського індивідуума під впливом якцілеспрямованих впливів (виховання у власному сенсі слова), так ірізноманітних, нерідко суперечливих впливів навколишнього середовища. Усучасній зарубіжній педагогіці перша група дій на людину часто позначаєтьсятерміном «інтенціональне виховання», друга — «функціональне виховання».
Педагогічнатехнологія — сукупність, спеціальний набір форм, методів, способів, прийомівучення й виховних засобів, системно використовуваних в освітньому процесі, наоснові декларованих педагогічних для психолого-педагогічних установок.
Підосвітою розуміється процес і результат засвоєння системи знань, виробленнявмінь і навичок, що забезпечує кінець кінцем певний рівень розвиткупізнавальних потреб і здібностей людини і його підготовку до того або іншоговиду практичної діяльності. Розрізняють загальну й спеціальну освіту. Загальнаосвіта забезпечує кожній людині такі знання, умінняі навики, які необхідні їй для всебічного розвитку і є базовими дляотримання надалі спеціальної освіти, що має своєю метою підготовку допрофесійної діяльності. За рівнем і обсягом змісту як загальна,так і спеціальна освіта може бути початковою, середньою або вищою. Невід'ємноючастиною загальної освіти є політехнічна освіта.
Найважливішимзасобом освіти й виховання є навчання,під яким розуміється процес передачі й активного засвоєння знань, умінь інавичок, а також способів пізнавальної діяльності, необхідних для здійсненнябезперервної освіти людини. Процес навчання є двостороннім, таким, що включаєяк взаємозв'язані частини єдиного цілого: викладання —діяльність педагога з передачі знань і керівництва самостійною роботою учнів ідіяльність учнів з активного оволодіння системою знань, умінь і навиків —учення. Педагогіка входить у систему наук, які вивчають людину, людськесуспільство, умови його існування (філософія, етика, естетика, психологія,політекономія, соціологія, історія, анатомія, фізіологія, медицина і ін.), івикористовує їх теоретичні положення, дослідницькі методи (зокрема математичноїстатистики і кібернетики),а також результати конкретних досліджень.
Розділ1. Педагогічні погляди і діяльність Й.Песталоцці
Й.Г.Песталоцці(1746-1827) – видатний швейцарський педагог-демократ. Народився в Цюрiху уродині лікаря. Вищу освіту здобував у Каролінському колегіумі. Протягом третинистоліття керував навчально-виховними закладами, де на основі дослідної роботиздійснював i розвивав свої педагогічні iдеї. Спочатку організував у своїйсадибі “Нойгоф” “Установу для бідних“ (1774-1780 рр.) – один з перших в історіїдослідний навчально-виховний заклад. З 1798 по 1799 рр. створив і утримувавпритулок для сиріт у м. Станцi. У період 1800-1804 рр. Песталоцці керувавінститутом у Бургдорфi, який являв собою комплекс середніх шкіл – базу дляпідготовки учителів. Цей інститут у 1804 р. переводить до м. Iвердон i тамкерує ним до 1825 р. Роботу свого закладу поставив на високому рівні, чимздобув світову славу.
Свійбагатий педагогічний досвід Песталоццiтеоретично узагальнив у творах “ЛiнгардiГертруда“ (1781-1787), “Як Гертруда вчить своїх дітей“ (1801), “Лебедина пісня“(1826) та ін. У його працях спостерігається великий вплив Руссо,особливо ідея зосередження головної уваги на особі вихованця як центральноїточки всіх виховних дій.
Освітута виховання Песталоцці розглядав як основний засіб перебудови суспільства нарозумних і справедливих началах. Він одним із перших серед педагогів звернувсядо питання всенародної загальної освіти, оскільки головну причину бідуваньпростих людей вбачав у їх неуцтві та невмінні раціонально вести господарство.Спрямувавши свої зусилля на покращання життя селян, Песталоцці вважав, щовиховання їх дітей повинно полягати у розвитку всебічної здатності до праці та“діяльної любові один до одного“.
Народнушколу Песталоцці бачив, передусім, як трудову. Підготовку дітей до праці вінмислив собі у тісному поєднанні з їх фізичним, моральним і розумовим розвитком.Песталоцці висунув ідею поєднання навчання дітей з їх продуктивною працею, якуреалізував у “Нойгофі“. Проте це поєднання у нього носило механічний характер.
Головнимметодологічним положенням у поглядах Песталоцці виступає його твердження, щоморальні, розумові та фізичні сили людської природи (за його термінологією силисерця, розуму і руки) мають властивість до саморозвитку, до діяльності.Виховання ж покликане допомогти саморозвитку і спрямувати його у потрібномунапрямку.
Основниму вихованні Песталоцці називає принцип природовідповідності. Властиві кожнійдитині від народження задатки сил і здібностей треба розвивати, вправляючи їх утій послідовності, яка відповідає природному порядку та законам розвиткудитини, тобто починати з найпростішого і поступово підніматися до дедаліскладнішого.
Метоювиховання повинен бути різнобічний і гармонійний розвиток всіх природних сил таздібностей дитини.
Упошуках загального методу виховання Песталоцці розробив теорію “елементарноїосвіти“, яка складає так званий метод Песталоцці. Спираючись на принципприродовідповідності, він виділив три найпростіші елементи, з яких повиннопочинатися будь-яке навчання: число (одиниця), форма (пряма лінія), слово(звук). Елементарне навчання у нього зводиться, передусім, до вміннявимірювати, рахувати i володіти мовою. Свій елементарний метод Песталоццірозповсюджує на всі сторони виховання дитини.
Інтелектуальневиховання Песталоцці ґрунтує на ідеї розвиваючих цілей і завдань навчання. Вінбув першим з педагогів, хто диференціював змістову і розвиваючу сторонинавчального процесу та розвинув ідею розвиваючого шкільного навчання. Надаючивелике значення оволодінню знаннями він вважає, що воно повинно підкорятисябільш головному – розвитку здібностей дитини.
Песталоццінамагається здійснити навчання через розроблену ним систему спеціальних вправ.Процес навчання повинен будуватися на принципі послідовного і повного переходувід частини до цілого, від простого і легкого до більш складного і важчого.Оволодіння знаннями необхідно поєднувати з розвитком у дітей уміннякористуватися ними.
ПізнішеК.Д.Ушинський назвав ідею розвиваючого навчання “великим відкриттямПесталоцці“, яке назавжди залишить за ним ім’я першого народного вчителя. Хочслід відзначити, що Песталоцці дещо розмежовує i протиставляє розвиток мисленнядитини i нагромадження нею знань.
Прагнучипсихологізувати навчання, Песталоцці розробив теорію “природного шляхупізнання“. Він вважав, що у дитини процес пізнання починається з чуттєвихсприймань, які після цього переробляються свідомістю. Отже, всяке навчанняповинно спиратися на спостереження і дослідження. Тому найважливішою основоюнавчання Песталоцці вважав наочність, через яку дитина шляхом спостереженняотримує правильні уявлення про світ, розвиває мислення і мову. В обґрунтуванніцього принципу Песталоцці пішов далі від Коменського. Він розкрив рольнаочності у розвитку логічного мислення дитини під час навчання і, спираючисьна свою теорію пізнання, дав цьому психологічне пояснення.
Виходячиіз своїх загальнодидактичних положень, Песталоцці заснував методику початковогонавчання. Він відкинув книжне початкове навчання, яке ґрунтується назапам’ятовуванні і переповіданні, і вимагав щоб дитина з ранніх років сама веласпостереження і розвивала свої здібності. Песталоцці відстоював звуковий методнавчання грамоти, що було надзвичайно важливо тоді, коли скрізь панувавбуквоскладальний метод. Для навчання дітей рахунку, вимірюванню, засвоєннюдробів, а також написання елементів букв, Песталоцці використовував квадрат. Цюідею розвинули його послідовники, створивши так званий “арифметичний ящик“,який використовують у деяких західних школах i понині.
Фізичневиховання Песталоцці називає найпершим видом розумного впливу дорослих надитину. Його основою є природне прагнення дитини до руху. Здійснювати фізичневиховання потрібно через систему вправ, що спираються на найпростіші рухи, колидитина ходить, бігає, їсть, п’є, піднімає тощо. Песталоцці підкреслює значенняфізичного виховання не тільки для розвитку фізичних сил і можливостей дитини,але й для підготовки її до праці.
Усфері трудового виховання Песталоцці прийшов до думки про необхідністьпідкорення дитячої праці педагогічним вимогам і висунув принципово новеположення: дитяча праця здійснює позитивний вплив на дитину лише за умови, колиставить перед собою виховні і моральні завдання. Розглядаючи трудове вихованняоднією з найважливіших складових свого методу, Песталоцці мав на меті створити“Азбуку умінь“, яка б вміщувала фізичні вправи в сфері найпростіших видівтрудової діяльності: бити, носити, кидати, штовхати тощо.
Трудоваелементарна освіта, як вважає Песталоцці, повинна допомогти молоді оволодітиосновними прийомами і загальною культурою праці. Ці його висловлюванняісторично підготували виникнення теорії політехнічної освіти.
Релігійно-моральневиховання за Песталоцці полягає вихованні гуманних почуттів до людей, дійовоїлюбові до них. Велика роль у цьому належить сім’ї,особливо важливе значення надається материнському вихованню. Моральне вихованняповинно вдосконалюватися і в школі. Песталоцці наполягав, щоб моральнуповедінку дітей формувати не повчаннями, а розвитком у них через вправи івправляння моральних почуттів і нахилів. Найпростішим моральним почуттямПесталоцці називає інстинктивно виникаючу у немовляти любов до матері. Уподальшому це почуття усвідомлюється дитиною i переноситься спочатку на батька,сестер, братів, потім на вчителя i шкільних товаришів i, нарешті, на свійнарод, на всіх людей.
Песталоццібув одним із перших педагогів, які звернулись до розробки проблемивзаємозв’язку сім’ї і школи у вихованні дітей. Розробляючи теорію “елементарноїосвіти“, Песталоцці передбачав, щоб вона була простою і доступною дляопанування кожній матері. На основі цієї теорії він розробив завдання, зміст іметодику першочергового виховання і навчання у сім’ї, яке має удосконалюватисьу школі. Вважав, що мати повинна з раннього віку розвивати фізичні сили дитини,прививати їй трудові навички, виховувати любов до оточуючих людей, вести допізнання оточуючого світу.
ЗапропонованийПесталоцці підхід до виховання і навчання дітей має індивідуалізуючий характер,що тоді було великою новиною. Він вимагає від педагога вивчення і врахування напрактиці індивідуальності дитини, надання їй не тільки елементарних відомостей,але й розбуджування та скріплювання її духовних сил, морального і суспільногоушляхетнювання. Цим Песталоцці переосмислив соціальну роль учителя і давзрозуміти, що для успішного виховання молоді потрібні професійно вишколенівчителі.
Розділ2. Педагогічна система А. Дістервега
песталоцці гербарт дістерверг педагогічний
А.Дістервег (1790-1866) – видатний німецький педагог-демократ, один із найбільшвідомих послідовників Песталоцці. Народився у німецькомумісті Зiген в сім’ї чиновника-юриста. Дістервег навчався у Герборнському, апотім у Тюбінгенському університетах, здобувши там вчений ступінь доктора філософії.У різні часи працював домашнім учителем, викладав у середніх школах Вормса,Франкфурта-на-Майнi, у період з 1819 по 1847 рік був директором учительськихсемінарій у Мерсi та Берліні (викладав там педагогіку, математику, німецькумову).
Дістервегаще при житті називали “вчителем німецьких учителів“. Він прагнув до об’єднаннянімецького вчительства, у 1848 році був обраний головою “Всезагальноївчительської спілки“, а пізніше – від учительства представником до прусськоїПалати депутатів.
З1827 р. i до смерті Дістервег видавав журнал “Рейнські листки для виховання iнавчання“, де опублікував понад 400 статей, а з 1851 р. ще й випускає журнал“Педагогічний щорічник“. У своїх статтях особливу увагу приділяв проблемамнародної школи. Він написав понад 20 підручників для учнів, кілька посібниківдля вчителів, серед яких найбільш відомим є “Керівництво до освіти німецькихучителів“ (1835).
Дістервегвиступив на захист ідеї загальнолюдського виховання. У людей потрібновиховувати в єдності любов до всього людства i до свого народу.
Які Песталоцці, Дістервег вважав, що людська природа проявляє себе у задатках.Але, на відміну від свого попередника, він писав, що цим “задаткам дана лишеможливість до розвитку й освіти“. Завдання виховання – збуджувати і спрямовуватисамодіяльний розвиток цих задатків.
Головнумету виховання він вбачав у гармонійному розвитку всіх можливих задатків людинидля “служіння істині, красі i добру“. Досягнення цієї головної мети, на думкуДістервега, відбувається через самодіяльність.
Дістервегвважав, що правильно і розумно організоване виховання повинно будуватися зурахуванням трьох принципів: природовiдповiдностi,культуровiдповiдностiта самодіяльності.
Принципприродовiдповiдностiвиховання розглядав як головний і пояснював його як необхідність здійснювативиховання у строгій відповідності до природного розвитку дитини з урахуваннямїї вікових та індивідуальних особливостей.
Принципкультуровiдповiдностi означає, що природовідповідне виховання треба узгоджуватище й з конкретними соціально-історичними умовами життя дитини, з духовнимжиттям суспільства. Дитину потрібно виховувати для даного часу і увідповідності до умов життя даного народу, враховувати всю культуру у широкомусмислі й, особливо, культуру країни, яка є батьківщиною для дитини.
Принципсамодіяльності полягає у необхідності розвитку дитячої творчої активності,ініціативності, що передбачає вільне самовизначення особистості, сприяєрозвитку всіх задатків дитини.
Спираючисьна ці принципи, Дiстервег створив дидактику розвиваючого навчання, зробившинаступний крок у розвиту започаткованої Песталоццi ідеї розвиваючого навчання.
Усвоєму “Керівництві для освіти німецьких вчителів“ Дістервег сформулював цілусистему дидактичних принципів та правил, які відображують в цілому його поглядина розумову освіту школярів.
Головнимзавданням навчання, за Дістервегом, є розвиток розумових сил i здібностейдітей. Але, надаючи перевагу формальній освіті над матеріальною, він невідкидав другої, а тісно їх пов’язував. На його думку, розрив формальних іматеріальних цілей навчання веде до втрати змісту останнього. Роль розвиваючогонавчання тим більша, чим молодша дитина, причому початкова перевага формальноїосвіти над матеріальною з віком учнів поступово втрачається.
Дістервегзапропонував і обґрунтував розвиваючий (елементарний) метод навчання, якийорієнтований на активність і самостійність учнів. При такому методі вчительведе заняття у діалогічній формі, коли запитання задаються як з боку самоговчителя, так i з боку учнів. Цей метод вчить дитину вільно мислити. “Поганийвчитель повідомляє істину, хороший вчить її знаходити“.
Середдидактичних методів, як стверджує Дістервег, добрі ті, які спонукають учнів досамодіяльності. Але, переоцінюючи роль бесіди при навчанні, він недооцінює прицьому роль розповіді.
Великогозначення у навчанні Дістервег надавав наочності, що виражено у сформульованихним правилах йти у навчанні від чуттєвого сприймання до понять, вiд одиничногодо загального, вiд конкретного до абстрактного. Принцип наочності тіснопов’язаний у нього з послідовністю і неперервністю навчання. Ця вимогавідображена у правилах іти у навчанні від близького до далекого, вiд простогодо складного, від легкого до важкого, від відомого до невідомого.
Успішненавчання, на думку Дістервега, завжди носить виховуючий характер. Воно нетільки розвиває розумові сили дитини, але й формує всю її особистість: її волю,почуття, поведінку.
МетодикаДiстервега також передбачає здійснення навчання захоплюючим, цікавим. Для цьогов учнів потрібно пробуджувати інтерес до нього. Все це можна досягти через: 1)різноманітність, 2) енергійність, 3) особистість вчителя.
Усправі навчання і виховання керівну і вирішальну роль відводить учителю.Дістервег популяризував вчительську професію і поставив ряд вимог до особивчителя:
–досконало знати свій предмет, любити свою професію i дітей;
–бути рішучим, енергійним, мати тверду волю i характер, весь час вести дiтейвперед, не відступаючи від своїх принципів;
–мати громадянську мужність і свої власні переконання;
–ніколи не зупинятись – весь час працювати над власною освітою;
Розділ 3. Педагогічна теорія ЙоганаФрідріха Гербарта
Й.Ф.Гербарт(1776-1841) – німецький філософ, психолог і педагог. Вінбув прихильником асоціативної психології. Народився в сім’ї чиновника-юриста.Здобув університетську освіту. Працював на посаді професора в Геттінгенськомута Кенінгсбергзькому університетах, де читав лекції з філософії, психології іпедагогіки. Педагогічні ідеї Гербарта отримали розвиток у його творах “Загальнапедагогіка, виведена з мети виховання“, “Нариси лекцій з педагогіки“ й ін.
Вінвважав, що все психічне життя людини складається з “реалів“, основою яких єуява. Встановлював обмежені можливості (“поріг“) у розумовому розвитку людини іпізнанні нею світу, оскільки весь процес психічної діяльності зводив домеханічних комбінованих видозмін уяви.
Гербертвиступав за наукову самостійність педагогіки. Він критикував тих, хто будувавпедагогіку лише з досвіду, а також і тих, хто виводив її з філософських систем.Вважаючи, що для успішної педагогічної роботи необхідно попередньо оволодітипедагогічною теорією, Гербарт розробив систему педагогічної науки на основіпсихології і етики.
Усправі виховання Гербарт ставить перед школою цілі: можливі – підготовкамайбутніх дорослих людей у галузі певної спеціальності, і необхідні –підготовка їх до роботи в будь-якій галузі діяльності. Уцілому треба прагнути до виховання “доброчесної“ людини.
Загальнамета виховання, за Гербартом, повинна полягати у досягненні гармонії волі з етичнимиідеями і в розвитку багатостороннього інтересу. Процес виховання він ділить натри складові: керування дітьми, виховуюче навчання і моральне виховання.
Системукерування дітьми Гербарт ґрунтував на власній ідеї про те, що дитині природнопритаманна “дика пустотливість“, тому вона порушує встановлені у школі порядки,проявляє недисциплінованість. Щоб забезпечити виховання і навчання, требаприборкати цю “дикість“. Гербарт пропонував у системі керування такі засоби, якпогроза, нагляд, наказ, заборона, фізичні покарання, як допоміжні засоби –авторитет і любов вихователя.
Гербартвисунув ідею виховуючого навчання. Процес виховуючого навчання ґрунтував нарозвитку шести видів багатостороннього інтересу: емпіричний (до навколишньогосвіту), спекулятивний (до пізнання речей і явищ), естетичний (до прекрасного),симпатичний (до близьких), соціальний (до всіх людей), релігійний (до служіння“найвищому духові“). Перші три види інтересу повинні задовольнятись вивченнямпредметів природничо-математичного циклу, а інші три – гуманітарних дисциплін.
Удругій пол. XIX ст. було популярним вчення Гербарта про чотири ступенінавчання: виразність, асоціація, система, метод. Ці ступені повинні мати місцена кожному уроці незалежно від його змісту і віку учнів. На першому ступені(виразність) здійснюється початкове ознайомлення учнів з новим матеріалом зшироким використанням наочності; на другому ступені (асоціація) у процесівільної бесіди відбувається встановлення зв’язків нових уявлень з попередніми;третій ступінь (система) характеризується зв’язним викладенням нового матеріалуз виділенням основних положень, з виведенням правил і формулюванням законів; начетвертому ступені (метод) в учнів у процесі виконання вправ виробляєтьсянавичка використання набутих знань на практиці.
Гербартрозробив теорію видів навчання: описового (виявити досвід учня і розширити йогочерез наочність, розповідь та заучування матеріалу), аналітичного (розподілматеріалу на складові частини і надання уяві учнів певної системи),синтетичного (узагальнення вже відомого матеріалу, зведення його до системи).
Ставлячивище за все розвиток уявлень і формального мислення в учнів, Гербарт відводивголовне місце у навчальному плані вивченню древніх мов і математики, які, найого думку, найкраще дисциплінують розум. Меншого значення надавав предметамприродничого циклу. Він вважав, що дитина у своєму розвитку повторює шлях,пройдений людством, тому дитині ближче і більш зрозуміле життя древніх народів,ніж сучасників. У зв’язку з цим пропонував до 14 років вивчати передусім мову,літературу й історію античного світу, математику і географію.
Системаморального виховання дітей у Гербарта базується на п’яти моральних ідеях: ідеявнутрішньої волі (усунення “внутрішнього розладу“), ідея вдосконалювання(поєднання сили і енергії волі та забезпечення “внутрішньої гармонії“), ідеяприязні (погодження волі однієї людини з волею інших), ідея права(розв’язування конфліктів між волею людей), ідея справедливості (визначеннянагороди чи покарання тому, хто цього заслужив). Щоб моральневиховання дало бажані наслідки, Гербарт пропонує застосовувати засоби керуваннядітьми.
Педагогічніідеї Гербарта мали значний вплив на розвиток педагогіки, вони поширились удругій пол. XIX- поч. XX ст. по всіх країнах Західної Європи. Гербарт мавбагато послідовників, які розвинули й оформили його ідеї у окремий педагогічнийнапрям – гербертіанство.
Висновок
Урамках педагогіки існує ряд відносно самостійних розділів, пов'язаних іздослідженням окремих сторін учбово-виховного процесу. Розробкою цілей, завдань,змісту, принципів, методів і організації освіти й навчання займається дидактика(теорія освіти й навчання); питання формування етичних якостей особи,політичних переконань, естетичних смаків, організації різноманітної діяльностіучнів складають предмет теорії й методики виховання. Дослідженням сукупностівсіх організаційно-педагогічних проблем, пов'язаних з управлінням народноюосвітою, мережею й структурою учбово-виховних установ і керівництвом їхдіяльністю, займається школознавство.
Уцілях конкретизації науково-дослідної роботи в області педагогіки іпоглибленого професійного вивчення педагогіки як учбового предмету виникаєпотреба у виділенні специфічних особливостей виховання і навчання окремихвікових або професійно орієнтованих груп населення (діти дошкільного віку, учнізагальноосвітніх шкіл, професійно-технічних, середніх спеціальних або вищихучбових закладів, військовослужбовціі т. д.).У цьому разі умовно говорять про П. дошкільною, шкільною, вузівською тощо йрозглядають питання організації й методів виховання й навчання даного контингентуучнів з урахуванням специфіки прояву в цих умовах педагогічних закономірностей.
Довласне педагогіки примикають методики викладання окремих учбових дисциплін, щовивчаються в учбових закладах різного типу; дефектологія, що досліджуєпсихофізіологічні особливості розвитку аномальних дітей, закономірності їхньоговиховання, освіти і навчання (з виділенням вузькоспеціалізованих галузей:теорія і методика виховання, освіти і навчання глухих і слабочуючих дітей —сурдопедагогіка; сліпих і слабобачучих —тифлопедагогіка, з недоліками розумового розвитку —олігофренопедагогіка,з порушеннями мови —логопедія); історія педагогіки,що вивчає розвиток теорії і практики виховання, освіти і навчання в різніісторичні епохи.
Списоквикористаної літератури
1. Абрамова Г.Г. Введение в практическую психологию. – М., 1995
2. Альбуханова-Славская К.А. О субъекте психической деятельности.–М., 1973.
3. Асмолов А.Г. Психология личности: учебник. – М., 1990.
4. Бондаренко О.Ф. Психологічна допомога особистості: навчальнийпосібник для студентів. — Харків, 1996.
5. Василюк Ф.Б. Психологія переживання. — М., 1989.
6. Вилюнас В.І. Психологические механизмы мотивации человека. – М.,1990.
7. Гальбух Ю.З. Розумово обдарована дитина: психологія, діагностика,педагогіка. – К., 1993.
8. Джемс У. Психология. — М., 1991.
9. Долинська Л.В., Левченко М.В., Чепелєва Н.В., Уманець Л.І. Активніметоди в роботі практичного психолога. — К., 1994.
10. Зеличенко А. Психологія духовності — М., 1990.
11. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвитокособистості. – К., 1989.
12. Климов Е.А. Психология учебник для средней школы. — М., 1997.
13. Кон П.Г. Психология ранней юности книга для учителя. — М., 1989.
14. Личко А.Е. Подростковая психотерапия: руководство для врачей.-М.,1985.
15. Основи практичної психології: підручник для вищих навчальнихзакладів освіти. / Колектив авторів: В.Г. Панок, Н.В Чепелєва, Г.М. Титаренкота ін. – К., 1998.
16. Психология личности: тесть, почерки, методики. / Авторы –составители Н.В. Рябчикова — М., 1995.