РЕФЕРАТ
СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ
План
Вступ
1. Еволюція політичнихідей з часів Київської Русі до XIX ст.
2. Суспільно-політичнадумка України XIX- початку XX ст.
3. Проблеми державності вполітичній думці України XX ст.
Вступ
Українська політична думка с невід'ємною частиною загальнолюдськихполітичних знань. Адже Україна не стояла осторонь розвитку людської цивілізаціїі її визначні мислителі зробили вагомий внесок у становлення світовоїполітичної думки. Вона і досі не втратила своєї актуальності. Більше того, безвивчення неможливо сьогодні самоусвідомити себе як націю, як народ, визначитиперспективи свого подальшого розвитку.
1. Еволюція політичних ідей з часів Київської Русі до XIXстоліття
Літературні джерела ХІ-ХІІІ століть свідчать про те, що політичнадумка нашої країни виникла давно, а політика і державна влада вже вдомонгольський період відігравали провідну роль у розвитку суспільства.Початковому періоду розвитку вітчизняної політичної думки властиві релігійні табуденні уявлення тих часів.
Політична думка Київської Русі репрезентована писаними пам'ятками,які припадають на X — XIII ст., такими як «Слово про закон і благодать»Іларіона, «Руська правда», «Повчання дітям» ВолодимираМономаха, «Повість минулих літ», «Слово о полку Ігоревім»,Галицько-Волинський літопис.
У цих документах порушені проблеми походження держави, виникненняправлячої династії, єдності і суверенності політичної влади, організаціїнайдоцільніших форм правління тощо. Зокрема, київський митрополит Іларіонвбачав у сильній монархічній владі князя запоруку територіальної цілісностідержави, вважав що церква повинна служити державі та її володарю.
Центральне місце в суспільно-політичній думці цього періодуналежить проблемі ідеального правителя та його влади. Князь уже від народженнярозглядався як необхідний елемент державної структури, потенційний носійдержавної влади. На думку Володимира Мономаха, ідеальний правитель — це мудрий,справедливий і милосердний володар, що дбає про підданих.
Важливе місце в системі політичних інститутів Київської Русіналежало таким представницьким установам, як князівська рада, боярська рада,князівські з'їзди, собори. Помітний вплив на функціонування князівської влади вКиївській Русі справляло також і віче, нехтувати яким князі не могли.
Істотне значення в політичному житті Київської Русі, особливо дляїї розбудови, мало введення київським князем Володимиром Великим християнства(988). Прийняття монотеїстичної релігії сприяло централізації давньоруськоїдержави, розширенню її міжнародних зв'язків, а, отже, й утвердженню політичноїмогутності владних структур.
Подальший розвиток політичної думки України пов'язаний з іменамивидатних українських мислителів, філософів Ю.Дрогобича, Ст.Оріховського,І.Вишенського. У цей час Україна перебувала під впливом Литви і Польщі, аполітична думка розвивалася в руслі гуманістичної традиції.
Актуальні політичні думки про державу, закон і право, форми іметоди управління державою висловив, зокрема, Ст.Оріховський (1513-1566). Утворах «Про природне право», «Напучення королеві польськомуСигізмунду Августу», «Польські діалоги політичні» порушуютьсяпроблеми природного права, розподілу влади, пріоритетності закону над рішеннямимонарха. «Закон вищий за державу і вищий за короля» — писавСт.Оріховський. Він став першим в українській політико-філософській думцітеоретиком гуманістичної політики та свободи.
Із середини XVI ст. більшість українських земель була загарбанапольськими, литовськими та угорськими феодалами. За цих умов боротьба засвободу і незалежність українського народу була першочерговим завданням. Якпротест проти жорстокого феодального гноблення стало виникнення козацькогоруху, а відтак і становлення козацько-гетьманської держави.
Волелюбні традиції українського народу знайшли своє втілення унаціонально-визвольній боротьбі під проводом Б.Хмельницького1648-1654 рр.,стрижнем політичної доктрини якого була національна державна ідея. Результатомцієї боротьби стало утворення Запорозької Січі, в якій ніколи не було кріпацтвай вперше в Європі склалася прогресивна форма господарства фермерського типу.Державотворчі процеси цього періоду здійснювалися на основ і універсалів таофіційних листів Б.Хмельницького, «Статей про устрій ВійськаЗапорозького», Зборівського договору 1649 р.
Характерною ознакою суспільного життя козацтва був демократизм, щоне могло не позначитися на формуванні тогочасної української політичної думки.Це знайшло своє яскраве підтвердження у «Пактах і конституціях прав івольностей Війська Запорозького», які нині іменуються КонституцієюП.Орлика (1710 р.). Тут уперше прозвучала в юридичному оформленні українськадержавна ідея, пронизана демократизмом і волелюбством. Головною ідеєю цьогодокумента є ідея про право українського народу на вільне життя.
У сучасних умовах для України надзвичайно важливого значеннянабувають демократичні ідеали, втілені в «Пактах...» щодо організаціїта функціонування влади у Війську Запорозькому, питання про верховенствоГенеральної Ради, чітке послідовне та суворе обмеження повноважень гетьмана,виборність гетьмана Генеральною Радою, обов'язок гетьмана виконувати їїрішення, заборону прийняття гетьманом рішень, котрі не передані йому ГенеральноюРадою. Наведені ідеї «Пактів...» мають величезне значення в контекстіреформи нині чинної Конституції України.
Ця Конституція не була втілена у життя, але суттєво вплинула нанастрої українського народу і постійно підтримувала у ньому дух незалежності і бажаннясамостійно вирішувати власну долю.
Плодотворною для майбутнього національного відродження була діяльністьукраїнських просвітників XVIII ст. їх ідейні настанови, маючи чітковиражене соціально-економічне підгрунття, критично оцінювали феодальне суспільство,його соціальні і політичні інститути, доводили правомірність знищенняфеодалізму, сприяли утвердженню в українському суспільстві принципів буржуазноїдемократії. Просвітителі розробили питання про походження держави, її функції,типи державного правління, шляхи демократизації суспільства, поділу влади. Відображаючиінтереси народжуваної буржуазії, мислителі вірили в Людину, її високепокликання, боролися за встановлення «царства розуму», основаного на«природних» правах і рівності людей. Найважливішими засобамисоціального поступу мислителі вважали поширення освіти, пропаганду науковихзнань, ідей справедливості і добра.
Таким чином, сформульовані в продовж IX- XVIII століть політичніідеї відіграли важливу роль у розвитку суспільно-політичної думки й формуванніпередумов українського національного відродження.
2 Суспільно-політична думка України XIX— початку ХХст.
Кінець XVIII — початок XX ст. був часомвеликих політичних змін і соціальних перетворень в Україні, спричинених новоюгеополітичною ситуацією в Центральній та Східній Європі. Внаслідок цих змінзникли держави, які помітно впливали на розвиток подій в Україні у пізнєсередньовіччя. Кількість держав, до складу яких входили українські землінаприкінці XVIII ст… зменшилася з чотирьох до двох. Україна опинилася у двохдосить відмінних, а в дечому — і цілком протилежних суспільно-політичнихсистемах: Російській та Австрійській імперіях. Такий стан без великих змінтривав до 1914 року. Як бачимо, розвиток політичної думки в Україні протягом XIX ст. продовжувавсяу несприятливих умовах бездержавності на грунті подальшого загостреннясоціально-політичних суперечностей.
Першою пам'яткою української модернової політичної думки бувтрактат "Історія русів", правдоподібно написаний невідомим автором напочатку XIX ст. Книга має виразне антипольське та антиросійськеспрямування, а основною її ідеєю є відновлення автономних прав України намомент її входження до складу Російської держави (1654 р.). "Історіярусів" мала величезний вплив на дальше формування ідеології українськогонаціонального руху. Зокрема, цей твір сильно позначився на формуваннясвідомості молодого Т.Шевченка. Водночас слід зауважити, що автор "Історіїрусів", закликаючи до виправлення історичних кривд, заподіяних Росією українськомународу, все ж ні на мить не ставить під сумнів право російського імператорауправляти Україною. В цьому виявився песимізм автора щодо майбутнього України.
Яскраву сторінку в історії політичної думки України середини XIX ст. вписалоКирило-Мефодіївське товариство (1845 р.), членами якого були М.Костомаров,П.Куліш, М.Гулак, В.Білозерський, Т.Шевченко, Г.Андрузький. Створеннятовариства було спробою інтелігенції змінити культурно-просвітницьку роботуполітичною боротьбою за національні інтереси.
У «Книзі буття українського народу», статуті товаристваобґрунтовувалися політичні ідеї справедливості, свободи, рівності, братерства.Основними завданнями Кирило-Мефодіївського товариства були: побудоваслов'янської спілки християнських народів; знищення кріпацтва та абсолютистськоїцарської влади в Росії; поширення християнського суспільного ладу на весь світ.
Вироблена кирило-мефодіївцями ідея слов'янської єдності перебувалау відвертій опозиції до урядового панславізму. Під ідеєю братерства слов'янукраїнські діячі середини XIX ст. розуміли насамперед союз української іпольської націй. Урядові ж офіційні плани не передбачали існування в Малоросіїтретьої нації -української. Урядовій ідеї зцентралізованої слов'янської імперіїз центром у Петербурзі кирило-мефодіївці протиставили ідею федеративноїслов'янської республіки зі столицею у Києві. Зрозуміло, чому їх діяльністьвикликала таку реакцію з боку офіційного Петербурга.
Теоретична діяльність товариства стала закономірним якісним етапомв еволюції суспільно-політичної думки. Тут вперше висунуто конкретний проектмайбутнього державного ладу.
Велике значення для розвитку української політичної думки мав іполітичний аспект творчості Т.Шевченка. Найпліднішими з цієї точки зору були1843-1845 рр., коли, повернувшись в Україну, Шевченко написав своїнайреволюційніші поеми — «Сон», «Кавказ», «Великийльох», "І мертвим, і живим..." та «Заповіт». Йогопристрасна поезія виходила за межі локального патріотизму та оплакування героїчногоминулого. Вона будила національні почуття і давала бачення майбутнього.
Шевченкова творчість є вододілом у розвитку українськоїнаціональної ідеї. Вона заклала основи перетворення етнічної спільноти уполітично свідому націю. Увесь пізніший український національний рух тією чиіншою мірою виводився з поезій Шевченка.
Дальший поштовх розвитку політологічних ідей в Україні надалатворчість М.Драгоманова (1841-1895) — фундатора української політології,основоположника вітчизняного конституціалізму. Його головні політологічніпраці: «Переднє слово до Громади», «Шевченко, українофіли ісоціалізм», «Вільний союз — вільна спілка», "ІсторичнаПольща і великоруська демократія". «Листи на НаддніпрянськуУкраїну» та ін.
Драгоманов проголошував примат людини, її прав і свобод наддержавою і суспільством, критично ставився до унітарних державних структур,крайнощів націоналізму. Саме людина для мислителя є найвищою соціальноюцінністю.
Найдоцільнішою формою організації для держав з великою територієюДрагоманов уважав федеративну республіку. Ось чому проблему політичноїсамостійності України він уважав «за певних умов зовсім не потрібною длябудь-яких інтересів українського народу» і звів усю справу національноговизволення до питання перетворення Російської імперії на децентралізовануфедерацію.
Особливе місце в суспільно-політичній думці України належитьІ.Франкові (1856-1916) — поету, публіцисту, філософу, громадському діячеві. Вйого політичних поглядах критично оцінено деякі постулати марксистської теорії,геніально передбачено негативні наслідки її реалізації, зроблено спробуадекватно оцінити сучасне йому політичне життя. Зокрема, І.Франко гострійкритиці піддає буржуазну державу, вкрай негативно ставиться до ідеї диктатурипролетаріату. Він висловив припущення, що за наявності держави соціальнанерівність подолана не буде. Тому в майбутньому суспільстві, на думку Франка,повинно утвердитися справжнє народовладдя, управління громад.
Значну увагу приділив І.Франко і розв'язанню національногопитання. Крилатими стали його слова про те, що не може бути вільним народ, якийпригноблює інші народи. Франко закликає до досягнення Україною політичноїсамостійності, а для цього треба формувати національну самосвідомість народу,протистояти асиміляційним процесам і водночас активно засвоюватизагальнолюдські надбання. Дбав Франко і про розвиток національної мови, безякої, на його думку, «виховання народу не може зробити бажаногопоступу».
Отже, піднесення політичної активності в українському суспільстві XIX ст. винесло наавансцену всеукраїнського національного руху цілу когорту видатних постатей,які започаткували формування концепції української самобутності, створилипідґрунтя для політичного визначення нації, вироблення засаднаціонально-визвольної ідеології, вказали перспективи розвитку українськогосуспільства.
3. Проблеми державності к політичній думці України XXстоліття
Українська політична думка XX ст.., формуючисьна грунті теоретичних надбань попередніх поколінь, зберегла в собі елементирізних ідеологічних напрямків. Представники політичних течій, що виросли нерідкоз принципово відмінних ідеологічних засад, під впливом реальнихсуспільно-політичних процесів дедалі частіше схилялися до висновку, щовирішальним і єдино можливим чинником національного відродження є державнасамостійність і політичний суверенітет України.
Показовою в цьому плані стала творчість М.Грушевського (1886-1934)- видатного історика, громадського діяча. Його основною заслугою є те, що вінзавершив концептуальне обгрунтування політичної історії українства, довівши щоукраїнці мають власну історію, коріння якої сягають часів Київської Русі.
Грушевський уважав, що логічним завершенням запитів національногорозвитку будь-якої народності є проголошення суверенітету і незалежності.Відсутність політичної самостійності, на його думку, можлива лише за пануванняефективного громадського ладу, раціонального державного управління. Ось чомувін довгий час відстоював ідею перебудови Росії на федеративних засадах, де бУкраїна була одним із суб'єктів федерації і лише в IV Універсалі Грушевськийвідійшов від цієї позиції, проголосивши державну самостійність України.
Проблеми державності України стояли в центрі уваги і В.Винниченка(1880-1951). Ядром його політичної концепції була остаточна переконаність утому, що найкращим засобом збереження життя і розвитку кожної нації єдержавність. «Нація без державності, на думку В.Винниченка, — єпокалічений людський колективний організм. Через те так жагуче всі так звані»не державні нації" прагнуть своєї держави, через так самовідданоокремі члени її віддають сили свої на здобуття її й тому з такою ненавистюставляться до тих, хто стоїть на заваді цьому, себто, які тримають їхнійколектив у покаліченому стані".
Розроблена В. Винниченком концепція державності Україниґрунтувалася на принципах соціалізму та федералізму. Він уважав, що черезміжнародне становище політична незалежність України неможлива. Реальним ідеаломв існуючих умовах, на його думку, є автономія України у складі РосійськоїФедерації. Однак пізніше, В.Винниченко у праці «Відродження нації» переглядаєсвої позиції ' стосовно федерації з Росією. Взявши до уваги, що почуттяпанівної нації у росіян швидко не зникне, він приходить до висновку прополітичну незалежність української нації, тобто еволюціонує від ідеїукраїнської культурно-національної автономії у складі Російської Федерації довідродження української державності та незалежності.
Ідея незалежної української державності була центральною і втворчості представників ще двох напрямків політичної думки націоналістичного інаціонал-демократичного. Найвідомішими представниками націоналістичногонапрямку є М.Міхновський (1873-1924) та Д.Донцов (1883-1973).
М. Міхновський є автором промови «Самостійна Україна»,яка стала програмним документом утвореної 1900 року у Харкові Українськоїреволюційної партії і вважається першим програмним документом українськогонаціоналізму. Він уважав, що «державна самостійність — це національнийідеал у ділянці міжнародних відносин». Думки М.Міхновського пронеобхідність рішучого відмежування України від Росії, акцент на силових методахдосягнення національно-визвольної мети, а також проголошення етнічного принципуформування нації (Україна для українців) лягли в основу націоналістичноїідеології.
Помітне місце у формуванні та встановленні українськоїнаціональної свідомості й ідеології належить політичній доктрині Д.Донцова,який поклав початок течії так званого "інтегрального націоналізму".Ця течія в націоналізмі почала зароджуватися в і останній чверті XIX ст. і їїхарактерними рисами є крайній радикалізм, войовничість, експансіонізм. Сутьйого націоналістичної теорії найбільш повно викладена в працях «Підставинашої політики»(1921), «Націоналізм»( 1926), «Дух нашоїдавнини»(1944). Інтегральний націоналізм передбачає пристрасне ставленнядо світу і є своєрідною формою світогляду, який покликаний об'єднати населенняв народ і перетворити його в націю. Воля має бути зорієнтована на боротьбу запоширення української ідеї та національне визволення. На думку Д.Донцова, нація- це об'єднання мільйонів воль довкола спільного ідеалу панування певноїетнічної групи над територією, яку вона дістала в спадщину від батьків і якухоче залишити дітям.
У роки панування радянського політичного режиму політологічнадумка в Україні фактично перестала розвиватися, оскільки вона буларепрезентована таким догматичним вченням, як науковий комунізм" з йоговиправдально-захисними функціями.; Певним чином вона збагатилася ідеями,народженими дисидентським рухом 60-80-их років, який став завершенням майже віковоїдуховно-політичної еволюції української інтелігенції, підсумком розвитку їїідейних традицій. Передбачення, які містилися в її вимогах були пріоритетними упостановці всіх політичних і національних проблем наступних років нашоїісторії, що передували встановленню державної незалежності України.
Дальшого розвитку українська політична думка набула в Деклараціїпро державний суверенітет України (16.VII. 1990), Акті про державну незалежністьУкраїни (24.VIII.1991) та Конституції України (28. VI. 1996).
Література
1. Винниченко В. Відродження нації. В 3-х частинах — К., 1990.
2. Гелей С. Ідея української державності в історичних працяхВ.Липинського // Український час.- 1994. -№1.
3. Грицак Я. Іван Франко в еволюції української політичної думки //Сучасність, -1994. — №9.
4. Грушсвський М. Хто такі українці і чого вони хочуть. — К., 1991.
5. Драгоманов М. Вибране. — К… 1991.
6. Круглашов А. Драма інтелектуала: політичні ідеї М.Драгоманова. — Чернівці, -2000.
7. Кухта Б. З історії української політичної думки. — К., 1994.
8. Муляр В.І. Політологія. Курс лекцій. — К., 2003.
9. Політологія / За ред. О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка. — К., 2001.
10. Політологія / За ред. О.І.Семківа. — Львів, 1994.
11. Політологія. Кінець XIX — початок XX ст.: Хрестоматія/ За ред. О.І.Семківа. -Львів., 1996.
12. Потульницький В. Історія української політології. — К., 1992.
13. Скиба В., Горбатенко В., Туренко В. Вступ до політології. — К.,1998.
14. Тисяча років української суспільно-політичної думки. У 9-ти т.-К.,2001.
15. Українська суспільно-політична думка у XX ст.: документи іматеріали. — К., 1994.
16. Франко І.Я. Філософські праці. Збірник творів у 50-ти томах. — К.,1986. — Т.45.
17. Шляхтун П.П. Політологія (теорія та історія політичної науки). — К., 2002