Милозвучність української мови

План заняття №2Тема заняття:
/>/>/>Загальна характеристика звукового складу мови. />Норми вимови. Склад і наголос. Правила переносу слів. Милозвучність української мови – характерна ознака всіх її стилів. Норми вимови. Мета заняття: Дидактична
/>/>Навчити студентів дотримуватися норм української літературної вимови; визначати і виправляти допущені в усному мовленні орфоепічні помилки
Виховна – виховувати патріотичні почуття до рідної мови.
Розвиваюча – досягти уміння розрізнювати звуки і букви шляхом запису транскрипції; навчити студентів грамотно вимовляти слова, познайомити з основними нормами української вимови; Вид заняття: Практичне заняття Форма проведення заняття: Виконання вправ Методичне забезпечення: картки, опорні конспекти Література:
Обов’язкова:
Ющук І.П. Практикум з правопису української мови. 1997.
Пазяк О.М., Українська мова і культура мовлення.-К., 1995 Український правопис.-К., 1994.
Додаткова:
Збірник диктантів.-Д., 1999.
Беляєв О.М. Українська мова/Підручник для 10–11 кл.-К., 1998.
Орфографічний словник української мови. – К., 1999. Технічні засоби навчання комп’ютер /> /> />
Хід заняття
 
1. Організаційниймомент
1.1 Привітаннястудентів. Перекличка.
1.2 Підготовкааудиторії до заняття, перевірка наявності студентів.
2. Ознайомленнястудентів з темою та навчальними цілями заняття
/>Подати загальну характеристика звукового складу мови. Особливу увагу звернути на нормивимови. Повторити правила щодо складу і наголосу; правила переносу слів. Милозвучність української мови – характернаознака всіх її стилів. Норми вимови.
3. Мотивація навчання
Навчити студентів дотримуватися норм української літературної вимови; визначати і виправляти допущенів усному мовленні орфоепічні помилки
4. Актуалізація опорних знань – виконання вправ
1. Прочитайте текст. Визначте його тему та мікротеми. Обґрунтуйтеподіл тексту на абзаци. До якого стилю мовлення він належить?
КУДИ ПЛИВЕ МІСТО
У ХІХ столітті прокатастрофічні наслідки глобального потепління ще й не чули, вважаючи йогопочатком райського життя для землян. Тоді мріяли про різні способи покращенняклімату.
Один учений, наприклад, запропонуваврозтопити льоди, посипавши чорним пилом арктичну кригу, адже темний колір добрепритягує сонячну енергію. Понад 100 років тому не зважали на те, що рівень водипідвищиться. Навпаки, сподівалися, що на узбережжі Північного Льодовитогоокеану стане значно тепліше. Отоді, мовляв, людство не знатиме горя-біди,сіятиме на Півночі пшеничку та садитиме картопельку.
А рясні дощі, може, випадутьаж в азійських та африканських пустелях.
Зараз учені далекі від думки влаштувати з доброго дива новий всесвітній потоп. Їхтривожить загроза танення крижаної шапки Землі. Тож найвидатніші уми планетипропонують свої проекти, як цього уникнути. По-перше, радять вивести накосмічну орбіту величезні дзеркала, що відбиватимуть надлишки сонячної енергії, по-друге, розпилюватив атмосферіхімічні речовини, які б не пропускали частину сонячнихпроменів до земної поверхні, по-третє, вивести рослини з листям, що відбивало бсонячне проміння.
Поки вчені роблять своюсправу, архітекториобмірковують,як ми житимемо, коли вся поверхня Землі опиниться під водою. За прогнозами, протягом ХХІ століття рівеньСвітового океану підніметься на 20–90 см!
Нещодавно зодчі запропонували проектплавучих міст-островів, що нагадують велетенські лілії. Такі містатриматимуться на воді, як поплавки, і вміщатимуть до 50 тисяч мешканців. Життя городян забезпечать екологічно чисті видиенергії – вітру, сонця, припливів і відливів; а рослини, якими ці міста будутьозеленені, постачатимуть смачні овочі та фрукти (Із журналу).
5. Коментар відповідей та робіт студентів
6. Викладення та вивчення нового матеріалу (зміст позначенихпитань подається у вправах, які студенти мають виконувати)
6.1. Стилістичні засоби фонетики. Загальна характеристика звуковогоскладу мови.
6.2 Норми вимови. Милозвучність української мови – характернаознака всіх її стилів.
6.3 Склад і наголос. Правилапереносу слів.
7. Закріплення вивченого матеріалу:
ФОНЕТИКА
Розрізняють три аспекти вивчення звуків мови – акустичний(фізичний), фізіологічний (артикуляційний) і соціальний, або функціональний.Саме останній і є найважливішим аспектом вивчення звукових засобів у фонетиці.
Звук як функціональна одиниця мови, або фонема, становить об'єктвивчення окремого розділу мовознавчої науки – фонології. Найповніше дослідженняфонологічної характеристики української мови від початків як діалектної групи ускладі праслов'янської мови й аж до нашого часу здійснив Ю. Шевельов – «Історичнафонологія української мови».
ЗВУКИ МОВИ
Звук у мові – найдрібніша акустично-артикуляційна неподільнаодиниця мовлення. Окремо взятий звук не має будь-якого значення, він йогонабуває лише у складі слів і морфем, виконуючи функцію розпізнання тарозрізнення їхніх значень, наприклад: бік – вік – лік; зір – кір; дар– дер – дур; іди – іде – іду – ідеш – ідуть – ішов іпод.
Цікавим видається вислів Б. Грінченка: «Погляньмо насамперед наслово – що воно собою являє, з яких елементів складається. На першому планістоять у ньому два елементи: звукова форма і значення – без них словонемислиме, а заберіть у будь-якого слова, наприклад, «стіл», поєднання звуків,які його складають, і слова вже не буде, воно перетвориться в чисте поняття абоуявлення; і навпаки: позбавлене свого значення, слово перестає бути словом іперетворюється, за висловом О. Потебні, у «штучний фонетичний препарат…»
Звуки створюють зовнішню (звукову) оболонку слова. Для того щобвідрізнити звук від літери на письмі, звук беруть у квадратні дужки, наприклад:літера с (ее) позначає звук [с],літера б (бе) позначає звук [б] і т.д.
Цікаво, що гавайська мова налічує лише 11 звуків (6 голосних і 5приголосних), але від цього не видається бідною чи немилозвучною.Фонетичні закони мови і правилаправопису
Можна по-різному підходитидо визначення правил правопису. Наприклад, у сербській, білоруській мовах,слова пишуться так, як вони вимовляються, і через це іноді одне й те саме словов різних формах набуває дуже відмінного вигляду. Наприклад, сербське слово отац«батько» в родовому відмінку має форму оца, у кличному – оче;білоруське сястра «сестра» в називному множини має форму сёстры,а в родовому множини – сясцёр.
В українському правописіпісля багатьох пошуків встановився фонетично-морфологічний принцип написанняслів. За цим принципом, з одного боку, враховується сьогоднішнє звучання слова,а з другого – його зовнішній вигляд залишається майже незмінним незалежно відфонетичних відмінностей в різних формах. І все-таки тут переважає фонетичнийпринцип. Це зобов'язує при укладанні правописних правил максимально враховуватифонетичні закони мови.
Тривалий час українськийалфавіт був позбавлений букви ґ, незважаючи на те, що звук, позначуваний нею, вукраїнській усній мові існував колись і є сьогодні (ґанок, ґелґотати, ґедзь,ґава, ремиґати, дриґати та ін.). Ігнорування його загрожувало порушитисистему приголосних звуків української мови, у якій усі приголосні об'єднуютьсяв групи по чотири: є чотири шиплячі ж, дж, ш, ч, чотири свистячі з, дз с, ц,чотири зубні несвистячі л, н, д, т, було б також чотири губні м, в, б, п, якбине п'ятий запозичений звук ф; так само є чотири задньоротові приголосні ґ, г,к, х. Отже, група задньоротових приголосних без звука ґ стала б винятком узагальній фонетичній структурі мови.
Букву ґ після гострихдискусій було повернуто в український алфавіт 1990 року, але тільки дляпозначення відповідного звука в небагатьох питомих українських, давнозапозичених і зукраїнізованих словах. Тим часом питання про використання буквиґ в іншомовних словах недавнього походження, надто у власних назвах людей,залишилося неврегульованим. Без жодних змін це правило було перенесене і в нинічинний правопис 1993 року видання. Отже, повернення букви ґ в наш алфавіт покищо не можна вважати послідовним і завершеним: деякі видання й далі ігноруютьїї, а деякі вживають її зовсім недоречно. Така невизначеність розхитує якправописні, так і орфоепічні норми української мови.
Виникають проблеми також ізвикористанням букви (і звука) ф. Звук, позначуваний нею, чужий для українськоїмови: він прийшов до нас з іншомовними словами і виявився п'ятим (отже, зайвим)у групі губних приголосних. Тому українська мова закономірно тривалий час неприймала його, передаючи іншими звуками (Хома, Пилип, Марта, квасолятощо). І хоч він уже прижився в нашій мові, але й тепер є цілком виправдане,зумовлене фонетичним ладом української мови прагнення по можливості звузитиобсяг його вживання. Природі української мови більше відповідає звучання (йнаписання) слів зі звуком т (логаритм, ортографія, ортопедія, пітон, Тадей,Голгота, Гетсиманський), ніж із звуком ф (логарифм, орфографія, орфопедія,піфон, Фадей, Голгофа, Гефсиманський тощо). Тим часом чинний правопис,посилаючись на традицію (насправді запроваджену верховенством російської мови,у якій звук ф цілком природний: він вписується в систему як парний дзвінкомув), нерідко закріплює звук ф і в тих словах, які свого часу були засвоєніукраїнською мовою із звуком т (міт, ортографія, патос, катедра, Бористентощо).
Закон милозвучностіукраїнської мови вимагає усунення насамперед збігу голосних, а потім – збігуприголосних. Пишемо й вимовляємо зроку в рік, балка в степу, поле й ліс, дощі йдуть, хоч рік у рік, яр у степу,ліс і поле, дощ іде. Зіяння, тобто збіг голосних, у питомих українськихсловах допустиме лише на межі префікса й кореня: виорати, приозерний,наодинці. В інших позиціях у незапозичених словах зіяння не буває. Цюзакономірність мова прагне перенести й на запозичення. Наприклад, латинськіслова materia, patiens, ruina в нашу мову запозичено із вставнимприголосним звуком й: матерія, пацієнт, руїна; усунено зіяння в запозиченихіменах Маркіян, Купріян; нема його в таких словах, як маніяк,парафіяльний; більшість латинських слів із збігом голосних au переданочерез ав: autor – автор, inauguro – інавгурація. Проте в чинномуправописі цього принципу дотримано далеко не завжди, через що маємо чимало слівіз невластивими українській мові зіяннями, які можна було б усунути за вженаявними зразками: матеріальний – матеріяльний, геніальний – геніяльний,тріумф – тріюмф, аудиторія – авдиторія, аудієнція – авдієнція тощо.
Зіткнення двох голоснихможливе лише тоді, коли між ними, цими голосними, є пауза, бо пауза в цьомувипадку сприймається як приголосний. У чинному правописі це враховано тількидля випадків, якщо паузу позначено розділовим знаком. А як же бути, коли паузуна письмі не позначено і немає підстав позначати її, як, наприклад, у реченнях:Восени і горобець багатий; Ви утрьох та злякались вовка, а ми усеми татікали від сови (нар. творчість)? У цих прикладах збіги голосних цілкомвідповідають законам мови, але не узгоджуються з правилами правопису. У такомуразі, очевидно, треба вдосконалювати правила.
В українській мові м'якимине можуть бути губні м, в, б, п, ф, шиплячі ж, дж, ш, ч (пом'якшуються лишеподовжені шиплячі: затишшя, роздоріжжя, річчю), задньоротові ґ, г, к, х,як це властиво російській чи польській мовам. Якщо ж в українській мові колисьтаке траплялося, то або виділявся звук й (п'ять), або приголоснийподовжувався (ніччю), або відбувалося чергування приголосних (могти – можу),або в запозичених словах іноді така незакономірна м'якість ігнорувалася (парашут,журі, парфумерія). Тому з погляду української мови неприродно звучать словав такому написанні, як бюро, купюра, фюзеляж, гяур, Кяхта, Пясецькийтощо. Українець (якщо не пристосовується до французької чи російської орфоепії)їх звичайно вимовляє із звуком й: б'юро, куп'юра, ф'юзеляж, г'яур, К'яхта,П'ясецький і под. Навіть більше того, звук й чується (може, й не таквиразно) між губним та голосним а і в таких словах, як свято, різдвяний,морквяний (через що нерідко трапляються помилки в написанні подібних слів),не кажучи вже про позицію, коли губний стоїть після сонорного: мавпячий,черв'як, комп'ютер, парфянський (у цих словах після губного приголосного чіткочується звук й). Тим часом чинний правопис, як це й видно з вище наведенихприкладів, не завжди в таких випадках дозволяє ставити апостроф.
Подовження приголосних вукраїнській мові відбувається або на межі морфем (беззвучний, туманний,розрісся), або перед закінченням між двома голосними внаслідок повної прогресивноїасиміляції звука й (життя, колосся, осінню, ніччю), або як результатінших фонетичних процесів (козаччина, бовваніти, останній). Ще можеподовжуватися приголосний н зокрема в суфіксах прикметників із значеннямвеликої міри якості та в старослов'янізмах (здоровенний, нескінченний,огненний).
Тому перенесення з інших мовв українську подвоєння букв на позначення приголосних не завжди закономірне йдоцільне (це лише створює додаткові правописні труднощі). Зокрема, видаєтьсяштучним подвоєння букв у власних географічних назвах, бо хіба не все одно, якнаписати: Гаванна (так писали колись) чи Гавана; Ліссабон(росіяни тут подвоюють букву с) чи Лісабон (ми не подвоюємо букви с); Аппеніни,Апенніни, Апенінни чи Апеніни. До речі, американці назву своєї річки пишутьз трьома подвоєннями: Mississippi, ми ж тим часом робимо лише одне: Міссісіпі,а можна було б обійтися й без нього: Місісіпі. Без подвоєння букв мипишемо неукраїнські за своїм походженням назви Одеса, Тиса, і це аж ніякне перешкоджає ідентифікації цих топонімів. Подвоєння приголосних доцільнетільки в іншомовних власних назвах людей – таким чином ми уникаємо плутання здеякими близькими за звучанням, але не тотожними прізвищами та іменами різнихнародів.
Зайвою з фонетичного поглядує буква й, яка дублює звук й, позначуваний буквами є, ї, я, у словах типу фойє,Гавайї, Гойя, Фейєрбах, як і, наприклад, у словах буєр, рояль, фаянс,у яких за чинним правописом її вже не треба писати.
Фонетика мови перебуває впостійному, хоч і малопомітному русі. У давнину, на певному етапі розвиткуукраїнської мови, сталося ототожнення звуків і та и (на письмівони тоді позначалися відповідно буквами и та ы). Отже, прадавняформа родового відмінка однини іменника ІІІ відміни [радості] закономірно булаперетворилася на [радости]. Ще Т. Шевченко писав (користуючись російськоюграфікою): благодаты, сповиды, висты. Але з якихось причин (скорішусього під впливом кінцевого м'якого приголосного) закінчення – иприжилося не в усіх іменниках цієї відміни, у частини з них залишилосязакінчення -і, а далі сталося вирівнювання закінчень іменників ІІІвідміни, які всі були переорієнтовані на -і. У проекті найновішоїредакції українського правопису (1999 рік) пропонується повернутися допопереднього стану: «У родовому відмінку однини іменники ІІІ відміни на – тьза другим приголосним кореня (основи), а також слова кров, любов, осінь,сіль, Русь, Білорусь мають закінчення – и: вісти, незалежности, радости,смерти, чести; крови, любови, осени, соли, Руси, Білоруси. Всі інші іменникимають закінчення -і: боязні, галузі, ночі, осі, печі, подорожі, тіні, сталі таін.» Внаслідок такого повернення до давніх форм, по-перше, втрачаєтьсяуніфікація закінчень іменників ІІІ відміни і, по-друге, виникають омонімічніформи, як-от: дерть – дерти, борть – борти, старість – старости, напасть – напасти,повість – повісти, масть – масти, хворість – хворости, злість – злости, зарість– зарости, парость – парости, круговерть – круговерти, повсть – повсти, брость –брости, кисть – кисти, користь – користи і под. Очевидно, зважаючи на це,та ще на те, що всякі правописні новації сприймаються суспільством неохоче, тимбільше якщо вони, ці новації, не підкріплюються розмовною мовою і не випливаютьіз сучасних мовних законів, варто було б не наполягати на прийнятті цієї змінидо чинного правопису.
Удосконалюючи правилаправопису, слід передусім виходити з мовних закономірностей. Тільки правопис,побудований на чіткому врахуванні фонетичних законів мови, якнайкраще сприяєпіднесенню загальної мовної культури мовців і усуває причини багатьохорфографічних помилок на письмі.
Основні правила української вимови (орфоепічні норми мови)
Краса і неповторна мелодика кожної мови –у її звуковому ладі. Літературна мова має своїнорми вимови звуків – орфоепічні норми. Основний принцип українського правопису –фонетичний, тому переважно читаємо, як написано.Важче записувати з почутого. Треба добре знати правила вимови.
Українська мова повнозвучна – у ній немає коротких звуків.
Ця мова дзвінкозвучна – глухі у кінці слова чи складу неоглушуються, хіба що всередині слова можуть уподібнюватися до глухого: [казка],а не [каска], ['лід], а не [літ], але [к'іхт'і] – кігті, [йаґбй] – якби.
Українські голосні звуки вимовляються чітко, і лише ненаголошені еабо и можуть вимовлятися як [ие] або [еи]: [киешен'а],[сеило] та ненаголошений о перед складом з наголошеним у танаголошеним і вимовляється як [оу]: [коужух], [гоулубка],[тоуб'і], [соуб'і].
Транскрипція – це точнапередача на письмі вимови звуків з тими змінами, яких звук зазнає у процесімовлення, за допомогою спеціальних графічних знаків. Від латинського – переписую.
Основніправила фонетичного запису слова такі:
1.Не вживаються великі букви, букви я, ю, є, ї, щ, ь.
2.Текст чи слово, що траскрибується береться у квадратні дужки.
3.Значки еи, ие, оу використовуються дляпередачі слабкої позиції: [сеило].
4.Скісна рисочка над голосним позначає наголос.
5.Менша скісна рисочка вгорі після приголосного означає м’якість (зубні).
6.Кома вгорі після приголосних передає напівпом’якшення.
7.Для позначення довготи звука вживається двокрапка.
8.Для позначення злиої вимови африкат використовується дужка вгорі (над буквами).
9.Маленька дужка над і або у вказує, що це напівголосний-напівприголосний.
10.Одна вертикальна риска – звичайна пауза, дві – тривала на межі речення, т.як невикористовуються розділові знаки.
Вправа. Знайдіть і випишіть слова, у яких кількість букв і кількістьзвуків однакова. Поясніть свій вибір.
1. Переддень, мільйонний, небеса, явний,прокидаються, твоя.
2. Життя, твоєї, щастя, з'єднання, теща,єдиний, химера.
3. Щемливий, щедрість, осінній, завія,світитися, сім'я, бистрінь.
4. Товща, висміяний, сирітський, осяють,стрімкий, суцвіття, моє.
Вправа. Прочитайте і випишіть слова, у яких всі приголосні звуки – м'які. Чому ви так вважаєте?
1. Тінь, білий, бій, зілля, підійдіть, зіллють, північ, дія.
2. Дрімав, вітер, чуєш, сміх, сойки, між, забуття, знаю.
3. Плечі, тітка, жура, дружина, спочатку, плавні, дім.
4. Ніч, липа, липень, звечора, мої, сім, верховіття.
Затранскрибувати.
Однієюз головних умов надійної звукоізоляції перегородок виступає усунення в нихщілин та нещільностей. Через це установлення перегородок на перекриттяздійснюють на розчинному шві або пружній прокладці, а у місцях сполученняперегородок із стінами та стелею передбачають зазори товщиною 10–15 мм зстаранним їх проконопаченням та зашпаруванням з обох боків гіпсовим розчином.
Ненаголошені голосні у коренях слів
Особливістю української мови є те, що більшість слів ми читаємо так, якзаписано, і пишемо так, як чуємо (вимовляємо). Проте сила звучання все жпов'язана з наголошеністю чи ненаголошеністю складу.
У наголошеній позиції всі голосні (а, о, у, е, и, і) української мовивимовляються виразно (як чуємо, так і пишемо) – українська мова повнозвучна. Ав ненаголоше-ній позиції деякі голосні (е, и, о) звучать невиразно. Щоб їх правильно записати, треба:
1) так змінити слово або дібрати до ньогоспоріднене, щоб ненаголошений склад став наголошеним: [веиселий] –весело, [веиде] –ведений, [сеило] –села, [меите] –метений, [сиед'іло] – сйдячи: [сеилйс'а]– поселений, [неису] – принесений, [жиеве] – жйти, [лиепневий] – лйпа;
2) змінити слово – якщо сумнівний звуквипаде, то пишемо е, а якщо не випаде – пишемо и: липень, бо липня; майстер, бо майстра; палець, бо пальця, але: палиць – бо палиця; пастир – бо пастиря;
3) запам'ятати слова, в яких ненаголошенийзвук неможливо перевірити наголосом: голубка [гоулубка], кожух [коужух], зозуля [зоузул'а], союз [соуйуз], левада [лиевада], медаль [меидал'], лимон [лиемон], директор [диеректор], собі [соубі].
Орфоепія вивчаєвимову слів. Щоб оволодіти уснимукраїнським літературним мовленням, слід дотримуватися правиллітературної вимови:
* вукраїнській мові відсутнє акання: сторона, сосна.
*голосні Е, И в ненаголошених позиціях звучать з наближенням: неису;
*тверда вимова губних приголосних: дуб;
*губні напівпом’якшуються перед і: в’іс/т/і;
* узапозичених словах Ф – в українських – ХВ: фокус, хвіст;
*африкати вимовляються злито: джміль;
*роздільно вимовляються звукосполучення, які виникли в результаті збігуприголосних префікса та кореня: під-живлення;
*твердо вимовляються всі шиплячі звуки: житло;
*м’яко вимовляються приголосні З, Ц, С у суфіксах – зьк-, – цьк-, – ськ –;
* узакінченнях дієслів у результаті асиміляції звукосполучення – ться, – шсявимовляються як – ц’: а, – с’: а – купайуц’: а.
Вимова приголосних звуків та їх позначення на письмі
Приголосні звуки вимовляються з участю голосу і шуму (дзвінкі приголосні) або тільки шуму (глухі приголосні). Ті звуки, в якихголос переважає над шумом, називаються сонорними.
Дзвінкі приголосні: [б], [д], [д'], [з], [з'], [дз], [дз'], [ж],[дж], [г], [ґ].
Глухі приголосні: [п], [т], [т'], [с],[с'], [ц], [ц'], [ш], [ч], [к], [х], [ф].
Сонорні приголосні: [л], [м], [н], [р], [в], [й], [л'], [н'],[р'].
Отже, для позначення приголосних звуків використовуються букви б, п, д, т, з, с, ц, ж, ч, ш, г, ґ, к, х, ф, м, л, н, р, в, й.
Буквосполучення дж і дз теж можутапередаватиодин звук, тоді вони вимовляються злито ([дж], [дз]): [джеиреи-лб]– [п'ідживйти]; [дзеркало] –[п'ідземний].
Буква щ передає два звуки: [ш] +[ч]: [шчаст'а],[тешча], [шчітка].
Шиплячі звуки в українській мовівимовляються твердо: [час], [шчо], [часто], [чйстий], [шчйро]. І лише приподовженні шиплячі трохи пом'якшуються: [узб'іч': а], [п'іч': у], [п'іддаш': а],[зб'іж': а].
Губні звуки теж завжди тверді (тому з постійно м'яким [j] вони вимовляютьсяроздільно, що позначається на письмі апострофом), і лише перед [і] губні частковопом'якшуються [б'іг], [п'їна], [м'їсто], [в'їтеир].
Як правило, приголосні вимовляються чітко, виразно. Дзвінкі звукив кінці складу чи кінці слова не оглушуються (українська мова – дзвінкозвучна):[дуб], [гриб], [казка], [казау], [д'ід], [п'ід], [наказ], [вуж], [нижчий].
Уподібненняприголосних звуків
Як правило, приголосні звуки вимовляються в українській мовівиразно. Але є винятки – це явища уподібнення звуків з метою їх звуковоїгармонії. Найпоширеніші такі уподібнення: [д] – [ц], [т'с'] – [ц'ц'], [шс] – [с'с'];[г] – [х], [к] – [ґ], [з] – [с]. Порівн.:пишемо: вимовляємо: одинадцять [одинац'ц'ат'] чотирнадцять [чотирнац'ц'ат'] шістнадцять [ш'існац'ц'ат'] питається [питайец'ц'а] усміхається [усм'іхайец'ц'а] хочеться
[х6чеиц'ц'а] бореться
[б6реиц'ц'а] носишся [нбсис'с'а] водишся [вбдис'с'а] берешся
[беирес'с'а] кривишся [крйвис'с'а] нігті [н іхт і] кігті [к іхт і] вокзал [воґзал] якби [йаґбй]
 
Перенос слів. Склад і наголос
Частинислів з одного рядка в другий слід переносити за складами: гай-ка, зо-шит,книж-ка, ко-ло-дязь, паль-ці, са-дів-ник.
При цьому:
1. Не можна розривати сполучення літер дж, дз, які позначають одинзвук. Отде, переносити можна лише так: ґу-дзик, хо-джу. Якщо дж, дз не становлятьодного звука (це буває, коли д належить до префікса, а ж або з – до корення),то їх слід розривати: над-звичай-ний (а не на-дзвичайний), під-жив-ляти (а непі-дживляти).
2. Апостроф і м’який знак при переносі не відокремлюються відпопереднбої літери: бур’ – ян (а не бур-’ян), кіль-це (а не кіл-ьце), Лук’ –ян (а не Лук-’ян), низь-ко (а не низ-ько).
3. Одна літера не задишається в попередньому рядку й не переноситьсяв наступний: ака-де-мія (а не а-кадемія), Ма-рія (а не Марі-я), олі-вець (а нео-лівець). Так само не можна поділяти на частини для переносу такі двоскладовіслова, як або, моя, око, шия тощо.
4. При переносі складних слів не можна залишати в кінці рядкапочаткову частину другої основи, якщо вона не становить складу:багато-ступінчатий (а не багатос-тупінчатий), восьми-гранний (а невосьмиг-ранний), далеко-східний (а не далекос-хідний).
5. Не можна розривати ініціальні абревіатури, а також комбінованіабревіатури, які складаються з ініціальних скорочень цифр: АЕС, ЛАЗ-695,МАГАТЕ, МАУ, НТШ, УАПЦ.
6. У решті випадків, які не підходять під викладені вище правила,можна довільно переносити слова за складами: Дні-про й Дніп-ро, Оле-ксандра йОлек-сандра, се-стра й сест-ра. Це правило поширюється й на суфікси: бли-зькийі близь-кий, видавни-цтво, видавниц-тво й видавницт-во, гали-цький ігалиць-кий, росій-ський і російсь-кий, убо-зтво, убоз-тво й убозт-во,суспільс-тво й суспільст-во.
Не можнапереносити прізвища, залишаючи в кінці попереднього рядка ініціали або іншіумовні скорочення, що до них відносяться: Т.Г. Шевченко (а не Т.Г. //Шевченко), гр.Іваненко (а не гр. // Іваненко), акад. (проф., доц.)Гончаренко (а не акад. (проф., доц.) // Гончаренко), тов. Гнатюк (а не тов. //Гнатюк). Якщо імена, звання тощо подаються повністю, то прізвища (а також побатькові) можна переносити: Тарас Григорович // Шевченко й Тарас // ГригоровичШевченко, академік // Агатангел Кримський і т.ін.
Не можнавідривати скорочені назви мір від цифр, до яких вони належать: 1917 р. (ане 1917 // р.), 150 га (а не 150 // га), 20 см3 (а не20 // см3), 5 г (а не 5 // г). якщо назви мір подаютьсяповністю, то їх можна переносити: 1917 // рік, 150 // гектарів іт.ін.
Граматичнізакінчення, з’єднані з цифрами через дефіс, не можна відривати й переносити: 2-й(а не 2- // й), 4-го (а не 4- // го), 10-му (а не 10- // му) йт.ін.
Не можнарозривати умовні (графічні) скорочення типу вид-во, і т.д., і т. ін., т-вотощо.
Не можнапереносити в наступний рядок розділові знаки (крім тире), дужку або лапки, щозакривають попередній рядок, а також залишати в попередньому рядку відкритудужку або відкриті лапки.
♦ З-поміж переліченихознак виберіть лише ті, які властиві словесному наголосу в українській мові.Прокоментуйте свій вибір.
Наголос в українській мові: силовий (або динамічний); тонічний(або музичний); постійний; вільний (або різномісний); рухомий.
На замітку
Цікаво знати: у китайській, корейській, литовській, японськіймовах наголошений склад виділяється не посиленням голосу, а підвищенням тону.Такий наголос називається тонічним (або музичним). Є мови, в яких наголоспостійний, тобто закріплений за певним складом. Так, у чеській, естонській,угорській, шведській, норвезькій, данській, голландській, фінській мовахнаголошується перший склад, у польській – передостанній, у турецькій,вірменській, французькій – останній.
♦  Як називається наголос, що використовується в мові не длясмислового, а для емоційного виділення слова: словесний, логічний, емфатичний?
♦  Наведіть десять прикладів подвійного наголошування слів вукраїнській мові.
♦  Випишіть слова, які мають варіантне наголошування.
Зерно, лицарство, завдання, приятель, прощення, первоцвіт, напій,повітряний, вугільний, смерековий, текстовий, також, мабуть, смага, принести,доповісти, старіти.
На замітку
У словнику Бориса Грінченка зафіксовано «слова-рекордсмени», щовживалися колись із потрійним наголосом, наприклад: байдуже, знамено таін. Тепер один із варіантів наголошування слів уважається ненормативним, асаме: байдуже, знамено.
· В українській мові наголос може бути семантизованим. Як ви церозумієте? Відповідь проілюструйте двома-трьома прикладами.
♦  З'ясуйте значення поданих слів. Уведіть їх у речення.
Батьківщина – батьківщина, прошу – прошу, шкода – шкода, лібдський – людський, характерний – характерний, типовий – типовий, лікарський – лікарський, надворі – на дворі.
♦       Чи однакові за значенням подані пари слів? Складітьіз ними словосполучення.
Адресний, адресний; варений, варений; господарський,господарський; бажаний, бажаний; деревина, деревина; твердити, твердити;назавжди, назавжди; ніколи, ніколи.
♦       Поставтенаголоси у словосполученнях.
За двома зайцями, два зайці, лютували шаблі, чотири шаблі, двадзеркала, стінка з дзеркалами, підписали договори, два договори, працьовитісини, три сини, учені записки, дві записки, обмінювалися записками, пам'яткиархітектури, дві пам'ятки.
Цікаво знати
Слова, які не мають самостійного наголосу, називаються клітиками.Вони поділяються на дві групи: енклітики і проклітики. Слова,що передають наголос попередньому слову, називаються енклітиками, а ті,
що передають наголос наступному слову, – проклітиками. Наприклад: прочитавби, привітай же, на столі Інколи наголос може переходити з самостійногослова на службове. Тоді енклітикою стає повнозначне
слово. Наприклад: зо сміху, ні в кого.
Тести
♦       У котромурядку всі слова мають наголошений другий склад?
1.Черпати, прошарок, забавка.
2.По-твоєму, перепустка,добуток.
3.Зібрання, воднораз, новина.
♦       У котромурядку в усіх словах наголос падає на третій склад?
1.Дійовий, завчасу, чепурний.
2.Переділ, урочистий, обидва.
3.Навзнаки, рамено, сум'яття.
♦       У котромурядку всі слова вживаються з паралельним наголошуванням?
1.Заголовок, посередині,перегук.
2.Користь, допризовник,відповісти.
3.Усмішка, гнівити, доповідач.
♦       У котромурядку всі слова вживаються з паралельним наголошуванням?
1.Плугатар, зручний, постіль.
2.Вигода, первісний, різновид.
3.Договір, гумовий, зокрема.
♦       У котромурядку всі слова вживаються з паралельним наголошуванням?
1.Виразний, байдуже,перенести.
2.Натроє, докір, затишок.
3.Досхочу, відомість,первоцвіт.
Гра «Мовна естафета».
Група поділяється на три команди. Представники кожної команди почерзі виходять до дошки і під диктовку вчителя записують по три слова,позначаючи наголос. Учень, який правильно виконав завдання, дістає 3 бали. За кожну допущенупомилку знімається 1 бал. Перемагає та команда, яка набере найбільшу кількість балів.
Закладка, абияк, бешкет. Дочка, завжди, спокій. Полумисок,зайнятий, угруповання. Спина, заслання, дізнання. Затемна, чепурність, попихач.Хто-небудь, вибранець, горицвіт. Косинець, злидар, втришия. Чорнозем, житловий,платівка. їстівний, загадка, алфавіт. Поняття, піщаний, петля. Забавка,полиновий, удержати. Заморський, звукопис, ніякий. Мережа, приросток,очеретяний. Обруч, вітчим, грушевий. Літопис, бляшаний, напрочуд. Одинадцять,лещата, тетеря. Черговий, сум'яття, ознака Вимога, збірний, рукопис. Надлишок,щелепа, умовчати. Тезко, єретик, гнівний. Глиняний, солодощі, яловичина. Громадський,обіцянка, зовсім. Курятина, снідання, вигнанець. Дробовий, передпокій, залоза.
8. Закріплення знань студентів: усне опитування за матеріаломпопереднього заняття
 Основні вимоги до культури мовлення Якості мовлення Правила мовлення Змістовність Продумувати тему й основну думку висловлювання; підпорядковувати матеріал темі й основній думці; говорити й писати лише те, що добре відомо; не говорити й не писати зайвого Логічна послідовність Говорити й писати послідовно, забезпечувати смислові зв'язки між словами і реченнями в тексті, систематизувати дібраний матеріал
Багатство
мовних
засобів Використовувати різноманітні мовні засоби (слова, словосполучення, речення), уникати невиправданого повторення слів, однотипних синтаксичних конструкцій Виразність Добирати слова й будувати речення так, щоб якнайкраще передати думку, бути оригінальним у висловлюванні Точність Знати предмет мовлення й закони літературної мови, добирати слова й будувати речення так, щоб найточніше передати зміст висловлювання, правильно використовувати багатозначні слова, синоніми, омоніми, антоніми, пароніми, фразеологізми Доречність Ураховувати адресата висловлювання, як буде сприйняте сказане, за яких обставин відбувається спілкування Правильність Дотримуватись орфоепічних, лексичних, фразеологічних, словотворчих, граматичних, орфографічних, пунктуаційних та стилістичних правил літературної мови
вимова мовленняукраїнський транскрипція
Грамотністьі багатство мовлення
Основою мовленнєвої культуриє грамотність,тобтодотримання загальноприйнятих літературних норм у користуванні лексичними,фонетичними, морфологічними, синтаксичними і стилістичними засобами мови. Алемовлення має бути не тільки правильним, а й лексично багатим,синтаксично різноманітним. Щоб цього досягти, потрібно вслухатися в живе мовлення, вдумливочитати різну літературу, звертаючи увагу на вживання окремих слів, на особливовдалі висловлювання, на побудову речень. Треба активно розвивати своє мовлення:усно й письмово викладати думки, виправляти себе, перебудовувати сказане,шукати найкращі варіанти висловлювання. Багатство мовлення визначається смисловим насиченням слова, що створюєтьсяправильним і доречним застосуванням у мовленні синонімів, омонімів, паронімів,багатозначних слів.
Емоційне забарвлення текст отримує завдякивикористанню різних суфіксів, фразеологізмів, прислів'їв, приказок. Значно збіднюють мову, роблять її невиразною штампи та канцеляризми. Наприклад: з якого питання? замість чому?; спрямувати увагу навиконання завдань замість старанно виконувати завдання. Такі вислови доречні лише вофіційно-діловому спілкуванні. Засмічують мову слова-паразити (так би мовити, значить, власнекажучи), паузивагання (е-е…, гм…, той…, ну…), лайливі слова та нецензурні вислови, просторіччя тощо.Потрібно також доречно вживати терміни та іншомовні слова.
Звернітьувагу! Культурамовлення тісно пов'язана з культурою мислення. Якщо людина ясно, логічно мислить, то й мовлення в неї ясне,логічне. І навпаки, якщо в людини немає думок, якщо вона говорить про те, чогоне розуміє, то й мовлення в неї плутане, беззмістовне.
І. Прочитайте текст.Визначте його тему та основну думку. Поясніть, чому пісню вважають душеюнароду.
ПІСНЯ-ПЕРЕМОГА
Коли Творець подарувавУкраїні Пісню – пісенною стала Душа українців. З Піснею вони працювали,святкували, проводжали родаків до вогнищ предків, ставали удатнішими,славнішими.
Уже мала Пісняновонароджених донечок: Веснянку, Купайличку, Весільничку. Слава про те диво повсіх усюдах гордо котилася!
Не міг змиритися з такоюкрасою, з таким успіхом Рода – Творця Чорнобог. Тож якось, коли вдосвіта Пісняз доньками молилася у своєму Храмі, незчисленне військо Темряви оточило їх,густим непроглядним мороком закрило від Ока Сонця.
– Побачимо, – мовив доПісні Чорнобог, – як люди тебе люблять, як визволяти кинуться! А без живильноїенергії світла ти хутко зачахнеш!
Спершу, і справді, усі лишеслізно журилися, але скоро сміливіші рушили до Храму Пісні, який височів нанайвищій горі. Та дорога була надзвичайно важкою. Люди терпіли холод, голод,ранилися об гостре каміння, зривалися в прірву… Слабодухі повернулися, мовляв:жили ж собі якось без пісень, то й далі проживемо. Але найвитриваліші інайхоробріші, ті, що усвідомили глибину, ширину, висоту сутності Людини, іззапаленими факелами, свічками, з гілочками дерева верби (з неї вони майструвалибандури, вважали символом Матері Всесвіту і провісницею Весни) все ж дійшли дооточеного злими силами Храму, де на них оскаженіло накотився чорний Смерч. Погасив факели і свічки, крутивлюдей по землі, шматував одяг і тіло. Здавалося – це вже кінець… Та раптомвербові гілочки задзвеніли бандурно і… розквітли!
Це Сонце, почувши тривожну,сигнальну музику верби, послало на ті звуки свої промінці. Темрява ро зірвалася на шматки – і золотими потоками поллялося світло! Нажахані воякиПітьми з криками рвонули навтікача.
А знесилена Пісня стріпнулавеселковими крильми, злотострунним волоссям і заспівала, а разом з нею співалиледь живі люди. І від тої незнищенної енергії народилася ще одна донька Пісні –Пісня-Перемога
(Н. Петрук).
ІІ. Проаналізуйте текстстосовно дотримання в ньому вимог культури мовлення. Скористайтеся відповідноютаблицею параграфа.
ІІІ. Складіть і запишітьплан тексту. За планом стисло перекажіть прочитане (усно). Дотримуйтесялогічності та точності мовлення.
Мовленнєва ситуація
Прийшовши з магазину,хлопчик на обгортці одного з молочних продуктів прочитав уголос: «Продукціянашого заводу надзвичайно корислива».
-  Ой, краще не їсти цієїпродукції, – сказала бабуся.
-  Чому? – здивувався онук.
-  Бо вона в них «схильна донаживи».
Як видумаєте, чому такий висновок зробила бабуся? Обґрунтуйте свою відповідь.
9. Коментар роботи студентів
10. Підсумок заняття:
Запитання
1. Чому українську мовуназивають повнозвучною і дзвінкозвучною? Чому про неї кажуть «співуча»?
2. Чим уподібненнязвуків відрізняється від чергування?
3. Для чого мова потребуєуподібнення і чергування звуків?
4. Чому відбувається спрощенняу групах приголосних?
5. Що таке милозвучність? Що таке графіка і що таке орфографія?
6. Що таке пестливі форми слів? Наведітьприклади.
7. А що таке форми здрібнілості? Наведіть приклади.
11. Домашнє завдання:
Пояснити вислів: «Дотримання літературних норм наголосу надаємовленню органічної краси, високої естетичної довершеності.»
Іван Вихованець