Методика підготовки вчителя до уроків обслуговуючої праці

ЗМІСТ
 
Вступ
Розділ 1. Основнізакономірності й принцип виховання
1.1 Основнізакономірності процесу виховання
1.2 Основні принципивиховання
Розділ 2.Методика підготовки вчителя до уроків обслуговуючої праці
2.1 Трудовевиховання
2.2 Методикапідготовки вчителя до уроків обслуговуючої праці
2.3 Аналізтворчої діяльності учнів
Висновки
Списоквикористаних джерел

ВСТУП
В основних напрямках реформи загальноосвітньої й професійноїшколи трудове виховання молодого покоління розглядається як один з найважливішихфакторів формування всебічного розвитку особистості, як кошти задоволенняпотреб народного господарства в трудових ресурсах. Провідна роль трудовоговиховання у всебічному розвитку особистості визначається формуючою йрозвиваючою роллю праці в житті людини й суспільств, характером сучасного способужиття. Многофункційність праці обумовлює його всебічний вплив на формуваннялюдської особистості. Він є могутніми коштами розвитку фізичних, духовних,моральних і творчих чинностей людини.
Вчитель трудового навчання бере безпосередню доля в підготовціпідростаючого покоління до трудової творчої діяльності. На уроках праці, упроцесі професійного навчання й продуктивної праці учнів, у позакласній роботівін винний формувати знання, розвивати творчі здатності школярів, виховувати вних риси особистості, необхідні винахідникові, раціоналізаторові, новаторовівиробництва.
Основна позначка курсової роботи:
— оволодіння системою знань про технічну творчість усуспільному виробництві як перспективної мети підготовки учнів;
— навчитися самостійно конструювати встаткування;
— ознайомитися з організаційними основами, змістом діяльностів технічних кружках, програмами їхньої роботи й принципами відбору технічнихоб'єктів;
— оволодіння методикою технічної творчості на навчальних заняттяхі у позаурочній роботі з техніки;
— вивчення методики підготовки вчителі до уроків обслуговуючоїпраці та ін..

РОЗДІЛ 1. ОСНОВНІЗАКОНОМІРНОСТІ І ПРИНЦИПИ ВИХОВАННЯ
 
Для того щоб зрозуміти методику підготовки вчителя до уроківобслуговуючої праці з'ясуємо основні закономірності і принципи виховання.
 
1.1 Основні закономірності процесу виховання
 
Організований виховний процес має своїзакономірності.
Закономірності виховання — стійкі, повторювані, об'єктивноіснуючі icтoтнi зв'язки у вихованні, реалізація яких сприяє забезпеченню ефективностірозвитку особистості школяра.
До найсуттєвіших закономірностей виховного процесу належати:
а) органічна пов'язаність виховання з суспільними потребами йумовами виховання. Значні зміни в житті народу зумовлюють i зміни у виховнійсистемі. Розбудова Української держави, наприклад, потребує формування впідростаючого покоління національної свідомості, любові до Вітчизни, pідноїмови, свого народу, його традицій, icтopiї та культури;
б) людина виховується під впливом найрізноманітнішихчинників. Важлива роль у цьому процесі належить насамперед батькам i педагогам.Найуспішніше він відбувається в природному для нього національному середовищі.3 огляду на це дитину мають оточувати рідна мова, природа, національнакультура, звичаї, традиції тощо;
в) результати виховання залежати від виховного впливу навнутрішній світ дитини, iї духовність. Це стосується формування iї думок,поглядів, переконань, ціннісних opiєнтацій, емоційної сфери. Виховний процесвинний постійно трансформувати зовнішні виховні впливи у внутрішні, духовні процесиособистості (мотиви, установки, орієнтації, ставлення);
г) визначальними у вихованні є діяльність і спілкування.Діяльність є головним чинником єдності свідомості та поведінки під годиназдійснення учнем навчальної, трудової, ігрової, спортивної та іншої діяльності.
Ефективність виховання залежить від ставлення особистості донавколишньої дійсності та до спрямованих на неї педагогічних впливів. Сформованів процесі виховання подивися й переконання, мотиви поведінки визначають позиціювихованця щодо спрямованих на нього педагогічних впливів. За їх несприйняттяпроводять спеціальну виховну роботові й лише згодом здійснюють позитивнийвиховний вплив;
ґ) ефективність виховного процесу залежить від стосунків вучнівському колективі. Здорова морально-психологічна атмосфера в ньому сприяє формуваннюв дітей позитивних моральних якостей, ефективному взаємовихованню. І навпаки, уколективі спеціального виправно-виховного заставі за відсутності там належногопорядку відбувається взаємна деморалізація його членів. Особливо важливим увиховному процесі є поєднання виховання й самовиховання.
Ці закономірності необхідно враховувати під час створеннябудь-якої виховної ситуації. Усе це забезпечує відпрацювання педагогом певноїсхеми дій, спрямованих на досягнення поставленої мети, допомагає йому перетворитиможливості виховної роботи на реальні результати.
 
1.2 Основні принципи виховання
 
Цілеспрямована організація виховної роботи має здійснюватисяна основі єдиних принципів, яких повинні дотримуватися школа й вихователі.
Принципи виховання — керівні положення, що відображаютьзагальні закономірності процесу виховання й визначають вимоги до змістуорганізації та методів виховного процесу.
Процес виховання ґрунтується на таких принципах:
1. Цілеспрямованість виховання. Передбачає спрямуваннявиховної роботи на досягнення основної мети виховання — формування всебічнорозвиненої особистості, підготовка її до свідомої та активної трудовоїдіяльності. Умовами реалізації його є підпорядкованість виховної роботизагальній меті, знання цієї мети вихователями й вихованцями, недопущеннястихійності у вихованні, наявність перспектив, проектування рівня вихованостіособистості відповідно до запланованої мети.
2. Зв'язок виховання з життям. Виховна діяльність інколи маєорієнтувати учнів на узгодження їх життєдіяльності з життям суспільства,посильну доля в ньому, готувати їх до трудової діяльності. Цьому сприяєвикористання у виховній роботі краєзнавчого матеріалу, ознайомлення учнів ізсуспільно-політичними подіями в країні, залучення їх до участі в громадськійроботі.
Прилучаючись до активного життя, школярі засвоюють досвідстарших поколінь, формують у собі психологічну, моральну й практичну готовністьдо самостійного суспільного життя й діяльності.
3. Єдність свідомості та поведінки у вихованні. Поведінкалюдини — це її свідомість у дії. Виховання такої єдності свідомості є складнимі суперечливим процесом, оскільки формування навичок правильної поведінки набагатоскладніше, ніж виховання свідомості. Для подолання цієї суперечності необхідніправильне співвідношення методів формування свідомості та суспільної поведінки,запобігання відхиленням у них, вироблення в учнів несприйнятливості добудь-яких негативних впливів, готовність боротися з ними.
4. Виховання в праці. Цей принцип вибудовується на ідеї, щоформування особистості безпосередньо залежить від її діяльності. Спирається віні на таку психологічну якість, як прагнення дитини до активної діяльності.Умовою його реалізації є усвідомлення учнями, що праця — єдине джерелозадоволення матеріальних і духовних потреб, усебічного розвитку особистості, асумлінне ставлення до неї — важлива позитивна рису.
5. Комплексний підхід у вихованні. Ґрунтується він надіалектичній взаємозалежності педагогічних явищ і процесів. Втілення його вжиття передбачає: єдність мети, завдань і змісту, форм, методів і прийоміввиховання, а також єдність виховних виливів атоли, сім'ї, громадськості,засобів масової інформації, вулиці; врахування вікових та індивідуальнихособливостей учнів; єдність виховання й самовиховання; постійне вивчення рівнявихованості учня й коригування виховної роботи.
За комплексного підходу у виховному процесі створюютьсяможливості для забезпечення єдності усіх складових всебічного розвиткуособистості — розумового, морального, трудового, естетичного, фізичного;пізнавально-світоглядної (наукові знання, подивися, переконання, ідеали),емоційно-вольової (високі громадянські почуття, прагнення, інтереси, споживи),діяльнісної (суспільно необхідні уміння, навички, звички, здібності, рисихарактеру) сторін особистості, а також єдності всіх функцій процесу виховання.У цьому процесі відбувається відкрите й непомітні оволодіння вихованцямисуспільно необхідним досвідом, створення вихованцями разом з вихователями й підїх керівництвом нового позитивного досвіду, поєднання нового раніше набутогодосвіду, обмін досвідом, нагромаджений і його закріплення, подолання негативногодосвіду.
З цього приводу В. Сухомлинський писав, що не можна вилучатиз системи виховання жодного аспекту. Упустивши щось одне — виховання переконань,виховання людяності, виховання любові до праці, вже не вдається розв'язати іншізавдання.
6. Виховання особистості в колективі. Індивід стаєособистістю завдяки спілкуванню й пов'язаному з їм відокремленню. Найкращіумови для спілкування й відокремлення створюються в колективі. Отже, цейпринцип виховання зумовлений об'єктивними закономірностями розвитку дитини йвідповідає природі суспільства, його реалізація передбачає усвідомлення учнямитого, що колектив є могутнім засобом виховання, і певні риси особистостіформуються тільки в колективі. Водночас смороду усвідомлюють значеннязгуртованості колективу та його думки для виховання школярів, переконуються, щодоля в самоврядуванні сприяє розвиткові самостійності, самодіяльності,ініціативи та ін. Найбільша виховна цінність колективу полягає в створенніможливостей для найрізноманітніших стосунків учнів. Йдеться про стосункивзаємної відповідальності й залежності, організаторів і виконавців, міжвихователями й вихованцями, між старшими й молодшими, про ділові,міжособистісні стосунки (симпатії, товариськості, дружби, любові).
7. Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою тасамодіяльністю учнів. Педагогічне керівництво зумовлюється відсутністю в учнівжиттєвого досвіду. А, як відомо, виховання творчої особистості можливе за існуваннярозумів для вияву самостійності й творчості, схвалення ініціативи тасамодіяльності учнів. Це передбачає безпосередню їх доля в плануванні своїхгромадських справ, усвідомлення їх необхідності й значення, контроль за їхвиконанням, оцінювання досягнутих результатів. При цьому важливо запобігтижорсткому регламентуванню діяльності дитячого самоврядування, адмініструванню,надмірній опіці.
8. Поєднання поваги до особистості вихованця з розумноювимогливістю до нього. Саме в цьому принципі закорінений головний сенсгуманістичної педагогіки щодо формування необхідних взаємин вихователів івихованців. Повага до учня втілюється в шануванні його особистої гідності(педагог має уникати будь-яких дій, висловлювань, які її принижують),врахуванні його уподобань і бажань при визначенні або конкретизації цілейнавчання й способів їх досягнення, у серйозному ставленні до його думок. Цейпринцип передбачає єдність педагогічних вимог до вихованців, контроль за їхповедінкою, гуманне ставлення до них, повага їхньої думки та ін. Йогореалізація ускладнюється наявністю серед учнів складних, озлоблених дітей.Однак педагог винний бути терплячим до всіх дітей, поважати їх людськугідність. Як зауважував А. Макаренко, необхідно висувати якнайбільше вимог долюдини, алі Водночас і виявляти якнайбільше поваги до неї. Розумна вимогливістьсвідчить і про повагу до особистості дитини. Її виховний потенціал зростає,якщо вона доцільна, породжена потребами виховного процесу, завданнямивсебічного розвитку особистості.
9. Індивідуальний підхід до учнів у вихованні. Наприклад,важливою вимогою до організації виховного процесу й однією з розумів підвищенняйого ефективності є індивідуальна корекція загальної системи виховання. Виховнізаходь, які не враховують цієї вимоги, не зачіпають внутрішніх сторінособистості вихованця, а тому є малоефективними. Результати виховного процесузалежати від того, наскільки в ньому враховано вікові та індивідуальні особливостій учнів. «Вихователь винний прагнути пізнати людину такою, — писав К.Ушинський, — якою вона є насправді, з усіма її слабкостями й в усій її величі,з усіма її буденними дрібними потребами й з усіма її великими духовнимивимогами… Тоді тільки буде він спроможний черпати в самій природі людинизасоби виховного впливу, — а засоби ці величезні».
10. Принцип системності, послідовності й наступності увихованні. Виходить з того, що для формування свідомості, вироблення навичок ізвичок поведінки потрібна система певних послідовних виховних заходів. Такі якостілюдської особистості не можна сформувати, якщо виховний процес являтиме собоювипадковий набір виховних заходів, що матимуть епізодичний, а не системнийхарактер. Реалізація цього принципу передбачає передусім, що залежно від вікута рівня розвитку учнів педагог добирає зміст і методику виховної роботи зними. З віком змінюється педагогічне керівництво дитячим колективом, щовиявляється в наданні йому більшої самостійності в усіх питаннях його життєдіяльності.Підвищується й вимогливість до нього вихователів. Важливо прогнозувати можливінаслідки заходів впливу на школяра. Досвідчені педагоги намагаються бачитишкірного учня таким, яким він є, і відповідно до цього будувати виховнуроботові з класом.
11. Єдність педагогічних вимог школи, сім'ї й громадськості.Ці вимоги мають охоплювати всі сторони навчально-виховної роботи школи, всіформи діяльності учнівського та педагогічного колективів, сім'ї, знаходити свійвияв у змісті, формах навчання та виховання, у правилах поведінки школярів, устилі життя школи, її традиціях. Така єдність є однією з розумів оптимізаціївиховного процесу. Школа як провідна ланка в системі виховання учнів винна нелише залучати до цієї справи сім'ю, громадські та інші організації, а йозброювати їх основами психолого-педагогічних знань, передовим досвідомвиховання, дбати про підвищення педагогічної культури батьків.
Концепція національного виховання розглядає такі йогопринципи:
— народність: єдність загальнолюдського й національного.Національна спрямованість виховання, оволодіння рідною мовою, формуваннянаціональної свідомості, любові до рідної землі та свого народу; прищепленняшанобливого ставлення до культури, спадщини, народних традицій і звичаїв, національно-етнічноїобрядовості всіх народів, що населяють Україну;
— природовідповідність: урахування багатогранної й цілісноїприроди людини, вікових та індивідуальних особливостей дітей, їх анатомічних,фізіологічних, психологічних, національних та релігійних особливостей;
— культуровідповідність: органічний зв'язок з історієюнароду, його мовою, культурними традиціями, з народним мистецтвом, ремеслами йпромислами, забезпечення духовної єдності поколінь;
— гуманізація: створення розумів для формування кращихякостей і здібностей дитини, джерел її життєвих чинностей; гуманізація взаєминвихователя й вихованців; повага до особистості, розуміння її запитів,інтересів, гідності, довір'я до неї; виховання гуманної особистості;
— демократизація: усунення авторитарного стилю виховання,сприйняття особистості вихованця як вищої соціальної цінності, визнання їїправа на волю, на розвиток здібностей і вияв індивідуальності. Глибокеусвідомлення взаємозв'язку між ідеалами свободи, правами людини й громадянськоювідповідальністю;
— етнізація: наповнення виховання національним змістом, щопередбачає формування самосвідомості громадянина. Забезпечення можливості всімдітям навчатися в рідній школі, виховувати національну гідність, національнусвідомість, почуття належності до свого народу. Відтворення в дітях менталітетународу, увічнення в підростаючих поколіннях специфічного, що є в кожній нації,виховання їх як типових носіїв національної культури. Цей принцип є невід'ємноюскладовою соціалізації дітей, стосується всіх народів, що живуть в Україні.
Сукупність цих принципів забезпечує успішне визначеннязавдань, добір змісту, методів, засобів і форм виховання. Єдність принципіввиховання потребує від педагога вміння використовувати їх у взаємозв'язку, зурахуванням конкретних можливостей і розумів.

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИКА ПІДГОТОВКИ ВЧИТЕЛЯ ДО УРОКІВ ОБСЛУГОВУЮЧОЇПРАЦІ
 
2.1 Трудове виховання
 
Людина розвивається духовно й фізично тільки в праці. Безпраці вона деградує. Будь-які спроби уникнути продуктивної праці зумовлюютьнегаразди для особистості й суспільства. З цього приводу К. Ушинський писав:«Якби люди винайшли філософський камінь, ті біда була б ще невелика: золотоперестало б бути монетою. Алі якби смороду знайшли казковий мішок, з якоговискакує всі, чого душу забажає, або винайшли машину, яка цілком заміняє всякупрацю людини, ті самий розвиток людства припинився б: розбещеність і дикістьполонили б суспільство».
У процесі фізичної праці в учнів розвиваються мускулатура,координація й точність рухів, зграбність, чинність, витривалість. Праця сприяєїхньому розумовому розвиткові. Зайняті різними видами праці діти кмітливіші,винахідливіші, у них багатший словниковий запас. Частка в трудових процесахпозитивно впливає на їх поведінку, дисциплінує.
Важливим аспектом психологічної підготовки підростаючогопокоління до праці є формування в нього почуття самовідповідальності, розуміннянеобхідності самому піклуватися про собі. Як справедливо стверджує О. Вишневський,почуття самовідповідальності сприяє розвитку в характері людини таких необхіднихдля життя й діяльності рис, як підприємливість, ініціативність, творчість. Колиці риси «стають характерними для більшості людей, то суспільство має шанс досягнутигосподарського успіху й добробуту».
Останнім годиною намітилася стійка тенденція до інтелектуалізаціїпроцесу трудової підготовки школярів, наповнення його творчоюпроектно-технологічною діяльністю, а не лише формуванням трудових навичок. Усіці особливості має враховувати діяльність школи й сім'ї з трудового вихованняпідростаючого покоління.
Трудове виховання — процес залучення школярів дорізноманітних педагогічно організованих видів суспільно корисної праці з метоюпередавання їм певного виробничого досвіду, розвитку в них творчого практичногомислення, працьовитості й свідомості людини праці.
Трудове виховання учнів здійснюється в усіх видах праці,передусім у навчальній праці. Як зауважував К. Ушинський, навчання єнайскладнішим і найважчим видом праці. Для багатьох учнів значно легшепопрацювати фізично, ніж розв'язати математичну завдання або написати твір.Навчання формує потрібні трудові якості людини лише за умови, що воно маєістотні ознаки праці: свідому постановку мети, осмислення конкретним індивідомсвоєї ролі в досягненні поставлених завдань, напруження розумових чинностей,подолання труднощів і перешкод, самоконтроль. Для цього необхідно пробудити вучнів бажання вчитися, розкинути в них пізнавальні інтереси, дати їм змогупізнати радість успіху в навчанні. Складність розв'язання цього завданняполягає в тому, що школярі не завжди бачать результати навчальної праці.
Важливою складовою системи трудового виховання є трудовенавчання, що здійснюється від першого класу до закінчення школи. Його зміствизначається програмою з трудового навчання для шкірного класу.
На першому етапі (початкові класи) на уроках праці, якінерідко об'єднуються з уроками образотворчого мистецтва й стають урокамихудожньої праці, учні набувають елементарних навичок роботи з папером,картоном, пластиліном, природними матеріалами. Смороду беруть участі, у вирощуваннісільськогосподарських рослин на пришкільній ділянці, доглядають домашніхтварин, квіти, ремонтують наочні посібники, виготовляють корисні речі,подарунки й іграшки для підшефного дитячого коша. Вусі ці закладає основилюбові до праці, вміння й бажання працювати, сприяє розвитку інтересів ізахоплень, організації корисних зайняти у вільний час.
На іншому етапі (5-9 класи), спираючись на набутий упочаткових класах досвід, учні здобувають знання, вміння й навички з обробленняметалу, дерева, основ електротехніки, металознавства, графічної грамоти. Уміських школах смороду вивчають технічну й обслуговуючу працю, а в сільських — сільськогосподарську, обслуговуючу й технічну.
На третьому етапі (9-12 класи) трудове навчання маєпрофесійно орієнтований характер. Програми трудового навчання старшокласниківпередбачають оволодіння багатьма професіями. Профілі трудової підготовки визначаютьна місці, з урахуванням потреб народного господарства й наявної навчально-технічноїта виробничої бази.
Трудове й початкове професійне навчання не визначаютьоднозначно професійного спрямування юнаків і дівчат, а мають загальноосвітній,загальнорозвиваючий і політехнічний характер. Набутий учнями початковий практичнийвиробничий досвід допомагає їм краще зрозуміти свої здібності, нахили, інтересий остаточно визначитись у виборі професії.
На всіх етапах трудового навчання вирішуються завданнятрудового виховання: учнів озброюють технічними та сільськогосподарськими знаннями,у них формуються трудові вміння й навички, здійснюється психологічна тапрактична підготовка до праці й вибору професії.
Праця в шкільних майстернях, на навчально-дослідних ділянкахсприяє усвідомленню школярами її суспільної користі й виробничої значущості. Різноманітністьвидів праці, у яких беруть частка учні, дає змогу розвивати їх задатки, нахили,інтереси, створює умови для вибору майбутньої професії.
В організації трудового навчання вагома роль належитьособистому прикладу вчителя праці, його майстерності та культурі.
Складовою системи трудового виховання школярів є такожорганізація їх суспільно корисної праці. За суспільною значущістю її поділяютьна продуктивну, суспільно корисну й побутову.
Продуктивна праця учнів. Спрямована вона на створення матеріальнихцінностей. її організаційні форми на різних вікових етапах неоднакові. Длямолодших школярів продуктивна праця поєднується з грою, передбачає використанняспеціально виготовлених для дітей інструментів та обладнання. Підлітки й старшішколярі працюють в однакових умовах з дорослими, користуються тими знаряддямипраці, що й смороду, отримують трудові завдання, планують порядок роботи,контролюють її виконання й оцінюють результати. Продуктивна праця учнів можебути організована в навчальних майстернях, у процесі виготовлення продукції назамовлення, на пришкільних ділянках, під час трудової практики на виробництві йу сфері обслуговування.
Виховні можливості участі школярів у продуктивній працівиявляються в тому, що, працюючи поруч з дорослими, смороду прилучаються до життясуспільства, набувають життєвого досвіду, виробляють у собі вміння спілкуватисяу виробничій сфері, опановують ефективні прийоми виробничої діяльності.Виготовляючи продукцію власними руками, смороду усвідомлюють свої можливості,починають відчувати впевненість у собі, у власних чинностях, а сам вигляд добрізробленої речі приносити естетичне задоволення, а плата за роботові переконуєїх у значущості цієї праці. Крім того, самостійно зароблені гроші вчатьбережливості, раціональної організації власного життя, вміння співвідносити задоволенняпотреб з реальними можливостями. Продуктивна праця вдосконалює трудові вміння йнавички, привчає до трудових зусиль, розвиває суспільну активність, волю,дисциплінованість, відповідальність, ініціативу, точність і ретельність.
Суспільно корисна праця учнів. Такою працею може бути збираннямакулатури, лікарських рослин, дарів лісу, надання допомоги ветеранам війни йпраці, хворим і людям похилого віку. Нерідко вона має змагальний характер, щоспонукає дітей на добрі справи не заради винагороди, а з усвідомленнянеобхідності робити людям добро. До суспільно корисної праці належати йвиготовлення ігри шок для дошкільнят, створення й ремонт наочних посібників,упорядкування книжок у шкільній бібліотеці та ін.
Виховна цінність суспільно корисної праці в тому, що школярівчаться безкорисливо робити добрі справи, усвідомлюють необхідність поєднаннясуспільних та особнем й інтересів, розвивають почуття обов'язку перед людьми.
Праця учнів з побутового самообслуговування. Ремонтуючи навчальнеобладнання, підтримуючи порядок і чистоту в класах, шкільних майстернях,рекреаціях, ні шкільному подвір'ї, учні вчаться працювати й цінувати працюдорослих, руками яких зведено шкільну будівлі, виготовлено меблі й навчальнеобладнання, розвивають у собі бережливе ставлення до створеного.
Роботові із самообслуговування учні мають виконувати і вдома(прибирання ліжка, чищення одягу і взуття, допомога старшим у прибиранні квартири,приготуванні їжі, заготівлі дров та ін.). Нерідко батьки оберігають дітей віддомашньої роботи, перебирають на собі ті, що смороду здатні зробити самі. Діти,які виросли в таких сім'ях, намагаються уникати фізичної праці, не вміютьтрудитися й не цінують працю інших. Педагоги повинні допомогти батькамправильно організувати самообслуговування дітей у сім'ї. Одна з форм праці зсамообслуговування — чергування учнів у класі та в школі, виконання різнихорганізаторських функцій у класному й у загальношкільному колективі.
Кожен вид праці покликаний сприяти фізичному, розумовому йморальному вихованню школярів. Однак для того, щоб праця виховувала, вона маєбути належно організована.
Передусім вона має бути цілеспрямованою, тобто учні повиннірозуміти мету пропонованої роботи, знаті, для чого смороду її виконують, якимибудуть її результати. Кожен учень винний усвідомити, що вимагають від нього.Неусвідомлена праця не сприяє формуванню споживи в ній, любові до неї.
Працю учнів необхідно пов'язувати з їх навчальною роботою,тому, підбираючи об'єкти праці для учнів, слід поєднувати їх з навчальною роботою.Важливо домагатися, щоб трудова діяльність школярів сприяла практичномузастосуванню й поглибленню знань, підготовці до продуктивної праці в різнихгалузях виробництва, допомагала формуванню в них високих моральних якостей,підвищувала суспільну активність. Як стверджував А. Макаренко, праця безосвіти, без політичного й морального виховання є нейтральним процесом.
Виховна ефективність праці зростає за умови, що учні і їїорганізаторами, а не лише виконавцями. Тому педагоги повинні залучати школярівдо пошуків об'єктів праці, її планування та організації колективу на її виконання.У такому разі смороду будуть зацікавлені у своєчасності та якості виконаннятрудових завдань, у них формуватиметься ініціативність, самостійність і відповідальність.Виховання любові до праці, формування трудових умінь і навичок потребуєсистематичної праці учнів, а не випадкової участі в ній. Для цього класнікерівники й адміністрація школи, плануючи частка учнів у різних видах праці,мусять детально продумати її послідовність, усвідомити, якого виховного ефектусмороду прагнуть досягти, пропонуючи дітям певний вид праці.
Праця має бути доступною. Непосильна праця породжує невпевненістьучня у власних чинностях, небажання виконувати її. Якщо робота надті легка, непотребує зусиль, вона викликає зневажливе ставлення. Праця винна ускладнюватисяза методами її виконання й збільшуватися за обсягом у міру набуття школярамитрудового досвіду, учнів слід привчати завершувати справу, починаючи з молодшихкласів.
Виховання любові до праці передбачає добір цікавих за змістомі методикою організації видів праці. Недоцільно пропонувати учням одноманітну,нетворчу працю. Водночас їх слід психологічно готувати до того, що в життінерідко доводити виконувати й нецікаву роботові.
Організація праці учнів винна ґрунтуватися на науковихзасідках. Це сприятиме формуванню в них культури праці — продуманого порядку наробочому місці (раціональне розміщення інструменту, матеріалів, готової продукції),ефективного використання робочого години, раціональних прийомів праці,економного витрачання матеріалів, електроенергії, дотримання особистої гігієний техніки безпеки тощо.
Учні мають навчитися працювати в колективі. Колективна працясприяє формуванню гармонійних взаємин між учнями, духу співробітництва, взаємодопомоги,товариськості, виробляє здатність до спільного трудового зусилля. У цьомупереконував А. Макаренко: «Спільне трудове зусилля, робота в колективі, трудовадопомога людей та постійна їх взаємна трудова залежність тільки й можутьстворити правильне ставлення людей один до одного… любов і дружбу увідношенні до шкірного трудівника, обурення й засудження у відношенні доледаря, до людини, що ухиляється від праці… У трудовому зусиллі виховуєтьсяне тільки робоча підготовка людини, алі й підготовка товариша, тобтовиховується правильне ставлення до інших людей, — це вже буде моральнапідготовка».
Трудове виховання має спрямовуватися на формування творчогоставлення учнів до праці. Для цього людини має любити працю, відчувати радістьвід неї, розуміти її корисність і необхідність, що праця стає для неї основноюформою вияву таланту.
На ефективність трудового виховання впливає й оцінкарезультатів праці школярів. Педагог винний не тільки порівнювати й оцінюватирезультати трудової діяльності окремих учнів, а й вказувати на індивідуальніякості особистості, що сприяли їх досягненню. За таких розумів учні намагаютьсяпрацювати краще, прагнуть досягти високих результатів.
Критеріємтрудової вихованості школярів є висока особиста зацікавленість і продуктивністьпраці, відмінна якість продукції, трудова активність і творче,раціоналізаторське ставлення до процесу праці, трудова, виробнича, планова,технологічна дисципліна, працелюбність.

2.2 Методикапідготовки вчителя до уроків обслуговуючої праці
 
Удосконалюваннятрудового виховання жадає від учителів науково-теоретичних знань, практичнихтрудових й організаційних умінь, знань основ сучасного виробництва, і зокремагалузей виробництва району, у якому розташована школа. Такі знання потрібнікожному вчителеві, поза залежністю від пре подаваного предмета, але особливовони важливі для вчителів трудового навчання, тому що виховання сучасногошколяра відбувається в умовах постійного відновлення техніки й науково-технічнізнання, на основі яких з'являються принципово нові конструкції машин,устаткування, удосконалюються технологічні процеси.
Аналіз підготовкивчителя показав, що керівникам шкіл і працівникам органів утворення бракуєрозуміння сутності трудового виховання, практичних й організаційних умінь,необхідних для ефективного керівництва суспільно корисною, продуктивною працеюучнів. Багато вчителів не бачать і тому не використають виховних можливостейпраці учнів, не можуть виявити мотиви їхньої трудової діяльності, намітитишляхи формування певних якостей особистості й усього колективу, необхіднихсучасній людині.
Вивчення досвідутрудового виховання учнів показало, що вчителі, класні керівники, вихователінедооцінюють значення організаторської діяльності в суспільно корисній,продуктивній праці школярів. З 500 зареєстрованих нами випадків низькоїпедагогічної ефективності праці учнів в 270 причиною з'явилася відсутністьналежних організаторських умінь у педагогів. Це не дозволяє їм повною міроюреалізувати наявні науково-теоретичні знання, практичні вміння, приводить додезорганізації трудової діяльності учнів, породжує недисциплінованість інегативне відношення учнів до праці.
З індивідуальнихбесід з 50 керівниками шкіл Тернопільської й Вінницької областей з'ясувалося,що вони утрудняються назвати конкретні заходи щодо вдосконалювання трудовоговиховання, навчання, з'єднання його із продуктивною працею. Необхідна в умовахреформи школи психологічна перебудова вчителів, керівників шкіл відноснотрудового виховання йде повільно. Одна з основних причин — украй недостатняувага до цього в педінститутах, у методичній роботі із трудового виховання всистемі курсової перепідготовки. Тому неодмінною умовою корінного поліпшеннятрудового виховання стає підвищення методичної майстерності педагогічнихпрацівників, оволодіння ними методикою організації трудової діяльностішколярів. Вивчення практики підготовки й підвищення кваліфікації вчителівдозволило виявити кілька варіантів реалізації даної умови.
У Полтавськійобласті органами утворення при сприянні кафедри педагогіки педагогічногоінституту була розроблена програма теоретичної, організаторської й практичноїпідготовки вчителів до керівництва трудовим вихованням школярів. Вона включалавивчення педагогами досягнень педагогічної науки, психофізіологічних,санітарно-гігієнічних, матеріально-технічних умов здійснення суспільно корисноїпраці, методику організації колективної праці учнів і вивчення його впливу наформування особистості. Практичні й організаційні вміння вчителя в спеціальноорганізованих кружках, семінарах-практикумах, у методичних секціях й у процесісамостійної роботи, безпосередньо в процесі керівництва трудової діяльностіучнів. Питання трудового виховання розглядалися й у системі курсовогопідготовки вчителів всіх предметів, у роботі районних, обласних тематичнихсемінарів керівників, вихователів трудових об'єднань школярів. У допомогуслухачам були розроблені методичні рекомендації, практикувалися обговорення рефератів,доповідей, консультації, виробничі екскурсії, відвідування виставок,колективний аналіз змісту окремих видів праці, їх економічних і педагогічнихрезультатів.
В умовах такоговеликого міста, як Київ, виявилося продуктивніше зосередити в районі роботу зпідвищення методичної майстерності організаторів трудового виховання школярів.Розробка такої локальної системи методичної роботи дозволяла врахуватисоціально — виробниче оточення шкіл, будувати трудове виховання учнів, беручидо уваги місцеві умови праці, що зложився позитивний досвід.
Цілеспрямованаробота з підвищення методичного рівня педагогічних кадрів була зосередженанасамперед на чіткому визначенні основних напрямків роботи інспектори РУНО потрудовому навчанню, вихованню й профорієнтації. Здійснюючи в єдностіорганізаційні, контролюючі й методичні функції, інспектор Подільського РуноИ.П. Брускова основну увагу приділяла підвищенню ефективності трудовоговиховання, централізованій рішенню в масштабах району питань організаціїсуспільно корисної, продуктивної праці школярів. У сфері уваги інспектори нетільки вчителі трудового навчання й майстри УПК, але й всі приймаючу участь увихованні школярів: класні керівники, організатори позакласної роботи,вихователі груп продовженого дня, батьки, виробничники. Інспектора цікавило, яквиховання прагнення трудиться в сфері матеріального виробництва входить у різнінапрямки й форми виховної роботи. Такий аналіз, з одного боку, допомагаєвчителям праці використати можливості перших колективів в організації трудовоїдіяльності, а з іншого боку — підсилює увага класних колективів, молодіжногокомітету до праці школярів на заняттях у шкільних майстернях і цехах УПК, підчас літніх практичних робіт.
Інспектор єчленом районної координаційної ради й на основі його рішень становить планрайонних заходів щодо трудового виховання й профорієнтації. Відмітна рисапідходу до складання плану — прагнення забезпечити координацію і єдинуспрямованість різних форм роботи. Якщо раніше в районі проводили роздільно двазльоти учасників літніх трудових об'єднань — школярів й училищ, що вчиться, тотепер ці зльоти — спільні. Раніше підприємства району й школи планувалиекскурсії по різних темах програми трудового навчання, зустрічі з ветеранамипраці. У практиці роботи інспектори міцне місце зайняли індивідуальніспівбесіди із класними керівниками 8-9 класів з питань профорієнтації,організація спільних педрад шкіл і вищих професійних ліцеїв, загальних зборівбатьків школярів і ліцеїв, що вчиться. Методичному забезпеченню сприяє постійнодіючий районний семінар педагогів шкіл із проблем трудового виховання йпрофорієнтації. Ціль семінару — удосконалювання педагогічного вихованнякерівництва трудовим вихованням школярів у сучасних умовах.
У перші рокироботи семінару основними слухачами були організатори позакласної йпозашкільної виховної роботи. На заняттях розкривалися об'єктивні передумовинеобхідності вдосконалювання трудового виховання учнів; умови успішноїреалізації системи трудового виховання; організаційно-педагогічні вимоги досуспільно корисної, продуктивної праці старшокласників. Особливістю роботисемінару було сполучення наукових рекомендацій з аналізом практики навчальнихзакладів і підприємств району. Заняття проводилися на базі шкіл, ВПУ, увиробничих об'єднаннях. Це допомагало здійснювати слухачам усвідомити умовиуспіху й досягнень колег, глибше осмислити досвід роботи своїх шкіл.
Місце проведеннячергового заняття семінару визначалося темою й позитивним досвідом одного звиховних установ району. Попередня робота керівників семінару з педагогічнимколективом допомагала не тільки підготувати чергове заняття, але й осмислити,узагальнити накопичений досвід. Учасники семінару, вивчаючи цей досвід,визначали можливості його використання у своїй школі. Через рік у роботісемінару брали участь учителі, класні керівники, тобто всі, хто безпосередньозаймається трудовим вихованням школярів. На конкретних прикладах роботи шкілрайону аналізувалися форми взаємодії класного керівника з молодіжнимиорганізаціями, зв'язок школи й ВПУ в підготовці школярів до усвідомленоговибору професії, форми спільної роботи школи, батьків і трудового колективу.
Складна системапідвищення кваліфікації охоплювала вчителей-предметників, класних керівників,але не передбачала спадкоємності в їхній роботі, між початковою й середньоюшколою. Тому в наступному навчальному році до роботи семінару були притягнутівчителі I — III і класні керівники IY класу. Семінар був присвячений проблемамтрудового виховання молодших школярів у навчальній і позаучбової діяльності. Які в попередні роки, заняття проводилися на базі шкіл району, де зложився позитивнийдосвід трудового виховання школярів. Для поглибленого вивчання минулого взятінаступні теми: робота методоб'єднань по трудовому вихованню молодших школярів;робота з родителями; методи, прийоми й умови виховання дисциплінованості впроцесі навчальної роботи; виховання працьовитості в школярів у суспільнокорисній праці; виховання колективізму в навчальній і позаучбової діяльності;виховні можливості уроків праці.
Постійно діючийсемінар дозволив розширити сферу впливу органів утворення району на методичнупідготовку вчителів і керівників шкіл, знайти найбільш ефективні формиузагальнення й поширення передового педагогічного досвіду, виявити утрудненнявчителів у трудовому вихованні учнів. Найбільші труднощі для вчителяпредставляє керівництво суспільно корисною, продуктивною працею учнів, Тому влекціях, індивідуальних бесідах, при аналізі досвіду організатори семінарузвертали увагу на особливості педагогічного керівництва, сутність позиціївчителі на кожному з етапів колективної праці (спільна розробка трудовогозавдання на основі осмислення й обговорення його цілей; колективний розподілзавдання і його окремих частин по тимчасових або постійних мікроколективах — групам; обговорення раціональних методів виконання завдання; виконання своєїчастини завдання кожним школярем з урахуванням завдання для групи в цілому;колективний облік й оцінка результатів праці в кількісному і якісномувираженні; колективний аналіз відносини до праці як мікрогруп, так і кожногопрацюючого).
Допомагаючиколективу школярів або його органів самоврядування розподілити завдання зачасом і між мікроколективами (бригадами, ланками, групами й т.п.), педагогнаправляє свої зусилля на те, щоб такі групи комплектувалися не тільки наоснові особистих прихильностей школярів, але й по їхніх чинностях, щобзабезпечувалося сполучення в групах учнів з різним рівнем політехнічних ітрудових знань й умінь. Особливо важливо радити колективу включати в одну групуучнів з різними інтересами.
На етапіколективних пошуків раціональних коштів організації виконання завдання педагогорганізують обговорення таким способом, щоб кожен учасник майбутньої діяльностіміг внести свої пропозиції. Тут особливо важливо зуміти помітити й підтриматибоязкі спроби менш ініціативних учнів висловити своє судження. Кожна такаспроба повинна бути представлена в очах колективу як істотна для успіхуспільної справи. Коли колектив у складі мікрогруп приступає до розподілузавдань між працюючою, своєю радою вчитель допомагає врахувати не тільки рівеньнаявних у кожного необхідних умінь і навичок, але й потенційну можливістьопанувати новим досвідом або прийомом роботи. Одним з коштів реалізації цієїумови може стати робота парами учнів з різним рівнем умінь і мотивації. Важливопри цьому врахувати, щоб при розподілі завдань усередині групи ті самі учні неперебували в постійній і звичній для них позиції старшого.
У процесівиконання завдання педагог навчає школярів прийомам самоконтролю, виявляєпричини утруднень, залучаючи для цього учнів, що працюють успішно. На цьомуетапі особливо важливо стимулювати прагнення до взаємодопомоги, заохочуватипрояв доброзичливих взаємин і взаємну вимогливість.
При колективномупідведенні підсумків можна визначити, хто вніс вагомий вклад у роботу й сприявдосягненню поставлених цілей? Що спонукувало працювати добре й допомагатитоваришам? Що не вийшло під час колективної праці, у чому причини цього? Щопотрібно зробити, щоб надалі робота йшла краще? Одночасно із цим повиннібезкомпромісно засуджуватися недисциплінованість у праці, порушення технікибезпеки, прагнення до кількісного результатам на шкоду якості.
Організуватипослідовно обговорення кожного із цих зразкових питань, педагог спочатку сам, ав міру придбання в колективі досвіду такого аналізу, опираючись на актив,повинен постійно співвідносити результати роботи з раніше досягнутими успіхами,викликаючи в школярів задоволення від поступального руху вперед або підтримуючив них упевненість, що в результаті колективного аналізу подальша роботабезсумнівно принесе більше відчутні результати в реалізації прийнятої мети. Длятого щоб учитель володів методикою трудового виховання, необхідно студентівпедагогічних вузів й університетів готовити до організації трудової діяльностіучнів.
У Харківськійобласті створене науково-виробничо-соціальне об'єднання, у яке ввійшлинавчальні заклади (школи, ліцеї, профтехучилища й т.д.), їхні базовіпідприємства, педагогічний інститут й інститут удосконалення вчителів.Діяльність об'єднання включає поряд з рішенням ряду організаційних завданьпрограму вдосконалювання підготовки студентів педагогічного інституту дотрудового виховання школярів. У порядку експерименту в навчальних планахінституту були враховані завдання підготовки всіх вчителей-предметників дороботи класного керівника, організатора позакласної й позашкільної роботи, довиконання ними функцій організатора трудової діяльності школярів. Щоб підсилитиувага до завдань трудового виховання, були уведені нові спецкурси й практикуми,навчальний матеріал доповнений новими темами.
2.3 Аналізтворчої діяльності учнів
 
Аналіз творчоїдіяльності дозволив виділити ряд етапів технічної творчості. Звичайно,виділення етапів — умовно, тому що процес творчості безперервний.
Кожен етапповинен мати чітко виражений результат:
На першому етапіїм є осмислена й прийнята ідея;
На другому — конструкторсько-технологічна розробка ідеї, доведення її до можливостіпрактичної реалізації й практична реалізація рішення;
На третьому — аналіз, доробка й оцінка рішення.
Результативністькожного етапу виконання творчого завдання тісно пов'язана з розвитком ушколярів технічного мислення й трудових умінь і навичок.
Досить кориснимидля розвитку технічного мислення школярів є вправи на порівняння йпротиставлення, завдання на виділення в масі навчальної інформації значеннєвихелементів, завдання, що передбачають розрахунок ефективності роботи технічногоустрою, машини й ін.
Істотним моментомтворчого процесу є виявлення школярами технічного протиріччя, виникненняпроблемної ситуації. При цьому учень усвідомлює задум технічної невідповідності,констатує наявність завдання, проблеми. За допомогою порівняння сторінпротиріччя відбувається локалізація області пошуку — школяр усвідомлює змістзавдання., Спочатку вона в нього виникає у вигляді нечітко поставленогопитання перед собою. Потім у процесі переробки зібраної інформації технічнезавдання уточнюється й формулюється.
Адекватністьформулювання завдання ситуації, що створилася, іноді викликає утруднення, їїповнота й точність залежать від уміння учня словесно передавати думку, що базуєтьсяна знанні мови, основних правил логіки, усвідомленості сутності технічнихпонять й ін.
У практицітехнічної творчості технічне завдання педагог часто формулює сам, дає її вготовому виді. У таких випадках після аналізу її умови й під впливом виниклоїпроблемної ситуації, учень може прийняти завдання в тім формулюванні, що йомубула запропонована вчителем, але може й змінити, переформулювати її. Як показуєдосвід, у більшості випадків учні, запропоновані їм завдання формулюють самі.Це відбувається під впливом суб'єктивного розуміння сутності явищ, відбитих узавданні, і є показником того, що учень її «прийняв».
На другому етапісформулювавши завдання або усвідомивши її формулювання, дану вчителем, ученьприступає до пошуку способу рішення. Спочатку, як правило, він звертається доминулого досвіду, подумки відповідаючи на поставлені перед собою питання: що звідомого можна використати для рішення завдання? Чи не зустрічалося ранішеаналогічне завдання? Не виявивши подібності, школяр відмовляється від намірівскористатися відомими способами рішення завдань і приступає до пошуку нових. Уході такої діяльності може виникнути здогад про новий спосіб рішення завдання.Якщо ж цього не відбудеться, учень продовжує аналіз ситуації, що створилася, упроцесі якого відбувається відбір інформації, установлення зв'язків між данимизавдання і її вимогою. Це обумовлює висування припущень про способи рішеннявартої перед ним завдання.
Висуванняприпущень звичайно відбувається шляхом здогаду. Одні припущення можуть будуватисяна основі досвіду, інших — на узагальненнях відомих знань, треті — на основіаналогій, четверті — на використанні абстракцій. Аналогія й перенесення відомихспособів рішення в нову ситуацію, асоціативні зв'язки на цьому етапі відіграютьголовну роль.
Основнимзавданням на третьому етапі є розробка документації, необхідної длявиготовлення досвідченого зразка. Процес конструювання умовно можна розділитина чотири складові: складання й уточнення технічного завдання; ескізнеконструювання; розробка технічного проекту; створення робочого проекту. Напрактиці можуть здійснюватися не всі чотири етапи конструювання, а тільки деякііз цих етапів. Це залежить від багатьох обставин і насамперед від віку учнів,їхньої підготовленості до творчої діяльності, розв'язуваної технічного завданняй ін. Найбільше часто прибігають до ескізного конструювання й складання робочихкреслень для складних деталей.
У процесіконструювання школярі виявляють погрішності й невдалі рішення окремих складовихтехнічного устрою, уточнюють форму й розміри устрою в цілому, забезпечуютьвзаємозамінність, спадкоємність й агрегатування. Надалі виникає складність ізрозрахунковими роботами. Справа в тому, що конструювання базується на складнихрозрахунках, які часто не доступні для учнів навіть старших класів. Наприклад,для проведення розрахунку на міцність необхідні знання основ теоретичноїмеханіки, опору матеріалів, теорії механізмів і машин, а також інших навчальнихпредметів, досліджуваних у вищих навчальних закладах. Тому в шкільній технічнійтворчості ведуть розрахунки на міцність із використанням наближених методів абоприбігають до інтуїції й здорового глузду. Кінематичні розрахунки більшедоступні для учнів, тому їх проводять у всіх випадках. Якщо в школі є учнівськеКБ, можна скористатися його допомогою.
У практицітехнічної творчості часто використаються готові деталі, вузли й механізми. Їхнєзастосування виправдане по двох причинах.По-перше, використаютьсядеталі, вузли, механізми непридатної для експлуатації техніки, що більш доступно.По-друге, з'являється можливість використати механізми, які не вдаєтьсявиготовити в умовах навчальних майстерень. Наприклад таких, як диференціальниймеханізм, черв'ячна передача, деталі гідросистеми й ін.
На третьому етапішколярами створюється, удосконалюється й іспитується досвідчений зразок. Післявипробування проводиться обробка технічного устрою й підготовка технічноїдокументації на впровадження, промислове виготовлення або, що частіше буває,виставочного зразка.
Для технічноїтворчості школярів, особливо його заключного етапу, самого ємного по витратахчасу, трудове навчання як навчальний предмет створює найбільш сприятливі умови.На вчителя трудового навчання покладає провідна роль в організації дитячоїтехнічної творчості в школі. Його психолого-педагогічна, методична й спеціальнапідготовка багато в чому визначає творчу активність учнів. Для ефективногокерівництва дитячою технічною творчістю вчитель трудового навчання повинензнати методи й прийоми розвитку пізнавальної активності, технічної пам'яті,кмітливості й спостережливості учнів і вміти підібрати форми й методиорганізації творчої діяльності учнів у конкретних умовах, зацікавити, прищепитилюбов до творчого пошуку.

ВИСНОВКИ
 
Як відомо головна праця дітей — навчання. Тому цілком очевидно,що для виховання творчих рис особистості в учнів його потрібно зробити творчим.На жаль, у нашій школі переважає репродуктивне навчання. Процес навчання частоявляє собою передачу інформації від учителя до учнів. Учитель при цьомувиступає як передавач готової інформації, знань, а учні — пасивних«запам'ятовувальних пристроїв». Ніж точніше на наступних уроках учень відтворюєотримані в готовому виді знання, тим він краще встигає.
Репродуктивно отримані знання й уміння не знаходятьзастосування на практиці. Знання й уміння даються учнем як би взапас, намайбутнє, хоча добре відомо, що дитина не усвідомлює цього, він живесьогоденням. Згодом в учня виробляється не тільки стереотип такої діяльності,але й характер мислення.
Сказане вище цілком ставиться й до трудового навчання. Утрудовому навчанні ще в більшій мері, чим по інших навчальних предметах,використаються репродуктивні методи навчання. Учителі рідко прибігають дорішення технічних завдань, використанню проблемності, технічному експерименту,евристичним бесідам і т.д. Вимагає значного поглиблення політехнічний принципнавчання. На сучасному етапі розвитку науки й техніки трудове навчання требапоставити так, щоб учні не тільки знайомили із сучасними досягненнями в технікуй на виробництві, але й одержували узагальнені знання про їх, були причетні,нехай навіть у найменшому, до вдосконалювання виробництва.
Для задоволення соціального запиту суспільства у творчихкадрах, потрібно докорінно перешикувати навчання в школі й, насамперед, утворчому плані. Для цього треба ширше використати досягненняпсихолого-педагогічної науки, впроваджувати в школу творчі методи навчання йвиховання, знаходити кошти, що підвищують пізнавальну активність школярів.
Творча активна діяльність у процесі навчання формує в школярівряд якостей, які в остаточному підсумку позитивно позначаться на характері особистостімайбутнього робітника, інженера, ученого.

СПИСОКВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Д.С.Дубейко, А.Я. Журкина, М.Н. Главин Подготовка учителя к трудовому воспитаниюшкольников –К., Фортуна, 2002- 145с.
2. Содержаниетрудового воспитания школьников / Под ред… Э.П. Абельцева –М., Педагогика,1989 – 244с.
3. Техническоетворчество учащихся: Уч. Пособие Под ред… Ю.С. Столярова, Д.М. Комского – М,Просвещение, 1989 – 223с.
4. МищенкоИ.Т. Трудовое обучение – К., Радянська школа, 1987 – 56с.
5. КондратюкО.П. Система виховної роботи в професійно-технічному навчальному закладі: Навч.Метод. Посіб.- К., Кондор, 2006 -216с.
6. Боровков Ю.А. идр. Технический справочник учителя труда: Пособие для учителей – М.,Просвещение, 1990 – 225с.
7. ДовбушР.А. Способность к труду: О воспитании способности к труду у детей – К.,Украина, 1998 – 111с.
8. Внекласснаяработа по труду: Пособие для учителей / Сост. А.М. Гукасова-М., Просвещение,1981 – 176с.
9. Освітнітехнології: Навч. Методичний Посіб. / За ред… Пєхоти – К., А.С.К.,2003 – 255с.
10.  Дичківська І. М. Іноваційніпедагогічні технології Навч.Посіб.- К., Академвидав, 2004 – 352с.
11.  Фіцула М.М. Педагогіка Навч.Посіб.- К., Академвидав, 2005 – 560 с.
12.  Ягупов В.В… ПедагогікаНавч. Посіб- К., Либідь, 2003- 560 с.
13.  Бондарчук Е.И., БондарчукЛ.И. Основы педагогики ипсихологии: Курс лекций –К., МАУП, 2002 – 168с.
14.  Е А. Кубичев ЭВМ в школе –М., Педагогика, 1996 – 94 с.
15.  Методіка трудового іпрофесійного навчання та викладання загальнотехничних дисциплін- К., А.С.К.1992 – 235с.
16.  Терещук А.І. Трудовенавчання. Методичні та дидактичні матеріали – Х., ТОРСІНГ ПЛЮС, 2006 – 160с.