Міністерство освіти і науки України
Миколаївський державний університет ім.В.О. Сухомлинського
ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ПОБУДОВИОСВІТИ В УКРАЇНІ
Індивідуальна робота №1
з дисципліни
«Вступ до спеціальності»
студентки 152 групи
фізико-математичного
факультету
Красніченко Наталі
освітня система україна
Миколаїв 2008
Система освіти складається із закладів освіти,наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств,державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти.Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства,розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральнихякостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагаченняна цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищенняосвітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями.
Освіта — основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального та економічногорозвитку суспільства і держави.
Поява Української незалежної держави спричинилареформування освітньої системи. Україна дістала у спадщину радянську систему освіти,яка не відповідала її національним інтересам та тенденціям розвитку європейськогоі світового шкільництва.
Розбудова української держави, демократизація суспільногожиття, відродження національної культури, посилення інтеграційних процесів з Європою,реформування економіки, впровадження ринкових відносин тощо поставили нові вимогидо освіти у XXIст. Вона має бути пріоритетною, безперервною і різноманітною, нестигуманістичні цінності, використовувати нові технології навчання, бути всеохоплюючоюта інформаційною, забезпечувати саморозвиток особистості.
У зв’язку з цим у державі розпочато роботу зі створеннянової законодавчої і нормативної бази національної освіти. Важливою віхою на шляхурозбудови національної системи освіти було прийняття І з’їздом освітян України 24-25грудня 1992 року Державної національної програми «Освіта». Цей документбуло затверджено Кабінетом Міністрів України та підписано Президентом. Він окресливтакі конкретні завдання та основні шляхи реформування освіти:
- створення в суспільстві атмосфери загальнодержавного,всенародного сприяння розвиткові освіти, неухильної турботи про примноження інтелектуальногота духовного потенціалу нації, активізація зусиль усього суспільства для виведенняосвіти на рівень досягнень сучасної цивілізації, залучення до розвитку освіти всіхдержавних, громадських, приватних інституцій, сім’ї, кожного громадянина;
- подолання девальвації загальнолюдських гуманістичнихцінностей та національного нігілізму, відірваності освіти від національних джерел;
- забезпечення розвитку освіти на основі нових прогресивнихконцепцій, запровадження в навчально-виховний процес сучасних педагогічних технологійта науково-методичних досягнень;
- відхід від засад авторитарної педагогіки, що утвердилисяв тоталітарній державі і спричинили нівелювання природних задатків і можливостей,інтересівусіх учасників освітнього процесу;
- підготовка нової генерації педагогічних кадрів, підвищенняїхнього професійного та загальнокультурного рівня;
- формування нових економічних основ системи освіти, створенняналежної матеріально-технічної бази;
- реорганізація наявних та створення навчально-виховнихзакладів нового покоління, регіональних центрів та експериментальних майданчиківдля відпрацювання та відбору ефективних педагогічних інновацій та освітніх модулів;
- радикальна перебудова управління сферою освіти шляхомїї демократизації, децентралізації, створення регіональних систем управління навчально-виховнимизакладами;
- органічна інтеграція освіти і науки, активне використаннянаукового потенціалу вищих навчальних закладів і науково-дослідних установ, новітніхтеоретичних розробок та здобутків педагогів-новаторів, громадських творчих об’єднаньу навчально-виховному процесі;
- створення нової правової та нормативної бази освіти.[5; ст.4]
У Програмі висвітлювалися стратегічні завданнята шляхи реформування змісту освіти, мета, пріоритетні напрями та шляхи національного,дошкільного виховання, проблеми реформування загальної середньої, професійної, вищоїта післядипломної освіти, розвитку позашкільного навчання і виховання.
Педагогічна громадськість схвально прийняла поданіу Програмі перспективи створення системи соціального захисту учасників навчальногопроцесу, проблеми підготовки нового покоління педагогічних працівників, зокремапідвищення їхнього соціального статусу до рівня, що відповідає ролі вчителя, педагогав суспільстві.
По-новому розглядалися проблеми фінансового таматеріально-технічного забезпечення освіти, яке має ґрунтуватися на пріоритетностівитрат на розвиток освіти з державного та місцевого бюджетів тощо.
Знайшли своє відображення в Програмі проблеми науковоїдіяльності в системі освіти, управління освітою, міжнародні зв’язки тощо.
Накреслення І Всеукраїнського з’їзду працівниківосвіти законодавчо закріплено у законах «Про освіту» (1996р.), «Прозагальну середню освіту» (1999р.), «Про дошкільну освіту» (2001р.),«Про позашкільну освіту» (2000р.), «Про вищу освіту», на основіяких Міністерство освіти і науки України розробило низку нормативних документів.
Діяльність системи освіти, передбачена згаданимивище законодавчими актами, мала забезпечити інтелектуальний, духовний потенціалнароду, вихід вітчизняної науки, техніки і культури на світовий рівень, національневідродження, розбудову держави і демократизацію суспільства в Україні.
Великим здобутком у галузі освіти цього десятиріччябуло відродження національної школи. В основу концепції національної системи освітиі виховання покладено педагогічні ідеї українських просвітителів, досвід діяльностірідної школи в короткі проміжки незалежності нашої Батьківщини. Основними ознакаминаціональної школи сьогодні, як і в минулому, є навчання і виховання дітей на засадахнаціональної культури з використанням кращих здобутків культур інших народів, навчанняучнівської молоді рідною мовою. Серцевиною змісту освіти і виховання у національнійшколі стає національна ідеологія, яка відображає історично зумовлені духовні цінностінароду.
Характерною рисою національної школи є гармонійневикористання нею освітніх і виховних функцій. Це є особливо важливим сьогодні, колиу суспільстві посилюється тенденція до того, щоб школа переросла у виключно освітнійнавчальний заклад. Нині спостерігається непогодженість у виборі методологічних орієнтиріввиховання. Як зазначає О.Я. Савченко, «для одних педагогів усе вичерпуєтьсянаціональними вихованням, другі — зосереджуються на громадській освіті, треті — сповідують полі культурність, четверті — педагогіку життєтворчості і т.п.»[6; ст.3] Таке розмаїття підходів до завдань і змісту виховання виключається у національнійшколі.
Подібна робота має місце у тих школах, де працюютьвисокоінтелектуальні, національно свідомі вчителі. Байдужі, морально розбещені,зденаціоналізовані наставники замість пшениці сіють у серцях і душах дітей кукіль,який забур’янює їх. Свідомо, а то й не свідомо подібні вчителі продовжують деморалізаціюсуспільства, чинять злочин проти свого народу.
Паралельно з відродженням рідної школи позитивнимє удосконалення та розвиток мережі загальноосвітніх закладів різних спрямувань,форм власності. Повсюдно з’явилися гімназії, ліцеї, колегії, коледжі, спеціалізованішколи, приватні навчальні заклади. Вони відкрили можливості молоді навчатися відповіднодо її здібностей, обдарувань, що в кінцевому рахунку позитивно відіб’ється на зростанніінтелектуального і духовного потенціалу нації.
У попередні роки мали місце пошуки удосконалення,модернізації змісту шкільної освіти, вищої школи. Проте ця робота, крім дошкільноговиховання, де впроваджено базовий компонент дошкільної освіти, не завершена.
З прийняттям Верховною Радою України законів«Про освіту», «Про загальну середню освіту», «Про професійно-технічнуосвіту», «Про позашкільну освіту» розпочався новий етап у реформуванніосвіти, постали конкретні завдання щодо регулювання суспільних відносин у галузінавчання, виховання, професійної, наукової та загальнокультурної підготовки учнів.
12-річний термін навчання в середніх загальноосвітніхнавчальних закладах, перехід початкової школи з 1 вересня 2001 року на єдину структуру- 4-річний термін навчання, прийом дітей до школи з 6-річного віку, впровадження12-бальної системи оцінювання знань та семестрової структури навчального року, розвитокпробільності старшої школи — ці та інші напрями реформування перебувають зараз уцентрі діяльності органів освіти, педагогічних колективів, громадськості.
Посилився гуманітарний компонент освіти. З практикинавчання усунуто заідеологізовані дисципліни, насаджені колишнім тоталітарним режимом,авторитарно-дисциплінарна модель навчання поступилася особистісно-орієнтованій.Вона забезпечує індивідуалізацію навчання, саморозвиток і суверенність особистості,свідоме визначення молоддю своїх можливостей та шляхів їх реалізації.
У навчальному процесі посилилась роль українськоїмови, нею навчаються сьогодні до 70% учнів.
Паралельно з деякими позитивними зрушеннями в галузіосвіти розвиваються й поглиблюються нездорові тенденції. Соціально-економічний стансуспільства призвів до зростання неграмотності, зростає кількість дітей, які невідвідують школу. Не відповідають вимогам часу навчально-методична база та засобинавчання. Новітні технології навчання не застосовують у більшості шкіл і ВНЗ. Недоступноюдля користування у зв’язку з високою вартістю, є навчальна література.
У діяльності нових шкіл — ліцеїв, гімназій, коледжівбагато формалізму, діяльність значної частини з них свідчить про зміну вивісок,а не про нові підходи до організації навчання й виховання учнівської молоді.
Значно погіршилася матеріально-технічна база освіти,матеріальний рівень життя вчителя.
Відповідно до закону «Про освіту» КабінетомМіністрів України та Міністерством освіти і науки України проводиться реформуваннявищої школи.
Насамперед слід зазначити впровадження ступеневоїосвіти, якою передбачається підготовка фахівців із вищою освітою освітньо-кваліфікаційнихрівнів молодшого спеціаліста, бакалавра, спеціаліста і магістра.
З метою визначення статусу вищого закладу освіти,підтвердження його здатності здійснювати підготовку фахівців на рівні державнихвимог з певного напрямку Кабінет Міністрів України постановою від 2 лютого 1996року №200 ввів ліцензування, атестацію та акредитацію закладів освіти.
Зроблено конкретні кроки щодо наближення вітчизняноїосвіти до освітянських систем розвинутих країн, поліпшилася співпраця ВНЗ Україниз закладами вищої школи багатьох країн світу.
Разом з тим особливо в занедбаному стані сьогодніє виховання учнівської і студентської молоді. Вона набула в більшості навчальнихзакладів самодіяльного характеру, зміст його визначається рівнем педагогічної культуринаставників, їхньою політичною орієнтацією в суспільстві. За роки незалежності нестворено орієнтовних програм щодо виховання дітей дошкільного віку, школярів тастудентів, тож системи виховання молоді зовсім немає, її треба створити.
Ці та інші проблеми знайшли своє відображення вроботі ІІ Всеукраїнського з’їзду працівників освіти. Пріоритетні напрями державноїполітики в розвитку освіти було висвітлено в Національній доктрині розвитку освіти:
- особистісна орієнтація освіти;
- формування національних і загальнолюдських цінностей;
- створення для громадян рівних можливостей у здобуттіосвіти;
- постійне підвищення якості освіти, оновлення її змістута форм організації навчально-виховного процесу;
- розвиток системи безперервної освіти та навчання протягомжиття;
- пропаганда здорового способу життя;
- розширення україномовного освітнього простору;
- забезпечення освітніх потреб національних меншин;
- забезпечення економічних і соціальних гарантій для професійноїсамореалізації педагогічних, науково-педагогічних працівників, підвищення їх соціальногостатусу;
- розвиток дошкільної, позашкільної загальної середньоїосвіти у сільській місцевості та професійно-технічної освіти;
- органічне поєднання освіти і науки, розвиток педагогічноїта психологічної науки, дистанційної освіти;
- запровадження освітніх інновацій та інноваційних технологій;
- створення індустрії сучасних засобів навчання і виховання,повне забезпечення ними навчальних закладів;
- створення ринку освітніх послуг та його науково-методичнезабезпечення;
- інтеграція вітчизняної освіти до європейського та світовогоосвітніх просторів. [2; ст.132]
Відповіднодо закону «Про освіту», система освіти в сучасній Україні складаєтьсяз таких ланок: дошкільна освіта, загальна середня освіта, позашкільна освіта, професійно-технічнаосвіта, вища освіта, післядипломна освіта, аспірантура, докторантура, самоосвіта.
Дошкільна освіта. У дитячих яслах, садках, яслах-садках, сімейних, прогулянкових дошкільнихзакладах компенсую чого та комбінованого типів з короткотривалим, денним, цілодобовимперебуванням там дітей, а також у дитячих садках інтернатного типу, дитячих будинкахтощо здійснюється дошкільна освіта. Організовуються профільні дитячі садки з пріоритетнимрозвитком певного напряму діяльності, що запроваджують авторські програми, досвідвидатних педагогів минулого і сучасності, надають додаткові освітні послуги. Метоюдошкільних закладів є забезпечення фізичного, психічного здоров’я дітей, їх різнобічногорозвитку, набуття життєвого досвіду, вироблення умінь та навичок, необхідних дляподальшого навчання. Дошкільне виховання спрямоване на практичне оволодіння рідною,а інколи й іноземною мовами, забезпечення пізнавальної активності, розвитку творчихздібностей в ігровій та інших видах діяльності; виховання культури спілкування,поваги і любові до батьків, родини, батьківщини.
Кожнадитина перед тим, як іти до школи, має одержати підготовку згідно з вимогами базовогокомпонента дошкільної освіти в підготовчих групах при школі або за програмою сімейноговиховання. Базовий компонент дошкільної освіти є основою єдиного освітнього простору,гарантом його якості в дошкільних закладах. Його зміст відображає тенденції до гуманізаціїдошкільної освіти, орієнтує на збалансоване співвідношення між розумовим, фізичним,соціальним розвитком дитини, виховання цілісної особистості, здатної до самовираження.
Загальна середня освіта. Обов’язковою складовою безперервної освіти є загальна середня, спрямованана забезпечення всебічного розвитку особистості через навчання та виховання, якіґрунтуються на загальнолюдських цінностях, принципах науковості, світського характеруосвіти, системності, на засадах гуманізму, демократії, взаємоповаги між націямиі народами в інтересах людини, родини, суспільства, держави.
Завданнязагальної середньої освіти полягають у вихованні громадянина України; формуванняособистості учня, розвитку його здібностей та обдарувань; виконанні вимог Державногостандарту загальної середньої освіти; вихованні в учнів поваги до Конституції, державнихсимволів України, прав і свобод людини і громадянина, до народних традицій та звичаїв,державної та рідної мови; виховання свідомого ставлення до свого здоров’я, формуваннязасад здорового способу життя.
Відповіднодо закону 12-річна загальна середня освіта має три рівні: початковий, основний,старший. Навчання здійснюється в загальноосвітній школі трьох ступенів: перший- початкова школа, другий — основна школа, третій — старша школа, що можуть функціонуватиразом чи окремо.
Початкова освіта. Вона забезпечує загальний розвиток дитини, вміння впевнено читати, знатиоснови арифметики; набуття первинних навичок користування книжкою та іншими джереламиінформації; формування загальних уявлень про навколишній світ, засвоєння норм загальнолюдськоїморалі, вироблення перших трудових навичок. Строк навчання — 4 роки.
Враховуючиширокий діапазон вікових особливостей молодших школярів, у структурі початковоїшколи розрізняють мікроетапи: 1-2 класи і 3-4 класи.
Основнасередня освіта. Фундаментом загальноосвітньої підготовки всіх школярів є середняосвіта, вона формує в них готовність до вибору подальшого профілю навчання і здобуттяосвіти. У цьому віці в учнів в основному завершується формування загальнонавчальнихумінь і навичок, засвоєння навчального матеріалу на рівні, достатньому для подальшогонавчання. Важливе значення надається формуванню здорового способу життя, правовомуй екологічному вихованню. Термін навчання — 5 років. [4; ст.47]
Повна середня освіта. Вона забезпечує поглиблене засвоєння знань з базових дисциплін та за вибором,формування цілісних уявлень про природу, людину, суспільство, культуру, виробництво.Результатом здобуття повної середньої освіти має бути інтелектуальний, соціальнийі фізичний розвиток особистості. Термін навчання — 2 (3) роки.
Відповіднодо можливостей щодо забезпечення освітнього рівня функціонують різні типи загальноосвітніхнавчальних закладів.
Загальнасередньоосвітня школа — загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступенів. І ступінь- початкова школа (1-4 класи); ІІ ступінь — основна школа (5-9 класи); ІІІ ступінь- старша школа (10-12 класи).
Школивсіх трьох ступенів можуть функціонувати разом або самостійно.
Загальноосвітняшкола-інтернат — загальноосвітній навчальний заклад з частковим або повним державнимутриманням дітей, які потребують соціальної допомоги.
Вечірня(змінна) школа — загальноосвітній навчальний заклад ІІ-ІІІ ступенів для громадян,які не мають можливості навчатися у школах з денною формою навчання.
Спеціалізованашкола — загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченнямокремих предметів.
Гімназія- загальноосвітній навчальний заклад ІІ-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням окремихпредметів відповідно до профілю.
Ліцей- загальноосвітній навчальний заклад ІІІ ступеня з профільним навчанням і допрофесійноюпідготовкою.
Колегіум- загальноосвітній навчальний заклад ІІІ ступеня філологічно-філософського або культурно-естетичногопрофілю.
Спеціальназагальноосвітня школа — загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребуютькорекції фізичного або розумового розвитку.
Школасоціальної реабілітації — загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребуютьособливих умов виховання.
З 2003/2004навчального року в практику загальноосвітньої школи України втілено Концепцію профільногонавчання.
Профільне навчання — засіб диференціації та індивідуалізації навчання, що за рахунок зміну структурі, змісті й організації освітнього процесу сприяє повнішому врахуваннюінтересів, нахилів і здібностей учнів, створенню умов для навчання старшокласниківвідповідно до їх інтересів і намірів щодо продовження освіти.
Концепціяпрофільного навчання передбачає введення у старших класах загальноосвітніх шкілтаких профілів:
- природничо-математичного;
- суспільно-гуманітарного;
- виробничо-технологічного;
- художньо-естетичного;
- спортивного.
Позашкільна освіта. Гуманітарний та демократичний аспекти освіти потребують єдиної комплексноїсистеми освіти та виховання у школі і поза нею.
Позашкільнаосвіта — сукупність знань, умінь і навичок, що отримують вихованці, учні і слухачів позашкільних навчальних закладах у вільний від навчання в загальноосвітніх таінших навчальних закладах час.
Позашкільнаосвіта здійснюється за такими напрямками:
- художньо-естетичний;
- туристсько-краєзнавчий;
- еколого-натуралістичний;
- науково-технічний;
- дослідницько-експериментальний;
- фізкультурно-спортивний;
- військово-патріотичний;
- бібліотечно-бібліографічний;
- соціально-реабілітаційний;
- оздоровчий;
- гуманітарний.
Позашкільнуосвіту здійснюють позашкільні навчальні заклади державної, комунальної або приватноїформи власності диференційовано, відповідно до індивідуальних можливостей, інтересів,нахилів, здібностей дітей та молоді.
До нихналежать палаци, будинки, станції, клуби й центри дитячої творчості, дитячо-юнацькіспортивні школи, студії, бібліотеки, оздоровчі та інші заклади.
Професійна освіта.Здійснюється в системі вищих та середніх навчальних закладів: багато профільнихуніверситетах, академіях, інститутах, коледжах, технікумах, педагогічних, медичнихта мистецьких училищах. Професійно-технічну освіту здобувають у середніх професійно-технічнихучилищах, які забезпечують підготовку кваліфікованих робітників.
Відповіднодо статусу вищих навчальних закладів встановлено чотири рівні акредитації:
І. Технікум,училище, інші прирівняні до них вищі навчальні заклади.
ІІ. Коледж,інші прирівняні до нього вищі навчальні заклади.
ІІІ-ІV.Інститут, консерваторія, академія, університет.
У системівищої освіти функціонують вищі навчальні заклади державної та інших форм власності.На рубежі XX — XXI ст. її складали 979 вищих навчальних закладів I-IV рівнів акредитації,з них 664 — вищі навчальні заклади І-ІІ рівнів акредитації, у т. ч.593 державноїформи власності та 71 інших форм власності із загальною чисельністю 528 тис. студентів.Мережа вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації налічувала 315, у тюлю223 державні заклади. Серед них функціонувало 106 університетів, 59 академій, 150інститутів. Статус національних мали 38 університетів і академій. [1; ст.239]
Одниміз пріоритетів розвитку вищої освіти є реалізація стратегічного курсу на входженняУкраїни до єдиного європейського та світового освітнього простору. Рішенням колегіїМіністерства науки і освіти України від 28 лютого 2003 року було ухвалено вжитикомплекс заходів щодо виходу національної вищої школи на міжнародний ринок освітніхпослуг і організаційного забезпечення приєднання України до Болонського процесу- руху освітніх національних систем до узгодження системи вищої освіти європейськихкраїн, створення єдиних критеріїв і стандартів, які утверджуються в Європі. Головноюйого метою є консолідація зусиль наукової та освітянської громадськості й урядівдля істотного підвищення конкурентоспроможності європейської вищої освіти і наукиу світовому вимірі, підвищення ролі цієї системи у соціальних перетвореннях. У Болонськійдекларації, прийнятій 19 червня 1999 року міністрами вищої освіти 29 європейськихкраїн, задекларовано зобов’язання країн-учасниць до 2010 року створити освітні системиз певним єдиним стандартом угоди.
Участь Україниу Болонських перетвореннях спрямована на розвиток системи вищої освіти і набуттянею нових якісних ознак, а не на втрату кращих традицій, зниження національних стандартівякості. У багатьох вищих навчальних закладах України розпочалося впровадження вимогБолонського процесу в освітню програму. [3; ст.26]
План
ü Що таке освіта?
ü Система освіти у Державнійнаціональній програмі „Освіта”.
ü Зміст законів „Про освіту”,„Про загальну середню освіту”, „Про дошкільну освіту”, „Про позашкільну освіту”,„Про вищу освіту”.
ü Дошкільна освіта.
ü Повна середня освіта.
ü Позашкільна освіта.
ü Професійна освіта.
ü Україна у Болонському процесі.
Список використаної літератури
1. Волкова Н.П. Педагогіка: Навч. посібник. — К.: Академвидав,2007. — 615ст.
2. Любар О.О., Стельмахович М.Г., Федоренко Д.Т. Історіяукраїнської школи і педагогіки: Навч. посібник. — К.: Знання, 2003. — 450с.
3. Медвідь Л.А. Історія національної освіти і педагогічноїдумки в Україні: Навч. посібник. — К.: Вікар, 2003. — 335с.
4. Фіцула М.М. Педагогіка: Навч. посібник. — К.: Академія,2002. — 528с.
5. Управління школою. — 2005, №25.
6. Урядовий кур’єр. — 2005, №92.