ЗМІСТ
Вступ
Розділ І. Теоретичні засадиформування системи жіночої освіти в Україні у XIX — на поч.XX ст
1.1 Стан вивчення проблеми
1.2 Етапи та системи розвитку жіночоїосвіти в Україні.
1.3 Структура формування системижіночї освіти на українських землях у XIX — на поч.XX ст
Висновки до розділу І
Розділ ІІ. Особливості діяльностідеяких типів жіночих навчальних закладів України
2.1 Жіноча пансіонна освіта
2.2 Навчання в інститутах шляхетних дівчат
2.3 Можливості використанняісторичного досвіду організації жіночої освіти в умовах сьогодення
Висновки до розділу ІІ
Висновки
Література
Вступ
Актуальністьдосліджуваної теми зумовлена насамперед розв’язанням в Україні таких кардинальних завдань,як культурно-національне відродження, яке безпосередньо пов’язане ізстановленням, розвитком та реформуванням жіночої освіти.
Жіноча освіта – виховання «добропорядноїматері родини», «жінки-берегині», завдяки якій тримається сім'я і врешті-рештдержава, дає можливість розкрити одну із сторінок жіночої історії, з’ясуватироль і місце жінок у подіях минулого та інші проблеми, що знаходяться у центрідосліджень.
Проблема жіночоїосвіти в Україні детально вивчається лише в останні роки, при цьому все щезберігається певна фрагментарність цих досліджень. Опубліковано деякі матеріалипро жіночі гімназії XIX—поч. XX ст. у Східній Україні; окремі питання жіночоїосвіти розглядаються в курсах лекцій з історії вітчизняної педагогіки.
Втім, проблемажіночої освіти повинна розглядатись комплексно, в першу чергу в хронологічнійпослідовності. Тому вважаємо, що тема нашого дослідження актуальна. Темакурсової роботи дає змогу простежити динаміку розвитку навчальних жіночихзакладів.
Мета дослідження полягає укомплексному, порівняльному аналізі проблем, напрямків і принципів розвиткужіночої освіти від найдавніших часів до сьогодення.
Завдання:
- Визначитистан дослідження данної проблеми.;
- Простежитидинаміку розвитку жіночої освіти в Україні на різних етапах;
- Встановитиструктуру формування системи жіночї освіти на українських землях у XIX — напоч.XX ст;
- Проаналізуватисобливості діяльності деяких типів жіночих навчальних закладів України;
- Виявитиможливості використання історичного досвіду організації жіночої освіти вумовах сьогодення.
Об’єктом дослідження є система жіночоїосвіти в Україні у XIX — на поч. XX ст.
Предметом дослідження є зміст, формита методи організаціі жіночої освіти в Україні.
Методидослідження:
Відповідно допредмету і завдань досліджувальної теми використовувались такі методи, якісторико-генетичний (допоміг визначити напрямок освітніх реформ), порівняльний(залучався для співставлення хронологічних періодів розвитку жіночої освіти),історико-типологічний (дозволив виділити головні типи жіночих учбовихзакладів), аналіз та узагальнення.
Практичнезначення роботи полягає у доцільності використання її матеріалів для розробки лекційнихкурсів, використання її на семінарських заняттях. Переосмислення досвіду роботижіночих навчальних закладів бачиться не лише доречним, а навіть необхідним усучасних умовах культурного життя України, реорганізації системи освіти.
Структура досліджувальної роботи. Курсова робота складається звступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків.Робота викладена на 30 сторінках комп’ютерного тексту. Список літературискладає 25 джерел.
Розділ І.Теоретичні засади формування системи жіночої освіти в Україні у XIX — на поч.XX ст.
1.1 Станвивчення проблеми
Проблема становленняжіночої освіти завжди була у полі зору науковців. Так, питання загальноїжіночої освіти досліджували такі вчені як, М.Демков, О.Лихачова, В.Овцин, М.Пєсковський,С.Рождєственський, М.Ролле (характеристика окремих напрямів політикиросійського уряду щодо освіти жінок Південно-Західного краю), І.Малевич,О.Малиновський, І.Покровський (особливості навчання дівчаток у церковних школахВолині), А.Буйницький, Н.Маньковський, О.Фотинський, О.Шафранський (специфікаорганізації духовної жіночої освіти в регіоні), М.Барсов, М.Константинович,С.Миропольський, Н.Мукалов, І.Самойлович, І.Сбитньов (відомості про початковуосвіту волинських жінок), Т.Джаман, В.Омельчук, І.Сесак, Т.Сухенко, Т.Тронько(окремі проблеми жіночої освіти на Правобережжі), Д.Бовуа (деякі аспектирозвитку початкової освіти жінок), В.Вельхорського (характеристика пансіонноїжіночої освіти). [7, c 110]
Професійна жіночаосвіта стала предметом наукового вивчення у працях О.Аніщенко (розвитокпрофесійної освіти жінок) [2, c 39], Н.Дем’яненко (відомості пропедагогічну підготовку жінок), Є.Луценко (розвиток середньої спеціальноїосвіти), В.Постолатія (розвиток комерційної освіти), К.Шамаєвої (особливостімузичної освіти).
Великий вплив нарозвиток жіночої освіти у ХІХст. справила діяльність видатних педагогів іпросвітителів цього часу М. Дрогоманова, М. Пирогова, К.Ушинського, І. Франка,О.Духновича, Т.Шевченка, на ряду з ними положення, викладені у працях з історіїУкраїни (М.Грушевський, М.Костомаров, П.Куліш, Н.Полонська-Василенко); теорії,методики та історії жіночої освіти в Російській імперії (М.Демков, Е.Днєпров,М.Зінченко, О.Лихачова, В.Овцин, М.Пєсковський, С.Рождєственський, О.Янжул);теорії та історії освіти в Україні (О.Аніщенко, Н.Дем’яненко, М.Заволока,Н.Калениченко, В.Постолатій, Л.Применко, О.Сухомлинська, Т.Тронько,Д.Ярмаченко) та Волині (М.Барсов, М.Константинович, І.Малишевський, Н.Петров,О.Фотинський; Д.Бовуа, Т.Джаман, Н.Сейко, А.Ткачук, П.Ткачук), праці з історіїосвіти жінок (А.Бикова, М.Левицький, О.Ліхачова, О.Назаревський, М.Песковський,О.Піллер, І.Шапіро, В.Щербина), з жіночої проблематики (М.Богачевська-Хом’як,О.Щепкіна), з історії розвитку загальної та професійно-технічної освіти(А.Веселов, Е.Днєпров, Я.Звігальський, Ф.Паначин, М.Пузанов, С.Сірополко,О.Сухомлинська, Г.Тере-щенко, М.Ярмаченко та інші). [18, 37-39]
Разом з тим,враховуючи малодослідженість цієї теми, окремі її аспекти не розглядалисьвзагалі. Це стосується, насамперед, боротьби жінок за право здобувати вищуосвіту або позашкільної освіти жінок, що і досі залишається найменш вивчениминапрямама у історико-педагогічних дослідженнях.
Аналіз значноїкількості архівних і літературних джерел, що мають історико-педагогічнезначення, дав змогу зробити висновок, що в Україні не здійснювалося жодногофундаментального дослідження з проблем розвитку освіти жінок у другій половиніХІХ – на початку ХХ століття. Це питання не було предметом цілісногоісторико-педагогічного вивчення.
1.2 Етапита системи розвитку жіночої освіти в Україні
Перший етапреформування середньої освіти припадає на початок епохи «Великихреформ».
Важливим проявомчого стало формування системи жіночої освіти. Це було ознакою того, що жінки вумовах промислової революції почали змінювати свої традиційні соціальні ролі-–матері, дружини, господарки, на нові – робітниця, громадська діячка та ін.Жінки стають суб’єктами промислового перевороту, їх праця використовується увиробничих процесах, торгівлі, в духовній сфері – в шкільництві. [17, c19]
Систему жіночоїосвіти становили жіночі гімназії, жіночі училища, єпархіальні жіночі школи,професійні початкові й середні навчальні заклади.
Перша жіночагімназія в Україні була відкрита в 1850 р. у Києві. А 1860 р. жіноча гімназіявиникла в Полтаві, в 1870-х рр. – в усіх губернських та інших містах. [14, c65]
Згідно всіхприйнятих статутів можна вивести чотири етапи розвитку жіночої освіти XIX — початку XX століття: [1, c33-40]
1 етап. (1802-1836рр.)– організаційна діяльність, щопередувала створенню жіночих закладів освіти (започаткування Міністерстванародної просвіти (1802р.), реформа освіти 1802-1804рр. На цьому етапіпереважає початкова освіта, родинне виховання, духівництво вимагає загальної початковоїосвіти для всіх верств населення, у тому числі й для жінок, конфесійна громадавиступає за відкриття національних шкіл. Провідні тенденції і особливості:піднесення зацікавленості та формування позитивного ставлення суспільства донавчання жінок; прагнення влади до авторитарно-релігійної спрямованості їхвиховання та навчання; обмеження доступу жінок до навчання;
2 етап. (1836-1866рр.)– відкрито перший крупнийнавчальний заклад для жінок — Кушніковський дівочий інститут, м. Керч (1836р.).У 1855р. вийшов «Статут середніх жіночих навчальних закладів», напідставі якого було створено єдину систему управління середніми навчальнимизакладами, що дало можливість уніфікувати статути, програми середніх жіночихнавчальних закладів, упорядкувати каталог дозволеної для використаннянавчальної літератури. Поряд із початковою набуває бурхливого розвитку середняжіноча освіта, змінюється структура системи освіти Таврійської губернії.Провідні тенденції і особливості – посилення протистояння в питаннях організаціїжіночої освіти між урядом та передовими колами суспільства; прагнення щодовикористання європейського і загальноросійського досвіду навчання та вихованняжінок; розширення знань з теорії педагогіки; посилення уваги національнихгромад щодо виховання і навчання жінок з метою збереження національногодосвіду;
3 етап. (1866-1905рр.) — відкриваються жіночінавчальні заклади підвищеного типу, зокрема Феодосійська жіноча гімназія(1866р.); національні жіночі навчальні заклади, впроваджуються і апробуютьсяновітні форми навчання, при гімназіях започатковуються педагогічні класи(«Положення щодо жіночих навчальних закладів» (1870р.). Послаблюєтьсявплив церкви на формування змісту й завдань жіночих навчальних закладівТаврійської губернії. Провідні тенденції і особливості – посилення увагисуспільства до гімназійної та університетської освіти; обмеженнянавчально-виховного процесу в жіночих навчальних закладах офіційноюдокументацією (планами, статутами, положеннями та ін.), переважання світськогохарактеру навчання, переслідування прогресивної педагогічної думки;
4 етап. (1905-1918рр.) – регулювання діяльностіжіночих навчальних закладів положенням про «Значні помилки приватнихжіночих гімназій Міністерства народної просвіти» (1905р); рішеннямВсеросійського жіночого з'їзду (26.12.1912-04.01.1913рр.).
Революційні події1917р. призвели до припинення діяльності більшості жіночих навчальних закладів,що зумовлювалося зокрема й прагненням радянської влади зрівняти жінок ічоловіків у правах на здобуття освіти. Відкриття першого університету вТаврійській губернії (м. Ялта (Лівадія, 1918р.), куди доступ на навчанняотримали й жінки. Провідні тенденції і особливості – університезація,демократизація, спільне навчання чоловіків і жінок, розробка нових форм таметодів навчання, залучення жінок до професійної освіти.[10, c 7]
1.3.Структураформування системи жіночї освіти на українськихземлях у XIX — на поч.XX ст.
Перші відомості про навчання дівчаток удревній Русі припадають на XI століття. У 1086 році Анна Всеволодівна, сестраВолодимира Мономаха, відкрила при Андріївському монастирі в Києві дівочеучилище. Дочка полоцького князя Єфросинія в заснованих нею монастирях навчалане тільки монахинь, а й жінок-мирянок. У першій половині XVI ст. митрополитДанило у своїх повчаннях говорив, що навчання необхідно не лише монахам, а ймирянам — «юнакам і дівчатам».[20,c-340]
На початку XVII ст. хорошу, як на тічаси, домашню освіту одержували царські дочки і дівчата із знатних боярськихсімей. За Петра І у Москві І Петербурзі з'явилися приватні світські школи, вяких могли навчатися і дівчатка. В 1724 р. монахи були зобов'язані виховуватисиріт (хлопчиків і дівчаток) і навчати їх грамоти, а дівчаток ще й прясти, шитита ін.
У 1754 р. в Москві і Петербурзі, азгодом і в інших містах, були відкриті перші акушерські школи. В скитахрозкольників діяли приватні школи, в яких викладали «майстрині». В середині XVIII ст. в Росії з'явилися приватні пансіони, які утримували Іноземці. Початкомгромадської освіти жінок у Росії вважається 1764 р., коли в Петербурзі запроектом І.Бецького було засноване Виховне товариство благородних дівчат.
Тоді ж було зобов'язано відкритипривілейовані навчальні заклади для дворянських дітей в усіх губернськихмістах. У створених згідно із статутом
1786р. малих народних училищах дозволялосянавчання дівчаток, але кількість їх, порівняно з хлопчиками, була дуже мала (у1800 р. в 315 училищах навчалися 18128 хлопчиків і лише 1987 дівчаток, до тогож дві третини з них припадали на столичне народне училище). Шкільна реформа1804 р., обійшла мовчанкою питання жіночої освіти, що продовжувало розвиватисяза межами загальної системи народної освіти. [22,c162-168]
Із 1843 р. починають створюватисяєпархіальні училища — середні навчальні заклади для дочок духовенства. У 1844р. місцеві влади були зобов'язані відкрити особливі жіночі школи в тих районахі населених пунктах, де налічувалося не меньше 25 дівчаток відповідного віку.Однак в умовах кріпосної Росії ці школи не могли залучити до навчання значноїкількості учнів. Для розвитку жіночої освіти в Росії, особливо в першій-половині XIXст., характерне прагнення утвердити соціальну організацію жіночихшкіл.
У середині XIX ст. середня жіноча освітаопинилася в цілковитій суперечності з життєвими вимогами. Видатні російські педагоги-демократиК.Ушин-ський, М.Пирогов, М.Вишнеградський, революціонери-демократиМ.Черни-шевський, М.Добролюбов, Д.Писарев різко критикували систему закритоїпривілейованої жіночої освіти, її вузькосоціальний характер, відірваність відреального життя. Вони вимагали виховання жінки як людини, яка має рівне зчоловіком право на освіту, захищали загальноосвітній, відкритий характервиховання жінки, його доступність.[8,c169-174]
Під впливом суспільного руху в Росії в60-х роках дещо розширилась мережа жіночих навчальних закладів, зросламожливість здобуття дівчатками загальної освіти у спільних школах. В середині60-х років Росія посідала перше місце в Європі з розвитку середньої жіночоїосвіти. Проте середні школи все ще були доступні переважно для дівчаток ізбагатих сімей.
У 60-х роках XIX ст. все активнішеобговорювалося питання про необхідність навчання в початковій школі дівчаток ізпростого народу. В 1861 р. був створений особливий орган з вивчення проблемиспільного навчання в школі дівчаток і хлопчиків. Дівчаток почали навчати вбезоплатних недільних школах разом з хлопчиками, одначе дівчаток навчалося вшколах вкрай мало. Так, у 1863 р. в усіх початкових навчальних закладахнавчалося 708018 хлопчиків і 157833 дівчаток.
У 1864 при Петербурзьких жіночихгімназіях створюються педагогічні жіночі курси. До кінця XIX ст. вступ жінок уВНЗ був закритий. Перші російські жінки, які здобули освіту, навчалися закордоном. Лише в 1896 р. жінкам надали право вступати до інститутів тауніверситетів, а в 1897 р. в Петербурзі було відкрито жіночий медінститут.[21,c 76-77]
Важливою подією в історії розвиткужіночої освіти був перший Всеросійський з'їзд з питань освіти жінок, щовідбувся в 1912 р. На ньому ґрунтовній критиці піддавалась існуюча системажіночої освіти, гостро постало питання про рівність у правах жінок і чоловіківна освіту.
Після революції 1905-1907 років дещозбільшилась кількість дівчаток у народних школах і середніх навчальнихзакладах. Але в переважній більшості жінки в дореволюційній Росії були не тількипозбавлені права здобути спеціальну освіту, а й залишалися неграмотними (див. 1.2.1).
За даними перепису 1897 p., у містах Росії грамотними були тільки12,4%, в сільській місцевості — лише 8,6%. Особливо низькою була грамотністьсеред жінок національних околиць Росії: у школах навчалися тільки 289 жінок-казашок,серед туркменів до революції було тільки 7 грамотних жінок.[24, c37]
Швидко зростала мережа жіночих гімназійі прогімназій: у 1880 році їх було 79, у 1887 р. — 106 та 180 прогімназій.
Починаючи з 1872 р. в Росії почаливідкриватися приватні жіночі гімназії, що пояснювалося нестачею жіночихсередніх навчальних закладів та невдоволенням в суспільстві змістом і обсягомнавчальних курсів у державних жіночих гімназіях. Відповідно до положення про приватніжіночі гімназії 1972р. передбачалося, що вони користуються тими ж правилами, щой державні, зобов'язані дотримуватися правил та програм, установленихміністерством освіти, і підпорядковуватися місцевому навчальному округу[12,c33].
В 70-х роках було відкрито 22 такігімназії: 7 -у Санкт-Петербурзі, 4-уМоскві, 5 у Харкові, по одній — в Орлі, Одесі, Києві, Тифлісі, Омську таІркутську. В зв'язку з високою платою за навчання в цих гімназіях моглинавчатися тільки дівчатка з багатих сімей. У кращих приватних жіночих гімназіяхкурс навчання відповідав курсу чоловічих.Деякі приватні жіночі гімназії мали становий характер, наприклад, жіночагімназія аристократичного типу княгині Оболенської у Петербурзі.
Із 1783 р. Крим, у той час Таврійськагубернія,[23, c120] входив до складу Росіїі був винятково багатонаціональним районом. Майже половину його населеннястановили росіяни і українці, майже чверть — татари. Тут мешкали люди майжесімдесяти національностей. На початок 1913 р. у Таврійській губернії було 1828початкових одно-класних і двокласних шкіл усіх типів. За приналежністю вониподілялися на земські (в основному в сільській місцевості), міністерстванародної освіти, церковно-приходські. Мусульманські мектебе і медресе,єврейські Талмуди-тори і хедери, частина караїмських шкіл були підпорядкованісвоєму духівництву. Були також відомчі школи Імператорського двору та уділів(Лівадійського і Масандрівського), закладу Імператриці Марії (притулки),міністерства землеробства і державного майна (при Сімферопольському притулкудля малолітніх злочинців; нижче сільгоспучилище першого розряду), Міністерствавнутрішніх справ (при тюрмах), міністерства шляхів сполучення, міністерствафінансів. У Таврійській губернії нараховувалось 8 чоловічих гімназій, 7реальних училищ, 18 жіночих гімназій, 5 приватних жіночих гімназій, 4комерційні училища міністерства фінансів, Таврійське єпархіальне жіночеучилище, Таврійська духовна семінарія, Євпаторійське Олександрівське караїмськедуховне училище, Керченський Кушніковський жіночий Інститут.
У 1914р. почалася Першасвітова війна. Крим був оголошений прифронтовою зоною. В багатонаціональнихкримських селах підсилились антині-мецькі настрої, що мали місце й раніше. Занімецьким населенням був установлений адміністративний нагляд. Частина йогобула вислана в інші райони країни. Різко погіршилося економічне становище.Після Лютневої революції в Петрограді влада в Криму перейшла від губернатора доуповноваженого Тимчасового уряду. [23,c 125]
В таких реальних умовах розвивалась і жіноча освіта. Одним ізголовних завдань виховного процесу була підготовка дівчат до сімейного життя,усвідомлення ролі матері і дружини.
Великий акцент у вихованні особистостідівчини робився на формування в неї якостей, необхідних для подальшого життя,для створення сім'ї та виховання дітей.
Приділяючи особливу увагу самеформуванню в дівчат жіночності та вихованню всіх якостей, що складають цешироке поняття, суспільство як результат мало багато хороших матерів і дружин,справжніх берегинь сімейного щастя і благополуччя.
таб. 1.2.1Показник Роки
1856
1896
1911 Кількість учнів дівчаток (тис.) 36,9 810,3 2130,1 Відсоток до всієї кількості учнів 8,2 21,3 32,1 Відсоток до жіночого населення 0,1 1,3 2,6
Висновки дорозділу І
В результатiдослiдження виявлено, що цю тему розглядали такі вчені як А.Іванов,Є.Скрипильова, Г.Сухенка, Н.Аніщук та інщі. Великий вплив на розвиток жіночоїосвіти у ХІХст. справила діяльність видатних педагогів і просвітителів цьогочасу М. Дрогоманова, М. Пирогова, К.Ушинського, І. Франка, О.Духновича,Т.Шевченка. Разом з тим, враховуючи малодослідже-ність цієї теми, окремі їїаспекти не розглядались взагалі.
Нами буловстановлено, що систему жіночої освіти становили жіночі гімназії, жіночіучилища, єпархіальні жіночі школи, професійні початкові й середні навчальнізаклади, пансіони і інститути шляжетних дівчат.
Згідно всіхприйнятих статутів можна вивести чотири етапи розвитку жіночої освіти XIX — початку XX століття. Це періоди, що різняться за змістом і характером ужитихзаходів.
Виявили системужіночої освіти, яка включала в себе різні жіночі навчальні заклади, виявлено їхтипи: станові та безстанові жіночі навчальні заклади; конфесіональні (існувалипри релігійних товариствах) і національні (існували при національно-культурнихтовариствах); державні і приватні; відкриті (напівпансіони) і закриті(пансіони).
РозділІІ. Особливості діяльності деяких типів жіночих навчальних закладів України
2.1 Жіночапансіонна освіта
На початку ХІХ ст. жіноча освіта найширшебула представлена приватними пансіонами, які існували майже в кожному містечкусередньої величини. В цей період тільки в одному Кременці нараховувалось п’ятьжіночих пансіонів, у яких, як правило, виховувалось декілька дітей, часомабсолютно різного віку і навіть статі. На допомогу пані-господарка запрошувалавчительку з найближчої школи, або якусь іншу жінку. Шкільні вчителі, вбільшості випадків, ставились до викладання в пансіонах як до другорядноїсправи, тому й рівень знань у цих закладах був невисоким. Основними заняттямиучениць були молитви, шиття, музика, вивчення мов та лічби. Більш заможніхвихованок додатково вчили малювати й танцювати. [16, c 20]
Мовами пансіонів початкуХІХ століття були польська і французька. Російською розмовляли лише чиновникита військові, яких була меншість, а українська вважалась«холопською», тобто негідною для звучання у благородних закладах.Національна культура в пансіонах засвоювалась дітьми лише через байки таісторичні пісні. Загальний рівень навчання дівчат залишався посереднім і поганопристосованим до місцевих реалій. Характериними рисами перших жіночихпансіонів, на відміну від монастирських навчальних закладів, які виховувалисувору релігійність і покору, були «благородність»,«світськість» і «безтурботність» їх навчально-виховногоспрямування. За висловом Гуго Колонтая, там виховували «комедіянток»і «танцюристок». [4, c 49]
Перші кроки доврегулювання навчальної частини цих закладів зробила Едукаційна комісія,запропонувавши створити систему приватних жіночих пансіонів і сформулювавшиспеціальні вимоги до освітнього цензу вчителів та організаціїнавчально-виховної діяльності. За статутом 1828 р. всі приватні навчальнізаклади могли бути двох видів: школи (лише для навчання) і пансіони (дляутримання, навчання і виховання). З 1834 р. заборонялись пансіони, в якиххлопчики і дівчатка навчались разом. Навчати дітей обох статей дозволялось лишев школах. До того ж обов’язково потрібно було стежити, щоб діти віком були нестарші одинадцяти років і перебували в окремих класних кімнатах. [13,c 61]
Перші заклади цього типу виникли напочатку ХІХ століття в Житомирі — пастора Руге та баронеси Сабіни де Конті,Бердичеві — Терези Біндер і монахинь-маріавіток, Теофіполі — Совинської, атакож — Любарі, Дубно і Луцьку. В 30-х роках відкрились нові пансіони вЖитомирі (Єлисавети Колпакевич і Кароліни Ростоцької), Луцьку (Кржижанівської),Рівному (Маріанни Бондіні). В 40-х роках в Житомирі з’являються ще двазразкових жіночих пансіони: Лопатьєвої, який пізніше очолила вихованкаСмольного монастиря Любов Іванівна Соколова, та дружини волинськогогубернського контролера, надворної радниці Елеонори Вілентіївни Жданко. ВЖитомирі 7 квітня 1859 року почав діяти приватний жіночий пансіон вдовинадвірного радника Евеліни Махцевич, а в Острозі 11 квітня того ж року — вдовиколезького асесора, приватної вчительки Пелагеї Бачинської.
Після 1831 року царськийуряд застосував цілу систему заходів для підпорядкування навчально-виховногопроцесу перспективним великодержавним цілям. Відтоді в навчальних закладах Південно-Західногокраю заборонялось викладання наук польською мовою, в жіночих приватнихпансіонах вводився «суворий нагляд за виконанням християнськихобов’язків», підтримувалась закритість навчально-виховного процесу,встановлювалась щільна помісячна звітність, призначались особливі інспектори,головний обов’язок яких полягав у нагляді за тим, «щоб виховання впансіонах затверджене було на головних началах Російського життя: Православ’ї,Самодержавстві і Народності». Повеління від 4 листопада 1833 р. вимагало,щоб утримувачками жіночих приватних пансіонів обов’язково були російськіпіддані. Інструкція Міністерства народної освіти від 17 квітня 1834 р.висловлювала побажання, щоб «взагалі всі науки читані були мовоювітчизняною», але практично завжди серед власниць жіночих пансіонівзнаходились такі, котрі взагалі не розмовляли російською.
У 1834 р. за пропозицієюміністра освіти приватні жіночі пансіони за своїми внутрішніми доброчинностями,ґрунтовністю навчання, піклуванням про моральність і фізичне виховання повиннібули поділятись на відмінні, хороші і посередні. У жовтні 1837 р. наказомпопечителя Київського навчального округу з метою створення загальногоучилищного устрою вони стали називатись такими, що відповідали гімназіям,повітовим чи парафіяльним училищам. У 1838 р. жіночі приватні пансіони отрималиофіційні назви навчальних закладів першого чи другого розрядів. Пансіонипершого розряду мали відповідати гімназіям, а другого — повітовим училищам.[9, c 25-29]
Навчання в пансіонахпродовжувалось цілий рік за винятком деяких святкових і вихідних днів. Щоденнопроводилось по чотири уроки, з яких два — до обіду і два — після. Всі додатковікурси читались у вільний від основних занять час. До 1838 року час літніхканікул (вакацій) визначався особливим договором в кожному закладі окремо.Постановою попечителя Київського навчального округу від 24 лютого 1838 року длялітніх канікул офіційно встановлювався період з 1 липня по 15 серпня. У кінцінавчального року у всіх приватних навчальних закладах у присутності місцевогоучилищного керівництва проводились відкриті випробовування. У дівочихпансіонах, на відміну від хлоп’ячих, не були поширеними тілесні покарання.Офіційно дозволеними засобами виховного впливу вважались зауваження, догани,погрози, різного роду позбавлення (окрім їжі, руху, навчання), примус іприсоромлення. Але при цьому потрібно було звертати увагу на мотиви, якіспонукали дитину до конкретного вчинку.
Першорозрядні пансіониповинні були складатись із чотирьох класів, а другорозрядні — з трьох. Крімтого, утримувачкам дозволялось відкривати додатковий підготовчий клас.Пропонувалось також дворічну систему проходження кожного класу замінити наоднорічну, щоб господарки закладів не мали проблем зі щорічним прийомом ученицьі розміщенням їх по класах. Але навіть у 60-х рр. ХІХ ст. більшість приватнихжіночих пансіонів складались з трьох класів і мали шестирічний курс навчання.
У пансіонах першогорозряду обов’язково викладались: Закон Божий греко-російського іримо-католицького віросповідувань, російська мова і словесність, французька,німецька та польська мови, загальна історія і географія, російська історія тагеографія, арифметика, чистописання, малювання, музика, співи, танці ірукоділля. За бажанням батьків учениць могли звільняти від вивчення польськоїмови, однієї з іноземних і співів. Додатково в першорозрядних пансіонах моглививчатись: богослів’я в короткому огляді, англійська та італійська мови,скорочений варіант природничої історії та деякі найголовніші поняття з фізики.Вихованкам, які завершували повний курс, дозволялось видавати свідоцтва направо викладання у приватних домах письма (російського й іноземного) таарифметики. У пансіонах другого розряду в коло обов’язкових предметів взагаліне включались іноземні мови. Але французьку і німецьку представницям вищихстанів дозволяли вивчати, як додатковий предмет. [11,c 60-67]
На уроках Закону Божого упершому класі учениці вивчали Священну історію, а у двох наступних — Катехізис.З російської мови у перший рік навчання вихованки вправлялись у читанніросійською і старослов’янською мовами та знайомились з основами етимології. Удругому — продовжували вчити етимологію, засвоювали граматику та займалисьдекламацією. У третьому — удосконалювали правопис, вивчали синтаксис таособливості листування. Нумерація, чотири основні математичні дії над простимичислами та усний рахунок складали суть арифметики першого класу. У другомудівчата практикувались у виконанні дій з іменованими числами та удосконалювалиусний рахунок, а в третьому — вивчали дроби.
З усіх навчальнихдисциплін особлива увага в жіночих пансіонах зверталась на вивчення ЗаконуБожого, російської мови, російської географії та історії. Використанняпідручників, не затверджених керівництвом округи, категорично заборонялось.Будь-які «підозрілі» книги негайно вилучались.
Після появи інструкціїМіністерства народної освіти від 17 квітня 1834 р., яка забороняла приймати донавчальних закладів осіб без права на викладання, уряд нарешті став проводитипослідовну політику суворого нагляду за відповідністю освітнього цензувикладацького складу в жіночих навчальних закладах. Інструкція 1847 р.звужувала звичні соціальні обрії, сприяла нівеліюванню національно-патріотичнихпочуттів. Класні дами повинні були зміцнювати у своїх вихованок усвідомленнятого, що вони покликані перш за все «для діяльності на поприщі домашньогопобуту». [4, c 55]
Отже можназробити висновок що приватні жіночі пансіони стали важливим етапом формування системижіночої освіти. Вонивиявили зацікавленість значної частини суспільства у забезпеченні жіноксередньою освітою; продемонстрували педагогічні та економічні перевагиорганізованої освіти над домашньою; підготували громадську свідомість досприймання ідеї організації відкритих всестанових жіночих навчальних закладів;вплинули на формування серйозного ставлення влади до проблем професійноїпідготовки педагогічного персоналу жіночих навчальних закладів.
Історичний досвідфункціонування жіночої пансіонної освіти в Україні та окремих її регіонах можестати важливим джерелом реформування змісту освіти.
2.2Навчання в інститутах шляхетних дівчат
Інститути шляхетних дівчат — це закриті привілейовані навчально-виховні заклади вдореволюційній Росії для дочок дворян, а згодом і для заможних верствнаселення. Перший Інститути шляхетних дівчат заснований 1764 в Петербурзі(Смольний). На Україні Інститути шляхетних дівчат було створено в Харкові(1812), Полтаві (1817), Одесі (1828), Керчі (1835), Києві (1838). Дівчатаперебували в інститутах 6 до 18 років. Навчання й виховання мали вузькостановийхарактер. При деяких інститутах вихованки одержували педагогічну підготовку в спеціальнихдодаткових однорічних класах. Після Великої Жовтневої Соціалістичної революції Інститутишляхетних дівчат ліквідовано. [3, 37-45]
Щодо становлення та розвитку інститутів шляхетних дівчат на України у ХІХ– на початку ХХ століття, в історіографії ця проблема висвітлена недостатньо. Є лише поодинокі дослідження, у якихзначна увага приділяється інститутам шляхетнихдівчат .
Інститути шляхетних дівчат:
Петербурзький: Заснований в 5 травня 1764, Московський: 1803, Харківський:1812 або 1818, Полтавський: Заснований 12 грудня 1818 року, Одеський: 1829, Керченський:1831, Білостоцький: 1837, Київський: 3 вересня1838, Казанський: 1841, Іркутський:1 липня 1845 року, Саратовський: 1857, Тифліський: 1857.[5, c 504]
Шляхжіноцтва до здобуття середньої та вищої освітибув досить складним. Поступове залучення жінокдо суспільного та економічного виробництва привелодо усвідомлення громадськістю того факту, що дівчатпотрібно вчити і виховувати не гірше, ніж хлопців.Але метою виховання жінок у ХІХ столітті булоне намагання розвинути природні здібності розуму дівчат, а їх підготовка довиконання певної ролі у родині, насамперед як помічницічоловіка, матері й господині.
У 1764році було відкрито у Санкт-Петербурзі приВоскресенському Новодівочому монастирі Виховне товариство для 200 шляхетнихдівчат (так називався тоді Смольний інститут). Його метою було готувати представниць дворянського походження догромадського життя, надавати міщанкам знань, якібули тоді доступні винятково представникам вищого суспільства. Ця історичнаподія започаткувала створення системи жіночої освіти вдержаві. Воснову концепції такої освіти було покладено ідею – виховати «нову генераціюлюдей», більш здатну до сприйняття основ європейської цивілізації, не так давноперенесеної на російський ґрунт, але зовсім не опанованої російськимсуспільством, а також необхідність надати перевагу спеціальній освіті передзагальною та звернути особливу увагу на моральне виховання молоді, розраховуючина те, що згодом, створивши нові сім'ї, вона виховуватиме дітей теж по-новому .[13,c 62]
Смольнийінститут був закритим навчальним закладом,у якому дівчата впродовж 12 років, починаючи з 6-річного віку, знаходилися позавпливом своєї родини. Педагоги обстоювали перевагу саме закритих виховних закладів. Найголовніші поняття тогочасного жіночого виховання формувалися з позиції європейського просвітництва, раціоналізму і доцільності.
Законодавчарегламентація жіночої середньої освіти вНаддніпрянській Україні розпочинається з другоїчверті XIX століття. Дослідники мають різні
думкистосовно часу заснування інститутів в українських містах: Харкові (1812 або1818 р.), Полтаві (1817 або 1818 р.), Одесі (1828 або1829 р.), Києві (1838 р.)
Цішколи були невеликими. Так, в Одеському інститутів перші роки навчалося 224 дівчини. Бюджет інститутів шляхетних дівчат складавсяіз коштів дворянства, допомоги уряду, приватних пожертвувань, прибутків міст,плати за навчання (в середньому 300 руб. за рік) .
Відкриттятаких освітніх закладів зумовлювалося актуальноювимогою часу «шляхом освіти і виховання створити у краю нові покоління, котрібули б вірні Престолу й Батьківщині...».Крім того, заснування жіночих шкіл уХІХ столітті в багатьох містах країни пов’язаноз тим, що царський уряд остаточно переконавсяв недосконалості системи виховання дівчат вищих станів суспільства у монастиряхта приватних пансіонах. Після того як інститути на українських землях підготували перших вихованок, суспільство мало змогупереконатися у перевагах інститутської освітинад вихованням у приватних жіночих закладах. Попитна інститутську освіту почав активно зростати. Інститут був базовим навчальнимзакладом з підготовки висококваліфікованих кадрів, зокрема керівних, для жіночихгімназій, кількість яких поступово зростала. Так, у 1904 році жіночих гімназій вОдеському навчальному окрузі було 45, а вже у 1910 році – 85, що можна пояснитибурхливим економічним розвитком регіону та фінансовою допомогою школам органівземського і міського самоврядування. Кількість інститутів шляхетнихдівчат залишалася стабільною. [8, c171]
Інститутишляхетних дівчат давали суспільству освічених засновниць нових жіночихнавчальних закладів, які могли здійснювати своюдіяльність на основі порядку, поглядів, традицій,які запозичили під час свого навчання. На той часінститутки Були добре підготовленими для майбутньоїролі матері та виховательки власних дітей. Крім того, жіночі школи сприяли розповсюдженню західноєвропейської культури вдержаві.
12 грудня 2008року виповнюється 190 років від часу заснування Інституту шляхетних дівчат уПолтаві. Сторічна діяльність цього середнього навчального закладу для збіднілихдворянок на теренах Полтавщини гідна уваги сучасних освітян і тих, хто шануєісторію та культуру рідного краю.
Згідноз програмою державного виховання дворянських дівчат із 6 до 18-річного віку,розробленою І.І. Бецьким, увесь цей час діти не повинні були бачити свої сім’ї.Моральне виховання як для хлопчиків, так і для дівчаток було однаковим. Різницяж між ними була в змісті освіти, глибина якої для дівчаток не вважалася запотрібну. Навчально-виховний цикл для дворянських дівчат розділявся на 4 класи(віки), навчання в кожному з яких продовжувалося 3 роки.
У першому (від 6 до 9років) викладалися російська та іноземні мови (французька, німецька),арифметика, малювання, танці, музика (вокальна й інструментальна), шиття ірукоділля.
У другому (від 9 до 12років) викладалися географія з історією та деяка частина економії чи домобудівництва.
У третьому (від 12 до 15років) додавалось читання історичних і повчальних книг, частково архітектура ігеральдика.
У четвертому віці (від 15до 18 років) призначалось дівчатам перевіряти своє навчання майже самоюпрактикою. Більшу частину часу вони повинні були витрачати на інші заняття:чергувати щотижнево по господарству, вести записи про витрати, здійснюватиплатежі, визначати ціну товару за його якістю, дивитися, щоб у всьому бувзразковий порядок і чистота.
Окрім цього, по двідівчини мали щодня чергувати в інших класах як помічниці класних дам. І відцієї практики, як записано в статуті Смольного інституту шляхетних дівчат,„звикати зарані, як їм, будучи матерями, навчати дітей своїх і у власномусвоєму вихованні знайти собі опору, в якому б стані їм жити не довелось”.
Для занять із вихованкамипризначались класні дами в усіх класах, котрим наказувалося понад усе привчатидівчат до слухняності. “Старатися, щоб дівчата не звикали надмірно пишатися абомати понурий вигляд. Над усе настановляти їх в основах благорозумності,доброзичливості, благопристойності, благородної, а не вимушеної ввічливості йусіх добродійностей. Щоб від юності і до віку привчені були до добродійності,ввічливості, лагідності й приємних розмов не тільки з рівними, але знайостаннішими, якого б звання хто не був”. [21, c 77]
У перших числах січня1817 року проект утворення в Полтаві дворянського благодійницького інституту зпояснювальною до нього запискою княгиня Рєпніна передала для зачитування внещодавно зведеному (1810 р., архітектор О. Захаров) будинкові дворянськогозібрання (нині кінотеатр імені І.П. Котляревського). Серед 25-ти пунктівуказаного проекту слід виокремити загальноустановчі, навчально-педагогічні,фінансово-економічні положення. У проекті зазначалося, що в основу створеннядівочого інституту покладена благодійницька турбота дворянства про долю 15-ти(за кількістю повітів) збіднілих дворянських дочок, яким буде забезпечененалежне до їх стану виховання і влаштування подальшого їх життя після закінченняцього навчального закладу.
Прийом до Полтавськогодівочого інституту передбачалося здійснювати на основі існуючих правил,установлених для вихованок дівочих інститутів Російської імперії. Управліннявсіма справами інституту доручалося раді, створеній дворянством, яка щорічномусила звітувати про роботу на зборах інституту та публікувати цей звіт дляоприлюднення на дворянському зібранні.
Княгиня передбачалапроектом, що для дівчат-дворянок повинні викладатися правила високої мораліспеціально для цього запрошеними викладачами, включаючи й іноземних. Навчанняпропонувалося вибудовувати за наступними предметами: Закон християнський,російська мова, чистописання, граматика, синтаксис, риторика і логіка,арифметика (перші чотири дії до прогресії), географія й історія (скорочені);малювання, танці, музика, мови іноземні (французька та німецька), їх граматикиі синтаксис. Поняття про домашнє господарство, економне його ведення,рукоділля, окремо зазначалося в проекті, слід розглядати як особливо важливіпредмети при вихованні дівчат із збіднілих дворянських родин із метоюоволодіння ними навиками утримувати себе і родину набутими вміннями.[23, c 127]
Зібрання полтавськогодворянства, очолюваного щойно обраним губернським маршалом дійсним статськимрадником В.І. Чарнишом, того ж дня своїм актом ухвалило проект, запропонувавшина утримання дівочого інституту пожертвувати від дворянства 50 коп. з кожноїселянської душі, яка була у їх власності. 12 січня 1818 року дворянськезібрання затвердило Положення про благодійницький для дворянок інститут, йогоштат і правила для набору 15-ти вихованок у повітах.
Дівочий інститут уПолтаві здійснював навчання і виховання дворянських, а пізніше й представницьінших станів, сто років – із 1818 по 1918 роки.
Такимчином, інститути шляхетних дівчат були першими жіночими школами країни. Своєю діяльністю ці закладисприяли процесу поширення освіти і культури,підготували значний контингент вихованих іосвічених учительок та виховательок, а також фактом свого існування посилювалиусвідомлення необхідності й важливості ґрунтовної освіти для жіноцтва.
2.3Можливості використання історичного досвіду організації жіночої освіти в умовахсьогодення
На основівивчення досвіду організації державними органами жіночих середньоосвітніхзакладів ми пропонуємо такі рекомендації Дляздійснення формування жіночої особистості в наш час, звикористанням історичного досвіду її організації. [6,c 52-61]
1. сформуватиособистість дівчини з розвиненим почуттям власної гідності, віри у свої сили,спрямованості на життєтворчість, самовиховання та самовдосконалення, розвинутиїї таланти і здібності, підготувати до самостійного життя;
2. забезпечитиздобуття дівчатами знань, вмінь, навичок, необхідних для самостійного життя,виконання професійних та соціальних жіночих ролей; забезпечити вихованкамжіночих гімназій цінностями світової, європейської та національної українськоїкультур, усвідомленням їхнього взаємозв'язку і взаємовпливу, внеску доскарбниці загальнолюдської культури;
3. актуалізуватизміст навчально-виховного процесу в межах впровадження моделі жіночої освіти тавиховання, вдосконалити методику викладання з урахуванням психофізіологічних ісоціокультурних особливостей статі;
4. забезпечитиперехід до державно-громадської системи управління, що передбачає творчувзаємодію адміністрації, учнівських, батьківських об'єднань та громадськості.
Висновок дорозділу 2
У другому розділі– «Особливості діяльності деяких типів жіночих навчальних закладів України» мидослідили 2 типи жіночих навчальних закладів, це:
-приватні жіночіпансіони, які стали важливим етапом формування системи жіночої освіти. Вонивиявили зацікавленість значної частини суспільства у забезпеченні жіноксередньою освітою; продемонстрували педагогічні та економічні перевагиорганізованої освіти над домашньою; підготували громадську свідомість досприймання ідеї організації відкритих всестанових жіночих навчальних закладів;вплинули на формування серйозного ставлення влади до проблем професійноїпідготовки педагогічного персоналу жіночих навчальних закладів.
-інститутишляхетних дівчат, які стали першими осередками суспільного жіночого виховання вРосійській імперії, відкриття яких було започатковано на межі ХVІІІ – ХІХ ст.На терені Наддніпрянської України діяло 5 таких закладів (у Харкові, Полтаві,Одесі, Керчі, Києві), які належали до найстаріших у Російській імперії.Діяльність інститутів ґрунтувалася на засадах, визначених ще при їх заснуванні.Найголовнішими з них були становий склад учениць і закритий характер їхвиховання. Ці принципи були підтверджені Статутом жіночих навчальних закладіввідомства, ухваленим у 1855 р.
Кожен закладописується як цілісна система методів навчання і виховання, як резльтат втретьому пункті даного розділу подаються рекомендації щодо використаннятогочасних методів виховання в умовах сьогодення.
Висновок
З усьоговищесказаного ми можемо зробити наступні висновки що професійна жіноча освітастала предметом наукового вивчення у працях багатьох науковців і педагогів,проте матеріал про організацію жіночих навчальних закладів та діяльністьдержавних органів у цій галузі шкільної справи не розглядався в достатньомуобсязі. Але на підставі існуючих матеріалів ми дослідили, що педагогічнийпроцес в жіночих навчальних було спрямовано на виховання освічених матерів,турботливих дружин та гарних господарок. Відповідно до цієї мети було складенопрограми навчання, до яких входили такі предмети як Закон Божий, російськамова, французька мова, чистописання, історія, географія, арифметика, фізика,природознавство, гігієна, педагогіка, рукоділля, танці, музика та малювання.(дод.А, Б.) В деяких закладах вивчали ще й риторику, міфологію, логіку, грецьку,німецьку, англійську мови. В І розділі наголошується на тому, що викладаннязагальноосвітніх предметів в середніх жіночих школах мало суто практичнийхарактер.
З виникненнямпрофесійних жіночих закладів наприкінці ХIХ ст. жінка отримала доступ і довивчення спеціальних предметів — бухгалтерії, політичної економії,законознавства та інших.
Щодо особливостейдіяльності деяких типів жіночих навчальних закладів України, нами булирозглянуті пансіони і інститути шляхетних дівчат.
Пансіони існували майже в кожному містечкусередньої величини. Характериними рисами перших жіночих пансіонів, на відмінувід монастирських навчальних закладів, які виховували сувору релігійність іпокору, були «благородність», «світськість» і«безтурботність» їх навчально-виховного спрямування. За висловом ГугоКолонтая, там виховували «комедіянток» і «танцюристок». Навчання в пансіонах булоспрямоване на робітничі верстви населення.
Активнадіяльність в Україні приватних пансіонів простежується в першій третині ХІХ ст.З 1834 по 1857 роки через значні порушення уряд обмежував їх відкриття. А вдругій половині ХІХ ст. популярність пансіонів падає через конкуренцію зжіночими інститутами, гімназіями та прогімназіями. Проте, вони зберегли своєзначення навіть і на початку ХХ ст. в тих невеличких містах, де не було іншихжіночих середніх шкіл.
Дівочіінститути, які постали в Україні в період з 1812 по 1836 роки, мали характерзакритих навчальних закладів і були своєрідним засобом соціального захистудворянства. Це підтверджується правилами прийому дівчат (вакансії надавалисядітям незаможних спадкових дворян), наявністю казеннокоштних місць і різногороду стипендіаток.
Загалом вонипризначалися для навчання та виховання вищих верств населення – дворянськихдочок, купців. Лише в 1878 р. до них дозволяють приймати дочок усіх станів, необкладених подушним податком. Заснування пансіонів та інститутів створилоальтернативу домашній освіті, доступній лише найбагатшим представникамсуспільства.
Отриманірезультати дають підстави стверджувати, що використання досвіду жіночихнавчальних закладів в XIX — на початку XX століття в сучасних школах і вищихнавчальних закладах допоможе відродити втрачені традиції у вихованні жінок(відродити інститут кураторства, скорегувати зміст освіти з акцентом надуховно-моральному вихованні жінок, впровадити методики навчання і виховання усім'ї (домашні вчителі), адаптувати позитивний досвід роботи опікунської радидо сучасних навчальних закладів, посилити відповідальність батьків, педагогів,суспільства, засобів масової інформації, держави за моральне вихованняпідростаючого покоління та ін.), переосмислити реформування освіти з урахуваннямгендерних підходів, а також підвищити якість загальної та професійноїпідготовки сучасних жінок.
Списоквикористаної літератури
1. АлексієнкоС. З історії жіночої освіти в Україні. Відродження. 1998, №4. с.33-47
2. АніщенкоО. Деякі аспекти розвитку жіночої педагогічної освіти в Україні
(кінець ХІХ-поч. ХХ ст.) // Початковашкола. — 2000. — № 3, с.46-47
3. АфанасьєваЗ. Забута сторінка світської освіти (Київський інститут шляхетних дівчат)Смольний інститут// Память століть- 2006-№6 –с 37-45
4. Біднов В. Школа йосвіта на Україні // Українська культура. Лекції за ред. Д. Антоновича. – К.,1993. – С. 40-71.
5. БондарчукП.М. Інститути шляхетних дівчат // Енциклопедія історії України: В 5 т. / В.А.Смолій (голова редкол.), В.Ф. Верстюк, С.В. Віднянський, В.О.Горбик та ін. – Т.3. – К., 2005. – С. 504.
6. Буряк Л.Жіноча освіта в Україні в контексті урбанізації // Пам’ять століть. – 2006. – №2. – С. 52-61.
7. ДобровольськаВ.А. Становлення та розвиток системи жіночої освіти України на початку ХХстоліття // Південний архів. Зб. наук. праць. Історичні науки. – Вип.VIII. –Херсон: Видавництво ХДПУ, 2002. – С.108 – 115.
8. ДобровольськаВ.А. Особливості навчально-виховного процесу у жіночих навчальних закладахУкраїни на початку ХХ століття // Теоретико-методичні проблеми виховання дітейта учнівської молоді. – Зб. наук. праць. – К., 2002. – Кн. ІІ. – С.169-174.
9. ДобровольськаВ.А. Роль школи в підготовці жіночих кваліфікаційних кадрів на України напочатку ХХ століття // Управління школою. – 2005. – №5 (89). – С.25-29.
10. ИсторияУкраинской ССР. — К.,1983. — Т. 5, с.7
11. КобченкоВищі жіночі курси в Києві // Память століть – 2002 — №1 — с 60-67
12. НикольскаА.Л. Вікова і педагогічнапсихологіия дореволюціонної Росії, — М.: Школа, 1990.
13. Сінькевич Н. Проблемиморального виховання дівчат-підлітків в історії педагогіки // Рідна школа 2000 №3 с60-62
14. СухенкоГ.В. Жіноча середня освіта в Україні (XIX — початок XX ст.) // Укр. істор.журнал. — 1998. — № 5. с.63-74
15. СухенкоГ.В. Жіноча освіта в Україні (XIX — початок XX ст.) // Укр. істор. журнал. —1998. — № 5. с.4
16. СухенькоТ.В. Середня жіноча освіта в Україні (ХІХ – початок ХХ ст.): Автореф. дис…канд. іст. наук: / Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 2001. – 20 с.
17. Тронько Т.В.Діяльність органів державної влади в галузі жіночої середньої освіти вНаддніпрянській Україні ІІ половини ХІХ століття: Автореф.дис… канд. іст. наук: 07.00.01 / Запорізький держ. ун-т. – Запоріжжя, 2001. –19 с.
17. ТрудыПервого Всероссийского женского съезда. — С-Пб., 1909, с.3
18. Українкив історії. Андрусів С., Багаліка, Вірменко, Лебідь. 2004., с. 37-39
19. ЧеховН.В. Женщины в университете // Союз женщин. — 1907. — № 5, с.12
20. ШабановаА.Н. Очерк женского движения в России. — С-Пб., 1912, с. 340
21. Шушара Т.З історії розвитку жіночої освіти // Рідна школа.- 2005-№6-с 76-77
22. Шушара Т. В. Жіноча освіта: історія розвитку// Збірникнаукових праць Кримського державного гуманітарного інституту. — Ялта, 2004.-Частина ІІ.- С. 162-168.
23. Шушара Т. В. Ідеали жіночої освіти в Таврійській губерніїв XIX – на початку XX століття// Науковий вісник Південноукраїнськогодержавного педагогічного університету ім. К. Д. Ушинського:Збірник наукових праць. – Одеса: ПДПУ ім. К. Д. Ушинського,2005. — С. 120 – 127.
24. Питанняжіночої освіти в політиці уряду Росії другої половини ХІХ ст. — Київ, 1996. — 37 с. В ДНТБ України №2217 -Ук96 // Анот. в ІНІОН РАН 29.01.97, № 87Р-97.
25. Жіночаосвіта в Україні (історичний аспект). — Київ, 1996. — 14 с. — Укр. Деп. в ДНТБУкраїни, № 2218-Ук96 // Анот. в ІНІОН РАН 29.01.97,№ 86Р-97.