Контрольнаробота з політології на тему:
Становленнята основні засади політичної системи польського суспільства
1. Загальнахарактеристика Польщі
Польща (RzeczpospolitaPolska, Республіка Польща) – слов’янська держава в Центральній Європі.Президентська, парламентська республіка. Глава держави – Президент.Законодавчий орган – однопалатний парламент – Сейм. Основні політичні партії:Соціал-демократія Республіки Польща, об’єднання Союз лівих сил – Унія Праці,Польська об’єднана робітнича, Об’єднана селянська. Прапор – полотнище з двоходнакових за шириною горизонтальних смуг: білої верхньої і червоної нижньої.Герб – орел. Грошова одиниця – злотий. Державна мова – польська. Столиця –Варшава (1,641 млн. мешканців). Населення – 38,5 млн. мешканців (1994 р.), (123мешканців на км2). 98,5 % –поляки, 1,5 % – українці, білоруси, литовці. За віросповіданням – римо-католики(95 %). Міське населення – 62 %. Найбільші міста: Лодзь (848 тис.), Краків (750тис.), Вроцлав (640 тис.), Познань (578 тис.), Гданськ (468 тис.), Щецин (395тис.).
Територія – 312,7тис. км2. Омивається Балтійськимморем.
Територіянизовинна з льодовиковими та перигляціальними ландшафтами і численними озерами(75 % території вище 200 м над рівнем моря) На півночі – широка смуга озернихкраїв (Великопольське, Поморське, Мазурське). Далі на півдні – моренні високірівнини з пагорбами. Височини: Сілезька, Краківсько- Ченстоховська, Келецька,Розточчя. На півдні – гори Західні та Центральні Бескиди, Татри (найвищі уПольщі, г. Риси – 2499 м.), Судети. Клімат помірний, теплий. Густа річкова мережа,є мінеральні джерела. Корисні копалини: кам’яне вугілля (провідне місце вЄвропі), сірка, руди срібла, цинку, міді, свинцю, природний газ, кам’яна сіль.
Промисловість: гірничодобувна,чорна та кольорова металургія, машинобудування (в т. ч. транспортне і суднобудування),хімічна (мін. добрива, побутова хім.), фармацевтична, текстильна, харчова.Частка в світовому промисловому виробництві – 3,7 %. Під. Сільськогосподарськіугіддя зайнято 61 % площі країни. Головні сільськогосподарські культури: жито,пшениця, ячмінь, овес, картопля, цукрові буряки. Вирощуються також овочі,тютюн, кормові та ягідні культури. Транспорт: довжина залізниць – 30 тис. Км,автомобільних шляхів – понад 150 тис. Км. Головні морські порти: Гданськ,Гдиня, Щецин. Експорт: машини, промислове устаткування, судна, продукціяхімічної промисловості, товари широкого вжитку, вугілля, кокс, мідь, сірка,цинк. Імпорт: нафта та нафтопродукти, газ, зерно.
Історичнадовідка. У І тис. територію Польщі населялислов’янські племена вісляни, мазовшани та ін. Держава почала складатися в Х ст.при князі Мешко І. Він же у 966 р. ввів християнство за римським зразком. У1025 р. Болеслав І Хоробрий об’єднав польські землі та став першим королем. Спочаткустолицею молодої держави було м. Гнєзно, а в ХІ – ХVІ ст. – Краків. У 1385 р.була укладена Кревська унія між Польщею та Литвою. Після перемоги наднімецькими рицарями Тевтонського ордену в 1410 р. під Грюнвальдом об’єднанихпольсько-литовсько-руських сил під командуванням польського короля ВладиславаІІ Ягелло (Ягайло) Польща почала активно розширювати свої володіння. У 1569 р. булапідписана Люблінська унія про об’єднання Польщі з Великим князівствомЛитовським в одну державу, до складу якої ввійшли і більші частини сучаснихУкраїни та Білорусі. Але послабленням Речі Посполитої в XVII – XVIII ст. в силувнутрішніх чвар і суперечностей, а також під впливом національних повстань іреволюцій, скористалися її сусіди. У результаті трьох поділів Польщі 1772,1793, 1795 рр., а також за Петербурзькою конвенцією 1797 р. її територія булаподілена між Пруссією, Австрією та Росією. Польща була відновлена тільки післярозвалу Австро-Угорщини наприкінці Першої світової війни і проіснувала до 1вересня 1939 р., коли на неї напала Німеччина, а 17 вересня вступ радянськихвійськ довершив розгром Другої Речі Посполитої. Польська держава якнародно-демократична, а потім соціалістична була відновлена тільки після Другоїсвітової війни. У січні 1947 р. відбулися вибори до Законодавчого сейму, наяких переміг блок на чолі з прокомуністичною Польською робітничою партією, а з1952 р. держава стала називатися Польська Народна Республіка. Після глибокоїполітичної та соціально-економічної кризи 80-х років ХХ ст. розпочався зламсоціалістичної держави. Трансформація охопила всі сфери життя. Бувзапроваджений інститут президентства (1989 р., Войцех Ярузельський). Напарламентських виборах 1989 р. перемогу одержало профспілкове об’єднання «Солідарність»,а ще через рік її лідер Лех Валенса став першим всенародно обраним президентом постсоціалістичноїПольщі.
2. Основиполітичного та економічного ладу
РеспублікаПольща є демократичною правовою державою, яка здійснює принципи соціальноїсправедливості. Верховна влада в Республіці Польща належить народові. Народздійснює владу через своїх представників, обраних до Сейму та Сенату; владаздійснюється також шляхом волевиявлення на референдумі. Принципи і порядок проведенняреферендуму визначаються законом. Додержання законів Республіки Польща –головний обов’язок кожного державного органу. Усі органи державної влади таадміністрації діють на основі положень законів. Політичні партії об’єднують напринципах добровільності та рівності громадян Республіки Польща з метоюздійснювати вплив на формування державної політики демократичними методами.Висновок про те, що мета та діяльність політичної партії не відповідаютьКонституції, дає Конституційний трибунал.
РеспублікаПольща гарантує участь місцевого самоврядування у здійсненні влади, а такожсвободу діяльності інших форм самоврядування. Республіка Польща гарантує свободугосподарської діяльності незалежно від форми власності; ця свобода може бутиобмежена лише законом.
РеспублікаПольща охороняє власність і право успадкування, а також гарантує повну охоронуособистої власності. Експропріація допускається лише для публічних потреб завідповідне відшкодування збитків.
Збройні силиРеспубліки Польща стоять на варті суверенітету та незалежності польськогонароду, його безпеки і миру.
3. Становленнясучасної структури польської політичної системи
У вересні 1993 рокув результаті парламентських виборів в Польщі понад 20 % голосів виборців набравСоюз демократичних лівих сил (СДЛС), що дало йому 171 місце в Сеймі, і більше15 % голосів – 131 місце в Сеймі – отримала Польська селянська партія ( ПСП ).Остання створила коаліцію з СДЛС, яка, незважаючи на всі труднощі і конфлікти,проіснувала понад два роки ( більше ніж будь – яка інша парламентська коаліція).
Політичний блок,котрий набрав найбільшу кількість місць – СДЛС, включав 28 груп. Найбільш значущоюбула Соціал – демократія Республіки Польща і Всепольське об’єднання профспілок.В склад коаліції входило ряд організацій: соціал- демократичної і комуністичноїорієнтації.
СДЛС виник в 1989році перед президентськими виборами.
Тоді кандидатувід лівих сил вдалося набрати 10% голосів виборців.
Вирішальну роль,безсумнівно, в укріплені СДЛС, з моменту його створення, стало приєднання долівих Всепольського об’єднання профспілок (5 млн. членів, для порівняння вСолідарності – 2 млн. осіб).
Після парламентськихвиборів 1991 року, коли лівий блок набрав біля 12% голосів, клуб лівиці бувдругим по величині в парламенті. Але представники інших партій дуже обережновіднеслися до контактів з лівими і клуб лівиці фактично знаходився в ізоляції.Тоді представників СДЛС не було ні в президії Сейму, ні в числі голівпарламентських комісій.
О.Кваснєвський,тоді лідер СДЛС, заявив у 1993 р.: «Ми просто нові ліві в новій Польщі».Після обрання О.Кваснєвського президентом Польщі, він вийшов з лав СДЛС. З 1992р. ще наочніше спостерігався економічний ріст в Польщі, його темпи дуже сильнозросли в 1995 р. За темпами економічного росту (понад 5% за рік) Польщу навітьпорівнювали з «азіатськими тиграми».
Тільки в першій половині1995 року іноземні інвестиції складали 1/5 всіх іноземних інвестицій з 1990року. Експорт в 1994 році виріс на 20%, знизився бюджетний дефіцит. Але в 90-тіроки в Польщі зростала тенденція росту безробіття, по її рівню в Європі вонапоступалася лише Іспанії і Ірландії. Завдяки програмі протидії безробіттю іпом’якшення її наслідків за останні роки скоротилась кількість безробітних.
Уряд і Сеймпостійно працюють над удосконаленням системи соціального забезпечення. В 1995році уряд провів через Сейм найновіший закон про комерцію і приватизацію.
1995-1997 рокихарактеризувалися незавершеністю реформ державної адміністрації і місцевогосамоврядування. Але завдяки прийняттю нової Конституції в 1997 році ці реформипідходять до завершення.
В міжнароднійсфері Польща домоглась важливих результатів, насамперед мова йде про вступ доНАТО та практичну підготовку до вступу в Європейський союз з 2003-2004 року.
Звичайно,прагматизм, реалізм і цілеспрямованість у майбутнє (при відмові відбезкінечного пошуку винних за комуністичне минуле і зречення від особистої історії)допомогли перемогти О.Кваснєвському на президентських виборах, як кандидату відлівих сил, котрий очолював партію СДЛС. Він апелював не до ортодоксальних комуністичнихідей, а до досягнень і досвіду світової соціал-демократії, до спадщинидемократичного, реформаторського і патріотичного орієнтовного крилапарламентської опозиції.
Реальний підхідО.Кваснєвського до життя дав змогу прийти до висновку, що реформи можливі лишетоді, коли хоч би половина суспільства в них зацікавлена, а соціальний мир і суспільнабезпека мають свою ціну.
4. Основнігілки влади в структурі політичної системи
4.1Формування законодавчої влади в Польщі
Формуваннязаконодавчої влади в Польщі у другій половині ХХ ст. відбувалося в залежності відполітичної ситуації, що існувала в суспільстві. Так в конституції 1952 рокучітко просліджується соціалістичне спрямування. Вже у першій статті даноїконституції зазначалося, що Польська Народна Республіка є соціалістичною державою,в якій вся влада належить трудящим міста та села. В країні не існувалобагатопартійності як такої. Хоча формально в державі були інші партії, протемонопольно влада згруповувалась в руках єдиної прокомуністичної політичної сили– Польської Об’єднаної робітничої партії, яка проголошувалася «провідноюполітичною силою суспільства в побудові соціалізму» (ст. 3, п. 1).Верховним органом державної влади – Сейм Польської Народної Республіки, що бувнайвищим виразником волі трудящих і здійснював суверенне право народу (ст. 20,п. 1-2).
Сейм складався з460 депутатів, що обиралися шляхом таємного голосування на основі загального,прямого та рівного виборчого права (ст. 21, п. 1; ст. 94). Депутати Сеймуобиралися на чотири роки (ст. 28; п. 1). Головою Сейму був Маршал Сейму, якийобирався зі складу Сейму та голосував на його засіданнях (сесіях) і слідкував зайого роботою (ст. 23). До повноважень Сейму належало затвердження національних соціально-економічнихпланів строком на кілька років; затвердження державного бюджету та контроль зайого виконанням (ст. 24). На своєму першому засіданні Сейм обирав із числадепутатів Державну раду в складі голови Державної ради, чотирьох йогозаступників, секретаря та одинадцяти членів (ст. 29; п. 1). Із закінченнямповноважень Сейму Державна рада продовжувала функціонувати до обрання Державноїради Сеймом нового скликання (ст. 29; п. 3). В ст. 30 наводився перелікповноважень Державної Ради, з якого можна зробити висновок, що даний орган мавдосить широке коло повноважень: призначати вибори до Сейму та скликати йогозасідання; слідкувати за дотриманням конституції в період між сесіями Сейму;видавати декрети, що мали силу закону; ратифікувати міжнародні договори;приймати вірчі грамоти акредитованих при Державній Раді дипломатичнихпредставників інших держав; здійснювати право помилування; призначати осіб нацивільні та військові посади, передбачені законом. Та, не дивлячись на таке,досить широке коло повноважень, у всій своїй діяльності Державна Радапідпорядковувалась Сейму. До повноважень Сейму належала і така функція, якпризначення та відставка Уряду Польської Народної Республіки – Ради міністрівабо окремих членів Уряду (ст. 37). Депутатом Сейму міг бути обраний громадянин,що досяг 21 року (ст. 96). Кандидатів у депутати висували політичні тагромадські організації (ст. 100). Кожен депутат мав звітувати перед виборцями просвою діяльність і діяльність органу, в який його було обрано (ст. 101).
Заключноюстаттею даної конституції визначалася одна з найголовніших функцій Сейму. Цястаття проголошувала, що конституція може бути змінена лише за законом, якийприйме Сейм Польської Народної Республіки більшістю, не меншою за дві третиниголосів, якщо присутніх не менш, як половина загальної кількості депутатів.
Отже,проаналізувавши конституцію 1952 року, а саме її розділ, що стосується вищихорганів державної влади, можна сказати, що за часів соціалістичної ідеологіїпарламентаризму, в сучасному розумінні цього поняття, в тодішній Польщі неіснувало. Усе життя суспільства підпорядковувалося єдиній ідеології, всі сферижиття людини спрямовувалися командною системою комуністичної партії. Іочевидно, що в таких умовах і мови не може бути про вільний демократичнийрозвиток країни.
Наприкінці 80-хі на початку 90-х років ХХ ст. у Польщі, як і в усіх країнах соціалістичноготабору, визріли об’єктивні причини, що привели до крахукомандно-адміністративної системи. В усіх країнах почали здійснюватися системніперетворення, що торкнулися практично всіх сфер суспільного життя. Могутнясоціалістична машина припинила своє існування, з нею загинула і єдинасоціалістична ідеологія. Комуністична партія втратила монополію на владу і булавже неспроможна контролювати усі сфери життя людей. Отже, країни колишньоїсоціалістичної співдружності опинилися на роздоріжжі: перед ними посталоскладне питання, яким шляхом йти далі, в якому напрямку розвиватися? Більшість зних обрали демократичний шлях розвитку, що було відображено в основних законахнових демократичних держав.
Спочаткуконституція 1992, а потім і конституція 1997 років проголосили, що РеспублікаПольща є демократичною правовою державою, яка здійснює принципи соціальноїсправедливості. У першій статті цих конституцій зазначається, що органамидержави у сфері законодавчої влади є Сейм і Сенат Республіки Польща, у сферівиконавчої влади – Президент Республіки Польща та Рада Міністрів, у сферісудової влади – незалежні суди. Тобто з даної статті видно, що в країні здійснюєтьсячіткий розподіл владних повноважень, а це є однією з найголовніших ознакдемократизації життя. Верховна влада в Республіці Польща належить народові.Народ здійснює владу через своїх представників, обраних до Сейму та Сенату.Сейм складається з 460, а Сенат із 100 депутатів та сенаторів. Усі вониобираються на загальних, рівних, прямих і пропорційних виборах шляхом таємногоголосування (ст. 3). Термін повноважень Сейму та Сенату складає 4 роки з днявиборів. Вибори призначаються президентом, а не Державною Радою (як цепередбачалося конституцією 1952 р.). Маршал та віце-маршал, що обираються зіскладу Сейму, утворюють Президію Сейму. Президія скликає сесії Сейму та керуєйого роботою (ст. 10). Основною функцією парламенту є законотворення.Законодавча ініціатива належить депутатам, Сенатові, Президентові та Раді Міністрів.Право вносити поправки до законопроектів під час обговорення їх Сеймом належитьзаявникові, депутатам і Раді Міністрів (ст. 15; п. 1, 3). Прийнятий Сеймом іСенатом закон Маршал Сейму подає на підпис Президентові. Президент підписуєзакон впродовж 30 днів з моменту його подання та віддає розпорядження про йогоопублікування в Законодавчому віснику Республіки Польща. Президент можевідмовитися підписати закон і разом з умотивованою пропозицією передати йогоСеймові на повторне обговорення. Після повторного затвердження закону Сеймомбільшістю у дві третини голів Президент протягом семи днів підписує закон івіддає розпорядження про його опублікування у Законодавчому віснику РеспублікиПольща (ст. 18, п. 1-3).
З питань, якімають особливе значення для держави, може проводитися референдум. Призначитиреферендум має право Сейм (прийнявши постанову абсолютною більшістю голосів)або Президент, за згодою Сенату, висловленою абсолютною більшістю голосів (ст.19, п. 1,2).
До повноважень парламентуналежить і затвердження державного бюджету. Проект закону про державний бюджету Сейм подає Рада Міністрів. Сенат може ухвалити постанову про затвердженняприйнятого Сеймом закону про державний бюджет або внести в нього поправкивпродовж 20 днів з дня передання його Сенатові.
Отже, колопитань, що вирішує парламент, дійсно широке та різнобічне, оскільки функціонуванняданого органу законодавчої влади має життєво важливе значення для нормального тастабільного життя суспільства.
Останніпарламентські вибори відбулися в Польщі восени 2001 року. Вони не принесли несподіваноку сенсі визначення переможця. Як і передбачалося ним став блок Союзу лівихдемократів (СЛД) та Унії Праці (УП) на чолі з 55-річним Лєшеком Міллером. За цюполітичну посткомуністичну структуру лівого спрямування віддали голоси майже42,7 % виборців (хоча попередньо демократичній лівиці прогнозувалася підтримкане менше 51 % електорату). Такий результат дав можливість блоку СЛД-УП отримати226 депутатських мандатів із 460, що не привело до його абсолютної більшості внижній палаті парламенту. Для порівняння, після перемоги на попередніхпарламентських виборах 1997 р. коаліція демократичних сил Акція виборча «Солідарність»(АВС)одержала 202 місця у Сеймі.
Переміна політичнихнастроїв поляків і вибір електорату у 2001 році на користь лівих пояснюєтьсянасамперед тим, що їх об’єктивним союзником стала економічна та політичнаситуація в державі. Уповільнення темпів економічного зростання, бюджетнийдефіцит, фінансова криза, високий рівень безробіття (насамперед у селах імаленьких містечках) серйозно підірвали ще недавно достатньо міцні позиції «Солідарності»– партії, що відіграла вирішальну роль становленні нової демократичноїПольської Республіки. Проти правих зіграла і їх поразка на президентськихвиборах 2000 року: найбільш імовірного конкурента Кваснєвського лібералаОлеховського (він здобув підтримку 17,3 % виборців) правий табір звинувативнапередодні виборів у всіх «смертних» для польського політика гріхах– від єврейського походження до співробітництва із спецслужбами.
Загаломпарламентські вибори – 2001 продемонстрували наступне: по-перше, низькуелекторальну активність: у них взяло участь 45,8 % всіх виборців; по-друге,радикальний, цілком демократичний і вповні прогнозований перехід ініціативи відправих (АВС) до лівих (СЛД-УП); по-третє, розчарування поляків реформами урядуЄжи Бузека та партійними розбіжностями всередині попередньої коаліції, щооб’єднала представників різних ідеологічних напрямків: від консервативних католиківдо«послідовно» правих; по-четверте, появу двох нових політичних сил направому фланзі – ліберальної партії «Громадянська платформа» (12,7 %голосів виборців) та партії «Право і справедливість» (9,8 %). Можнаконстатувати, що найважливішим підсумком останніх польських парламентськихвиборів стало формування та зміцнення сильних політичних рухів, які сповідуютьліберальні цінності та ведуть країну до інтеграції у європейськеспівтовариство, спираючись уже не стільки на антирадянську та антикомуністичнуідеологію, а, насамперед, на прагматичні інтереси поляків.
4.2Виконавча влада Республіки Польща
політичнийвлада сейм президентство судовий
4.2.1 Інститутпрезидентства в Польщі
Одним з найважливішихелементів державного механізму є глава держави – особа, яка займає формальнонайвище місце в структурі державних інститутів і водночас здійснює функцію представництвасамої держави в цілому. Главою держави в Польщі на сучасному етапі розвитку єпрезидент.
Інститутпрезидентства виник і сформувався у період становлення сучасної державності.Але його ґенеза пов’язана з феодальною державою і навіть з більш ранніми часами,коли монарх (правитель) не тільки виступав у ролі верховного носія влади, а йототожнювався з самою державою. Юридичний статус і політичне значення сучасногоглави держави залежить від форми державного правління. Оскільки Польща єпарламентсько-президентською республікою, то главою держави виступає відповіднопрезидент, якого обирають строком на 5 років (ст. 29.4 Конституції РеспублікиПольща). Президент обирається народом на загальних, рівних і прямих виборахшляхом таємного голосування абсолютною більшістю (ст. 29.2 КонституціїРеспубліки Польща). В Польщі, так як і більшості країн світу, допускається лишеодне переобрання президента після закінчення першого строку його перебування нацьому посту. Це не заперечує можливості з часом знову балотуватись на виборахпрезидента.
Президентобіймає посаду після складення Національним Зборам присяги такого змісту: «Зволі народу стаючи на посаду Президента Республіки Польщі, урочисто присягаюзберігати вірність положенням Конституції, непохитно захищати гідність народу, незалежністьта безпеку держави, а благо Вітчизни та добробут громадян завжди вважати своїмнайвищим обов’язком». До присяги можуть бути додані слова «Нехай допоможемені Бог»(ст. 30 Конституції Республіки Польща).
Звичайно, пост президентастає вакантним після закінчення строку повноважень особи, що його займала.Достроково вакантним він може опинитися внаслідок смерті, недієздатності абодобровільної відставки президента, а також усунення його з посади черезпритягнення до відповідальності у порядку імпічменту або інших подібних процедур(ст. 49.1 Конституції Республіки Польща).
Іноді встановлюєтьсяпорядок дострокового усунення президента на основі результатів референдуму. УПольщі передбачається тимчасове заміщення посади президента лише до новихвиборів, які мають відбутися у найближчий, визначений конституцією, час. Постпрезидента тимчасово заміщує голова нижньої (Маршалок Сейму), а якщо і він неможе виконувати цих функцій – голова верхньої (Маршалок Сенату) палатипарламенту (ст. 49. 2 Конституції Республіки Польща).
Особливості конституційногостатусу глави держави визначають характер і обсяг його повноважень. Так, уПольщі глава держави одержує свій мандат від виборчого корпусу і завждинаділений широкими та реальними владними повноваженнями. Президент є важливоюланкою у державному механізмі й відіграє чи не найголовнішу роль удержавно-політичному житті. Компетенція глави держави та його інституціональнезначення встановлюється конституцією у загальному вигляді. «ПрезидентРеспубліки Польща є вищим представником держави у внутрішніх і міжнароднихвідносинах. Він стежить за виконанням Конституції Республіки Польща, стоїть насторожі суверенітету і безпеки держави, недоторканості і цілісності їїтериторії, а також виконання міжнародних договорів», – записано в ст. 28Конституції Республіки Польща.
У сфері,пов’язаній з реалізацією законодавчої влади, одним з повноважень глави держави,тобто президента, визначається право законотворчої ініціативи. Право президентана законотворчу ініціативу у парламенті об’єктивно посилює його статус. Донайважливіших повноважень глави держави у сфері здійснення законодавчої влади слідвіднести право вето і право повернути закон для повторного розгляду допарламенту. Реалізація цих прав пов’язана з процедурою промульгації і певноюмірою є її альтернативою. За конституцією президент Польщі має право вето.Прийняті повторно закони президент зобов’язаний підписати протягом семи днів іобнародувати (ст. 18 Конституції Республіки Польща). У Польщі глава держави, навідміну від інших країн, має право розпустити нижню палату парламенту, якщовона впродовж одного і трьох місяців, відповідно, після подання законопроектупро бюджет не приймуть його. У цьому випадку президент Польщі діє на власнийрозсуд, в той час, наприклад, як у Хорватії президент приймає рішення пророзпуск палати за пропозицією уряду. До того ж це його рішення потребуєпідтримки з боку голови самої палати і контрасигнування з бокупрем’єр-міністра.
Наділений глава державиі повноваженнями, пов’язаними зі сферою реалізації виконавчої влади. Так,президенту надане право призначати на найвищі посади на державну (цивільну тавійськову) службу. Повноваження глави держави пов’язані й із сферою реалізаціїсудової влади. Серед них, у першу чергу, слід відзначити право помилування,пом’якшення та скасування визначених судом кримінальних покарань (ст. 43Конституції Республіки Польща). До повноважень президента, співвіднесених ізсферою судової влади, також належить встановлення конституцією права призначеннясуддів або участі у процедурі таких призначень (ст. 42 Конституції РеспублікиПольща).
Президентнаділений повноваженнями у сфері зовнішньополітичної діяльності держави. До такихповноважень слід насамперед віднести традиційне право глави держави акредитуватита приймати дипломатичних представників (ст. 32 Конституції Республіки Польща).До повноважень президента у зовнішньополітичній сфері відноситься право наратифікацію та денонсацію міжнародних договорів або участь у цьому процесі. Щостосується найважливіших договорів (договори, що стосуються державних кордонів,оборонних союзів, а також договори, які спричиняють фінансовий тягар длядержави або необхідність змін у законодавстві), президент має право наратифікацію лише за його делегуванням.
Серед іншихповноважень глави держави слід назвати право ініціювати референдум. Воно встановленоу Конституції.
Конституціянадає право президенту звертатися з посланням до парламенту або до народу.Кожне президентське послання містить не тільки аналіз певної ситуації, а йконкретні пропозиції. І хоч послання юридично не зобов’язує парламентаріїв,фактично його зміст сприймається як законодавча програма виконавчої влади (ст. 39Конституції Республіки Польща).
Важливе значеннямають повноваження глави держави, що виникають у зв’язку з оголошеннямнадзвичайного стану. У Конституції Польщі оголошення главою державинадзвичайного стану потребує санкції парламенту. Надзвичайний стан вводиться напевний термін, але не довший як на три місяці, і на частині чи на всій територіїдержави у разі виникнення загрози внутрішній безпеці або у випадку стихійноголиха. Протягом дії надзвичайного стану Сейм не може бути розпущеним, а строкйого повноважень спливає не раніше як через три місяці з дня закінченнянадзвичайного стану. Ні конституційні закони, ні положення про вибори не можутьбути змінені під час надзвичайного стану (ст. 37 Конституції РеспублікиПольща).
У випадкувиникнення зовнішньої небезпеки Президент може ввести воєнний стан на частиніабо на всій території Республіки Польща, а також оголосити часткову абозагальну мобілізацію. При цьому організація державних органів під час воєнногостану й інші юридичні наслідки його введення визначаються Законом (ст. 36 КонституціїРеспубліки Польща).
Як вже булосказано раніше, президент в Польщі обирається строком на 5 років. У результатіперших загальнонародних президентських виборів 1990 року главою держави було обраноЛеха Валенсу.
Чергові виборивідбулися в 1995 році. Підготовка до них велась без особливої реклами. З самогопочатку було зрозуміло, що боротьба піде між кандидатами чи одним кандидатомвід лівих сил, тобто, від тих, які входять в правлячу на той час коаліціюСоціал-демократії Республіки Польща і Польської селянської партії, а такождеяких коаліційних з ними лівих партій, і з другого боку – кандидатами від такзваної «правиці» (цим терміном у Польщі прийнято називати різноріднумасу правих, християнських, націоналістичних партій і профспілкового об’єднання«Солідарність»).
Коли розпочаласьбезпосередня боротьба претендентів на президентський пост, кандидатів з’явилосьаж 17 чоловік. Серед цих претендентів співвідношення сил було таким, що,здавалось, ні в кого не викликає сумніву перемога когось з «правиці».Адже 16 претендентам від цього блоку протистояв лише один від лівих сил. Нимбув Олександр Кваснєвський – лідер партії Соціал-демократія Республіки Польща(СДРП) і об’єднаного навколо неї Союзу демократичних лівих сил (СДЛС).
Популярний в тойчас в державі президент Л. Валенса не поспішав офіційно висувати свою кандидатуру.Лише через кілька місяців після оприлюднення програм цілого ряду кандидатів відрізних партій він виставив і свою кандидатуру. Підтримала і безпосередньопроводила його передвиборну кампанію невелика, спеціально для цього створенаорганізація – Безпартійний блок підтримки реформ.
О. Кваснєвський розпочавсвою передвиборну кампанію раніше від інших претендентів, діяв виключноорганізовано та динамічно. Він добре обдумав свою програму, метою якої булодосягнення громадянського миру і стабільності в суспільстві, а такожспрямованість на соціально орієнтовану ринкову економіку, турботу про молодь іпенсіонерів, низькооплачувані верстви суспільства. В умовах практичноївідсутності у лівих сил своїх засобів масової інформації О. Кваснєвський ізсвоїм штабом змушений був об’їздити майже всю Польщу, побувавши в 47 ізтогочасних 49 воєводств Польщі, в понад 200 містах і населених пунктах. По-друге,велика підготовча робота була проведена його партією – СДРП і коаліцією СДЛС.На відміну від правих партій, лівий блок виступав організовано, єдиним фронтомза єдиного кандидата. Всеце дозволило О.Кваснєвському пройти в другий тур разом з діючим на той час президентомЛ.Валенсою. У Польщі тоді вперше відбулися телевізійні дебати сам на сам міждвома кандидатами, які пройшли в другий тур. Від результатів цього поєдинкубагато в чому залежало й те, за кого будуть віддані голоси того електорату, чиїкандидати не пройшли до другого туру, або хто взагалі не прийшов на вибори.Офіційнідані такі: в другому турі О.Кваснєвський отримав 51.72% (понад 9,7 млн.голосів), а Л.Валенса – 48.28% (приблизно 9,06 млн. голосів). Лідер лівих силпереміг у 34 воєводствах, правих – лише в 15. О.Кваснєвський переміг середвиборців молодшого та середнього покоління і в середніх по величині містах.Л.Валенса знайшов підтримку в основному там, де ще впливова «Солідарність»,у великих містах з потужними підприємствами – Варшаві, Кракові, Гданську,Катовіце. Незважаючи наспроби «правиці», яка зазнала поразки, дискредитувати новообраногопрезидента і оголосити вибори не дійсними, О.Кваснєвський, згідно рішенняКонституційного Трибуналу, який підтвердив результати виборів, 23 грудня вСеймі прийняв присягу і виголосив коротку промову, в якій виклав орієнтирисвоєї майбутньої діяльності в якості президента.Напочатку жовтня 2000 р. на чергових президентських виборах О.Кваснєвськийпідтвердив міцність своїх державницьких позицій, отримавши перемогу уже впершому турі. Його головний конкурент – ліберал Анджей Олеховський – набравлише 17,3 % голосів виборців. Тепер, очевидно, саме О.Кваснєвському доведетьсявводити Польщу до Європейського Союзу. Адже, незважаючи на всю неоднозначністьданого кроку, принципове позитивне рішення прийнято і справа лише законкретними механізмами впровадження його в життя. Попередньо дата входженняПольщі до ЄС визначена 1 січня 2003 або 2004 року.
4.2.2Рада Міністрів
Рада Міністрів здійснюєвнутрішню та зовнішню політику Республіки Польща, керує всією урядовою адміністрацією.Рада міністрів приймає рішення з усіх питань державної політики, якіКонституційним Законом або іншими законами не належали до компетенціїПрезидента, інших органів державної виконавчої влади чи органів самоврядування.Зокрема:
1) забезпечуєвиконання законів;
2) видає розпорядження,що мають силу закону, із
дотриманнямвідповідних умов;
3) керує,координує та контролює роботу всіх інших органів державної виконавчої влади,несучи відповідальність за їхню діяльність перед Сеймом;
4) охороняєзгідно із законами інтереси Державної скарбниці;
5) складає проектбюджету та інших фінансових планів держави, а після затвердження Сеймом керуєїх виконанням;
6) здійснює умежах та формах, встановлених Конституційним Законом та іншими законами, наглядза місцевим самоврядуванням, а також іншими видами самоврядування;
7) підтримуєвідносини та укладає договори з урядами інших країн, а також з міжнароднимиорганізаціями;
8) забезпечуєзовнішню та внутрішню безпеку держави.
Уряд складаєтьсяіз:
1. Голови РадиМіністрів, який його очолює;
2. заступниківГолови Ради Міністрів;
3. міністрів;
4. голіввстановлених законом комісій і комітетів, що здійснюють функції вищих органів державноївиконавчої влади, призначених у чинному порядку.
У разі непризначення заступника Голови Ради Міністрів його обов’язки може виконувати одиніз міністрів. Рада Міністрів працює колегіально. Організація та порядок їїроботи визначається законом.
На виконання законіві відповідно до наданих ними повноважень Рада Міністрів видає розпорядження.Уряд приймає постанови у межах своїх конституційних повноважень.
Голова РадиМіністрів керує роботою Ради Міністрів, а також координує та контролює роботуокремих міністрів. Голова Ради Міністрів є службовим керівником усіхпрацівників урядової адміністрації. На виконання законів і відповідно до наданихними повноважень Голова Ради Міністрів видає розпорядження.
Сфера діяльностіміністра визначається законом. Міністр керує певною ділянкою роботи державної виконавчоївлади, користуючись допомогою державних секретарів і заступників міністра, якихпризначає на посаду Голова Ради Міністрів за пропозицією міністра.
На виконання законіві відповідно до наданих ними повноважень міністр видає розпорядження та накази.Рада Міністрів за пропозицією Голови Ради Міністрів може скасуватирозпорядження чи наказ міністра.
Главою урядовоїадміністрації на місці виступає воєвода, а також представник Ради Міністрів увоєводстві. Порядок призначення та відкликання, а також сфера діяльності воєводвизначається законом.
Президентпризначає Голову Ради Міністрів і за його пропозицією Уряд у складі,запропонованому Головою Ради Міністрів, впродовж 14 днів з часу першогозасідання Сейму або прийняття відставки Ради Міністрів. Призначення ПрезидентомГолови Ради Міністрів відбувається одночасно з формуванням складу Уряду.
Голова РадиМіністрів не пізніше 14 днів з дня призначення його на посаду подає Сеймовіпрограму діяльності Уряду разом з пропозицією виразити вотум довіри. Сеймвиражає вотум довіри абсолютною більшістю голосів.
У разіпризначення Ради Міністрів у порядку, встановленому статтею 57, Сейм впродовж21 дня абсолютною більшістю голосів обирає Голову Ради Міністрів, а такожзапропонований ним склад Ради Міністрів. Президент затверджує обраний такимчином Уряд та приводить його до присяги.
Якщо РадуМіністрів у встановленому порядку сформувати неможливо, то Президент призначаєГолову Ради Міністрів і за його пропозицією – Уряд, проте за умови, що Сейм виражаєвотум довіри більшістю голосів. В іншому випадку Сейм впродовж 21 дня більшістюголосів обирає Голову Ради Міністрів, а також, запропонований ним склад РадиМіністрів. Президент затверджує обраний таким чином Уряд та приводить його до присяги.При цьому пропозицію щодо призначення міністрів закордонних справ, оборони тавнутрішніх справ Голова Ради Міністрів подає, ознайомившись із думкоюПрезидента.
У разінеможливості сформувати Раду Міністрів наведеним вище способом, Президентрозпускає Сейм або впродовж 14 днів призначає Голову Ради Міністрів і РадуМіністрів на термін, не довший за шість місяців. Якщо протягом цього строкуСейм не виразить вотум довіри цьому Урядові або не виразив вотум недовіри увстановленому порядку, Президент розпускає Сейм.
Голова РадиМіністрів та міністри у присутності Президента складають присягу такого змісту:
«Заступаючина посаду Голови Ради Міністрів (міністра), урочисто присягаю зберігативірність положенням Конституції, а благо Вітчизни та благополуччя громадян завждивважати найвищим обов’язком».
До присягиможуть бути додані слова «Нехай допоможе мені Бог».
Голова РадиМіністрів подає Президентові заяву про відставки Уряду у випадках, якщо:
1) скликаєтьсяновообраний Сейм;
2) РадаМіністрів або Голова Ради Міністрів відмовляється від подальшого виконаннясвоїх обов’язків;
3) Сейм невиражає Раді Міністрів вотум довіри;
4) Сейм виражаєвотум недовіри.
У випадку, якщо ГоловаРади Міністрів подає заяву про відставку Уряду, Президент приймає відставку.При цьому він доручає Прем’єру виконання обов’язків до призначення нової РадиМіністрів.
Сейм може виразитивотум недовіри Раді Міністрів абсолютною більшістю голосів. Пропозиція провотум недовіри може бути внесена не менш як 46 депутатами та поставлена наголосування не раніше як через сім днів з дати її внесення. У випадку, якщорішення щодо вотуму недовіри не було прийнято, повторна пропозиція з цьогопитання може бути внесена через три місяці з дати голосування за попереднюпропозицію. Цей термін не застосовується, якщо за таку пропозицію підтримує якмінімум 115 депутатів.
Сейм, виразивши вотумнедовіри, може водночас обрати нового Голову Ради Міністрів і доручити йомусформувати Уряд у порядку, визначеному статтею 58. Якщо Сейм виразив вотумнедовіри, не обравши водночас Голову Ради Міністрів, Президент приймаєвідставку Уряду або розпускає Сейм.
Сейм можевиразити вотум недовіри окремому міністрові. Міністр, якому Сейм виразив вотумнедовіри, подає у відставку, а Президент приймає її. Міністр може відмовитисьвід подальшого виконання своїх обов’язків, подавши заяву про відставку на ім’яГолови Ради Міністрів. За пропозицією Голови Ради Міністрів Президент можевносити зміни в обов’язки міністрів.
Післяпарламентських виборів 2001 року був сформований новий урядовий кабінет на чоліз лідером блоку Союзу лівих демократів та Унії Праці Лєшеком Міллером.
4.2.3Місцеве самоврядування
Місцевесамоврядування є основною формою організації громадського життя на місцях.Одиниці місцевого самоврядування існують у формі передбачених законом об’єднаньмешканців певної території. Власність та інше майно, правами на які наділенийорган місцевого самоврядування, складають комунальне майно.
Основною одиницеюсамоврядування виступає ґміна. Інші типи одиниць місцевого самоврядуваннявизначаються законом.
Місцевесамоврядування виконує у межах законів суттєву частку суспільних завдань, крімтих, які віднесені до компетенції урядової адміністрації. Одиниці місцевогосамоврядування з метою задоволення потреб мешканців, виконують поставлені передними суспільні завдання від свого імені та несуть за це відповідальність
У межах, що регулюютьсязаконами, одиниці місцевого самоврядування виконують завдання урядовоїадміністрації. З цією метою їм надаються відповідні фінансові засоби. Одиницімісцевого самоврядування виконують завдання через свої виконавчі органи,самостійно визначаючи у межах законів свою внутрішню структуру.
Вибори до виконавчихорганів місцевого самоврядування є загальними, рівними і проводяться шляхомтаємного голосування. Мешканці можуть вирішувати питання шляхом проведеннямісцевого референдуму. Умови та порядок проведення місцевого референдуму визначаютьсязаконом.
Доходи одиницьмісцевого самоврядування становлять їхні власні прибутки, а також субсидії тадотації. Джерела доходів одиниць місцевого самоврядування у сфері суспільнихзавдань гарантуються законом. Порядок здійснення нагляду за діяльністю одиниць місцевогосамоврядування, принципи їх об’єднання, а також представлення їхніх інтересівперед державною владою визначаються законом.
4.2.4Адміністративно-територіальна реформа та устрій сучасної Польщі
Сучаснийадміністративно-територіальний устрій Польщі формувався у декілька етапів.Після Другої світової війни Польщу було поділено на 14 воєводств (1946 р.) тавиділено 2 міста державного значення (Варшава і Лодзь). У 1950 році додатковобуло виділено ще 3 воєводства, а в 1957 році – також і міста Краків, Познань іВроцлав. Одиницями адміністративно-територіального поділу нижчого рівня булиповіти, складені сільськими ґмінами та містами. У 1954 році ґміни були заміненігромадами. Через рік налічувався 371 повіт (в тому числі 76 міських), 729 місті 8790 громад. Впродовж 1955-72 рр. відбулося значне скорочення громад, алеодночасно зросла кількість повітів. У результаті на кінець 1972 року в Польщібуло 392 повіти і 4315 громад. З 1 червня 1975 року впроваджено двоступеневу модельадміністративно- територіального поділу. Тоді було ліквідовано повіти тастворено 49 воєводств і 4 міста на правах воєводств (Варшава, Краків, Лодзь, Вроцлав).
У 1996 році ВПольщі налічувалося 2483 ґміни та 853 міста. Після розгляду декількох варіантівнового адміністративно-територіального поділу Польщі, було прийнято рішення проте, що в країні слід створити 16 воєводств замість 49. Їх назви мають історичнубазу та пов’язані з назвами територій, а не походять від назв міст. Урезультаті адміністративно-територіального поділу країни з 1 січня 1999 р. булистворені такі воєводства: Західнопоморське (адміністративний центр – Щецин),Поморське (Гданськ), Вармінсько-Мазурське (Ольштин), Підляське (Білосток),Мазовецьке (Варшава), Куявсько-Поморське (Бидгощ), Великопольське (Познань), Любуське(Зелена Гура), Нижньосілезьке (Вроцлав), Опольське (Ополе), Сілезьке(Катовіце), Малопольське (Краків), Підкарпатське (Ряшів), Лодзьке (Лодзь),Свентокшинське (Кельце), Люблінське (Люблін).
Згідно зпринципом якнайменшого втручання в межі колишніх малих воєводств, їх межіслугували основою для делімітації меж нових воєводств.
Новим елементомадміністративного поділу території стали повіти. Створено 308 земських і 65міських повітів у містах з людністю понад 100 тис жителів і в містах, щовтратили статус воєводського центру. Кількість ґмін і їх межі залишилисьнезмінними.
У сучасномутриступеневому адміністративно-територіальному поділі ґміни відповідають задіяльність базових шкіл, дитсадків, бібліотек, місцевої соціально-культурноїсфери, а також за забезпечення роботи транспортної системи на локальному рівні.У віданні повітів – середні школи, дитячі будинки, лікарні, значні культурніосередки, відділення поліції, пожежна охорона та податкова служба. Воєводства жпоєднують вищий рівень самоврядування з урядовою (центральною) владою.
Після 2000 р. передбаченоможливість коригування меж адміністративно-територіального поділу з метоюоб’єднання деяких повітів для зменшення витрат на утримання місцевихадміністрацій.
4.3Судова влада
ЗгідноКонституції Республіки Польща, прийнятої в 1997 році, судову владу в країніздійснюють Конституційний Трибунал, Державний Трибунал, Верховна палатаконтролю, Захисник громадянських прав, Загальнопольська рада радіомовлення ітелебачення.
Конституційний Трибуналдає висновок про відповідність конституції законів та інших нормативних актів,виданих верховними та центральними державними органами, а також встановлюєзагальнообов’язкове тлумачення законів. Висновки Конституційного Трибуналу про невідповідністьзаконів Конституції підлягають розглядові Сейму. Висновок Конституційноготрибуналу про невідповідність Конституції чи законам інших нормативних актівмають обов’язкову силу. Конституційний Трибунал використовує всі засоби,необхідні для усунення цієї невідповідності.
ЧленівКонституційного Трибуналу Сейм обирає з числа осіб, які відзначаються знанням права.Члени Конституційного Трибуналу незалежні і підкоряються тільки Конституції.Юрисдикція, структура Конституційного Трибуналу, а також порядок судочинствавизначаються законом.
ДержавнийТрибунал виносить рішення про відповідальність осіб, які обіймають визначенізаконом вищі державні посади, за порушення Конституції та законів. Державний Трибуналможе виносити рішення про кримінальну відповідальність осіб, що переслідуютьсяу судовому порядку за злочини, вчинені у зв’язку з виконанням посадовихобов’язків.
ДержавнийТрибунал обирається Сеймом з числа осіб, які не є депутатами, на період строкуповноважень Сейму. Головою Державного Трибуналу є Перший Голова ВерховногоСуду. Судді Державного Трибуналу незалежні і підкоряються тільки законам.Юрисдикція, структура Державного Трибуналу, а також порядок судочинствавизначаються законом.
Верховна палатаконтролю створена для здійснення нагляду за господарською, фінансовою таорганізаційно-адміністративною діяльністю центральних і місцевих органівдержавної адміністрації, а також підвідомчих їй підприємств та інших організаційниходиниць з погляду законності, економічної доцільності, добропорядності.
Верховна палатаконтролю може також здійснювати нагляд за діяльністю кооперативних організаційі союзів, громадських організацій, а також одиниць не усуспільненогогосподарства у межах, визначених законом.
Верховна палатаконтролю підпорядковується Сеймові. Верховна палата контролю подає Сеймовізауваження до звітів Ради Міністрів про виконання національного планусоціально-економічного розвитку та аналіз виконання державного бюджету.Верховна палата контролю щорічно подає Сеймові звіт про свою діяльність.
Голову Верховноїпалати контролю призначає і відкликає Сейм за згодою Сенату. Верховна палатаконтролю діє на засадах колегіальності. Організація і порядок діяльностіВерховної палати контролю визначається законом.
Захисникгромадських прав стежить за дотриманням прав і свобод, визначених Конституцієюта приписами законів. Захисника громадських прав призначає Сейм за згодомСенату терміном на чотири роки.
Загальнопольськарада з радіомовлення і телебачення стежить за дотриманням свободи слова івтілення прав громадян на інформацію, а також громадських інтересів у сферірадіомовлення і телебачення. Членів Загальнопольської ради з радіомовлення ітелебачення призначають Сейм, Сенат і Президент. Відповідно до законів та їхвиконання Загально польська рада з радіомовлення і телебачення видаєрозпорядження і постанови.
Принципипризначення членів Загальнопольської ради з радіомовлення і телебачення, атакож порядок її діяльності та структура визначаються законом.
4.3.1Суд і прокуратура
Правосуддя вРеспубліці Польща здійснюють Верховний Суд, загальні та спеціальні суди. Зпитань адміністративних і дисциплінарних правопорушень постанови виносятьколегії у справах по адміністративних та дисциплінарних правопорушеннях.Структура, юрисдикція судів і колегій у справах про адміністративні тадисциплінарні правопорушення, а також порядок судочинства визначаютьсязаконами.
Суди вносятьприсуди від імені Республіки Польща. Розгляд і вирішення справ у судахпроводиться за участю народних засідателів, окрім встановлених законом випадків.При вирішенні справ у судах народні засідателі мають рівні права із суддями.Народні засідателі обираються. Принципи та порядок обрання засідателівзагальних і спеціальних судів, а також термін їхніх повноважень визначаютьсязаконом.
Судді є незмінними,окрім випадків, визначених законом. Права, склад і порядок діяльностіЗагальнопольської судової ради визначаються законом.
Верховний Суд є вищимсудовим органом, який здійснює нагляд за прийняттям рішень усіма іншими судами.Порядок здійснення нагляду Верховним Судом визначається законом. Перший ГоловаВерховного Суду призначається з числа суддів Верховного Суду і відкликаєтьсяСеймом за пропозицією Президента, а Голова Верховного Суду – Президентом. Суддінезалежні і підкоряються тільки законам. Розгляд справ у всіх судах РеспублікиПольща відкритий. Закон може встановлювати винятки з цього принципу.Обвинуваченому надається право на захист. Обвинувачений може мати захисника навибір або за призначенням.
Прокуратураохороняє законність і здійснює нагляд за розслідуванням злочинів. Прокуратура підпорядковуєтьсяміністрові юстиції, який здійснює функції Генерального прокурора.
Порядокпризначення і звільнення, прокурорів, а також принципи організації тадіяльності Прокуратури визначається законом.
Література
1.Konstytucja Rzeczypospolity Polskiej. Warszawa, 6 kuietnia 1997 r.
2.Андрійчук В., Кириченко О. Реформи і зовнішня політика // Політика і час. –1997.– № 3. 145
3.Бакер Р. К вопросу о роли «круглого стола» в процессе трансформациипольской политической системы // Революции 1989 года в странах Центральной(Восточной) Европы: Взгляд через десятилетие. – М.: Наука, 2001. – С. 131 –138.
4.Бредова В. Экономика стран Восточной Европы в 1996 г. // МЭиМО. – 1997. – № 11.
5.Бурант Стівен Р. Україна і Польща: до стратегічного партнерства // Політичнадумка. – 1998. – № 3.
6.Бухарин Н.И. Внутренние факторы польской революции 1989 г. // Революции 1989года в странах Центральной (Восточной) Европы: Взгляд через десятилетие. – М.:Наука, 2001. – С. 119 – 130.
7.Вахрамеєв А., Габардин П. Что происходит в странах Центральной и ВосточнойЕвропы? – М.: Знание, 1991.
8.Воронков В. Польская Народная Республика. Справочник. – М., 1984.
9.Восточная Европа: контуры посткомунистической модели развития / РАН, Ин-т славяноведенияи балканистики; отв. Ред. Ю.С. Новопашин. – М., 1992.
10.Геремек Б. Основні напрямки зовнішньої політики Польщі // Політична думка. –1998. – № 1.