Вступ
В умовах становлення незалежної Української держави одним із головних завдань є відродження та розбудова національної системи освіти. Завдання, що постають з Державної національної програми «Освіта» (Україна ХХІ століття), передбачають подальший перспективний пошук шляхів розвитку школи, поліпшення підготовки молоді до трудової діяльності з використанням сучасних досягнень психолого-педагогічних наук, залучення учнів до вивчення декоративно-вжиткового мистецтва, створення умов для включення його у трудову діяльність.
Існуюча в Україні система освіти перебуває в стані, що не задовольняє вимог, які постають перед нею в умовах розбудови української державності, культурного та духовного відродження українського народу [17, с. 5].
Серед стратегічних завдань реформування освіти в Українській державі – виховання шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної і рідної мови, національних цінностей українського народу та інших народів і націй [23, с. 1]. Не слід забувати також і про виховання творчої особистості, становлення її фізичного і морального здоров'я, забезпечення пріоритетності розвитку людини та відтворення і трансляцію культури та духовності в усій різноманітності вітчизняних та світових зразків [17, с. 6].
Національне та естетичне виховання, які вважаються компонентами освіти і охоплюють усі складові її системи, та художнє навчання учнів є соціальними замовленнями нашої держави. Кінцевою метою навчання і виховання є гармонійний розвиток особистості, формування людини, яка б не була відірваною від національних джерел і змогла б стати гідним членом суспільства, відчувати себе часткою нації. Тому соціальне замовлення пред'являє особливі вимоги до підготовки школярів, і одна з умов виконання цих вимог – творчість учителя.Реформування освіти грунтується на використанні досвіду передових новітніх педагогічних технологій, інновацій в праці вчителя.
Для виховання творчої особистості учня сам учитель повинен бути творчою особистістю, тобто мати відповідну підготовку. Таким чином, підвищення якості змісту навчально-виховного процесу на заняттях декоративно-ужиткового мистецтва набуває суспільного значення, а реалізація поставлених завдань зумовлена професійним, ідейним та культурним рівнем вчителя трудового навчання, від якого залежить доля розбудови народної освіти та її подальший розвиток в галузі національної культури, художньої освіти та національного виховання. Тому компонент готовності учителя до розвитку творчих здібностей учнів передбачає оволодіння методами діагностики і формування здібностей.
Дослідженням з проблеми підготовки майбутніх вчителів та розробці нових педагогічних теоретико-методологічних аспектів велику увагу приділяють вчені-педагоги, психологи. Зокрема, дидактичні аспекти підготовки майбутніх вчителів розглядали в своїх роботах О.А. Абдулліна, С.І. Архангельський, Ю.М. Бабанський, С.Я. Батишев, В.І. Бондар, О.Г. Мороз. Формування особистості вчителя до педагогічної діяльності і науково-обґрунтованої його підготовки приділяли увагу в своїх роботах В.В. Борисов, В.Г. Гончаренко, М.В. Зіннятуллов, Н.П. Знамеровська, Л.І. Кондратенко, В.В. Кузьменко, В.П. Курок, Б.В. Сименача. Питанням підготовки студентів до керівництва гуртковою роботою з українського декоративно-прикладного мистецтва на уроках обслуговуючої праці присвячена робота Т.А. Сиротенко. Удосконалення підготовки вчителя трудового навчання до професійної діяльності присвячено дуже багато праць академіка Д.О. Тхоржевського.
Переконливість у високій результативності національно-орієнтованої системи освіти змусила вдатися до пошуку шляхів удосконалення підготовки вчителя трудового навчання на основі національних культурних традицій українського народу.
При побудові і розвитку нової, незалежної держави особливо необхідно проявляти турботу про молоде покоління. Тому загальноосвітня школа повинна не тільки давати учням певні вміння, а й готувати їх до життя в нових економічних умовах, де на передній план будуть винесені вміння творчо вирішувати всі виробничі та життєві проблеми. Аналіз змісту шкільних програм і підручників, вивчення науково-педагогічних, методичних та публіцистичних джерел, а також власний досвід педагогічної практики у школі доводять, що основною, центральною лінією у створенні національно орієнтованої системи підготовки учнів повинно стати залучення їх до занять народними ремеслами та декоративно-ужитковим мистецтвом. Про їх могутній психолого-педагогічний і виховний потенціал, традиційно-просвітницьку й культурологічну суть йдеться у дослідженнях М.Б. Євтуха, Л.В. Калуської, Л.В. Оршанського, М.Г. Стельмаховича, Є.І. Сивавко, Б.М. Тимківа та ін.
Традиції декоративно-ужиткового мистецтва допомагають відновлювати історично-духовну пам'ять і зосереджують увагу учнів на глибинах естетичної та педагогічної свідомості всього українського етносу. Вони дозволяють цілеспрямовано формувати аксіологічні уявлення дітей, збагачують процес становлення їхньої свідомості.
Але саме аспекту педагогічного впливу засобів декоративно-ужиткового мистецтва на становлення особистості школяра в дослідженнях не надано потрібної уваги. Недостатня увага приділяється феномену традиційності декоративно-ужиткового мистецтва, що акумулює в собі віковічний ментальний досвід народу. Потребує вивчення ефективності змісту і педагогічних засобів викладання декоративно-ужиткового мистецтва, теоретичне і методичне забезпечення цього процесу. Такий підхід до розгляду цих питань зумовлений тим, що розвиток та відродження декоративно-ужиткового мистецтва сьогодні відбувається в трьох напрямках:
1) офіційним шляхом – дитячі садки, школи, училища, вищі навчальні заклади, курси;
2) на етнопедагогічному рівні – родина, народні майстри, самодіяльні умільці;
3) в українських діаспорах.
На всіх цих рівнях відбувається виховання підростаючих поколінь на високих зразках традиційного декоративно-ужиткового мистецтва. Це потребує вдосконалення професійних знань вчителя в галузі цього виду народного мистецтва, а також удосконалення вміння керувати процесом естетичного виховання учнів засобами декоративно-ужиткового мистецтва.
Заохочуючи дітей, учнів до кращого досягнення справді народного мистецтва світової та української культури, безпосередньо до самої творчості, педагог повинен формувати їхнє світосприйняття, розкривати красу оточуючого світу, допомагати учням жити повним духовним життям, відкривати перед ними шляхи художнього розуміння дійсності.
Досвід світової й вітчизняної філософської, психологічної й педагогічної думки минулого (Я.А. Коменський, Д. Локк, Ж. Поль, Г. Сковорода, К.Д. Ушинський, Т.Г. Шевченко, М.П. Драгоманов, О. Духнович, І. Кріп'якевич, С. Русова) і сьогодення (М.Я. Антонець, Ю. Бондаренко, О. Вишневецький, В. Довбищенко, І.А. Зязюн, О. Ковальчук, Е. Пасічник, В.А. Поплужний, М.Г. Стельмахович, М.І. Чумарна та ін.) переконливо доводить, що система освіти молоді повинна спиратися на національні корені.
На перший погляд здається, що трудове навчання, в основі якого лежать практичні заняття з обробки найпоширеніших матеріалів: металу, деревини, тканин та харчових продуктів, за своєю культурологічною насиченістю не може жодною мірою суперничати із такими предметами, як мова й література, образотворче мистецтво, музика і співи. Насправді ж воно має величезні потенційні можливості культурного і мистецького розвитку школярів. хоч на практиці ці можливості реалізуються далеко не повністю [34, с. 15].
Дана робота присвячена відродженню мистецтва петриківського розпису на заняттях з трудового навчання і містить програму художньо-естетичного напрямку, яка може викладатися у школі у якості розділу варіативної частини шкільної програми. Також її можна використовувати у роботі гуртків, клубів, творчих об'єднань, позашкільних навчально-виховних закладів.
При складанні програми враховувався обсяг знань дітей та юнацтва з основних предметів загальноосвітньої школи, їх вікові особливості, досягнення педагогічної практики, художньо-естетичної освіти дітей, сучасні умови ринкових відносин. Орієнтовний вік учнів – 5–7 класи загальноосвітніх шкіл, позашкільних установ, що цікавляться народним мистецтвом, відродженням його традицій. Розділ носить назву «Основи петриківського декоративного розпису» і передбачає здобуття учнями як теоретичних знань про історичні етапи розвитку даного виду народного мистецтва, так і практичні вміння виконувати самостійні композиції у кращих традиціях Петриківки.
Відродження петриківського розпису під час занять з школярами має бути традиційним, адже до відродження народних традицій спрямовують пріоритетні напрями реформування виховного та навчального процесу в сучасній школі. Завданням вчителя є поєднання освіти з національним підґрунтям, історією та народними традиціями, збереження та збагачення культури українського народу, прищеплення шанобливого ставлення до звичаїв та традицій, що є невід'ємною частиною нашого минулого.
Крім цього, слід пам'ятати, що петриківський орнамент у виконанні його творців, майстрів декоративного розпису, виглядає завжди краще, ніж у інтерпретації професіоналів [12, с. 130].
Об'єктами педагогічних досліджень є організація пізнавальної діяльності дітей, навчально-виховного процесу та управляння ними, а також діяльність учителів, вихователів, учнів та дітей.
Об'єкт мого дослідження – впровадження у процес трудового навчання в школі розділу з вивчення петриківського декоративного розпису, а також вивчення міжпредметних зв'язків, які пов'язують даний курс з іншими загальноосвітніми предметами і забезпечують інтеграцію освітнього процесу в школі.
Мета дослідження включає громадську корисність розробки, що полягає у спробі підвищити рівень загального розвитку учнів середньої школи, зміцнити їх національну свідомість та художньо-естетичну освіченість. Крім цього у роботі проводиться аналіз міжпредметних зв'язків курсу петриківського розпису з іншими предметами загальноосвітнього циклу для визначення місця описаних занять у системі цілісної інтегрованої освіти.
Шлях до досягнення мети полягає у розробці раціональних форм і методів навчання та плануванні системи занять, які б повністю відповідали основним дидактичним принципам та вимогам, а також у порівнянні значимості окремих міжпредметних зв'язків для цілісності та об'ємності навчального процесу.
Таким чином, можливості трудового навчання у прилученні школярів до надбань національної культури є багатими і своєрідними, бо воно є тим рідкісним предметом, який перекидає місток між матеріальною і духовною культурою суспільства. Заняття різноманітними видами народних ремесел і декоративно-ужиткового мистецтва є органічною формою поєднання пізнавальної і продуктивної мистецької діяльності дітей.
1. Декоративно-ужиткове мистецтво – профіль трудової підготовки у 5–7 класах
1.1 Петриківський розпис як один із давніх видів народного декоративно-ужиткового мистецтва і його значення в культурній спадщині України
Яскравою сторінкою увійшов декоративний розпис в історію культури українського народу. Село Петриківка Дніпропетровської області стало одним з найвідоміших його центрів завдяки своєрідному мистецтву малювання. Нині вже усьому світові став відомий цей вид розпису на різноманітних виробах художніх промислів. Чарівна петриківська квітка розцвіла на фарфоровій вазі, лягла на шовкову тканину, загорілася на полакованій поверхні сувенірної шкатулки. Усі ці речі полонять красою вимогливого глядача на міжнародних ярмарках у Марселі та Токіо, у Софії та Загребі [12, с. 126].
Петриківський квітковий орнамент має багатовікову традицію. Подібні до нього мотиви зустрічаються і на старовинних речах, що належали простим запорізьким козакам, представникам широких верств волелюбного українського народу. Та й сама Петриківка – старовинна запорізька слобода, і люди, що жили в ній, ніколи не відчували кріпацького ярма. Ця обставина безумовно сприяла розвиткові народної творчості, а саме настінного орнаментального розпису.--PAGE_BREAK--
Слобода Петриківка, що раніше мала назву Петрівка, була заснована в 1772 році переселенцями із старовинного запорізького поселення Курилівки, землі якої періодично зазнавали шкоди від повені. Ініціатором цього переселення був кошовий отаман Війська запорізького Петро Калнишевський. Спочатку Петриківка входила до складу Полтавської губернії, а згодом, коли була заснована Катеринославська губернія, вона ввійшла до складу Новомосковського повіту цієї ж губернії. Петриківка була чималим торговельним центром, щорічно тут відбувались великі ярмарки.
Після ліквідації Запорізької Січі жителі села Петриківки почали називатись «казенними» або «державними», тоді як сусідні з Петриківкою села були віддані указами Карини ІІ у володіння місцевим поміщикам.
Настінний розпис у побуті українських селян має свою давню традицію. Цей розпис був тісно зв'язаний з матеріалом, з якого будувало своє житло населення степових та лісостепових областей України, тому що глина чи саманна будова з обмазаними глиною і побіленими крейдою стінами в якійсь мірі обумовлювала покриття їх настінним розписом. Зовнішні стіни хат прикрашалися по краях і під стріхою кольоровою глиною у вигляді смуг «підведення», кольорових плям і крапок («горошок»). Прикраси в зовнішньому розписі вживалися також у вигляді карнизів, рам, колонок і цокольних смуг (призьба), що імітували архітектурні деталі будови і відзначалися вдалим добором кольорів [11, с. 3].
В інтер'єрі хати розписом особливо виділялася піч, обведена по краям і карнизам стрічками кольорових смужок, та розписана всілякими рослинними і тваринними орнаментами – «квітками», «півнями», «пташками» і т. ін.
Настінним розписом прикрашались також простінки, фриз, сволок, обрамлення вікон і дверей. Типовими для рослинної орнаментики були «бігунчики», широко розповсюджені в українському народному мистецтві «вази», «букети», «гілочки» та зображення окремої «квітки».
Форма і колір орнаментальних композицій були підпорядковані архітектурі інтер'єру хати і, крім того, були у тісному взаємозв'язку з умеблюванням та предметами хатнього вжитку. Форма орнаментальної композиції залежала від тієї частини інтер'єру, де вона була вміщена… «Вазони», «букети» і «бігунчики», як правило, застосовувалися в розпису комина, гірлянди «бігунчика» прикрашали сволок, фриз і обрамовували віконниці і дверні прорізи; окремі «гілочки» і «квітки» здебільшого застосовувалися в насінному розписі. Рідше розписувалася стеля. На стіні біля ліжка виконувався розпис, що імітував «килим» [35, с. 86].
Крім того на побіленій стіні хати кольоровою плямою виділявся «мисник» з гончарним посудом червоно-жовтої тональності, скриня, на задньому полі якої грають червоні тони орнаменту. На стіні висіли також вишиті червоними і чорними візерунками рушники, на ліжках і лавах стелились яскраві фарбовані домоткані рядна і килими. Уся ця гама рожево-червоних і жовто-оранжевих відтінків об'єднана в одну цілісну композицію. Настінний розпис знаходився у гармонійному поєднанні з усіма цими предметами домашнього вжитку.
Традиції настінного розпису щільно пов'язувались з іншими видами оформлення інтер'єру. У давнину селяни самі виготовляли тканини для одягу та прикрашання житла, самі ткали килими, займалися вишиванням рушників, виготовленням рельєфних або розписаних кахлів для облицювання печі, що займала більшу частину хати. Квітчастими килимами прикрашали стіну біля ліжка, інколи ними завішували вікна і застеляли лави. Крім того стіни прикрашались вишитими рушниками, котрі вішались над дверима, на покуті і на вільних простінках. Згодом ці декоративні елементи були майже повністю замінені кольористим настінним розписом. Кольористий розпис під «килим» замінив справжній тканий килим, що висів раніше на стінці над ліжком; розпис над дверима і вікнами та в простінках замінив вишиті рушники, а розпис печі – розписні кахлі.
Настінний розпис виконувався, як правило, жінками за допомогою дуже простих засобів і матеріалів. Основними барвними матеріалами були кольорові глини і саморобні рослинні фарби. Останні виготовлялись домашнім способом із різних трав, листя, ягід та квітів. Так, наприклад, зелену фарбу видобували з пирію, синю з квітів проліска, жовту з цибульного лушпиння, оранжеву з кори молодих яблуневих пагонців, червону і фіолетову з соку вишень та шовковиці. Вживали також такі природні барвники як вохра, глей та сажа.
Фарби з кольорових глин, глею і сажі отримували, розтираючи ці матеріали на порох, а потім розводили їх на молоці або яйцях. Рослинні соки також змішували з молоком і жовтками.
Розпис провадився за допомогою ганчірки («віхтя»), щіточками, колоссям, зв'язаним у пучок, а інколи і просто пальцем. Петриківці крім цих способів нанесення розпису користувалися тонесенькими саморобними щіточками із котячої шерсті.
Петриківський розпис, як настінний, так і на побутових предметах – скринях, барабанах, віялках, спинках саней, відомий з минулого століття. Із покоління в покоління, все більше удосконалюючись, передавались традиції петриківської орнаментики. На протязі багатьох десятиліть із петриківських селян виділилась група напівпрофесіональних майстрів. Розписували сани, віялки і скрині й вивозили їх на продаж. Розпис на папері, як і писанка, символізує зародок життя, циклічність розвитку живого, цвітіння.
Темперний живопис застосовувався, головним чином, в настінних розписах, а дерев'яні предмети вжитку розписувались олійними фарбами, або ж, як це робиться і тепер, розведеними на жовтках яєць з домішкою оцту.
Самобутній по своїй суті, виконаний з великим смаком і знанням законів орнаментальної композиції, петриківський декоративний розпис має специфічні особливості, що чітко відрізняють його від розпису навіть сусідніх з Петриківкою сіл. Характерною особливістю петриківського розпису є, перш за все, переважання рослинного (здебільшого квіткового орнаменту) і створення фантастичних, небувалих у природі форм квітів, в основі яких лежить уважне спостереження місцевої флори. Прикладом цього є традиційна «цибулька», схожа на розрізану навпіл цибулю. Дрібні ж листочки, виконані легкими відривчастими мазками, називаються «папороттю». Такими ж тонесенькими мазками, які складають враження чогось пухнастого, легенького як повітря, роблять пестики квітів і бутони.
Ажурність і графічна чіткість малюнка, віртуозність його виконання досягаються за допомогою щіточки із котячої шерсті. Такою щіточкою петриківці досягають пухнастих і перистих зображень рослин, особливо листя. Інколи квіти в петриківському розписі поєднуються чи замінюються ягодами, наприклад виноградом і калиною, тут же уміщуються і птахи, що дзьобають ягоди. Рідше зустрічаються зображення тварини і людини.
Українське мистецтво зберігає невичерпні багатства орнаментальних мотивів, нагромаджені у процесі історичного розвитку. На жаль, невідомими залишилися імена багатьох і багатьох майстрів народного мистецтва, що прикрашали побут українського народу [11, с. 3–7].
У Петриківці було багато селянок-майстринь, котрі розписували хати та виготовляли «мальовки» на продаж, але лише одній з них судилося зіграти винятково важливу роль у дальшому розвитку петриківського декоративного розпису. Це була Тетяна Якимівна Пата. Народилася вона у 1884 році в сім'ї безземельного селянина-бідняка Якима Мартиненка. Всі його діти змалечку поневірялися по наймах. А чотирнадцятирічна Тетянка почала заробляти собі на хліб малюванням, ходила «квітчати» комини до свят або весіль, розписувала скрині та віялки, що їх робили на продаж односельчани. Водночас вона почала малювати яєчною темперою на папері квіти та ягоди. Коли в 1913 році до Петриківки приїхала петербурзька художниця Є.К. Євенбах, яка за порадою директора Катеринославського краєзнавчого музею Д.І. Яворницького хотіла тут ознайомитися з народною творчістю, то їй дуже сподобалися малюнки Тетяни Якимівни. Вона стала запрошувати майстриню переїхати жити і працювати до Петербурга. Але подружжя Патів не побажало кидати рідне село. Очевидно завдяки Євенбах тоді ж потрапили малюнки Тетяни Пати в музеї Дніпропетровська, Києва. Це – намальовані тоненьким пензликом грона червоної калини з пожовклим листям, квіти та ягоди лісової суниці тощо. Коли в 1914 році загинув на одному з фронтів імперіалістичної війни чоловік Леонтій, залишилася Тетяна Пата удовою з чотирма малими дітьми [12, с. 127–128].
У 1925, 1927 і 1928 рр. Петриківку відвідала Є.В. Берченко, що займалася збиранням розписів. В своїй книзі «Настінне малювання (Дніпропетровщина)» вона написала, що в ті роки широке розповсюдження в Петриківці і в сусідніх з нею селах мали так звані «мальовки» – розпис на папері. Вони вивозились навіть для продажу на Полтавщину. Розпис робився на аркушах паперу і ними прикрашалися піч і сволок, а над вікнами вішались розписні рушники з тонкого цигаркового паперу. Варто відзначити, що композиція орнаментів, призначена для тієї або іншої частини інтер'єру продовжувала традицію попередніх елементів декору. Так, наприклад, форматки орнаментованого паперу для прикраси комина печі різали прямокутниками (11.5×12.5 см) трохи меншими, ніж звичайний селянський кахель (11–17×22 см), яким раніше облицьовували печі.
Великою різноманітністю мотивів відзначаються вузенькі смужки з паперу для прикрашення сволока – «лиштва», «кайма» та «мереживо до полиці». Виникли і зовсім нові форми петриківського розпису на папері: букети різних квітів і декоративні панно [11, с. 8–9].
Організованих, колективістських форм творчість петриківських майстрів почала набувати після революції, коли по всій Україні утворювалися промислові артілі. З'явилася така і в Петриківці. Датою її заснування під назвою «Вільна селянка» вважається 1929 рік, однак достеменних архівних даних на підтвердження цього немає. Спершу тут займалися вишивкою сорочок, блузок, наволочок, підковдрників, робили малюнки на килимках, полотні, подушечках. Працювали, звісно, вдома, бо свого приміщення артіль не мала. А першими її художниками на чолі з О.Ф. Стативою були: Євдокія Клюпа-Щербина, Марія Тимошенко-Чорнуська, Ганна Завгородня-Прудникова. Найґрунтовнішим і найпослідовнішим систематизатором творчості петриківських майстрів був Олександр Федосійович Статива. Він свого часу закінчив Миргородське художнє училище. Потім працював у школах Петриківського району і до 1935 року зібрав понад 300 мальовок. Саме тоді в Києві організувалася Республіканська виставка народного мистецтва. Були запрошені народні майстри з усієї України. Статива надіслав до державного музею народного мистецтва сто зразків. Участь у цьому найвагомішому для тих часів показі своїх творів взяли Тетяна Пата, Надія Білокінь, Ганна Павленко, Василь Вовк, Ярина та Ганна Пилипенко. Усі вони були нагороджені грамотами та дипломами першого ступеня, а пізніше отримали звання «майстер народної творчості». Там же, при Київському державному музеї українського народного мистецтва, відкрилися експериментальні майстерні, у яких працювали народні майстри і художники-професіонали. Творча співдружність була дуже корисна, бо поклала початок зближенню народного декоративного мистецтва з художньою промисловістю [18, с. 11].
Відразу ж після виставки відкрилася в Петриківці школа декоративного малювання, яка готувала художників-конструкторів для різних галузей промисловості. Вона відіграла велику роль у підвищенні їх майстерності та забезпечила правильне теоретичне керівництво. Ініціатором організації школи був художник О.Ф. Статива, який зумів залучити до викладання в школі і художників-професіоналів і майстрів народного мистецтва [11, с. 9–10]. Сам Статива був душею школи. Як згадує Галина Завгородня-Прудникова, Статива був «людиною гостинною, уважною, перед святом обов'язково привітає листівкою. Любив пісні, вишивку, красу. Йому було дуже боляче бачити без вишиваного рушника ікону. І от одного разу його запросили реставрувати ікони у Білій Церкві. Ще до війни, разом з Лісним Андроном. Атеїстична влада цього йому не простила. Репресивний апарат спрацював – і не стало Андрона Лісного. А Статива О.Ф. після перебування у в'язниці хоч і повернувся, та не зміг на повну силу розкрити свій талант, який він до того так щедро дарував людям.» Доживав Олександр Федосійович свого віку у злиднях, але до останнього залишився невтомним популяризатором творчості петриківських майстрів [18, с. 11].
Але повернімося до школи декоративного малювання. В ній викладали Ф.П. Усипенко (пізніше учасник військово-художньої студії ім. М.Б. Грекова в Москві), дніпропетровський художник Балахонов та ін. Інструкторами по композиції і виробничому навчанню (український орнамент) були народний майстер Петриківки Т. Пата та її талановита дочка Текля Кучеренко (1906–1953) [11, с. 10].
Школа існувала з 1936 по 1941 рік. З неї вийшло ціле покоління майстрів – «петриківців»: заслужений майстер народної творчості УРСР Марфа Тимченко, Євдокія Клюпа, Галина Прудникова, Векла Кучеренко, Ганна Данилейко, Марія Шишацька, Федір Панко, Василь Соколенко та інші [12, с. 128].
З радістю і любов'ю передавала Тетяна Пата численним учням традиційні основи композиції народного декоративного розпису, знайомила їх з побудовою окремих орнаментальних мотивів, і з правилами поєднання кольорів. Кольорами, що найчастіше використовуються в петриківському декоративному розписі, є жовтий, темножовтий, жовтогарячий, червоний і рожевий, синій і блакитний, жовтозелений, подекуди бронза. продолжение
--PAGE_BREAK--
Викладати композицію і керувати виробничим навчанням у школі декоративного малювання допомагала Паті її дочка, талановита художниця Текля Леонтіївна Кучеренко, котру після закінчення школи залишили при ній інструктором. Вона виконала ряд робіт для Дніпропетровського обласного Будинку народної творчості.
Із запалом віддаючись педагогічній роботі, Пата в той же час брала активну участь у багатьох всесоюзних і республіканських виставках народної творчості. За участь у першій українській виставці народного мистецтва у 1936 році Пата була нагороджена Дипломом І ступеня, а на виставці українського народного мистецтва в Москві в тому ж 1936 році їй було присуджено почесне звання майстра народного мистецтва УРСР. Під час декади українського мистецтва і літератури в Москві у 1951 р. Пата була нагороджена медаллю «За трудову відзнаку». Разом із своїми учнями вона здійснила ряд розписів у громадських будинках Києва і Москви. Петриківських орнаменталістів залучали в свій час для розпису українського павільйону на Всесоюзній сільськогосподарській виставці в Москві. В Києві вони розписували зали музеїв, палаців культури, інтер'єри магазинів.
Учениці Тетяни Пати – В. Клименко, П. Глущенко, М. Тимченко, сестри Галя і Віра Павленко розвивали і далі традиції петриківського орнаменту, які знайшли застосування у книжковій графіці, розписі фарфору [11, с. 11].
З 4 травня 1958 року головним художником артілі став 34-річний Федір Панко. Свого часу він закінчив Петриківську школу декоративного малювання під керівництвом Тетяни Пати. Але з десяток післявоєнних років працював землевпорядником. Новопризначений головний художник всерйоз почав збирати, гуртувати петриківські таланти, котрі на той час займалися чим доведеться. Чимало їх прийшло до заснованого Федором Савичем цеху підлакового розпису. Того ж 1958 року у Петриківці відкрилася філія Дніпропетровської дитячої художньої школи, і Панко там теж викладав композицію петриківського орнаменту. З цього часу, власне, і починається світова слава самобутніх майстрів. У десятках країн на виставках, ярмарках демонструвалися їхні роботи. У кожного майстра – свій стиль, неповторні риси. Тетяна Пата – це тонкі, навіть фрагментарні лінії, коли малюнок робиться, здається. одним дотиком пензля. Мотиви орнаментальних композицій Галини Пруднікової-Завгородньої – традиційні фантастичні квіти та ягоди полуниці. Дивовижний колорит творів Віри Клименко. Чіткі лінії, витончений малюнок, схильний до натуралізму, – характерна риса численних робіт Федора Панка [18, с. 11].
Можна собі тільки уявити масштаби творчого польоту петриківчан, коли у кращі роки фабрика, котра з 1961 року мала назву «Дружба», а віднедавна – «Петриківський розпис», видавала до 100 тисяч (!) виробів щорічно. І працювало там більше 350 чоловік. Тепер же не випускають і 10% тих обсягів, отже, і більшість працюючих розбіглися хто куди. Причини цього для нашої промисловості звичні, хоч тут і без того ускладнює ситуацію специфіка жанру. Наше нинішнє життя стало занадто прагматичним, а отже, місце для сувенірної, хай і талановитої продукції, знайти в ньому дуже важко.
На початку 90-х Експериментальний цех петриківського розпису (нині – Творче об'єднання «Петриківка») очолив Василь Біленко. Тут же, в центрі, працюють токарі по дереву. Їхнє завдання – точити фігури для розпису. Дерево завозять сюди з усієї України. Бо у кожного дерева свій малюнок. У груші – темно-коричневий, в акації – темно-зелений, у шовковиці – жовтий. Часто буває так, що створені природою лінії надто гарні, щоб бути схованими за малюнком.
Василь Біленко прагне відроджувати й інші ремесла (у Петриківці раніше було близько сорока видів ремесел). У 1993 році зібрав він різьбярів, представників своєрідного мистецтва, яке в Петриківці було особливо поширене до зруйнування Запорізької Січі, доки існувала потреба в оздобленні військового знаряддя. У 1996 році вирішено відкрити музей скринь [18, с. 11].
Справді, таку неповторну історію, котрою у неймовірних масштабах насичена Петриківка, ми просто не маємо права забути, розгубити у невпинному вирі життя.
1.2 Дидактичний аналіз різних трудових прийомів у зображеннях петриківського розпису
Прилучення учнів середніх загальноосвітніх шкіл до надбань національної культури через заняття народними ремеслами і декоративно-ужитковим мистецтвом в процесі засвоєння курсу трудового навчання є необхідним. Але для початку слід визначити, які види ремесел і народного мистецтва найбільш придатні для впровадження у навчально-виховний процес, у якому віці доцільно займатися певним видом творчості, як узгоджується зміст традиційних ремісничо-мистецьких занять з програмами трудового навчання школярів.
Розібратися в цих питаннях допомагають публікації з питань історії, технології і методики організації занять народними ремеслами і декоративно-ужитковим мистецтвом. Серед вітчизняних авторів, що зробили помітний внесок у розробку даних проблем, можна назвати С.А. Антоновича, О. Боряка, В. Горленка, Р.В. Захарчук-Чугай, М. Станкевич, серед зарубіжних – К.П. Духаніна, В.О. Барадуліна, С. Газаряна, Ф.І. Єгорова, Л.Д. Ронделі, К.М. Сєдова, О.С. Хворостова, Я.Я. Чарнецького, Я. Федотова та багатьох інших. Для подальшого аналізу потрібно мати достатньо повний перелік видів ремесел і народного мистецтва. Оскільки загальна їх кількість у період найбільшого розквіту сягала 300, то доцільно розглянути лише найбільш уживані види. Щоб цей розгляд носив обґрунтований і системний характер, необхідно спочатку визначитися з термінологією, що описує традиційні види виробничо-мистецької діяльності нашого народу.
Зокрема, під декоративно-прикладним мистецтвом розуміється індивідуальне або частково механізоване (допоміжні операції формоутворення – токарний верстат, гончарний круг тощо) виробництво речей, що поєднують утилітарно-ужиткові та художньо-декоративні якості. Самостійними полюсами декоративно-ужиткового мистецтва є ремесло – виробництво ужиткових речей з відсутньою або мінімальною декоративністю, а також декоративне мистецтво, продуктом якого є художні твори без ужиткової направленості.
декоративно-прикладне мистецтво
ремесло
декоративне мистецтво
Ковальство
Гончарство
Гутництво
Теслярство
Столярство
Стельмаство
Бондарство
Обробка шкіри
Шевське ремесло
Плетіння
Художня обробка металу
Художня обробка деревини
Художнє скло
Художня кераміка
Художнє ткацтво
Вишивка
Живопис
Художній розпис
Писанки
Витинанки
Оформлювальні й декораційні роботи
Народні промисли – це колективне виробництво певного виду товарної продукції з обов'язковим розподілом праці всередині гурту (стародавній тип колективної організації), цеху (середньовічний тип), мануфактури (організація періоду промислової революції чи бригади (сучасний тип) та максимально можливим рівнем механізації формотворчих і обов'язковою присутністю ручних оздоблювальних робіт.
Народні промисли
Виробничі
Художні
Металургійний
Каменотесний
Цегельний
Скловарний
Лісохімічний
Солеварний
Миловарний
Металообробний
Деревообробний
Кераміка
Плетіння
Обробка тканин і волокнистих матеріалів
Заснований на таких визначеннях перелік видів декоративно-прикладного мистецтва і народних промислів не має внутрішніх протиріч, а значить, і багатозначності.
Щоб детально охарактеризувати можливості кожного з означених видів діяльності у вдосконаленні трудового навчання, виховання і національно-культурного розвитку школярів, слід встановити критерії дидактичної цінності занять народними ремеслами чи декоративно-ужитковим мистецтвом. Такими критеріями можуть бути:
1. Пізнавальна цінність занять окремим видом народного мистецтва. Вона визначається тим об'ємом теоретичних відомостей про предмети, явища і закономірності оточуючого світу, який засвоюється дітьми в процесі нової діяльності, а також їх важливістю для повноцінної підготовки молоді до трудового життя, їх зв'язками з системою знань, що формуються під час вивчення предметів загальнонаукового, художньо-естетичного і практично-трудового циклів.
Практична цінність, яка визначається кількістю і досконалістю нових трудових операцій, що засвоюються учнями в процесі занять, їх поширенню на виробництві і в побуті.
Розвиваюча цінність, котра тісно пов'язана із багатством і варіативністю технологічних процесів, на яких грунтується даний вид ремесла чи декоративно-ужиткового мистецтва, можливістю удосконалення окремих прийомів роботи, в тому числі й за рахунок використання різноманітних пристосувань. продолжение
--PAGE_BREAK--
Профорієнтаційна цінність, що зумовлюється поширеністю даного виду занять у сучасному виробництві та системі художніх промислів.
Художньо-культурна цінність – можливість вивчення учнями основ художнього конструювання, композиції і колористики, а також знайомства на цій основі з культурною спадщиною свого народу.
Відповідність розумовим та фізичним можливостям дітей шкільного віку, відсутність потенційної загрози їх здоров'ю.
Доступність матеріалів, технологічного оснащення й інструментів.
Узгодженість з діючими програмами трудового навчання [34, с. 20–22].
Розглянемо тепер з цих позицій практичну придатність до використання з навчально-виховною метою декоративного мистецтва художнього петриківського розпису.
Одним з поширених видів народного мистецтва, що здавна культивується на Україні, є декоративний розпис.
Декоративні розписи надзвичайно різноманітні. Споконвіку вони побутують на сільських будівлях, домашній утварі, речах домашнього вжитку – меблях, посуді, тканинах. Але головною їх різновидністю є настінний розпис.
Чепурно вибілені стіни, різко підведена жовтою або червоною вохрою призьба разом з розписами надавали хаті виразного декоративного вигляду. Розписи були різноманітні за своїм сюжетом, стилем і технікою виконання. Зовні хати їх найчастіше розміщували під стріхою, як фриз, потім навколо вікон, дверей та на віконницях. Між вікнами малюнок зображувався у вигляді вінка або букета. Часто оздоблювалася навіть тилова сторона будинку [52, с. 26].
Але найбільша увага приділялася розпису хати всередині, особливо печі, яка прикрашалася пишними букетами квітів. Другим центральним місцем розпису була стіна над полом, де звичайно зображувався килим. Майстерність виконання таких розписів часто була настільки високою, що важко було відрізнити мальовані килими від справжнього тканого [35, с. 87].
У селі Петриківці Дніпропетровської області і зараз старанно зберігають чудові традиції декоративного малювання.
Для початківця, щоб навчитися малювати петриківський орнамент, треба мати цупкий папір (краще ватман або напівватман), акварельні фарби, кілька саморобних пензликів, склянку для води, куряче яйце, фарфорову чашку та плоску фарфорову тарілочку для палітри, м'який олівець (М, 2М).
Акварель – це розтерта на природному прозорому клеї фарба, яка легко розводиться водою. Легкість, прозорість, чистота – основні ознаки акварельних фарб, що зближають їх з петриківськими «манійками».
Перед початком роботи всі фарби зволожують, щоб вони стали м'якими і легко бралися на пензель. Тим часом готують яйце: відокремлюють білок і у фарфорову чашку кладуть тільки жовток. Для палітри в домашніх умовах використовують плоску фарфорову тарілку. На палітрі змішують фарби, створюють кольори. Чистим пензлем, змоченим у воді, набирають фарбу і жовток (суміш швидко змішується) і роблять мазок на папері.
Для опанування технології петриківського розпису та його елементів слід тренуватися на таких вправах:
Вправа 1 (дод. 1). Мета – навчитись робити «зернятка» майже однакової форми і на одній відстані одне від одного. «Зернятко» є основним елементом народного петриківського розпису. За його допомогою створюються всі орнаментальні мотиви.
Уздовж вертикальної лінії пензликом наносять мазки – «зернятка», схожі на краплі води, що падають. Тримати пензлик треба так, щоб вусик «зернятка» був перпендикулярний до лінії, проведеної олівцем або уявної. При цьому корпусом пензлика натискують так, щоб мазок був овальної форми.
Вправа 2 (дод. 2). Уздовж вертикальної лінії наносять такі ж мазки – «зернятка», але під гострим кутом відносно лінії. Необхідно навчитись робити ці мазки легко, однакової форми.
Вправа 3 (дод. 3). Уздовж вертикальної лінії наносять пензликом мазки на однаковій відстані один від одного під гострим кутом. Тримати пензлик треба кінчиком угору, щоб вусик «зернятка» тягнувся догори, а овальна форма мазка була біля лінії.
Вправа 4 (дод. 4). Кінчик пензлика опускають біля вертикальної лінії. Витягуючи тонку лінію вусика, легким поворотом пензля роблять «кривеньке зернятко». Цю вправу треба навчитись виконувати впевнено, з легкістю.
Вправа 5 (дод. 5). Обабіч вертикальної лінії під гострим кутом наносять «зернятка», розташовуючи мазок проти мазка. Оволодіння цією вправою наближає до зображувальних елементів петриківського розпису, наприклад, травички, билинки тощо.
Вправа 6 (дод. 6). Обабіч вертикальної лінії під гострим кутом наносять «зернятка» з вусиками догори, розташовуючи мазок проти мазка. Цей малюнок нагадує зображення колоска.
Вправа 7 (дод. 7). Обабіч вертикальної лінії наносять «кривенькі зернятка» (див. впр. 4) з видовженими вусиками, утворюючи майже однакові групи з таких мазків. Інтервали між групами бажано робити теж однакові. Малюнок вправи нагадує пірчасте листя.
Вправа 8 (дод. 8). З двох мазків «кривеньке зернятко» роблять напіврозкриту квітку – «пуп'янок». Мазки сполучають округлою частиною так, ніби вусики тягнуться з однієї точки. Бажано розташовувати «пуп'янки» на однаковій відстані, повертаючи їх вусиками щоразу в протилежний бік. У цій вправі необхідно звернути більшу увагу на композицію, тобто розміщення зображення на папері даного формату, на розмір елементів.
Вправа 9 (дод. 9). Ця вправа надзвичайно подібна до попередньої. Елементи розміщують так само, але кожний «пуп'янок» роблять з двох більших «кривеньких зерняток» та двох менших мазків «зерняток», які розміщені всередині. Готові елементи сполучають тоненькою хвилястою лінією. Ця скромна стрічка може бути використана як декоративне оздоблення у вигляді фриза на стінах кухні, коридора тощо.
Вправа 10 (дод. 10). Повторюють вправу з тією відмінністю, що пірчасте листя (див. впр. 7) наносять пензликом обабіч хвилястої сполучної лінії.
Орнамент вправи є типовим для петриківського розпису. Його називають «хвилька», «бігунець», «бігунчик» або «фриз». Стрічковий орнамент можна провести на стіні під стелею, навколо вікон та дверей. Можна зробити закладку для книги з таким декоративним оздобленням. Необхідно звернути увагу на кольорове вирішення орнаменту та композиції.
Вправа 11 (дод. 11). Із спарених «кривих зерняток» (див. впр. 8) роблять своєрідну квітку, сполучивши до центра три пари «кривих зерняток». Необхідно звернути увагу на розмір квітів, відстань між ними, колір.
Вправа 12 (дод. 12). Завдання цієї вправи об'єднує в собі попередні. Треба намалювати новий «бігунець», що складається з трипелюсткових квіток. Квіти сполучають легкою хвилястою лінією, обабіч якої розташовують листки з довгими вусиками. Необхідно навчитись виконувати цю вправу легко, невимушено.
Вправа 13 (дод. 13). Із спарених «кривеньких зерняток» малюють трипелюсткову квітку. Вона відрізняється від попередньої тим, що вусики кожного мазка спрямовані до центра квітки. Малюють кілька вертикальних стрічок – одну квітку за одною, щоразу змінюючи нахил квітки з рівномірними проміжками між малюнками. Бажано, щоб усі елементи були майже однакові за розміром.
Вправа 14 (дод. 14). Повторюють попередню вправу, додаючи в кожну пелюстку по два мазки – «зернятка». Під вусиками кожної квітки малюють «зернятка», розташовуючи їх симетрично до центра. Утворюється зовсім нова квітка. Сполучивши квітки хвилястою лінією, мають ще один «бігунець».
Вправа 15 (дод. 15). Вправа аналогічна попередній, але ускладнюється тим, що тоненьким пензликом роблять маленькі мазки – «зернятка» всередині кожної квітки, повторюючи напрям до центра вусиків основних пелюсток. Обабіч хвилястої лінії наносять пірчасте листя, витягуючи вусик кожного «кривенького зернятка».
Вправа 16 (дод. 16). Опанувавши попередні вправи, можна перейти до виконання складніших. На ілюстрації зображено чотири квітки – необхідні елементи майбутніх композицій. Вони створюються поєднанням таких різних мазків, як «зернятко», «кривеньке зернятко», спаровані «зернятка», а також треба мати на увазі їх розмір, розташування та колір. В основі кожної квітки – «пуп'янок» із заповненням всередині та розкладені у певному порядку дрібні й великі пелюстки. На підставі цих нових рослинних елементів можна виконати свої варіанти квітки.
Вправа 17 (дод. 17). На ілюстрації показано поступовий розвиток будови великих квіткових елементів. Вправа побудована на основі квітки – «пуп'янка» (див. впр. 16). Основа може бути різною: кулястою, видовженою або розтягнутою по ширині чи висоті. Залежно від форми основи – нижньої частини квітки вирішують форму рослинного елемента.
Необхідно звернути увагу на поступове, за допомогою знайомих прийомів, створення нового мотиву орнаменту. Обабіч чашечки – «пуп'янка» малюють перші пелюстки, створюючи їх з мазків – «кривих зерняток».
Вправа 18 (дод. 18). Улюблені квіти в творчості петриківських майстрів – це гвоздики, чорнобривці, волошки тощо. Форма квіток гвоздики будується на основі видовженої чашечки, обабіч якої розташовують перші пелюстки. Від них і починають розгортати форму гвоздики: майже кожний мазок чітко підкреслюють, тонкий вусик «зернятка» протягують від центра, формуючи контурний малюнок овальною частиною мазків, натискуючи корпусом пензля із зовнішнього боку. Центральну частину і квітки створюють з видовжених мазків – «кривих зерняток», що закінчуються поворотом пензля всередину квітки, де роблять легкий натиск пензля і відривають його від поверхні паперу.
Віялоподібна форма квітки чорнобривців будується видовженими мазками вусиків від центра, від широкої чашечки – основи. На основі цієї вправи можна виконати кілька різних мотивів.
Вправа 19 (дод. 19). Образи квітково-рослинних мотивів петриківського орнаменту запозичено у природи. На ілюстрації зображено чотири різні закінчені квітки. Перша з них дає уявлення про пишну квітку – жоржину в стадії розквіту: тільки-тільки почали відокремлюватися перші довгі пелюстки від центра – цибульки. В народному розписі цей мотив існує як окремий елемент під назвою «цибулька». Будується «цибулька» з видовжених мазків – «кривих зерняток». Створення жоржини починається з малювання «цибульки».
Інший мотив – квітка соняшника, яка будується округлими пелюстками – «пуп'янками» (див. дод. 8, 9). Схему її побудови покладено і в такі мотиви, як барвінок, рожа та ін.
Вправа 20 (дод. 20). Грона калини, винограду та горошок петриківчани роблять кінчиком пальця. Такі тендітні гілочки та дрібні пуп'янки квіток з хвилястим листям та тоненькими вусиками, як наведено в цій вправі, є допоміжними елементами майже кожної більш-менш складної композиції.
Вправа 21 (дод. 21). Зверніть увагу на листя різної форми: багатозубчасте овально-видовженої форми (характерне для петриківського розпису), кленове та виноградне. Перші листки малюють на основі видовженого мазка. Верхівкою кожного листка є перший мазок, а вісь цього мазка – середина всього майбутнього зображення (вона ніби дає основний напрям малюнка). Уздовж цієї уявної лінії (у початкових вправах центральну лінію можна провести легенько олівцем), ніби спускаючись, поступово розташовують інші мазки, кінчики яких – вусики і є зубцями листків.
Кленові листки за своєю будовою складніші. Вони складаються з трьох майже однакових частин: тризубчастої центральної верхівки і двох бічних. Треба починати малювати з центральної частини, з серединного зубчика, довгенький мазок якого дає основну лінію нахилу всього листка. Обабіч нього додають два мазки, які сполучаються знизу. Потім у такому ж порядку роблять бічні частини листка. Готове зображення можна залишити в одному кольорі, або нанести темною фарбою тонесенькі штрихи, підкреслюючи спрямованість зображення. продолжение
--PAGE_BREAK--
Вправа 22 (дод. 22). На ілюстрації наведено три види багатозубчастого листя «папороті», які схожі між собою і водночас різні. Будова кожного малюнка така: один центральний мазок, поруч другий, бічний і так далі. Вправу повторюють. Необхідно навчитися працювати так, щоб кожний мазок був легким, прозорим.
Вправа 23 (дод. 23). На ілюстрації показано різноманітне вирішення листків: одне – за допомогою мазків – «зерняток» видовженої форми, вусики яких створюють зубчастий контур малюнка; два інших – легкі, ніжні, з хвилястою лінією контура утворюють за допомогою маленьких мазків – «зерняток», вусики яких тягнуться від серединної лінії листка, від центра. «Зернятка» майже однакової чітко окресленої форми. Вправа дає уявлення про великі можливості саморобного пензлика. Необхідно майстерно виконувати ці елементи.
Вправа 24 (дод. 24). Мета – навчитися робити «перехідний мазок».
На пензлик набирають темну фарбу (коричневу), потім верхівкою пензля набирають фарбу світлого тону (яскраво-жовту). Роблять перший мазок: спочатку тягнуть світлий вусик, поступово з'являється темніший відтінок, який в кінці мазка набирає повної сили темної фарби, що була першою, натискують корпусом пензля і закінчують видовжений мазок. Знову повторюють весь процес для нового мазка. У такий спосіб малюють другий листок, де кожний перехідний мазок складається і з червоної (першої) та жовтої (другої) фарби, а в розтяжці, при переході від першої до другої – оранжевий. Останнє завдання вправи – поєднання жовтої і зеленої фарб. Такі необхідні для створення композицій елементи, як листки, бажано вирішувати різноманітне.
Вправа 25 (дод. 25). Мета – оволодіти технікою перехідного мазка у малюванні квітки темперними фарбами. В основі ніжного тону фарби, яку беруть на пензлик першою, є білило. Потім на кінчик пензля набирають фарбу темного тону (чисту). Темпера чіткіше підкреслює розтяжку кольору, зображення стає рельєфнішим, рухливішим. Бажано пробувати малювати також гуашшю [40, с. 135–142].
Після засвоєння основ петриківського малювання дальше вивчення розпису пов'язане з виконанням деяких композицій, в яких можна закріпити набуті знання. На початковому етапі найкраще звернутись до творів визнаних майстрів петриківського розпису, спробувати зробити копії з їхніх робіт. Ці вправи допоможуть у майбутній творчій роботі по оформленню різних речей побуту.
Орнаментом називається ряд площинних зображень, що повторюються, де основою служить вибраний художником ритм. Є кілька видів орнаменту: стрічковий, сітчастий та композиційно замкнений.
Стрічковий – будується з однакових елементів, що повторюються або чергуються і розташовані вздовж прямої або кривої лінії. Однакові по величині стрічки, що повторюються, створюють монотонність і одноманітність ритму. Елементи, що чергуються, народжують більш живу композицію з наростаючим або хвилеподібним ритмом. Ці елементи можуть бути різні по величині, тобто побудовані на контрасті форм (більшої, середньої і малої) з різноманітним їх рухом. Контрастність допомагає виявити образну характеристику форм, що проявляються. Контраст може проявлятися і в розподілі чорно-білих плям тону: коли посилюються одні і ослаблюються інші плями. Велике значення має принцип світлового контрасту – будь-який колір на світлому темніє, а на темному світліє. Це явище відноситься в однаковій мірі як до ахроматичних (чорно-білих), так і до хроматичних кольорів. Стрічковий орнамент може бути у вигляді горизонтальної, вертикальної або похилої смуги. Для такого орнаменту характерна відкритість, тобто можливість його продовження.
Сітчастий орнамент має в основі комірку з вписаним у неї орнаментальним мотивом (рапортом). Розмір комірки може бути різним. Сітчастий орнамент характерний для тканин. Комірка може неодноразово повторюватися у всіх напрямках.
Композиційно замкнений орнамент вписується у будь-яку форму (квадрат, овал, трикутник). Такий орнамент може створюватися як частина орнаментальної смуги чи комірки або як окремий елемент. Для створення всіх видів орнаменту застосовуються прості метричні форми, форми рослинного світу. Часто зустрічається орнамент, де поєднуються рослинні і геометричні елементи [14, с. 9–12].
Сполучення окремих частин або елементів у певному порядку, їх взаємозв'язок, що переходить у гармонію цілого, ми спостерігаємо у рослинному і тваринному світі. Наприклад, кожна рослина складається з частин, разом вони утворюють форму, яка представляє певне гармонійне ціле. У природі найбільш характерною композиційною закономірністю є симетрія. Вона проявляється у рівновазі, схожості лівої і правої частин об'єкту. Для симетричної організації композиції характерна урівноваженість її частин по масам, по тону, кольору і навіть формі. У таких випадках одна частина є майже дзеркальним відображенням іншої, а також існує яскраво виражений центр симетрії (це може бути точка чи лінія). Асиметрія по структурі своїй протилежна явищу симетрії. В асиметричній композиції рівновага досягається введенням просторових пауз між предметами. Рівновага досягається також протиставленням великих і малих форм, контрастів темних і світлих, яскравих і приглушених кольорів [5, с. 28–30].
З ритмом нерозривно пов'язане створюване в орнаменті враження руху – статичне, динамічне, пластичне. Композиція, що будується по законам статики – відносної нерухомості, – має центр та осі симетрії і будується на основі дзеркального відображення. Динамічна композиція характеризується направленим рухом. В ній, як правило, композиційний центр зміщений, а рух підкреслюється акцентом, який ставиться для завершення лінійного руху. Ускладнені композиції мають зигзагоподібний рух. Композиція побудована по законам пластики будується на пластичній зміні самої форми. В такій композиції самий простий рух – хвилеподібний. Він проявляється у вигнутих лініях, ковзає по формам, плавно обтікаючи їх, закручуючись в спіралі, різноманітні завитки, і не зупиняється у межах даного формату, а має тенденцію розвиватися у всі сторони від композиційного центру [5, с. 64].
Щоб самому створювати орнамент, необхідно знати деякі закономірності, правила побудови композицій. Композиція – розміщення, співвідношення зображувальних елементів (в даному випадку – рослинних) у певному порядку. Найпростішою орнаментальною композицією є стрічкова (дод.), що будується на основі чергування рівномірного, ритмічного повторення основного елемента. У кожному з наведених на ілюстрації варіантів стрічкового орнаменту можна виділити окремі основні мотиви, що становлять основу цих малюнків: широке багатозубчасте та пірчасте листя, листя з червоними ягідками, грона ягід, квітка. Водночас у цих так званих «бігунцях» ритм закладено і в повторенні поворотів цих елементів та їх кольоровому вирішенні. Таким чином «бігунець» досить динамічний, цікавий орнамент, в якому відсутні випадковість або навмисність.
Розпис «бігунця» починають з послідовного виконання основних елементів композиції, розташовуючи їх на однаковій відстані один від одного, розгортаючи щоразу в протилежний бік. Після цього сполучають їх хвилястою лінією і доповнюють композицію легкими невимушеними мазками – «кривенькими зернятками», утворюючи ними пірчасті листки, билинки [40, с. 142].
Для оздоблення інтер'єру, створення декоративних панно петриківські майстри використовують композицію українського вишиваного рушника (дод.). Такі композиції дають уявлення про поєднання стрічкового орнаменту і симетричних мотивів. Зверніть увагу, що складові частини «рушникової» композиції можуть бути використані як окремі самостійні мотиви та для оздоблення речей побуту [40, с. 143].
Для досконалого оволодіння основами створення петриківського орнаменту необхідні знання законів колористики, а точніше – принципів сумісності та доцільності поєднання кольорових відтінків.
Існує чотири основних кольори: синій, жовтий, червоний і зелений. При зміні їх яскравості та насиченості вони перетворюються у безкінечний ряд кольорів. Кольори об'єднуються по принципу близькості кольорових тонів. Гармонійні сполучення кольорів складають використовуючи їх властивості взаємно доповнювати один одного по принципу контрасту, спорідненого контрасту і спорідненості.
У кольоровому кругу на вертикальних і горизонтальних осях лежать основні елементарні кольори. У кожній чверті круга знаходяться проміжні кольори. Змішуючи між собою елементарні кольори отримаємо:
червоний + жовтий = оранжевий;
жовтий + зелений = салатний;
зелений + синій = синьо-зелений;
синій + червоний = багряний.
Кольори, отримані від змішування кількох різних фарб, називаються похідними або складними. Якщо провести між отриманими кольорами діагоналі, то побачимо, що салатний – доповнення до багряного, оранжевий – до синьо-зеленого. При подальшому змішуванні проміжних парних кольорів з основними отримаємо допоміжні кольори. Вони знаходяться у протилежних зонах кольорового круга [3, с. 34–35].
Контрастні сполучення знаходяться на протилежних напрямках. Споріднено-контрастні – на сусідніх кінцях чверті (червоний і жовтий, жовтий і зелений). Якщо вписати в круг квадрат, сполучивши чотири основні споріднено-контрастні кольори, і повертати по колу, знаходимо парні сполучення споріднено-контрастних кольорів. Споріднені сполуки спектральних кольорів отримують із сусідніх один з одним кольорів (3–4 кольори). Для споріднених кольорів характерне поєднання їх спільним кольоровим тоном, але при цьому у сполученні не має бути двох контрастних кольорів.
У кольоровому кругу розрізняють теплі і холодні кольори. Одна сторона круга – з примісом жовтого – теплі, інша – з примісом синього – холодні кольори. Теплі кольори вважаються активними, радісними, холодні – сумними, пасивними. Теплі кольори наближають предмети, холодні – віддаляють. При цьому предмети забарвлені в теплі кольори здаються більшими своїх дійсних розмірів, а холодні – меншими [2, с. 25–26].
Володіючи технікою традиційного народного розпису, можна знайти їй широке застосування у повсякденному житті. Найпростіший спосіб оздоблення гуашевими фарбами або аквареллю, розведеною жовтком з додаванням оцту, полягає в тому, щоб розробити простий і виразний стрічковий орнамент «бігунець», підібрати кольорову гаму з двох-трьох фарб, узгоджену з фоном. Можна також використати «мальовки» (малюнки на тонкому папері) і, створивши свої композиції, цікаво художньо оформити інтер'єр [40, с. 143].
Різні за форматом декоративні панно (для фотознімків, настінного календаря, панно-килим) з розписом – типові елементи оформлення сучасного міського та сільського житла.
У роботах петриківських майстрів, особливо старшого покоління, привертає увагу така особливість: тоненькі прожилки листочків проводяться загостреним кінчиком дерев'яного держальця пензлика, а пелюстки деяких квіток, наприклад айстр, – трісочкою завширшки до 3 мм або рогозинкою. Це роблять тоді, коли нанесена фарба ще мокра і зображення має вигляд суцільної кольорової плями. Пензлик зразу ж повертають щіточкою догори і кінчиком держальця проводять по мокрій лінії прожилок, або проводять трісочкою від центра квіткової плями кілька рівчачків-стрічок, що утворюють малюнок пелюсток.
Рослинний петриківський розпис використовують також для оздоблення різних побутових речей з дерева. Це – скрині та скриньки, миски й тарілки, посуд для зберігання сипких продуктів, хлібниці, цукорниці, ложки, сільнички, великі та малі меблі тощо [40, с. 143].
Декоративно-прикладне мистецтво є невід'ємною частиною нашого життя, побуту. Крім описаного вище об'єму знань для майстерного оволодіння мистецтвом петриківського розпису початківцям необхідна терплячість і наполегливість під час виконання практичних занять. Для творчої роботи потрібна постійна практика, вивчення творів народного мистецтва в музеях, на виставках.
2. Вдосконалення методики прилучення учнів до національної культури в процесі занять петриківським розписом
2.1 Особливості календарно-тематичного планування з курсу «Основи петриківського розпису»
продолжение
--PAGE_BREAK--
При плануванні навчального процесу створюються передумови для його своєчасного матеріального забезпечення, розкривається зв'язок між змістом даного виду занять та змістом інших навчальних предметів, створюються умови для полегшення порівняння обсягу запланованої та виконаної роботи. Навчальний матеріал згруповано в теми. У кожній темі розкривається зміст теоретичних відомостей, з якими треба ознайомити учнів, а також наводиться перелік об'єктів роботи.
Головним етапом у підготовці вчителя до навчальної теми є розробка системи уроків. Під системою уроків розуміють таку їх сукупність з певної теми, при якій забезпечується дидиактично обґрунтований взаємозв'язок між ними, що сприяє свідомому засвоєнню учнями навчального матеріалу і їхньому загальному розвитку, тобто система уроків сприяє виконанню навчально-виховних завдань. Система створює в учителя загальну дидактичну картину, що стосується навчальної теми, бо визнає типи уроків, зв'язки між ними, методи навчання, об'єкти роботи учнів та ін.
Теоретичний матеріал розподіляють в процесі планування між окремими уроками так, щоб він був пов'язаний з практичною роботою учнів і щоб вивчення його займало не більш як 20…25% навчального часу [49, с. 125].
2.2 Обґрунтування змісту і структури програми навчального курсу
Навчальна програма з навчального предмета – це документ, що визначає зміст знань, умінь та навичок, яких повинні набути учні на заняттях.
У пояснювальній записці розкриваються завдання занять, а також деякі вказівки методичного характеру щодо організації навчального процесу, використання наочних посібників, перевірки оцінки діяльності учнів та ін. Зміст навчального матеріалу розписано по класах. У кожному класі навчальний матеріал згруповано в теми і визначено кількість годин на кожну тему [49, с. 122–123].
Навчання мистецтву петриківського декоративного розпису відноситься до варіативної частини курсу трудового навчання в 5–7 класах і має на меті залучення учнів до самостійних занять традиційним для України видом декоративно-ужиткового мистецтва.
Крім поглиблення знань і практичних умінь у галузі обробки різних видів матеріалів, заняття розписом сприяють формуванню в учнів інтересу до національної культури, їх естетичному розвитку. Вони привчаються до думки про те, що кожна людина може й повинна працювати за законами краси, створювати не лише корисні, але і мальовничі речі. Звичка до творчості, вироблена на заняттях розписом, буде благотворно впливати на всю подальшу трудову діяльність школярів.
В змісті програми приділяється увага не лише спеціальній, але й загальноосвітній підготовці школярів, адже при вивченні окремих тем встановлюється тісна взаємодія з питаннями історії й географії рідного краю, біології рослин, хімічних властивостей речовин та їх фізико-механічних характеристик, поглиблюються знання і вміння учнів з креслення, образотворчого мистецтва й художньої літератури.
Основи декоративного розпису у школі
5–7 клас
Пояснювальна записка
Програма курсу «Основи декоративного розпису» передбачає відродження стародавнього мистецтва українського народу і ознайомлення з ним учнів середніх шкіл у процесі викладання предмету «трудове навчання».
Мета програми – сформувати творчо активну особистість дитини, розширити її кругозір та сфери вмінь і навичок. Дати учням систематизовані знання, необхідні для оволодіння народним мистецтвом розпису. Зміст, форми і методи роботи даної програми спрямовані на формування естетичних смаків, виховання любові до прекрасного. Початок свого розвитку цей вид народного мистецтва бере з настінного малювання, поширеного з давніх часів у селах України, особливо на Дніпропетровщині, Поділлі, Буковині. У наш час, зі зміною побуту жителів села зазнало змін і мистецтво розпису. Велике орнаментальне багатство з народної архітектури, сільського побуту перейшло в поліграфію, фарфорово-фаянсову і текстильну промисловість, широко застосовується в монументальному оформленні сучасних споруд, а також стає самостійним видом народного мистецтва у формі малюнків на папері, картоні тощо.
Програма передбачає ряд практичних робіт та домашніх завдань. Практична робота з учнями полягає в опануванні майстерністю малювати петриківський орнамент, починаючи від простих елементів розпису – до складних, багатокольорових, а в подальшому – до виготовлення авторських робіт.
Після засвоєння основ петриківського малювання подальше вивчення розпису пов'язане з виконанням деяких композицій, в яких можна закріпити набуті знання.
5 клас
Учні повинні знати:
історію петриківського розпису, його виникнення та застосування;
особливості технології розпису;
способи виготовлення інструментів;
різновиди та особливості фарб;
вигляд та сфери застосування основних елементів петриківського розпису;
орнамент та його види;
стрічковий орнамент;
холодні а теплі кольори, їх поєднання;
вміти:
готувати фарби до застосування;
виконувати основні елементи петриківського розпису та вправи на основі їх поєднання;
розрізняти види орнаментів;
виконувати найпростіший стрічковий орнамент за поданим зразком;
компонувати кольори на малюнку в залежності від їх спорідненості чи контрастності;
6 клас
Учні повинні знати:
імена найвідоміших майстрів;
ознайомитися з індивідуальним стилем кожного;
вигляд та застосування деяких ускладнених поєднань елементів петриківського розпису;
квіткові елементи та традиційні форми листя;
основні принципи композиції петриківського розпису – статика і динаміка, симетрія та асиметрія;
принципи композиційного вирішення «бігунця», розпису у колі та прямокутнику;
вміти:
виконувати нові поєднання елементів;
виконувати квіткові елементи та традиційні форми листя;
визначати основні характеристики композиції;
компонувати стрічковий орнамент;
вирішувати завдання з побудови композицій у колі та прямокутнику.
7 клас
Учні повинні знати:
галузі застосування петриківського орнаменту;
приклади стилізованого зображення комах, птахів та тварин;
зовнішній вигляд та сфери застосування перехідного мазка;
традиційні прийоми орнаментації тканин;
закономірності створення рушникових композицій;
технологічний процес розпису предметів з дерева;
вплив функції та форми предметів побуту на створення композиції його розпису;
творчий шлях найвидатніших майстрів петриківського розпису, їх творчий шлях;
вміти:
виконувати перехідний мазок;
компонувати рушникову композицію;
здійснювати початкову та кінцеву обробку зразка деревини, призначеного для розпису;
створювати ескіз розпису об'ємного предмету чи композицію для альфрейної роботи.
Орієнтовний тематичний навчальний план курсу «Основи декоративного розпису»
№ п\п
Тема
Кількість годин
лекцій
практичних занять
5 клас
1.
продолжение
--PAGE_BREAK--
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
9.
Вступ. Історичні відомості про петриківський розпис. Його виникнення і становлення. Основні етапи розвитку.
Технологія розпису темперою на папері. Фарби, їх особливості. Інструменти та їх виготовлення.
Створення рисунка на вільну тему.
Основні елементи петриківського розпису.
Поєднання елементів.
Поняття про орнамент. Створення ескізів орнаменту простим олівцем.
Стрічковий орнамент – «бігунець».
Холодні та теплі кольори, їх поєднання.
Створення власних орнаментів з вивчених елементів у холодній та теплій гамі.
2
2
2
8
10
2
6
2
4
Всього
4
34
6 клас
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Вступ. Петриківський розпис як мистецтво народу, прояв його духовної та моральної краси.
Нові поєднання елементів.
Складні квіткові елементи.
Традиційні форми листя.
Основи композиції петриківського розпису. Її прийоми та особливості. Створення самостійних композицій з 2–3 елементів розпису.
Вивчення прийомів композиції на основі робіт традиційних петриківських майстрів.
Композиція розпису у прямокутнику. Створення ескізу та виконання.
Композиція розпису у колі. Створення ескізу та виконання.
2
2
8
10
6
8
2
2
Всього
4
36
7 клас
Вступ. Значення петриківського розпису у відродженні традицій народного мистецтва. Його застосування у різних галузях художньої промисловості.
Характерні особливості традиційного підходу у зображенні птахів, комах та тварин. Виконання зображення птаха.
Опанування техніки виконання перехідного мазка.
Пошук нових елементів петриківського декоративного розпису.
Виконання «бігунця» з використанням перехідного мазка.
Орнаментація тканини та створення рушникових композицій.
Технологія розпису об'ємних предметів з дерева.
Відомі майстри петриківського розпису. Розмаїття барв і фантазії у їх творах
Створення ескізів розпису об'ємних предметів.
Створення композицій для альфрейних робіт та розпису меблів.
2
2
2
4
2
2
2
4
14
6
Всього
4
36
Програма
Історичні відомості про петриківський розпис. Виникнення і становлення розпису. Основні етапи розвитку. Петриківський розпис як мистецтво народу, прояв його моральної та духовної краси. Значення петриківського розпису у відродженні традицій народного мистецтва. Його застосування у різних галузях народної промисловості.
Технологія розпису темперою на папері. Фарби, їх особливості. Способи розведення на папері, застосування яєчної темпери для петриківського розпису. Матеріали та інструменти, їх особливості. Виготовлення пензлів з котячої шерсті.
Опанування технології петриківського розпису. Основні елементи: «зернятко», «вусик зернятка», «кривеньке зернятко», мазки під гострим кутом. Вправи на їх поєднання: «травичка», «колосок», «пірчасте листя», «пуп'янок», «три пари кривих зернят» і т.д. Складні квіткові елементи і традиційні форми листя: зв'язок з природою та політ фантазії. продолжение
--PAGE_BREAK--
Характерні особливості традиційного підходу у зображенні птахів, комах та тварин. Виконання практичної роботи. Опанування техніки виконання перехідного мазка.
Поняття про орнамент. Створення ескізів орнаменту простим олівцем. Стрічковий орнамент «бігунець». Його виконання з використанням перехідного мазка. Створення власних орнаментів.
Кольорова гама. Колорит.
Основи композиції петриківського розпису. Поняття про композицію та її елементи. Статика і динаміка. Симетрія та асиметрія. Вивчення традиційних прийомів композиції на основі робіт петриківських майстрів. Особливості композиційного вирішення «бігунця». Композиційний зв'язок 2–3 елементів розпису. Створення самостійних композицій з двох – трьох елементів розпису.
Композиція розпису у прямокутнику. Створення ескізу статичного розпису прямокутника.
Композиція розпису у колі. Створення ескізу динамічного розпису у колі.
Орнаментація тканини та створення рушникової композиції.
Технологія розпису об'ємних предметів з дерева. Технологічний процес. Характер розпису у зв'язку з колоритом місцевості та матеріалами, якими він виконується. Предмети побуту, вплив форми та функції на створення композицій їх розпису.
Створення ескізів розпису об'ємних предметів: кухонної дощечки, горщика, тарілки, вази, круглої та прямокутної шкатулок. Створення композицій для альфрейних робіт та розпису меблів: комина, печі і фризу, колиски, скрині.
Розмаїття барв і фантазії у виробах народних майстрів. Вивчення особливостей творів відомих майстрів старшого покоління, таких як Тетяна Пата, Надія Білокінь, Ярина Пилипенко, Надія Тимошенко, Параска Павленко. Ознайомлення з роботами учнів Тетяни Пати – Федора Панка, Василя Соколенка та її послідовників – Марфи Тимченко, Галини Павленко-Черниченко, Віри Павленко, Поліни Глущенко.
Пошук нових елементів петриківського декоративного розпису.
Загальні правила безпеки праці. Виробнича санітарія і гігієна.
2.3 Реалізація змісту навчальної програми в поурочному плануванні
Процес навчання має будуватися на основі об'єктивних законів психології навчання і принципах дидактики – науковості, систематичності, послідовності, наочності і доступності, усвідомленості і активності, індивідуального підходу у навчанні, міцності та грунтовності знань, принципах виховуючого навчання, зв'язку навчання з життям, працею. Ці дидактичні принципи мають творчо здійснюватися учителем на кожному уроці.
Комбінований урок носить навчальний характер і у своїй основі має відповідати сучасним вимогам до процесу навчання. Має бути досягнута мета заняття – нове поняття засвоєно всім класом, про що свідчили б відповіді учнів при вирішення поставлених задач та в процесі закріплення, а також їх активність на уроці. На уроці учитель організовує систематичний і цілеспрямований контроль за якістю засвоєння учнями знань, виробленням навиків та умінь. а також оцінкою знань учнів.
Сучасному уроку має бути притаманна чітка дидактична цілеспрямованість як у діяльності вчителя, так і в навчальній діяльності дітей. Не лише вчитель, але і учні мають знати як загальну, головну ціль уроку, так і конкретну задачу кожної послідуючої роботи, операції. Водночас з озброєнням учнів знаннями, уміннями і навичками слід навчати школярів раціональним способам пізнавальної і практичної діяльності. Необхідно сформувати в учнів навички самостійної роботи з підручником, книгою, праці при допомозі інструкції чи інструкційної картки, навчити самоконтролю.
І взагалі, по своїй структурі урок має бути логічним і композиційно струнким та завершеним.
Виконання стрічкового орнаменту «бігунець» з використанням перехідного мазка
7 клас
Мета:
навчальна – сформувати в учнів поняття про орнамент; ознайомити з його видами, зокрема з стрічковим орнаментом «бігунець»; розкрити принципи його утворення та особливості виконання; сформувати поняття сумісності окремих фарб та кольорів; ознайомити учнів з ускладненим мазком – перехідним у два кольори (кінчиком або бічною частиною пензлика); пояснити принцип його виконання та сфери застосування; навчити виконувати його на практиці; закріпити та узагальнити знання з історії виникнення та розвитку петриківського розпису.
розвиваюча – розвивати просторове мислення (пам'ять, увагу, уяву), логічне мислення (аналіз, порівняння, співставлення), а також зорове сприймання, чіткість, окомір, відчуття композиції, підбору і гармонії кольорів, координацію рухів.
виховна – виховувати посидючість, охайність, старанність, творче ставлення до роботи, послідовність та повагу до своєї праці, художній смак та прагнення до самоконтролю і самовдосконалення.
Матеріально-технічне забезпечення уроку: папір, фарби, пензлі, лінійки, олівці, гумки, яєчний жовток для утворення темпери.
Дидактичне забезпечення уроку:
– готові розписані предмети, що мають у візерунку розпису бігунцевий орнамент;
– зображення різних видів орнаменту (дод.);
– зразки стрічкового орнаменту;
– інструкційна картка на виконання стрічкового орнаменту (дод.);
– інструкційна картка з технології виконання перехідного мазка (дод.);
– зразки елементів розпису, що містять перехідний мазок;
– фотографія вази Віри Павленко.
Міжпредметні зв'язки: геометрія, креслення, образотворче мистецтво, історія.
Тип уроку: комбінований.
ХІД УРОКУ
І. Організаційна частина.
– привітання;
– відмітки про присутність учнів у класі;
– перевірка готовності дітей до уроку і правильної організації робочого місця.
– усунення зовнішніх перешкод для повноцінного сприйняття нового матеріалу (закрити двері чи фіранку для послаблення звукових подразників ззовні або для уникнення протягу; скоригувати освітлення);
– налаштування дітей на робочий лад, зосередження їх уваги на сприйманні нового матеріалу теми.
Форма організації: фронтальна.
Методи навчання: за джерелом знань і вмінь – словесні (бесіда).
ІІ. Актуалізація опорних знань.
Мета діяльності: перевірка учителем на початку уроку підготовленості учнів до сприймання навчального матеріалу з метою аналізу стану знань, умінь, набутих раніше і необхідних для засвоєння теми.
Форма організації: фронтальна.
Методи: за джерелом знань і вмінь – бесіда, опитування.
1. Де знаходиться батьківщина петриківського розпису?
Орієнтовна відповідь: у селі Петриківці Дніпропетровської області.
2. Назвіть найбільш відомих майстрів петриківського розпису.
Орієнтовна відповідь: Тетяна Пата, Марфа Тимченко, Галина Павленко-Черниченко, Віра Павленко, Поліна Глущенко, Федір Панко, Василь Соколенко, Надія Білокінь, Ярина Пилипенко, Надія Тимошенко, Параска Павленко.
3 Назвіть елементи петриківського розпису, зображені на даній ілюстрації.
Орієнтовна відповідь: а) пряме зернятко;
б) нахилене під кутом;
в) «кривеньке».
4. Які частини народного житла та предмети домашнього вжитку розписувалися за традицією?
Орієнтовна відповідь: стіни, піч, віконниці, скрині, барабанні віялки, спинки саней, сволок, колиска, фриз та ін.
5. Які фарби використовують для петриківського розпису?
Орієнтовна відповідь: акварель з жовтком (аналог темпери), гуашеві, анілінові або масляні фарби.
6. Що таке композиція?
Орієнтовна відповідь: розміщення, співвідношення зображуваних елементів у певному порядку.
7. Які кольори належать до теплої, а які до холодної гами? Які їх властивості?
Орієнтовна відповідь: холодними є кольори з добавкою синього – синій, фіолетовий, зелений, блакитний та ін. Теплими є кольори з добавкою жовтого – червоний, жовтий, оранжевий, рожевий та ін. Чорний та білий кольори – нейтральні. Теплі кольори вважаються активними, радісними; холодні – сумними, пасивними. Теплі кольори наближають предмети і збільшують їх, а холодні – віддаляють і зменшують.
8. Як потрібно правильно зберігати пензлі для малювання?
Орієнтовна відповідь: щоб пензлі зберігали належну форму, після роботи їх миють з милом, промивають чистою водою і загортають у м'який папір. продолжение
--PAGE_BREAK--
ІІІ. Мотивація навчання.
Мета діяльності: заохочення учнів до сприймання нового матеріалу.
Форма організації навчання: за джерелом знань, умінь – розповідь, демонстрування ілюстрацій та готових виробів; за рівнем пізнавальної активності учнів – методи наочно-образного сприймання.
Слово вчителя
Гарно навесні в Петриківці…Велике степове село широко розкинулося на розлогих пагорбах, вкритих запашною травою. По берегах річки Чаплинки росте очерет і оситняг, блискучими, немов полакованими цяточками виглядає з трави квітка-жовтець. А біля чепурних будинків, наче вкриті білосніжною піною, цвітуть вишневі садки.
Гарно в Петриківці й улітку, коли буйно розпускаються на городах червоні маки, а на ланах повертає голову до сонця золотавий соняшник.
А ще краще в Петриківці восени, коли достигають грона винограду, а гордовиті жоржини пишаються багатим вбранням. Вечорами й ранками легкий серпанок туману приховує в балках пожовклі кущі калини з червоними кетягами ягід.
Краса української природи зачаровує петриківських майстрів і надихає їх відображати свої відчуття на папері барвистими візерунками.
Погляньте, будь ласка, на цю вазу (демонструю фотографію вази Віри Павленко). Хіба не схожі ці тендітні смужки-стрічки, що оперізують виріб видатної майстрині петриківського розпису Віри Павленко, на потаємну стежинку, що кружляє серед дивовижно прекрасних квітів у облямуванні пухнастого листя? Ніби невеличкий відбиток української природи застиг разком намиста на білосніжній шийці вази. Розкішна широка смуга основного узору на вмістилищі вази мимоволі притягує до себе погляд динамічним чергуванням казково прекрасних квітів. Гілочка на узорі по черзі вигинається то в один, то в інший бік і поспішає вперед, замикаючи сама себе. Це чергування, ніби мотив пісні, таїть у собі смисл, який кожен здатний прочитати по-своєму. То як осягнути його закони? Як розгадати загадку дивовижного руху квітів, бутонів та листя?
Для початку давайте пильніше придивимося до однієї з квіток. Погляньте як виграють її пелюстки. Починаючись насиченим синім кольором, пелюстка поступово втрачає глибину забарвлення і переходить у ніжно-блакитну серцевину, тягнучи за собою тендітні сині прожилки. Як нагадує це справжню живу рослину. Листочки виконані тією ж технікою, але в інших кольорах. При цьому весь малюнок набуває рухливості, рельєфності, полонить око ніжними переходами і несподіваними кольоровими нюансами.
Загалом вся композиція при детальному розгляді створює піднесений, оптимістичний настрій. Невловимою енергетикою впливає вона на кожну клітинку душі людини і народжує бажання творити – осягнути красу природи і відобразити її через призму власного світобачення у щось незвичайне.
ІV. Повідомлення теми і завдань заняття.
Мета діяльності: зосередити учнів на конкретній темі, визначити і сформувати завдання уроку.
Форма організації: фронтальна.
Методи навчання: за джерелом знань, умінь – розповідь, пояснення.
Давайте тепер визначимося з завданням нашого уроку.
По-перше, ми маємо познайомитися з поняттям «орнамент», його різновидами та особливостями. Детальніше зупинимося на стрічковому орнаменті – найбільш поширеному у петриківському розписі. Розглянемо етапи його створення та особливості виконання.
По-друге, ознайомимося з технологією виконання перехідного мазка різними способами. Потім виконаємо кілька вправ і композицій. При цьому ви дізнаєтесь, чи всі фарби можна змішувати між собою для отримання повноцінного кольору.
Отже, тема сьогоднішнього уроку – «Виконання стрічкового орнаменту «бігунець» з використанням перехідного мазка».
Формування нових знань.
Мета діяльності: формування в учнів поняття про орнамент; його різновиди; детальний розгляд стрічкового орнаменту; його історичне застосування та призначення; вивчення рекомендацій щодо поєднання фарб та кольорів у відповідності з їх хімічним складом.
Форма організації: фронтальна.
Методи навчання: за джерелом знань, умінь – пояснення, демонстрування наочності; за рівнем пізнавальної активності – метод наочно-образного сприймання.
Орнаментом називається ряд зображень, що повторюються на площині, де основою служить вибраний художником ритм. Види орнаменту: стрічковий, сітчастий, композиційно замкнений.
В основі сітчастого орнаменту лежить комірка з вписаним у неї орнаментальним мотивом (рапорт). Розмір комірки може бути різним. Сітчастий орнамент характерний для тканини. Комірка може неодноразово повторюватися у всі сторони.
Композиційно замкнений орнамент вписується у любу форму (квадрат, овал, трикутник). Такий орнамент може створюватись також на тканині, де його використовують як складовий елемент орнаментальної смуги чи комірки або як окремий елемент на самому костюмі.
Стрічковий орнамент будується з однакових елементів, що чергуються або повторюються, і розташовані вздовж прямої чи кривої лінії.
Повторення елементів, однакових по величині, створює монотонність та одноманітність ритму. Елементи, що чергуються, народжують більш живу композицію з наростаючим чи хвилеподібним ритмом. Ці елементи можуть бути різні по величині, тобто побудовані на контрасті форм з різним їх рухом. Контрастність допомагає виявити образну характеристику форм, що проявляються. Стрічковий орнамент може бути у вигляді горизонтальної, вертикальної чи похилої смуги. Для нього характерна відкритість, тобто можливість продовження.
У петриківському розписі стрічковий орнамент є найбільш поширеним. У ньому можна виділити окремі основні мотиви, що становлять основу цих малюнків: широко багатозубчасте і пірчасте листя, листя з червоними ягідками, грона ягід, квітка. В той же час ритм закладено і в повторенні цих елементів та їх кольоровому вирішенні. Таким чином це є досить динамічний орнамент, у якому відсутні випадковість або навмисність. Через це, мабуть, не треба пояснювати іншу його назву – «бігунець».
У житлах українців форма і колір монументальних композицій були підпорядковані інтер'єру хати і, крім того, тісно пов'язані з умеблюванням та предметами хатнього вжитку. Форма орнаментальної композиції залежала від тієї частини інтер'єру, де вона була вміщена.
«Вазони», «букети» і «бігунчики», як правило, застосовувалися в розпису комина, гірлянди бігунчика прикрашали сволок, фриз, обрамовували віконниці і дверні прорізи. «Бігунцем» оздоблювали також скрині, мисники, колиски та інші речі домашнього вжитку.
А тепер – про фарби. Ви знаєте, що акварель – це розтерта на природному прозорому клеї фарба, яка легко розводиться водою. Легкість, прозорість, чистота – основні ознаки акварельних фарб, що зближають їх з петриківськими «манійками» – дешевими аніліновими фарбами, що використовувалися при розписі. З вітчизняних акварелей краще мати такі набори, як «Ленинград», «Нева», «Спутник» та» «Акварель художественная». Слід пам'ятати, що для збереження основних властивостей акварельних барвників не треба змішувати більше 2–3 фарб, не користуватися білилами, не захоплюватися чорною фарбою. Також треба знати деякі властивості акварелі. Так кадмій червоний темніє, руйнується в суміші з вохрою, жовтим марсом, сієною натуральною. Інтенсивні по кольору, прозорі кадмій та краплак у суміші з окисом хрому, смарагдовою зеленню розпадаються або набувають брудного відтінку. Надзвичайно красива фарба кадмій жовтий легко вступає в хімічні взаємодії з вохрами, сієнами, марсом, кобальтом фіолетовим. Ультрамарин не треба змішувати з кадмієм, бо ці суміші чорніють.
Перед початком роботи всі фарби зволожують, щоб вони стали м'якими і легко бралися на пензлик.
VІ. Формування нових умінь.
Мета діяльності: вивчити послідовність створення орнаменту «бігунець»; ознайомитися з технологією виконання перехідного мазка під час виконання вправ.
Форма організації: фронтальна.
Методи діяльності вчителя: за джерелом знань, умінь – пояснення, демонстрування наочності, прийомів виконання перехідного мазка та послідовності створення стрічкового орнаменту.
Методи в діяльності учня: за рівнем пізнавальної активності – метод наслідувального виконання – групова діяльність за зразками та інструкційними картками (виконання вправ).
Вступний інструктаж
Перш ніж ми приступимо до практичної роботи, давайте згадаємо основні правила безпечної праці і визначимо алгоритм виконання практичної роботи.
Щоб досягти безпеки і уникнути травмування, потрібно дотримуватися відповідних правил. Передусім треба працювати у спецодязі, зокрема у фартухах, косинках чи беретах.
Усі інструменти повинні лежати так, щоб не заважали під час роботи. На робочому місці не повинно бути зайвих предметів.
Мазки виконуємо фарбами, а вам відомо, що фарби виготовляють з хімічних речовин, які часто бувають шкідливі для людського організму. Слідкуйте за тим, щоб фарба не потрапила в очі або ротову порожнину, а якщо таке вже трапилося – зверніться до вчителя. Ні в якому разі не слід куштувати фарби на смак, а при попаданні на стіл їх потрібно відразу витерти спеціальною вологою ганчіркою. Всі олівці і пензлі повинні знаходитися у спеціальних підставках. Заточування ножів проводиться спеціальним пристроєм, який зберігається у вчителя. Будьте обережні з гострими кінчиками пензликів. Не розмахуйте ними, щоб не вколоти сусіда по парті або не потрапити в очі.
1. Зараз я покажу вам прийом виконання перехідного мазка. А ви на чистих аркушах паперу за допомогою інструкційних карток (дод.) спробуєте його відтворити.
2. Для досконалого оволодіння технікою перехідного мазка я пропоную вам дві вправи. Одна познайомить вас з використанням перехідного мазка під час малювання листя, а інша знадобиться у малюванні квітки.
Вправа 1 (дод.). На пензлик набирають темну фарбу, потім верхівкою пензля набирають фарбу світлого тону. Роблять перший мазок: спочатку тягнуть світлий вусик, поступово з'являється темніший відтінок, який в кінці мазка набирає повної сили темнішої фарби, що була першою, натискують корпусом пензля і закінчують видовжений мазок. Знову повторюють весь процес для нового мазка.
Вправа 2 (дод.). Мета – оволодіти технікою перехідного мазка у малюванні квітки темперними фарбами. В основі ніжного тону фарби, яку беруть на пензлик першою, є білило. Потім на кінчик пензля набирають фарбу темнішого тону (чисту). Темпера чіткіше підкреслює розтяжку кольору, зображення стає рухливішим і рельєфнішим.
3. Останнє і найголовніше завдання – створити власноруч орнамент «бігунець», де б обов'язковим було використання перехідного мазка (дод.). Для цього ви маєте розглянути інструкційну картку (дод.), яка розкриває процес створення стрічкового орнаменту і поєднати її зміст з вимогами попередньої картки про перехідний мазок. продолжение
--PAGE_BREAK--
Навчальна діяльність, яку ми щойно розглянули, сприятиме розвитку у вас логічного мислення, а також впливатиме на розвиток таких вагомих якостей характеру, як охайність, посидючість, повага до своєї праці та праці інших людей, розвине ваші художні смаки.
Поточний інструктаж
На кожному з трьох етапів виконання роботи учитель обходить клас, спостерігаючи за роботою учнів (чи всі встигають, чи не припускаються помилок та неточностей у малюванні, чи дотримуються правил безпечної роботи); відповідає на запитання учнів; при необхідності коригує їх діяльність та проводить індивідуальний інструктаж.
VІІ. Закріплення набутих умінь.
Мета діяльності: визначення рівня засвоєння учнями теми.
Форма роботи учнів: індивідуальна.
Методи навчання в діяльності вчителя: за метою навчання – перевірка і оцінювання знань учнів.
Методи в діяльності учня: за рівнем пізнавальної активності учнів – метод формування понять, уявлень та способів діяльності.
Зміст діяльності учнів по виконанню завдання: усі діти отримують завдання індивідуально виконати стрічковий орнамент з використанням перехідного мазка, не користуючись ніяким зразком. Це завдання допомагає розкрити творчий потенціал дітей, підійти до виконання роботи з точки зору власного смаку та фантазії кожного.
VІІІ. Заключний інструктаж.
Мета діяльності: підведення підсумків виконаної роботи за визначеними критеріями: охайність, композиційне вирішення, творчий підхід, якість перехідного мазка, гармонійність поєднання кольорів, самостійність в роботі.
Методи навчання: за метою навчання – метод контролю і самоконтролю процесів і наслідків праці.
Домашнє завдання: повторити пройдений матеріал; створити по три фрагменти стрічкового орнаменту за власною фантазією або за ідеями друзів. На наступне заняття взяти всі ті самі прилади і матеріали для продовження творчих пошуків.
Прибирання робочих місць.
Інструкційна картка
Послідовність малювання стрічкового орнаменту «бігунець»
№
Операція
Прийоми виконання
1.
Провести дві горизонтальні обмежуючі лінії
Ширина між ними залежить від задуму
(3–5 см)
2.
Розмітити довжину мотива
Повторити розмітку протягом всієї задуманої довжини орнаменту
3.
Намалювати основні елементи, враховуючи їх ритмічність
Спочатку простим олівцем, а потім фарбами
4.
Сполучити їх хвилястою чи прямою лінією (можна уявною)
Пензликом з фарбою, якщо вона не уявна.
В іншому випадку – простим олівцем
5.
Намалювати додаткові елементи
Листя – звичайне та пірчасте, билинки, «зернятка» та «кривенькі зернятка»
6.
Витерти допоміжні лінії
Гумкою
Інструкційна картка
Виконання перехідного мазка
№ п/п
Операція та прийоми її виконання
1
НАПИСАННЯ МАЗКА
На пензлик набрати темну фарбу
2
Верхівкою (іноді бічною частиною) пензля набрати фарбу світлішого тону
3
Написати мазок:
а) спочатку тягнути світлий вусик
б) продовжити тягнути до появи темнішого відтінку
в) в момент набуття темним кольором певної сили натиснути пензлем і закінчити мазок
3.Педагогічний експеримент
3.1 Об'єкт і предмет дослідження
Об'єктом дослідження дипломної роботи є зміст навчання. При вивченні петриківського розпису застосовують принцип інтеграції змісту освіти. Інтеграція змісту освіти в середній школі полягає у послідовному, від уроку до уроку, поєднанні знань, що здобуваються учнями у процесі навчання, при вивченні окремих предметів та у формуванні в їх свідомості природно-наукової картини світу. Принцип інтеграції стосується знань, методів, форм навчання і контролю. У природничо-науковій освіті він стосується фундаментальної закономірності природи. Мета інтеграції гуманізація та гуманітаризація навчально-виховного процесу через формування цілісної свідомості соціально-зрілої особистості учнів.
Предметом дослідження роботи є міжпредметні зв'язки між заняттями петриківським розписом та основними загально-освітніми предметами середньої школи. При вивченні розпису використовують знання з народознавства, хімії, біології, креслення, малювання.
Міжпредметні зв'язки поділяють на три види: супутні, наступні, попередні.
Супутні зв'язки – коли учні застосовують знання, отримані на уроках народознавства, малювання, біології при роботах на уроках трудового навчання.
Наступні зв'язки передбачають використання в курсі петриківського розпису раніше набутих на уроках народознавства, природознавства та малювання знань і умінь.
Попередні зв'язки – коли на заняттях з петриківського розпису учням дають знання, закономірності, а обґрунтування їх вони отримують на уроках хімії, біології, креслення в подальшому навчанні.
3.2 Методика і проведення досліджень
1. Збір даних та статистичне зведення одержаних результатів.
Аналіз програм для середніх загально-освітніх шкіл з біології, креслення, малювання, народознавства та праці (1–9 класи). Представлення результатів зведення у вигляді таблиці.
Клас
Предмет
Тема предмету
Тема заняття з петриківського розпису
Вид міжпредметного зв'язку
2. Дослідити міжпредметні зв'язки між петриківським розписом та іншими предметами. продолжение
--PAGE_BREAK--
Результати представити у вигляді таблиці.
Таблиця 1. Міжпредметні зв'язки між петриківським розписом та іншими предметами
Теми занять з петриківського розпису
Теми предмету
1
2
3
4
5
6
7
8
9
1
2
3
4
f
f – частота повторення тем з кулінарії при вивченні інших предметів.
3. Встановлення закономірностей за графічними зображеннями.
Побудова полігона частоти, яка тема петриківського розпису найчастіше перекликається з біологією, кресленням, малюванням та народознавством.
4. Побудова загального графіка міжпредметних зв'язків занять з петриківського розпису, народознавства, малювання, креслення та біології.
– креслення – малювання.
– біологія – народознавство.
3.3 Результати досліджень
Таблиця 2
Клас
Предмет
Тема предмету
Тема заняття з петриківського розпису
Вид міжпредмет. зв'язку
8 кл.
Креслення
Поділ відрізка, кола і кута на рівні частини.
Основні елементи петриківського розпису.
Композиція розпису у колі.
Наступний
8 кл.
Креслення
Побудова взаємно перпендикулярних і паралельних прямих.
Основні елементи петриківського розпису. Композиція розпису у прямокутнику.
Наступний
8 кл.
Креслення продолжение
--PAGE_BREAK----PAGE_BREAK----PAGE_BREAK----PAGE_BREAK--
6
+
7
+
f
1
1
1
2
2
1
1
1
Теми петриківського розпису:
1. Петриківський розпис як мистецтво народу.
2. Квіткові елементи.
3. Орнаментація тканини; створення рушникової композиції.
4. Технологія розпису об'ємних предметів з дерева.
5. Історичні відомості про петриківський розпис.
Теми народознавства:
1. Народна символіка.
2. Символіка квітів.
3. Українська вишивка. Рушники.
4. Деревообробка.
5. Народний розпис.
Таблиця 6. Міжпредметні зв'язки петриківського розпису та народознавства
Теми петриківського розпису
Теми народознавства
1
2
3
4
5
1
+
+
2
+
3
+
4
+
5
+
f
1
1
1
1
2
4. Загальний графік міжпредметних зв'язків
– креслення – малювання.
– біологія – народознавство.
3.4 Наукова, освітня, виховна ефективність використання результатів дипломної роботи
Ефективність і якість уроків трудового навчання залежить від вчителя, його наукової методичної підготовки, від ретельного творчого планування кожного уроку, оснащення його відповідним навчальним обладнанням, наочними посібниками; від правильного вибору і використання сукупності методів для проведення уроку, а також від продуманого здійснення виховних, навчальних, розвиваючих завдань.
Під час вивчення курсу «Основи петриківського декоративного розпису» учні знайомляться з своєрідним мистецтвом народного розпису, його історичними коренями та технологічними особливостями. При цьому вони займаються навчальною, трудовою і суспільно-корисною діяльністю. Це має великий виховний вплив. Крім цього, даний курс робить свій внесок в розвиток інтересів школярів щодо народного декоративно-прикладного мистецтва, його історично обумовлених шляхів розвитку та регіональних особливостей. Після теоретичного вивчення учні переходять до практичної роботи. Застосовується дійовий підхід до навчання, отримані знання переходять на рівень практичного застосування.
В ході цих занять в учнів розвиваються такі психологічні якості, як логічне та просторове мислення, кольорове сприймання, окомір. Виховуються старанність, охайність, посидючість, повага до своєї та чужої праці.
Одне із завдань вчителя – навчити учнів виконувати трудові завдання без зайвих непродуктивних витрат часу, що збуджує економічний ефект роботи. Цієї мети можна досягти в результаті правильного розподілення робочого часу. При такій формі організації праці колективна робота учнів поєднується з індивідуальною. Кожен учень має можливість виконувати частину загальної роботи, що дозволяє поряд з вихованням у дітей почуття колективізму виявити індивідуальні здібності, нахили, задатки, застосовувати творчий підхід до праці.
Висновки
Одним з найважливіших напрямків сучасної вітчизняної педагогічної науки є розробка концептуальних підходів до визначення мети і змісту навчання та виховання учнів середніх шкіл, пошук нових ефективних шляхів їх фізичного, розумового й морального розвитку. Особливо складні завдання в цьому плані перед методикою трудового навчання, бо жоден із шкільних предметів не поніс за останні роки таких втрат, як трудове навчання.
Протистояти нищівним актам жорстокого сьогодення на ледве пробуджені в юних душах почуття людяності, милосердя, доброчесності й працелюбності можна, лише спираючись на споконвічну мудрість і трудові традиції нашого народу, на підвалини етнопедагогіки, на традиційну культуру предків, що зберегли національний характер і мораль. Із загального числа проявів національної культури найбільший вплив на формування людської особистості справляє мистецтво. Це пов'язане із тими функціями, котрі мистецтво виконує як елемент суспільної й індивідуальної свідомості. Організація занять декоративно-ужитковим мистецтвом на уроках праці багато в чому допомагає вирішенню поставлених перед освітою завдань, адже вправлятися у декоруванні предметів на доступному для нього рівні тут може кожен учень. Оскільки художня частина роботи, якою б важливою вона не була, є тут побічною, діти почувають себе більш розкуто. легше переживають невдачі, і в кінцевому результаті це позитивно впливає на їх творчий розвиток. продолжение
--PAGE_BREAK--
Зокрема, корисним є впровадження на уроках трудового навчання занять петриківським розписом, який бере свої витоки з традиційного настінного розпису. Настінний розпис належить до найпізніших за часом виникнення видів народного мистецтва, тому увібрав у себе деякі традиції та елементи, характерні для вишивки, писанкарства, килимарства, виготовлення кахлів, ткацтва тощо. З часом, під впливом соціально-історичних умов настінний розпис як вид мистецтва почав втрачати своє значення і замінюватись на інші види вияву творчої фантазії. Ці нові види відроджувались у нових формах і нових якостях, насамперед малюванні на папері. Центром так званих «мальовок» стало село Петриківка на Дніпропетровщині.
Особливістю петриківського розпису є те, що, вимальовуючи центральну квітку, плід чи ягоду, розташовують їх так, щоб зобразити найпривабливіше, показати багато дрібних деталей, підкресливши найвиразніші. Розпис виконується густими фарбами, і кожний мазок відтіняється від сусіднього, у ньому все гранично виражене через форму, лінію, колір. Жоден елемент не накладається на інший, Така впорядкованість йде від особливостей народного побуту, де ні в чому не допускається зайвого нагромадження.
Оскільки заняття петриківським розписом здійснюється на уроках трудового навчання в 5–7-х класах, то предметною дидактикою для них стає методика трудового навчання і виховання, основи якої закладені в працях таких вчених, як Е.П. Верещака, О.І. Воловиченко, Г.Е. Левченко, М.П. Тименков, Д.О. Тхоржевський. В процесі виконання своєї дипломної роботи я використовувала їх посібники та статті, а також праці інших вчених. Мною було складено програму курсу петриківського розпису, орієнтовні календарно-тематичні плани та розгорнені плани-конспекти п'яти уроків, в яких я розглянула психолого-педагогічні та методичні аспекти формування спеціальних вмінь під час занять петриківським розписом.
Дослідженням моєї дипломної роботи було визначення міжпредметних зв'язків між заняттями петриківським розписом на уроках трудового навчання та іншими предметами загальноосвітнього циклу. Результати дослідження підтвердили міцний зв'язок даної теми з тим обсягом знань, який учні отримують на протязі свого навчання у школі. Отже ця тема є додатковим гарантом всебічного та різностороннього розвитку дітей.
Багато завдань на заняттях петриківським розписом потребують від учнів досить високої уваги до точності виконання. Це потребує великої напруги органів зору. Крім цього учні на протязі довгого часу знаходяться у малорухливій позі, що й зумовлює певні особливості вимог до обладнання кабінету. Про особливості використання небезпечних інструментів та матеріалів слід наголошувати дітям на кожному занятті.
Отже, праця над дипломною роботою з обраної мною теми збагатила мене новими знаннями, що стосуються як організації навчального процесу, так і дидактичного та методичного забезпечення теми.
Література
1. Азбука цветов. – СПб.: Кристалл, Терция, 1998. – 368 с.: ил.
2. Аксенов К.Н. Рисунок в помощь начинающему художнику-оформителю. – М.: Плакат, 1987. – 192 с.: ил.
3. Беда Г.В. Основы изобразительной грамоты. – М.: Просвещение, 1969. – 416 с.
4. Богун А.М., Лисенко Н.В. Інтер'єр українського житла // Українське народознавство в дошкільному закладі. – К., 1994, с. 377–384.
5. Бойко А.М., Титаренко В.П. Український рушник: засіб національного виховання і витвір народного декоративно-ужиткового мистецтва. – Полтава: Верстка, 1998. – 72 с.
6. Бутник-Сіверський Б. Народные украинские рисунки. – М.: Сов. художник, 1971. – 200 с.
7. Верхола А.П. Методика викладання креслення в школі. – К.: Рад. школа, 1989. – с. 60–63.
8. Відкіля квіти на скрині? (З історії декоративних малювань на дерев'яних виробах України) // Родовід. – 1999. – №1. – с. 93–97.
9. Гамезова А. Хата моя, біла хата: національний декоративний розпис у хатньому інтер'єрі // Тернопіль. – 1993. – №2. – с. 24–28.
10. Глухенька Н. Петриківські декоративні розписи. – К.: Мистецтво, 1965. – 64 с.
11. Глухенька Н. Петриківські майстри декоративного розпису. – К.: Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР, 1959. – 63 с.
12. Глухенька Н. Творці прекрасного (про майстрів укр. декоративного розпису с. Петриківка) // Жовтень. – 1972. – №5. – с. 126 – 130.
13. Гончаренко С. Український педагогічний словник. – К.: Либідь, 1997. – 376 с.
14. Гурська А. Граматика орнаменту // Мистецтво та освіта. – 1999. – №1. – с. 9–12.
15. Данилюк А.Т. Українська хата. – К.: Наукова думка, 1991. – с. 29–31, 57–59.
16. Данилюк А.Т. Українська хата // Дзвін. – 1991. – №4. – с. 129–136.
17. Державна національна програма «Освіта» (Україна ХХІ століття). – К.: Радуга, 1994. – с. 5–16.
18. Довгаль С. Панко – культура Петриківки // Україна молода. – 1999. – 7 жовтня – с. 11.
19. Етнографія України: Навчальний посібник / за ред. С.А. Макарчук. – Львів: Світ, 1994. – с. 214–219.
20. Елкова В.А., Романова Л.Ф. Народное искусство СССР. – М.: Изобразительное искусство, 1972. – 225 с.
21. Жецкин И.С. Эстетическое воспитание на уроках труда // Школа и производство. – 1984. – №11. – с. 19.
22. Жоголь Л.Е. Декоративное искусство в современном интерьере. – К.: Будівельник, 1986. – 69 с.
23. Закон України про загальну середню освіту // Початкова школа. – 1999. – №8. – с. 1–11.
24. Зенкова З.М. Уткин П.И. Школа изобразительного искусства. – М.: Искусство, 1968. – Вып. 10. – с. 65–81.
25. Золотницький М.Ф. Квіти в легендах і переказах. – К.: Довіра, 1992. – 206 с.
26. Кара-Васильева Т.В. Творці Дивосвіту. – К.: Рад. школа, 1984, – 175 с.
27. Литвинець Е.М. Чарівні візерунки. – К.: Рад. школа, 1985, – 48 с.
28. Ліщинська Л. Усі барви життя // Мистецтво та освіта. – 1996. – №2. – с. 50–54.
29. Лозко Г.С. Українське народознавство: посібник для вчителя. – К.: Зодіак, 1995. – 368 с.