Міністерство освіти і науки України
Львівський національний університет ім. Ів. Франка
Педагогічний коледж
КУРСОВА РОБОТА
з педагогіки
Творчість Григорія Ващенка — скарб українськогонароду
Виконала: студенткагрупи ФКА-42
Відділення„Філологія"
Ключник Є.І.
Викладач:
Мачинська Н.І.
Львів — 2005
Зміст
Вступ
Розділ 1. Педагогічна спадщина ващенка — скарб українськогонароду
1.1 Духовність у ПедагогічномуСвітогляді Г. Ващенка
1.2 Система цінностей і зміст виховання за Ващенком
1.3 Ващенко у пошуках методичного інструментарію
Розділ 2. Всеукраїнське педагогічне товариство іменігригорія ващенка
Висновки
Список літератури
Вступ
Цією роботоювідкриваю для себе Григорія Ващенка (23.04.1878 — 02.05.1967) — видатногоукраїнського педагога, психолога і письменника — широко відомого в діаспорі,але малознаного на Батьківщині. Був він людиною не легкої долі, але ніколи незраджував ні вірі в Бога, ні Україні, ні тій справі, якій присвятив життя. Тихо,але дбайливо засівав свою ниву і залишив нам свої праці для роздумів і своювіру в щасливе прийдешнє нашого народу. Зрештою, сьогодні звертаємося до ньогоне лише з почуття обов’язку та історичної справедливості. Робимо це власне зпрактичної потреби, яку відчуваємо. Бо його творчість є сьогодні для насчинником порятунку, як чиста криниця для втомленого мандрівника. Шукаємо новогопедагогічного світогляду, і в його спадщині Україна може знайти шанс порятункудля себе. Тема курсової роботи є надзвичайно актуальною для сьогодення. Сьогоднінатрапляємо на безліч прогалин і помилок у педагогічній практиці, вчительпросто не знає де шукати порятунку. Саме спадщина Ващенка має зацікавитипедагогів, стати корисною у їх праці і допомогти виховати гідних громадянУкраїни, її майбутнього, будівничих держави у третьому тисячолітті. Об'єктомдослідження є педагогічна спадщина Григорія Ващенка. Предмет дослідження — доцільність використання педагогічної спадщини в умовах сучасної школи. Завданнякурсової роботи:
проаналізуватинауково — педагогічні джерела, які стосуються теми курсової роботи
розкритизначущість духовності крізь призму сприйняття Ващенка
описати системуцінностей і зміст виховання на основі аналізу творів педагога
описати форми іметоди навчання, спираючись на спадщину Ващенка.
висвітитидіяльність Всеукраїнського Педагогічного Товариства ім. Г. Ващенка метою якогоє повернення українській педагогічній науці багатої і майже невідомої в Україніпедагогічної спадщини Григорія Ващенка.
Розділ 1. Педагогічна спадщинаващенка — скарб українського народу1.1 Духовність у ПедагогічномуСвітогляді Г. Ващенка
Педагогічнийсвітогляд Г. Ващенка зорієнтований на християнську стратегію виховання,характерну для нашої традиції добільшовицького періоду та традиції європейськихсуспільств. У цьому він також послідовно йде за К. Ушинським. Звідсипріоритетною рисою його педагогічної творчості є орієнтація на духовне життялюдини, а її виховання він трактує як розвиток душі. З традиційно-християнськоїточки зору духовність людини є для неї природовідповідною ознакою, нормою їїіснування. Це випливає і з розуміння походження людини — істоти, створеноїБогом. У процесі самореалізації людина відчуває природну необхідністьпідніматися над своїм біологічним началом, їй властиве прагнення висоти. Цим вонане тільки заявляє про свою людяність й окремішність у природі, про своюбогоподібність, але і знаходить у цьому прагненні головний ресурс життєвих сил.А відтак на цьому шляху людина “творить вартості, що підносять її над світомматеріальним“, — пише Г. Ващенко, — і “творить тому, що має безсмертну душу,яка споріднює її з Вищим Світом", [17, 9]. Весь поступ людства, на йогодумку, “…є перехід від стану напівтваринного, в якому домінує переважно фізичнаприрода і її фізичні потреби, до стану, в якому все більшу роль посідає природадуховна та її інтереси", [17, 9].
Прагнучи виразитисвої духовні потреби, людина вдається до різних форм їх “опредмечування": будуєвисокі храми, творить мистецькі шедеври тощо. Духовність є джерелом іпідґрунтям різних форм культури, в першу чергу гуманітарної. “Основне інайбільш характеристичне в культурі є піднесення людини над твариною", — пишеГ. Ващенко, [17, 10].
Головним джереломдуховності Г. Ващенко вважає віру в Бога. Віра — не ворог розуму, а йогосумління. А відтак віра — це засіб пізнання світу, поруч з наукою. На йогодумку, людина потребує суцільного світогляду, але наука і саме лише раціональнемислення їй цього дати не можуть. Тому, людина, “прагнучи до суцільногосвітогляду, мусить поповнювати вірою те, чого не дає їй знання“, [17, 10].
У підсумку поглядиГ. Ващенка в ділянці духовності зводяться до такого:
потреба духовностіє в людині вродженою і виражається відповідними природними прагненнями;
у різних людей інародів, а навіть залежно від історичного етапу їх розвитку, прагнення духовностірепрезентується по-різному — інтенсивно або розмито, ослаблено.
духовність,ґрунтуючись на вірі, своїм орієнтиром може обирати і добро і зло, і Бога, істворені власною фантазією ідоли.
різні люди і різнінароди на відповідних етапах свого культурного розвитку вдаються до якнайрізноманітнішихспособів “опредмечення" своєї духовності — у формі релігійних організацій,храмів, писемних джерел, мистецьких витворів тощо.
духовність нерозвивається і не змінює свій зміст так само, як раціональний досвід людини. Вона- як світло: його може бути більше або менше, але воно завжди однакове.
Велика рольідеології і політичного світогляду у формуванні радянської освіти в 20-30-тіроки, а відтак у формуванні педагогічної концепції А. Макаренка висвітлюється уряді праць Г. Ващенка, що включені до тому “Педагогічна наука “, “Психологія вСССР".
Тим часомдуховність, що зорієнтована на ідеали християнства, спирається на релігійнусвідомість, втілену в культурі і традиціях народу. Ця фундаментальна рольрелігії у житті людини та її вихованні розкрита Г. Ващенком з особливою увагоюі глибиною. До фундаментальних рис християнського світосприймання Г. Ващенковідносить: а) визнання Бога як Абсолютної Істини, Добра, Краси, як ТворцяВсесвіту; б) віру у безсмертність душі людини і перевагу духу над тілом,вічного над тимчасовим; в) визнання абсолютної вартості людини як образу іподоби Божої; г) визнання любові до Бога і до ближнього та до своєї батьківщинияк основи моралі.
У контекстізавдань нашої сучасної педагогіки на окрему увагу заслуговують дві останні рисихристиянського світогляду. Найперше — це ставлення до людини. Християнствоорієнтується на окремо взяту людину, в ділянці суспільних стосунків воно визнаєне так званий “колективізм“, а міжособистісну єдність людей, яка досягаєтьсяспільною орієнтацією їх на один і той же ідеал. Звідси поняття християнськогоперсоналізму: лише окрема людина є істотою самовідповідальною і Богові підзвітною.А в термінах сучасної педагогіки це — особистісно орієнтовані освіта івиховання.
Особливістюпоглядів християнства є також те, що воно оголошує людину вільною і лишезавдяки цьому трактує її як особу. “Рабство — це втрата своєї особистості, колилюдина беззастережно приймає життя таким, яким воно є, і не намагається йогопокращити. Цим вона бере на себе і спільний гріх рабства”, [6,37]. У ційділянці Г. Ващенко також виходить з тези, що “людина є з природи вільна істота,що сама людська гідність засновується на свідомості своєї свободи“, [10,101]. Зрозуміло,що свобода волі людини, стверджує далі Г. Ващенко, обмежується, але рівень цієїобмеженості залежить від її характеру. “Одні люди, — пише він, — це переважноті, що мають міцний, витриманий характер, тим чи іншим способом переборюютьпута, що зв’язують їх; другі, навпаки, опускають руки і віддаються на волюстихії. Про таких людей можна сказати, що вони втратили волю і стали рабами",[10,101]
Очевидно, що самехристиянський погляд на людину і веде до педагогіки партнерства, характерної длясучасної європейської освіти та виховання. Нижче ми окремо зупинимось ще і наіншій з названих Г. Ващенком рис християнства, яка стосується моралі. Тутвідзначимо тільки головне: воно виходить з того, що мораль стає для людиниімперативом лише тоді, коли за джерело моральних приписів ми обираємо шанованийнами Авторитет Бога. За інших обставин мораль — безсила. Віра, втілена врелігії, трактується Г. Ващенком як містичний чинник, що має великий вплив наповедінку людини, а відтак слугує каталізатором засвоєння морально-етичних інавіть соціальних цінностей. І якщо відповідне “місце віри“ у свідомості людинине заповнити нормальним релігійним досвідом, якщо своїм головним авторитетомвона не обирає Бога, то її духовний орієнтир все одно утворюється, але вже позанашою волею, поза увагою виховника — у темних під’їздах, на ґрунті антирелігіїта ідеології, що пливе сьогодні з телеекрана, філософії антропоцентризму чиодвертого сатанізму.
Святе місце пустимне буває, — каже давня мудрість; прагнення духовності на основі віри — природнапотреба людини.
Виходячи з такихміркувань, Г. Ващенко радить “здійснювати релігійне виховання в родині — наоснові прикладу батьків і широко спираючись на морально-релігійну родиннутрадицію добільшовицького періоду", [17,11]. Він виступає також якприхильник системного навчання релігії у школі, як це робиться в Німеччині, асьогодні і в Польщі. На його думку, “релігія задовольняє емоційно-чуттєвіпотреби людини, розвитку яким сьогодні надаємо надто мало уваги", [17,11]. 1.2 Система цінностей і зміст виховання за Ващенком
Серцевиноюбудь-якої системи виховання є його зміст. Він завжди дуже адекватно відбиваєпотреби та світогляд суспільства і ґрунтується на прийнятій ним системіцінностей.
Концепціяціннісного підходу до теорії виховання у Г. Ващенка спеціально не розглядалася.Але сама система цінностей у його працях присутня, власне, в структурі змістувиховання, як його він розумів і чистоті якого приділяв так багато уваги. Йдетьсянайперше про поняття ідеалу українського виховання, у деталях ним розкрите і вряді праць висвітлене.
Як відомо, цей ідеалвтілюється у формулі “Бог і Україна“. Зміст цих понять репрезентує вершинупіраміди цінностей виховання. Бог є Абсолют, а водночас джерело моралі іГоловний Моральний Авторитет. Він єдиний для всіх людей, і цим визначаютьсявселюдський характер моралі та вселюдські моральні обов’язки людини. ПоняттяУкраїни репрезентується як згусток найперше тих цінностей, які випливають зобов’язків людини щодо свого народу і своєї Вітчизни.
Формула “служінняБогові і Україні" у системі поглядів Г. Ващенка на зміст вихованнявідіграє ключову роль. По-перше, вона вказує на ідеальну природу цінностей, якізасвоюються людиною найперше з допомогою віри. Бо ідеали і віра завжди йдуть уєдності, не існують окремо. По-друге, ідеал служіння Богові й Україні вказує наієрархізм системи. Бог і мораль, що від Нього, — це те, з чого починаєтьсялюдина. Батьківщина — це те, що є другим після Бога. Місце цих понять у свідомостілюдини чітко визначене. Водночас обидва вони, ці поняття, у системі розташованінад іншими ярусами піраміди цінностей і надають їм свого “звучання“.
Якщовідштовхнутися від його трактування формули “Бог і Україна" і в йогорозвиток вийти на системно-ціннісний підхід до змісту виховання, то проблемуйого структури вдасться вирішити цілком конкретно. Людині потрібні не усякі“виховання", які кому спадають на думку. Вона має визначену потребу узасвоєнні тих цінностей (ідей, понять, норм), які на різних рівнях реґулювали бїї стосунки із зовнішнім (соціальним і природним) середовищем та відповідали бпослідовності її природного становлення — її дорогу сходинками духу: відабсолютного егоїзму окремої новонародженої дитини, через її самоподолання вім’я родинного, громадського, національно-державного і вселюдського життя. Якщодо цього додати ще сферу ставлення людини до природи, то, таким чином, цих сфернараховується шість. Виховання людини на цінностях для життя саме в них і даєпідстави конкретно визначити аспекти його змісту. До них належатимуть: моральність(сфера вселюдського життя), патріотизм (сфера національного життя),громадянськість (демократизм, сфера цивільних стосунків), родинність (сферастосунків між членами сім’ї), характерність (сфера індивідуального життя) іприродосвідомість (ставлення людини до природи — власної і природи довкілля). Всерешта — зайве і належить або до чисто інформативного поля, або ж є штучнороздутим елементом котроїсь із груп цінностей названих сфер. Зупинимось на них окремо.
Моральність. Змістморального виховання у творчості Г. Ващенка визначається відповідно до векторадуховних прагнень людини і суспільства. І оскільки головним орієнтиромхристиянства є ідеал Добра, то найперше завдання моралі полягає у тому, щоб робитилюдину кращою, добрішою, поряднішою — у вселюдському сенсі.
У конкретнішихвимірах трактування моралі у творчості Г. Ващенка визначається такими підходами:а) зміст моралі складають абсолютні вічні вартості, в тій чи іншій мірівластиві і зрозумілі всім людям на землі; б) джерелом моральності є Бог, і вірав Нього є основою імперативності моралі; в) категорії моралі носять абсолютнийхарактер, а тому християнство відкидає релятивізм (“класовість“) у їхтрактуванні; г) людині властива вродженість потреб і почуттів моральності; д) узмісті виховання мораль посідає чільне місце.
Патріотизм.Г. Ващенкотак само глибоко й різнобічно трактує цінності виховання патріотичного. Найпершевін виходить з того, що “нація в історії — не випадкова і не тимчасова категорія.Будучи сумою природовідповідних ознак народу, вона така ж вічна, як і самалюдська спільнота", [8,29]. В основі національного лежить дух народу, що врізні періоди історії по-різному втілюється у його культурі та у властивих лишецьому народові суспільних стосунках, в його душі, у зв’язку поколінь, в мові,єдності з територією та кліматом тощо.
Другою особливістюпоглядів Г. Ващенка на зміст національного виховання є визнання вирішальногозначення свободи в житті нації. Лише вільний народ, вважає він, має можливістьповноцінного розвитку і самореалізації. Кінцева мета нації — мати власнудержаву, а тому в ієрархії національних цінностей ідея державності посідаєчільне місце. На думку Г. Ващенка, здоровий патріотизм, як і моральність,виховується на ґрунті віри в ідеали. Підкреслюючи не тільки єдність, але йспорідненість моралі, що від Бога, та національних цінностей, Г. Ващенко тимсамим наближає нашу свідомість і нашу педагогіку до того духовного синтезурелігії і патріотизму, який робить деякі народи в історії особливо стійкими інепереможними навіть у важких історичних умовах (єврейство у світовій історії,чеченці у боротьбі з Москвою тощо). Нарешті, у трактуванні Г. Ващенка, як,зрештою, і К. Ушинського, національне виявляє себе двома аспектами. З одногобоку, воно зумовлює розвиток почуття патріотизму, яке спонукає людину не робититого, що шкодить її народові й державі. А з іншого, — національне є тимприродовідповідним феноменом, який, будучи в людині повноцінно вираженим,засвідчує її природне здоров’я, а відтак і її духовну та господарськупродуктивність. Здоровими і сильними у природі є ті організми, які виявляютьповноцінно свої видові ознаки.
Демократизм. Членкожного суспільства намагається оволодіти тим стилем стосунків, які цьомусуспільству властиві. Як правило, йому випадає зробити вибір одного з двох — авторитарністьабо рівність, тоталітаризм або демократія. За сучасних умов таке вихованняпокликане розвивати в людині елементи демократичної поведінки і може називатисягромадянським або цивільним.
Виходячи із засадхристиянства та свого європейського світогляду, Г. Ващенко вважав, що“державний устрій в самостійній Україні не мусить бути деспотичним: він маєвідповідати волі народу, себто бути демократичним, і то не на словах тільки,але й на ділі. При такому устрої свобода кожного громадянина мусить бутизабезпечена, — вона має обмежуватись владою лише тоді, коли хтось порушуєсвободу і права іншої людини“, [8,142]. Він відстоює рівність громадян передзаконом, заперечує будь-яку експлуатацію і привілеї держави, пропагуєтолерантність до чужих поглядів. Жодна людина, відстоюючи свої права і своюгідність, “не має права насилувати волю і порушувати права другої людини“. Тесаме, на його погляд, стосується і народів: “жоден з них не має права поневолюватиінші народи", [17,34].
Серед цінностейдемократії Г. Ващенко особливо виділяє свободу. Він присвячує проблемі свободи великупрацю “Свобода людини як філософічно-педагогічна і політична проблема“ інаводить в ній висловлювання Ж. — Ж. Руссо: “Відмовитись від своєї свободи — цете ж саме, що відмовитись від гідности людини, від прав людства і навіть відобов’язків. Таке відречення несумісне з природою людини, позбавити її волюсвободи означало б позбавити її вчинки всякої моральности".
Перехід догромадянського суспільства і система громадянського виховання ставлять гостропроблему соціальної справедливості. Г. Ващенко критикує хижацтво капіталізму тавідхід західного суспільства від християнства, що зумовлено жадобою до наживи. Водночаспорятунок він бачить у відродженні моральності і в прийнятті людиною пріоритетудуховного над матеріальним. Так, зрештою, він бачить взагалі шлях порятункулюдства перед небезпекою вселюдської катастрофи, включаючи процеси екологічні. Вартотакож підкреслити, що тут Г. Ващенко залишається оптимістом і вважає, що ідеїхристиянського гуманізму діють все з більшою і з більшою силою. Хижацтво, найого думку, може бути подолане, а отже, й соціальна справедливість осягнуталише внаслідок самоудосконалення і самообмеження людини, чому загалом сприяєпроцес цивілізації.
Родинність. Уділянці родинного виховання Г. Ващенко виходив з визнання великої взаємноїзалежності морального здоров’я сім’ї і морального стану всього суспільногоорганізму. В цілому ряді праць він підкреслює високий рівень християнськоїморальності української родини добільшовицького періоду, а відтак трактує їїрозклад як наслідок ідеологічної корозії, що охопила в 20-30-і роки все нашесуспільство. Найшкідливішими тут він вважає вульгарно-нігілістичне ставленняофіційної влади до родини в ті роки, руйнування осідлості, втрату зв’язків зЦерквою, одержавлення і конвеєризацію виховання дошкільнят тощо.
В окремих розділахдругої частини “Виховання волі і характеру" Г. Ващенко висловлює своїпоради щодо сучасного родинного виховання, зокрема в еміґрації. Стратегічноюзасадою тут він вважає повернення до традиційно-християнських основ родинногожиття, що передбачає:
а) Відродженнядуховності, зокрема шляхом відновлення традиційної обрядовості та орієнтацієюна здоровий консерватизм. Г. Ващенко наводить приклади європейських народів,які поєднують любов до своїх традицій з новітніми виробничими технологіями.
б) Відродженняцінностей родинного життя на основі християнської моралі, зокрема подружньоївірності, почуття обов’язку щодо власної родини, культ родинної злагоди, любові взаєморозуміння членів родини тощо.
в) Оновленняприродної виховної функції родини, бо якщо дитина змалку не пізнає і неполюбить родинне тепло, то вона і не прагнутиме колись створити свою сім’ю.
г) У ділянціродинної педагогіки, зокрема у виборі між авторитарністю і свободою виховання,Г. Ващенко дотримується “золотої середини". “… Сучасному вихованнюукраїнських дітей треба йти середнім шляхом, — пише він, — уникати зайвоїсуворости і непотрібних кар і в той час не покладатися на природу, а розумнокерувати дітьми, рахуючись з їхніми природними нахилами і здібностями", [6,45]
д) Нарешті, Г. Ващенковважає, що родина повинна залишатися найважливішим інститутом виховання взагалі:основи ідеалу служіння Богові і Україні, демократизм і перші паростки характерузакладаються в дитині саме тут.
Вихованняхарактеру. Проблема виховання характеру успадкована Г. Ващенком від К. Ушинськогопевною мірою через творчість Лесгафта і видається однією з домінуючих у йоготворчості. Увага до неї з боку демократичної педагогіки зумовлена орієнтацієюна існування природної конкуренції — між людьми та народами. Ця проблемаінтенсивно розроблялася і західноукраїнською педагогікою міжвоєнного часу. “Основнев людині не знання самі по собі, навіть не глибина і систематичність їх, — пишеГ. Ващенко, — а характер і добра воля, що визначається спрямуванням сил людинидо високої мети, поєднанням з енерґічністю, великою наполегливістю і стійкістюу досягненні поставлених перед собою завдань", [17,46].
Колишнякомуністична педагогіка практично не розглядала питання виховання характеру: дляцього не було ні потреби, ні конкурентних умов, ні ідеологічних орієнтацій. Людині,що змирилася зі своїм життям у неволі, характер не потрібен. За відсутністюконкуренції все найкраще в людині спить. Крім того, як пише Г. Ващенко,хліборобська вдача українців, багатовікова залежність їх від інших народів нестимулювали розвиток ініціативності, особливо в галузі політичного ісуспільного життя, зумовлювали пасивність думки і схильність почувати себе врічищі життя інших народів. Український народ, “як орел, опинився в клітці й неможе розгорнути своїх крил“ (”Свобода людини “) Безхарактерність — не тільки вполітичному, а й у господарському житті — стала для нас сьогодні великою бідою.
Цей біль ізумовлює велику актуальність постійних нагадувань Г. Ващенка щодо потребивиховання у дітях міцного характеру. Його концепція в цій ділянці ґрунтуваласяна визнанні за людиною свободи волі. “Під характером ми розуміємо тівикристалізовані властивості людської психіки, що виробляються в неї наслідкомсвідомої праці над собою". І далі: “Характер є виявом свобідної волілюдини. Тому людина відповідає за свій характер, чи добрий, чи злий. Але таксамо відповідає за свою безхарактерність і безхарактерна людина, бо вона невикористала можливостей своєї волі“, [6,47]. Найвідповідальнішим періодом життялюдини в сенсі виховання характеру Г. Ващенко вважає молодість — вік у 20-25років, коли людина входить у реальне життя і відчуває потребу в сильномухарактері.
Головним жекомпонентом характеру, його стрижнем Г. Ващенко вважав життєві прагненнялюдини, її життєву стратегію. Логікою цього розуміння характеру підтверджуєтьсямудрість древніх: лише той, хто панує над самим собою, може керувати іншими, ілише той, хто сам вільний, може вести до свободи інших.
До чинників, щосприяють вихованню характеру, Г. Ващенко відносить духовну і фізичну працю,якщо це праця вільна, спорт, господарську ініціативу, долання зовнішніх івнутрішніх труднощів, християнський світогляд тощо. Натомість ворогом вихованняхарактеру в сімейному і шкільному вихованні є авторитарність. Якщо основноюрисою характерної людини є здатність ставити перед собою чітко визначенідалекосяжні цілі, виявляти власну ініціативу й енерґію, то в річищіавторитарного виховання такі особливості людини розвиватися не будуть.
Природосвідомість.Стосунки людини і природи стали важливим предметом педагогіки порівняно недавно.Зрештою, якщо питання ставлення людини до власної природи — до власного тіла — маєвже свою багатовікову історію, а сьогодні переростає у так зване “валеологічневиховання", то проблеми стосунків людини з довкіллям є порівняно свіжими. Відповідной у творчості Г. Ващенка обидва ці аспекти стосунків людини і природирепрезентовані неоднаково.
Питання тіловихованняу нього трактується широко власне, з трьох точок зору. По-перше, як сфера, щопотребує постійного напруження волі самої людини, сфера, яка передбачаєпрагнення долати зовнішні обставини і свою власну слабкість. Спорт у творчостіГ. Ващенка — вагомий чинник виховання характеру. По-друге, фізичне тіло людини- це предмет, від якого залежить сила і здоров’я духу. Йдеться тут, отже, прочисто християнський догляд за тілом, що не є самоціллю, а умовою панування духунад ним, звільнення людини від болячок і примх тіла, що духові заважають. По-третє,тіловиховання Г. Ващенко пов’язує також з вихованням готовності людини до захистусвоєї Вітчизни, розбудови її господарства, добробуту власної родини тощо.
Що стосуєтьсяприродного довкілля, то у спадщині Г. Ващенка знаходимо, власне, те, чогонайбільше і бракує нашому сучасному екологічному вихованню.
З трьох способівспілкування людини із зовнішньою природою — утилітарно-господарського, духовногота естетичного — він повсюдно вибирає і підкреслює два останні. “Все, що існує,є творіння Боже й має в собі відбиток Творця“, — пише він, [5,5]. На йогодумку, в стосунках людини з природою має домінувати не лише потребагосподарської користі, але й любов, і її — цю любов до природи — треба дитиніприщеплювати з раннього віку, зокрема спираючись на її схильність до анімізму. “Завдяки анімізму дитина несвідомо включається у космос. Природа жива й неживаперестає бути для неї чимось абсолютно чужим; дитина бодай дуже неясно відчуваєсвою єдність із нею“, [5,103].1.3 Ващенко у пошуках методичногоінструментарію
Вибір форм іметодів навчання завжди і значною мірою визначається тим, як вирішуєтьсяпроблема змісту освіти, а відтак і в залежності від того, які стосункидомінують у суспільстві — авторитарні чи демократичні. Урок у своїх основнихзасадах моделює стиль життя суспільства. Так, утвердження диктатури ікомандно-адміністративних початків у державному управлінні зумовлює пануванняна уроці авторитаризму, орієнтацію на інформативний компонент змісту освіти, азвідси і на перевагу так званих фронтальних форм навчання, коли головнимдвигуном, “інформацієдавцем", а відтак і носієм “влади“ виступає вчитель.
Навпаки,утвердження демократичних основ життя суспільства, наявність у ньому творчих,ринкових орієнтацій зумовлюють посилення уваги до дитини, її індивідуальнихособливостей і потреб. А це (якщо демократія не сприймається як пусте гасло) зумовлюєпотребу застосування різних форм самостійної діяльності учнів на уроці,збільшення питомої ваги навчальних задач та інтелектуальної праці у процесі їхвирішення — коли дитина сама розв’язує навчальну задачу або робить це в парі зіншим учнем, чи працює у складі невеличкої групи. У такому випадку на уроцідомінують зусилля учнів, а не вчителя, запам’ятовування інформації займає тутдругорядне місце.
Точка зору Г. Ващенкав цій ділянці висвітлена у його книзі “Загальні методи навчання". Читач,який вдумливо сприйме зміст цієї праці, неминуче прийде до двох суттєвихвисновків: а) Г. Ващенко — прихильник таких форм і методів навчання, якіпередбачають самостійну творчу діяльність учня і б) причиною заборони івилучення з обігу цієї книги в 30-ті роки були не тільки ідеологічні незгодиавтора з режимом, але й те, що запропоновані ним методи навчання вже тоді велидо становлення людини самостійної, сильної, творчої, характерної. А саме такалюдина й могла опинитися в опозиції до комуністичної влади.
Значно більшоїуваги тут потребують погляди Г. Ващенка на процес виховання, а відтак і навідбір виховного інструментарію — бодай тому, що відповідні думки та ідеї неакумульовані в якійсь окремій праці. Загальний же аналіз спадщини педагога даєпідстави виділити в тій сфері щонайменше кілька вельми суттєвих для нашоїсучасної педагогіки моментів.
По-перше, Г. Ващенкооднозначно заперечує авторитарність як у родинному, так і в громадськомувихованні. “На ґрунті насильства, — пише він, — не може розвиватись ні любов,ні краса, ні добро. Бо все це вияв свобідної волі людини, як образу і подобиБожої", [17,47]. Але тут педагог не виявляє себе і прихильником такзваного “вільного виховання", за яким стоять Ж. — Ж. Руссо та йогопослідовники Еллен Кей і Лев Толстой. Неодноразово повертаючись до цієї проблеми,Г. Ващенко знову ж таки відстоює золоту середину, радить поєднувати в одне цілепроцес виховання і процес самовиховання. Цей підхід він, одначе, уточнює,розглядаючи виховання — самовиховання крізь призму віку дитини: “чим молодшийостанній (вихованець — О. В), тим більшу ролю в формуванні його особистості маєвиховання і меншу ролю самовиховання… ", [17,47]. Головним же в цьомупідході є не протиставлення зусиль двох суб’єктів виховання, а поєднання їхволі — в дусі партнерства.
По-друге, виходячизі своїх поглядів на роль духовного і віри у процесі сприймання світу ісамостановлення особистості, Г. Ващенко, з одного боку, органічним елементомцього процесу вважає виховання релігійне, а з другого — до методів зараховує іті, що мають містичну природу (молитва, участь у релігійних відправах та громадськихдуховних акціях тощо). До таких методів виховання він зараховує такожхристиянську доброчинну діяльність, християнську жертовність тощо.
По-третє, Г. Ващенко,йдучи за К. Ушинським, послідовно впроваджує вимогу врахування у вихованніетнопсихологічних особливостей дитини. Це — цілком чужа для колишньоїкомуністичної педагогіки ділянка, що передбачає вивчення і об’єктивну оцінкуособливостей українського національного характеру та врахування цих даних з метоюйого корекції через виховання окремої людини. Вважається, що позитивні рисинашого характеру треба зміцнювати і розвивати, а вияв негативних — послаблювати.
По-четверте, вцілому ряді своїх праць Г. Ващенко категорично відкидає тезу, що християнство начебто“ослаблює людину“, постійно спонукає її “підставляти другу щоку". На йогопогляд, характер людини має поєднувати в собі і силу та підприємливість, іхристиянський світогляд. Вона мусить бути життєво активною, але ця активністьповинна мати моральну ціну, бути націленою на добро. І навіть більше — добропокликано активно діяти через людину, воно повинно перемагати й утверджуватися,спираючись на її волю і розум.
Нарешті, по-п’яте,Г. Ващенко неодноразово застерігає проти тенденції “зводити виховання лише дорозвитку", тобто виступає проти недооцінки специфічно виховних зусильсім’ї, школи, громадськості. Ця тенденція, як відомо, характерна дляпрагматичної педагогіки, зокрема, в США. Наслідки її сьогодні очевидні: наґрунті доведеного до абсурду культу прав людини будь-яке “виховання”трактується як їх порушення, а тому педагогіка в цій сфері взагалі втрачаєґрунт під ногами. Всі зусилля тут скеровуються лише на виховання в людині рис,потрібних для виживання за умов конкуренції.
У творчості Г. Ващенкапомітна велика увага як до чинників, так і до інститутів виховання. До них вінвідносить родину, дитсадок, школу, церкву, мистецтво, працю, громадськіорганізації, рідну мову, краєзнавство (батьківщинознавство), засоби масовоїінформації тощо. Всі вони є носіями та трансформаторами цінностей суспільства,і вихованець самостійно поза волею і увагою виховника взаємодіє з ними: сприймає,аналізує, дає їм моральну оцінку (виходячи з власного досвіду, своєї віри тазапозичуючи й чужі погляди) і цим самим утверджує або заперечує щось у своємувласному світосприйманні. Цей процес займає у житті вільної людини чи неголовне місце, значно більше, ніж часом ми думаємо, покладаючись на впливродини і школи. І, власне, тому велика увага Г. Ващенка до них є цілком виправданою,а звідси і зрозумілою є його звичка говорити про виховання мистецтвом, працею,літературою, релігією тощо і дещо рідше говорити про естетичне виховання чи трудовевиховання.
Першим з такихчинників та інститутів виховання Г. Ващенко вважає родину і дитячий садок. Звертаючиувагу на великі можливості дитсадка, зокрема, у національному вихованні, вінвиражає побажання, щоб його працівники (“садівнички“) мали добру педагогічнупідготовку. На проблемах виховання в сім’ї і дитсадку він зосереджує увагу й у“Виховному ідеалі“, й у “Вихованні волі і характеру", а навіть присвячуєїм спеціальну низку публікацій, включених тут під загальним заголовком “Заздорову і свідому українську родину".
Виховна роль школи(шкільного життя, навчальних предметів тощо) висвітлена Г. Ващенком у йогопраці “Виховання любові до Батьківщини" (Лондон, 1954), що згодом увійшладо другої частини “Виховання волі і характеру".
Торкаючись функціїцеркви як чинника виховання, Г. Ващенко не заперечує сенсу її відокремлення віддержави, але наполягає на тісній співпраці її зі школою.
Г. Ващенко високоставить виховне значення праці, вважає її чинником виховання в людиніпрацьовитості як риси характеру. Вільна праця, на його думку, сприяє такожзміцненню волі, цілеспрямованості і самодисципліни. Вслід за К. Ушинським, вінвважає, що праця, як і діяльність взагалі, — це саме життя. Натомість він дужекритично ставиться до того поняття “трудового виховання", яке сформувалосяв нас у 30-ті роки на ґрунті відомої ідеї “політехнізації освіти“. На йогодумку, наше суспільство завжди було класовим, а “трудове виховання" ставилособі за мету прив’язати дитину до свого класу: дітей колгоспників зробитиколгоспниками, а дітей робітників — робітниками.
Як чинникивиховання у творчості Г. Ващенка широко розглянуто різні форми культури, мова,мистецтво тощо. Він постійно підкреслює факт, що вони можуть мати якпозитивний, так і негативний вплив на людину. Порівнюючи вплив мистецтва іззначенням науки в поведінці людини, Г. Ващенко відзначає, що мистецтво діє на«цілу людину», на її почуття, мислення, волю. Його виховну вартістьвін бачить найперше в тій ідеї, яка в ньому закладена. Мистецтво — не самоціль,а засіб духовного вислову, духовного самовираження людини — такий же, як і мова.Від змісту висловлених ідей і залежить, чи мистецтво підносить людину до висотдуховності, чи заганяє у сферу дрібних інтересів і тваринних прагнень. Вономоже бути носієм краси й огидності, може виражати високі моральні ідеали або іїх антиподи, слугувати злу. Характерні приклади цього дають сучаснекіномистецтво, естрада і навіть література.
У ряді праць Г. Ващенконаголошує на виховній функції українознавства, яке в 20-ті роки було предметомуваги вчителів, а особливо мови. Як і К. Ушинський, О. Потебня, Б. Грінченко,педагог вважав, що рідна мова сприяє інтелектуальному розвиткові дитини,натомість намагання ”одягати свою думку в чужий одяг“ завжди складає певніпсихологічні труднощі і цей процес сповільнює. На його думку, українець повинендомагатися органічного володіння рідною мовою. Коли народ губить свою мову, вінрозкладається.
Вважаючи на великузначущість для людини зовнішніх чинників самовиховання, Г. Ващенко багато увагиприділяє питанням їх педагогічної оцінки. Цю функцію він покладає найперше надержавну владу, яка зобов’язана оберігати духовне здоров’я людини і суспільстваі, даючи свободу засобам масової інформації, все ж боронити суспільство відних, якщо вони завдають йому шкоди, керуючись чисто меркантильними міркуваннями.“Свобода не може бути необмеженою. Коли вона використовується для злочинів, їїтреба обмежити", [17,51]. Бо якщо свобода людини доводиться до безмежжя,то під загрозою опиняється вже свобода суспільства. “Нехай у нашій державіпослужить доброю наукою те, що діється тепер у Франції, в Сполучених ШтатахАмерики і навіть у Німеччині", — пише Г. Ващенко, [17,51], маючи на увазімасове поширення творів морально шкідливого характеру, культу злочинності тощо.
Розділ 2. Всеукраїнське педагогічнетовариство імені григорія ващенка
У травні 2000 рокувиповнилось 5 років з часу заснування у Львові Педагогічного товариства ім. ГригоріяВащенка. Понад 270 педагогів є його членами, з них — 7 професорів та 79кандидатів наук, 12 осередків у різних навчальних закладах, у кожному з яких єпринаймні кілька творчих особистостей і справжніх ентузіастів.
Біля витоківЛьвівської організації стояла група науковців вищих навчальних закладів тапрацівники колишнього відділу вищої освіти, науки та професійної підготовкиЛьвівської міської адміністрації, які ще у червні 1994 року у стінахЛьвівського державного університету ім. Івана Франка організували науковуконференцію “ Національне виховання молоді у навчальних закладах “. Тоді наконференції вперше було представлено концепцію національного виховання молоді,що ґрунтується на засадах християнської моралі, і це був перший крок до того,щоб виховання молоді у навчальних закладах стало на традиційно-християнськуоснову і дало поштовх моральному оздоровленню суспільства.
Однак дальшаробота в цьому напрямку була перервана, так як невдовзі згаданий відділ бувліквідований новообраною міською радою, а двоє організаторів підприємстватривалий час, долаючи різні перешкоди, працевлаштовувались. Проте конференціяне була намарне. Над її матеріалами, виданими вже після ліквідації відділу,розпочало працю засноване Педагогічне товариство ім. Григорія Ващенка.
Першими членамиТовариства на Установчій конференції 22 травня 1995 року стали 50 осіб. Середних і організатори науково-практичної конференції 1994 року, які сьогодніскладають інтелектуальне ядро товариства: Омелян Вишневський — професор,завідувач кафедри педагогіки Дрогобицького Педагогічного університету, СтепанСтельмащук — проректор Української академії друкарства, Орест Тушницький — проректор Львівського лісотехнічного університету, Євген Приступа — професорЛьвівського інституту фізичної культури та багато інших.
Початок діяльностіТовариства пов'язаний з ознайомленням постаті Григорія Ващенка та його працею“Виховний ідеал", що вийшла у Полтаві у 1994 році., а також продовженнямроботи над Концепцію сучасного українського виховання, розробленою проф. О. Вишневськимі схвально підтриманої на уже згадуваній конференції 1994 року. З метоюпопуляризації Концепції у 1996р. було організовано два “Круглі столи" натеми “Християнство у системі українського виховання" та “ Концепціясучасного українського виховання”. Теоретичні матеріали цих “Круглих столів”подала на своїх сторінках обласна педагогічна газета “Основа" тавсеукраїнська “Освіта”. На засіданнях “Круглих столів” їх учасникирекомендували керівникам освіти міста й області спільно з членами Товариства ім.Ващенка, розпочати роботу над програмою впровадження Концепції та опрацюваннямнової редакції програми з християнської етики на основі діючих на той чаcекспериментальних програм. Тоді ж у 1996 році, Товариство підготувало до друкуметодичний посібник О. Вишневського “Сучасне українське виховання" тавидало його тиражем у 2000 примірників за доброчинні пожертви. Більша частинатиражу безкоштовно передана навчальним закладам, бібліотекам, надіслана кафедрампедагогіки вищих навчальних закладів України. Посібник дістав широке визнання упедагогів. Багатьом особам України Товариство надіслало поштою взагалі і цейпосібник, і видані 2 роки пізніше “Вибрані педагогічні твори" ГригоріяВащенка та посібник “Християнська етика", підготовлений до друку спільнимзусиллям ЛОНМІО, Церкви і Педагогічного товариства ім. Ващенка. Інформація вгазеті “Освіта" про друковані видання Педагогічного товариства ім. Ващенкадала поштовх широкому листуванню з педагогами різних міст України. Товариствонадсилало книжки адресатам у Полтаві, Харкові, Донецьку, Бердянську,Хмельницькому, Житомирі, Ялті, Сімферополі, Вінниці, Макіївці, Сумах та іншихмістах. 1999 році Товариство почало активне видання серії брошур для самоосвітивчителів під загальною назвою “Сучасне українське виховання", які такожнадсилаються зацікавленим педагогам. Автором серії є проф. О. Вишневський.
Про діяльністьокремих осередків Товариства можна говорити багато. Ось хоч би осередокПедагогічного товариства у львівській СШ № 72, де регулярно проводятьсяконференції вчительського Клубу “Українська педагогіка в особах". У квітніцього року провели виїзне засідання в педагогічному училищі міста Самбора,присвячене Г. Ващенку.
Своє найважливішезавдання сьогодні Товариство вбачає у тому, щоб донести до вчителя потрібнуйому книжку, допомогти розширювати горизонти знань, змінитись самому ізмінювати світ навколо себе. Працює на громадських засадах, не очікуючи анівизнання, ані нагород. Звичайно, що інтелектуальний потенціал Товариства міг бивикористовуватись раціональніше, однак, існують проблеми. Корисні ініціативилюдей часто не можуть бути реалізованими через нестачу коштів, відсутністьвласного приміщення. За 5 років досить помітної у Львові діяльності особливоїзацікавленості збоку влади чи підтримки Товариство не дочекалося, на листи зприводу виділення приміщення надходять відписки або залишаються вони безвідповіді. Зрозуміло, що для міської влади громадська організація, та щедіяльна — то зайвий неспокій, що багато педагогів взагалі і не читали нічого зВащенка. Однак життя не стоїть на місці, і так чи інакше, нове знайде своюдорогу. І те, що імя Григорія Ващенка повернулося на Батьківщину, що його працісьогодні може прочитати і використати вчитель — найкращий цьому доказ. Танайважливіше — злам у свідомості багатьох педагогів, які впізнали Ващенка.
Однією з важливихсторін діяльності членів Товариства стали спільні з Церквою зусилля, щодовпровадження у школи християнської етики, як однієї з ланок у системінаціонального виховання. Чи треба ще сьогодні когось переконувати в тому, щовиховання дитини на засадах християнської моралі, в якій сконцентровані найвищіцінності людської цивілізації, єдине приводить до становлення національносвідомого і відповідального громадянина, для якого найвищою потребою життя єслужіння Богові і Україні? У Львові ще з 1992 року педагогами та катехитамибуло опрацьовано кілька експериментальних програм і підготовлено групу вчителівхристиянської етики. В деяких школах факультативно проводились уроки з основхристиянської моралі. Відсутність законодавчої бази і відповідних рішень владине дозволяли запровадити християнську етику як навчальний предмет. Усвідомлюючице, Товариство шукало шляхів, контактів з людьми, розуміння влади. Доводилосьвитрачати чимало зусиль на дискусії, долати недовіру, упередження, спротив,часом відверте несприйняття.
Все-таки у жовтні1996 року при обласному управлінні освіти розпочала роботу комісія, яка творчоопрацювавши попередні експериментальні програми, створила наскрізну програмудля 1-11 класів і найважливіше — наповнила її українським змістом. В комісіїразом з педагогами співпрацювали духовні особи, представники різних конфесій. Існувалочимало видимих та невидимих перешкод та труднощів. Створена у 1996 році обласнакомісія тепер є постійно діючою.
Завдяки ініціативіПедагогічного товариства ім. Ващенка, особистій участі його членів у підготовцівідповідного документа сесія Львівської обласної ради 7 жовтня 1997 рокуприйняла рішення християнської етики у загальноосвітніх школах Львівщини.
Сьогодні це однаіз сторінок нашої історії. Діти вивчають християнську етику в школі, а вчителіза спеціальною програмою набувають знань при Львівській Богословській академіїта обласному інституті освіти. Багато доводиться розв’язувати проблем, алепереконаність у незворотності вибраного шляху додає оптимізму. Цього рокупрацювали курси для вчителів Східної України у Донецьку. У справі підготовкивчителів з християнської етики є чимало проблем. Основний тягар щодоорганізації курсів для вчителів — підготовка документації, розробка навчальнихпланів та програм, оплата праці лекторів, забезпечення слухачів навчальнимиматеріалами — взяла на себе Церква. Проте така важлива ділянка не може бутисправою лише Церкви, вона також повинна стати турботою держави. Вчительхристиянської етики повинен бути зрівняний у правах і можливостях з іншимивчителями — предметниками, а предмет “християнська етика" зайняти рівноправнемісце поряд з іншими предметами у навчальних планах школи.
Зараз українськийнарод повинен переосмислити та проаналізувати свої надбання, глибоко пізнатинеоціненний скарб яким є християнська культура та українська педагогічнаспадщина. Педагогічне товариство ім. Ващенка має широке поле діяльності. Вивчатисамим і заохочувати до знання інших, поширювати і пропагувати педагогічнулітературу, організовувати семінари, конференції, круглі столи, наповнюватинаціональним змістом навчально-виховну роботу з молоддю. Сьогодні в найбільшіймірі педагог несе відповідальність за майбутнє. Однак, матеріально зубожілий іпригнічений вчитель все ще відчуває себе невільником обставин, побоюєтьсявідстоювати власну позицію, висловлювати власні думки. Тому, ще більшавідповідальність лягає на політиків, діяльність яких призводить до появизаконів та рішень, згідно з якими погіршується життєвий рівень значної частинигромадян; зокрема педагогів, і змушують їх вести виснажливу боротьбу заіснування, а з іншого боку, витворюють у державі атмосферу мовчазноїприреченості і соціальної апатії. Чи може невільник виховати вільну людину? Ами ж прагнемо волі справжньої, не декларованої для себе і своїх нащадків. Протесамих лише прагнень замало, потрібні дії. А якраз дії — мізерні імалоефективні, радше переважає бездіяльність. Бо інакше як розцінюватиспоглядальну позицію громадян, зокрема інтелігенції, яка з різних міркуваньпогоджується з існуючим станом речей? Чи все тут гаразд з мораллю та моральноювідповідальністю?
Вчитель, як ніхтоінший болісно відчуває суспільні проблеми через доторкання до дитячої душі ірозгублено розмірковує, як діяти. Можливо, що уважне прочитання виданихПедагогічним товариством ім. Ващенка книжок у Львові та Києві, може подативчителеві стежину надії та відкрити перспективу майбутнього. Діяльність Педагогічноготовариства у Львові є доказом того, що активні громадські організації не лишевиконують цікаві завдання, забезпечуючи потреби окремих соціальних груп людей,а й надають можливість для самореалізації кожній особі, яка цього прагне і стаєчленом організації. Крім цього, громадська організація — це спільнотанебайдужих однодумців, об’єднаних конкретною метою.
На Конгрес дляобговорення найболючіших проблем з розвитку освіти з’їхались делегати з 23областей України, включаючи Крим. Звітну доповідь про діяльність Товариствапроголосив його голова проф. А. Погрібний. Були акцентовані першочерговізавдання організації. Це — обстоювання засад української національної освіти,її підпорядкованість справі побудови Української держави, освоєння тапропагування, захист системи освіти та виховання, що її створили видатніукраїнські педагоги Сковорода, Ушинський, Грінченко, Русова, Ващенко, Огієнко,Волошин, Сіропол, Сухомлинський та інші, видання творчої спадщини Г. Ващенка (близько10 томів), захист правово-економічних інтересів українських освітян,протистояння антиукраїнським, антидержавницьким та неокомуністичним тенденціямв освіті.
Для досягнення цихцілей товариство розробляє власний проект реформування та демократизації освітив Україні, публікує заяви, звернення, спрямованi проти антинаціональнихтенденцій в освіті України, організовує лукції, науково-практичні конференції,семінари, співпрацює з педагогічними установами, творчими спілками, державнимий громадськими освітньо-культурними закладами.
У рамках відкриттяІІ-ого Конгресу відбулася презентація двох видань Товариства, які щойно з'явилися друком. Це — фундаментальна працяГригорія Ващенка “Загальні методи навчання", що не має аналогів в українськійпедагогіці (вийшла ця книга як другий том творів Ващенка, першим була йогокнига “Виховний ідеал" — 1995), та книга новаторських педагогічнихконцепцій “Концептуальні засади демократизації та реформації системи освіти вУкраїні”, у якій відомі українські педагоги академіки Академії наук вищої школив Україні А. Алексюк, П. Кононенко, В. Майборода, А. Погрібний, М. Стельмахович,проф. О. Вишневський пропонують увазі державних інституцій, науковцям, широкійпедагогічній громадськості, всім, кого хвилює нинішній стан освіти в Українісвій погляд на стан виходу з кризи в галузі, починаючи із необхідностіреформування управління освітою. Товариство, підкреслювалося на Конгресі,домагатиметься втілення цих концепцій у життя. У найближчих планах Товариства — заходи стосовно практичного впровадження розроблених та узагальнених Г. Ващенкомметодів навчання, видання його праць, розвінчування рецидивів комуністичногототалітаризму в царині освіти.
Прийняті Конгресомдокументи привертають увагу до критичного становища, в якому перебуваєнаціональна освіта в Україні, пропонують шляхи виходу з нього. ГоловоюТовариства знову обрано проф. Анатолія Погрібного. Заступниками головиТовариства — Омеляна Коваля, Ольгу Коноваленко, Богдана Павліва. До складупрезидії увійшли А. Алексюк, В. Герасименко, Л. Глухівський та ін.
Зібравшись на свійДругий конгрес, Всеукраїнське Педагогічне Товариство ім. Ващенка серед іншихпроблем обговорило стан виховного впливу нашого телебачення. Учасники зглибокою стурбованістю констатували, що екран телебачення, нерідкозадовольняючи духовні і політичні потреби антиукраїнських сил, негативновпливає на формування морального і національно-державницького світогляду нашоїмолоді.
З одного боку, вінпереповнений російськомовними передачами, включаючи передачі для дітейдошкільного віку. Українська дитина не зможе відродити свою ідентичність,допоки рідна мова не займе у її свідомості домінуюче місце. Сьогодні наш екранробить все, щоб цього не сталося. Конгрес вважає, що кожен громадянин має правоговорити такою мовою, якою він бажає, в тому числі і з кореспондентом, але вукраїнський ефір повинна виходити лише мова українська — відповідно дщо статті10 Конституції України — якщо потрібно — вдаючись до перекладу. При цьомуТовариство не заперечує потребу російськомовних передач, але негативноставиться до передач змішаних.
З другого боку,велике занепокоєння у Товариства викликає засилля тих, переважно американських,фільмів, які в рангу найвищої насолоди нашій молоді пропонують убивство,тваринний секс, оспівують подвиги “надлюдини”, що позволяє собі все і нікому непідзвітна. Такі кінострічки не лише шкідливі та небезпечні для виховання нашоїдитини. Вони насправді є чужими українській душі і сприяють негативниммутаційним процесам у нашій свідомості, ведуть до становлення людиникосмополітичного світогляду, а водночас морально розбещеної, не здатної досаморегламентації.
Другий Конгрес ВсеукраїнськогоПедагогічного Товариства ім. Ващенка звертає увагу президента України ЛеонідаКучми, урядових структур, педагогічної громадськості, всього нашого народу нате, що існуючий стан на нашому телебаченні суперечить статті 17 Конвенції проправа дитини (1989), де йдеться про її право на захист від шкідливоїінформації, і закликає зробити все можливе для морального і національногоочищення екрану центрального телебачення, як і телебачення на місцях. Сьогодні — це дуже сильний чинник виховання і, якщо він діятиме всупереч національнимцілям, то це заподіє великої шкоди державності і моральному здоров”ю нашого народу.
На початку червня2000 року у Києві відбувся 3-ій Конгрес Всеукраїнського Педагогічноготовариства імені Григорія Ващенка, в роботі якого взяла участь і делегаціяЛьвівської обласної організації. Голова Всеукраїнського Педагогічноготовариства акад. Анатолій Погрібний у своїй доповіді відзначив роботуЛьвівської організації як кращу в Україні. Член її правління, професорДрогобицького педагогічного університету ім. Івана Франка Омелян Вишневськийбув нагороджений медаллю Григорія Ващенка і дипломом, а голова секретаріатуорганізації Оксана Гентош була визнана кращим освітянином 1999 року,нагороджена грамотою і відзнакою.
3-ій конгресВсеукраїнського педагогічного товариства ім. Григорія Ващенка пройшов заобставин коли напруга і навіть загроза процесу державотворення нажаль непослабились. А. Погрібний підняв питання про те, що наша Україна повинна бутиукраїнською, з усією повнотою прав, а не якимось дублікатом російської держави.І навіть у той час, коли з дня проголошення незалежності минуло вже майже 10років мова про переважання російської культури, мови та освіти звучалаактуально. А. погрібний навів яскравий приклад того, що нам, українцям,агресивними, брутальними і цинічними діями нав’язують російську культуру. Такимприкладом стало вбивство у Львові, місті, де здавалося б позиції українстванадзвичайно сильні, українського композитора — Ігора Білозіра — вбивство заукраїнську пісню, за українське слово. Він як і Ващенко стверджував, що доки небуде здійснюватись курс на утвердження українських національних портретів, докинаціональна ідея не сповниться тривким національним змістом, доти не збудуєтьсяукраїнська національна держава.
Мова велася і продеякі позитивні зміни в освітній системі, про те, що створюються нові освітніпрограми, видаються нові підручники, де викладено нові підходи в педагогіці,про вивільнення дедалі більшої частини вчительських кадрів від ідеологічноїзапеленгованості імперських часів.
Йшлося і про те,що видатний педагог Григорій Ващенко був великим українським державником, вінсвою педагогічну думку спрямував у прoцесі українського державотворення, ітому, коли останнє нарешті знову уможливилося, він, маючи незначні заслуги якпедагог, зростає поза тим у символ того, якого спрямування та характеру маєбути сьогодні освіта й виховання в Україні. Товариство наголошувало, щопропагуючи ідеї Ващенка, воно іде в авангарді тієї педагогічної думки, якапотрібна Україні, аби вона зростала в міцну європейську державу.
На 3-ому конгресінеодноразово наголошувалось, що державницькі концепції освіти й вихованняГригорія Ващенка повинна належно дотримувати і держава. Оскільки держава тогоне робить ту місію намагалося здійснити Товариство, тому виокремили головнізавдання, які ставило перед собою Товариство: заходи, щодо повернення спадщиниВащенка в Україну та її популяризація серед освітян, тому до двох виданихраніше томів “Виховний ідеал" (1995) та “Загальні методи навчання” (1997) додалосяще два томи — третій (“Виховання волі та характеру", 1999) та четвертий — (“Праці з педагогіки і психології”, 2000).
Висновки
Спадщина Г. Ващенкаще чекає свого глибинного і системного вивчення. Потреба в ньому зростатимезалежно від темпів нашого духовного, національного і демократичного поступу. Яквже про те мовилося, значущість цього педагога полягає у тому, що він, як ніхтоінший у ХХ ст., увібрав у себе багатовікову українську педагогіку, оберігав їїі розвивав далі. І власне у цьому сенсі можемо стверджувати, що йогопедагогічна спадщина містить у собі цілісну систему поглядів на освіту йвиховання молоді. Відтак освоєння цієї спадщини означає повернення нашоїпедагогіки до самої себе, до втраченої власної ідентичності, природноїрівноваги і гармонії, а відтак і до єдності з власною традицією та зі світовоюпедагогічною думкою.
Погляди Г. Ващенкана майбутнє педагогіки і її велику роль у суспільстві викладені у “Додатку“ до“Загальних методів навчання", написаному в стилі заповіту. “Віримо, — пишевін тут, — що розум і добро візьмуть гору над хижацькими інстинктами і злом. Післятяжкої боротьби кінець-кінцем настане справедливий лад на Землі і настаневсесвітня воля. Але справжня свобода накладає й обов’язки, і чим більша перша,тим більші й другі. Відповідно до цього має розбудовуватися і педагогікамайбутнього “.9,73 З курсової роботи бачимо, що педагогічний світогляд Г. Ващенказорієнтований на християнську стратегію виховання, пріоритетною рисою йогопедагогічної творчості є орієнтація на духовне життя людини, а її виховання вінтрактує як розвиток душі. Водночас порятунок він бачить у відродженніморальності і в прийнятті людиною пріоритету духовного над матеріальним. Так,зрештою, він бачить взагалі шлях порятунку людства перед небезпекою вселюдськоїкатастрофи, включаючи процеси екологічні. Варто також підкреслити, що тут Г. Ващенкозалишається оптимістом і вважає, що ідеї християнського гуманізму діють все збільшою і з більшою силою.
У розділі “Системацінностей та зміст виховання" до найважливіших цінностей виховання Ващенковідносить моральність (сфера вселюдського життя), патріотизм (сферанаціонального життя), громадянськість (демократизм) (сфера цивільних стосунків),родинність (сфера стосунків між членами сім’ї), характерність (сфераіндивідуального життя) і природосвідомість (ставлення людини до природи — власноїі природи довкілля). Із розділу “У пошуках методичного інструментарію”розуміємо, що Г. Ващенко — прихильник таких форм і методів навчання, якіпередбачають самостійну творчу діяльність учня і що високо ставить виховнезначення праці, вважає її чинником виховання в людині працьовитості як рисихарактеру, а також наголошує на виховній функції українознавства. Вивчаючи діяльністьВсеукраїнського Педагогічного Товариства ім.Г. Ващенка, розуміємо, що йому,Товариству, довелося вивчити і відчути болючі питання нашої теперішньої освітиі нашого виховання, а відтак шукати відповіді на них — власне у спадщині Г. Ващенкаі його однодумців, і бачимо, що одним з перших завдань Товариства є відродженняспадщини педагога — видання та перевидання його творів, які так необхідні нам,теперішнім і майбутнім учителям.
Історична пам'ятьє нашим ресурсом на майбутнє, вона може мобілізувати кожного індивідуума допродуктивної праці. Спогади про падіння, невдачі і поразки не можутьпаралізувати волю діяльних людей. Варто лише проаналізувати здобутки і помилки,виокремити проблеми і рухатись вперед. Кожен повинен зрештою нести свою часткуморальної відповідальності за майбутнє.
Список літератури
1. А. Погрібний. виховнийідеал педагога — державника: Григорія Ващенка // Освіта, 1998. — № 29-30. с. — 1-3
2. А. Погрібний. Доповідьна 3-ому Конгресі Всеукраїнського Педагогічного Товариства ім. Г. Ващенка // Освіта,2000 — №60. — с.2-3,7
3. А. Погрібний. ГригорійВащенко: Віхи біографії // Освіта, 2003. — №12. — с.8
4. Васянович Г.П. Проблемифізичного виховання молоді у педагогічній спадщині Ващенка. — Львів, 2000. — 60с.
5. Ващенко Григорій. Вибраніпедагогічні твори — Дрогобич: Видавнича фірма “Відродження”, 1997. — 214с
6. Ващенко Григорій. Вихованняволі і характеру: Підручник для педагогів / Редкол.: А. Алексюк та ін.; ПередмоваВ. Герасименка. — К.: Школяр, 1995. — 385с.
7. Ващенко Григорій. Євангелієідеальної людини // Практична психологія та соц. робота, 2000 — №2-3. — с.150-154
8. Ващенко Григорій. Виховнийідеал: Підручник для педагогів, виховників, молоді та батьків.Т. І.3-є вид. — Полтава:Полтавський вісник, 1994. — 191с.
9. Ващенко Григорій. Загальніметоди навчання: Підруч. Для педагогів. — К., 1997. — 415с.
10. Ващенко Григорій. Всев ім’я людини, для її блага.К., Політвидав України, 1997.
11. Ващенко Григорій. Тіловиховання як засіб виховання волі і характеру. — Мюнхен: Авангард, 1956.
12. Герасименко В. Співецьлюдини, волі й України: — про працю Григорія Ващенка Виховання волі і характеру// Освіта, 1999. — №53. — с-2
13. Гордістьнаціональної педагогіки: Сценарій виховання людини. Слово про життя іпедагогічну діяльність Григорія Ващенка // Освіта, 2005. №50-51. — с.6-7
14. З творчої спадщинивеликого педагога.: Г. Ващенко // Освіта, 2000. №60. — с.5-6
15. Левківський М.В. Історіяпедагогіки: Підручник — Київ.: Центр навчальна літ-ра, 2003
16. Любар О.О., СтельмаховичМ.Г., Федоренко Д. Т Історія української школи і педагогіки: навч. посібник. /За ред. О.О. Любара. — К.: Т-во “Знання”, 2003
17. Львівська обласнаорганізація Всеукраїнське педагогічне товариство імені Григорія Ващенка // Г. Ващенко:повернення в Україну, 2000
18. Світогляд і віравидатного педагога — державника: Г. Ващенко // Слово Просвіта, 2003. №15. — с.6
19. Сисоєва С.О., нарисиз історії розвитку педагогічної думки: Навчальний посібник. — К.: Центрнавчальної літ-ри, 2003. — 308с.
20. Персоналії вісторії національної педагогіки 22 видатних українських педагогів: Підручник /А.М. Бойко, В. Д Бардіцнова та ін; Під заг. редакцією А.М. Бойко — К.: ВД“Професіонал”, 2004