Криминальное право Украины

КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ Виконала Студентка ГП-000 Ім’я Прізвище По-батькові Перевірила Викладач права Баєва Лілія Вікторівна Запоріжжя 2010 Зміст Вступ 3 Поняття кримінального права, його предмет, методи та завдання 4 Система кримінального права України 7 Принципи кримінального права 8

Список використаних джерел 15 Вступ Останніми роками в Україні спостерігається певне зростан¬ня злочинності, особливо організованої, насильницької та ко¬рисливої, яке зумовлено переломним періодом розвитку Ук¬раїни і деякими негативними факторами, що ставить перед державою серйозні завдання боротьби з цим соціальним яви¬щем. Необхідно добиватися припинення її зростання, а потім

іі істотного скорочення. З цією метою вживають політичні, економічні, організаційні, законодавчі та інші заходи. Юри¬дичною базою боротьби зі злочинністю є кримінальне зако¬нодавство. Щоб це законодавство було досить ефективним, потрібно його правильно застосовувати, слід ґрунтовно і гли¬боко вивчати для того, щоб добре знати і втілювати в прак¬тичній діяльності. Розпочинаючи таке вивчення, необхідно мати на увазі, що поняття

«кримінальне право» вживається в двох значеннях: 1) як галузь законодавства (одна з галузей) - кримінальне законодавство. Звідси кримінальним правом іменують закони тобто нормативні акти, що містять положення цієї галузі права; 2) як наука кримінального права, тобто теорія криміналь¬ного права, наукова дисципліна, доктрина. 1. Поняття кримінального права, його предмет, методи та завдання. Кримінальне право як самостійна, окрема галузь права має низку ознак, як загальних для всіх галузей

права, так і специ¬фічних тільки для неї. Виходячи з цього, кримінальне право: 1) являє собою систему (сукупність) юридичних норм (пра¬вил поведінки), встановлених у суспільстві. 2) норми (правила поведінки) кримінального права вста¬новлюються лише вищими органами законодавчої влади й дістають закріплення у відповідних законах. 3) кримінальне право відрізняється також своїм предметом

і методом правового регулювання. Норми кримінального пра¬ва встановлюють, які суспільно небезпечні діяння є злочина¬ми і які покарання підлягають застосуванню до осіб, що вчи¬нили ці злочини . Злочин і покарання — це ті суспільні явища, що визначаються нормами кримінального права. Саме відносини, що виникають у зв'язку зі вчиненням злочину і застосуванням за нього пев¬них покарань, і є предметом кримінального права.

Саме поняття “кримінальне право” прийнято розглядати у двох його значеннях: 1) позитивне (об‘єктивне) кримінальне право як галузь законодавства, виявом якої є Кримінальний кодекс України; 2) кримінальне право як галузь юридичної науки про вітчизняний чинний кримінальний закон і судову практику його застосування, його історію і теорію, про кримінальний закон інших держав.

Позитивне право України має такі характерні ознаки: 1) його норми встановлюються лише вищими органами законодавчої влади – ВР України; 2) воно знаходить свій вияв у законах; 3) метод реалізації кримінального закону є специфічним, притаманним лише цьому закону – це покарання особи за порушення нею кримінально-правової заборони. Позитивне кримінальне право України - це сукупність норм (правил поведінки), що визначають,

які суспільно небезпечні діяння є злочинами і які покарання слід застосовувати до осіб, що їх вчинили. Кримінальне право України поділяється на дві частини – Загальну і Особливу. Загальна частина КК України містить визначальні норми загального значення; їх дія поширюється на всі приписи Особливої частини КК. Ці норми визначають: завдання КК; підстави кримінальної відповідальності; чинність

КК щодо діянь, вчинених на території України та за її межами; чинність кримінального закону у часі; поняття злочину; форми вини; обставини, що виключають суспільну небезпечність чи протиправність діяння; стадії вчинення злочину; співучасть у злочині; види покарань; погашення та зняття судимості тощо. Суть і призначення норм Загальної частини КК виявляються лише в органічній

єдності з положеннями його Особливої частини. Особлива частина КК містить конкретні норми, які забороняють вчиняти те або інше діяння. Порушенням такої заборони передбачає відповідне покарання. При цьому майже всі диспозиції статей Особливої частини КК визначають діяння з боку однієї особи – виконавця злочину.

Умови кримінальної відповідальності за навмисне вчинення одного і того самого злочину спільними діями кількох осіб описані в Загальній частині КК (ст.19 співучасть). Загальна та Особлива частина нерозривно пов‘язані між собою. Вони складають єдину галузь права – кримінальне право. Застосування норм

Особливої частини можливо лише на основі положень, що містяться у нормах Загальної частини КК. Наприклад, вирішення питання про кримінальну відповідальність за готування до злочину або замах на його вчинення дається у ст.17. У ній міститься загальне положення, відповідно до якого покарання за такі дії призначається за законом, що передбачає відповідальність за вчинення закінченого злочину.

Це означає, що у випадку замаху особи на крадіжку приватного майна дії такої особи кваліфікуються за ст.17 і ч.1 ст.140. У випадку вчинення злочину співучасниками (організатором, підмовником, посібником) склад злочину співучасників буде визначатися за ст.19 Загальної частини і за ч.1 ст.140 Особливої частини. Кримінальне право вивчає не тільки норми кримінального закону, а й застосування цих норм правоохоронними

органами та судом. У результаті дії кримінально-правової норми виникають кримінально-правові відносини між державою і особою, яка вчинила злочин, які й є суб‘єктами цих відносин. Матеріальний зміст кримінально-правових відносин складає сукупність прав і обов‘язків суб‘єктів цих відносин. Предметом кримінального права є відносини, які виникають у результаті вчинення злочину

і застосування відповідного покарання за його вчинення. Специфічні, притаманні лише кримінальному праву відносини між особою, яка вчинила злочин проти особистих благ людини, приватних чи публічних прав тощо, і державою, яка охороняє такі блага й інші суспільні цінності, регламентується також специфічним, притаманним лише кримінальному праву методом – застосуванням з боку держави до особи злочинця санкції кримінально-правової норми, тобто покарання.

Метод правового регулювання – це сукупність певних засобів, за допомогою яких регламентуються та охороняються стосунки між людьми, між громадянами та організаціями, між громадянами і державою. Метод регламентування кримінально-правових відносин примусовий і застосовується лише до особи, яка вчинила злочин, як правило, шляхом покарання. Кримінально-правовий метод застосовується лише у тому разі, коли:

1) вчинене діяння є суспільно небезпечним і, відповідно до закону, містить склад конкретного злочину; 2) особа, яка вчинила це діяння, була у стані осудності, досягла на час його вчинення встановленого законом віку і підлягає покаранню. В окремих випадках (ч.3 ст.10, ст.46-1, ст.51) суд може відстрочити виконання призначеного ним кримінального покарання або не застосовувати таке покарання взагалі. Не можна застосовувати кримінально-правовий метод до особи, яка під час вчинення суспільно-небезпечного

діяння була в стані неосудності. До такої особи суд може застосовувати заходи медичного характеру, як не є покаранням (ч.1 ст.12). Це стосується і особи, яка під час вчинення суспільно-небезпечного діяння, передбаченого КК, не досягла встановленого законом віку кримінальної відповідальності. До такої особи суд може застосовувати заходи виховного характеру, як не є кримінальним покаранням (ч.3 ст.10). Основне завдання (функція) кримінального права – охорона.

Воно здійснюється притаманним лише кримінальному праву методом покарання тих, хто вчинив злочин, та загрозою покарання тим, хто має намір його вчинити. Пріоритетним завданням кримінального права України є охорона особистих благ людини (життя, здоров‘я, волі, честі й гідності), її прав та інтересів від злочинних посягань. Пріоритет такого завдання закріплено в

КУ, в ст.3, якою людина, її життя, здоров‘я, воля, честь та гідність визначаються найвищою соціальною цінністю. Одним із першочергових завдань кримінального права є також захист від злочинних посягань суверенітету України, цілісності і недоторканності її території, суспільного ладу, політичної системи та економічного потенціалу, миру та безпеки суспільства. Водночас завданням кримінального закону

є охорона правопорядку в цілому від злочинних посягань (ст.1 КК). Охоронна функція кримінального закону здійснюється через регулювання кримінально-правових відносин і за допомогою загальної та спеціальної превенції (попередження злочинів). Заборона вчинення злочинного діяння та загроза покарання тим, хто може вчините таке діяння – це загальна превенція, застосування покарання до особи, яка чинили злочин – спеціальна превенція разом

є виявами охоронного завдання кримінального закону. У підсумку можна зазначити, що кримінальне право як си¬стема норм (законів) має такі ознаки: загальнообов'язкову нор¬мативність, формальну визначеність і державну забезпе¬ченість, а також властивий йому предмет і метод правового регулювання. Отже, кримінальне право як галузь права - це система, (су¬купність) юридичних норм (власне, законів), прийнятих Вер¬ховною Радою

України, що встановлюють, які суспільно небез¬печні діяння є Кримінальне право - від латинського «crimen» - зло¬чин. В українській мові іноді цю галузь права іменують «карне право», від кара — покарання. Також і відповідний Кодекс на¬зивають Кримінальним (Кодекс про злочини) чи Карним (Ко¬декс про покарання). 2. Система кримінального права

України. Система Загальної частини чинного кримінального законодавства – це певний порядок розміщення загальних (основних) його норм у КК України. Загальна частина КК складається з 5 глав: І. Загальні положення; ІІ. Межі чинності КК; ІІІ. Про злочин; ІУ. Про покарання; У. Про призначення покарання і про звільнення від покарання.

У першій главі містяться статті про завдання КК і про підстави кримінальної відповідальності. Глава друга включає статті, які стосуються чинності КК щодо діянь, вчинених на території України і за її межами, чинності кримінального закону в часі. Глава третя містить статті, в яких тлумачаться поняття злочину, тяжкого злочину, поняття вчинення злочину умисно і з необережності. У цій главі розкрито також питання про відповідальність неповнолітніх, необхідну

оборону і крайню необхідність, відповідальність за готування до злочину і замах на злочин, добровільну відмову від вчинення злочину, співучасть у злочині, переховування та недонесення про деякі злочини. Крім цього, глава містить статті, що передбачають можливість суду застосовувати до осіб, які вчинили злочини у віці до 18 років, примусові заходи виховного характеру, а також можливість суду застосовувати примусові заходи медичного характеру до осіб, які винили суспільне небезпечне діяння

у стані неосудності. У главі четвертій міститься ряд статей: про мету, види і строки покарання, про підстави та порядок призначення конкретного виду покарання. У главі п‘ятій чимало статей про загальні начала призначення покарання, обставин, що пом‘якшують або обтяжують відповідальність, призначення покарання за кількома вироками, призначення більш м‘якого покарання, ніж передбачено законом, про умовне засудження, відстрочку виконання вироку, звільнення від кримінальної

відповідальності та покарання, умовно-дострокове звільнення від покарання і заміну покарання більш м‘яким, про давність притягнення до відповідальності, давність виконання вироку, погашення судимості тощо. Система науки кримінального права (Загальна частина). В основу системи науки кримінального права (її Загальної частини) покладена система Загальної частини КК України. Однак у теоретичному плані система науки кримінального права охоплює більш

широке коло питань: поняття, предмет, методи і завдання кримінального права; наука кримінального права; кримінальна відповідальність і її підстави; склад злочину; об‘єкт злочину; об‘єктивна сторона складу злочину; множинність злочинів; основні питання Загальної частини кримінального права іноземних держав тощо. 3. Принципи кримінального права. Велике значення в здійсненні кримінальної політики держави ма¬ють принципи, на яких базується кримінальне

право України. Термін "принцип" походить від латинського "principium" і означає "начало", "основа". Під принципами кримінального права треба розуміти вихідні, керівні ідеї, закріплені в нормах права, на яких ба¬зується кримінальне право в цілому або які відображені в ок¬ремих його положеннях та інститутах. Цими принципами ке¬рується законодавець при прийнятті кримінальних

законів. На них базується і правоохоронна діяльність усіх юридичних ор¬ганів, в тому числі міліції. У загальній теорії права неоднозначно розуміється зміст принципів і дається різний їх перелік. Однак прийнято розрізняти два види принципів: 1) загальноправові, прита¬манні всім галузям права, 2) спеціальні (галузеві), харак¬терні лише для окремих галузей права.

До загальноправових належать, в основному, ті принци¬пи, які закріплені в конституції держави. У Конституції України закріплені такі принципи: 1) суверенітету і незалеж¬ності України, цілісності та недоторканності її території (ст. 1 і ст. 2) 2) поділу державної влади на законо¬давчу, виконавчу, судову (ст. 6) 3) верховенства права (ст. 8) 4) рівності громадян перед законом (ст.

24) 5) законності (ст. 29, 61, 62, 124) 6) гуманізму 7) справедливості права Певні загальноправові принципи більшою або меншою мірою характерні і для окремих галузей права. До того ж, деякі з них мають своє спеціальне призначення і конкрет¬ний зміст у тій чи іншій галузі права. Особливо це сто¬сується принципів законності і справедливості. До спеціальних принципів кримінального права треба віднести такі принципи:

1) законності та гуманізму(в їх конкрет¬ному кримінально-правовому змісті) 2) осо¬бистої відповідальності за наявності вини 3) невід¬воротності кримінальної відповідальності 4) гума¬нізму 5) справедливості(індивідуалізації) від¬повідальності 6) економії кримінальної репресії (див.схему) Рис. 1 Спеціальні (галузеві) принципи кримінального права. Принцип законності. У теорії кримінального права цеп принцип виражається формулою: немає злочину —

немає покарання без вказівки на те у законі (nullum crimene nulla pona sine lege). Принцип законності у загальній формі закріплено в Конституції України таким положенням: "Ніхто не може відповідати за діяння, які на час вчинення не визнавалися законом як правопорушення" (ч. 2 ст. 58). Зміст цього принципу розкривається також у ст.

6 КК, згідно з якою "злочинність і караність діяння визначаються законом, який діяв під час вчинення цього злочину". Це положення, по-перше, зобов'язує державні органи влади і посадових осіб суворо дотримуватися норм кримінального закону при притягненні людини до кримінальної відповідальності і за¬стосуванні до неї покарання і, по-друге, виключає застосу¬вання кримінального закону за аналогією щодо дій, які не передбачені нормами

Загальної та Особливої частин КК. Принцип особистої відповідальності за наявності вини особи є відображенням загальноконституційного принципу, відповідно до якого "юридична відповідальність особи має індивідуальний характер" (ч. 2 ст. 61 Конституції). Згідно з цим принципом неприпустимо покладати кримінальну відповідальність на особу за злочин, який було вчинено іншою особою, а також неможливо притягати до кримі¬нальної відповідальності

юридичну особу. Іншими словами, особиста відповідальність за вчинений злочин можлива ли¬ше при встановленні в діянні конкретної особи вини у формі умислу чи необережності (статті 8 і 9 КК). Принцип невідворотності кримінальної відповідальності виявляється у тому, що: 1) кожна особа, в протиправних діяннях якої є склад злочину, повинна понести кримі¬нальну відповідальність; 2) така особа не може бути пока¬рана за один і той самий злочин двічі.

У цьому принципі закладені також загальна і спеціальна превенції норм кри¬мінального права. Принцип гуманізму пов'язаний із піклуванням держави про безпеку людини, з людяністю, повагою до людської гідності. Він полягає в тому, що кримінальний закон запе¬речує жорстокі, болісні та тілесні покарання, не має на меті помститися (око за око, зуб за зуб) особі, яка вчини¬ла злочин, спричинити їй фізичні страждання. Держава при застосуванні до людини, яка вчинила злочин, міри покарання прагне

повернути цю людину до суспільства, колективу, сім'ї. Санкції статей Особливої частини Кримі¬нального кодексу відповідають ступеню небезпеки злочину. Гуманізм кримінального права полягає і в тому, що стосов¬но особи, яка вчинила злочин, що не становить великої суспільної небезпеки. Кримінальний кодекс передбачає по¬карання, не пов'язані з ізоляцією засудженого від суспіль¬ства, колективу, сім'ї, а також встановлює, що:

1) стосовно злочинів, за які законом передбачається покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше одного року або інше, більш м'яке, покарання, допу¬скається, відповідно до ст. 51, звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням заходів адміністративного стягнення; 2) при призначенні покарання особі, яка вперше засуд¬жується до позбавлення волі на строк до трьох років, суд може відстрочити виконання вироку щодо такої особи на строк від одного року до двох років

(ст. 46'). Принцип гуманізму найбільш повно виявляється щодо неповнолітніх злочинців. Крім зазначеного вище, він вияв¬ляється й у тому, що: 1) до осіб, які на момент вчинення злочину не досягли вісімнадцятирічного віку, не може бути застосована найви¬ща (виняткова) міра покарання (ч. 2 ст. 24); 2) до таких осіб суд може застосувати замість покарання примусові заходи виховного характеру (ст. 11); 3) строк позбавлення волі цих осіб не може перевищува¬ти

десяти років. В окремих випадках кримінально-правове виявлення гу¬манізму може мати практичне значення щодо попереджан¬ня небезпечних наслідків при вчиненні злочину. Наприк¬лад, відповідно до ч. 2 ст. 56 КК України "звільняється від кримінальної відповідальності громадянин України, якщо він на виконання злочинного завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників не вчинив ніяких дій

і добровільно заявив органам влади України про свій зв'язок з ними". Звільнення від кримінальної відпо¬відальності за певних умов передбачено також іншими статтями Особливої частини КК (ч. З ст. 57, ч. З ст. 170, ч. 2 ст. 222, ст. 229'°). Принцип справедливості (індивідуалізації) відповідаль¬ності означає, що покарання, яке застосовується судом до особи злочинця, повинно бути, у межах закону, конкрет¬ним

та індивідуальним із урахуванням тяжкості вчиненого злочину. Важливою підставою для вирішення питання про міру покарання злочинця є його індивідуальні особливості: фізичний стан, характер, виховання, професія, спосіб жит¬тя, а також середовище, в якому він перебував, тощо, характер злочинного діяння і ступінь тяжкості такого діяння, форма вини. Крім цього, зазначений принцип зна¬ходять свій вияв у

тому, що суд, з одного боку, застосовує суворі міри покарання до осіб, які вчинили тяжкі й особли¬во тяжкі злочини, а з іншого — широко застосовує міри покарання, не пов'язані з позбавленням волі, до тих осіб, що вчинили нетяжкі злочини. Принцип економії кримінальної репресії властивий як законодавчій, так і правозастосовчій діяльності. На законо¬давчому рівні економія репресії виявляється в тому, що законодавець із загальної маси протиправних діянь до сфе¬ри кримінальне карних відносить лише ті з них,

котрі мають високу ступінь суспільної небезпеки, грубо порушу¬ють публічні або приватні права та інтереси, спричиняють таким правам та інтересам істотну шкоду або створюють реальну можливість заподіяння такої шкоди. Законодавча економія кримінальної репресії має місце і під час кла¬сифікації злочинів (тяжкі злочини — ст. 7 особливо тяжкі злочини — статті 24, 25); залежно від

Їх тяжкості визначається міра покарання у санкції кримінально-право¬вої норми. Цей принцип знаходить свій вияв і в законодав¬чому встановленні більш м'яких видів покарання та зву¬ження строків позбавлення волі за менш тяжкі злочини, і в дуже обмеженій сфері застосування смертної кари, і в розширенні переліку видів покарання, не пов'язаних із позбавленням волі, і в можливості відстрочки виконання вироку та звільнення від кримінальної відповідальності

і покарання. Водночас в основу застосування кримінального закону як такого покладена однакова загальна міра відповідаль¬ності. Це означає, що єдиною підставою відповідальності для всіх, хто вчинив злочин, є наявність у такому діянні складу конкретного злочину, описаного в законі. Список використаних джерел 1. Загальна декларація прав людини. – К.: Укр. Правнича Фундація. Вид-во Право, 1995. – 12 с. – (Сер. “Міжнародні документи

ООН з прав людини”). 2. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. – К.: Україна, 1996. 3. Кримінально-процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами / За відп. ред. Шибіко В.П. – К 2000. – С. 454. 4. Кримінальний кодекс України. Кримінально-процесуальний кодекс України.

Постанови Пленуму Верховного Суду України із загальних питань судової діяльності та в кримінальних справах / Відп. ред. В.І. Маляренко. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 720 с. 5. Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних і цивільних справах. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України №1. – 1995. 6. Коржанський М.Й. Уголовне право

України. Частина загальна: Курс лекцій. – К 1996. – 336с. 7. Коржанский Н.И. Очерки теории уголовного права. – В 1992. – 92с. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для юридичн