--PAGE_BREAK--Вартість робочої сили
В процесі виробничої діяльності робоча сила постійно вдосконалюється — набирається досвіду, знань, отримує освіту тощо. Вступаючи в сферу виробництва для забезпечення себе засобами існування власник робочої сили може використати один з двох варіантів:
1. Створити власне приватне підприємство і виробляючи товари або послуги пропонувати їх на ринку.
2. Пропонувати свою здатність до праці уже функціонуючим підприємствам, тобто продавати свою робочу силу.
В такому разі робоча сила перетворюється в товар. Стаючи товаром, робоча сила, як і будь-який інший товар, має дві властивості: вартість і споживчу вартість.
Споживча вартість робочої сили — здатність людини своєю працею створювати новий продукт і нову вартість величина якої більша, ніж вартість самої робочої сили.
Вартість робочої сили — затрати суспільно необхідного робочого часу, потрібні для відтворення робочої сили. Визначається вартістю товарів та послуг, необхідних для забезпечення нормального існування людини в певних соціально-економічних умовах. На ринку вартість робочої сили проявляється в вигляді заробітної плати.
Якісне визначення вартості товару «робоча сила» утворюють відносини робочої сили між найманим робітником і капіталістом. Кількісне визначення вартості товару робоча сила зводиться до величини її вартості, яка визначається кількістю суспільно необхідної абстрактної праці, потрібної для виробництва життєвих засобів", що забезпечують відтворення робочої сили, і зводиться до вартості цих життєвих засобів — до вартості так званого «споживчого кошика». До його складу входять товари, споживання яких стало типовим, характерним для певної країни в певний час і забезпечує відтворення робочої сили певної якості (кваліфікації).
В економічній теорії існує концепція, яка ототожнює робочу силу з працею (А. Сміт, Д. Рікардо та їх послідовники). Відповідно до цієї концепції найманий працівник продає, а капіталіст купує та оплачує не здатність працівника до праці, а саму працю.
Проте продати працю неможливо, оскільки праця — це доцільне використання розумових і фізичних сил людини в процесі виробництва матеріальних благ і послуг. Складовими частинами процесу виробництва є сама праця, знаряддя праці й предмет праці. Тому праця є процесом, що здійснюється за наявності засобів виробництва — знарядь і предметів праці. Але найманий працівник позбавлений засобів виробництва, вони є власністю капіталіста. Тому найманий працівник не може здійснити процес праці, а поки процесу праці немає, не існує і живої праці. Продати ж те, чого не існує, неможливо, тому концепція про продаж найманим працівником своєї праці ірраціональна. Свою працю, і лише в уречевленій формі, може продати лише той, хто є власником засобів виробництва, хто з їх допомогою здійснює процес виробництва і в ньому уречевлює працю у виробленому товарі, який пропонується для продажу. Такої можливості найманий працівник не має, він може продати свою здатність до праці, а не саму працю.
Вартість робочої сили являє собою сукупність витрат підприємця, пов'язаних з використанням робочої сили, забезпечення необхідних для забезпечення нормальної життєдіяльності людини, тобто для підтримування її працездатності, професійно-кваліфікаційної підготовки, утримання сім'ї і виховання дітей, духовного розвитку тощо. На вартість робочої сили також впливають результати праці власника робочої сили.
Вартість робочої сили формується на ринку шляхом порівняння результативності, корисності праці із затратами на відтворення робочої сили і встановлюється на рівні, який узгоджує граничну продуктивність праці, тобто цінність послуг праці для покупця-підприємця, з витратами, які потрібні ля відтворення робочої сили.
На величину вартості робочої сили впливають певні чинники. Одні збільшують її, інші — зменшують. До чинників, що збільшують вартість робочої сили належать:
розширення потреб у нових товарах та послугах залежно від економічного розвитку суспільства;
збільшення втрат на житло, транспортних витрат;
підвищення інтенсивності праці найманих працівників, зростання психологічного навантаження, що потребує дедалі більше життєвих засобів для відновлення витрачених фізичних, моральних і нервових сил.
Зниження вартості життєвих засобів, потрібних для відтворення робочої сили, зумовлюється підвищенням продуктивності праці і впливає на зниження вартості робочої сили. Досвід країн з розвинутою ринковою економікою свідчить про те, що вартість робочої сили має тенденцію до зростання. Це пояснюється тим, що темпи зростання вартості робочої сили через включення в неї маси вартостей нових товарів та послуг значно більші, ніж темпи зниження їх внаслідок зменшення вартості предметів споживання під впливом підвищення продуктивності праці. До складу вартості робочої сили входить:
безпосередньо заробітна плата (тарифний заробіток, посадова платня, преміальні виплати, надбавки та доплати);
натуральні виплати (харчування, витрати на житло тощо), які надаються працівникам підприємцями;
витрати роботодавців на соціальне страхування. Встановлені законом внески на соціальне забезпечення (за віком, у зв'язку з інвалідністю, хворобою, материнством, виробничим травматизмом, безробіттям і у вигляді сімейної допомоги). Добровільні чи договірні (засновані на колективних угодах) внески в системі соціального забезпечення і приватне страхування. Безпосередні виплати трудівникам у зв'язку з відсутністю на роботі через хворобу, нещасний випадок тощо. Вартість медичного й санітарного обслуговування. Вихідна допомога (виплати у зв'язку із закінченням строку трудового договору);
витрати на професійну підготовку та підвищення кваліфікації персоналу, професійну орієнтацію та підбір кадрів;
витрати на соціально-побутове обслуговування (їдальні та інші заклади харчування на підприємствах, культурне обслуговування та аналогічні послуги);
податки, які розглядаються як витрати на робочу силу (на фонд заробітної плати, дохід).
Вартість робочої сили, як і будь-якого іншого товару, визначається робочим часом, необхідним для виробництва і відтворення цього специфічного товару. Це означає, що робоча сила, являючи собою здатність до праці, невіддільна від самої людини, збереження її нормальної життєдіяльності, що можливо лише шляхом задоволення її потреб, для чого живий організм потребує певної суми життєвих засобів.
Таким чином робочий час, необхідний для відтворення робочої сили, є часом необхідним для створення засобів існування, необхідних для підтримання життя її власника. Тож сума життєвих засобів повинна бути достатньою для підтримання працівника у стані нормальної життєдіяльності.
Споживча вартість робочої сили виявляється в процесі споживання робочої сили (тобто праці, а не здатності до праці), який є процесом виробництва товарів, вартості і додаткової вартості. З погляду споживної вартості специфіка цього товару виявляється в тому, що у процесі його споживання він не зникає, а створює нову вартість, більшу від вартості самого товару робоча сила. Отже, в основу визначення споживної вартості товару покладено абстрактну працю (певну її кількість). Конкретна праця не є для капіталіста специфічною вартістю, оскільки вона не впливає на процес самозростання вартості. Тому специфічність вартості товару робоча сила полягає у здатності до такої кількості абстрактної праці, яка перевищує необхідні витрати праці на відтворення самої робочої сили.
Заробітна плата — це ціна (грошовий вираз вартості) товару робоча сила. Вона буде опускатися нижче вартості в тому випадку коли існує надмірна пропозиція робочої сили (безробіття) і отримує тенденцію до зростання, в випадку дефіциту робочої сили.
Сутність заробітної плати розкривається у її функціях:
І. Відтворювальна функція. Заробітна плата повинна бути достатньою для розширеного відтворення робочої сили відповідної професії.
ІІ. Стимулююча функція. Заробітна плата має набути таких форм і систем, які сприяють найбільш повне використання здібностей, знань, досвіду власника робочої сили.
ІІІ. Регулююча функція. Заробітна плата повинна стимулювати розподіл праці між галузями і сферами виробництва, відповідно до інтересів найбільш ефективного розвитку національної економіки.
В плані купівельної спроможності отримуваної заробітної плати розрізняють номінальну і реальну заробітну плату. Номінальна заробітна плата — сума грошових знаків, які отримує власник робочої сили за виконану роботу. Реальна заробітна плата — кількість товарів та послуг, які можна придбати на номінальну заробітну плату.
Ми бачимо, що сукупність життєвих засобів, необхідних для відтворення робочої сили у грошовому виразі, визначає ціну робочої сили. Залежно від стану ринку праці ціна робочої сили може відхилятися від її вартості. Ціна робочої сили, по-перше, залежить від кон'юнктури ринку праці, попиту та пропозиції робочої сили. Кон'юнктура може коливатися, викликаючи відповідні коливання в ціні.
У сучасних умовах попит на робочу силу в країнах з ринковою економікою завжди менший її пропозиції, тобто постійно існує безробіття. У зв'язку цим навіть у періоди активної ділової кон'юнктури наявність безробітних стримує вимоги зайнятих працівників щодо поліпшення умов продажу їхніх послуг. В умовах, коли безробіття в розвинутих країнах стало хронічним, закон попиту і пропозиції фактично діє за наявності постійного перевищення пропозиції над попитом робочої сили. Це перевищення також коливається залежно від циклу ділової кон'юнктури.
Концепція, згідно з якою найманий працівник продає не робочу силу, а свою працю, не дає раціональної відповіді й на питання — чим визначається вартість праці? Адже відомо, що праця є джерелом вартості товарів, проте сама вартості не має. А. Сміт і Д. Рікардо стверджували (у цьому їх історична заслуга перед економічною наукою), що вартість товару визначається працею. Разом з цим вони вважали, що вартість праці визначається вартістю товару. Але обидва ці твердження створювали логічно хибне коло, раціональний вихід з якого можливий на основі бачення відмінності між здатністю до праці (робочою силою) і самою живою працею.
продолжение
--PAGE_BREAK--