--PAGE_BREAK----PAGE_BREAK-- Інші операційні витрати, які включають:
· собівартість реалізованої іноземної валюти, яка перераховується в грошових одиницях України за курсом Національного банку України;
· розмір безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування до резерву сумнівних боргів;
· втрати від знецінення запасів;
· втрати від нестачі та псування товарів;
· витрати на утримання об’єктів соціально-культурного призначення;
· штрафи, пені, неустойки та ін.
Витрати операційної діяльності можна також згрупувати за такими економічними елементами:
· матеріальні витрати, до яких входить вартість сировини, основних матеріалів та ін.;
· витрати на оплату праці;
· відрахування на соціальні заходи;
· амортизація; до цих витрат включають суму нарахованої амортизації основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів;
· інші операційні витрати.
До витрат фінансової діяльності належать витрати, які пов’язані зі сплатою процентів за користування кредитами, з випуском облігацій, фінансовою орендою, та інші витрати підприємства, зумовлені залученням позикового капіталу.
Витрати інвестиційної діяльності – це витрати підприємства в результаті залучення інвестиційних коштів інших господарюючих суб’єктів і виконання відповідних зобов’язань.
Важливим елементом виробничої ціни підприємства є прибуток.
По суті це найпростіша і водночас найскладніша категорія ринкової економіки. Простота цієї категорії визначається тим, що прибуток є стрижнем і головною рушійною силою ринкової економіки, основним стимулом і мотивом діяльності підприємства. Проте ця категорія дуже складна, що зумовлюється багатьма чинниками.
Загалом прибуток відображає у грошовій формі чистий дохід підприємства на вкладений капітал. Він визначається як різниця між сукупним доходом і сукупними витратами у процесі здійснення цієї діяльності.
Прибуток має певні характерні властивості.
1. Прибуток – це особлива форма доходу підприємця від певного виду діяльності. Ця найпростіша форма визначення прибутку є водночас неповною і недостатньою його характеристикою, тому що активна діяльність у деяких сферах не завжди пов’язана з отриманням прибутку (благочинна діяльність, політична діяльність тощо).
2. Прибуток є формою доходу підприємця, який вклав власний капітал з метою досягнення певного успіху. Категорія прибутку пов’язана з категорією капіталу як одного з чинників виробництва і в опосередкованому вигляді характеризує ціну капіталу.
3. Прибуток не є гарантованим доходом підприємця на капітал, вкладений у той або інший вид бізнесу. Це результат діяльності підприємця. У разі невдалих дій або форс-мажорних ситуацій підприємець може не мати прибутку або навіть втратити частину власного капіталу. Тому прибуток є також платою за ризик підприємницької діяльності.
4. Прибуток характеризує не весь дохід, отриманий у процесі підприємницької діяльності, а лише частину, з якої відраховано загальні витрати. Іншими словами, прибуток є залишковим показником діяльності підприємця.
5. Прибуток є вартісним показником, що виражається у грошовій формі. Це пов’язано з практикою вартісного обліку всіх пов’язаних з ним основних показників. Тому він відіграє дуже важливу роль в умовах ринкової економіки.
6. Прибуток – головна мета підприємницької діяльності, основний спонукальний мотив здійснення будь-якого бізнесу, кінцевою метою якого є підвищення добробуту підприємця.
Для менеджерів, які не є власниками підприємства, прибуток – основний критерій успішної діяльності.
Інші працівники підприємства так само вважають прибуток сильним спонукальним мотивом своєї діяльності, особливо якщо вони задіяні у прибутках як наймані працівники.
7. Прибуток підприємства створює базу економічного розвитку держави загалом. За допомогою механізму перерозподілу прибутку підприємства через податкову систему поповнюється дохідна частина державного бюджету всіх рівнів (загальнодержавного та місцевих).
8. Прибуток підприємства є критерієм ефективності його конкретної виробничої діяльності. Індивідуальний рівень прибутку підприємства порівняно з галузевим характеризує вміння (досвід, підготовленість, ініціативність) менеджерів успішно здійснювати господарську діяльність в умовах ринкової економіки. Середньогалузевий рівень прибутку підприємства характеризує ефективність виробничої діяльності, регулює переміщення капіталу в галузі, де він використовуватиметься ефективніше.
9. Прибуток як основне внутрішнє джерело формування фінансових ресурсів підприємства забезпечує його розвиток. Що більший прибуток підприємства, то менше коштів воно бере із зовнішніх джерел, то вищий рівень самофінансування розвитку підприємства та його конкурентоспроможність на ринку.
10. Прибуток є основним джерелом збільшення ринкової вартості підприємства. Само збільшення вартості капіталу забезпечується капіталізацією частини отриманого підприємством прибутку, тобто спрямуванням його на приріст активів. Що вищий рівень капіталізації отриманого підприємством прибутку, то більша вартість його чистих активів, сформованих за рахунок власного капіталу, і загалом вартість підприємства.
11. Прибуток підприємства є важливим джерелом задоволення соціальних потреб суспільства. Кошти, які підприємство перераховує до бюджетів різних рівнів у вигляді податків, водночас дають змогу реалізовувати різноманітні соціальні програми для населення, особливо для незахищених верств. Крім того, частина прибутку спрямовується на задоволення соціальних потреб працівників підприємства.
12. Прибуток як захисний механізм дає змогу запобігти банкрутству підприємства. Завдяки високому рівню прибутковості підприємство може зменшити частину залученого капіталу й ефективніше використовувати власний капітал.
В умовах ринкової економіки прибуток сприяє подальшому розвитку будь-якого підприємства і є важливим показником його діяльності. Підприємство використовує власний прибуток для нагромадження вільних коштів, розширення виробництва та підвищення добробуту працівників.
Повна собівартість продукції та прибуток підприємства становлять разом виробничу ціну.
Наступним елементом ціни виробу є податки. Акцизний збір – це непрямий податок, що встановлюється на високоприбуткові товари, а також на товари підприємств-монополістів. Платниками цього податку є організації та підприємства усіх форм власності і відомчої підпорядкованості, їх філії та інші підрозділи, що розташовані на території України і діють від свого імені, юридичні особи, які займаються виробничою або підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи на території України.
Об’єктами акцизного збору є обороти з реалізації на внутрішньому ринку України підакцизних товарів як власного виробництва, так і ввезених з інших територій, а також обороти з реалізації товарів для промислової переробки безпосередньо на підприємстві, що реалізуються без оплати вартості в обмін на інші товари.
Акцизний збір сплачують з обороту з продажу цих товарів і визначають виходячи з вартості фактично реалізованих товарів і встановлених ставок оподаткування. Сума акцизного збору перераховується в державний бюджет. Акцизний збір сплачується один раз і, як правило, виробниками. В окремих випадках цей податок сплачують торговельні підприємства, які купують підакцизні товари за кордоном і реалізують їх на території України.
До підакцизних товарів належать продовольчі (лікеро-горілчані вироби, продукція із цінних сортів риб і морепродуктів, кофе та вироби з нього, шоколад, цукор та ін.) і непродовольчі (дорогоцінні метали та вироби з них, фарфор, вироби з хутра, легкові автомобілі та ін.), а також тютюн і тютюнові вироби.
Ставки податку встановлюються залежно від виду виробу (наприклад, на кофе ставки податку значно нижчі, ніж на горілку) та місця виробництва (на продукцію вітчизняного виробника ставка значно менша, ніж на продукцію, що виробляється за кордоном). Ставки встановлюються у відсотках до вартості товару (нині перелік товарів, на які встановлюються ставки у відсотках, обмежений) і в кількісному вираженні на одиницю виробу (одиницею оцінки є єдина європейська валюта – євро).
Варто зазначити, що акцизний збір не поширюється на певні товари вітчизняного виробництва, на імпортовані в Україну товари (наприклад, які використовуватимуться для власного виробництва). Крім того, акцизний збір не сплачується в разі реалізації підакцизних товарів за межами митного кордону України.
До складу ціни входить такожподаток на додану вартість (ПДВ). Це непрямий податок, який сплачується з новоствореної вартості на кожному етапі виробництва та реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг.
Цей податок сплачують усі підприємства та організації, які відповідно до законодавства України займаються виробничою та комерційною діяльністю, індивідуальні та приватні підприємства, які виробляють і реалізують на території України товари (роботи) і надають послуги від свого імені, а також спільні та іноземні підприємства, які здійснюють підприємницьку діяльність в Україні.
Об’єктами оподаткування є обороти з реалізації товарів, виконання робіт, наданих послуг на території України. Базою оподаткування є операції з продажу товарів (робіт, послуг), що визначаються виходячи з договірної (контрактної) вартості, обчисленої за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших податків і зборів (обов’язкових платежів, за винятком ПДВ, що включається до ціни товарів згідно із законами України з питань оподаткування).
Згідно з чинним законодавством України на її території діють дві ставки ПДВ: для більшості операцій – 20%, пільгова – 0.
Від оподаткування звільняються такі операції:
· продаж продуктів дитячого харчування вітчизняного виробництва молочними кухнями та спеціалізованими магазинами;
· продаж (передплата) і доставка періодичних видань;
· надання послуг (перелік встановлений Кабінетом Міністрів України) у сфері освіти закладами, які мають спеціальний дозвіл (ліцензію);
· продаж товарів спеціального призначення для інвалідів за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України;
· доставка пенсій та грошові допомоги населенню;
· реєстрація актів громадянського стану державними органами;
· продаж лікарських препаратів та виробів медичного призначення;
· надання послуг з охорони здоров’я;
· продаж товарів власного виробництва підприємствами, які засновані всеукраїнськими громадськими організаціями інвалідів і є їх повними власниками;
· ремонт шкіл, дошкільних закладів, інтернатів, закладів охорони здоров’я та надання матеріальної допомоги в межах одного неоподатковуваного мінімуму;
· продаж товарів (виконання робіт, надання послуг), передбачених для власних потреб дипломатичних представництв, консульств.
Складовою відпускної ціни товару є цінова знижка. Загалом це частина ціни товару, яку підприємства-виробники можуть встановлювати з метою стимулювання та підвищення зацікавленості підприємств-реалізаторів, які здійснюють продаж їх продукції. Цінові знижки мають добровільний характер і не є обов’язковими. Розглянемо найпоширеніші з них.
Дилерська знижка. Надається посередникам (як юридичним, так і фізичним особам) з метою стимулювання їх до збільшення обсягів реалізації продукції певного підприємства та пошуку нових підприємств-реалізаторів.
Знижка за кількість проданого товару за прогресивною шкалою. Передбачає зниження для споживачів цін на товари, які вони купують у великій кількості. Іншими словами, на кожну наступну партію товару підприємство-виробник знижує відпускну ціну. Наприклад, для споживача, який купує 50 одиниць товару, встановлюється ціна 100 гр.од. за одиницю виробу. Якщо він придбає 100 одиниць товару, відпускна ціна знижується на 2%, якщо 150 одиниць – на 4% і т.д.
Знижка за платежі готівкою (або знижка «сконте»). Незважаючи на назву не має значення форма платежу. Передбачає зниження ціни на товар для споживача, який оперативно оплачує свої рахунки. Наприклад, умова «2/10 нетто 30» означає, що оплату треба здійснити не пізніше 30 днів з моменту придбання товару або укладання угоди. Якщо рахунок сплачено через 10 днів, сума платежу зменшується на 2%. Ця знижка надається кожному покупцеві, який виконує зазначену умову, і дає змогу поліпшити стан розрахунків покупця з продавцем, а також зменшити витрати, пов’язані зі стягненням виданих кредитів і безнадійних боргів.
Функціональні знижки. Надаються торговельним або іншим підприємствам, які виконують функції з продажу товарів, їх зберігання та обліку. Виробник надає цю знижку відповідно до отримання послуг різних учасників каналів збуту.
Сезонні знижки. Передбачають зниження ціни для споживачів, які закуповують товари і сплачують послуги у міжсезонний період. Це дає змогу виробникові-продавцю підтримувати постійний рівень реалізації протягом усього року.
Знижки на першу партію товару. Надаються споживачеві, який купує партію товару вперше. В умовах насичення ринку виробник не може чітко визначити попит на свій новий товар, тому він пропонує знижку на нього, аби зацікавити підприємство-реалізатора у продажу цього товару.
продолжение
--PAGE_BREAK--Експортні знижки. Надаються іноземним партнерам за товари, які реалізуються за кордон.
Особисті знижки. Найчастіше застосовуються для постійних партнерів з метою встановлення тісніших контактів.
Закриті знижки. Можуть бути внутрішньофірмовими (поширюються лише на певному підприємстві, у його підрозділах, філіях) і внутрішньорегіональними (використовуються на окремій території).
Приховані знижки. Передбачають застосування підприємством-виробником при реалізації товару різних заходів рекламного характеру, наприклад зазначається, в яких торговельних точках можна купити певний товар. При цьому виробник реально зменшує витрати торговельно-посередницького підприємства на реалізацію своєї продукції.
Знижки за комплексну закупівлю товарів. Надаються підприємством-продавцем з метою стимулювання реалізації не лише основних своїх товарів, а й інших, які можуть бути продані в комплекті. Передбачають зниження ціни на всю партію закупівлі. При цьому діє правило, що покупець може відмовитись від товару, який доповнює основний товар. Наприклад, при реалізації комп’ютера фірма може продати зі знижкою програмне забезпечення до нього, при реалізації копіювальної техніки – папір тощо.
Знижка за повернення раніше купленого товару. Передбачає зниження фірмою ціни на нову модель товару для тих покупців, які у разі її купівлі повертають придбаний раніше товар цієї ж фірми.
Знижки на сервісне обслуговування. Надають в деяких випадках підприємствами-виробниками або підприємствами-реалізаторами у вигляді безплатного післяпродажного обслуговування проданого виробу.
Клубні знижки. Надаються членам різних клубів. Такі клуби після свого створення укладають угоди з підприємствами-виробниками (або фірмами-реалізаторами) на надання знижки при купівлі у них товарів. Для цього кожному члену клубу видається дисконтна картка, за якою і надається знижка. В окремих випадках максимальна знижка може досягати 40% від вартості покупки.
Усі перелічені та інші знижки в тій або іншій мірі діють у системі ціноутворення України. При поглибленні ринкових відносин сфера дії знижок розширюватиметься, збільшуватиметься їх кількість.
Важливим елементом ціни товару є торговельно-посередницькі надбавки. Встановлюють ї оптово-посередницькі та роздрібні торговельні підприємства, які зберігають товари, готують їх до продажу і реалізують з метою відшкодування власних витрат, а також отримання прибутку, що потрібний для розширення діяльності. Торговельні надбавки складаються з трьох частин: витрат обігу, прибутку торговельного підприємства та ПДВ.
Діяльність торговельного підприємства пов’язана з витратами трудових, матеріальних і фінансових ресурсів. За характером вони поділяються на поточні та довгострокові. Поточні витрати зумовлені розв’язанням тактичних завдань: закупівлею товарів, їх транспортуванням, зберіганням та реалізацією, обслуговуванням матеріально-технічної бази, утриманням персоналу та ін. Довгострокові витрати (інвестиції) спрямовані на розв’язання стратегічних завдань: будівництво, реконструкцію старих або придбання нових торговельних приміщень, придбання нематеріальних активів, формування довгострокового портфеля замовлень та ін.
Прибуток торговельного підприємства має таку саму економічну природу, що й прибуток виробничого підприємства.
Загалом прибуток характеризує сукупний ефект господарської діяльності торговельного підприємства і визначається як сума прибутку торговельного підприємства від усіх видів господарської діяльності:
· реалізації товарів і платних послуг (або прибуток від торговельної діяльності);
· реалізації продукції позаторговельної діяльності;
· реалізації іншого майна;
· позареалізаційних операцій.
Різниця між прибутком і сумою податкових платежів, які здійснюються за рахунок прибутку, називається чистим прибутком торговельного підприємства, який залишається у розпорядженні підприємства.
У системі господарювання застосовується багато видів цін, які виокремлюються за різними класифікаційними ознаками (або без таких ознак). (рис.3), (додаток 3)
SHAPE \* MERGEFORMAT
Рис. 3
За каналами руху товарів.
· Виробнича ціна. Складається з усіх витрат підприємства, пов’язаних з виробництвом та реалізацією товарів, а також прибутку, що потрібний підприємству для розширення діяльності. Загалом ця частина ціни може становити 40-80% загальної ціни виробу.
· Відпускна ціна виробника. До складу цієї ціни входять виробнича ціна підприємства, акцизний збір, цінові знижки та ПДВ виробничого підприємства.
· Оптово-посередницька ціна. Застосовують її підприємства-посередники у відносинах між виробниками та роздрібними торговельними підприємствами (оптовими базами, оптовими складами, посередницькими юридичними та фізичними особами). Ця ціна складається з виробничої ціни та оптово-посередницької надбавки, до якої входять витрати обігу посередницьких підприємств, їх прибуток і ПДВ.
· Роздрібна ціна. За цією ціною роздрібні торговельні підприємства реалізують товари кінцевим споживачам. Складається з відпускної ціни виробника та торговельної надбавки, до якої входять витрати обігу роздрібного торговельного підприємства, прибуток і ПДВ торговельного підприємства.
За ступенем регулювання.
· Фіксовані ціни. Встановлюють, змінюють або відміняють їх державні органи. Порушники цих цін несуть адміністративну, а іноді й кримінальну відповідальність. В Україні такі ціни встановлені на комунальні послуги для населення, проїзд у міському транспорті, за спожиту електроенергію. Зауважимо, що сфера застосування цих цін поступово звужується.
· Регульовані ціни. Встановлюються державними органами або органами місцевого самоврядування і мають обмеження:
- встановлюється найбільша (максимальна) ціна на виріб, перевищувати яку підприємство не має права (при цьому найменша ціна не встановлюється);
- встановлюється найменша (мінімальна) ціна на виріб, нижче якої підприємство не має права реалізовувати свій товар (при цьому найбільша ціна не встановлюється);
- обмежуються окремі частини ціни, наприклад розмір прибутковості виробу (ціни можуть бути як максимальні, так і мінімальні).
· Вільні, або договірні, ціни. Встановлюються згідно з укладеними угодами між підприємствами-виробниками та підприємствами, які реалізовуватимуть цей товар. Формуються під впливом попиту та пропозиції на цей товар, не мають жодних обмежень і можуть змінюватись лише за взаємною домовленістю сторін.
· Індикативні ціни. Плануються, рекомендуються та стимулюються державою. В Україні їх застосовують при укладанні та виконанні зовнішньоекономічних угод на постачання товарів за кордон. Ціна, зазначена в контракті між вітчизняним та іноземним партнерами на продаж окремих видів товарів (здебільшого сировина, корисні копалини, продукція її первинної переробки), не може бути нижчою за встановлену державою індикативну ціну.
· Комісійні ціни. Встановлюються під впливом попиту та пропозиції, але з урахуванням початкової вартості товару і витрат, пов’язаних з його реалізацією. Кінцева ціна може змінюватись залежно від кон’юнктури ринку або згоди суб’єкта, який здав цей товар на комісію.
За територією дії.
· Ціни світові.
· Ціни міждержавні.
· Ціни державні.
· Ціни місцеві.
За ступенем монопольності.
· Монопольні ціни. Встановлюються виробниками або реалі заторами, які є монополістами і займають найбільший сегмент ринку. Це дає їм змогу встановлювати будь-яку високу ціну на свій товар і дуже низьку ціну на сировину, яку вони купують у постачальників, а також отримувати високий додатковий прибуток.
· Конкурентні ціни (звичайна та демпінгова). Конкурентна звичайна ціна складається на конкурентному ринку під впливом попиту та пропозиції. Здебільшого це середня ціна на ринку. Демпінгову ціну підприємство встановлює на рівні не нижче, ніж у конкурентів, а в окремих випадках навіть нижче за собівартість продукції.
За терміном дії.
· Ціни постійні.
· Ціни змінні.
За документальністю встановлення.
· Тверді ціни. Зазначаються в угоді купівлі-продажу і не підлягають змінам. Оскільки на ринку, як правило, існує конкуренція, такі ціни встановлюють, орієнтуючись на ціни конкурентів. Термін дії твердих цін часто обмежують з метою запобігання впливу різних чинників, що встановлюються при укладанні окремої угоди, яка має одноразову дію.
· Базисна ціна. Встановлюється при укладанні угоди між виробником та реалізатором і є початковою для визначення кінцевої ціни товару. Базисна ціна залежить від властивостей сорту та якості товару. Це слід ураховувати, визначаючи фактичну ціну продажу з використанням різних знижок і надбавок, що можуть мати грошові та натуральні показники оцінки.
· Плинні ціни. Встановлюються угодою партнерів залежно від умов біржових котирувань, рівня інфляції та інших чинників, що впливають на ціни. Умови можливої зміни плинної ціни мають обумовлюватись в угоді із зазначенням розміру змін.
Залежно від суб’єкта встановлення.
· Ціна продавця. Встановлює й контролює виробник товару.
· Ціна покупця. Виникає на звичайному ринку під впливом попиту та пропозиції.
· Номінальна ціна. Публікується в різних прейскурантах, довідниках, біржових котируваннях. На неї орієнтуються продавці та покупці при укладанні угод.
Біржові ціни. Діють на біржах і згідно з ними укладаються відповідні угоди. До них належать такі ціни:
· ф’ючерсних угод;
· опціонних угод;
· продавця;
· покупця;
· біржових котирувань;
· оплачені.
Транспортні тарифи:
· наземних видів транспорту (автомобільний, залізничний, гужовий);
· водних видів транспорту (річковий, морський, поромний, сплавний);
· повітряних видів транспорту.
3. Ціна є економічною категорією, від якої залежить діяльність підприємства та ефективність. Процес встановлення й розробки ціни називається ціноутворенням. Відповідно до діючої в державі економічної системи виокремлюють ціноутворення ринкове та командно-адміністративне.
Ринкове ціноутворення базується на загальних об’єктивних і суб’єктивних законах, що діють у суспільстві. Основними з них є закони вартості, попиту, пропозиції, товарно-грошового обігу, корисності благ. Саме вони визначають особливості ціноутворення й подальшу політику його на підприємстві.
Командно-адміністративне ціноутворення базується переважно на принципі витратного механізму формування ціни і здійснюється державними органами. В основу цього принципу ціноутворення покладено витрати підприємства, пов’язані з виробництвом товару, наданням послуг і встановленням нормативного прибутку, отримання та розподіл якого здебільшого контролюється державою.
Найважливішим елементом методології ціноутворення є принципи ціноутворення.
SHAPE \* MERGEFORMAT продолжение
--PAGE_BREAK--