Формування фінансових коштів підприємства

Зміст
Вступ ……………………………………………………………………..2
1.Джерела формування фінансових коштів
1.1.Прибуток і амортизаційні відрахування……………………….4
1.2.Кредиторська заборгованість та кошти від продажу цінних паперів …………………………………………………………………...14
1.3.Кредит………………………………………………………………15
1.4.Інші надходження фінансових коштів…………………………19
2.Основні техніко-економічні показники роботи дослідногохлібозавода
2.1.Історична довідка і характеристика потужності…………20
2.2.Склад і структура персоналу…………………………………..22
2.3.Асортимент продукції…………………………………………..22
3.Аналіз фінансового стану підприємства
3.1.Аналіз джерел фінансових ресурсів і їх використання……..25
3.2.Аналіз використання майна……………………………………..31
3.3.Розрахункові таблиці……………………………………………..34
Висновок...……………………………………………………………….37
Література……………………………………………………………… м39
Додатки
Вступ
Фінанси об'єднань, підприємств і галузей являють собою систему економічних взаємозв'язків, пов'язанихіз кругообігом коштів, утворенням, використанням грошових прибутків, контролем за виробництвом, розподілом, використанням національного продукту.
Функціонування фінансово-кредитної системи безпосередньо залежить від ступенявикористання товарно-грошових відносину керуванній організації господарськихвідносин. Подія, що сталася у минулому і стосувалася згортання товарно-грошових відносин (із 1920-1923р. до кінця 80-хпочатку 90-х років панували адміністративно-командні методи господарюваня) негативнопозначиласяна станіекономіки. Незважаючи на спроби економічних реформ 1965-го,1979-го,80-хроків, практично тільки зараз розроблються рішучі кроки, щоб вартісні категорії: гроші, ціна, фінанси, кредит почали активно впливати на розвиток економіки. На сучасному етапі гроші, фінанси поступово стають самостійним і вирішальним ресурсом виробництва.За матеріальним змістомфінанси — це цільові фонди грошових коштів, що у сукупності представляють собою фінансові ресурси підприємств. Відповідно до Закону України «Про підприємство», фінансові ресурси підприємств – це переважно прибуток і амортизаційні відрахування, прибутки від цінних паперів, пайові внески, кошти спонсорів.
Поряд з цим фінанси підприємства займають одне з головних місць у відтворювальному процесі , формуванні власних грошових фондів і ценралізованих фінансових ресурсів держави, тому вимагають постійного контролю і належної уваги з боку керуючих органів.
Перехід до ринкової системи викликав серйозні зміни всієї фінансової системи і в першу чергу її основної ланки – фінансів підприємства. Фінансові умови господарювання притерпіли суттєвих змін, котрі знайшли своє відображення в лібералізації економіки, зміні форм власності, проведенні широкомаштабної приватизації, зміні умов державного регулювання, введення системи стягнення податків з підприємств. В результаті проведених в країні реформ з’явились: недержавний сектор економіки, сучасна банківська система, ринки товарів і послуг, капіталу. Але головним надбанням, на мою думку, є те, що з’явилися умови для початкового формування, так званого, середнього класу піпдприємців. Тобто почали народжуватись вже зовсім нові або частково реорганізовані підприємства, які мають на меті виробництво конкурентно-спроможної продукції, а головне – це отримання високих прибутків від своєї діяльності. А прибуток, як відомо, виступає головним джерелом формування фінансових коштів підприємства, розширеного виробництва, росту доходів підприємства і його власників .Нарешті, підприємництво чітко орієнтоване на одержання прибутку, чим в умовах розвинутоїконкуренції досягається і задоволення суспільних потреб. Це найважливіша передумова і причина зацікавленості в результатах финансово-господарськоїдіяльності. Реалізація цього принципу на ділі залежить не тільки від наданоїпідприємствам самостійності і необхідності фінансувати свої витратибез державної підтримки, але і від тієї часткиприбутку, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків. Крім того, необхідно створити таке економічне середовище, в умовах якого вигідно виробляти товари, отримувати прибуток, знижувати витрати. Цієї мети можна досягти лишепри оптимальній організації фінансів на підприємстві, котра дозволить не лише закріпити фінансовий стан підприємств, але й забезпечити фінансову стабілізацію в країні .--PAGE_BREAK--
1. Джерела формування фінансових коштів
1.1. Прибуток і амортизаційні відрахування
Відповідно до Закону України “Про підприємства” від 25 листопада 1998 р. “підприємство — це самостійний суб'єкт, що господарює, створений для ведення господарчоїдіяльності, що здійснюється з метою отримання прибутку і задоволення суспільних потреб”.1
Як правило, підприємство виступає юридичною особою, що визначається сукупністю ознак: відокремленістюмайна, відповідальністю по зобов'язаннях цим майном, наявністю розрахункового рахункув банку, виступом від свого імені. Відокремленістьмайна виражається наявністю самостійного бухгалтерського балансу, на якому значиться майно підприємства.
Фінансові відносинипідприємства виникають тоді, коли на грошовій основі відбувається формування власних коштівпідприємства, його прибутків, залученняпозичкових джерел фінансування господарськоїдіяльності, розподіл прибутків, що утворюються в результаті цієї діяльності, їхнє використання на цілірозвитку підприємства.
Організація господарськоїдіяльності вимагаєвідповідного фінансового забезпечення, тобто початкового капіталу, що утворюється з внесків засновниківпідприємства і приймає форму статутного капіталу. Це найважливіше джерело формування майна будь-якого підприємства. Конкретні засоби утвореннястатутного капіталу залежать від організаційно — правової форми підприємства.
При створенні підприємства статутний капітал направляється на придбання основних фондів і формування оборотних коштів у розмірах, необхідних для ведення нормальної виробничо-господарськоїдіяльності, вкладається в придбання ліцензій, патентів, ноу-хау, використання яких єважливим чинникомпри утворенні прибутку. Таким чином, початковий капітал інвестується у виробництво, в процесі якого створюється вартість, що виражається ціною реалізованої продукції. Після реалізації продукції вона приймає грошову форму — форму виручкивід реалізації зроблених товарів, що надходитьна розрахунковий рахунокпідприємства.
“Виторг-це ще не прибуток, але джерело відшкодування витраченихна виробництво продукції коштівта формування грошових фондів і фінансових резервів підприємства.”1В результаті використання виторгуз її виділяються якісно різні складові частини створеної вартості.
Насамперед це пов'язаноз формуванням амортизаційного фонду, що утворюється у виглядіамортизаційних відрахувань після того, як знос основних виробничих фондів і нематеріальних активів прийме грошову форму. Обов'язковою умовою утворенняамортизаційного фонду єпродаж зроблених товарів споживачу і надходження виторгу.
Оскільки матеріальну основу утворюваноготовару складаютьсировина, матеріали, покупні комплектуючі вироби і напівфабрикати, їхня вартість поряд з іншимиматеріальними витратами: зносом основних виробничих фондів, заробітною платою робітниківскладаютьвитрати підприємства по виробництву продукції, що приймають форму собівартості. До надходження виторгуці витрати фінансуються за рахунокоборотних коштів підприємства, що не витрачаються, а авансуються у виробництво. Після надходження виторгувід реалізації товарів оборотні кошти відновляються, а понесені підприємством витрати по виробництву продукції відшкодовуються.
Відокремленнявитрат у виглядісобівартості дає можливість зіставити отриманий від реалізації продукції виторгі зроблені витрати. Змістінвестування коштіву виробництво продукції відображається в одержанні чистого прибутку, і якщо виторгперевищує собівартість, то підприємство одержує його у виглядіприбутку.
Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства — це багатоцільове джерело фінансування його потреб, але основні напрямки її використання можна визначити як нагромадженняі споживання. Пропорції
розподілу прибутку на нагромадженняі споживання визначають перспективи розвитку підприємства.    продолжение
--PAGE_BREAK--
“Прибуток від реалізації продукції – представляє собою різницю між виторгом від реалізації продукції без податку на додану вартість, акцизів, експортних тарифів і витратами на виробництво і реалізацію, включених у собівартість продукції”.1Виторг від реалізації продукції визначається або по мірі її оплати (при безготівкових розрахунках – по мірі надходження фінансових коштів за товари на рахунки у банки, а при розрахунках готівкою – по надходженням коштів у касу), або по мірі відвантаження товарів і представлення покупцю розрахункових документів. Метод визначення виторгу від реалізації продукції визначається підприємством на довгостроковий період виходячи з умов господарювання і укладених договорів. В галузях товарного обігу (торгівля, громадське харчування, заготівля) замість категорії “виторг від реалізації продукції” використовується категорія “товарооборот”. Зміст товарообороту становлять економічні відносини, пов”язані з обміном грошових доходів на товари в порядку купівлі-продажу. В іноземній практиці часто використовується замість терміна “виторг” термін “валовий доход”.
Прибуток від іншої реалізації – представляє собою прибуток, отриманий від реалізації основних фондів і іншого майна господарюючого суб”єкта, відходів, нематеріальних активів і т.д.Прибуток від іншої реалізації визначається як різниця між виторгом від реалізації і витратами на цю реалізацію. При встановленні прибутку від релізації основних фондів і іншого майна враховується різниця між продажною ціною і первісною, або залишковою вартістю цих фондів і майна. При цьому залишкова вартість майна застосовується до основних фондів, нематеріальних активів, малоцінним і швидкозношуваним речам. Залишкова вартість – це балансова вартість за мінусом зноса. Доходи від позареалізаційних операцій включають:
доходи, отримані від дольової участі в діяльності інших господарюючих
суб’єктів, дивіденди по акціям, доходи по облігаціям і іншим цінним паперам, належачих господарюючому суб’єкту;
доходи від здачи майна в аренду;
доходи від дооцінки виробничих запасів і готової продукції;
присуджені або визнані боржником штрафи, пеня, неустойка, інші види санкцій за порушення умов господарчих договорів, а також доходи від відшкодування спричинених збитків;
прибуток минулих років, виявлений у звітньому році;
позитивні курсові різниці по валютним рахункам, а також операції в іноземній валюті;
суми коштів, отримані безоплатно від інших підприємств при відсутності спільної діяльності;
інші доходи від операцій, безпосередньо не пов’язаних з виробництвом і реалізацією продукції;
Балансовий прибуток –представляє собою суму прибутків від реалізації продукції, від іншої реалізації і доходів по позареалізаційним операціям за вирахуванням витрат по них. При цьому слід зауважити, що доходи від дольової участі в інших господарюючих суб’єктах, доходи по цінним паперам оподатковуються по іншій ставці, ніж прибуток. Тому ці доходи потрібно відокремлювати від оподаткованого прибутку в окрему групу.
Господарюючий суб’єкт самостійно визначає напрями використання прибутку, якщо інше не передбачене статутом.
Табл.№1
Схема розподілу балансового прибутку:










Балансовий прибуток






















Прибуток, що неоподатковується




Прибуток, що оподатковується
































Чистий прибуток




Податок на прибуток
















Резервний фонд
Фонд нагрома-дження
Фонд споживання


































Соціальні потреби
Благодійні цілі
Тант'єма
Відсотки по облігаціям
Дивіденди по привілейованим акціям    продолжение
--PAGE_BREAK--
Дивіденди по звичайним акціям
Резервний фондстворюється суб’єктами на випадок припенення їх діяльності для відшкодування кредиторської заборгованності. Він є обов’зковим для акціонерного товариства, кооператива, підприємства з іноземними інвестиціями. Акціонерні товариства зараховують до резервного фонду також емісійний доход, тобто суму різниці між продажною і номінальною ціною акцій, отриману при їх реалізації по ціні, яка перевищує номінальну вартість. Ця сума не підлягає якому-небудь використанню або розподілу, крім випадків реалізації акцій по ціні нижчий за номінальну вартість. Резервний фонд акціонерного товариства використовується на виплату процентів по облігаціям і дивідендів по привілейованим акціям у випадку недостатнього чистого прибутку для цих цілей. Відрахування до резервного фонду і в інші подібні по призначенню фонди відбувається до досягнення розмірів цих фондів, встановлених засновницькими документами, але не більше 25% статутного фонду, а для акціонерного товариства – не менше 15%.
Фонди нагромадження і фонди споживання– це фонди спеціального призначення. Вони формуються, якщо це передбачено установчими документами. Фонд нагромадженняпредставляє собою джерело коштів господарюючого суб’єкта, акумулюючого прибуток, і інші джерела для створення нового майна, купівлі основних фондів, оборотних засобів і т.д. Фонд нагромадження відображає зростання майнового стану господарюючого суб’єкта, збільшення його власних засобів. Разом з тим операції по придбанню і створенню нового майна господарюючого суб’єкта не зачипають фонд нагромадження.
Фонд споживанняпредставляє собою джерело фінансових коштів підприємства, зарезервованого для проведення операцій по соціальному розвитку і матеріальному заохоченню колектива. До фондів споживання перераховуються наступні виплати в грошовій і натуральній формах:
суми, нараховані на оплату праці;
доходи по акціям членів трудового колективу і їх внескам у майно господарюючого суб’єкта, нараховані до виплат робітникам;
сума представлених господарюючим суб’єктом трудових і соціальних пільг;
“Амортизація– економічний процес, який кількісно відображає втрату знаряддями праці своєї вартості і поступове перенесення її на новостворену продукцію з наступним нагромадженням коштів для відтворення основних засобів”.1Амортизація є грошовим виразом фізичного та морального зносу основних фондів і здійснюється з метою повної заміни основних фондів при вибутті. Сума амортизаційних відрахувань залежить від вартості основних фондів, часу їх використання, витрат на модернізацію. Амортизація нараховується відповідно до балансової вартості основних фондів, вона є елементом виробничих витрат, включається в собівартість продукції і відшкодовується при її реалізації. В умовах ринкових відносин амортизаційні відрахування є сталим джерелом формування фінансових ресурсів, розмір яких істотно впливає на економіку підприємства. Практика свідчить, що висока питома вага відрахувань збільшує витрати виробництва, знижує конкурентноспроможність продукції, зменшує обсяг прибутку і скорочує можливості підвищення економічного рівня розвитку підприємства. З іншого боку, знижена питома вага відрахувань продовжує строк обігу засобів, вкладених у придбання основних фондів, і, як наслідок, знижує конкурентноспроможність продукції, призводить до втрати позицій підприємства на ринку.
Все майно, яке підлягає амортизації об”єднано в чотири категорії:
будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої;
транспортні засоби, включаючи вантажні та легкові автомобілі, меблі, офісне обладнання; побутові електромеханічні прилади та інструменти; інформаційні системи, включаючи електронно-обчислювальні та інші машини для автоматичної обробки інформації;
інші основні фонди, що не ввійшли до попередніх груп;
нематеріальні активи;
Річні норми амортизації встановлюють у процентах до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початку звітнього періоду в таких розмірах: 1-ша категорія – 5%, 2-га – 25%, 3-тя – 15%. При цьому проводиться щоквартальна індексація при інфляціїї понад 102,5%. У відношенні до нематеріальних активів амортизаційні відрахування відбуваються рівними частками на протязі строку існування цих активів. У випадку якщо строк використання активів встановити неможливо, строк амортизації встановлюється на десять років.
Прибуток і амортизаційні відрахування єрезультатом кругообігу коштів, вкладених у виробництво, і відносятьсядо власних фінансових ресурсів підприємства, якими вони розпоряджаються самостійно.
Оптимальне використання амортизаційних відрахувань і прибутку по цільовому призначенню дозволяє відновити виробництво продукції на розширеній основі.
Призначення амортизаційних відрахувань – забезпечувати відтворення основних виробничих фондів і нематеріальних активів. На відміну від амортизаційних відрахувань прибуток не залишається цілком у розпорядженні підприємства, її значна частина у виглядіподатків надходитьу бюджет, що визначає ще одну сферу фінансових відносин, що виникають між підприємством і державою з приводу розподілу створеного чистого прибутку.
Амортизаційні відрахування і частина прибутку, що спрямовуютьсяна нагромадження, складаютьгрошові ресурси підприємства, використовувані на його виробничий і науково — технічний розвиток, формування фінансових активів — придбання цінних паперів, внески в статутний капітал іншихпідприємств і т.п. Іншачастина прибутку, використовувана на нагромадження, направляється на соціальний розвиток підприємства. Частина прибутку використовується на споживання, в результаті чого виникають фінансові відносиниміж підприємством і особами, як зайнятими, так і не зайнятимина підприємстві.
У сучасних умовах господарювання розподіл і використання амортизаційних відрахувань і прибутку на підприємствах не завжди супроводжується створенням відособлених грошових фондів. Амортизаційний фонд як такий не формується, а вирішеннязапитанняпро розподіл прибутку у фонди спеціального призначення залишено в компетенції підприємства, але це не змінює сутності розподільних процесів, що відбивають використання фінансових ресурсів підприємства.
Оскільки фінанси підприємства як відносиниєчастиною економічних відносин, що виникають у процесі господарськоїдіяльності, принципи їхньої організації визначаються основами господарськоїдіяльності підприємств. Виходячи їх цього, принципи організації фінансів можна сформулювати в такий спосіб: самостійність в областіфінансової діяльності, самофінансування, зацікавленість у результатахфінансово— господарськоїдіяльності, відповідальність за її результати, контроль за фінансово— господарськоюдіяльністю підприємства.    продолжение
--PAGE_BREAK--
Самофінансування— обов'язкова умова успішної господарськоїдіяльності підприємств в умовах ринкової економіки. “Цей принцип базується на повній окупності витратпо виробництву продукції і поширеннювиробничо-технічної бази підприємства. Він означає, що кожне підприємство покриває свої поточні і капітальні витратиза рахуноквласних джерел”.1При тимчасовій недостатності в коштахпотреба в них може забезпечуватися за рахуноккороткострокових позичок банку і комерційного кредиту, якщо мова йде про поточні витрати, і довгостроковібанківські кредити, використовувані на капітальні вкладення.
Господарськадіяльність підприємства нерозривно пов'язаназ його фінансовою діяльністю. Підприємство самостійно фінансує всінапрямки своїх витратвідповідно до виробничих планів, розпоряджається наявними фінансовими ресурсами, інвестуючиїх у виробництво продукції з метою одержання прибутку.
Фінансові ресурси підприємства, що спрямовуютьсяна його розвиток, формуються не тільки за рахунок: амортизаційних відрахувань; прибутку, одержуваної від усіх видівгосподарськоїі фінансової діяльності але й від:
додаткових пайових внесків учасників у товариствах;
коштів, одержуваних від випускуоблігацій;
коштів, що мобілізуються за допомогою випускуі розміщення акцій в акціонерних товариствахвідкритого і закритого типів;
довгострокового кредиту банку й іншихкредиторів (крім облігаційних позик);
іншихзаконних джерела (наприклад, добровільних безоплатнихвнесків підприємств, організацій, громадян).
Принцип самофінансування поки не може бути забезпечений на підприємствах, що випускають необхідну споживачу продукцію з високими витратамина її виробництво й забезпечуючихнедостатній рівень рентабельності по різних об'єктивних причинах. До них відносятьсяпідприємства житлово-комунального господарства, пасажирського транспорту, сільськогосподарські й іншіпідприємства, що одержують асигнування з бюджету. Те ж характерно і для підприємств оборонного значення, господарськадіяльність яких не може вважатисяпідприємницькою і фінансується за рахуноккоштів, отриманих відреалізації продукції, тому для цього існують інші джерела фінансових ресурсів, а звідси і шляхи їх використання: Табл.№2 Джерела фінансових ресурсів і шляхи їх використання
Джерела фінансових ресурсів Використання фінансових ресурсів
капітал
Інвести-ції в невиро-бничу сферу
Витра-ти на спожи-вання
Фінанс-овий резерв
прямі інвес-тиції
Венчур-ний капітал
Портфе-льні інвести-ції
аннуітет
1
2
3
4
5
6
7
8 Прибуток
*






*
*
*
Амортизаційні відрахування
*






*


*
Кредиторська заборгованість
*    продолжение
--PAGE_BREAK--
*




*
*


Кошти, отримані від продажу цінних паперів


*
*






*
Пайові внески
*






*
*
*
Страхові внески






*






Кредит і позички
*
*




*
*


Кошти від реалізації майна




*








Інші надходження
*






*
*
*
1.2. Кредиторська заборгованість та кошти, отримані від продажу цінних паперів
Кредиторська заборгованість – це перш за все заборгованість по заробітній платні, відрахуванням до позабюджетних фондів, пов”язані з фондом оплати праці, резерв майбутніх платежів і ін. Утворення заборгованості по заробітній платні викликане тим, що між строком її нарахування і днем виплати є деяка кількість днів за роботу, в які господарюючий суб”єкт ще повинен виплатити робітникам. “Резерв майбутніх платежів створюється за рахунок нагромадження коштів, призначених на оплату майбутніх відпусток робітників. Вказані кошти не належать підприємству або мають цільове призначення. Проте вони постійно знаходяться у підприємства, котре використовує їх на свій розсуд до момента погашення даної заборгованості”1.
Кошти, отримані від продажу цінних паперів. Цінні папери представляють собою грошові документи. Вони можуть існувати в формі відокремлених документів або записів на рахунках. До них відносяться акції, облігації, векселі, заставні свідоцтва, страховий поліс і ін.
Пайовий внесок – представляє собою суму грошового внеску, сплачену юридичною або фізичною особою при вступі до спільного підприємництва. Пайовий внесок є обов”язковим для вступу до товариства з обмеженою відповідальністю, змішаного товариства, спільного українсько-іноземного товариства. Він вноситься: грошовими коштами; шляхом передачи у власність підприємства майна і інших матеріальних цінностей, прав користування землею, водою і іншими природними ресурсами; майнових прав (в тому числі на використання вираходів, “ноу-хау”); шляхом представлення майна у користування господарюючого суб”єкта без відшкодування на протязі деякого проміжку часу витрат володаря (на утримання, ремонт, амотизацію будівель, приміщень, обладнання, інструментів, транспорту); шляхом відрахувань від заробітної плати робітників на протязі деякого проміжку часу.
““Ноу-хау”(знаю як) – комплекс різноманітних науково-технічних, економічних, соціальних знань, які практично необхідні для певної діяльності, але ще не стали загальним надбанням”.1
При визначенні ціни “ноу-хау” необхідно пам”ятати, що вона окупиться майбутнім прибутком, якиц отримає користувач, в іншому випадку у нього буде менший прибуток або його не буде зовсім. В світовій практиці ціна “ноу-хау” складає 5% від майбутнього прибутку, але є випадки, коли вона досягає 20%.
Існує декілька способів оплати “ноу-хау”. Основні з них:
роялті – поступові виплати за “ноу-хау” пропорційно визначеним показникам в ході його використання. Роялті зазвичай нараховується з прив”язкою до показників зростання прибутку або зростання випуску продукції і т.д.;
паушальний платіж одночасовий, обговорений раніше платіж. Паушальні платежі використовуються, коли важко спрогнозувати ефект дії «ноу-хау» або вартість ліцензій невелика;
“кост-плас” – виплати за додаткові послуги по узгодженим розцінкам поверх обговореної ціни;
Інвестиційний внесок представляє собою джерело самокредитуван- ня діяльності підприємства. Інвестиційний внесок – це грошовий внесок робітника в розвиток даного підприємства, котре вкладнику нараховує відсоток в розмірі і в строки, визначені договором або положенням про інвестиційний внесок.
1.3. Кредит
Кредит– буквально означає «розпорядження визначеноюсумою грошей на протязі деякого часу, тобто ті, у кого є надлишок коштів, можуть їх давати в кредит тим, хто відчуваєнестачуабо має потребув додаткових сумах»2.
В даний час кредит має величезне значення. Він вирішує проблеми, що стоятьперед всієюекономічною системою. Так за допомогою кредиту можна перебороти труднощі, пов'язаніз тим, що на одній ділянцівизволяються тимчасово вільні кошти, а на інших виникає потреба в них. Кредит акумулює капітал, що визволився, тим самим, обслуговує приливкапіталу, що забезпечує нормальний відтворювальний процес. Також кредит прискорюєпроцес грошового обігу, забезпечує виконанняцілого ряду відносин: страхових, інвестиційних, грає великуроль у регулюванні ринкових відносин.     продолжение
--PAGE_BREAK--
Джерелом позичкового капіталу служать, по-перше, кошти що вивільняються з кругообігу: засоби, призначені для відновленняосновного капіталу (тобто амортизаційний фонд); частина оборотного капіталу, що вивільняється в грошовій формі в зв'язку з розбіжністю часу продажу товарів і купівлісировини, палива, матеріалів. Капітал, тичасово вільний у період між надходженням коштів від реалізації товарів і виплатою заробітної плати.
Іншимджерелом позичкового капіталу виступають грошові прибуток і нагромадженняприватногосектора. Потрібно відзначити, що починаючи з 50-60 років нашого сторіччя існує тенденція підсиленнязалученнягрошових заощаджень працюючихі службовців. Цьому сприяли, у першу чергу, поліпшення соціально-економічного становищарозвиненихкраїн; зміни в структурі споживання.
У якості третього джерела позичкового капіталу виступають грошові нагромадженнядержави, розміри яких визначаються масштабами державної власності і долейвалового національного продукту.
Таким чином, можна зробити висновок, що тимчасово вільні кошти, що виникають на основі кругообігу промислового і торгового капіталу, грошові нагромадженняприватногосектора і держави утворюють джерела позичкового капіталу.
Кредит виступає в двох головних формах: комерційного і банківського, що розрізняютьсяпо складуучасників, об'єкта позичок, динаміці, розмірувідсоткаі сфери функціонування.
Комерційним кредитом називають кредит, наданий одним функціонуючим підприємцем іншомуу виглядіпродажу товарів із відстрочкою платежу. Комерційний кредит оформляється векселем, його об'єктом єтоварний капітал. Він обслуговує кругоборот промислового капіталу, рухтоварів із сфери виробництва в сферу споживання. Особливістю комерційного кредиту єте, що позичковий капітал тут зливається із промисловим. Метакомерційного кредиту — прискорити реалізацію товарів і одержання прибутку. Розміри цього кредиту обмежені величиноюрезервних кредитів промислових і торгових капіталів. Передача цих капіталів можлива тільки в напрямках, визначенихумовою угоди: від підприємця, на підприємстві якого виробляютьзасоби виробництва, до підприємців, на підприємствах якого вони споживаються, або від підприємця, що виробляєтовари, до торгових фірм, що реалізують їх.
Потрібно відзначити, що комерційний кредит має обмежені можливості, тому що його можна одержати не у всякого кредитора, а лише в того, хто виробляєсам товар. Він обмежений по розмірах (тимчасовим вільним капіталом), має короткостроковий характер, а позичальник часто потребуєв довгостроковому кредиті.
Обмеженість комерційного кредиту переборюєтьсябанківським. Банківський кредит дається у вигляді грошової позички, банками й різноманітнимикредитно-фінансовими установамипідприємцям і іншимпозичальникам. Об'єктом банківського кредиту виступає грошовий капітал, що відокремився від промислового. Угодапозички тут відділена від актів купівлі-продажу. Позичальником може бути фірма, держава, приватнийсектор, а кредитором — кредитно-фінансові установи. Метоюкредитора єодержання прибутку у виглядівідсотка. Кредиторнадає позичковий капітал позичальнику на умовах повернення, терміновості і сплати відсотка.
Як було відзначено вище, банківський кредит переборює кордоникомерційного кредиту, тому що він не обмежений напрямком, термінамиі сумами кредитних угод. Сфера його використання ширша: комерційний кредит обслуговує лише обігтоварів, банківський кредит — і нагромадженнякапіталу, перетворюючи в капітал частину грошових прибутків і заощаджень усіх прошарківсуспільства.     продолжение
--PAGE_BREAK--
В останнійперіод великезначення має лізинг. “Лізинг — довгострокова оренда машин, устаткування, транспортних засобів, спорудвиробничого призначення з погашенням заборгованості протягом декількохроків”.1Використання лізингу має свої переваги, оскільки «при цій формі співробітництва для перебудови виробництва на базі сучасної технології і випускупродукції, що відповідає самим суворим вимогам ринку, не потрібно споконвічних володінь важливихкоштів. Всівитратина даному етапі покривають лізингові компанії. Лізинг не єбанківською операцією у вузькому значенніслова. Він відноситьсядо близькоїдо банківської форми фінансування, що може здійснюватися торгово-промисловими підприємствами як побічна операція. Але в першу чергу це компетенція спеціально створених лізингових товариств.
Останнім часом одержали широке поширення іпотечний кредит іовердрафт. Іпотечний кредит — це довгострокові позички під заставу нерухомості (землі, виробничих і житловихбудинків).Основним його джерелом служитьемісія іпотечних облігацій корпораціями і банками. Овердрафт, надається приватнимособам, що мають право платежу чеками в сумі, якаперевищуює залишок на рахунках.Овердрафтприпускаєтьсяу відомих межах, наприклад, у суму місячного окладу на термін не більш 15 днів. Протягом установленого строкуклієнт зобов'язаний погаситивиникшу заборгованість, після чого він одержує право на новий кредит у виглядіовердрафта.
В даний час величезне значення для нормального функціонування всієїекономічної системи в цілому мають державнийі міжнароднийкредит. Державним кредитомназивають сукупність кредитних відносин, у яких позичальником або кредитором виступають держава, місцеві органи влади стосовно громадян і юридичних осіб. Державний кредит виражає відносинив грошовій формі між державою з одного боку, і фізичними або юридичними особами з іншого, частіше усього з банками, страховими компаніями і підприємцями. Кредит буде державниму тому випадку, коли в якості учасника позичкової угодивиступають центральний уряд або місцеві органи влади. У цьому відношеннійого можна порівняти з іншимиформами кредиту, у першу чергу з банківським, де обов'язковим учасником позичкової угодиєбанк.
Рухкапіталу в сфері міжнародних економічних відносин, пов'язанез наданням валютних і товарних ресурсів на умовах повернення, терміновості і сплати відсотків, називають міжнародним кредитом.У якості кредиторів і позичальників виступають банки, підприємства, держави, міжнародні і регіональні організації.
Форми міжнародного кредиту можна класифікуватипо головних ознаках, що характеризує окремі стороникредитних відносин.
По строкахміжнародні кредити підрозділяються на короткострокові — до 1 року, середньострокові — від 1 року до 5 років і довгострокові — понад 5 років.
Міжнародний кредит виконує такіфункції:
перерозподіл позичкових капіталів між країнами з метою забезпечення безупинного процесу відтворення для досягнення максимального прибутку;
економія витрат обігув сфері міжнародних розрахунків внаслідок розвитку безготівкових платежів;
прискорення концентрації і централізації капіталу.
Також міжнародний кредит, розсуваючи межііндивідуального нагромадження, сприяє створенню нових фірм. Тобто можна сказати, що міжнародний кредит виконує ті ж функції, що й іншіформи кредиту, тільки в міжнародному аспекті.
1.4.Інші надходження фінансових коштів
До джерел фінансових ресурсів відносять також надходження грошових коштів за рахунок благодійних внесків (меценацтво), страхових внесків, від продажу закладеного майна боржника, спонсорських внесків і т.д. Спонсор– це юридична або фізична особа, яка финансуєякийсьзахід. Спонсорство – це двосторонній процес. Підприємство отримує необхідні йому фінансові ресурси, а спонсор – деяку вигоду у вигляді підвищення його іміджу і престижу, рекламу, підготовку кваліфікованих спеціалістів, а також у формі прямого прибутку від профінансованого ним захода.     продолжение
--PAGE_BREAK--
2. Основні техніко-економічні показники роботи дослідного хлібозавода
2.1. Історична довідка і характеристика потужності
Київський дослідний хлібозавод став до ладу 1965 року (тоді це був хлібозавод №9 і мав проектну потужність 65 тонн хлібобулочних виробів за добу). У ті часи кількість населення міста інтенсивно зростала, а тому вже наступного року у зв”зку з підвищенням попиту на хлібобулочні вироби було введено ще одну третю піч БН-50. Згодом модернізували кілька виробничих ліній. Зокрема, замість першої встановлено дослідну лінію А2-ХЛП з піччю ПХК-16. Щоб полегшити працю пекарів, на чотирьох лініях облаштували автоматичні укладальники тістових заготовок у люльки вистоювальної шафи й механізували їх пересадку на під печі.
Основна й додаткова сировина – сіль, цукор, дріжджове молоко, безводний рідкий жир, олія – надходять і зберігаються безтарним способом. Це полегшує працю дозувальника і дає змогу легко транспортувати компоненти для приготування напівфабрикатів. У 1975 році на автоматичний режим переведено компресорне відділення. А через два роки завод набув статусу дослідного і став базовим підприємством по випробовуванню нової техніки і технології.
Наприкінці 1979 року потужність дослідного вже зросла до 93 тонн хлібобулочних виробів за добу, рівень же механізації підвищився до 84%. Два роки по тому, після реконструкції, добова продуктивність заводу зросла ще на 22 тонни. Незабаром другу лінію по виробництву дрібноштучної продукції переобладнали на безперервне приготування тіста і ввели в дію установку для підготовки молочно-цукро-сольового розчину. Завдяки цьому було прискорено і збільшено випуск популярної булочки “Дніпровська”. Протягом останнього десятеліття на кількох лініях старі печі замінено на нові; з”явилися укладальний автомат готових виробів і ланцюгові доріжки для транспортування порожніх контейнерів у цех; введено в дію комплекс механічних майстерень і побутові приміщення з сауною.
Сьогодні дослідний хлібозавод є одним з найпереспективніших підприємств в Україні. В минулому році виробнича потужність заводу становила 109,4тис.т хлібобулочних виробів при 375 працюючих. На підприємстві встановлено 6 виробничих ліній по виробництву 12 видів продукції. Завод працює в три зміни, сім днів на тиждень. Структура підприємства — безцехова. 25 % продукції випускається в упакованомувигляді.
Табл.№3
Основні техніко-економічні показники дослідного хлібозавода за 1997-1998роки




Показники
1997 рік
1998 рік
1998 к 1997 р. в %
1
2
3
4
Виробнича потужність (тон/рік)
113,0
109,4
96,8%
Выпуск продукції
24 282,3
30 696
126,4%
Коефіціент використання вироб. потужності
76,5
87,6
114,5%
Об'єм продаж (тис.грн)
17 799,6
19 453,5
109,3%
Основні виробн. фонди
3 748,0
4 162,4
111,1%
Чисельність працюючих (чол.)
354
375
105,9%
Об'єм продаж на одного працюючого (тис.грн)
50 281
51 876
103,2%
Направлено на оплату праці (тис.грн)
933,9
1 055,4
113,0%
Средньомісячная оплата праці (грн)
77,8
88,0
113,1%
Повна собівартість продукції (тис.грн)
1 950,5
2 067,7
106,0%
Балансовий прибуток (тис.грн)
3 407,3
3 614,2
106,1%
Прибуток від продажу
3 396,9
3 611,9
106,3%
Рентабельність продукції в цілому %
37,1%
38,8%
104,6%
2.2. Склад і структура персоналу
Табл.№4
Директор    продолжение
--PAGE_BREAK--


Замісник директора
































Плановий відділ


Відділ кадрів


Головний инженер


Відділ праці


Гуртожиток


Начальник МТЗ


Маркетинг. відділ
































Виробнича лабораторія


Інженер по тех.безпеки


Мат.склад


Склад сировини






























Головний механік


Головний технолог


Завідуючий виробництвом


Головний енергетик






































Механічна майстнрня


Начальник ПСГ завода






































В 1997 році на підприємстві працювало 354чоловік, у тому числі промислово-виробничий персонал 338 чол., з них робітники 294 чол., службовці 44 чол. У 1998 році середньо-спискова чисельність склала вже 375 чол., у тому числі промислово-виробничий персонал 352 чол., з них 312 робітників і 40 службовців. У 1998 році було прийнято на роботу 21 чол. Віковий складпрацюючих на підприємстві від 18-24 років – 14%, 25-35 років -43%, 35-50 років 20%, 50 і старше 23%. Складфонду оплати праців 1997 році склаву робітників 1107 тис.грн, у службовців 453,3 тис.грн, У 1998 році фонд заробітної плати збільшився і склаву робітників 1169,7 тис.грн, у службовців 481,3 тис.грн.
2.3.Асортимент продукції
Свого часу на полицях хлібних магазинів столиці з”явилися батони, упаковані в поліетиленову плівку. Вперше новинку було впроваджено на досдідному заводі – тут став до ладу відповідний пристрій для пакування. Нині в такий же прозорий “одяг”, що продовжує збереження товарних і смакових якостей головного продукту, вдягають вже й хліб інших сортів. За останнє десятеліття на підприємстві було повністю оновлено асортимент хлібобулочних виробів. Звичайно тепер він є своєрідним відбитком нинішніх економічних умов. Потенційні ж можливості заводу щодо асортименту й продукції ще далеко не вичерпані.
Табл.№5    продолжение
--PAGE_BREAK--
Випуск продукції в асортименті
№
Назва продукту
Випуск продукції (тис.т)
1997
1998
1
2
3
4
1
Хліб пшеничний
6529,3
9218,9
2
Хліб пшеничний в упаковці
16,6
66,6
3
Хліб домашній
3626,7
4135,8
4
Хліб білий
64,5
---
5
Арнаут український
7151,1
7431,4
6
Арнаут український в упаковці
492,7
173,7
7
Батон дорожний
7916,5
6541,9
8
Батон дорожний в упаковці
461,8
224,5
9
Булочка кунцівська
1257,5
---
10
Булочка «малятко»
420,4
2885,9
11
Булочка «малятко» в упаковці
---
17
12
Всього
27937,1
30695,7
3. Аналіз фінансового стану підприємства
3.1. Аналіз джерел фінансових ресурсіві їх використання.
Внутрішній аналіз структури джерел фінансуванняпов'язанийз оцінкоюальтернативних варіантів фінансування діяльності підприємства. При цьому основними критеріями вибору єумови залученняпозикових коштів, їх «ціна», ступінь ризику, можливі напрямки використання і т.д.
У загальномувипадку поза залежністю від організаційно-правових типіві форм власності джерелами формування майна будь-якого підприємства євласні і позикові кошти.
У цілому інформація про розмірвласних джерел подана в I розділіпасиву балансу (див. Додатки). До них, у першу чергу, відносяться:
статутний капітал– вартісний відбиток сукупного внеску засновників(власників) у майно підприємства при його створенні. Розмір статутного капіталу визначається установчимидокументами і може бути змінений тільки за рішенням засновниківпідприємства і внесенню відповідних змін в установчідокументи. У 1997році на дослідному хлібозаводі статутний фонд становив 1274,7тис.грн. Згідно з засновницькими документами у 1998 році статутний фонд не змінився;
резервний фонд– джерело власних коштів, створюванийпідприємством, відповідно до законодавства, шляхом відрахувань від прибутку. Резервний фонд має строго цільове призначення — використовується на виплату прибутків засновникампри відсутності або недостатності прибутку звітного року, на покриття збитків підприємства за звітний рік і ін. Згідно даних балансу резервний фонд у 1997 році становив 2,6тис.грн, а у 1998 був збільшений до 10,8тис.грн;
фонди спеціального призначення– джерела власних коштівпідприємства, утворені за рахуноквідрахувань від прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, на 1997 рік становили 203,7тис.грн, а на 1998рік –263,5тис.грн;
нерозподілений прибуток– частина чистого прибутку, що не була розподілена підприємством за станом на дату упорядкування звіту.     продолжение
--PAGE_BREAK--
На 1997 рік він склав 3407,3тис.грн, а на 1998 рік – 3614,2тис.грн;
Дані про складі динаміку позикових коштіввідбиваються в II розділіпасиву. Дослідний хлібозавод не відноситься до підприємств, які активно використовують банківські чи іншого роду кредити. За даними балану, як за 1997, так і за 1998 роки хлібозавод кредитів не брав, а звідси і дані про позикові кошти у нього відсутні (2-га частина пасиву). Що стосується короткострокових пасивів, то такі мали місце за даний період, хоча й складають не значну його частину. Кредиторська заборгованість склала 595,5тис.грн у 1997р. і 670,8тис.грн – у 1998р., з них за товари і послуги, строк сплати яких не настав – 141,7тис.грн(320,5), з бюджетом – 96,2тис.грн(109,8), по позабюджетним платежам – 23,5тис.грн(27,8), по страхуванню – 17,1тис.грн(41,4), по оплаті праці – 60,2тис.грн(71,0), з дочірніми підприємствами – 7,1тис.грн(28,3), з учасниками – 2,2тис.грн(4,7), з іншими кредиторами – 180,2тис.грн(141,2), інші короткострокові пасиви – 145,9тис.грн(66,0).
Аналіз власних джерел доцільно починати з оцінкиїхньої структури і складуза даними балансу і розшифровокдо нього. Варто вивчити, чим подані джерела власних коштів, обсяг фондів спеціального призначення, інформацію про нерозподілений прибуток.
Потім переходять до поелементноговивчення кожного джерела, маючи у виглядіїхню різноманітну роль у функціонуванні підприємства.
Так, при аналізі статутного капіталу насамперед оцінюють повноту його формування, з'ясовуючи, у разі потреби, хто з засновниківне виконав (частково виконав) свої зобов'язання по внеску в статутний капітал. У дослідного хлібозаводастатутний капітал протягом 1997 – 1998 років знаходиться на рівні 1274,7тис.грн і оплачений цілком. У 1999 році завод планує збільшити свій статутний капітал.
Далі варто переконатися в стабільності величинистатутного капіталу протягом звітного періоду й їївідповідності даним, зафіксованим в установчихдокументах. Очевидно, що аналіз статутного капіталу має свою специфіку в залежності від організаційно-правової форми створення підприємства. Дослідний хлібозаводєакціонерним товариствомвідкритого типу, причому 51% акцій знаходится у власності держави, 49% акцій заводу викуплені трудовим колективом. Всіакції єіменними і власники акцій не мають права передавати або продавати свої акції іншимособам.
Важливе значення для оцінкиефективності діяльності підприємства має динаміка розміруфондів спеціального призначення (нагромадженняі споживання). При цьому аналіз повинний враховувати різноманітну функціональну роль зазначенихфондів у механіці фінансування діяльності підприємства. Тому аналіз випливає звідомостіроздільно в частині коштів, що спрямовуютьсяна виробничіпотреби(інвестування і поповнення оборотних коштів) і потребиспоживання.
Табл.№6 Використання прибутку
Наіменування напрямків
1997
1998
1998/1997 у %
1
2
3
4
Платежі до бюджету
1049,3
892,1
85,0
Відрахування в резервний фонд
117,9
136,1
115,4
Виробничий розвиток
645,3
827,8
128,3
Соціальний розвиток
587,2
692,9
118,0
Заохочування
537,6
584,9
108,8
Дивіденди
94,3
54,4
57,7
Інші цілі
139,9
426
304,5
За 1998 рік підприємство перерахувало у фонд нагромадження827,8тис.грн, а у фонд споживання було перераховано 1332,2тис.грн. На фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення з отриманого прибутку було відвернено 12,3тис.грн, що на 18,8тис.грн менше ніж у 1997р. Якщо порівняти суму, направленуу фонд нагромадження, із початковою вартістю основних коштів, те очевидно, що підприємство не планує поступове переустаткування виробництва. Проте я вважаю, що Дослідному хлібозаводу інепотрібно відраховувати більше коштіву фонди нагромадження, тому що коефіцієнт зносу основних коштівпо роках знижується невисокими темпами, так на початок 1997 року він складав9%, на початок 1998 року — 8% на початок 1999 року складав10%.    продолжение
--PAGE_BREAK--
Важливим питаннямв аналізі структури джерел коштівєоцінка самофінансування підприємства іраціональності співвідношення власних і позикових коштів.
Рівень самофінансування розраховується за допомого нуступних коефіціентів:
1.Коефіціент фінансової стійкості (Кс)– це співвідношення власних і запозичених коштів:
/>,
де М– власні кошти, К– позикові кошти, З– кредиторська заборгованість.
Чим вища величина даного коефіціента, тим стійкіший фінансовий стан підприємства. За даними дослідного хлібозавода цей показник за останні роки по-троху зростає. Так у 1997 році він становив 5,67, а в 1998 році – вже 6,15. Це свідчить про те, що фінансовий стан завода постійно поліпшується.
2.Коефіціент самофінансування (Ксф) :
/>,
де П – прибуток, направлений у фонд нагромадження, А – амортизаційні відрахування.
Даний коефіціент показує співвідношення джерел фінансових ресурсів, тобто у скільки разів власні джерела перевищують запозичені кошти.
Коефіціент самофінансування характеризує деякий запас фінансової міцності підприємства. Чим більша величина цього коефіціента, тим вище рівень самофінансування. На дослідноу хлібозаводі він склав 0,87 – у 1997р. і 1,39 – у 1998р… Отже, рівень самофінансування зріс, тобто об’єм власних джерел фінансування виробничо-торгівельного процесу заводу в 1,39 разу перевищує величину запозичених коштів.
3.Коефіціент стійкості процесу самофінансування (К):
/>
Цей кофіціент показує частку власних коштів, направлених на розширене фінансування. Чим вища величина даного кофіціента, тим сталіший процес самофінансування на підприємстві. У 1997р. частка власних коштів складала 15%, а в 1998р. – 23%. Це означає, що частка власних коштів, направлена на розширення виробництва зросла на 8%, процес самофінансування став більш стійким.
4.Рентабельність процеса самофінансування (Р):
/>,
де ЧП – чистий прибуток.
Рентабельність процеса самофінансування є не що інше, як рентабельність використання власних коштів. Рівень рентабельності показує величину сукупного чистого дохода, отриманого з 1 грн вкладених власних фінансових ресурсів, котра потім може бути використана на самофінансування. В даному прикладі цей коефіцієнт досить високий і складає 75% — у 1997р. і 90% — у 1998р. Це означає, що з 1грн вкладених власних коштів ми отримаємо у 1998р. 90 коп доходу.
5.Коефіцієнт незалежності (Кн):
/>
Коефіціент незалежності характеризує часткувласнихджерел у загальномуобсязі джерела.
6. Коефіцієнт інвестування (власних джерел) (Кі):
/>
Коефіцієнт інвестування показує, у якийстепеніджерела власних коштівпокривають проведеніінвестиції.
7.Іншимпоказником, що характеризує використання власних коштів підприємства, єоборотний капітал, що визначається як різниця поточних витраті короткострокових зобов'язань. Іншимисловами, підприємство має оборотний капітал доти, доки поточні активи перевищують короткострокові зобов'язання (або в цілому доти, поки воно ліквідно).
У цьому зв'язку корисно визначити, яка частина власних джерел коштів вкладений у найбільше мобільні активи. Для цього розраховується так називаний коефіцієнт маневреності.


/>
У нашому прикладі коефіцієнт маневреності склав0,17 у 1997р. і 0,14 у 1998р. (див.роз.3.4.)Ці значення коефіцієнта маневреності є не дуже високими, тому фінансовий стан заводу не можна вважати ідеальним. Іноді в спеціальній літературі в якості оптимального розмірукоефіцієнта рекомендується 0.5.
Залученняпозикових коштівдозволяє підприємству оплатити термінові зобов'язання, а також єзасобом розширеннясвоєї діяльності. При цьому варто мати на увазі, що використання окремих видівпозикових коштів(позички банку, позики, кредиторська заборгованість постачальникам іт.д.) мають для підприємства різноманітну вартість. У обов'язковому порядку відсоткиза користування позиковими засобамивиплачуються по позичках банку. Плата по банківських відсоткахставитьсяна собівартість продукції і на чистий прибуток.    продолжение
--PAGE_BREAK--
При розрахунках із постачальникамиі підрядчиками плата за тимчасове користування коштамикредиторів, як правило, не береться, хоча у випадку невчасної оплати підприємству доведетьсязаплатити пеню (у відсоткахвід суми договору) за кожний день прострочення. У умовах широко поширеного в нашій країні порядку попередньої оплати продукції додатковим безкоштовнимджерелом фінансування багатьох підприємств-товаровиробників стали сума коштів, що надходитьвід їхніх покупців. При цьому практика показує, що період між часом надходження грошей на розрахунковий рахунокпідприємства і часом відвантаження в багатьох випадках вимірюються місяцями.
За підсумками цих розрахунків (див.роз. 3.4.) можна зробити висновкипро те, що підприємство практично не прибігаєдо використання позикових коштів, а в II розділіпасиву значно переважають фонди споживання. Питома вага джерел фінансування, що можуть використовуватися тривалий час складає85% і 86% відповіно пороках від усіх джерел фінансування підприємства. Коефіцієнт інвестування власних джерел дорівнює 110% у – 1997р. і 109% у – 1998р., це значить, що підприємство може робитизаміну устаткування виробничого і невиробничого призначення не прибігаючи до використання позикових коштів.
Структура пасивів дослідного хлібозавода свідчить про те, що підприємство може стійко працювати незалежно від кон'юнктури ринкукредитних ресурсів, тому що воно може фінансувати усю свою господарськудіяльність із власних джерел коштіві “безкоштовно” притягнутих коштівтобто кредиторської заборгованості.
3.2.Аналіз ефективності використання майна
Функціонування підприємства залежить від його спроможностіприносити необхідний прибуток. При цьому варто мати на увазі, що керівництвопідприємства має значну свободув регулюванні розмірівфінансових результатів. Так, виходячи з прийнятоїфінансової стратегії, підприємство має можливість збільшувати або зменшувати розмірбалансового прибутку за рахуноквибору того або іншогоспособу оцінкимайна, порядку його списання, установлення термінавикористання і т.д.
До питаньоблікової політики, що визначає розмірфінансового результату діяльності підприємства, у першу чергу, ставлятьсятакі:
— вибір способу нарахування амортизації основних засобів;
— вибір методу оцінкиматеріалів, відпущених і витрачених на виробництво продукції, робіт, послуг;
— визначення способу нарахування зносу по малоцінним і предметах, що швидкозношуються, при їхній експлуатації;
— порядок віднесення на собівартість реалізованої продукції окремих видіввитрат(шляхом безпосереднього їхнього списання на собівартість в міру уточнення витратабо за допомогою попереднього утвореннярезервів майбутніх витраті платежів);
— складвитрат, віднесенихбезпосередньо на собівартість конкретного видупродукції;
— складнепрямих витраті спосіб їхнього розподілу і ін.
Цілком зрозуміло, що підприємство, разом обравши той або іншийзасіб формування собівартості реалізованої продукції і прибутку, буде притримуватися його протягом усього звітного періоду (не менше року), а всіподальшізміни в обліковій політиці повинні мати вагомі підстави і неодмінно обговорюватися.
У цілому, результативність діяльності будь-якого підприємства може оцінюватися за допомогою абсолютних і відносних показників.
Існує і використовується система показників ефективності діяльності, серед них коефіцієнт рентабельності активів (майна).


/>


Цей коефіцієнт показує, якийприбуток одержує підприємство з кожної гривні, вкладеної в активи. По моїх розрахунках (див.роз.3.4.) по дослідному хлібозаводу коефіцієнт рентабельності активів (по деякимджерелах він називається — Коефіцієнт рентабельності капіталу, незважаючи на те, що “капітал” це пасиви підприємства, але їхнє підсумкове значення дорівнює підсумковому значенню активів підприємства і результат утворюєтьсяоднаковий). дорівнює за 1997 рік 0,63 а за 1998 рік 0,76 тобто на кожну вкладену гривнюпідприємство дістало прибуток 63 і 76 коп відповідно.    продолжение
--PAGE_BREAK--
У аналітичних цілях розраховується, як рентабельність усієї сукупності активів, так і рентабельність поточних активів.


/>


По балансовим даним за 1997 рік цей коефіцієнт склав0,82, а за 1998 рік він склав0,96
Показник прибутку на вкладений капітал, названий також рентабельністю власного капіталу, визначається по формулі:


/>


По дослідному хлібозаводу він склаву 1997 році – 0,74, а в 1998 році 0,88. Деяке підвищення цього коефіцієнта можна пояснити тим, що в 1998 році відбулосянезначне збільшення додаткового капіталу і фондів нагромадження, а також зріс рівень виробничої потужності.
Інший важливий коефіцієнт — рентабельність реалізованої продукції -(рентабельність продажів) розраховується по формулі:


/>


Значення цього коефіцієнта показує, якийприбуток має підприємство з кожної гривніреалізованої продукції. Тенденція до його зниження дозволяє припустити скорочення попиту на продукцію підприємства.
Зниження коефіцієнта рентабельностіреалізованої продукції може бути викликано змінами в структурі реалізації, зниження індивідуальної рентабельності виробів, що входять у реалізовану продукцію, і ін. Але в нашому випадку цей коефіцієнт за 2 року практично не змінився і склав0,16 у 1997 році і 0,14 у 1998 році. Це свідчитьпро те, що продукція заводу користується постійним попитом, що цілком зрозуміло, тому що продукція хлібної промисловості є“товаром першочергової необхідності”.
3.3.Розрахункові таблиці
Табл.№7
Розрахункова таблиця за 1997 рік
№
Назва коефіцієнту
Позначення
Розрахунок
Результат
1
2 3
4
5
1
Коефіцієнт фінансової стійкості Кс
4597,0/810,7
5,67
2
Коефіцієнт самофінансування
Ксф
(645,3+62,2)/810,7
0,87
3
Коефіцієнт стійкості процесу самофінансування
К
(645,3+62,2)/4597,0
0,15
Продовження таблиці №7
4
Рентабельність процесу самофінансування
Р
(62,2+3407,3)/4597,0
0,75
5
Коефіцієнт незалежності
Кн
4597,0/5407,7*100%
0,85
6
Коефіцієнт інвестування (власних джерел)
Кі
4597,0/4174,7*100%
1,10
7
Коефіцієнт маневреності
Км
789,7/4597,0*100%
0,17
8
Рентабельність активів
Р(активів)
3407,3/5407,7*100%
0,63
9
Рентабельність поточних активів
Р(пот.акт.)
3407,3/4174,7*100%
0,82
10
Рентабельність власного капіталу
Р(вл.кап.)
3407,3/4597,0*100%
0,74
11    продолжение
--PAGE_BREAK--
Рентабельність реалізованої продукції
Р(р.прод.)
3407,3/21578,7*100%
0,16
Табл.№8 Розрахункова таблиця за 1998 рік
№
Назва коефіцієнту
Позначення
Розрахунок
Результат
1
2 3
4
5
1
Коефіцієнт фінансової стійкості Кс
4110,3/670,8
6,13
2
Коефіцієнт самофінансування
Ксф
(827,8+101,3)/670,8
1,39
3
Коефіцієнт стійкості процесу самофінансування
К
(827,8+101,3)/4110,3
0,23
4
Рентабельність процесу самофінансування
Р
(101,3+3614,2)/4110,3
0,90
5
Коефіцієнт незалежності
Кн
4110,3/4781,1*100%
0,86
Продовження таблиці №8
6
Коефіцієнт інвестування (власних джерел)
Кі
4110,3/3779,5*100%
1,09
7
Коефіцієнт маневреності
Км
575,0/4110,3*100%
0,14
8
Рентабельність активів
Р(активів)
3614,2/4781,1*100%
0,76
9
Рентабельність поточних активів
Р(пот.акт.)
3614,2/3779,5*100%
0,96
10
Рентабельність власного капіталу
Р(вл.кап.)
3614,2/4110,3*100%
0,88
11
Рентабельність реалізованої продукції
Р(р.прод.)
3614,2/25149,5*100%
0,14 Висновок
Фінанси займаютьособливе місце в економічних відносинах. Їхня специфіка виявляється в тому, що вони завжди виступають у грошовій формі, мають розподільний характер і відбивають формування і використання різноманітних видівприбутків і нагромадженьсуб'єктів господарськоїдіяльності сфери матеріального виробництва, держави й учасників невиробничої сфери.
Фінанси підприємств, будучи частиною загальноїсистеми фінансових відносин, відбивають процес утворення, розподілу і використання прибутків на підприємствах різноманітних галузей народного господарства і тісно пов'язаніз підприємництвом, оскільки підприємство єформою підприємницької діяльності.
В ході курсової роботи ми розглянули більш детально джерела формування фінансових ресурсів підприємства та їх використання на прикладі київського дослідного хлібозавода. Підводячи підсумоквсьомунаписаному можна зробити таківисновкипро фінансово-економічну діяльність підприємства: кінцевий фінансовий результат залежить від багатьох чинниківі показників, деякі з них впливають на фінансові надходження негативно, а деякі позитивно.
Так, незважаючи на досить великий приріст виторгу від реалізаціх продукції прибуток збільшився на менш значну величину. Це пояснюється перш за все не внутрішніми, а зовнішними причинами, насамперед системою оподаткування. Хоча не дивлячись на це дослідний хлібозавод знаходиться на п”ятому місці в місті Києві за величиною отриманого прибутку серед всіх хлібозаводів, а їх, як відомо дванадцять. Що стосується загальних показників роботи заводу, то вони більш-менш сталі: не відбувається плинність кадрів, не зменшується потужність виробництва, поліпшується соціальний добробут працюючих і т.д. Проаналізувавши процес надходження і використання фінансових ресурсів, ми прийшли до висновку про те що підприємство не прибігає до використання позикових коштів, не отримає ні яких дотацій з боку держави, а єдиним короткостроковим пасивом має кредиторську заборгованість. Джерелами фінансових коштів залишаються лише прибуток від реалізації продукції та амортизаційні відрахування. Ці ж джерела використовуються підприємством і для фінансування розширеного відтворення, капітальних вкладень, фондів нагромадження і споживання. Отже можна зробити висновок, що підприємство існує і розвивається виключно за власні кошти. Проте не дивлячись на досить сприятливий стан хлібозаводу він аж ніяк не захищений від всілякого роду проблем, які можуть виникнути в будь-який момент, а для цього потрібно розроблювати і впроваджувати ряд запобігаючих цілей.    продолжение
--PAGE_BREAK--
Правлінню хлібозаводу, на мою думку, можна запропонувати такішляхи по удосконаленню господарськоїдіяльності:
Використання стратегії гнучкого реагування на зміну попиту і пропозиції на ринку хлібобулочної продукції, тобто своєчасне збільшення або оновлення асортименту продукції;
Покращення смакових характеристик продукції та впровадження технологій, які продовжують термін зберігання продукції. Насамперед це стосується пакування хліба в поліетиленову плівку;
Розробка системи швидкого збуту продукції, яка дозволить швидко отримувати “живі” гроші та одразу використати їх на розширене відтворення та розробку нових технологій;
Своєчасна заміна старого та зношеного устаткування;
Запропоновані шляхи, на мою думку, змогли б дещо змінити фінансовий стан дослідного хлібозаводу та збільшити обсяг фінансових надходжень, проте це вже не так і легко, оскільки на це потрібен час і знову ж такі досить значні кошти.
Використана література:
Закон України “Про підприємство” від 25 листопада 1998 року.
Баланси и додатки до балансів за 1997 і 1998 роки.
Звіти про фінансові результати за 1997 і 1998 роки.
Балабанов И.Т. “Основи финансового менеджмента”// Москва 1994р., с.381 Шеремет А.Д., Сайфулин Р.С. ”Методика финансового анализа”// Москва “Инфра-М” – 1995 г., с.343
Нікбахт Е. Гроппеллі А. ”Фінанси”// Київ “Основи” – 1992 р., с.382
Колчина Н.В. “Финансы предприятия”// Москва “Финансы” – 1998 г., с.415
Коробов В.А. “Финансы предприятия”// Москва “Инфра” – 1997 г., с.321
Обухов Н.П. ”Кредитный рынок и денежная политика”// Москва ”Финансы”– 1995г., с.21
Заїнчковський А.О. “Економіка підприємств харчової промисловості”// Київ “Урожай” – 1998 р., с.271
Климко Г.Н. “Основи економічної теорії”// Київ “Знання” – 1997 р., с.742
Кэмпбелл Р. Макконнелл Стэнли Л. Брю “Экономикс” т.2 // Москва “Республика” – 1995 г., с.400