--PAGE_BREAK--2. Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат (Україна)
За Портером, підприємство може добитися успіхів у конкурентному суперництві або підтримуючи низькі витрати, або пропонуючи споживачам різноманітну продукцію, кращу, ніж у конкурентів.
При стратегічному управлінні витратами в межах кожного зі стратегічних напрямів можливе планування збільшення значення витрат в якійсь ланці загального ланцюга вартостей, якщо це викличе адекватне зниження витрат на інших ділянках або забезпечить підприємству іншу конкурентну перевагу. З позицій стратегічного управління витратами їх рівень, перш за все, залежить від стратегічного вибору. І у зв'язку з цим вони є функцією набагато загальніших структурних і функціональних факторів.
З точки зору стратегічного управління витратами концепція ланцюгів вартостей дає можливість підприємству отримати суттєві переваги по витратах за рахунок втручання в роботу постачальників (для їх же вигоди). З іншого боку, підприємство може значно розширити свої конкурентні переваги, якщо стане займатися післяпродажним обслуговуванням клієнтів. Тим самим можуть бути створені передумови для „прив'язування" певних клієнтів до підприємства на тривалий термін.
Концепція ланцюга вартостей передбачає, принаймні, чотири напрями збільшення прибутку: зв'язок з постачальниками, зв'язок зі споживачами, технологічні зв'язки усередині ланцюга вартостей окремого підрозділу підприємства, зв'язки між ланцюгами вартостей підрозділів усередині підприємства.
Розглянемо приклад використання концепції ланцюга вартостей для умов Жидачівського целюлозно-паперового комбінату (рисунок 2.1).
До недавнього часу Жидачівський комбінат контролював ланки ланцюга вартостей від четвертої до сьомої включно. Собівартість готової продукції була високою, і ніякі зусилля традиційного характеру не змогли суттєво знизити загальні витрати. Враховуючи стан, що склався, керівництво підприємства прийняло рішення залучити до бізнесу третю ланку ланцюга вартостей, пов'язану із заготівлею макулатури. Були придбані вісім підприємств, зайнятих заготівлею макулатури в різних регіонах України. Це дозволило знизити собівартість в середньому більше ніж на10 %.Крім того, підприємство вирішило проблему якості макулатури, яка поставлялася на комбінат.
Рис.2.1-Ланцюг вартостей целюлозно-паперового комбінату
Бажання збільшити прибуток примусило підприємство проаналізувати питання про залучення до ланцюга вартостей другої ланки, тобто зайнятися заготівлею деревини. Справа в тому, що для виробництва паперу використовуються обрізки з дерев, так званий „баланс". Для заготівельників „ділової деревини" баланс є вторинним продуктом технологічного процесу. Лісозаготівельники не зацікавлені в удосконаленні технології в частині процесу заготівлі балансу, оскільки це не дає їм додаткового прибутку від продажу високосортної ділової деревини. В результаті вартість балансу для целюлозно-паперового комбінату виявлялася досить високою. Єдиний шлях зниження витрат — самостійно зайнятися заготівлею лісових відходів, збільшивши прибуток від реалізації кінцевого продукту.
Зрозуміло, що ідеальною організацією целюлозно-паперового бізнесу є залучення до ланцюга вартостей комбінату першої ланки -лісорозведення. І це завдання-в майбутніх планах Жидачівського целюлозно-паперового комбінату, де хочуть повністю замкнути усі ланки ланцюга.
Очевидно, що не усі стратегічні фактори є однаково важливими в даний час,-необхідно здійснювати безперервний моніторинг стану підприємства, очікуючи моменту, коли настає час для кожного з факторів[4].
3.Агропромислове об'єднання(США)
Вертикальна інтеграція і створення агропромислових об'єднань, які охоплюють під єдиним управлінням різні стадії виробництва сільгосппродуктів, мали в загальній перебудові американського сільського господарства велике значення.
Творцями агропромислових об'єднань або інтеграторами виступають різні промислові, торгові або фінансові компанії. Однак найбільш типовими організаторами об'єднань у тваринництві є, як правило, фірми комбікормової промисловості, а у вирощуванні овочів і фруктів — підприємства з їх переробки. Юридично відносини між фірмою-інтегратором і виробничими одиницями, які входять в об'єднання, будуються на основі контракту.
Організаційна і виробнича структура агрооб'єднання з виробництва курячого м'яса зображена на рисунку3.1.
Перший контракт у птахівництві виник випадково, на початку 1930-хp.,коли один із фермерів-птахівників не зміг розплатитися за поставлені йому в кредит корми. Торгівець кормами, щоб якось повернути свої гроші, запропонував йому угоду, за якою брав на себе ризик і організацію збуту птиці, а в рахунок оплати кормів отримував половину майбутньої виручки. З того часу контракти між постачальниками кормів і фермерами-птахівниками пройшли серйозну еволюцію. У міру того, як постачальники кормів вникали в питання управління, виробництва і збуту продукції, їх частка в ціні зростала, досягнувши нарешті до9/10.
Рис.3.1. — Структураагропромислового об'єднання з виробництва курячого м'яса
4. Приклади формування кластерів
Працівниками кафедри економіки та управління ЧДТУ сформульовані бізнес-пропозиції технологічних кластерів навколо зернопереробної, молочно-переробної підгалузей харчової промисловості та легкої промисловості. До складу територіально-виробничого об'єднання зернопереробних підприємств входять підприємства-виробники зернових культур, елеватори, млини, комбікормові заводи, хлібокомбінати, наукові та банківські установи. Роль державних органів місцевої влади в структурі кластерів полягає в забезпеченні рівних умов для всіх учасників, зменшенні диспропорцій, що можуть виникнути, наприклад, між виробниками та переробниками сировини, стимулюванні розвитку пріоритетних галузей та видів економічної (виробничої) діяльності. Приклад територіального об'єднання підприємств, сформованого на базі концентрації виробництва зернових та пов'язаного технологічним ланцюгом, для умов Тальнівського району Черкаської області наведено на рисунок 4.1.
Аналіз виробничо-господарської діяльності молочнопереробних підприємств та попередніх домовленостей з керівниками деяких підприємств та банківських структур свідчить про доцільність створення кластера з виробництва молочної продукції на базі Катеринопільського району (рисунок4.2).
До складу такого територіально-виробничого об'єднання входять сільськогосподарські підприємства-виробники молока (СТОВ „Надія" с. Вікнено, СТОВ „Надія" с. Грушівка, СТОВ „Прогрес" с. Ромей-ково, СТОВ „Берегиня" с. Рубаний міст), ТОВ „Сиророб" та фірма-дистриб'ютор.
Формування раціональних організаційних структур підприємств харчової промисловості позитивно вплине на галузеву, територіальну та соціально-економічну структури промислового виробництва, дозволить отримати значні прибутки від галузі в цілому.
Рис. 4.1 — Структура кластеразернопереробної підгалузі харчової промисловості
Рис. 4.2— Структура кластерамолокопереробної підгалузі харчової промисловості[5]
Особливої уваги заслуговує формування ефективних регіонально-виробничих інституціональних одиниць в легкій промисловості. Адже технологічний цикл легкої промисловості тісно пов'язаний з роботою підприємств сільського господарства, хімічної та машинобудівної галузі, які нині мають проблеми ринку збуту.
Дослідження стану виробничо-господарської діяльності підприємств легкої промисловості довели, що однією з основних причин погіршення використання потенціалу підприємств легкої промисловості є розірвання ланок ланцюга створення вартості. В галузі відсутні чіткі збалансовані взаємозв'язки між підприємствами-поста-чальниками сировини, підприємствами-виробниками продукції легкої промисловості, органами влади, закладами освіти та підприємствами розподілу і збуту продукції. Більшість підприємств практично існують за рахунок виробництва по давальницькій схемі. В той же час легка промисловість України має достатній виробничий та трудовий потенціал для розвитку на внутрішньому ринку, існує достатня сировинна база.
При формуванні кластера легкої промисловості (рисунок4.3) висхідним пунктом мають стати підприємства-постачальники сировини. Наприклад, ВАТ «Хімволокно», що спеціалізується на виготовленні віскозної нитки, яку в свою чергу АТЗТ «ЧШК» переробляє на тканину. Ці підприємства мають забезпечити безперебійний процес поставки сировини на швейні фабрики.
Наступною складовою кластера мають стати швейні фабрики області. Серед них найбільш привабливими є КП «Золотоніська швейна фабрика» та ЗАТ «Корсунь-Шевченківська швейна фабрика». їх завдання полягає у виготовленні якісних конкурентоспроможних товарів легкої промисловості.
На виході продукція реалізується через добре налагоджені канали збуту продукції. З цією метою пропонується створити фірмові магазини або орендувати секції у великих універмагах міста. Доцільно також сформувати мережу дистриб'юторів, які повинні пропонувати зразки продукції в межах України.
Рис.4.3-Структура кластера легкої промисловості
Велику роль у створенні та ефективному функціонуванні кластера відіграють органи державної влади, наукові та навчальні заклади, фінансово-кредитні установи. Органи державної влади здійснюють координацію та забезпечують умови ефективного функціонування кластера.
Використання кластерної моделі розвитку промисловості дає можливість залучати невикористаний капітал підприємств та прискорити його обіг, прискорити впровадження нових технологічних процесів, економити витрати та оптимально використовувати прибутки, економніше витрачати ресурси та ефективно використовувати наявні або мінімізувати невикористані виробничі потужності, завоювати значну частку ринку, створювати об'єднання підприємств всередині кластера, що мають більш вузьку спеціалізацію (об'єднання виробників зерна, борошна, комбікормів та ін.), котрі в подальшому корди-нували б та підтримували одне одного, оптимально використовувати залучені інвестиції.
Для сучасної світової економіки характерними є з одного боку, злиття (поглинання) підприємств, а з іншого — виділення з них дочірніх або внучатах фірм, або розділення великих корпорацій на «командні» структури невеликої чисельності [6]. Причому спостерігається рух до оптимізації діючих організаційних структур. Вітчизняна практика свідчить про дещо інші тенденції. Для великих підприємств, наприклад, в легкій промисловості, характерною є «втеча» кваліфікованих кадрів на приватні малі підприємства. Персонал, який залишається, працює неповний робочий тиждень. Використання виробничих потужностей сягає в окремих випадках17-25 %,що призводить до збитковості операційної діяльності та низького рівня оплати праці.
Великі підприємства, спроектовані для діяльності при оптимальному випуску продукції QB,фактично виробляють її значно менше і не витримують конкуренції з малими підприємствами, які, до того ж, значною мірою знаходяться в «тіньовому» секторі: так, лівіше точки «А» (рисунок 4.4) собівартість одиниці продукції, виробленої великими підприємствами (Св), перевищує собівартість продукції малих підприємств (См). Для забезпечення їх ефективної взаємодії потрібні вдосконалення як податково-амортизаційної політики, так і мотиваційного механізму в промисловості.
Рис.4.4-Залежність середніх (питомих) витрат від обсягу виробництва продукції на великих (Св) і малих (См) підприємствах
5. Створення вертикально інтегрованої нафтової компанії (ВІНК)
Як показує досвід, катастрофи в паливно-енергетичному комплексі України трапляються із очевидною регулярністю-двічі на рік-у квітні-травні і у вересні-жовтні. І посівна, і збір врожаю чомусь завжди виявляються для української влади великою несподіванкою. Тому зростання попиту майже завжди перетворюється на зростання цін на пальне. І, за сумним економічним „правилом храповика", назад ціна вже не падає.
Двічі на рік держава продовжує використовувати адміністративні важелі: намагається регулювати ціни, забороняє експорт нафтопродуктів, шукає, винних у своїй незграбності, веде виснажливу боротьбу за дешеве пальне для сільськогосподарських робіт. Це не дає знаних результатів, тому що чиновники не розуміють головного: набагато ефективніше для держави не давити на ринок, а мати свого потужного гравця на цьому ринку. Звичайно, таким гравцем міг би бути і Держрезерв України, який би виходив на ринок з інтервенціями пального і збивав би ціну. Як видно, в держбюджеті-2010 на Держрезерв передбачено лише625 млн.грн., у той час, як, за словами екс-голови Держрезерву Євгена Червоненка, на виконання усіх функцій Держрезерву необхідно не менше2,7 млрд.
Інша справа — створення вертикально інтегрованої нафтової компанії (ВІНК), контрольний пакет якої належав би державі і яка б мала повністю замкнутий цикл виробництва і розповсюдження своєї продукції: „свердловина — нафтопереробний завод — автозаправна станція". За підрахунками спеціалістів, враховуючи можливі складники такої компанії, ВІНК могла б контролювати близько 30 % ринку продажу пального і суттєво впливати на його роздрібну ціну.
Вигідність цієї моделі вже збагнула не тільки більшість російських нафтових компаній (зокрема, „Лукойл", ТНК), але й російські чиновники. Адже не випадково зараз російський „Газпром", контрольний пакет якого перебуває у державній власності, надзвичайно швидко нарощує м'язи і у видобуванні, і у переробці, і у продажу нафти (зокрема, мова йде про нещодавню купівлю „Газпромом" „Сибнафти").
Для того, щоб розробити ВІНК, не потрібно ні копійки коштів з держбюджету. Все фінансування можна здійснити в межах банківських позик. Зокрема, кредит на формування третьої „ланки" згаданого „ланцюжка"-тобто на купівлю автозаправних станцій-„Укрнафті" надав „Дойче Банк"(240 млн. дол.). Враховуючи відсоток за кредитом, рівень прибутку (в середньому прибуток однієї АЗС в Україні на місяць становить до 15 тис. дол.), кількість запланованих АЗС (947, причому станції купуються з уже сформованою клієнтською базою), обсяг податків т.ін., експерти підрахували, що купівля АЗС окупиться за 4 роки [7].
Згідно з прогнозом відомої брокерської компанії GoldmanSachsGroupInc., середня вартість нафти 2006 p. зросте до 68 дол. за барель. Головні причини — подальше збільшення споживання енергоносіїв у Китаї, Індії, Японії, США і погіршення ситуації в ключових регіонах світового нафтовидобутку: активізація сепаратистських рухів в Іраку, зростання політичної нестабільності в Нігерії і непередбачуваність кроків антиамериканського керівництва Венесуели. Більше того, за прогнозами австралійськогоCommonwealthBank,нафта може подорожчати до75дол. за барель протягом найближчих років, якщо суперечка навколо ядерної програми багатого на нафту Ірану переросте в новий конфлікт у Перській затоці.
Цією ситуацією може скористатися Росія. І повторити для України сценарій весни2005р. По-перше, рівень імпорту нафти з Росії на українські нафтопереробні заводи (НПЗ) залишиться вкрай низьким.
Це підтвердив і міністр промисловості й енергетики Росії Віктор Христенко, пообіцявши, що поставки нафти на українські НПЗ 2006 р. збережуться на рівні цього року. Нагадаємо, що за11місяців2005 року імпорт нафти з Росії на українські НПЗ знизився на28 % -до 13,68 млн. т.
По-друге, усі НПЗ, де контрольний пакет належить російським нафтовим компаніям,-Лисичанський, Херсонський і Одеський (у сумі вони забезпечують понад50 %усієї нафтопереробки України)-продовжать працювати при мінімальному завантаженні потужностей (Одеський нафтопереробний завод, що належить російському, Лукойлу",уже зупинено на тривалу реконструкцію, як і Херсонський НПЗ).
По-третє, Росія використовуватиме навіть незначні коливання світових цін на ринку нафти для серйозного підвищення експортних мит.
Найбільш імовірно, що згадані удари загостряться напередодні посівної. Адже наступного року сезонне зростання цін на паливо збігатиметься з фінальною стадією парламентських виборів. І Москва, безсумнівно, скористається цим козирем, сподіваючись домогтися бажаного для неї результату парламентських виборів.
При цьому і український уряд, і депутати Верховної Ради замість розробки пакета кроків для запобігання цій кризі, навпаки, роблять усе, аби це пройшло найбільш болісно для України. Зокрема, вкотре підвищено ставку рентних платежів із видобутку нафти в Україні.
В2005р. ситуацію на ринку нафтопродуктів вдалося стабілізувати насамперед малоефективними спробами „ручного" управління (зокрема, створенням цінової стелі, забороною експорту), а також за рахунок збільшення імпорту готових нафтопродуктів.
Така шокова терапія допомогла тимчасово стабілізувати ринок, однак вона не може бути основою його зростання, довгострокової стабілізації цін і обсягів нафтопродуктів на ринку. Але державі значно вигідніше не тиснути на ринок нафтопродуктів, а мати можливість його регулювати, у тому числі за рахунок свого сильного гравця на цьому ринку. Аби цей гравець міг повноцінно впливати на ринок, він має бути вертикально інтегрованим, тобто володіти „ланцюжком": свердловина-нафтопереробний завод-автозаправна станція.
Досвід останніх 50 років розвитку світового нафтового бізнесу свідчить, що найоптимальнішою моделлю розвитку нафтокомпанії є саме вертикальна інтеграція (ВІНК). Так само, як нині небезпека нафтогазової кризи підштовхує Україну до створення ВІНК, у 1970-х роках світова нафтова криза стала стимулом для держпідприємств нафтопереробної та нафтохімічної промисловості Франції та Італії створити повноцінний „нафтовий ланцюжок", включаючи видобуток і роздрібну мережу автозаправок (АЗС). І головна мета була аналогічною: подолати залежність від поставок сировини з-за кордону.
Концентрація капіталу й виробництва, створення єдиної інфраструктури дали французам і італійцям широке поле для маневрів капіталом, потужностями переробки, потоками сировини та продукції. Це призвело до скорочення питомих витрат у виробництві, збільшення збуту нафти і нафтопродуктів, зростання прибутку. У результаті у світі з'явилися такі великі нафтові компанії, як французька Totalй італійська ENI, що входять нині в двадцятку лідерів світового нафто-ринку.
При цьому, як свідчить досвід найбільших у світі ВІНК, найефективніше працювали ті компанії, в яких держава володіла контрольним пакетом, але відкривала приватному капіталу доступ до дрібних пакетів вертикально інтегрованої нафтової компанії. Тому ще з кінця 1980-х років у світі спостерігається тенденція до створення відкритих вертикально інтегрованих компаній.
Останнім вдалим прикладом є створення китайських ВІНК -Китайської національної нафтової корпорації (КНПК) і Китайської нафтохімічної корпорації. Ще у 1998 р. керівництво КНР об'єднало в цих двох компаніях розрізнені підприємства з видобутку, переробки нафти та продажу нафтопродуктів. Уже до початку2000р. багато підрозділів КНПК змогли залучити мільярди доларів портфельних інвестицій. Зокрема, один із підрозділів — PetroChina— зумів залучити З млрд. дол. через розміщення 15 % акцій на біржах Гонконгу та Нью-Йорка. Причому за пакет змагалися найбільші європейські й американські компанії — BP, Shell, ExxonMobil.
Створення вертикально інтегрованих компаній і залучення за рахунок них інвестицій також дало змогу КНР успішно освоювати багаті нафтові родовища за кордоном і диверсифікувати поставки нафти з різних регіонів світу. За даними департаменту енергетики США,до початку2005р. КНПК вдалося знизити частку близькосхідної нафти в імпорті до50%(раніше цей показник становив70 %).
Вигідність цієї моделі вже зрозуміли і на пострадянському просторі. За цією моделлю вже працюють більшість приватних російських нафтових компаній (зокрема, „Лукойл", ТНК-BP), також на неї починає переходити російський „Газпром", контрольний пакет якого перебуває в державній власності. „Газпром" швидко нарощує і видобуток, і переробку, і продаж нафти (зокрема, нещодавно купив „Сиб-нафта").
Найперспективнішим для створення вертикально інтегрованої компанії в Україні є ВАТ „Укрнафта", оскільки ця компанія уже володіє двома повноцінними ланками майбутнього ланцюжка. По-перше, на компанію припадає більше- 90 % українського видобутку нафти і 40 % газоконденсату (у 2005 р. „Укрнафта" планувала збільшити видобуток вуглеводнів до 3,07 млн. т). І, по-друге, компанія уже володіє мережею з 591автозаправної станції, а в найближчі місяці збирається придбати ще 97АЗС.
Чого бракує компанії, так це середньої ланки, тобто власних потужностей з переробки нафти. Але й тут з'являється реальний шанс: на25 січня2011 року заплановано аукціон із продажу32,86%акцій НПК „Галичина". З огляду на те, що держава вже володіє25%акцій цього заводу, купивши новий пакет, держава через компанію „Укрнафта" змогла б де-факто розпоряджатися контрольним пакетом підприємства. А отже, і потужніше впливати на процес прийняття менеджментом „Галичини" рішення про переробку на цьому комплексі нафти, видобутої в Україні.
Адже зараз „Укрнафта" не може бути впевнена, що, видобувши нафту, вона зможе її переробити або продати за ринковою ціною. Цього року нафтопереробні заводи нечасто виходили на аукціони з продажу нафти. А виходячи, не поспішали торгуватися. Зокрема, на аукціоні24листопада2005р. із заявлених50тис. тонн нафти компанії „Укрнафта" вдалося реалізувати усього9тис. тонн. При цьому ціна реалізації знизилася на 8,7 % порівняно зі стартовою та ціною попереднього аукціону — до 2100 грн. за тонну, що нижче від вартості російської нафти, яка поставляється на українські НПЗ.
Аналогічно і з переробкою: хоча майже всі нафтопереробні заводи, розташовані в Україні, працюють не на повну силу, дуже часто керівництво заводів відмовляється від переробки української нафти. І позиція російських власників НПЗ цілком зрозуміла: їхні підприємства вже є вертикально інтегрованими компаніями й орієнтовані на переробку власної нафти. Навіть коли переробні потужності НПЗ залишаються незавантаженими, їхні власники продовжують отримувати прибуток, перерозподіливши доходи по всьому ланцюжку „від свердловини до автозаправки".
Зрозуміло, що така ситуація, разом із непередбачуваністю ставок ренти (за2009 р. ставка змінювалася двічі) і надзвичайно тривалим процесом одержання дозволів на розробку нових родовищ, не може стимулювати видобуток нафти в Україні.
Тому не дивно, що зростання видобутку нафти в Україні уповільнюється. У той час як контрактні ціни на російську нафту для Європи за дев'ять місяців2005р. зросли на65 %,видобуток нафти в Україні збільшився лише на2,6 %,а видобуток супутнього газового конденсату навіть скоротився на4,4 %,що, природно, не дає змоги говорити про зниження сировинної залежності від Російської Федерації.
І це при тому, що президент України одним із головних елементів енергетичної безпеки України назвав збільшення видобутку і переробки нафти у2006-2010роках у1,5рази.
За підрахунками фахівців, вертикально інтегрована компанія, створена на основі „Укрнафти", могла б контролювати до 30%ринку продажу пального й істотно впливати на його роздрібну ціну. Мабуть, тому своїм розпорядженням від18травня2005р. президент В. Ющенко визнав, що оптимальною є побудова вертикально інтегрованої компанії на базі „Укрнафти".
Позитив полягає також у тому, що для створення ВІНК на основі „Укрнафти" не потрібні кошти з держбюджету. Фінансування можна здійснити в межах банківських кредитів. Зокрема кредит на формування третьої „ланки" у вищезгаданому ланцюжку-тобто на купівлю автозаправних станцій-„Укрнафті" надав „Дойче Банк". З огляду на відсоток за кредитом, рівень прибутку, кількість запланованих АЗС, обсяг податків тощо експерти підрахували, що придбання автозаправних станцій окупиться за чотири роки. Але вже через рік-два держава матиме свого потужного гравця на ринку продажу пального і зможе реально впливати на рівень і стабільність цін на вітчизняному ринку нафтопродуктів.
Однак поява нового серйозного гравця на вітчизняному нафторинку, контрольний пакет акцій якого належить державі, влаштовує далеко не всіх приватних нафтотрейдерів. А тому створення вертикально інтегрованої компанії намагаються стримати в стінах парламенту. Зокрема один із власників НПК „Галичина" депутат Ігор Єремеєв (він контролює 41 % акцій НПК і розгалужену мережу АЗС „Західної нафтової компанії") уже розгорнув політичну атаку на ВІНК.
Депутат стверджує, що „Укрнафта" купує собі АЗС за надто високою ціною. Водночас „Дойче Банк", який надав „Укрнафті" кредит на придбання АЗС, фактично підтвердив справедливість ціни заставною вартістю вже куплених станцій.
Друга лінія наступу на ВІНК пов'язана з продажем32,86 %акцій НПК „Галичина". Тут ті самі зацікавлені особи також намагаються висунути звинувачення з приводу ціни. Зокрема І. Єремеєв уже заявив, що стартову ціну пакета завищено втричі. А з огляду на те, що нинішнім власником32,86 %акцій НПК є група„Приват"(вона ж володіє 42 %акцій „Укрнафти"), робиться висновок, що, таким чином, „Приват"займається елементарним вимиванням державних коштів із „Укрнафти".
Водночас у відповідь на ці закиди „Укрнафта" готова запропонувати викупити пакет акцій самого депутата І. Єремеєва за озвученою ним пропозицією. Опосередковано ця інформація підтверджується й тим, що один із високопоставлених акціонерів „Укрнафти" після зборів акціонерів 20 грудня 2005 р. зазначив: Щоб брати участь у господарській діяльності НПК „Галичина", компанії „Укрнафта" було б дуже бажано придбати близько 72 % акцій тієї самої „Галичини".
Третя лінія наступу на ВІНК-натяки згаданого депутата на те, що створення вертикально інтегрованої компанії на базі „Укрнафти" призведе до посилення групи„Приват".Мовляв, зараз„Приват",не маючи контрольного пакета, все ж домінує в „Укрнафті", а, створивши ВІНК, домінуватиме й у новостворюваній структурі. Але це вже проблема не „Укрнафти" і не„Привату".
Крім того, уже проглядаються механізми посилення ролі держави у ВІНК за допомогою розширення повноважень спостережної ради в таких делікатних питаннях захисту державних інтересів, як відчуження майна ВІНК, затвердження контрактів[8].
Одним з основних чинників, що найбільше вплинули на загострення проблеми задоволення потреби України в нафтопродуктах у 2009p.,було скорочення поставок і переробки нафти на НПЗ. Тільки за чотири місяці поточного року поставки нафти зменшилися порівняно з аналогічним періодом минулого року на1801,7тис. т, або 21,7 %,і становили6497,7тис. т.
У це зниження (або90,4 %)найбільшим був внесок постачальників нафти з Росії, тоді як поставки нафти, що видобувається на українських родовищах, зросли на117,07тис. т, або16,7%.Водночас цього року припинився імпорт нафти з Казахстану, що за аналізований період часу з урахуванням обсягів поставок у 2004 р. (чотири місяці) збільшило дефіцит на 16,1 %.
У зв'язку з тим, що господарями українських НПЗ (Лисичанського — ТНК-BP, Одеського — „Лукойл", Кременчуцького — „Татнефть") є російські нафтопереробні компанії, у ситуації, що склалася, можна говорити про неефективність проведеної в Україні приватизації нафтопереробної промисловості та вибору потенційних інвесторів. Тому дефіцит, який виник на ринку нафтопродуктів, багато в чому пов'язують із відсутністю в держави можливості впливати на диверсифікацію поставок нафти на НПЗ України і виконання їхніми новими власниками інвестиційних зобов'язань (високий рівень використання виробничих потужностей; модернізація НПЗ за рахунок впровадження поглиблювальних процесів; підвищення якості нафтопродуктів за рахунок впровадження облагороджувальних процесів; перехід на нові специфікаційні вимоги до якості нафтопродуктів, чинні у рамках країн ЄС).
Нині в Україні 87 % обсягу нафти, що переробляється, припадає на поставки з Російської Федерації, тобто російські компанії роботу своїх НПЗ в Україні орієнтують лише на переробку нафти з російських родовищ. Водночас, як показує світова практика, ефективна робота НПЗ країн Заходу базується на принципах диверсифікації поставок нафти. Прикладом цього може слугувати досвід Франції, яка не прив'язується до якогось одного джерела поставок вуглеводневої сировини. У Франції створено сучасну нафтопереробку, й вона може ефективно переробляти й менш якісні нафти з високим вмістом сірки з країн СНД, частка яких у загальних поставках досягла19,9 %.Таким чином, принцип диверсифікації дає змогу не лише забезпечувати ритмічні поставки нафти на НПЗ, а й вибирати сировину з урахуванням її ціни та прийнятної якості.
Різні підходи в забезпеченні НПЗ нафтою дають різні результати ефективності використання виробничих потужностей в окремих країнах і географічних регіонах. Так, в Україні за січень-квітень 2008 р. використання виробничих потужностей установок первинної переробки нафти в розрізі окремих підприємств становило: Кременчуцький НПЗ- 36,1%, Херсонський — 24,2%, Одеський — 65,9%, Дрогобицький — 57,2 %, Надвірнянський — 64,2 %, Лисичанський НПЗ -34,8 %.
Для порівняння зазначимо, що цей показник у країнах Північної Америки досяг 92 %, Середнього Сходу і Європи — 88 %, тоді як у країнах Центральної та Південної Америки він значно нижчий і становить 73 %, в Африці — 72 %.
У технологічному циклі переробки нафти потужності процесів вторинної переробки прив'язані до потужності установок первинної переробки. Тому у випадку, коли потужності установок первинної переробки використовуються не повністю, у результаті ланцюгової реакції те саме відбувається і з потужностями вторинної переробки. Так, в Україні2003р. при використанні на Лисичанському НПЗ потужностей з первинної переробки на38,8 %цей показник з каталітичного риформінгу становив34,7,каталітичного крекінгу— 76,4і гідроочистки— 35,5 %.На Кременчуцькому НПЗ ці показники відповідно були такими: 35,6; 37,0; 75,2 і 52,3 %.
Для порівняння розглянемо аналогічні показники у Франції, де 2003 р. середньорічне використання потужностей з первинної переробки нафти становило 88,1 %, у тому числі з гідрокрекінгу — 93 %, каталітичного крекінгу — 87 %, висбрекінгу — 54 %, алкілування, ізомеризації і МТБЕ — 74 % і гідрознесірчення — 77 %. Можна вважати, що всі ці показники відображали стан ринку нафтопродуктів, а також якість нафти, що перероблялася.
Цікавим є аналіз належності НПЗ у Франції окремим національним нафтовим компаніям. З 13 НПЗ, на яких у 2003 р. було перероблено 81,93 млн. т нафти, шість НПЗ, які переробили 48,14 млн. т, належали національній компанії Total, тоді як на три НПЗ компанії Shellприпадало 15,11 млн. т, три НПЗ компанії ExxonMobil— 15,13 млн. т і один НПЗ компанії BP— 8,11 млн. т. Тому в ситуації, що склалася, французькій державі значно простіше контролювати й впливати на національний ринок нафтопродуктів, ніж Україні. При цьому слід зазначити, що видобуток вуглеводнів компанієюTotal(Франція, Бельгія) у тому самому2003р. становив72,7 млн.т нафти й40 млн. т газу[9].
Висока зацікавленість акціонерів і менеджменту „Укрнафти" у додаткових переробних потужностях має пояснення. Взяти хоча б той факт, що „Укрнафта" вже наступного року може збільшити обсяги видобутку за рахунок розробки родовищ у Нігерії, що, до речі, теж було одним із питань порядку денного зборів акціонерів. З нігерійським урядом було проведено ряд переговорів, у результаті яких сторони домовилися про створення спільного підприємства для розробки нафтових родовищ на території Нігерії і видобутку нафти[1].
продолжение
--PAGE_BREAK--