Українсько російські відносини на сучасному етапі проблеми та перспективи

--PAGE_BREAK--   Ще один важливий чинник — внутрішня нестабільність в Росії, пов'язана з прагненням різних політичних еліт та угру­повань прийти до влади (їх політика по відношенню до України досить часто відрізняється), а окремих автономій — домогтися більшої самостійності або й незалежності. Занепокоєна збере­женням власної цілісності Росія дещо послабила реінтеграційну політику стосовно колишніх союзних республік. Однак за умов зміцнення російської державності, стабілізації її внут­рішнього становища, а зараз це почало відчуватися,  пострадянські країни не гарантовані від виявів імперського домінування. [16;  88-89]
   Візьмемо, наприклад, таку хворобливу для нас проблему як визначення статусу російської мови в Україні. Згідно з позицією деяких російських політиків та експертів, ситуація видається катастрофічною завдяки політиці «видавлювання» усієї російськомовної культури з українського публічного соціального простору. Якщо ж удатися до висновків деяких українських ідеологів, то катастрофа виникає через діаметрально протилежні причини — через хибну політику дискримінації української мови. Причиною таких розходжень думок є різна політична орієнтація України, якщо східноукраїнські діячі мають здебільшого проросійські настрої, то західноукраїнські — проєвропейські орієнтації. Це теж одна з проблем українсько-російських відносин. Ці та інші проблеми в українсько-російських відносинах виникли не зараз і для того щоб їх краще зрозуміти ми маємо зупинитися на історії їх виникнення.
    І.4. Історія виникнення проблем в українсько-російських відносинах
   Слов’янська спорідненість обох народів сприяє посиленню уявлень у російської політичної еліти та значної частини народу про Україну як частину Росії. Особливо сильні такі уявлення в Москві, яка тривалий час утверджувалась як столиця надцентралізованої авторитарної держави, що у різний спосіб беззас­тережно підпорядкувала собі довколишній простір. Друга об­ставина полягає в тому, що після ейфорії, викликаної перемо­гою (серпень 1991 р.) над путчистами, російські демократи по­чинають усвідомлювати величезні втрати, пов'язані з розвалом СРСР. Найголовніше — Росія втратила статус наддержави. Тепер вона хворобливо сприймає будь-які коопераційно-інтеграційні формування без її безпосередньої участі, що, зокрема, можна проілюструвати ініціативою України інституціаналізувати ГУУАМ, поява якого створює дещо нову ситуацію в інтегра­ційному процесі на теренах СНД. [16; с. 88-89] Отже, розбіжності у поглядах та суперечки слід шукати ще у 1991 році, коли дві держави розвивали свої міжнародні відносини.
    Великої шкоди відносинам завдав період 90-их років, коли у стосунках не було рівноправності. Період характеризувався нав’язуванням Росії своєї волі Україні, це завдало великої шкоди останній, зокрема, уповільнило інтеграцію до Європейської спільноти, загальмувало розвиток в економічній сфері, зробило Україну ще більше залежною від Росії. Та це, як виявилось, на руку Москві, яка хоче зберегти контроль над Україною, якщо не політичний то хоча б економічний.
    Створення незалежної держави України не тільки примусило росіян переосмислити характер їх власної політичної і етнічної приналежності, але і визначило велику геополітичну невдачу Росії. Це означало втрату потенційно багатої індустріальної і сільськогосподарської економіки і 52 млн. чоловік, етнічно і релігійно найбільш тісно пов’язаних з росіянами, які здатні були перетворити Росію в дійсно велику і впевнену в собі державу. Незалежність України також позбавила Росії її домінуючого положення на Чорному морі, де Одеса була життєво важливим портом для торгівлі з країнами Середземномор’я і всього світу в цілому. [1; 114]. Росіяни дуже болісно переживають цю втрату, саме це і є великою проблемою в українсько-російських відносинах.
   Розглядаючи історію виникнення проблем  в українсько-російських відносинах, не можна не згадати історію з Чорноморським флотом. До 1991 року Чорне море було відправною точкою Росії в плані проекції  своєї  військово-морської могутності на район Середземномор’я. Але в середині 90-их років Росія залишилася з невеликою береговою смугою Чорного моря і з невирішеним спірним питанням з Україною про права на базування в Криму залишків радянського Чорноморського флоту. [1; 114]. Ця проблема була актуальною ще зовсім недавно, а присутність на території незалежної держави російських військ, продовжує хвилювати Україну сьогодні. Витоки ж проблем слід шукати ще під час самого поділу радянського Чорноморського флоту. Зокрема, він був поділений так, що і українська і російська частини флоту не можуть працювати одна без одної, отже,  їм потрібне спільне місце базування, а це ще одна можливість для Росії зберегти свою присутність у Криму. Усі ці проблеми, які виникли з початку 90-х років потребують вирішення і шляхи для цього існують.
 
І.5 Шляхи вирішення проблем
 
   Україна і Росія за 12 років свого співіснування наробили багато помилок і створили не менше перепон на шляху своєї співпраці. А отже, помилки слід виправляти, відтак і Україні і Росії перш за все потрібно усвідомити характер своїх відносин з усіма своїми вадами і недоліками.
   Що до проблеми рівноправності відносин, то тут більше залежить від Росії, від її бажання підходити на паритетних засадах. Роль України в цій проблемі — співпрацювати з російськими демократичними колами, які підтримують рівноправні відносини, до яких зобов’язує Договір про дружбу.
   Проблему двосторонньої політичної необізнаності можна вирішити шляхом створення науково-дослідницьких центрів, які б вивчали сучасний стан відносин між державами. Зокрема, в Україні існує Національний інститут українсько-російських відносин, а з боку Росії не має аналогічних структур і це йде не на користь державам.[24]
   Проблему з Чорноморським флотом слід вирішувати укладанням взаємовигідних міждержавних договорів, які б засвідчили спільні інтереси та спільні навчальні програми на Чорному морі, чітко розділити сфери впливу. Ці заходи змогли б пом’якшити українсько-російські відносини.
    Проблему промислової конкуренції між двома країнами, яка значною мірою викликає і протиріччя у політичній сфері,  можна вирішити спільною співпрацею. Є дуже багато секторів світового ринку, де Україна і Росія, які мають великий науково-технічний потенціал, могли б успішно співпрацювати на ринку третіх країн і не створювати штучної конкуренції між своїми підприємства. [30]
І.6.  Майбутнє українсько-російських відносин у політичній сфері
    У майбутньому в українсько-російських відносинах необхідна оптимізація зовнішньоекономічних курсів держав, тобто зменшення негативних наслідків і посилення позитивних ефектів за неминучої широкомасштабної інтеграції економіки обох країн у світове господарство, а держав у європейські та світові політичні структури. [18; с. 20]Разом з тим слід вирішити проблеми, які заважають розвиватися двом державам. Але прогнозувати стан українсько-російських відносин у майбутньому дуже важко, адже наприклад, в Росії прихід однієї ключової особи може кардинально  змінити державну політику по відношенню до України.
 
   
  Розділ ІІ. Україно-російські відносини у економічній сфері  
ІІ.1. Сучасний стан українсько-російських відносин у економічній сфері
 
   Співпраця в економічній сфері з Росією — одне з пріоритетних завдань України (див. Діаграму 2).  Обидві держави залишаються значною мірою взаємозалежними з ресурсної та технологічної точок зору, мають розгалужену мережу багатосторонніх економічних зв'язків, прагнуть до цивілізованої інтеграції у світовий економічний простір. Особливості глобального і національного розвитку потребують від України і Росії формування своїх відносин у стратегічній перспективі саме на економічному фундаменті, максимально використовуючи насамперед взаємний потенціал, міжрегіональне співробітництво та взаємозв'язки з міжнародними економічними організаціями.
   В останні роки економічні відносини України з РФ почали набувати ознак ста­більності. Вони стають менш заполітизованими, більше підпорядковуються спільним інтересам. Активізується на взаємовигідних засадах співробітництво в аерокосмічній галузі, нафтопереробній промисловості та енергетиці, суднобуду­ванні. Значної динаміки набуває співпраця в металургійному комплексі, хімічній промисловості, транспортному машинобудуванні. Відчутно пожвавився розвиток регіональних зв'язків.
   Безумовним досягненням стало врегулювання проблеми заборгованості за російський газ, яка протягом багатьох років негативно впливала на загальний стан та атмосферу економічної співпраці: це якраз той випадок, коли обидві сто­рони зуміли зробити крок назустріч одна одній.
   Урегулювання деяких боргових проблем, як і прорив у ряді сфер спільної діяль­ності, реальніше висвітлили потенціал співробітництва між обома державами. Україна має насамперед відповісти на російський інтелектуальний виклик у роз­робці та впровадженні економічно ефективної законодавчої бази, формуванні сприятливого економічного середовища тощо. [16; 122-123]
   Отже, сучасний стан характеризується  взаємним пожвавленням дій відносно обох країн, спостерігається явище нормалізації відносин (саме так називають сьогоднішні стосунки в двох країнах). Економічна залежність і криза штовхає на співпрацю і вже сьогодні можна стверджувати, що Росія для України є вигідним  економічним партнером. Доказом цьому є сьогоднішній етап ведення політики, Україна розвиває тісні економічні стосунки з Росією, і навпаки  Росія з Україною. Значно почастішали зустрічі президентів і голів урядів двох держав. Головними питаннями, що обговорюються є економічні, тож це свідчить про розвиток у економічній сфері. Сьогодні можна відзначити такі важливі кроки зроблені державами у напрямі розвитку економік: «Великий договір» у травні 1997р., який засвідчив, що Україна і Росія  стратегічні партнери; 2002 рік проголошений роком України в Росії. Всі ці проведені заходи стали основою на якій будується новий етап українсько-російських відносин. [6]
   Нині Україна і Росія залишаються взаємними постачаль­никами стратегічних видів сировинних ресурсів і матері­алів і зацікавлені в збереженні існуючих товаропотоків. Зокрема, Україна поставляє до Росії залізну руду, марга­нець, титан, уран, Росія до України — енергоносії, кольо­рові метали, лісоматеріали, целюлозу. Близько 60 відсотків промисловості Росії працює на обслуговування українсь­ких АЕС.
    Водночас ринок продукції кінцевого призначення, особ­ливо орієнтований на задоволення споживчих потреб, в Україні на 60, а в Росії — більш, як на 70 відсотків сфор­мований за рахунок імпорту (переважно з країн поза межа­ми СНД). Масований імпорт широкого кола споживчих товарів до України і Росії, хоча і сприяє насиченню націо­нальних ринків і активізації господарського обороту, по суті перешкоджає розвитку багатьох вітчизняних галузей, які працювали на споживчі сектори економік обох країн, консервує деформовану їх структуру. Тому координація пріоритетних напрямів прогресивних структурних зрушень у промисловості зокрема і в економіках обох країн в цілому є спільним завданням України і Росії.
   Спільність економічних інтересів України і Росії полягає також у взаємовигідному використанні потужної і розгалуженої транспортної інфраструктури України (залізниць і автомобільних шляхів, морських портів, магістральних трубопроводів і ліній електропередач).
   Тільки залізничним транспортом через Україну щорічно транспортується близько 40 млн. тонн російських товарів, майже половина з яких (у 1996 р. — 19,5 млн. тонн, у 1997 р. -18,6 млн. тонн) відправляються через порти Азовського та Чорного морів в інші країни. Причому близько 80 відсотків транзиту через ці порти становить продукція, вироблена на підприємствах саме Російської Федерації. [9; 28]
   Фінансове донорство Росії ─ важливий фактор розвитку України. За даними «Российского экономического журнала», сума щорічних «енергетичних» боргів України перед Росією в період з 1994-2000 роки не опускалась нижче 2-2,5 млрд. доларів, а в окремі роки (1997-1998) перевищувала 3-3,5 млрд. Українські джерела називають дещо скромнішу суму боргу. Але зараз не існує конкретної цифри, яка могла б охарактеризувати енергетичний борг України перед Росією. Це напряму пов’язане з крадіжками у трубопроводах України. Тож зрозуміло чому Київ стверджує меншу цифру отриманого газу й нафти, ніж називає його Москва.
   На сьогодні відомо одне: Україна не спроможна заплатити за енергетичний імпорт у повному об’ємі ні валютою, ні товарними поставками, оскільки мають в торгівлі з Росією від’ємне сальдо. Однак Київ до сих пір не погодився на варіант погашення боргу за схемою: «Власність за борги». Одна з останніх угод з Росією (жовтень 2001року) ─ чергова Російська поступка: борг за газ ціною в 1,4 млрд. доларів реструктурований строком на 12 років з трьохрічним пільговим періодом (причому прийнята мінімальна оцінка заборгованості, запропонована українською стороною). Тим не менш питання про можливе використання боргових активів Росії у відносинах з Україною залишається відкритим.
   Слід зазначити, що Росія давно пильнує за можливістю заволодіти чи, принаймні, постави під контроль найважливіші активи України, давно всім зрозуміло. І в цьому році  Росії вдалося зробити цілеспрямовані успішні кроки у відповідному напрямку. Як зазначалось, датою активізації процесу передачі одною з наших ключових активів у «спільне управління» Росії можна вважати 9 червня 2002 року. Саме в цей день Президенти України та Росії підписали Заяву про стратегічне співробітництво у газовій сфері, в котрій, зокрема, доручили своїм урядам підготувати угоду стосовно створення консорціуму по управлінню й розвитку газотранспортною системою України. Наступного дня канцлер Німеччини Шредер, котрий також прийняв участь у зустрічі у Санкт-Петербурзі, також приєднався до спільної угоди про співпрацю у використанні української системи для забезпечення стабільних поставок газу до ЄС.
   Слід прийняти до уваги, що Росії за останні рік-два вдалося розгорнути досить потужну агітаційну кампанію, в котрій Україна звинувачувалася у несанкціонованому відборі газу. Тому недивно, що одним з мотивів необхідності створення консорціуму було те, що Україна сама нібито не спроможна управляти складними сучасними проектами. На жаль, урядом не була проведена належна інспекція достовірності звинувачень, насамперед у фактах (чи такі дійсно мали місце?) про зриви поставок сировинних ресурсів чи зниження рівня внаслідок несанкціонованого відбору українською стороною газу, що направлявся до Європи. Вагомим чинником такого поспіху, а тому, безумовно, й економічного та політичного програшу слід віднести те, що Україна все ще не має прийнятної економічної стратегії розвитку, в той час, як Росія стратегічному плануванню та реалізації стратегічних задумів приділяє велику роль. Тож потрібна активізація співпраці саме в тих сферах, де взаємні інтереси збігаються, і пошук компромісних взаємовигідних варіантів там, де виникають розбіжності.
ІІ.2. Українсько-російські економічні відносини у світовому значенні
     Українсько-російські відносини в економічній сфері, чи цікавить це світ, чи важливо це для інших країн? Перш за все це важливо для країн, які реалізують економічні програми з Україною та Росією, ведуть з ними торгівлю. Варто відзначити, що Росія є великою сировинною базою для світу, зокрема для країн Західної Європи. Доля ж України у цьому процесі дуже незначна. Тобто Україна на даному етапі залишається невпливовою на стан світової економіки. Вона відіграє роль посередника між російським економічним ладом та західноєвропейським. Це є результатом політичної та економічної невизначеності.
   Звичайно крім двосторонніх відносин і Україна, і Росія розвивають свої міжнародні контакти, при чому і ті, які йдуть не на користь економічним відносинам України і Росії. Дуже активно виступає проти такого розвитку подій Росія, яка дуже не хоче щоб Україна інтегрувалася се до Європейської економічної системи, тому що північний сусід не хоче втрачати контролю над українською економікою.
   Разом з тим Україна і Росія співпрацюють у ряді проектів світового значення. Прикладом є те, що нині між Україною і Росією на вищому рівні досягнута домовленість про спільні зусилля щодо поширення присутності російського і українського озброєння на світовому ринку. Пріоритетною для обох країн є програма створення військово-транспортного літака АН-70 — нового покоління авіаційної техніки — призначеного як для озброєння ВПС Росії і України, так і для повернення позицій на світовому ринку. [9; с.29]
    продолжение
--PAGE_BREAK-- 
ІІ.3. Проблеми існуючі в українсько-російських економічних відносинах
 
   У попередніх параграфах ми визначили, що серед країн світу і СНД Росія  потенційно важливий і одночасно один з найбільш складних для України партнерів по економічній співпраці. З того моменту, як дві найбільші із екс-республік СРСР почали будувати свої взаємини в якості суверенних держав, господарська складова системи із двосторонніх відносин виступає фокусом конфліктних зіткнень національних інтересів. Серед цих суперечностей можна виділити такі проблеми:
    історична спільність економік України і Росії, однаково важливих для обох країн.[15]
   Це зумовлено тим, що економіка України і Росії раніше була єдиною  радянською, і за 11 років господарство жодної з цих країн не зуміло стати самостійним. Так одна із найперспективніших галузей України, авіаційна, отримує із Росії до 70% готових виробів і 95% матеріалів. Росія скорочує видобуток нафти, однією з причин є недостатньо розвинена нафтопереробна галузь, тоді як Україна спроможна переробляти 80 млн. тонн нафти в рік, але не використовує свій потенціал навіть на 10%. [10; 72-73]
    утрата керованості економічними процесами, недостатній розвиток ринкових важелів економічного регулювання. [9; с. 20]
   Це спричинило розрив економічних і технологічних зв’язків між обома країнами. Інвестиційна криза, інфляційні процеси, експансія внутрішніх ринків іноземними товарами та інші негативні явища призвели до втрати Україною за цей час понад половину ВВП  57,1%; Росією  — 41,4 %.
    гостра конкуренція в окремих сегментах світового ринку (зокрема, продукція чорної металургії, кольорові метали).
    відмінність конституційних устроїв.
    відмінність самоорієнтації  кожної з країн у геополітичному просторі.
    відсутність узгодженої нормативно-правової бази між країнами. 
    економічна уразливість, залежність країн одна від одної.
    Ці та багато інших причин не давали можливості розвиватись економікам обох країн. Тож не дивно, що економічні відносини між Україною і Росією у перші роки їх незалежності називають застоєм.
    ІІ.4 Історія виникнення проблем у економічних стосунках Росії та України
 
   Щоб розібратись у проблемах у  сучасних економічних відносинах між Україною і Росією, слід розглянути історію їх виникнення. Більшість проблем виникли з розпадом СРСР (економічна криза у країнах, несамостійність економік) та проблеми, що їх набули країни вже за самостійного життя (проблеми з газифікацією України та в електроенергетиці). Отже, проблем у відносинах України з Росією не зменшується, а з часом збільшується. Тому не дивно, що такі індустріально розвинені країни, як Україна і Росія, на протязі одинадцяти років свого незалежного існування без війн, природних катаклізмів залишаються у стані глибокої економічної кризи і масового збіднення свого населення, із року в рік демонструють свою нездатність направити хід подій в контрольоване русло і навіть не можуть організувати надійне і доступне енергозабезпечення населення і всієї економіки.
   Але в Україні і Росії наявні спільні регіональні інтереси на пострадянському просторі безпосередньо пов’язана зі схожістю соціально-економічних процесів, що відбувались в обох країнах протягом 1991-1997років. І ці інтереси реалізуються у виробничій формі двосторонніх відносин збереженій з часів СРСР взаємодоповнюваності господарських комплексів України і Росії. Головне у тому, що українська переробна промисловість сильно залежить від коопераційних поставок з інших країн СНД, тому що структура індустрії в республіках СРСР формувалась не за принципом створення замкнутих технологічних циклів.
   В структурі обробної промисловості України явно недостатня доля кінцевих виробів, готових до реалізації на ринку, відповідно гіпертрофована вага проміжних продуктів ─ вузлів, деталей, компонентів, які тільки в кооперації з Росією та іншими країнами Співдружності можуть трансформуватися в готову продукцію (Без кооперації з країнами СНД, зокрема з Росією, Україна може забезпечити лише 28% об’єму промисловості машинобудівної продукції).
   Це можна розглянути на прикладі машинобудування. Машинобудівні заводи Запоріжжя, Луцька, Кременчука, Херсона, Сімферополя використовуються поставки вузлів і деталей з Росії. [10; с. 74]
                                             
   ІІ.5. Шляхи вирішення проблем у економічних відносинах
 
   Ключем вирішення проблем у економічній сфері в українсько-російських відносинах є узгодження інтересів та гармонізація підходів обох сторін до головних напрямів, шляхів і механізмів розбудови цих стосунків.Україна має виходити з необхідності використання своїх конкурентних переваг та послаблення негативних чинників, у т. ч. пов'язаних з потужнішим потенціалом Російської Федерації.
   Слід зосередити увагу на стратегічних напрямах, визначених Договором та Програмою економічного співробітництва на 1998 — 2007 рр., зокрема дальшому поглибленні виробничої кооперації, удосконаленні режимів вільної торгівлі, по­етапному формуванні спільного ринкового простору. Основний акцент необхідно перенести на розвиток тих сфер співробітництва, які сприяють економічному зростанню України, захисту її національних інтересів, зміцненню економічної безпеки.
   Нова ситуація, що склалася в українсько-російських відносинах, обумовлює такі шляхи реалізації наших зовнішньоекономічних інтересів на перспективу:
   — створення умов для розвитку довгострокового економічного співробітниц­тва в пріоритетних галузях;
   -  забезпечення економіко-правової бази для повнішого використання вітчиз­няного науково-технічного потенціалу, виробничих потужностей;
   — повернення позицій, утрачених українськими суб'єктами господарювання в Росії, що передбачає активізацію зусиль промислових та комерційних структур, поновлення попередніх і встановлення нових коопераційних зв'язків з російськими підприємствами, істотне розширення участі суб'єктів господарювання України в інвестиційних проектах, що здійснюватимуться в Росії;
   — реалізація в повному обсязі режиму вільної торгівлі та усунення перешкод на шляху просування українських товарів на російські ринки, зокрема через укладення нової двосторонньої угоди про вільну торгівлю;
   — створення транснаціональних корпорацій, фінансово-промислових груп, спільних виробничих та банківських структур із забезпеченням вигідних для України умов;
   — остаточне вирішення питань, пов'язаних з відносинами власності на об'єкти колишнього СРСР згідно з Угодою від 15 січня 1993 р.
   Алгоритм дій на російському напрямі має базуватися на застосуванні нових комплексних підходів до двосторонніх відносин, які відповідали б сучасним по­літичним реаліям, а також пріоритетним інтересам нашої держави, пов'язаним з європейською інтеграцією. .[17; 135]
     Стабільні партнерські відносини з Росією — органічна складова процесу інтегрування України в Європу. При цьому стратегія економічного партнерства має будуватися на фундаменті спільних інтересів, а не залежностей. Росія є найбільшим торговим партнером України, але таким же важливим партнером є для Росії Україна, причому в найпріоритетніших галузях, від розвитку яких залежать рівень відносин Росії з ЄС та ефективність інтегрування у світову систему господарства. Заради своїх взаємних інтересів обидві країни мають зосередити зусилля на виконанні досягнутих домовленостей, що дасть змогу перейти від декларацій до практичних і прагматичних форм співробітництва із взаємним урахуванням своїх життєво важливих інтересів. Ідеться про взаємний розвиток:
   ─  ринків збуту;
   ─ співробітництва в енергетичній сфері (розвиток єдиної енергетичної систе­ми; забезпечення енергоносіями, спільне використання нафтопереробних та інших виробництв паливно-енергетичних комплексів);
   ─ транспортної мережі;
   ─ спільних виробничих структур, коопераційних та технологічних зв'язків;
   ─ фондових ринків та процесів взаємоінвестування;
   ─ спільного ринку трудових ресурсів;
   ─ регіонів, спільних зон господарської діяльності, контактних територій зі створенням зовнішнього поясу економічної підтримки українських інте­ресів у Росії і російських в Україні.
   Водночас ефективність реалізації спільних економічних проектів істотно залежатиме від рівня взаємодії з ЄС та іншими міжнародними структурами, формуван­ня раціональних економічних відносин у межах СНД, від виходу на ринки третіх країн з продукцією спільних високотехнологічних виробництв (військовотехніч­ної, авіаційної, суднобудівної, ракетно-космічної та інших галузей).
   Держава має активно сприяти зовнішньоекономічній діяльності господарюючих суб'єктів на «російському напрямі».При цьому головними критеріями підвищення ефективності української зовнішньоекономічної політики мають бути:
   ─ збільшення обсягів експорту товарів та послуг (будівництво, транспорт, туризм,
тощо);
   ─ збереження позитивної динаміки сальдо зовнішньої торгівлі;
   ─ поліпшення структури експорту та імпорту;
   ─ підвищення конкурентоспроможності традиційних видів українського експорту;
   ─ просування на російський ринок принципово нових товарів;
   ─ створення сприятливих умов для інвестицій;
   ─ Захист внутрішнього ринку від масованого імпорту російських товарів, аналоги яких у достатніх обсягах виробляються в Україні. [17; 125-126]
ІІ.6. Стосунки України та Росії в енергетичній сфері
 
    Енергетика ─ галузь, де в українсько-російських відносинах накопичилося найбільше проблем. Але вона ж має і найбільший потенціал для взаємовигідної співпраці. Протягом десяти попередніх років був розповсюджений міф про практично повну залежність України від російських енергоносіїв. Справді, Росія є головним постачальником енергоресурсів в Україну, але ця залежність далеко не одностороння. І річ не лише в тім, що Україна має розвинену інфраструктуру транспортування на зовнішні ринки російських нафти, газу, аміаку.
   Українські нафтопереробні заводи (НПЗ) будувалися для переробки саме російської нафти, щоб забезпечити високу ефективність експорту нафтопродуктів до Європи, їхні потужності повністю забезпечували потреби України і практично весь колишній союзний експорт цієї продукції. Ефективність кооперації в даній сфері визнає і російський капітал, який з року в рік нарощує свою присутність в українській нафтопереробці. Російські нафтові компанії стали власниками двох українських нафтоперероб­них заводів, зокрема найбільшого в Україні ─ ЛиНОСу, активно розширюють мережу автозаправних станцій, що свідчить про їхні довгострокові плани на украї­нському ринку. Приватизація ними НПЗ в Україні дала змогу повніше їх заванта­жувати і забезпечила конкурентоспроможність вироблених нафтопродуктів. На жаль, Росією запроваджений такий порядок експорту нафти в Україну, за якого компаніям-експортерам не повертається ПДВ і з них стягується експортне мито.
   Обидві країни взаємозалежні і в атомній енергетиці. Російське АТ «Концерн ТВЕЛ» щорічно постачає Україні тепловиділяючі збірки на загальну суму 200- 250 млн. дол. США. Власна промисловість задовольняє лише 15% потреб ядерно енергетичного комплексу України в обладнанні, матеріалах, приладах, решта поставляється з Росії, країн СНД та Заходу. Водночас 20% уранової сировини, що надходить до РФ, видобувається в Україні (45% — у Казахстані, 10% — в Узбекистані).
   Взаємозалежність у газовій сфері не обмежується наданням Україною послуг, транзиту російського газу до Європи. Вона сама залишається великим споживачем російського природного газу (понад 30% усього російського експорту цих ресурсів).
Нині пропускна спроможність газотранспортної системи України на вході (східний та північний напрямки) становить 290 млрд. м3 на рік, на виході (західній напрямок) — 170 млрд. м3 на рік, у т. ч. на західних кордонах — 140 млрд.м3. За попередніми оцінками, у 2001 р. Україна забезпечила транзит 124,4 млрд. м3 російського природного газу на експорт. Йому належить домінуюче місце в забезпеченні потреб Європи в енергоносіях — 30% на європейському ринку, а для окремих країн Центральної Європи-100%.
   Європейський попит на природний газ зростає, і можна очікувати істотного збільшення його експорту з Росії та країн Каспійського регіону. Проте реалізація російських проектів прокладання нових трубопроводів в обхід України вже до середини наступного десятиліття може призвести до зменшення транзиту газу че­рез нашу територію до 60 — 70 млрд. м3на рік, а відтак до скорочення доходів Ук­раїни від газотранзиту на суму близько 1,2 млрд. дол. США. Збереження позицій у цій сфері значною мірою залежатиме від поліпшення технічного стану газотранспортної системи, активності урядової політики, ефективності зусиль Міністерства палива та енергетики і НАК «Нафтогаз України» в укладанні довгострокових договорів про транзит газу в Європу та участі Росії в проектах розширення потужностей української газотранспортної системи.
   Не меншої уваги потребують і питання нафтового транзиту. Серйозним викли­ком українському проекту Євроазійського нафтотранспортного коридору є нама­гання Росії активізувати процеси транспортування нафти північним шляхом. Зок­рема, уже наприкінці 2001 р. введено в дію першу чергу Балтійської трубопровід­ної системи, що дасть можливість експортувати через порт Приморськ (Ленін­градська область) на балтійський ринок 12 млн. т нафти на рік. У 2001 р. завершено будівництво нафтопроводу «Тенгіз — Новоросійськ» Каспійського трубопровідного консорціуму (КТК), що створило передумови для зменшення транзиту казахстанської нафти через Одеський термінал та Феодосійську нафтобазу. Такий розвитку подій потребує від МЗС, Міністерства палива та енергетики (НАК «Нафтогаз України») активізації зусиль для забезпечення завантаження українських нафтопроводів. Гострою і невідкладною є для України необхідність узгодження з російським урядом та міжнародними компаніями які видобувають, продають та купують каспійську нафту проблеми активного використання можливостей нафтопроводу «Одеса — Броди» для транс­портування нафти з басейну Чорного моря до Центральної та Західної Європи.          
ІІ.7. Майбутнє українсько-російських відносин у економічній сфері
 
   В контексті усього вищезазначеного  важливо розглянути вірогідні сценарії розвитку українсько-російських від­носин. Тут можна  визначити два найбільш узагальнених варіанти розвитку як Росії, так і України ─ зростання та дисипації. Під зростанням слід розуміти поєд­нання стійкого соціально-економічного піднесення з політичною стабільністю держави, громадянським консенсусом щодо подальшого розвитку суспільства, мінімізацією конфліктогенної напруги в ньому. А дисипація — це поєднання еко­номічного спаду (депресії) з перма­нентною політичною нестабільністю (метастабільністю) держави та невиз­наченістю (неоднозначністю) щодо подальшого розвитку суспільства із збе­реженням у ньому значного конфліктогенного потенціалу.
   Суспільно-політичні та економічні трансформації, що відбуваються в Ук­раїні та Росії, у кінцевому підсумку можуть звестися до спектра з чотирьох віро­гідних сценаріїв у максимально уза­гальненому вигляді:
-         зростаючі Україна та Росія;
-         дисипація України і Росії.
-         зростання України при дисипації РФ;
-         дисипація України при зростанні РФ.  
Перший сценарій означає фактично конкурентно-партнерські відносини між двома країнами, другий — мляве спів­робітництво при інтравертній заглиб­леності країн у внутрішню проблематику. Розвиток подій за третім сценарієм був би найбільш перспективним для України, оскільки це призвело б до «стратегічного відриву» України і виходу її з «російської тіні». Четвертий сценарій є найбільш небезпечним, оскільки подальше ослаблення України фактично унеможливить будь-який спротив зростаючій Росії, політика якої щодо України залишається інваріантною, що підтверджується усім періодом двосторонніх відносин.
   Так, чи інакше, а відносини між Україною і Росією є досить специфічними і це не може не позначитися в майбутньому. Зокрема, російські поступки стосовно газових боргів України,  мають прихований зміст: з однієї сторони Росія робить Україні подарунок  реструктурує борги на 12 років, а з іншої сторони це дає можливість Росії поставити економіку України у ще більш залежне становище, що дасть змогу маніпулювати Україною. І це цілком ймовірний варіант, адже для Росії завжди був характерним екстенсивний розвиток. Тож Росія завжди була, є і буде не передбачуваним партнером для України, і це слід пам’ятати. [3; 43-44]
    продолжение
--PAGE_BREAK--   У відносинах з Росією Україна прагне встановлення реального рівноправного партнерства. Тривалий спільний період історичного розвитку України та Росії надає відносинам двох країн ознак особливості. Проте особливість відносин — ні за яких обставин — не може служити підставою для відходу від норм та принципів міжнародного права у сфері міждержавних стосунків. Особливість відносин з РФ означає їх пріоритетність для України, виключаючи при цьому наявність будь-яких переваг для Росії порівняно з іншими суб'єктами міжнародних відносин, і є таким чином не преференційною. [12; 12-17] Встановлення рівноправних партнерських відносин залежить і від того, якою буде Росія в процесі своєї посттоталітарної еволюції. Можна розглядати три можливих сценарії подальшого розвитку Російської Федерації:
   Перший — миролюбна, демократична, цілісна (в нинішніх кордонах) федеративна держава з ринковою економікою західного типу.
   Другий — авторитарна країна з реформованою багатоукладною економікою, реінтеграціоністськими амбіціями та політикою протистояння Заходу.
   Третій -  розпад федерації, виникнення на її теренах аморфних квазидержавних утворень, союзів федеративного чи/та конфедеративного типу з виокремленням та домінуванням розвинених регіонів з різнотипною економікою при збереженні символічної центральної влади в Москві.
   Перший сценарій, ймовірно, можна вважати позитивним варіантом роз­витку. Логічно в цьому випадку очікувати від Росії прагматичного підходу до питань рівноправного партнерства. За таких обставин Москва буде зацікавлена в співпраці з Україною лише настільки, наскільки російська економіка залежить від української. А ступінь цієї залежності, як відомо, невисокий. Водночас існуюча сильна залежність української економіки від російської, в разі вибору Києвом орієнтації на стратегічне партнерство з Москвою, може призвести до підпорядкованого російським інтересам розвитку економіки України та до збільшення ступеня її залежності від Росії.
   На цьому фоні 10-річна програма економічного спів­робітництва між Росією та Україною несе для останньої ряд тактичних переваг (збіль­шення обсягів експорту української продукції до Росії, часткове завантаження виробничих потужностей російськими замовленнями, зниження гостроти проблеми забезпечення енергоносіями тощо). Однак у цілому слід констатувати, що реалізація даної програми принесе Україні стратегічний програш ─ збіль­шення і без того надмірної економічної залежності від Російської Федерації.
   Два інших сценарії, які можна визна­чити як негативні, матимуть характер­ними рисами  політичну нестабільність та розвиток сепаратизму у Російські федерації. Для України це вкрай невигідно, бо вона опиниться між двох вогнів, Заходом і Сходом. Такий розвиток подій не піде на користь економіці України і державі в цілому. Отже видно нашу політичну і особливо економічну залежність від Росії, і цю залежність потрібно скорочувати. [3; 44-45]
   Із всього сказаного про економічну сторону відносин між Україною і Росією можна зазначити фактори, які б допомогли Україні в майбутньому:
   ─ вихід України та Росії із системної кризи, модернізація їхніх економічних систем і конкурентноспроможне прилучення до світової економіки можливі тільки за радикальної оптимізації їхніх національних економічних і політичних стратегій; [3; 19]
   ─ налагодження економічних стосунків з Росією виходячи з розуміння важливості зв’язків з Росією для економічної і соціальної стабільності, необхідності їх деполітизації та переведення у площину взаєморозуміння і взаємної вигоди;
   ─ створення умов для розвитку довгострокового економічного співробітництва в пріоритетних галузях;
   ─ забезпечення економіко-правової бази для повнішого використання вітчиз­няного науково-технічного потенціалу, виробничих потужностей, у тому числі шляхом збільшення збуту продукції на ринку Росії, поглиблення коопера­ційних зв'язків між підприємствами обох держав, активізація інвестиційно­го співробітництва;
   ─ реалізація в повному обсязі режиму вільної торгівлі та усунення перешкод на шляху просування українських товарів на російські ринки, зокрема через укладення нової двосторонньої угоди про вільну торгівлю;
   ─ створення транснаціональних корпорацій, фінансово-промислових груп, спільних виробничих та банківських структур із забезпеченням вигідних для України умов.
   Основний акцент необхідно перенести на розвиток тих сфер співробітництва, які сприяють економічному зростанню України, захисту її національних інтересів, зміцненню економічної безпеки. Алгоритм дій на російському напрямі має базуватися на застосуванні нових комплексних підходів до двосторонніх відносин, які відповідали б сучасним політичним реаліям, а також пріоритетним інтересам нашої держави, пов'язаним з європейською інтеграцією.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
   
Розділ ІІІ. Сучасний стан українсько-російських відносин у соціальній сфері         
ІІІ.1. Головні напрямки українсько-російських відносин у соціальній сфері
   
    Соціальна сфера в українсько-російських відносинах перебуває не в найкращому стані і в ній склалося не менше проблем ніж в економічній і політичній. Варто згадати відомі вже всім проблеми: стосовно сезонної заробітчанської міграції українців в Росію, щодо діалогу культур України і Росії, щодо визначення статусу російської мови в Україні та ін. Стосовно останньої проблеми зараз точаться гострі суперечки у двох державах. Отже  зосередимося на  найактуальніших проблемах.
   Стосовно досягнень і невдач російської культури в Україні і української в Росії на сьогодні можна стверджувати, що проблема російської мови в Україні штучно створена і підкинута Україні, бо статистика свідчить: школи з російською мовою навчання складають 42,7% всіх шкіл України, не рахуючи змішаних (двомовних), у вузах російською мовою навчається 55,6% молоді. До послуг росіян 24382 масові та універсальні бібліотеки, сукупний фонд яких налічує понад 387 млн. примірників книг і журналів, зокрема російською мовою — понад 240 млн. примірників (62%). Крім того росіяни мають широке представництво у Верховній Раді. Ситуація з книгодруком в Україні  більш сприятлива для росіян ніж для самих українців, адже в Україні не видається і чверті книг українською мовою. Росіяни представлені політичними партіями, громадськими рухами, національно-культурними товариствами. [22] І це при тому, що останній перепис населення (грудень 2001р.) засвідчив зменшення кількості росіян. Однак для Росії це питання є складовою її зовнішньої політики.
   Стосовно українців в Росії ми маємо такі дані: загальна кількість українців у Росії — 4,3 млн чоловік, Проте, в українській (часом і в російській) пресі називаються цифри від 10 до 20 мільйонів українців, які вираховуються авторами шляхом екстраполяції показників природного приросту українського населення та його міграційних припливів. В Росії сьогодні нараховується понад 90 громадських організацій, серед них найбільше було створено у Москві — 6, по 2 і більше — в Республіках Комі та Саха (Якутія), Краснодарському, Красноярському та Приморському краях, Магаданській, Мурманській, Новосибірській, Сахалінській і Тюменській областях. І це логічне завершення року України в Росії. Надзвичайно важливу роль в цих умовах покликана відіграти україномовна преса. При відсутності теле- і радіомовлення її значення зростає ще більше. В останні роки у Росії світ побачили такі видання як «Український вибір», «Український кур’єр», «Тинди-Ринди», «Невідома газета», «Український клуб», журнал української фантастики «Брати», «Інформаційний бюлетень Об’єднання українців Москви» (всі — Москва), «Криниця» (Уфа), «Рідне слово» (Челябінськ), «Українець на Зеленому Клині» (Владивосток), «Українське слово» (Мурманськ), «Українська родина» (Сургут), «Козацьке слово» (Краснодар), дайджест «Забута Україна» (Санкт-Петербург), «Український вісник» (Сиктивкар) та інші — всього близько 20 видань. Найстабільніші з них — «Український вибір» (Москва) та «Криниця» (Уфа); інші ж, не маючи будь-якої державної підтримки, після виходу кількох чисел припиняють своє існування. На відміну від російських об’єднань в Україні, діяльність яких характеризується значним рівнем політизації, українські товариства в Російській Федерації — неполітичні об’єднання з яскраво вираженими культурологічними та економічними устремліннями. Серед напрямків їх діяльності:
— взаємодія з органами державної влади та громадськими об’єднаннями України і Росії;
— сприяння збереженню й розвиткові української культури, мови та освіти;
— видання і розповсюдження української преси та літератури, розвиток бібліотечної справи;
— захист інтересів та надання допомоги українцям, зокрема бажаючим переселитися в Україну, турбота про репресованих радянським режимом.
   Стосовно заробітчанської міграції: сьогодні в Росії працюють сотні тисяч громадян України, а сезонних робітників, згідно з даними міграційних служб — мільйони. В Москві велика кількість вільних робочих місць і зовсім не тому, що там маленькі зарплати, а тому що там проживає до 70% пенсіонерів. Всього в Росії не вистачає 7-8 млн. робочих рук в промисловості, будівництві, сільському господарстві. Саме ці причини та несприятлива економічна ситуація в Україні штовхає сотні тисяч українців шукати щастя в Росії. [19; 5]
      ІІІ.2. Проблеми україно-російських відносин соціальній сфері
 
   Найбільшою проблемою у соціальній сфері є невизначеність двох держав стосовно своїх цілей та неузгодженість дій, які штовхають до появи нових проблем та суперечностей. Серед таких проблем: міграції українського населення до Москви, російськомовна проблема в Україні, проблема українців у Росії, проблема спільного вивчення історичного минулого двох народів та ін. Ось, як виглядає сучасна картина  відношення до проблеми статусу  російської мови у різних регіонах України.
\s15/03/2002 Опитування населення 02УПЕН034/28-02 [26]
   Як видно, у регіонах дуже різні підходи до вирішення проблем, причина цьому — контраст політичних орієнтирів між Заходом і Сходом в Україні.
    В проживаючих у Росії українців теж є проблеми. Характерним для діяльності українських громад в Росії є й те, що більшість з них все ще перебувають в стадії організаційного становлення. Кількість активістів, як правило, невелика. Високий рівень розпорошеності місць компактного проживання, значна відстань між осередками, відсутність добре налагодженого зв’язку між ними, слабкий фінансово-економічний стан громад створюють труднощі в справі координації діяльності українських товариств. При цьому значній частині організацій притаманні внутрішні непорозуміння серед активу, що нерідко призводить до розколу вже існуючих товариств. Скажімо, в невеликому містечку Приморського краю — Спаську-Дальньому нині діють 2 об’єднання: «Зелений Клин — Україна» та «Зелений Клин — Черемош». [1]
ІІІ.3. Історія виникнення та шляхи вирішення проблем у сфері соціальних відносин
    Історія виникнення проблем соціальної сфери ще глибша ніж економічна і політична. Так історія проблем українців у Росії сягає ще періоду заселення території. Близько 5% українського населення Російської Федерації становлять автохтонні українці, які споконвіку проживали або були першими поселенцями на території Курської та Воронізької областей, Кубані, Ставропольського краю, Поволжя, Сибіру, Далекого Сходу. Тож це було початком асиміляції українського народу до російської культури. Сучасна ж мовна проблема виникла, як в Україні так і в Росії, з-за відсутності дієвих домовленостей між Україною і Росією. [22]
   Щодо проблеми сезонної міграції, то вона виникла в результаті того, що в умовах економічних негараздів українці намагаються знайти шляхи для того щоб забезпечити собі життя, а з усіх сусідніх держав найлегше потрапити до Росії. Від виникнення цієї проблеми і до сьогодні не було видно, щоб держави вирішували цю проблему.
    Проблеми національно-культурного розвитку росіян в Україні та українців в Росії мають, скоріше за все, морально-психологічні, а не юридично-правові корені. З поглибленням двосторонніх відносин, зростанням довіри один до одного, економічним підйомом ці проблеми знайдуть своє вирішення. Однак, цілком зрозуміло, що крім прийняття правових актів необхідні ще й певні організаційні кроки по створенню відповідних умов для реалізації проголошених прав, в тому числі — забезпечення спеціальних заходів і програм з метою організації закладів освіти, підтримки культури. При цьому важливо використати досвід 20-х — початку 30-х років, коли на території Росії діяла підтримувана державою мережа українських культурно-освітніх та інформаційних закладів. Можливо рік України у Росії та рік Росії в Україні стануть початком позитивних змін у цій сфері. [22]
       Українська незалежність є важливим історичним шансом для обох культур (української і російської) у процесі усвідомлення їх спорідненості й відмінності та досягнення нового рівня у національно-культурній самоідентифікації. Вона вимагає зміни принципів українсько-російських відносин у гуманітарній сфері, звільнення від міфів минулого. Також національно-культурна самоідентифікаця вимагає зміни концептуальних основ українсько-російського культурного діалогу, появи нової етики, необхідної для подібного діалогу, етики, яка буде ґрунтуватися на взаємній толерантності, коректності і відкритості один одному. [14; 134]
    Потрібний майбутній перехід від задоволення потреб вузького соціального прошарку нових приватних підприємців і пов’язаної з ними державно-політичної бюрократії до задоволення потреб усього населення, національно-орієнтованого капіталу. І це стосується обох країн. [18; с. 20]
                                                
Висновки
   З проведеного дослідження можна зробити висновок, що Україна і Росія є взаємозалежними у економічній сфері, ця взаємозалежність штовхає обидві країни на співпрацю. Одними з головних проблем, що заважають розвитку українсько-російських відносин у політичній сфері є проблема рівноправності стосунків, невизначеність чітких політичних орієнтирів. В економічній сфері: однобічна залеж­ність від російських джерел енергопостачання, незбалансована інтеграція національного господарства, економічна уразливість та залежність країн одна від одної. У соціальній сфері: міграції українського населення до Москви, російськомовна проблема в Україні, проблема українців у Росії, проблема спільного вивчення історичного минулого двох народів.
   Щодо шляхів вирішення цих проблем то проаналізувавши різнопланові дослідження присвячені сучасному стану українсько-російських відносин можна виділити в політичній сфері такі: створення науково-дослідницьких центрів, які б вивчали сучасний стан відносин між державами; потрібно визначити спільні цілі, які б задовольняли обидві держави; відносини мають будуватися на спільній зацікавленості, взаємовигоді та рівноправності, лише за таких умов можлива нормальна співпраця. В економічній сфері: узгодження інтересів та гармонізація підходів обох сторін до головних напрямів, шляхів і механізмів розбудови цих стосунків; створення умов для розвитку довгострокового економічного співробітниц­тва в пріоритетних галузях; остаточне вирішення питань, пов'язаних з відносинами власності на об'єкти колишнього СРСР згідно з Угодою від 15 січня 1993 р. У соціальній сфері: з поглибленням двосторонніх відносин, зростанням довіри один до одного, економічним підйомом ці проблеми знайдуть своє вирішення, однак, цілком зрозуміло, що крім прийняття правових актів необхідні ще й певні організаційні кроки по створенню відповідних умов для реалізації проголошених прав, в тому числі — забезпечення спеціальних заходів і програм з метою організації закладів освіти, підтримки культури.
   У результаті дослідження українсько-російських відносин можна зробити деякі узагальнюючі висновки:
1) Українсько-російські відносини є одним з визначальних факторів для подальшої історії України.
2) Головними напрямками українсько-російських відносин є стосунки в економічній та політичній сфері.
3) У кожній з цих сфер склалися свої проблеми.
4) На сучасному етапі в українсько-російських відносинах стоїть питання вирішення цих проблем.
5) Кожна з сторін у тій чи іншій мірі зацікавлена у їх вирішенні, при чому кожна з сторін пропонує свої шляхи їх вирішення.
6) Вирішення існуючих проблем мають стати основою для подальшого розвитку в українсько-російських відносинах.
7) Існуючі перспективи заслуговують на увагу як з боку України, так і з боку Росії. Кожна з сторін зацікавлена в активізації відносин.
8) Розвиток українсько-російських відносин має сприяти посиленню позицій обох країн у світі. Цьому можуть допомогти лише спільні дії двох держав.
   Визначаючи майбутнє українсько-російських відносин, слід зауважити, що Україні слід співпрацювати з Росією за принципом: «У нас не має друзів, у нас не має ворогів ─ у нас є власні інтереси». Тобто Україні слід уникнути різних “братерських” стосунків з Росією і на перший план висунути власні інтереси, це послужить шляхом до розв’язання проблеми рівноправності (див. Діаграму 3)  та багатьох інших політичних і економічних проблем, бо на державному рівні не може бути людських  емоційних почуттів, тобто Україна і Росія можуть бути лише партнерами та добрими сусідами. 
                                 
                               Список використаних джерел
1.     Бжезинский З. Великая шахматная доска.— Москва: Международные отношения.— 1999.— С. 114-135.
2.     Богацька Е. Державно-політичні, церковні та виховно-вишкільні питання // Визвольний шлях.— 1996.— №8.— С. 940-948.
3.     Гончар М. Відгомін серпневого струсу // Політика і час.—1999.—№2.— С. 33-45.
4.     Гринів О. Україна і Росія: партнерство чи протистояння?— Львів: Інститут народознавства НАН України.—1997.— 348 С.
5.     Гудима О. Які подарунки готує Україні Росія у новому, 2002 році // Голос України.— 2002.— №10(2761).— С. 6.
6.     Демчук Р. Євген Марчук: Нормалізація наших відносин з Росією буде сприяти інтеграції України в європейські структури // День.— 2000.— №207.
7.     Дністрянський М. Місце України на політичній карті світу // Дзвін.— 1999.— №2.— С.84-89.
8.     Дубина О. Велике призначення: мрії про минуле // Людина і влада.— 2000.— №1.— С. 96-105.
9.     Жангожа Р. Україна і Росія на пострадянському просторі. Інтереси спільні і специфічні // Віче.— 1998.— №7(76).— С.16-29.
10.                                                                                                                                                Косикова Л. Производственное сотрудничество России с Украиной: тенденции и противоречия // Российский экономический журнал.— 2001.— №10.— С. 70-76.
11.                                                                                                                                                 Криза владних інститутів. Аналітична доповідь. / ред. Юрчишин В.— Київ.— 2002.— С. 13-14.
12.                                                                                                                                                 Кудряченко А. Українсько-російські відносини: шлях до рівноправного співробітництва // Нова політика.— 1998.— №1.— С. 12-17.
13.                                                                                                                                                Лузан А. Украина и Россия: факторы отчуждения и сближения // Віче.— 1998.— №6 (75).— С.96-111.
14.                                                                                                                                                Пирожков С. Деякі проблеми українсько-російських відносин в контексті великого договору // Сучасність.— 1999.—№9.— С. 128-135.
15.                                                                                                                                                 Пирожков С. От украинско-российской конфронтации несут потери обе стороны // День.— 1997.— №187.
16.                                                                                                                                                Пирожков С. Українсько-російські відносини в Євроатлантичному інтер’єрі. // Політична думка.— 1999.— №3.— С. 87-95.
17.                                                                                                                                                 Послання президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України в 2001 році / ред. Гальчинський А.С.— Київ.— 2002.— С. 122-140.
18.                                                                                                                                                 Пронін с. Перспективи соціально-економічного розвитку й господарської інтеграції Росії та України // Політична думка.— 1999.— №3.— с. 19-23.
19.                                                                                                                                                 Тимошенко В. Россия нуждается в квалифицированных украинский рабочих // Тижневик 2000.— 2002.— 8.XI.— С. 5.
20.                                                                                                                                                 Храмов В. Українсько-російкі відносини: моделі національної безпеки // Віче.— 2000.— №3(96).— С. 10-30.
21.                                                                                                                                                 Шерр Д. Коли ж росіяни усвідомлять реальність незалежності України? // Політика і час.— 1998.— №6.— С.17-20.
22.                       apopok.narod.ru/business.html
     23.http://www.razom.org.ua/news/2print/?news_id=283
     24.http://www.niss.gov.ua/iso/book/panorama/vusatiuk.htm
     25. www.niurr.gov.ua/ru/conference/communication/virtual_field.htm
     26. www.fom.ru/reports/frames/body/u0202407.html
     27. www.e-journal.ru/p_bzarub-st3-6.html
     28. db.socionet.nw.ru/RuPEc/xml/rus/article-polstd/ruspolstd2000-6-110.xml
     29. www.niurr.gov.ua/ukr/ainst.htm
     30. www.korrespondent.net (22 листопада 2001)
                                                  
Додатки
Діаграма 1                                                ( в опитуванні брало участь 100 осіб) \s
Діаграма 2