--PAGE_BREAK--Найвищі витрати на одну гривну, за умови, що підприємство працювало прибутково, спостерігалися в період 95-3 і склали 0, 97, тобто на отримання кожної гривні виручки підприємство витратило 97 копійок і його прибуток з кожного вирученої гривні склав 3 копійки.
Якнайменших витрат на одну гривну підприємство досягло в періоди 97-1 і 97-2, 0, 76 і 0, 75 відповідно. Тобто його прибуток з кожної гривні виручки в середньому склав 25 копійок.
Таблиця 1.1.3. 1 Динаміка витрат на одну гривну продукції
Рік, кварт.
95-1
95-2
95-3
95-4
96-1
96-2
96-3
96-4
Ціна, тис.грн.
397275
1375774
2392842
1503017
2782333
5089214
6691969
4033624
Собівартість
фактична, тис.грн.
341859
1101383
2319757
1387909
2608714
4734256
5975272
4318787
Витрати на 1 гривну фактичні
0, 86
0, 8
0, 97
0, 92
0, 94
0, 93
0, 89
1, 07
Рік, кварт.
97-1
97-2
97-3
97-4
Ціна, тис.грн.
6170553, 2
15326920
13345148
4503653, 4
Собівартість
фактична, тис.грн.
4678228, 67
11646750, 58
11411152, 39
6540627, 08
Витрати на 1 гривну
фактичні
0, 76
0, 75
0, 85
1, 45
Показник витрат на одну гривну змінюється у зв'язку із зміною асортименту товарної продукції; зміною собівартості окремих видів продукції; зміною цін на продукцію.
Собівартість конкретного виду продукції відображає витрати підприємства на виробництво цього виду продукції. Цей показник потрібен підприємству для того, щоб воно мало нагоду визначити на скільки ефективно виробництво того або іншого виду продукції при рівні цін, що склався на ринку, на даний вид продукції і при рівні витрат, що склався на підприємстві (собівартості). Якщо собівартість, що склалася, вища за ринковий рівень цін на даний вид продукції, підприємство вимушене або знімати з виробництва цей вид продукції, або знижувати свої витрати. У зв'язку з цим підприємство, у принципі не регламентоване чинним законодавством до визначення собівартості кожного виду продукції, вимушене постійно розраховувати цей показник для організації беззбиткового виробництва.
1.1.4 Види собівартості продукції
Необхідно розрізняти загальну собівартість всієї виробленої продукції — загальну суму витрат, що доводяться на виготовлення продукції певного об'єму і складу; індивідуальну собівартість — витрати на виробництво тільки одного виробу (наприклад, на виготовлення унікального агрегату за умови, що в даній виробничій ланці ніяких інших видів продукції одночасно не виробляється); і середню собівартість, визначувану розподілом загальної
Залежно від об'єму витрат, що включаються в собівартість, розрізняють чотири види собівартості промислової продукції: цехова собівартість, виробнича (загальнозаводська, загальнофабрична) собівартість, повна собівартість, галузева собівартість.
Цехова собівартість включає витрати на виробництво продукції в межах цеху, зокрема прямі матеріальні витрати на виробництво продукції, амортизація цехового устаткування, заробітна платня основних виробничих робітників цеху, соціальні відрахування, витрати за змістом і експлуатація цехового устаткування, загально цехові витрати. Цехова собівартість є початковою базою для визначення проміжних внутрізаводських планово-розрахункових цін при організації внутрізаводського господарського розрахунку.
Виробнича собівартість (собівартість готової продукції) охоплює витрати підприємства на виробництво продукції. Крім цехової собівартості в неї входять загальнозаводські витрати (адміністративно-управлінські і загальногосподарські витрати) і витрати допоміжного виробництва.
Повна собівартість (собівартість реалізованої (відвантаженої) продукції) включає всі витрати, пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції. Вона відрізняється від виробничої собівартості на величину поза виробничих витрат (комерційні витрати — витрати на упаковку, зберігання, вантаження, транспортування і рекламу) і обчислюється тільки по товарній продукції. Слід мати на увазі, що ці витрати залежать від об'єму відвантаженої продукції і є змінними.
Галузева собівартість залежить як від результатів роботи окремих підприємств, так і від організації виробництва по галузі в цілому.
Кормі того, розрізняють планову і фактичну собівартість. Планова собівартість визначається на початку планованого року виходячи з планових норм витрат і інших планових показників на цей період. Фактична собівартість визначається в кінці звітного періоду на підставі даних бухгалтерського обліку про фактичні витрати на виробництво. Планова собівартість і фактична собівартість визначаються по одній методиці і по одних і тих же калькуляційних статтях, що необхідне для порівняння і аналізу показників собівартості. Порівняння планової і фактичної собівартості дозволяє об'єктивно оцінити ступінь рентабельності підприємства і раціональність використовування як матеріальних, так і інтелектуальних ресурсів.
1.1.5 Класифікація витрат на виробництво
Витрати на виробництво промислової продукції плануються і враховуються по первинних економічних елементах і статтях витрат.
Угрупування по первинних економічних елементах дозволяє розробити кошторис витрат на виробництво, в якій визначаються загальна потреба підприємства в матеріальних ресурсах, сума амортизації основних фондів, витрати на оплату праці і інші грошові витрати підприємства. Це угрупування використовується також для узгодження плану по собівартості з іншими розділами техпромфінплана, для планування оборотних коштів і контролю за їх використовуванням. У промисловості прийняте наступне угрупування витрат по їх економічних елементах:
— сировина і основні матеріали,
— допоміжні матеріали,
— паливо (із сторони),
— енергія (із сторони),
— амортизація основних фондів,
— заробітна платня,
— відрахування на соціальне страхування,
— інші витрати, не розподілені по елементах.
Угрупування витрат по економічних елементах показує матеріальні і грошові витрати підприємства без розподілу їх на окремі види продукції і інші господарські потреби. По економічних елементах не можна, як правило, визначити собівартість одиниці продукції. Тому разом з угрупуванням витрат по економічних елементах витрати на виробництво плануються і враховуються по статтях витрат (статтям калькуляції).
Угрупування витрат по статтях витрат дає можливість бачити витрати по їх місцю і призначенню, знати, в що обходиться підприємству виробництво і реалізація окремих видів продукції. Планування і облік собівартості по статтях витрат необхідні для того, щоб визначити, під впливом яких чинників сформувався даний рівень собівартості, в яких напрямах потрібно вести боротьбу за її зниження.
Табл.1.1.5.1 Структура витрат на виробництво промислової продукції за 1979 р., % до загальної суми витрат
Економічні елементи витрат
Легка промисловість
Сировина і основні матеріали
85,5
Допоміжні матеріали
2,6
Паливо
0,3
Енергія
0,6
Амортизація
1,6
Заробітна платня і відрахування на соціальне страхування
8,6
Інші витрати, не розподілені по елементах
0,8
Всього
100
У промисловості застосовується наступна номенклатура основної калькуляційної статі:
1) сировина і матеріали
2) паливо і енергія на технологічні потреби
3) основна заробітна платня виробничих робітників
4) витрати на зміст і експлуатацію устаткування
5) цехові витрати
6) загальнозаводські (загальнофабричні) витрати
7) втрати від браку
8) невиробничі витрати.
Перші сім статей витрат утворюють фабрично-заводську собівартість. Повна собівартість складається з фабрично-заводської собівартості і позавиробничих витрат.
Витрати підприємств, що включаються в собівартість продукції, діляться на прямі і непрямі. До прямих витрат відносяться витрати, що безпосередньо пов'язані з виготовленням продукції і враховуються прямим шляхом по її окремих видах: вартість основних матеріалів, палива і енергії на технологічні потреби, заробітна платня основних виробничих витрат і ін. До непрямих витрат відносяться витрати, які неможливо або недоцільно прямо відносити на собівартість конкретних видів продукції: витрати цехові, загальнозаводські (загальнофабричні), за змістом і експлуатації устаткування.
Собівартість окремих видів продукції визначається шляхом складання калькуляцій, в яких показується величина витрат на виробництво і реалізацію одиниці продукції. Калькуляції складаються по статтях витрат, прийнятим в даній галузі промисловості. Розрізняють три види калькуляцій: планову, нормативну і звітну. У плановій калькуляції собівартість визначається шляхом розрахунку витрат по окремих статтях, а в нормативній — по діючих на даному підприємстві нормах, і тому вона на відміну від планової калькуляції у зв'язку із зниженням нормативів в результаті проведення організаційно-технічних заходів переглядається, як правило, щомісячно. Звітна калькуляція складається на основі даних бухгалтерського обліку і показує фактичну собівартість виробу, завдяки чому стають можливими перевірка виконання плану по собівартості виробів і виявлення відхилень від плану на окремих ділянках виробництва.
Нормативний метод обліку і калькуляції є найпрогресивнішим, бо дозволяє вести повсякденний контроль за ходом виробничого процесу, за виконанням завдань по зниженню собівартості продукції. В цьому випадку витрати на виробництво підрозділяються на дві частини: витрати в межах норм і відхилення від норм витрати. Всі витрати в межах норм враховуються без угрупування, по окремих замовленнях. Відхилення від встановлених норм враховуються з їх причин і винуватців, що дає можливість оперативно аналізувати причини відхилень, попереджати їх в процесі роботи. При цьому фактична собівартість виробів при нормативному методі обліку визначається шляхом підсумовування витрат по нормах і витрат в результаті відхилень і змін поточних нормативів.
1.2. Рекомендації
В цій частині роботи буде проаналізовано поняття собівартості продукції та викладено шляхи зменшення витрат.
1.2.1 Аналіз собівартості продукції
Задачі аналізу собівартості. При аналізі фактичної собівартості продукції, що випускається, виявленні резервів і економічного ефекту від її зниження використовується розрахунок по економічних чинниках. Економічні чинники якнайповніші охоплюють всі елементи процесу виробництва — засобу, предмети праці і сама праця. Вони відображають основні напрями роботи колективів підприємств по зниженню собівартості: підвищення продуктивності праці, упровадження передової техніки і технології, краще використовування устаткування, здешевлення заготівки і краще використовування предметів праці, скорочення адміністративно-управлінських і інших накладних витрат, скорочення браку і ліквідація непродуктивних витрат і втрат.
Економія, що обумовлює фактичне зниження собівартості, розраховується по наступному складу (типовому переліку) чинників:
1. Підвищення технічного рівня виробництва. Це упровадження нової, прогресивної технології, механізація і автоматизація виробничих процесів; поліпшення використовування і застосування нових видів сировини і матеріалів; зміна конструкції і технічних характеристик виробів; інші чинники, що підвищують технічний рівень виробництва.
По даній групі аналізується вплив на собівартість науково-технічних досягнень і передового досвіду. По кожному заходу розраховується економічний ефект, який виражається в зниженні витрат на виробництво. Економія від здійснення заходів визначається порівнянням величини витрат на одиницю продукції до і після упровадження заходів і множенням одержаної різниці на об'єм виробництва в планованому році:
Э = (СС — СН) * АН,
де Э — економія прямих поточних витрат
СС — прямі поточні витрати на одиницю продукції до упровадження заходу
СН — прямі поточні витрати після упровадження заходу
АН — об'єм продукції в натуральних одиницях від початку упровадження заходу до кінця планованого року.
Одночасно повинна враховуватися і перехідна економія по тих заходах, які здійснені в попередньому році. Її можна визначити як різницю між річною розрахунковою економією і її частиною, врахованою в планових розрахунках попереднього року. По заходах, які плануються протягом ряду років, економія обчислюється виходячи з об'єму роботи, виконуваної за допомогою нової техніки, тільки в звітному році, без урахування масштабів упровадження до початку цього року.
Зниження собівартості може відбутися при створенні автоматизованих систем управління, використовуванні ЕОМ, вдосконаленні і модернізації існуючої техніки і технології. Зменшуються витрати і в результаті комплексного використовування сировини, застосування економічних замінників, повного використовування відходів у виробництві. Великий резерв таїть в собі і вдосконалення продукції, зниження її матеріаломісткості і трудомісткості, зниження ваги машин і устаткування, зменшення габаритних розмірів і ін.
2. Вдосконалення організації виробництва і праці. Зниження собівартості може відбутися в результаті зміни в організації виробництва, формах і методах праці при розвитку спеціалізації виробництва; вдосконалення управління виробництвом і скорочення витрат на нього; поліпшення використовування основних фондів; поліпшення матеріально-технічного постачання; скорочення транспортних витрат; інших чинників, що підвищують рівень організації виробництва.
При одночасному вдосконаленні техніка і організації виробництва необхідно встановити економію по кожному чиннику окремо і включити у відповідні групи. Якщо таке розділення зробити важко, то економія може бути розрахована виходячи з цільового характеру заходів або по групах чинників.
Зниження поточних витрат відбувається в результаті вдосконалення обслуговування основного виробництва (наприклад, розвитку потокового виробництва, підвищення коефіцієнта змінності, впорядкування підсобно-технологічних робіт, поліпшення інструментального господарства, вдосконалення організації контролю за якістю робіт і продукції). Значне зменшення витрат живої праці може відбутися при збільшенні норм і зон обслуговування, скороченні втрат робочого часу, зменшенні числа робітників, що не виконують норм вироблення. Цю економію можна підрахувати, якщо помножити кількість робітників, що вивільняються, на середню заробітну платню в попередньому році (з нарахуваннями на соціальне страхування і з урахуванням витрат на спецодяг, живлення і т.п.). Додаткова економія виникає при вдосконаленні структури управління підприємства в цілому. Вона виражається в скороченні витрат на управління і в економії заробітної платні і нарахувань на неї у зв'язку з вивільненням управлінського персоналу.
При поліпшенні використовування основних фондів зниження собівартості відбувається в результаті підвищення надійності і довговічності устаткування; вдосконалення системи планово-запобіжного ремонту; централізації і упровадження індустріальних методів ремонту, зміст і експлуатації основних фондів. Економія обчислюється як твір абсолютного скорочення витрат (окрім амортизації) на одиницю устаткування (або інших основних фондів) на середньоарифметичну діючу кількість устаткування (або інших основних фондів).
Вдосконалення матеріально-технічного постачання і використовування матеріальних ресурсів знаходить віддзеркалення в зменшенні норм витрати сировини і матеріалів, зниженні їх собівартості за рахунок зменшення заготовчо-складських витрат. Транспортні витрати скорочуються в результаті зменшення витрат на доставку сировини і матеріалів від постачальника до складів підприємства, від заводських складів до місць споживання; зменшення витрат на транспортування готової продукції.
Певні резерви зниження собівартості закладені в усуненні або скороченні витрат, які не є необхідними при нормальній організації виробничого процесу (наднормативна витрата сировини, матеріалів, палива, енергії, доплати робітникам за відступ від нормальних умов праці і наднормові роботи, платежі по регресивних позовах і т.п.). Виявлення цих зайвих витрат вимагає особливих методів і уваги колективу підприємства. Їх можна виявити проведенням спеціальних обстежень і одноразового обліку, при аналізі даних нормативного обліку витрат на виробництві, ретельному аналізі планових і фактичних витрат на виробництво.
продолжение
--PAGE_BREAK--3. Зміна об'єму і структури продукції, які можуть привести до відносного зменшення умовно-постійних витрат (окрім амортизації), відносного зменшення амортизаційних відрахувань, зміни номенклатури і асортименту продукції, підвищення її якості. Умовно-постійні витрати не залежать безпосередньо від кількості продукції, що випускається. Із збільшенням об'єму виробництва їх кількість на одиницю продукції зменшується, що приводить до зниження її собівартості. Відносна економія на умовно-постійних витратах визначається по формулі
ЕП = (Т * ПС) / 100, (1.2.1.1.)
де ЕП — економія умовно-постійних витрат
ПС — сума умовно-постійних витрат в базисному році
Т — темп приросту товарної продукції в порівнянні з базисним роком.
4. Поліпшення використовування природних ресурсів. Тут враховується: зміна складу і якості сировини; зміна продуктивності родовищ, об'ємів підготовчих робіт при здобичі, способів здобичі природної сировини; зміна інших природних умов. Ці чинники відображають вплив природних (природних) умов на величину змінних витрат. Аналіз їх впливу на зниження собівартості продукції проводиться на основі галузевих методик добувних галузей промисловості.
5. Галузеві і інші чинники. До них відносяться: введення і освоєння нових цехів, виробничих одиниць і виробництв, підготовка і освоєння виробництва в діючих об'єднаннях і на підприємствах; інші чинники. Необхідно проаналізувати резерви зниження собівартості в результаті ліквідації застарілих і введення нових цехів і виробництв на вищій технічній основі, з кращими економічними показниками.
Значні резерви закладені в зниженні витрат на підготовку і освоєння нових видів продукції і нових технологічних процесів, в зменшенні витрат пускового періоду по цехах, що знов вводяться в дію, і об'єктах. Розрахунок суми зміни витрат здійснюється по формулі
ЕП = ( С1/Д1 — С0/Д0 ) * Д1, (1.2.1.2)
де ЕП — зміна витрат на підготовку і освоєння виробництва
С0, С1 — суми витрат базисного і звітного року
Д0, Д1 — об'єм товарної продукції базисного і звітного року.
Об'єктами аналізу собівартості продукції є наступні показники:
— повна собівартість товарної продукції в цілому і по елементах витрат;
— витрати на гривну товарної продукції;
— собівартість порівнянної товарної продукції;
— собівартість окремих виробів;
— окремі елементи і статті витрат.
Джерела інформації: Ф. № 5-з «Звіт про витрати на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг) підприємства (організації)», планові і звітні калькуляції собівартості продукції, дані синтетичного і аналітичного обліку витрат по основних і допоміжних виробництвах і т.д.
Аналіз витрат на гривну товарної продукції
Важливий узагальнювальний показник собівартості продукції – витрати на гривну товарної продукції, який вигідний тим, що по-перше, дуже універсальний: може розраховуватися в будь-якій галузі виробництва, і, по-друге, наочно показує прямий зв'язок між собівартістю і прибутком. Обчислюється він відношенням загальної суми витрат на виробництво і реалізацію продукції до вартості виробленої товарної продукції в діючих цінах. На його рівень роблять вплив як об'єктивні, так і суб'єктивні, як зовнішні, так і внутрішні чинники. (мал.1.2.1.1)
Зміна витрат на гривну товарної продукції
Зміна об'єму випуску продукції
Зміна структури випуску продукції
Зміна середнього рівня відпускних цін на продукцію
Зміна рівня питомих змінних витрат
Зміна суми постійних витрат
Зміна цін у зв'язку з інфляцією
Зміна якості продукції
Зміна рівня ресурсоємкості продукції
Зміна вартості спожитих ресурсів
Зміна ринків збуту
Мал.1.2.1.1 Взаємозв'язок чинників, що визначають рівень витрат на гривну товарної продукції.
Вплив чинників першого рівня на зміну витрат на гривну товарної продукції розраховується способом ланцюгових підстановок.
Сума постійних і змінних витрат залежить від рівня ресурсоємкості і зміни вартості матеріальних ресурсів у зв'язку з інфляцією.
Щоб встановити, як чинники вплинули на зміну суми прибутку, необхідно абсолютні прирости витрат на гривну товарної продукції за рахунок кожного чинника помножити на фактичний об'єм реалізації продукції, виражений в планових цінах.
В процесі аналізу вивчається динаміка витрат на гривну товарної продукції і проводяться міжгосподарські порівняння по цьому показнику.
Аналіз собівартості порівнянної товарної продукції
До порівнянної товарної продукції відносяться всі вироби, що вироблялися на підприємстві в звітному році, випуск яких здійснювався і минулого року, якщо тоді їх виробництво не носило досвідченого характеру і не знаходилося у стадії освоєння. Знов освоювані вироби в її склад не включаються.
Для аналізу собівартості порівнянної товарної продукції необхідно мати наступні відомості:
1. витрати на запланований випуск товарної продукції по рівню собівартості (фактичної минулого року, планової звітного року);
2. витрати на фактичний об'єм товарної продукції по рівню собівартості (фактичної минулого року, планової звітного року).
Аналіз собівартості найважливіших виробів
Для глибшого вивчення причин зміни собівартості аналізують звітні калькуляції по окремих виробах, порівнюють фактичний рівень витрат на одиницю продукції з плановим і даними минулих років в цілому і по статтях витрат.
Виробляється розрахунок впливу чинників методом ланцюгових підстановок. Потім детальніше вивчається собівартість товарної продукції по кожній статті витрат, для чого фактичні дані порівнюють з плановими і даними за минулі періоди.
Аналіз прямих матеріальних витрат
Найбільшу питому вагу в собівартості промислової продукції займають витрати на сировину і матеріали. Загальна сума витрат по (мал. 1.2.1.2) залежить від об'єму виробництва продукції, її структури і зміни питомих витрат на окремі вироби.
Прямі матеріальні витрати на виробництво продукції (МЗ)
Об'єм виробництва товарної продукції
Структура товарної продукції
Рівень витрат на одиницю продукції
Витрата сировини і матеріалів на одиницю продукції
Середня вартість одиниці сировини і матеріалів
Мал. 1.2.1.2 Блок-схема системи чинника прямих матеріальних витрат
Питомі матеріальні витрати на окремі вироби залежать від кількості (маси) витрачених матеріалів на одиницю продукції і середньої ціни одиниці матеріалів.
Розрахунок впливу даних чинників виробляється способом ланцюгових підстановок.
Витрата на одиницю продукціїзалежить від якості сировини і матеріалів, заміни одного виду матеріалів іншим, зміни рецептури сировини, техніки, технології і організації виробництва, кваліфікації працівників, відходів сировини і ін. Спочатку потрібно взнати зміну питомої витрати матеріалів за рахунок того або іншого чинника, а потім помножити на планові ціни і фактичний об'єм виробництва i-того виду продукції.
Рівень середньої ціни матеріалівзалежить від ринків сировини, відпускної ціни постачальника, внутрішньо групової структури матеріальних ресурсів, рівня транспортних і заготованих витрат, якості сировини і т.д. Щоб взнати, як за рахунок кожного з них змінилася загальна сума матеріальних витрат, необхідна зміна середньої ціни i-того вигляду або групи матеріалів за рахунок i-того чинника помножити на фактичного кількість використовуваних матеріалів відповідного вигляду.
На багатьох підприємствах можуть мати місце надпланові поворотні відходи, які можна реалізувати або використати в інших цілях. Якщо зіставити їх вартість за ціною можливого використовування і за вартістю початкової сировини, то взнаємо, на яку суму збільшилися матеріальні витрати, включені в собівартість продукції.
Крім того, можна підрахувати, скільки недоотриманої продукції у зв'язку з надплановими поворотними відходами. Для цього вартість надпланових поворотних відходів за ціною початкової сировини потрібно розділити на норму їх витрати на одиницю продукції.
Наявність надпланових безповоротних відходівприводить до прямого дорожчання продукції і зменшенню його випуску. Щоб визначити, на скільки виросла сума матеріальних витрат, необхідна надпланова кількість безповоротних відходів помножити на планову ціну початкового матеріалу. Потім слід визначити, наскільки зменшився випуск продукції за рахунок цього чинника і як у зв'язку з цим змінилася собівартість одиниці продукції.
В результаті заміни одного матеріалу іншимзраджується не тільки кількість спожитих матеріалів на одиницю продукції, але і їх вартість. Щоб встановити, як змінилися у зв'язку з цим матеріальні витрати на одиницю продукції, потрібно різницю між питомою витратою замінюючого матеріалу (УР1) і питомою витратою замінюваного матеріалу (УР0) помножити на ціну замінюваного матеріалу (Ц0), а різниця між ціною замінюючого матеріалу (Ц1) і ціною замінюваного матеріалу (Ц0) – на питому витрату замінюючого матеріалу (УР1) і результати потім скласти:
УМЗ=(УР1-УР0)*Ц0; УМЗ=(Ц1-Ц0)*УР1. (1.2.1.3.)
Якщо на підприємстві є купувальні комплектуючі вироби і напівфабрикати, то можна визначити, наскільки вигідна для підприємства кооперація. Для цього порівнюють ціну придбання і собівартість виготовлення виробу на підприємстві. Якщо ціна придбання нижча собівартості виготовлення, то вигідніше купувати виріб або напівфабрикат.
Аналіз витрат на оплату праці
Витрати на заробітну платню виробничих робітників відображаються безпосередньо в статтях витрат. Заробітна платня допоміжних робітників в основному відображається на статтях витрат за змістом і експлуатації устаткування, заробітна платня службовців і ІТР входить до складу цехових і загальнозаводських витрат. Заробітна платня робітників, зайнятих в допоміжному виробництві, входить в собівартість пари, води, електроенергії і впливає на собівартість товарної продукції не прямо, а побічно, через ті комплексні статті, на які віднесена витрата пари, води і електроенергії.
Тому аналіз заробітної платні перш за все виробляється по загальному її фонду і фондам окремих категорій промислового-виробничого персоналу підприємства, незалежно від того, в яких статтях відображена ця заробітна платня. Після виявлення причин, які викликали зміну (відхилення) фонду заробітної платні окремих категорій працівників, можна визначити, якою мірою ці відхилення вплинули на різні статті собівартості продукції. Відхилення від плану фонду заробітної платні необхідно скоректувати на відсоток виконання плану випуску продукції, обчислити відносне відхилення від планового фонду заробітної платні. При цьому треба враховувати, що підвищення випуску продукції робить вплив на заробітну платню не всіх категорій працівників. Якщо ж враховувати і ті обставини, що фонд заробітної платні промислово-виробничого персоналу зраджується пропорційно об'єму продукції, що випускається, тільки по робітниках-відрядниках, то відносна економія не може бути обчислена по фонду заробітної платні ІТР, службовців, МОП, учнів і персоналу охорони.
Великий вплив на ефективність роботи підприємства і на витрачання фонду заробітної платні надає використовування засобів на преміювання робітників. Аналіз ефективності положень про преміювання виробляється шляхом зіставлення додатково одержаного прибутку від реалізації продукції або економії від зниження її собівартості з витратами на преміювання.
Загальна сума прямої зарплати залежить від об'єму виробництва товарної продукції, її структури і рівня витрат на окремі вироби, які, у свою чергу, залежать від трудомісткості і рівня оплати праці за 1 чіл.-ч
Зниження собівартості продукції багато в чому визначається правильним співвідношенням темпів зростання продуктивності праці і зростання заробітної платні. Зростання продуктивності праці повинне випереджати зростання заробітної платні, забезпечуючи тим самим зниження собівартості продукції.
При аналізі чинників зміни зарплати можна використовувати дані «Акту упровадження науково-технічних заходів», де показується економія зарплати за рахунок упровадження кожного заходу.
Аналіз непрямих витрат
Непрямі витрати собівартості продукції представлені наступними комплексними статтями: витрати на зміст і експлуатацію устаткування, загальновиробничі і загальногосподарські витрати, комерційні витрати. Аналіз цих витрат виробляється шляхом порівняння фактичної їх величини на гривну товарної продукції в динаміці за 5-10 років, а так само з плановим рівнем звітного періоду. Таке зіставлення показує, як змінилася їх частка у вартості товарної продукції в динаміці і в порівнянні з планом, і яка спостерігається тенденція – зростання або зниження. В процесі подальшого аналізу з'ясовують причини, що викликали абсолютні і відносні зміни витрат. По своєму складу це комплексні статті і полягають вони, як правило, з декількох елементів витрат.
Витрати за змістом і експлуатації машин і устаткуваннявключають амортизацію машин і технологічного устаткування, витрати по їх змісту, витрати по експлуатації, витрати по внутрізаводському переміщенню вантажів, знос МБП і ін. Деякі види витрат (наприклад амортизація) не залежать від об'єму виробництва продукції і є умовно-постійними. Інші повністю або частково залежать від його зміни і є умовно-змінними.
Для перерахунку планових витрат на фактичний випуск продукції використовується наступна формула:
Зськ = Зпл (100 ТП% * Кз) /100 (1.2.1.4.)
Де Зськ – витрати, скоректовані на фактичний випуск продукції;
Зпл – планова сума витрат по статті;
ТП% — перевиконання (недовиконання) плану по випуску товарної продукції, %;
Кз – коефіцієнт залежності витрат від об'єму виробництва продукції.
Загальна сума амортизації залежить від кількості машин і устаткування, їх структури, вартості і норм амортизації. Вартість устаткування може змінитися за рахунок придбання дорожчих машин і їх переоцінки у зв'язку з інфляцією. Середня норма амортизації може зміниться за рахунок структурних зрушень у складі фондів.
Чим більше за продукцію випущено на даних виробничих потужностях, тим менше за амортизацію і інші постійні витрати доводиться на одиницю продукції.
Експлуатаційні витратизалежать від кількості експлуатованих об'єктів, часу їх роботи і питомих витрат на 1 станко-годину роботи.
Витрати на капітальний, поточний і профілактичний ремонтзалежить від об'єму ремонтних робіт, їх складності, ступеня зношеності основних фондів, вартості запасних частин і ремонтних матеріалів, економного їх використовування.
Витрати на внутрішнє переміщення вантажівзалежить від виду транспортних засобів, повноти їх використовування, ступеня виконання виробничої програми, економного використовування коштів на утримання і експлуатацію рухомого складу.
На суму зносу МБПвпливають об'єм виробництва продукції і рівень витрат на один виріб, який в свою чергу залежить від того, наскільки раціонально і економно використовуються інструменти, малоцінний інвентар, чи налагоджений дієвий контроль за їх збереженням і справністю.
Аналіз цехових і загальногосподарських витратмає велике значення. Оскільки вони займають велику питому вагу в собівартості продукції.
Для аналізу цехових і загальнозаводських витрат по статтях витрат використовують дані аналітичного бухгалтерського обліку. По кожній статті виявляють абсолютне і відносне відхилення від плану і їх причини.
В процесі аналізу повинні бути виявлені непродуктивні витрати, втрати від безгосподарності і надмірностей, які можна розглядати як невикористані резерви зниження собівартості продукції.
продолжение
--PAGE_BREAK--